Організація та розвиток інфраструктури підприємств

Отже, об'єктивні процеси, які є наслідком науково-технічного прогресу та інших чинників, можуть привести до інтеграції основних і допоміжних, процесів, при яких організація технічного обслуговування стане частиною єдиного процесу організації виробництва, а роботи із обслуговування будуть взаємопов'язані з технологією безпосереднього виготовлення продукції на основі єдиної комплексної технології виробничого процесу в цілому.

Для країн, що розвиваються, а також і для України, окрім суто технічного вдосконалення, не менш, а іноді і більш важливим є використання альтернативних способів організації інфраструктури.

Аналіз світового досвіду вказує на наступні принципи реформування інфраструктури:

- організація функціонування інфраструктури не на адміністративних, а на підприємницьких засадах, що підвищує її чутливість до попиту споживачів;

- розвиток конкуренції як безпосередньо шляхом лібералізації доступу до видів діяльності, які не мають технологічних перешкод, так і опосередковано через проведення конкурсних торгів на отримання виключного права обслуговування там, де є наявність умов природної монополії, і, нарешті, шляхом лібералізації діяльності по наданню альтернативних послуг;

- надання користувачам та іншим зацікавленим сторонам можливості виразити свої уподобання, що необхідно для забезпечення відповідальності постачальників перед користувачами та іншими зацікавленими групами;

- організація спільної діяльності державного і приватного секторів у фінансуванні проектів розвитку інфраструктури.

Підсумовуючи, зазначимо, що, незважаючи на те, яка тенденція домінуватиме: чи створення окремої індустрії технічного обслуговування на базі спеціалізації однорідних функцій, чи злиття допоміжних і основних процесів і набуття статусу рівноцінних в технологічному процесі виробництва, керівництво фактором економічності виробництва за критерієм мінімальних затрат на виконання робіт із технічного обслуговування. Оскільки трансформаційні процеси в цьому аспекті незавершені, актуальним залишається вивчення діючої системи організаційної інфраструктури та удосконалення досвіду її адаптації до ринкових умов господарювання.

3.2 Відтворення та розвиток інфраструктури підприємства

Формування, відтворення й розвиток виробничих та інфраструктурних об'єктів здійснюються в процесі капітального будівництва, яке об'єктивно вважають специфічним елементом інфраструктури підприємства. Капітальне будівництво -- це процес створення нових, реконструкції, розширення й технічного переоснащення діючих виробничих та інфраструктурних об'єктів підприємств або інших первинних суб'єктів господарювання.

До сфери капітального будівництва відносять:

1) спорудження будівель та об'єктів виробничого та невиробничого (соціального) призначення;

2) монтаж виробничого й невиробничого устаткування та інших засобів праці й соціальної діяльності;

3) проектно-пошукові та інші підготовчі роботи, зв'язані зі спорудженням нових і реконструкцією функціонуючих об'єктів виробничого й соціального призначення;

4) капітальний і відновлюваний ремонти будівель і споруд виробничого та соціального призначення.

Планування капітального будівництва об'єктів виробничого й соціального призначення має певні особливості. Основу планування капітального будівництва виробничих об'єктів становлять розрахунки введення в дію виробничих потужностей, основних фондів і кошторисної вартості будівництва (реконструкції, розширення) відповідних об'єктів. Головна мета й кінцевий результат капітального будівництва -- введення в дію нових виробничих потужностей. Планування його обсягів на підприємстві здійснюється в такій послідовності.

1. Уточнюються розрахунки балансу виробничих потужностей підприємства за відповідною номенклатурою продукції. З цією метою перевіряються: наявність виробничих потужностей на початок планового періоду; розрахунки їхнього використання; строки освоєння проектних потужностей об'єктів, що їх було раніше введено в дію.

2. Оцінюються можливості приросту виробничих потужностей за рахунок проведення організаційно-технічних заходів, технічного переоснащення та реконструкції.

3. Визначаються необхідні обсяги введення в дію нових виробничих потужностей за рахунок розширення діючих виробничих об'єктів чи нового будівництва. Вони розраховуються як різниця між запланованим збільшенням обсягів виробництва відповідної продукції та максимально можливим приростом потужностей на діючих виробничих об'єктах за рахунок їхнього технічного переоснащення й реконструкції.

У процесі планування капітального будівництва важливо визначити не тільки обсяги введення в дію виробничих потужностей, а й витрати, що з цим пов'язані. Це необхідно для того, щоб обґрунтувати економічну доцільність будівництва (розширення, реконструкції), вибрати оптимальний варіант здійснення капітальних вкладень, своєчасно розраховуватись за виконані будівельно-монтажні роботи, придбане устаткування тощо. З цією метою визначають кошторисну вартість робіт, яка, власне, і буде ціною спорудження певного об'єкта.

Кошторисна вартість будівництва -- це виражені в грошовій формі нормативні (проектні) витрати на: будівельно-монтажні роботи; придбання устаткування, інструменту, інвентарю; проведення проектно-пошукових робіт; покриття інших витрат, пов'язаних з будівництвом. Усі витрати, що передбачаються в кошторисах вартості будівельно-монтажних робіт, поділяються на:

* прямі витрати (основна заробітна плата будівельних робітників; вартість будівельних матеріалів, деталей, конструкцій; витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів);

* накладні витрати (витрати на обслуговування та управління будівництвом);

* планові накопичення (нормативний прибуток будівельних організацій, що встановлюється у відсотках до суми прямих і накладних витрат).

Завдання введення в дію основних фондів визначаються як різниця між кошторисною вартістю будівництва об'єктів, що їх буде введено в дію в плановому періоді, та витратами, що не утворюють вартості основних фондів. організаційний інфраструктура підприємство

Конкретизація завдань плану капітального будівництва і доведення цих завдань до виконавців здійснюється за допомогою титульних списків будівель. Титульний список -- це плановий документ, в якому встановлено строки початку й закінчення будівництва (розширення, реконструкції) об'єктів, їхню потужність, загальні витрати на спорудження, на будівельно-монтажні роботи, щорічні розміри введення в дію основних фондів, названо підрядні та проектні організації, що виконуватимуть відповідні роботи, а також постачальників устаткування.

За подібною схемою здійснюється планування капітального будівництва й об'єктів соціального призначення. Принциповою його особливістю є лише те, що планування капітального будівництва об'єктів соціальної інфраструктури здійснюється з урахуванням їхньої так званої пропускної спроможності (кількість місць у їдальні, дитячому садку; кількість щоденних відвідувань поліклініки тощо).

Початковим етапом капітального будівництва є його проектування. Проект як кінцевий результат процесу проектування - це комплекс документів, в яких обґрунтовується технічна можливість та економічна доцільність будівництва (реконструкції) певного об'єкта. Процес проектування здійснюється, як правило, спеціалізованими проектними організаціями. Він охоплює два послідовні етапи робіт:

1) збирання й підготовка необхідних для проектування матеріалів;

2) безпосереднє опрацювання проектів і розрахунки кошторисів.

Типовий зміст ТЕО складають:

* обґрунтування потреб у продукції (послугах) об'єкта, що передбачається будувати (розширювати, реконструювати);

* характеристика спеціалізації (призначення) та структури об'єкта, його проектної потужності (пропускної спроможності);

* характеристика можливих джерел забезпечення необхідними категоріями персоналу, матеріальними й фінансовими ресурсами;

* вибір територіального розміщення об'єкта (за спорудження нового об'єкта);

* орієнтовні розрахунки обсягів необхідних інвестицій та їхньої соціально-економічної ефективності;

На підставі затвердженого ТЕО замовник разом з проектною організацією складає завдання на розробку технічного проекту, в якому міститься вся необхідна для проектування інформація, зокрема: показники ефективності виробництва (діяльності) й капітальних вкладень, вимоги щодо використання досягнень науково-технічного та організаційного прогресу тощо.

Другий етап -- безпосереднє проектування. Залежно від розмірів і складності об'єкта, що проектується, цей етап може здійснюватися в одну або дві стадії. Для великих і складних об'єктів процес проектування охоплює дві стадії: 1) розробку технічного проекту; 2) опрацювання робочих креслень. До складу технічного проекту входить кілька розділів, найважливішими з яких є: економічна частина, генеральний план і транспорт, технологічна частина, будівельна частина, організація будівельних робіт, кошторисна документація. Технічний проект разом зі зведеним кошторисно-фінансовим розрахунком підлягає затвердженню замовником. Після цього він стає підставою для фінансування будівництва (розширення, реконструкції) об'єкта, замовлення устаткування та опрацювання робочих креслень. За виготовленими робочими кресленнями безпосередньо здійснюються будівельно-монтажні роботи.

Для об'єктів, будівництво яких ведеться за типовими проектами, або для невеликих і технічно нескладних об'єктів проектування здійснюється в одну стадію -- через розробку техноробочого проекту, тобто технічного проекту з робочими кресленнями.

Капітальне будівництво (розширення, реконструкція) об'єктів будь-якого призначення може здійснюватися двома способами: підрядним і господарським. Підрядний спосіб будівництва -- це здійснення робіт постійно діючими будівельними і монтажними організаціями (підрядчиками), які виконують відповідні роботи для різних замовників за договорами підряду. Згідно з підрядним договором підрядчик бере на себе зобов'язання виконати своїми силами будівництво об'єкта за проектом із дотриманням будівельних норм і правил. Замовник повинен надати підрядчику будівельний майданчик, затверджену проектно-кошторисну документацію, забезпечити своєчасне фінансування будівництва і надходження технологічного устаткування, а також прийняти завершений об'єкт і повністю розрахуватися з підрядчиком за виконані останнім роботи. Для виконання окремих комплексів робіт підрядчик має право залучати інші спеціалізовані організації за договором субпідряду. Проте відповідальність перед замовником за якісне і своєчасне виконання всіх робіт несе основний (генеральний) підрядчик. [5, с. 294 - 257]

Господарський спосіб будівництва означає виконання всього комплексу робіт самим забудовником (підприємством, організацією) власними силами. У цьому разі підприємство (організація)- забудовник виступає в ролі керівника будівництва й виконавця будівельно-монтажних робіт одночасно. З цією метою воно (вона) створює на період будівництва необхідний апарат управління та виробничу базу, здійснює на тимчасовій основі наймання необхідних працівників і залучення відповідної будівельної техніки.

ВИСНОВКИ

Стан інфраструктури суттєво впливає на економіку підприємства. В сучасних умовах у сфері технічного обслуговування виробництва на промислових підприємствах працюють від 40 до 50 % всього промислово-виробничого персоналу. Це зумовлено не тільки відносно, великими обсягами робіт по обслуговуванню основного виробництва. Багато допоміжних та обслуговуючих операцій за своїм характером важко піддаються механізації та автоматизації. Через нестабільність, нерегулярність та різноманітність ці операції досить важко планувати, нормувати та регламентувати. Для допоміжних підрозділів характерні одиничний та дрібносерійний типи виробництва зі значним обсягом ручної праці. Роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб і господарств, низький рівень їх спеціалізації та централізації зумовили їх відсталість у технології та організації праці. Аналіз господарської діяльності підприємств свідчить про суттєвий розрив у техніко-організаційному рівні між основним та допоміжним виробництвом. На допоміжних та обслуговуючих операціях нижчий рівень механізації і автоматизації, значно вище доля ручної праці, що перетворює інфраструктуру у вузьке місце більшості вітчизняних підприємств. Одним із головних чинників виробничого процесу, яка є складовою інфраструктури підприємства є забезпечення виробництва технологічним оснащенням та інструментом підприємства.

Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства.

В сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.

Тому організація виробництва у системі інфраструктури посідає важливе місце, але потребує значної практичної бази.

В сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бауерсокс Д.Д., Клосс Д.Д. Логистика: інтегрований ланцюжок доставок/ Пер. с англ. - М.: ЗАО "Олимп-Бизнес", 2001. - 640 с.

2. Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2003. -- 524 с.

3. Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 360 с: іл.

4. Желібо Є.П., Анопко Д.В., Буслик В.М., Овраменко М.А., Петрик Л.С., Пирч В.П. Основи технологій виробництва в галузях народного господарства: Навч. посібник. -- К.:Кондор, 2005. -- 716 с.

5. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С.Ф. Покропивного. -- Вид. 2, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с: іл.

6. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник / За ред. д-ра екон. наук, проф. С. Ф. Покропивного . - К.: КНЕУ, 2001. - 457 с.

7. Економічна енциклопекдія. Т. 1. - К.: Тернопіль: ВЦ "Академія" 2000. 864с.

8. Козловський В.О., Білоконний П.Г. Основи організації виробничого процесу: Навч. посібник. - К.: УМК ВО, 1991. - 172 с.

9. Крикавський Є.В. Логістичне управління. - Л.: Вид-во НУ "Львівська політехніка", 2005 - 683 с.

10. Онищенко В.О., Редкін О.В,_: Старовірець А. С., Чевганова В.Я. Організація виробництва: Навч. посібник, -- К.: Лібра. 2005 -- 336 с.

11. Онищенко В.О., Редкін О.В,_: Старовірець А. С., Чевганова В.Я. Організація виробництва:Практикум. Навч. посібник, -- К.: Лібра. 2006 -- 144 с.

12. Організація виробництва": Конспект лекцій (для студентів 4 курсу денної і заочної форм навчання за напрямом підготовки 0501 - "Економіка і підприємництво", спеціальності 6.050100 - "Економіка підприємства") / Укл. Грецька Г.М. - Харків: ХНАМГ, 2009. - 197 с.

13. Павліха Н. В. Застосування логістичного підходу з метою управління потоками відходів в регіоні.: Наукові прпаці ДонНТУ. Серия кономічна. Випуск 75, 2004. - с.139

14. Плоткін Я.Д., Пащенко І.Н. Виробничий менеджмент: Навч. посібник, збірник вправ. -- Львів: ДУ "Львівська політехніка", 1999. -- 258 с.

15. Планування та реструктуризація підприємств: Конспект лекцій. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. - 150 с. 196.

16. Петрович Й.М., Захарчин Г. М. Організація виробництва: Підручник. -- Львів: "Магноліяплюс", 2005. -- 400 с.

17. Свінцицька О.М. С 24 Планування діяльності підприємства: Навч. посіб. - К.: Вид- во Європ. ун-ту, 2004. - 232 с. Бібл.: с.226.

Размещено на Allbest.ru