Особливості інноваційного бізнесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проаналізуйте мотиви і перепони щодо розвитку інноваційного бізнесу в малих і крупних компаніях

інновація бізнес ризик проект

Розвиток організацій відбувається шляхом освоєння різноманітних інновацій. Ці інновації можуть торкатися всіх сфер діяльності організації. Слід зазначити, що будь-які досить серйозні інновації в одній сфері діяльності організації, як правило, вимагають негайних змін у поєднаних ділянках, а іноді і загальної перебудови організаційних структур менеджменту.

Інноваціями є будь-які технічні, організаційні, економічні й управлінські зміни, відмінні від існуючої практики в даній організації. Вони можуть бути відомі і використовуватися в інших організаціях, але для тих організацій, в яких вони ще не освоєні, їхнє впровадження є новою справою і може привести до чималих труднощів. Організації мають різну сприйнятливість до інновацій. Їхній інноваційний потенціал істотно залежить від параметрів організаційних структур менеджменту, професійно-кваліфікаційного складу, промислово-виробничого персоналу, зовнішніх умов господарської діяльності й інших факторів.

Інновації знаходяться, з одного боку, у протиріччі з усім консервативним спрямуванням на збереження існуючого становища, з іншого боку - націлені, у межах стратегії змін, на значне підвищення техніко-економічної ефективності діяльності організації.

Інновація - елементарна складова підприємництва, завжди властива ринковій економіці. Але вона є так само поєднанням раціональності й ірраціональності. Творчість служить джерелом інновації, вона є «первинним ресурсом» підприємництва при ринковій економіці.

До об'єктів інновації відносяться:

- продукція (види, якість);

- матеріали;

- засоби виробництва;

- технологічні процеси;

- людський фактор (розвиток особистостей);

- соціальна сфера (зміна поведінки співробітників організації);

- розвиток організації.

Загальні тенденції розвитку економіки неминуче приводять організацію до необхідності освоєння сучасних досягнень НТП. Організації повинні ризикувати, впроваджувати новітні досягнення науки, нову продукцію і технологію, організацію менеджменту і виробництва. Ще великим ризиком є пасивне чекання того моменту, коли ситуація цілком проясниться.

Ступінь ризику при здійсненні різних інновацій різний. Інновації на часткову модернізацію устаткування і технології виробництва, відновлення продукції, що випускаються, зниження витрат виробництва і підвищення матеріальної зацікавленості членів колективу в результатах праці пов'язані з незначним ризиком і є обов'язковими умовами неухильного підвищення ефективності виробництва.

З великим ризиком пов'язане впровадження принципово нових досягнень науки і техніки, що істотно змінюють технічну базу виробництва й організацію менеджменту. До них відносяться не тільки фундаментальні розробки в галузі техніки і технології але ё нові організаційно-технологічні рішення.

Позитивний вплив а інноваційний потенціал організацій робить децентралізація в прийнятті рішень, низький рівень формалізації і регламентації управлінських робіт, здатність організаційних структур менеджменту гнучко перебудовуватися відповідно до змін завдань і умов діяльності.

Найбільшу сприятливість до інновацій мають невеликі вузькоспеціалізовані організації. Вони спеціалізовані на задоволенні конкретних запитів споживачів і мають здатність гнучко перебудовуватись в залежності від характеру і темпів розвитку промислового виробництва. Їхні організаційні структури менеджменту виявляються найбільш мобільними і чуттєвими до сучасних науково-технічних тенденцій і організаційно-економічних нововведень.

Серед організаційних структур інноваційного менеджменту особлива роль відводиться малим фірмам, мобільний персонал яких може швидко сприймати і генерувати нові ідеї. Так, в США у сфері науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) приблизно 90% всіх компаній - малі фірми. З розрахунку на 1 дол. США вкладених засобів такі фірми створюють в 24 рази більше нововведень, ніж гігантські концерни. Витрати на одного ученого і інженера в малих фірмах в 2 рази менше, ніж у великих. Окрім гнучкості і мобільності цих фірм економісти відзначають відсутність бюрократизму в управлінні в умовах високого позикового відсотка.

Крупні компанії, як правило, орієнтовані на створення удосконалювальних інновацій. Керівникам таких компаній логічним представляється вдосконалення в тому напрямі, де компанія добилася помітних успіхів в освоєнні певного сімейства продукції. Така психологія була характерною для соціалістичних країн, де була відсутня конкуренція на внутрішньому ринку.

Перехід до радикально нової техніки і технології для крупних фірм небажаний, оскільки при цьому знецінюється накопичений продуктивний потенціал. В той же час з економічної точки зору нововведення вигідніші, чим ризик радикалізм. Більшість компаній керуються принципом «витрати - результати» і вкладають засоби тільки в таких НДДКР, які гарантують прибуток.

У малих фірм немає шансів витримати конкуренцію на ринку. Саме життя штовхає їх на ризикований шлях радикальних інновацій, оскільки часто останні мало пов'язані з витратами. Не випадково в швидко прогресуючих новітніх галузях електроніки, біоінженерії і біотехнології, у виробництві споживчих товарів діє безліч дрібних фірм.

Малі фірми часто створюються під одну ідею, хоча успіх радикальних інновацій ніколи наперед не гарантований. У разі невдачі проекту мала фірма розоряється, великі ж завжди працюють «зі страховкою», оскільки вони розробляють, як правило, паралельно декілька проектів, що дозволяє компенсувати втрати. Проте, ризик привабливий. У 1975 р. в США два техніки фірми ігрових автоматів купили на 2,5 тис. дол. електронних деталей і вперше сконструювали перший мікропроцесор і персональний комп'ютер. Через 10 років фірма перетворилася на компанію «Microsoft», яка успішно конкурує з «ІВМ».

У США, Японії, країнах Західної Європи в малому інноваційному бізнесі використовуються такі організації, як венчурні - фірми «ризикованого» капітал і спін-офф - фірми-»отприски», різні інноваційні фонди.

На перших порах діяльність таких фірм нерідко фінансується крупними компаніями, не охочими ризикувати, але контролюючими цей ризик. У разі успіху крупна компанія одержує готове нововведення (це може відбуватися шляхом поглинання венчурної фірми). Помноживши інновацію на потужність свого виробничого і комерційного потенціалу, компанія забезпечує собі більше прибутку.

У США на початкові етапи розвитку бізнесу в підготовчий і стартовий періоди доводиться 39% венчурних інвестицій. Середній річний рівень прибутковості американських венчурних фірм складає близько 20%, що в 3 рази вище, ніж в цілому по економіці США.

Малі інноваційні фірми засновують вчені, інженери, винахідники. Часто первинним капіталом таких фірм служать особисті заощадження, хоча їх буває недостатньо і доводиться шукати ризиковий капітал. У середині 80-х років ХХ в. у США налічувалося до 5000 таких фірм. Специфіка ризикового капіталу полягає в тому, що він надається на безпроцентній, безповоротній основі і не підлягає вилученню в перебігу всього терміну дії договору.

Впровадження технічних, організаційних і економічних інновацій вимагає адекватних змін у діючих формах і методах організацій менеджменту. Воно обумовлює необхідність безперервності управлінських інновацій. Останнє стає усе більш важливою умовою підвищення ефективності діяльності організацій.

Потреб в інноваціях в більшості випадків запроваджується у середині самої організації, що у ролі споживача часто сама здійснює необхідні розробки для задоволення власних потреб в удосконалюванні організації виробництва і підвищенні його технічного рівня. Інновації стимулюють збільшення попиту на продукцію і ростом обсягів продажів, а також можливим підвищенням цін на деякі види ресурсів. зміни в технології можуть іноді відкривати нові можливості для продуктивних інновацій.

Поліпшуючі інновації спрямовані звичайно на підвищення якості продукції, зміну її зовнішнього вигляду, зниження витрат. Вони можуть бути вигідними внаслідок дуже швидкого впливу на економічні показники організації, її конкурентоспроможність. Поліпшуючі інновації стимулюють необхідність зниження цін на продукцію і підвищення її якості.

Інновації, впроваджені в одній організації можуть потім поширюватись на комерційній основі в інших організаціях. Швидкість їхнього поширення (дифузії) залежить від відносної потреби в інвестиціях і ефективності кожної інновації. При цьому, чим більша кількість організацій використовувала дану інновацію, тим вищі втрати в тих організаціях, що її не використовували. Це також прискорює процес поширення.

Особливістю сучасного етапу розвитку інноваційної діяльності є утворення у великих організаціях науково-технічних комплексів, що поєднують дослідження і виробництво.

У 1980-і рр. в інноваційній політиці великих організацій високорозвинених країн світу з'явилася тенденція до переорієнтації спрямованості науково-технічної і виробничо-збутової діяльності. Вона проявилася в підвищенні асортиментів випущеної продукції питомої ваги нових наукомістких виробів, збут яких веде до розширення супутніх технічних, у тому числі технологічних послуг: інжинірингових, лізингових, консалтингових й ін. З іншого боку, відзначається прагнення до зниження витрат виробництва традиційної продукції.

Поясніть роль СВЕЗ у прогресивній трансформації економіки

Одним із способів залучення іноземних інвестицій, збільшення обсягів виробництва, зниження безробіття є створення на території країни вільних економічних зон.

ВЕЗ - це територіально-економічні утворення, для яких встановлюються спеціальні митні, валютні, фінансові та інші режими, що забезпечують сприятливі умови для господарської діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб. Перевагою ВЕЗ є залучення іноземних інвестицій, які на відміну від кредитів не вимагають повернення відсотків та самої суми вкладення.

Як свідчить світовий досвід, досягнення ВЕЗ пов'язані із розв'язанням як традиційних для світової практики, так і нових соціально-економічних задач, таких як:

-- підвищення ступеня інтегрованості приймальної країни до світового господарства;

-- ефективне залучення до національної економіки іноземних інвестицій;

-- зміцнення експортного потенціалу країни;

-- стимулювання вітчизняних фірм до підвищення свого технічного та технологічного рівня.

-- ефективна зайнятість населення

-- здатність БЕЗ виконувати функцію дослідної лабораторії для апробації різних ринкових нововведень;

-- полегшення переходу від закритої до відкритішої економіки;

-- підвищення інноваційних можливостей території .

В економічній теорії існують 2 концептуальні підходи до організації вільних зон:

Територіальний підхід -- зона розглядається як відокремлена територія, де всі підприємства-резиденти користуються пільговим режимом господарської діяльності.

2. Функціональний (режимний) підхід -- це пільговий режим, що застосовується до визначеного виду підприємницької діяльності незалежно від розташування відповідної фірми в країні.

Аналіз наявних у світі ВЕЗ різноманітної орієнтації дозволяє провести таку класифікацію зон:

1. Відносно державних кордонів:

-- внутрішні -- розташовані у внутрішніх регіонах країни;

-- зовнішні -- розташовані безпосередньо на кордоні.

2. За характером взаємодії із поза зональною економікою:

-- інтеграційного типу -- в механізм зони закладено принцип тісної взаємодії з суб'єктами підприємництва поза межами зони;

-- анклавного типу -- зона функціонує в просторі, що є замкненим відносно позазональної господарської системи та відкритим для зовнішніх зв'язків.

3. За характером об'єкта зонування:

-- локальні (точкові) -- розміщуються в межах спеціально визначеної незаселеної території площею до 500 га та має тільки об'єкти забезпечення життєдіяльності зони і є вільною від забудови;

-- комплексні -- виконують декілька функцій.

4. За масштабами та значущістю вирішуваних проблем.

5. За функціональною спрямованістю: зовнішньоторговельні, торговельно-виробничі, науково-технічні, туристичні (або туристично-рекреаційні), банківсько-страхові (або оф-фшорні території) та інформаційні зони.

Перша в світі ВЕЗ торгового типу була створена в Греції у 166 році до н. е. на острові Делос, де було скасовано ряд податків, митних зборів, спрощено адміністративні формальності збереження та відправки вантажів. Місто Гамбург офіційно отримало статус „порто-франко» (вільна гавань) у 1510 році. На сьогодні цей порт обслуговує 50 країн світу, майже 50 млн. тон вантажів щорічно. На території колишньої Російської імперії, зокрема в Одесі (1817 -- 1857), Батумі (1878), Амурському та Уссурійському краях (1858-1890), у Якутській та Приморській губерніях (1858-1909), у Мурманську (1876), у гирлі річок Об, Лена, Єнісей (1876--1906) існували аналоги БЕЗ.

Вільні економічні зони у 20 столітті, як правило, створювались та розвивались у промислово розвинених країнах: у СІПА близько 200 зон зовнішньоторговельної спрямованості, Німеччині -- 6 вільних портів і 3 безмитні зони, Франції -- 2 райони вільної торгів. та зони підприємницької діяльності, Іспанії -- 3 безмитні зони, Італії -- 3 спеціальні безмитні зони, Японії -- торговельно-виробнича зона, в Англії -- біля 25 зон і технопарк Крім того, існують вільні зони в Канаді, Фінляндії, Греції, Ізраїлі та інших країнах.

Значний розвиток отримали ВЕЗ в індустрійних країнах Тихоокеанського регіон. Тайвані, Гонконзі, Південній Кореї, Сінгапурі. Створюються зони і в країнах, які мали досвід соціалістичного співробітництва: Угорщина, Польща, В'єтнам.

На сьогодні в світі нараховується більше 1200 різного роду БЕЗ, в тому числі 400 вільних торгових зон, 400 науково-промислових парків, більше 300 експортно-виробничих зон і біля 100 зон спеціального призначення (офшорні центри, зони рекреації, еколого-економічні регіони, туристичні центри та інші).

Сукупний обсяг експорту товарів тільки з експортно-виробничих зон зріс 3 17 млрд. дол. "

1990 р. до 25 млрд. дол. В 1995 p., загальна кількість зайнятих тут збільшилась з 2 млн. до 3 млн. чоловік. В оффшорних центрах сьогодні знаходиться майже третина банківських депозитів розвинених країн світу. За станом на початок 1999 р. у вільних зонах виробляється, а також з них вивозиться продукція, вартість якої складає біля 15 % світового торговою товарообороту

Beлика кількість ВЕЗ у світі обумовлюється пільгами, які надаються на таких територіях Можна виді тати 4 їх основні групи

1. Зовнішньоторговельні пільги передбачають введення особливого митно-тарифного режиму ( зниження або скасування експортно-імпортного мита) і спрощеного порядку здійснення зовнішньоторговельних операцій

2.Фіскальні пільги містять норми, пов'язані з податковим стимулюванням конкретних видів діяльності або поведінки підприємців Ці пільги можуть торкатися податкової бази (прибуток або доход, вартість майна тощо), окремих їх компонентів (амортизаційні відрахування, витрати на зарплату, транспорт), рівня податкових ставок, питань постійного або тимчасового звільнення від оподаткування,

3. Фінансові пільги включають різноманітні форми субсидій, що надаються у вигляді встановлення низьких цін на комунальні послуги, зниження орендної плати за користування земельними ділянками і виробничими приміщеннями, а також за рахунок бюджетних коштів і преференційних державних кредитів.

4. Адміністративні пільги надаються адміністрацією зони з метою спрощення процедур реєстрації підприємств і режиму в'їзду-виїзду іноземних громадян, а також падання різноманітних послуг.

Завдяки пільгам, які надаються у вільних зонах, суб'єкти підприємництва мають можливість отримувати великі прибутки: в середньому їх норма складає 30-35 % за рік, а в азіатських зонах -- 40 %. Строк окупності вкладених засобів значно скорочується і складає 2 -- 3,5 років.

Важливо також зазначити, що податкові пільги далеко не головний стимул для залучення в зону іноземного капіталу через велику конкуренцію існуючих ВЕЗ. Суттєвішими в цьому відношенні можуть виявитися сьогодні такі фактори, як політична стабільність, інвестиційні гарантії, якість інфраструктури, кваліфікація робочої сили, спрощення адміністративних процедур, а також можливість одержання на внутрішньому ринку відносно дешевих кредитів.

На шляху до ринкової економіки Україні важливо використовувати досвід інших країн. Особливої уваги заслуговує Китай: 14 перших ВЕЗ принесли 40 % експорту та 23 % ВВП. За 10 років в зоні Шеньчжень досягнутий 200 % приріст валової продукції промисловості. Ця країна має позитивне сальдо зовнішньої торгівлі у сумі 20 млрд. дол., а валютні резерви зросли до 75 млрд. дол. В першій половині XXI століття китайська економіка може стати найсильнішою в світі.

Політика "відкритих дверей " через ВЕЗ забезпечила створення в Китаї 270 тис іноземних і спільних підприємств, а обсяг прямих іноземних інвестицій складає біля 200 млрд. дол. Потужні підприємства Китаю вже створюють свої філіали за кордоном, які працюють 6ільше ніж у 120 країнах світу В свою чергу біля 4500 зарубіжних китайських підприємств інвестувати в світову економіку більше 5 млрд. дол. СІЛА В Китаї створено 5 особливих економічних районів 14 приморських міст, в яких створено 32 райони техніко-економічного розвитку, 52 райони розвитку високої і нової технології державного рівня В економіку однієї провінції Хайнань залучено 13 млрд. дол. США з 52 країн світу створено 5200 спільних підприємств, щорічні темпи приросту валового внутрішнього продукту складають в середньому 13,7 % Населення цієї провінції (7 млн. постійних та 8 млн. тимчасових жителів) забезпечило обсяг зовнішньої торгівлі у 1994 році по імпорту 9 8, експорту - 17 млрд. до і США Зарубіжні фірми перших 2 роки зовсім звільняються від податку, а потім протягом 3 років сплачують тільки його половину Будівництво набуває шалених темпів через достаток робочої сили Ділові люди світу поспішають вкласти кошти і використати сприятливі умови протягом 5 років.

Китайський Уряд ставить за мету залучення іноземних інвестицій за рахунок цілеспрямованого регіонального і галузевого протекціонізму і послаблення податків на імпортні товари необхідні для виробництва експортних продуктів Найважливішим уроком китайського досвіду є підтвердження того, що агресивна експортна стратегія -- це ключ для досягнення економічного зростання.

Методи подолання кризи в країнах світу відпрацьовувались з урахуванням національних особливостей кожної країни -- але загальною особливістю є ефективне використання національних ресурсів і світового досвіду, залучення інвестицій, інтегрування у світову економіку.

Рушійною силою процесів створення ринкової економіки є керівники і спеціалісти, які оволоділи сучасними методами роботи В Україні створені нові освітянські заклади, на які покладена задача підготовки керівників для ринкової економіки самого високого рівня Однак мало використовується їх безпосереднє стажування за кордоном. Тоді як Японія перебуваючи в економічній кризі за 10 років (1955--1965) простажувала у США понад 28 тисяч керівників, фахівців різних рівнів управління і галузей, які привезли в країну найсучасніші технологи управління Вони стали ініціаторами, впроваджувачами, консультантами у відповідних економічних системах Японії Одночасно в національному масштабі була проголошена на найвищому рівні головна національна ідея пропаганди продуктивності праці, раціонального використання ресурсів.

Геополітичне положення України повинно бути використане для надання міжнародних послуг через комунікаційну інфраструктуру мереж, рекреаційно-туристичні ресурси. Більше третини експортних послуг в світі дають транспортні послуги, а прибутки від іноземного туризму багатьох країн складають 25 % (в деяких 50 -- 70 %) всіх надходжень від експорту. Наприклад, на своєму західному кордоні Польща за 1994 рік за рахунок розвитку прикордонної інфраструктури і створення умов для прикордонної торгівлі та виробничої кооперації отримала 4 млрд. дол., Іспанія отримує 17 млрд. дол. -- або ЗО X від щорічного експорту, Італія -- 11 %, Данія -- 8 %.

За алегоричним порівнянням одного із вчених-економістів теперішня економіка нашої держави нагадує родючу, але суху землю. Незначне скорочення податків «лише зволожить її», тотальне зменшення податкового пресу зменшить бюджетні надходження і буде нагадувати «зливу» соціального плану, яка змете все «вирощене на цій землі». Створення сприятливих умов для підприємництва і, як наслідок, активізації інвестиційної діяльності у вигляді оптимально розподілених ВЕЗ і є тим «життєдайним дощем», який забезпечить стабілізацію економічного стану -- спочатку в окремих регіонах, а потім всієї держави В Україні прийнято Закон Про загальні засади створення і функціонування ВЕЗ> Головною метою їх створення є прискорення соціально-економічного розвитку країни за рахунок іноземних інвестицій Щоб зацікавити іноземного інвестора і активізувати виробництво ВЕЗ є привабливішими ніж залучення іноземних кредитів навіть під 6 -- 7 % річних і це підтверджує досвід інших країн Тим більше що під виділені незначні кредити капіталістичні країни як правило додатково продають продукцію надзвичайно дорогу і низької якості. Однак, Україна, ігноруючи міжнародний досвід розвинених країн зі стабільною економікою і колишніх соціалістичних країн у створенні ВЕЗ не достатньо використовує цей важливий економічний важіль у відродженні економіки Основна причина -- неузгодженість загальнодержавних і регіональних економічних інтересів Уряд виступає за окрему економічну систему всієї України з ринковими складовими елементами, але остерігається того що при цьому буде чати місце закріплення економічної влади регіональної номенклатури Більшість депутатів також за підлеглу систему з переважними командними якостями. Тому ані Уряд, ані Парламент над правовим забезпеченням зон достатньо не працюють. Хоча в 1998-1999 роках чати місце позитивні зрушення. Розвиток регіональної автономії не веде до сепаратизму і це вже зрозуміли всі навіть в тих державах які є менш привабливими ніж Україна для іноземних інвесторів.

Вихід з економічної кризи неможливий без експериментів та використання прогресивного зарубіжного досвіду. Для поліпшення економічного стану України у Президента та Уряду залишилось не так вже й багато важелів. Створення ВЕЗ безумовно сприяло б відродженню як окремих регіонів, так і в цілому економіки нашої держави.

Як здійснюється контроль за ходом виконання проекту? Поясніть роль графіків та сітьового планування як механізмів звітності

Звичайно, внаслідок непередбачених змін зовнішнього оточення і непередбачених внутрішніх обставин, тривалість виконання програми і фактична її вартість відрізняється від запланованих величин. Крім того, з часом можуть змінюватися і потреби, для задоволення яких розроблялася програма. Внесення змін є звичайним явищем у будь-якій програмі. Первісний план може виявитися неспроможним через різні фактори, наприклад, через рушення термінів початку програми, перегляду умов фінансування, зміни потреб, неточного планування зв'язків між завданнями, тимчасових оцінок і ресурсних вимог завдань, зриву постачань документації чи устаткування підрядчиками, несподіваних технічних утруднень і зміни зовнішніх умов. Однак багато відхилень від плану можуть бути узгодженні своєчасним і ефективним менеджментом.

Таким чином, всі основні елементи програми повинні контролюватися менеджером. Менеджер повинен визначити процедуру і установити послідовність збору даних через визначені інтервали часу, робити аналіз отриманих даних, аналізувати поточні розбіжності фактичних і планових показників і прогнозувати вплив поточного стану справ на виконання обсягів робіт що залишилися.

Вимоги до системи контролю, що включають склад аналізованої інформації, структуру звітів і відповідальність за збір даних, аналіз інформації і прийняття рішень, виробляються до початку реалізації програми за участю всіх зацікавлених сторін. Система менеджменту програмою повинна забезпечувати коригувальні впливи там і тоді, де і коли вони необхідні. Наприклад, якщо відбувається затримка закінчення окремих робіт, то можливо, прискорити їхнє виконання можна за рахунок перерозподілу трудових ресурсів і устаткування. Якщо ж затримуються постачання програмної документації, збільшуються витрати на матеріали й устаткування, субпідрядники зривають дерективні строки, то необхідно переглянути план програми. Корекція плану може бути обмежена переглядом параметрів завдань, а може зажадати розробки зовсім нової мережної моделі, починаючи з поточного стану і до моменту закінчення програми.

Основні принципи побудови ефективної системи контролю включають:

- наявність чітких планів;

- наявність ясної системи звітності;

- наявність ефективної системи аналізу;

- наявність ефективної системи реагування.

Таким чином, у процесі контролю можна виділити три основних кроки:

1) відстеження фактичного стану робіт - збір і документування фактичних даних;

2) аналіз результатів і оцінки поточного стану робіт, а також порівняння досягнутих результатів із запланованими показниками (обсягами);

3) корегувальні дії - планування і здійснення дій, спрямованих на виконання робіт і відповідно до плану чи мінімізації невідповідностей.

Існує два основних методи контролю фактичного виконання: «простий контроль» і «детальний контроль».

Метод простого контролю також називають методом «0-100», оскільки він відслідковує тільки моменти завершення детальних завдань (існують тільки два ступеня завершеності завдання: 0 і 100%). Іншими словами, вважається що робота виконана тільки тоді, коли отриманий її кінцевий результат. Метод детального контролю передбачає виконання оцінок проміжних станів виконання завдання (наприклад, завершеність детального завдання на 50% означає, що за оцінками виконавців менеджменту, мета завдання досягнута на половину). Даний метод більш складний, оскільки жадає від менеджера оцінювати відсоток завершеності для робіт, що знаходяться в процесі виконання. В управлінні проектом планування (програмування, детальна програма) займає основне місце, втілюючи в собі організуючий початок усього процесу реалізації проекту. Основна мета планування - інтеграція всіх участків проекту для виконання комплексу робіт, що забезпечують досягнення кінцевих результатів проекту. План реалізації інноваційного проекту являє собою детальний, розгорнутий у часі, збалансований за ресурсами і виконавцями, взаємопов'язаний перелік науково-технічних, виробничих, організаційних і інших заходів, спрямованих на досягнення загальної мети чи вирішення поставленого завдання. Таким чином, план містить вказівки кому, яке завдання й у який час вирішувати, а також які ресурси потрібно виділити на рішення кожного завдання. Як правило, він оформляється у вигляді контекстної інноваційної програми.

При управлінні інноваційними проектами, як правило, використовується система планів подана на рисунку 1.

Об'ємно-календарний план інноваційного проекту визначає тривалість і обсяги робіт, дати початку і закінчення виконання робіт, тем, завдань проблемно-технічного плану, резерви часу і величини ресурсів, необхідних для виконання проекту. Календарні розрахунки мають своєю метою регламентацію згладженого і погодженого ходу робіт з обліком доцільної їхньої послідовності і взаємозв'язку з кожної теми (завдання) проблемно-тематичного плану і за окремими організаціями - виконавцями (детальні календарні плани), а також за проектом в цілому (зведений оптимальний календарний план).

Як метод календарного планування в системі управління інноваційними проектами рекомендується використовувати методи сіткового планування і управління (СПУ), що спочатку 60-их років поширились в нашій країні. Система СПУ передбачає детальне вивчення майбутніх робіт і подання їх у вигляді спеціального креслення - сіткового графіка. Технологічно процес побудови сіткового графіка і розробки календарного плану поділяються на наступні основні етапи і кроки:

1. Уточнення цілей і обмежень проекту:

- цілей: тривалість, якість;

- обмежень: вартість, наявність виробничих ресурсів.

2. Побудова сіткового графіка:

- складання переліку робіт;

- встановлення зв'язків між роботами, етапами (топології мережі);

- побудова мережі залежностей (приватні і зведені сіткові графіки).

3. Розробка календарного плану (аналіз проекту в часі):

- оцінка тривалості кожної роботи;

- визначення тривалості виконання окремих завдань, етапів, стадій і всього проекту;

- розрахунок параметрів мережі;

- розрахунок дат початку і закінчення кожного завдання і проекту в цілому;

- визначення критичного шляху проекту;

- розрахунок резерву часу;

- оптимізація (перепланування) мережі.

4. Оцінка наявних ресурсів, визначення необхідних ресурсів, їхньої вартості і розподіл ресурсів за завданням проекту.

Використання при календарному плануванні проекту мережних методів дозволяє:

- визначити склад найбільш відповідальних робіт, що становить критичний шлях проекту;

- встановити мінімальний час завершення проекту;

- виділити роботи, завдання з високим ризиком;

- виділити занадто інтенсивні періоди діяльності.

Основні процедури і методи сіткового планування і інноваційних проектів застосовується відповідно до відомої загальної практики СПУ. Для проектів, що складаються з декількох сотень найменувань робіт, якісне і оперативне виконання функцій управління вручну стає або дуже трудомістким, або просто неможливим. Незаперечні переваги ЕОМ викликали до життя широкий спектр спеціалізованих систем для управління проектами. На сьогоднішній день програмне забезпечення для сіткового планування розроблено практично для усіх видів ЕОМ. Прикладами таких систем для планування є Hilestones фірми Kidasa Software, Artemis Project фірми Metier, Primavera Project Planner, Time Line фірми Symantec, система ТНММ (типова надлишкова мережна модель) НДІСП у будівництві (м. Київ).

Наведіть способи зниження ризику інноваційних проектів

Будь-яка фірма, що функціонує в умовах ринку, ставить своєю метою одержання прибутку. в той же час об'єктивно можливі і збитки. Це є дуже характерним у період розвитку ринкових відносин, коли підприємницьку діяльність приходиться здійснювати в умовах інформаційної недостатності, невизначеності і нестійкості, мінливості економічного середовища. Отже, виникає неясність і непевність в одержанні очікуваного розрахованого кінцевого результату, а отже і зростає ризик, тобто небезпека невдач, непередбачених втрат. Ризик характерний для початкових стадій підприємництва, коли ще невеликий досвід, бракує практики проведення підприємницьких операцій. Але ризикувати приходиться і бізнесменам-професіоналам з багаторічним стажем.

Найсильнішим фактором ризику є конкуренція, що на ринку новацій може бути доповнена такими «специфічними властивостями», як поява погрози впровадження товарів-замінників, виготовлених за новою, більш економічною технологією чи настанням «іншогалузевих» конкурентів.

У цих неординарних умовах є цілком закономірною і поява нового покоління менеджерів - «ризик-тейкерів», тобто людей що діють незвичайно, творчо і зухвало, ризиковано, але з розрахунком.

Люди, що володіють здатністю до ризику, але підкорюються при цьому необхідним суспільним регламентаціям - важливе надбання суспільства, коштовний ресурс стійкого розвитку економіки.

Якими ж методами повинен користуватись ризик-тейкер як менеджер з управління, а точніше сказати, з усунення, згладжування настання негативних наслідків можливих ризиків?

Управління базується на стратегії і тактиці ризик-менеджера.

Перша ґрунтується на довгострокових стратегічних інноваційних цілях і оцінках невизначеності господарських ситуацій, на ефективних методах досягнення цих цілей на протязі тривалого періоду. При цьому головна увага приділяється питанням прогнозування, стратегічного планування, виробленню обґрунтованої інноваційної концепції і програми адаптації підприємства до невизначеності.

Стратегія визначає тактику, тобто сукупність методів, прийомів, використовуваних у конкретних умовах даної господарської ситуації для досягнення поставлених цілей, що не суперечить стратегічним інноваційним цілям.

У загальному випадку система управління ситуацій ризику містить наступні основні елементи:

- виявлення в альтернативах ризику і допущення його тільки в межах соціально-прийнятого рівня;

- розробка конкретних рекомендацій орієнтованих на усунення чи мінімізацію можливих негативних наслідків ризику;

- створення спеціальних планів (програм), що дозволяють оптимальним чином діяти в критичній ситуації людям, що реалізують рішення з ризиком чи компрометує цей процес;

- підготовка і прийняття нормативних актів, що допомагають запровадити в життя обрану альтернативу;

- облік правових норм психологічного сприйняття ризикованих рішень (і програм), а також суспільної думки при підготовці і виборі подібних проектів.

У даний час існує чотири основних базових методи, використаних у ризик-менеджменті як засоби боротьби з ризиком.

Перший метод - це усунення, тобто запобігання ризиків у підприємницькій діяльності.

Мабуть, поки що неможливо позбутися від ризику стихійних лих. Але під силу нам цілком усунути ризик впровадження свідомо нежиттєздатного інноваційного проекту. Важко, але можливо вгадати ризик впровадження інших новацій.

Інвестори можуть прийняти такий проект, передбачувані доходи від якого здатні покрити витрати на його реалізацію і принести прибуток не менш банківського відсотка. Важливо іти від ризику, незавершеного будівництва, неповернення кредиту і т.д.

Другий метод - зменшення несприятливого впливу тих чи інших факторів на результати інноваційної діяльності шляхом розробки превентивних заходів (підвищення якості проектів, планування, підготовки, використання гнучких технологій, вибору оптимальної товарної стратегії).

Третій метод управління ризиком полягає в його передачі, перекладі. Він реалізується шляхом формування ефективної системи страхування усіх видів ризику, створення АТ з обмеженою майновою відповідальністю.

Якщо ризик не страхується, то необхідно проводити доходи щодо створення відповідного резервного фонду на підприємстві і розробляти кризовий план, управління в надзвичайних ситуаціях .

Четвертий метод є найбільш діючим методом ризикового менеджменту, що одержав назву «оволодіння ризиком». Іноді звертаються до розділу ризику між виконавцями. Є й інші способи зменшення ризику втрат у господарській діяльності підприємства взагалі й в інноваційній зокрема.

Він застосований (навіть необхідний), коли потенційні втрати незначні, коли робиться все можливе для попередження чи зниження збитку від впливу непередбачених обставин, коли чітко виявлені шанси на одержання доходу.

Важливо розрахувати ціну ризику - величину можливих втрат і можливого виграшу.

Цр = Пn-Пn·Pi+ Пn·Pj,

де Ц - ціна ризику;

Пn - запланований прибуток без обліку ризику;

Pi - ймовірність втрати прибутку при несприятливому результаті;

Pj - ймовірність успішного результату.

Резюмуючи викладене, варто сказати, що інноваційний менеджер повинен мати право на ризик і визначенні межі економічної, адміністративної і професійної відповідальності за ризик.

Рівність повноважень і відповідальності - от необхідні сполучення успішної діяльності інноваційного менеджера.

Практична частина

ЗУ «Про наукову і науково-технічну діяльність»

Цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Метою цього Закону є врегулювання відносин, пов'язаних з науковою і науково-технічною діяльністю та створення умов для підвищення ефективності наукових досліджень і використання їх результатів для забезпечення розвитку усіх сфер суспільного життя.

Основними завданнями цього Закону є визначення:

- правового статусу суб'єктів наукової і науково-технічної діяльності, матеріальних та моральних стимулів забезпечення престижності та зумовленої суспільними потребами пріоритетності цієї сфери людської діяльності, залучення до неї інтелектуального потенціалу нації;

- економічних, соціальних та правових гарантій наукової і науково-технічної діяльності, свободи наукової творчості;

- основних цілей, напрямів та принципів державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності;

- повноважень органів державної влади щодо здійснення державного регулювання та управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

Основним суб'єктом наукової і науково-технічної діяльності згідно даного Закону є вчений. Також даним Законом встановлено функції, права та зобов'язання наукового працівника; встановлюються підстави, на основі яких діє наукова установа; визначено права і обов'язки керівника наукової установи; описано основні положення щодо вченої (наукової, науково-технічної, технічної) ради наукової установи; описано основні положення щодо державної атестації наукових установ; визначено основні умови для надання статусу національного наукового центру; визначено причини для створення державного реєстру наукових об'єктів, що становлять національне надбання, порядок його формування, ведення та фінансування; описано основні положення щодо Національної академії наук України та галузевих академій наук; описано роль наукової і науково-технічної діяльність у системі вищої освіти, громадські та наукові організації, взаємовідносини органів державної влади і громадських наукових організацій.

В ІІІ розділі описано державні гарантії діяльності вчених, наукових працівників. Більш детально розглядаються питання присвячені: підготовці наукових кадрів та підвищення їх кваліфікації, науковому ступеню і вченим званням, атестації наукових працівників, правовому режиму наукового і науково-технічного результату, оплати і стимулювання праці наукового працівника, пенсійному забезпеченню та соціальному захисту наукового працівника.

В VI розділі описуються повноваження суб'єктів державного регулювання та управління у сфері наукової і науково-технічної діяльності. Увага акцентується на визначенні повноважень Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України у сфері наукової і науково-технічної діяльності, визначенні повноважень Міністерства України у справах науки і технологій та повноважень інших центральних органів виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності. Окремо розглядаються повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади.

В розділі V описано форми і методи державного регулювання та управління у науковій і науково-технічній діяльності. Особлива увага концентрується на цілях та напрямках державної політики в науковій і науково-технічній діяльності, на основних принципах державного управління та регулювання у науковій і науково-технічній діяльності, на фінансово-кредитних та податкових важелях державного регулювання у сфері наукової і науково-технічної діяльності, на бюджетному фінансуванні наукової і науково-технічної діяльності, на розгляді державного фонду фундаментальних досліджень, державних наукових та науково-технічних програмах, державному замовленню на науково-технічну продукцію, державному інноваційному фонду, забезпеченню розвитку кадрового потенціалу науки, науковій і науково-технічній експертизі, системі науково-технічної інформації, захисті права інтелектуальної власності, стандартизації, метрологічному забезпеченні і сертифікації у науковій і науково-технічній діяльності, державній підтримці міжнародного наукового та науково-технічного співробітництва.

ЗУ "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків"

Цей Закон визначає правові та економічні засади запровадження та функціонування спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка" (м. Київ), "Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона" (м. Київ), "Інститут монокристалів" (м. Харків), "Вуглемаш" (м. Донецьк), "Інститут технічної теплофізики" (м. Київ), "Київська політехніка" (м. Київ), "Інтелектуальні інформаційні технології" (м. Київ), "Укрінфотех" (м. Київ) (далі - технологічні парки).

В І розділі цього Закону описані загальні положення, терміни, які вживаються в цьому законі та сфера застосування закону.

ІІ розділ присвячений розгляду питань щодо особливостей запровадження спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності. Розділ містить 7 статей, в яких розкриваються особливості запровадження спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності, особливості оподаткування технологічних парків та їх учасників, дочірніх та спільних підприємств, особливості державної підтримки інвестиційної та інноваційної діяльності, порядок ввезення товарів, устаткування, обладнання, сировини, матеріалів, комплектуючих та інших предметів, які використовуються технологічними парками, їх учасниками, дочірніми і спільними підприємствами, особливості валютного регулювання, особливості дії законодавства України при запровадженні спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності.

Обґрунтування інноваційної ідеї

Комп'ютер і мікрохвильова піч, стільниковий телефон і телевізор, відеомагнітофон і кухонний комбайн... Всі ці прилади полегшили наше життя. Проте чи не здійснюють вони негативний вплив на здоров'я?

Вивчати вплив побутової електроніки на організм людини в Україні стали порівняно недавно, років 15 тому. Можливо, саме із-за своєї неграмотності ми не боїмося купувати дешеві прилади, перекуповуємо вживану апаратуру. Ну а вже про те, що в компаніях і організаціях комп'ютери мало не щільно стоять, і говорити не доводиться.

А тим часом, недотримання правил техніки безпеки при роботі з складною технікою, по словах завідувача кафедрою медицини праці Рівненського медичного університету доцента Олександра Шепарева, може привести до істотних змін стану здоров'я. Як затверджують фахівці, при роботі комп'ютера може виникнути шкідливе поєднання декількох чинників - електромагнітного і електростатичного полів, невикористаного рентгенівського випромінювання і інфрачервоного спектру. Під їх дією у людини знижується імунітет, що, як відомо, веде до розвитку численних захворювань. Передвісником же неблагополуччя можуть стати гострі респіраторні захворювання, що часто мучать, і інші банальні інфекції.

Та все ж без цієї дивовижної машини - комп'ютера - ми вже жити не можемо. Тому треба зробити все можливе, щоб був він для нас і помічником, і другом. Головне для цього - дотримувати техніку безпеки. Захисний екран, грамотне заземлення, герметичність апаратури багато в чому ослабляють її шкідливу дію. Адже навіть при маленькій щілині (дефект при збірці) комп'ютер починає «робити» фон. Існують вимоги і до температурного режиму - в комп'ютерному залі повинно бути 18-22 градуси. Ну і, звичайно, установка і розміщення машин. Норми площі дуже жорсткі - не менше 6 квадратних метрів на одну машину при висоті приміщення не менше 3 метрів. Тобто для оператора з комп'ютером необхідний простір в 20 кубічних метрів.

При роботі за комп'ютером можуть виникнути захворювання до яких відносяться:

1. Захворювання хребта (остеохондроз, викривлення хребта)

2. Захворювання органів дихання.

3. Тунельний синдром, причиною якого є робота з мишею і клавіатурою, і наслідками якого є біль в руках.

4. Стрес, депресія і інші нервові розлади викликані впливом комп'ютера на психіку людини.

Детальніше я хтіла б зупинитися на болі в руках.

Біль в руках, особливо в гроні правої руки, викликана довгою роботою за комп'ютером придбала назву тунельного синдрому або синдрому зап'ястного каналу, і так само, придбала статус професійного захворювання комп'ютерників (програмістів, машиністів і людей робота яких ведеться в основному на комп'ютері). Причиною виникнення болю є затискання нерва в зап'ястному каналі. Затискання може бути викликано розпуханням сухожиль тих, що проходять в безпосередній близькості до нерва, розпуханням самого нерва. Причиною ж затискання нерва є постійне статичне навантаження на одні і ті ж м'язи, яке може бути викликана великою кількістю одноманітних рухів (наприклад при роботі з мишкою) або незручним положенням рук, під час роботи з клавіатурою, при якому зап'ястя знаходитися в постійній напрузі. Все це може привести до постійного відчуття болю або дискомфорту в руках, ослабленню і онімінню рук, особливо долонь. Варто відмітити що біль в руках може бути викликаний не тільки затисканням зап'ястного нерва, але і пошкодженням хребта (остеохондроз, грижі міжхребцевих дисків) при якому ушкоджується нерв що йде до рук від спинного мозку.

Для профілактики і лікування синдрому зап'ястного каналу слід поклопотатися про ергономічність свого робочого місця, якомога частіше переривати роботу і виконувати невеликий набір вправ для рук.

1. При роботі з клавіатурою, кут згину руки в лікті повинен бути прямим (90 градусів)

2. При роботі з мишкою кисть повинна бути прямою, і лежати на столі якнайдалі від краю.

3. Стілець або крісло повинно бути з підлокітниками, так само бажано наявність спеціальної опуклості для зап'ястя (килимок для миші, спеціальної форми клавіатура або комп'ютерний стіл з такими опуклостями).

Вправи для рук:

Чим частіше уриватися для виконання вправ тим більше вони принесуть користь.

1. Струсіть руки.

2.Сжимайте пальці в кулаки (~10 раз)

3. Обертайте кулаки навколо своєї осі.

4. Натискаючи однією рукою на пальці іншої руки з боку долоні, як би вивертаючи долоню і зап'ястя назовні.

За допомогою цих вправ можна поліпшити кровообіг в м'язах і розтягнути їх, а так само розім'яти інші м'язи руки.

Але, так як моя робота безпосередньо пов'язана з безперервною роботою за комп'ютером, я з впевненістю можу сказати, що 95% працюючих за комп'ютером про такі вправи навіть не чули. Тому я пропоную створити масажери для рук. Вони як і мишка, клавіатура, колонки…будуть підключатися до системного блоку. Адже при роботі за комп'ютером ми не тільки працюємо з клавіатурою чи мишкою. Іноді ми читаємо деяку документацію і т.п. От в ці хвилини можна зробити відпочинок для рук. Я впевнена в тому, що дана продукція знайшла б свого покупця і була б досить конкурентоспроможною.

Під час генерування нової комерційної ідеї було переглянуто велику кількість відповідної літератури, Інтернет видань. І ні водному з них не було знайдено посилань на аналогічну продукцію. Складатися даний масажер буде з простої мікросхеми, яка споживає мінімум потужності та створює вібрації (подібні деталі використовуються для створення вібровикликів в мобільних телефонах), та поверхневого шару, обов'язково приємного на дотик. Собівартість даного продукту буде таким чином не великою, тому і співвідношення ціна/якість буде оптимальним.

І обов'язково потрібно буде винахід запатентувати!!!

Література

Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. За редакцією В.О. Василенко. - Київ: ЦУЛ, Фенікс, 2003. - 440 с.

Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие. - К.: МАУП, 2000. - 148с.

Стеченко Д.М. Інноваційні форми регіонального розвитку: Навч. посіб. - К.: Вища шк, 2002. - 254с.

Санитарные правила и нормы «Гигиенические требования к дисплейным терминалам и персональным электронно-вычислительным машинам и организации работы с ними» разработаны: НИИ медецины труда РАМН <А.Е.Вермель, И.М.Волкова, А.Н.Гудкова, Ю.П.Пальцев>.

Галина Кушнарева СВЧ-инфицированные. Микроволновки, телевизоры, компьютеры как источники болезней.