Жанри поезії Бернса - пісня, балада, побутова поема, поема-видіння, діалог, сатира, вірш на випадок, тваринний і рослинний епос, епіграма, епітафія - повторюють основні жанри народної та класичної шотландської поезії.

Не менш показовою є в цьому відношенні сатира поета. Бернс виявив себе як геніальний майстер сатири, викриваючи соціальну несправедливість. Але сатира Бернса не є повторенням досягнень його попередників в цій галузі. Вона відрізняється більшою цілеспрямованістю, глибиною поставлених проблем, особливими художніми прийомами, найцікавішим з яких є двоплановість. В найгостріших сатиричних творах Бернса поряд з сатиричним зображенням одних явищ ми знаходимо гумористичне забарвлення інших, причому це поєднання темних і світлих тонів надає надзвичайної виразності й викривальної сили сатиричним образам поета.

Народність поезії Роберта Бернса знайшла свій яскравий вияв і в мові творів великого поета. Бернс визнавав у своїй творчості лише одну мову - живу розмовну мову шотландського народу - і досконало володів її величезними багатствами, вибираючи для кожного твору елементи, найвідповідніші його змістові.

Мова творів Бернса надзвичайно гнучка, мінлива, диференційована. Поет майстерно використовує мову як засіб характеристики персонажів. В цьому відношенні надзвичайно показовою є кантата "Веселі жебраки", в якій мова кожного персонажа відбиває його соціальну належність, фах, характер.

Для кожного жанру, для кожного твору поет шукає мовні засоби, які найбільше відповідають його особливостям. Багатство, гнучкість і барвистість мови Бернса яскраво виявляється у використанні синонімів. Дуже велику увагу поет приділяв парним синонімам, широке вживання яких є одною з найхарактерніших особливостей художнього стилю поета. Парні синоніми зустрічаються також і в творах фольклору, але порівняно рідко й, звичайно, у вигляді прикметників. Бернс розширює сферу вживання парних синонімів, поширюючи її на іменники, дієслова й прислівники.

Дослідники творчості Р. Бернса відзначають, що «у віршах, поемах і посланнях Бернса переважають парні синоніми - іменники й дієслова, в той час як в піснях, відповідно до фольклорної традиції, переважають парні синоніми - прикметники».

Дуже широко Бернс використовує й багатозначність слова - ту незчисленну кількість відтінків, якої набуває основне значення в різному контексті. На багатозначності слів поет будує каламбури.

Таким чином, характерні особливості мови творів Роберта Бернса свідчать про те, що джерелом і зразком для нього була мовна творчість шотландського народу.

Найчастіше в поезії Бернса зустрічаються епітети, порівняння, метафори й паралелізми. Причому в піснях переважають паралелізми й метафори, в творах інших жанрів - епітети, порівняння й метафори.

Епітети Бернса завжди прості, конкретні й точні, в той же час образні та оригінальні й завжди чітко відбивають ставлення поета до явищ, які відображаються, а також відбивають його симпатії і антипатії.

Крім епітетів, поет в своїх творах, особливо сатиричних і гумористичних, часто користується порівняннями. Великою майстерністю відзначаються вони тоді, коли за допомогою їх він викриває несправедливість суспільного ладу. Багато порівнянь пройняті життєрадісним народним гумором.

Але найулюбленішим його художнім прийомом є паралелізм. В тій чи іншій формі ми зустрічаємо його в численних творах фольклору. Широке вживання Бернсом інтонаційно-синтаксичних паралелізмів пояснюється в значній мірі прагненням поета до чіткої і лаконічної структури творів, але основна її функція - виділяти строфи й рядки, що несуть основне смислове навантаження. Інтонаційно-синтаксичні паралелізми в поєднанні з антитезою служать також для підсилення комічного ефекту в сатиричних і гумористичних творах.

Бернс широко використовує не тільки в піснях, а й у творах непісенних жанрів особливості звукової інструментовки народних творів - багатство алітерацій і асонансів. Старанно продумана інструментовка творів дозволяє Бернсу не тільки повніше розкрити їхній зміст і зробити наочнішими художні образи, а й демонструє надзвичайну звучність та мелодійність шотландської мови.

Бернс по крихтах збирав все, справді цінне і велике, що створив в галузі поезії шотландський народ, узагальнив зібраний матеріал і використав у своїй творчості. Проте підхід Бернса до поетичної спадщини шотландського народу був творчим - поет підняв національну поезію на новий щабель, поглибив її зміст і удосконалив форму.

Роберт Бернс посилив властиві старошотландській поезії демократичні тенденції, загострив соціальні мотиви і створив фактично новий для шотландської літератури жанр громадсько-політичної поезії. Любовну лірику найдавніший і найпопулярніший жанр народної поезії - він збагатив зображенням всієї складної гами людських почуттів і переживань, майстерністю психологічних характеристик і реалістичним показом залежності цього найінтимнішого почуття - кохання - від соціальних умов.

РОЗДІЛ ІІ. З УКРАЇНСЬКОЇ БЕРНСІАНИ

Першим представником української літератури, що з геніальною прозорливістю оцінив творчість Роберта Бернса, був Тарас Шевченко. Українському поетові була близька Бернсові поезія з соціально-ідейного та національного банку. У "Передмові" до нездійсненного видання Кобзаря 1847р. (що побачила світ у незміненій формі аж у 1906р. у журналі «Былое», кн.VIII) критикуючи реакційне тлумачення народності й відстоюючи можливість і необхідність створення високохудожніх поетичних творів народною мовою, Шевченко посилався на приклад великого шотландського співця, називаючи його поетом народним і великим.

У нашому літературознавстві часто проводять певну паралель між творчістю Шевченка та Бернса, однак тут треба бути дуже обережним і об'єктивним. Як відзначала Р.П. Зорівчак уперше думку про можливість такої паралелі висловив В. Морфілл у шевченкознавчій студії Козацький поет". Згодом цю ж думку у ще більш категоричній формі повторили Е.Войнич ("Шевченко зробив для країни Дніпра те, що Бернс зробив для Шотландії") та канадський перекладач А.-Дж. Гантер. Але ніхто з них не міг усвідомити того, що між українським і шотландським поетами є чимало спільного, але є й чимало й відмінного. Романтизм та сентименталізм Шевченка з самого початку мали соціальну основу, у чому український поет не має собі рівного ні в якій з літератур світу. До Бернса західні літератури не знали жодного видатного письменника-селянина за походженням. Бернс, як і Шевченко, був глибоко народним поетом, обоє стали породженням драматичної історії їхніх народів. Але для англійців Бернс так і залишився чужим, його плекали як своєрідну селянську екзотику, а українську літературу селянин Шевченко підніс з селянського на загальнолюдський, світ рівень.

Від Шевченкової оцінки творчості Р.Бернса до появи першого перекладу його твору українською мовою минуло 27 років. Українську бернсіану започаткував Василь Кулик (1830-1870), маловідомий український поет у Полтавщини. Уже після його смерті (1874) у львівському журналі Правда було опубліковано Бернсову баладу "John Barleycorn" у його перекладі під заголовком Іван Ячмінь. Знаменний уже сам вибір Бернсового твору. Сповненого віри в невгасиму життєлюбність, у невичерпні сили простого народу, що завжди своїми вчинками прославлятиме Шотландію. Тема та поетика балади були близькі Кулику, що сам писав поезії про селянське життя та романтичні балади. Сучасники Кулика відзначають, що він не мав наукової ерудиції і всі свої теоретичні ідеї зводив до думки, що, дотримуючись форми української пісні, треба в неї вкладати сьогочасні відчуття, образи [48; 13]. Виходячи з цієї характеристики, можна припустити, що В.Кулик не знав англійської мови, а міг читати російський переклад. Хоча в перекладі є деякі вади, та все ж він досить адекватно відтворює волелюбний дух оригіналу, прославлення в ньому народної сили. Не випадково П.Грабовський у листі до І.Франка від 15 листопада 1896 року високо оцінив його: «У нас, здається, Бернса зовсім не перекладали, по крайній мірі, відомий лишень прекрасний переклад «Івана Ячміня» зроблений В.Куликом».

У 1896 році були надруковані переклади поезій Р.Бернса, зроблені відомим українським поетом В. Щуратом - «Кругом лягла осіння мгла», «Чим гарніше вона, тим ніжніше», у 1899 р. - «Житє, страждає, смерть і прославляє преподобного Івана Ячменя. Були на всході три царі». Тоді ж В. Щурат надрукував рецензію на збірку П.Грабовського «Доля». В ній він формулює свої думки щодо перекладацького методу. На його погляд, кожний твір у перекладі чи в переспіві повинен впливати на читача так само, як і оригінал; перекладач має відтворювати думки першотвору, поетичний вислів і поетичну форму, зберігати чистоту та мелодійність мови.

В. Щурат вважав, що перекладач може надати національних рис творові і навіть скоротити його, коли останній довгий і нудний. Часом він у своїй власній практичній діяльності додержується цієї тенденції націоналізації іноземних класиків. Це особливо помітно в процесі аналізу перекладу «Житє, стражданє, смерть і прославленє преподобного Івана Ячменя». В. Щурат, як і В. Кулик, відтворив ідейну спрямованість оригіналу. Але художньої специфіки його, хоч і не скоротив першотвір на жоден рядок, передати не зміг.

Увагу В. Щурата привернула також поезія Р. Бернса «Зима. Поховальна пісня» (у перекладі вона називається «Кругом лягла осіння мгла»). Вірш пройнятий настроєм розпачу і безнадії, викликаним смертю батька, злиднями та безпросвітним життям його родини.

В. Щурат відтворює похмурий настрій оригіналу. Але події розгортаються в період туманної осені, яка більше до вподоби перекладачеві, ніж зима. В цю пору дощі, негода й сльота наводять на людину сум. В. Щурат не передає багатьох думок автора, збіднює гаму переживань ліричного героя.

Кругом лягли

Тумани мгли

І вихор заревів,

Мені туман

І гураган

Милійші ясних днів

Час непогод

І повінь вод -

Душі моїй рідня

Любов хитка -

Життя листка

На вітці, втятой з пня

У цілому ж В. Щурат відтворив дух Бернсових поезій. У той же час, коли поет перекладав вірші Р.Бернса, він написав і свій оригінальний вірш Моє серце не тут, моя душа не тут. Вірш ніби перегукується з Бернсовим Моє серце в горах. Полум'яна сила патріотизму, відданості рідній батьківщині, любов до природи споріднюють ці поезії.

Поезія Р.Бернса Моє серце в горах привернула увагу ще одного українського поета-перекладача, К. Білиловського. 1887 року був надрукований його вірш З Альтів, в якому автор неначе пояснює шотландському поетові, що не може оспівувати гори, йому ближчі безкраї степи України.

У ХІХ ст. чимало зробили в справі дослідження і популяризації творчості Роберта Бернса на Україні Іван Франко і Павло Грабовський. Глибоко шанувала Р.Бернса Леся Українка. Вона відзначала, що шотландський поет, як і Т.Шевченко та О.Кольцов, - народний поет у повному розумінні цього слова, бо він засвоїв не тільки ідеї народу, а й саму форму народної поезії. Поетеса радила своєму братові М.Косачу включити Бернсові твори до антології кращих зразків світової літератури, яка мала бути видана українською мовою. Доля поневоленого народу Шотландії привертала увагу нашої уславленої поетеси. Леся Українка пише поемку про шотландського короля Броса.

Багато перекладає з Роберта Бернса Іван Франко, котрий до сторіччя з дня поетової смерті видрукував у "Житті і слові" добірку перекладів та переспівів з його творів. Пізніше Франко повертався до шотландської тематики, перекладаючи як Бернса, так і народні старошотландські балади, на яких, власне, великою мірою і зріс Бернс. Мріяв про видання збірки своїх перекладів з Бернса Павло Грабовський. Він повертався до поетової творчості впродовж багатьох років свого життя.

Серед перекладачів ХХ ст. найбільший внесок в українську бернсіану зробили М.Лукаш та В.Мисик. Вони познайомили українського читача з усією жанровою різноманітністю поезій англійського митця - від великих поем од епіграм. З перекладів Мисика особливої уваги заслуговують епіграми і поеми "Тем О'шентер" та "Веселі жебраки". Перекладач зумів висловити свою рідну бернсівську розмовну інтонацію і дібрати в рідній мові засоби для її відтворення.

Переклади Лукаша та Мисика часто публікуються в періодичних виданнях, а в ювілейний рік поета - 1959 - вийшли окремою книжкою. Вони досить точно відтворюють не лише розмаїття та багатство Бернсових образів, а й його просодію. Для цього перекладачі широко вдаються до периферійних шарів лексики, до діалектизмів. Їхні переклади надзвичайно співні, мелодійні. Влучні переклади епіграм Бернса здійснив С.Борщевський.

Дуже цікавим доробком української бернсіани є емоційний вірш М.Бажана з циклу "Англійські враження" - "Спомини про Бернса", у якому власні рядки українського поета переплітаються з уривками Бернсового вірша "Дерево свободи", присвяченого революції 1789 р. у Франції. Бернса показано як борця за правду й волю, як речника народу, як нашого сучасника.

Але, як воїн в час походу,

З лицем осяяло грізним,

Поет народу - син народу -

Йде навстріч ворогам своїм

2.1 Грабовський як популяризатор і перекладач Бернса

Першу згадку про шотландського барда знаходимо в листі Грабовського до Франка від 5.ХІ.1896 р.: «Хотів я ще спімнути про шотландського поета Роберта Бернса. От би добре видати для мужиків його життєпись з вибіркою деяких творів з поводу столітніх роковин його смерті. Чи згадував хто про нього в руських часописах? Вже коли Щурат не згадав (він, певно, не прогавив!), так мабуть ніхто більше». У цьому ж листі поет відзначав, що твори Бернса цікаві українському читачеві двічі: «Яко речі щиро народолюбні, а вдруге - яко поезія з національно-країнною шотландською закрасою, дарма на свій загальнолюдський зміст. І те і друге - в повній злагоді та гармонії». Про своє захоплення поезіями Бернса поет писав також Б.Грінченкові: «Бернсових творів я лаштую цілу збірочку, бо дуже люблю цього шотландського поета».

У творчому доробку Грабовського - 14 перекладів віршів Бернса, переспів віршованої повісті «Tam O'Shanter» під назвою «Хома Баглай», переспів кантати «Веселі жебраки» - «Старчача гульня», яку поет вважав найкращим Бернсовим твором. За його життя було видано лише три вірші, кантата та віршована повість. Поезії «Лорд Грегорі», «До стокроти», «Поклик Бруса до дружини» були надруковані в галицькій «Зорі» (1897), кантата «Веселі жебраки» в «Літературному віснику» (1900). Віршовану повість «Хома Баглай» видав Б. Грінченко.

Грабовський не тільки створив високопоетичні переклади, а й теоретично обґрунтував свої перекладацькі принципи. У «Листі до молоді української» поет зауважив, що «в першу чергу треба перекладати: а) класичні твори поезії та краснописі іносторонньої; б) писання про справи громадські (15; 52). У статті "Московські переклади творів Шевченкових" він так визначив своє перекладацьке кредо: "Всякий добрий переклад, по моїй думці, повинен віддавати правдиво цілий дух і художницьку красу першотвору, вибрати все, що надає останньому вартості і оригінальності, бути не менш характерним, як він». У цій же статті поет доводив, що українською мовою цілком можливо відтворити думки та почуття класиків світової літератури. Лист поета від 31.08.1900 р. до Б.Грінченка дає можливість зазирнути до його творчої лабораторії. Поет відзначав, що іноді він перекладав з оригіналів, часом з підрядкового або дослівного прозового перекладу. Якщо доводилось перекладати з віршованих російських перекладів, то він користувався різними, - котрі порівнював: Поет не вважав додержання «правил піїтики для себе обов'язковими, але мова була гарна, легка, плавна та музична».

Мета нашого дослідження - дослідити перекладацький метод Грабовського на тлі загального стану теорії і практики українського перекладу кінця ХІХ ст.

Як уже згадувалося, П.Грабовський перекладав кантату Бернса "Веселі жебраки". Написано цей твір у той період, коли Англія остаточно підкорила Шотландію, позбавивши її соціально-економічної незалежності. Населення країни бідувало, вибухали голодні бунти. Кантата спрямована проти ладу, який прирікає трудівника на жебрацтво, голод, важке безпросвітне життя; автор стверджує, що нікчемний прем'єр не спроможний керувати країною. Зазирнувши на дно людського суспільства, Бернс уславив шотландця-бідняка, відданого патріота своєї батьківщини, бадьорого духом, щирого в інтимних почуттях. Лейтмотив "чесної бідності", який проходить через усю творчість поета, зазвучав у кантаті з особливою силою.

Вважаючи кантату Бернса «важкою для перекладування» Грабовський, безперечно, мав рацію. Твір складається з окремих пісень, кожна з яких залежно від характеру героя має свою внутрішню структуру, свою ритмічну, інтонаційну, звукову організацію. Як відзначає англійський дослідник К. Віттінг, «кантата - найповніший збірник шотландських традицій. Немає іншого твору, в якому ми знаходили б таке багатство давніх тем, пісень, мотивів, розмірів і наслідувань співцям, що змальовують життя в оригінальній формі». Відтворити усе це багатство засобами іншої мови - нелегке завдання. Переспів Грабовського довший від оригіналу на 51 рядок - в основному за рахунок змін у поетичному синтаксисі.

У Бернса, як правило, думка-речення вкладається у два інтонаційно та синтаксично закінчених рядки, речення здебільшого складні. У Грабовського інша інтонаційно-синтаксична будова: думка вміщується в одне речення, переважно - просте. Замінивши складні речення оригіналу простими, перекладач збільшив пісні солдата та повії вдвічі. Іноді він додає від себе цілу строфу, вводить або збільшує хор чи рефрен, дає додаткову характеристику персонажеві, якої немає в оригіналі.

Найбільше ідейне навантаження має друга пісня бродячого поета. Іронічно зіставляючи звичаї жебраків та представників вищих соціальних сфер, Бернс гостро критикує суспільні порядки. Грабовський зберігає цю тонку іронію, він навіть підсилює викривальний зміст пісні:

Ми ходили пішки; у ридванах

Хай доганяють нас пани

Не заздрю їм: своїх коханих

Ми не купуєм, як вони

Одна з центральних пісень кантати - пісня блазня. Р.Бернс саме в цій пісні за допомогою гротескних образів, що контрастують між собою, антитез, зіставлення "низького" з "високим" піднісся до найвищої форми узагальнення жагучих суперечностей тогочасного суспільного ладу. Гостра сатира переростає в грізний сарказм, коли блазень порівнює свою роботу з діяльністю прем'єра. Грабовський зберіг усі поетичні образи оригіналу, лише образ прем'єра він замінив узагальненим образом "ради":

В нашій раді скільки хочеш

І поважних дурнів є

Цікаву функцію в оригіналі відіграє літота. При зображенні образу скрипаля Бернс домагається комічного ефекту саме завдяки їй: "Аполлон, закоханий у вдовицю, дотягується не вище її талії. В переспіві літота ще різкіше підсилює комічність вислову: музика їй "доходив ростом до колін".

Іноді Грабовський розширює ті рядки оригіналу, які особливо близькі йому. Так, у першій пісні поета він більш чітко визначив своє естетичне кредо, яке співпадає з Бернсовим, - місце поета не на Парнасі, а серед знедоленого народу:

Балакають співці

Про Муз якісь струмці,

Кастильські джерела і всякі там дурниці.

А мій, брати, Парнас

Ось тута серед нас,

Де з нами вкупі п'ють і наші чарівниці

Літературознавці зазначають, «Що деякі рядки кантати перекладач переосмислив, і пісні героїв зазвучали по-іншому. В переспіві недостатньо відтворена сила патріотизму каліки-солдата, який на перший поклик готовий виступити в обороні батьківщини на своїх обрубках. У переспіві Грабовського солдат виглядає скоріше як п'яничка, гультяй, ніж як патріот. У пісні повії Грабовський підкреслює лише легковажність та розбещеність жінки. Бернс добирає для її характеристики набагато тепліші слова і викриває ті соціальні умови, які народжують таких повій».

«Веселі жебраки» Р.Бернса написані під впливом літературної традиції бурлескних кантат, популярних у XVIII ст. численних творів бродячих бардів. Тому в поезії відчувається бурлескний стиль, який створює просторічна лексика, шотландські "солоні" слова із сфери народного життя. Грабовський вдало відтворює цю особливість кантати ("а сей скидав свої штани", "закони… ну їх к сатані"). Але просторічної лексики в переспіві набагато більше, ніж в оригіналі. Перша строфа речитативу перед піснею барда стилізована під «Енеїду» Котляревського:

Отак співав собі гульвіса,

Аж коршма з оплесків тряслась,

Бо ланців тут було до біса

Неначе буря піднялась

Зважаючи на те, що кожну пісню кантати написано на різні музичні мотиви, які в перекладі відтворити неможливо, особливо значення набирає збереження поетичної інтонації першотвору. Як уже відзначалось, інтонаційно-синтаксична будова переспіву відрізняється від оригіналу. Іноді Грабовський жертвує несуттєвими деталями і компенсує їх інтонацією. Бернс майстер гнучких інтонацій. І пісні вдови, наприклад, вона на початку вірша розповідна, бадьора в хорі, елегійна, ніжна при спогадах удови про коханого, загрозлива, коли вона говорить про ворогів Джона. Грабовський зберігає всі ці інтонаційні ходи. Він не копіює ритмічних малюнків оригіналу, адже він має справу з шотландською версифікацією, яка відрізняється від української яскраво вираженою національною специфікою - величезною кількістю повнозначних слів з середнім обсягом від двох до одного складу.

Традиція травестійного перекладу наклала помітний відбиток на переспіви Грабовського. Проте, у "Веселих жебраках" збережено всі історичні реалії, до яких навіть додаються примітки автора. Таким чином, Грабовський в цілому вірно відтворив ідейне спрямування кантати. Але індивідуальна своєрідність стилю, синтаксису, словника наклала відбиток на переклад, перенесла його в іншу стилістичну тональність.

Грабовський переклав також ряд поезій Бернса на громадянську та політичну тематику. "Поклик Бруса до дружини", який уславлює героїчне минуле Шотландії, один з перших знайшов відгук в його серці і побачив світ ще за життя Грабовського на сторінках галицької "Зорі". Цей вірш Бернс називав "Шотландською одою". Його написано 1793 р., в часи політичного терору реакції, коли уряд придушував радикально-демократичний рух у Британії. Бернс вважав цю поезію актуальною на той час. Звертаючись до героїчних сторінок історичного минулого, Бернс закликає своїх співвітчизників боротись проти соціального та національного гноблення. Цю ідею підсилюють закличні та наказові інтонації, вольовий ритм, однорідна анафорична будова строф, наказова форма дієслів, патетична риторика.

Шотландці! Згадуєте час,

Як кров лив з вами Уаллас,

Як Брюс водив до бою вас?

Знов кличу разом всіх іти:

Або побить, або лягти!

У переспіві Грабовського вірш зазнав розширення на 6 рядків за рахунок закликів, звертань, нових думок, яких немає в оригіналі. Відтворюючи Бернсову ненависть до ворогів і рабське становище народу в разі поневолення, Грабовський вводить такі рядки: "кати руйнують рідний дім"; "в кормизі нівечити край". У першотворі цілком природно звучить заклик Бруса до шотландців боронити короля Шотландії. У Грабовського рядок "Хто за Шотландії права?" є синонімічним: Бернс вважав виступ під проводом Брюса проявом національної самосвідомості шотландців у боротьбі за свої права.

Грабовський деякою мірою змінює інтонацію вірша. Щоб показати схвильованість Брюса, коли він говорить про уярмлених синів, перекладач робить мову уривчастою: "Падеш… вщасливить воля їх". Проте наказовий тон останньої строфи Грабовський зберігає, що добре підкреслює чіткість бойових військових команд:

Кінець тиранам навісним!

Що змах - то менше вже одним,

Що змах - свобода ближче з ним,

Вперед! До бійки! Чаша вщерть:

Або побіда, або смерть!

З великим поетичним натхненням Грабовський відтворив пафос справедливої боротьби шотландського народу за свою незалежність. Що ж до індивідуальної своєрідності (динамічності, чіткості, лаконізму) Бернсового вірша, то перекладач і не ставив перед собою завдання якнайточніше передати її - там, де Бернс виходив із традицій шотландської поезії, Грабовський керувався традиціями поезії української.

У доробку Бернса Грабовського цікавили насамперед ті твори, в яких панує дух соціальної непримиренності. Наприклад, у перекладі Грабовського вірша Бернса «До стокроти» бринить мотив єднання всього живого. Він пронизаний стриманою, суворою тугою, передчуттям бід, які чекають поета в жорстокому, невлаштованому світі. Гірська маргаритка, що загинула під плугом, викликала в Бернса багато асоціацій соціального плану. Вона нагадала поету долю збезчещеної сільської дівчини, простодушного барда і чесної, непідкупної людини, яка марно бореться за право існування і гине.

Грабовський уникає сентиментальності й перекладає ці рядки цілком реалістично, тому вони звучать як викриття соціальної несправедливості:

Отак і квітонька сяла:

Біди не знаючи, росла

Голубка-дівчина, як ось -

На весні літ,

Де лихо нагле не взялось,

Побило цвіт

У передмові до збірки «Доля» Грабовський писав про свій підхід до перекладу творів іноземних класиків: «У декотрих поетів я брав тільки мотив, переймався настроєм, а переспівував цілком по-своєму». Саме так він поставився до віршів Бернса "Небагацько мені треба", "Багато років тому". У першому з них автор прославляє найдорожче в житті для бідняка - волю, на яку не мають права посягати ні поміщик, ні монарх. Бернс каже, разом з тим, що його життя було б сумним і безпросвітним, якби не веселе товариство, кухоль елю і стара шотландська пісня, з якими легше жити. Ні важка праця, ні страждання не лякають поета. Грабовський підсилив волелюбний дух оригіналу. Він не уславлює життєвих утіх, а за допомогою антитези протиставляє "повсякчасним жартам" та "веселощам дрібним" боротьбу за незалежність. Основна думка переспіву висловлена в афористичному рядку:

Незалежність - інше діло

Се кінець, се - край мети

Перекладач на 8 рядків розширив вірш, в цьому місці замальовується доля "сліпа та химерна", характеризується шлях поета - «не без терну». Таким чином, у твір внесено власні мотиви, підсилено волелюбні ідеї.

Поезія Р. Бернса "Молоді літа" - апофеоз дружби і кохання. П. Грабовський вклав у свій переспів цього вірша багато власних мотивів. Провідний серед них - туга за воле:

Згадаймо літа молоденькі,

Як любо жилось нам на волі

Оригінал пройнятий і світлою радістю друзів, які через багато років нарешті зустрілися за доброю чаркою. Ця картина у переспіві Грабовського подана дещо інакше. В ньому друзі - політичні в'язні. Вони щасливі з того, що за тюремними гратами зміцніла їх дружба і братерство:

Що горе подіяло з нами

Дай руку, забудьмо пригоди,

А вдармо міцніше чарками

На знак непорушної згоди

Поетична форма перекладу також відрізняється від оригіналу. П. Грабовський не дотримується ні розміру першотвору, ні системи римування. Пройнявшись настроєм Бернсового вірша, він створив цілком оригінальний твір. Залюблений в рідну природу, Бернс тонко використовує її красу не просто як фон, на якому розгортаються події, а для того, щоб дати глибоку психологічну характеристику героям, показати їх переживання.

У Грабовського підхід до природи зовсім інший. Виступаючи проти хибних естетичних поглядів прихильників "чистого мистецтва", в поезії "Я не співець чудовної природи" він урочисто проголошує:

Я не співець чудовної природи

З холодною байдужістю її;

Мій ум ворушать змучені народи,

Їм я віддав усі чуття мої

Зосереджуючи увагу на відтворенні провідної ідеї оригіналу, Грабовський, як правило, і в перекладах з Бернса скорочує або випускає пейзажні картини (вірші "Важко б'ється серце", "Хмари пливуть, недалеко й до ночі"). Ті ж описи природи, які поет зберігає, він насичує деталями українського пейзажу ("Згадаймо літа молоденькі", "Лорд Григорі", "Колихалось при дорозі").

Поетика вірша "Я не знав, які ті сльози" полягає в уподібненні людських переживань, дій, якостей до явищ природи. Бернс прирівнює героя з зеленим деревом, віти якого буяли під щедрим промінням сонця. Але лихий вітер злої долі оббив листя і запашний цвіт. У Грабовського немає такого олюднення природи. Замість алегоричного порівняння людини з деревом у нього поширений портрет "жвавого козаченька".

Сяли очі, буйно вився

Волос кучерявий;

На світ весело дивився,

Підтоптався, зажурився

Козаченько жвавий

Аналіз перекладів Грабовського з Бернса дозволяє прийти до висновку, що перекладацька дійсність була для українського поета одним із способів боротьби. Таким чином він намагався донести до українського читача свої думки і сподівання, оминувши цензуру. Здебільшого саме цим пояснюється посилення бунтівничого звучання окремих строф, поява додаткових рядків тощо. У своїх перекладах Грабовський, як правило, зберігає зміст, ідею, головні поетичні образи першотворів. У деякі поезії він вкладає власні думки або переспівує їх "цілком по-своєму". Грабовський ретельно працював над мовою своїх перекладів. Інтонаційно-синтаксична організація переспівів, поетична образна система скоріше відтворює своєрідність творчої манери самого Грабовського, ніж Бернса.

На перекладах Грабовського позначилася традиція травестійного перекладу творів зарубіжної класики, тобто вільного творчого переспіву з елементами українізації деталей. Специфічна українська лексика його перекладів з Бернса, фразеологія, етнографічно-побутові реалії переносять їх на український ґрунт. Перекладацька практика Грабовського свідчить про те, що для відтворення народності шотландських першотворів він звертається до джерел українського фольклору.

Так, цілком в дусі української народної поетики він порівнює молодість та красу з "весняним квітом" ("Я без неньки ні до кого"), з "сонечком зранку", "зіронькою з ночі" ("Важко б'ється серце"). Герої його віршів нарікають на важку долю ("Згадаймо літа молоденькі", "Добре Робін живе"). Поетичному синтаксисові українського фольклору властиве вживання великої кількості прикладок. Грабовський також майстерно користується синонімічними ("щастя - втіха", "муки - страждання", "блискавиці - вогні") та уточнюючими прикладками ("краса-голубка", "гадюка-нудьга"). В дусі українських народних пісень він вживає синонімічні присудки ("уберуся - одягну", "не любились - не кохались", "не щеміли - не боліли"). На перекладах інтимної лірики Бернса позначився вплив українських народних пісень про щасливе та неподілене кохання. Переклади Грабовського забарвлені специфічною українською лексикою, розмовними ідіомами. Особливо багато емоційно забарвленої лексики - зменшених форм іменників, прикметників, прислівників, що, як і в українських народних піснях, виражають лагідні стосунки між закоханими, ласку, любов, тепле звертання.

Незважаючи на всі ці стильові відхилення, не властиві оригіналові, Грабовському вдається значно краще відтворити самобутній народний дух поезій шотландського барда, ніж тодішнім російським перекладачам. Переклади та переспіви Грабовського у Бернса мають значну естетичну та історико-літературну цінність. Провідна роль поета у популяризації творчості Бернса на Україні в ХІХ ст. безперечна, його внесок в українську бернсіану - вагомий і плідний.

2.2 Український Каменяр і шотландський бард

У творчій діяльності Івана Франка - видатного письменника, поета, літературознавця, критика, публіциста, історико-перекладацька робота займає значне місце. Завдання нашого дослідження - стисло схарактеризувати лише одну частину величезної перекладацької спадщини Франка, його роботу в галузі перекладів англійського поета Роберта Бернса на українську мову.

Серед перекладених Франком творів важко знайти поезію, яка привабила б письменника тільки своєю формою або блискучою грою слів, рим, алітерація, або якоюсь надмірною екзотичністю. Перекладені ним твори відзначаються глибиною ідей і думок, психологічною заглибленістю образів, а також волелюбними, прогресивними мотивами, глибоким патріотизмом.

І. Франко першим в українській літературі у статті "Тарас Шевченко" заговорив про спорідненість творчості Тараса Шевченка й Роберта Бернса: Коло 1840 р. в літературі загальноєвропейській стався факт, хоч, може, й не так голосний, але важний і характерний, в літературі появився мужик, простий сільський мужик. Це явище майже (включаючи шотландця Бернса) нове в літературі світовій - мужик, що більш як двадцять літ життя двигав ярмо кріпацької неволі." У другій редакції цієї ж статті, призначеній для англійського журналу "The Slavonic Review" І.Франко схвально відгукнувся про Р.Бернса: "І раптом в 1840 році появилася фігура, що не має паралелі в світовій літературі, - за виїмком хіба Роберта Бернса в Шотландії, - селянський син, що більше як двадцять літ провів під ярмом кріпацтва" [76; 249]. Каменяр неодноразово згадував про шотландського барда і в інших своїх працях. Так, у розвідці "М.Шашкевич і галицько-руська література" він піддав критиці напрям та стан тогочасної галицько-руської літератури і відзначив, що «гордий індивідуалізм Байрона та Бернса противився нашій безличній шаблонності».

У зв'язку з 100-річчям з дня смерті Бернса І.Франко переклав і надрукував у журналі «Житє і слово» велику статтю віденського вченого К. Федерна. Дещо неістотне він випустив і додав найбільш характерні відомості про життєвий і творчий шлях шотландського поета і власні переклади його віршів. З метою популяризації творів Бернса І.Франко вмістив їх до упорядкованих ним збірок. З особливим захопленням перекладав він його вірші, написані в народному гостро сатиричному дусі ("Людина завжди є людина", "Парубоча пісня", "Чорт ухопив акцизного", "В чиїх очах є сльози співчуття".)

У статті "Володимир Самійленко. Проба характеристики" І.Франко говорить про те, що всесвітня література має небагато письменників, які «поробилися любимцями публіки, - досить згадати англійця Бернса».

Одним із головних завдань, покладених письменником в основу своєї перекладацької роботи, було глибоке і всебічне вивчення оригіналу. Каменяр вважав, що треба перекладати лише високоідейні, художньо довершені твори. Основне завдання перекладача - відтворити дух оригіналу. Надаючи великої ваги перекладам художніх та наукових творів з інших мов, він вважав їх дуже важливим чинником, завдяки якому підносився культурний рівень народу. «Переклади чужомовних творів, чи то літературних, чи наукових, для кожного народу являються важним культурним чинником, даючи можливість широким народним масам знайомитися з творами й працями людського духу, що в інших краях у різних часах причинялися до поширення просвіти та підіймання загального рівня культури. Добрі переклади важних і впливових творів чужих літератур у кожного культурного народу, починаючи від старинних римлян, належали до підвалин власного письменства».

Поезія народного співця Шотландії Бернса була ідейно близька Франкові. У великій мірі споріднювала обох письменників любов до батьківщини, боротьба за її національне визволення. Серед творів Бернса особливо привабив Франка своєю соціальною тематикою вірш "A man's a man for a'that" ("Людина завжди є людина" (у перекладі Франка він лишився під англійською назвою).

Цей вірш є оригінальним своєю структурою він побудований на постійних звукових синкопах (випадінні певного звука), повторах і рефренах. Звичайно, випадіння звуків у словах, що має місце в усно-розмовній англійській мові, Франко не міг повністю відбити засобами української мови, але це й не є суттєвим для перекладу. Франко зберіг своєрідну будову вірша, основану на повторенні одного і того ж сполучення слів, що є в ньому постійним приспівом, семантично цілком відповідним англійському (англ. for a' that; укр. - «будь-що-будь»).

Наведемо уривок з перекладу цього вірша:

Бароном міг король зробить,

Князем і графом, ще чим-будь,

Та чесним мужем Вас зробить

І цар не може, будь-що-будь!

І будь-що-будь, і будь-як-будь,

Не в урядах, титулах суть, -

Високий ум і ясний зір

Над все те вищі, будь-що-будь.

Цей уривок з його гостро викривальним змістом у перекладі Франка відтворений з максимальною точністю і художньою виразністю. Цікаво відзначити, що Франко в перекладах допускає часткові відступи від оригіналу, коли йдеться про другорядні деталі. Там, де треба відобразити провідну ідею або філософську суть того чи іншого авторського висловлення, Франко намагається бути точним. У всякому разі ніколи не послаблює, не згладжує соціально гострих моментів. У Франка чітко наголошується провідна думка Бернса - справа не в титулах, а у високому розумінні і ясному зорі (тобто честі), які вищі над усе.

Особливо треба відзначити прекрасний переклад Франком останньої строфи, яка звучить з великою силою

Тож дбай усяк, щоб сталось так -

І станесь так, хоч будь-що-будь! -

Щоб ум і честь у світі скрізь

Запанували, будь-що-будь.

І будь-що-будь, і будь-як-будь,

Ще станесь так, хоч будь-що-будь,

Щоб чоловіку чоловік

Був братом всюди, будь-що-будь!

У перекладі цієї строфи особливо яскраво видно, як умів перекладач, не викривляючи змісту висловлення, підкреслити найважливіше. Своєрідна риса Франка - "оживляти" художні образи, наділяти їх життєвістю, правдивістю і гостротою - проходить крізь усі його переклади.

О.Д. Нечипорук зазначає, що «в особистій бібліотеці І.Франка досі зберігається збірка перекладів творів Р. Бернса німецького поета і вченого К. Барга». Аналізуючи переклади І. Франка, він зіставляв їх не тільки з першотворами Р. Бернса, а й з виданням К. Барга. Для автора статті стає цілком очевидним, що І. Франко користувався цими перекладами, але підходив до них критично.

Стилістичний аналіз перекладів "В чиїх очах є сльози співчуття" і Трагічного уривку свідчить, що вони зроблені за перекладами К. Брага.

І. Франко творчо ставився до відтворення ритмічних особливостей поезій Р. Бернса. Він не копіював ритмічних малюнків оригіналів, але, виходячи з особливостей української версифікації, зберігав ритм. У передмові до своєї збірки К.Барг писав, що він, відповідно до вимог сучасного німецького мистецтва (поезії), замість асонуючих форм оригіналу намагався забезпечити чистоту рими. У І. Франка рима також переважно точна, але в деяких випадках є і асонанси (за те-зле, вони-тьми, стоїть-світ, люд-йдуть). Таким чином, український перекладач щодо поетичної форми віршів виявляється ближчим, ніж К.Барг, до Бернса, бо він відтворив характер рим першотвору.

У вірші "Молитва пастора" ("О ти, що в небі там живеш…") перекладено саме ті строфи, які наводяться у статті К.Федерна. Цей твір - типовий зразок сатири Р.Бернса. І.Франко переклав саме ту частину, де викривається обмеженість, самозакоханість, егоїзм неправедних служителів церкви.

Пастор Віллі вважає, що він єдиний взірець, який демонструє "велику божу ласку", гідний приклад для усієї божої пастви:

Я стовп є у твоїй святині,

Скала, що ввік незрушено стоїть,

Я щит, я провідник, я взір єдиний,

Єдиний на ввесь світ!

Отже, з ім'ям І.Франка пов'язаний визначний етап у розвитку бернсіани. Він розглянув творчість видатного шотландського поета не лише на фоні тогочасного історичного періоду, а й порівняв її з літературною спадщиною співців сільського життя інших часів і народів "а далі який же ряд пречудових індивідуалістів у всіх літературах Європи! Шотландець Бернс, і ірландець Мур, і англієць Діккенс, і француз Віктор Гюго, і німці Гейне та Ленау, і поляки Міцкевич та Словацький, і росіяни Пушкін та Лермонтов, і наш Шевченко, і чех Гавлічек, і стільки, скільки інших, хіба ж се не історичні постаті, характерні для ХІХ віку? Вони, скажуть сміло, неможливі в жаднім попереднім віці, характерні власне тим, що виявили в своїм житті масу основних прикмет кожний своєї нації і що їх поезія була невідлучною частиною їх духовної істоти, виразом їх життя, їх індивідуальним твором в більшій, сильнішій мірі, ніж се було можливе коли-небудь давніше. З критичних публікацій за редакцією І.Франка та з його перекладів Р.Бернс постає як поет-демократ, поборник прав трудящих, що творив і боявся в тяжких умовах соціального і національного гноблення.

І.Франко талановито передав не тільки ідейне спрямування першотворів, а й їх художню красу. Те, що Франко користувався німецькими перекладами, можливо, не маючи під руками оригіналів, свідчить про його палке бажання будь-що донести до українського читача глибоко демократичну, волелюбну поезію Р.Бернса.

2.3 Внесок Василя Мисика в українську бернсіану

Наприкінці 20-х років ХХ ст. Василь Мисик утвердився як майстер поетичних інтерпретацій. Перекладав із мов слов'янських, а також із німецької та французької. Але найбільше і най охоче - з англійської і персько-таджицької. Добирав авторів, особливо близьких собі за світовідчуванням і поетикою.

Першою великою любов'ю Мисика-перекладача був Роберт Бернс. У своїх листах та інтерв'ю він неодноразово пояснював причину прихильності великого шотландця. Він імпонував Мисику найбільше народністю, подібністю своєю до Т.Шевченка, а крім того - оригінальністю поетичного дихання, віртуозним володінням формою, дотепністю, багатством рими, - "в одній особі Пушкін і Шевченко", як висловився Мисик про Бернса в одному з інтерв'ю. Перекладач зазначав: "… перекласти Бернса надзвичайно трудно так, щоб він звучав, як в оригіналі… Щоб перекласти автентично, треба ввійти в плоть і дух поета, його народу, його доби. Треба знати не тільки його поезії, але й історію, культуру, побут, характер його народу… Переклади давні (Козлова, Михайлова і нашого Грабовського) зроблено за архаїчним ключем, і вони в рахунок тепер не йдуть. Переклади Багрицького, а особливо Маршака звучать модерно, добре, милозвучно. Але біда в тому, що це, власне, Маршак, а не Бернс. І хоч Бернсові образи, назви, ідеї, але нема його поетичної душі. Душа - Маршакова. Хто знає оригінали і прочитає Маршакові переклади, той погодиться зі мною. Тому переді мною стоїть завдання зовсім нове: дати українською мовою справжнього Бернса.

До арешту, в 1932 році, В.Мисик встиг опублікувати збірку своїх перекладів у Роберта Бернса. Це була його перша перекладна книжка, а водночас - перша збірка великого шотландця в українському відтворенні, отже - вагомий внесок у рідну літературу. Хоч згодом, коли Мисик по вимушеній перерві повернувся до літературної роботи, й зокрема до перекладів з Бернса, він дуже прискіпливо оцінив ці свої перші спроби й чимало попрацював над їх удосконаленням.

Після виходу цієї книжки поет продовжував перекладати твори Р.Бернса, і за рік чи два уклав рукопис нової збірки, який надіслав на ознайомлення і пораду П.Тичині. Але обставини трагічно змінилися, і повніша збірка українського Бернса в той час не вийшла. По війні Мисик повертається до роботи над нею і знов укладає рукопис. В своєму листі до М.Рильського він пише: "На жаль, мені досі не пощастило зацікавити книжкою видавців… але все ж мою надію коли-небудь привернути до цієї справи увагу видавців.

Шевченко називав Бернса поетом «великим і народним». Бернс - улюблений поет шотландських та англійських селян і робітників. Його шанували Байрон, Скотт, Шеллі, ним захоплювався Кітс. Гете називав його одним з найбільших поетичних геніїв ХVIII сторіччя.

Лише 1958 р. вийшла збірка його оригінальних поезій Вибране із передмовою його давнього друга Тереня Масенка, а наступного року - і Вибране Бернса, укладене з перекладів Мисика та іншого видатного українського інтерпретатора - Миколи Лукаша. 1965 р. вийшло друге видання цієї книжки в серії Перлини світової лірики.

Вперше зазвучали українською мовою в перекладах В.Мисика такі твори Р.Бернса великої форми, як «Зимова ніч»,»Вельзевулове посланіє», «На загибель лісу коло Дремленрігу», «Два собаки». В них Р.Бернс викриває соціальну нерівність, що існує в тогочасному суспільстві ("Зимова ніч"), підступну антинародну діяльність англійського уряду, який повинен був за статутом обстоювати інтереси шотландських громадян, а на ділі робив навпаки («Вельзевулове посланіє»), хижацьке знищення природних багатств («На загибель лісу коло Дремленрігу»).

Окремо зупинимося на перекладі сатиричної поеми "Два собаки". Вона пройнята сучасними Бернсові передовими ідеями. За формою ця сатира є діалогом високопородистого собаки Цезаря, якого задля розваги тримає багатий землевласник, і Люата, звичайного пса, що допомагає в роботі селянинові.

Цезар розповідає про безтурботне життя свого хазяїна, який живе за рахунок робітників. Він пиячить, програє в карти великі багатства. Йому байдужі інтереси народу, основне для нього - власний добробут. На противагу Цезареві: Люат з співчуттям і навіть схвильовано розповідає про свого хазяїна-трударя, який мусить терпіти жорстокість, несправедливість з боку пана та управителів, бо боїться втратити роботу, а закони на боці сильних світу.

Люат підкреслює, що його хазяїн з великою насолодою після виснажливої праці відпочиває в колі своєї сім'ї. Діти селянина ростуть чесними, працьовитими, мужніми й стійкими. На думку Люаса таке життя набагато краще, ніж існування тих нероб, що доводять країну до зубожіння та війн.

Твір "Два собаки" - гімн людині праці. Переклад має дві редакції, зроблені в 30-х і 50-х роках. Якщо зіставити їх, то видно, що в другій редакції В.Мисик намагається відтворити найтонші нюанси першотвору. В.Мисик майстерно передає інтонацію оригіналу: вона розповідна, лагідна, коли говориться про відпочинок бідняка у колі своєї сім'ї, гнівна й пристрасна там, де засуджується нерозумно зовнішня політика, знущання з бідняків.

Мова персонажів поеми Р.Бернса індивідуалізована, перекладач зберігає двовірш з парним римуванням та розмір оригіналу - чотиристопний ямб.

То щиру правду ти сказав:

Тепер такий порядок став,

Що можна бачити усюди,

Як чесні і порядні люди

Втрачають все, а шахраї,

Грунти примноживши свої,

Знаходять зверхників багатих,

Що все змагаються в палатах…

В. Мисик звернувся також і до великих творів Р.Бернса. В його перекладах побачили світ «Веселі жебраки», «Тем О'шентер». У ній Р.Бернс гостро пародіював англійську літературну традицію "готичного роману", яка вела читача від дійсності, в царство вигаданих жахів. Весь матеріал вмисно знижено. Замість традиційного лицаря на баскому коні - п'яний селянин на кобилі Мег, замість величного замку - шинок.

Повість написано на основі народних шотландських перекладів, повір їв, пов'язаних з церквою Аллоуей, недалеко від якої народився Р. Бернс. Твір гостро засуджує служителів церкви, які намагаються тримати в марновірному страху свою паству. Якщо деякі місця в перекладі П.Грабовського значно скорочені, а деякі збільшені, то переклад В.Мисика повніше відповідає оригіналові.

Всі побутові реалії, які відбивають місцевий та національний колорит Шотландії другої половини XVIII століття, П.Грабовський замінив українськими. В.Мисик зберігає їх (волинка, ріл, джіґ). Він також уважно поставився до збереження народного шотландського повір'я про нечисту силу, яка боїться швидкої води, і тому не може переслідувати свою жертву по той бік річки. Цей фольклорний мотив має важливе значення для розкриття ідеї: темні сили бояться чистої води, ховаються від неї.

Ось як звучать ці рядки в перекладі В.Мисика:

Наддай, наддай же ходу, Мег,

Спіши на міст, на самий верх!

Спіши, бо через бистру воду

Нечистому немає ходу!

У перекладі зберігаються порівняння цілком у дусі Бернса, хоч вони пов'язані з українським фольклором:

Та щастя - наче мак, що вмить,

Лиш доторкнешся облетить

Велике значення для розкриття психологічного стану героя має в поемі пейзаж. Природа, ніби живе співучасниця подій, весь час зберігає Тема: буде лихо. В.Мисик так передає ці грізні попередження:

Вже недалеко Дун шумів;

Лісами йшли стовпи дощів;

Світили блискавки вже ближче,

Громи котились нижче й нижче…

У поезіях Р.Бернса створено образи сміливих, вольових людей, які за правду, не вагаючись, можуть піти на страту. Саме такий Макферсон - герой балади «Макферсон перед стратою». Це надзвичайно мужня людина, яку бентежить одне - доведеться розстатися з життям через підступну зраду. По дорозі на шибеницю Макферсон прощається з сонячним світлом і всім, що є під небесами. Він каже: боягуз може боятися, що смерть заплямує його ім'я. Але це не так:

Прощай, прощай, зелений гай,

Прощай, пташиний спів,

Нехай ганьба сплямить раба

Що вмерти не посмів!

Шотландський поет ненавидів війну, він хотів «утерти сльози на всіх очах». Р. Бернс писав: «Я протестую проти війни - нещастя й злидні тисячам людей несе кожний подих цього демона розрухи». Переклад В. Мисика «Про війну» добре передає пристрасну ненависть поета до кровопролиття:

Убивство, ти гидке мені

У славі золотосяйній!

Віддам я кров свою в війні

Кохання життєдайній!

Найвище ставлю між богів

Я Злагоду й Достаток

Я б краще одного створив,

Ніж погубив десяток

В поетичній спадщині Р.Бернса багато сатир малої форми (епіграм, епітафій, експромтів). Однак вони не були перекладені на українську мову аж до 1956 року. Говорячи про якийсь один конкретний факт, поет вдається до широких узагальнень і піддає нищівній критиці політичних діячів Шотландії.

Слід відзначити, що перекладачеві необхідно відтворити легкість, гармонійність епіграм, їх несподіване спрямування, дотепність. Природа цього жанру вимагає, щоб іронія, гумор та сарказм допомогли викрити соціальне зло. Не можна вимагати від перекладача буквальної текстуальної близькості до оригіналу, і слід вважати закономірність втрату чогось неістотного, внесення змін або доповнень, зроблених для того, щоб читач краще зрозумів зміст.

Розглянемо переклади малих сатир Р.Бернса під таким кутом зору. Кожний з перекладів дещо по-різному сприймає поетичний світ першотвору. В епіграмі Бернса "Кредо бідняка" говориться про те, що бідарі політично безправні і що вони це розуміють. Переклад В.Мисика не має текстуальної близькості до оригіналу, але в ньому відтворено його зміст, дошкульний сарказм

Як хочеш політиком бути,

Не треба ні бачить, ні чути:

За тебе хай бачить і чує,

Хто панує

В. Мисик вільно переставляє рядки в епіграмах ("Епітафія крикливому полемістові"), випускає ті з них, які не дуже впливають на зміст ("На Е. Тернера), викладає зміст одного рядка першотвору в два, а один відкидає («Епітафія Віллі»), іноді він замінює образ оригіналу еквівалентним («Епітафія чоловікові, який завжди слухався жінки», «Підлабузник»).

У малій сатиричній формі стислість становить одну з головних позитивних ознак. І цілком закономірним слід вважати те, що замість складних речень оригіналу у перекладах з'являються більш короткі, які виражають аналогічну думку.

В.Мисик знаходить вдалі лаконічні еквівалентні заміни:

Дива з твоїх виходять рук,

Творець. Хто б розглядав…

Чому в оцей тяжкий сундук

Так мало ти поклав?

(«Про череп Голдіса»)

Здебільшого В.Мисик надає інтонації великого знання. У нього вона майже ніколи не скупа, що часто буває характерно для перекладачів, не знайомих з живою мовою.

Наприклад, в "Епіграмі", що іронізує з марнославної людини, яка і в пеклі хоче здобути високе місце, інтонація, як і в першотворі, багата та гнучка:

Потрапивши у пекло, він сатані кива,