Напрямки удосконалення ефективності інноваційної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
• 1.1 Поняття та терміни в інноваційній діяльності
• 1.2 Класифікація форм інноваційної діяльності підприємств
• РОЗДІЛ 2. УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ІННОВАЦІЙ НА ПІДПРИЄМСТВІ
• 2.1 Управління інноваційною діяльністю
• 2.2 Інноваційний проект як інструмент інноваційної діяльності
• РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ РОЗРОБКИ ІННОВАЦІЙНОГО ПРОЕКТУ НА ПІДПРИЄМСТВІ
• РОЗДІЛ 4. МЕТОДИКА ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВОГО ПІДПРИЄМСТВА
• РОЗДІЛ 5. ДОСВІД УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ АКБ «АНТОНОВА»
• 5.1 Загальна характеристика АКБ «Антонова»
• 5.2 Оцінка результатів та напрямків розвитку інноваційної діяльності на АКБ «Антонова»
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• ВСТУП
• Інноваційні процеси визнаються у світовій науці та практиці як одні з ключових чинників розвитку підприємств. Як відомо, економічна криза та депресія долаються впровадженням нових технологій, що створюють нові виробничі можливості, освоєння яких забезпечує перехід до зростання. В умовах економічного спаду й депресії необхідно забезпечити стимули для зростання виробництва принципово нових товарів, підйому інвестиційної та інноваційної активності в перспективних напрямах. На основі цього повинен відбуватися перелив капіталу з традиційних виробництв у нові, оскільки залучення інвестицій у традиційні напрями діяльності стає надто ризикованим, ніж інвестиції в нововведення.
• Сучасна інноваційна діяльність позиціонується сьогодні як важлива умов модернізації національної економіки, переходу до сучасної постіндустріальної стадії прогресу і сприймається як обов'язків атрибут ринкових економічних відносин. Також дана інноваційна діяльність є однією з найбільш пріоритетних аспектів забезпечення успішного функціонування підприємства. В сучасних умовах лише інноваційна діяльність може забезпечити реальні конкурентні переваги для вітчизняних підприємств.
• Інноваційні процеси підприємств характеризуються значним ступенем невизначеності результатів. Це пояснюється наявністю великого часового лага між поточними витратами на організацію інноваційного процесу та майбутніми вигодами від реалізації продуктів інноваційної діяльності. В той же час результативність інноваційного процесу для підприємства порівняно з результативністю діяльності,яка пов'язана з виробництвом традиційних видів продукції є значно вищою. Тому моніторинг інноваційних процесів підприємства має бути спрямований на пошук раціонального співвідношення між невизначеністю та результативністю. При цьому обидві характеристики інноваційного процесу виявляються в зовнішньому щодо підприємства оточенні.
• Дослідженню особливостей інноваційної діяльності приділяли значну увагу багато вітчизняних і зарубіжних науковців, зокрема Балан В.Г., Білорус Т., Бланк І. О., Гончарова Н.П., Гуменюк Д., Денисюк В., Дучинська Н., Жилінська О.І., Ілляшенко С.М., Канаєва М.О., Коломоєць Д.О., Корнілова.І.М., Кузнєцова А.Я., Макарова И. В., Мицюк С., Овчаренко Т.С., Осецький В.Л.,Чеберкус Д.,Фірсова С.Г., Шаповалова Л.А., та ін. незважаючи на велику кількість наукових напрацювань в даній сфері залишаються нерозглянутими особливості оцінки ефективності інноваційної діяльності на провідних підприємствах галузі.
• Метою дослідження є визначення напрямків удосконалення ефективності інноваційної діяльності.
• Постановка мети зумовлена виокремленням та вирішенням наступних завдань:
• - дослідити поняття та терміни в інноваційній діяльності;
• - розглянути класифікацію форм інноваційної діяльності підприємств;
• - узагальнити управління інноваційною діяльністю;
• - дослідити інноваційний проект як інструмент інноваційної діяльності;
• - систематизувати методи розробки інноваційного проекту на підприємстві;
• - вивчити методику оцінки ефективності інноваційної діяльності промислового підприємства;
• - узагальнити досвід управління інноваційною діяльністю на підприємстві акб «антонова».
• Об'єктом дослідження є інноваційна діяльність підприємства.
• Предмет дослідження є ефективність інноваційної діяльності.
• В ході дослідження використано загальнонаукові методи (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, узагальнення, систематизації) та спеціальні наукові методи (графічний, табличний, статистичний).
• Для написання роботи було використано наступні джерела інформації: нормативно-правові акти в сфері інноваційної діяльності, праці вітчизняних та закордонних науковців.
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПЛАНУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ
• 1.1 Поняття та терміни в інноваційній діяльності
• Трансформаційні процеси, що відбуваються на сучасному етапі в економіці України, пов'язані з формуванням інноваційної моделі розвитку, яка безпосередньо ґрунтується на отриманні нових наукових результатів та їх технологічному впровадженні у виробництво, забезпечуючи приріст валового внутрішнього продукту в основному за рахунок виробництва та реалізації наукомісткої продукції. Для неї характерні:
• - наявність державної політики та законодавства, спрямованих на стимулювання інноваційних процесів;
• - переважання п'ятого технологічного устрою та перехід на шостий, безумовні пріоритети державної підтримки - наука й освіта;
• - переважання інтелектуального характеру праці над індустріальним;
• - інтегровані технології;
• - високовартісна робоча сила.
• Проте важливого значення набуває й екологічно-безпечна спрямованість інновацій, що передбачає орієнтацію у виробничій діяльності на інтереси майбутніх поколінь і становлення ноосферної цивілізації. Саме на цьому наголошували такі відомі вчені, як В. Вернадський та М. Моісеєв.
• Зазначимо, що „пальма першості” у визначенні поняття „інновація” належить Й. Шумпетеру. У 1912 р. в праці „Теорія економічного розвитку” вперше було визначено концепцію інновацій, в основу якої покладено ідею про „нові комбінації” [50, с. 36]. Пізніше, в 1939 р. у праці „Кон'юнктурні цикли” термін „нова комбінація” замінено на „інновація”, під яким малося на увазі нововведення, яке використане у сфері технологій виробництва або управлінні господарською одиницею.
• Відповідно до визначення Й. Шумпетера, інновація є головним джерелом отримання прибутку. Пізніше Й. Шумпетер пов'язав концепцію розвитку довгих хвиль М. Кондратьєва зі своєю інноваційною теорією і в результаті чого сформувалася теорія циклічного розвитку, основним ендогенним (внутрішнім) механізмом якої вважався інноваційний процес. Можна констатувати, що такий підхід осмислення соціально-економічної динаміки в модифікованому варіанті домінує в науці і сьогодні.
• Поняття „новація” походить від лат. novatio (оновлення, заміна) і означає нову ідею, яка у процесі розробки може бути реалізована в новий продукт, нову технологію, новий метод [7, с. 564]. До новації можна віднести раціоналізаторське рішення, яке не потребує великих економічних затрат. Вона, зазвичай, дозволяє вдосконалити технологічний процес або організацію виробничо-господарської діяльності. Новації можуть набувати форми відкриттів, патентів, товарних знаків, ноу-хау, наукових підходів чи принципів, результатів маркетингової діяльності. Іншими словами, це оформлений результат фундаментальних або прикладних досліджень, розробок чи експериментальних робіт у певній сфері діяльності з підвищення її ефективності [44, с. 45].
• Поняття „інновація” походить від лат. innоvatio (in- в і nоvatio- новий), тобто це кінцевий результат інноваційної діяльності у формі нового або вдосконаленого виробу чи технології, створених у результаті використання новацій, які реалізовуються на ринку або впроваджуються у виробництво, управлінську та інші сфери [7, с. 360]. Тобто в буквальному розумінні - це введення в дію новації, тому досить часто вітчизняні дослідники термін „інновація” ототожнюють з поняттям „нововведення” [3, с. 173].
• Термін інновація розглядається як нова науково-організаційна комбінація виробничих факторів, мотивованих підприємницьким духом [14].
• У перекладі з англійської мови термін «innovations» означає нововведення [35]. Найвідоміші тлумачні словники «Collins Cobuild English Language dictionary» та «Oxford University Press» визначають інновацію як нову ідею чи метод, що впроваджено для виготовлення будь-чого, що ґрунтується на нових ідеях та технологіях [48].
• Сучасні вітчизняні та іноземні економічні словники тлумачать інновацію як:
• - впровадження нової техніки технологій, організації виробництва і збуту товарів тощо, що дає змогу отримувати переваги над конкурентами [25];
• - втілення нових форм організації праці та управління, що охоплює не тільки окреме підприємство, а й їх сукупність, галузь [37];
• - новий підхід до конструювання, виробництва та збуту товарів, унаслідок якого керівник і його підприємство здобувають переваги над конкурентами [11];
• - вкладення засобів в економіку, які забезпечать зміну техніки та технології.
• Аналіз усього діапазону визначень поняття „інновація” та творче використання принципів аналізу й синтезу щодо їх згрупування за ознаками, спільними для окремих трактувань, дозволило сформулювати групи за такими ознаками або акцентувати увагу на різних їх сторонах та інноваційній діяльності взагалі, а саме:
• а) як окремий елемент інноваційної діяльності чи будь-яка зміна в діяльності суб'єкта господарювання. Прихильниками даного напряму є здебільшого зарубіжні науковці - П. Гадинер, Р. Ротвелл, І. Бланк, М. Кондратьєв, Р. Нельсон, С. Уітнер і Б. Твіс;
• б) як кінцевий результат інноваційної діяльності окремого підприємства чи будь-якої сфери суспільства. До такого тлумачення схиляються більшість російських і вітчизняних науковців - І. Афонін, О. Гайфутдінова, А. Гречан, П. Завлін, С. Ільєнкова, С. Покропивний, Р. Фатхутдінов, С. Філіпова, а також міжнародні стандарти. Це зафіксовано у Рекомендаціях Фраскаті [33, с. 19] та Рекомендаціях Осло;
• в) як зміни в технологіях, продукції та послугах, що упереджують використання необхідних для цього ресурсів і забезпечують зростання ефекту в різних сферах суспільної діяльності. Даний напрям підтримують І. Бланк, С. Валдайцев, О. Кузьмін, Ю. Морозов, М. Портер;
• г) як комплексного процесу, - від виникнення ідеї до її матеріалізації в технологіях, продукції, послугах - який може спричинити різнопланові техніко-економічні, соціальні, екологічні та інші зміни в суспільному середовищі. До даного тлумачення інновацій схиляються більшість зарубіжних і вітчизняних дослідників - Д. Бессант, І. Буднікевич, П. Друкер, В. Мединський, М. Молчанов, Б. Санто, К. Фрімен, М. Хучек, Д. Черваньов, Й. Шумпетер.
• На нашу думку, найбільш прийнятним буде визначення інновації як комплексного процесу - від виникнення ідеї до її матеріалізації в технологіях, продукції, послугах. У такому ракурсі для інновацій будуть характерні такі ключові властивості: орієнтація на прикладний характер отриманих результатів на етапі комерціалізації нового продукту, який полягає в запуску його у виробництво, виході на ринок і просування по етапах життєвого циклу продукту; можливість отримання та вимірювання кінцевих результатів інновацій, виражених у вигляді економічного, соціального, екологічного, науково-технічного чи іншого виду ефекту; наукова та практична новизна, яка виявляється у формі нового прогресивного результату, раніше не прийнятного для системи.
• М.Дж. Епштейн, Р. Шелтон та Т. Давіла, вивчивши досвід провідних компаній світу, дійшли висновку, що в підприємницькій діяльності існують так звані «міфи», тобто неправдиві, однак загальноприйняті судження, які уповільнюють упровадження і розвиток інновацій на підприємствах. У своїй праці вони переконливо довели, що:
• 1. Інновація не потребує революції всередині компанії.
• 2. Інновація - це не алхімія з містичними перебудовами.
• 3. Інновація не зводиться лише до творчості та створення «креативної культури».
• 4. Інновація не обмежується лише процесами і інструментами системи стадій і підходів.
• 5. Інновація не зосереджується виключно на нових технологіях.
• 6. Інновація не є тим, чого кожна компанія потребує найбільшою мірою.
• Для того, щоб інновація запрацювала на користь підприємства і стала невід'ємним компонентом його конкурентоспроможності, ті самі дослідники пропонують дотримуватися таких вимог [48]:
• 1. Керівництво повинне визначити інноваційну стратегію, планувати інноваційні портфелі й заохочувати створення важливої цінності.
• 2. Необхідно ототожнювати інновацію з діловим менталітетом компанії.
• 3. Інновація повинна відповідати бізнес-стратегії компанії.
• 4. Потрібно урівноважити творчість й отримання цінності так, щоб компанія генерувала нові, успішні ідеї і в той же час отримувала прибуток від своїх вкладень.
• 5. Необхідно нейтралізувати так звані «організаційні антитіла», які вбивають продуктивні ідеї тільки тому, що ті не вписуються в загальноприйняті норми.
• 6. Варто створювати інновації у вигляді мережі, як всередині компанії, так і за її межами, адже сама мережа, а не окремі особистості, є основним будівельним матеріалом для інновацій.
• 7. Необхідно корегувати системи параметрів і винагород задля того, щоб управляти інновацією і створити правильну поведінку.
• У сучасних умовах макроекономічної нестабільності підприємцям необхідно зрозуміти, що криза економіки може підвищити інноваційну активність їхнього бізнесу. Погіршення стану компанії породжує потужний стимул до інновацій. Незважаючи на те, що прибуток у фазі депресії малий, власники вбачають в інвестиціях в інновації менше ризику, ніж в інвестиціях у стару продукцію і технологію чи боргові зобов'язання.
• Сучасні компанії ведуть свою діяльність у надзвичайно складних умовах: зниження попиту на продукцію, високий рівень конкуренції, позики під високі відсоткові ставки. Це означає, що кожне підприємство, яке прагне залишатися стабільним, повинно стати новатором, але про творчу працю персоналу та стимулювання інноваційної діяльності керівники компаній не думають і намагаються врятувати власні прибутки за допомогою зменшення непрямих витрат. Зміни в управлінні на більш авторитарні варіанти стали частиною нових корпоративних бізнес-правил.
• Як зазначає професор менеджменту Віджай Говінарджан, проблема полягає в людях, які звикли виконувати свої функції. Кожна організація має ключовий бізнес, який можна назвати рушієм результативності. Основне завдання ключового бізнесу - бути ефективним, повторюваним та передбачуваним [20].
• Інновації - це абсолютна протилежність. Вони неповторювані та непередбачувані. У людей, які звикли працювати за правилами, виникає супротив інноваціям. Для подолання бар'єрів на шляху впровадження інновацій компанії повинні користуватися запропонованими нами принципами:
• 1. Для роботи з інноваціями повинна бути створена певна група креативних людей. Керівники повинні ретельно підходити до виявлення та подальшого об'єднання креативних особистостей. Саме креативність, здатність до дивергентного мислення, позитивно впливають на продукування та впровадження інноваційних ідей.
• 2. Мотивування групи. Використання матеріальних та нематеріальних методів мотивації дає змогу підвищити ефективність інноваційного процесу в цілому.
• 3. Планування роботи дасть змогу чітко визначити цілі й можливість подальшого контролю поставлених завдань.
• 4. Контроль за виконанням тактичних та стратегічних планів інноваційної політики, використовуючи спеціально розроблені критерії оцінки.
• При розгляді інновацій як процесу виникнення та розробки, адаптації та використання нового корисного продукту, сутність інновацій проявляється у таких характеристиках: тривалість, оскільки інновація являє собою найбільш тривалий зі всіх бізнес-процесів; комплексний характер інноваційного процесу, який поєднує у собі характеристики науки (дослідів) та бізнесу (капіталу); невизначеність і висока ризикованість інноваційних операцій.
• Систематизація наукового трактування поняття «інноваційна діяльність» наведена в табл. 1.1.
• Таблиця 1.1. Систематизація наукового трактування поняття «інноваційна діяльність»

№	Автор	Визначення
1	Покропивний С. Ф. [30, с. 24]	процес, спрямований на розроблення й реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий чи вдосконалений продукт, реалізований на ринку, у новий чи вдосконалений технологічний процес, використовуваний у практичній діяльності, а також зв'язані з цим додаткові наукові дослідження й розробки
2	Р. Фатхутдінов [43]	діяльність, спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок для розширення й відновлення номенклатури та поліпшення якості продукції, що випускається, удосконалювання технології їхнього виготовлення з наступним упровадженням і ефективною реалізацією на внутрішньому й закордонному ринках
3	Харів П. С. [47, с. 259]	діяльність, спрямовану на пошук можливостей інтенсифікації виробництва та задоволення суспільних потреб у конкурентоспроможних товарах і послугах завдяки використанню науково-технічного та інтелектуального потенціалу
4	Майорова Т. В. [17, с. 259]	комплекс робіт, спрямованих на розробку та впровадження технологічно нових або значно технологічно вдосконалених продуктів і виробничих процесів
5	П. Н. Завлина, А. К. Казанцева, Л. Э. Мінделі [12, с. 259]	діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг
6	А.А. Пересада [29, с. 160]	процес доведення наукової ідеї або технологічного винаходу до стадії практичного використання, що приносить дохід, а також пов'язані з цим процесом техніко-економічні та інші зміни у соціальному середовищі
7	С. Мицюк [23]	процес, спрямований на розроблення і на реалізацію результатів закінчених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у новий чи удосконалений продукт, реалізований на ринку, у новий чи удосконалений технологічний процес, використовуваний у практичній діяльності, а також зв'язані з цим додаткові наукові дослідження і розробки

• Таким чином, ми будемо визначати інноваційну діяльність як процес забезпечся конкурентних преваг підприємству за рахунок впровадження в його фінансово-господарську та комерційну діяльності новинок.
• 1.2 Класифікація форм інноваційної діяльності підприємств
• Комплексний та нерідко суперечливий характер інновацій, багатоплановість і різноманітність визначень та галузей використання зумовлює важливість класифікації поняття інновації. Базовою класифікацією є групування інновацій Й. Шумпетера, що була основою його власної теорії економічного розвитку. Він виділяв п'ять типів інновацій: використання нової техніки, нових технологічних процесів або нового ринкового забезпечення (технологічні); виробництво продукції з новими властивостями (продуктові); використання нової сировини (сировинні); зміни в організації виробництва та його матеріально-технічне забезпечення (організаційні); виявлення нових ринків збуту (ринкові) [50, с. 59].
• Продовжуючи теорію Й. Шумпетера, німецький учений Г. Менш виділив з усієї сукупності інновацій базисні, поліпшуючі та псевдоінновації. До перших віднесено нововведення, які забезпечують створення нових галузей промисловості, до других (радикальних) - удосконалюючи базові існуючі виробництва. У нових та модернізованих галузях базові інновації щодня розвивають серії поліпшуючих інновацій.
• Нововведення, що не змінюють техніко-економічного рівня виробництва принципово (ні базові, ні поліпшуючі), названо Г. Меншем псевдоінноваціями; “Суперзіркою” підприємництва П. Друкер справедливо називає інновації на базі нових знань, які відрізняються від інших видів інновацій основними характеристиками: тривалістю, частотою невдач, можливістю прогнозування результатів. Тривалість періоду підготовки знань для того, щоб вони стали підґрунтям для реалізації інновацій, залежить від природи знань, причому деякі з них можуть і не бути результатом наукових досліджень. Ризик є невід'ємною складовою будь-якої діяльності на основі нових знань, але особливо він великий у новітніх галузях, наприклад, біо- та комп'ютерні технології.
• Об'єднані інноваційні зусилля його суттєво знижують, тому що поодинці вони розсіюються. Тому П. Друкером виділено такі три умови, що забезпечують успіх впровадження інновацій [5, с. 115]: новаторство - це кропітка робота, яка потребує майстерності, наполегливості, самовідданості, таланту, освіченості та творчості, переважно в одній сфері діяльності; новатори повинні покладатися, перш за все, на себе у процесі реалізації нововведення через високий ризик; новаторство має бути пов'язане з ринком, завжди сфокусоване на ринок і керуватися його вимогами. На будь-якому підприємстві, підкреслює П. Друкер, усі повинні чітко розуміти, що інновація - це найкращий засіб його зберегти, адже в протилежному випадку воно занепадає. Теза набуває актуальності в економіці знань.
• Інший підхід до класифікації інновацій започаткував Б. Санто. На його думку, основною ознакою типології є характер суспільних цілей, а інновації поділяються на такі види [34, с. 85]: економічні, які орієнтуються на прибуток; економічні, які не орієнтуються на прибуток (екологічні); спеціальні інновації у сфері освіти, охорони здоров'я тощо.
• Зазвичай велику увагу дослідники приділяють саме технологічним змінам, а якщо такі процеси проходять в обслуговуючій виробничі процеси сфері, то їх характеризують як нетехнологічні інновації. Передбачається, що будь-які нововведення мають комплексний характер і аналізувати їх необхідно як з технологічного, так і нетехнологічного поглядів, виходячи з можливих наслідків для довкілля. Це особливо актуально для української економіки, у якій є приклади техногенних катастроф.
• Ще одна оригінальна класифікаційна ознака, яка базується на сфері застосування інновацій, розроблена німецьким економістом А. Кляйнкнехтом. Він розрізняв такі види інновацій: інновації в галузях, які виготовляють споживчі товари; інновації в галузях, які виготовляють проміжні товари; інновації в науковій діяльності, що використовуються для виробництва; інновації, що використовуються з військовою метою.
• Детальну типологію інновацій запропонував А. Пригожин:
• - за типом нововведення (матеріально-технічні, соціальні, економічні, організаційно-управлінські, правові, педагогічні);
• - за механізмом здійснення (одиничні, дифузійні, завершені, незавершені, успішні, неуспішні);
• - за інноваційним потенціалом (радикальні, комбіновані, такі, що модифікуються);
• - за особливостями інноваційного процесу (внутрішньо- та міжорганізаційні);
• - за ефективністю (ефективність виробництва й управління, поліпшення умов праці);
• - за характером суспільної мети (економічні (зорієнтовані і незорієнтовані на прибуток), соціальні).
• Сім ознак класифікації інновацій виділяє П. Завлін [6, с. 19]:
• - місце застосування (управлінські, організаційні, соціальні, промислові тощо);
• - етапи науково-технічного прогресу (наукові, технічні, технологічні, конструкторські, виробничі, інформаційні);
• - рівень інтенсивності (“бум”, слабкі, масові);
• - темпи реалізації (швидкі, уповільнені, згасаючі, наростаючі, рівномірні, стрибкоподібні);
• - масштаби (трансконтинентальні, транснаціональні, регіональні, великі, середні, дрібні);
• - результативність (висока, низька, стабільна);
• - ефективність (економічна, соціальна, екологічна, інтегральна).
• Його класифікація найбільш об'єктивна, та, водночас, занадто узагальнена.
• Чотири види інновацій із огляду на циклічний розвиток техніки виділяє Ю. Яковець [51, с. 93]:
• - базисні інновації - ті, що відображають найбільші винаходи і стають основою революційних перетворень у техніці, формують нові її напрями, створюють нові галузі. Такі інновації вимагають тривалого часу, великих витрат на освоєння, але забезпечують значний за рівнем і масштабом народногосподарський ефект, проте відбуваються вони не так часто;
• - великі інновації (на базі аналогічного рангу винаходів) - ті, що формують нові покоління техніки в рамках конкретного напрямку. Вони реалізуються у коротші терміни і з меншими витратами, ніж базисні інновації, але зрушення у технічному рівні й ефективності порівняно менші;
• - середні інновації, спрямовані на створення нових моделей і модифікацій конкретного покоління техніки, вони замінюють застарілі моделі більш ефективними або стають розширювальною сферою застосування цього покоління техніки;
• - дрібні інновації поліпшують окремі виробничі або споживчі параметри моделей техніки, які виробляються на основі використання дрібних винаходів, що сприяє ефективнішому виробництву таких моделей або ж підвищенню ефективності їх використання.
• Системний поділ інновацій на дві групи підтримує І. Балабанов:
• - за їх структурною характеристикою (інновації на вході в підприємство; інновації на виході з підприємства; інновації структури підприємства як системи);
• - за цільовими змінами (технологічні; виробничі; економічні; торговельні; соціальні; інновації у сфері управління).
• Класифікацію за ступенем змін запропонував Ф. Валента. Саме він класифікував інновації за порядком впливу змін на виробничу діяльність підприємства: інновації нульового порядку - це регенерація початкових властивостей, тобто зміни, які зберігають або відтворюють функції виробничої системи або її частини, що були втрачені у процесі функціонування або без дії. Такі зміни забезпечують просте відтворення; інновації першого порядку - це зміна кількості, пристосування до кількісних вимог при збереженні функцій, при цьому взаємовідносини між елементами та їх якість залишаються незмінними. Це екстенсивна зміна розширеного відтворення; інновації другого порядку - це перегрупування складових частин системи з метою поліпшення її функціонування; інновації третього порядку - це адаптаційна зміна, тобто взаємне пристосування елементів виробничої системи. Такі зміни не впливають на якість окремих елементів, але в комплексі підвищують ефективність виробничої системи.
• До цього порядку відносять раціоналізаторські пропозиції та дрібні раціоналізаторські нововведення; інновації четвертого порядку - новий варіант - це проста якісна зміна, яка перевищує межі адаптаційних змін. Відбуваються часткові функціональні зміни у межах виробничої системи або її частини. Цей ступінь інновацій найбільш розповсюджений, він не вимагає великого потенціалу знань і значних фінансових ресурсів; інновації п'ятого порядку - нове покоління - передбачають більш високі зміни функціональних властивостей виробничої системи або її частини.
• Відбувається комплексна зміна усіх функцій виробів при збереженні попередньої концепції, виникає нове покоління продукції; інновації шостого порядку - новий вид - це якісна зміна функціональних властивостей виробничої системи, змінюється початкова концепція, але принцип взаємодії зберігається. Цей ступінь може характеризуватися як концептуальна інновація; інновації сьомого порядку - новий рід. Передбачається докорінна зміна функціональних властивостей виробничої системи або її частини, що змінює її основний функціональний принцип.
• Наведена класифікація доводить, що чим вищий порядковий рівень інновацій, тим більше уваги необхідно приділяти системі управління підприємством. Заслуговує на увагу класифікація інновацій за етапами інноваційного розвитку підприємства, запропонована М. Денисенком [1, с. 40]:
• - І етап - управлінські інновації - передбачається впровадження інноваційних методів управління, системи управління ресурсами, комп'ютеризаційної обробки управлінської інформації, контролінгу (оперативного та стратегічного);
• - ІІ етап - ринкові (маркетингові інновації) - сприяють відкриттю нових сфер застосування продуктів і дозволяють реалізувати споживчі переваги в продуктах. Ці інновації появляються у розбудові маркетингової політики, збутових ланцюгів, зміні пакування, дизайну.
• - на ІІІ етапі здійснюються модернізаційні інновації - модернізація обладнання, реконструкція споруд, створення нових асортиментних груп продукції без застосування принципово нових технологій, упровадження системи управління якістю, створення підрозділів з розробки нових продуктів.
• - характерними особливостями інновацій ІV етапу - технологічне оновлення - є те, що відбувається закупівля готових технологічних ліній, переважно зарубіжних, у тому числі таких, які перебували у користуванні, створюються дослідницькі підрозділи, впроваджується система автоматизованого проектування. Тобто підприємства на цьому етапі готуються до самостійних науково-дослідних розробок, а також проведення проектно-конструкторських робіт з використанням інноваційних технологій.
• - на V етапі виділяють технологічні інновації - спрямовані на освоєння виробництва нової продукції, розробку оригінальних технологій і матеріалів, реалізацію заходів з охорони навколишнього середовища, що пов'язані з підвищенням ефективності використання виробничого капіталу. Вони супроводжуються створенням корпоративних науково-дослідних інститутів і венчурних підприємств.
• Тобто такі інновації передбачають не лише оновлення техніки і технологій, а й потребують комплексних змін на підприємстві. Суттєво опрацьовує й адаптує існуючі класифікації до трансформаційної економіки та пропонує десять ознак стосовно участі інновацій у трансформаційних процесах промислового виробництва, найважливішими з яких є трансформаційний потенціал, охоплення сфер трансформаційних процесів і відношення до учасників трансформації С. Філіппова [46, с. 113].
• Російський економіст Ю. Морозов до продуктових (технологічно нових або значно технологічно удосконалених продуктів) і процесових (нових або удосконалених виробничих процесів) інновацій додає ще нетехнологічні, під якими має на увазі зміни в організаційних формах господарської діяльності, а також у факторах соціального характеру та інших зрушеннях [24, с. 12].
• Дехто з дослідників підтримує інфраструктурні інновації, що використовуються в інфраструктурних галузях: транспорті, зв'язку, освіті тощо, які вперше виділили Я. Ван-Дайн, І. Мілендорфер, К. Перес-Перес [49, с. 53].
• Тому, вище узагальнені класифікації інновацій, які дають змогу визначити та доповнити основні ознаки класифікацій суттєвою ознакою - безпечності. Наведена класифікація є лише однією із можливих, але разом з тим дозволяє зробити висновки, що процеси нововведень різноманітні за своїм складом і характером, формою та процесом організації, масштабами і способами впливу на інноваційну діяльність.
• Однак можна виділити і ряд ознак, притаманних лише інноваціям: вони завжди пов'язані з господарським (практичним) використанням оригінальних рішень; дають конкретну економічну, екологічну чи соціальну вигоду для споживача або суспільства загалом; означають перше використання новацій на підприємстві, незалежно від того чи використовувалася вона раніше; потребують творчого підходу і пов'язані з ризиками.
• О.С. Виханский детально розглядає сутність та основні складові стратегічного управління підприємством. Автор вважає, що стратегічне управління - це таке управління організацією, яке спирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на потреби споживачів, гнучко реагує і проводить в організації своєчасні зміни, які дозволяють досягти конкурентних переваг, що в сукупності дає можливість організації виживати в довгостроковій перспективі, досягаючи при цьому своїх цілей [2].
• А.В. Гриньов досліджує стратегію інноваційного розвитку підприємств і пропонує систему показників для оцінки інноваційного потенціалу підприємства. Також він розглядає методи та методики оцінки кінцевих результатів діяльності підприємства з урахуванням впливу інноваційної діяльності та науково-технічного рівня НДДКР [4].
• Визначення сутності, умов та принципів проведення інноваційної політики на підприємствах їни наведено у роботі О.О. Темченко. Науковець підкреслює необхідність проведення сучасної інноваційної політики на підприємствах країни для підвищення її виробничо-господарської діяльності [38].
• Т.П. Макаровська говорить про те, що інноваційний розвиток являє собою важливу складову інноваційної безпеки України. Автор виділяє негативні чинники, які спричиняють загрозу інноваційного розвитку країни [18].
• Для виявлення позитивних і негативних тенденцій розвитку виробничої діяльності підприємства і дослідження шляхів зміни його положення на ринку в результаті освоєння інновацій важливо враховувати роль і значення зовнішнього середовища, в якому працює підприємство.
• Аналіз літератури, присвяченій організації виробництва нового продукту, показує, що розробка - це не тільки нова ідея, але і сукупність процесів аналізу ринку і ресурсів, без яких в абсолютній більшості випадків продукт приречений на провал. При цьому особливо наголошується, що будь-яке рішення питання про розробку чого-небудь слід починати з аналізу зовнішнього середовища.
• Метою такого аналізу є визначення того, чи можуть бути у передбачуваного продукту комерційні перспективи. Зокрема, слід оцінити ринкову привабливість і потенціал продукту, зрозуміти можливе сприйняття новинки ринком, розмір ринку, темпи і тенденції його зміни, сегменти, інтерес і поведінку покупців в умовах конкуренції.
• На практиці з різних причин у перспективного інноваційного продукту можуть виникнути труднощі з ринком збуту. Це призводить до того, що вкладені в розробку засоби не приносять очікуваних результатів взагалі або їх отримання відкладається на невизначені терміни. Тому перш ніж робити істотні вкладення в розробку нової або поліпшуючою технічної і продуктової ідей, а тим більше вкладати кошти в організацію системи її реалізації, необхідно оцінити затребуваність інновації ринком.
• Інноваційно-активне підприємство проявляється в змозі сприймати сигнали із зовнішнього середовища, які є стимулом впровадження нововведень. Якщо зовнішнє середовище консервативне і не впливає на підприємство, то зміни будуть незначні, або їх не буде взагалі при слабкому внутрішньому інноваційному середовищі. Часто промислові підприємства не хочуть упроваджувати інновації, адже для переходу на нову технологію потрібно зупинити діюче виробництво, вкласти гроші в придбання устаткування і налагодження нового виробництва, дочекатися, поки воно запрацює і увійде до колишнього робочого ритму.
• Керівники підприємств дотримуються принципу - навіщо упроваджувати нове, якщо старе приносить хороший дохід. Вони не бачать сенсу поспішати з придбанням нової техніки і технологій, що пояснюється конкуренцією за прибутками і усвідомленням того, що продукція, яка випускається, знаходить свого покупця, а підприємства-конкуренти також не прагнуть що-небудь міняти. В результаті складається парадоксальна ситуація: конкуренція не стимулює до здійснення інноваційної діяльності. Це наштовхує на думку, що в умовах сучасної перехідної економіки повинні діяти додаткові чинники, які сприяють зростанню інноваційної активності. В першу чергу це стосується державної підтримки. В даному випадку на користь держави створити передумови для активізації даного виду діяльності шляхом ухвалення відповідних законів, а також введення податкових пільг підприємствам, що здійснюють інноваційну діяльність.
• Специфіка функціонування інноваційно-активного типу підприємства полягає в тому, що на нього діють імпульси із зовнішнього середовища, спонукаючи до формування нововведень, їх впровадження і розповсюдження, а внутрішнє середовище підприємства відрізняється інноваційністю, тобто зовнішні сигнали сприймаються підприємством і здійснюється інноваційна діяльність по певних напрямах. Сьогодні існує велика різноманітність видів інноваційної діяльності і часто складно діагностувати, належить дана діяльність до інноваційної чи ні [10].
• Підприємство вважається інноваційно-активним, якщо воно: постійно удосконалює і оновлює продукцію, що випускається; набуває, освоює і використовує прогресивну техніку і новітнє устаткування; використовує переваги спеціалізації і диверсифікації; оновлює сировинну базу за рахунок застосування якісніших, а також нового виду сировини; розвиває і удосконалює сектор НДДКР; упроваджує більш довершені (високі) технології у виробничий процес; вводить зміни у складі функцій, методах роботи апарату управління, зокрема, застосовує автоматизовані системи управління; покращує структуру кадрів, використовуючи працю високої кваліфікації; упроваджує новітні методи організації виробництва і праці; використовує нові джерела енергії і енергозберігаючі технології; удосконалює організаційну структуру; упроваджує фінансові інновації; удосконалює логістичний ланцюг; застосовує новітні маркетингові технології; упроваджує екологічні нововведення [32].
• З погляду вдосконалення виробничого процесу до інноваційно-активних підприємств необхідно відносити ті, які використовують переваги спеціалізації і диверсифікації. На практиці підприємства спеціалізуються на виробництві тієї продукції, яка має попит. Споживач може висловити свої вимоги до продукту, в цьому випадку виробництво буде засноване на спецзамовленнях. Підприємства можуть перетворюватися на складні багатоцільові комплекси, які характеризуються великою стійкістю в умовах пристосування до змінного попиту [42].
• Спеціалізація на одному виді продукції або розширення числа модифікацій одного і того ж виду є метою для деяких інноваційно-активних підприємств. На підвищення ефективності виробництва націлені заходи щодо застосування нових технологій, які підвищують гнучкість виробництва в складних умовах. Акцент на розвитку сектора НДДКР для поліпшення якісних характеристик продукції може також бути метою інноваційно-активного підприємства [45].
• РОЗДІЛ 2. УПРАВЛІННЯ ЕФЕКТИВНІСТЮ ІННОВАЦІЙ НА ПІДПРИЄМСТВІ
• 2.1 Управління інноваційною діяльністю
• Для реалізації ефективного впровадження інновацій, реальному їх виконанні, необхідним є управління інноваційною діяльністю на рівні підприємства. Результати управління інноваційною діяльністю можна використовувати для обґрунтування потреби розробки інновації за певними напрямом. Тому раціональна організація інноваційного процесу є складною, оскільки від раціональності організації та управління інноваційним процесом на рівні підприємства залежить фінальний успіх у реалізації інноваційної продукції та технологій на підприємстві.
• Для забезпечення управління інноваційною діяльністю підприємства потрібно спланувати роботу структурних підрозділів і окремих працівників. Потоки матеріальних і фінансових ресурсів та хід управління інноваційною діяльністю підприємства необхідно контролювати щодо дотримання розроблених планів і регулювання виявлених відхилень та подальшої їх корекції. Тому на підприємстві управління інноваційною діяльністю реалізовується у складі різних інноваційних програм, при цьому актуальним є розроблення індивідуальних інноваційних продуктів та послуг.
• Управлінням інноваційною діяльністю підприємства визначається такими факторами:
• - стратегічним характером інноваційної діяльності;
• - системним підходом до формування інноваційної політики;
• - безперервністю інноваційної діяльності підприємства;
• - нерозривним зв'язком між інноваційною політикою й ринковою ситуацією;
• - повнотою охоплення усіх внутрішніх елементів бізнесу інноваційною діяльністю;
• - залежністю інноваційної політики від ресурсного потенціалу підприємства;
• - нерозривністю інноваційної політики з науково-технічним прогресом.
• Управлінням інноваційною діяльністю підприємства складається з наступних етапів:
• 1. Визначення місії та цілей підприємства. Визначається глобальна мета підприємства, основні товари, ринки, послуги, технології, культура підприємства.
• 2. Формування стратегії розвитку підприємства. Головною метою цієї діяльності є підвищення рівня добробуту підприємства та максимізація його ринкової вартості. Водночас, ця головна мета потребує певної конкретизації з урахуванням задач і особливостей майбутнього розвитку підприємства. Система стратегічних цілей повинна забезпечувати вибір найбільш ефективних напрямків реального та фінансового інвестування, формування достатнього обсягу необхідних для цього ресурсів і оптимізації їхнього складу, прийнятність рівня ризиків у процесі здійснення майбутньої господарської діяльності.
• 3. Розробка та впровадження стратегії розвитку підприємства. Даний етап передбачає розробку певного плану дій у сфері діяльності підприємства, який визначає послідовність етапів реалізації стратегії розвитку підприємства.
• 4. Розвиток підприємства. На даному етапі відбувається безпосередній розвиток підприємства, тобто організація взаємодії зі споживачами, постачальниками, посередниками і досягнення підприємством необхідного рівня розвитку.
• 5. Формування стратегії інноваційної діяльності. Визначення цілей, яких необхідно досягти у плановому періоді щодо освоєння нових видів продукції, завоювання нових ринків чи збільшення частки на старих; напрямів науково-технічних досліджень і розробок, спрямованих на залучення масштабних інновацій, пов'язаних зі зміною технологій, організаційними змінами тощо. Також даний етап передбачає глибокий аналіз внутрішніх і зовнішніх чинників впливу на формування стратегії розвитку інноваційної діяльності. До найважливіших внутрішніх чинників передусім слід віднести аналіз наявного економічного потенціалу підприємства, який дасть можливість оцінити потенціал підприємства. Оцінка та аналіз зовнішнього середовища передбачає аналіз ринку, умов господарювання та правового поля.
• 6. Розробка альтернативних варіантів інноваційної діяльності. На цьому етапі відбувається пошук альтернатив рішення щодо поставлених стратегічних інноваційних цілей; їх оцінку з позицій зовнішніх можливостей і загроз, а також реального внутрішнього потенціалу; вибір найприйнятніших з них.
• 7. Аналіз та оцінка альтернатив інноваційної діяльності. На даному етапі відбувається аналіз та оцінка прогнозних результатів впровадження визначених нововведень.
• 8. Впровадження стратегії інноваційної діяльності. Даний етап передбачає спочатку пробне впровадження обраних інновацій, потім повне впровадження і, насамкінець, використання інновацій підприємством у своїй діяльності.
• 9. Оцінка стратегії інноваційної діяльності щодо відповідності встановленим критеріям. Така оцінка здійснюється за системою спеціальних економічних критеріїв, які встановлюються підприємством.
• Відторгнення нововведень в організаціях виявляється в тому, що виробники нової техніки намагаються зробити її таким чином, щоб вона вписувалась в існуючі організаційні структури і системи. Проте основу сил відторгнення нововведень складають об'єктивні та суб'єктивні чинники, серед яких найважливіші такі:
• 1. Фінансові витрати. Радикальні зміни коштують дорого, вони потребують проведення великої аналітичної роботи, при цьому виникає необхідність перебудовувати діяльність великої кількості підрозділів, вносити зміни безпосередньо на робочих місцях, змінювати правила ділової практики. Це випливає з істотних відмінностей інноваційного та стабільного виробничого процесів, які роблять завдання їх поєднання дуже складним, а в деяких випадках практично неможливим.

2. Інноваційні суперечності. Будь-яке нововведення змінює параметри роботи системи, порушує її рівновагу. Менеджери та персонал прагнуть зберегти стабільність, традиційність інноваційної системи.

Традиційний виробничий процес -- неперервний, гомогенний (однорідний, повторюваний на тих самих організаційно-технологічних принципах), у той час як інноваційний виробничий процес циклічний, дискретний, потребує переведення організації на новий технологічний, професійний рівень, має певний ризик і суперечить існуючим нормам, стандартам, правилам, цінностям організації, потребує зміни організаційної культури, організаційної структури.

3. Інноваційні зміни викликають опір з боку персоналу. Опір може мати різний рівень інтенсивності і виявлятися як у формі пасивного, більше або менше прихованого неприйняття нововведень (виражається незадоволенням, бажанням перейти на іншу роботу або зниженням продуктивності праці, виконавської дисципліни), так і у формі активного відкритого виступу проти інновацій.

До причин особистих бар'єрів належать:

- страх перед невідомим;

- потреба в гарантіях, особливо коли під загрозою особисте робоче місце;

- загроза сталим соціальним відносинам;

- незалучення до перебудови (нововведення) осіб, яких це торкається;

- брак ресурсів і часу внаслідок інтенсивної оперативної роботи, що гальмує зміни (наприклад, інновації в управлінні, які не можуть бути реалізовані «мимохідь»);

- інерція поведінки людей.

4. Нерозуміння менеджерами важливості інновацій і необхідності змін. Р. Фостер звертає увагу саме на такий чинник, як нерозуміння керівниками динаміки конкуренції. Багато керівників компаній, які досягли швидкоплинного успіху, думають, що завтра буде схоже на сьогодні, що великі зміни малоймовірні, непередбачені, або принаймні проходитимуть повільно. У результаті вони концентрують свою увагу на зниженні витрат, пов'язаних з діяльністю організації. Позитивно ставлячись до інновацій, вони, проте, вважають, що нововведення -- це суто індивідуальний процес, який не піддається в значній мірі управлінню та плануванню і пов'язаний із значним ризиком, більшим, ніж захист позиції, яку займає організація на ринку.

Залежно від масштабів виробництва, характеру продукції, традиційних форм організації науково-технічної діяльності в даній галузі й інших чинників підприємства можуть здійснювати повний цикл НДДКР: фундаментальні дослідження (теоретичні та пошукові), прикладні НДР, ДКР, експериментальні або брати участь у наукових дослідженнях через фінансування зовнішніх наукових організацій, як це показано на рис.2.1.



Рис. 2.1. Організація інноваційного процесу на підприємстві

Бар'єром на рівні організації може бути:

- інертність організаційних структур;

- важке переорієнтування мислення персоналу, менеджерів внаслідок соціальних норм, які склалися;

- взаємозалежність підсистем управління, яка веде до несинхронізованості змін;

- минулий негативний досвід, пов'язаний з інноваційними проектами.

Зазначені роботи можуть бути виконані як силами організації, так і зовнішніми науковими центрами, причому організація (фірма) може бути власником чи співвласником інтелектуального продукту або не бути ним.

Під час здійснення на підприємстві повного циклу НДДКР важливими є взаємовідносини керівництва підрозділів НДДКР з вищим рівнем керівництва організації, що визначає політику фірми у сфері інноваційної діяльності, і оперативними підрозділами, що є провідними в процесі впровадження результатів НДДКР у виробництво.

Виникає проблема збереження балансу між довгостроковими фундаментальними дослідженнями, які забезпечують організації виживання в майбутньому, і прикладними дослідженнями, що забезпечують поточну, сьогоденну конкурентну перевагу на ринку.

З урахуванням сказаного важливою передумовою довгострокових планів досліджень є:

- знання тенденцій розвитку науково-технічного прогресу на тривалу перспективу;

- стратегії фірми у сфері технологій;

- відповідність завдань НДДКР цілям фірми, узгодженість усіх видів діяльності з забезпечення інноваційного процесу на підприємстві, його неперервності.

Управління інноваційно-інвестиційною діяльністю підприємства передбачає управління вкладеннями інвестиційних ресурсів у процес, спрямований на впровадження науково-технічних розробок з метою освоєння випуску інноваційної конкурентоспроможної продукції та покращання її якості, постійне удосконалення технології виготовлення та зайняття підприємством відповідної ніші на внутрішньому і світовому ринках.

Основною метою управління інноваційно-інвестиційною діяльністю є створення механізмів ефективної взаємодії усіх складових науково-технічного розвитку підприємств, їх збалансованості та пропорційності, забезпечення високих темпів інноваційного розвитку необхідними інвестиційними ресурсами та підвищення ефективності використання коштів, вкладених у процес їх розширеного відтворення.

Лише активізація процесу інвестування в інноваційний розвиток може викликати якісні зрушення в техніці і технології виробничої бази промислових підприємств та покращити кінцеві економічні результати їх діяльності на основі підвищення якості управління збігом інвестиційного попиту і інвестиційної пропозиції на ринку інвестиційних товарів.

На державному рівні повинні максимально повно використовуватися всі важелі та стимули активізації інноваційно-інвестиційного процесу, створюватися сприятливі умови для сталого розвитку національних підприємств та збільшення частки їх власних накопичень, провадитися заходи з підвищення зацікавленості підприємств та організацій в активізації інноваційно-інвестиційних процесів та створюватися можливості їх фінансового забезпечення.

Отже, управління інноваційної діяльністю має цільовий характер, тобто передбачає постановку і досягнення визначених цілей. Будучи чітко вираженими, цілі стають потужним засобом підвищення ефективності інноваційної діяльності в довгостроковій перспективі, її координації і контролю, а також базою для прийняття управлінських рішень на всіх стадіях інноваційного процесу.

2.2 Інноваційний проект як інструмент інноваційної діяльності

Оцінка ефективності інноваційних проектів, розробка рекомендацій з її вдосконалювання вимагає правильного визначення поняття «інноваційний проект». Зараз немає єдиного тлумачення цього поняття.

В існуючих поняттях “інноваційний проект” немає ясності й вони також вимагають уточнення. Наприклад, в літературі частіше зустрічається визначення “інвестиційний проект” і деякі економісти при формулюванні поняття “інноваційний проект” найчастіше мають на увазі інвестиційний. Інша частина вчених і практиків, що досліджують інноваційну діяльність, взагалі опускають поняття “інноваційний проект”. Тому формулювання цього поняття є необхідним.

Відповідно до Закону «Про інноваційну діяльність» [8] інноваційним визнається проект, у якому передбачено розробку, виробництво й реалізацію інноваційного продукту (або інноваційної продукції). «Інноваційний проект» (порівняно нове поняття в науково-управлінському середовищі) виявляє собою самостійну галузь управлінської науки і професійної діяльності, що спрямована на формування і забезпечення умов інноваційного розвитку будь-якої організації [28].