Управління процесами технічного розвитку підприємства
Характеристика та класифікація напрямків технічного розвитку підприємства, поняття і зміст категорії управління процесом. Організація технологічної підготовки виробництва. Характеристика системи управління процесами технічного розвитку ВАТ "Галактон".
Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 21.03.2012 |
Размер файла | 889,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Теоретичні засади управління процесами технічного розвитку
- 1.1 Сутність, характеристика та класифікація напрямків технічного розвитку підприємства
- 1.2 Поняття і зміст категорії управління технічним розвитком підприємства
- 1.3 Організація технологічної підготовки виробництва
- Розділ 2. Теоретичні аспекти формування, використання та шляхів вдосконалення техніко-технологічної бази
- 2.1 Управління технічним розвитком підприємства
- 2.2 Матеріально-технічне забезпечення виробництва
- 2.3 Розвиток техніко-технологічної бази виробництва шляхом впровадження інноваційних процесів на підприємстві
- Розділ 3. Розрахунково-аналітична частина ВАТ "Галактон"
- 3.1 Загальна характеристика ВАТ "Галактон" та середовища його функціонування
- 3.2 Характеристика системи управління процесами технічного розвитку ВАТ "Галактон"
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Основу виробничої діяльності будь-якого підприємства становить процес виробництва продукції з метою її реалізації. Виробництво продукції за обсягом та якістю вирішальною мірою залежить від рівня розвитку техніко-технологічної бази підприємства.
Техніко-технологічна база кількісно та якісно відрізняється від основних виробничих фондів підприємства. До складу техніко-технологічної бази входять лише ті види знарядь і засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалізації виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, виокремлювати особливі сукупні характеристики, що випливають з об'єктивно необхідного техніко-технологічного розвитку виробництва; по-друге, виявити взаємозв'язки, пріоритети, чинники і способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів і відповідної виробничої техніки.
Потенційна виробнича спроможність підприємства, мірилом якої є його виробнича потужність, вирішальним чином залежить від наявної у нього техніко-технологічної бази.
Таким чином, практична значимість вказаних проблем у розвитку виробництва і зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.
Теоретичну основу дослідження становлять сучасні теорії економічного розвитку підприємства. Соціально-економічні, організаційно-управлінські проблеми організації техніко-технологічної бази виробничого підприємства, питання інформаційного забезпечення їх проходження відображено у публікаціях І.М. Бойчика, Т.М. Литвиненка, М.П. Нахаби, С. Покропивного, Ю.С. Цал-Цалка, А.В. Шегди, Г.М. Тарасюк та ряду інших авторів.
Це зумовлює можливість глибокого та всебічного аналізу функціонування та розвитку техніко-технологічної бази виробництва.
технічний розвиток управління
Актуальність проблеми функціонування та розвитку техніко-технологічної бази виробництва, а також належний рівень опрацювання цих проблем вітчизняними науковцями обумовили вибір теми курсової роботи.
Метою роботи зумовлено виконання таких завдань:
— дати загальну характеристику техніко-технологічної бази виробництва;
— розглянути поняття і зміст категорії "управління технічним розвитком підприємства";
— розглянути організацію технологічної підготовки виробництва;
— дослідити проблеми управління технічним розвитком підприємства;
— з'ясувати засоби матеріально-технічного забезпечення виробництва;
— окреслити розвиток техніко-технологічної бази виробництва шляхом впровадження інноваційних процесів на підприємстві;
— дати загальну характеристику ВАТ "Галактон" та середовища його функціонування;
— розглянути характеристику системи управління процесами технічного розвитку ВАТ "Галактон";
— зробити висновки.
Метою курсової роботи є проаналізувати ефективність функціонування техніко-технологічної бази виробництва та обґрунтувати напрями її розвитку у відповідності до сучасних умов господарювання та з врахуванням проведеного аналізу.
Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні та емпіричні засади економічного розвитку підприємства.
Предмет дослідження - суть і структурні елементи техніко-технологічної бази виробництва.
Теоретичну основу дослідження становлять наукові праці, підручники, навчальні посібники вітчизняних та зарубіжних фахівців, що стосуються теоретичних та практичних аспектів техніко-технологічної бази виробництва.
Розділ 1. Теоретичні засади управління процесами технічного розвитку
1.1 Сутність, характеристика та класифікація напрямків технічного розвитку підприємства
В умовах переходу до ринкової економіки орієнтація технічного й організаційного розвитку підприємства на кінцеві результати діяльності є однієї з найбільш важливих задач управління.
Однією з головних умов успішного функціонування будь-якого підприємства в умовах конкурентного ринку є впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу (НТП), тобто його матеріалізація у новітні види продукції, сучасні методи організації виробництва і менеджменту, застосування нової техніки та технологій.
Технічний розвиток підприємства представляє собою процес удосконалення техніки, технології, продукції і послуг, що виробляються, й професіональних можливостей кадрів з метою інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності й якості продукції.
Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробнича-господарської, комерційної чи іншої діяльності.
Необхідність технічного розвитку підприємства (ТРП) є наслідком дій багатьох чинників, основними з них є:
ѕ зростання складності виробів і їх номенклатури;
ѕ необхідність підвищення якості продукції та її конкурентоспроможності;
ѕ моральне старіння техніки й технології;
ѕ необхідність рішення задач соціального розвитку колективу;
ѕ потреба у заощадженні всіх видів ресурсів;
ѕ необхідність охорони навколишнього середовища;
ѕ зміни в організації виробництва, й в першу чергу тих, що є наслідком процесів спеціалізації й концентрації.
Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних засобів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого - її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва Розглянемо зміст окремих форм технічного розвитку підприємства.
Реконструкція означає зміну підприємства або окремих його виробництв. Причини, що викликають необхідність реконструкції, різноманітні. Головними з них є моральний й фізичний знос основних засобів, моральне старіння технології й продукції, що виробляється.
Проведення робіт по реконструкції передбачає, що частина раніше створених й тих, що використовуються на діючому підприємстві елементів основних засобів зберігається у складі виробничого апарата після реконструкції. Приріст, що отриманий в результаті виробництва або економія витрат вимагає менших капітальних вкладень в порівнянні з новим будівництвом або розширенням на величину вартості використовуваних в проекті реконструкції елементів основних засобів раніше діючого підприємства.
Реконструкція може служити засобом подолання вузьких місць на виробництві й охоплює його як цілком, так й частково, зачіпаючи окремі його частині або види. Наприклад, в умовах діючого підприємства можливе проведення реконструкції допоміжного виробництва або транспортного господарства й т.д.
Проведення реконструкції може бути із зупинкою діючого виробництва і без неї. У останньому випадку об'єм виробництва, як правило, зменшується, хоча практика знає випадки реконструкції без зупинки виробництва й навіть без зниження об'ємів продукції, що випускається. Зазначена обставина вимагає при плануванні реконструкції враховувати разом з позитивним кінцевим результатом можливий збиток від зменшення об'ємів випуску продукції в період реконструкції. Звідси витікає ще одна особливість - необхідно одночасно планувати тривалість реконструкції, контролювати її виконання у ході проведення робіт.
Модернізація означає роботу по оновленню обладнання й інших елементів основних засобів. Так само, як й реконструкція, необхідність модернізації викликається моральним зносом устаткування або моральним старінням технології. Ефективність модернізації порівняно з іншими способами розвитку виробничої бази підприємства визначається можливістю економії витрат за рахунок використання пасивної частини устаткування.
Включенню в план технічного розвитку заходів по модернізації устаткування, споруд, технологічних процесів має передувати техніко-економічне обґрунтування її доцільності. Конкуруючим варіантом при цьому є заміна. Модернізація має перевагу перед заміною, якщо забезпечує мінімум приведених витрат при порівнянні об'ємів виробництва й якості продукції, тривалості проведення робіт по модернізації й заміні, періоду часу, протягом якого виявлятиметься тривалий ефект модернізації й заміни.
Технічне переозброєння - це напрям технічного розвитку перш за все активної частини промислово-виробничих основних засобів. В ході технічного переозброєння проводиться заміна застарілого й зношеного устаткування новим, більш прогресивним й економічним. При цьому одночасно розв'язуються задачі соціального прогресу - скорочується застосування важкої фізичної праці, ручної праці зі шкідливими умовами праці, з підвищеною небезпекою для життя й т.д. Заходи щодо технічного переозброєння сприяють також підвищенню якості продукції, коли традиційне устаткування й технологія вже не забезпечують збільшених вимог до надійності, довговічності, естетичним вимогам.
Технічне переозброєння - це не тільки й не стільки засіб вдосконалення техніки й технології, але й перш за все спосіб формування необхідних значень показників ефективності виробництва. Виникаючі іноді диспропорції в динаміці цін й продуктивності машин й устаткування не відміняють попереднє положення. Показники ефективності господарської діяльності після проведення технічного переозброєння повинні бути не гірше за показники в умовах до виконання відповідних робіт.
Серед задач по розвитку виробництва технічне переозброєння розглядається до реконструкції, розширення й нового будівництва. Це пов'язане з тим, що технічне переозброєння проводиться в рамках наявних будівель й споруд, використовуючи їх резерви. Якщо ж таких резервів немає, то може бити сформований варіант, що поєднує в собі й реконструкцію, й технічне переозброєння, показники якого порівнюються з показниками варіанту нового будівництва й розширення.
При обґрунтуванні варіантів технічного переозброєння доцільно використовувати ідеї функціонально-вартісного аналізу з метою уникнути витрат, що не виправдовують збільшення виробничої потужності підприємства або виробничих можливостей його підрозділів (як цільової функції витрат). При проведенні технічного переозброєння слід дотримувати вимоги послідовної економії всіх видів ресурсів ("ресурсозберігаючий" тип технічного переозброєння), причому не повинно збільшуватися число робочих місць.
Розширення виробництва й нове будівництво - ці заходи, хоча й називаються разом, мають різний зміст: розширення виробництва, виходячи з вимог швидкості задоволення потреб в додатковій продукції, може бути досягнуто на базі вже наявної техніки й технології. Розширення виробництва, що проводиться таким чином, означатиме екстенсивний шлях розвитку виробництва. Його можливість визначиться наявністю додаткових "вільних" ресурсів всіх видів для випуску додаткового об'єму продукції. При розширенні виробництва на екстенсивній основі його ефективність може збільшитися хоча б за рахунок економії на умовно-постійній частині витрат. Проте розміри такого зростання вельми незначні й не можуть задовольняти сучасним вимогам кратного (по відношенню до бази) зростання ефективності за період, що планується.
Якщо розширення виробництва здійснюється на новій технічній (прогресивній) основі, то в цьому випадку варіант розширення виробництва практично співпадає з новим будівництвом.
Перед новим будівництвом висувається як мінімальна вимога використання ресурсозберігаючої техніки, технології й організації виробництва (порівняно із станом до його проведення). Максимальна ж полягає в тому, щоб показники ефективності об'єкта капітального будівництва були б вище, ніж показники кращого раніше здійсненого варіанту або проекту. Таким чином, нове будівництво повинне служити засобом інтенсифікації виробництва. При його обґрунтуванні слід також використовувати функціонально-вартісний аналіз, розглядаючи його як засіб пошуку резервів зниження кошторисної вартості будівництва, з однієї стороні, а з другої - як засіб об'єктивізації її величини (при спробах заниження з метою забезпечити узгодження проектів), тобто запобігання невиправданому заниженню з суб'єктивних причин.
Крім вище зазначених форм технічного розвитку підприємства, наукові видання виділяють ще й такі підтипи як: впровадження нової техніки; застосування нової прогресивної технології; впровадження засобів механізації і автоматизації; забезпечення охорони навколишнього середовища; використання прогресивних матеріалів, сировини, енергії; оптимізація структури „основне-допоміжне виробництво”; розвиток технічної бази управління на основі ЕОМ; підвищення кваліфікаційного рівня і удосконалення структури кадрів робочих.
Впровадження нової техніки є одним з напрямів реалізації технічного переозброєння. Поняття "нова техніка" - досить змістовне і включає в себе більш досконалі технологічні процеси, знаряддя й предмети праці, при використанні яких забезпечується досягнення високих техніко-економічних показників.
До нової техніки відносять також створення й використання прогресивнішої організації виробництва й управління, результати розвитку винахідництва й раціоналізації, що приводять до підвищення техніко-економічних показників. Обов'язковою ознакою нової техніки є позитивний її вплив на ефективність виробництва, за умови праці.
Плануючи технічний розвиток, в сучасних умовах не можна залишати осторонь вимогу комплексного рішення задач створення й використання нової техніки, так як оснащення нею якоїсь однієї ланки або навіть технологічної операції не призведе до бажаного ефекту, якщо не супроводжуватиметься відповідними заходами на паралельних процесах й виробництвах.
Особливу увагу при підготовці плану технічного розвитку необхідно приділяти новій техніці, яка забезпечує скорочення ручної праці, упровадження сучасної прогресивної технології, наприклад порошкової, плазмових й лазерних методів обробки, біотехнології й т.д.
Застосування нової прогресивної технології - це напрям технічного розвитку, заснований перш за все на використанні нової техніки як знарядь й предметів праці.
В умовах стабільної номенклатури продукції, що випускається застосування нової прогресивної технології покликане забезпечити зниження собівартості виробів за рахунок економії трудових й матеріальних витрат. Крім того, можливе зростання прибутку завдяки підвищенню якості продукції.
Для того щоб віднести аналізовану технологію до прогресивної, необхідне дотримання наступних умов:
ѕ безвідходність;
ѕ замкнутість (по відношенню до навколишнього середовища);
ѕ мінімум міжопераційних переходів (а при їх наявності - обробка без проміжного складування й очікувань);
ѕ гнучкість по відношенню до предмету праці, способам й режимам його обробки;
ѕ безпека обслуговуючого персоналу;
ѕ більш висока ефективність відносно аналогів.
Заходи щодо використання нової прогресивної технології здійснюються практично одночасно з переходом на нову техніку, що необхідно враховувати при плануванні технічного розвитку виробництва.
Впровадження засобів механізації і автоматизації як задача плану технічного розвитку пов'язане з необхідністю зниження частки ручної: праці, особливо тяжкої.
Особлива роль в цьому належить промисловим роботам (маніпуляторам), ефективність яких тим вище, чим менш перервний процес й чим більше відповідності параметрів роботи основного технологічного устаткування й обслуговуючих промислових роботів. Проте це не виключає можливості у ряді процесів ефективного застосування й інших, зокрема простіших засобів економії живої праці.
Одна з особливостей процесів механізації й автоматизації виробництва полягає у тому, що вони можуть відбуватися без збільшення об'ємів продукції, що виробляється (наприклад, в умовах насиченої потреби). У цьому випадку обґрунтування включення тих або інших варіантів в план ґрунтується на зниженні сукупних витрат праці (живої й уречевленої).
Використання прогресивних матеріалів, сировини й енергії передбачається в плані технічного розвитку в цілях забезпечення зниження матеріаломісткості продукції, скорочення у ряді випадків загальної трудомісткості обробки предмету праці, наближення заготівок по формах й властивостям до готового виробу. Застосування нових матеріалів різноманітне - знижується вага, а отже, скорочується об'єм обробки, що виражений не тільки в трудомісткості, але й в машиноємкості. Але машина з меншою власною вагою вимагає менших енергоустановок для застосування в дії й виконання своїх функцій, отже, з'являється можливість економії енергії при експлуатації техніки. Прогресивність матеріалів означає також наявність у нього властивостей, завдяки яким знижується питома витрата або відпадає додаткова обробка, забезпечуючи надійну й тривалу експлуатацію. Іноді застосування нового матеріалу або сировини може викликати зміни й в знаряддях праці, й в технології, як, наприклад, у разі переходу до широкого використання металевих порошків для виготовлення деталей машин, замість обробки металу різанням. Забезпечення охорони навколишнього середовища - це порівняно новий напрям планування технічного розвитку підприємства. Тут є одна особливість, пов'язана з взаємодією колективу працівників й кінцевим результатом: якщо відносно продукції, що випускається воно не пряме, а через систему міжгалузевих зв'язків й розподілів, то шкідливі викиди в навколишнє середовище впливають прямо й безпосередньо на працівників підприємства й всіх, хто проживає поблизу від нього.
Вже в даний час суспільство витрачає значні суми на охорону природи й раціональне використання природних ресурсів й далі ці витрати зростатимуть. Тому, важливе економічне ставлення до ресурсів, що наявні. Необхідно, щоб в процесі проектування техніки й технології виробництва закладалися такі рішення, які виключать взаємодію з навколишнім середовищем у формі, яка відрізняється від замкнених циклів. Все це слід мати на увазі при плануванні технічного розвитку підприємства.
Оптимізація структури "основне-допоміжне виробництво". У плані технічного розвитку оптимізація співвідношення між основним й допоміжним виробництвом має свій аспект: по-перше підвищення організаційно-технічного рівня допоміжного виробництва до рівня основного, по-друге забезпечення збалансованого резервування виробничих можливостей й, по-третє, підвищення якості продукції й послуг допоміжного виробництва. Співвідношення між основним й допоміжним виробництвом слід рахувати оптимальним у разі досягнення мінімуму сукупних приведених витрат на одиницю продукції. При цьому в якості основного фактора служить співвідношення виробничих потужностей обох підрозділів й виробництва, прогнозуючи тут можливість вираження її в допоміжному виробництві також методом вузької ланки.
Розвиток технічної бази управління на основі ЕОМ й засобів оргтехніки. Через план технічного розвитку можуть проходити роботи по формуванню програмного забезпечення системи забезпечення й ЕОМ. Дуже важливо в ньому передбачати також впровадження машинних носіїв інформації й системи неперервного введення даних зі всіх центрів відповідальності, заходів по забезпеченню надійності й збереженню інформації.
Підвищення кваліфікаційного рівня й удосконалення структури кадрів робочих, інженерів й техніків - ця задача плану по праці й підвищенню кваліфікації. У плані технічного розвитку одночасно з постановкою задач, розглянутих раніше, повинні формулюватися цільові установки в області кваліфікації й структури кадрів для відповідних спеціалізованих розділів плану підприємства. Задачі плану технічного розвитку можуть бити згруповані в розділи відносно до об'єктів:
1. Розвиток промислово-виробничих засобів з виділенням активної й пасивної частин основного і допоміжного виробництва.
2. Вдосконалення виробів й підвищення технологічності й якості продукції.
3. Вдосконалення технології виробництва.
4. Вдосконалення технічної бази системи управління.
5. Розвиток кадрової складової потенціалу підприємства.
З метою інтенсифікації використання матеріально-технічних і трудових ресурсів, постійного підвищення технічного рівня виробництва, оновлення продукції та забезпечення її конкурентноздатності на ринку, на підприємствах розробляють систему планів науково-технічного розвитку та планів удосконалення організації виробництва і управління.
Вихідними даними для розробки планів науково-технічного розвитку підприємства є:
ѕ маркетингові дослідження на ринку товарів і послуг;
ѕ державні замовлення і господарські угоди на продукцію, що випускається;
ѕ результати завершених науково-технічних робіт та інформація про
ѕ досягнення науково-технічного прогресу у світі;
ѕ відгуки споживачів та аналіз якості продукції, що випускається;
ѕ ліцензії, патенти, пропозиції раціоналізаторів та винахідників;
ѕ інформація про диспропорції виробничих потужностей, результати атестації робочих місць та аналізу організації виробництва,
ѕ праці і управління;
ѕ пропозиції виробничих підрозділів, філій, дочірніх підприємств,
ѕ функціональних служб, робітників і службовців.
Розроблення планів науково-технічного розвитку проводиться, як правило, у два етапи. На першому етапі детально аналізується існуючий організаційно-технічний рівень виробництва і продукції, що випускається, проводиться збір пропозицій від підрозділів і робітників підприємства щодо удосконалення техніки, технологій виготовлення продукції, організації її виробництва. На другому етапі результати проведеного аналізу та зібрані пропозиції техніко-економічно обґрунтовуються, визначається економічна ефективність заходів, призначених до включення у план, джерела фінансування та виконавці.
Розроблені таким чином проекти планів погоджуються з трудовим колективом підприємства і після доопрацювання затверджуються органами управління підприємством.
Для планування технічного та організаційного розвитку підприємства важливе значення має оцінка досягнутого рівня організації виробництва та продукції, яка випускається. Оцінка здійснюється на основі системи показників, які в комплексі характеризують продукцію, обладнання, технологію, технічну та енергетичну оснащеність праці, механізацію й автоматизацію, організацію виробництва і праці, управління підприємством.
1.2 Поняття і зміст категорії управління технічним розвитком підприємства
У зв'язку з визначальним впливом на результати господарської діяльності технічного розвитку, а також у зв'язку з його складністю важливе практичне значення має постійно здійснювана та збалансована за всіма елементами система економічного управління цим процесом на підприємстві. Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай включає такі основні етапи:
ѕ установлення цілей - визначення, ранжирування, виокремлення пріоритетів;
ѕ підготовчий - аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;
ѕ варіативний вибір рішень - розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;
ѕ програмування (планування) робіт - узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;
ѕ супроводження реалізації програми - контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програми.
Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування. Так, для одних підприємстві пріоритетним напрямом може бити перехід на ресурсозберігаючі технології, для інших - увага може бути сконцентрована на скороченні ручної праці. Відповідно програма технічного розвитку буде складовою частиною комплексної господарської програми підприємства по ресурсозбереженню або зменшенню ручної праці. Стратегія розвитку підприємства може бути спрямована й на підвищення ефективності виробництва й якості продукції. Варіантний вибір рішень по технічному розвитку припускає розгляд можливих варіантів, оцінку їх реальної ефективності й розробку на цій основі взаємопов'язаного комплексу заходів.
Важливо підкреслити, що при оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки локальний ефект, в окремому підрозділі, але й вплив рішень, що приймаються, на кінцеві результати виробництва. Тільки такий підхід дозволить виключити вірогідність створення й використовування дорогої високопродуктивної виробничої системи, працюючої "на склад".
З переходом до більш складних видів технічного розвитку зростає складність об'єднання окремих рішень в єдиний комплекс. Недостатня увага до цього питання може привести до посилення диспропорцій. Ефективним інструментом для ув'язки окремих рішень й оцінки впливу розробленого комплексу заходів на кінцеві результати підприємства є моделювання.
Супровід реалізації програми дозволяє оперативно оцінювати її виконання й, при необхідності, вносити відповідні корективи. Цей етап, що забезпечує зворотний зв'язок в управлінні технічним розвитком промислового підприємства, особливо важливий у зв'язку з відносно новими проблемами, специфічними для теперішнього перехідного етапу до ринку, що регулюється.
Однією з таких проблем є небезпека прийняття невдалого або малоефективного рішення, в результаті можливості передбачити директивно задані напрямки, об'єктів або варіантів інвестицій, відсутності або низької якості прогнозної інформації галузевого й загальноекономічного характеру про стан вітчизняного й світового ринку.
Інша проблема полягає у відстроченні або відмові від ухвалення ефективних рішень по технічному розвитку у зв'язку з браком фінансових ресурсів. Основні причини цієї нестачі полягають у відсутності чіткої політики залучення запозичених засобів.
Нарешті, третя проблема - це відстрочка або відмова від ухвалення інвестиційного рішення через складності отримання ресурсів на проектування й підряд, малої потужності й більш низької ефективності власної проектно-конструкторської й будівельної бази.
Таким чином, особливості теперішньої господарської ситуації зумовлюють особливу значущість відпрацювання комплексної програми технічного розвитку, створення механізму побудови й корегування політики підприємства у цій області.
Ключовими етапами в процесі управління технічним розвитком підприємства є варіантний вибір рішень й програмування робіт. Від узгодженості прийнятих на цих етапах рішень головним чином залежить ефективність технічного розвитку.
Аналіз практики планування технічного розвитку показав, що проекти планів і програм здебільшого формуються на основі пропозицій, що подаються підрозділами й службами підприємства. Надалі проект корегують, виходячи з можливостей його реалізації. Скорегований проект обговорюється на технічній раді підприємства й затверджується керівництвом.
Такий типовий порядок для більшості підприємств відображає їх відому незацікавленість в технічному розвитку. Основний недолік подібного підходу - механічне "підсумовування" різних пропозицій, відсутність їх реальної ув'язки в єдиний комплекс.
Виключити вказаний недолік дозволяє попередній аналіз програми технічного розвитку в режимі групової роботи. Мета такої роботи - перегляд й узгодження пропозицій, представлених у програмі спеціалістами різних служб й підрозділів.
В режимі групової роботи обговорюється проект програми технічного розвитку, узгоджуються окремі заходи, посилюється цільова спрямованість програми. При цьому до певної міри реалізується конкурсний відбір об'єктів й напрямів технічного розвитку.
Підхід, що пропонується, дозволяє детально врахувати конкретну ситуацію на підприємстві, позиції й інтереси представників різних підрозділів й служб. Реалізація спільно розробленого плану технічного розвитку полегшується за рахунок побудови єдиної стратегії й попереднього узгодження можливих конфліктних ситуацій між підрозділами, повної інформованості працівників підприємства про проблеми технічного розвитку й шляхах їх вирішення.
Комплексну програму технічного розвитку об'єднання розробляє група фахівців. У неї входять представники наукових й проектно-конструкторських підрозділів, планово-економічних й технічних служб. Важливо мати в групі спеціаліста по методології програмно-цільового методу планування. Зазвичай роботу групи очолює головний інженер підприємства.
Кількісний склад групи залежить від складності вирішуваної задачі, числа необхідних для її реалізації науково-технічних напрямів, а також підготовки членів групи в області планування. Для формування програми по досягненню запланованого техніко-економічного показника на перспективу 8-12 років достатньо 12-15 чоловік. Проте серед них повинні бути спеціалісти по плануванню науки й техніки, будівництва й виробництва, наукові працівники й інженери по конкретним напрямкам досліджень й розробок. Окремі спеціалісти можуть притягуватися до роботи групи в процесі розробки цього планового документа при розгляді специфічних питань.
Виконавцями заходів комплексних програм технічного розвитку підприємств можуть бути як їх структурні підрозділи, так й сторонні організації, зокрема інших міністерств й відомств.
Після визначення послідовності процесу управління технічним розвитком підприємства та відповідальних осіб і виконавців, визначаються строки виконання і вартість робіт окремих етапів, заходів і програми в цілому.
Терміни завершення робіт й їх кошторисна вартість визначаються на основі тривалості циклу виконання аналогічних робіт й діючих нормативних документів. Важливий момент-збалансованість термінів з урахуванням безперервності проведення робіт без поділу між всіма заходами різних рівнів програми.
У випадку, якщо сумарний час виконання робіт за програмою в цілому перевищує установлений термін досягнення генеральної мети або не відповідає задачам підвищення ефективності діяльності підприємства, здійснюється оптимізація тривалості виконання окремих заходів. Із цією метою виявляють критичний шлях ходу реалізації завдань. Досягнення заданого технічного рівня матеріально-виробничої бази підприємств в економічно оптимальні терміни неможливо без формування необхідних організаційно-економічних механізмів й структур управління, що ефективно реалізують методи програмно-цільового планування й господарсько-розрахункові відносини, адекватні новим умовам господарювання.
Головна мета організаційної структури управління технічним розвитком виробництва - забезпечення оптимальної відповідності системи управління, вимогам безперервного підвищення ефективності використання ресурсів на основі удосконалення матеріально-виробничої бази. Ця організаційна структура повинна сприяти вирішенню перспективних виробничих задач, бути здатною охопити аналізом підготовку виробництва, саме виробництво по переділах; забезпечити компонентну й нормативну повноту планів, організовувати, координувати й аналізувати процеси відтворення основних засобів, випуску продукції, розвитку виробництва.
Структура управління технічним розвитком органічно включається в загальну структуру організації виробництва, відтворення основних засобів й управління. Головним елементом в ній повинні стати відділи перспективного розвитку підприємства, а головним технічним інструментом - інтегрована автоматизована система управління виробництвом, заснована на використанні оперативної техніко-економічної інформації й системи нормативів.
Об'єктами управління служби перспективного розвитку підприємства є процеси удосконалення продукції, розвитку матеріально-виробничої бази, організаційної й виробничої структур. Управління технічним розвитком матеріально-виробничої бази підприємства повинне виходити з оптимальної відповідності технічного рівня основних засобів цілям, що змінюються, й умовам виробництва. Це може бути досягнуто при отриманні достовірних результатів аналізу техніко-економічного рівня підприємства, визначенні перспективи технічного розвитку, поєднанні цього рівня з необхідною виробничою потужністю, встановлення бажаних варіантів технічного оснащення перспективного виробництва, розробці проектів програми технічного розвитку й планів, що конкретизують її, координація роботи всіх підрозділів, що беруть участь у виробничому процесі.
Невід'ємним елементом даної організаційної структури, що дозволяє забезпечити якісно новий рівень її функціонування, є інтегрована система управління оптимальним розвитком техніки, технології й організації виробництва підприємства.
1.3 Організація технологічної підготовки виробництва
Технологічна підготовка є другим етапом технічної підготовки виробництва. Вона здійснюється на основі регламентації стандартів ЕСТПП.
Технологічна підготовка виробництва ТПП являє собою сукупність взаємопов'язаних процесів, що забезпечують технологічну готовність підприємства до випуску виробів заданого рівня якості при встановлених термінах, обсязі випуску і витратах.
Головним завданням ТПП є проектування раціональних і прогресивних способів виготовлення виробів для їх випуску в найкоротші терміни і з мінімальними витратами.
Основний зміст технологічної підготовки виробництва складають: вибір заготовок, підбір типових технологічних процесів; проектування послідовності і змісту технологічних операцій; вибір засобів механізації та автоматизації технологічних процесів; проектування і виготовлення нових засобів технологічного оснащення виробництва; проектування планування виробничих ділянок; оформлення робочої документації на технологічні процеси; впровадження технологічних процесів.
Технологи підприємства здійснюють технологічне проектування, визначають "провідну групу устаткування", проводять розрахунки виробничої потужності підприємства. У бюро нормативів ОГТ розробляються подетально норми витрати матеріалів, що відображають витрати вихідних матеріалів на одну деталь при встановленому технологічному процесі з урахуванням всіх відходів і втрат, а також зведені норми витрат матеріалів на виріб, що служать для цілей планування і розподілу матеріальних ресурсів. У конструкторських бюро ОГТ проектується спеціальна оснастка залежно від особливостей виробу і устаткування.
Обсяг і ступінь деталізації технологічних розробок залежать від обсягу випуску виробів і типу виробництва, складності та важливості виготовлених виробів.
Технологічне проектування починається з розробки маршрутної технології, яка полягає у визначенні послідовності виконання основних операцій і закріплення їх у цехах за певними групами обладнання.
Таким чином, за маршрутної технології за кожним цехом і ділянкою закріплюються оброблювані види продукції, вказуються обладнання, інструменти, розряди робіт, встановлюються норми часу, спеціальність робітників і т.п.
У індивідуального і дрібносерійного виробництва, на підприємствах з простою технологією, а також при виготовленні дослідного зразка виробів розробка технологічних процесів звичайно обмежується маршрутної технологією. У серійних виробництвах після маршрутної технології розробляється поопераційний технологія, у масовій вона доводиться до трудопріемов, трудодействій, тому витрати на ТПП в одиничному виробництві складають 25% від всієї технічної підготовки виробництва, в серійному - 50, а у великосерійному і масовому - до 75%.
Основними вимогами, які пред'являються до розробляються технологічним процесам, є:
— прогресивність процесу;
— застосування найбільш продуктивних технологічних методів відповідно до наявного на підприємстві обладнанням;
— відповідність техпроцесів типами виробництва;
— максимальна автоматизація і механізація процесів обробки деталей;
— висока продуктивність праці, низька собівартість виготовлення виробів і тд.
Розділ 2. Теоретичні аспекти формування, використання та шляхів вдосконалення техніко-технологічної бази
2.1 Управління технічним розвитком підприємства
Фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства стають усі пріоритетні напрямки науково-технічного прогресу. Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої діяльності.
Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з іншого - її безпосередній розвиток через удосконалення й нарощування виробництва (рис.2.1.).
Оцінку технічного рівня різногалузевих підприємств треба провадити періодично у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механізації та автоматизації основного й допоміжного виробництва.
Рис. 1.1 Форми технічного розвитку підприємства
Найбільш важливі і типові для підприємств показники наведено (в табл.2.1)
Табл.2.1 Основні показники технічного рівня підприємства
Ознаки групування показників |
Показники |
|
Ступінь технічної оснащеності праці |
Фондоозброєність праці |
|
Енергоозброєність праці |
||
Рівень прогресивності технології |
Структура технологічних процесів за трудомісткістю |
|
Частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції |
||
Середній вік застосовуваних технологічних процесів |
||
Коефіцієнт використання сировини і матеріалів |
||
Технічний рівень устаткування |
Продуктивність (потужність) |
|
Надійність, довговічність |
||
Питома металомісткість |
||
Середній строк експлуатації |
||
Частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості |
||
Частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальному парку |
||
Рівень механізації та автоматизації виробництва |
Ступінь охоплення робітників механізованою працею |
|
Частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці |
Об'єктивність такої оцінки можна забезпечити лише за умови не тільки методично правильного обчислення відповідних показників, а й порівняння їхньої динаміки на даному підприємстві за кілька років, а також порівняння з досягнутим рівнем на інших споріднених підприємствах. Для поглибленої аналітичної оцінки рівня технічного розвитку підприємства, необхідність у проведенні котрої, як правило, виникає за розробки спеціальної перспективної програми, треба застосовувати також інші показники, включаючи ті з них, що характеризують галузеві особливості виробництва, а саме:
механоозброєність праці;
коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;
коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва;
рівень утилізації відходів виробництва;
рівень забруднення природного середовища;
частка екологічно чистої продукції.
Основні етапи і планування технічного розвитку підприємства. У зв'язку з визначальним впливом на результати господарської діяльності технічного розвитку, а також у зв'язку з його багатоспрямованістю і великою складністю важливе практичне значення має постійно здійснювана та збалансована за всіма елементами система економічного управління цим процесом на підприємстві. Процес економічного управління технічним розвитком підприємства зазвичай включає такі основні етапи:
установлення цілей - визначення, ранжирування, виокремлення пріоритетів;
підготовчий - аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;
варіантний вибір рішень - розробка, вибір критерію та оцінка ефективності можливих варіантів;
програмування робіт - узгодження вибраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;
супроводження реалізації програми - контроль за виконанням передбачених програмою заходів, проведення необхідного коригування програми.
Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрямки технічного розвитку підприємства можуть бути зв'язані з вирішенням проблем:
кардинального підвищення якості виготовленої продукції, забезпечення її конкурентоспроможності на світовому й вітчизняному ринках;
розробки й широкого впровадження ресурсозберігаючих технологій;
скорочення до максимально можливого рівня затрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;
здійснення всебічної екологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища тощо.
У процесі економічного управління технічним розвитком підприємства стрижневими є завдання якісної розробки й коригування, забезпечення необхідними ресурсами, постійного відстежування здійснення програм.
Зміст програм технічного розвитку підприємства визначається сукупністю конкретних заходів, що входять до їхнього складу. Як правило, такі програми охоплюють кілька розділів, а кожен з останніх - певну групу цілеспрямованих заходів (рис.2.2).
Головним недоліком чинного нині в Україні порядку розробки програми технічного розвитку підприємства є механічне "підсумовування" різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дає змогу попереднє опрацювання програми технічного розвитку в так званому режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в ретельному перегляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту програми. Саму роботу бажано проводити у вигляді проблемної наради, учасниками якої мають бути керівники підприємства і група експертів, включаючи незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об'єктів і напрямків технічного розвитку підприємства.
Рис.2.2 Типовий зміст програми технічного розвитку підприємства
2.2 Матеріально-технічне забезпечення виробництва
Машини, технологічні комплекси, агрегати й матеріально-технічні ресурси підприємство закуповує на ринку, де продавцями й постачальниками виступають підприємства-виробники чи посередники. Організація постачання за прямими зв'язками має переваги, що в такому процесі можуть бути ураховані, а в разі змін і оперативно здійснені, спеціальні вимоги покупця. За прямими зв'язками, перш за все, постачаються складне устаткування, вироби, що виготовляються за індивідуальним замовленням, ресурси, які потрібні у великій кількості.
Постачання матеріально-технічних ресурсів та обладнання здійснює спеціалізований відділ заводоуправління, якому часто доводиться мати справу з різноманітною номенклатурою. Крім закупівлі обладнання й ресурсів, які потрібні у великій кількості здійснюються за прямими зв'язками, цей відділ періодично чи регулярно отримує невеликі партії з оптових магазинів і фірм. Вигідними такі операції стають через те, що постачальники цього типу розташовані неподалік, і тому транспортні витрати зводяться до мінімуму, а також через комплектацію потрібного асортименту ресурсів. Періодична закупівля може здійснюватись через товарні біржі, на виставках тощо. Це значно зменшує витрати на ресурсне забезпечення. Коло постачальників підприємства здебільшого є стабільним, особливо при масовому і серійному виробництві. Зміни в ньому можливі при освоєнні нової продукції, заміні чи вдосконаленні технологічних комплексів, розширенні підприємства. При виборі нових постачальників ураховується: виробнича потужність підприємства-постачальника, якість, ціна ресурсів та обладнання, репутація постачальника, його територіальна віддаленість, оперативність поставок, можливість надання ним кредиту тощо.
Регулярне постачання здійснюється згідно з наявним двостороннім договором, що регламентує всі умови надходження агрегатів і ресурсів на склади підприємства, форму розрахунків, відповідальність за порушення угоди. Завершальним етапом матеріально-технічного забезпечення є відвантаження машин, устаткування, пристроїв на монтажні майданчики, сировини для забезпечення цехів та робочих місць ресурсами, відповідно до затверджених лімітів витрат. Схема внутрішнього постачання при цьому може бути децентралізованою", коли цехи самостійно отримують матеріали на складі і централізованою, при якій склад доставляє матеріали в цехи за графіком або "точно за часом" при роботі "з коліс".
Завдання матеріально-технічного забезпечення підприємства полягає є тому, щоб за допомогою ринків збуту й прямих постачальників забезпечити підприємство всім необхідним для виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. При цьому обов'язковим є врахування економічності, надійності постачання, а також екологічності відходів. Тому завдання матеріально-технічного забезпечення належать до тих, які потребують оптимізації. Об'єктами постачання є сировина, допоміжні засоби, матеріали, комплектуючі, товари для торгівлі, а функціями - закупівля на внутрішніх і зовнішніх ринках, створення, й зберігання запасів, розподіл між споживачами та видалення відходів. При матеріально-технічному забезпеченні слід оптимізувати такі витрати: закупівельні ціни; складські, заводські та зовнішні перевезення, в т. ч. при видаленні відходів. Витрати на закупівлю можна зменшувати за рахунок зниження цін у постачальників, заміни постачальників або скорочення заморожених запасів.
Для визначення потреби в сировині й матеріалах застосовуються три методи: на основі виробничої програми; за фактичними витратами; за об'єктивною оцінкою. Сюди належить встановлення верхнього ліміту цін за результатами систематичної калькуляції закупівель, їх організація починається з вивчення кон'юнктури ринків сировини і матеріалів, налагодження відносин з постачальниками, вибору й оцінки їхніх пропозицій, підготовки й підписання контрактів: При цьому слід брати до уваги той факт, що зменшення запасів вивільняє капітал.
Матеріально-технічне забезпечення здійснюється з урахуванням конфліктності його цілей в трикутнику: низькі закупівельні ціни - незначне заморожування капіталу в запасах або високий оборот капіталу - потрібна якість сировини і матеріалів, якісний сервіс поставок. Мінімізація витрат на, придбання обладнання, сировини, матеріалів є важелем, який сприяє підвищенню рентабельності й збільшенню прибутку підприємства. Можливості досягнення цього становища такі: по-перше, домогтися у постачальників знижки цін, по-друге, змінити продукцію таким чином, щоб матеріально-технічне забезпечення могли здійснювати постачальники, в яких ціни на матеріали й сировину нижчі і, по-третє, скоротити заморожений в запасах капітал, який в ринковій економіці завжди є дорогим. Слід зазначити, що з підвищенням конкуренції на ринках ресурсів матеріально-технічне забезпечення починає відігравати для виробництва стратегічну роль.
Стає необхідним застосування нових стратегій закупівлі, створення запасів, зберігання й оптимального розподілу ресурсів. Найвідоміші з них:
звуження спектра виготовлення на власному підприємстві, а розширення придбання комплектуючих і вузлів у кваліфікованих постачальників;
використання концепції "докаст ін тайм", в якій майже відсутні власні склади, а матеріали постачаються тільки тоді й туди, де вони потрібні у виробництві. Ці технології спрацьовують тільки за наявності розвинутої транспортної інфраструктури.
При визначенні потреб в сировині й матеріалах вихідними позиціями є програма виробництва, обсяг робіт і послуг, які може, запропонувати і надати підприємство, тобто:
які ресурси та якої якості потрібні;
яка кількість окремих ресурсів необхідна;
які максимальні ціни за сировину й матеріали фірма може заплатити, не втративши при цьому конкурентоспроможності під час продажу власної продукції.
Для визначення потреби в сировині й матеріалах слід оперувати не категоріями конкретних матеріалів чи деталей, а категоріями функцій, які мають бути виконані тим чи іншим продуктом при мінімальних витратах на його закупівлю. Для того, щоб визначити, яка кількість цих ресурсів необхідна, на практиці застосовуються два методи:
1. На основі виробничої програми чи замовлень, які є в портфелі підприємства. Ця первинна потреба, яка стає основою розробки плану закупівлі й постачання, вирішується за допомогою специфікацій і стає потребою брутто.
2. Потреба визначається, виходячи з обсягів витрат ресурсів у минулі періоди й прогнозів на майбутнє, враховує можливість прибуткової торгівлі ними.
Після цього наступає черга планування закупівельних операцій та організації самої закупівлі. Черговість дій при цьому має бути такою: вивчення кон'юнктури ринків сировини й матеріалів; налагодження відносин з постачальниками; їх оцінка й вибір; підготовка і підписання контрактів; отримання замовлень. Далі наступає черга управління накопиченими матеріальними, запасами підприємства при їх зберіганні, підготовці до використання та розподілі.
Основні операції, які здійснюються при управлінні: визначення обсягів запасів, перевезень між складами, приймання, перевірка й складування товарів, що надійшли, консервація запасів тощо. Протягом запланованого періоду продукція від постачальників і зі складів транспортується до місць використання. Одночасно переробляються відходи, продаються надлишкові ресурси, здійснюється сервіс поставок.
Раніше вважали, що запаси сприяють організації безперервного виробництва, постачанню матеріалів і сировини, без затримок, розширенню вузьких місць, постійності завантаження технологічних ліній і комплексів, економії при виготовленні продукції. Але запаси дорогі, заморожують капітал; сприяють зростанню витрат на організацію складського господарства й управління ним. Мають місце також значні витрати ресурсів у випадку коригування собівартості застарілих запасів й природне вибування їх.
Тому в сучасних умовах підхід щодо запасів ресурсів на складах різко змінився і сьогодні знають, що надлишкові запаси призводять до неузгодженості потужностей складів і потреб цехів, збільшення браку продукції, недостатньої, гнучкості постачання тощо. Досвід показує, що великі запаси не гарантують високоякісного сервісу поставок. Надлишкові запаси є ознакою невирішених проблем щодо узгодження дій між відділами постачання, виробництва й збуту. Великі запаси сировини, матеріалів і напівфабрикатів до певної міри виконують функції зручних, але дуже дорогих буферів з такими недоліками, як низька дисципліна поставок, часті зупинки виробництва через потребу в ремонтах, невирішені проблеми якості. Такі перешкоди можна усунути після істотного скорочення запасів та підвищення організованості виробництва. Використання нової концепції сервісу поставок дозволить мінімізувати запаси в матеріально-технічній сфері, у виробництві та збуті.
Подобные документы
Характеристика системи показників організаційного розвитку підприємства. Аналіз політики його стратегічного розвитку. Розробка системи інформаційно-аналітичного забезпечення процесу стратегічного управління. Побудова моделі стратегічного розвитку.
дипломная работа [294,3 K], добавлен 10.04.2013Проект організаційної та управлінської структури господарською організацією технічного сервісу, комплексної системи управління якістю ТОіР автомашин тракторів та сільськогосподарської техніки. Характеристика системи технічного сервісу АПК України.
курсовая работа [37,8 K], добавлен 24.09.2010Класична теорія інновацій. Основний склад і взаємозв’язок інноваційних процесів за видами діяльності. Аналіз побудови системи управління інноваційними процесами. Аналіз інноваційної політики в Україні. Проблематика управління інноваційними процесами.
курсовая работа [172,4 K], добавлен 01.12.2015Понятійні категорії та класифікація процесу управління проектами. Формування ресурсного забезпечення для їх реалізації в організації. Економічна ситуація на євроринку газу. Розробка організаційних заходів щодо управління процесами планування проектів.
дипломная работа [385,3 K], добавлен 26.05.2013Поняття, значення, зміст категорії якості в сучасних умовах, вітчизняний та міжнародний досвід розвитку управління нею. Організаційно-управлінський стан підприємства та аналіз його виробничо-господарської діяльності. Напрямки підвищення якості послуг.
дипломная работа [1,4 M], добавлен 09.02.2012Характеристика персоналу підприємства та методи управління ним на основі законів менеджменту, класифікація. Критерії вибору системи управління персоналом організації на основі напрямків її діяльності. Методи аналізу стану системи управління персоналом.
реферат [101,8 K], добавлен 13.11.2009Конкурентоспроможність фірми як економічна категорія. Стратегії розвитку підприємства та форми їх управління. Дослідження ефективності роботи ТОВ "АЛЛО". Обґрунтування пропозицій по підвищенню конкурентоспроможності підприємства роздрібної торгівлі.
монография [1,2 M], добавлен 17.03.2011Дослідження стану розвитку готельного господарства України та Херсонської області. Оцінка стану та можливостей розвитку "Гуртожитку для приїжджих", конкуренти та привабливість для споживачів. Шляхи удосконалення системи управління діяльністю підприємства.
дипломная работа [281,9 K], добавлен 06.12.2011Управління кар’єрою та мобільністю персоналу підприємства. Аналіз існуючої системи стимулювання діяльності робочих дільниці. Розробка ефективної системи формування заробітної плати робітників-відрядників, її обгрунтування і визначення ефективності.
курсовая работа [149,9 K], добавлен 13.04.2012Вплив науково-технічного прогресу на розвиток управлінської думки. Управління як соціальний процес. Глибокі зміни в суспільстві на межі XX і XXI ст. Головні джерела виникнення и розвитку психології управління. Основні методи управлінської психології.
реферат [22,7 K], добавлен 13.06.2010