Історія української літератури XIX століття

Знайомство з основними особливостями розвитку української літератури і мистецтва в другій половина 50-х років. "Шістдесятництво" як прояв політичних форм опору різних соціальних верств населення існуючому режиму. Загальна характеристика теорії класицизму.

Рубрика Литература
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 29.10.2013
Размер файла 45,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

український література класицизм шістдесятництво

Другою половиною XVIII ст. закінчується історія давньої української літератури і водночас розпочинається доба переходу до нової літератури. За кінець вісімнадцятого та початок дев'ятнадцятого століття з українською літературою стало багато змін. Література пережила кризу декадента, але завдяки їй стався великий поштовх розвитку літератури.

В українській літературі з кінця XIX ст. відбувається «інтернаціоналізація літературних уподобань і інтересів» (1. Франко), активне освоєння художнього досвіду західноєвропейських літератур, прагнення до розширення «розумового виднокругу» (Леся Українка). Поряд з оновленням традиційної реалістичної об'єктивованої оповіді, активізацією психологічного аналізу, посиленням суб'єктивно-ліричних форм художнього вираження, що характеризують творчість насамперед письменників старшого покоління (І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко, І. Карпенко-Карий, М. Старицький, П. Грабовський та ін.), в літературі спостерігається виразне послаблення епічного начала, відхід від детального змалювання побуту, поетики життєподібності, прагнення до концентрованості змісту, створення узагальнюючих моделей людських відносин, де важлива роль належить художній умовності, фольклорно-міфологічній фантастиці.

1.Передумови розвитку нової літератури

Кінець 18 - початок 19 століття - час, коли завершується процес ліквідації будь-яких ознак державності України.

Після запровадження кріпацтва, знищення освіти в Україні, заборони українського "Букваря", запровадження російської мови у навчальних закладах Розвиток української літератури і мистецтва Друга половина 50-х рр. стала поворотним пунктом у новітній історії літератури, кіно, живопису, інших видів мистецтва. Розриваючи сталінські ідеологічні пута, митці поверталися до осмислення і відображення загальнолюдських цінностей та ідеалів, до реальної людини з її багатогранними інтересами, запитами. Можливість мати власну, а не сформульовану в кабінетах чиновників від культури думку сприяла духовному розкріпаченню митців. Саме у цей час починається «новітнє українське» відродження. У літературу і мистецтво приходить блискуче, талановите покоління «шістдесятників». «Шістдесятництво» - прояв політичних форм опору різних соціальних верств населення існуючому режиму. Найактивніше і найширше у цьому русі брала участь творча інтелігенція, зокрема письменники, певною мірою художники, вчителі тощо. Вони виступали проти русифікації, ущемлення демократії, прав людини, нерівності в становищі республік, жорстокості суворо централізованої тоталітарної системи, недотримання існуючої Конституції, за свободу в питаннях художньої творчості. Це в кінцевому рахунку був опозиційний рух проти існуючої державності влади та характеру її діяльності. Центром українського «шістдесятництва» став заснований в 1959 р. київський клуб творчої молоді «Сучасник», ініціатором і натхненником створення якого був театральний режисер Лесь Танюк. Клуб здійснював значну просвітницьку роботу, проводив святкування ювілейних дат видатних українських діячів, сприяв організації виставок молодих. У 1962 р. аналогічний клуб «Пролісок» виник у Львові, надалі творчі осередки «шістдесятників» з'явились в Одесі, Запоріжжі, Дніпропетровську, інших містах республіки. У 60-х рр. ім'я письменника В.Некрасова тісно пов'язувалось з найбільш опозиційно-демократичним журналом «Новый мир», головним редактором якого був О.Твардовський. Тут було опубліковано його подорожні нотатки, роздуми про минуле й сучасне Києва. Роздуми В.Некрасова відрізнялися прямотою, правдивим висвітленням війни, відмовою від відкритого «чорного» зображення західного способу життя. Це й стало однією з причин нападок на письменника, що спонукало його у 1977 р. емігрувати. Поступове згортання «хрущовської відлиги» на початку 60-х рр. знайшло відображення і в українській літературі. Після зустрічі Хрущова з представниками творчої інтелігенції у Москві наприкінці 1962 р., розціненої як «закручування гайок», посилюється наступ на нову літературу в Україні. Різкій критиці партійне керівництво піддало творчість І.Драча, М.Вінграновського, І.Світличного, С.Голованіського, Є.Сверстюка. Процес становлення нової української літератури завершився виходом"Кобзаря" Тараса Шевченка.

2.Основні течії української літератури, сформовані у XVIII-XIX столітті

Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з барок-ковою літературою. У другій половині XVIII століття, коли Україна стає російською провінцією і втрачає національні літературні й культурні центри (зокрема Київську Академію), барокко зникає саме собою. Український класицизм, незважаючи на свій не вельми різноманітний прояв, знаменує собою перехід до єдиної літературної мови. Вживання народної мови вимагали існуючі в літературі українського класицизму жанри -- травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від білінгвічного барокко (церковнослов'янська й народна мови) стає для України справжнім літературним ренесансом.

Теорія класицизму намагається звести до певних норм усі сфери та структурні елементи літератури й літературного твору. Так, вона створює та суворо регламентує ієрархію жанрів. Жанри в класицизмі поділяються на «високі» та «низькі». До перших належали трагедія, ода, дифірамб, героїчна поема, до других -- комедія, сатира, епіграма, еклога, авантюрний роман. Встановлювалися міжжанрові кордони, а будь-які міжжанрові сплави (наприклад, трагікомедія) вважалися недоступними. Жанри «високі» були покликані відтворювати історичні події, життя царів, полководців, міфологічних героїв. «Низькі» жанри зображали повсякденне життя простих людей. Для кожного жанру регламентувалися мова й герої. Так, трагедії класицизму притаманними були піднесена, патетична мова, такі ж високі почуття, змальовувалися героїчні особистості. В комедіях використовувалася проста мова, обов'язковим був сатиричний струмінь, діяли побутові персонажі. Взагалі жанрова система класицизму орієнтувалася на античну, і класицистам вдалося відродити практично всі жанри літератури давніх греків та римлян. Жанрові форми нової літератури класицистами ігнорувалися, особливо це стосувалося прозових жанрів, які, незважаючи на їхню велику популярність у сучасних літературах, відсунуті в класицизмі на другий план. А жанровими домінантами класицистичної літератури були ода і трагедія.

Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» -- твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квіт-ки-Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII--XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів чи тезо-іменитств світських і церковних можновладців.

Сьогодні в літературознавстві існує думка про два типи літератури, що склалися в країнах Центральної і Південно-Східної Європи в епоху формування націй (XVIII -- початок XIX ст.). Перший тип (польська, російська) характеризується нормальним, «класичним» розвитком ідейно-художнього комплексу: Ренесанс, Бароко, Просвітництво з притаманними йому літературними напрямами й жанрово-стильовою системою (трагедія, комедія, сатира, ода, байка, ідилія, віршове послання, ірої-комічна поема, роман та ін.), романтизм. Цьому типові властиве засвоєння античної спадщини на рівні західноєвропейських літератур, багатство й розвиненість літературних мов.

Визначальними літературними напрямами й стилями, які формувалися наприкінці XVIII -- на початку XIX ст. в усіх європейських літературах, були в цей час в українській літературі просвітительський реалізм і романтизм.

У цей період в Україні стають відомими твори Вольтера, Дідро, Руссо, Гольбаха, Монтеск'є, Ламетрі, Гельвеція. За всіх відмінностей суспільно-політичних поглядів французьких просвітителів-енциклопедистів (Вольтер, Монтеск'є) і представників пізнішого періоду (Руссо), як і позицій англійських, французьких і німецьких просвітителів загалом, спільним для них було те, що вони виступали від імені всього суспільства й виражали інтереси трудових мас. Усіх їх об'єднує віра в суспільний прогрес, культ розуму й науки, нещадна критика абсолютистського феодального режиму й церкви, заперечення (як «нерозумного») середньовіччя, вимога свободи особистості.

В Україні, як і у всіх країнах «некласичного» типу літератури, ідеї Просвітництва функціонували в умовах ідеологічної кризи феодального суспільства, яке ще зберігало міцні позиції, і національного гноблення. Тут Просвітництво не мало належного соціального ґрунту для свого розвитку й міцного зв'язку з найрадикальнішими проявами цього руху, внаслідок чого була ослаблена його філософсько-політична сфера. Натомість на перше місце виходять науково-просвітительський та етико-гуманістичний напрями (вони найбільшою мірою виражали інтереси міських низів і селянства), тісно пов'язані з ідеєю національно-культурного відродження. В Україні в центрі уваги опиняється духовне життя людини, питання онтологічної єдності її з природою, віра в розумні начала природи й людини, ідеї природної рівності людей незалежно від їх становища, морально-етичного перевиховання особистості, критика моральних вад суспільства.

Перші десятиріччя XIX ст., що проходять у Росії й в Україні під гаслами Просвітництва, були періодом формування суспільно-політичних поглядів більшості українських письменників просвітительської орієнтації. Це були часи, коли В. Каразін і О. Пушкін пов'язували свободу з освітою, здобувши яку народ може дорости до республіканських ідей.

Сентименталізм в українській, як і в інших літературах Європи, -- ідейно-естетичне явище, породжене активізацією третьостанової ідеології всередині Просвітництва, друга грань просвітительського гуманізму, що являє собою реакцію на ранній, раціоналістичний етап у розвитку Просвітництва. Як нова форма самоутвердження особистості сентименталізм тісно пов'язаний з процесом виділення індивіда з колективу, з розпадом корпоративності та конвенціональності у сфері художнього мислення.

В основі кожного літературного напряму, як відомо, лежить концепція людини і світу, їх нових взаємовідношень і зв'язків. Концепція особистості впливає на вибір героя, визначає систему відношень між ним і середовищем, що позначається на структурі твору, особливостях його жанру. В цьому плані сентименталізм став закономірною реакцією на раціоналістично-механістичну картину дійсності, розроблену філософією раціоналізму (Р. Декарт), що, зокрема, дістало втілення в жорстко регламентованій системі класицизму. Спираючись на досвід сенсуалістів (Ф. Бекон, Д. Локк), які в процесі пізнання відвели першорядну роль почуттям, а також філософію агностицизму (Д. Юм), в якій піддавалася сумніву віра у безмежні можливості інтелекту, сентименталісти протиставили розумові світ інтимних почуттів людини. Однак це протиставлення не мало абсолютного характеру. З одного боку, саме «почуття» у сентименталістів, на відміну від філософів-сенсуалістів, було позбавлене онтологічного змісту (воно мало скоріше етичне значення як момент самовиявлення внутрішнього світу особистості), а з іншого -- вони спиралися на той самий раціоналізм. В їх творах чуттєвість героїв, як правило, наперед визначена, наявні дидактизм, класицистична тенденція поділу героїв на позитивних і негативних, домінує чітка ієрархія морально-етичних цінностей тощо.

В українській художній свідомості важливі передумови для формування сентименталістських ідейно-художніх засад складаються вже в XVII--XVIII ст. У цей час українська культура перебувала на межі між епохою європейського Відродження і Просвітництвом. Поштовхом тут стало ренесансне усвідомлення самоцінності людської особистості, віра в її необмежені інтелектуальні й чуттєві здібності, поступовий відхід від суто релігійних, богословських поглядів на сутність людини та її земне життя. Велику роль у формуванні особистості відіграли тут визвольна боротьба українського народу проти турецько-татарської і шляхетсько-польської агресії, пробудження національної самосвідомості, процес формування української народності, її менталітету, мови.

Складність відшукання родових рис сентименталізму в українській літературі XVII--XVIII ст. полягає в тому, що вони не дістали окремого відображення в естетичних програмах і проявлялися скоріше спонтанно, без осмислення як певний художній феномен. У межах пануючого на той час бароко в них з'являється просвітницьке звернення до світу почуттів окремої людини. Посилення релігійної свідомості в бароко поєднувалося з інтересом до особистості, яка у своєму земному існуванні розумілася як така, що перебуває на межі між життям і смертю, оскільки весь світ уявлявся розколотим катастрофічністю і швидкоплинністю буття усього сущого. Однак у цьому розумінні трагічності світу приховувався й інший зміст. Людина виступала вже не пасивним реципієнтом усієї інформації з навколишнього середовища, а як особистість, яка всі ці зовнішні антиномії і колізії переживає внутрішньо. Тому витоки сентименталістського почуття в українській літературі XVII--XVIII ст. слід шукати саме в бароко.

Сентименталістський характер спрямування літературно-критичної думки виявляють естетичні погляди ї. Кулжин-ського, який у статті «Некоторые замечания касательно истории и характера малороссийской поэзии» (1825) наголошував на здатності української мови до передачі найінтимніших і найщиріших почуттів, що дістало виявлення в народній пісні10. З нищівною критикою наслідування «изящной природы» виступив один із теоретиків романтизму в Україні І. Кронеберг, погляди якого сприяли також і становленню сентименталізму. Він слідом за Кантом і Шеллінгом обстоював властиву як романтикам, так і сентименталістам тезу про необхідність у літературі «переключення уваги з об'єкта, що знайшов домінуюче становище у класицистів, на суб'єкт, у сферу активного естетичного відношення людини до дійсності»

На розвиток українського сентименталізму и першій половині XIX ст. помітний вплив мав кордоцентричний характер української філософської думки. В її руслі перебували художні і філософські пошуки М. Гоголя. Зосередженість на душевному в людині, усвідомлення письменником необхідності нагального виходу з трагічних колізій світу висуває у нього на перший план не інтелектуальний елемент, а душевну емоцію і серце (Д. Чижевський). Саме серце, душевна чистота людини, істинність її віри в Бога стоять у центрі таких його творів, як «Вибрані місця з листування з друзями» і «Роздуми про божественну літургію», де він послідовно проводить думку про те, що найкращий стан для людини -- стан розчуленої душі, який допомагає їй пройнятися стражданнями та болем людства, наповнити серця любов'ю і вірою.

До рис, які слід вважати поступом у характеротворенні і які відрізняють сентименталізм від просвітительського реалізму та відповідно зближують його з романтизмом, є усвідомлення самобутності особистості, автономності її внутрішнього світу, який у просвітительському реалізмі виступає здебільшого своєрідною проекцією зовнішніх обставин: «Я заглиблююсь у себе і відкриваю цілий світ!», -- записує гетевський Вертер. Такою ж рисою є моральний максималізм сентименталістських героїв, їх відповідальність перед іншими, почуття любові до них як вияв безкорисливої емоції, відчуття моральної краси людини та її провини перед іншими.

Сентименталізм вніс великий вклад у ліризацію художніх структур, підніс роль інтуїції як засобу самопізнання, осягнення найпотаємніших порухів людської душі. Ці та інші набутки сентименталізму органічно засвоювалися романтизмом і критичним реалізмом, про що, зокрема, свідчить присутність сентименталізму в українській літературі уже за хронологічними межами його становлення й функціонування як самостійного художнього явища.

На зміну класицизму і Просвітництву приходить романтизм. Він одразу ж заперечує раціоналізм попередньої доби. Романтики розуміли, що не можна і не варто пояснювати світ з позицій раціо, бо він складний і мінливий, неоднозначний, суперечливий.. Так само і людина є істотою багатогранною та суперечливою. Романтики змінюють погляд на світ і людину в ньому. Європейський романтизм, меншою мірою -- і український також, характеризується існуванням ніби двох світів -- світу реального і бажаного. Трагічна суперечність між ідеальним та реальним часто призводить до певної трагічності у творах романтиків, відчаю, але цей відчай не глобальний. Романтики створюють нового героя -- людину сильну, яка протиставляє себе загалу, сірій масі, вона може і хоче боротися проти обставин та несправедливості. Звідси особливий інтерес романтиків до історії, до героїчних постатей минувшини, які багато в чому і уособлювали ідеал людини епохи романтизму.

Романтизм в українській літературі має свої характерні риси. Це повага до минулого та туга за історичною славою народу, зацікавлення народною творчістю, фольклором, демонологією. Романтики полюбляли переносити місце дії своїх творів у екзотичні країни та місця, часто вводили фантастичний елемент до своїх творів, набули поширення жанр балади, ліро-епічної поеми.

Особливим досягненням романтиків було остаточне утвердження української мови як єдино можливої мови створення літературних творів на нашій Батьківщини. М. Костомаров, один з найяскравіших представників українського романтизму, що починав свій творчий шлях у Харкові, а згодом переїхав до Києва, навіть присягав писати тільки українською мовою. Так само і відома нам «Руська трійця» (М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич) утвердила українську мову на Галичині. Не менш яскравими та талановитими представниками романтизму були Л. Боровиковський, Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський.

3.Декаданс в українській літературі

Декаданс - загальна назва кризових явищ у мистецтві і культурі кінця 19 - початку 20 століть.

Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом.

Це явище не обійшло Україну, криза дійшла й до української літератури. Кінець ХІХ - початок ХХ ст. - один із найцікавіших і найскладніших періодів не лише в мистецтві, а й у суспільному житті. Суспільство втрачає духовні орієнтири, не знає, у що вірити та куди йти. А література, не задовольняючись формами критичного реалізму, теж немовби опинилася на роздоріжжі. Перед письменниками стояло завдання осмислити кризу в соціальному середовищі та мистецтві і віднайти шляхи подальшого розвитку культури.

Серед теоретичних проблем, висунутих літературним процесом 90-х років ХІХ ст. і початком наступного, можливо, центральною є проблема визначення художнього методу, проблема поєднання традицій та новаторства в літературі.

Українська література кінця ХІХ - початку ХХ ст. - явище загальноєвропейського типу, і, як така, вписується у той процес зміни типів художнього мислення, методів, стилів, який визначає історико-літературний розвиток майже всіх європейських (у тому числі й слов'янських) літератур цього періоду. Загальновизнано, що в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. в усіх європейських літературах розпочиналося становлення модернізму - художньої системи, принципово відмінної від художньої системи критичного реалізму.

В історії української літератури кінець ХІХ - початок ХХ ст. - період, позначений активним протистоянням і поєднанням реалізму й модернізму, традиційного та модерного мистецтва.

Молоде покоління українських письменників, розквіт творчості яких припадає на цей період, під впливом соціально-культурної ситуації в Україні і нового досвіду європейських літератур дедалі більше усвідомлює обмеженість критичного реалізму, необхідність змін, відходу від традиційних проблем і форм їх зображення. Визрівали протест проти натуралізму, вузького просвітянства, «грубого реалізму», бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури, зруйнувати стереотипи і нормативи реалістичного

4.Найяскравіші постаті української літератури XVIII - XIX ст.

Чільне місце в українській літературі другої половини XIX ст. посідає Пантелеймон Куліш - поет, прозаїк, журналіст, видавець, літературний критик, мовознавець, етнограф. Він започаткував українську історичну романістику ("Чорна рада"), створив високохудожні переклади Біблії, творів В. Шекспіра тощо.

Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров - три постаті, які красномовно засвідчили рівень зрілості, якого досягла українська художня і суспільна думка в 40--50-ті роки XIX ст. Підтверджували це і нові таланти, що вливалися до української літератури на рубежі 50--60-х років, зокрема авторка "Народних оповідань" Марко Вовчок (М. Маркевич), поети С. Руданський та Л. Глібов, прозаїки А. Свид-ницький та О. Стороженко.

Жанр реалістичної повісті розвинув І. Нечуй-Левицький. У його повістях відображено проблеми селянського життя ("Бурлачка", "Микола Джеря", "Кайдашева сім'я").

З творчістю Панаса Мирного пов'язаний розвиток жанру соціально-психологічного роману ("Хіба ревуть воли, як ясла повні?").

"Буковинським кобзарем" називають Юрія Федьковича, активного діяча національного пробудження на Буковині. Його поезії сповнені щирого почуття і глибоких роздумів над проблемою людського існування (поема "Лук'ян Кобилиця", балада "Довбуш", вірші "Рекрут", "Святий вечір" та ін.).

Серед представників української прози 70--90-х років -- письменники О. Кониський, Б. Грінченко, О. Пчілка (Східна Україна), О. Кобилянська, Т. Бордуляк, О. Мако-вей, А. Чайківський (Західна Україна).

Помітний внесок у розвиток української поезії зробили П. Грабовський та В. Самійленко. У їхній творчості відображено національні й філософсько-психологічні проблеми доби.

Найвагоміші здобутки української літератури кінця XIX - початку XX ст. пов'язані з діяльністю Івана Франка. Універсальна особистість в історії світової культури, поет, прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і організатор літературного життя. Його творчість стала основою комплексного вивчення зв'язків української та світової культур.

Творчість І.Франка відзначається самобутністю і водночас споріднена з новими явищами в європейській літературі кінця XIX ст. Його "Галицькі образки" - приклад цікавого експерименту: введення оповідних форм у поезію.

Самобутність художнього мислення І.Франка виразно виявляється у поезіях ліричного циклу. Характерна щодо цього його збірка "З вершин і низин", "Зів'яле листя".

Цінним внеском у світову літературу стали філософські поеми І. Франка - "Смерть Каїна" і "Мойсей".

Прогрес у літературі І. Франко широко пов'язував із вдосконаленням засобів психологізму ("Лель і Полель", "Перехресні стежки", "Украдене щастя"). Творчість Фран-ка-новеліста належить до кращих зразків світової літератури.

Українська література на переломі XIX-XX ст. позначена новаторськими тенденціями. Поряд з відомими іменами (І. Франко, Леся Українка, М. Коцюбинський, В. Стефаник, О. Кобилянська) з'являються самобутні таланти (С. Васильченко, М. Вороний, А. Кримський, П. Карманський, О. Олесь, В. Винниченко). Утверджуються нові ідеї, теми, образи, форми художнього вираження. На оновленні літератури позначився вплив європейського модернізму, мотиви якого властиві вітчизняній культурі XIX ст.

Першим з гаслами модернізму виступив український поет М. Вороний. У 1901 р. він надрукував відозву до українських письменників з проханням надсилати для задуманого ним альманаху "З-над хмар і долин" твори філософського спрямування. Він звернув увагу передусім на "естетичний бік" видання, мав на меті наблизити його до "новітніх течій", уникати творів грубо реалістичних з по­казом щоденного життя. Навколо виступу поета виникла літературна полеміка, у якій брали участь І. Франко, Леся Українка та ін.

Висновок

Друга половина ХVIII - перші десятиліття ХІХ віку в історії української літератури займають особливе місце як період становлення нової літератури. Перехід від 18 до 19 століття був важливим історико-культурним рубежем, коли формувались якості української літератури.

У формуванні нової української літератури можна побачити два етапи: з середини XVIII ст.. до Котляревського і від Котляревського до Шевченка. На першому етапі визначилися важливі тенденції переходу до світської національної літератури, то на другому етапі сформувалися її нові якості.

Починаючи з середини XVIII ст. і протягом значної частини XIX ст. ці літератури переживають епоху національного пробудження й відродження. Шлях, пройдений ними до утворення в другій половині XIX ст. національних літератур, пропонується вважати свого роду окремим літературним напрямом, основною ознакою якого є художня не диференційованість побутописання.

На межі століть з'явилася нова література, неповторна й оригінальна. Так із синтезу традиції і новаторства, критичного реалізму й модернізму утворився новий світогляд, новий художній метод. Для українського письменства він став порубіжним явищем, сполучною ланкою між класичним реалізмом другої половини ХІХ-го ст., з його вірою у можливість раціонального пізнання і пояснення світу, і періодом активного утвердження на зламі століть суб'єктивних стилів і напрямів, добою модернізму.

Список використаної літератури

1.Шумило Н. Під знаком національної самобутності : Українська художня проза і літературна критика кінця XIX - поч. ХХ ст. / Н. Шумило. - Київ : Задруга, 2003. - ISBN 966-7944-59-Х

2.Махновець Л. Є. Чалий Д. В., Є. С. Шабліовський В. Є. Історія української літератури(том другий)/за ред.. Шабліовський Є. С. -К. видав. Наукова думка, 1967. 482 с.

3.http://www.ukrlit.vn.ua/info/criticism.html- історія української теорії

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Основні типи дискурсів у сучасній українській літературі. Поезія 90-х років XX століття. Основні художні здобутки прози. Постмодерний роман "Рекреації". Становлення естетичної стратегії в українському письменстві після катастрофи на Чорнобильській АЕС.

    реферат [23,3 K], добавлен 22.02.2010

  • Дослідження особливостей розвитку української літератури в другій половині ХІХ століття. Вивчення творчості письменників-патріотів: Лесі Українки, Марка Вовчка, Івана Нечуй-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка. Основні риси реалізму в літературі.

    презентация [396,5 K], добавлен 30.09.2015

  • Загальні особливості та закономірності розвитку української літератури XX ст., роль у ньому геополітичного чинника. Діяльність Центральної Ради щодо відродження української культури та її головні здобутки. Напрями діяльності більшовиків у сфері культури.

    реферат [54,0 K], добавлен 22.04.2009

  • Історія української літератури, Демократичний напрямок народного високоідейного реалістичного мистецтва. Шлях розвитку театру в Україну, за який боролися видатні майстри сценічного мистецтва, як М. Заньковецька, М. Кропивницький, М. Старицький.

    реферат [20,9 K], добавлен 22.11.2010

  • Продовження і розвиток кращих традицій дожовтневої класичної літератури і мистецтва як важлива умова новаторських починань радянських митців. Ленінський принцип партійності літератури, її зміст та специфіка. Основні ознаки соціалістичного реалізму.

    реферат [18,1 K], добавлен 22.02.2011

  • Роль творчої спадщини великого Кобзаря в суспільному житті й розвитку української літератури та культури. Аналіз своєрідності і сутності Шевченкового міфотворення. Міфо-аналіз при вивченні творчості Т.Г. Шевченка на уроках української літератури.

    курсовая работа [44,0 K], добавлен 06.10.2012

  • Дослідження особливостей розвитку української поезії та прози у 20-ті рр. ХХ ст. Характерні риси та поєднання розмаїтих стильових течій в літературі. Втручання компартії у творчий процес. "Неокласики" - неформальне товариство вільних поетів-інтелектуалів.

    реферат [34,6 K], добавлен 23.01.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.