Організаторські здатності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Управлінська діяльність, як і будь-яка інша діяльність, може характеризуватися різним рівнем її якісних параметрів, виконуватися з більшою або меншою ефективністю. Це визначається багатьма факторами, але в першу чергу залежить від тих особистісних і професійних якостей керівника, необхідність у які визначається змістом і характером управлінської діяльності. Іншими словами, головними факторами її ефективності виступають специфічні управлінські здібності. Не тільки ефективність, але навіть сама можливість реалізації управлінських функцій залежить від того, чи володіє ні людині такого роду здібностями. У зв'язку з цим поняття здібностей відіграє особливу роль при вивченні управлінської діяльності.

Організаторські здатності

Здібності - це індивідуально-психологічні особливості особистості, що є умовами успішного здійснення якої-небудь діяльності і розходження, що виявляють, у динаміку оволодіння необхідними для неї знаннями, уміннями і навичками. Виділяють три основних ознаки, що відрізняють здібності від всіх інших психічних явищ:

здібності - це індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють однієї людини від іншого; це - тільки ті особливості, що мають відношення до успішності виконання діяльності або декількох діяльностей; здібності не можна звести до знань, умінням і навичкам, що уже вироблені в людини, хоча й обумовлюють легкість і швидкість їхнього придбання.

Категорія управлінських здібностей включає дві підгрупи здібностей. Перша - управлінські здібності, необхідність яких обумовлена змістом управлінської діяльності як типу професійної діяльності: її специфічними умовами і вимогами, системою її основних - адміністративних функцій, «суб'єкт-суб'єктним» принципом її організації. Друга - здатності більш локального характеру, обумовлені тією або іншою основною управлінською функцією.

Здатності першої групи найбільше повно були розкриті відомим вітчизняним психологом Л.І. Уманським; його робота узята тут за основу розгляду управлінських здібностей. На його думку, основними серед них виступають наступні (вони позначаються їм як організаційні здібності).

Психологічна вибірковість виявляється в декількох основних особистісних і поведінкових індикаторах. Ними є: 1) повторювані факти швидкого і точного, а часто - невербального, неусвідомленого відображення психологічних особливостей стану інших людей; 2) співпереживання людиною того, що переживають, почувають інші, свого роду емоційна синхронність; 3) висока чутливість і сприйнятливість до опису психологічних якостей інших людей; 4) можливість швидко й адекватно характеризувати психологічні особливості людей, влучність і стислість словесних їхній «фотографій»; 5) переважний вибір психологічних об'єктів з багатьох інших, що одночасно діють на людину і вибірковість товариськості; 6) вибірково-психологічна пам'ять і спостережливість, що яскраво виявляються і перевіряються в спостереженні, бесідах, у рішенні організаторських задач; 7) схильність до психологічного аналізу, поясненню поводження інших людей і своя власного; 8) здатність думкою поставити себе в психологічну ситуацію іншої людини.

Практичний психологічний розум має, по Л.И. Уманському, наступні прояви: 1) адекватний розподіл обов'язків колективної діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей людей; 2) швидка орієнтація в ситуаціях, що вимагають практичного застосування знань людей; 3) спритність у застосуванні психологічного стану, настрою людей до даних умов життя і діяльності; 4) здатність викликати стимулюючі мотиви діяльності, знайти шляхи і способи зацікавити людей справою; 5) облік взаємин, особистих симпатій і антипатій, психологічних розходжень людей при угрупованні їх для виконання колективної діяльності; б) високий ступінь навченості при формуванні організаторських знань, навичок і умінь; 7) тенденція вирішувати практичні питання крізь призму наявних людських можливостей.

Психологічний такт виявляється в: 1) почутті міри і граней у взаєминах і взаємодії з людьми; 2) мовної адаптації до різних людей, відсутності «мовного шаблона» і грубого пристосовництва, мовної спритності при першому знайомстві; 3) індивідуалізації спілкування з людьми в залежності від їх стійких індивідуально-психологічних особливостей; 4) почутті ситуації; 5) обліку зовнішніх обставин, що впливають на взаємини індивідів один з одним; 6) чуйності, уважності, співчутливості у відносинах до людей; 7) простоті, природності в спілкуванні, здатності залишатися самим собою у відносинах з людьми, відсутності театральності в поводженні; 8) почутті справедливості, об'єктивності підходу до підлеглих, здатності показати і довести цю об'єктивність.

Суспільна енергійність має наступні показники: 1) емоційний мовний вплив виявляється в різних емоційних формах мови - в акцентному членуванні фрази, інтонації, наголосах, паузах; 2) вольове спонукання виявляється в мовній, мімічній і пантомімічній формі; 3) здатність впливати на інших своїм відношенням до людей, справам, подіям, здатність передати це відношення; 4) логічна переконливість впливу словом і справою, здатність показати причинний зв'язок явищ, довести логічну послідовність у мовній і практично-діяльній формах; 5) практично-діяльна форма впливу виявляється в тім, що організатор сам показує, як виконати справу, що він доручає іншим;  6) впевненість у своїх силах, більша віра в справу, у можливість його здійснення, оптимізм, бадьорість духу; 7) здатність правильно і швидко вибрати момент вирішального впливу, піти на ризик.

Вимогливість виражається в наступному: 1) сміливість пред'явлення вимог; 2) сталість пред'явлення вимог; 3) гнучкість їхнього пред'явлення в залежності від конкретної обстановки; 4) самостійність вимог; 5) категоричність вимог; 6) розмаїтість форм їхнього вираження; 7) індивідуалізація вимог у залежності від психологічних особливостей людей.

Критичність має наступні індикатори: 1) критична спостережливість як уміння побачити і виділити недоліки; 2) самостійність критичності; 3) легкість критичного аналізу; 4) логічність і аргументованість критики; 5) прямота і сміливість критичності; б) глибина й істотність критичних зауважень; 7) сталість критичних висловлень; 8),доброзичливість критики.

Схильність до організаторської діяльності знаходить вираження в: 1) спонтанному самостійному включенні в організаторську діяльність; 2) прийнятті на себе ролі організатора і відповідальності за роботу інших людей; 3) потреби в здійсненні організаторської діяльності; 4) природності включення в цю діяльність; 5) невтомності в організаторській роботі;  6) емоційно-позитивному самопочутті при її виконанні, здатності побачити необхідність в організаторській діяльності в обставинах, зримо її не потребуючих.

Ці - загальорганізаційні здібності доповнюються і конкретизуються більш локальними здібностями, що обумовлюють ефективне виконання окремих управлінських функцій. Відповідно їхній склад визначається на основі системи базових функцій управління. Основними з них є наступні здібності.

Здатність до цілеустановлення включає два основних аспекти. По-перше, це здатність до формулювання, генеруванню цілей керованої системи як таких; визначенню пріоритетів цілей; виділенню найбільш істотних з них. По-друге, це здатність до формулювання цілей перед підлеглими, що забезпечувала б прийняття цих цілей ними.

Здатність до прогнозування складається в умінні керівника «заглянути в майбутнє», угадати розвиток подій і в результаті такого прогнозу будувати все керування не по типі реактивної (пасивної) стратегії, а на основі активно-прогностичної («далекооглядної») стратегії. Часто підкреслюється, що це - найважливіша здатність керівника.

Здатність до планування як своїх дій, так і дій підлеглих, а також організації в цілому, будучи однією з основних умов управлінської діяльності, має синтетичну побудову і повинна бути зрозуміла як ефект конвергенції багатьох інших здібностей - як когнітивних, так і особистісних.

Здатність до прийняття управлінських рішень. Слід зазначити, що, оскільки сама функція прийняття управлінських рішень є основною для управлінської діяльності, те саме дана здатність звичайно також розглядається як критично важлива для неї. Відмітною її особливістю є те, що вона практично не компенсується з боку інших здібностей. Іншими словами, недостатній рівень її розвитку не може бути заповнений (або заповнюємо лише в незначному ступені) за рахунок інших управлінських здібностей.

Комунікативні здібності забезпечують ефективну реалізацію аналогічної управлінської функції, а в психологічному плані базуються на таких особистісних якостях, як соціабельність, товариськість, емпатичність, експресивність, рефлексивність, а також на сформованості умінь міжособистісної взаємодії й організації «комунікативного простору» у керованій системі.

Мотивуючі здібності виявляються в тім, що різні керівники володіють далеко не однаковими потенціалами «ведучого», що захоплює групу і надихає на досягнення загальних цілей. Подібно здатності до планування мотивуючі здібності являють собою інтегративні утворення, що включають широкий спектр більш часних здібностей - від простого, часто неусвідомлюваного «зараження» своїми задумами до здатності до розгорнутого, аргументованого переконання в їхній перспективності. Сюди ж відноситься і ступінь оволодіння керівником всім арсеналом мотиваційних засобів впливу на підлеглих, знання їм особливостей мотиваційної сфери як такий і способів її «підключення».

Здатності контролю. З психологічної точки зору їхній зміст не вичерпується адекватною оцінкою результатів діяльності підлеглих і наступними за нею заохочувальними або «каральними» санкціями. Головне в них - це уміння зіставити результат з індивідуальними можливостями виконавця; визначити міру реалізації їм у діяльності свого щирого потенціалу, а також вибрати найбільш прийнятний саме для його індивідуальності спосіб контролю і заохочення. Це - здатність використовувати контроль не як самоціль, а як засіб для підвищення ефективності індивідуальної діяльності підлеглих, а в підсумку - всього організаційного функціонування.

Необхідно відзначити і ще дві - також інтегративні здатності, хоча і не мають чіткого визначення, але украй важливі з практичної точки зору і розглянуті звичайно як цілком самостійні. Перша лежить в основі реалізації кадрових функцій керування і звичайно - метафорично - позначається як «здатність розбиратися в людях», здатність підбирати кадри. Друга забезпечує ефективну реалізацію системи виробничо-технологічних функцій керування і позначається найчастіше поняттям професійної компетентності керівника.

Знання, уміння й звички управлінської діяльності й особистої взаємодії

Переробка чуттєвих даних у свідомості приводить до утворення уявлень та понять. Саме в цих двох формах знання зберігаються в пам'яті. Головне призначення знань - організовувати і регулювати практичну діяльність.

Знання - це теоретично узагальнений суспільно-історичний досвід, результат оволодіння людиною дійсності, її пізнання.

Знання та дія тісно переплетені. Дії з предметами дають одночасно знання про їхні властивості та про можливість використання цих предметів. Зустрічаючись з незнайомими предметами, ми прагнемо перш за все одержати знання про те, як з ними обходитись, як їх використовувати. Якщо ми маємо справу з новим технічним пристроєм, то насамперед знайомимося з інструкцією щодо його використання. На підставі інструкції рухи закарбовуються у вигляді рухових уявлень. Однак рухів зазвичай буває недостатньо для правильного обходження з предметом. Необхідні певні теоретичні знання про деякі властивості пристрою, про закономірності та особливості явищ, що пов'язані з ним. Ці знання можна набути з спеціальної літератури і використати їх, працюючи з пристроєм.

Знання підіймають діяльність на вищий рівень усвідомленості, підвищують упевненість людини в правильності її виконання. Виконання діяльності неможливе без знань.

Крім знань, необхідними компонентами діяльності є вміння та навички. Співвідношення цих компонентів тлумачиться психологами неоднозначно: одні дослідники вважають, що навички передують умінням, інші вважають, що уміння виникають раніше навичок.

Крім того, неоднозначно тлумачиться і поняття вміння. Так, уміння інколи зводять до знання певної справи, розуміння послідовності її виконання. Однак це ще не є вміння, а лише передумова для його виникнення. Так, і першокласник, і старшокласник уміють читати, але це якісно відмінні вміння за їх психологічною структурою. Тому слід розрізняти елементарні вміння, які йдуть відразу за знаннями і першим досвідом дій, і вміння, які виявляються як майстерність у виконанні діяльності, яка виникає після вироблення навички. Елементарні вміння - це дії, що виникають на ґрунті знань у результаті наслідування діям або самостійних спроб і помилок в обходженні з предметом. Вони можуть виникати на засадах наслідування, із випадкових знань. Уміння - майстерність виникає на підґрунті вже вироблених навичок і широкого кола знань. Таким чином, необхідною внутрішньою умовою вміння є певна вправність у виконанні тих дій, з яких складається дана діяльність.

Отже, уміння - це заснована на знаннях і навичках готовність людини успішно виконувати певну діяльність. Уміння являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, щонайменше в головних проміжних пунктах і кінцевій меті.

Існування великої кількості видів діяльності зумовлює існування відповідної кількості вмінь. Ці вміння мають як спільні риси (те, що необхідно для будь-якого виду діяльності: уміння бути уважним, планувати та контролювати діяльність тощо), так і відмінні особливості, що зумовлюються змістом того чи іншого виду діяльності.

Оскільки діяльність складається з різноманітних дій, то й уміння її виконувати складається з низки окремих умінь. Чим складнішою є діяльність, чим досконалішими є механізми та пристрої, якими необхідно керувати, тим більшою майстерністю повинні характеризуватися вміння людини.

Навичка - це дія, сформована шляхом повторення і характеризується високою мірою осягнення і відсутністю поелементної свідомої регуляції і контролю.

Навички є компонентами свідомої діяльності людини, які виконуються повністю автоматично. Якщо під дією розуміти частину діяльності, що має чітко поставлену свідому мету, то навичкою також можна назвати автоматизований компонент дії.

У результаті неодноразового виконання одних і тих самих рухів людина має можливість виконувати певну дію як єдиний цілеспрямований акт, не ставлячи перед собою спеціальної мети свідомо підбирати для неї способи її виконання, не зосереджуючи спеціально уваги на виконанні окремих операцій.

Завдяки тому, що деякі дії закріплюються у вигляді навичок і переходять у план автоматизованих актів, свідома діяльність людини звільняється від необхідності регулювати відносно елементарні акти, а спрямовується на виконання складніших завдань.

При автоматизації дій і операцій їх перетворення в навички у структурі діяльності відбувається низка перетворень. По-перше, автоматизовані дії та операції зливаються в єдиний цілісний акт, який називають умінням (наприклад, складна система рухів людини, яка пише текст, виконує спортивну вправу, проводить хірургічну операцію, виготовляє деталь предмета, читає лекцію тощо). При цьому зайві, непотрібні рухи зникають, а кількість помилкових різко падає.

По-друге, контроль за дією або операцією при їх автоматизації зміщується з процесу на кінцевий результат, а зовнішній, сенсорний контроль заміняється внутрішнім, пропріоцептивним. Швидкість виконання дії та операції різко зростає, стаючи оптимальною або максимальною. Усе це відбувається в результаті вправ та тренувань.

Фізіологічним підґрунтям автоматизації компонентів діяльності, які з самого початку представлені в її структурі у вигляді дій та операцій і потім перетворюються в навички, є, як показав Н.О. Бернштейн, перехід управління діяльністю або її окремими складовими на підсвідомий рівень регуляції та доведення їх до автоматизму.

Оскільки навички входять до структури дій і різних видів діяльності у великій кількості, вони взаємодіють одна з одною, утворюючи складні системи навичок. Характер їх взаємодії може бути різним: від узгодженості до протидії, від повного злиття до взаємно негативного гальмівного впливу - інтерференції. Узгодження навичок відбувається тоді, коли: а) система рухів, що належать до однієї навички, відповідає системі рухів, що належать до іншої навички; б) коли реалізація однієї навички створює сприятливі умови для виконання іншої (одна з навичок слугує засобом кращого засвоєння іншої); в) коли кінець однієї навички є фактичним початком іншої і навпаки. Інтерференція має місце тоді, коли у взаємодії навичок з'являється одне з таких протиріч: а) система рухів, які належать до однієї навички, суперечить, не узгоджується з системою рухів, які складають структуру іншої навички; б) коли при переході від однієї навички до іншої фактично доводиться переучуватися, руйнувати структуру старої навички; в) коли система рухів, що належать до однієї навички, частково міститься в іншій, уже доведеній до автоматизму навичці (у цьому випадку при виконанні нової навички автоматично виникають рухи, характерні для раніше засвоєної навички, що призводить до викривлення рухів, необхідних для нової навички); г) коли початок і кінець послідовно виконуваних навичок не збігаються один з одним. За повної автоматизації навичок явище інтерференції зводиться до мінімуму або зовсім зникає.

Важливе значення для розуміння процесу формування навичок має їх перенесення, тобто поширення і використання навичок, сформованих у результаті виконання одних дій та видів діяльності, на інші. Для того, щоб таке перенесення здійснилося нормально, необхідно, щоб навичка стала узагальненою, універсальною, узгодженою з іншими навичками, діями і видами діяльності, доведеною до автоматизму.

Уміння на відміну від навичок утворюються в результаті координації навичок, їх об'єднання в системи за допомогою дій, що знаходяться під свідомим контролем. Через регуляцію таких дій здійснюється оптимальне управління вміннями. Воно полягає в тому, щоб забезпечити безпомилковість і гнучкість виконання дій, тобто одержання в результаті надійного підсумку дії. Сама дія в структурі вміння контролюється за її метою. Наприклад, учні молодших класів при навчанні письму виконують дії, пов'язані з написанням окремих елементів букв. При цьому навички тримання олівця в руці і виконання елементарних рухів рукою виконуються, як правило, автоматично. Головне в управлінні вміннями полягає в тому, щоб забезпечити безпомилковість кожної дії, її достатню гнучкість. Це означає практичне виключення низької якості роботи, мінливість і можливість пристосування системи навичок до умов діяльності, які змінюються час від часу, із збереженням позитивних результатів роботи. Так, уміння робити що-небудь власноруч означає, що людина, яка має такі вміння, завжди буде працювати добре і здатна зберігати високу якість праці за будь-яких умов. Уміння навчати означає, що вчитель у змозі навчити будь-якого нормального учня тому, що знає і вміє сам.

Одна з головних якостей, які належать до вмінь, полягає в тому, що людина має змогу змінити структуру вмінь - навичок, операцій та дій, які належать до складу вмінь, послідовність їх виконання, зберігаючи при цьому незмінним кінцевий результат. Уміла людина може заміняти один матеріал іншим при виготовленні якого-небудь виробу, виготовити сама або скористатися наявними інструментами, іншими підручними засобами, словом, знайде вихід практично в будь-якій ситуації.

Уміння на відміну від навичок завжди спираються на активну інтелектуальну діяльність і обов'язково включають в себе процеси мислення. Свідомий інтелектуальний контроль-це головне, що відрізняє вміння від навичок. Активізація інтелектуальної діяльності в уміннях відбувається в ті моменти, коли змінюються умови діяльності, виникають нестандартні ситуації, які вимагають оперативного прийняття розумних рішень. Управління вміннями на рівні центральної нервової системи здійснюється вищими анатомо-фізіологічними інстанціями, ніж управління навичками, тобто на рівні кори головного мозку.

Уміння та навички поділяються на кілька типів: рухові, пізнавальні, теоретичні і практичні. Рухові включають різноманітні рухи, складні і прості, що складають зовнішні, моторні аспекти діяльності. Є спеціальні види діяльності (наприклад, спортивні), цілком побудовані на грунті рухових умінь та навичок. Пізнавальні вміння включають здатність вести пошук, сприймати, запам'ятовувати та обробляти інформацію. Вони співвідносяться з основними психічними процесами і передбачають формування знань. Теоретичні вміння і навички пов'язані з абстрактним інтелектом. Вони виявляються у здатності людини аналізувати, узагальнювати матеріал, висувати гіпотези, теорії, здійснювати переведення інформації з однієї знакової системи в іншу. Такі вміння і навички найбільше виявляються у творчій роботі, пов'язаній з одержанням ідеального продукту думки. Практичні вміння виявляються при виконанні практичної діяльності, виготовленні конкретного продукту. Саме на їх прикладі можна продемонструвати формування та вияв умінь у чистому вигляді.

Велике значення у формуванні всіх типів умінь і навичок мають вправи. Завдяки їм відбувається автоматизація навичок, удосконалення вмінь, діяльності в цілому. Вправи необхідні як на етапі вироблення вмінь і навичок, так і в процесі їх збереження. Без постійних, систематичних вправ уміння і навички часто втрачають свої якості.

Ще один елемент діяльності - звичка. Від уміння і навичок вона відрізняється тим, що являє собою так званий непродуктивний елемент діяльності. Якщо вміння і навички пов'язані з розв'язанням якого-небудь завдання, передбачають одержання якого-небудь продукту і досить гнучкі (у структурі складних умінь), то звичка є негнучкою (часто й нерозумною) частиною діяльності, яка виконується людиною механічно і не має свідомої мети або яскраво вираженого продуктивного завершення. На відміну від простої навички звичка може певною мірою свідомо контролюватися. Але від уміння вона відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (шкідливі звички). Звички як елементи діяльності є найменш гнучкою її частиною. Тому важливо, щоб у дитини відразу закріплювалися корисні звички, що мають позитивний вплив на формування особистості загалом.

Література

здібність управління уміння навичка

1. Гончарова Л.А., Братковский М.Л. Психология и этика делового обшения: Учебное пособие. - Донецк: Издательство «ВИК».- 2004. - 234 с.

2. Кабаченко Г.С. Методы психологического воздействия: Учеб. пособие. - М.: Педагог.об-во России, 2000. - 544 с.

3. Руденский Е.В. Основы психотехнологии общения менеджера: Учеб. пособие. М.: ИНФРА-М; Новосибирск: НГАЭиУ, 1998. - 180 с.

4. Щекин Г.В. Практическая психология менеджмента. Как сделать карьеру. Как строить организацию: Научно-практическое пособие. - К.: Украина, 1994. - 400 с.

Размещено на Allbest.ru