Управління виробничим потенціалом

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з операційного менеджменту

на тему: «Управління виробничим потенціалом»



ВСТУП

Розвиток ринкової економіки, нестабільність зовнішнього середовища, реформування відносин власності, нераціональний розподіл, неефективне використання наявних економічних ресурсів, загострення суперечностей розвитку продуктивних сил та виробничих відносин висувають на перший план необхідність підвищення ефективності використання потенціалу підприємств.

Підвищення рівня ефективності використання виробничого потенціалу аграрних підприємств відіграє провідну роль в успішному вирішенні економічних і соціальних завдань, досягненні головної мети виробництва - підвищення прибутковості. Теоретичне обґрунтування визначення розміру, структури, функцій і закономірностей розвитку виробничого потенціалу як економічної категорії має не лише методологічне, а й практичне значення, оскільки від ефективності його використання значною мірою залежать темпи розвитку сільського господарства України.

Питанню вивчення економічної сутності потенціалу приділяли увагу науковці різних країн на протязі багатьох років. Вивченню економічної сутності потенціалу приділяли увагу такі вчені як Струмилін С.Г., Нємчинов B.C., Анчишкін О.І., Абалкін Л.І., Олексюк О.І та інші. В своїх працях вони відобразили еволюцію наукового розуміння цього терміну, на яку вплинула комплексна оцінка рівня розвитку виробничих сил.

Метою курсової роботи є розробка науково-методичних та практичних рекомендацій щодо управління виробничим потенціалом ТОВ «Кунівське».

Реалізація цієї мети обумовила необхідність постановки і вирішення наступних завдань:

- дослідити існуючі підходи до визначення економічної сутності категорії «потенціал», «виробничий потенціал» і обґрунтувати зміст системного підходу до теоретичного дослідження основних їх елементів;

- визначити складові та фактори формування виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств;

- охарактеризувати методи діагностики виробничого потенціалу;

- дослідити та проаналізувати рівень забезпечення виробничим потенціалом ТОВ «Кунівське»;

- визначити перспективні напрями в управлінні підвищення використання виробничого потенціалу досліджуваного підприємства.

Об'єктом дослідження є процес забезпечення управління виробничим потенціалом ТОВ «Кунівське».

Предметом дослідження є теоретичні, методологічні та практичні засади розробки та впровадження заходів щодо підвищення використання виробничого потенціалу досліджуваного підприємства.

Методи дослідження. В основу наукового дослідження покладено загальнонаукові методи пізнання: системності діалектики й історизму - при визначенні концептуальних формування виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств; системного підходу, аналогії й порівняльного аналізу - при дослідженні тенденцій та проблем використання потенціалу аграрних підприємств регіонального та локальних рівнів; аналізу і синтезу - у процесі дослідження рівня забезпечення сільськогосподарських підприємств району виробничим потенціалом.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативні акти України, публікації у виданнях науково-методологічного характеру, монографії, фахова література, видання мережі Internet, первинна інформація діяльності підприємства.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Поняття та структура потенціалу підприємства

Ринкове середовище, у якому на сьогодні функціонують суб'єкти господарювання різних форм власності, протягом останніх років істотно змінюється: постійно зростає ступінь його невизначеності, з'являються невраховані чинники ризику. Одним із невідкладних завдань керівництва підприємства стає формування й оцінювання поточних і перспективних можливостей підприємства, тобто його потенціалу

Термін «потенціал» латинського походження та має тлумачення - «міць, сила». Більшість вчених економістів, які досліджують це питання, основний зміст терміна розкривають як потужність, сукупність засобів, необхідних для реалізації поставленої мети [4]. Спроби вирішення проблеми оцінки потенціалу на рівні країни, галузі та підприємства призвели до появи різноманітних визначень. Отже, термін «потенціал» у науковій літературі розглядали як «можливості, приховані можливості, міць, сила, засоби, запаси, джерела, функції, які можуть бути використані з метою досягнення певної мети».

Згодом термін «потенціал» почали розглядати і на рівні підприємства і трактували як одну із важливіших динамічних характеристик діяльності підприємства, яка одночасно відображає стан підприємства щодо вимог зовнішнього й внутрішнього середовища та використовується для оцінки його роботи [1]. Доцільно розглянути еволюцію трактування науковою думкою терміна «потенціал» в економіці (табл. 1.1).



Таблиця 1.1 Еволюція трактування науковою думкою терміна «потенціал» в економіці

Автор	Рік	Визначення
К.Г. Воблий	1924 р.	Потенціал виробничих сил - потенційна можливість країни виробляти матеріальні блага для задоволення потреб населення
В. Вейц	1927 р	Потенційні виробничі сили - не тільки матеріальні елементи, а також ті чи інші матеріальні і умови, за яких здійснюється виробничий процес
С.Г. Струмилін	1954 р.	Економічний потенціал - сукупна виробнича сила праці всіх працездатних членів суспільства
В.С. Нємчинов	1967 р.	Потенціал розширеного виробництва - ресурсні можливості національної економіки для здійснення економічного зростання
О.І. Анчишкін	1973 р.	Виробничий потенціал - сукупність ресурсів, які в процесі виробництва набирають форми факторів виробництва
Л.І. Абалкін	1981 р.	Потенціал - це узагальнена збірна характеристика ресурсів, прив'язана до місця й часу
В.М. Архангельський	1983 р.	Потенціал - засоби, запаси, джерела, які є в наявності і можуть бути мобілізовані для досягнення певної мети або розв'язання певної задачі
І.М. Рєпіна	1998 р.	Підприємницький потенціал - сукупність ресурсів (трудових, матеріальних, технічних, фінансових, інноваційних і т. ін.), навичок і можливостей керівників, спеціалістів та інших категорій персоналу щодо виробництва товарів, здійснення послуг (робіт), отримання максимального доходу (прибутку) і забезпечення сталого функціонування та розвитку підприємства
О.І. Олексюк	2001 р.	Потенціал підприємства - максимально можлива сукупність активних і пасивних, явних і прихованих альтернатив (можливостей) якісного розвитку соціально-економічної системи підприємства у певному середовищі господарювання (ситуаційно-ринкова складова) з урахуванням ресурсних, структурно-функціональних, часових, соціокультурних та інших обмежень

Розглянувши еволюцію трактування терміна «потенціал», можна згрупувати визначення терміна потенціал у такі підходи:

1. Ресурсний підхід. Його дотримувалися такі вчені, як: В.С. Нємчинов, О.І. Анчишкін, Л.І. Абалкін, В.М. Архангельський. Вадою трактування потенціалу підприємства цими вченими є те, що вони розглядали потенціал підприємства як наявність ресурсної складової та потенційної можливості її використання, а не як взаємопов'язану сукупність ресурсів та можливостей підприємства, яка визначає перспективи його діяльності;

2. Результативний підхід. Прихильниками цього підходу були такі вчені, як: В.О. Мец, М.Г. Чумаченько. Вадою цього трактування є те, що термін «потенціал підприємства» підмінюється термінами виробничого, майнового, фінансового потенціалу підприємства;

3. Виробничий підхід. Його дотримувалися вчені економісти К.Г. Воблий, В. Вейц, Є.В. Лапін. Вада проявляється в ототожненні терміна виробничого та економічного потенціалів, і на основі цього аналіз економічного потенціалу проводять, аналізуючи виробничу діяльність підприємства;

4. Управлінський підхід. Його дотримується С.Г. Струмилін. Вадою є те, що основним фактором, від якого залежить вся господарську діяльність, є людські ресурси. При цьому не розглядаються всі інші ресурси підприємства.

На наш погляд, найбільш доцільне визначення терміна «потенціал підприємства» дає О.І. Олексик. Він виділяє явні і приховані можливості розвитку системи підприємства у певному середовищі функціонування, враховує всі підходи до визначення терміна «потенціал підприємства». З огляду на викладене, пропонуємо таке визначення цієї категорії: «потенціал підприємства» - сукупна здатність підприємства здійснювати економічну, виробничу і фінансову діяльність, спрямовану на досягнення максимально можливого результату за умови альтернатив розвитку системи підприємства в зовнішньому середовищі функціонування, забезпечення високого ступеня фінансової стійкості і платоспроможності.

Спираючись на основні характеристики потенціалу підприємства, можна стверджувати, що його модель визначається :

- обсягом та якістю наявних у нього ресурсів (чисельністю зайнятих, основними виробничими і невиробничими фондами або матеріальними запасами, фінансовими та нематеріальними ресурсами - патентами, ліцензіями, інформацією, технологією);

- можливостями керівників та інших категорій персоналу до створення будь-якої продукції, інакше кажучи їх освітнім, кваліфікаційним, психофізіологічним та мотиваційним потенціалом;

- можливостями менеджменту оптимально використовувати наявні ресурси підприємства (підготовкою, талантом, вмінням створювати і обновляти організаційні структури підприємства);

- інформаційними можливостями, тобто можливостями підприємства до оновлення і трансформації інформаційних ресурсів для використання їх в виробничій, комерційній та управлінській діяльності;

- інноваційними можливостями підприємства, щодо оновлення техніко-технологічної бази виробництва, переходу на випуск нової конкурентоспроможної продукції, використання сучасних форм і методів організації та управління господарськими процесами;

- фінансовими можливостями залучення недостаючих коштів (кредитоспроможністю, внутрішньою та зовнішньою заборгованістю в сфері фінансів) та ін.

Разом вони створюють сукупну (економічну та соціальну) можливість підприємства, яка при порівнянні з аналогічною можливістю, наприклад другого підприємства, відображає рівень його конкурентоспроможності. На рис. 1.1 відображено загальну класифікацію потенціалу за різними ознаками.

Під структурою системи, якою є потенціал підприємства, розуміють мережу найбільш суттєвих, стійких (інваріантних) зв'язків між елементами. Існує і більш широке тлумачення структури, згідно з яким розрізняють два типи структур: макро- і мікро. Макроструктура виражає найбільш стійкі (інваріантні) зв'язки системи, а мікроструктура - змінні (вірогідні). Сукупність макро- і мікро- структури об'єкту або процесу, тобто сукупність усіх зв'язків, і складає їх зміст. До визначення структури потенціалу підприємства в економічній літературі намітилися різні підходи. Більшість дослідників розглядають ресурсну структуру потенціалу, однак рекомендують ураховувати в ньому різну кількість складових елементів. В одному випадку в його склад рекомендується включати тільки засоби праці, в іншому - засоби праці і робочу силу, в третьому - засоби праці, робочу силу і природні ресурси, які застосовуються в процесі виробництва, у четвертому - засоби праці, робочу силу і предмети праці.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1 Класифікація видів потенціалів



Є і більш розширені поняття структури потенціалу підприємства з доповненням у вигляді системи збору, обробки і споживання інформації, досвіду господарювання, енергії, тощо. Необхідно зазначити, що навіть при збігу поглядів відносно структури потенціалу підприємства ресурсний підхід не дає повної характеристики цьому терміну. Особливий науковий інтерес викликають дослідження багатоаспектного аналізу структури потенціалу, в яких поряд з ресурсним розглядаються і інші аспекти структури, що дає більш повне уявлення про його елементний склад.

У загальній постановці питання до елементів потенціалу підприємства можна віднести усе що пов'язане з функціонуванням і розвитком підприємства. Отже, представлена структура потенціалу підприємства з розмежуванням в її побудові місця суб'єктних та об'єктних складових. Об'єктні складові пов'язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства. Вони споживаються і відтворюються в тій чи іншій формі в процесі функціонування. До них належить: інноваційний потенціал, виробничий потенціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення.

Суб'єктні складові пов'язані із суспільною формою їх виявлення. Вони не споживаються, а виступають як передумова, як загальноекономічний, загальногосподарський соціальний чинник раціонального споживання об'єктних складових. Все це свідчить про те, що суб'єктні складові потенціалу підприємства по впливу на розвиток основних чинників виробництва і ефективність функціонування економічних систем, по мірі ускладнення останніх та їх «навколишнього середовища», набувають вирішальної ролі. Відомо, що навіть ті підприємства, які мають близькі за розміром потенціали, часто суттєво розрізняються за результатами діяльності. В цих умовах (при відсутності зовнішніх «перешкод») різницю у результатах можна пояснити лише неоднаковим ступенем точності цільової орієнтації системи. Інакше кажучи, при інших рівних умовах, величина результату буде тим більша, чим вдалішим буде організаційно-економічне забезпечення досягнення заданих цілей. Наукове забезпечення виробництва та ступінь його ефективності також залежить від якості управління.

До суб'єктних складових потенціалу підприємства відносяться: науково-технічний потенціал, управлінський потенціал, потенціал організаційної структури управління, маркетинговий потенціал.

В процесі дослідження засад формування, функціонування і управління використанням виробничого потенціалу важливим є, в першу чергу, визначення сутності потенціалу підприємства і його структурної побудови. З метою визначення змісту потенціалу будь-якого підприємства враховують макро- і мікроструктуру досліджуваного об'єкта або процесу. Особливу увагу у визначенні структури потенціалу підприємства науковці - дослідники приділяють таким його складовим, як засоби праці, робоча сила, предмети праці і природні ресурси.

Однак, при визначенні величини і структури потенціалу підприємства, повноти його характеристики, практика господарювання підтверджує доцільність включення у його складові наступні елементи: використовуваної енергії, описів систем збереження, обробки і використання інформації, досвіду господарювання.

Безперечно, що основою успішного функціонування і розвитку підприємства є раціональне відтворювальне використання наявного виробничого потенціалу. Трактуючи сутність останнього, виробничий потенціал - це наявні та приховані можливості підприємства щодо залучення та використання факторів виробництва для випуску максимально можливого обсягу продукції (послуг). У практичному вимірі, виробничий потенціал слід сприймати як сукупність ресурсів, що функціонують і здатні виробляти певний обсяг продукції. До складу виробничого потенціалу відносять:

- потенціал землі та природно-кліматичні умови;

- потенціал основних засобів (засоби праці);

- потенціал оборотних засобів (предмети праці);

- потенціал нематеріальних активів;

- потенціал технологічного персоналу (робоча сила).

Разом з тим, наукові дослідження підтверджують, що виробничий потенціал як економічну категорію слід розглядати в контексті визначення продуктивних сил, оскільки єдністю продуктивних сил і відносин економічної власності (виробничих відносин) визначається суспільний спосіб виробництва, а загальна для всіх суспільно-економічних формацій структура продуктивних сил складається з трьох основних елементів: людей, засобів виробництва і використовуваних людьми сил природи.

1.2 Суть та особливості виробничого потенціалу підприємства

Основною складовою потенціалу підприємства є виробничий потенціал, який утворюється на виробничому рівні та представляє собою здатність виробничої системи виробляти матеріальні блага, використовуючи ресурси виробництва.

Виробничий потенціал підприємства - це основні виробничі фонди підприємства, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо, виробнича інфраструктура підприємства.

Виробничий потенціал підприємства являє собою систему взаємопов'язаних елементів, які виконують різні функції у процесі забезпечення випуску продукції та досягнення інших цілей розвитку підприємства. А тому можна стверджувати, що йому притаманні всі риси, властиві будь-якій системі: цілісність, цілеспрямованість; складність; взаємозамінність, альтернативність його елементів; взаємозв'язок, взаємодія елементів виробничого потенціалу; самовідтворюваність; інноваційна сприйнятливість; гнучкість; соціально-економічні наслідки використання; історичні умови та особливості формування й використання; фізичне та моральне старіння.

Виробничий потенціал прямо пов'язаний із темпами соціально- економічного розвитку та має якісні та кількісні характеристики впливу. Так до кількісних позитивних характеристик можна віднести зростання виробництва інвестиційних ресурсів і товарів народного споживання при незмінних витратах суспільної праці, а до якісних - ступінь задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства і саму якість економічного та соціального росту.

Виробничому потенціалу, як складній економічній системі, притаманний ряд властивостей, які показані на рис. 1.2.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2 Властивості виробничого потенціалу

Ці властивості дозволяють встановити, що при формуванні виробничого потенціалу можлива взаємозамінність його елементів, але вони мають функціонувати одночасно і в сукупності, при оптимальному і збалансованому співвідношенні між собою. Під час формування потенціалу діє закон синергії, а складові потенціалу мають бути адекватними характеристикам продукції або послуг, що виробляються на підприємстві.

При формуванні виробничого потенціалу будь-якої галузі необхідно враховувати певні особливості, серед яких слід виділити галузевий розподіл підприємств, що має традиційний характер для певної галузі економіки; забезпечення матеріальними та трудовими ресурсами; специфіку технологічних процесів в рамках кожної галузі; особливості організації виробництва; особливості у кваліфікаційно-професійній структурі персоналу; відмінності у характері і структурі інформації, що забезпечує функціонування потенціалу підприємства та відмінності у характеристиках кінцевого продукту та ресурсів для його виробництва; урядове регулювання підприємництва [4].

Провідна роль у забезпеченні конкурентоспроможності АПК на внутрішньому і зовнішньому ринках належить ефективному виробничому потенціалу. Ефективний розвиток АПК залежить в основному від двох найважливіших факторів - рівня виробного потенціалу та рівня його використання.

Суттєво впливають на формування виробничого потенціалу АПК виробничі ресурси. Під виробничими ресурсами розуміють сукупність природних, матеріальних і трудових ресурсів, які використовуються в господарській діяльності з метою виробництва максимального обсягу продукції за мінімальних витрат на її одиницю.

Поєднання матеріальних і природних ресурсів, що використовуються для виробництва продукції, створює техніко-технологічну базу АПК. Вона характеризується багатьма ознаками, серед яких суттєву роль має натурально-речова.

За цією ознакою до складу техніко-технологічної бази АПК належать матеріальні ресурси: будівлі, споруди та робочі машини, обладнання, передавальні пристрої, робоча й продуктивна худоба, багаторічні насадження, меліоративні споруди, а також насіння, корми, пальне, мастильні матеріали, засоби захисту рослин і тварин, добрива, запасні частини та ін.

При вивчення виробничого потенціалу АПК особлива увага приділяється фондовому потенціалу, в якому найбільшу вагомість мають земля та земельні ділянки.

Земля використовується в різних галузях народного господарства і відіграє неоднакову роль.

У промисловості вона слугує базою для розміщення об'єктів виробничого та іншого призначення, результати діяльності тут не залежать від якості ґрунту. У сільському господарстві земля - це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва та тваринництва.

Як засіб виробництва вона має специфічні особливості [5]:

- вона не є результатом людської праці, тому не має вартості;

- земля є незамінним засобом виробництва (якщо всі інші засоби виробництва можна замінити новими й більш продуктивними, то без землі виробничий процес відбуватися не може);

- земля просторово обмежена, і в процесі розвитку продуктивних сил її не можна заново створити або збільшити розміри;

- у процесі виробництва якість земель не знищується, а в разі правильного використання, постійно поліпшується (це обумовлюється такою важливою її властивістю, як родючість, що є основою теорії раціонального ведення землеробства).

Ще одним специфічним чинником формування виробничого потенціалу АПК є трудовий потенціал. При формуванні трудового потенціалу АПК необхідно враховувати особливості сільськогосподарської праці [5]:

- внаслідок переплетіння економічного і природного процесів відтворення час, витрачений на працю, та час для одержання готової продукції не завжди збігаються;

- збереження значною мірою універсального характеру праці, зумовленого великою кількістю операцій з вирощування різних культур і обслуговуванню тварин та, відповідно, використовуваних засобів праці;

- сезонність праці, особливо в землеробстві, яка є результатом незбігу робочого періоду з періодом виробництва;

- у процесі виробництва праця є сполучною ланкою між його основними елементами - землею, з одного боку, і живими організмами (рослинами і тваринами) - з іншого. При цьому вона має враховувати закони росту та розвитку рослий і тварин, закони природи й певною мірою пристосовуватись до них;

- праця, особливо в рослинницьких галузях, просторово розпорошена на великій території, що вимагає додаткових трудових і матеріальних витрат;

- сільськогосподарська праця має постійно враховувати конкретні погодні умови, які впливають на предмети та засоби праці, технологію виробництва.

Таким чином, виробничий потенціал як складова потенціалу підприємства поєднує ресурсну, функціональну та ресурсно- цільову сторони економічної системи. Він дозволяє комплексно вирішити проблеми в єдності технічних, економічних, соціальних, психологічних та управлінських аспектів при кількісному зростанню зв'язків між об'єктами та відображає сукупні силові можливості в досягненні різних цілей, в різних областях..

1.3 Теоретико-методологічні засади оцінювання ефективності виробничого потенціалу

Обов'язковою передумовою успішного функціонування і розвитку підприємства є визначення і оцінка його ефективності. Необхідність дослідження даної проблеми зумовлена багатьма факторами, зокрема такими як обмеженість економічних ресурсів, а також бажання суб'єктів господарювання отримати максимальний ефект при найнижчих витратах.

На сьогоднішньому етапі однією з найважливіших економічних проблем є питання правильного вимірювання ефективності на всіх рівнях народного господарства. Це пов'язано, насамперед, з незавершеністю, протиріччями в питаннях розробки принципових положень теорії і методології ефективності виробництва, включаючи розуміння суті самої проблеми, основних її критеріїв, системи показників і факторів підвищення ефективності.

Дослідженню різних аспектів ефективності присвячені праці багатьох вчених, а саме: Н.Шишкіної, О.В.Мороза, Є.Іщенка, А.М.Турила, О.Ф.Савченка, А.К.Птушенка та ін.

Принциповим в аналізі даної проблеми з позицій системного підходу є те, що в самому трактуванні поняття ефективності до цього часу відсутня чітка визначеність. В середовищі вчених-економістів спостерігаються суттєві розбіжності в розумінні сутності цієї категорії, методів її суспільного обліку, критеріїв і показників. [36. 137]

Різноманіття поглядів на ефективність пов'язано, насамперед, з вибором критеріїв її оцінки.

Необхідно провести чітку межу між критеріями (умовами існування) і показниками ефективності на всіх рівнях народного господарства, в т.ч. і нарівні окремого підприємства.

Критерій ефективності формалізує ефективність виробництва і постає у вигляді внутрішньої міри відтворення. Отже, критерій має і кількісну сторону.

Показники є формою вираження сутності ефективності виробництва, а також дозволяють проводити якісно-кількісний аналіз економіки в цілому, різних сторін розширеного відтворення.

Кожен показник характеризує певну область ефективності. Основному й окремим критеріям ефективності відповідає власний ряд показників.Отож, в дослідженні ефективності задача полягає насамперед в тому, аби відшукати показники, які максимально наближаються до критеріїв як до сутності в якісно-кількісній визначеності ефективності.

Умовою існування (критерієм) економічної ефективності підприємства є факт задоволення ним суспільних потреб, тобто купівлі-продажу товару на ринку. До моменту реалізації правомірним буде говорити про «продукт» чи «продуктивність» [4.123]. Значить достатнім критерієм економічної ефективності є наявність прибутку.

Проте показник прибутку як критерій ефективності функціонування підприємства має ряд суттєвих обмежень [27. 69]. Насамперед, тому, що показниками прибутку можна легко маніпулювати з метою фальсифікації результатів фінансово-господарської діяльності. Крім того, прибуток, як і показники прибутковості, вимірює результати минулої діяльності підприємства, але аж ніяк не його майбутній потенціал. Отримання прибутку і його максимізація є умовою виживання і розвитку підприємства, а не метою його діяльності. Зрештою прибуток ~ абсолютний фінансовий результат і самостійно він не може адекватно характеризувати рівень ефективності роботи підприємства без співставленім з авансованими чи спожитими ресурсами.

Результативність діяльності підприємства повинна досягатись по всім напрямкам і цілям його діяльності, а прибуток є показником ефективності управління і характеризує підприємство як єдину систему. А як відомо, метою управління підприємством є забезпечення його стійкого функціонування в зовнішньому середовищі впродовж тривалого часу.

Зрештою можемо зробити висновок, що прибутковість не завжди гарантує ефективність підприємства. Ефективність кожного підприємства базується на оптимальному співвідношенні трудових ресурсів, капіталу і природних ресурсів.

Економічна ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, яка проявляється в результативності виробництва.

З сутності категорії ефективності слідує її прямий зв'язок з накопиченням, додатковими капіталовкладеннями у виробництво і в здійснення всього процесу соціально-економічного розвитку. Тому нам видається дещо необгрунтованою думка про те, що ефективність підприємства визначає його здатність досягати раніше поставлених цілей і жодним чином не пов'язана з жодним кількісним індикатором його діяльності, зокрема з показником прибутку підприємства. Обмеженість застосування такого підходу очевидна: цілі підприємства не завжди будуть чітко сформульованими, а це, в свою чергу, ускладнить оцінку ступеня їх досягнення; реальні цілі підприємства характеризують бажаний стан підприємства по багатьом напрямкам його діяльності (ринкові, фінансові, організаційні, інноваційні цілі тощо). Крім того формування цілей діяльності підприємства з урахуванням інтересів зацікавлених груп і умов зовнішнього середовища є функцією управління. Від чіткості й правильності їх постановки залежить ефективність діяльності підприємства.[45. 298]

На сучасному етапі правомірним буде застосування багатокритеріального підходу до оцінки ефективності діяльності підприємства, адже визначення цілей його діяльності на сьогодні носить багатоаспектний характер. Водночас оцінка ефективності діяльності підприємства виходить за межі його показників, оскільки функціонування підприємства впливає на поведінку інших суб'єктів ринку.

Підприємство як комерційна організація є об'єднанням трьох основних груп учасників: власників. найманого менеджменту та найманих працівників. Як зазначає О.В.Мороз, при цьому виникає ефект різноманітних очікувань, які мають місце як з боку учасників підприємства, так і відповідних груп зовнішніх; стейкхолдерів: споживачів, постачальників, інвесторів, держави тощо, які впливають на діяльність цього об'єднання.

Інтереси всіх соціальних груп, які мають пряме або ж опосередковане відношення до підприємства, є значимими для нього, а тому повинні бути реалізовані як частина очікувань суспільства від підприємства.

Для цього необхідно розробити системну модель ефективності, засновану на вимірюванні ступеню 1 реалізації інтересів всіх груп агентів підприємства.

Адже ефективність управління одним і тим же підприємством з погляду різних зацікавлених груп буде < не однаковою, підприємство, яке діє ефективно з точки зору його власника (приносить стабільний прибуток, що потребує постійного втручання власника в свою діяльність) може отримати низьку оцінку ефективності позицій потенційного інвестора. Тобто при оцінці ефективності слід враховувати, для кого і ким проводиться.

Дослідження ефективності підприємства можна здійснити шляхом вивчення шести елементів:

- спроможності підприємства забезпечити умови реалізації спільних інтересів учасників;

- ступеню реалізації інтересів кожного учасника підприємства;

- ступеню реалізації інтересів споживачів, постачальників, держави, інвесторів;

- можливості підвищення ефективності за рахунок зміни механізму узгодження інтересів учасників підприємства;

- можливості підвищення ефективності комерційної діяльності за рахунок зміни механізму узгодження інтересів підприємства і його споживачів, постачальників, інвесторів, а також держави;

- загального рівня ефективності підприємства і можливостей її підвищення.

Використання комплексної моделі для розробки і реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності підприємства передбачає розподіл її елементів на три рівні аналізу, кожен з яких має певний ступінь значимості і дозволяє вирішити певне коло задач.[26. 168]

На першому рівні дослідження ефективності аналізують умови, які визначають можливості реалізації цілей, спільних для всіх суб'єктів, зацікавлених в результатах діяльності підприємства із використанням традиційного підходу до визначення і розрахунку показників ефективності організаційно-економічного механізму управління підприємством.

Другий рівень дослідження ефективності підприємства складають показники й умови, що визначають його здатність забезпечувати реалізацію інтересів кожної групи учасників підприємства, а також споживачів, постачальників, інвесторів, держави тощо.

Основні етапи при визначенні ступеню реалізації інтересів всіх груп, зацікавлених в роботі підприємства, можуть бути такими:

1. Визначити суб'єкт оцінки, тобто для кого проводиться оцінка ефективності.

2. З'ясувати його інтереси, потреби, на основі яких можна сформулювати критерії ефективності (тобто цілі, на досягнення яких повинна бути спрямована діяльність підприємства з точки зору суб'єкта оцінки).

3. Розробити показники, що відображають ціль в кількісному вираженні.

4. Визначити цільові значення показників на основі аналізу діяльності підприємства за минулі роки, а також зовнішнього середовища.

5. Порівняти цільові значення показників з фактично досягнутими.

Третій рівень оцінки ефективності підприємства передбачає вивчення умов, які дозволяють забезпечити можливість реалізації інтересів учасників підприємства в довгостроковій перспективі. На цьому етапі необхідно виявити обмеження і можливості підвищення ефективності на основі обстеження внутрішніх можливостей підприємства і зовнішніх умов, в яких воно діє.

Слід зазначити, що наведений перелік показників в рамках етапів дослідження ефективності не є остаточним і може бути доповнений. Адже набір цих показників залежить від цілого ряду факторів, до яких насамперед можна віднести сферу діяльності підприємства (виробництво, сфера послуг), галузь, певні особливості роботи.[29. 145]

Запропонований підхід практично означає для підприємства прийняття за основу стратегії обмеженої оптимізації, при якій досягнення будь-якої однієї цілі лімітується потребою досягати й інших цілей на прийнятному рівні. Критерієм ефективності підприємства при цьому виступає спроможність підтримувати певний баланс між такими різними цілями підприємства, як об'єми продажу, прибуток, доходи, інтереси персоналу і покупців, захист навколишнього середовища тощо.

Отже, що визначити ефективність виробничого потенціалу ми використовуємо такі показники:

Трудомісткість = відношення затрати праці, люд.-год. на кількість продукції, ц.

Трудова активність працівників = відношення відпрацьованих по підприємству постійними працівниками люд.-год. на їх кількість.

Під продуктивністю праці розуміють - реалізовану здатність конкретної праці (праці конкретних працівників) в одиницю робочого часу вироблено певну кількість продукції або виконувати відповідні обсяги роботи.

трудовий потенціал оптимізація земельний



РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН УПРАВЛІННЯ ТА ОЦІНКА ВИРОБНИЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

ТОВ «Кунівське» було створене у 2000 р. як господарство з виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Метою діяльності підприємства є отримання прибутку за рахунок виробничої, торгівельної та іншої діяльності. Предметом діяльності товариства є виробництво, зберігання та реалізація сільськогосподарської продукції, молока, м'яса, зерна та технічних культур.

ТОВ «Кунівське» розміщене в с. Кунів Ізяславського району Хмельницької області. Ця частина території знаходиться в зоні Поділля. В користуванні підприємства 1355 га всіх площ, в тому числі 1355 га сільгоспугідь, 674 га ріллі.

Клімат помірно-континентальний з тривалим прохолодним літом і м'якою короткою зимою. Середньорічна температура повітря становить 7,1?С, середня температура повітря січня -6,9?С, а липня - +19,9?С. Тривалість періоду зі середньорічною температурою вище 11?С, яка відповідає періоду активної вегетації складає 158 днів. Вегетаційний період в середньому складає 200 днів. Перші заморозки припадають на 2 декаду вересня, а весняні приморозки закінчуються в кінці квітня, або на початку травня. По забезпеченості рослин теплом господарство відноситься до полоси середньоранніх і пізніх культур помірного теплового поясу. Така забезпеченість теплом дає можливість вирощувати середні і пізні сорти зернових, зернобобових та інших районованих культур. По забезпеченості рослин вологою господарство відноситься до вологої зони. На території господарства волога розподіляється нерівномірно. На значних ділянках надмірне перезволоження призводить до оглеєння ґрунтів. Територія господарства розміщена на слабо хвилястій рівнині. Мікрорельєф виражений слабо й не створює труднощів механізованій обробці ґрунту. Ґрунтовий покрив господарства типовий як для зони Поділля, так і для зони Лісостепу. Він представлений в основному дерново-підзолистими ґрунтами, опідзоленими і типовими чорноземами різними за складом та станом зволоження.

Розглянувши грунтово-кліматичні умови господарства можна зробити висновок, що вони дають можливість вирощувати всі сільськогосподарські культури, районовані в даній зоні, з високим рівнем агротехніки та правильним внесенням органічних та мінеральних добрив.

ТОВ «Кунівське» займається виробництвом сільськогосподарської продукції. В господарстві розташовані млин, що дає можливість переробляти сільськогосподарську продукцію на мiсцi. Зв'язок з обласними та районними центрами здійснюється по автошляху з дорогами твердого покриття. Природно-кліматичні умови Народицького району сприяють вирощуванню зернових культур. Підприємство займається виробництвом сільськогосподарської продукції (продукції рослинництва і тваринництва), яку реалізує в Україні. Організаційна структура підприємства складається з однієї машинно-тракторної бригади, трьох ферм (ферм по утриманню ВРХ) і декількох виробничих підрозділів (підрозділ управління підприємством, підрозділ по виробництву продукції рослинництва, підрозділ по виробництву продукції тваринництва).

ТОВ «Кунівське» займається виробництвом сільськогосподарської продукції, а саме тваринництвом та рослинництвом. В рослинництві основну увагу концентрують на вирощувані зернових. В тваринництві - на вирощування ВРХ. Щодо організаційної структури та структуру управління підприємством, то за схемою видно, що вона має досить розгалужений характер. Організаційна будова підприємства визначає структуру управління. Під структурою управління розуміють систему поділу праці в сфері управління, розподілу обов'язків між структурними підрозділами і працівниками апарату управління. Своє конкретне уявлення вона має саме в організаційних схемах. В схемі наведена організаційна структура управління ТОВ «Кунівське». Вищим органом товариства є Загальні збори, які обирають керівника товариства та надають йому право користуватись кредитами банку, підписувати договір застави майна, право проводити операції з векселями та іншими фінансовими операціями, та давати розпорядження по відділеннях.

Керівником підприємства є Матвійчук Микола Максимович, заступником директора - Шевчук Микола Васильович, головним бухгалтером - Вуж Марія Дмитрівна. Директор дає розпорядження головному агроному та ветлікарю, та вказівки по відділенням керуючим. Кожен з нижче наведених робітників виконують ряд певних функцій, що в свою чергу і створює організаційну структуру в управлінні ТОВ «Кунівське».

Виконавчий директор несе в межах своїх повноважень відповідальність за діяльність товариства, забезпечення схоронності товарно-матеріальних цінностей, коштів і іншого майна підприємства, видає доручення, відкриває в банках рахунки, користається правом розпорядження засобами.

У підпорядкуванні директора знаходяться головний бухгалтер (бухгалтера); головний інженер по охороні й безпеки праці, головний ветлікар та агроном. Головний бухгалтер - здійснює організацію бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності підприємства й контроль за ощадливим використанням матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Організує облік грошових засобів, що надходять, товарно-матеріальних цінностей і основних засобів, облік витрат виробництва й звертання, виконання робіт, а також фінансових, розрахункових і кредитних операцій.

Разом з керівником господарства головний бухгалтер підписує річний звіт підприємства, всі фінансові та інші документи, пов'язані з витрачанням коштів і матеріальних цінностей. Він має свого заступника і керує роботою бухгалтера-касира і бухгалтера-обліковця в господарстві. Головний бухгалтер здійснює керівництво і контроль за станом бухгалтерського обліку і звітності у всіх галузях виробництва. Обов'язки його такі: складання фінансового плану і контроль за його виконанням, суворим додержанням фінансової дисципліни, здійснення режиму економії на всіх ділянках виробництва, за правильністю реалізації і використання продукції, насіння, кормів, нафтопродуктів та інших матеріальних цінностей, за виконанням договорів і зобов'язань господарства.

Головний агроном очолює агрономічну службу в господарстві і займається питаннями галузі рослинництва. В його обов'язки входить: розробка ефективної системи управління природокористуванням, впровадження індустріальної технології виробництва продукції землеробства і постійне її вдосконалення, турбота про правильну організацію використання землі, впровадження раціональних сівозмін, проведення протиерозійних заходів, розробка і впровадження науково обґрунтованої системи добрив, насінництва, захисту рослин від шкідників і хвороб, постійний контроль за своєчасним і якісним веденням агрономічної роботи у господарстві.

Головний ветеринарний лікар організує і здійснює ветеринарно-профілактичні і оздоровчі заходи на тваринницьких фермах господарства. Протягом року спостерігає за санітарним станом тваринницьких приміщень, пасовищ і водойм; щомісяця проводить загальний огляд тварин і контролює виконання правил зоогігієни, керує діяльністю ветфельдшера. На початок року він складає загальний план ветеринарних заходів, а також плани ліквідації виявлених захворювань. В обов'язки головного інженера входить керівництво і організація роботи з механізації, електрифікації, автоматизації виробництва, Він організує безперервне постачання сільськогосподарської техніки запасними частинами, ремонтними матеріалами та інструментом, проведення своєчасного ремонту і технічного обслуговування тракторів, сільськогосподарських машин, електрообладнання, силового та іншого обладнання.

Для характеристики еколого-економічного стану підприємства необхідно проаналізувати склад земельних угідь та посівних площ (табл. 1.1).

Таблиця 2.1 Склад та структура земельних угідь в ТОВ «Кунівське»

Найменування	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р. до 2009 р, у %
	га	%	га	%	га	%
Загальна земельна площа	1402	100	674	100	1355	100	96,7
Сільськогосподарських угіддя	1402	100	674	100	1355	100	96,7
в тому числі:
- рілля	564	40,2	674	100	674	49,7	119,5
- сінокоси	500	35,7	-	-	400	29,5	80
- пасовища	288	20,5	-	-	200	14,8	69,4
Багаторічні насадження	50	3,6	-	-	81	6,0	162

В підприємстві за 2009-2011 рр. загальна земельна площа зменшилась на 3,3%, площа сільськогосподарських угідь так само зменшилась. Площа ріллі зросла на 19,5%. Нині в розпорядженні підприємства знаходиться 1355 гектарів сільськогосподарських угідь, з них в структурі земельних угідь переважає рілля площею 674 гектарів, що складає 49,7%. Крім того в 2010 році перестали виділяти землі під сінокоси, пасовища і багаторічні насадження. Така ситуація негативно вплинула на розвиток тваринництва в господарстві, адже землі що скоротили використовуються саме для забезпечення даної галузі.

У ТОВ «Кунівське» вирощують різноманітну сільськогосподарську продукцію. Наведемо структуру посівних площ підприємств у таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Структура посівних площ ТОВ «Кунівське» у 2009-2011 рр.

Продукція рослинництва	2 009р.	2 010р.	2 011р.	2011 до 2009 рр.
	га	%	га	%	га	%	-	у %
Зернові і зернобоюові,з них	426	48,2	416	47,4	363	50,0	-63	85,2
Пшениця озима	84	9,5	95	10,8	82	11,3	-2	97,6
Жито	182	20,6	192	21,9	170	23,4	-12	93,4
Гречка	68	7,7	25	2,9	35	4,8	-33	51,4
Ячмінь ярий	31	3,5	61	7,0	29	4,0	-2	93,5
Овес	48	5,4	40	4,6	27	3,7	-21	56,3
Інші зернові і зернобобові	13	1,5	48	5,5	20	2,8	7	153,8
Ріпак озимий	32	3,6
Всього посівів	884	100,0	877	100,0	726	100,0	-158	82,1

Джерело: форма №50-сг «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств»

Проаналізуємо дані таблиці 3.3. Звідси видно, що підприємство вирощує зернові та зернобобові, посівна площа яких у загальній структурі становить близько 50 %. Порівнюючи дані за 2009-2011 рр., то ми бачимо, що посівна площа зернових і зернобобових зменшилась на 63 га або на 85,2 %. У 2009 році вирощували ріпак,який займав 3,6% посівних площ.Найбільшу частку в структурі посівів займає посівна площа жита та озимої пшениці.

Вироблена продукція у господарстві використовується для задоволення загальносуспільних та внутрігосподарських потреб. Але основна частина продукції реалізується за різними каналами збуту. І за структурою цієї продукції можна визначити спеціалізацію підприємства, тобто виділення у ньому головних галузей. Про спеціалізацію ТОВ «Кунівське» свідчать дані таблиці 2.2.

Таблиця 2.3 Структура товарної продукції в ТОВ «Кунівське»

Види продукції	2009 р.	2010 р.	2011 р.	В середньому за 3 роки.
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Зернові і зерно-бобові - всього	309,6	13,9	466,1	18,2	173,7	6,6	316,5	12,8
в тому числі:
Пшениця озима	52,7	2,4	150,7	5,9	60,5	2,3	88,0	3,5
Жито	55,5	2,5	212,5	8,3	39,6	1,5	102,5	4,1
Гречка	149,7	6,7	25,0	1,0	11,3	0,4	62,0	2,5
Ячмінь ярий	34,5	1,5	13,7	0,5	43,4	1,6	30,5	1,2
Овес	14,7	0,7	35,7	1,4	14,8	0,6	21,7	0,9
Інші зернові та зернобобові	-	-	0,3	0,0	4,1	0,2	-	-
Ріпак озимий	18,3	0,8	-	-	-	-	-	-
Інша продукція рослинництва	11,1	0,5	36,0	1,4	-	-	-	-
Всього рослинництву	339	15,2	502,1	19,6	173,7	6,6	338,3	13,6
Вирощування в живій масі
Великої рогатої худоби	784,8	35,2	781,4	30,5	384,3	14,5	650,2	26,2
Молоко	1012,6	45,4	1272,8	49,7	2082,1	78,8	1455,8	58,7
Інша продукція тваринництва	4,4	0,2	6,0	0,2	3,0	0,1	4,5	0,2
Всього по тваринництву	1801,8	80,8	2060,2	80,4	2469,4	93,4	2110,5	85,2
Продукція сільського господарства і послуги - всього	2229,8	100,0	2562,3	100,0	2643,1	100,0	2478,4	100,0

Джерело: форма №50-сг «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств»

З даних таблиці ми бачимо, що в цілому по підприємству спостерігається тенденція до збільшення обсягу товарної продукції.В середньому за 3 роки на підприємстві було вироблено і реалізовано товарної продукції на суму 2478,4 тисяч гривень. Підприємство має яскраво виражену спеціалізацію на виробництві продукції тваринництва. Так рослинництво і тваринництво виготовляють відповідно 13,6% та 85,2% обсягу товарної продукції (в середньому за останніх 3 роки). В рослинництві найбільшу частку має реалізація зернових культур 12,8%. В тваринництві частка реалізації ВРХ складає 26,2%. На молоко припадає 58,7% обсягу товарної продукції. По наведеним даним ми можемо зробити висновок, що при даній структурі товарної продукції підприємство могло б добитись позитивних економічних результатів.

Діяльність підприємства залежить від багатьох факторів, у тому числі і матеріального характеру. Капітал підприємства - це фінансові ресурси підприємства, необхідні для організації його господарської діяльності використовувані в господарському обороті для одержання доходів і прибутків. Власний фінансовий капітал ТОВ «Кунівське» відображається в першому розділу пасиву бухгалтерського балансу. Розглянемо за допомогою таблиці 2.2 структуру власного капіталу товариства.

Таблиця 2.4 Склад і структура власного капіталу ТОВ «Кунівське»

Показник	2 009р.	2 010р.	2 011р.	2011 р. до 2009 р., %
	тис.грн.	%	тис. грн..	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Статутний капітал	30	9,2	415	10,7	461	11,9	102	128
Інший додатковий капітал	3669	45,7	1689	43,7	1656	42,7	-126,7	92,3
Резервний капітал	919	27,6	1080	27,9	1080	27,8	3	100,3
Нерозподілений прибуток (збиток)	263	17,5	683	17,7	683	17,6	0,3	100
Разом	4881	100	3867	100	3880	100	-21,4	99,5

Структура власного капіталу показує за допомогою саме якого потоку грошових надходжень формуються фінансові ресурси в ТОВ «Норинцівське». За даними таблиці видно, що найбільшу питому вагу капіталу складає додатковий капітал, який в 2011 р. в порівнянні до 2009 р. знизився на 7,7%, це можуть бути як доходи підприємства так і додатково залученні кошти. Статутний капітал зріс на 28%, але сума власного капіталу підприємства в 2011 р. скоротилася на 0,5% в порівнянні до 2009 р. за рахунок відсутності додатково вкладеного капіталу.

Серед факторів сільськогосподарського виробництва важливе місце займають засоби виробництва. Засоби виробництва сільського господарства, виражені у грошовій формі, становлять його виробничі фонди. Від рівня забезпеченості виробництва знаряддями і предметами праці, їх структури та ефективності використання значною мірою залежать кінцеві результати діяльності сільськогосподарських підприємств. Залежно від економічного значення в процесі виробництва, характеру обороту і способу перенесення вартості на створюваний продукт поділяють на основні і оборотні (табл.2.3).

Таблиця 2.5 Наявність, рух та стан основних фондів в ТОВ «Кунівське»

Показник	2 010р.	2 011р.	2 012р.	2012 до 2010 рр.
				"+" "-"	у %
Наявність основних фондів на початок року, тис. грн.	2046	2046	2046	0	100,00
Наявність на кінець року, тис. грн.	2046	2046	2558	512	125,02
Річний приріст (+), тис. грн. Зниження (-), тис. Грн.			512		#ДЕЛ/0!
Коефіцієнт росту, %	1,00	1,00	1,25	0,25	125,02
Нараховано зносу:
на початок року, тис. грн.	916	941	957	41,00	104,48
на кінець року, тис. грн.	941	957	1093	152,00	116,15
Залишкова вартість:
на початок року	1130	1105	1189	59,00	105,22
на кінець року	1105	1189	1465	360,00	132,58
Коефіцієнт зносу, %
на початок року	0,81	0,81	0,47	-0,34	57,99
на кінець року	0,81	0,73	0,43	-0,38	52,77
Середньорічна вартість основних виробничих фондів, тис. грн.	1117,5	1147	1327	209,50	118,75

Економічне значення основних фондів полягає в тому, що вони є основою розвитку продуктивних сил сільського господарства, забезпечуючи відповідний рівень і темпи збільшення виробництва продукції та підвищення продуктивності праці. До виробничих фондів сільськогосподарських підприємств відносять засоби праці, які постійно функціонують у сфері матеріального виробництва. Невиробничі основні фонди не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі, але створюють сприятливі умови для життя і високопродуктивної праці працівників.

Якісний стан основних виробничих фондів сільського господарства характеризується їх структурою, тобто співвідношенням окремих видів фондів у їх загальній вартості. Саме за допомогою нижче наведених показників проаналізуємо стан розвитку господарства та рівень забезпеченості основними виробничими фондами ТОВ «Кунівське» Народицького району Житомирської області на основі даних таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 Забезпеченість та ефективність використання виробничих фондів у ТОВ «Кунівське»

Показник	2009 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р. до 2009 р. у %
Вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення, тис. грн	2974,50	2995,00	3327,00	111,85
Фондозабезпеченість на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн	212,16	444,36	245,54	115,73
Фондоозброєність на 1 середньорічного працівника,тис.грн	34,99	49,10	103,97	> в 3 рази
Фондовіддача, грн	0,70	0,71	0,79	112,39
Фондоємкість,грн	1,42	1,40	1,26	88,98
Ступінь зносу основних виробничих фондів, %	45,38	46,38	44,53	98,12
Коефіцієнт оборотності оборотних засобів	1,05	1,05	1,17	111,01
Тривалість 1 обороту оборотних засобів, днів	342,96	343,74	308,96	90,09
Норма прибутку (збитку), %	10,02	7,78	4,90	48,90

Проаналізувавши дані таблиці 2.8 можна зробити висновок, що протягом 2009 - 2011 рр. на підприємстві зросла вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення на 11,85%. Фондозабезпеченість на 100 гектарів сільськогосподарських угідь на підприємстві в 2009 році зросла на 15,73%. Фондоозброєність на 1 середньорічного працівника в 3 рази зросла. На підприємстві зменшився ступінь зносу основних виробничих фондів на 1,88%, що свідчить про покращення використання основних виробничих фондів. Позитивним показником є коефіцієнт обороту оборотних засобів та тривалість 1 обороту оборотних засобів. У 2009 році цей показник відповідно зріс на 11,01%. Норма прибутку зменшилась на 52,1%.

Згідно даних таблиці 2.4 вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення знизилася у 2011 році в порівняно з 2009 роком на 2110,10 тис.грн., а фондозабезпеченість на 4,92 тис.грн., знизилася фондоозброєність на 8,08 тис. грн. Коефіцієнт фондовіддачі збільшився на 0,26 тис. грн., це говорить про те, що основні виробничі фонди використовуються неефективно. Фондоємкість зменшилася на 0,93 тис. грн. В цілому, як видно за даними таблиці виробничі фонди підприємства знаходяться в важкому становищі, це більш детально показали показники ступеня зносу основних виробничих фондів та норма прибутку. Ступінь зносу в 2011 р. в порівнянні з 2009 р підвищився на 27,98 %.