Удосконалення управління конкурентним потенціалом вугільного підприємства (на прикладі Ш/у "Ровеньківське" ДП "Ровенькиантрацит")

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

У дипломній роботі здійснено оцінка ефективності роботи підприємства з використанням різних методів аналізу, та показників які дозволили зробити висновки про фінансовий стан підприємства та зроблена оцінка використання потенціалу різними методами, а також визначена конкурентоспроможність потенціалу і конкурентне місце серед конкурентів.

У дипломній роботі надана характеристика ВП Ш/у «Ровеньківське» ДП "Ровенькиантрацит", його економічний аналіз, та комплексний фінансово-економічний аналіз, визначені основні напрямки поліпшення конкурентоспроможності потенціалу підприємства. Запропоновані загальні шляхи підвищення конкурентоспроможності потенціалу шахти, запропоновано упровадити використання сталевополімерних анкерів та гірничого метану для зниження собівартості вугільної продукції, та підвищення конкурентоздатності шахти.

Дипломна робота містить 112 сторінку, та представлена на 28 демонстраційних аркушах.

Ключеві слова: конкурентний потенціал, конкурентоспроможність, партнерська надійність підприємства, багатокутник конкурентоздатності підприємства, інтегральний показник конкурентоздатності, квадрат потенціалу.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ АСПЕКТІВ УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Основні поняття по досліджуваній проблемі

1.2 Вивчення складових питань конкурентного потенціалу підприємства

1.3 Обґрунтування методики дослідження

2. КОМПЛЕКСНЕ УПРАВЛІНСЬКЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОБ'ЄКТА АНАЛІЗУ

2.1 Характеристика об'єкта дослідження з теми дослідження

2.1.1 Юридично-правова форма власності, організація системи управління, показники керування

2.1.2 Господарські результати об'єкту дослідження

2.1.3 Ділова активність ВП Ш/у «Ровеньківське» ДП "Ровенькиантрацит".

2.1.4 Виробничий менеджмент

2.2 Удосконалення управління конкурентним потенціалом ВП «Ш/у «Ровеньківське» ДП «Ровенькиантрацит»

2.2.1 Фактичний стан теми дослідження на об'єкті дослідження

2.2.2 Дослідження теми на об'єкті аналізу

3. ЗАХОДИ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ВУГІЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА ВП Ш/У РОВЕНЬКІВСЬКА ДП "РОВЕНЬКИАНТРАЦИТ"

3.1 Ефективність від використання сталевополімерних анкерів

3.2 Ефективність від використання гірничого метану

3.3 Загальні шляхи підвищення конкурентоспроможності потенціалу шахти

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ДОДАТОК

ВСТУП

У останні роки у різних сферах господарської діяльності підприємств відбулись радикальні зміни. Причому це характерно не тільки для українських підприємств, але й для організацій у всьому світі.

Ще декілька десятиліть потому підприємства, які використовують успішну стратегію, могли відчувати себе на ринку достатньо спокійно на протязі довгого проміжку часу. Умови, в яких підприємства розвиваються сьогодні примушують їх проводити велику кількість змін і, як правило, стратегічного характеру.

Це явище стало наслідком відбиваючих у зовнішньому середовищу змін, пов'язаних з глобалізацією економіки, яка створює на певний час безліч потенційних можливостей і небезпек для діючих підприємств. Можливості, які відкриваються перед підприємствами, обумовлені міжнародною економічною інтеграцією, відкриттям ринків країн, які розвиваються, розвитком технологій.

У наслідок швидких змін у навколишньому середовищу перед підприємствами відкривається і більше безпек, пов'язаних з міжнародною конкуренцією, масштабами проникнення закордонних товарів на українські ринки і швидко зміняючими потребами покупців. Щоб скористатись наданими можливостями і уникнути безпеки підприємства повинні приділяти більшу увагу стратегічному управлінню конкурентоспроможністю.

Вихід України з економічної кризи нерозривно пов'язано з підвищенням конкурентоспроможності вітчизняних промислових підприємств. Конкурентоспроможність підприємства - характеристика, визначаюча його стійкість, здібність зберігати своє положення на ринку або розширяти сектор ринку, який воно займає.

У сучасних умовах, для того щоб підприємство змозі було зберегти конкурентоздатність, воно повинно рішати широкий спектр питань: від техніко-економічних - до соціальних. При цьому, до фундаментальним відноситься питання про те, яка повинна бути стратегія управління підприємством, яка буде забезпечувати створення і розвиток його конкурентоспроможного потенціалу

Досвід останніх років свідчить про посилення конкуренції в усіх сферах ринкової діяльності. Поява великої кількості нових підприємств і організацій, лібералізація імпорту, утворення ринку капіталу, акціонерних підприємств, проникнення на український ринок іноземних компаній - усе це значно ускладнило ринкову ситуацію. Збільшення пропозицій товарів і послуг, з одного боку, і зменшення платоспроможності попиту - з другого, створили умови, коли конкуренція стала повсякденною справою. Тому проблема досягнення конкурентоспроможності потенціалу підприємства є актуальною і потребує докладного вивчення. Звідси актуальною є тама дипломної роботи «Удосконалення управління конкурентним потенціалом вугільного підприємства», яка буде виконана на вихідних даних за 2008-2010р.р. ш/у Ровеньківське ДП «Ровенькиантрацит»

1. Дослідження теоретичних аспектів удосконалення управління КОНКУРЕНТНИМ потенціалом підприємства

1.1 Основні поняття по досліджуваній проблемі

Вивчення еволюції наукового розуміння терміна «потенціал» дає змогу зробити висновок, що його запровадження в економічні дослідження було пов'язане з розробкою проблем комплексної оцінки рівня розвитку виробничих сил у двадцяті роки минулого століття.

Термін «потенціал» у своєму етимологічному значенні походить від латинського слова «роtеntіа» й означає «приховані можливості», які в господарській практиці завдяки праці можуть стати реальністю.

У вітчизняній економічній літературі цей термін у широкому розумінні трактують як можливості, наявні сили, запаси, засоби, які можуть бути використані, або як рівень потужності у будь-якому відношенні, сукупність засобів, необхідних для чого-небудь. Тлумачний словник української мови також під цим терміном розуміє «приховані здатності, сили для якої-небудь діяльності, що можуть виявитися за певних умов».

Таким чином, терміни «потенціал», «потенційний» означають наявність у кого-небудь (будь-то окремо взята людина, первинний робочий колектив, суспільство в цілому) прихованих можливостей, які ще не виявилися, або здатності діяти у відповідних сферах.

У працях В. Вейца[1] та К. Г. Воблого[2] знайшло обґрунтування поняття потенціалу виробничих сил як потенційної можливості країни виробляти матеріальні блага для задоволення потреб населення. Згодом С. Г. Струмилін запровадив поняття «економічний потенціал», під яким розумів сукупну виробничу силу праці всіх працездатних членів суспільства. В. С. Нємчинов досліджував «потенціал розширеного виробництва», який характеризує ресурсні можливості національної економіки щодо економічного зростання.

Перехід до нового механізму господарювання значно підвищив актуальність дослідження тих ринкових ознак потенціалу, котрі якнайповніше виражають, на нашу думку, поняття «потенціал підприємства».

Потенціал, що об'єднує в собі як просторові, так і тимчасові характеристики, концентрує одночасно три рівні зв'язків і відносин:

1 Він відображає минуле, тобто сукупність властивостей, нагромаджених системою в процесі її становлення і таких, що зумовлюють можливість до її функціонування та розвитку. У цьому плані поняття «потенціал» фактично набуває значення поняття «ресурс».

2 Він характеризує рівень практичного застосування і використання наявних можливостей. Це забезпечує розмежування реалізованих і нереалізованих можливостей. У цій своїй функції поняття «потенціал» частково збігається з поняттям «резерв».

Однією з рушійних сил зростання потенціалу підприємства є конкуренція.

Конкуренція - одна з найголовніших рис ринкового господарства. Саме конкуренція забезпечує творчу свободу особи, створює умови для її самореалізації в сфері економіки шляхом розробки і створення нових конкурентоспроможних товарів і послуг [13]. У сучасних умовах процесу глобалізації, що підсилюється, і інтернаціоналізації проблеми міжнародної конкуренції виходять на перший план.

Показником визнання провідної ролі конкуренції для успішного функціонування ринкового господарства є той факт, що в більшості країн світу, включаючи країни з перехідною економікою, до дійсного часу прийняті закони про конкуренцію і створені національні органи, що займаються цими питаннями.

Конкурентоспроможність - багатопланова економічна категорія, що може розглядатися на декількох рівнях:

- конкурентоспроможність країни;

- конкурентоспроможність галузі;

- конкурентоспроможність товаровиробника;

- конкурентоспроможність товару.

Між усіма цими рівнями конкурентоспроможності існує досить тісна внутрішня і зовнішня залежність і взаємозалежність.

Конкурентоспроможність країни і галузева конкурентоспроможність в остаточному підсумку залежить від здатності конкретного товаровиробника випускати конкурентоздатний товар.

Конкуренція є наслідком обмеженості ресурсів, і в цьому контексті конкурентоспроможність визначає умови існування біологічних видів, продуктів, процесів, структур, співтовариств, суспільств. Серед ознак конкурентоспроможного суспільства можна виділити такі:

- стабільне та передбачуване законодавче середовище;

- гнучка і стійка економічна структура; швидкість та якість адміністративних та економічних реформ;

- інвестування традиційної та технологічної інфраструктури, середньої освіти, підвищення кваліфікації;

- сприяння приватним заощадженням та внутрішнім інвестиціям шляхом перерозподілу доходів і зміцнення середнього класу;

- агресивність на зовнішніх ринках і привабливість внутрішнього ринку для іноземних інвестицій;

- взаємозв'язок між доходами, продуктивністю, податками;

- збалансованість внутрішнього та зовнішнього ринків.

Факторами конкурентоспроможності є :

- інтернаціоналізація (участь у міжнародній торгівлі та інвестиціях);

- людські ресурси (доступність і кваліфікація);

- уряд (якість державної політики, спрямованої на досягнення конкурентоспроможності);

- внутрішня політика;

- інфраструктура (спроможність обслуговувати бізнес);

- наука і технологія (потенціал використання науково-дослідницьких, дослідних і конструкторських розробок);

- менеджмент (якість управління, поєднання економічних і соціальних цілей);

- фінанси (ринки капіталів та якість фінансових послуг).

З моменту створення й у процесі функціонування кожен товаровиробник, промислова компанія, комерційна фірма повинні постійно вирішувати проблеми забезпечення конкурентоздатності, у тому числі міжнародної.

Міжнародна конкурентоздатність будь-якого господарського суб'єкта складається з цілого ряду конкурентних переваг, що виявляються на світовому ринку шляхом зіставлення з відповідними показниками закордонних фірм-конкурентів.

До важливих конкурентних переваг варто віднести:

- рентабельність виробництва;

- характер інноваційної діяльності;

- рівень продуктивності праці;

- ефективність стратегічного планування і керування фірмою;

- адаптивність (здатність швидко реагувати на мінливі вимоги й умови ринку) і т.ін.

Очевидно, що, чим ширше в підприємстві набір конкурентних переваг і вище їхні якісні характеристики, тим більш сприятливі передумови воно має для успішної діяльності на світовому ринку, тим більше стійкі позиції воно може зайняти на його окремих сегментах.

У сучасному світі великі компанії забезпечують збереження високої конкурентоздатності насамперед за рахунок збільшення асигнувань на науково-дослідні розробки.

На жаль, в України протягом 90-х років всі асигнування на розвиток науки були менше щорічних вкладень у цю сферу однієї лише американської "General Motors".

Серед українських компаній реальною міжнародною конкурентоздатністю в даний час володіють лише ті компанії, що зайняті в експортно орієнтованому сировинному секторі, виробництвом військової техніки й озброєнь, випуском унікального сучасного технологічного устаткування, розробкою нових товарів і матеріалів.

На сьогодні українські компанії в конкурентній боротьбі на світових товарних ринках мають можливість використовувати лише цінові фактори, причому, щоб закріпитися на закордонному ринку, нерідко прибігають до продажу товарів за демпінговими цінами.

Однак така політика в довгостроковій перспективі може мати зворотний ефект, тобто може привести не до розширення ринку збуту і збереженню конкурентоздатності, а до звуження частки на ринку або до повного витиснення з його.

Найважливішим фактором конкурентоздатності підприємства, фірми є рівень менеджменту.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства - комплексна порівняльна характеристика, яка відображає рівень переважання сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу стосовно сукупності аналогічних показників підприємств-конкурентів.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства - комплексне, багатопрофільне поняття, оскільки передбачає врахування взаємодії всіх його складових (виробництво, персонал, маркетинг, менеджмент, фінанси та ін.).

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства має кілька особливостей, а саме:

1 Конкурентоспроможність не є іманентною якістю підприємства (тобто його внутрішньою, природною якістю). Вона може бути виявлена й оцінена тільки за наявності конкурентів (реальних або потенційних).

2 Це поняття є відносним, тобто воно має різний рівень стосовно різних конкурентів.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства визначається продуктивністю використання залучених до процесу виробництва ресурсів.

Рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від рівня конкурентоспроможності його складових (передовсім продукції), а також від загальної конкурентоспроможності галузі та країни.

На сучасному етапі розвитку наукових досліджень конкурентоспроможності потенціалу підприємства намітився дуалістичний підхід до визначення її рівнів.

Залежно від глобалізації цілей дослідження виділяють такі рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства :

- світове лідерство;

- світовий стандарт;

- національне лідерство;

- національний стандарт;

- галузеве лідерство;

- галузевий стандарт;

- пороговий рівень

Якщо підприємство перебуває нижче за порогів рівень, то його потенціал вважається зовсім не конкурентоспроможним.

Згідно з другим поглядом виокремлюють чотири рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства. Підприємства першого рівня розглядають організацію апарату управління як внутрішньо нейтральний елемент потенціалу, а роль керівника обмежують налагодженням випуску продукції, без огляду на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів. Зайвими вважають зміну конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури й функції відділу збуту та служби маркетингу, оскільки не беруться до уваги зміни ринкової ситуації та потреб споживачів. Підприємства другого рівня конкурентоспроможності намагаються зробити виробничий елемент потенціалу «зовнішньо нейтральним». Це означає, що потенціал підприємства повинен повністю відповідати стандартам, встановленим його основними конкурентами. А якщо керівники підприємства розуміють конкурентні переваги на ринку дещо інакше, ніж їхні основні суперники, та намагаються не обмежуватися тими загальними стандартами виробництва, що чинні в галузі, то потенціал підприємства еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. На таких підприємствах виробнича складова потенціалу зазнає сильного впливу з боку складової управління, що сприяє її розвитку та удосконаленню. Коли успіх у конкурентній боротьби стає не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління та починає залежати від якості, ефективності управління, організаціє виробництва, тоді підприємства досягають четвертого рівня конкурентоспроможності свого потенціалу й опиняються попереду конкурентів протягом тривалого часу.

Нині потенціал більшості вітчизняних підприємств можна віднести до першого рівня конкурентоспроможності. Однак варто зазначити що помітні й прогресивні зрушення в діяльності окремих підприємств, які тяжіють до третього і навіть до четвертого рівня конкурентоспроможності потенціалу.

1.2 Вивчення складових питань конкурентного потенціалу підприємства

Дослідження процесів формування потенціалу сучасних підприємств зосереджуватимуть увагу на ресурсному та галузевому аспектах. Вибір цих аспектів зумовлено такими міркуваннями:

галузевий розподіл підприємств є традиційним для нашої економіки;

ресурсна сегментація відображає найпоширеніший підхід до вивчення категорії «потенціал».

Обидва аспекти викладатимуться у діалектичній єдності, що даватиме змогу по-новому визначити галузі промисловості та їхнє місце в народному господарстві країни.

В основу аналізу галузевих особливостей формування потенціалу підприємств покладено специфічність технологічних процесів, особливості організації виробництва, відмінності в характеристиках кінцевого продукту та ресурсів для його виробництва, а також ринків збуту тощо.

Залежно від характеру споживання сировини всі промислові підприємства підрозділяють на підприємства добувної та обробної промисловості. У свою чергу, добувну та обробну промисловість можна розділити на кілька великих галузей, що в системі створюють національну економіку. Так, наприклад, обробна промисловість включає машинобудування, чорну та кольорову металургію, легку, харчову промисловість тощо. Ці загальні галузі підрозділяються на низку менших підгалузей, які знову можуть бути в певний спосіб сегментовані. Наприклад, машинобудування включає верстатобудування, автомобілебудування, суднобудування і т. д. Верстатобудування включає групи підприємств, що спеціалізуються на виробництві токарних, шліфувальних верстатів тощо. Так само проводиться перегрупування підприємств відповідно до будь-якого ключового фактора, що випливає з мети аналізу (рис. 1.1, 1.2).

Підприємства добувної промисловості належать до капіталодомінаційних, що виявляється у високій фондомісткості продукції. Сьогодні фондомісткість продукції даної галузі приблизно у 2-2,5 рази перевищує середній показник по народному господарству. Для підприємств цієї сфери бізнесу колосальне значення має проблема компенсації витрат на геологорозвідувальні роботи

Отже, перша особливість потенціалу підприємств добувної промисловості полягає у деформації його структури у напрямку зростання частки виробництва, що обумовлено значними вартісними показниками основних виробничих фондів (рис. 1.1, 1.2). Відтворюючи загальну структуру потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу на основі графоаналітичної методики, можна стверджувати, що саме вартість, технічний стан, рівень прогресивності основних фондів на 60% обумовлюють розмір їх потенціалу.



Рисунок 1.1. Структура потенціалу підприємств залежно від галузевої специфіки

Додатково зазначимо, що на сучасному етапі економічного розвитку підприємства добувної галузі орієнтовано на зовнішні ринки збуту. Така ситуація обумовлює поступове зростання ролі маркетингу для формування та реалізації їхнього потенціалу, розвиток якого за умов адміністративної економіки та протягом трансформаційного періоду традиційно відставав від інших складових.

Іншою особливістю процесів формування потенціалу підприємств видобувних галузей є визначальний вплив природних чинників на діапазон коливань витрат у окремих підприємствах. До них можуть бути віднесені:

1. гірничо-геологічні умови розробки родовищ (розмір промислових запасів, потужність рудного покладу, глибина розробки, кут падіння вугільних шарів або рудних тіл, обводненість родовища і т. п.);

2. властивості корисних копалин (у гірничорудній промисловості - вміст корисних компонентів і шкідливих домішок у добутій руді, об'ємна вага руди, міцність руди в масиві й т. п.; у вугільній, торф'яній, сланцевій і газовій промисловості - теплота горіння, зольність, вологість, вміст сірки, спікливість, об'ємна вага і т. п.; у нафтодобувній промисловості - маслянистість, вміст сірки і парафіну в нафті, питома вага летючих речовин і т. п.);

3. географічний чинник (відстань від родовища до транспортних шляхів загального користування, до головних пунктів споживання, віддаленість від джерел енергії, освоєність і кліматичні умови району).

Отже, досліджуючи елементний склад потенціалу підприємств добувної промисловості, можна спрогнозувати зростання значення земельних ресурсів. Сьогодні за браком законодавчого поля щодо комерційних угод з земельними ресурсами та у зв'язку з недостатністю досвіду оцінки навіть унікальні земельні ділянки майже не враховуються за побудови стратегій розвитку і підлягають оцінюванню тільки в окремих випадках. Брак достовірної інформації щодо цього важливого фактора значно утруднює аналіз потенціалу.

Крім того, специфіка діяльності зумовлює належність добувних підприємств до капіталодомінаційних, що дає змогу виокремити певні функціональні зв'язки елементів потенціалу. Зростання виробничого потенціалу підприємств цієї сфери бізнесу відбувається через поліпшення використання виробничих потужностей, а також через їхнє екстенсивне та інтенсивне нарощування. За таких умов підвищення продуктивності праці спричинятиметься до скорочення затрат живої праці на видобуток 1 тонни вугілля, руди тощо, але зовсім не вплине на обсяги видобутку. Зростання ефективності використання основних виробничих фондів зумовить підвищення продуктивності праці внаслідок випереджального збільшення обсягів видобутку проти зростання затрат живої праці.

Таким чином, формуючи потенціал підприємств добувної промисловості, слід особливу увагу приділяти діагностиці наявного фондового потенціалу, можливостей його якісного та кількісного зростання, а також основних факторів, що перешкоджають максимальній його реалізації.

Вугільна промисловість за обсягами видобутку палива в натуральних одиницях виміру посідає провідне місце з-поміж інших добувних галузей. Тут зосереджено більшість працівників та основних фондів паливно-енергетичного комплексу, що зумовлено складністю розробки вітчизняних родовищ вугілля. Основними техніко-технологічними ланками підприємницької діяльності у сфері видобутку та продажу вугілля є: шахти (кар'єри) з комплексом підземних і надземних споруд, енергосиловий комплекс, підрозділи збагачення вугілля, водне господарство, транспортні комунікації, складське господарство та підрозділи утилізації відходів. Відповідно до цього основними факторами формування потенціалу підприємств даної сфери бізнесу можна вважати: якість, глибину залягання та потужність пластів вугілля, наявність необхідної техніки, безперебійне забезпечення виробництва енергією та водою, прогресивність технології збагачення вугілля, наявність транспортних комунікацій (здебільшого залізничних колій), розмір площ зберігання відходів і товарного вугілля. Усі основні фактори впливу є типовими для підприємств добувної промисловості, хоч існує й певна специфіка.

Ця підгалузь, як правило, не належить до трудодомінаційних, але складність використання вітчизняних родовищ підвищує роль соціально-трудової складової підприємницької діяльності. Зважаючи на погіршання соціального клімату на всіх підприємствах вугільної промисловості, що виявляється у страйках, маніфестаціях, голодуваннях, слід зосереджувати увагу на створенні ефективної кадрової політики. Зростання продуктивності праці за існуючих умов на 1% уможливить збільшення виробничого потенціалу підприємства приблизно на 0,67%. З огляду на таку вітчизняну специфіку усереднена форма квадрата потенціалу підприємств вугільної промисловості матиме форму, показану на рис. 1.2.

Рисунок 1.2 - Квадрат потенціалу підприємства вугільної промисловості

Доказано більшістю економістами, конкуренція є рушійною силою розвитку суспільства, головним інструментом економії ресурсів, підвищення якості товару і рівня життя населення. Звідси конкуренція - дуже складне поняття. Конкуренція - процес управління суб'єктом своїми конкурентними перевагами для одержання перемог або досягнення іншої мети у боротьбі с конкурентами для досягнення своїх об'єктивних і суб'єктивних потреб.

Для того щоб вижити або досягти перемоги у жорстокій конкурентній боротьбі люба система повинна володіти певними перевагами перед своїми конкурентами.

У останній час посилаються на конкурентні переваги запропоновані і розглянуті у книзі «Міжнародна конкуренція» Майкла Портера, яку було видано у США у 1990р.

М. Портер визначає, що стратегія повинна основуватись на всебічному розумінні структури галузі і процесі її зміни. У любій галузі економіки - не важливо. Діє вона тільки на внутрішньому ринку або на зовнішньому теж, - сутність конкуренції відображається п'ять силами (рис.)

Рисунок 1.3 - П'ять сил, визначаючих конкуренцію у галузі

П'ять сил конкуренції визначають прибутковість галузі, тому що вони впливають на ціни, які можуть диктувати фірми, на витрати. Які їм приходиться нести, і на розміри капіталовкладень, необхідних для того, щоб конкурувати у галузі. Загроза появлення нових конкурентів знижує загальний потенціал прибутковості у галузі, тому що приносять до неї нові виробничі потужності і мають метою отримати долю ринку збиту, чім знижують позиційний прибуток.

М. Портер відзначає, що конкурентні переваги отримують підприємства:

- які базуються у тих країнах, які дозволяють найбільш швидко накопичити спеціалізовані ресурси і навички;

- якщо у країні де базується підприємство мається більш доступна і точна інформація про потреби у товарах і технологіях;

- якщо можливі постійні капіталовкладення;

- якщо співпадають інтереси власників, менеджерів і персоналу.

М. Портер вважає, що люба вибрана підприємством стратегія повинна приділяти увагу усім типам конкурентних переваг, але і строго підтримувати одну з них. (рис.1.4)

Рисунок 1.4 - Типові стратегії підприємства

М. Портер встановив, що тривалість утримання конкурентної переваги залежить від: 1) джерела переваги (переваги низького рангу і переваги більш високого порядку); 2) кількості явних джерел конкурентної переваги, які маються на підприємстві; 3) активності у модернізації виробництва і інших видів діяльності підприємства.

Фактори конкурентної переваги підприємства поділяються на зовнішні, проява яких у малій ступені залежить від підприємства. і внутрішні, майже цілком визначаючи керівництвом підприємства.

Внутрішні конкурентні переваги підприємства досягаються і реалізуються персоналом, серед якого особу роль грають керівники. Внутрішні конкурентні переваги підприємства діляться на шість груп:

1) структурні, які утворюються при проектуванні підприємства;

2) ресурсні, які утворюються при проектуванні, функціонування і розвитку підприємства;

3) технічні, які утворюються при проектуванні, функціонування і розвитку підприємства;

4) управлінські;

5) ринкові;

6) ефективності.

У принципі, чім більше підприємство має конкурентних переваг перед теперішнім і потенційним конкурентом, тим вище його конкурентоспроможність, живучість, ефективність, перспективність. Для цього треба підвищувати науковий півень управління, завойовувати нові конкурентні переваги.

1.3 Обґрунтування методики дослідження

Проблема оцінки конкурентоздатності підприємства складна й комплексна, оскільки конкурентоздатність складається з безлічі самих різних факторів. Однак ця оцінка необхідна підприємству для здійснення низки заходів, таких як: визначення основних напрямків по створенню й виготовленню продукції, що користується попитом; оцінка перспективи продажу конкретних видів виробів і формування номенклатури; установлення цін на продукцію й т. ін. У цей час методологія й методика проведення оцінки не є досить розробленими. Складність категорій конкурентоздатності обумовлюється різноманіттям підходів до її оцінки.

Наприклад, М. І. Баканів пропонує процедуру проведення комплексної порівняльної оцінки, що складається з наступних етапів 18:

конкретизація цілей і завдань комплексної оцінки;

вибір вихідної системи показників;

організація збору вихідної інформації;

розрахунок й оцінка значень індивідуальних показників;

забезпечення порівнянності оцінюваних показників;

вибір конкретної методики, тобто розробка алгоритму й програми розрахунку комплексних порівняльних оцінок;

розрахунок комплексних оцінок;

експериментальна перевірка адекватності комплексних, узагальнюючих оцінок реальної економічної дійсності;

- аналіз і використання комплексних порівняльних оцінок 19.

Як правило, в економічній літературі виділяються наступні методи оцінки конкурентоздатності підприємства:

оцінка з позиції порівняльних переваг - сутність даного методу полягає в тому, що виробництво й реалізація мають переваги, коли витрати виробництва нижче, ніж у конкурентів. Основним критерієм, застосовуваним у даному методі, є низькі витрати. Перевагою методу є простота оцінки рівня конкурентоздатності;

оцінка з позиції теорії рівноваги - в основі даного методу розглядається положення, при якому кожний фактор виробництва розглядається з однаковою й одночасно найбільшою продуктивністю. При цьому у фірми відсутній додатковий прибуток, обумовлений дією якого-небудь із факторів виробництва, і у фірми немає стимулів для поліпшення використання того або іншого фактору. Основним критерієм є наявність факторів виробництва, не використовуваних повною мірою. Безумовною перевагою даного методу є можливість визначення внутрішніх резервів;

оцінка на основі теорії ефективності конкуренції - виділяють два підходи при використанні даного методу:

структурний підхід, сутність якого полягає в організації великомасштабного, ефективного виробництва. Основним критерієм конкурентоздатності при використанні даного підходу є концентрація виробництва й капіталу;

функціональний підхід - оцінка конкурентоздатності відповідно до даного підходу здійснюється на основі зіставлення економічних показників діяльності. Як критерій оцінки конкурентоздатності використовується співвідношення ціни, витрат і норми прибутку;

4) оцінка на базі якості продукції - даний метод полягає в зіставленні ряду параметрів продукції, що відображають споживчі властивості. Критерієм конкурентоздатності в цьому випадку є якість продукції. Перевагою даного методу є можливість урахування споживчих переваг при забезпеченні рівня конкурентоздатності. У зв'язку з тим, що якість товару оцінюють певним набором параметрів, оцінка конкурентоздатності товару базується на використанні так званих «параметричних» індексів, що характеризують ступінь задоволення потреби в розглянутому товарі. Розрізняють одиничні, зведені й інтегральні індекси 19.

Одиничні індекси розраховуються на базі однієї характеристики якості (одного параметра). Як правило, вони обчислюються як відношення величини параметра розглянутого товару до тієї величини параметра, при якій споживач задовольняється на 100% (або до величини параметра товару-аналога). У цьому випадку розрахунок одиничного показника конкурентоздатності може проводитися по формулі:

, (1.1)

де g_i - одиничний параметричний показник конкурентоздатності по i-му параметру;

П_i - величина i-гo параметра для аналізованої продукції;

П_in - величина i-гo параметра, при якому потреба задовольняється повністю.

Зведені індекси визначаються по ряду параметрів:

, (1.2)

де a_i - питома вага i-гo параметра (визначається експертним шляхом);

И_пі - одиничний параметричний індекс i-гo параметра.

Як інтегральний показник конкурентоздатності для оцінки позиції фірми в конкуренції І. Ансоффом був запропонований показник «конкурентний статус фірми» 21.

Конкурентний статус фірми являє собою добуток трьох співмножників: рівня капіталовкладень, стратегічного нормативу й нормативу можливостей:

, (1.3)

де I_f - рівень стратегічних капіталовкладень фірми;

I_k - критична точка обсягу капіталовкладень, що перебуває на межі прибутків і збитків;

I_o - точка оптимального обсягу капіталовкладень, після якої збільшення капіталовкладень приводить до зниження доходу;

S_f, S_o - відповідно чинна й «оптимальна» стратегія фірми;

C_f, C_o - відповідно наявні й «оптимальні» можливості фірми.

Для визначення ступеня відповідності діючої стратегії оптимальної, наявних можливостей оптимальним можливостям приводяться фактори, вплив яких пропонується оцінити в балах. Вираження S_f/S_o, C_f/C_o - є середньоарифметичними бальної оцінки;

5) «профіль вимог» - сутність даного методу полягає в тому, що за допомогою шкали експертних оцінок визначається ступінь просування організації й найбільш сильний конкурент. Як критерій використовується зіставлення профілів. Основною перевагою даного методу оцінки конкурентоздатності підприємства є його наочність;

6) «профіль полярностей» - в основі даного методу лежить визначення показників, за якими фірма випереджає або відстає від конкурентів, тобто її сильних і слабких боків. Як критерій використовується зіставлення параметрів випередження або відставання. У таблиці 1.1 наведений можливий профіль полярностей.

Цю методику можна розглядати з двох ракурсів: позитив і негатив (табл.1.1).

матричний метод - при використанні даного методу конкурентоздатність підприємства розглядається в динаміці. Як критерій оцінки конкурентоздатності підприємства використовується порівняння показника конкурентоздатності з табличним значенням.

Таблиця 1.1 - Можливий профіль полярностей

Позитив	Негатив
У нас є чітка організаційна структура	У них більш раціональна організаційна структура
У нас продумана система керування	У них система керування дозволяє оперативніше вирішувати питання й проблеми
У нас добре поставлене планування	У них інформація про стан ринку надходить оперативніше

Сутність наведених методів оцінки конкурентоздатності можна визначити таким чином: методологічна незавершеність наявних підходів у рамках теорії порівняльних переваг, теорії рівноваги й теорії ефективної конкуренції з'явилася передумовою для розробки інших способів рішення проблеми (оцінка на базі якості, профілі вимог і полярностей, матричний метод). Оцінка конкурентоздатності на базі якості продукції піднімає питання: чи не синоніми поняття «якість» й «конкурентоздатність». Однак, між даними поняттями існують принципові розбіжності: якщо якість товару це просто сукупність властивостей, то конкурентоздатність - це ставлення людей, споживачів товару, до його властивостей, товару як такому, а все це в свою чергу впливає на конкурентоздатність підприємства. В основі формування цього ставлення лежить оцінка товару і його властивостей споживачем, що залежить від:

1 рівня властивостей, який має вибір;

2 цін;

3 наявності конкурентів;

4 часу, оскільки споживач хоче одержати свій товар у певний час;

5 конкретних обставин, пов'язаних з використанням даного товару 21;

8) SWOT-аналіз - даний метод дозволяє проаналізувати слабкі й сильні сторони внутрішнього середовища підприємства, потенційні небезпеки зовнішнього середовища й на основі аналізу виявити існуючі можливості для розвитку підприємств. SWOT-аналіз конкурентоздатності підприємства представлений у таблиці 1.2;

Таблиця 1.2 - SWOT-аналіз конкурентоздатності підприємства

	Сильні сторони	Слабкі сторони
Внутрішнє середовище	вузька спеціалізація	недостача коштів для розширення виробництва
Зовнішнє середовище	малі транспортні витрати
Можливості	Спрямованість стратегії	Спрямованість стратегії
збереження старих позицій на завойованому ринку	Підвищення конкурентоздатності підприємства	Використання переваги вузької спеціалізації

9) побудова «гіпотетичного багатокутника конкурентоздатності» - даний метод припускає оцінку конкурентоздатності підприємства за вісьмома факторами:

- концепція товару й послуги, на якій базується діяльність підприємства;

- якість, що виражається у відповідності продукту високому рівні товарів ринкових лідерів та що виявляється шляхом опитувань і порівняльних тестів;

- ціна товару з можливою націнкою;

- фінанси - як власні, так і позикові;

- торгівля - з погляду комерційних методів і засобів діяльності;

- післяпродажне обслуговування, що забезпечує підприємству постійну клієнтуру;

- зовнішня торгівля підприємства, що дозволяє йому позитивно керувати відносинами із владою, пресою й суспільною думкою;

- передпродажна підготовка, що свідчить про його здатності не тільки передбачати запити майбутніх споживачів, але й переконати їх у виняткових можливостях підприємства задовольнити ці потреби.

Оцінка можливостей підприємства по цих факторах дозволяє побудувати «гіпотетичний багатокутник конкурентоздатності» (рис. 1.5).

Якщо підійти однаково до оцінки конкурентних можливостей підприємств, то, накладаючи схеми одну на іншу, на думку авторів, можна побачити слабкі й сильні сторони одного підприємства відносно іншого 22.

Необхідно відзначити, що вищерозглянуті методи оцінки конкурентоздатності підприємства односпрямовані: один метод ураховує резерви у використанні факторів виробництва, інший - вартість цих факторів, наступний - якість продукції. Конкурентоздатність підприємства треба оцінювати комплексно за всіма критеріями й напрямками діяльності.

У якості одного з варіантів оцінки конкурентоздатності підприємства пропонується наступний метод, в основі якого лежить оцінка основних групових показників і критеріїв конкурентоздатності підприємства. Оцінка конкурентоздатності підприємства по даному методу містить наступні етапи:

1 вибір критеріїв для оцінки конкурентоздатності підприємства;

2 розрахунок коефіцієнтів вагомості обраних критеріїв;

3 визначення кількісних значень одиничних показників конкурентоздатності підприємства для кожної групи критеріїв і переведення показників у відносні величини (для переведення показників у відносні величини проводиться їх порівняння з базовими показниками). Як базові показники можуть виступати: середньогалузеві показники, показники будь-якого конкуруючого підприємства або підприємства-лідера на ринку, показники оцінюваного підприємства за минулі відрізки часу;

4 розрахунок коефіцієнтів вагомості обраних одиничних показників;

5 розрахунок кількісних значень критеріїв конкурентоздатності підприємства;

6 розрахунок коефіцієнта конкурентоздатності підприємства.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.5 - Багатокутник конкурентоздатності підприємства

У першу групу входять показники, що характеризують ефективність керування виробничим процесом, економічність виробничих витрат, раціональність експлуатації основних фондів, досконалість технології виготовлення товару, організацію праці на виробництві.

У другу групу об'єднані показники, що відображують ефективність керування оборотними коштами: незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, здатність підприємства розплачуватися по своїх боргах, можливість стабільного розвитку підприємства в майбутньому.

У третю групу включені показники, що дозволяють одержати уявлення про ефективність керування збутом і просуванням товару на ринку, засобами реклами й стимулювання.

У четверту групу - показники конкурентоздатності товару: якість товару і його ціна, доля на ринку.

У п'яту групу входять показники, що характеризують ділову активність підприємства: швидкість реакції на замовлення, інвестиційна привабливість і т.д.

Як правило, для забезпечення репрезентативності оцінки конкурентоздатності критерії й показники, що належать до вищерозглянутих груп, мають коефіцієнти вагомості. Визначення цих коефіцієнтів проводиться методом експертних оцінок 24.

Для отримання показника рівня конкурентоздатності підприємства можна використати наступну формулу:

КП = КМТК * КПЛ * КЗВК, (1.4)

де КМТК - коефіцієнт маркетингового тестування конкурентоздатності підприємства;

КПЛ - коефіцієнт поточної ліквідності підприємства;

КЗВК - коефіцієнт забезпеченості підприємства власними коштами.

Метод експертних оцінок заснований на узагальненні думок фахівців-експертів про ймовірності ризику. Інтуїтивні характеристики, засновані на знаннях і досвіді експерта, дають у ряді випадків досить точні оцінки. Експертні методи дозволяють швидко й без більших часових і трудових витрат одержати інформацію, необхідну для прийняття управлінського рішення. Метод експертних оцінок застосовується у випадках, коли:

1 довжина вихідних динамічних рядів недостатня для оцінювання з використанням економіко-статистичних методів;

2 зв'язок між досліджуваними явищами носить якісний характер і не може бути зображений за допомогою традиційних кількісних вимірників;

3 вхідна інформація неповна й неможливо передбачити вплив всіх факторів;

4 виникли екстремальні ситуації, коли потрібно прийняття швидких рішень.

Суть експертних методів полягає в організованому зборі суджень і припущень експертів з наступною обробкою отриманих відповідей і формуванням результатів 24.

Розглянув багату кількість методик оцінки конкурентоспроможності можна сказати, що кожна методика має як позитивні сторони, так і недоліки. Тобто для найліпшого використання повинен відповідати вимогам конкретного підприємства, тоді й буде у повній мірі оцінена конкурентоспроможність.

Розглянемо ще методику оцінки рівня ринкової конкурентоспроможності і партнерської надійності підприємства через розрахунок фінансових показників. Цей рівень характеризується, відображається і забезпечується рядом фінансових коефіцієнтів надійності, які поділяються на три основні групи: ринкової стійкості, фінансової стабільності та фінансового забезпечення.

До першої групи відносяться коефіцієнти:

освоєння ринку (Кор), що визначається за формулою:

Кор = Т/Vi = обсяг продукції/обсяг продукції ринку; (1.5)

прибутковості продажу (Кпп):

Кпп = Пб/Т = прибуток/ обсяг продажу (виручка); (1.6)

прибутковості поточних витрат (Кпв):

Кпв = Пб/ С = прибуток/собівартість; (1.7)

беззбитковості (Кбз):

Кбз = 1/ Кпв = Пб/ Кпв = прибуток/ коефіцієнт прибутковості поточних витрат; (1.8)

якості (Кя):

Кя = Тя/Т = обсяг продукції з певним рівнем якості/загальний обсяг продукції; (1.9)

До другої групи відносяться коефіцієнти:

абсолютної ліквідності (К_А):

К_А= грошові кошти/поточні пасиви; (1.10)

фінансової стійкості (Кфс):

Кфс = позикові кошти/власні кошти; (1.11)

фінансової незалежності (Кфн):

Кфн = власні кошти/активи балансу; (1.12)

ефективності використання активів (Кв_А):

Кв_А = балансовий прибуток/ активи балансу; (1.13)

ефективності використання власних коштів (капіталу) Квк:

Квк = балансовий прибуток/1р. пасиву балансу; (1.14)

До третьої групи відносяться коефіцієнти:

фондовіддача (Кф):

Кф = Т/ОФср.= обсяг продукції/середньорічна вартість основних фондів; (1.15)

самоокупність (Ксо):

Ксо = 1/Кпв+1 = Пч/Кпв +Пч= прибуток / коефіцієнт прибуток. Поточних витрат + прибуток; (1.16)

прибутковості оборотного капіталу (Кок):

Кок = Пб /Фоб = прибуток / оборотний капітал; (1.17)

самофінансування (Ксф):

Ксф = (1,3/Кпв +1,3) *1,2 = (П/Кпв+1,3)*1.2; (1.18)

окупності основного капіталу (Ко):

Ко = П/Фо = прибуток /основний капітал. (1.19)

Для проведення оцінки складається оцінна таблиця (табл. 1.3)

Оцінка здійснюється за трибальною шкалою: 3-4-5 - фактичне значення коефіцієнта нижче за нормативний; на рівні нормативного та вище за нормативне відповідно.

Спочатку визначається фактичний середній бал за кожною групою показників, а потім середній загальний бал.

Якщо середній загальний бал складає: 4,5-5,0 - це означає високий рівень партнерської надійності з керованим ризиком; 4,0-4,5 - нормативний рівень надійності з передбачуваним ризиком; 3,5 - 4,0 - низький рівень надійності з некерованим ризиком; 3,0 - 3,5 - загрозливий рівень надійності з непередбачуваним ризиком. Може здійснюватись експрес-оцінка конкурентоспроможності і надійності партнера за одним, або двома або трьома показниками з кожної групи.

Таблиця 1.3 - Нормативна таблиця ринкової конкурентоспроможності і партнерської надійності підприємства

Структурний коефіцієнт	Опт. знач.	Факт	Оц. бал
Коефіцієнти ринкової стійкості
Освоєння ринку (Кор)	0,1
Прибутковості продажу (Кпп)	0,23
Прибутковості витрат (Кпв)	0,3
Беззбитковості (Кб)	3,3
Якості (Кя)	0,95
Середній груповий
Коефіцієнти фінансової стабільності
Абсолютної ліквідності (КА)	0,25-0,35
Фінансової стійкості (Кфс)	0,3-0,4
Фінансової незалежності (Кфн)	0,8-1,5
Ефективності активів (КеА)	0,2
Ефективності власних коштів (Квк)	0,25
Середній груповий
Коефіцієнти фінансового забезпечення
Фондовіддачі (Кф)	1,0
Самоокупності (Ксо)	4,3
Прибутковості оборотного капіталу (Кок)	0,25
Самофінансування (Ксф)	6,7
Окупності основного капіталу (Ко)	0,23
Середній груповий
Середній загальний

Розглянуті методики дозволять визначити конкурентну позицію досліджуємого підприємства, а аналіз його діяльності виявити вузькі місця у роботі ш/у Ровеньківське та запропонувати інновації по підвищенню конкурентного потенціалу шахти, що і буде зроблено далі.

2. Комплексне управлінське дослідження об'єкта аналізу

2.1 Характеристика об'єкта дослідження з теми дослідження

вугільний конкурентний перевага потенціал

2.1.1 Юридично-правова форма власності, організація системи управління, показники керування

Відокремлений підрозділ ш/у Ровеньківське (надалі Підрозділ» державного підприємства «Ровенькиантрацит» створено згідно з наказом Підприємства "Ровенькиантрацит" від 18 квітня 2003 р. №60, яке відповідно до наказу Мінвуглепрому України від 24 листопада 2005р. №40 належить до сфери його управління, а також згідно змін до статуту затвердженого наказом Мінвуглепрому №6 від 13 січня 2006року та зареєстрованого державним реєстратором виконавчого комітету Ровеньківської міської ради Луганської області 18.01.2006року.

Підрозділ діє на підставі Положення.

Мета діяльності Підрозділу - забезпечення виконання завдань Підприємства з видобутку вугілля з найменшими витратами; задоволення соціально-економічних потреб працівників Підрозділу і Підприємства.

Видами діяльності, які здійснює Підрозділ, є:

- видобування кам'яного вугілля;

- експлуатація родовищ корисних копалин;

здійснення заходів з комплексного використання природних ресурсів і ресурсозбереження;

- будівництво, реконструкція, технічне переозброєння, проведення будівельно-монтажних робіт;

- впровадження нової техніки, передової технології, прогресивних методів організації виробництва, нових видів матеріалів, виробів та конструкцій;

- виконання маркшейдерських робіт, проведення нагляду за деформацією поверхні і об'єктами, під якими проводяться гірничі роботи;

- охорона земної поверхні та розташованих, на ній будинків, споруд, водоймищ та насаджень від негативного впливу, усунення інших факторів, що наносять шкоду природі;

- впровадження заходів з підвищення якості вугільної продукції, що виробляється;

- забезпечення ефективної роботи вентиляційних систем, водовідведення;

- створення на робочих місцях безпечних умов праці відповідно до нормативно - правових актів та забезпечення виконання вимог законодавства про права робітників в галузі охорони праці;

- організація правової роботи, укладання господарських угод і взаємодія з судовими, правоохоронними та іншими органами з питань, що стосуються інтересів Підрозділу;

- виробництво і ремонт засобів виміру та контролю;

- технічне обслуговування і ремонт автомобілів, іншої автомобільної техніки та механізмів;

- транспортне - експедиційні послуги з перевезення вантажів на внутрішніх та зовнішніх перевезеннях автомобільним транспортом;

- виробництво будматеріалів;

- медичне і культурне обслуговування та оздоровлення працівників Підрозділу, членів їх сімей та інших громадян, медична практика;

- надання платних послуг населенню, виробництво товарів народного споживання;

- реалізація продукції, товарів, та послуг, залишків від виробництва;

- надання житлово-комунальних та соціальних послуг;

- виготовлення і ремонт металевого шахтного кріплення;

- будівництво, капітальних ремонт громадських та промислових будинків і споруд;

- виготовлення столярних виробів і металоконструкцій;

- здійснення операцій з металобрухтом;

- організація підготовки кадрів, підвищення кваліфікації робітничих кадрів.

Підрозділ не є юридичною особою, представляє інтереси і реалізує свої цілі і задачі в межах Положення і Статуту Підприємства.

Підрозділ має право здійснювати операції за поточними рахунками в установах банків, які відкриваються для Підрозділу Підприємства, має круглу печатку, кутовий штамп та бланки зі своїми реквізитами, веде касові операції.

Підрозділ використовує надане Підприємством майно, яке є державною власністю. Підприємство може наділяти Підрозділ:

- основними засобами та іншими необоротними активами;

- оборотними активами;

- іншим майном та майновими правами, якщо це не суперечить чинному законодавству.

Управління Підрозділом здійснює його керівник, який входить до складу Ради директорів Підприємства.

Керівники, головний інженер, заступник директора, головний механік, головний бухгалтер Підрозділу призначаються на посаду і звільняються з посади керівником Підприємства в порядку встановленому чинним законодавством. Всі інші працівники Підрозділу призначаються на посаду та звільняються з посади керівником Підрозділу.

Метою діяльності є здійснення планомірного розвитку Підрозділу та забезпечення виконання планів видобутку вугілля шляхом ефективного освоєння виробничих потужностей і найбільшого використання внутрішніх резервів за обов'язкового додержання безпечних умов праці та найменших затрат трудових, матеріальних і грошових ресурсів, а також підвищення соціально-економічного рівня трудового колективу та задоволення соціальних потреб працівників.

Організаційна структура підприємства - це фіксовані взаємозв'язки, які існують між його підрозділами і робочими.

Організаційна структура управління визначає необхідну кількість управлінського персоналу і ділення його по підрозділах апарату управління, встановлює склад цих підрозділів; регламентує адміністративні, функціональні і інформаційні взаємини між робочими апарату управління і підрозділами; встановлює права, обов'язки і відповідальність робочих; визначає вимоги до професійного рівня працівників.

Основою управління підприємством є особливий вид інтелектуальної діяльності, який охоплює багатообразні методи впливу на процеси, ув'язці з ефективним функціонуванням підприємства.

Апарат і методи управління організовані в чітко структуровану і впорядковану систему, в якій кожен елемент має своє місце, визначене його функціональними обов'язками і ієрархією.

Організаційна структура управління на підприємстві адекватна структурі самого підприємства і відповідає масштабам і функціональному призначенню об'єктів, які підлягають управлінню.

Однією з головних проблем в організації управління є структура системи управління. Маючи інформацію про структуру можна впливати на склад окремих елементів системи управління, направляти її до відповідних змін, умов виробництва, і навпаки, будь-які кроки направлені на зміни змісту систем управління, своєчасно не скоректовані відповідно до її конфігурації в цілому, приречені на поразку.