Українська лексика у повістях Миколи Гоголя. Збірка "Вечори на хуторі поблизу Диканьки"

З’ясування ролі українізмів у повістях М.В. Гоголя, їх стилістичне, морфологічне, лексико-семантичне, фразеологічне і смислове навантаження; підходи до класифікації. Типи української лексики у творах Гоголя, їх спорідненість з полонізмами, фольклоризм.

Рубрика Литература
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 07.04.2013
Размер файла 76,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Кафедра фольклористики

Курсова робота

Тема:

Українська лексика у повістях Миколи Гоголя. Збірка «Вечори на хуторі поблизу Диканьки»

Студентки 2-го курсу

Дронь Ярини

Науковий керівник:

Різник Сергій Михайлович

Київ 2010

Зміст

Вступ

1. Українізми у творах Гоголя та їх спорідненість з полонізмами

2. Класифікації українізмів

3. Стилістичне використання українізмів. Фольклоризм у творах Гоголя

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Вимовляючи прізвище Гоголя як „Ґоґоль”, більшість не відчуває нічого дивного чи неприродного. От такий собі знаменитий російський письменник, „батько реалізму” в тій “великій літературі”, хай навіть „малоросійського походження”, але, мимо прізвища, незаперечний „росіянин”, той, що в історіях російської літератури стоїть тут же побіч Пушкіна. «Найбільшого письменника російського», «найгеніальнішого з росіян». Та не набагато ліпше, як це не дивно, виглядає ситуація Гоголя серед земляків.

Метою моєї роботи є з`ясування ролі українізмів у повістях Гоголя, їхнє стилістичне, смислове навантаження; спроба їх класифікації за різними підходами.

Вихована на “народництві” і на соціальних абераціях від 40-х до 80-х років минулого століття, перебуваючи в фатальних умовинах петербурзької імперії, в постійних ваганнях між „обласництвом” та “всеросійськістю”, - інтелігенція українська, ані сучасна Гоголеві, ані пізніша - не спромоглася витворити критеріїв для оцінки тієї незвичайної постаті. Своєрідний дуалізм в поглядах на українську проблему, що допровадив аж до теорії Костомарова псевдоорганічного симбіозу “двох руських народностей”, ніби гармонійно себе доповнюючих в постаті якогось двонаціонального чи понаднаціонального синтезу. Спроба підійти до Гоголя іншим, більш природним шляхом - викличе усмішку не лише серед чужинців, що зрозуміють як наївне намагання “націоналізувати” великого письменника чужої літератури. Скептичний земляк або здивується, або недовірливо похитає головою. Земляк оптимістичний якщо й зацікавиться, то цікавість та буде поверхова, “шовіністична”. [5]

То не українець, лише росіянин І. Мандельштам ще р. 1902 перший видав капітальну монографію про стиль Гоголя, в якій довів, що “мовою душі” письменника - була мова українська, що не тільки словництво, лексика й семантика, але й синтаксична складова цього письменника були українські і що писав він, сказати б, “перекладаючи”... А скільки ж то разів читаємо в листах Гоголя, що він “не почуває себе міцним в мові російській”!

Річ ясна, що трудно говорити на цю тему з тим, хто не відчуває духу російської мови, не знає історії, не чув справжньої російської мови в її московській говірці. Національних шкіл в Росії не було. Матеріал мовно-літературний, одержаний колись Москвою з Києва і перетворений пізніш Ломоносовим, Державіним і Пушкіним на літературну мови петербурзької імперії, - через уніфіковану школу знов повертався до імперських провінцій, але вже позбавлений національного духу, вже як мова абстрактно-імперська, “всеросійська”, на місцях “доповнювана” і оформлювана етнографічно-мовним матеріалом. Тільки завдяки цьому мова Гоголя могла видаватися “російською”, хай навіть до певної міри екзотичною, або “збагачуючою російську мову” (як каже Мандельштам) [5], мову Москви й Петербурга. А з огляду на порівняну бідність тодішньої російської літературної мови (засміченість німецькими й французькими варваризмами), а також незнану у народів західної (мовно-латинської) культури “еластичність” російської граматики, - той процес міг видаватися плідним в культурнім сенсі й корисним під оглядом політичним (мовна уніфікація імперії).

Не варто тут наводити своєрідних прикладів “російської мови” Гоголя з тексту його творів: забагато то забрало б місця. Але, хто знає літературну російську мову її класичного періоду, той легко сам їх знайде при уважнішім читанні. Якщо літературознавець допіру на основі майже мікроскопічних дослідів може знайти мовно-стилістичні невластивості в англійській мові ірландця Б. Шоу або у французькій мові фламандця Є. Верхарна, то в текстах Гоголя навіть неозброєним оком звичайного читача можна легко побачити вже не мовні хиби, але разючі українізми, часом цілі “незрусифіковані” українські речення. І - навпаки - досить лише прочитати Тараса Бульбу у давно “відреставрованім” тексті М. Садовського, щоб уявити собі спосіб дійсного мислення Гоголя-письменника.

Гоголь найтрагічніша постать письменника того роду. Мова - бо є фонетико-графічним відбиттям глибоко прихованих і складних психічних процесів, безпосередньо зв'язаних з культурою й національністю. І ота, власне, органічна й психічна „дійсна дійсність” письменника, яка, в остаточнім розрахунку, виявиться завжди расово-національною, вона-то й проявиться і промовить крізь всі язиково-графічні зовнішні оболонки.

Що ж мав з собою почати талановитий, повний творчих бажань, а притім дуже амбітний, спраглий слави і далеких обріїв молодик, який вже на шкільній лавці мріяв про широку арену діяльності? Отже, створює собі уявою спокусливо-чарівну “легенду Петербурґа” і, по закінченні Безбородьківського ліцею в Ніжині (р. 1828), їде до вимріяної столиці, просто “чорту в зуби”. Помимо свого закохання в петербурзькій легенді, молодик Гоголь все ж відчував підсвідомий страх перед Північчю, перед “московщиною”. І щоб ту “московщину” оминути і не бачити міста Москви, він їде до Петербурґа білоруським трактом - через Могилів. Бо не Московщина, але самий-но Петербурґ - то ідеал, то квінтесенція всіх чудес і марень, бо то не Росія і вже напевно не “московщина”. В результаті, розуміється, - жахливе розчарування, і то вже на самім початку. Петербурзька зима, така неподібна до полтавської. Знайомство з Пушкіним, таке омріяне, - не вдається. Перший друкований (“накладом автора”) твір - ідилічна поема віршем “Ганц Кюхельґартен” - зустрічає отруйні кпини критики... І тут наступає цілком конрадівський момент в біографії Гоголя: він сідає на корабель і відпливає (липень 1829 р.) невідомо куди... в світ...

В Гоголі ж жила “малоросійська ідилія”, міф Росії - царства, понаднаціональної імперії необмежених обріїв і необмежених можливостей... Що за простір для вимріяних ним велетенських чинів і подвигів, хоч ближче й неокреслених і досить імлистих для самого мрійника!

Корабель, що ним плив Гоголь, спіткала в Німецькім морі буря. І це переживання, видно, притупило гостроту петербурзьких розчарувань, бо вже 22 вересня Гоголь з Любека повертається до страшного міста Петра І і потім вже ніколи про свою морську подорож не згадує, як і про те, що ту втечу-подорож спричинило. Отрута Петербурґа, міста туманів і примар, міста підступної “імітації Європи” - вже зробила своє. Втеча була відрухом скоріше фізіологічним, ніж психічним, а не моральною реакцією сина, Петербурґом поневоленої Батьківщини. Тортурований духовою пусткою і пекучим сумом за рідним краєм, Гоголь ще вперто намагається знайти в столиці точку опертя. Ще шукає в ній ідеальної “Росії”, як природного продовження “Русії”, і, чим більш не знаходить, тим пекучіше згадує Україну. Так зроджуються “Вечори на хуторі біля Диканьки” й інші “українські” речі, як наркоз для самого себе і як екзотичний відскок для літературної кар'єри - одночасно... Шість років тривали ті пошуки і намагання. Шість років, впродовж яких він зазнав різних професій: від невдалого урядовця в досить неприємному (фактично - поліційному) департаменті аж до невдалого професора університету. Приходить і знайомство з Пушкіним, і з майбутнім добродієм Шевченка -- В. Жуковським, і з так званим вищим світом. Нарешті, з'являється давгоочікувана слава - слава автора “Ревізора”, справжня, “всеросійська”... Здавалося б мету осягнено. Але якою ж ціною!

І от 6 червня р. 1836 Гоголь, затруєний, розбитий, зламаний і як би напівживий духово, шукаючи вже не уявної “Росії” і не реальної “Малоросії”, а “батьківщини душі ”, опиняється за кордоном.

“Я народився тут, - пише В. Жуковському з Риму, - Росія, Петербурґ, сніг, падлюки, департамент, професура, театр - все то мені лише снилося”.

В життєписі Гоголя зовсім не бракує моментів (опріч втечі морем р. 1829) протесту, обурення, обудження національного сумління, і то в формі недвозначній. По “Вечорах на хуторі” він все збирається писати “Історію нашої єдиної, нашої нещасної України” (лист з 9 листопада р. 1833 до Михайла Максимовича, де додає: “Якби Ви знали, які жахливі перевороти в мені доконалися, до якої міри все в мені змордоване! Боже, скільки пережив, скільки перемучився!”). В листах до матері домагається, опріч національного убрання, також пісень (лист 22.XI.1833), так само, як і до Максимовича: “Не можу жити без пісні. Не маєте поняття, що то за мука”.

Взагалі листи Гоголя до Максимовича, до “милого земляка, що живе в атмосфері старих часів”, вражають, серед загального листування Гоголя, винятковою у нього, людини скритої й обережної, - щирістю. Видно, що з Максимовичем він не мав жодних таємниць, якщо 2 липня 1833 р. пише до нього так: “Жалкую, що Ви нездужаєте. Киньте, нарешті, цю Кацапію і їдьте в Гетьманщину. Я сам думаю це зробити... Якщо добре помислити, то які ж ми дурні єсьмо! Пощо, для кого жертвуємо всім? Їдьмо!..” Мрії про університетську кафедру в Києві (пізніш Максимович став там ректором) раз у раз повертаються на сторінки листів: “Уяви собі, я теж так думаю: туди, туди! до Києва, до старого прекрасного Києва! Він - наш, а не їх, - правда? Там, довкола нього, відбувалися події нашого минулого” (лист з грудня 1833 р.)... Та вже в наступнім році, після номінації на професора-ад'юнкта Загальної Історії Петербурзького університету, той запал Гоголя вщухає: “Хоч як гірко душа сумує Україною, треба, одначе, упокоритися, упокоритися без нарікань” (лист з 14 серпня 1834 р.). Розголос, здобутий “Вечорами на хуторі”, нові знайомства, праця над новою книгою “Миргород”, врешті посада в університеті - все це вимагало часу і енергії. В листі, писанім по довшій перерві (22 березня 1835 р.), про кафедру в Києві вже не згадано. Лист той, витриманий в якімсь істерично-жартівливим тоні, розпочинає словами знаної пісні: “Ой чи живі, чи здорові всі родичі гарбузові!” І далі: “Присяйбіг, страшенно одійшли ми від нашої традиційної натури. В жоден спосіб не спроможні ми - а особливо Ти - навчитися дивитись на життя, як на пригоду, як дивився колись на нього Козак. Чи Ти пробував коли встати рано з ліжка, і, в самій сорочці тільки, всмалити гопака? Чудова є єдина річ на світі: пляшка доброго вина...”

Реальна Батьківщина відходить від Гоголя в міру ослаблювання й заламування його національного стрижня. Місце її починає виповнювати вигадана ще в Петербурзі і утривалена закордоном абстракція “Руси-Росії”. “Оточує мене тут чужа стихія, - пише Гоголь до Поґодіна з Женеви (22 жовтня 1836 р.), - але в серці моїм Русь, не та недобра, але єдино гарна Русь...” Лист - ледве чи щирий, але є в нім, без сумніву, своя правда: Україна переісточується в марево, видиво, спокусливу фантастику... під сприйнятливим для Поґодіна (і багатьох інших) псевдонімом “Русі”. [5] Але деякі реальні складники Батьківщини, розуміється, залишатимуться в Гоголі до кінця життя: це - роздуми над химерною історичною долею України, це - народна пісня (вона завжди звучала в його душі), це, врешті, національний танець, гопак, якого він відтанцює ще з півроку перед смертю в маєтку С. Аксакова - Абрамцево під Москвою, де гостював пізнім літом 1851 року.

Немає сумніву, що трудний і страшний шлях відходу від Батьківщини не був у Гоголя ані короткий, ані радикальний. То був психологічний процес, безумовно, характеру патологічного, що тривав довгі роки. Цікаво, що в ближчім оточенні Гоголя, в останні часи його життя, повставала навіть думка про його психічну ненормальність. А національні елементи його свідомості не обмежувались лише піснею і гопаком.

В цім довгім процесі не денаціоналізації, а, власне, відходження від Батьківщини - не було пасивного самовіддавання, а була, безумовно, внутрішня боротьба, були злети й упадки. Але, поза тим, були й речі гірші - страшні й містичні, що почали, чимдалі настирливіше, виповнювати понуру й хворобливу душу цього дивного письменника.

В листі з р. 1845 до гр. О. Толстого (пізнішого оберпрокурора Синоду; гостюючи в нього р. 1851, Гоголь і вмер в його помешканні в Москві) маємо досить моторошне визнання письменника, що, може, найяскравіше відкриває його тодішній психічний стан, близький до справжнього містицизуючого психозу: «Для Вас так само, як для мене, замкнена брама жаданої оселі (обители). Монастир Ваш - Росія. Отже, символічно одягнувши волосяницю ченця і цілого себе умертвивши - для себе, але не для неї, - ідіть трудитися в ній».

Справа не в трагікомічності цього заклику, скерованого до росіянина, аристократа й бюрократа імперії, - хворий в кожнім хотів би бачити хворого. Але справа в тім, що ця формула самознищення, самозгуби - кидає найбільш сконцентроване світло на особистість, шлях творчості і життєву долю її автора... Та як не трудні й не трагічні можуть бути того роду перевтілення, - все ж не можна їх в найменшій мірі порівнювати з самозгубним експериментом, що, остаточно, його об'єктом став Микола Гоголь. Суб'єктивно - він або несвідомий того, що з ним діється, або підсвідомо вірив, що йому вдасться, сказати б, перехитрити долю, “обдурити” ту Нечисту Силу (а він її поза тим дуже гостро завжди відчував), що за тим експериментом слідкувала й керувала.

У випадку Гоголя справа значно ускладнюється тим, що письменник був потенціально геніальний і що його “експеримент” не відбувався всередині кола спільної цивілізації, а вимагав передовсім:виходу з цього кола і переходу до цивілізації, істотно відмінної, властиво, протилежної й ворожої. Та ворожа цивілізація вимагала, кажучи конкретно, моральної смерті (“усмертнення цілого себе”) або розриву з органічною цілістю, а одночасно - механічно розплистися в аморфній неокресленості “Росії”, отже - культурно-національного самогубства. Це був найжахливіший фаустівський варіант “продажу душі чортові”...

Що ж являє собою літературна спадщина Миколи Гоголя, тієї спочатку національно-недокровної, згодом хворої, врешті - національно-відмерлої душі?

У спадщину ту входить передовсім чарівна екзотика дещо елеографічної України у “Вечорах на хуторі”, яких сонячна ідилічність починає похмурніти вже в “Миргороді”, аж несподівано западається в чорне провалля “Вія”, де в містично-таємничій глибині, мальовничо прислоненій лаштунками спокусливої “Малоросії”, може, й заховано основну тайну нашої Батьківщини, тайну її історичної Долі й тайну душі Народу.

Вже молодший сучасник Гоголя - Панько Куліш спостеріг був вертепну “лялькуватість” постатей в ранніх творах Гоголя, їх привідність і “нереальність”. Ті складники можна віднайти навіть в найдовершенішій - під оглядом мистецьким - історичній епопеї “Тарас Бульба”, де осягнено максимум пластичності й тривимірності. Далі, в міру “відмирання” національної душі, все наявніше виника неміч пластичного втілювання постатей, неміч творення їх в просторі, а не на площині паперу. І так має двовимірні викреси, гостру, досконалу, в певнім сенсі, істотно українську графіку “Мертвих душ”, цей альбом першорядних гравюр, механічно зшитих білою ниткою подорожей Чичикова. Альбом той Гоголь з розпачу назвав “поемою”, але для “оживлення” цього твору не помогли ні інтермедії, як, напр., вставна “Повість про капітана Копєйкіна”, ані патетичні ліричні уступи, ані даремні й чим далі, тим трагічніші пошукування “позитивних героїв». “Мертві душі” - то вже нелітература: життя й його живої вроди - в тім творі вже нема. Як влучно десь зауважив М. Бєр, в мистецькій манері Гоголя “є щось близьке до кубізму Пікассо”...

Розважання над Гоголевою спадщиною, як і над впливами його літературної творчості, не обмежуються до цих чисто формальних уваг і спостережень. Оскільки в нашій літературі впливів Гоголевої творчості, хіба, може, за винятком “ Тараса Бульби”, майже не можна помітити, оскільки в літературі російській і на долі імперії Російської - взагалі, вплив той заважив надто тяжко і, кінець кінців, - згубно. І самого Гоголя, і його творчість - Росія (Петербург, а за ним Москва) сприйняли цілком поважно, як геніальні твори геніального “росіянина”, причім те останнє бралося як синім “русского”, москаля, а не як історією вироблений тип мешканця імперії, соціологічний продукт тривання тієї імперії.

До якої міри глибоке було те непорозуміння з Гоголем у росіян, навіть сучасників, свідчить, напр., голосна полеміка такого чуйного критика і не менш чуйного всеросійського імперіаліста, як В. Бєлінський, який з приводу появи Гоголевого “Листування з приятелями” (книги, між іншим, досить “сковородинської”, отже зв'язаної з українською літературною традицією), зовсім щиро обурювався її “реакційністю” і, мовляв, “зрадою” Гоголем свого попереднього шляху: сатирика, викривача темних сторін “Росії”, поступовця. «Таж Гоголь тієї “Росії” майже не знав, був царським стипендіатом, фактичним емігрантом і у відношенні до уряду був лояльний більш-менш так само, як кожен чужинець-фахівець»... «Обдурювали ми - щодо Гоголя - самих себе, обдурювали й його одночасно», - писав на схилі життя Сергій Аксаков, людина доброзичлива, мудра і, яко щирий слов'янофіл, до українців сердечна.

Він ще шість літ, зі спаралізованою волею до творчості, чекатиме, аж та смерть прийде, але, не дочекавшись, Гоголь, якимсь надлюдським зусиллям власної волі, сам собі накаже перестатижити: перерве зв'язок з людьми, перестане приймати їжу, не відповідатиме на запити, ляже, повернувшись обличчям до стіни, і, властиво, змусить себе вмерти. В чужій і страшній Москві, в помешканні свого фактичного урядового наглядача...

1. Українізми у творах Гоголя та їх спорідненість з полонізмами

Українізм -- слово, окреме його значення, вислів, граматична форма тощо, запозичені з укр. мови іншою мовою. Українізми є в російській мові -- стерня (жнивье), плугатарь (пахарь); польс. czerep (czaszka) «череп», czeresnia (trzesnia) «черешня»; білорус, травень (май), вагітная (цяжарная) «вагітна»; Kosak, франц. cosaque, голл. kozбk, італ. cosacco, ісп. cosaco, португ. cossaco, грец. кпжЬкпт (від укр. козак, з кримськотат. казак «вільна, незалежна людина, шукач пригод»).

Найбільше українізмів у польській мові, куди вони входили найінтенсивніше в 16-17 ст., і російській, у яку почали проникати з кін. 17 ст. Серед українізмів польської мови є такі, що й досі сприймаються у ній як певні екзотизми: hopak «гопак», holubce «притупування», prysiudy «присядки», porohy «річкові пороги», Zaporoїec «запорожець»; інші -- через експресивний відтінок, який відрізняє їх від питомих польських слів (hoіota, hoіysz, при польс. goіy; hoіubiж при польс. goі№b; hultaj тощо). Частина ж У. належить до нейтральної лексики і настільки органічно ввійшла в польську мову, що їхнє походження з'ясовується лише за допомогою фонетично-етимологічного аналізу (hoіoble «голоблі», czereњnia (при застар. trzeњnia) «черешня», bodiak -- «будяк», hodowaж «вирощувати» і так далі.

Численні українізми російської мови спочатку були характерні лише для лексики. Це в основному назви суто українських реалій (сердюки, бунчук, булава, горелка, галушки, вареники) або ж такі, що вживаються для надання поняттю певного емоційного відтінку чи місцевого колориту на тлі питомих російських слів: дивчина (девушка), девчата (девушки), жинка (жена), добре (хороше) тощо. Проте є і слова, які, здавна ввійшовши в російську мову, як українізми вже не сприймаються, що більше, витіснили деякі російські слова: пасека (рос. пчельник), порожняк «порожній віз». [7]

«М.В. Гоголя неможливо уявити як письменника без української теми, без своєрідного українського фону, який навіть домінує у більшості творів. Особливо яскраво це проявляється у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки», де в местечках типу Сорочинців організовуються ярмарки, де веселяться дівчата, парубки і хлопці, де розмістились полотняні ятки з крамом, де особливе місце займають шинки, шинкари і шинкарки, де чутно бандури і цимбали, дзвенять золотые і шеляги, де поважні пани, панычи и панны в нових жупанах, кунтушах і сукнях, в небо летять гайвороны, а по широких запилених дорогах скачуть обывательские коні…Український колорит посилюється також за допомогою вставних епіграфів і цитат з українських пісень, приказок, комедій. Звідси дізнаємось, що можна комусь насадить бебехів, мудруватися, щедровать, викливаючи якогось щедрика…» [8]

Оскільки використані українізми є дуже специфічними для читачів-росіян, то сам Гоголь намагався навіть скласти невеличкі тлумачні словнички місцевої «малоросійської» лексики: галушки, бандура, бричка, шинок, цибуля…

Для польськомовного ж читача така лексика не є складою для читання і сприйняття, бо у польській мові є деякі відповідники.

Для прикладу можна зрівняти словники малоросійської лексики, які склав Гоголь з польськими відповідниками: бандура - bandura, батог - bat, буряк - burak, буханець - bоchenek, винниця - winnica, дивчата - dzievczeta, знахар - znachor (на відміну від російського знахарь), комора - komora, кухоль - kufel, люлька - lulka, макітра - makutra, миска - misa, парубок - parobek, плахта - plachta, пекло - pieklo, ручник - recznik, скрыня - skrzynia, смалець - smalec, бебехи - bebechy, жупан - zupan, цымбали - cymbaly, шинок - szynek, ярмарка - jarmark…

За своїм походженням казана лексика є досить різнорідною. Тут бачмо слова з загальнослов`янськими коренями, дивчата - dzievczeta, знахар - znachor, пекло - pieklo, ручник - recznik. І слова, запозичені у неслов`янських мовах: бандура, жупан, комора, крам, кунтуш, кухоль, миска, цибуля, цимбали, шинок, ярмарка…

Слова, які за походженням неслов`янські, якщо і стали внаслідок відомі в російській мові, то тільки завдяки впливу, вірніше Південно-Західної Русі. А от в українську мову вони потрапляли через вплив польської мови, яка в свою чергу багато запозичила з чеської, німецької чи латині.

Оскільки старопольська і староукраїнська мови були близькі між собою генетично і територіально, то в результаті дії польської мови на українську через громадсько-політичні обставини в ХІV ст. і в наступні століття відбувалось природною. З часом частина польської лексики настільки вжилась в українській мові, що сталась сприйматись власне як українська.

Наприклад слово «містечко». В українській мові відрізняють: місто, містечко і місце (город, городок і место). В російській мові такого розмежування нема, а пізніші міщанин і міщанство - польського походження. Розмежування «место» і «город» в польській мові почалось під впливом чеського. гоголь лексика українізм полонізм

Із вихідної неслов'янської лексики візьмемо для прикладу слово бандура. По ствердженню А. Брюкнера, в Малу Русь слово бандура приходить з польського в 17 ст. В польській мові зустрічалось ще в первинній формі рandora з італійської, яке походить з латині, а там і з грецької. Цей Шлях підтверджує М. Фасмер.

Серед вживаної Гоголем української лексики особливої уваги заслуговує слово комиссар. Воно зв'язується в свідомості насамперед з революційними комісарами ХХ ст. Про яких же комісарів йде мова у Гоголя? Автори Етимологічного словника української мови вказують, що слово могло з'явитися через російське і польське посередництво. В Зведеному словнику застарілих та маловживаних слів дізнаємось, що комісар це представник польського короля на Україні 1649 року. Скоріш за все, український комісар у М.В. Гоголя - це залишок, рудимент минулого польського правління який зберігся й після приєднання України до Росії.

Здається, що польський вплив на лексику «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» можна побачити в таких стали фразах, як: - Вот беда! Не ушиблись ли вы, не сломали ли ещё, боже оборони, шеи? Російською мовою це звучало б сохрани, господи. А в польській мові - bron boze. Український варіант відрізняється від польського тільки присутністю східнослов`янського повноголосся, калька.

Зупинимось більш детально на таких типових українських словах, як парубок і хлопець, які дуже часто вживаються в «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки». Гоголь використовує їх як синоніми. Та й перекладає їх однаково: парубок - парень, хлопець - парень.

Етимологічний словник української мови вказує фактично тілько праслов'янський корінь -orb, від якого пішло слово, з чого можна зробити висновок, що автори словника вважають лексему парубок загальнослов`янською.

В польській мові цей древній корінь зберігся чітко, роблячи етимологію прозорою: parobek. Корінь роб тут не затемнений, як в українській мові.

В українській мов відбулася деетимологізація кореня, швидше за все в зв'язку з перенесенням наголосу з кореня на приставку - па, як в словах пасинак, патрубок…, російське падчерица, паволока, де наголос мє тенденцію до переміщення на приставку.

Давній індоєвропейський корінь - chlop зі значенням «допомагати в роботі» наче роздвоївся семантично. В слов`янських мовах посилився компонент «работа». Давнє значення «помощ» ще збереглось в компонентах «молодий робочий, слуга». На території східного слов`янства і західнослов`янське хлоп отримав додаткову принизливу конотацію. У Миколи Гоголя в «Утоплениці» Левко говорить так: «Что же мы, ребята, зо холопья? Разве мы не такого роду как и он? Мы, слава Богу, вольные козаки!». В українській мові нейтральними залишились тільки хлопець і хлопчик.

Підведемо деякі підсумки: в багатьох випадках, де ми говоримо про специфічну, відмінну від російської, українську лексику, її еквіваленти можна виявити і в польській мові. Причинами тому є, по-перше, територіальна суміжність двох сусідніх етносів, а також, по-друге, в громадсько-політичних умовах, які склалися на Південно-Західній Русі в епоху Середньовіччя. Наслідок таких умов мовні відносини між українським і польським етносами стали складатися не на паритетних началах, а на посиленій польській домінації.

Полонізми, що вторглись в староукраїнську мову могли сприйматись і без змін: бандура, винниця, жупан, комора, кунтуш, люлька, пекло, плахта, юшка, цимбали, ятка, сукня…По-друге, потрапляючи в староукраїнську мову, полонізми могли оброблятися, адаптовуватись в різних областях: фонетики, словотвору, морфології, семантичності, в функціонально-системному аспекті. Але в староукраїнській писемності польське звучання зазвичай передавалось у відповідністю до етимології.

2. Класифікація українізмів

Українську лексику у творах Миколи Васильовича Гоголя можна поділити на типи з різних підходів: морфологічного, лексико-семантичного, лексико-фразеологічого.

Розглянемо кожен з підходів. За морфологічною класифікацією українізми Гоголя можна поділити на іменники, дієслова, прикметники.

Іменники, а в більшості це такі, як бандура, гопак, горлиця, дрібушки, жупан, кобза, макітра, чуприна, діжа, дукат, каганець, кунтуш, малахай, очіпок, плахта, полутабенек, свитка, синдячки, путря, паляница, кухоль, переполох, гречаник, сукня, намитка, петрови батоги, нечуй-ветер, кобеняк, запаска, варенуха, видлога, кораблик, покут, скриня, сопилка, тесная баба черевики,голодна кутя, сволок, шишка, ятка і такі інші можна назвати етнографізмами. Етнографізми - це слова, що називають предмети, поняття характерні для побуту, господарства певної місцевості, вони є місцевими назвами місцевих реалій. Гоголь звертається до діалектизмів з метою передати особливості говірки своїх героїв, достовірніше відтворити етнографічні деталі, місцевий колорит описуваних подій. Украплення діалектизмів у художній текст має бути помірним і стилістично виправданим. Етнографізм - це різновид діалектизмів.

Діалектизми віддзеркалюють процес адаптації літературною мовою територіально здиференційованих елементів діалектної мови чи регіональних варіантів літературної мови. Розрізняють діалектизми акцентуаційні, фонетичні, словотвірні, граматичні, лексичні, семантичні, фразеологічні.

Прикметники, такі, як голодрабец, рябый, бесовский, моторный, жвавый, обывательський і багато інших. Наприклад, у творі «Иван Федорович Шпонька и его тетушка» Микола Васильович використав таку фразу-українізм: «…ще молода дитина…»,- яка була улюбленою фразою тітки.

Дієслова. Насадить бебехів, заплювала сатана очи, перевести дух та багато інших - такі, як би мовити, дієслівні фразеологізми, які мають свої еквіваленти в російській мові, але використані письменником для підкреслення колориту українства. Мордуватися, щедровать, святкувать, плювать, оповідать…та безліч інших.

Лексико-семантичний підхід

Антропоніми поділяються на:

Особові імена -- Данило, Катерина, Солоха, Хвеська, Вакула та ін.

Імена по батькові -- Пульхерия Ивановна, Афанасий Иванович, Фома Григорьевич…

Прізвища -- Шпонька, Бурульбаш, Цупчевська…

Прізвиська -- Корный Чуб, Подкова, Полтора Кожуха, Касьян Свербыгуз, Горобец…

Існують такі специфічні види антропонімів, як

- андроніми - іменування жінки за іменем, прізвищем або прізвиськом її чоловіка;

- метроніми - власна назва сина або дочки за іменуванням матері або когось із предків по материнській лінії;

- патроніми - власна назва сина чи дочки, утворена від батькового іменування;

Топоніми - назва місцевості, регіону, міста, селища, гірського масиву, пустелі або будь-якої іншої частини поверхні Землі, тобто географічна назва. У Гоголя трапляються такі топоніми, як Миргород, Ніжин, Диканька, Сорочинці, Гадяч, Витребеньки…

Гоголь використовує такі гідроніми, як Днепр, Дунай.

Можна також виділити групу українізмів-фразеологізмів, які Микола Васильович доволі часто використовує зокрема у прямій мові персонажів. Ось до прикладу: « Плюйе ж на голову тому, кто ето напечатал! Бреше, сучий москаль. Так ли я говорил? Що то вже, як у кого чортма клепки в голови! Слушайте, я вам рас скажу ее сей час.» («Вечер на кануне Ивана Купала»)

І ще от: «А бабы, как только расплакивалось у них на руках дитя, подносили его к картине и говорили: «Он бачь, яка кака намалевана!» («Ніч перед Різдвом»).

У своїх творах, епіграфах до повістей чи їх частин письменник часто використовує зразки усної народної творчості: приказки, прислів'я, українські народні пісні...Наприклад:

Зеленесенький барвіночку,

Стелися низенько!

А ти, милий, чорнобривий,

Присунься близенько!

Зеленесенький барвіночку,

Стелися ще нижче!

А ти, милий, чорнобривий,

Присунься ще ближче!

(«Сорочинька ярмарка»)

Епіграфи: «…Ще спереду і так, і так; А ззаду, ей-же-ей, на черта!»,

«За моє ж жито та мене й побито», « Не бійся, матінко, не бійся, в червоні чобітки обуйся. Топчи вороги під ноги, щоб твої підківки бряжчали! Щоб тої вороги мовчали!»…і багато інших.

«…Когда Гоголь же работал в Петербурге над своїми повестями, в письмах на родину, к матери, он не однократно просил прислать ему то подробное - «до последней ленты» - описания наряда украинской девушки и одежды деревенского дячка, то описания свадебного обряда и других светских обичаев, то тексты украинских песен. Все ето было нужно ему для того, чтобы рассказы его правдиво воспрозводили нродную жизнь, были точны во всех мелочах…» Т. Морозова «Гоголь и его повести». Ось уривок з його листа до матері 30 квітня 1829 року: «Здесь так занимает всех все малороссийское», -- пояснював він своє прохання, «...вы много знаете обычаи и нравы малороссиян наших, и потому, я знаю, вы не откажетесь сообщать мне их в нашей переписке. Это мне очень, очень нужно. Еще несколько слов о колядках, об Иване Купале, о русалках. Если есть, кроме того, какие-либо духи или домовые, то о них подробнее с их названиями и делами; множество носится между простым народом поверий, страшных сказаний, преданий, разных анекдотов и проч. и проч. и проч. Все это будет для меня чрезвычайно занимательно. На этот случай, и чтобы вам не было тягостно, великодушная, добрая моя маменька, советую иметь корреспондентов в разных местах нашего повета». [12]

3. Стилістичне використання українізмів. Фольклоризм повістей Гоголя

«…В своїх «Вечорах…» Гоголь описав простий трудовий народ - українських християн. Непереборна любов до людини з народу, вміння розкрити поезію його життя складають головну цінність перших збірників Гоголя. Все,що може мати природа прекрасного, сільське життя простолюду, все, що народ може мати оригінального, типічного, все це блистить в перших поетичних мріях Гоголя. Це була юна, свіжа, розкута, мелодійна поезія…» - писав Белінський. Також про «Вечори на хуторі...» він писав: «Это были поэтические очерки Малороссии, очерки полей жизни и очарования».

Гоголь показав той образ України, який назавжди увійшов в російську літературу. Це глибокий, принадливий образ, пройнятий любов`ю до рідної землі і її народу. Цей образ відкривається в чудових, поетично насичених пейзажах, в зображенні народних характерів, в передачі національного духу народу, його гумору, хоробрості, в лихій веселості. Україна, яку показав Гоголь, насправді вперше постала перед читаче у всій красі, привабливості, яскравості і разом з тим ніжності її природи, з її волелюбним народом.

«Вечори на хуторе» являлись художнім вираженням демократичної народності, знаменували появу її нового розуміння. Заслуга Гоголя була в тому, що він не пішов ні шляхом «бурлескного» зображення християнського життя, ані шляхом її сентиментальної ідеалізації, які відрізняли літературу кінця XVIII -- початку XIX ст. В книжці гімназійного учителя Гоголя И. Кулжинського «Малороссийская деревня» (1827) українське село також показане, незважаючи на етнографічні деталі, в тих же сентиментально-ідилічних тонах: «Много есть деревень на свете, но под кротким небом Малороссии всякая деревня есть сокращенный эдем -- где иногда недостает только добродетели и чувствительности сердца, чтобы людям быть совершенно блаженными...» Ця фальшива ідилія повинна була переконати читачів в «прелестях» кріпосного права і «благополучии» християнина. Гоголь ще на шкільній лавці разом з товаришами висміював цю книгу, називаючи її «уродом».

Пориваючи з традицією дворянського сентименталізму, Гоголь звернувся до самої дійсності, до життя українського християнина, до народної творчості і на цій основі створив яскраві образи. Яскравість побутових описів, життєрадісний гумор, картини християнського побуту, жива і метка мова Котляревського були особливо близькі письменнику, який з єхидною іронією показував в «Вечорах» жадібність старост, сільських багатіїв, поповичів. Герцен писав, що, не будучи по походженню вихідцем із народу, Гоголь належав народу «по своим вкусам и складу ума».

Народність «Вечорів» полягали не в етнографічній точності відтворення побуту, а в глибокому проникненні в національний характер, в сутність народного життя. Саме тому Гоголь звертався до народної пісні, фольклору, бачачи в народній творчості ключ до розкриття національного характеру. Різноманітність матеріалів і сюжетів, побутові гумористичні картини, мотиви народної містики, історичні мотиви, що сплітаються в єдність нерідко в одній і тій же повісті («Ночь перед рождеством»).

При вивченні «Вечеров на хуторе» дослідники особливо велику увагу приділяли їх «фольклоризму». Встановлені для ряду повістей сюжетні вставки, які йдуть з записів як українського, так і російського фольклору. Гоголь звертався до українських казок, переказів, пісень, які добре знав сам, любовно збирав їх і використовував в своїх повістях. Так, переказ про чорта, вигнаного пекла і який шукає свою власність, покладено в основу «Сорочинської ярмарки», виходить до народних казок і легенд. Не меншою мірою близьким до народних переказів є і сюжет «Вечер накануне Ивана Купала», що передає повір`я про папороть, яка цвіте вогняним цвітом о півночі перед Івановим днем. Це повір`я записав сам Гоголь в своїй «Книге всякой всячины». З фольклорних мотивів виходить і сюжет «Пропала грамота», яка нагадує народні перекази про перебування в гостях у чортів музикантів, чоботарів і т.д. Щедро вплетені фольклорні мотиви і в повість «Ночь перед рождеством»; народну легенду переказує Гоголь в «Страшній помсті».

Користуючись фольклорними мотивами, Гоголь, однак, не механічно їх відтворює. Мотиви народних переказів, казок, легенд -- лише основа для створення зовсім самостійних образів. Народність повістей Гоголя не тільки в тому, що він користується фольклорними мотивами і сюжетами, але і в самому освоєнні народного характеру, розуміння дійсності. Українська пісня, по словах Гоголя, «слилась с жизнью, -- звуки ее так живы, что, кажется, не звучат, а говорят».

Гоголь в захваті від поетичної і духовної краси жінки, що розкривається в народній пісні: «...любовь их делается чрезвычайно поэтическою. Свежая, невинная, как голубка», -- така жінка в народних піснях. «И как просты, как поэтически просты ее исполненные души речи!» Стаорюючи поетичні, ліричні образи дівчат -- Ганни в «Майскій ночі», Параски в «Сорочинскій ярмарці», Оксани в «Ночі перед Різдвом», -- Гоголь користується народними піснями, із них вибирає ті душевні риси і краски, яким наділені його героїні, то задумливі і ніжні, як Ганна, то веселі і жартуть, як Оксана, -- но однаково віддано і ніжно люблячі, перемовляються словами народних пісень.

Параска в «Сорочинскій ярмарці» говорить словами народних пісень і прокльонів, згадуючи про мачуху: «Нет, мачеха, полно колотить тебе свою падчерицу! Скорее песок взойдет на камне, и дуб погнется в воду, как верба, нежели я нагнусь пред тобою!»

Кокетлива і горда Оксана зачаровує безпосередністю, юністю. Її краса з захватом описується, -- краса життєва, здорова, як краса рідних полів, рік, щедрої і яскравої української природи: «Разве черные брови и очи мои, -- продолжала красавица, не выпуская зеркала, -- так хороши, что уже равных им нет и на свете? Что тут хорошего в этом вздернутом кверху носе? и в щеках? и в губах? Будто хороши мои черные косы?» Такою здоровою, природньою красою відзначаються всі героїні «Вечоров». Нагадаємо опис Параски в «Сорочинскій ярмарці» -- простої, української «дивчины»: «...на возу сидела хорошенькая дочка с круглым личиком, с черными бровями, ровными дугами поднявшимися над светлыми карими глазами, с бесконечно-улыбавшимися розовыми губками...»

Висновки

Сам Гоголь вважав себе представником плодючого поєднаня двох братських національних культур. Будучи вже визнаним відомим російським письменником, автором «Ревізора» і першого том «Мертвих душ», Гоголь в листі до А.О. Смирнової з 24 грудня 1844 року говорить про себе: «Скажу вам одно слово насчет того, какая у меня душа -- хохлацкая или русская, потому что это, как я вижу из письма вашего, служило одно время предметом ваших рассуждений и споров с другими. На это вам скажу, что я сам не знаю, какая у меня душа, хохлацкая или русская. Знаю только то, что никак не дал бы преимущества ни малороссиянину перед русским, ни русскому перед малороссиянином».

В позитивних героях «Вечорів на хуторі» переданий ідеал волелюбної людини, цілісного в своїх почуттях і вчинках. Гоголь усвідомлює глибоку ворожість такої людини всього кріпосного укладу, протиставляючи йому те прекрасне, що бачить в самому народі. В передмові до першого тому творі 1842року письменник сам охарактеризував «Вечора» як книгу насамперед поетичну, як «первые сладкие минуты вдохновения». В цьому то радісному, то сумному, але прекрасному життєвому сприйняттю світу народного життя збережена внутрішня цілісність і духовна краса. Гоголь повністю на боці народу, який є в своїх поглядах на світ, в своїх уявленнях про життя, шляхетних людських почуттях, віру в добро, красу, прив`язаність до рідної землі, на відміну від ницості, корисності і розпущеності багатих і знатних.

В «Вечорах» Гоголь зображає сміливих і шляхетних людей, таких, як коваль Вакула, Левко, Данило Бурульбаш, яким властиві високі духовні пориви, широта натури, вірність своєму боргу, цілісність і щирість почуття. Манливі і прекрасні і героїні його повістей - Оксана, Пидарка, Гала, Параска, в яких поетично яскраво закарбовані риси дівчат, що ріднять їх з образами ліричних народних пісень. Цим цілісним і прекрасним людям протистоять такі персонажі, як Хивря, Солоха, Чуб, «голова» Макогоненко, кулак Корж,- корисливі і жорстокі. «Вечори» -- це апофеоз народного життя, утвердження прекрасного в народі, чим Гоголь і сказав нове слово в літературі.

Гоголь щедро користується комічними елементами, які підказані йому народними виставами вертепу і смішними ситуаціями І. Котляревського і свого батька. Гоголь користується комізмом жестів, поз, манерою розмови, щоб розкрити негативні боки поведінки людини, надаючи цим сатиричну виразність своїм образам. Комізм і в ранніх повістях Гоголя не являвся сміхом ради сміху. Комічне начало переходить в них в гострий сатиричний гротеск, допомогає розкрити і підкреслити негативні сторони дійсності. Видання «Вечорів» від імені «пасичника Рудого Панька» викликано було, безсумнівно, не тільки бажанням приховати своє авторство. Гоголю хотілось, щоб його повісти з життя народ були сприйняті читачами як справді народні.

В художньому творі організація всіх мовних елементів служить для найбільш повного і досконалого вираження ідейно-художнього замислу. Мова набирає тут естетичної функції.

Тому питання стилю являється і питанням художнього методу і майстерності письменника. Гоголь створює свій індивідуальний стиль, користуючись простонародною мовою, застосовуючи її словниковий, його граматичні форми. Стиль «Вечорів на хуторі» представляє поєднання усного народного говору і індивідуальної авторської мови. В переплітанні живої розмовної мови з формами книжково-патетичного стилю - своєрідність «Вечорі». Гоголь користується тут синтаксичними і граматичними формами російської мови, включаючи в нього відносно невелику кількість українських слів і зворотів. Українські слова і вислови підкреслюють специфичність побутової обстановки українського села, реалістично малюють народні типи і характери.

Українські слова і обороти придають мові «Вечорів» народний колорит, підкреслюють характерність і національну своєрідність мови українських персонажів повістей, усний, «сказовий» характер самого переказу. Але ніде ці українізми не порушують і не відтісняють основної для повістей російської мови, її граматичного строю і головного словникового фонду, тільки лише гостріше і яскравіше виділяючись на її фоні. В другому виданні «Вечорів» Гоголь ще більше скоротив кількість українізмів як в синтаксисі, так і в словнику своїх повістей. До кожної частини «Вечорів» був приписаний особливий словничок українських слів, таких, як «бандура», «буряк», «буханец», «гопак» і т. д., -- головним чином слова, що позначають предмети сільського господарства, побутового знаряддя, місцевих страв, рослин, дитячих ігор і т. д.


Подобные документы

  • Дитинство Гоголя, формування релігійності, роки в Ніжинській гімназії, містифікації. Таємниця смерті письменника. Фантастика в "Вечорах на хуторі біля Диканьки". Аспекти формування комічної творчості Гоголя. Демонологічні сюжети в комічному світлі.

    курсовая работа [49,0 K], добавлен 06.02.2013

  • Фантастика як жанр художньої літератури і літературний прийом. Фантастика у творчості Оскара Уайльда. Єдність фантастичного та реального як основа творчості Миколи Гоголя. Порівняльний аналіз фантастичних прийомів у творах Оскара Уайльда та Миколи Гоголя.

    курсовая работа [44,6 K], добавлен 20.05.2011

  • Творчество русского писателя Н.В. Гоголя. Знакомство Гоголя с Пушкиным и его друзьями. Мир мечты, сказки, поэзии в повестях из цикла "Вечера на хуторе близ Диканьки". Особенности жанра поэмы "Мертвые души". Своеобразие художественной манеры Гоголя.

    реферат [24,9 K], добавлен 18.06.2010

  • Традиційні підходи дослідників та критиків XX століття до вивчення творчості Гоголя. Основні напрями в сучасному гоголеведенні. Сучасні підходи і методи у вивченні життя і творчості російського письменника. Особливість релігійного світобачення Гоголя.

    реферат [35,1 K], добавлен 01.05.2009

  • Влияние фольклора на творчество Н.В. Гоголя. Источники фольклорных элементов в сборнике "Вечера на хуторе близ Диканьки" и повести "Вий". Изображение народной жизни в произведениях Гоголя. Формировавшие нравственных и художественных воззрений писателя.

    курсовая работа [87,0 K], добавлен 23.06.2011

  • Примеры карнавальной образности в "Вечерах на хуторе близ Диканьки" Н.В. Гоголя. Анализ портрета героя в одной из "Петербургских повестей" Н.В. Гоголя ("Шинель"). Анализ интерьера одной из помещичьих усадеб, изображенных писателем в поэме "Мертвые души".

    контрольная работа [24,1 K], добавлен 17.12.2010

  • Спектр подходов исследователей XX века к творчеству Гоголя. Современные тенденции понимания Гоголя. Всплеск интереса к его творчеству Гоголя. Социально-идеологическое восприятие творчества. Рукописи Гоголя. Сказочные, фольклорные мотивы.

    реферат [35,7 K], добавлен 13.12.2006

  • Ознакомление с историко-теоретическим аспектом термина "украинизм" и его лингвокультурной ценностью. Изучение функционирования украинизмов в творчестве Н.В. Гоголя. Характеристика лексико-тематических групп украинизмов. Анализ их главных особенностей.

    дипломная работа [86,8 K], добавлен 17.07.2017

  • Творческий путь Николая Васильевича Гоголя, этапы его творчества. Место Петербургских повестей в творчестве Гоголя 30-х годов XIX ст. Художественный мир Гоголя, реализация фантастических мотивов в его Петербургских повестях на примере повести "Нос".

    реферат [35,9 K], добавлен 17.03.2013

  • Эволюция творчества Н.В. Гоголя как движение от романтизма к реализму. Художественные особенности "Вечеров на хуторе близ Диканьки". Истоки романтического в Гоголевском произведении. Воспроизведение народных нравов, бытовых обычаев и поверий в книге.

    курсовая работа [36,7 K], добавлен 30.01.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.