Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Закордонні спеціальні періодичні видання з документознавства та документології

Вступ

періодичний видання документологія

Формування знань про документ відбувалося досить тривалий час. Спочатку єдиної думки про сутність, основні віхи розвитку даної науки не існувало. Становлення комплексу наук про документ, на думку провідних дослідників у цій галузі, йшло, двома шляхами:

- як спеціальної галузі історичної науки (поряд з історичним джерелознавством, архівознавством, археографією, історичною картографією тощо) - традиційне документознавство;

- як науки інформаційного циклу (проходячи шлях від документації, документалістики до сучасних дисциплін про інформацію та документацію).

Сьогодні продовжується формування інтегрованої системи знань про документ - загального документознавства (документології), навчальної й наукової дисципліни, що охоплює доволі широкий спектр проблем, які досліджуються низкою документознавчих дисциплін, котрі були сформовані в різні часи й розвивались у своїй більшості самостійно. Розглянемо їх формування й становлення більш детально.

Спрямування потоків управлінської інформації від об'єктів вищого рівня до об'єктів нижчого рівня й навпаки - знизу вгору, відбиваючи зміст діяльності цих об'єктів відповідно до їх завдань та встановлених повноважень.

Низхідні потоки інформації за ступенем поширення можуть бути загальнодержавними чи територіальними. Наприклад, Універсал національної єдності, закони України, укази Президента України, постанови, рішення Верховної Ради та Кабінету Міністрів України мають загальнодержавне поширення, а розпорядження голови міської ради - тільки в межах міста).

У низхідних потоках управлінської інформації можна виділити частину інформації, призначену для всіх суб'єктів господарювання (наприклад, Державного комітету статистики України чи Міністерства фінансів України), або орієнтовану на тих, що функціонують у певній галузі чи сфері діяльності, наприклад, рішення колегії Міністерства освіти й науки України для навчальних закладів.

Існує чітка регламентація створення та розповсюдження управлінської інформації в державі, що зафіксована в нормативних документах (наприклад, Порядок розроблення та прийняття законів України й правозастосовної діяльності чи Порядок підготовки, подання та розгляду проектів постанов і розпоряджень та інших документів загальнодержавного значення Кабінетом Міністрів України).

Висхідні потоки інформації містять показники управління в межах самого соціального об'єкта. Вони свідчить про його ефективність, відображаючи таким чином зміст дій управління. Як база для оцінювання діяльності соціальних об'єктів, ця інформація водночас показує, наскільки ефективним є управління з боку вищих ланок, якого воно погребує коригування чи оновлення. У свою чергу, рівень керування вищих органів влади всіма низовими інфраструктурними ланками в державі також залежить від якості організації управління в цих низових установах.

Офіційне визначення інформаційних ресурсів, відповідно до наукового та загальноприйнятого уявлення про них, пов'язує це поняття з поняттям «документ», який, як визначальна одиниця інформаційного ресурсу, стає інформаційним квантом інформаційного потоку.

Процес інформатизації суспільства, який набув сьогодні глобального характеру, є новим етапом розвитку людства, що виводить його на рівень інформаційної цивілізації, у якій інформаційний ресурс стає визначальним. Інформаційний ресурс найбільш повно характеризувати «як інформацію, створену чи виявлену, зареєстровану й оцінену» {35]. Інформаційний ресурс набуває особливих властивостей, сутність яких і робить його інформаційним продуктом для споживання.

Для того, щоб стати інформаційним ресурсом, потоки інформації повинні мати деякі специфічні характеристики, завдяки яким вони стають соціально значущими, технологічно придатними, тобто такими, що мають цінність для практичного застосування. Основною такою характеристикою є системна організованість (організація) інформаційних потоків та їх окремих елементів.

Сучасними формами організації інформаційного ресурсу є: файл, база даних, банк даних, база знань, бібліотека, центр паперово-технічної інформації та ін. Сьогодні, за умов підвищеного динамізму суспільних процесів (швидка зміна ситуації, невизначеність, непередбачуваність і суперечливість як самих соціальних дій, так і їхніх наслідків) конче необхідна розробка повноцінної теоретичної концепції, методології й конструктивної теорії інформаційних ресурсів.

Об'єкт дослідження - документознавство та документологія.

Предмет - вітчизняні та закордонні періодичні видання з документології та документознавства.

Мета - зробити огляд та провести аналіз періодичних вітчизняних та закордонних видань з документознавства та документології у різних сферах прикладних застосувань.

Завдання:

1. ознайомитись із поняттям «видання» та дати загальну характеристику виданням;

2. зробити класифікацію та дати загальну характеристику періодичним виданням;

3. зробити аналіз та дати характеристику періодичним видання з документознавства та документології Російської федерації та країн СНД;

4. зробити аналіз та дати характеристику періодичним видання з документознавства та документології країн Європи та Америки.

1. Поняття «видання» та їх класифікація

1.1 Визначення поняття «видання»

Передання інформації від комуніканта до реципієнта може відбуватися в різній формі:

- у рукописному вигляді;

- після опублікування у вигляді видання;

- у вигляді електронного чи магнітного запису, аудіо-чи відеозапису;

- створенням засобами віддаленого доступу (такими як комп'ютерні мережі з відповідним програмно-технічним обладнанням) для збереження електронної інформації;

- засобами візуального відображення (браузери, редактори, спеціалізовані програми для перегляду та друкування) тощо.

Кожна з наведених форм дає можливість по-своєму розкрити сутність понять «документ» і «видання», виділити в них певні особливості, специфічні ознаки, які потрібно враховувати під час створення, розповсюдження, обробки, зберігання чи використання в системі документно-інформаційних комунікацій.

Різні підходи до визначення поняття «видання» наведено в таблиці 5.1.

Таблиця 1. Визначення поняття «видання»

	Формулювання	Джерело
1.	Видання - будь-який твір друку, що поліграфічно оформлений, має номер типографського замовлення та приймається в якості одиниці статистичного обліку друкованої продукції країни, а також одиниці обліку фонду	Словарь библиотечных терминов. - М: «Книга», 1976. - С. 15
2.	Видання - документ, що пройшов редакційно-видавниче опрацювання й містить інформацію, призначену для поширення, самостійно оформлений відповідно до вимог стандартів та інших нормативних документів і має вихідні відомості	ГОСТ 7.60-90. Издания. Основные виды. Термины и определения // Стандарты по библиотечному делу; Сборник. - СПб.: Профессия, 2000. - С. 270 - 307
3.	Видання - це документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення й поліграфічного виконання	Видання. Основні види: Терміни та визначення: ДСТУ3017-95.-К.: Держстандарт України, 1998. - 47 с.
4.	Видання - головне джерело інформації, універсальний засіб соціальної комунікації	Закон України «Про видавничу справу» // «Урядовий кур'єр. - 1997. - №130-131. - 19 липня

Перші три визначення поняття «видання» стосуються документів, головною частиною яких є друкований текст, тобто традиційних видань, але нічого не сказано про видання, у яких головним є звукозапис або запис зображень на непаперових носіях. Останні зовсім не розглядаються в цих визначеннях. Тобто не можуть бути віднесеними до обсягу поняття «видання».

В останньому визначенні, наведеному в таблиці, подане універсальне тлумачення, що включає й поняття «електронне видання», як категорію інформаційних ресурсів.

Видання, що поряд з друкованим текстом містять записи звуків чи зображення на інших матеріальних носіях (платівках, дисках, магнітофонних стрічках, фотоплівках, слайдах, аудіо - та відеокасетах), або такі, що мають супровідну допоміжну інформацію (диски з записом контрольних вправ тощо), звуться комбінованими.

Сукупність видань, призначених до випуску або випущених видавцем (видавцями) є видавничою продукцією.

Під публікацією, у загальному випадку, слід розуміти опублікований твір, тобто твір випущений в обіг для задоволення розумових потреб користувачів.

1.2 Основні ознаки видань. Структура, реквізити та допоміжний апарат видань

Особливе місце в документній комунікації посідають книги, газети, журнали, ноти, що складають групу видань - це певний вид документів (традиційні чи електронні), які мають свої специфічні ознаки, що різнять їх з іншими видами документів. Порівняння основних ознак традиційних і електронних видань подано на рис. 1.

Загальними для традиційних та електронних видань ознаками є:

- наявність носія інформації;

- необхідність редакційно-видавничого опрацювання;

- обов'язковість вихідних даних;

- наявність обумовленого накладу;

- можливість візуального сприйняття.

Структура видання як виду документа залежить від його типу, принципів побудови, читацького й цільового призначення.

Рис. 1. Основні ознаки видань

Так, принцип розміщення текстових документів у колективних збірниках буде таким: історична послідовність; алфавітна послідовність; жанрова ознака.

Принцип розміщення текстових документів у авторських збірниках та зібранні творів: авторська воля; жанрова ознака; хронологічна послідовність.

Основні реквізити традиційних видань:

- Автор - творець документа, їм може бути окрема особа або колектив.

- Заголовок - назва видання, що виступає в якості пошукового образу.

- Надзаголовкові дані - найменування організації, від імені якої виходить видання, заголовок серії.

- Підзаголовкові дані - тематика, читацька адреса і цільове призначення, порядковий номер, нумерація томів, випусків, частин, книг тощо.

- Класифікаційний індекс - УДК, ББК та авторський знак.

- Комплексний книготорговельний індекс - розміщується на виданнях з означеною ціною.

- Знак охорони авторського права - розміщується в нижньому правому куті титулу.

- Міжнародний стандартний номер - ISBN або ISSN - код реєстраційного характеру. Присвоюється міжнародною і національною агенцією за єдиною методикою.

- Анотація - коротка характеристика видання з точки зору змісту, призначення, форми.

- Реферат - скорочений виклад змісту видання.

- Випускні дані - дата передачі оригіналу в набір, дата підпису видання до друку, формат паперу і доля аркушу, гарнітура шрифту, спосіб друку, обсяг видання, наклад, номер замовлення, назва і адреса видавництва.

Допоміжний апарат літературно-художнього видання, як правило, складається з матеріалів, що додають до текстів документів, а саме: вступної статті; післямови; різних варіантів і редакцій текстів автора; приміток; додатків інформаційно-довідкового характеру.

1.3 Загальна класифікаційна характеристика видань

Типологізація й класифікація видань розробляється в рамках книгознавства - науки про книгу й книжкову справу. Значний внесок у розробку питань класифікації традиційних видань зробили А. І. Барсук, І.Є. Баренбаум, АА. Гречихін, Г.М. Швецова-Водка та ін.

Будучи одним із видів документів, видання можуть класифікуватися за певними їх ознаками: змістом, матеріальною конструкцією, періодичністю, знаковою природою фіксації інформації й т. п.

Типологічне різноманіття видань базується на сукупності ознак, головними з яких є цільове й читацьке призначення, а також характер інформації, що міститься в них. Це служить підставою для всебічної характеристики видань, дозволяє здійснити їх внутрішньовидову класифікацію, визначити різновиди й типологічну розмаїтість.

Відповідно до Національного стандарту України ДСТУ 3017-95 Видання. Основні види, терміни та визначення. «Традиційні» видання класифікують за наступними ознаками:

1) за цільовим призначенням;

2) за аналітико-синтетичним переробленням інформації;

3) за інформаційними знаками (знаковою природою);

4) за матеріальною конструкцією;

5) за обсягом;

6) за складом основного тексту;

7) за періодичністю;

8) за структурою;

9) за інформаційними ознаками;

10) за видами періодичних і продовжуваних видань;

11) за статусом [4].

Сукупність видів і типів традиційних видань деталізована в таблиці 2.

Таблиця 2. Класифікаційна таблиця традиційних видань

	Ознаки класифікації	Види видань
1.	За цільовим призначенням	Офіційне, наукове, науково-популярне, науково-виробниче, виробничо-практичне, виробничо-практичне для аматорів, навчальне, громадсько-політичне, довідкове, для організації дозвілля, рекламне, літературно-художнє
		Продовження таблиці 2.
2.	За аналітико-синтетичним переробленням інформації	Інформативне, реферативне, бібліографічне, оглядове, дайджест
3.	За знаковою природою	Текстове, нотне, картографічне, образотворче
4.	За матеріальною конструкцією	Книжкове, журнальне, аркушеве, газетне, буклет, карткове, плакат, поштова картка, комплектне, книжка-іграшка
5.	За обсягом	Книга, брошура, листівка (аркушівка)
6.	За складом основного тексту	Моновидання, збірники (полівішання)
7.	За періодичністю	Неперіодичне, серіальне (періодичне), продовжуване (видання, що продовжується)
8.	За структурою	Серія, однотомник (однотомне), багатотомне, зібрання творів, твори вибрані
9.	За інформаційними ознаками	Монографія, автореферат дисертації, препринт, тези доповідей конференції, матеріали конференції (з'їзду), збірник наукових праць, статут, інструкція, стандарт, прейскурант, паспорт, посібник (наочний, практичний, навчальний, навчальний наочний, навчально-методичний), порадник практичний, підручник, хрестоматія, рекомендації методичні, курс лекцій, текст лекцій, конспект лекцій, програма навчальна, практикум, словник, енциклопедія, словник енциклопедичний, словник мовний, словник тлумачний, словник термінологічний, розмовник, довідник, путівник, проспект, каталог, альбом, атлас, оголошення, листок інформаційний, документно-художнє, науково-художнє видання, альманах, антологія
10.	За видами періодичних і продовжуваних видань	Газета, журнал (часопис), бюлетень, календар, експрес-інформація
11.	За статусом	Оригінали, традиційні версії електронних видань, електронні аналоги традиційних видань, електронні відтворення, зокрема копії друкованих документів, тривимірних об'єктів тощо

Наведена класифікація видань є за своєю характеристикою багатоаспектною, паралельною. Тобто кожний напрям цієї класифікації (фасет) є незалежним від інших: використовується лише одна ознака класифікування, будь-яке видання може бути класифікованим за кожною з цих ознак.

Класифікація електронних видань відповідно до ГОСТ 7.83-2001 [6] наведена в таблиці 5.4.

Таблиця 3. Класифікаційна таблиця електронних видань

	Ознаки класифікації	Види видань
1.	За цільовим призначенням	Офіційне, наукове, науково-популярне, виробничо-практичне (зокрема нормативне), навчальне, масово-політичне, довідкове, видання для дозвілля, рекламне, художнє
2.	За періодичністю	Неперіодичне, серіальне, періодичне, видання, що продовжується; видання, що оновлюється (кожний наступний випуск містить актуальну інформацію попереднього випуску, але повністю замінює вміст)
3.	За структурою	Однотомне, багатотомне, електронна серія
4.	За наявністю друкованого еквівалента	Самостійне електронне видання (не має друкованого аналогу); електронний аналог друкованого документа (відтворює відповідний друкований документ, зберігаючи розташування тексту на сторінках, ілюстрації, посилання, примітки); електронна версія (аналог друкованого видання, який має рівний із оригіналом правовий статус і який створювався практично одночасно з самостійним друкованим або електронним виданням у відповідному форматі з метою подання в мережевому доступі або на окремому носії)

2. Загальна класифікація періодичних видань

2.1 Класифікація видань за періодичністю виходу. Класифікація періодичних і продовжуваних видань

За періодичністю виходу як традиційні так і електронні видання поділяються на неперіодичні, серіальні, періодичні, продовжувані видання (видання, що продовжуються).

Загальна характеристика видань за періодичністю їх виходу подана в таблиці 5.11.

Таблиця 4. Класифікаційна характеристика видань за періодичністю виходу

№	Вид	Загальна характеристика
1.	Неперіодичне	Видання, що виходить одноразово й продовження якого непередбачене
2.	Серіальне	Видання, що виходить протягом часу, тривалість якого заздалегідь не визначена, як правило, нумерованими чи датованими випусками (томами) з постійною спільною назвою
3.	Періодичне	Видання, що виходить через певні проміжки часу, має заздалегідь визначену постійну щорічну кількість і назву нумерованих чи датованих, однотипово оформлених випусків, які не повторюються за змістом
4.	Продовжуване видання (видання, що продовжується)	Видання, що виходить через заздалегідь невизначені проміжки часу, в міру накопичення матеріалу, нумерованими та (чи) датованими випусками, неповторюваними за змістом, одно типово оформлені, із спільною назвою

Періодичне й продовжуване видання може бути подано у вигляді газети, журналу (часопису), бюлетеню, календаря, експрес-інформації.

Загальна характеристика періодичних і продовжуваних видань наведена в таблиці 4.

Таблиця 5. Класифікаційна характеристика за видами періодичних і продовжуваних видань

№	Вид	Загальна характеристика
1.	Газета	Періодичне газетне видання з постійною назвою, що виходить через певні короткі проміжки часу, містить офіційні документи, оперативну інформацію й матеріали з актуальних громадсько-політичних, наукових, виробничих та інших питань, а також літературні твори, фотографії та рекламу
2.	Журнал (часопис)	Періодичне журнальне видання, яке виходить під постійною назвою, має постійні рубрики, містить статті, реферати, інші матеріали з різних громадсько-політичних, наукових, виробничих та інших питань, літературно-художні твори, ілюстрації, фотографії
3.	Бюлетень	Періодичне або продовжуване видання, що випускається оперативно, має ознаки журнального або газетного видання, містить матеріали організації, яка його видає
4.	Календар	Періодичне довідкове видання з послідовним переліком днів, тижнів, місяців даного року, а також із іншими відомостями різного характеру
5.	Експрес-інформація	Періодичне реферативне видання розширених та зведених рефератів найактуальніших опублікованих зарубіжних матеріалів або неопублікованих вітчизняних документів, призначене для оперативного інформування фахівців

Класифікація видань за періодичністю

Класифікацію видань за періодичністю показано на рис. 2.

Рис. 2. Види видань за періодичністю

Кожен із зазначених видів видань має відповідне читацьке спрямування виходить з визначеною метою. Наприклад, допомагає у вивченні конкретного питання, інформує про результати проведених наукових досліджень, пояснює у доступній формі основи наукових знань тощо.

Цільове призначення - головна ознака, що визначає відмінні особливості конкретного видання. Від цільового призначення залежить обсяг, характер викладу матеріалу, структура та оформлення того чи іншого видання.

Особливості періодичних видань

«Періодика» - грецьке слово, що означає «той, що знову приходить, наступає або повертається».

Періодичне видання виходить через визначені проміжки часу постійним для кожного року числом випусків (номерів), що не повторюються змістом, типово (однотипно) оформлені, нумерованими та/або датованими випусками, які мають загальну назву.

Характерні риси періодичних видань наведено на рис. 3.

Рис. 3. Характерні риси періодичних видань

Періодичне видання є одним із основних засобів системі масової комунікації. Класифікацію періодичних видань за регулярністю виходу у світ, місцем випуску та сферою розповсюдження показано на рис. 4.



Рис. 4. Класифікація періодичних видань

2.2 Газета як джерело оперативної інформації.

Газета - основний вид періодичного видання, що виходить через невеликі проміжки часу, яке містить офіційні матеріали, оперативну інформацію та статті з актуальних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших питань, а також літературні твори та рекламу [4].

Замовником першої газети був французький лікар і філантроп Гефраст Ренодо (1586-1653 рр.)

Традиційно газетне видання випускається у вигляді одного або декількох аркушів друкованого матеріалу визначеного формату, видавничо пристосоване до певної специфіки.

Обсяг газети може складати від 2 до 100 і більше сторінок.

Класифікацію газетних періодичних видань показано в таблиці 6.

Таблиця 6. Класифікація газетних періодичних видань

№	Ознака	Вид	Різновид
1.	За функціональністю	Загальнополітичні Спеціалізовані Спеціальні випуски	Професіональна, профспілкова, партійна тощо. З питань культури, літератури, мистецтва, релігійна. Рекламна, для відпочинку, для дітей та юнацтва
2.	За видавцем (засновником)	Державні, партійні, профспілкові, кооперативні, комерційні, творчої спілки, товариства та ін.
3.	За часом випуску	Ранішні, вечірні
4.	За періодичністю	Щоденні, щотижневі, щомісячні
5.	За місцем видання	Загальнонаціональні, регіональні, місцеві, корпоративні
6.	За матеріальною конструкцією	Окремі одиничні номери (випуски), комплекти

Види газет за функціональними ознаками наведено в таблиці 7.

Таблиця 7. Види газет за функціональними ознаками

№	Вид	Характерні ознаки
1.	Громадсько-політична	Систематично висвітлює питання внутрішньої та зовнішньої політики країни, міжнародне життя («Голос України», «Демократична Україна»)
2.	Спеціалізована	Систематично висвітлює окремі проблеми суспільного життя, науки, техніки, культури та інших галузей діяльності та направлена визначеним категоріям читачів («Освіта України», «Директор школи», «Спортивна газета» тощо). За читацьким призначенням спеціалізовані газети поділяють на професіональні; профспілкові; партійні тощо. За тематикою цільовим призначенням спеціалізовані газети розрізняють: з питань культури, літератури, мистецтва; релігійні; рекламні; для дозвілля; для дітей та юнацтва, для жінок
3.	Спеціальний газетний випуск	Газетне видання, підготовлене виїзною редакцією на суспільних засадах від основної газети з метою оперативного доведення необхідної інформації до читача. Має поточний та валовий номер, рік та дату видання; виходить протягом обмеженого терміну

Газета може мати додаток чи додатки у вигляді окремих газетних випусків і у вигляді газетно-журнальних видань, які мають самостійну назву, а також платівок, дискет, магнітофонних плівок або інших матеріальних носіїв аудіовізуальної інформації.

Структура та реквізити газети

Кожен номер газети має сукупність визначених постійних елементів:

- заголовок газети;

- сторінки номера;

- текстові матеріали, їх заголовки;

- ілюстрації тощо.

На вигляд газети суттєво впливає її формат, обсяг, кількість сторінок.

Формат газети визначається розмірами паперу, на якому вона друкується. Для газет з великим накладом використовується аркушевий папір. Загальноприйнятими для газет є такі формати А2, АЗ, А4.

Основні реквізити газети наведені в таблиці 7.

Таблиця 7. Основні реквізити газети

№	Найменування реквізиту
1.	Зображення нагород (якщо є)
2.	Назва організації вищого рівня (якщо є)
3.	Назва виду документа(газета)
4.	Довідкові дані про організацію видавця
5.	Реєстраційний індекс
6.	Місце складання або видання
7.	Заголовок газети
8.	Дата та/або номер видання
9.	Текст, що поділяється на рубрики тощо.

2.3 Журнал як вид періодичного видання

Журнал - періодичне журнальне видання, що містить статті або реферати з різноманітних суспільно-політичних, наукових, виробничих та ін. питань, а також літературно-художні твори, що мають постійну рубрикацію, яка офіційно затверджена в даному виданні [4].

Перші журнальні видання (від французького слова «jornal» - щоденник) з'явилися в Західній Європі (у Відні та у Франкфурті на-Майні) в 1615 р.

Ідея створення першого літературного журналу належала знову ж таки французу Теофрасту Ренодо, який опублікував у своєму «Bureau d'Adresse» реферати з літературних і наукових тем. Хронологічно першою організувала видання журналу родина паризького парламенту Дені де Салло (1626-1669 p.p.) який випустив у світ «Journal des Savants» (1672 p.), першим юридичним часописом був «Journal du Polais», медичним - «Nouveless Deconvertes dans toutes les perties de la Medecine» (1679 p.)» історико-літературний - «La Clet du Cabinet des Princes de J Europe» (1704-1706 pp.).

За майже 400 років свого існування періодичний журнальний друк значно виріс. Від ізольованих поодиноких органів він виріс до тисяч видань, що стали невід'ємною частиною сучасної культури. Навколо журнальних видань почали концентруватися політичні, літературні та наукові сили, посилювався їх вплив на громадське життя.

Традиційно журнальне видання виходить у вигляді блоку скріплених палітуркою аркушів друкованого матеріалу визначеного формату в обкладинці та з палітуркою. Специфічні риси журналу як періодичного видання наведено нижче (рис. 5.).

Рис. 5. Специфічні риси журналу як періодичного видання

Видова класифікація журналів базується на двох принципах:

1) читацькій адресі;

2) функціональному призначенні видань (таблиця 8.).

Таблиця 8. Видова класифікація журналів

№	Ознака	Вид	Різновид
1.	За читацькою адресою	Для читачів-спеціалістів
		Для читачів - неспеціалістів
2.	За функціональним призначенням	Суспільно-політичний
		Науковий	Науково-теоретичний науково-практичний науково-методичний
		Науково-популярний
		Виробничо-практичний
		Популярний
		Літературно-мистецький
		Реферативний	Журнальна або аркушева форма

За читацькою адресою розрізняють журнали, призначені читачам-спеціалістам та читачам-неспеціалістам, дорослим та дітям. Наприклад, журнал «Секретар-референт» відноситься до розряду професійних журналів, призначений працівникам офісів, помічникам керівника, референтам.

За функціональним призначенням розрізняють сім видів журналів, які детально розглянуті в таблиці 9.

Таблиця 9. Класифікація журналів за функціональним призначенням

№	Вид	Характерні ознаки
1.	Суспільно-політичний	Журнал, що містить статті та матеріали з актуальної суспільно-політичної тематики, призначений для широкого кола читачів
2.	Науковий	Журнал, призначений науковим працівникам, містить статті та матеріали про теоретичні дослідження прикладного характеру. Залежно від цільового призначення наукові журнали поділяють на науково-теоретичні, науково-практичні та науково-методичні. Такий вид журналів видається переважно академіями наук, університетами, окремими міністерствами. Ілюстрацій мало або у вигляді схем, графіків, таблиць
3.	Науково-популярний	Журнал, що містить статті та матеріали про теоретичні, експериментальні дослідження в галузі науки, культури та практичній діяльності з метою дати знання та самоосвіту. До цього виду відносяться й журнали для дітей. Функціональне призначення: формування наукового світобачення читача, його світогляду, популяризація досягнень науки та техніки. Ілюстровані фотографіями та малюнками
4.	Виробничо-практичний	Журнал, що містить статті та матеріали з технології, техніки, економіки, організації виробництва або практичної діяльності, методичні розробки тощо. Призначений фахівцям окремо визначеної галузі діяльності. Відрізняється невеликим обсягом публікацій та їх вільним викладом, незалежно від типу, стилю, теми
5.	Популярний	Журнал, що містить статті та матеріали з питань культури, спорту, побуту тощо. Призначений широкому колу читачів. Структура й специфіка публікацій визначаються конкретною тематикою журналу. Матеріал подається у формі, яка легко сприймається та запам'ятовується читачами
6.	Літературно-художній	Журнал, що містить твори художньої літератури, а також публіцистичні та критичні статті та матеріали
7.	Реферативний	Періодичне реферативне видання, офіційно затверджене у якості журналу, основний текст якого складається з переліку бібліографічних записів, що супроводжуються рефератами

За матеріальною конструкцією (структурою) журнал - тип видання, для якого є типовим великий формат, невеликі береги (поля), набір шрифтом одного кегля, малюнки, рухомі колонтитули, двошпальтові смуги (полоси). Титульний аркуш не є обов'язковим елементом журналу. У деяких видах він взагалі відсутній. Усі журнали скріплюються обкладинкою, на якій обов'язково зазначаються вихідні дані видання.

Структура та основні реквізити журналу розглянуто в таблиці 10.

Таблиця 10. Структура та основні реквізити журналу

Визначені постійні елементи журналу	Основні реквізити журналу
- заголовок журналу;	- зображення нагород (якщо є);
заголовки рубрик;	назва організації вищого рівня
нумерація сторінок;	(якщо є);
текстові матеріали, їх	назва виду документа (журнал);
заголовки;	- довідкові дані про організацію;
ілюстрації, рекламні	- реєстраційний індекс;
матеріали;	- місце складення або видання;
зміст;	заголовки;
бібліографічні відомості;	дата та номер;
реферат;	- тексти публікацій
- обкладинка;
- палітурка тощо

2.4 Бюлетені, періодичні збірники, календарі та експрес-інформація

Бюлетень (фр. Bulletin, італ. Bulleting - записка, листок; bulla з пізднлат. - документ із печаткою.) Бюлетень це - періодичне або продовжуване видання, що випускається оперативно, має ознаки журнального або газетного видання, містить матеріали організації, яка його видає [4].

Періодичні бюлетені, як правило, мають постійну рубрикацію. В окремих випадках бюлетені можуть випускатися протягом короткого часу, обмеженого періодом проведення певного заходу.

Видова класифікація бюлетенів за сукупністю ознак подана в таблиці 5.31.

За оформленням бюлетені майже не відрізняються від журналів.

Таблиця 11. Видова класифікація бюлетенів

№	Вид бюлетеня	Характерні ознаки
1.	Нормативний бюлетень	Бюлетень матеріалів нормативного, директивного чи інструктивного характеру, що видається, як правило, державним органом
2.	Довідковий бюлетень	Бюлетень довідкових матеріалів, розташованих у порядку, зручному для їхнього швидкого пошуку
3.	Бюлетень-хроніка	Бюлетень повідомлень щодо діяльності установи, яка його видає
4.	Бюлетень-таблиця	Бюлетень фактичних даних цифрового чи іншого характеру, відображених у вигляді таблиці
5.	Рекламний бюлетень	Бюлетень викладених у привабливій формі відомостей щодо виробів, послуг та заходів з метою створення попиту
6.	Бюлетень статистичний	Бюлетень-таблиця, змістом якої є оперативні статистичні дані, що характеризують певну сферу життя та діяльності суспільства

На відміну від журналів, бюлетені мають вузьке тематичне направлення, тобто присвячуються будь-якому, але чітко визначеному, колу питань (наприклад, бюлетень довідкових матеріалів щодо набору до різних вищих навчальних закладів України).

Збірник - видання, що містить ряд творів [4].

Періодичні збірники мають певну схожість із журналами: виходять регулярно, під єдиним заголовком, послідовно, мають цифрове та хронологічне позначення, але не мають офіційного затвердження як журнал.

Традиційно періодичний збірник - це тип періодичного видання, що містить ряд творів декількох авторів, інформаційні, наукові, художні та інші матеріали.

Календар - - періодичне довідкове видання з послідовним переліком днів, тижнів, місяців даного року, а також з іншими відомостями різного характеру [4].

Перший друкований календар з'явився у 1448 р. Це був «Астрономічний календар» виготовлений Йоганом Гутенбергом. Він являв собою аркуш розміром 67x72 см і був настінним. В Україні перший аркушевий календар з'явився у 1581 р., видрукований він був Острозькою друкарнею Івана Федорова.

Календарі можуть бути щорічними, щомісячними, щотижневими. Віднесення календарів до періодичних видань є умовним. Періодичність виявляється лише у змісті чи структурі зазначеного видання: хронологічній послідовності викладу та охопленні певного чітко визначеного періоду, найчастіше року.

Класифікацію календарів відповідно до матеріальної конструкції показано в таблиці 5.32.

Таблиця 12. Класифікація календарів за матеріальною конструкцією

	Вид календаря	Характерні ознаки
1.	Табель-календар	Аркушеве видання календаря-щорічника з переліком днів року, розташованих за місяцями у вигляді таблиці
2.	Відривний (перекидний) календар	Настінний (настільний) календар-щорічник, у якому для кожного дня, тижня чи місяця відведено окремі аркуші, що відривають (перекидають)
3.	Календар книжкового типу	Календар-щорічник, який випускається у вигляді книжкового видання, з матеріалами, підібраними відповідно до певної тематики і призначений певним категоріям читачів
4.	Календар знаменних дат	Календар-щорічник (щоквартальник, щомісячник, щотижневик) із вибірковим переліком днів року, пов'язаних із певними пам'ятними подіями та відомостями щодо цих подій

Календарі можуть випускатися у вигляді листівок, плакатів чи книжного блоку. Вони можуть бути у вигляді кишенькового прямокутника, будиночка трикутної форми з підставкою знизу, настінного з пружинками чи без них.

Характеристика окремих видів календарів подана в таблиці 13.

Таблиця 13. Класифікація календарів за формою

№	Найменування виду	Характеристика
1.	Кишеньковий календар	Стандартний розмір 70x100 мм. Друкується на матовому папері 250г/м2 або папері 280 г./м2. Після ламінації відрізується від аркуша на спеціальному устаткуванні, куточки піддаються процедурі округлення
2.	Календар-будиночок	Формат - 210x297 мм в розкладеному вигляді. Бувають двох типів: з перекидним календарним блоком на пружині; з календарною сіткою, віддрукованою на одній або обох сторонах будиночка, можливе місцеве лакування
Продовження таблиці 13.
3.	Настінний календар	Складається, як правило, з 14 аркушів формату АЗ (297x420 мм) - обкладинка, підкладка й 12 аркушів внутрішнього блоку. У верхній частині робиться напівкругла вирубка під ригель, у якому закріплені круглі металеві пластини
4.	Квартальні календарі на одну пружину	Складаються з постера (шапки) розміром 210x297 мм, підкладки (480x297 мм) та календарного блоку розміром 450x297 мм. У постер уставляється металевий люверс, на якому й тримається квартальний блок
5.	Квартальні календарі на три пружини	Складається з постера, трьох підкладок і трьох календарних блоків із форматом календарної сторінки 150x297 мм. Постер і підкладки друкують на папері щільністю 300 г./м2 з макетів замовника і ламінують глянцевим матом 32 мкм за бажанням замовника
6.	Квартальні календарі на 3 пружини 3 годинниками	На відміну від попереднього типу передбачається встановлення годинникового механізму зі стрілками на циферблаті (діаметр 250 мм-400 мм). Усі елементи проектуються згідно творчого задуму ' замовника, може додаватись рухомий курсор

Експрес-інформація - періодичне реферативне видання розширених та зведених рефератів актуальних опублікованих зарубіжних матеріалів або неопублікованих вітчизняних документів, призначене для оперативного інформування фахівців [4].

Специфічні риси експрес-інформації наведено на рис. 6.

Рис. 6. Специфічні риси експрес-інформації

Експрес-інформація відноситься до книжного видання й відображає однотипну інформацію.

3. Аналіз закордонних періодичних видань

3.1 Російські та країн СНД періодичні видання з документознавства та документології

Розвиток документології на початку XXI в. тісно пов'язане з дослідженнями Юрія Миколайовича Столярова. Дисципліна, яку на початку 1990-х рр. він назвав документознавством, надалі в результаті уточнення її завдань і розмежування з традиційним документознавством стала називатися документологію. З кожним роком поняття документології все більш уточнюється. Зараз Юрій Миколайович характеризує її як фундаментальну наукову дисципліну.

Розвиток теорії документології відображено в багатьох публікаціях і виступах Ю.Н. Столярова, в яких розглядалися закони документології, визначення та складові документа, поняття інформації та документного ресурсу, питання документологічної термінології; опублікована і програма курсу «документологію».

На сьогоднішній день по всьому світу засновано та виходять регулярно у друк періодичні видання з документознавство та документології. Багато з них видаються на території СНД, в тому числі і у Російській федерації.

Розглянемо деякі із них.

«Библиотечное дело - XXI век»

«Библиотечное дело - XXI век» - кольоровий, науково-практичний збірник, додаток до журналу «Бібліотекознавство». Містить в основному статті прикладного характеру про роботу бібліотек в Росії і за кордоном, аналітичні матеріали з актуальних проблем бібліотечної справи, знайомить з новими інформаційними ресурсами.

Основні розділи збірника:

- теорія і практика: точки перетину;

- досвід: пошуки, знахідки;

- інформаційні ресурси.

Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика

Загальний опис. Журнал «Вісник Московського університету. Серія 10. Журналістика» - рецензованих наукове видання з періодичністю виходу 6 раз на рік. Опубліковані в ньому матеріали присвячені проблемам журналістики, ЗМІ, масової комунікації. Журнал орієнтований на публікацію статей, що представляють собою результати самостійного дослідження, організованого і проведеного в рамках наукового підходу. Автори - провідні російські і зарубіжні вчені та дослідники.

Журнал має повнотекстову мережеву версію в Інтернеті (для передплатників), включений в систему Російського індексу наукового цитування, оформляється відповідно до вимог ВАКу.

«Вісник Московського університету. Серія 10. Журналістика» є рецензованим науковим виданням, публікації в якому рекомендовані ВАКом за спеціальністями «Філологія» та «Документознавство».

Вестник Библиотечной Ассамблеи Евразии

«Вестник Библиотечной Ассамблеи Евразии» - науково-практичний журнал некомерційного партнерства «Бібліотечна Асамблея Євразії» і Російської державної бібліотеки. Заснований в 1993 р під назвою «Інформаційний бюлетень Бібліотечної Асамблеї Євразії». З 2000 р видавався як науково-практичний журнал «Вісник БАЄ». З 2002 р виходить під назвою «Вісник Бібліотечної Асамблеї Євразії».

Тематика: міжкультурні та міжбібліотечні зв'язки країн СНД; бібліотеки в полікультурній сфері; Євразійство і культури миру; національні бібліотеки; інформатизація бібліотек; бібліотечна наука і практика та ін.

«Научная периодика: проблемы и решения»

Журнал «Научная периодика: проблемы и решения» - це перший в Росії міжнародний професійний журнал для видавців і розповсюджувачів наукової періодики, а також працівників наукових бібліотек. В сучасних умовах до наукових журналів пред'являються набагато більш суворі вимоги. Це пов'язано з розвитком інтернет-технологій, збільшенням числа журналів, появою нових інструментів їх оцінки, переходом журналів до видання в електронному вигляді та іншими сучасними тенденціями. Журнал «Наукова періодика: проблеми та рішення» присвячений вирішенню подібних проблем, адже видання наукових журналів - це нині досить динамічна галузь, тому необхідно бути в курсі професійних новин, технологій та пропозицій.

В журналі висвітлюються питання видання наукового журналу (метадані для наукової статті, сайт наукового журналу, особливості редакційно-видавничого процесу, вимоги ВАК до наукових журналів), розповсюдження (особливості укладення договорів з підписними агентствами, правовий статус розповсюдження електронної версії журналу та окремих статей, методи просування наукового журналу), обробки та оцінки (індекс цитування, імпакт-фактор, індекс Хірша, реферування в міжнародних базах даних).

У журналі також можна познайомитися з найважливішими доповідями з найбільших щорічних галузевих конференцій, таких як Science online, Науковий журнал в Росії, Всеросійський бібліотечний конгрес.

«Теория и практика общественно-научной информации»

Теорія і практика суспільно-наукової інформації. Методологічні та методичні проблеми наукової інформації з соціальних і гуманітарних наук. Сучасний стан та перспективи розвитку автоматизованих систем. Зарубіжний досвід інформаційної діяльності.

«Секретарское дело»

Професійний журнал про тонкощі секретарської справи. Експертні статті під соусом практичних порад. Секрети професії від персональних помічників успішних фірм, етикет, протокол ділових заходів, нове в роботі з документами, листування, IT-технології, психологія ділового спілкування, зарплати, компенсації та ін.

3.2 Періодичні видання з документології та документознавство країн Європи та США

З ростом обсягу інформації, обумовленим розвитком економіки, розширенням номенклатури продукції, будівництвом нових об'єктів, освоєнням нових районів, кількість документації, створюваної в організаціях, підприємствах, фірмах, стрімко зростає. Це обумовлює необхідність чіткої постановки роботи з документами - в іншому випадку закономірно поява документів низької якості, погано складених і погано оформлених, що не містять повну і цінну інформацію, що вимагають збільшення терміну обробки.

На сьогоднішній день автоматизація діловодства також необхідна, як автоматизація бухгалтерського обліку в середині дев'яностих років. Причин цьому багато. По-перше, інформацію необхідно обробляти якомога швидше і якісніше, підчас інформаційні потоки не менш важливі, ніж матеріальні. По-друге, втрата інформації або її потрапляння в чужі руки може обійтися дуже дорого.

Саме автоматизація документообігу організацій є найбільш актуальною тематикою у документознавство країн Європи та Америки, а останні роки і країн СНД.

Розглянемо деякі періодичні видання, присвячені даній тематиці.

«ID News»

Журнал «ID NEWS» присвячений всім існуючим на сьогоднішній день видам автоматичної ідентифікації. Журнал публікує інформацію про існуючі технології ID і нових розробках в цій області, дає огляди устаткування і програмного забезпечення, розповідає про досвід російських і західних підприємств і нових проектах постачальників технологій.

«Library Journal»

Професійний бібліотечний журнал. Видається в США. Науково - практичний і теоретичний збірник. У збірнику висвітлюється роль сучасної бібліотеки як одного з основних елементів інфраструктури інформаційного суспільства, розглядається процес посилення ціннісно-орієнтовної функції бібліотеки в умовах глобалізації інформаційного простору, наводяться результати проведених в бібліотеках багатоаспектних досліджень, зокрема аналізуються нові підходи до формування структури інформаційних ресурсів бібліотек, гармонізації формування і використання традиційних книжкових і електронних документів, мережевих інформаційних ресурсів, до створення нових інформаційних продуктів і послуг на основі вивчення інформаційних потреб користувачів і впровадження сучасних технологій, розглядаються можливості маркетингової діяльності бібліотек, проблеми дотримання норм авторського права.

«European Social Science Journal»

Присвячений дослідженню фундаментальних і прикладних міждисциплінарних проблем гуманітарних і суспільних наук, покликаний сприяти інтеграції в європейський науковий простір. Журнал публікує актуальні наукові статті, наукові повідомлення та матеріали наукових конференцій.

«Office Information Systems: A Retrospective and a Call to Arms»

Управління інформаційних систем є полем інформатики присвяченому дослідженням офісів і розробці технологій для підтримки офісних працівників. Поле вирішення задач розпочато в 1982 році переніс поступове припинення до 2004 року, проте, багато з тем і питань, які на грунті дисципліни продовжують існувати і сьогодні. Офісні працівники продовжують боротися з рутинних завдань, які не мають достатньої підтримки ІТ і проблема гірше для мобільних співробітників. Даний журнал пропонує ретроспективу OIS технологій з надією на стимулювання інтересу до дисципліни і задоволення потреб офісних працівників по всьому світу. Розглядаються еволюція офісних технологій та детального обговорення минулих досліджень. Обговорення показує, що підтримка технології для офісних працівників і раніше недостатньо. Розглянуті технології бачення і архітектури, щоб мотивувати дослідників та визначено завдання для майбутніх досліджень.

«ECM-Journal»

Статті та блоги для новачків і професіоналів про системи електронного документообігу та ECM, workflow і бізнес-процесах, інформаційної безпеки та ін. Каталог програм. Словник термінів.

Висновки

Отже, використання поняття «документологія» та формування її законів було актуалізоване тільки в 90-ті рр. XX ст.

Разом з тим, поняття «закони документології» використовували й інші автори, коли йшлося про дослідження документа з позицій ширших, ніж це передбачене «класичним» документознавством. У даному випадку наслідувався підхід, запроваджений теорією документа Поля Отле.

У наступних працях Н. Кушнаренко змінює трактування документології. У 2003 р. документологія виділяється нею як окрема частина документознавства, що містить «теорію і методологію документознавства» (крім неї, у складі документознавства виділено загальне документознавство, часткове і спеціальне документознавство). У 2004 р. Н. Кушнаренко пропонує все документознавство перейменувати в документологію, у складі якої буде «документознавство» як одна з документологічних дисциплін, присвячена суто управлінському документознавству. Цей підхід повторює пропозицію Ю. Столярова, викликану тим, що в російських вищих навчальних закладах виявилося дві дисципліни з однаковою назвою «документознавство», але різним змістом. Оскільки історична першість належала «документознавству» в трактовці Московського державного історико-архівного інституту (як переважно управлінського), було запропоновано залишити за ним цю назву. Нове документознавство слід було б просто перейменувати в документологію».

Наслідки такого перейменування можемо спостерігати у такому факті: у 2007 р. майже одночасно в Харківській державній академії культури було видано дві навчальні програми з майже однаковим змістом, але різними назвами: «Документознавство» для спеціальності «Документознавство та інформаційна діяльність» і «Документологія» для спеціальності «Книгознавство, бібліотекознавство і бібліографія».

Автори обох програм - Н. Кушнаренко і А. Соляник. Як бачимо, документознавство тут просто перейменовано в документологію, без будьяких змін у його (чи її) характеристиці.

Провідний український документознавець С.Г. Кулешов вважає, що «документологія» - це синонім загального документознавства.

Крім нього до документознавства входить спеціальне документознавство, присвячене окремим видам документа. Але документологія, на думку С. Кулешова, не є науковою дисципліною, а лише «певною сукупністю знань», яка охоплює «узагальнену історію та теорію документа».

Ю. Столяров поряд з ототожненням нового документознавства і документології запропонував дещо іншу структуру навчального курсу «Документологія». У ньому передбачено два розділи: «Теоретичні основи документології» і «Класифікація документа». На думку Н. Кушнаренко такий курс «сприятиме отриманню студентами цілісного уявлення про види і різновиди документів, їх суть, соціальну роль, функції, ознаки і властивості як системного об'єкта». З наведеного викладу змісту цього курсу можна зробити висновок, що він нагадує вже відоме загальне документознавство.

Перетворення документознавства в документологію розглядає також відомий український дослідник і педагог М.С. Слободяник.

Він вважає, що документологія має замінити документознавство, але це «об'єктивний і тривалий процес, який не може бути прискореним», і, звичайно, не можна просто перейменувати сучасне документознавство в документологію.

Російський теоретик соціальної комунікації А.В. Соколов вважає, що документологія має бути «метатеорією документної комунікації». Метатеорія - це узагальнююча наука, покликана підбивати підсумки «часткових теорій», якими в даному випадку, на його думку, є бібліографознавство, бібліотекознавство, бібліополістика та інші.

Ідея такої науки була висунута ще Полем Отле, але зміст її досі не сформувався, хоча й існує багато досліджень, які могли б стати її основою.

Ю.Н. Столяров вважає, що в документології вже встановлені свої закони, називає і характеризує три з них. В цьому його позиція відрізняється від позиції представників харківської школи, які виділяють загальні та приватні закони документології. Кобщ відносяться закони: документатівной підтримки всіх суспільних відносин, генерації документів соціальними системами, збереження раніше створених видів документів в процесі еволюції документальної комунікації, акумулювання в документах всіх знань людства, співвідношення інформації та її носія, відповідності обсягу документованої інформації пропускним можливостям каналів документской комунікації. До приватних законам віднесено: освіти соціальними системами генетично споріднених документних ресурсів; пропорційності обсягу та змісту документного потоку масштабам розвитку певної сфери діяльності.

В навчальному посібнику Ю.Н. Столяров так характеризує перший закон документології - закон документізаціі: всякий соціально значимий акт потребує документарном оформленні. В іншому формулюванні - це закон документарізаціі, що розуміється як документарное опосередкування будь-яких актів соціальної комунікації.

Слідства цього закону: 1) поява і функціонування колосального безлічі видів документів; 2) всі соціальні інститути є системами документивно; 3) необхідність адекватності документа потребам зовнішнього середовища; 4) поняття документа в своїй сутності відносне, конвенціональне і умовне; 5) постійне зростання документного масиву; 6) кожна область людської діяльності здатна створити окремі види документів стосовно до своїх потреб, але ці види можуть використовуватися потім і в інших сферах; 7) будь-яка сфера людської діяльності має власне документознавство (там же); 8) виникає необхідність створення узагальнюючої науки документології, для якої одно цікаві всі області, які мають справу з документами, вона їх вивчає з точки зору того спільного, що характеризує їх.

Список використаних джерел

1. Асеев ГТ., Шейко ВЛ. Информационные технологии в документоведении: Учеб. пособие. - X.: ХГИК, 1997. - 290 с.

2. Воробьев Г.Г. Документ: информационный анализ. - М.: Наука, 1973. -256 с.

3. Зиновьева Н.Б., Саяпина ИЛ., Пашни на ИЛ. Документ в коммуникации и восприятии: Лекции по курсу «До-кументоведение». - Краснодар, 1995. - 58 с.

4. Ильюшенко МЛ. Кузнецова ТЯ., Лившиц ЯЗ. Документоведение. Документ и системы документации. - М.: МГИАИ, 1977. - 132 с.

5. Книговедение: Энциклопедический словарь / Ред. коллегия: Н.М. Сикорский (гл. ред.) и др. - М.: Сов. Энциклопедия, 1982. - 664 с.