Главная
База знаний "Allbest"
Маркетинг, реклама и торговля
Шляхи удосконалення маркетингової діяльності на поліграфічному підприємстві "Харполігрант Плюс"
Шляхи удосконалення маркетингової діяльності на поліграфічному підприємстві "Харполігрант Плюс"
Технологія проведення маркетингових досліджень підприємства. Оцінка попиту і пропозиції, тематичне планування на поліграфічному підприємстві. Аналіз маркетингової діяльності поліграфічного підприємства "Харполігрант Плюс" та шляхи її удосконалення.
| Рубрика | Маркетинг, реклама и торговля |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | русский |
| Дата добавления | 17.04.2011 |
| Размер файла | 152,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Практика роботи підприємства „Харполігрант плюс” на принципах маркетингу свідчить, що невдачі в маркетинговому плануванні обумовлені в основному чотирма групами причин.
Некоректність цільової орієнтації підприємства виявляється в:
не реалістичності цілей, завищеності домагань;
відсутності або слабкості орієнтації на споживачів;
дисбалансі цілей і ресурсів.
Дефекти змісту планів і програм полягає в:
некомплектності, відсутності хоч би деяких розділів;
нечіткості у визначенні завдань і засобів їх рішення, а також необхідних ресурсів;
"кабінетній" програмі, орієнтації при їх розробці в основному на вторинну інформацію;
неглибокому рівні аналізу, відсутності передбачення перспектив, дій конкурентів і др.;
зайвій централізації і жорсткості програм, відсутності запасних альтернатив.
Невдала організація роботи по складанню планів і програм включає:
дефіцит професіоналізму, зокрема у укладачів окремих програм;
байдужість укладачів програм до їх виконання як наслідок їх низької зацікавленості і відсутності відповідальності;
неучасть в складанні програм тих працівників і підрозділів підприємства, яким належить їх виконувати;
недостатня взаємодія в команді розробників і погане управління.
Внутріфірмові причини:
відсутність або слабкість підтримки програм з боку керівництва підприємства;
низький рівень статусу маркетингу в колективі підприємства;
неоптимальне місце підрозділу маркетингу в структурі управління підприємства;
відсутність або недостатня пропаганда програм до і після їх ухвалення;
безконтрольність виконання планів і програм.
Дефіцит професіоналізму у укладачів плану, відсутність взаєморозуміння і чіткого розділення функцій між ними, на жаль, майже неминучі причини невдач маркетингового планування в підприємствах, що починають, намагаються обійтися власними силами. Вихід може бути тільки один - залучення до цієї роботи фахівців з консультаційних фірм, робота в тісному контакті з ними.
Але навіть якщо план складений бездоганно, він може не зрозуміти і не одержить визнання в колективі, не звиклому мислити і діяти в категоріях маркетингу. Рецепт від цієї хвороби - радикальні заходи по навчанню маркетингу, причому не тільки майбутніх або діючих співробітників служби маркетингу, але і керівників інших підрозділів і підприємства в цілому, всіх тих, хто цей план виконуватиме. Важливо мати на увазі, що навчання маркетингу ефективно тоді, коли формує не окремих професіоналів, а цілі команди керівників і працівників різних підрозділів, всіх рівнів управління підприємством.
3.6 Збутова політика
У комплексі маркетингу організація збутової мережі займає одне з центральних місць. Саме в системі збуту концентрується результат всієї маркетингової діяльності, і тому навіть добре розроблена і правильно розрахована маркетингова стратегія може не дати ефекту, якщо система не відповідає поставленим завданням.
В процесі маркетингової діяльності проблема збуту розв'язується вже на стадії розробки політики фірми. Йдеться про вибір найбільш ефективної системи, каналів і методів збуту стосовно конкретних ринків. Це означає, що виробництво продукції із самого початку орієнтується на певні форми і методи збуту, найбільш сприятливі умови. Тому розробка збутової політики підприємства „Харполігрант" має на меті визначення оптимальних напрямів і засобів, необхідних для більшої ефективності процесу реалізації видання. Це припускає обґрунтований вибір організаційних форм і методів збутової діяльності, орієнтованих на досягнення намічених кінцевих результатів.
Вибір системи руху товару вимагає ретельного опрацьовування з погляду рівня витрат і досягнення оптимального результату при зіставних показниках. Найбільш важливі чинники - мінімізація витрат руху товару, визначення рівня обслуговування і тривалості термінів доставки товару на цільовий ринок і конкретному покупцю.
Визначення форм і методів стимулювання збуту і необхідних для цього витрат. До найважливіших методів стимулювання збуту необхідно віднести надання клієнтам сервісних послуг, тривалих термінів гарантій і безкоштовних послуг, систему формування попиту споживачів і їх потреб шляхом встановлення особистих контактів із споживачами в місцях продажу, на ділових зустрічах, презентаціях, симпозіумах, на виставках і ярмарках; адресного розповсюдження каталогів і проспектів підприємства; показу і демонстрації товарів; продаж товарів в кредит і з розстрочкою платежу і т.п.
Підприємство „Харполігрант”, як і будь-яке інше підприємство, переслідує на ринку ту ж початкову мету: воно хоче добитися прибутку. Продукція підприємства „Харполігрант" (його книги) вимушена конкурувати з численними альтернативними виданнями, з яких покупець може зробити вибір. Причому для покупця спочатку не має значення, яке підприємство задовольнить його конкретну потребу в інформації або розвазі. Серед безлічі книг він вибере ту, яка відповідає його уявленням про якість видання і ціну і яка, як йому здається, може виправдати його очікування. Одним словом, підприємство „Харполігрант" виступає зі своєю продукцією на ринку з урахуванням потреб потенційних покупців. І тому всі заходи, починаючи від розробки програмної політики за поданням сервісних послуг і закінчуючи виробленням вимог до якості своєї продукції, слід оцінювати як маркетингові заходи.
Поліграфічна індустрія відрізняється від інших галузей промисловості товарів широкого споживання ще однією метою. Теми, ідеї, філософські переконання, які підприємство „Харполігрант" хотіло б привносити своєю програмою, безумовно, не менш важливі відповідно до характеру справи, чим досягнення чисто економічних цілей. Але мета може бути досягнута тільки в тому випадку, якщо ситуація на ринку аналізується, робляться певні висновки і вживаються відповіді заходи.
Розділ 4. Охорона праці
Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
4.1 Загальні положення
Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров'я
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.
Стаття 2. Міжнародні договори України в галузі охорони здоров'я
Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров'я, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я
У цих Основах та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення:
здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів;
охорона здоров'я - система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя;
заклади охорони здоров'я - підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників;
медико-санітарна допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров'я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на ранню діагностику, допомогу особам з гострими і хронічними захворюваннями та реабілітацію хворих та інвалідів.
Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я.
Стаття 4. Основні принципи охорони здоров'я
Основними принципами охорони здоров'я в Україні є: визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України; дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій; гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення; рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я; відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість; орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я; попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я; багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції; децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.
Стаття 5. Охорона здоров'я - загальний обов'язок суспільства та держави
Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції подавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
4.2 Права та обовязки громадян у галузі охорони здоровя
Стаття 6. Право на охорону здоров'я
Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;
б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров'я;
е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;
ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
з) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;
и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;
і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;
й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина.
Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров'я.
Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров'я
Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров'я шляхом:
а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;
б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;
в) подання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;
г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я;
д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;
е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я.
Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров'я
Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист.
У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.
Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Стаття 9. Обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я
На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.
Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв'язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.
Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Стаття 10. Обов'язки громадян у галузі охорони здоров'я
Громадяни України зобов'язані:
а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;
б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;
в) подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров'я стані;
г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
Стаття 11. Права і обов'язки іноземних громадян та осіб без громадянства
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в галузі охорони здоров'я, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законодавством України.
Права та обов'язки в галузі охорони здоров'я іноземних громадян та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, визначаються законодавством і відповідними міжнародними договорами.
4.3 Основи організації охорони здоровя
Стаття 12. Охорона здоров'я - пріоритетний напрям державної діяльності
Охорона здоров'я - один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров'я в Україні та забезпечує її реалізацію.
(Дію частини другої статті 12 зупинено на 2003 рік згідно із Законом N 380-IV від 26.12.2002) Державна політика охорони здоров'я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обґрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу.
Стаття 13. Формування державної політики охорони здоров'я
Основу державної політики охорони здоров'я формує Верховна Рада України шляхом закріплення конституційних і законодавчих засад охорони здоров'я, визначення її мети, головних завдань, напрямів, принципів і пріоритетів, встановлення нормативів і обсягів бюджетного фінансування, створення системи відповідних кредитно-фінансових, податкових, митних та інших регуляторів, затвердження переліку комплексних і цільових загальнодержавних програм охорони здоров'я.
Для вирішення питань формування державної політики охорони здоров'я при Верховній Раді України можуть створюватися дорадчі та експертні органи з провідних фахівців у галузі охорони здоров'я та представників громадськості. Порядок створення та діяльності цих органів визначається Верховною Радою України.
Складовою частиною державної політики охорони здоров'я в Україні є політика охорони здоров'я в Республіці Крим, місцеві і регіональні комплексні та цільові програми, що формуються Верховною Радою Республіки Крим, органами місцевого і регіонального самоврядування та відображають специфічні потреби охорони здоров'я населення, яке проживає на відповідних територіях.
Стаття 14. Реалізація державної політики охорони здоров'я
Реалізація державної політики охорони здоров'я покладається на органи державної виконавчої влади.
Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент України у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реалізації державної політики в галузі охорони здоров'я.
Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров'я через систему органів державної виконавчої влади проводить у життя державну політику охорони здоров'я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Міністерства, відомства та інші центральні органи державної виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення галузі, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.
Рада Міністрів Республіки Крим, Представники Президента України та підпорядковані їм органи місцевої державної адміністрації, а також виконавчі комітети сільських, селищних і міських Рад народних депутатів реалізують державну політику охорони здоров'я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством.
Стаття 15. Органи охорони здоров'я
Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконавчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, компетенція якого визначається положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Функції спеціально уповноважених органів державної виконавчої влади в адміністративно-територіальних одиницях України покладаються на відділ охорони здоров'я Ради Міністрів Республіки Крим та органи місцевої державної адміністрації.
Стаття 16. Заклади охорони здоров'я
Безпосередню охорону здоров'я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-оздоровчі, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров'я.
Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Порядок і умови створення закладів охорони здоров'я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної та фармацевтичної практики визначаються актами законодавства України.
Заклад охорони здоров'я здійснює свою діяльність на підставі статуту, що затверджується власником або уповноваженим ним органом.
Незалежно від юридичного статусу закладу охорони здоров'я керівництво ним може здійснювати тільки особа, яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам. Керівнику закладу охорони здоров'я має бути забезпечена незалежність у вирішенні всіх питань, пов'язаних з охороною здоров'я.
Кабінет Міністрів України та уповноважені ним органи, а також в межах своїх повноважень органи місцевого самоврядування мають право припинити діяльність будь-якого закладу охорони здоров'я у разі порушення ним законодавства про охорону здоров'я, невиконання державних вимог щодо якості медичної допомоги та іншої діяльності в галузі охорони здоров'я або вчинення дій, що суперечать його статуту.
Стаття 17. Індивідуальна підприємницька діяльність в галузі охорони здоров'я
Держава підтримує і заохочує індивідуальну підприємницьку діяльність в галузі охорони здоров'я.
Дозвіл (ліцензія) на здійснення такої діяльності видається в порядку, передбаченому законодавством. Спори про відмову у видачі дозволу (ліцензії) розглядаються у судовому порядку.
Заняття медичною та фармацевтичною практикою без наявності відповідної ліцензії тягне за собою відповідальність, передбачену законодавством.
Стаття 18. Фінансування охорони здоров'я
Фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.
Кошти Державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, асигновані на охорону здоров'я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров'я та фундаментальних наукових досліджень з цих питань.
Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.
За рахунок Державного бюджету України, бюджету Республіки Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров'я. Кошти, не використані закладом охорони здоров'я, не вилучаються і відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться.
Відомчі та інші заклади охорони здоров'я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою, не пов'язаною із станом здоров'я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджетів, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості.
Всі заклади охорони здоров'я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, добровільно передані підприємствами, установами, організаціями і окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу встановлювати плату за послуги в галузі охорони здоров'я.
Держава забезпечує створення і функціонування системи медичного страхування населення. Страхування громадян здійснюється за рахунок Державного бюджету України, коштів підприємств, установ і організацій та власних внесків громадян. Питання організації медичного страхування населення і використання страхових коштів визначаються відповідним законодавством.
Стаття 19. Матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я
Держава організує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров'я в обсязі, необхідному для подання населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги. Всі заклади охорони здоров'я мають право самостійно вирішувати питання свого матеріально-технічного забезпечення. Держава сприяє виробництву медичної апаратури, інструментарію, обладнання, лабораторних реактивів, ліків, протезних і гігієнічних засобів та інших виробів, необхідних для охорони здоров'я, а також розвитку торгівлі цими виробами.
З цією метою забезпечується реалізація державних програм пріоритетного розвитку медичної, біологічної та фармацевтичної промисловості, заохочуються підприємництво і міжнародне співробітництво в галузі матеріально-технічного забезпечення охорони здоров'я, створюється система відповідних податкових, цінових, митних та інших пільг і регуляторів.
Держава може обмежувати експорт товарів, необхідних для охорони здоров'я, і сировини для їх виготовлення, якщо це може зашкодити інтересам охорони здоров'я населення України.
Для забезпечення належної якості виробів, необхідних для охорони здоров'я, їх застосування дозволяється лише після обов'язкової апробації, здійснюваної у порядку, погодженому з Міністерством охорони здоров'я України.
Стаття 20. Наукове забезпечення охорони здоров'я
Держава сприяє розвитку наукових досліджень у галузі охорони здоров'я і впровадженню їх результатів у діяльність закладів і працівників охорони здоров'я. Дослідження, що проводяться академічними і відомчими науковими установами, навчальними закладами та іншими науковими установами і підрозділами або окремими науковцями, фінансуються на конкурсній основі з державного бюджету, а також за рахунок будь-яких інших джерел фінансування, що не суперечать законодавству.
Всі державні програми у галузі охорони здоров'я та найважливіші заходи щодо їх здійснення підлягають обов'язковій попередній науковій експертизі у провідних національних і міжнародних установах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Вищою науковою медичною установою України із статусом самоврядної організації і незалежною у проведенні досліджень і розробці напрямів наукового пошуку є Академія медичних наук України.
Стаття 21. Податкові та інші пільги в галузі охорони здоров'я
Заклади охорони здоров'я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в галузі охорони здоров'я, а також суб'єкти господарювання, що виробляють продукцію, необхідну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров'я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.
Стаття 22. Державний контроль і нагляд в галузі охорони здоров'я
Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров'я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.
Стаття 23. Вищий нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я
Вищий нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров'я здійснюють Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори.
Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров'я
Органи та заклади охорони здоров'я зобов'язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров'я і проведенні громадської експертизи з цих питань.
При органах та закладах охорони здоров'я можуть створюватися громадські консультативні або наглядові ради, які сприятимуть їх діяльності та забезпечуватимуть інформованість населення і громадський контроль в галузі охорони здоров'я.
У визначенні змісту та шляхів виконання загальнодержавних та місцевих програм охорони здоров'я, здійсненні відповідних конкретних заходів, вирішенні кадрових, наукових та інших проблем організації державної діяльності в цій галузі можуть брати участь фахові громадські організації працівників охорони здоров'я та інші об'єднання громадян, в тому числі міжнародні.
4.4 Забезпечення здорових і безпечних умов життя
Стаття 25. Підтримання необхідного для здоров'я життєвого рівня населення
Держава забезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання його здоров'я.
З цією метою на основі науково обґрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організується натуральне, в тому числі безплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання, безплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров'я.
Медичні, фізіологічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо життєвого рівня населення затверджуються Верховною Радою України.
Стаття 26. Охорона навколишнього природного середовища
Держава забезпечує охорону навколишнього природного середовища як важливої передумови життя і здоров'я людини шляхом охорони живої і неживої природи, захисту людей від негативного екологічного впливу, шляхом досягнення гармонійної взаємодії особи, суспільства та природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів.
Відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища регулюються відповідним законодавством України і міжнародними договорами.
Стаття 27. Забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя територій і населених пунктів
Санітарно-епідемічне благополуччя територій і населених пунктів забезпечується системою державних стимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціальних санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних заходів та організацією державного санітарного нагляду.
В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови населених пунктів; будівництва і експлуатації промислових та інших об'єктів; очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування і водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів.
Стаття 28. Створення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку
З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов'язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоров'я в порядку, встановленому законодавством.
Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов'язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони праці, передбачених законодавством про працю, не допускати шкідливого впливу на здоров'я людей та навколишнє середовище.
Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням сприятливих для здоров'я умов праці, навчання, побуту і відпочинку, сприяє громадському контролю з цих питань.
Стаття 29. Збереження генофонду народу України
В інтересах збереження генофонду народу України, запобігання демографічній кризі, забезпечення здоров'я майбутніх поколінь і профілактики спадкових захворювань держава здійснює комплекс заходів, спрямованих на усунення факторів, що шкідливо впливають на генетичний апарат людини, а також створює систему державного генетичного моніторингу, організує медико-генетичну допомогу населенню, сприяє збагаченню і поширенню наукових знань в галузі генетики і демографії.
Забороняється медичне втручання, яке може викликати розлад генетичного апарату людини.
Стаття 30. Запобігання інфекційним захворюванням, небезпечним для населення
Держава забезпечує планомірне науково обґрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.
Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Президентом України відповідно до законів України та рекомендацій органів охорони здоров'я можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.
Органи місцевої державної адміністрації та регіонального і місцевого самоврядування зобов'язані активно сприяти здійсненню протиепідемічних заходів.
Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються Міністерством охорони здоров'я України і публікуються в офіційних джерелах.
Стаття 31. Обов'язкові медичні огляди
З метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.
Власники та керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов'язкового медичного огляду.
Перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 32. Сприяння здоровому способу життя населення
Держава сприяє утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення наукових знань з питань охорони здоров'я, організації медичного, екологічного і фізичного виховання, здійснення заходів, спрямованих на підвищення гігієнічної культури населення, створення необхідних умов, в тому числі медичного контролю, для заняття фізкультурою, спортом і туризмом, розвиток мережі лікарсько-фізкультурних закладів, профілакторіїв, баз відпочинку та інших оздоровчих закладів, на боротьбу із шкідливими для здоров'я людини звичками, встановлення системи соціально-економічного стимулювання осіб, які ведуть здоровий спосіб життя. (Частина перша статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом N 200/94-ВР від 13.10.94)
В Україні проводиться державна політика обмеження куріння та вживання алкогольних напоїв. Реклама тютюнових виробів, алкогольних напоїв та інших товарів, шкідливих для здоров'я людини, здійснюється відповідно до Закону України "Про рекламу".
(Частина друга статті 32 в редакції Закону N 70/97-ВР від 14.02.97)
З метою запобігання шкоди здоров'ю населення забороняється проведення без спеціального дозволу Міністерства охорони здоров'я України розрахованих на масову аудиторію лікувальних сеансів та інших аналогічних заходів з використанням гіпнозу та інших методів психічного або біоенергетичного впливу.
Висновки
В розділі 1 розглянуто теоретичні аспекти маркетингової діяльності на поліграфічному підприємстві „Харполігрант плюс”. Маркетинг - економічна категорія, що володіє дуже ємним змістом. Базуючись на системному підході до визначення його суті, розглянуто маркетинг як економічний процес, господарська функція, філософія сучасного бізнесу. Маркетинг як економічний процес забезпечує контакт виробника і споживача, сприяє ефективності здійснюваних ними обмінів. Як наслідок, він є основоположним початком виробництва, засобом зведення до мінімуму невідповідності попиту і пропозиції. У даній якості маркетинг встановлює і постійно підтримує не тільки товарний, але і інформаційний обмін між потенційними учасниками ринкових відносин. Потреба в ньому тим вище, чим більше виробників однорідної продукції протистоїть потребуючим її покупцям. Основу маркетингу складає процес безперервного збору, аналізу і оцінки інформації в першу чергу про стан ринку. Визначення маркетингових можливостей підприємства дозволяє вибрати найбільш перспективні цільові ринки. Такий підхід дозволяє не розпилювати маркетингові зусилля, працюючи на весь ринок, а зосередити їх на задоволенні потреб вибраних груп покупців, обслуговувати яких підприємство в змозі і це йому вигідно. Заходи щодо відбору цільових ринків створюють основу для подальшої розробки комплексу маркетингу. Кожний з елементів комплексу маркетингу, у свою чергу, також має комплексний характер. Так, в поняття "товар" входить товарна політика підприємства галузі друку, тобто набір видань і послуг, які воно пропонує цільовому ринку, їх якість, кількість, дизайн, відповідність критеріям споживачів цільового ринку, додаткова користь, яку вони дають споживачу в порівнянні з аналогічними виданнями конкурентів, час життя їх на ринку, упаковка, товарна марка, частота оновлення номенклатури, модифікація, витрати на виробництво і модифікацію видань і т.д. Складовою частиною маркетингу на підприємстві „Харполігрант плюс” є і встановлення ціни на видання, яка залежить від ступеня його відповідності критеріям споживачів, цілей підприємства на ринку, попиту на видання, цінової політики конкурентів, витрат на виготовлення і збут товару, його унікальності, доходів населення і т.д. Встановлення цін починається до розробки видання і продовжується на стадії його реалізації. Місце продажу забезпечується системою збуту, тобто діяльністю, завдяки якій видання стає доступним для цільових споживачів. Сюди входить вибір каналів збуту і системи руху товару по цих каналах (вибір місця зберігання запасів і системи складування, системи управління запасами і обробки замовлень, вибір способів транспортування і т.д.). Досить повільно, але відбувається стимулювання продажу, тобто діяльність підприємства по розповсюдженню позитивних відомостей про себе і своєму виданні з метою переконання цільових споживачів купувати його. До цієї діяльності можна віднести рекламу; особистий продаж; участь у виставках і ярмарках; комерційну роботу з покупцем, під час якої він може одержати різні пільги, наприклад знижку залежно від кількості продукції, що купується, пільгові умови кредитування, знижку за регулярність закупівель і т.п.; комерційну роботу з посередником; стимулювання продавців магазинів; різні заходи, що проводяться підприємством, пов'язані з цінностями, що мають суспільне значення (наприклад, діяльність по охороні навколишнього середовища, добродійність, спонсорство культурних заходів і т.д.).
В розділі 2 розглянута загальна характеристика і особливості маркетингової діяльності поліграфічного підприємства „Харполігрант плюс”. Підприємство має 16-ти річний досвід роботи на ринку, виконує роботи по печаті і допечатній підготовці (поліграфічні, дизайнерські, частково редакційні послуги), має постійних замовників і партнерів. Підприємство має потужності виготовляти в середньому 5000 фарбооттисків формату А - 2, і 6000 форбооттисків формату А - 3 на добу, але завдяки тому, що на виробництві 1 різак, середня можливість випуску печатної продукції на кінцевому рівні зменшується до 3000 - 4000 екземплярів (А - 2 формату) на добу. Друкарські машини листові, тому с початку папір розпускають с ролей на листи потрібного формату (папір в ролях значно дешевший ніж в аркушах), а потім друкують. Недоліком є уповільнення друку, а перевагою є зменшення собівартості та вільний вибір формату. Частку на ринку невелика за рахунок конкуренції. Деяке оснащення доволі старе і потребує заміни.
Ціна є одним з найсильніших інструментів маркетингу, тому, вирішуючи питання про свою конкурентоспроможність, „Харполігрант" разом з аналізом товарної і збутової політики розглядає свої позиції на ринку з погляду цінової політики. Встановлюючи ціну на видання в умовах ринкових відносин, доводиться враховувати позиції конкурентів, часові затримки між зміною цін і відповідною зміною об'єму продажу, власне еластичність попиту, особливості видання, умови його продажу. При формуванні стратегії ціноутворення використовуються різні комбінації методів розрахунку цін і поєднуються отримані результати з іншими компонентами комплексу маркетингу. Кожен етап життєвого циклу видання характеризується своєю стратегією ціноутворення. Стратегія розробляється на основі поставлених цілей, прогнозу довгострокових перспектив розвитку ринку, аналізу потреб покупців, оцінки ресурсів і можливостей підприємства. У комплексі маркетингу організація збутової мережі займає одне з центральних місць. Саме в системі збуту концентрується результат всієї маркетингової діяльності. Одним словом, підприємство „Харполігрант" виступає зі своєю продукцією на ринку з урахуванням потреб потенційних покупців. І тому всі заходи, починаючи від розробки програмної політики за поданням сервісних послуг і закінчуючи виробленням вимог до якості своєї продукції, слід оцінювати як маркетингові заходи.
В розділі 3 розглянуто сучасний стан, перспективи розвитку і шляхи удосконалення маркетингової діяльності на поліграфічному підприємстві „Харполігрант плюс”. Книга - достатньо специфічний товар. Видання однієї книги відбувається імпульсами (тиражами), після чого потрібний або продовжувати видання подібної літератури, закриваючи весь спектр проблем в даній сфері інтересів покупця, або робити видання книг по новій проблематиці. На відміну від виробництва, видавництво не може довго випускати одну і ту ж книгу, тому в галузі друку, як ні в одній інший, швидко йде процес спеціалізації і диференціації. Ніякі законодавчі захисні заходи не зможуть принести істотної користі, якщо вітчизняні поліграфічні підприємства не задовольнятимуть вимогам, що постійно ростуть, замовників до якості і термінів виготовлення друкарської продукції. Технічна модернізація виробництва. Без рішення цієї проблеми неможливе підвищення конкурентоспроможності. Особливе значення для поліграфічної промисловості має залучення інвестиційних ресурсів. Вдосконалення цінової політики. Аналіз цінової політики поліграфічних підприємств (і видавництв), рівня оптових і ринкових цін на друкарську продукцію показує, що процес ціноутворення в галузі практично некерований. Необхідно об'єктивно оцінювати допустимі межі цін на продукцію залежно від споживчого попиту, витрат і інших чинників і ввести тверді ціни на книги і систему знижок для торгівлі. Захист внутрішнього ринку поліграфічних послуг від натиску зарубіжних поліграфічних підприємств. Адаптація керівних кадрів до сучасних умов ринкової економіки і підготовка фахівців вищої і середньої ланки. Найважливішим стратегічним завданням сьогодні стає створення конкурентноздатної вітчизняної індустрії друку.
Список використаної літератури
1. Андрусенко Г.А. Основы маркетинга. - К., 2002. - 431 с.
2. Буняк Н.М. Маркетинг як інструмент регіональної політики // Наук. Вісн. Волинського державного університету ім. Лесі Українки. - 2003. - №9. - с.106-109.
3. Вайсман А. Стратегия маркетинга: 10 шагов к успеху. Стратегия менеджмента: 5 факторов успеха: Практикум молодого человека. - М.: Экономика, 1999. - 344 с.
4. Василенко М. Менеджмент у контексті іноваційної моделі розвитку // Політ. Менедж. - 2003. - №1. - с.59-67.
5. Войе Харалд, Якобсон Уве. Маркетинг. - М., 2002. - 504 с.
6. Войчак А.В. Сущность и современные концепции маркетинга. - К., 2004. - 251 с.
7. Гайденко Т.А. Маркетинговое управление: Полный курс МВА: Принципы управленческих решений и росийская практика. - М.: Эксмо: Мирбис, 2005. - 480 с.
8. Гончарук Т.І. Конкуренція і конкурентоспроможність: зміст і розвиток у перехідній економиці. - Суми: ВВП “Мрія-1" ЛТД, УАБС, 2003. - 60 с.
9. Дайан А., Букерель Ф. Академия рынка: маркетинг. - М., 2003. - 521 с.
10. Жих Е.М. Маркетинг: как завоевать рынок. - Л., 2001. - 191 с.
11. Завьялов П.С. Маркетинг в малом и среднем бизнесе. - М., 2002. - 176 с.
12. Завьялов П.С., Демидов В.Е. Формула успеха: маркетинг. - М., 2001. - 401 с.
13. Квас А.В. Наставление по внутрифирменному маркетингу. - К., 2002. - 184 с.
14. Ковальков Е.В. Маркетинг новых товаров: стратегия разработки, расчет затрат, ценообразование. - К., 2003. - 360 с.
15. Ковальков Ю.А., Дмитриев О.Н. Эффективные технологии маркетинга. - М., 2004. _ 264 с.
16. Котлер Ф. Маркетинг ХХІ века/ пер. с англ. Под ред. Т.Р. Тэор. - СПб.: Нева, 2005. - 432 с.
17. Маркетинг/ А.Н. Романов, Ю.Ю. Корлюгов и др. _ М., 2005. - 412 с.
18. Мескон М.Х. Основы менеджмента. - М., 2004. - 304 с.
19. Ноздрева Р.Б., Цыгичко Л.И. маркетинг: как побеждать на рынке. - М., 2001. - 304 с.
20. Обритько Б.А. Менеджмент посередницької та біржової діяльності: Навч. Посіб. - К.: МАУП., 2003. - 264 с.
21. Організація управління/ Бідняк М.Н. - К.: “А.С. К.", 2003. - 176 с.
22. Пасс К. Словарь по экономике. - СПб.: Экономическая школа, 2004. - 750 с.
23. Плосконос Г.М. Економічні ризик-фактори діяльності підприємств // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №9. - С.166-171
24. Подкуйко Н.Д. Маркетинг: стратегия и практика. - К. 2002ю - 418 с.
25. Пономаренко В.С. Стратегия розвитку підприємства в умовах кризи: Монографія/ Пономаренко В.С., Тридід О.М., Кизим М.О. - Х.: ВД “ ІНЖЕК”, 2003. - 328 с.
26. Ромат Е.В. Реклама. - СПб.: Питер, 2001. - 498 с.
27. Савельєв Є.В. Маркетинг нового продукту. - К., 2004. - 194 с.
28. Савельєв Є.В., Д'яченко В.П., Куриляк В. Є. маркетинг і стратегія конкуренції. - К., 2003. - 227 с.
29. Сэндидж Ч., Фрайбургер В., Ротцол К. реклама: теория и практика. - М., 2004. - 607 с.
30. Харін О.І. Основи маркетингу. - К., 2002. - 168 с.
31. Хруцкий В.Е. Современный маркетинг. - М., 2001. - 204 с.
32. Чубаков Г.Н. Стратегия ценообразования в маркетинговой политике предприятия. - М., 2001 - 344 с.
33. Швальбе х. Практика маркетинга для малых и средних предприятий. - м., 2000. - 297 с.
34. Шкварчук Л.О. Ціни і ціноутворення. - К.: Кондор, 2003. - 214 с.
35. Шмелев А.Г. Продуктивная конкуренция. Опыт конструирования объеденительной концепции. - М.: Магистр, 1999. - 55 с.
36. Эванс Дж.Р., Берман Б. Маркетинг/ Пер. с англ. - М.: экономика, 2000. - 351 с.
37. Економіка промислового підприємства/ За ред. Євдокімова Ф.І., Надтоки Т.Б. - Донецьк. 2003. - 358 с.
38. Ярочкин В.И. Основы безопасности бизнеса и предприниательства. - М.6 Академический проект " Мир", 2005. - 205 с.
39. The management and Marketing of Services. - N. Y., 2002.
40. Washburn S. Managing the marketing functions. - N. Y., 2003.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Особливості маркетингових досліджень підприємств роздрібної і оптової торгівлі. Шляхи удосконалення маркетингової діяльності на СПД "Чернішов". Перспективні напрями роботи підприємства, що окреслені у результаті проведення маркетингових досліджень.
курсовая работа [469,9 K], добавлен 29.12.2013Складові товарної політики підприємства. Аналіз маркетингової діяльності ТОВ "АСПЕКС". Визначення ефективності маркетингової діяльності та шляхи вдосконалення. Вибір засобів розповсюдження реклами та створення посади маркетолога на підприємстві.
курсовая работа [1,5 M], добавлен 28.05.2013Сутність, види, напрямки та механізм маркетингових досліджень в зовнішньоекономічній діяльності. Загальна характеристика та оцінка результатів маркетингової діяльності підприємства ТОВ "Логікон". Шляхи вдосконалення організації маркетингових досліджень.
курсовая работа [728,7 K], добавлен 14.11.2010Принципи та інструменти маркетингової діяльності підприємства. Оцінка конкурентоспроможності компанії на ринку та її фінансового стану. Аналіз ширини та глибини асортиментної політики. Економічне обґрунтування вдосконалення маркетингової діяльності.
отчет по практике [5,3 M], добавлен 28.11.2021Організація маркетингової діяльності на підприємстві. Стандартизація та сертифікація якості продукції. Аналіз фінансово-господарської та маркетингової діяльності ТОВ "Логікон". Удосконалення маркетингової стратегії ТОВ "Логікон".
дипломная работа [153,1 K], добавлен 21.03.2007Еволюція маркетингових досліджень, основні етапи їх проведення і базові напрямки. Аналіз маркетингової політики підприємства ПСП "Вікторія", її прикладні проблеми. Шляхи вдосконалення і розробка SWOT-аналізу для поліпшення економічного стану хазяйства.
курсовая работа [396,6 K], добавлен 28.12.2013Організація та методи маркетингових досліджень організації. Збір первинних даних та багатофакторний аналіз. Аналіз фінансово-господарської діяльності ПП "Флеш". Оцінка результатів діяльності підприємства. Шляхи вдосконалення маркетингової діяльності.
дипломная работа [256,8 K], добавлен 22.07.2009Теоретичні основи маркетингу як засобу досягнення цілей підприємства. Види маркетингових стратегій. Методи здійснення маркетингових досліджень. Аналіз маркетингової діяльності ПП "Експогаз". Розробка ефективної маркетингової стратегії підприємства.
курсовая работа [216,2 K], добавлен 06.06.2016Сутність та зміст, еволюція маркетингових досліджень, основні етапи та напрямки їх проведення, вимоги до процедур. Організаційно-економічна характеристика підприємства, аналіз його маркетингової діяльності та розробка заходів щодо вдосконалення.
курсовая работа [292,5 K], добавлен 01.03.2014Маркетингова діяльность підприємств. Види функціональних стратегій. Аналіз маркетингової діяльності ЗАТ "ОРРЗ". Оцінка стану маркетингової діяльності на підприємстві та аналіз конкурентоспроможності. Удосконалення маркетингової стратегії ЗАТ "ОРРЗ".
курсовая работа [69,2 K], добавлен 08.07.2008
