Управління виробничим потенціалом

Традиційно для дослідження і оцінки ситуації привертають групу експертів, які, керуючись своїми знаннями, умінням, перевагами, виробляють рекомендації для рішення проблем. Особливість використання експертних методів полягає в тому, що маючи в своєму розпорядженні безліч суб'єктних висновків експертів, отримати результат, мало залежний від думки окремого експерта і є в деякому роді об'єктивним рішенням проблеми.

Основна проблема при використанні експертних методів полягає в тому, що необхідно мати достатню кількість висококваліфікованих експертів. Але постійне і регулярне використання експертного методу

Для визначення рівня професійної культури персоналу підприємств необхідно дати оцінку професійної підготовленості, умінь і навичок, досвіду роботи, особистих якостей, кожного окремого працівника, а також встановити, чи відповідає він пропонованим до нього вимогам, займаної посади, виконуваної роботи. При відборі показників оцінки необхідно враховувати те, що вони можуть сприяти поліпшенню її або, навпаки, неправильно орієнтувати персонал і знижувати ефективність його праці.

Виділено наступні складові професійної культури персоналу підприємств, що є показниками оцінки її рівня:

- якості особистості (психологічні характеристики), основні індивідуальні особливості окремих психічних процесів, тобто все те, що людина отримує від народження й удосконалює в процесі свого життя. До них відносяться: здоров'я, особливості інтелекту, мислення, здібності, і т.д.;

- професійні знання та кваліфікація, тобто група якостей, що включає знання, уміння, культурний рівень, професійну універсальність, отримані працівником підприємства протягом життя, і досвід практичної діяльності, що дозволяє йому бути компетентним в питаннях, пов'язаних з виконанням професійних функцій;

- ділові та соціальні характеристики - група якостей, що включає в себе принциповість, почуття обов'язку, підприємливість, волю, наполегливість, вимогливість, працьовитість і дисциплінованість, ініціативу, прагнення до спільної колективної роботи. Це своєрідний інструментарій, яким користується працівник підприємства для забезпечення ефективності діяльності;

- дисципліна і ставлення до праці, які обумовлені: умінням підтримувати необхідну інтенсивність праці, дотримання норм і правил, ефективністю використання обладнання. У цьому виявляються основні резерви потенціалу працівника та успішність виконання покладених на нього обов'язків в інтересах досягнення цілей підприємства.

3.3 Організаційно-економічний механізм оптимізації виробничої структури підприємства

У результаті аналізу діяльності сільськогосподарських підприємств Овруцького району виявлено, що рівень ефективності виробництва продукції є низьким, при цьому, важливим для їх подальшого функціонування залишається оптимізація виробничої структури. Постає завдання змоделювати та перевірити на практиці співвідношення галузей, за яким сільськогосподарські підприємства зможуть покращувати показники господарської діяльності.

Для досягнення поставлених завдань з оптимізації виробничої структури сільськогосподарських підприємств та покращення ситуації в аграрному секторі району нами запропоновано підхід до формування організаційно-економічного механізму оптимізації виробничої структури. Даний механізм включає послідовність дій: підвищення урожайності сільськогосподарських культур, нарощування поголів'я тварин, систему поліпшення родючості ґрунтів, підвищення товарності підприємств, оновлення матеріально-технічної бази, збільшення виробництва продукції, залучення інвестицій та інновацій. Важливий акцент робиться на розвиток сільської місцевості.

Організаційно-економічний механізм представляє систему взаємопов'язаних та взаємозалежних організаційних, економічних, правових, соціальних і екологічних елементів (принципів, методів, норм, важелів, інструментів), які спрямовані на оптимізацію виробничої структури відносно поставлених цілей в рамках стратегії діяльності підприємства (рис 3.2). Механізм оптимізації можна представити у вигляді цілісної системи, яка враховує економічні, екологічні та соціальні аспекти.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.2 Елементи організаційно-економічного механізму оптимізації виробничої структури сільськогосподарських підприємств

Організаційне забезпечення оптимізації виробничої структури включає процес прийняття рішень з вибору і обґрунтування цілей, критеріїв, стимулів; узгодження діяльності на всіх рівнях ієрархії для реалізації функцій і задач; удосконалення і розробку, в разі потреби, нових організаційних структур. При цьому необхідним є врахування принципів оптимізації виробничої структури, які передбачають створення системи оптимізації, орієнтованої на досягнення поставлених цілей для максимального ефекту від реалізації.

Важливе місце у системі організаційно-економічного механізму оптимізації відіграють методи та важелі впливу. Вони, на наш погляд, повинні враховувати специфіку сільськогосподарської діяльності та сучасну кон'юнктуру ринку. Економічні методи повинні передбачати сукупність способів впливу на виробничу структуру для збільшення прибутковості. Серед них виділяють: планування, бюджетування, фінансування, ціноутворення, економічне стимулювання й господарський розрахунок. Організаційні методи - це система впливу на виробничі відносини для досягнення конкретних цілей. Адміністративно-правові - способи здійснення оптимізації, основані на вимогах щодо науково обґрунтованого ведення сільськогосподарського виробництва, передбачених для даного регіону. Методи оптимізації використовуються в комплексі, вони єдині для різних ланок, але, залежно від особливостей конкретного об'єкта, можлива перевага тих або інших.

У системі організаційно-економічного механізму надзвичайно важливим є питання визначення ефективності трансформацій у виробничій структурі. Оцінка ефективності їх функціонування характеризує специфічність господарського процесу й відображає спосіб виявлення ступеня використання ресурсів, затрат і результатів виробництва. Вона виступає як система кількісних і якісних індикаторів, характеристик, що охоплює «параметри стану» виробничої структури підприємства, характеризує їх динаміку.

Дослідження особливостей господарської діяльності сільськогосподарських підприємств засвідчує, що оптимізація виробничої структури товаровиробників пов'язана з безперервним пошуком можливостей росту ефективності діяльності й мобілізації наявних внутрішніх і зовнішніх резервів. Резерви оптимізації виробничої структури відображають потенційні можливості підвищення результативності й корисної віддачі, конкурентоздатності, поліпшення якості й нарощування обсягів виробленої продукції виконаних робіт та наданих послуг на підприємствах.

В остаточному підсумку оптимізація виробничої структури сільськогосподарських підприємств є стратегічною ціллю, вирішення якої визначає успішний розвиток конкурентоспроможного товаровиробника. Така стратегія дає можливість покращити ефективність господарської діяльності головним чином за рахунок збільшення прибутків, розвитку соціальної сфери та покращення екологічної ситуації. Важливим в даному контексті є врахування взаємозв'язків між рослинництвом та тваринництвом. Складові елементи механізму оптимізації виробничої структури у галузі рослинництва для сільськогосподарських підприємств наведені на рис 3.3.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.3 Складові елементи механізму оптимізації галузі рослинництва сільськогосподарських підприємств

Результати дослідження діяльності сільськогосподарських товаровиробників показали, що однією із складових стабільного розвитку виробництва є оптимізація структури посівних площ. Нами встановлено, що за рахунок раціонального розміщення культур у сівозмінах відповідно до їх біологічних особливостей підвищується продуктивність кожного гектара ріллі на 20-30 %, без залучення додаткових коштів.

Важливою складовою механізму оптимізації виробничої структури у рослинництві є визначення раціонального складу земельних ресурсів. Оптимiзацiю складу та спiввiдношення угідь необхідно здійснювати шляхом вилучення деградованих й малопродуктивних земель з подальшою їх консервацією. Це особливо актуально на Поліссі у зв'язку із забрудненням значної території регіону та необхідністю пошуку альтернативних шляхів використання земель.

До деградованих земель необхідно відносити ділянки, на яких, унаслідок природних процесів або антропогенного впливу, порушено поверхневий профіль чи погіршено якісний стан ґрунтового покриву, а до малопродуктивних - земельні ділянки, ґрунти яких характеризуються природними негативними властивостями i низькою родючістю, використання яких є економічно неефективним, а в екологічному вiдношеннi - переважно, шкідливим. Деградовані, забруднені та малопродуктивні землі слід вилучити з інтенсивного обробітку i здійснити їх консервацію залуженням або залісненням, коли виробництво сільськогосподарської продукції на цих землях не є конкурентоспроможним, тобто збитковим. Залужені орні землі доцільно використовувати у подальшому в системі сіножатей або пасовищ з регулюванням термінів сінокосіння в різних фазах розвитку рослин.

Ефективним підходом при визначенні земель, що підлягають вилученню з обігу, є ландшафтний метод, який ґрунтується на основних агроекологічних принципах. Не раціонально використовувати такі землі: малопродуктивнi землі, ведення землеробства на яких економічно невигідне; раніше розоранi землі водного фонду в межах прибережних смуг; забруднені землі радiонуклiдами, важкими металами та іншими шкідливими речовинами.

Важливою складовою у механізмі оптимізації виробничої структури є раціональне господарювання на радіаційно забруднених землях. Одним з ефективних заходів зменшення вмісту шкідливих елементів у продукції є підбір культур, які поглинають незначну кількість радіонуклідів, і культур, які, навпаки, засвоюють їх з ґрунту у великих кількостях. За дослідними даними, відносно мало поглинають важких металів зернові і багато - бобові (конюшина, люцерна, горох, квасоля). Тому зелену масу бобових трав слід згодовувати дуже обережно, лише певним віковим групам тварин на відгодівлі, і не можна її згодовувати дійним коровам, птиці.

Зерно злакових культур нагромаджує мало важких металів (0,2 % маси врожаю). На забруднених радіонуклідами територіях доцільно вирощувати, передусім, зернові культури і виробляти свинину, м'ясо птиці та яйця. Поголів'я великої рогатої худоби на відгодівлі тут потрібно зменшувати, молоко переробляти на масло, сир, сметану, оскільки при його переробці важкі метали залишаються у сироватці. М'ясо худоби і свиней використовують згідно з існуючими щодо цього спеціальними вказівками.

Основні напрями оптимізація галузі тваринництва сільськогосподарських підприємств представлені на рис. 3.4.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.4 Складові елементи механізму оптимізації виробничої структури сільськогосподарських підприємств

З метою стабілізації та подальшого відродження галузі тваринництва, особливо молочного та м'ясного скотарства, необхідно у сільгосппідприємствах Овруцького району здійснити комплекс заходів із створення міцної кормової бази, передусім, за рахунок підвищення продуктивності природних сінокосів і пасовищ. Необхідно широко впроваджувати новітні технології у тваринництві.

Прикладом може стати модернізація доїльних залів.

Завдяки використанню спеціальних пристроїв, молоко уникає контакту з оточуючим середовищем.

Це значно підвищує якість сировини та конкурентоспроможність кінцевої продукції.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

В процесі вивчення теоретичних і розробки практичних рекомендацій щодо використання виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств Овруцького району та особливостей їх функціонування в сучасних умовах було зроблено наступні висновки.

· Потенціал підприємства - сукупна здатність підприємства здійснювати економічну, виробничу і фінансову діяльність, спрямовану на досягнення максимально можливого результату за умови альтернатив розвитку системи підприємства в зовнішньому середовищі функціонування, забезпечення високого ступеня фінансової стійкості і платоспроможності. Елементи та структура потенціалу підприємства залежить від сфери його функціонування. Аграрна сфера має свої особливості, які впливають на формування потенціалу підприємства.

· Виробничий потенціал сільськогосподарського підприємства - це можливість підприємства виробляти сільськогосподарську продукцію і визначається кількістю, якістю і співвідношенням трудових, матеріальних і природних ресурсів, а також рівнем їх віддачі в конкретних умовах господарювання. Ці конкретні умови ототожнюють з виробничими можливостями господарства, забезпеченістю виробничими ресурсами, їх потужністю тощо.

· Сільське господарство України є однією з найважливіших галузей економіки. Воно забезпечує 8,2 % валової доданої вартості, тут зайнято понад 3 млн населення, використовується основних засобів вартістю понад 100 млрд грн, функціонують майже 56,5 тисяч господарюючих суб'єктів, що використовують 21,6 млн га сільськогосподарських угідь (2010 р.). Вироблена в сільському господарстві 1 гривня продукції дає змогу одержувати понад 12 гривень продукції в інших галузях. Сільські території є місцем оздоровлення жителів країни, а сільське населення - оберегом національних звичаїв і традицій.

· Житомирська область (разом із Закарпатською та Чернігівською) - одна з трьох областей України, в яких за попередні роки не відбулося суттєве скорочення обсягів сільськогосподарського виробництва. Проте, структура виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств Житмоирської області характеризується погіршенням, це пояснюється повільними темпами виробництва основних засобів виробництва та інвестування. Така ситуація в області впливає і на формування виробничого потенціалу окремих її районів.

· Аграрний сектор Оруцького району є однієї зі складних підсистем регіональної економіки й володіє рядом своєрідних ознак. Це пов'язане з особливостями сільського господарства як багатокомпонентної галузі з яскраво вираженим циклічним і сезонним характером виробництва, що у свою чергу безпосередньо впливає на процес функціонування й удосконалювання нових інституціональних форм господарювання. Тривалий в регіональній економіці спад виробництва та фінансова нестабільність обумовили збереження кризових явищ в агропромисловому комплексі району.

· Економічні показники свідчать про погіршення господарської діяльності аграрних підприємств Овруцького району. Нині, аграрії району зіткнулись з проблемами підвищення плати за енергоресурси, використання застарілої техніки та технологій та ін., все це і спричинило таку ситутацію в їх діяльності. Станом на 01.01.2012 р. в районі було зареєстровано 10 збиткових та 9 прибуткових приватних сільськогосподарських підприємств, на базі яких і проводяться наші дослідження. За останні 3 роки підприємства неефективно здійснюють свою господарську діяльність.

· Протягом 2009-2011 рр. інтегральна ефективність виробничого потенціалу сільськогосподарських підприємств Овруцького району зменшилась на 11,3% за рахунок трьох рівнозначних складових: персоналу, земельних ресурсів, основних засобів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Агропромисловий комплекс України: стан, тенденції та перспективи розвитку: Інформаційно-аналітичний збірник. Вип. 5 / За ред. П.Т. Саблука та iн. - К.: IАЕ, 2010. - 647 с.

2. Арєф'єва О.В. Економічні засади формування потенціалу підприємства ]/ О.В. Арєф'єва, Т.В. Харчук // Актуальні проблеми економіки. - 2008. - №7 (85). - С. 71-76.

3. Бондаренко И.В. Формирование приоритетов в развитии предприятий: аспекты управления маркетинговым потенциалом / И.В. Бондаренко // Прометей: peг. зб. наук праць з економіки. -- 2008. - №1. - С. 156-162.

4. Воронкова А.Е. Потенціал підприємства як основа його довгострокового розвитку / А.Е. Воронкова, Ю.С. Погорелов // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - №4 (94). - С. 77-82.

5. Горяча О.Л. Структура та відтворення економічного потенціалу підприємства // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - № 6. - С. 71-75.

6. Господарський кодекс України: від 16.01.2003р. №436-VI за станом на 27 лютого 2008р. // Звід кодексів України: / ВРУ. - Офіц. Видання. - К.: Парламентське видавництво, 2009. - Т. 1. - С. 3-153.

7. Должанський І.З. Конкурентоспроможність підприємства: навч. посібник / І.З. Должанський, Т.О. Загорна. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 384 с.

8. Должанський І.З. Управління потенціалом підприємства: навчальний посібник/ І.З. Должанський, Т.О. Загорна, О.О. Удалих. - К.: Центр навчальної літератури, 2009. - 362 с.

9. Касьянова Н.В. Основы развития потенциала предприятия в современных условиях /Н.В. Касьянова //Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности: сб. науч. тр. - 2011. - №1 - С. 139-148.

10. Коренюк П.І. Менеджмент навколишнього природного середовища. - Дніпропетровськ: Національна гірнича академія України, 2001. - 222 с.

11. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: навч. посібник / Н.С. Краснокутська. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. 352 с.

12. Крисанов Д. Кластеризація економічної діяльності та обслуговування як інструмент сталого розвитку сільських територій / Д. Крисанов, Л. Удова // Економіка України. - 2009. - №11. - С. 3-13.

13. Круш П.В. Методологічні підходи до розкриття сутності категорії «потенціал підприємства» / П.В. Круш, М.О. Зеленська// Теорії мікро-макроекономіки: зб. наук. праць. - 2009. - №2 - С.12-18.

14. Лузан Ю.Я. Напрями розвитку сільськогосподарського виробництва і соціальної сфери села / Лузан Ю. Я. // Економіка АПК. - 2009.- №7. - С. 3-12.

15. Недбаєва С. М. Державне регулювання страхуванням сільськогосподарських ризиків / Недбаєва С. М. // Інвестиції: практика та досвід. - 2009. - №24. - С. 88-91.

16. Нужний К.М. Сутнісна характеристика економічного потенціалу підприємства / К.М. Нужний, О.Ю. Бобкова // Европейская наука ХХI века - 2007 : матер. ІІ Междунар. научно-практ. конф., 16-31 мая 2007 р. - Т. 3. - Днепропетровск : Изд-во "Наука и образование", 2007. - С. 727.

17. Офіційний сайт Держкомстату України. - Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

18. Підприємництво в аграрній сфері економіки / М.Й. Малік, Ю.О.Лупенко, Л.В. Романова та ін. / За ред. П.Т. Саблука, М.Й. Маліка. - К.: ІАЕ, 2005р. - 514 с.

19. Подолинський С.А. Праця людини і її відношення до розподілу енергії. В кн. “Вибрані твори” / Упоряд.: Л.Я.Корнійчук. - К.: КНЕУ, 2000. - С. 203-282.

20. Рєпіна І.М. Підприємницький потенціал: методологія оцінки та управління // Вісник Української академії державного управління при Президентові України. - 2008. - № 2. - С. 262-271.

21. Романова В.В. Взаємозв'язок конкурентоспроможності і конкурентоспроможного потенціалу / В.В. Романова // Держава та регіони. Сер.: Економіка і підприємництво. - 2007. - №1. - С. 283-285.

22. Саблук П. Т. Аграрна реформа в Україні (здобутки, проблеми і шляхи їх вирішення) / П. Т. Саблук, В. Я. Месель-Веселяк, М. М. Федоров // Економіка АПК. - 2009. - №12. - С. 3-13.

23. Сус Т. Й. Інвестиційна політика в сільському господарстві регіону /Сус Т. Й. // Науковий вісник БДФА: зб. праць. - Чернівці, 2008. - Вип. 4. - С. 518-523.

24. Трегобчук В.М. Економічні проблеми відтворення ресурсного потенціалу АПК // Економіка АПК. - 2009. - №1(51). - С. 54-57.

25. Управління інноваційною системою аграрного підприємства /Сіренко Н. М. // Економіка АПК. - 2010. - №9. - С. 43-46.

26. Федонін О.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: навч. посібник / О.С. Федонін, І.М. Рєпіна, О.І. Олексюк. - К.: КНЕУ, 2004. - 316с.

Размещено на Allbest.ur