Для багатьох підприємств актуальною є проблема налагодження ефективного співробітництва керівника із заступником, коло обов'язків і повноваження якого дуже часто чітко не визначені, він не має достатньої самостійності в роботі. Не без сарказму заступників іноді називають "чиновниками для особливих доручень" [48, с. 104].

Для досягнення атмосфери продуктивного співробітництва краще, щоб керівник сам підбирав собі заступника із числа молодших і менш досвідчених працівників, якому б повністю довіряв, а при необхідності передавав свої повноваження. В процесі роботи керівник повинен чітко визначити права і обов'язки заступника, систематично ознайомлювати заступника із своїми планами, із поступаючою інформацією і вимогами вищого керівництва.

Для того, щоб заступник міг успішно виконувати свої функціональні обов'язки, слід рідше втручатись в його роботу, уважно підходити до його пропозицій, публічно підкреслювати довіру і пошану до нього, проявляти турботу про умови праці, відпочинку і побуту.

Ринковий механізм господарювання накладає відбиток на усі сторони суспільного життя, включаючи етику взаємовідносин.

Особливістю етики ринкових відносин є те, що ґрунтується вона не на якихось ідеалах, ідеологічних постулатах чи структурах, а на відповідальності за ближнього і за самого себе. Розумне поєднання механізму "власного інтересу" і відповідальності в країнах з ринковою економікою є тим стрижнем, на якому будуються нормальні взаємовідносини підприємців, що мають етичний характер. Спроби узгодити щастя окремої особи з інтересами суспільства знаходимо ще в працях Сократа.

Цікавий досвід спілкування керівництва з підлеглими є на деяких підприємствах Сінгапуру -- невеличкої держави Південно-Східної Азії (населення 2,7 млн. чол.). Тут між керівниками і трудовим колективом підписуються своєрідні "договори ввічливості". За умовами такого договору, якщо керівник підвищить голос на підлеглого чи образить його, то платить штраф 50 дол., а якщо підлеглий починає "повчати шефа", то йому зразу ж вкажуть на двері [35, с. 60].

В спеціальній літературі часто робляться посилання на так звану "формулу виживання":

Т рек. + Т рел. + Т кат.

К виж.= ------------------------- , (1.1)

Т доби -- Т сну,

де К виж. -- коефіцієнт виживання;

Т рек. -- час рекреації, що використовується індивідом на забезпечення м'язової активності, перебування на свіжому повітрі, раціональне харчування;

Т рел. -- час релаксації, коли знімається нервове навантаження, "вводяться" позитивні емоції;

Т кат. -- час катарсису, упродовж якого відчувається моральне піднесення;

Т доби -- Т сну -- час доби мінус час сну.

Із цієї емпіричної формули видно, що коефіцієнт виживання (К виж.) буде зростати із збільшенням чисельника (часу на рекреацію, релаксацію і катарсис) і зменшенням (доведенням до оптимального) знаменника -- часу продуктивної діяльності. Зрозуміло, що тут повинна бути прийнятна межа.

Хоча у світі діють деякі загальноприйняті етичні норми, все ж вони мають відмінності у різних країнах.

Заради одержання прибутку іноді корпорації замовчують відомості про шкідливість своєї продукції для здоров'я споживачів або ж в рекламному оголошенні перебільшують корисність, намагаються економити кошти на здійснення заходів щодо безпеки праці тощо.

Найбільш поширені порушення етичних норм з боку керівників -- це домагання різних пільг, використання ними і членами їх сімей службового транспорту в особистих цілях, прийняття родичів на відповідальні посади і необґрунтоване просування їх по службі.

Враховуючи недостатній досвід підприємницької діяльності в нашій країні, доцільно розробити етичні нормативи стосовно бізнесу, щоб було зрозуміло, що слід називати, наприклад, хабаром, а що подарунком. З цього приводу для сенаторів та інших чиновників США розроблені чіткі нормативи.

Кризова ситуація в економіці не може бути виправданням того факту, що в Україні поки що не надається належної уваги вихованню етичної поведінки кадрів. Мабуть, було б доцільно розробити і ввести для оцінки окремих людей і організацій певні показники етичності поведінки.

Матеріальний добробут, якого вже досягнуто у багатьох країнах (до чого прагне Україна), робить актуальною моральну проблему дотримання міри в усьому. Бо мораль означає свідому згоду на обмеження, коли це вважається доцільним [54, с. 52].

На цьому повинні ґрунтуватися практичні дії підприємств, наприклад, коли вони беруть участь в конкуренції. Інтенсивність конкуренції і стратегія конкурентної боротьби (сектор ринку, якість, ціна товару, реклама) мають бути такими, щоб враховувались інтереси конкурента, його здатність вижити. У протилежному випадку неминуче будуть "ходи" конкурента у відповідь, що призведе до загострення конкурентної боротьби і до невиправданих додаткових витрат.

Ринкові відносини вимагають того, щоб активно діяли не тільки правила гри, що мають легітимний характер, але й моральні переконання, такі як солідарність, порядність, благородство, надійність. Порушення цих моральних принципів неминуче призводить до того, що такі підприємці виштовхуються із бізнесу і терплять крах.

Принцип солідарності являє собою своєрідну противагу принципам індивідуалізму і конкуренції. Цей принцип стоїть поруч із принципом субсидіарності, згідно з яким той, хто потребує допомоги, одержує підтримку до того моменту, поки він сам буде в змозі допомогти собі.

Моральні норми орієнтують на свідому згоду на обмеження, коли індивід не переступає певні загальноприйняті вимоги щодо поведінки на роботі чи в побуті.

Щоб скоротити ймовірність прорахунків в ході комерційної діяльності, потрібно керуватись не симпатіями чи антипатіями. Головне тут -- вигода. Це слід пам'ятати і при укладанні торгових угод, які, як правило, є результатом компромісу, взаємних поступок.

Якщо навіть за якихось умов вдається укласти угоду, вигідну лише для однієї сторони, то зовсім немає гарантії, що вона буде виконана. Контрагент при першій можливості порушить її, співпраця таких бізнесменів не буде тривалою і навряд чи вони бажатимуть знову мати ділові стосунки [11, с. 20].

Соціалізоване ринкове господарство повинно нести моральну відповідальність за багатостороннє соціальне забезпечення усіх верств населення і, насамперед, інвалідів, пенсіонерів і дітей.

Президент концерну "Фольксваген" Даніель Гьодевер таким чином сформулював моральні норми господарювання за ринкових умов:

-- найвища продуктивність і прибуток не повинні досягатися за рахунок руйнування оточуючого середовища;

-- конкуренція повинна здійснюватися за чесними правилами;

-- створене працею благо повинно розподілятися так, щоб не сприяти появі декласованих верств населення;

-- техніка повинна служити населенню, а не людина техніці;

-- розумні форми участі працівників у справах підприємства не тільки сприяють збільшенню бажання працювати краще, але й розвивають почуття відповідальності;

-- економіка, на відміну від релігії, орієнтована перш за все не на моральні норми, а на розподіл матеріальних благ. Проте вона скрізь, де це диктується суспільними інтересами, повинна підпорядковуватись діючим моральним нормам.

"Батько економічного чуда" у ФРН Людвіг Ерхард підкреслював, що перемогу у Східній Європі було одержано перш за все завдяки ідеї духовної свободи, а вже після цього спрацювала привабливість західної економіки, її принципи:

"конкуренція і свідома праця, плюс солідарність і збалансованість".

Стосовно до умов нашої країни перспективними формами і методами впливу є: ергономізація і естетизація виробництва, естетична пропаганда і агітація, наставництво, проведення масових заходів, організація дозвілля працівників, суворе дотримання етичних норм керівництвом.

Ефективність функціонування ринкових структур вимагає ширшого застосування методів морального наслідування, етичної консультації, рольової етичної гри, іміджування, проведення етичних експертиз вчинків окремих працівників, здійснення цілеспрямованої роботи.

Сучасний менеджмент пропонує певні заходи для забезпечення етичної поведінки:

1. Запровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань та правил етики працівників організації. Наприклад, етичними нормативами забороняються хабарі, подарунки, порушення законів, незаконні виплати політичним організаціям, необґрунтовані вимоги, розкриття секретів фірми, використання забороненої інформації.

Західний спеціаліст Тім Граунт-Сміт підкреслює, що інстинкт наживи слід стримувати етичними нормами, створенням високоморального клімату в бізнесі. В розвинутих країнах ці підходи сьогодні переважають. Так, великі корпорації посилено афішують свою турботу про навколишнє середовище, створюють механізми "екологічної безпеки". Особисто це стосується хімічних, нафтопереробних та інших підприємств із шкідливим виробництвом [45, с. 210].

1. Деякі компанії під впливом етичної поведінки відмовляються навіть від вигідної експлуатації робочої сили в країнах, що розвиваються. Наприклад, один із світових лідерів у виробництві одягу компанія "Леві Страусе" нещодавно припинила свої капіталовкладення в економіку Бірми та Китаю через порушення прав людини в цих країнах.

2. Створення комітетів з етики, основне завдання яких оцінювати повсякденну практику з позицій етики та етичної поведінки. Процедурна справедливість вимагає чесного адміністрування діями підлеглих. Правила повинні бути чіткими, зрозумілими, постійно і неупереджено впроваджуватися в життя.

Компенсаційна справедливість ставить за обов'язок відповідальній стороні відшкодувати людям заподіяний збиток. Більше того, люди не повинні нести відповідальність за події, що знаходяться поза сферою їх контролю.

Концепція справедливості найбільш близька до мислення, на якому базується законодавча система, тому що ґрунтується на дії правил і розпоряджень. Дана теорія не вимагає складних розрахунків, як в утилітарному підході, і не служить особистим інтересам, що можливо в підході індивідуалістичному. Вона вимагає, щоб менеджери визначали для себе характеристики-атрибути, відповідно до яких і оцінюються дії працівників. Наприклад, могли б ви запропонувати своє рішення проблеми компенсації представникам національних меншостей збитку від дискримінації в минулому? Концепція справедливості підтримує спроби виправлення помилок минулого, так само як і в чесній грі і в межах встановлених правил. Відповідно до неї, підставою для різної оплати праці чи просування по службі можуть виступати причини, пов'язані винятково з виконуваними робочими завданнями. Більшість правил і законів, що регулюють управління людськими ресурсами, ґрунтується на концепції справедливості [44, с. 50].

Сучасний менеджмент пропонує певні заходи для забезпечення етичної поведінки:

1. Впровадження етичних норм, які відображають систему загальних цінностей, суспільних уподобань та правил етики працівників організації. Наприклад, етичними нормативами забороняються хабарі, подарунки, порушення законів, незаконні виплати політичним організаціям, необґрунтовані вимоги, розкриття секретів фірми, використання забороненої інформації.

Західний спеціаліст Тім Граунт-Сміт підкреслює, що інстинкт наживи слід стримувати етичними нормами, створенням високоморального клімату в бізнесі. В розвинутих країнах ці підходи сьогодні переважають. Так, великі корпорації посилено афішують свою турботу про навколишнє середовище, створюють механізми "екологічної безпеки". Особисто це стосується хімічних, нафтопереробних та інших підприємств із шкідливим виробництвом.

Деякі компанії під впливом етичної поведінки відмовляються навіть від вигідної експлуатації робочої сили в країнах, що розвиваються. Наприклад, один із світових лідерів у виробництві одягу компанія "Леві Страусе" нещодавно припинила свої капіталовкладення в економіку Бірми та Китаю через порушення прав людини в цих країнах.

2. Створення комітетів з етики, основне завдання яких оцінювати повсякденну практику з позицій етики та етичної поведінки. Серед них з питань, консультації для службовців, аналіз потенційних проблемних галузей. Будь-який службовець корпорації може звернутися до посередника і одержати кваліфіковану консультацію з морально-етичних проблем, які його цікавлять.

Велике значення надається етичній стороні відносин підприємців із споживачами. Мова йде про адекватність реклами товарів, які виробляються фірмами, їх характеристики.

Виховання в персоналі таких рис, як чесність, уважність, надійність формує високу культуру обслуговування клієнтів. Пояснюючи думку про підлеглість виробництва інтересам споживача, К. Мацусіта -- глава японської корпорації "Мацусіта Денкі" відмічає, що споживач -- король. Роль відданого підлеглого полягає в тому, щоб допомогти королю прийняти правильне рішення. Тоді разом, мудрий правитель і його вірні піддані, в стані забезпечити процвітання суспільства і нації. Таке кредо багатьох компаній у відношенні до споживача [31, с. 132].

Багато компаній ідуть на значні фінансові витрати. Так, американська компанія "Дженерал моторс" одного разу витратила 3,5 млн дол. на одні тільки поштові послуги, щоб попередити 6,5 млн володарів автомобілів про дефекти в кріпленні двигунів.

У корпорації "Кеситл", яка продає складне медичне обладнання, існує традиція: три рази на тиждень керуючі зобов'язані зателефонувати клієнту, який купив у них обладнання 15 місяців тому, і поцікавитися, чи задоволений клієнт її продукцією. В результаті вигоду має як клієнт, так і компанія. Клієнт відчуває свою важливість для компанії, компанія, в свою чергу, знаючи думку клієнта, має можливість вирішити малі проблеми до того, як вони переростуть у великі.

Складовою підприємницької етики є культура ведення ділових переговорів між потенційними партнерами. Ділові переговори проводяться з метою встановлення контактів, обговорення проектів майбутніх угод, сумісних дій, вирішення питань, які становлять взаємний інтерес для сторін.

Організація ділових переговорів вимагає ретельної підготовки, вивчення можливостей потенційного партнера, вміння спілкуватися в будь-якому культурному середовищі, знання національних традицій, звичок, правил етикету. Оволодіння етикою ведення переговорів є основою для встановлення щирих і міцних відносин між бізнесменами.

Якщо в західноєвропейських і американських фірмах для налагодження ділових зв'язків достатньо обміну офіційними листами, то японським бізнесменам важливий безпосередній контакт з потенційним партнером і особиста зустріч. При організації такої зустрічі необхідно звертатися до послуг впливового в японських колах посередника. Японські компанії розглядають контракт не як юридичний інструмент, а як основу для налагодження відносин. Усна угода має для японського партнера більшу вагу, ніж письмовий контракт. Це випливає з організації японського ділового спілкування на досягнення гармонії, консенсусу і компромісів. Багато японців народжуються і помирають, ніколи в житті не звернувшись до юриста, а багато японських компаній не мають юридичної служби для вирішення конфліктних ситуацій. Згідно з національною традицією, сторона, яка змушена в ході ділового спілкування піти на поступки, має право розраховувати на одержання переваг при вирішенні якого-небудь питання [20, с. 69].

При встановленні ділових відносин з японськими бізнесменами важливо пам'ятати про дотримання "права статусу". Офіційне спілкування на рівних з нижчестоящими, згідно з уявленнями традиційної моралі японців, може нести "втрату власного обличчя". Тому для досягнення успіхів у переговорах необхідно, щоб спілкування велося між людьми, які мають приблизно рівне становище в діловому світі, а будь-яке знайомство з представниками японського бізнесу повинно починатися з обміну візитними картками. В ході переговорів важливо дотримуватися терпимості, коректних і доброзичливих стосунків між співбесідниками, яких би суперечливих поглядів вони не дотримувалися. Японські бізнесмени намагаються уникати відмов у проханні, вони прагнуть вживати вирази типу "це дуже важко", "це необхідно ретельно вивчити".

При встановленні ділових контактів із західними бізнесменами слід мати на увазі їх певний інфантилізм, небажання перетворювати бізнес у науку або важку роботу. Крім телефонного й особистого спілкування, проведення ділових ланчів, обідів, британські підприємці підтримують ділові контакти, регулярно відвідуючи конгреси, семінари та виставки, беручи участь в роботі престижних клубів. Англійський бізнесмен дотримується "ритуалістичних концепцій в поглядах на життя", завжди робить так, як прийнято в суспільстві. На переговорах позиція англійських бізнесменів досить жорстка, торгово-політичні фактори переважають над чисто комерційними. При веденні переговорів залучається численний фактичний, довідковий і стратегічний матеріал. Прораховується кожна позиція, точно фіксується будь-яка деталь і позиція контракту. При проведенні ділових переговорів з англійськими бізнесменами обговорюється не тільки контракт, а й широке коло питань, які зачіпають перспективи подальшого співробітництва [59, с. 66].

Перед початком ділових переговорів з англійськими бізнесменами партнеру необхідно вияснити структуру ринку товарів тієї чи іншої фірми, її комерційне і корпоративне "обличчя". Починати переговори доцільно із звичних людських проблем: погода, спорт, діти. Проводити їх слід не на базі суто комерційної угоди, а в сфері людських відносин. Перед початком зустрічі необхідно поцікавитись часом, який є в розпорядженні партнера. Слід пам'ятати, що коли англійський партнер запросив Вас на ланч, потрібно в зручний для нього час провести такий же захід у відповідь. В Німеччині для налагодження ділових зв'язків достатньо обміну офіційними листами з пропозиціями про співробітництво і проханням про особисту зустріч з представниками фірми. Доцільно при укладенні контрактів використовувати практику роботи через агентські фірми.

Необхідними елементами етики ділового спілкування є подання знаків поваги до тих, з ким велись переговори.

В Англії відправлення вітальної листівки до Різдва або до дня народження, привіти близьким розцінюються як прояв ввічливості і добрих людських якостей, що буде допомагати зміцненню ділового авторитету.

В англійському суспільстві і ділових сферах розроблений певний ритуал дарування і визначене коло товарів, які вважаються подарунками, а не хабарами. В їх числі записники, календарі, запальнички, фірмові авторучки, на Різдво -- алкогольні напої.

У Франції не прийнято вручати подарунки партнеру в ході першої зустрічі. Коли укладена угода, може бути організована вечеря на честь успішного завершення переговорів. При бажанні можна вручити сувенір, книгу, яка відповідає смакам партнера, або платівку [12, с. 159].

Однак етика бізнесу зачіпає не тільки проблему соціальне відповідальної поведінки. Вона зосереджена на широкому спектрі варіантів поведінки керуючих і тих, ким керують. Більше того, в фокусі її уваги і цілі, і засоби, що використовуються для досягнення мети обома сторонами. Наприклад, майже всі американці вважають, що неетично давати взятку іноземному чиновнику заради одержання контракту. Дії керівників або рядових працівників, які порушують закон, також слід розцінювати як неетичні.

''Таким чином, дуже важливо, щоб керівники високого рівня служили рольовими моделями належної етичної поведінки, а організації мали можливість підвищити свої етичні стандарти.

При прийнятті етично правильних рішень менеджер орієнтується насамперед на окремі особистісні характеристики, такі як впевненість у своїх силах, розвинуте почуття незалежності.

соціальний відповідальність управління

Одна з найбільш важливих особистих характеристик менеджера - стадія його морального розвитку.

Кращим способом досягнення цілей стає спільна робота в групах. Найбільш адекватний стиль лідерства -- заохочення взаємодії і кооперації. На стадії наступного, чи принципового розвитку люди керуються насамперед внутрішніми цінностями і нормами, у багатьох випадках ігноруючи правила і закони, що вимагають порушення цих норм. Внутрішні цінності стають більш важливими, ніж навіть істотні зовнішні. На цьому вищому рівні розвитку менеджери використовують трансформаційний чи обслуговуючий стилі керівництва, увага концентрується на потребах послідовників і стимулюванні інших до самостійного мислення, вирішення проблем, що виникають, виходячи з принципів моралі. Для даного рівня характерне володіння владою, коли працівники одержують право конструктивної участі в управлінні організацією.

Переважна більшість індивідів перебуває на другій стадії розвитку, а третьої стадії морального розвитку досягають близько 20% дорослих американців, їх дії автономні, завжди ґрунтуються на етичних принципах, незалежно від очікувань інших як усередині, так і поза організацією. Такі люди приймають етично коректні рішення, навіть якщо вони мають негативні наслідки, насамперед для них самих [58, с. 44].

До факторів, що зумовлюють необхідність відповідності поведінки менеджерів більш високим етичним рівням, відноситься вплив на мораль і культуру організацій, процесів глобалізації. Менеджери повинні виробляти в собі сприйняття і відкритість стосовно інших, незнайомих їм систем. Міжнародні альянси й об'єднання компаній тільки збільшують число проблем, пов'язаних з етичними цінностями. Наприклад, у багатьох країнах, що розвиваються, хабарництво вважається нормальною практикою ведення бізнесу. "Підмазка", скажемо, митника -- обов'язкова, адже він сприймає ці гроші як невід'ємну частину своєї зарплати. Якщо компанія відмовляється грати "за правилами" - тим гірше для компанії.

На щастя, у багатьох країнах ситуація поступово, але дуже повільно, змінюється.

Багато менеджерів приділяють велику увагу проблемам поліпшення етичного клімату організації, а також підвищенню її чутливості до соціальних проблем, їм не хочеться, щоб в один прекрасний день організації довелося займати захисну позицію. Експерти з етичних питань говорять, що менеджмент зобов'язаний створювати і підтримувати такі умови, в яких люди поводяться, як люди.

Тому керівництво організації покликане контролювати її моральне "здоров'я", використовуючи такі методи, як особистий приклад, моральний кодекс і різні етичні структури. Директор, менеджери організації повинні відкрито і впевнено підтримувати норми етичної поведінки, виступати ініціаторами відновлення їх етичних цінностей. Прихильність етичним цінностям необхідно декларувати під час виступів, у директивах, внутріфірмових публікаціях. Але особливу роль відіграють дії менеджменту. Якщо керівництво приносить етику в жертву хвилинним інтересам, в організації миттєво поширюються слухи про це. Наступні клятви в прихильності етичним ідеалам марні. Таким чином, поведінка керівників задає тон всій організації [10, с. 33].

Моральний кодекс - це формальний виклад етичних і соціальних цінностей організації. Він покликаний донести до співробітників принципи, яких дотримується організація. Як правило, моральний кодекс фірми базується на заявлених принципах організації або в ньому викладається її політика. Заявлені принципи визначають цінності організації і загалом описують її обов'язки, якість продукції, ставлення до працівників.

Заявлена політика -- це опис (знову ж досить загальний) порядку дій компанії та її співробітників у конкретних, що торкаються питання етики і моралі, ситуаціях (ринкова практика, конфлікти інтересів, дотримання законів, патентна практика, подарунки співробітникам, надання їм рівних можливостей).

У моральному кодексі компанії, як правило, формулюються цінності чи зразки поведінки співробітників (як припустимі і бажані, так і неприйнятні) і можлива реакція менеджменту. В нещодавньому дослідженні Центру ділової етики вказується, що сьогодні 450 з 500 кращих за оцінкою журналу Fortune американських компаній (і майже 50 % інших) мають моральні кодекси. Якщо кодекс одержує реальну підтримку з боку менеджерів, що неухильно дотримуються його правил і несуть покарання у випадку їх порушення, у компанії складається позитивний етичний клімат. У разі відсутності підтримки керівництвом положення кодексу так і залишаються на папері.

До етичних структур відносяться різні системи, посади і програми, за допомогою яких організація, прагне стимулювати відповідну моральним принципам поведінку співробітників. Комітет з етики організація, як правило, утворює з групи вищих керівників, на яких покладено обов'язок спостерігати за дотриманням працівниками етичних принципів і виносити рішення у випадку виникнення спірних ситуацій. Крім того, комітет відповідає за покарання тих, хто порушує правила етики, що має важливе значення, якщо організація прагне безпосередньо вплинути на поведінку працівників. Уповноважений з питань етики -- це один з вищих керівників організації, що є її "совістю": до нього стікається інформація про етичні проблеми, що виникають, він займається врегулюванням конфліктів, а також вказує керівництву на потенційні джерела ускладнень [19, с. 77].

Існують й інші етичні структури, такі як навчальні програми і "гарячі лінії". "Гаряча лінія" - це безкоштовна телефонна служба, по якій працівники можуть доповісти про сумнівну поведінку, можливе шахрайство, збитки, несправедливе відношення менеджерів.

Однак навіть найсильніша програма етичної підтримки не гарантує співробітникам уникнути можливих помилок. Мати вражаючу етичну програму недостатньо. Вона повинна бути присутньою у всіх повсякденних операціях, спонукати працівників приймати морально коректні рішення в будь-якій ситуації.

Сьогодні багато передових компаній розуміють, що результати 'їх діяльності виміряються не тільки фінансовими показниками. Проблеми етики, впливу соціальних заходів на економічні показники компанії хвилюють як менеджерів, так і вчених; навколо цієї теми ведуться пожвавлені дебати. Найбільш гостро стоїть питання про те, чи не зашкодить "старанна поведінка" фірми результатам її діяльності, адже зрештою етичні програми коштують грошей. Цій проблемі було присвячено кілька досліджень. Отримані вченими результати неоднозначні, однак вони підтверджують, що між соціальною відповідальністю і фінансовими показниками існує невеликий, але позитивний взаємозв'язок. Наявність у компанії таких ресурсів, як етика і соціальна відповідальність аж ніяк не наносить якого-небудь збитку її показникам. Дана теза підтверджується і досвідом таких компаній, як Hewlett-Packard, Digital Equipment Corporation, I Silicon Graphics, відзначених "Премією в галузі ділової етики". Передові фірми розуміють, що чесність і довіра дуже важливі для збереження успішного, прибуткового бізнесу. В короткостроковій перспективі суспільно корисна діяльність поєднана з додатковими витратами, однак тільки вона здатна встановити довірчі стосунки між компанією і суспільством, що, як відомо, не можна купити ні за які гроші. Зрештою, добрі справи так чи інакше йдуть на користь організації [36, с. 25].

Отже, ми бачимо, що дотримання етичних принципів і соціально відповідальна діяльність жодним чином не завдають збитків організаціям.

Останнім часом Глобальний договір ООН для сталого розвитку суспільства охоплює всі провідні суспільні сили багатьох країн світу: уряди, що визначили принципи цієї ініціативи; компанії, на діяльність яких він прагне вплинути; працівників, які виробляють товари та послуги; громадські організації, які представляють широке коло зацікавлених сторін, тощо.

У цьому контексті Україна взяла на себе зобов'язання щодо забезпечення необхідних соціальних стандартів. Але навіть в умовах повного виходу економіки країни із "тіні" Україна не буде в змозі забезпечити своїм громадянам соціальні гарантії на належному рівні. Тому, перш за все, саме бізнес має допомогти державі вирішити ці питання, щоб не залишитися разом з нею на "узбіччі" глобалізаційних процесів.

Добра репутація компанії сьогодні залежить не тільки від її комерційних успіхів та високої якості продукції, а й від її активності у розв'язанні актуальних проблем території, на якій діє ця компанія. Тому компанії дедалі частіше вдаються до концепції "корпоративного громадянства", згідно з якою компанія, як громадянин певної території або місцевої громади, зобов'язана платити встановлені податки відповідно до норм чинного законодавства, дотримуватися норм і правил законодавства про працю, охорону навколишнього середовища. Компанія також має брати на себе певну додаткову відповідальність у вигляді розвитку соціальної інфраструктури, здійснення з місцевою адміністрацією спільних проектів тощо.

Як свідчить практика, центральне місце у соціальній політиці компаній посідають освітні проекти, що розглядаються керівниками як важлива умова реструктуризації та модернізації виробництва, а також інші вкладення у "людський капітал". Організація підприємствами професійної підготовки кадрів - це у якійсь мірі відповідь на руйнування ефективної за радянських часів системи професійно-технічної освіти, спроба розв'язати проблему постаріння кадрів та відсутність на ринку праці працівників відповідних професій та кваліфікації [15, с. 158].

В Україні найбільш розповсюджені два класичні напрями реалізації видів соціальної політики підприємств: надання пакетів соціальних компенсацій у грошовому еквіваленті (так звана монетизація соціального пакета) та безпосереднє надання соціальних послуг на власних об'єктах.

Так, у компанії “Оболонь” пенсіонерам та працюючим надається щорічна матеріальна допомога на оздоровлення (200 грн. за кожний відпрацьований на підприємстві рік), всім дітям-школярам співробітників надаються оздоровчі путівки.

Другий тип соціального стимулювання (у межах власної інфраструктури) може обходитися компанії дещо дешевше, ніж надання працівникам сторонніх спеціалізованих послуг. З іншого боку, враховуючи суттєве підвищення вартості утримання такої, іноді розгалуженої мережі соціальних об'єктів, навіть для великих компаній це стає обтяжливим.

Прикладом компаній, які утримують соціальну оздоровчу сферу, є ВАТ “Дніпровагонмаш”, ВАТ “Павлоградвугілля”, ЗАТ “Новокраматорський машинобудівний завод”, Центральний та Північний гірничо-збагачувальні комбінати, група компаній “Норд”, "САН Інтербрю Україна", ЗАТ “Оболонь” та багато інших. Наприклад, ВАТ “Дніпровагонмаш” на утримання соціальної сфери щорічно відшкодовує близько 1,5 млн. дол. США. До складу його оздоровчої соціальної сфери входить дитячий оздоровчий табір “Горніст”, де щорічно відпочивають близько 600 дітей, санаторій-профілакторій, заводська база у м. Приморську на Азовському морі, де за 10 років відпочило понад 15 тис. працівників, тобто кожен третій [18, с. 51].

Зовнішня соціальна політика підприємства полягає у розбудові позитивних відносин підприємства з регіональною та місцевою владою. Зазначена політика реалізується у різних формах: підтримка соціальної інфраструктури, благодійність та участь у великих соціальних проектах. Наприклад, компанія “Мак-Дональдс” щорічно, починаючи з 2002 року, проводить благодійну акцію “Всесвітній день допомоги дітям”, за результатами якої купується медичне обладнання. Тільки в рамках однієї програми компанія закупила обладнання на суму близько 150 тис. дол. США. Благодійна діяльність в Україні регламентується Законом України “Про благодійність та благодійні організації” від 16.09.97 р. № 531/97-ВР із змінами та доповненнями, Громадським кодексом України від 16.01.03 р. № 435-IV, Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. № 283/97-ВР.

Слід відзначити, що благодійність в Україні, незважаючи на її досить широке поширення, державою не стимулюється. Це, серед усього іншого, пов'язано з тим, що у країні під виглядом благодійності активно відбувається “відмивання грошей”, проте держава ще не розробила механізму податкового стимулювання благодійності. У той самий час благодійність стимулюється іншими, нематеріальними методами: шляхом популяризації через ЗМІ або нагородження державними нагородами осіб, які зробили значний внесок у благодійність. У теперішній час соціальна відповідальність бізнесу (далі - СВБ) в Україні розвивається стихійно, проте існують три рівні СВБ: перший стосується взаємин із державою і виявляється у повному та своєчасному виконанні податкових зобов'язань; другий - виконання соціальних зобов'язань перед власним персоналом; третій - взаємодія із суспільством, у т.ч. благодійність [30, с. 26].

Головною умовою формування в Україні системи СВБ є, по-перше, політична стабільність, по-друге, незмінність законодавства, і, по-третє, розробка простого та прозорого податкового кодексу (загальновідомо, що за даними міжнародних організацій, Україна входить до країн із найгіршими податковими законами у світі).

Як відомо, головним координатором соціальних проектів у регіонах є влада. У тих регіонах, де налагоджено тісні відносини між соціальними партнерами, бізнес, беручи участь у соціальних проектах, може розраховувати на отримання додаткових економічних ресурсів, підтримку та просування своєї власної справи, а також отримання політичних гарантій. До значущих економічних ресурсів слід віднести надання таким компаніям пільгових послуг, державного та соціального замовлення, введення єдиного податку на отриманий доход, стимулювання податковими та іншими преференціями (землевідведення, дозвіл на будівництво тощо).

Таким чином, для підвищення якості трудового життя та орієнтації бізнесу на соціальні напрями на українських підприємствах необхідне впровадження систем менеджменту за стандартами ISO 27 9000 (“Якість продукції”), ISO 14000 (“Охорона навколишнього середовища”) та OHSAS 18000 (“Менеджмент охорони здоров'я та безпека праці”) [24, с. 95].

Вимоги системи SA 8000 більш жорсткі, ніж вимоги вітчизняних правових норм, але отримання такого сертифікату - велика честь та відповідальність, яка значно підвищує імідж компанії. Із вступом України до СОТ наявність у компанії сертифікату SA 8000, поряд із сертифікатами ISO 900, ISO 14000 та OHSAS 18000 стане однією із умов під час укладення контрактів. Можна навести декілька прикладів впровадження стандарту SA 8000. Наприклад, Одеський кабельний завод під час проведення тендерів у 2009-2010 рр. зіткнувся із вимогою щодо наявності у нього сертифікату SA 8000, який було отримано наприкінці 2010 р., ВАТ “Укртелеком” отримало сертифікат SA 8000 -2001 у квітні 2011 р.

Таким чином СВБ бізнесу в Україні тільки створюється, а в її становленні, поряд із роботодавцями, профспілками, громадськими організаціями, місцевими громадами головну роль має взяти на себе держава.