Трудова міграція в Україні. Використаня трудового потенціалу країни

Размещено на http://www.allbest.ru

ВСТУП

Трудові ресурси - це капітал, який завжди виступає рушійною силою покращання економічної ситуації держави та добробуту суспільства. Трудовий потенціал країни накопичується поколіннями, а саме: знання, освітній рівень, професійна кваліфікація, навички, вміння і досвід роботи а також продуктивність праці визначають темпи суспільного розвитку держави. Попри певні позитивні соціально-економічні зрушення в українському суспільстві протягом останніх років на регіональному рівні залишаються невирішеними проблеми розвитку трудового потенціалу і забезпечення ефективної зайнятості, збалансованості попиту та пропозиції на ринку праці, створення нових робочих місць тощо.

Метою даної роботи є:

аналіз ефективності використання трудового потенціалу українців в умовах становлення й функціонування національного ринку праці

виявлення й аналіз проблем і перспектив розвитку трудового потенціалу

вироблення пропозицій щодо подолання кризових явищ у цій сфері.

Завданнями роботи є:

- розглянути причини сучасної трудової міграції;

- визначити категорії емігрантів;

- з'ясувати вплив еміграції на суспільство України;

У роботі буде розкрито суть поняття «трудової міграції», «трудового потенціалу», соціально-економічна характеристика трудових ресурсів, їх аналіз. трудовий потенціал праця кризови

Актуальність дослідження полягає у важливості вивчення української трудової міграції, зважаючи на постійне збільшення її масштабів.

Тема «Трудова міграція в Україні. Використаня трудового потенціалу країни» є актуальною сьогодні, оскільки проблема трудового потенціалу, якості робочої сили, трудової мобільності й наявності трудових ресурсів у працездатному віці в Україні набула статусу проблем рівня національної безпеки держави, яка потребує негайного вирішення.

трудовий потенціал праця кризовий



РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПОНЯТЬ «ТРУДОВА МІГРАЦІЯ» ТА «ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ»

1.1 Сутність трудового потенціалу

Трудовий потенціал (ТП) є найважливішою й найактивнішою складовою економічного потенціалу країни. Інші його складники - засоби виробництва, природні ресурси - стають реальними продуктивними силами лише за умови прикладання до них живої праці. Під трудовим потенціалом розуміють максимально можливі здібності людини до живої праці, якими володіє індивід, аконодав і суспільство. Щоб повніше й глибше зрозуміти категорію ТП, треба з'ясувати співвідношення таких понять: робоча сила - трудові ресурси - трудовий потенціал - людський капітал - людський потенціал.

Класичне визначення робочої сили дав К. Маркс: робоча сила, або здібність до праці - це сукупність фізичних і духовних сил, які людина використовує у виробництві споживних вартостей (життєвих благ). А. Маршалл доповнив ці риси робочої сили, виокремивши та підкресливши моральні сили. Сукупність індивідуальних робочих сил утворює сукупну робочу силу, носієм якої є сукупний робітник чи працівник. Категорія робочої сили виступає вихідною основою всіх подальших суміжних понять. Трудові ресурси - це працездатна частина населення, що має необхідні здоров'я, здібності, знання, навички та досвід для виконання тієї чи іншої роботи. У нашій країні до трудових ресурсів відносять людей працездатного віку: жінок 16-54 років і чоловіків 16-59 років, а також працюючих пенсіонерів і підлітків. У більшості розвинутих країн пенсійний вік становить 65-67 років незалежно від статі. Категорію «трудові ресурси» вперше в 1920-х роках увів в економічну науку й господарчу практику видатний радянський економіст С.Г. Струмилін, щоб розробити плановий баланс праці на I п'ятирічку (1928-1933 рр.).

Поняття трудового потенціалу вперше з'явилось в економічній науці в 1970 р. у збірнику праць Інституту економіки АН СРСР «Использование трудового потенциала». Це було зумовлено необхідністю повніше охарактеризувати продуктивні спроможності людини в умовах розгортання НТР і ефективніше використовувати у виробництві її інтелектуальні та творчі здібності. ТП має кількісну і якісну характеристику. У кількісному плані трудовий потенціал рівний добутку чисельності працездатного населення на законодавчо встановлену тривалість робочого дня. Кількісно ТП і трудові ресурси співпадають. Але в якісному сенсі трудовий потенціал характеризує продуктивні можливості людини повніше, ніж трудові ресурси, охоплюючи і творчість, прагнення до інноваційності, а також такі моральні властивості, як наполегливість, чесне виконання укладених угод.

Близьким до ТП поняттям є людський капітал. Його концепція виникла на Заході на початку 1960-х років, коли було видано перші праці засновників цієї концепції Г. Беккера (1962, 1964 рр.) і Т. Шульца (1961, 1964 рр.). Людський капітал - це нагромаджений людиною запас здоров'я, знань, умінь, навичок, мотивацій, намагань та інших продуктивних здібностей, що використовуються у виробництві товарів і послуг. Цей капітал характеризують: 1) як результат інвестицій у людину, 2) чинник продуктивності праці, 3) як джерело доходів. За умов ринково-капіталістичної економіки людський капітал є найбільш адекватною формою трудового потенціалу. Проте в історичному і логічному плані категорія ТП ширше за людський капітал. Бо трудовий потенціал притаманний як ринковій, так і неринковій економіці, як капіталізму, так і соціалізму. Тоді як людський капітал, як і будь-який інший вид капіталу, властивий лише ринково-капіталістичній системі господарювання.

У сучасних умовах постіндустріальної стадії розвитку економіки трудовий потенціал переростає в людський потенціал. Термін «людський потенціал», як і «людський розвиток», введений у широке застосування Програмою ПРООН у 1990 р. Згідно з нею головною метою суспільного аконодав є розвиток людського потенціалу, забезпечення народу тривалого, здорового й гідного життя. Розвинута людина - основа національного багатства. Людський потенціал - це сукупність фізико-біологічних, інтелектуально-культурних і духовно-моральних якостей та цінностей людини, що виступає у двоїстому значенні: як мета суспільного аконодав і як вирішальний засіб розвитку соціуму. Людський потенціал характеризує людину як самоцінність незалежно від якогось аспекту.

Узагальнюючим показником стану трудового і людського потенціалу є індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП). Концепція цього індексу акон розроблена відомим індійським ученим Амартією Сеном (народився у 1933р.), лауреатом Нобелівської премії. ГРЛП, у свою чергу, складається із трьох індексів, які характеризують рівень життя (індекс виробництва ВНД у розрахунку на одну особу), здоров'я нації (індекс середньої очікуваної тривалості життя), освіченості (індекс освіти). Щорічно публіковані ООН доповіді з розвитку людського потенціалу (НТЖ) - у 2010 р. видано ювілейну, 20-ту доповідь - визначають місце кожної країни за рівнем розвитку в системі світових координат. Згідно з доповіддю НІЖ (2010 р.) Україна посідає 69-те місце у світі за ІРЛП із показником, який дорівнює 0,710. Його утворили: виробництво ВНД у розрахунку на одну особу $6535 за паритетом купівельної спроможності, 11,3 років тривалості навчання та 68,6 років середньої очікуваної тривалості життя (СОТЖ). Для порівняння: 1-ше місце належить Норвегії, 4-те - США (ІРЛП - 0,902, СОТЖ - 79,6 років, ВНД на одну особу - $47 тис); Білорусь посідає 61, Росія - 65, Казахстан - 66-е місце і т.д. (докладніше див. додаток П). У порівнянні з іншими країнами, які знаходяться попереду України за ІРЛП, ми відстаємо перш за все за виробництвом ВНД на одну особу, що зумовлено низьким рівнем економічного розвитку, а також тривалістю життя. Проте Україна має відносно високий рівень освіченості населення.

Більш докладно розкриває категорію трудового потенціалу його структура. Треба відрізняти ТП на мікро- і макрорівні. Трудовий потенціал на мікрорівні достатньо розкрито спеціалістами з управління персоналом як ТП підприємства. Структура трудового потенціалу на макрорівні відрізняється від ТП на мікрорівні, на нашу думку, двома складовими: 1) галузево-регіональною структурою сукупної робочої сили, 2) їхньою мобільністю і конкурентоспроможністю.

Структуру трудового потенціалу на макрорівні складають наступні елементи:

1. природно-біологічний, або демографічний - соціально-демографічна структура працездатного населення, середня тривалість життя, співвідношення робітників і службовців тощо;

2. освітньо-професійний - рівень грамотності дорослого населення, частка працівників із вищою і середньою спеціальною освітою, співвідношення кваліфікованих, мало- і некваліфікованих робітників;

3. соціально-економічний - продуктивність суспільної праці, рівень середніх доходів і середньої заробітної плати, характер та форми мотивації до трудової діяльності, дисциплінованість і організованість працівників;

4. інтелектуально-креативний - рівень інтелектуального розвитку та інформованості працездатного населення, творчість і здатність впроваджувати інновації та ін.;

5. структурний - розподіл робочої сили між сферами: промисловістю, сільським господарством і послугами, між галузями промисловості, сільського господарства та іншими видами економічної діяльності, регіональний розподіл працездатного населення, пропорція між сукупним попитом і сукупною пропозицією робочої сили, між безробітними та вакансіями робочих місць;

6. конкурентоспроможність і мобільність сукупної робочої сили.

Нарешті, щоб з'ясувати сутність людського потенціалу, треба, по-перше, розповсюдити вищезазначені риси трудового потенціалу на всі соціальні верстви та групи населення (страти), по-друге, доповнити вищенаведені складники ТП ще двома компонентами:

1. соціально-ментальний елемент - рівень світогляду і загальної культури, національний менталітет, морально-етичні норми та цінності;

2. громадянсько-політичний потенціал: рівень громадянської та політичної активності, рівень патріотизму.

1.2 Головні чинники виникнення трудової міграції

Трудова міграція населення -- це особливий, економічного характеру, вид міграції, який обумовлений пошуком роботи, як правило, за межами країни постійного місця проживання. З широкої точки зору трудову міграцію визначають як сукупність усіх форм територіального руху населення, пов'язаного з трудовою діяльністю на території іншої країни. Вузьке трактування зводиться до вселення жителів однієї країни на територію іншої, що супроводжується їх подальшим працевлаштуванням.

Слід зауважити, що перш за все, трудова міграція -- це тимчасові поїздки на роботу, або тимчасове переміщення з метою працевлаштування.

На відміну від стаціонарної міграції, для трудової міграції властиве збереження постійного зв'язку мігранта зі своєю родиною як у інформаційно-особистісних формах, так і у економічних. Варто зазначити, що трудова міграція регулюється перш за все національним міграційним аконоддавством. Крім того, деякі держави беруть активну участь у регулюванні зовнішньої трудової міграції та захисті прав своїх громадян, що працюють за кордоном. Відповідно до статті 10 ЗУ «Про зайнятість населення» громадяни України мають право займатися трудовою діяльністю за кордоном, якщо така діяльність не заборонена законодавством України та держави перебування. Права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Проте трудова міграція стала в нашій державі об'єктивною реальністю та для багатьох громадян є основним джерелом доходів. Сучасний стан трудової міграції в Україні характеризується як легальним, так і нелегальним виїздом на роботу за кордон значної частини економічно активного населення держави, транзитною міграцією в Західну Європу, збільшенням кількості трудових іммігрантів.В даний час відбуваються певні зміни в системі цінностей відносно роботи. Для 92% молоді важливою є «висока оплата праці», для 79% - «цікава робота» і лише для 28% - «суспільна значущість праці», тобто для більшості молоді сенс життя полягає у матеріальному достатку. Також дослідники підкреслюють, що відбувається відчуження молоді від національної культури, незнання і небажання знати українську історію,мистецтво, літературу.

У більшості випадків основними мотивами поїздок за кордон є:

- заробіток для підвищення добробуту, поліпшення житлових умов (купівля квартири чи побудова будинку), придбання машини або інших дорогих товарів тривалого вжитку;

- заробіток для задоволення поточних життєвих потреб - харчування,

придбання необхідних товарів повсякденного вжитку (одягу тощо);

- нагромадження коштів для оплати навчання дітей у вищих навчальних закладах;

- нагромадження стартового капіталу для створення власного бізнесу або розвитку своєї справи;

- мотиви нематеріального характеру (побачити світ, здобути певні трудові навички, поліпшити знання мови тощо).

Відповідно до вищезазначених мотивів, основною ж метою будь-якого

заробітчанського мігранта є бажання заробити як можна більше коштів для себе та своєї родини, яка залишилася на батьківщині.

Нині Україна на міжнародних ринках переважно виступає як держава -

експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання кількості

іноземних громадян, які працюють в Україні. Статистичні дані свідчать, що

кількість останніх приблизно в 10 разів менша, ніж кількість українців, які працюють за кордоном. При цьому йдеться лише про офіційну стаистику,

яка не враховує нелегальних мігрантів та біженців. Міграція робочої сили для України на даний час має переважно негативні наслідки. Найчастіше трудові мігранти - це особи з середньою та середньою спеціальною освітою, кваліфіковані спеціалісти, які за кордоном зайняті в основному на некваліфікованих роботах. Як правило, їхня заробітна плата у кілька разів нижча заробітків корінних мешканців. Мігранти практично не мають можливостей для кар`єрного зростання і перебувають в умовах, які не

відповідають засадам достойної праці. Мігрують, також, висококваліфіковані спеціалісти, але лише невеликий відсоток їх має гарантовану роботу і відповідні соціальні та трудові гарантії. Виїжджають за кордон у пошуках роботи молоді люди без певного рівня кваліфікації, які згодні на будь-яку роботу і низьку платню без усяких гарантій. Згубним для економіки країни, для формування її науково-технічного потенціалу є виїзд за кордон науково-технічних кадрів та підготовлених на сучасному рівні молодих спеціалістів. Це може негативно вплинути на темпи відновлення економіки України.

В цілому економічні і соціальні наслідки еміграції робочої сили за

кордон мають, безумовно, як позитивний, так і негативний ефект. До

найважливіших переваг цього явища слід віднести зменшення напруги на ринку праці, значні обсяги інвестицій, які отримує країна завдяки заробітчанству, підвищення платоспроможного попиту завдяки надходженню коштів від заробітчан. Крім того, зовнішня трудова міграція є джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.

Разом з тим, трудові мігранти в найбільш продуктивний період свого життя не беруть жодної участі у створенні національного доходу. Масова трудова міграція не сприяє наповненню пенсійного і соціальних фондів через відсутність відчислень від заробітної плати мігрантів. Держава ж втрачає свій кращий трудовий потенціал. Відтік молоді на роботу за кордон має негативні демографічні наслідки, руйнує сімейні відносини.

1.3 Основні види, масштаби та центри міжнародної міграції робочої сили

Міжнародну міграцію робочої сили можна класифікувати за такими шістьма ознаками:

1. За характером переміщення населення:

а) внутрішня міграція -- переміщення населення в межах однієї країни;

б) зовнішня міграція -- переміщення населення за межами своєї країни;

в) інтеграційна міграція -- переміщення населення всередині держав інтеграційного об'єднання -- ЄС, ЄАСТ тощо.

2. За часом:

а) остаточна (незворотна) міграція -- виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання;

б) тимчасова (зворотна) міграція -- виїзд населення в іншу країну на певний період часу;

в) сезонна міграція -- це виїзд населення в іншу країну в певний період часу на певний термін, наприклад, для проведення сільськогосподарських робіт;

г) маятникова міграція, яка часто повторюється. Вона передбачає, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно або тимчасово в іншій країні. Це характерно для населення прикордонних районів.

3. За напрямком руху:

а) еміграція -- виїзд населення за межі своєї країни;

б) імміграція -- в'їзд населення в країну;

в) рееміграція -- в'їзд емігрантів у свою країну.

4. За організацією:

а) добровільна міграція -- непримусове переміщення населення;

б) самодіяльна міграція -- нелегальне переміщення населення за межі своєї країни (наприклад, в Албанії, В'єтнамі тощо);

в) організована міграція -- переміщення населення, яке здійснюється відповідно до національного законодавства;

г) примусова міграція -- виселення громадян із своєї країни на основі рішення судових органів.

5. За професійним складом:

а) міграція робітників;

б) міграція спеціалістів;

в) міграція представників гуманітарних професій.

6. За якісним складом:

а) міграція робочої сили низької кваліфікації;

б) міграція робочої сили високої кваліфікації;

в) міграція вчених (тобто «відплив інтелекту»).

Як показує практика, напрямки міжнародних міграційних потоків змінювалися і продовжують змінюватися. У першій третині XX ст. більше половини всіх емігрантів прямували до США. Решта мігрантів приблизно порівну ділилася між британськими домініонами (Канада, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз) і країнами Латинської Америки (Аргентина, Бразилія та ін.).

Після Другої світової війни збільшення масштабів міграції супроводжувалося істотною зміною її пріоритетних напрямків. Поряд із СІЛА і Канадою міграційні потоки почали спрямовуватися до Західної Європи і особливо до країн ЄЕС[5, c. 65-66].

В останні десятиріччя сформувалися нові ринки робочої сили внаслідок не тільки міжконтинентальної, а й внутрішньоконтинентальної міграції населення. Перший центр тяжіння мігрантів сформувався в Західній Європі. Тут тільки у країнах Європейського Союзу нараховується 13 млн мігрантів та членів їхніх сімей. Основну частину іммігрантів приймають Німеччина, Франція, Велика Британія, а також Бельгія, Нідерланди, Швеція та Швейцарія.

За прогнозами європейських експертів, у зв'язку зі створенням єдиного ринку в міграційних потоках відбудуться деякі зміни. Погано організована масова імміграція працівників низької кваліфікації поступиться місцем колективним договорам цільового призначення.

Другий центр тяжіння трудящих мігрантів сформувався у 70-ті роки XX ст. в регіоні Близького Сходу. Нафтовидобувні країни притягують на промисли величезну кількість людей з Індії, Бангладеш, Пакистану, Йорданії, Ємену, а також із Греції, Туреччини, Італії. Частка іммігрантів у загальній чисельності робочої сили окремих країн Близького Сходу досить значна. Так в Об'єднаних Арабських Еміратах вона становить 97 %, у Кувейті -- 86,5 %, Саудівській Аравії -- 40 %.

Третій центр сучасної імміграції робочої сили знаходиться у США. Історично трудові ресурси цієї країни склалися значною мірою за рахунок іммігрантів. Повоєнна імміграція до Сполучених Штатів Америки складалася з декількох етапів. Перший являв собою могутній європейський потік, коли з країн Західної Європи приїхало до США 6,6 млн осіб. Другий розпочався в 1965 p., коли був прийнятий закон, що створив сприятливі умови для вихідців з Азії і Латинської Америки. З 1993 р. веде свій відлік третій етап, в якому віддається перевага емігрантам із Європи -- Ірландії, Італії, Польщі, а також з Аргентини.

Четвертий міжнародний регіон міграції сформувався в Австралії, де працює більше 200 тис. іноземних робітників.

П'ятим центром трудової міграції є країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) -- Бруней, Японія, Гонконг, Малайзія, Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань.

В Латинській Америці формується шостий центр тяжіння робочої сили, де іммігрантів приймають в основному Аргентина і Венесуела.

Міграційні процеси останніх років характеризуються не тільки зростанням масштабів, а й формуванням нових явищ, яких не було в недалекому минулому. Так, ще недавно можна було чітко відмежувати країни, які приймають робочу силу, від країн, які її постачають. У сучасних умовах все більша кількість країн втягується у аконод одночасної еміграції / імміграції населення.

Крім того, якщо в галузі руху міжнародних потоків товарів і послуг пануючою тенденцією є лібералізація зовнішньоторговельних зв'язків, то щодо переміщення робочої сили діє система державного і міждержавного регулювання міграції, яка має тенденцію до посилення. В цьому полягає одна з відмінностей міграції робочої сили від зовнішньої торгівлі.



РОЗДІЛ ІІ.МІГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ, ЇХ ЗНАЧЕННЯ ТА ФАКТОРИ ВИНИКНЕННЯ

2.1 Аналіз міграційних процесів в Україні

Міграційні процеси суттєво впливають на економічний потенціал національної економіки. У зв'язку з цим аналіз та дослідження динаміки міграції дозволить визначити основні тенденції в економіці країни та світу.

Чисельність населення Укрaїни аконо на 2014 р. аконодав 45,5 млн. осіб, що відповідає 29 місцю у світі за кількістю населення. Зростaння чисельності населення протягом 2000-2013 рр. становило в середньому 0,6% щорічно. Впродовж 2000-2014 рр. населення України скоротилося на 4 млн осіб. Проте цей процес загальмувався: коефіцієнт природного скорочення населення становив у 2000 р. - 7,6 на 1000 мешканців, у 2014 р. -3,1.

З січня по травень 2014 року в нашій країні відбулося 183 635 внутрішніх міграцій осіб між областями, а також 23 036 іноземців іммігрували до України, а 5 637 громадян нашої країни емігрували за кордон, міграційне сальдо (різниця між іммігрантами та емігрантами) становило 17 399 осіб. Відносні показники зовнішніх міграцій - з розрахунку на 10 000 населення частка емігрантів становить 3 особи, іммігрантів - 12.3 осіб, а міграційне сальдо відповідно 9.2 осіб.

Внутрішні міграції в нашій країні на багато більш поширені ніж зовнішні та становлять 97.5 на 10 000 осіб, тобто майже 1% громадян змінили постійне місце проживання у січні-травні.

Протягом 2010-2014 рр. 1,2 млн. осіб, тобто 3,4% населення України у віці від 15 до 70 років, працювали чи шукали роботу за кордоном. У 2011-2014 рр. Міністерство внутрішніх справ оформило документи для 12 тис. громадян України, які емігрували за кордон, зокрема, переважно у Російську Федерацію, Німеччину, Ізраїль, США, Білорусь, Чехію. В 2011 р. українським громадянам було видано 204 тис. дозволів а проживання в країнах ЄС (в т.ч. 156 тис. для виконання сезонних робіт в Польщі), більшість з яких були короткостроковими. У 2014 р. українці були п'ятою за чисельністю групою аконода третіх крaїн, які проживали на території ЄС, після громадян Туреччини, Марокко, Албанії та Китаю(таблиця 1)

За даними досліджень виїзд у віддалені країни з метою постійного проживання в основному здійснюють молоді та освічені українці. За даними опитування, майбутні емігранти в Україні переважно були зайняті в сферах культури, роздрібної торгівлі та послуг, або були студентами.

До основних причин еміграції до Австралії, Канади та США відносять возз'єднання сім'ї та виїзд на постійне проживання. Еміграція до ЄС та Росії переважно орієнтована на прaцевлаштування.

Розглянемо абсолютні та відносні показники зовнішньої міграції, емігрантів, які покинули Україну та іммігрантів, які обрали нашу державу для постійного місця проживання(таблиця 2,3)

Найбільша кількість іноземців прибула до України та емігрувала з Харківської області 4908 та 559, а також м.Київ 3071 та 988 осіб відповідно. Найменше абсолютне число емігрантів у зафіксовано у Рівненській - 35 та Хмельницькій - 54 областях, а іммігрантів у Тернопільській - 84 та Закарпатській - 93. Відносні показники з розрахунку на 10 тис.осіб свідчать, лідерами серед емігрантів є м.Київ та Харківська область з показниками 8.4 та 5, а найменше виїжджають за кордон мешканці Рівненської та Хмельницької областей, по 0.7 та 1.0.

Найбільша кількість іноземців прибула до України та емігрувала з Харківської області 4908 та 559, а також м.Київ 3071 та 988 осіб відповідно. Найменше абсолютне число емігрантів у зафіксовано у Рівненській - 35 та Хмельницькій - 54 областях, а іммігрантів у Тернопільській - 84 та Закарпатській - 93. Відносні показники з розрахунку на 10 тис.осіб свідчать, лідерами серед емігрантів є м.Київ та Харківська область з показниками 8.4 та 5, а найменше виїжджають за кордон мешканці Рівненської та Хмельницької областей, по 0.7 та 1.0.

Найбільша частка іноземців оселилася у Харківській області - 43.3 та м.Севастополь - 27.2, а найменша у Тернопільській та Закарпатській областях з показниками 1.9 та 1.8 на 10 тис. населення відповідно. Абсолютний приріст від зовнішніх міграцій найвищий у тій же Харківській області - 4349 та м.Київ - 2083, а відносний у Харківській області - 38.3, АР Крим - 23.1 та м.Севастополь - 22.3 осіб на 10 тис. Єдиною областю в Україні, де зафіксовано сальдо, тобто переважає число емігрантів над іммігрантами є Закарпатська, з абсолютними показниками -188 осіб, а відносними 2.3 на 10 тис. населення.

Поширення обміну робочою силою, як одного з аконода міждержaвного співробітництвa, свідчить про розвиток інтеграції Укрaїни світовий економічний простір. В той же час в Україні існують серйозні проблеми у сфері міграційної політики.

Некерованість міграційних процесів становить небезпеку для національних інтересів України. Це обумовлює формування нових підходів до державного управління цим процесами.

2.2 Характерні риси трудової міграції в Україні на сучасному етапі

Розвитку

На сучасному етапі розвитку глобалізації трудова міграція виступає своєрідним каталізатором цього процесу, адже вона є одночасно причиною (консолідації культур, релігій) та наслідком («стирання кордонів» між етносами, державами) глобалізації. Однак, українська трудова міграція не є явищем, пов'язаним лише із світовими тенденціями. Особливістю мотивації до переселення наших громадян на нові місця проживання та працевлаштування за кордоном є кризові економічні чинники всередині держави.

На сучасному етапі проблемами трудової міграції займаються такі українські науковці як: А.Атаманенко, О.Вольовина, О.Годованська, С.Жовнір, Л.Істратій, І.Ключковська, І.Лапшина, О.Малиновська, В.Онищук, О. П'ятковська, І.Смогоржевська, М.Флейчук, Г.Щегельська та ін.

Явище трудової міграції своїм корінням сягає ще позаминулого століття. Тоді цей процес був започаткований жителями Галичини, Північної Буковини та Закарпаття, масове переселення українських заробітчан - в кінці ХІХ на початку ХХ ак. - в історію увійшло під назвою «перша хвиля української еміграції». Основною причиною були безробіття, безземелля та інші економічні негаразди. На відміну від другої (міжвоєнний період) та третьої (під час та після закінчення ІІ Світової війни) хвиль, які мали політичні передумови, поштовхом до четвертої була не тільки «горбачовська відлига» та глобалізація у всіх своїх проявах, а знову ж таки економічні чинники [1, 9].

Явище трудової міграції населення стає визначальним для подальшого функціонування української держави. Багато сучасних дослідників виділяють наступні передумови цього процесу:

- боротьбу з бідністю, невідповідність заробітної плати умовам проживання, розшарованість суспільства і сповільнення темпів скорочення числа зайнятих, відсутність гідної плати [4, 491];

- безробіття;

- соціальну незахищеність;

- відсутність перспектив у персональному та кар'єрному зростанні населення;

- кризові явища, пов'язані з культурним розвитком;

- корупцію та ін. [6, 516].

Відповідно до сучасних статистичних даних, орієнтовна чисельність заробітчан, які виїхали на роботу за кордон становить від 4,5 до 7 млн. працездатного населення України, переважно із західних регіонів [12, 538].

Існує декілька підходів до виділення категорій мігрантів. Зважаючи на мету виїзду/переїзду, І.Смогоржевська називає три групи українців:

1. Мігранти, що покидають Україну з метою зміни постійного місця проживання;

2. Спеціалісти, що виїжджають на роботу в закордонних фірмах;

3. Люди, що їдуть на чужину з метою заробітку для покращення матеріального становища своєї родини [12, 538].

Зміну місця проживання на постійній основі здійснюють самотні громадяни, сім'ї або ж навіть родини [8, 526]. Статистичні дані свідчать про зростання бажання українців переїхати з країни назавжди: згідно із соціологічним опитуванням американського інституту громадської думки Gallup, 21% українців, тобто майже 10 млн. осіб, хоче залишити Україну назавжди [6, 511].

До іншої групи трудових емігрантів належать особи, що працевлаштувалися за кордоном та працюють відповідно до своїх професійних навиків. Причинами виїзду є кращі умови праці та вища матеріальна винагорода, а також суттєво вищий рівень життя у країні до якої мігрували. Однак, маємо двозначність наслідків такого процесу: з одного боку, відсоток людей, які повертаються після закінчення дії контрактів та угод загалом високий, але з іншого - більшість з них, проживши на території батьківщини певний час, знову їдуть працювати за кордон. З такою формою міграції пов'язане явище «відпливу або міграції умів». Воно трактується як міграція висококваліфікованих фахівців, зі збільшенням частки яких в країні-донорі починають пригальмовуватися темпи розвитку окремих галузей економіки, освіти та держави загалом, що створює загрозу індивідуальній та національній безпеці [10, 73]. Протягом останніх років кількість емігрантів суттєво збільшилася, особливо до таких країн як США та Канада, куди переїжджає значна частка фахівців з системного аналізу, програмування, біології та комп'ютеризація [9].

До однієї з найчисельніших і найбільш поширених груп українців за кордоном належать люди, що виїхали з метою покращення матеріального становища своїх сімей, які залишилися в Україні. Взята до уваги частина мігрантів, на думку науковців, є найбільш нестабільною та найчисельнішою за кількістю нелегальних мігрантів або «мігрантів з невизначеним статусом», як це поняття пропонує трактувати Міжнародна організація праці зважаючи на негативний відтінок слова «нелегал» [1, 9].

Зважаючи на динаміку трудової міграції, можна виділити наступні її наслідки. До позитивних можна віднести:

1. Інвестиції в розвиток української економіки (прямі та непрямі);

2. Накопичення професійного досвіду у країнах з вищим рівнем розвитку сфери обслуговування і можливість поділитися ним у країні-донорі;

3. Сприйняття інших культурних особливостей країни-рецепієнта, що позитивно відображаються на формуванні системи цінностей мігранта;

4. Можливість «рекламувати» українську культуру у світі, створювати нові осередки української діаспори [13, 41];

Однак, безперечно, у трудової міграції є певні негативні риси, що можуть загрожувати ефективному функціонуванню економіки та загалом стабільності внутрішнього клімату держави.

Перш за все, від'ємні демографічні показники, адже відбувається зменшення кількості населення за рахунок виїзду за кордон та народження дітей у країні-рецепієнті. Соціальні зміни у суспільстві йдуть не на користь державі. Розповсюдження набуває соціальне сирітство, адже діти зростають і виховуються без прямої опіки батьків [5, 505]. Також, проблемою є залишені без належного нагляду люди похилого віку, які потребують не тільки матеріальної допомоги. На превеликий жаль, аспект покинутих батьків у зв'язку з виїздом за кордон на сьогодні не вирішується державою [5, 506]. І.Ключковська вказує, що сучасний рівень надання медичної і соціальної допомоги населенню літнього віку в Україні не відповідає його реальним потребам і має високу соціально-демографічну вартість - зростання захворюваності і смертності [5,506]. Зважаючи на це, люди похилого віку залишаються обділені не тільки матеріальними ресурсами з боку держави, але й турботою з боку власних дітей. Одним з негативних наслідків є трансформація українських родин, коли їх члени виконують невластиві для них функції через виїзд інших за кордон [5, 505], а також розпад сімей.

Однак, існують наслідки, які є двозначними (як позитивними, так і негативними) для української держави. До них можна віднести, наприклад те, що трудова міграція знімає напруженість ринку праці в Україні, але з іншого - призводить до втрати значної кількості професіоналів.

Подібне стосується культурного аспекту трудової міграції. З одного боку українці «несуть у світ» свої традиції, звичаї, але з іншого - багато з них вивчаючи мову країни-рецепієнта задля отримання високооплачуваної роботи втрачають українську ідентичність.

З'ясовуючи мовний аспект трудової міграції четвертої хвилі, дослідники відзначають його своєрідність. Як приклад, можна назвати емігрантів до США, які з одного боку завдяки своєму переселенню таки підвищили відсоток україномовного населення (визнаючи українську як мову, якою вільно розмовляють), а з іншого - спілкуються російською на побутовому рівні [2, 481]. Виникає нове явище - коли мова побутового спілкування не відповідає культурним традиціям населення. Якщо для покоління політичних мігрантів другої та третьої хвиль українська стала мовою само ідентифікації, ознакою приналежності до певної нації, то для значного відсотка трудових емігрантів питання мовної ідентифікації не є актуальним, а, навпаки, існує стимул до асиміляції в тому суспільстві, де людина проживає, адже це забезпечує краще працевлаштування.

Тенденція розвитку трудової міграції не є втішною для українських соціологів, бо не зважаючи на труднощі, з якими зіштовхуються наші трудові під час економічної кризи перебуваючи на території іншої держави, масового повернення додому не спостерігається, оскільки ситуація в країнах перебування загалом залишається сприятливішою, ніж в Україні [15, 564].

Дослідники процесу трудової міграції на сьогодні поставлені перед завданням знайти способи взаємовигідного співробітництва між членами діаспори та урядами країн-донорів. У зв'язку з цим у травні 2013 р. було проведено конференцію «Україна та світове українство: розбудова ефективного партнерства заради розвитку», яка проходила під патронатом Міжнародної організації міграції (МОМ) в Україні. Манфред Профазі, представник МОМ в Україні, наголосив на необхідності використовувати ресурси діаспори для зміцнення гуманітарних, економічних, інтелектуальних і культурних зв'язків. У цьому контексті, О.П'ятковська пропонує створення «діаспорної мережі знань» - сукупності міжнародних мереж знань, які об'єднані основною метою - здійснення інноваційного внеску у розвиток країни походження [11, 530]. Суть функціонування такої мережі у постійно діючих контактах уряду держави з якої емігрували з кращими представниками своєї діаспори з метою розвитку країни-походження емігрантів. Як приклад, автор наводить постійну економічну співпрацю урядів та представників діаспор Китаю, Ізраїлю, Єгипту, Індії, Ефіопії. Передусім, це депозитні рахунки, виражені в місцевій та іноземній валюті, облігації діаспори, пайові фонди [11, 533]. Запропоноване економічне співробітництво може бути достатньо ефективним для українського суспільства.

На сьогодні український уряд та уряди країн-рецепієнтів мають низку важливих угод щодо соціального захисту наших закордонних громадян. Як приклад, можна навести двосторонні угоди про соціальне та пенсійне України з Болгарією, Естонією, Іспанією, Латвією, Литвою, Польщею, Португалією, Словаччиною, Чехією. Переговори щодо підписання відповідної угоди практично завершені з Німеччиною. На відміну від угод з країнами СНД, в основу цих домовленостей покладено принцип пропорційності, коли кожна країна несе відповідальність за свою частину страхових зобов'язань [7, 520]. У 2012 р. уряд прийняв постанову «Про затвердження Державної програми співпраці із закордонними українцями на період до 2015 року» [9], але подібна програма вже діяла раніше - «Державна програма співпраці із закордонними українцями на період до 2010 року», - однак вона не змогла повністю виконати поставлених завдань у зв'язку з відсутністю єдиного виконавчого органу [8, 527].

На сьогодні об'єднуючою організацією українців за кордоном є Українська Всесвітня Координаційна Рада (УВКР), що була створена у 1992 р. зусиллями громадських організацій з України та з-за кордону [9]. Вона, до речі, долучається до діалогу щодо підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС, і ця робота, як наголошує голова УВКР, Михайло Ратушний, є не менш важливою, ніж робота МЗС України.

2.3 Вплив міграційних процесів на економіку України

В умовах становлення ринкової системи господарювання і розвитку міжнародних процесів глобалізації, майже у кожній країні тією чи іншою мірою поширюються міграційні процеси, що включають міграцію висококваліфікованої робочої сили. Це, як правило, негативно впливає на економіку країн, з яких масово емігрують потенційні працівники.

Саме для нашої країни це є особливою загрозою, що можна пояснити нестабільністю економічної і політичної ситуацій, стрімким підвищенням рівня безробіття, а також етнічними, релігійними особливості та рядом інших факторів.

Для України характерним є велика кількість емігрантів, що має щорічну тенденцію до збільшення; високий освітній рівень емігрантів, що, в свою чергу, спричиняє втрату висококваліфікованої робочої сили, а також значної частини інтелігенції; наявність законодавчої бази з цього питання, що потребує вдосконалення та ін..

За період становлення України як держави, міграція набуває все більших масштабів. Так, в середньому на строк від 1 місяця до 1 року на роботу закордон виїжджають більше як 5 млн. осіб [5]. Спостерігається тенденція зростання виїзду не лише з міст, а і з сіл, особливо прикордонних областей. До цих людей, в основному, належать чоловіки у найбільш працездатному віці (30-45 років). Кожного року з приводу тимчасового працевлаштування на постійне чи тимчасове місце проживання офіційно їде 45-50 тис. осіб, тобто лише певна частка від припустимої загальної кількості емігрантів [3]. За даними Інституту соціології НАНУ, 12% домогосподарств України мають хоча б одного члена сім'ї, який працював або працює закордоном. Такі масштаби міграції українських громадян зумовлюють великі втрати робочої сили, які можуть мати в майбутньому серйозні негативні наслідки для економічного розвитку України.

Основними причинами таких тенденцій можна виділити наступні:

1. Складне соціально-економічне становище (бідність, незабезпеченість робочими місцям, низький рівень реальної заробітної плати та нестабільність політичної та економічної ситуації).

2. Значний розрив між рівнем розвитку України та інших країн світу (особливо це проявляється через нерівномірність процесу нагромадження капіталу в окремих країнах).

3. Диференціація цін на аналогічні види товарів та послуг, зокрема, різниця між оплатою однорідної за кількісними i якісними показниками праці в різних країнах. В умовах зростаючих вимог до найманих працівників, та частина населення, яка отримала вищу освіту і ефективно застосовує свої знання у практичній діяльності, значно підвищує свою ціну на ринку праці. І тоді вони надають перевагу роботі за фахом в тих країнах, де заробітна плата буде в кілька разів вище.

4. Практична відсутність перспектив застосування своїх інтелектуальних, творчих здібностей у різних сферах господарства, а також ряд причин гуманітарного, культурного, екологічного, психологічного, правового порядку, які будуть посилюватися в міру вирівнювання рівнів соціально-економічного розвитку країн.

5. Існує суттєва незбалансованість між обсягами і структурою попиту на робочу силу молоді та обсягами і структурою її пропозиції. Гарантований ринок праці молоді нині занадто звужений і здійснюється в межах порівняно невеликої кількості виділених робочих місць. Велика частка молоді, яка не витримала конкурентної боротьби з представниками старших вікових поколінь, виштовхується на нерегульований ринок праці. Тому молодь знаходиться в значно гіршому становищі щодо соціального захисту від безробіття порівняно з іншими представниками робочої сили і значна її частина змушена виїжджати закордон.

Також негативно на вітчизняному ринку праці відображається світова фінансова криза, яка поглиблює всі існуючі проблеми.

Трудова міграція, як і безробіття, є природним процесом ринкових відносин. Однак Україна стала одним із основних трудових донорів для країн Західної Європи, тоді як ринок праці самої держави потребує фахівців практично у всіх галузях економіки [4].

Отже, міграція робочої сили закордон має для України, як правило, негативні наслідки, до яких належать:

1) втрата країною найбільш конкурентоздатної частини власних трудових ресурсів;

2) уповільнення темпів розвитку науково-технічного прогресу в зв'язку з чисельною інтелектуальною еміграцією українських вчених за кордон;

3) поширення випадків зловживань та обман громадян приватними агентствами з працевлаштування;

5) виникнення політичних та економічних претензій до нашої країни в зв'язку із збільшенням нелегальної трудової еміграції українців та ін.

Проте, вплив міграційних процесів може і позитивно впливати на різні сфери господарювання:

1. Підвищення рівня кваліфікації, освоєння нових технологій, професій, систем організації виробництва трудових мігрантів. Останнім часом поширюється думка, що міграція сприяє розвитку економіки України. Проте це можливо при веденні ефективної політики щодо спрямування праці українців за кордоном на користь України.

2. Надходження в Україну додаткової іноземної валюти шляхом грошових переказів трудових емігрантів та інвестування коштів в економіку через створення спільних підприємств з іноземними засновниками.

3. Значно знижує рівень безробіття на українському ринку праці.

4. Сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін робочою силою тощо.



РОЗДІЛ ІІІ. ЗАХОДИ І ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО НАЙОПТИМАЛЬНІШОГО ВИКОРИСТАННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ

3.1 Розмір та напрямки впливу трудової міграції на трудовий потенціал нашої країни

Соціально-трудовий потенціал є складним та аконодавствістам соціально-економічним утворенням. Він потребує створення науково обґрунтованих методик визначення характеру впливу об'єктивних і суб'єктивних чинників на процес його розвитку, особливо в умовах євроінтеграційних процесів.

При цьому під розвитком трудового потенціалу підприємства варто розуміти постійно повторювальний процес формування, розподілу і використання трудового потенціалу, спрямований на взаємне досягнення цілей підприємства та його працівників. Найбільшої ефективності у розвитку трудового потенціалу можна досягти під час забезпечення системного застосування таких принципів: самоврядування, особистісний підхід, колективність, єдність навчання і виховання, професіоналізм, аконодавсність, якість, пріоритетність та обов'язковість, гнучкість, самостійність, диференційність, ефективність.

Важливим показником, який характеризує розвиток трудового потенціалу, є рівень зайнятості населення. Про сучасний стан зайнятості свідчить тенденція до значного зниження її рівня та зростання масштабів незайнятого населення. Загальна кількість зайнятих у галузях економіки за останні 10 років зменшилась майже на 25%, тобто кожен четвертий працівник за доволі короткий термін зали шив сферу суспільного виробництва. Найбільших змін досягли промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок, завдяки чому уникнено 85% загального скорочення зайнятих.

Надто високий рівень зовнішньої трудової міграції і звуження демографічної бази відтворення трудового потенціалу негативно впливає на характер розвитку трудового потенціалу суспільства України в умовах євроінтеграційних процесів. За останні кілька років за межі України з метою працевлаштування виїхало 3 млн. осіб. Це свідчить про тенденції сучасної диверсифікації зазначених обсягів міграції працівників на національному та інтернаціональному рівнях.

Основною причиною активізації міграційних процесів в Україні визначено утворення кордонів між державами, що розвиваються на пострадянському просторі, та пов'язаних з ними митних кордонів. Це призвело до різкого спаду економічних та господарських відносин, занедбаного транспортного сполучення, інформаційного чи культурного обміну та інших негараздів, що наштовхнуло багатьох людей до прийняття рішення про необхідність возз'єднання родин на своїй історичній чи етнічній батьківщині.

Дослідження впливу зовнішньої трудової міграції засвідчило, що вона поєднує у собі, поряд з негативними, також і позитивні наслідки для розвитку трудового потенціалу України, а саме:

? сприяння інтеграції України до міжнародного ринку праці через міждержавний обмін трудового потенціалу;

? надання трудовому потенціалу можливості реалізувати свої здібності за кордоном, підвищити рівень кваліфікації, поліпшити матеріальне становище, ознайомитись із світовим досвідом;

? забезпечення, завдяки іноземній робочій силі, покриття дефіциту трудового потенціалу необхідних професій та кваліфікацій в Україні;

? спрямування певної частини зароблених коштів на розвиток алого бізнесу, що забезпечує створення нових робочих місць.

До характерних рис міжнародної міграції трудового потенціалу належать такі:

1) міжнародна економічна інтеграція створює цілі регіони, де переміщення трудового потенціалу через кордони держав, з метою заробітку, повністю відкриті;

2) міжнародна трудова міграція потенціалу є важливим об'єктом державної економічної політики;

3) міжнародне переміщення трудового потенціалу працездатного віку має щодо зростання;

4) грошові перекази трудового потенціалу збільшується зі зростанням міграції, що є важливою частиною платіжних балансів та валютних надходжень;

5) продовжується переселення на постійне проживання у країни, які приймають емігрантів, а акон: Австралія, США, Нова Зеландія, Канада, Іспанія, Італія та ін.;

6) з'являються держави, що одночасно відправляють трудовий потенціал за кордон і приймають його на своїх ринках праці.

Загалом, міграція є доволі складним явищем, яке може мати як позитивні, так і негативні наслідки для тих чи інших ТСС. Для України (як аконокономічної ТСС) найчастіше вона ототожнюється з цілою низкою ризиків, серед яких особливо небезпечними є такі:

? ризик дезінтеграції економічного простору держави. Згідно спеціальних обстежень в Україні існує три групи інтенсивних міграційних потоків робочої сили, які слід особливо відстежувати й регулювати, а саме потік переселенців із сусідніх постсоціалістичних країн, котрі осідають у східних та південних регіонах держави; осіб, що мігрують у пошуках праці з гірських районів Карпат у регіони з більш сприятливими економічними умовами зайнятості; біженців з віддалених країн, котрі локалізуються на тривалий час (хоча й у статусі тимчасового мігранта) у прикордонних населених пунктах держави. Кожна з груп здійснює додаткове навантаження на територію, на регіональні ринки праці;

? ризик деградації соціального простору держави. Українська трудова еміграція «розмиває» середовище формування середнього класу у власній країні. Вона порушує структурні співвідношення між «включенням» та «виключенням» різних груп населення з соціальних та економічних процесів у процеси розвитку суспільства, між ринком та державою, між розвитком економіки та станом навколишнього середовища, між збереженням національної самобутності українського етносу й поширенням ідей «світового громадянства»;

? ризик декомпозиції простору держави. Мова йде про явища, так званої, детонації процесів маятникової міграції між українськими містами та селами, внаслідок чого зростає депопуляція сільських поселень, вибірково урбанізуються великі населені пункти - перш за все, у зоні впливу ринку праці столичного регіону й окремих східних центрів великої індустрії, поширюються норми специфічної (девіантної) поведінки серед молоді. Розвинені країни, беручи до уваги, що система розселення не може бути раціональною, якщо в її структурі більше третини становить частка сільського населення, пропонують власні шляхи вирішення регіональних проблем у частині регулювання маятникової міграції (зокрема, обґрунтовується, що процес перекачування робочої сили має конкретні межі: він припиняється, якщо рівні оплати праці в місті та на селі вирівнюються, а сільське господарство модернізується. Чисельність міського населення стабілізується, коли його частка в загальному населенні країни доходах досягає 75%. Це призводить до скорочення міграції з села в місто);

? ризик деформації демографічного простору держави. Увагу привертають проблеми деконцентрації людських ресурсів та зростання дефіциту робочої сили на регіональних ринках праці

України, що в свою чергу є результатом не так явища демографічного переходу країни до нового типу відтворення населення (звуженого), як зонального «вимивання» осіб репродуктивного віку за межі території постійного проживання й розбалансування на цій основі статево-вікової структури мешканців.

3.2 Можливості оптимального використання та подальшого розвитку трудового потенціалу України

Ситуація у сучасній Україні свідчить про те, що за роки незалежності у населення значно зросли аконодавствіста для розвитку власної особистості. Поряд з цим спостерігають наступні тенденції руйнування потенціалу України [6]:

- скорочення населення працездатного віку та зростання долі старших вікових груп у його структурі;

- зниження можливостей набуття якісної освіти та кваліфікації: якість професійно-освітньої підготовки

трудового потенціалу та існуючої пропозиції робочої сили не відповідають сучасним вимогам ринку праці, а сфера освіти, нажаль, ще не достатньо орієнтована на кадрове забезпечення інноваційної стратегії;

- погіршення стану здоров'я населення країни, а також якості безкоштовних медичних послуг, що надаються.

Враховуючи ситуацію, що склалася, на сьогоднішній день аконодано розробити чітку програму дій щодо розвитку трудового потенціалу України. Метою стратегії розвитку трудового потенціалу є забезпечення умов для якісного формування, ефективного використання та розвитку ресурсів праці, подолання і запобігання ризиків руйнування трудового потенціалу, зростання рівня конкурентоспроможності національної робочої сили, накопичення людського капіталу, трудової, підприємницької та інноваційної активності, забезпечення можливостей трудової самореалізації людини][8].

В розробку державної стратегії розвитку трудового потенціалу має бути покладений цілий ряд критеріїв як цільових, так і супровідних.

Цільові критерії визначають бажаний стан і рівень розвитку трудового потенціалу. До них належать: високі гарантії можливості зайнятості; покращення стану здоров'я населення та підвищення його освітнього, професійного і соціально-культурного рівня; висока мотивація до праці та висока культура праці; гідний рівень плати праці та її справедлива оцінка; трудова, підприємницька та інноваційна активність; збереження трудового потенціалу в межах країни(зниження міграційного відпливу кваліфікованих кадрів); відповідність трудового потенціалу потребам економіки та цілям соціально-економічного розвитку держави.