Адхократичне поетичне мислення як когнітивно-семантичний механізм творення ігрового абсурду в постмодерністському фентезійному оповіданні

Адхократичне поетичне мислення як когнітивно-семантичний механізм творення ігрового абсурду в постмодерністському фентезійному оповіданні

Анотація

У статті розглядається адхократичне поетичне мислення як один з рушійних прийомів когнітивно-семантичного механізму творення ігрового абсурду в постмодерністському фентезійному оповіданні. Аналізуються принципи його творення та механізм дії у свідомості читача, в результаті чого з'являються нові образи (кенотипи), які створюють ментальний прорив у свідомості читача і породжують когнітивний дисонанс. Визначаться основні когнітивні операції та процедури, мофікація і трансформація, фреймових моделей стереотипних/архетип них концептуальних схем, які притаманні адхократичному поетичному мисленню. Пропонується використання методології для дослідження когнітивно-семантичних механізмів творення ігрового абсурду в постмодерністському фентезійному оповіданні.

Ключові слова: ігровий абсурд, адхократичне поетичне мислення, когнітивно-семантичний механізм, когнітивні операції, когнітивні процедури.

Постановка проблеми у загальному вигляді, її актуальність та зв'язок з науковими завданнями. Абсурд перевертає стереотипи реального світу на рівні здорового глузду, оперуючи наївною картиною світу. Трансформація чируйнація стереотипних схем у звичній картині світу, що обумовлена здоровим глуздом і життєвим досвідом, уможливлює появу нових кенотипних ментальних схем, які активізують творення ігрового абсурду (далі -- ІА) у постмодерністському фентезійному оповіданні (далі -- ПФО) і створюють інтелектуальну перешкоду сприйняття змальованої дійсності та когнітивний дисонанс.

Проблема вивчення рецепції тексту є складною, оскільки ментальні процеси читача не піддаються безпосередньому спостереженню. За допомогою системи мовних та контекстуальних сигналів, які завдяки своєму формальному вираженню прогнозують адекватну реакцію адресата, текст втілює комунікативно-прагматичну стратегію автора (О. Гончарова). Йому відведено роль «механізму, що запускає когнітивні процеси свого сприйняття» (В. Чернявская).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З погляду когнітивної поетики (І. Бехта, В. Никонова, А. Приходько, Е. Семіно, Р. Шнайдер), людина мислить не тільки метафорично (В. Новікова), але й метонімічно (О. Кравченко) та парадоксально (Л. Бєлєхова). Основною цих процесів є відповідно концептуальна метафора, концептуальна метонімія та концептуальний оксиморон. Останній є ключовим для розкриття лінгвокогнітивних механізмів формування нонсенсу та особливостей його функціонування зокрема в поетичних текстах (Л. Бєлє- хова, Н. Малащук-Вишневська, О. Падучева).

Мета статті -- виявлення та опис когнітивно-семантичного механізму творення ігрового абсурду в постмодерністському художньому тексті.

Виклад основного матеріалу. Художній простір ПФО формується на основі фольклорної свідомості, котра відображає розвиток поетичного мислення від синкретичого міфопоетичного в архаїчну епоху до аналогового та асоціативного в канонічний період, а далі до парадоксального, адхократичного на етапі індивідуально-творчого становлення поетичного мистецтва [6]. Фантастична казка є основною складовою ПФО. Оскільки міф/ казка не може обійтись, на думку С. Аве- рінцева, без таких понять як «першоелементи», «первообрази», «схеми», «типи», то в науковому дискурсі використовують термін «архетипи» (від грец. «первообраз»). Архетип у такому розумінні існував ще у платонівській традиції, пропагувався Е. Дюркгеймом як стереотип усіх форм культури, що були створені доісторичним колективом та передані сучасним поколінням в їхньому сакраментальному обов'язку та незмінності. Спираючись на психологічні дослідження природи пізнання, у контексті нашого дослідженнями вважатимемо, що архетипи автоматично активуються підсвідомістю та сприймаються як перед- концептуальна діяльність когнітивного процесу пізнання, що викликане емоціогенним досвідом людини. Архетип є формою існування колективного позасвідомого, яке наповнюється змістом через віднесеність до міфологічних образів, символів, мотивів і сюжетів [11]. У процесі пізнання реципієнт сприймає текст концептуально, тобто у його смисловій цілісності [3, с. 14]. Така властивість ментальної діяльності обумовлена фасцинативною направленістю на сприйняттяестетичного об'єкту і виражається в емоційному переживанні, емфатичному злитті з текстом, та носить автокомунікативний характер, тобто є згорненою, рекурентною структурою. Процес розгортання міфологічних структур є подібним до пригадування, тому, з погляду Л. Бєлєхової, когнітивний процес активації і активізації архетипних образів, схем із залученням фонових, енциклопедичних знань є імітацією ментального образу у свідомості реципієнта [3, с. 18].

Когнітивна база читача, уніфікована у схемах, аналогах ментальних операцій, є ключовим елементом у процесі прирощення смислу художнього твору, когнітивним механізмом заповнення «точок невизначеності» у процесі адекватної інтерпретації постмодерністського художнього тексту загалом та ПФО зокрема. поетичний мислення фентезійний абсурд

З огляду на це виокремлюють різні типи поетичного мислення, серед яких параболічне поетичне мислення, що передбачає переосмислення одного предмета, явища або події, та есеїстичне поетичне мислення, яке трактують як поетичне осмислення реального або можливого світу, в результаті якого шляхом індивідуально-творчого переломлення властивостей та знаків звичних предметів, явищ, подій створюються новий ракурс їх бачення, новий образ. В семантиці компонентів нового образу закодовано подвійний смисл, який може бути декодований залученням різних знань, встановленням інтертекстуальних зв'язків між образами ПФО з образами, які втіленні в англомовних казках різних авторів.

Напрацювання у цій галузі та запозичені поняття поетичного мислення для вивчення семантико-когнітивного механізму творення ІА у ПФО дають підстави припустити, що в основі семанти-кокогнітивного механізму творення ІА лежить адхократичне поетичне мислення, яке за своєю природою є амбівалентним, нелінійним, хаотичним, багатокодовим, колажним, дифузним, динамічним. Саме адхократичне поетичне мислення, на нашу думку, усталюється в ПФО, що є складною, відкритою нелінійною системою [1, с. 2], яка функціонує завдяки взаємозв'язку власних елементів та підсистем під впливом регуляторних механізмів самоорганізації.

До слова, термін ad hoc (лат.«до цього місця») означає «до цього, для даного випадку, для цієї мети» був уведений у постмодерністську поетику Ч. Дженксом і означає спосіб архітектурного проектування, у якому створюються певні реалії «тут і тепер». Адхокізм в архітектурному творі -- це багатоголоса тканина, де автор залишається анонімним серед безкінечного багатоголосся дискурсів архітектури [7].

У комп'ютерній справі він позначає систему мережевих елементів, які сукупно утворюють таку мережу, що вимагає незначного планування або жодного планування взагалі. Системи звітності «ad hoc» дозволяють користувачам самим створювати специфічні, індивідуальні запити. Принцип adhoc у військовій справі застосовується під час непередбаченого розвитку ситуації, коли організовуються спеціальні військові формування і для швидкості дій потрібна оперативна взаємодія між різними підрозділами. Рішення, прийняті «до цього місця», можуть бути неадекватними, хаотичними за своїм характером.

Таким чином, семантико-когнітивним механізмом творення ІА у ПФО є адхократичне поетичне мислення, що генерує аномальні стосовно звичної концептуальної картини світу утворення, які слугують причиною когнітивного дисонансу (Л. Фестінгер, И. Тбиг). Під когнітивним дисонансом, услід за Л. Фестінгером, розуміємо психічний стан особистості, якому притаманні є невідповідність і суперечність поглядів, переконань, настанов та зовнішніх умов. Таке відчуття викликає прагнення стимулювати процес пізнання з метою упевнитися в істинності нової інформації.

Порушення стереотипного способу мислення є тригерним (неочікуваним) за своїм характером. Адхократичне поетичне мислення як когнітивно- семантичний механізм творення ІА у ПФО відображає активацію нових кенотипних схем знань, яка протікає у свідомості читача на основі когнітивних операцій модифікації та трансформації і призводить до компресії, розширення, комбінації, зіштовхування, інтертекстуалізації наявних стереотипних/архетипних схем знання.

Архетипи, за К. Юнґом, -- це загальні образні схеми, «колективне позасвідоме», код історії, код культури людства [11, с. 98]. Архетип як форма існування колективного позасвідомого наповнюється змістом у свідомості через міфологічні образи, символи, мотиви й сюжети. Архетип- ні художні образи відображають міфопоетичну картину світу в казках народів світу, зокрема англомовних, у яких шляхом наративного мапування втілено міфологічні, біблійні та фольклорні знання про світ.

Стереотипними художніми образами вважаються усталені, укорінені у свідомості образи, в яких містяться багатократно повторювані елементи з текстів різних літературно-стильових напрямів. Стереотипні образи поділяють на універсальні, культурно-специфічні й авторські (Л. Белєхова). До універсальних відносимо образи, створені за допомогою тавтологічних епітетів, у семантиці яких простежується тотожність ознак і властивостей описуваних ними предметів. Культурно-специфічні стереотипні образи формуються за допомогою атрибутивного мапування певних властивостей тварин (зооніми) та рослин (фітоніми). Авторськими вважаються стереотипні образи, які набули афористичності завдяки систематичному цитуванню оригінальних словесних образів у творах інших авторів.

У художній творчості спрацьовує принцип поетичного насилля над когнітивними процесами (Р. Цур). Згідно з цим принципом, створення і сприйняття поезії (і ширше -- художнього тексту) передбачає, поряд зі сталим використанням когнітивних процесів, їхню модифікацію, порушення, а іноді й деформацію, що спричинено адаптацією цих процесів до цілей, для досягнення яких вони первісно не були пристосовані [16, с. 4-5]. Результатом таких навмисних деформацій може бути своєрідний концептуальний прорив, утворення нового вузла в концептуальній картині світу, втіленого в принципово нових художніх образах -- кенотипах [3, с. 274].

Археотипні та стеоретипні схеми знань структуровані у фреймах, у яких відображені набуті досвідом знання про деяку стеоретипну ситуацію та про текст, що її описує (М. Мінський). Залежно від виду слотів, його складових та їхніх взаємозв'язків виокремлюють п'ять видів фреймових структур:предметоцентричний, акціональний, патронімічний, гіпотонімічний, асоціативний (С. Жаботинська).

Стереотипні та архетипні схеми слугують «якорями текстової навігації» (Л. Белєхова), оскільки вони затримують читача в межах прототипного, традиційного прочитання тексту (М. Фріман), в той час як нові кенотипні схеми, генеруючи принципово нові і неочікувані образи, роблять ПФО відкритим, і надають читачеві необмежену свободу інтепретації.

пам'яті мозку за допомогою спеціальних операторів. Одним з найбільш вагомих операторів такого типу є прийом, механізм імітації або дії над дією -- мімезис [23]. Залежно від типу мімезису можна виділити такі типи когнітивних операцій наративного мапування, які організовують процес формування читацької проекції ПФО: