Українська нація в романі П. Куліша "Чорна рада"

Особливе місце в творчій спадщині письменника займає проза. В епічній прозі літературну творчість П.Куліш розпочав з опрацювання українських народних казок і фантастичних переказів. Першими прозовими творами письменника були твори на російській мові: «О том, от чего в местечке Воронеже высох Пешевцов став» та «О том, что случилось с козаком Бурдюгом на Зелёной неделе», також казково-фантастичні - повість «Огненный змей» та оповідання «Коваль Захарко». Переплітання фольклорно-фантастичних мотивів навіть у творах не фантастичних є одним із характерних художніх прийомів письменника, це мотиви народних переказів у романі «Михайло Чарнишенко», повісті «Алексей Однорог».

Крім цього, Куліш написав такі оповідання, як «Орися», «Дівоче серце», «Гордовита пара». Також із прозових творів варто відзначити такі його гумористичні оповідання, як «Циган», «Сива кобила», «Пан мурло», « Малоросійські анекдоти», історичні оповідання «Мартин Гак», «Брати», «Січові гості», роман «Михайло Чарнишенко, або Малоросія 80 літ назад» та інші.

Найпомітніше місце у творчому доробку Куліша посідає історичний роман «Чорна Рада. Хроніка 1663 року». Його поява на Україні була явищем закономірним, як і розвиток у той час української історіографії. Історичні події, що їх переживала у XVII столітті Україна, не могли не знайти свого відбиття в літературі.

Задум історичного роману виник у П.Куліша в час бурхливого захоплення давниною, коли високо підносилась ідея народності, коли точились гострі дискусії навколо питань самобутності українського народу і його мови, літератури й історії. П.Куліш не тільки брав участь у всьому цьому русі, а й був однією з центральних його фігур, тому закономірним є те, що власне він став автором першого історичного роману українською мовою «Чорна рада». Саме він є не тільки свідком, а й найактивнішим учасником процесу зародження, формування і становлення жанру історичної прози в українській літературі 40-50-х років XIX століття.

Головними джерелами треба вважати власні наукові студії історії, фольклору та етнографії, в результаті чого П.Куліш ніколи не опирався на випадкові джерела. Навіть несподівані й далекі від української тематики - джерела П.Куліша завжди були першими.

Український історичний роман розвивався в особливо складних і несприятливих суспільно-політичних умовах: умовах цькування українського слова, зневіри в його можливості, що сповільнювало розвиток літератури, особливо це стосувалося історичної прози, яка впродовж усього XIX століття творилася переважно російською мовою. За таких умов навіть переклад Пушкінської «Полтави» вважався подвигом, хоч був далекий від досконалості. Своєрідним подвигом можна вважати і перший український історичний роман П.Куліша «Чорна рада», літературним зразком якому послужили романи Вальтера Скотта. Творчість родоначальника історичного роману знайшла широкий відгук в Європі, відкрила нові горизонти і певною мірою визначила подальший розвиток романтизму, активно вплинула на свідомість П.Куліша, його художні смаки, зміну співвідношення цінностей. Твори В.Скотта, Шекспіра, Шіллера стали для автора «Чорної ради» художнім відкриттям, що викликали напружену роботу думки. Це було нове світобачення, що розкривалося у свіжих, вічно живих образах. До кінця життя П.Куліш перебуватиме в полоні чарів В.Скотта. І в цьому він не був одинокий. В.Скотт виразив те, що було у всіх на думці, сам того не усвідомлюючи, здійснив те, чого жадала епоха, - така оцінка звучала в численних статтях, рецензіях, листах.

Історичний роман «Чорна рада», що виразив моральні і філософські запити часу і так яскраво зримо воскресив стару Україну, доказав, що він гідний порівняння з романами В.Скотта, але є глибоко оригінальним твором, а не наслідуванням В.Скотта - хибний висновок окремих дослідників, культивований і понині.

В світі такої думки, особливу цінність представляє собою монографія Є. Нахліка присвячена ґрунтовному дослідженню творчих та духовних надбань П. Куліша. Монографія створена без колишніх упереджень і нинішнього недомислу, показує насамперед великі заслуги Пантелеймона Куліша в розвитку української та слов'янської культури й духовності. Наукова праця висвітлює цілісність світогляду, філософських, зокрема історіософських, та релігійних поглядів письменника, а також ідеологію, естетику П. Куліша, його унікальний внесок у розвиток української прози, поезії, драматургії, художнього перекладу, літературознавства, мовознавства, наукової й літературної мови, педагогіки, політико-філософської думки, публіцистики.

Ґрунтовне дослідження Є. Нахліка творчої спадщини П. Куліша доводить, що роман П.Куліша настільки перейнятий місцевим, українським ґрунтом, настільки своєрідний, що вважати його простим наслідуванням, запозиченням шотландського вчителя безпідставно.

П.Куліш - романіст, що перейняв у В.Скотта вміння «історично зачарувати» та воскрешати давнину українську заради своїх особливих завдань і своїм особливим, історично неповторним методом.

В історії українського історичного роману «Чорна рада» явище виняткове: не тільки тому, що він був першим і що дав нову художню інтерпретацію чорної ради 1663 року - події на той час маловивченої істориками.

«Чорна рада. Хроніка 1663 року» знищує опис, властивий жанрові «Хроніка» В ньому більшою мірою здійснюється тенденція максимального наближення до драми - і в концепції конфліктної дії, і в методі моделювання картин, і у використанні діалогу.

Автор першого українського історичного роману створив якісно відмінний тип особистості художнього історизму, подолав норми художнього «універсалізму», канони раціоналістичної естетики, сприйняв і розвив європейську філософсько-естетичну думку, особливо ті положення, що стосувалися теорії роману.

Намагаючись відтворити стан суспільства на окремому етапі історичного розвитку, П.Куліш зробив чимало для того, щоб пов'язати характери героїв з конкретним соціальним й історичним середовищем. У цьому сенсі роман є предтечею критичного реалізму в українській літературі.

«Чорна рада» П.Куліша відповідає всім ознакам історичного роману і своєрідністю композиції, в якій поєднані історичні події з приватним життям, що є дзеркалом життя історичного і приватного, твір П.Куліша являє собою своєрідний синтез, в якому історія як наука зливається з мистецтвом, реалізмом, зв'язком з дійсністю. Але все ж такі, не дивлячись на риси реалізму в романі, «Чорна рада» все ж таки твір пронизаний романтичним світосприйняттям письменника.

Проблема реалізму історичного твору невіддільна від проблеми його історизму, як художня правда невіддільна від правди життя. Проблема історизму є основоположною для розгляду реалізму історичного роману, як проблема відношення твору до життя, як проблема типовості обставин і типовості характерів, зрештою, як проблема творчого методу автора.

Типовістю обставин в «Чорній раді» є правдивість відображення часу і місця дії, окремих історичних осіб, правда епохи, правда відображення тих умов і обставин, які спричиняються саме до таких, а не інших дій героїв; типовістю характерів - історична правдивість їх психології, їх індивідуальної пристрасті, історична правдоподібність їх почуттів, думок, вчинків.

Насамперед у романі порушено історичні державницькі національні проблеми України - це такі як, роль державного діяча (образи Сомка і Брюховецького), патріотизм і незалежність держави (образ старого Шрама), ставлення влади до народу (образи кобзаря, Шрама, Сомка, Пугача);

Але не можна говорити тільки про історичні та національні проблеми порушені в романі, тому що «Чорна рада» - багатопроблемний роман. Поряд з історичними порушено автором ряд загальнолюдських проблем, таких як, батьки і діти, чесність і зрада, сімейні відносини, кохання, лицарство і честь.

Свої думки Куліш уособлює в образах не тільки реально-історичних. А й у створених його уявою. Наприклад, божий чоловік, що має репрезентувати авторський погляд на добу, а в подіях 1663 року відіграє роль Червоного Хреста, полковник Сомко, Петро Шраменко, Леся Череванівна -- постаті ідеальні. Сомко -- уособлення лицарських чеснот, Петро й Олеся -- ідилічні коханці, поставлені серед бурхливих подій кривавого віку.

Проте під кінець роману ідилія перемагає. Всі ідейні діячі доби, що мали горду ілюзію направити історію по-своєму, зійшли зі сцени. Гине Сомко, гине старий Шрам, але зостається Черевань, Хмарище, Леся, Петро. По бурхливих днях, відданих громадській справі, розгортається тиха картина особистого щастя, родинних гараздів.

У численному творчому доробку П. Куліша наскрізною є проблема національної і соціальної долі українського народу, його мови та культури. Куліш був одним із фундаторів національної самосвідомості українців, не байдужим і до соціальних потреб народу. У своєму романі Куліш прагне змалювати нам кращі риси українського менталітету, цей роман справжня енциклопедія української ментальності.

Зображуючи в образах героїв роману український менталітет письменник підкреслює його емоційно-почуттєвий характер, що відносно зменшує роль раціонально-вольового компоненту в проявах національного характеру. Українська душа не схильна до тривалого зречення будь-якої втіхи, насолоди життям. Українська нація відзначається релігійною формацію душі, але при цьому залишається життєлюбною і життєздатною з орієнтацією на сьогодення, а не на туманну далечінь. В українському менталітеті виявляється також і позитивне колективне несвідоме начало, довіра до доброї матері-природи. Воно спонукає до впевненої співпраці з нею, що є запорукою активності людини у світі. Звідси дивовижні працездатність і працелюбність українського народу. Найкращими рисами українського менталітету П. Куліш візначає чесність, відданість та патріотизм.

П. Куліш розкриває риси українського характеру через систему персонажів роману «Чорна рада». Багато суперечностей українського характеру можна повернути як на побудову, так і на руйнацію. Протилежності рухають динаміку світу: згадаймо гегелівські «тріади» (коли теза й антитеза дають третє -- синтез), згадаймо біологічний принцип комплементарності -- взаємодоповнення двох органічних складників. Український характер може стати побудовчою силою, коли доповнять одне одного начала східне й західне (романтизм -- практицизм), елітарне і масове (видатний діяч -- послідовники), індивідуальне і всенародне (робота для себе стає суспільно корисною). Ці суперечності можна поставити на службу українській державі, а можна -- вигострити з них клинки, що, не дай Боже, роздеруть, розкривавлять тіло народу.

Вчинки й характери державних діячів, зокрема Сомка й Брюховецького, визначаються їхньою відданістю Україні. Сомко наділений характерними рисами українського полководця. Постійні народнопоетичні епітети й порівняння, деталі портрета підкреслюють у характері Сомка такі ідеальні риси народного героя, як лицарство, щирість, лагідність тощо. Принципи народної етики визначають його взаємини з побратимами, жіноцтвом, рядовими козаками.

Важливу роль у виявленні українського характеру відіграли і історичні події. В Україні історично склалося так, що розвиток найбільш істотної складової нації і національної психології - національної самосвідомості - гальмувався. Необхідність постійної боротьби за своє національну та релігійну самосвідомість примушувала напружуватися інтелектуальні сили нації і тому - виникла національна ідеологія, яка наповнила життєдайним змістом поняття Україна, Русь, Вітчизна - саме ці прояви українського характеру прагне донести до читача П. Куліш.

Пpоекція pоману на сучасність очевидна. Істоpія не pаз вчила укpаїнців об'єднуватися в здобутті незалежності, в захисті деpжавності, але вони завжди виявлялися поганими учнями і, на жаль, досі мало чого навчилися.

Пантелеймон Олександpович Куліш, пpи всіх його суперечностях світогляду, виношував у сеpці ідею деpжавності Укpаїни. І хай шляхи pеалізаціїї цієї ідеї були хибними, пpоте ненависть до цаpизму і кpіпацтва, бажання підняти свідомість і освіту наpодних мас, ідея єднання слов'ян - це те, що засвідчувало пpогpесивні позиції Куліша.

Художньо-дійова сила роману «Чорна рада», сила впливу на читача насамперед у тому, що його ідейний зміст, близький і хвилюючий для сучасників, виступає разом з тим у всій суворості свого історизму, в усій своїй відповідності історичній правді, правді життя, у всій досконалості свого художньо-образного втілення.

Отже, найкращі риси і особливості української класичної історичної прози (історизм, патріотизм, зв'язок з народною творчістю, висока художня форма та ін.) знайшли в романі П.Куліша «Чорна рада» своє найглибше втілення. В галузі історичної прози роман П.Куліша відіграв таку ж немаловажну роль, як «Енеїда» І.Котляревського в українській літературі взагалі. Саме цим романом українська історична проза заявила про необмежену здатність української мови виражати героїчні почуття свого народу. Саме цей роман ще раз підтвердив заслужену, законність чільного місця української літератури серед літератур європейських.

Список використаних джерел

1. Апанович О. М. Українсько-російський договір 1654 р.: Міфи і реальність. - К., 1994. - 96 с.

2. Багрій Р. Шлях сера Вальтера Скотта на Україні: («Тарас Бульба» М. Гоголя і «Чорна рада» П. Куліша в світлі історичної романтики Вальтера Скотта) // Пер. з англ. - К., 1993. - 290 с.

3. Бандура О. Вивчення роману П. Куліша «Чорна рада»: Хроніка 1663р. // Українська мова і література в школі. - 1992. - № 11-12. - с. 24-29.

4. Балтівець С. Психологічні особливості вивчення поезії П.Куліша // Дивослово. - 1995. - № 4. - с. 44-49.

5. Вайтюк А. Символи віри П. Куліша // Віче. - 1997. - № 3. - с. 102-128.

6. Виговський Іван. Гадяцький трактат // Україна. Наука і культура. - К., 1991. - Вип. 25. - с. 147-152.

7. Гаврилюк О.П. Куліш як приклад взаємозумовленості національного та загальнолюдського // Укр. літ. в загальноосвітній школі. - 2000. - № 6. - с. 51-55.

8. Галей С. Народознавча спадщина П.Куліша // Народна творчість та етнографія. - 2002. - № 4. - с. 62- 74.

9. Гачев Г. Ментальности народов мира. - М.: Эксмо, 2003. - 544 с.

10. Гнідан О., Осьмак Н. Світогляд Пантелеймона Куліша // Дивослово. -- 1991. -- № 10. - с. 38-41.

11. Гончар О. Роман «Чорна рада» П. Куліша в школі // Слово і час. -- 1992. -- № 9. - с. 3 - 11.

12. Гоф. Ж. Ле Ментальность: двусмысленная история. // История ментальностей. Историческая антропология. - М.: РАН. РГГУ, Ин-т Всеобщей истории, 1996. - с. 128 - 131.

13. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. - К.: Освіта, 1992. - 192 с.

14. Грушевський М. Переяславська умова України з Москвою 1654 року. - У кн.: Переяславська рада 1654 року (Історіографія та дослідження). -

15. К., 2003. - с. 16-21.

16. Гуляк А.Б. Становлення українського історичного роману. - К.: ТОВ «Міжнародна фінансова агенція», 1997. - 293 с.

17. Данчин В. Герой і життя, герой і літературний процес, герой й ідеал. // Прапор, 1985. - № 8. - с. 156- 165.

18. Динцельбахер И. История ментальности в Европе. Очерки по основным темам. // История ментальностей. Историческая антропология. - М.: РАН. РГГУ, Ин-т Всеобщей истории, 1996. - с. 92-101.

19. Договірні статті козаків з царем Олексієм Михайловичем див. у вид.: Бантиш - Каменский Д. Н. История Малой России от водворсния славян в сей странс до уничтожения гстманства. - К., 1993. - с. 207 - 208, 528 -532.

20. Додонов Р. А. К проблеме определения понятия ментальность // Придніпровський науковий вісник. - 1997. - № 14 (25) - с. 11-14.

21. Дорошенко Д. Пантелеймон Куліш. Літературні характеристики українських письменників. - Київ: Українознавство» 1996. - 207 с.

22. Епістолярний образ П. Куліша (лекція-дослідження) // Українська мова та література. - 2001. - число 2 (210). - с. 7.

23. Жулинський М. Із забуття - в безсмертя. - К.: Просвіта, 1990. - 295 с.

24. Жулинський М.Г.: У праці каторжній, трагічній самоті // П. Куліш твори в 2 Т. Т. І. - К. : Дніпро, 1989. - с. 5-30.

25. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст. - К., 1993. - 126 с.

26. Зеров М. Твори в двох томах. -- К.: Дніпро, 1990.

27. Зінченко В. Роздуми про душу та її виховання (час душі) // Питання філософії, 2002. - № 2. - с. 11 - 19.

28. Ільницький М., Будний В. Порівняльне літературознавство: в 2 частинах, ч. 1. Лекційний курс: Навчальний посібник -- Львів, 2007. -- с. 67 -- 76.

29. Історія української літератури ХІХ ст. У 3 кн.: Навч. посібн. // За ред. М.Т. Яценка. - К.: Либідь, 1995. - Кн. І. - 368 с.

30. Історія української літератури ХІХ ст. Том 2. // За ред. академіка М.Г. Жулинського - К.: Либідь, 2006. - 656 с.

31. Історія української літератури ХІХ ст. Том 2. // За ред. академіка М.Г. Жулинського - К.: Центр навчальної літератури, 2008. - 640 с.

32. Кирило - Мефодіївське товариство: В 3 т. / Під ред. Л.З. Гісцова, Р.Я. Сергієчко. - К., 1990.

33. Клочек Г. У світлі вічних критеріїв. - К.: Дніпро, 1989. - 221с.

34. Коментар В. Шевчука у вид.: Величко С. В. Літопис. - К., 1991. - Т. 2. - С. 29.

35. Концепція української духовності у творчості П.Куліша // Ідея національного виховання в українській психолого-педагогічній науці ХІХ-ХХ ст.: Збірник статей і доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Івано-Франківськ, 1997. - с.52-54.

36. Концепція «природної людини» Ж.-Ж.Руссо і «хуторська філософія» П.Куліша // «Франція та Україна»: Матеріали ІV Міжнародної науково-практичної Конференції . - Дніпропетровськ, 1997. - Т.1. - Ч.2. - с. 41-43.

37. Кравченко В. Концепції Переяслава в українській історіографії. - К., 2003. -234 с.

38. Кравченко В.О. Пантелеймон Куліш - автор першого українського історичного роману // Вісник Запорізького державного університету. - №2, 2002. - с. 15 - 19.

39. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. - К.: Академія, 1997.

40. Література. Фольклор. Проблеми поетики.: Зб. наук. Праць. - Вип.9: Матеріали наук.-теор. Конференції «Українська література. Духовність і ментальність». - Київ - Кривий Ріг: Твім-інтер, 2001. - 431 с.

41. Літопис Самовидця. видання підготував Я. І. Дзира. - К.: Наукова думка, 1971. - 208 с.

42. Маланюк Є. В Кулішеву річницю // Дивослово. - 1994. - № 8. - с. 22-25.

43. Макаренко Е., Макаренко Н. Поняття «ментальність»: етимологія, ґенеза та сфера вживання в сучасній українській мові // Роботи міжнародної наукової конференції «Духовна діяльність та її специфіка». - Ч.1. - Запоріжжя: ЗДУ. - 1993. - с. 66 - 68.

44. Митке Юр. Политическая теория и менталитет нищенствующих монахов. // История ментальностей. Историческая антропология. - М.: РАН. РГГУ, Институт Всеобщей истории. 1996. - с. 141.

45. Нахлік Є. Апокаліпсис. П.Куліш // Вітчизна. - 1990. - № 10. - с. 28 - 32.

46. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш. До 170 - річчя від дня народження. - К.: Знання, 1989. - 48 с.

47. Нахлік Є. Коментар до згадки про Гадяцькі пункти в «Чорній раді» П.Куліша // Молода нація. - 2004. - № 1 (30). - с. 65.

48. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш // Історія української літератури XIX ст.: УЗ кн. -- К., 1996. -- Кн. 2. - с. 86.

49. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш: особистість, письменник, мислитель. - К.: Український письменник, 2007. - 390 с.

50. Нахлік Є. Українська романтична проза 20-60-х років ХІХ ст. - К., 1988. - 318 с.

51. Павличко С. Теорія літератури. Проблема дискурсу. - К.: Основи, 2002. - 680 с.

52. Савчин М. Духовний потенціал людини: Монографія. - Івано-Франківськ: Плай, 2001. - 203 с.

53. Сініцина А. Історико-філософські ідеї українського романтизму (П. Куліш, М. Костомаров). - Львів. - 2002. - 160 с.

54. Слоньовська О. «Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали...»: Аналіз роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада» // Дивослово. - 1994. - № 1. - с. 11-17.

55. Смітюх Г.Є., Стрілецький В.В. Україна сакральна. Український менталітет // Мислене древо, 2008. - 23 квітня. - с. 24-26.

56. Степанишин Б. Українська література: Підручн. для 9 кл. - К.: Освіта, 1995. - 480 с.

57. Стражный А. Украинский менталитет. Иллюзии, мифы, реальность. - К.: Подолина. - 384 с.

58. Сюндюков І. Український бунт. Чорна рада 1663 року як зловісний «апофеоз» Руїни // День, 2007. - 11 червня. - с. 5.

59. Творчі та ідейні шукання П.Куліша в контексті сьогодення: Зб. наук. Праць до 180-річчя від дня народження П.Куліша. Інститут українознавства Київського нац. Університету ім. Т.Шевченка. - К.: ЛЕСЯ, 2000. - 220 с.

60. Федорук О. Пантелеймон Куліш: бібліографія літератури (1989-2002) // Відкритий архів. Щорічник матеріалів та досліджень з історії модерної укр. Культури. - Київ, 2004. - Т.1.

61. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Зібр. творів у 50 томах. -- К.: Наук. думка, 1984.

62. Франко І.Я. Michal Crabowski, jeg pisma krytyczne I pojecia polityczne // Зібр. творів: У 50 т. - К., 1982.

63. Храмова В. Передмова // Шлемкович Микола. Загублена українська людина. - К., 1992. - с. 11.

64. Чернець Л. Виды образа в литературном произведении // Филологические науки. - 2003. - № 4. - с. 3 - 4.

65. Чижевський Д. Історія української літератури. - К.: Академвидав, 2003. - 568 с.

66. Шевченко Т.Г. Твори: У 5 т. - К., 1971.

67. Шевчук В. Іван Виговський та Гадяцький трактат 1658 року // Україна. Наука і культура. - К., 1991. - Вип. 25. - с.143 - 144.

68. Шкуть П. Трактування питань національної історії та культури в романах. «Чорна рада» Куліша та «Хмари» І. Нечуя-Левицького // Укр. мова та літ. в школі. - 1999. - № 4. - с. 28-33.

69. Шумейко Т.Т. Шевченко в ліриці П. Куліша. // Слово і час, 1998. - № 2. - с. 36-39.

70. Яровий О. Про українську ментальність і спокій Батьківщини // Україна православна. - 2005. - №1 - 2 січня. - с. 4.

71. Яценко Н. Історизми в романі П.Куліша «Чорна рада»: назви одягу та козацької атрибутики. // Дивослово - 1998. - № 5. - с. 15-17.

72. Куліш П. Книга о ділах народу українського і славного Війська козацького Запорізького // Кирило-Мефодіївське товариство: В 3 т. - К., 1990. - с. 69.

73. Куліш П.О. Твори: В 2 т.. - 2-ге видання. - К., 1998.

74. Куліш П. Чорна рада. Хроніка 1663 року: Роман // Передм. М.В. Стріхи. - К.: Котигорошко, 1993. - 160 с.