Малий бiзнес

Теоретичні, законодавчі аспекти розвитку малого бізнесу як засобу розвязання проблеми зайнятості. Аналіз стану зайнятості та малого бізнесу в Україні в період трансформації економіки. Вдосконалення правового забезпечення розвитку підприємництва в Україні.

Рубрика Менеджмент и трудовые отношения
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 14.01.2009
Размер файла 607,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Міжнародна практика господарювання доводить, що малий бізнес не може існувати без чітких та ефективних законодавчих актів. Тому формування сприятливих умов для бізнесу неможливе без прийняття та реальної дії таких законів, які б чітко визначали порядок реєстрації суб'єктів малого підприємництва, умови та середовище конкуренції, банкрутство, контракти та інші аспекти підприємницької діяльності.

Аналіз нормативно - правової системи регулювання вітчизняного підприємництва свідчить, що сучасна законодавча база є неадекватним відгуком на нові умови реформування української економіки, вона значною мірою гальмує розвиток уже функціонуючого підприємництва. Разом з тим, прийняті останніми роками нормативно - правові акти, спрямовані на розвиток підприємництва, відіграли певну позитивні роль. Так, починаючи з 1988 року, нормативно - правову базу розвитку підприємництва послідовно формували закони “Про кооперацію в СРСР”, “Про індивідуальну трудову діяльність”, потім Закони України “Про підприємництво” (1991 р.), “Про власність” (1991 р.), “Про підприємства в Україні” (1991 р.), “Про господарські товариства” (1991 р.), “Про селянське (фермерське) господарство (1991 р.), “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницької діяльності” (1992 р.).

Формування та реалізація державної політики підтримки підприємництва в Україні - це комплексне, широко планове завдання. З метою вдосконалення правової бази тільки останнім часом було прийнято низку законодавчих та нормативних актів: Закони України “Про державну підтримку підприємництва” (2000 р.) та “Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” (2000 р.); Указ Президента України “Про запровадження єдиної регуляторної політики в сфері підприємницької діяльності” (2000 р.).

Роль і значення малого підприємництва у розв'язанні питань з усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць, і скорочення безробіття, насичення ринку товарами та послугами зумовило необхідність розробки проекту Концепції державної політики розвитку малого підприємництва. Вона покликана забезпечити макроекономічного середовища, створити надійні сприятливі умови становлення та розвитку підприємництва. Відповідну Концепцію було розроблено в березі 1996 року запропоновано уряду Міністерством економіки України, а в квітні 1996 року її було схвалено Кабінетом Міністрів України.

Мета такої Концепції - спрямування дій центральних, регіональних і місцевих органів державної виконавчої влади на створення режиму найбільшого сприяння розвитку підприємництва. У Концепції визначено завдання, принципи та основні напрями державної підтримки, а також регулювання розвитку малого підприємництва, його організаційне забезпечення [ 19 ].

Відповідно до Концепції державної політики розвитку малого підприємництва Кабінет міністрів України постановою від 29 січня 1997 року затвердив Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 рр. Головним завданням програми є забезпечення сталого розвитку підприємництва як невід'ємної складової ринкової економіки та створення нових робочих місць. Подальше забезпечення його державної підтримки супроводжуватиметься на регіональному і місцевому рівнях.

В Харківському регіоні Програма підтримки розвитку малого підприємництва на 2003-2004 роки має підпрограму “Нормативно-правова підтримка”. Заходи щодо цієї підпрограми такі:

1. Участь підприємців, бізнес структур, навчальних закладів у розробці нормативно-правових актів, які сприятимуть розвитку підприємництва:

проведення аналізу чинного законодавства, проектів законів з питань малого бізнесу, їх впливу на розвиток підприємництва і підготовка відповідних пропозицій;

формування суспільної думки щодо неурегульованих питань підприємницької діяльності через ЗМІ, що сприятиме прийняттю відповідних нормативних актів.

2. Проведення заходів щодо роз'яснення громадянам їх прав на здійснення підприємницької діяльності: проведення семінарів для керівників, бухгалтерів малих підприємств міста Харкова.

3. Видання нормативне - правових актів методичних рекомендацій і довідкових посібників з різних аспектів ведення підприємницької діяльності та іншої довідкової літератури для підприємців та державних службовців.

4. Налагодження взаємодії підприємницьких структур з громадської колегію при уповноваженому Держпідприємництва для проведення публічних обговорень регуляторних актів.

5. Залучення громадських організацій до оцінки ефективності дії регуляторних актів, висвітлення проблем реалізації регуляторної політики у ЗМІ, та інші заходи, які спрямовані на створення сприятливого правового простору для повноцінної діяльності та розвитку малого підприємництва в регіоні шляхом активної участі у розробці нормативне -- правової бази підприємства та підвищення їх інформованості.

Аналіз законодавчого забезпечення розвитку підприємництва дає змогу зробити деякі загальні висновки:

законодавча база перебуває на початковій стадії, не етапі формування;

недостатні правові гарантії всіх форм власності та захисту приватної власності як основної умови розвитку підприємницької діяльності;

немає єдиної державної політики підтримки підприємництва, зокрема малого, відповідної нормативно-правової бази та дійового механізму реалізації такої політики.

Розв'язання цих проблем потребує докорінної переорієнтації державної політики розвитку підприємництва. Завдання полягає в тому, щоб істотно піднести його роль і місце в економічному житті суспільства.

Серед основних недоліків, які притаманні законодавчій практиці необхідно виділити перш за все наступні:

немає єдиної законодавчої стратегії щодо розвитку малого підприємництва. Вона важлива в забезпеченні повноти законодавства щодо господарських відносин, послідовності проведення курсу на розвиток ринку з урахуванням перехідного характеру української економіки, обмеженості поєднання часових та стійких правових норм;

неоднозначність, нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази. Розгул підзаконних актів дуже часто вихолощує або змінює суть та букву основного закону;

практично не функціонуючий характер багатьох правових актів, дуже низька виконавча дисципліна щодо нормативно - правових документів. Багато з положень Конституції не можуть бути реалізовані і залишаються лише декларацією поки не введено в дію закони, які визначають конкретний механізм, порядок і процедура здійснення їх;

наявність у законодавстві нечітких норм, які при бажанні можна трактувати як завгодно;

необґрунтованість законодавчих обмежень та вимог, які містяться в окремих нормативно-правових актах. Насамперед немає практики залучення до обговорення проектів правових актів представників громадських об'єднань підприємців.

З метою вдосконалення нормативно-правової бази для підтримки розвитку підприємництва, необхідно:

розробити і прийняти Закон “Про приватну власність” (“Про правовий захист приватної власності”);

внести зміни та доповнення до Закону України “Про підприємництво”, впровадити механізм спрощеної реєстрації і легалізації суб'єктів підприємництва, вдосконалення механізму скасування державної реєстрації суб'єктів підприємництва з урахуванням умов припинення діяльності;

видати Указ Президента України “Про систему регулювання підприємництва в Україні” або відповідну Постанову Кабінету Міністрів України, з метою впровадження єдиної вертикальної системи органів виконавчої влади з питань регулювання та розвитку підприємництва від Кабінету Міністрів України до обласних, районних державних адміністрацій;

прийняти закон “Про спрощений бухгалтерський облік господарської діяльності суб'єктів підприємництва”, для удосконалення системи обліку та звітності суб'єктів підприємництва;

прийняти постанову Кабінету Міністрів України “Про кадрове забезпечення підприємництва” та “Про єдину систему інформаційного забезпечення підприємництва, щоб вирішити проблему кадрового та інформаційно-консультативного забезпечення малого підприємництва.

Створення стабільного та ефективного законодавства у сфері підприємництва передбачає певну систематизацію чинних нормативних актів. Тобто впорядкування чинних правових актів, приведення їх до певної узгодженої системи. Головна мета систематизації полягає в забезпеченні єдності та узгодженості чинного масиву розрізнених законодавчих актів, визначенні загальних для всіх правових, економічних та організаційних засад, усунення суперечностей між окремими актами, забезпечення єдності термінологічне - мовного оформлення законодавчих актів.

Новий Цивільний кодекс України покликаний встановити засади правового регулювання майнових і немайнових особистих відносин між суб'єктами громадянського суспільства, приватними особами (фізичними і юридичними), які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їхніх учасників.

Усе цивільне законодавство у принципі не може міститися в Цивільному кодексі. Тому ефективність функціонування законодавства неабиякою мірою залежить від науково обґрунтованого розподілу нормативного матеріалу між Цивільним кодексом та іншими нормативними актами, в тому числі й Кодексом про підприємництво як кодексом приватного права, який має базуватися на приватноправових засадах [31].

Розробка такого кодексу, по-перше, посилює соціальну значущість як підприємництва в цілому, так і самого законодавства про підприємництво. По-друге, включення широкого кола законів, що регулюють питання підприємницької діяльності, до Кодексу про підприємництво підвищує ефективність законодавства. При цьому зміцнюється сам режим законності та правопорядку, посилюється і піднімається на вищій рівень охорона і захист прав та інтересів як суб'єктів підприємницької діяльності, так і громадян, котрі працюють у сфері підприємництва. По-третє, включення розрізненого нормативного масиву до кодексу підвищує якість правових норм, тому що поряд із нормами загального характеру збільшується кількість норм безпосередньої дії. Це сприяє створенню ефективнішого нормативно-правового механізму регулювання відносин підприємницького характеру, оскільки ефективність будь-якого кодифікованого акта визначається не наявністю відсильних норм, а наявністю насамперед норм прямої дії. При такому підході зникає суперечність і неузгодженість правових норм.

Кодекс про підприємництво має виконувати як регулятивну так і організуючу функції щодо підзаконних нормативно-правових актів Причому його основне завдання має полягати в безпосередньому регулюванні підприємницьких відносин. Друге завдання Кодексу - бути організуючою основою, центром усього нормативного масиву у сфері підприємницьких відносин, розв'язувати колізійні питання, визначати види та склад нормативних актив.

Кодекс про підприємництво має бути розрахований на регулювання не тільки існуючих відносин, а й тих, які ще не регламентовано чинним законодавством.

Формування відповідної нормативно - правової бази розвитку малого підприємництва - складний і довготривалий процес, але головне тут полягає в тому, щоб ця правова база гарантувала, з одного боку, сталість проголошених принципів підприємницької діяльності, а з другого - дала можливість проведення державою певної політики розвитку малого підприємництва.

Пріоритетними завданнями діяльності виконавчої влади та органів програми підтримки малого підприємництва є:

1. Удосконалення нормативне - правової бази та впровадження державної регуляторної політики у сфері підприємництва:

· удосконалення нормативно - правової бази у сфері підприємницької діяльності - розробка та надання центральним органам влади що до змін і доповнень до чинних нормативно - правових актів з питань державної реєстрації суб'єктів малого підприємництва ліцензування певних видів господарської діяльності, вдосконалення статистичної звітності, оподаткування, захисту трудових прав громадян, зайнятих у малому бізнесі тощо: внести пропозиції до проектів законів України;

· своєчасне інформування про прийняття та внесення змін і доповнень до діючих та проектів нових нормативно-правових актів - організація та проведення семінарів з представниками органів виконавчої влади та * органів місцевого самоврядування, керівниками підприємницьких структур та об'єднань громадян з питань обговорення та роз'яснення законодавчих актів;

· впровадження регуляторної політики в сфері малого підприємництва - залучення до участі у формуванні та реалізації політики розвитку підприємництва регіональних місцевих та галузевих об'єднань; запровадження планування розробки проектів регуляторних актів, забезпечення дотриманням процедури їх підготовки, погодження проектів регуляторних актів з представником Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва; своєчасне доведення виданих регуляторних актів до суб'єктів підприємницької діяльності; контроль за ефективністю впровадження регуляторних актів, оперативне реагування що до їх наслідків шляхом проведення моніторингу, запровадження телефонів довіри для малих підприємств; висвітленні проблем реалізації регуляторної політики у засобах масової інформації;

· дерегуляція в сфері підприємництва - це дерегулятивні дії що до відміни неправомірних або здійснюючих надмірних тиск у сфері підприємництва регуляторних актів; підвищити ефективність діяльності робочих комісій з координації проведення державними контролюючими органами перевірок з фінансових питань суб'єктів підприємництва; проводити аналіз діяльності органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з питань державної реєстрації суб'єктів підприємництва та ліцензування певних виді господарської діяльності;

· подальший розвиток малого підприємництва та його інфраструктури - внесення пропозицій до проекту національної програми сприяння розвитку підприємництва в Україні.

2. Фінансова кредитна та інвестиційна підтримка:

· забезпечення фінансово - кредитної підтримки суб'єктів підприємництва внесення на розгляд обласної ради і місцевих рад пропозицій що до виділення коштів для підтримки підприємництва; застосування диференційного підходу при встановленні ставок місцевих податків і зборів для окремих підприємств, що працюють за пріоритетними напрямками залучення малих підприємств до участі у державних і регіональних замовленнях при проведенні конкурсів (тендерів) на закупівлю робіт, товарів, послуг які здійснюються за кошти Державного та місцевих бюджетів, державних цільових фондів та кредитних ресурсів у відповідності до Закону України “Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти” забезпечити участь малих підприємств незалежно від форми власності;

· формування мережі фінансово - кредитних установ - створення місцевих фондів підтримки підприємництва в містах і районах регіону; сприяння створенню кредитних спілок в містах;

· забезпечення фінансово кредитної підтримки інфраструктури підприємств - сприяння розвитку бізнес-інкубаторів та бізнес-центрів у містах і районах;

· фінансова підтримка не зайнятого населення - надання безробітним одноразову допомогу для організації підприємницької діяльності;

· інвестиційна підтримка - організація роботи що до інвестиційної привабливості регіону, взаємодія з міжнародними фінансовими організаціями що до залучення інвестицій в економіку регіону для реалізації підприємницьких проектів; надання методичної та консультаційної допомоги суб'єктам підприємницької діяльності що до розробки інвестиційних проектів; поповнення реєстру інвестиційних проектів суб'єктів підприємницького регіону.

3. Матеріально-технічне та ресурсне забезпечення:

· матеріально-технічна підтримка суб'єктів господарювання -формування реєстрів не житлових приміщень, незавершеного будівництва і не використовуваного устаткування та обладнання; організація та проведення аукціонів і конкурсів з метою передачі в оренду або власність підприємцям вільних приміщень, об'єктів незавершеного будівництва тощо; інформування через засоби масової інформації що до наявності вище перелічених умов;

· розширення мережі підприємств торгівлі та громадського харчування - сприяння створенню в регіоні сучасних підприємств торгівлі, продовольчих та непродовольчих ринків, поширення дрібно - роздрібної торгівлі; розширення мережі підприємств побутового обслуговування, підвищення комфортності із застосуванням нових технологій;

· організація роботи що до розвитку сільського господарства - здійснення організаційних заходів що до створення в сільській місцевості мережі пунктів заготівлі сільгосппродукції; створення обслуговуючих кооперативів для фермерських та приватних господарств.

· 4. Підготовка кадрів, сприяння розвитку молодіжного підприємства:

· реалізація заходів з перепідготовки управлінських кадрів в сфері підприємництва - визнання освітнього рівня підприємницьких кадрів та потреб у їх перепідготовці, організація та проведення конкурсного відбору серед спеціалістів вищого та середнього рівня управлінських кадрів підприємств, організацій, часткове фінансування навчання;

· підвищення кваліфікації кадрів малого підприємництва та навчання незайнятого населення основам підприємницької діяльності - організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації персоналу для підприємницьких структур, у тому числі соціально незахищених категорій населення; організація та проведення семінарів що до орієнтації безробітних на здійснення підприємницької діяльності;

· розробка учбово - методичних матеріалів та впровадження спеціальних програм з основ малого бізнесу;

· надання консультативної та організаційної допомоги суб'єктам підприємництва, формування мережі учбово-консультативних пунктів;

· підтримка молодіжного підприємництва - забезпечення реалізації Державної програми підтримки молодіжного підприємництва; організування консультування молоді з питань підприємництва через систему центрів соціальних служб для молоді; організація шкільної профорієнтаційної діяльності з метою виявлення здібностей у молоді займатися підприємницькою діяльністю. 5. Інформаційне забезпечення:

· формування регіональної бази даних щодо суб'єктів підприємницької діяльності;

· пропаганда передового досвіду розвитку підприємництва - організація та проведення місцевих і регіональних виставок-ярмарків, конференцій, семінарів, конкурсів та залучення до участі в них підприємницьких структур регіону з метою обміну досвідом використання інноваційних ідей, “ноу-хау” високих технологій;

· взаємодія із засобами масової інформації що до інформаційного супроводу заходів, спрямованих на підтримку підприємництва, висвітлення питань із підготовки та перепідготовки кадрів;

· забезпечення суб'єктів підприємницької діяльності діловою та науково-технічною інформацією - створення науково-інформаційних мереж для підприємств про законодавство, потенційних клієнтів, податки, конкурентне середовище тощо, надання консультацій з проблем захисту об'єктів інтелектуальної власності малого бізнесу; інформування суб'єктів підприємницької діяльності через засоби масової інформації про стан споживчого ринку що до налагодження випуску товарів, попит на які не задовольняється за рахунок місцевих товаровиробників.

5.Формування інфраструктури розвитку малого підприємництва: подальше формування інфраструктури розвитку малого підприємництва-що до створення в регіоні бізнес-інкубаторів, технопарків, лізінгових центрів, фінансово-кредитних установ, фондів підтримки підприємництва, інвестиційних, інноваційних фондів і компаній, фондових та товарних бірж, інформаційно-консультативних установ, страхових компаній, аудиторських фірм та громадських і професійних об'єднань підприємців.

Але крім Програми підтримки малого бізнесу в Україні нещодавно прийнято Закон України “Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності”, який вдосконалює взаємовідносини суб'єктів господарювання та органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Згідно ст. 4 цього Закону принципами державної регуляторної політики є:

· доцільність - обґрунтована необхідність державного ре-гулювання господарських відносин з метою вирішення іс-нуючої проблеми;

· адекватність - відповідність форм та рівня державного регулювання господарських відносин потребі у вирішенні існуючої проблеми та ринковим вимогам з урахуванням усіх прийнятних альтернатив;

· ефективність - забезпечення досягнення внаслідок дії регуляторного акта максимально можливих позитивних результатів за рахунок мінімально необхідних витрат ре-сурсів суб'єктів господарювання, громадян та держави;

· збалансованість - забезпечення у регуляторній діяль-ності балансу інтересів суб'єктів господарювання, грома-дян та держави; передбачуваність - послідовність регуляторної діяль-ності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що доз-воляє суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності; прозорість та врахування громадської думки - відкритість для фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань дій регуляторних органів на всіх етапах їх регуляторної діяльності, обов'язковий розгляд регуляторними органами ініціатив, зауважень та пропозицій, наданих у встановленому законом порядку фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, обов'язковість і своєчасність доведення прийнятих регуляторних актів до відома фізичних та юри-дичних осіб, їх об'єднань, інформування громадськості про здійснення регуляторної діяльності.

Згідно ст.5 цього Закону забезпечення здійснення державної регуляторної полі-тики включає:

· встановлення єдиного підходу до підготовки аналізу ре-гуляторного впливу та до здійснення відстежень результа-тивності регуляторних актів;

· підготовку аналізу регуляторного впливу;

· планування діяльності з підготовки проектів регулятор-них актів;

· оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юри-дичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю;

· відстеження результативності регуляторних актів;

· перегляд регуляторних актів;

· систематизацію регуляторних актів;

· недопущення прийняття регуляторних актів, які є не-послідовними або не узгоджуються чи дублюють діючі ре-гуляторні акти;

· викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним для розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього ре-гуляторного акта;

· оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності.

Наприкінці треба зауважити, що поєднання заходів загальнодержавної політики та активних дій місцевих органів влади дасть можливість підняти глибокий економічний пласт, який криється в невичерпаних можливостях малого підприємництва.

Таким чином, прийняття цього Закону має значно покращити умови функціонування підприємницької діяльності в сучасних умовах ринкової економіки, а також значно полегшити взаємодію між органами виконавчої влади та суб'єктами господарської діяльності в Україні.

З метою сприяння реалізації державної політики фінансової підтримки підприємництва, створення відповідних умов для розвитку малого підприємництва у грудні 1991 року Кабінет Міністрів України створив Український національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції, який у серпні 1995 року було перетворено в Український фонд підтримки підприємництва (Постанова Кабінету Міністрів України № 187 від 27 серпня 1995 р.).

Згідно з цією постановою Український фонд підтримки підприємництва (далі - Фонд) є некомерційною організацією і не ставить за мету своєї діяльності отримання прибутку.

Основні завдання Фонду:

сприяння реалізації державної політики розвитку підприємництва шляхом залучення й ефективного використання фінансових ресурсів на поворотній і безповоротній основі, фінансування цільових програм та проектів;

співробітництво з міжнародними, іноземними та українськими фінансовими організаціями в питаннях розвитку підприємництва;

участь у реалізації міжнародних договорів із фінансового розвитку підприємництва в Україні.

Для реалізації основних завдань Фонду використовуються кошти, передбачені державним бюджетом на фінансову підтримку підприємництва.

У 1992-1995 рр. Фондом було розглянуто 734 заяви на отримання фінансової допомоги на загальну суму 2000 млрд. крб. Однак через обмеженість коштів та з інших причин надано фінансову підтримку лише за 179 проектами на загальну суму 165,5 млрд. крб., у тому числі у 1995 р. у зв'язку з призупиненням фінансових операцій Фонду до завершення його реорганізації згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 р. профінансовано лише 17 проектів на суму 62,7 млрд. крб.. при загальній потребі у фінансування 76 проектів на суму 400 млрд. крб.. За 1998-1999 рр. фінансову підтримку від Фонду отримали 75 суб'єктів підприємницької діяльності на загальну суму 52,0 млн. грн.

Крім фінансової підтримки, Фонд надав консультативну, експертну та правову допомогу у розвитку підприємництва у виробничій та невиробничій сферах.

Разом з тим, Фонду не вдалося залучити до своєї діяльності кошти з інших джерел, як передбачалося постановою уряду про його створення. Через незначний обсяг коштів Фонд не став дійовим інструментом політики державної фінансової підтримки підприємництва і розвитку конкуренції.

З метою активізації підприємницької діяльності селянських (фермерських) господарств, зокрема шляхом створення ними підприємств із заготівлі, переробки, зберігання, реалізації сільськогосподарської продукції, виробництва будівельних матеріалів та розвитку інших ринкових структур агросервісу, розпорядженням Кабінету Міністрів України № 83 від 27 червня 1991 року було утворено Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств і кооперативів. Постановою Кабінету Міністрів України № 133 від 14 березня 1992 року його було перетворено в Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств.

Основна мета цього Фонду - забезпечення реалізації державної політики підтримки селянських (фермерських) господарств, створення стабільних фінансових умов для становлення та розвитку конкурентного приватного селянського сектору економіки в Україні. Згідно з Законом України “Про внесення змін та доповнень до Закону України “Про селянське (фермерське) господарство” кошти Фонду поповнюються щорічно через державний бюджет і спрямовуються на розробку проектів відведення земельних ділянок, відшкодування частини витрат, пов'язаних із сплатою відсотків за користування позичками банків, та на інші потреби, передбачені статутом Фонду (статті 8, 25). У 1995 році передбачалося виділити з державного бюджету 576 млрд. крб., а фактично виділено 369 млрд. крб., які було використано в повному обсязі.

Іншим джерелом фінансової державної підтримки малого підприємництва є Державний інноваційний фонд України (Держіннофонд), який було утворено відповідно до Закону України “Про засади державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності” (ст. 24) Постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 18 лютого 1992 р. Кошти Держіннофонду формуються за рахунок бюджетних асигнувань, обов'язкових відрахувань підприємств, а також добровільних внесків юридичних та фізичних осіб. Фонд підтримується запровадженнями наукових розробок, на які є конструкторсько-технологічна документація, виготовлені дослідний зразок та невелика партія продукції.

Держіннофонд України і 27 його регіональних відділень в обласних центрах України, здійснюють пільгове фінансування інноваційних проектів, відібраних за напрямами національних, державних та регіональних науково-технічних програм, а також за результатами науково-технічних і фінансових експертиз.

Пріоритетними напрямами відбору інноваційних проектів у 1994 -1995 рр. були такі:

технології з переробки та збереження продукції сільського господарства;

ресурсе- та енергозберігаючі технології; нові речовини та матеріали.

Заявниками інноваційних проектів є підприємства всіх форм власності. Переважна кількість проектів надходять від підприємств недержавного сектору економіки, які за кількістю працюючих може бути віднесено до малого та середнього підприємництва. Так, у 1994 році до Держіннофонду України (разом із регіональними відділеннями) надійшло 1221 інноваційний проект, але було профінансовано 649 проектів на загальну суму 1602 млрд. крб. У 1996 році надійшло 514 проектів, а профінансовано лише 215 на загальну суму 90 млн. грн.

Частка підприємств малого та середнього підприємництва недержавного сектору економіки становила 85 % загальної кількості профінансованих проектів. Аналіз надходжень до Держіннофонду (0,3 % обсягу реалізації продукції, робіт, послуг підприємств) показує, що 80 % усіх внесків надходило від підприємств недержавної форми власності й підпорядкування.

Держіннофонд України здійснює підтримку інноваційної діяльності малого та середнього підприємництва також за такими напрямами:

консультація та допомога у складанні бізнес-плану інноваційного проекту;

проведення маркетингових досліджень за інноваційною продукцією, що планується;

проведення науково-технічної та фінансової експертизи інноваційного проекту за кошти Держіннофонду;

оцінка ризиків виконання інноваційного проекту;

супроводження й управління інноваційним проектом. Одержання підприємством пільгової позички на 1 -1,5 року за інноваційним проектом дає змогу підприємству оновити основні фонди, провести технологічне переоснащення виробництва для випуску наукомісткої продукції, для заміни імпортної продукції.

Держіннофонд України створив Український центр підтримки інноваційної діяльності, на який покладено такі завдання:

організація спільного інвестування в цінні папери підприємств у процесі приватизації та в післяприватизаційний період, розвиток фондового ринку в Україні;

координація взаємодії інвесторів;

забезпечення контролю за використанням інноваційних коштів та виконанням інноваційних договорів шляхом отримання часток (паїв, акцій) у статутному фонді підприємств із метою досягнення очікуваного економічного ефекту;

забезпечення гарантій повернення коштів інвесторам з урахуванням умов надання їх;

створення умов для максимального ефективного використання інноваційних коштів в інтересах інвесторів та можливого реінвестування їх.

3.2. Удосконалення державного управління зайнятістю населення

Нині соціальна напруженість в суспільс-тві залишається досить високою. Це обумовлено в першу чергу тим, що під час переходу до ринкової економіки Україна опинилась у стані гострої еко-номічної та соціально-політичної кризи. Попри всі пе-реваги ринку сьогодні не вирішується багато гострих соціальних питань. Навіть якщо ринкова система спро-можна забезпечити високий рівень споживання матері-альних благ і послуг, її суть все ж таки заснована на не-рівноправності членів суспільства в розподілі суспіль-ного продукту, що призводить до суттєвої диференціа-ції доходів населення, зміни структури суспільства'.

Українське законодавство про зайнятість населен-ня формувалось в основному на першому етапі рин-кових реформ, так би мовити, з чистого аркуша. Тому за 12 років чинності Закону України “Про зайнятість населення” дієвість окремих його норм і положень є застарілою і не відповідає стратегічним напрямам по-літики зайнятості на сучасному етапі. Зокрема, з ух-валенням Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безро-біття» виникає нагальна потреба приведення Закону України “Про зайнятість населення” у відповідність до цього Закону, до того ж тепер в Україні змінились:

а) соціально-економічний стан, який призвів до пе-рерозподілу робочої сили, зрушень у структурі ринку праці та територіально-галузевій структурі зайнятості;

б) підходи до проблеми зайнятості, яка стала одні-єю зі складових національної безпеки та особливо гостро постає у регіонах із «зруйнованими» промис-ловістю та сільським господарством;

в) законодавчо-нормативна база з питань соціаль-ної політики та політики зайнятості.

В сучасній науковій літературі важко знайти од-нозначне тлумачення сутності удосконалення управ-ління взагалі, та удосконалення державного (регіо-нального) управління зайнятістю населення зокрема. Тому для удосконалення державного (регіонального) управління у сфері зайнятості потрібно звернутись до базових чинників державного (регіонального) уп-равління -- законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального.

По-перше, цілі, завдання та принципи функціону-вання державного (регіонального) управління зайня-тістю визначаються правовими нормами, (лише пра-вовим полем у цивілізованому суспільстві регламен-туються відносини між державою і населенням).

По-друге, лише існування ринкових відносин зу-мовлює наявність економічних важелів, здатних за-безпечити реальну можливість удосконалення надан-ня якісних послуг населенню з працевлаштування, профорієнтації та профнавчання тощо.

По-третє, забезпечення ефективного вирішення завдань політики зайнятості, здійснення реальної ке-рованості суспільними процесами на ринку праці не-можливе без системи відповідних органів (органів державного (регіонального) управління, центрів зай-нятості у їх співпраці з недержавними організаціями).

По-четверте, управління зайнятістю населення зу-мовлено, насамперед, людським чинником, тобто сто-сується соціального аспекту ринкових відносин.

Державне управління зайнятістю населення, на наш погляд, повинно вирішувати принаймні три гру-пи завдань:

1. Створювати економічні передумови зайнятості шляхом розробки та реалізації економічної політики, спрямованої на розвиток і збереження ефективних робочих місць. Отже, має бути поєднання загальное-кономічної політики (перш за все її інвестиційної, кредитно-грошової, зовнішньоекономічної, податко-вої та бюджетної складових) з політикою зайнятості.

2. Розробляти та здійснювати заходи, спрямовані на реалізацію довготермінової державної політики щодо розвитку трудового потенціалу. Ці заходи ма-ють забезпечувати суб'єктів ринку праці повною та оперативною інформацією про вакантні робочі місця.

3. Вживати певних заходів щодо стимулювання та активізації безробітних. Це обумовлено тим, що час-тка безробітних після певного періоду безуспішного пошуку роботи, відмов роботодавців у прийнятті на роботу «опускає руки», припиняє пошук роботи1.

Нинішню систему регіонального управління в Укра-їні в цілому успадковано ще із радянських часів. За сво-їм змістом вона майже не змінилась, хоча її реформу-вання почалось. Таким чином, регіон є виконавцем дер-жавної регіональної політики. Що стосується визна-чення поняття регіону, то думки вітчизняних фахівців з цього приводу не збігаються. Більшість з них, за тради-цією, дотримується об'єктивістського підходу, розгля-даючи зазначене поняття як однорідне соціально-еко-номічне та еколого-географічне утворення. При цьому ігнорується такий чинник, як наявність автономної системи управління. У такому аспекті автор приєдну-ється до думки тих фахівців, що ототожнюють регіон з адміністративно-територіальним розподілом країни3.

Функція ж регіонального управління зводиться до визначення переліку соціально-економічних проб-лем, характерних для певного регіону та оцінки рівня пріоритетності в рамках цільового блоку державної регіональної політики.

Як і раніше здійснюється механізм централізова-ного управління регіональними процесами за допо-могою регіональних і місцевих програм зайнятості населення, що враховують особливості демографіч-ного і соціально-економічного розвитку територій4.

Але внаслідок обмеженості фінансового забезпечен-ня цей вплив недостатньо дієвий. Загальні причини та-кого становища: недосконалість управління регіональ-ним розвитком і перехідний характер економіки Укра-їни, яка до того ж перебуває у фазах спаду і депресії.

Пріоритетними напрямами регулювання зайня-тості населення в регіоні повинні бути:

1. Створення нових і додаткових та збереження старих робочих місць.

2. Стимулювання нетрадиційних форм зайнятості: зайнятості неповний робочий час, тимчасової зайня-тості, роботи на дому, сумісництва.

3.Організація професійного навчання безробітних'.

Втілення цих напрямів вимагає удосконалення ре-гіонального управління, яке має полягати у:

· забезпеченні на відповідній території реалізації державної політики у сфері зайнятості населення;

· здійсненні моніторинг}' у сфері зайнятості та за-гальнообов'язкового державного соціального страху-вання на випадок безробіття, аналізові та прогнозу-ванні розвитку процесів у соціально-трудовій сфері відповідної території;

· організації на засадах соціального партнерства проведення переговорів і укладення угод між місце-вими органами виконавчої влади, об'єднаннями ро-ботодавців та профспілок;

· внесенні пропозицій до програм соціально- еко-номічного розвитку відповідних територій щодо раці-онального розміщення продуктивних сил, підвищенні мобільності працівників, заохоченні підприємництва, застосуванні гнучких режимів праці та праці на дому, розвитку тимчасової та самостійної зайнятості;

· організації розроблення та подання на розгляд держадміністрацій відповідного регіону територіаль-них програм зайнятості населення, спеціальних прог-рам щодо стабілізації зайнятості населення з визна-ченням фінансового забезпечення для регіонів з кри-зовою ситуацією на ринку праці;

· аналізові демографічної ситуації, прогнозуванні її впливу на ринок праці та зайнятість населення;

· здійсненні аналізу міграційних процесів на від-повідній території, підготовці місцевим органам дер-жавної влади пропозиції щодо регулювання міграцій-них потоків.

На базовому рівні (районному і міському) триває робота з удосконалення управління зайнятістю населення шляхом впровадження Єдиної інформаційно-аналітичної системи (далі -- Система).

Ця Система дає змогу в кожному районі мати опе-ративну інформацію про потребу в працівниках, про-позицію робочої сили та можливість професійного навчання в Україні; створити можливість перенесення з базового на регіональний рівень формування ста-тистичних звітів, нарахування та організацію випла-ти всіх видів матеріального забезпечення.

На нашу думку, розгортання такої системи підви-щить ефективність роботи державної служби зайня-тості щодо надання соціальних послуг безробітним громадянам та роботодавцям, підготовки перспек-тивних і поточних державних і територіальних прог-рам зайнятості населення тощо.

Такий підхід потребує радикальної зміни існуючої практики застосування центрами зайнятості заходів щодо активного сприяння працевлаштуванню, пере-ходу до програмне-цільових принципів управління їхньою діяльністю. Кожна програма має розраховува-тись для певних категорій безробітних відповідно до потреб конкретних клієнтів, а не навпаки, коли на перше місце ставиться виконання плану профнавчання або громадських робіт.

Активність безробітних у пошуку роботи багато в чому визначається ознаками, критеріями і порядком визнання людини безробітною. Власне активність і є межею, що відрізняє неробу -- особу, яка не має робо-ти і не докладає зусиль для працевлаштування, від безробітного -- непрацюючої людини, яка наполегли-во намагається змінити свій соціальний статус і май-нове становище. У міжнародній практиці є правові норми, за якими безробітними вважають осіб, які «не можуть дістати підходящу роботу і справді шукають роботу.» Для України актуальним є питання форму-вання освіченого, конкурентоспроможного, мобіль-ного на ринку праці працівника нового типу, з раціо-нальною поведінкою, почуттям відповідальності6.

Для удосконалення державного управління в сфе-рі зайнятості населення потрібно вирішити супереч-ності законодавчо-правового, економічного, організа-ційного та соціального характеру засобом «збуджен-ня» органів державної влади в їх єдності з громад-ськістю та реалізації активної політики зайнятості.

Законодавчо-правовий чинник має включати:

· розробку та законодавче затвердження держав-них соціальних стандартів;

· заходи щодо забезпечення здійснення прав і га-рантій громадян, зафіксованих у Конституції Украї-ни, інших законодавчих актах;

· розробку проектів законів, спрямованих на роз-виток трудового потенціалу та його ефективне вико-ристання.

· Економічний чинник управління містить:

· запровадження сприятливої державної інвести-ційної політики;

· створення державних і недержавних фондів роз-витку трудового потенціалу;

· цільова спрямованість фінансування до сфери відтворення та використання трудового потенціалу;

· реформування системи оплати праці з метою підвищення її відтворювальної, мотиваційної та ін-ших функції;

· заходи щодо забезпечення умов екологічної без-пеки, охорони здоров'я та життєдіяльності населен-ня.

До організаційних чинників управління належать:

· розробка Концепції та Національної програми народонаселення до 2020 р.;

· розробка та фінансове забезпечення Державної програми відтворення та розвитку трудового потен-ціалу України;

· наукове і кадрове забезпечення реалізації кон-цепції трудового потенціалу;

· розробка Комплексної програми створення і збе-реження робочих місць;

· створення дієвого моніторингу соціальних процесів;

· забезпечення координації заходів щодо розвитку трудового потенціалу з іншими напрямами соціаль-но-економічної політики держави.

· Соціальний блок управління включає:

· забезпечення державою соціальної стабільності суспільства;

· врегулювання соціально-трудових відносин від-повідно до етапів реформування економіки;

· створення умов для соціального партнерства, відносин між найманим працівником, роботодавцем та державою;

· удосконалення інституту страхування.

Лише в такий спосіб удосконалення державного управління в сфері зайнятості населення отримає по-тужні «важелі впливу», реалізація яких дозволить по-ліпшити ситуацію з формуванням і використанням трудового потенціалу, піднести на новий рівень його розвиток в перспективі.

РОЗДІЛ 4

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА ЦІВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ

4.1. Державне регулювання при надзвичайних ситуаціях

Забезпечення захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій є одним з найважливіших завдань держави.

Актуальність проблеми забезпечення природно-техногенної безпеки населення і територій зумовлена тенденціями зростання втрат людей і шкоди територіям, що спричиняються небезпечними природними явищами, промисловими аваріями і катастрофами. Ризик надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру невпинно зростає.

Забезпечення безпеки та захисту населення, об'єктів економіки і націо-нального надбання держави від негативних наслідків надзвичайних ситуацій повинно розглядатися як невід'ємна частина державної політики національної безпеки і державного будівництва, як одна з найважливіших функцій центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

Захист населення і територій є системою загальнодержавних заходів, які реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, виконавчими органами рад, органами управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, підпорядкованими їм силами та засобами підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, проти-епідемічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків над-звичайних ситуацій.

Загрози життєво важливих інтересів громадян, держави, суспільства поді-ляються на зовнішні та внутрішні і виникають під час надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та воєнних конфліктів.

Зовнішні загрози безпосередньо пов'язані з безпекою життєдіяльності насе-лення і держави у разі розв'язання сучасної війни або локальних збройних конфліктів, виникнення глобальних техногенних екологічних катастроф за межами України (на землі, в навколоземному просторі), які можуть спричинити негативний вплив на населення та територію держави.

Внутрішні загрози пов'язані з надзвичайними ситуаціями техногенного і при-родного характеру або можуть бути спровоковані терористичними діями.

Принципи захисту випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту жертв війни та додаткових протоколів до неї, можливого характеру воєнних дій, реальних можливостей держави щодо створення матеріальної бази захисту. До них належать:

· принцип безумовного примату безпеки, відповідно до якого концепція прогресу поступається місцем концепції безпеки;

· принцип ненульового (прийнятного) ризику, який полягає в намаганні досягти такого рівня ризику на підприємствах, який можна було б розглядати як , прийнятний. Його параметри мають бути обґрунтовані;

· принцип плати за ризик. Розмір плати залежить від потенційної небезпеки г техногенних об'єктів і є пропорційним величині можливого збитку. Ця плата може бути розумним самообмеженням споживання суспільства. Ці кошти і спрямовуються на створення системи попередньої безпеки та підвищення оплати на виробництвах, де не забезпечується безпека (наприклад, вугільні шахти) та на певні виплати за ризик, що мають стимулювати проведення заходів, спрямованих , на забезпечення безпеки;

· принцип добровільності, згідно з яким ніхто не має права наражати людину г на ризик без її згоди;

· принцип невід'ємного права кожного на здорове довкілля. Це право має бути гарантоване і захищене законом. Даний принцип передбачає обов'язки фізичних і юридичних осіб забезпечувати таке право і проводити свою діяльність . так, щоб не завдавати шкоди довкіллю;

· принцип правової забезпеченості передбачає, що всі аспекти функціо-нування системи захисту населення і територій регламентуються відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами;

· принцип свободи інформації щодо безпеки людини полягає в урахуванні громадської думки під час вирішення питань щодо будівництва небезпечних підприємств;

· принцип раціональної безпеки передбачає максимально можливе еко-номічно обґрунтоване зниження ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і пом'якшення їх наслідків;

· принцип превентивної безпеки -- максимально можливе значення ймовір-ності виникнення надзвичайних ситуацій;

· принцип необхідної достатності і максимально можливого використання наявних сил і засобів визначає обсяг заходів щодо захисту населення і територій у разі загрози надзвичайних ситуацій [57].

Головною метою захисту населення і територій під час надзвичайних ситу-ацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів та воєнних дій.

Основними завданнями захисту населення і територій під час НС є:

· розроблення і реалізація нормативно-правових актів, додержання дер-жавних технічних норм та стандартів з питань забезпечення захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;

· забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дій, при-значених для запобігання надзвичайних ситуацій та реагування на них;

· розроблення та забезпечення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;

· збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;

· прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, матеріально-технічних і фінансових ресурсах;

· створення, раціональне збереження і використання резервів фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайних ситуацій та реагування на них;

· здійснення державної експертизи, нагляду і контролю в галузі захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій;

· оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайної ситуації і своєчасне та достовірне інформування його про наявну обстановку і вжиті заходи;

· організація захисту населення (персоналу) та надання безкоштовної медичної допомоги;

· проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

· здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;

· розроблення та забезпечення цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайних ситуацій та забезпечення сталого функ-ціонування підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, а також підвідомчих їм об'єктів виробничого і соціального призначення;

· реалізація визначених законодавством прав населення в галузі захисту від наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі осіб (чи їхніх сімей), які брали безпосередню участь в їх ліквідації;

· навчання та тренування населення способів захисту в разі виникнення надзвичайних ситуацій;

· міжнародне співробітництво у галузі захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій.

З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці в разі виникнення надзвичайних ситуацій має проводитися спеціальний комплекс заходів.

Оповіщення та інформування, яке досягається завчасним створенням і під-тримкою в постійній готовності загальнодержавної, територіальних та об'єктових систем оповіщення населення.

Спостереження і контроль за довкіллям, продуктами харчування і водою забезпечується створенням і підтримкою в постійній готовності загальнодер-жавної і територіальних систем спостереження і контролю з включенням до них існуючих сил та засобів контролю незалежно від підпорядкованості.

Укриття в захисних спорудах, якому підлягає усе населення відповідно до приналежності (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах, тощо), досягається створенням фонду захисних споруд.

Евакуаційні заходи, які проводяться в містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а також у воєнний час, основним способом захисту населення є евакуація і розміщення його у позаміській зоні.

Інженерний захист проводиться з метою виконання вимог ІТЗ із питань забудови міст, розміщення ПНО, будівлі будинків, інженерних споруд та інше.

Медичний захист проводиться для зменшення ступеня ураження людей, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій.

Біологічний захист включає своєчасне виявлення чинників біологічного зараження, їх характеру і масштабів, проведення комплексу адміністративно-господарських, режимно-обмежувальних і спеціальних протиепідемічних та медичних заходів;

Радіаційний і хімічний захист включає заходи щодо виявлення і оцінки радіа-ційної та хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного та хіміч-ного контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забезпечення засобами індивідуального захисту, організацію і проведення спеціальної обробки.


Подобные документы

  • Сучасний стан розвитку підприємств малого бізнесу в індустрії гостинності. Особливості управління підприємствами малого бізнесу в індустрії гостинності. Характеристика факторів, що впливають на розвиток малого бізнесу в індустрії гостинності в Україні.

    курсовая работа [159,9 K], добавлен 10.09.2008

  • Поняття, структура та інформаційно-технологічне середовище електронного бізнесу. Роль в сучасному світі, тенденції та правові проблеми. Рішення для Інтернет-торгівлі, платіжні та арбітражні системи. Перспективи розвитку в Україні та шляхи вдосконалення.

    курсовая работа [1,6 M], добавлен 09.01.2010

  • Становлення та розвиток ринку праці в Україні: проблеми та перспективи розв'язання. Стан та завдання щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму регулювання зайнятості в Україні. Основні напрями регулювання ринку праці.

    курсовая работа [53,4 K], добавлен 30.03.2007

  • Теоретичні та методологічні аспекти формування менеджменту підприємства. Історія розвитку управлінської науки в Україні. Дослідження ринку ресторанних послуг, оцінка стану розвитку ресторану, економічний аналіз його фінансово-господарської діяльності.

    курсовая работа [507,6 K], добавлен 08.01.2012

  • Створення Державної служби зайнятості для реалізації державної політики зайнятості населення України. Зв'язок відносин у сфері зайнятості з загальним станом економічного розвитку країни. Структура державної служби зайнятості і принципи її діяльності.

    реферат [19,9 K], добавлен 03.02.2010

  • Менеджмент готельно-ресторанного бізнесу на сучасному етапі розвитку ринкової економіки в Україні. Технології управління колективами. Кадровий потенціал підприємств готельно-ресторанного бізнесу. Підбір управлінських кадрів і формування їх резерву.

    курсовая работа [55,8 K], добавлен 26.11.2014

  • Розвиток мотивації підприємця в контексті історичного розвитку цивілізації в цілому та її економічному ядрі. Передумови розвитку міжнародного бізнесу. Основні чинники та наслідки ери експансії, її значення, роль доби концесій для міжнародного бізнесу.

    реферат [20,7 K], добавлен 21.02.2010

  • Особливості становлення і тенденції розвитку консультаційного бізнесу в Україні. Основні постачальники консалтингового продукту. Види та класифікація консалтингових послуг в країні, причини низького попиту на них. Специфіка вітчизняного консалтингу.

    контрольная работа [131,6 K], добавлен 14.09.2011

  • Малий інноваційний бізнес, життєвий цикл і тенденції розвитку, поява й розвиток бізнес-інкубаторів. Роль венчурного бізнесу в розвитку інноваційної діяльності, інноваційна спрямованість та гнучкість управління, специфічність ризикового підприємництва.

    реферат [15,3 K], добавлен 11.04.2010

  • Організація управління в державних сільськогосподарських підприємствах, в підприємствах малого бізнесу, біржах. Організаційно-економічна характеристика умов діяльності та стану розвитку с/г ТОВ "Надія": склад і структура продукції, земельних угідь.

    курсовая работа [1,0 M], добавлен 17.02.2008

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.