Комерційна діяльність посередницьких підприємств

В Україні не існує офіційної та загальновизнаної методики комплексної оцінки результатів різних видів підприємницької діяльності. Натомість можна орієнтуватися на такі визначальні положення цієї методики [4].

Аналітична оцінка економічної й соціальної ефективності підприємництва має базуватися на результатах комплексного аналізу діяльності підприємницької структури за певний час. Такий комплексний аналіз, що охоплює моніторинг, фіксування фактичних (очікуваних) значень у динаміці й аналітичну оцінку певної сукупності показників підприємницької діяльності, варто проводити за наперед визначеною схемою в кілька етапів:

I Складання плану економічного аналізу.

II Підготовка матеріалів для аналізу.

III Попередня оцінка результатів аналізу.

IV Аналіз причин динамічних змін показників діяльності.

V Остаточна оцінка результатів аналізу.

За ринкових умов господарювання у переважній більшості випадків підприємницькі структури запроваджують проведення експрес-аналізу своєї діяльності. Головною метою такого експрес-аналізу можна вважати моніторинг динаміки рівня ефективності господарювання фірми, належну оцінку її достатності та вжиття оперативних заходів щодо удосконалення управління виробництвом або іншим видом підприємницької діяльності задля досягнення більшої прибутковості, фінансової стійкості та набуття іміджу надійного партнера.

Об'єктами економічного аналізу більшості підприємницьких структур виробничого спрямування мають бути: 1) організаційно-технічний рівень і обсяг виробництва; 2) використання основних фондів і виробничих потужностей, матеріальних ресурсів; 3) досягнутий рівень продуктивності праці (виробничої системи); 4) собівартість продукції (поточні витрати виробництва); прибутковість, рентабельність; 5) фінансовий стан і його стійкість.

В економічній теорії пропонують і на практиці використовують два основні методи комплексної оцінки ефективності (результативності) підприємницької діяльності:

1) порівняльний аналіз підприємницької діяльності даного підприємства та інших суб'єктів господарювання, які продукують однакові або подібні вироби;

2) аналіз господарської діяльності та фінансової результативності з використанням еталонної моделі підприємства.

9.2 Показник ефективності посередницької діяльності

Основним результатом підприємництва у сфері товарного обігу є здійснення необхідного обсягу продажу і отримання додаткового прибутку від реалізації продукції. Щодо витрат, то необхідно розрізняти два їх види: контактні витрати (вартість пошуку споживачів, прогнозування попиту, реклама тощо) і логістичні витрати (витрати на зберігання готової продукції на складах, необхідне фізичне переміщення її тощо). У зв'язку з цим ефективність підприємницької діяльності у сфері товарного обігу (коефіцієнт ефективності Е_ТО) можна визначити за формулою [1]:

Е_ТО = Р_ТО / (В_к + В_л), (16)

де Р_то-- посередницько-торговий прибуток відповідної підприємницької діяльності (у ширшому розумінні -- результат товарного обігу); В_к, В_л -- контактні та логістичні витрати з оплатою праці відповідного персоналу включно.

Головний принцип полягає в обґрунтованому підході до визначення комерційних, фінансових та інших кількісно вимірюваних результатів діяльності, пов'язаних з нею поточних витрат та їх порівнянні поділом (відношенням).

9.3 Ознаки та фактори фінансової кризи на підприємстві

Банкрутство підприємця відбувається внаслідок глибокої фінансової кризи. Фінансова криза - це фаза розбалансованості діяльності підприємства та обмеженість можливостей впливу його фінансових менеджерів на фінансові відносини. З кризовими явищами пов'язані загроза неплатоспроможності та банкрутства, діяльність підприємства в неприбутковій сфері або брак у фірми ресурсів для подальшого функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємця полягає у його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної господарської діяльності. Фінансова криза підприємства характеризується такими параметрами:

джерела виникнення;

вид кризового процесу;

стадія розвитку кризи.

Фінансову кризу підприємства можуть зумовити внутрішні або зовнішні чинники [1].

Головними зовнішніми факторами фінансової кризи можуть бути:

спад ділової активності в економіці країни;

зменшення купівельної спроможності населення;

постійне підвищення рівня інфляції;

нестабільність господарського та податкового законодавства;

нестабільність фінансового та валютного ринків;

посилення конкуренції в галузі;

кризові процеси в окремих галузях;

сезонні коливання попиту і пропозиції товарів;

дискримінаційні заходи щодо підприємств з боку органів влади;

політична нестабільність у країні або у країнах фірм-постачальників;

конфлікти між засновниками підприємства.

До внутрішніх факторів фінансової кризи належать:

недосконалість системи менеджменту;

недосконалість організаційних структур;

низький рівень кваліфікації управлінських кадрів;

недостатня потужність фірм-постачальників;

неефективна система маркетингу, яка призвела до втрати ринків збуту;

прорахунки в інвестиційній політиці;

відсутність інновацій;

недостатнє фінансування;

незадовільна робота служб контролінгу.

Типовими наслідками впливу перелічених факторів на фінансово-господарську діяльність підприємства є:

· втрата цільових споживачів;

· втрата кількості замовлень та контрактів;

· підвищення собівартості продукції і зменшення прибутку;

· збільшення неліквідних основних засобів та понаднормативних запасів;

· збільшення плинності кадрів;

· зменшення обсягів реалізації продукції.

У практиці підприємницької діяльності можуть траплятися такі види криз:

Ш стратегічна - коли зруйнований виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів зростання;

Ш прибутковості - збитки "з'їдають" власний капітал, що призводить до незадовільної структури балансу;

Ш ліквідності - підприємство є неплатоспроможним або існує загроза її виникнення.

Кризові явища на підприємстві складаються із трьох фаз:

1) безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства, якщо його своєчасно переводять на режим антикризового управління;

2) загрожує подальшому існуванню підприємства і потребує проведення фінансової санації;

3) кризовий стан, який не сумісний з подальшим існуванням підприємства і потребує негайної його ліквідації.

Закон України "Про банкрутство" визначає банкрутство як пов'язану з недостатністю активів в ліквідній формі нездатністю юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності у встановлений строк задовольнити вимоги кредиторів та виконати зобов'язання перед бюджетом (ст. 1 Закону України "Про банкрутство") [1].

Якщо суд ухвалив рішення про стягнення заборгованості, але боржник не в змозі її погасити, то протягом місяця з дня винесення ухвали судом кредитор може звернутися із заявою про порушення справи про банкрутство боржника.

Діяльність підприємства може припинятися за таких обставин [1]:

з власної ініціативи або за рішенням трудового колективу;

на підставі рішення суду у зв'язку з невиконанням умов, встановлених чинним законодавством;

у разі визнання його банкрутом;

у разі закінчення строку дії ліцензії.

Ліквідацію підприємства здійснює ліквідаційна комісія, яка створюється власником або уповноваженим ним органом, судом. Власник або суд, які приймають рішення про ліквідацію, встановлюють порядок і строк проведення ліквідації, а також строк для заяв претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна комісія здійснює оцінку майна ліквідованого підприємства, розраховується з кредиторами, складає ліквідний баланс і подає його тому, хто прийняв рішення про ліквідацію. Достовірність балансу підтверджується аудиторською фірмою.

У випадку банкрутства проходження справи складається з таких процедур:

· встановлення факту неплатоспроможності боржника і безспірності вимог кредитора, якщо він ініціював порушення справи;

· виявлення усіх кредиторів і можливих санаторів;

· здійснення санації або укладання мирної угоди;

· визнання боржника банкрутом;

· здійснення процедури задоволення вимог кредиторів за рахунок продажу майнових активів боржника.

Мирова угода - це процедура досягнення домовленості між боржником і кредиторами щодо перенесення дати оплати боргів або щодо зменшення їх суми.

9.4 План санаційних заходів

Санація - це система заходів, які здійснюються в процесі проведення справи про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом і його ліквідації. Вона спрямована на оздоровлення фінансового стану боржника, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів через кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу та захисту виробничої і організаційної структур суб'єктів підприємницької діяльності.

Досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації.

Менеджмент-санація - це система антикризового управління, головною метою якої є ефективне використання фінансового механізму для запобігання банкрутству та проведення фінансового оздоровлення підприємства.

План фінансового оздоровлення підприємства складається зі вступу та чотирьох розділів. Окрім цього формулюється мета складання плану санації, називаються замовники плану та методи, які використовуються при його розроблення. У таблиці 3 наведена структура такого плану.

За формальними ознаками санація може здійснюватися без залучення нового капіталу на підприємство та із залученням нового капіталу.

За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють автономну санацію (власні кошти підприємства та капітал його власників) та зовнішню санацію (кошти кредиторів та держави). Виділяють також окремий вид санації - з допомогою державної підтримки. Фінансування державою санаційних заходів може здійснюватися на компенсаційній і безкомпенсаційній основах. Крім того, держава може вдаватися до непрямих методів сприяння санації (податкові пільги, створення особливих умов підприємницької діяльності).

Таблиця 3 - Структурно-логічна схема плану санації [1]