Методи та шляхи профілактики та мінімізації ризиків

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ВСТУП

Ризик-менеджмент, чи управління ризиками, - порівняно новий напрям у теорії і практиці менеджменту, що впевнено посів своє місце серед сучасних методів управління бізнесом. Про це, зокрема, свідчить неухильне збільшення кількості статей, книжок і підручників, у яких розглянуто проблеми управління ризиками Ризиковані ситуації можливі в будь-якій сфері економіки, політики, приватного життя.[1]

Ризик - це та частина імовірності настання несприятливого результату стосовно заданих факторів. Різні інвестиційні та бізнес проекти мають різну міру ризику,та наприклад високоприбутковий варіант вкладення капіталу може виявитися не настільки перспективним але доволі ризиковим заняттям и знизить цим инвесторську привабливість.[2]

Ризик - це економічна категорія. Як двобічна система, він являє собою подію, яка може статися, або не статися.

У випадку здійснення такої події можливі три економічні результати: негативний (програш, збиток, втрати грошей та часу); нульовий; позитивний (виграш, вигода, прибуток).

Звичайно, ризику можна уникнути або просто відхилитися від заходу, пов'язаного з ризиком. Однак для підприємця уникнення ризику часто означає відмову від можливого прибутку.

У цієї роботі розглянуто суть ризик менеджменту методи та шляхи профілактики та мінімізації ризиків та особливості ризик менеджменту в Україні.

Як тільки виявлено фактори ризику, слід оцінити можливі наслідки цих подій і відповідну ймовірність того, що вони відбудуться.

1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РИЗИК МЕНЕДЖМЕНТУ

1.1 Основні принципи та функції ризик менеджменту

Ризик - це фінансова категорія. Тому на міру і величину ризику можна впливати через фінансовий механізм. Такий вплив здійснюється за допомогою прийомів фінансового менеджменту і особливої стратегії.[3]

Кінцева мета ризик-менеджменту відповідає цільовій функції підприємництва. Вона полягає в отриманні найбільшого прибутку при прийнятному для підприємця співвідношенні прибутку і ризику. Ризик-менеджмент являє собою систему управління ризиком і економічними відносинами, які виникають у процесі цього управління.[4]

Ризик - це насамперед можливий розкид результатів, можливе їх коливання навколо очікуваного значення. Ризик наявний практично в усіх діях людини. Якщо є ризик, то не можна точно передбачити результати діяльності. Наявність ризику зумовлює ситуацію непевності (невизначеності) стосовно того, які саме результати ми отримаємо. Фактори невизначеності в бізнесі такі: макросередовище бізнесу, мікросередовище бізнесу, внутрішнє середовище компанії. [5]Можливість наражатися на ризик (ризик-експозиція) виникає тоді, коли дії людини (компанії) зумовлюють появу доходів чи збитків, які неможливо точно передбачити.

Наглядно, щоб мати первісне уявлення про ризик, розглянемо наступну ситуацію. Допустимо, що вам пропонують взяти участь у двох парі. При цьому в одному випадку ставка дорівнює 1 грн, а в другому - 100 грн. Інакше кажучи, величина ризику (можливих невідомих результатів) дорівнює 1 і 100 грн. Рішення взяти участь у парі зумовлює виникнення ризик експозиції в учасників цього парі. Табл. 1.1 демонструє сутність ризику, показуючи, що розкид можливих результатів, тобто ризик, більше для першого парі (100 грн), ніж для другого (1 грн). Але з усіх інших поглядів, крім ризику, ці парі рівноправні (рівні ймовірності наслідків (по 50 відсотків)) й очікуваний результат (середньозважене значення, математичне сподівання) однаковий та дорівнює 0 грн. [6] Очікуваний результат це середнє значення нашого виграшу чи втрати, якщо будемо брати участь у парі декілька раз.

Таблиця 1.1 Порівняння умови і результату двох парі [7]

І хоча індивіди, що звикли уникати ризику, скажуть що другий варіант парі не дуже привабливий, вони все-таки можуть захотіти взяти на себе ризик програшу, якщо їм буде запропоновано певну компенсацію за нього. Наприклад, деякі люди можуть погодитися на парі, якщо вони одержать 15 грн за участь у ньому. Величина компенсації, що перевищує очікуване значення результату і спонукає людину взяти участь у парі, називається премією за ризик.

Ризик-менеджмент концепту не тільки стратегії. А і тактику управління. Під стратегією управління маємо на увазі напрям і спосіб використання коштів для досягнення поставленої мети. Цьому способу відповідає певний набір правил і обмежень для прийняття рішення. Стратегія дозволяє сконцентрувати зусилля на варіантах рішення, які не суперечать прийнятій стратегії. Після досягнення поставленої мети стратегія як напрям і засіб її досягнення припиняє своє існу-вання. [8]

Тактика -- це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Задачею тактики управління є вибір оптимального рішення І найбільш прийнятних в даній господарській ситуації методів і прийомів управління.

Ризик-менеджмент як система управління складається з двох підсистем: керованої підсистеми (об'єкта управління) і керуючої підсистеми (суб'єкта управління). [9]

Обєктом управління в ризику-менеджменті є ризик, ризикові вкладення капіталу і економічні відносини між господарюючими суб'єктами в процесі реалізації ризику, Наприклад відносини між страхувальником і страховиком, позичальником і кредитором, між підприємцями (партнерами, конкурентами) і т.ін.

Суб'єкт управління в ризик-менеджменті -- це спеціальна група людей (фінансовий менеджер, фахівець з страхування і інші), яка відповідальна за мінімізацію ризику тобто за допомогою різних прийомів і способів управлінського впливу здійснює цілеспрямоване функціонування.

Ризик-менеджмент несе в собі важливі функції. Розрізняють два типи функцій ризик-менеджменту:…………………………………………..

1) функції об'єкта управління;………………………………………….

2) функції суб'єкта управління………………………………………….

До функцій об'єкта управління в ризик-менеджменті відноситься організація розв'язання ризику, ризикових вкладень капіталу, роботи по зниженню величини ризику, процесу страхування ризиків, економічних відносин і зв'язків між суб'єктами господарського процесу.[10]

До функцій суб'єкта управління в ризик-менеджменті відносяться прогнозування(розробку на перспективу змін фінансового становища обєкта загалом і його різних частин.,) організація (об'єднання людей, які спільно реалізують програму ризикового), регулювання(вплив на об'єкт управління, за допомогою якого досягається стан стійкості цього об'єкта в разі виникнення відхилення від заданих параметрів), координація(узгодженість роботи всіх ланок системи управління ризиком, апарату управління і фахівців), стимулювання(спонукання фінансових менеджерів і інших фахівців до зацікавленості в результатах своєї праці), контроль (перевірка організації роботи по зниженню міри ризику). [11]Ризик менеджмент як економічна дисципліна підпорядковується особливим правилам, слідуючи яких можно найбільш всього оптимізувати його:

1. Не стоїть ризикувати більше, ніж це може дозволити ліміти власного капіталу

2. Треба усвідомлювати наслідки ризику.

3. Непропорційність ризику повинна бути меньше аніж винагорода.

4. Позитивне рішення приймається лише при відсутності сумніву.

5. При наявності сумнівів приймаються негативні рішення.

6. Не можна думати, що завжди існує тільки одне рішення можливо, є-і-інші.[12]

Реалізація першого правила означає, що раніше, ніж ухвалити рішення про ризикове вкладення капіталу, фінансовий менеджер повинен:

1) визначити максимально можливий обсяг збитку по заданому ризику;

2) зіставити його з обсягом капіталу, що вкладається;

3) зіставити його з усіма власними фінансовими ресурсами і визначити, чи не призведе втрата 1 цього Капіталу до банкрутства даного інвестора. [13]

Відзначимо причини, що впливають на те, якою мірою люди схильні уникати ризику. Це сімейне виховання, умови життя, світогляд, етап сімейного життєвого циклу, кількість грошей, якими ризикують тощо. Наприклад, російські фахівці, які займаються довірчим управлінням, помітили певну закономірність у поведінці клієнтів. Люди з 50-100 тис. дол. більше стурбовані збереженням коштів і зазвичай вибирають консервативну стратегію. Ті, у кого 10 тис. дол. і більше 100 тис., готові ризикувати на ринку цінних паперів. А найбільш ризикові гравці - люди з мільйонними коштами. Здатність людини передбачити наслідки тих чи тих подій значною мірою залежить від її поінформованості. У зв'язку з цим у літературі виділяють декілька рівнів невизначеності

Табл 1.2 Характеристика невизначеності[14]

Наслідки. Оцінка потенційних наслідків конкретної події може бути утруднена тією обставиною, що наслідки варіюються в широких межах чи сама подія відбувається кілька разів протягом певного проміжку часу. Такі труднощі варто взяти до уваги і розробити відповідний підхід, що враховує їх: наприклад, розглядати найгірший варіант сценарію протягом, припустімо, 12 місяців.

Оцінка впливу події на організацію має враховувати фінансові наслідки, вплив на організаційну стійкість і цілі компанії, вплив на політичне і регіональне становище організації.

Прикладом якісного підходу слугує виділення трьох ступенів серйозності наслідків: високого, помірного і низького (табл. 1.3).

Для того щоб скласти Програму управління ризиками (далі - Програма) треба послідовно пройти кілька етапів. Фахівцями запропоновано кілька варіантів того, якої логіки при цьому варто дотримуватися. Незважаючи на відмінності, ці підходи загалом відповідають певній логіці діяльності у сфері ризик-менеджменту, що добре викладена в стандарті AS/NZS Risk Management Standard 4360:1999.[36]

Відповідно до цього стандарту треба:

установити контекст ризику;

виявити і проаналізувати фактори ризику;

оцінити ймовірність і наслідки дії факторів ризику;

виробити заходи впливу на ризики;

проводити моніторинг процесу управління ризиками і обмінюватися інформацією про нього

Установлення контексту ризику: визначення стратегічних і тактичних позицій компанії

Першим етапом складання Програми є встановлення контексту ризику, куди входить визначення стратегічних, оперативних цілей компанії і принципів ризик-менеджменту. Саме виходячи зі тратегії компанії (її місії, конкретних цілей і принципів) і треба розробляти Програму. Наприклад, місію банку можна визначити так: «сприяти соціальному й економічному добробуту клієнтів банку, надаючи їм якісні банківські послуги та отримуючи завдяки цьому прибуток, що відповідає сподіванням акціонерів і є достатнім для розвитку банку та його персоналу». Стратегічна мета банку - «досягти зростання рентабельності активів на 10 % до 2004 р.», а «середньострокові цілі банку на фондовому ринку» - «залучити додаткові грошові ресурси для кредитної діяльності на основі нової емісії валютних ощадних сертифікатів (зростання на 20 %)».[36]

На першому рівні знаходяться систематичні (системні) ризики, які організація практично не має можливості контролювати. Вони належать до різних складових оточення, у якому діє компанія. Це політичні, правові, макроекономічні ризики тощо. На другому рівні знаходяться фактори ризику, які організація не може контролювати, але може впливати на них. Це конкуренція, репутація і регулювання. На третьому рівні знаходяться ризики, на які компанія може впливати, - кредитні, ліквідності, технології, виробничі.

Імовірність події. Імовірність події можна оцінити так: у загальному, чистому й цільовому вигляді

У загальному вигляді ймовірність події оцінюють, не враховуючи заходів, що компанія може вжити для того, щоб знизити цю ймовірність.

У чистому вигляді ймовірність оцінюють, ураховуючи, що буде вжито всіх можливих заходів, щоб уникнути ризику чи знизити його ймовірність.[6]

Цільовий підхід означає, що для ризику встановлюють визначені параметри ймовірності, які відбивають погляд керівництва компанії. Якщо ж чиста ймовірність і цільова різняться, то варто переглянути ризик-профіль.

1.2 Методи та шляхи профілактики ризиків

Розглядяючи ризик менеджмент для стратегії підприємства можно виділити двостадійний комплекс процедур «оцінки» і «управління ризиком». 

Оцінка ризику - це сукупність постійних та регулярных процедур аналізу рівня ризику, визначення джерел появи ризику, можливих масштабів наслідків прояву факторів ризику і визначення ролі кожного джерела в загальному профілі ризику даного підприємства. Оцінка ризику стратегії підприємства будується на всебічному (технологічному, науковому, технічному, соціальному, господарському, маркетинговому і т.п.) вивченні підприємства і середовища її функціонування як джерел ризику, детальному аналізі зовнішніх і внутрішніх факторів ризику, складання ланцюгів розвитку подій при дії тих чи інших факторів ризику, визначенні показників оцінки рівня ризику, а також на встановленні механізмів і моделей взаємозв'язку ризику. [15]

Що стосується управління ризиком - це розробка та реалізація економічно обгрунтованих для даного підприємства рекомендацій та заходів, спрямованих на зменшення стартового рівня ризику до прийнятного фінального рівня. Управління ризиком спирається на результати оцінки ризику, техніко-технологічний та економічний аналіз потенціалу та середовища функціонування підприємства, діючу і прогнозовану нормативну базу господарювання, економіко-математичні методи, маркетингові та інші дослідження. 

Об'єктом оцінки та управління ризиком тут є стратегічні рішення підприємства, стратегічний план, що містить ряд тверджень щодо майбутнього розвитку зовнішньої по відношенню до підприємства середовища, рекомендацій за образом дій керівництва та колективу підприємства, прогнозних висловлювань про реакції на планові стратегічні заходи споживачів продукції, постачальників сировини, конкурентів та ін 

У реальних господарських ситуаціях, в умовах дії різноманітних факторів ризику можуть використовуватися різні способи зниження рівня ризику, що впливають на ті чи інші сторони діяльності підприємства. [16] Різноманіття застосовуваних у господарській практиці промислових підприємств методів управління ризиком можна розділити на чотири типи (рис. 2.1): 

Для обгрунтованого вибору адекватного методу управління ризиком розглянемо докладніше методи кожного з виділених типів. [17]

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Рис 2.1 Методи ухилення від ризику

Методи ухилення від ризику найбільш поширені в господарській практиці. Цими методами користуються підприємці, які віддають перевагу діяти напевно, не ризикуючи. Керівники цього типу відмовляються від послуг ненадійних партнерів, прагнуть працювати тільки з переконливо підтвердили свою надійність контрагентами - споживачами і постачальниками, намагаються не розширювати коло партнерів і т.п. Щоб уникнути ризику зриву виробничої програми через порушення графіків поставок сировини, матеріалів і комплектуючих, підприємства відмовляються від послуг сумнівних або невідомих постачальників. 

Господарюючі суб'єкти, які дотримуються тактики «ухилення від ризику», відмовляються від інноваційних та інших проектів, впевненість у здійсненності або ефективності яких викликає хоча б найменші сумніви. [18] Так, банки, що дотримуються «безризикових стратегій», видають кредити тільки під конкретне забезпечення, тобто під заставу нерухомості або високоліквідного товару і т.п. 

Інші можливості ухилення від ризику полягають у спробі перенести ризик на яку третю особу. З цією метою вдаються до страхування своїх дій або пошуку «гарантів», повністю перекладаючи на них свій ризик. Страхування ймовірних втрат служить не тільки надійним захистом від невдалих рішень, що саме по собі дуже важливо, але також підвищує відповідальність керівників підприємств, примушуючи їх серйозніше ставитися до розробки та прийняття рішень, регулярно проводити превентивні захисні заходи у відповідності зі страховим контрактом. 

У більш широкому плані підприємство може навіть виступити з ініціативою створення регіональної системи страхування фінансово-господарських операцій та відповідної системи перестрахування тощо[19]. 

Разом з тим варто відзначити, що такі популярні механізми ухилення від ризику як страхування не застосовні в багатьох ситуаціях, з якими стикаються виробничі підприємства. Це перш за все характерно для підприємств, які освоюють нові види продукції або нові технології, так як для таких випадків страхові компанії ще не мають статистичними даними, необхідними для проведення актуарних розрахунків, і тому не страхують ці види ризиків. Тому вибір дій для зниження ризику слід починати з з'ясування, чи є даний фактор ризику предметом страхування чи ні. При нестрахуемого ризик слід звернутися до розгляду інших методів нейтралізації ризику. [20] 

Метод «пошуку гаранта» використовується як дрібними, так і великими підприємствами. Тільки функції гаранта для них виконують різні суб'єкти: перші «просяться під крило» до великих компаній (наприклад, банкам, страховим товариствам, асоціаціям, фондам тощо), другі - до органів державного управління. При цьому, однак, виникає питання, чим можна оплатити придбану захищеність від ризикованих ситуацій. Загальної відповіді, мабуть, немає, але принцип рівної взаємної корисності має бути дотриманий. Бажаного гаранта можна зацікавити унікальними послугами, політичною підтримкою, безвідмовної благодійністю і т.п. - Резерви фантазії невичерпні. Але, як і в інших випадках, важливо зіставити плату і придбані вигоди. А це вимагає структуризації і конкретного аналізу ситуації, розробки, оцінки і зіставлення варіантів здобуття надійності функціонування-підприємства. [21]

Методи локалізації ризику використовують в тих порівняно рідких випадках, коли вдається досить чітко і конкретно виокремити й ідентифікувати джерела ризику. Виділивши економічно найбільш небезпечний етап або ділянка діяльності, можна зробити його контрольованим і таким чином знизити рівень фінального ризику підприємства. Подібні методи давно застосовують багато великі виробничі компанії, наприклад, при впровадженні інноваційних проектів, освоєнні нових видів продукції, комерційний успіх яких викликає великі сумніви. Як правило, це такі види продукції, для освоєння яких потрібні інтенсивні і дорогі НДДКР або використання новітніх наукових досягнень, ще не апробованих промисловістю. Для реалізації таких високоризикованих проектів створюють дочірні, так звані венчурні (ризикові) підприємства. Найбільш ризикована частина проекту при цьому локалізується в межах новоствореної і порівняно невеликий автономної фірми; в той же час зберігаються умови для ефективного підключення наукового і технічного потенціалів «материнської» компанії.[22] 

У менш складних випадках можна замість самостійної юридичної особи утворити в структурі підприємства спеціальний підрозділ, наприклад з виділеним урахуванням по балансу. 

Методи дисипації (розподілу) ризику являють собою більш гнучкі інструменти управління. Один з основних методів дисипації полягає у розподілі загального ризику шляхом об'єднання (з різним ступенем інтеграції) з іншими учасниками, зацікавленими в успіху спільної справи. Підприємство має можливість зменшити рівень власного ризику, залучаючи до вирішення спільних проблем в якості партнерів інші підприємства і навіть фізичні особи. · Диверсифікація ринку збуту, тобто робота одночасно на декількох товарних ринках, коли невдача на одному з них може бути компенсована успіхами на інших; розподіл поставок між багатьма споживачами, при цьому бажано прагнути до рівномірного розподілу часток кожного контрагента в загальному обсязі випуску, щоб відмова кількох з них не зірвав виробничо- збутову програму в цілому; 

· Диверсифікація закупівель сировини і матеріалів передбачає взаємодію з багатьма постачальниками, дозволяючи послабити залежність підприємства від його «оточення», від надійності окремих постачальників сировини, матеріалів і комплектуючих; при порушенні контрагентом графіка поставок по самим різним, в тому числі і з об'єктивних, причин ( аварії, банкрутство, форс-мажорні обставини тощо) підприємство зможе безболісно перейти на роботу з іншим постачальником того ж або аналогічного субпродукту. 

Нарешті, слід чітко, юридично закріпити відповідальність за виконання окремих частин проекту за певними виконавцями. У певному сенсі цей метод є природним розвитком методу «локалізації ризику». Таким же чином доцільно розподіляти і фіксувати ризик за часом виконання довгострокового проекту або господарського заходу. Це помітно покращує наблюдаемость і контрольованість процесу реалізації стратегії або проекту і дозволяє при необхідності по ходу робіт порівняно легко коригувати свої дії, керуючи фінальним рівнем ризику. 

Різновидом цього методу можна вважати прогнозування зовнішньої економічної обстановки. Суть цього методу полягає в періодичній розробці сценаріїв розвитку та оцінці майбутнього стану середовища господарювання для даного підприємства, у прогнозуванні поведінки можливих партнерів чи дій конкурентів, змін у секторах і сегментах ринку, на яких підприємство виступає продавцем або покупцем і, нарешті, в регіональному та загально економічному прогнозуванні. [23]

Зрозуміло, ці прогнози немислимі без відстеження поточної інформації про відповідні процесах. Тому назвемо ще один важливий і ефективний метод - «Моніторинг соціально-економічної та нормативно-правового середовища». Істотною підмогою тут може стати інформатизація підприємства - придбання актуалізуються комп'ютерних систем правової та нормативно-довідкової інформації, підключення до мереж комерційної інформації, наприклад, за допомогою мережі Інтернет, проведення власних прогнозно-аналітичних досліджень, замовлення відповідних послуг консультаційних фірм і окремих консультантів і т. п. Отримані в результаті дані дозволяють уловити нові тенденції у взаєминах господарюючих суб'єктів, завчасно підготуватися до нормативних нововведень, передбачити необхідні заходи для компенсації втрат від зміни правил ведення господарської діяльності, «на ходу» скоригувати тактичні і стратегічні плани. 

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ РИЗИК МЕНЕДЖМЕНТУ В УКРАЇНІ

2.1 Мінімізація економічних ризиків в Україні

Україна постала перед фактом, що матеріально-технічна база, яка дісталася від соціалізму, зносилася, і її неможливо підтримувати в працездатному стані. 3. Залежність доходів місцевих бюджетів від ефективності підприємницької діяльності на їх території. Зрозуміло, що чим краще підприємці управляють своїми ризиками, тим більші їхні доходи, а отже, і надходження до місцевого бюджету як від самого бізнесу, так і від податків на доходи працівників. 4. Зростання ролі і значення фінансових ринків для економіки країни. Капіталізація фондового ринку (для акцій, що обертаються в межах Першої фондової торговельної системи) на 22 жовтня 2003 р. становила 21,17 млрд грн порівняно з 10,34 млрд грн на 1 січня 2002 р. [20]. Такі масштаби фондового ринку вже дозволяють розглядати його як важливу складову частину національної економіки. Ризик-менеджмент важливий за цих обставин з двох причин. По-перше, дієве управління ризиками підвищує стабільність бізнесу компаній і зменшує коливання курсу їх акцій, що позитивно впливає на приплив на ринок нових інвесторів. По-друге, до ризик-менеджменту, враховуючи велике коливання курсу акцій, вимушені звертатися великі інститути (банки, інвестиційні та страхові компанії і т. ін.), які проводять масштабні активні операції з фінансовими інструментами (рис. 2.1)

Рис 2.1 Приклад динаміки курсу акцій ВАТ «Донбасенерго» [24]

Намагаючись застосувати принципи ризик-менеджменту у своїй діяльності, українські бізнесмени постають перед потребою враховувати певні специфічні обставини, які утруднюють їхні дії. До особливостей ризик менеджменту в Україні можна віднести такі. По-перше, у нашому суспільстві тільки починає формуватися культура ризику, тобто сукупність усталених норм, цінностей та дій стосовно того, як людині і компанії треба поводитися з ризиками. Яскравим свідченням цього може слугувати недовіра населення до послуг, що їх пропонують страхові компанії. Про наявність культури ризику в компанії можна судити з того, наскільки її керівництво свідоме того, які саме ризики прийнятні для компанії. [25] Ще один критерій корпоративної культури ризику - відкрите їх обговорення та розуміння ризиків усіма працівниками компанії. По-друге, в Україні не розвинена інфраструктура ризик-менеджменту (тобто інститути й інструменти для управління ризиками). Так, 2002 р. в Україні частка витрат на страхування у ВВП становила лише 2 % (4,44 млрд грн), що суттєво менше, ніж у країнах ЄС - 8,5 %, а у Великобританії навіть 13 % . [32] До того ж, валові показники платежів аж ніяк не дають уявлення про реальну ситуацію на страховому ринку. Так, за оцінками експертів, пла- 18 тежі за реальне страхування становлять у загальному обсязі не більше третини, легована ж частка ринку припадає на фінансові схеми, що дозволяють уникати оподатковування. Це підтверджує і той факт, що середній показник виплат на ринку щорічно залишається практично незмінним. Так, 2002 р. сума виплат становила 543,8 млн грн, а рівень виплат (співвідношення зібраних премій і виплат) - усього 12,2 %, навіть менше порівняно з 2001 р. на 0,6 %. Не використовують у нас і такі звичні в цивілізованих країнах інститути управління ризиками, як товарні, валютні та фондові біржі, на яких підприємці можуть хеджувати свої ризики за допомогою численних фінансових інструментів. Це зумовлює неадекватну ризикованість і неадекватну обережність підприємців. [27] По-третє, суттєво різняться профілі ризиків (тобто співвідношення різних їх видів) українських та аналогічних компаній у розвинених капіталістичних країнах і мотивація впровадження ризик-менеджменту. Так, наприклад, у дослідженні стану справ із стратегічним ризик-менеджментом у компаніях США та Європи, проведеному 2001 р. компанією CFO Research Services, наведено дані про те, які саме ризики та мотиви використання ризик-менеджменту посідають перші місця.

Про те, які ризики хвилюють керівництво компаній найбільше, можна судити на основі того, які з них компанії піддаються кількісному виміру. [31] Так, серед опитаних фірм 67 % виміряють кредитний ризик, 66 - ризик перерв у виробництві; 54 - процентний ризик; 41 - ризик незадоволення покупців; 38 - ризик операцій на ринку іноземної валюти; 20 - політичний ризик. Описуючи ризики в постсоціалістичній економіці (зокрема, у Росії), фахівці зазначають, що в ній «ризики ... специфічні. Специфіка російської економіки полягає, по-перше, у напруженості окремих видів ризику та умов його існування, по-друге, у нерозвиненості інструментів захисту від ризику… В умовах економік, що трансформуються, рівні практично всіх ризиків істотно вищі, ніж у нестабільних економіках». До специфічних ризиків трансформаційної економіки, до якої також належить і Україна, автори від19 носять неврегульованість відносин власності, суттєву криміналізацію економіки, корупцію, нерозвиненість фінансової інфраструктури. З цією позицією цілком можна погодитись. Міжнародна організація «Трансперенсі Інтернешнл», яка визначає рівень корумпованості різних країн, оприлюднила 2003 р. річну доповідь, у якій міститься список найбільш і найменш корумпованих країн у світі. У цьому списку Україна перебуває на 106 місці, опинившись позаду Молдови, Мозамбіку та Росії, яка посідає 86 місце. Україна в рейтингу має індекс 2,3 - поруч із Гондурасом, Македонією, Сербією, Суданом та Зімбабве. [30] Отже, вітчизняні підприємці мають справу з іншими профілями ризику, ніж підприємці в розвинених країнах. Відповідно, вони не можуть прямо використовувати напрацювання в галузі ризик-менеджменту, розроблені фахівцями для умов цивілізованої економіки. Замість цього вони вдаються, наприклад, у процесі управління фінансовими ризиками до послуг так званих конвертаційних центрів, широко розвинена мережа яких процвітає, пропонуючи послуги щодо переведення гривневих коштів у валютні. Це можна назвати використанням викривлених форм ризик менеджменту. По-четверте, потрібно враховувати великий розмір тіньової економіки і кримінальне навантаження на дрібний та середній бізнес. За твердженням Президента України Л. Д. Кучми, у тіньовому секторі «обертається 40, а то й більше відсотків від валового внутрішнього продукту. Тіньова економіка обходиться нам у 10-12 млрд грн, які щорічно недоотримує державний бюджет». По-п'яте, дуже деформує картину економічних, політичних та інших ризиків кланово-олігархічна система, яка склалася в Україні. [29] Найбільш дохідні, експортоорієнтовані галузі економіки фактично безризикові для ведення бізнесу олігархічними кланами. На конференції «Ринок капіталу-99» (Київ, червень 1999 р.) банківський фінансовий аналітик В. Сушко у своїй доповіді зазначив, що прибутковість використання активів типового українського банку могла б вирости на 15-50 % за умови, що він, як деякі українські банки (МТ-банк, ПУМБ, «Зевс»), мав би доступ до кредитування й обслуговування прибуткових підприємств різних галузей промисловості. Характерно, що влада знає про це і висуває обмеження впливу олігархічних структур як актуальне завдання, для вирішення якого потрібна «постійна, системна й активна протидія їх зрощуванню з державним апаратом. Держава ніколи не зможе як слід реалізувати свою місію за умов, коли її політику значною мірою визначають, виходячи з корпоративних інтересів та цілей, ті чи ті особи або групи, коли вони впливають на зако- 20 нодавчі та правоохоронні органи, судову практику, центральні та місцеві управлінські структури, на засоби масової інформації». По-шосте, українська влада не може позбутися схильності до адміністративних методів керівництва економікою і вирішення складних проблем. Згадаємо, як вольовим рішенням було реструктуризовано внутрішній державний борг (облігації внутрішньої державної позики) 1997 р., коли короткострокові позики банків державі водночас перетворилися на довгострокові. Негативним виявом адміністрування в економіці є і те, що підприємці не мають чіткого орієнтира щодо безризикових інвестицій. Дійсно, ставка за короткостроковими державними цінними паперами не підходить, тому що якраз сама держава і не виконує обов'язки акуратного позичальника. По-сьоме, в Україні виявляється значна дія політичних факторів ризику. Типова ситуація, коли бізнес прискіпливо перевіряють за політичними критеріями. Про це свідчать неодноразові заяви лідерів опозиційних політичних партій. [28]

2.2 Статистичний аналіз ризику в Україні

Завдання стратегічного ризик-менеджменту - виявляти, аналізувати та впливати на всі ризики, з якими стикається компанія, як з позиції запобігання збиткам та їх мінімізації, так і з позиції використання сприятливих можливостей для зростання вартості активів компанії. В Україні ризик-менеджмент на підприємствах практично цілком поки що зводиться до страхування. Є окремі напрацювання в інвестиційно банківській сфері; щорічно (з 2000 р.) питання управління фінансовими ризиками обговорюють у рамках Східноєвропейського форуму з ризик менеджменту Ринок страхових послуг є другим за рівнем капіталізації серед інших небанківських фінансових ринків. Загальна кількість страхових компаній станом на 31.12.2018 становила 281, у тому числі СК "life"1 30 компаній, СК "non-life" - 251 компанія, (станом на 31.12.2017 - 294 компанії, у тому числі СК "life" - 33 компанії, СК "non-life" - 261 компанія). [34] Кількість страхових компаній продовжує тенденцію до зменшення, так за 2018 рік порівняно з 2017 роком, кількість компаній зменшилася на 13 СК, порівняно з 2016 роком зменшилася на 29 СК.

За 2018 рік частка валових страхових премій у відношенні до ВВП становила 1,4%, що на 0,1 в.п. менше в порівнянні з 2017 роком; частка чистих страхових премій у відношенні до ВВП залишиться на рівні 2017 року та становила 1,0%. У порівнянні з 2017 роком на 5 935,7 млн. грн. (13,7%) збільшився обсяг надходжень валових страхових премій, обсяг чистих страхових премій збільшився на 5 929,9 млн. грн. (20,8%).

Збільшення валових страхових премій відбулося майже по всім видам страхування, а саме: автострахування (КАСКО, ОСЦПВ, "Зелена картка") (збільшення валових страхових платежів на 2 362,1 млн. грн. (22,3%)); страхування майна (збільшення валових страхових платежів на 1 341,3 млн. грн. (26,3%)); страхування життя (збільшення валових страхових платежів на 992,4 млн. грн. (34,1%)); страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ (збільшення валових страхових платежів на 899,0 млн.грн. (25,0%)); страхування кредитів (збільшення валових страхових платежів на 748,6 млн. грн. (2 рази)); медичне страхування (збільшення валових страхових платежів на 605,4 млн. грн. (21,0%)); страхування медичних витрат (збільшення валових страхових платежів на 454,9 млн. грн. (55,1%)); страхування від нещасних випадків (збільшення валових страхових платежів на 445,7 млн. грн.

(38,1%)); страхування фінансових ризиків (зменшення валових страхових платежів на 458,9 млн. грн. (8,2%)); страхування відповідальності перед третіми особами (зменшення валових страхових платежів на 357,8 млн. грн. (12,2%)).

Рівень валових виплат у порівнянні з аналогічним періодом 2017 року збільшився на 1,8 в.п. та становив 26,1%. Рівень чистих страхових виплат станом на 31.12.2018 становив 36,1%, що більше на 0,1 в.п. у порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Високий рівень валових та чистих страхових виплат спостерігається з медичного страхування - 60,1% та 64,6%, за видами добровільного особистого страхування - 37,2% та 42,7%, за видами недержавного обов'язкового страхування - 36,2% та 37,0% відповідно. Операції вихідного перестрахування за 2018 рік зменшились на 2,1% з 18 333,6 млн. грн. до 17 940,7 млн. грн. за рахунок зменшення на 398,7 млн. грн. (11,7%) обсягів перестрахування із страховиками-нерезидентами. При цьому, операції з перестрахування в середині країни збільшилося на 5,8 млн. грн. (0,04%).

Страхові резерви станом на 31.12.2018 зросли на 4 111,2 млн. грн. (18,0%) порівнянні з аналогічною датою 2017 року, при цьому резерви зі страхування життя зросли на 945,5 млн. грн. (11,3%), технічні резерви - на 3 165,7 млн. грн. (21,9%). порівнянні з аналогічною датою 2017 року збільшились такі показники, як загальні активи страховиків на 6 112,3 млн. грн. (10,7%), з них активи,визначені законодавством для покриття страхових резервів - на 4 581,9 млн. грн. (12,7%).[33]

Інформацію про ризики країни можна одержати, використовуючи публікації консалтингових фірм, що спеціалізуються на оцінках ризиків. Деякі з них (переважно зарубіжні Frost and Sullivan Inc, Business International Corporation, BERI та ін.) публікують звіти, збірники про інвестиційний клімат у зарубіжних країнах і політичний ризик. Вони можуть містити різні індекси, головні з яких такі: 1) індекс політичного ризику (Political Risk Index, PRI); 2) індекси поточної економічної ситуації (Operating Risk Index, ORI); 3) індекси (фактори) можливостей для переведення капіталу і прибутків (Repatriation Index, R factor). 4) індекси можливостей отримати прибутки (Profit Opportunity Index, DOI). Для оцінки ризику країни використовують різні підходи і методики - або розрахунково-аналітичні процедури, або систему експертних оцінок, що найпростіше й найоб'єктивніше. Ступінь можливості виникнення ризиків країни залежить від обраної країни, а величина збитків може досягати суми, навіть більшої, ніж сума контракту.

ВИСНОВКИ

Отже, Ризик - це та частина імовірності настання несприятливого результату стосовно заданих факторів. Різні інвестиційні та бізнес проекти мають різну міру ризику,та наприклад високоприбутковий варіант вкладення капіталу може виявитися не настільки перспективним але доволі ризиковим заняттям и знизить цим инвесторську привабливість.

Найпоширеніші методи управління ризиками уникнення ризиків чи відмова від них; прийняття ризиків на себе; запобігання збиткам; зменшення розміру збитків; страхування; самострахування; передачі ризиків (відмінний від страхування). ризик менеджмент страховий

В Україні ризик менеджмент як економічна категорія розвивається доволі активно так як достатньо актуальна для получення прибутку. Страхові компанії на території України займають в рази меншу долю порівнюючи з іншими високорозвинутими країнами.

Размещено на Allbest.ru