Бізнес-планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства

1) коефіцієнт валового прибутку (показує рівень прибутковості на кожну гривню обсягу продажу фірми, тобто характеризує потенційну дохідність фірми):

 (1.7)

де Квп - коефіцієнт валового прибутку;

ВП - валовий прибуток;

П - обсяги продажу [32, с. 144].

2) коефіцієнт операційного прибутку (дає змогу точніше відобразити прибутковість виробничої діяльності фірми, оскільки на нього не впливають особливості чинної системи оподаткування):

(1.8)

де Коп - коефіцієнт операційного прибутку;

ОП - операційний прибуток;

П - обсяги продажу [32, с. 144].

3) коефіцієнт чистого прибутку (є основним показником рентабельності, оскільки характеризує реальну прибутковість діяльності):

(1.9)

де Кпр - коефіцієнт чистого прибутку;

ПР - чистий прибуток;

П - обсяги продажу [32, с. 144].

4) окупність інвестицій (показує, наскільки ефективно здійснюється управління фінансами фірми з погляду використання можливих джерел прибутку):

(1.10)

де Оі - окупність інвестицій;

ПР - чистий прибуток;

А - загальна сума активів [32, с. 144].

5) окупність власного капіталу (дає змогу оцінити прибутковість вкладання коштів у започатковуваний бізнес):

(1.11)

де ОВК - окупність власного капіталу;

ПР - чистий прибуток;

ВК - власний капітал [32, с. 144].

Складаючи фінансовий план, необхідно усвідомлювати, що нормативні (середньогалузеві) значення фінансових коефіцієнтів є різними в різних сферах бізнесу. В одній галузі, наприклад, типовим може бути відносно висока довгострокова заборгованість, а в іншій - швидка окупність запасів. Оскільки кредитори та інвестори обов'язково враховують такі моменти, будь-які відхилення відповідних фінансових коефіцієнтів від середньогалузевих параметрів обов'язково слід пояснити в фінансовому плані. Нормативні значення окремих фінансових коефіцієнтів, які відображають інтереси власників бізнесу, наведено у табл. 1.3.

Проведений за допомогою фінансових коефіцієнтів аналіз майбутнього фінансового стану фірми, так само як і розробка планових фінансових документів фірми, грунтується на певних передбаченнях та припущеннях. Тому часто виникає потреба перевірити похідні (початкові) припущення. Таку перевірку прийнято називати аналізом чутливості.

Таблиця 1.3. Нормативні значення окремих фінансових коефіцієнтів за даними статистики розвинутих країн (%)

Показник	Сфера бізнесу
	виробництво	оптова торгівля	роздрібна торгівля
Коефіцієнт валового прибутку	30 - 40	20 - 30	40 - 50
Коефіцієнт операційного прибутку	15 - 20	10 - 15	15 - 20
Коефіцієнт чистого прибутку	5 - 10	2 - 7	2 - 10

За своєю сутністю аналіз чутливості є спробою оцінити достовірність висновків, отриманих в результаті складання бізнес-плану. Процедура аналізу чутливості передбачає розрахунки кількох варіантів прогнозів почерговим уведенням в них ключових припущень та оцінюванням впливу цих змін на майбутні фінансові результати діяльності фірми. Для того, щоб не втратити відправну точку аналізу та запобігти плутанині, рекомендується змінювати припущення по одному, зберігаючи решту даних незмінними. Після цього можна досліджувати результати змін за різних припущень. У процесі аналізу чутливості підприємець повинен самостійно визначити межі допуску таких припущень.

Результати аналізу чутливості слід розглядати, виходячи з уже прийнятих у бізнес-плані рішень. При цьому аналіз чутливості дає змогу виявити певний діапазон варіацій вихідних припущень, за межами якого здійснення даного підприємницького проекту є проблематичним або недоцільним.

На практиці аналіз чутливості означає, що планові фінансові документи розглядаються з погляду кількох реальних перспектив. При цьому точного варіанта прогнозу може і не бути, зате буде знайдено певну кількість варіантів реалізації даного підприємницького проекту, які є можливими з погляду здорового глузду. Такий підхід до прийняття рішень є набагато ліпшим, ніж суто теоретичні розумування, коли бажане беруть за дійсне.

Наприкінці фінансового плану мають бути узагальнені й охарактеризовані потреби фірми у фінансових ресурсах, які, власне, фірма й прагне отримати завдяки представленому бізнес-плану, а також план повернення кредиторам та інвесторам їхніх коштів. Тобто в кінцевому параграфі фінансового плану підприємець має викласти свої пропозиції щодо:

· загальних фінансових потреб фірми в плановому періоді;

· умов і порядку отримання фінансових коштів;

· умов та термінів повернення коштів кредиторам та інвесторам, а також сум їхніх передбачуваних доходів.

Визначити загальні фінансові потреби фірми у плановому періоді, ураховуючи вже проведені в маркетинг-плані, виробничому, організаційному та фінансовому планах розрахунки, порівняно просто. При цьому бажано, щоб відомості про основні очікувані стартові витрати було підтверджено копіями контрактів, угод, протоколів про наміри тощо.

Більшу частину фінансових коштів, необхідних для започаткування фірми, звичайно, надають засновники (власники). Проте на практиці, як правило, виникає потреба в додатковому зовнішньому фінансуванні. Зовнішнє фінансування підприємницького проекту здійснюється в двох основних формах:

· або необхідні кошти позичаються (у грошовій чи товарній формі);

· або вони з'являються внаслідок продажу частини майна фірми одному, кільком чи багатьом фізичним або юридичним особам.

Можливі також різні варіанти поєднання позичкового та акціонерного (пайового) інвестування.

Проблема залучення зовнішніх фінансових коштів ускладнюється існуванням багатьох джерел фінансування, кожне з яких має свої переваги й недоліки. Завдання полягає в тому, щоб знайти такий варіант поєднання джерел фінансування, який би забезпечив досягнення мети і мав найнижчу ціну. При цьому практика свідчить, що фінансування через кредити доцільне для проектів, які пов'язані з розширенням виробництва на вже діючих підприємствах. За реалізації проектів, спрямованих на створення нової фірми або реалізацію технологічного нововведення, ліпшою формою фінансування є акціонерний капітал.

Конкретний вибір форм і джерел фінансування, визначення термінів та умов повернення коштів інвесторам і кредиторам залежить від різноманітних факторів і є предметом майбутніх переговорів. У фінансовому плані необхідно тільки:

· чітко викласти бажані умови та порядок отримання необхідних фінансових коштів;

· визначити той процент за кредит або частку участі в прибутках, що їх власники бізнесу можуть запропонувати кредиторам чи інвесторам.

Головне завдання тут - окреслити основні параметри майбутньої угоди та визначити справедливу ціну за кредит або ту частку бізнесу, якою підприємець збирається поступитися.

Оцінку ефективності інвестиційного проекту здійснюють за показниками:

· чистий приведений доход;

· індекс (коефіцієнт) доходності;

· індекс (коефіцієнт) рентабельності;

· період окупності (недисконтований та дисконтований).

Нижче наведені основні формули для розрахунку показників.

Чистий приведений дохід (чиста теперішня вартість) при одноразовому вкладанні інвестиційних витрат (ЧПД_о) визначається так:

(1.12)

де - сума чистого грошового потоку за окремі інтервали загального періоду експлуатації проекту. Розраховується за формулою:

 (1.13)

де - сума чистого додаткового прибутку, що очікується, грн.;

- приріст амортизації (зміна загальної суми амортизації) у зв'язку зі зміною вартості основних засобів;

t - період життєвого циклу проекту;

n - кількість періодів в загальному розрахунковому періоді t;

р - ставка дисконту (в частках одиниці).

Критеріальне значення ЧПД [26, с. 28].

Індекс (коефіцієнт) доходності при одномоментних інвестиційних витратах по реальному проекту розраховується за наступною формулою:

(1.14)

де ІД_о - індекс (коефіцієнт) доходності по інвестиційному проекту при одномоментному здійсненні інвестиційних витрат.

Критеріальне значення ІД [26, с. 28].

Період окупності може розраховуватись за двома методами - статичним (бухгалтерським) і дисконтним.

Недисконтований показник періоду окупності (ПО_н) визначається статичним методом і розраховується за наступною формулою:

(1.15)

де - середньорічна сума чистого грошового потоку за період експлуатації проекту [26, с. 29].

Дисконтований показник періоду окупності (ПО_д) визначається за наступною формулою:

(1.16)

Дисконтований показник періоду окупності як і недисконтований показник періоду окупності повинні мати мінімальне значення так буде найвигідніше інвестору [26, с. 29].

Бізнес-план є письмовим документом, в якому викладено сутність, шляхи і способи реалізації підприємницької ідеї; охарактеризовані ринкові, виробничі, організаційні і фінансові аспекти майбутнього бізнесу та особливості керування ним. Він є основою для здійснення підприємницької діяльності, необхідною передумовою залучення інвесторів до процесу фінансування розробки та реалізації підприємницької ідеї, до інноваційно-інвестиційних проектів.

У ринковій системі господарювання бізнес-план виконує дві важливі функції: зовнішню (ознайомлення ділових людей із сутністю та ефективністю реалізації нової підприємницької ідеї) і внутрішню (опрацювання системи управління реалізацією підприємницького проекту).

Бізнес-плани класифікуються за трьома основними ознаками: сферою бізнесу - виробництво, будівництво, торгівля, надання послуг, посередницька діяльність тощо; масштабами бізнесу - малий, середній, великий; характером продукту бізнесу - традиційний, принципово новий, продукти виробничо-технічного й споживчого призначення. У межах кожної класифікаційної ознаки можна виокремлювати й розробляти: а) повний бізнес-план комерційної ідеї або інвестиційного проекту (для потенційних партнерів та інвесторів); б) бізнес-план фірми (для ради директорів або зборів акціонерів); в) бізнес-план структурного підрозділу (для вищого керівництва фірми). Можуть також складатися спеціальні (скорочені) бізнес-плани для певного кола заінтересованих осіб, а також бізнес-плани розвитку конкретного регіону для органів з бюджетними повноваженнями.

Конкретними цілями розробки бізнес-плану як багатофункціонального документа треба вважати такі:

· налагодження комунікацій між підприємцем і майбутніми постачальниками, продавцями та найманими працівниками;

· проектування системи управління започатковуваним бізнесом у конкретній сфері виробничої діяльності;

· своєчасне передбачення можливих перешкод і проблем на шляху до успіху власної справи;

· формування та розвиток управлінських якостей підприємця;

· можливість перевірки слушності власної підприємницької ідеї ще до її практичної реалізації.

Обов'язковою передумовою розробки високоякісного бізнес-плану є формування конкретного інформаційного поля, тобто цілеспрямовано створюваної сукупності відомостей різного характеру для забезпечення інформаційних потреб підприємця (господарника) в процесі бізнес-планування. для розробки бізнес-плану необхідна така інформація: маркетингова (конкуренти, споживачі, ціни, особливості просування на ринок); виробнича (технологія, устаткування, виробничі площі, сировина й матеріали, персонал); фінансова (дохідність і рентабельність, кредити, податки, страхування); загальноекономічна й галузева (економічна ситуація, законодавство, політичні та соціальні умови, тенденції розвитку галузі). При цьому важливо забезпечити об'єктивність, актуальність, своєчасність, комунікативність і наочність інформації.

Можливі такі джерела отримання інформації для розробки бізнес-плану: власний досвід практичної діяльності у відповідній сфері бізнесу; безпосередні контакти з потенційними клієнтами, постачальниками, торговими агентами; статистична інформація про стан і тенденції розвитку галузі та конкретної бізнесової сфери, діяльність конкурентів; поточні аналітичні огляди економічної та ринкової ситуації; реклама, інформаційно-комерційні матеріали виставок (ярмарків), міжурядових угод, спеціалізованих науково-практичних конференцій (семінарів); вітчизняні та зарубіжні публікації з питань бізнесової (підприємницької) діяльності.

Загальна методологія розробки бізнес-плану, як правило, охоплює три стадії: початкову, підготовчу та основну. Початкова стадія є обов'язковою, коли засновується цілком нове діло. на цій стадії розробляється концепція майбутнього бізнесу, в рамках якої здійснюється пошук підприємницької ідеї, вибір сфери діяльності та форми організації бізнесу, а також приймається рішення щодо способу започаткування бізнесу. На підготовчій стадії формується інформаційне поле стосовно майбутнього бізнесу; виявляються сприятливі фактори та загрози з боку зовнішнього середовища; оцінюються сильні й слабкі сторони фірми; формулюються її місія та конкретні цілі; вибирається її стратегія; виявляються можливі стратегічні альтернативи. На основній стадії відбувається безпосереднє опрацювання конкретного бізнес-плану.

1.4 Особливості бізнес-планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства

Бізнес - план зовнішньоекономічного проекту передбачає, як правило, обгрунтування ефективності розробки, освоєння та розширення зовнішніх ринків для фірми. Зокрема, у ньому наводяться аналіз та характеристика ринку для проникнення та посилення ринкової позиції фірми, аналіз конкурентів, їх сильних та слабких сторін, аналіз конкурентних позицій своєї фірми (так званий SWOT - аналіз: strengths/weaknesses - opportunities/threats), аналіз зовнішнього середовища бізнесу: географічних, демографічних, організаційно-правових, політичних, економічних, соціально-культурних та інших умов ринку проникнення на зарубіжних територіях та умови для розвитку даного виду зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

Потім у бізнес плані подається опис зовнішньоекономічного проекту: характеристика товару, призначеного на постачання закордон, місцезнаходження та характеристика підприємства, що його виробляє, заходи із виведення товару на даний зовнішній ринок (формування збутової мережі, реклама та інші засоби стимулювання збуту, цінова політика).

Наступними розділами у бізнес-плані є характеристика виробництва та збуту, розділ маркетингової роботи.

Далі у бізнес плані наводяться дані поконкретній фірмі, для якої або на якій цей бізнес план розроблювали. Тут наводиться характеристика правового та фінансового положення фірми, указуютьсґ організаційні структури та ведучі співробітники, відповідальні за реалізацію даного зовнішньоекономічного проекту.

Потім наводиться оцінка ризиків даного проекту, наводиться фінансовий план його реалізації із указанням коштів, що виділяє фірма, та коштів, необхідних їй у вигляді зовнішніх позичок. Розраховується точка беззбитковості зовнішньоекономічного проекту.

Бізнес план звичайно починається із резюме, де у стиснутій, лаконічній формі наводиться короткий зміст основної його суті, і закінчується додатками, що ілюструють та обгрунтовують полдоження та статті плану.

Бізнес план зовнішньоекономічного проекту також відрізняється від звичайного бізнес плану, що стосується внутрішнього ринку, дослідженнями конкурентного середовища, маркетинговими дослідженнями та вибором способу виходу підприємства на зовнішній ринок.

Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодо форм присутності на цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього. Міжнародна бізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ринок:

експортування,

спільне підприємництво,

пряме інвестування (рис. 1.7).

У випадку стратегії експортування виробництво залишається на національній території, що має свої недоліки та переваги. Спільне підпри-ємництво та пряме інвестування потребують вже організації виробництва за кордоном. При цьому деякі форми спільного підприємництва реалізу-ються на основі укладення контрактів, без додаткових інвестицій, а спільне володіння та пряме інвестування передбачають інвестиції, тобто довгострокові вкладення капіталу в підприємства, соціально-економічні програми, підприємницькі та інноваційні проекти. Це зумовлює виділення контрактних та інвестиційних форм стратегій виходу на зовнішній ринок (рис. 1.8).

Експорт - вивіз за кордон товарів, які продані іноземним покупцям з метою їх безпосереднього споживання, продажу або для перероблення.

Непрямий експорт - продаж товарів на зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетингових посередників.

Прямий експорт - продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно.

Спільне підприємництво - об'єднання зусиль партнерів щонаймен-ше з двох країн з метою організації спільної комерційної справи.

Ліцензування - форма спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець) передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу, патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.



Рис. 1.7. Стратегії виходу на зовнішній ринок

Рис. 1.8. Контракти та інвестиційні форми стратегій виходу фірм на зарубіжний ринок

Підрядне виробництво - форма спільного підприємництва, за якої національний виробник (продавець) укладає угоду із закордонними виробниками на виготовлення своєї продукції.

Управління за контрактом - форма спільного підприємництва, за якої національний експортер передає зарубіжному партнеру "ноу-хау" в галузі управління, а той забезпечує необхідний капітал.

Спільне володіння - форма спільного підприємництва, за якої об'єднуються зусилля зарубіжних та місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного підприємства, котрим вони володіють та керують спільно.

Пряме інвестування - розміщення капіталу у власні закордонні складальні або виробничі підприємства, збутові філії.

Таблиця 1.4. Стратегії виходу підприємства на закордонні ринки

ЕКСПОРТ Непрямий експорт: Через вітчизняних купців експортерів; Через вітчизняних агентів з експорту; Через вітчизняну кооперативну організацію; Прямий експорт: Через експортний відділ у власній країні; Через збутове відділення чи філію за кордоном; Через комівояжерів з експортних операцій; Через закордонних дистриб'юторів чи агентів	СПІЛЬНА ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ Ліцензування; Підрядне виробництво; Управління за контрактом; Підприємства спільного володіння	ПРЯМЕ ІНВЕСТУВАННЯ Зборочні підприємства Виробничі підприємства

Далі буде розглянуто особливості кожного способу виходу підприємства на зовнішні ринки та умови їх використання. Під експортом розуміється реалізація на закордонних ринках товарів та послуг, що виробляються чи виконуються у своїй країні. Розрізняють прямий та непрямий експорт. Непрямий експорт має місце, коли вироби та послуги реалізуються, через посередників:

а) вітчизняний посередник-експортер отримує продукцію від виробника та продає її за кордон;

б) вітчизняний агент-експортер шукає покупців за кордоном та домовляється про поставки, розраховуючи на отримання комісійної винагороди;

в) кооперативна організація здійснює експорт від декількох виробників та частково під їх адміністративним контролем;

г) керуюча експортом фірма керує експортною діяльністю компанії за певну винагороду.

Непрямий експорт особливо необхідний в умовах, коли виробник не має достатньої інформації про зовнішній ринок або досвіду роботи на ньому, тому віддає перевагу зменшенню власного ризику, передаючи функцію збуту посередницькій фірмі. Непрямий експорт має дві переваги: по-перше, його здійснення не потребує значних засобів, відсутня необхідність створення експортного відділу, який буде займатися продажем за кордоном чи встановлювати контакти з іноземними партнерами. По-друге, такий експорт менш ризикований, тому що посередники діють за своєю ініціативою, спираючись на знання кон'юнктури закордонних ринків, та пропонують виробнику додаткові послуги.

Концепція маркетингу повинна враховувати можливість здійснення в активній та пасивній формах. При активній формі ініціатива стосовно закордонних поставок виходить від вітчизняних інститутів - виробника або експортера. Пасивний експорт має протилежне джерело: імпортер або якийсь іноземний інститут (нерідко державні організації іноземної держави) веде пошук необхідної для них продукції. В деяких випадках пасивний експорт проявляється в вигляді нерегулярного. Це такий рівень включення до світової торгівлі, коли фірма час від часу експортує свої надлишки та продає товари місцевим оптовикам, що є представниками закордонних фірм. Про прямий експорт кажуть, якщо виробник продає свої товари та послуги самостійно. При цьому несуттєво, чи продав він продукцію кінцевому споживачеві або посереднику. Робота на зовнішньому ринку пов'язана з суттєвими витратами та підвищеним ступенем ризику, що компенсується економією на оплаті послуг посередника. Відомо декілька способів організації прямого експорту:

а) експортний відділ чи підрозділ, в обов'язки якого входить здіснення продажу за кордоном та організація збору необхідної інформації про ринок, експортний відділ може трансформуватися в автономний підрозділ, який буде акумулювати інформацію та керувати всією експортною діяльністю;

б) закордонний відділ продажу чи дочірня компанія, дозволяє виробнику скористуватися ефектом безпосередньої присутності на ринку та здійснювати контроль за виконанням маркетингових програм; закордонний відділ продажу здійснює реалізацію та розподілення продукції, інколи на нього покладаються організації, зберігання та просування товарів, демонстраційного та обслуговуючого центру;

в) торгові представники, для пошуку закордонних клієнтів компанія використовує своїх торгових представників;

г) іноземні дистриб'ютори чи агенти, для організації продажу продукції компанія звертається до закордонних дистриб'юторів чи агентів, які можуть бути наділені виключними чи обмеженими правами на представництво виробника в конкретній країні.

Експорт значно ускладнює реалізацію усіх функцій маркетингу. Особливо це стосується обробки ринку, реалізації та дистрибуції. Крім того, експортер зустрічається з необхідністю переорієнтації всіх задач на нові умови, що часто потребує перерозподілу капіталу, структурних змін у кадровому потенціалі і т. п. Особливо важким такий перехід в новий якісний стан є для малих та середніх підприємств. Для більшості з них виходом є використання форм експортної кооперації. Експортна кооперація в світовій практиці отримала широкий розвиток та характеризується великою різноманітністю форм. Перш за все експортна кооперація це співробітництво на добровольчій основі двох і більше юридично та економічно самостійних підприємств на основі укладання угоди чи договору. Це співробітництво направлено на рішення спільних задач в сфері експорту. Співробітництво в області експорту часто приводить до звичайних спільних дій групи незалежних фірм, що мають взаємозв'язані продукцію та ринки, що розширює їх можливості при проведенні міжнародних операцій. В інструментальному та інституціональному плані міжнародна кооперація побудована на використанні великого арсеналу методів та механізмів, за допомогою яких вирішуються задачі по обробці закордонних ринків.

Використання ліцензування для виходу на зовнішній ринок та розширення зв'язку з закордонними партнерами передбачає як експорт так і імпорт технологій. Ліцензійне виробництво полягає в тому, що вітчизняний оферент (ліцензіар) передає закордонному виробнику (ліцензіату) права на використання ноу-хау на продукт та виготовляти цей продукт на умовах оплати певного ліцензійного збору чи винагороди. При цьому ліцензійні договори містять не менш двох аспектів. По-перше, вони відображають специфіку об'єкту ліцензії. В їх числі виділяються патенти, виробничі моделі та зразки, товарні знаки та торгові марки, незахищені ноу-хау. По-друге, при придбанні ліцензії часто фіксуються певні обмеження на використання, експлуатацію і т. п. відповідно видові ліцензії набувають форму ліцензій на виробництво, використання та збут. Ліцензійні контракти встановлюють вид прав на використання, експлуатацію та отримання доходу, а також період, на який вони передаються (частіше на 5-10 років). Нерідко обмовляються можливості та умови продовження договору. Переваги торгівлі ліцензіями для ліцензіара полягають в тому, що він має можливість:

а) в короткі строки окупити витрати на науково-дослідницькі роботи, використані на розробку винаходу;

б) одержати додатковий прибуток за рахунок швидкого освоєння винаходу і випуску на його основі нової продукції;

в) використати місцеву, більш дешеву робочу силу;

г) забезпечити близькість до джерел сировини;

д) перебороти валютні та митні обмеження.

Головною перевагою ліцензійного виробництва є те, що крім ноу-хау закордон не вивозиться ніяких матеріальних цінностей. При цьому воно позбавляється необхідності проявлення власної активності. Саме тому даний напрямок дуже популярний серед малих та середніх підприємств. В останні роки найбільш розповсюдженою формою господарчої інтеграції крупного та малого виробництва, особливо в сфері послуг та торгівлі, стала система договірних відносин типу франчайзинг.

Франчайзинг це можливість використання відпрацьованих та виправдавших себе технологій, відому торгову марку, можливість навчатися та отримувати необхідні консультації. Всі ці можливості можуть представити ті, хто вже має досвід, знання, володіє технологічними секретами або ноу-хау, хто створив собі певний імідж в світі бізнесу та у споживачів. Все це нематеріальний, але доволі цінний при правильному користуванні капітал. Правильно спланована та обґрунтована програма франчайзингу дозволяє франчайзеру суттєво розширити межі своїх можливостей, визначити головні напрямки своєї діяльності, прогнозувати свої майбутні доходи, швидко отримати суспільне визнання, укріпити свої ринкові позиції.

Від франчайзі зазвичай вимагається:

а) початковий внесок для отримання права на навчання, використання імені, торгівельного знаку и т.п.;

б) постійні внески - частіше у вигляді частки з обороту - в оплату за поточне керівництво та навчання;

в) внески на цілі маркетингу та збуту (на покриття витрат з реклами, просуванню товару, дослідження ринку і т. п.) - частіше у вигляді частки з обороту;

г) суворе дотримання форм і методів роботи, включаючи порядок управління, стандарти якості, уніформу співробітників і т. п.

Франчайзер зі свого боку забезпечує франчайзі:

а) початковим навчанням управлінню та веденню справ;

б) постійною допомогою у підготовці та перепідготовці кадрів, консультаціями з усіх питань управління та маркетингу.

Франчайзинг застосовується в основному в сфері розподілення продукції та послуг. Франчайзинг має як переваги, так і недоліки. Переваги для франчайзера полягають в наступному:

а) франчайзинг дозволяє франчайзеру збільшити кількість торгових пунктів (виробництв), що розповсюджують продукцію чи надають послуги. Для розширення справи не вимагається великих власних капіталів;

б) розширює джерела доходів (прибутків) за рахунок зусиль франчайзі;

в) знижує рівень витрат виробництва і повернення на одиницю товару, тому що франчайзі сам покриває витрати на утримання свого підприємства;

г) право франчайзі використовувати торгову марку згідно до франчайзу захищено методом патентування торгової марки.

Недоліки франчайзингу для франчайзера:

а) франчайзеру буває важко контролювати франчайзі, оскільки він не може безпосередньо керувати ними;

б) можливість згубити свою репутацію через погану роботу франчайзі;

в) франчайзер не може бути певен, що всі франчайзі подають йому правдиві дані про свою діяльність.

Однією з форм сумісного підприємництва - є керування за контрактом Management Contracting, вона знаходить широке використання в країнах що розвиваються, які мають капітал та персонал, але не мають необхідних ноу-хау та кваліфікованих робітників. Пропозиції відносно кооперації з участю закордонного капіталу в цих країнах часто відхиляються через страх допустити безмірну іноземну присутність. Угода на проведення комплексу робот в області менеджменту обмежено в часі, і наприкінці угоди закордонні спеціалісти будуть замінені на місцевих. Отже, використовуючи Management Contracting, фірма експортує не товар, а управлінські послуги. Частіше за все це здійснюється у формі консультацій для іноземних компаній. В сучасних умовах для використання Management Contracting відкриваються абсолютно нові можливості, які в світовій практиці ще не мали широкого використання. Мова йде про придбання ноу-хау в області менеджменту діючими підприємствами, багато з яких приватизуються.

Виробництво за контрактом (Contract Manufacturing) полягає в тому, що іноземне підприємство приймає на себе обов'язки виготовляти на власних виробничих потужностях продукцію, придбання якої гарантується вітчизняною фірмою договором на тривалий термін. Ситуації в яких виникає необхідність звертатися до такої форми, можна певною мірою типізувати. Використання її має сенс при дефіциті власних потужностей та наявності великих перешкод для експорту в відповідну країну або його високої вартості, а також в умовах, коли виробництво в чужій країні дешевше завдяки низьким матеріальним витратам та невисокому рівню заробітної платні.

Особливе місце серед способів виходу підприємства на зовнішній ринок належить прямому інвестуванню чи трансферту капіталу. Інвестування може виконуватися підприємством самостійно або разом з господарчими суб'єктами країни, в яку ввозиться капітал. В останньому випадку мова йде про створення спільного підприємства (Joint Venture). При самостійному вкладенні капіталу за кордоном фірма приймає підприємство під свою повну відповідальність. Спільне підприємство - підприємство, яке базується на спільному капіталі суб'єктів господарчої діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків. Основними мотивуючими факторами для підприємства для створення спільного підприємства за кордоном можуть бути:

а) освоєння нових ринків збуту і, відповідно, збільшення прибутку через зростання продажу новим покупцям;

б) краще забезпечення надійного і довготривалого доступу до джерел сировини й енергоносіїв;

в) розширення діючих виробничих потужностей;

г) зниження собівартості виробництва і поліпшення його конкурентних параметрів завдяки можливості використання дешевих факторів виробництва, зокрема робочої сили;

д) економія часу і капітальних витрат завдяки можливості купити вже існуючі та діючі потужності;

е) забезпечення можливості господарського маневрування, використання додаткових важелів поліпшення позицій на ринку;

є) перспективне придбання того або іншого привабливого об'єкта в повну власність;

ж) використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок;

з) загальне поліпшення умов ринкової роботи й більш повне і ефективне використання ряду інших маркетингових чинників.

Можна виділити дві основні форми трансферту капіталу за кордон, коли на себе приймаються переважно всі ризики: зборочне виробництво та повне виробництво продукту. Різниця між ними в основному в кількості виробничих фаз, що передбачається виконувати в іншій країні. Зборочне виробництво в закордонних філіях характеризується трансфертом капіталу, засобів виробництва, персоналу та ноу-хау в країні присутності з метою заснування та експлуатації власних виробництв для здійснення монтажу кінцевого продукту з вузлів та деталей. Отже, закордонні підприємства з технологічної точки зору є організацією виробничого процесу на його останній фазі. Економічна вигода зборочного підприємства в закордонних філіях полягає в використанні господарчого законодавства країни присутності з метою отримання додаткового ефекту у порівнянні з постачанням готової продукції. Організація зборочних робот за кордоном доцільно у випадках, коли в цільовій країні існують обмеження для закордонних експортерів. Наприклад проведення відкритих конкурсів на розміщення урядових замовлень чи виконання крупних проектів, в яких мають право приймати участь лише зареєстровані та функціонуючі в країні підприємства. Великий набір факторів, що визначають економічне значення власного зборочного виробництва за кордоном, пов'язано з витратами. Перш за все це відноситься до прямих витрат: заробітній платі, сировині, допоміжним матеріалам, матеріалам виробничого призначення, постачанням комплектуючих деталей. Враховуючи, що тарифи та інші збори на ввезення в відповідні країни деталей та комплектуючих для зборки нижче, ніж на експорт готових виробів.

Організація зборочного виробництва на закордонних філіях звільняє підприємство від кон'юнктурної залежності на вітчизняному ринку. Особливо це важливо при змінах валютного курсу. Виробництво продукту на власних закордонних філіях представляє собою узагальнююче поняття, що характеризує форми виробничої діяльності на ринках чужих країн, що забезпечує виготовлення складових частин продукту та їх зборку в кінцевий продукт. Виділяють чотири види такого виробництва: виробництво первісного продукту (виготовлення деталей), зборка, переробка давальницької сировини, комплектне закордонне виготовлення. Виробництво первісного продукту (виготовлення деталей) представляє собою перенесення на закордонну філію однієї чи декількох фаз виробництва продукту чи виготовлення деякої частини деталей та вузлів кінцевого продукту. Мова йде про підприємство, що є субпостачальником, яке може постачати продукцію як головному підприємству, так і інші підприємства країни присутності та третіх країн. Можливе також постачання зборочних фірм прикордонних країн. Позитивне рішення відносно організації виробництва первісного продукту за кордоном приймається при умові зниження витрат на виробництво (нижчі ціни на енергоносії, робочу силу, тощо); наявності можливості використання пільг для іноземного капіталу та переходу до організації виробництва продукту в цілому; приближення до місця розташування фірм-покупців продукції, для яких одночасно можна виконувати замовлення по завозу товарів. До того ж створення нових робочих місць сприяє формуванню позитивного іміджу компанії в країні, що приймає. Компанія повністю контролює інвестиції та проводить виробничу та маркетингову політику, що найкращим чином відповідає її довгостроковим цілям. Основним недоліком прямого інвестування є те, що компанія не застрахована від погіршення ринкових умов, девальвації валюти чи експропріації її власності в разі будь-яких політичних потрясінь.

Функціонування закордонних філій з функціями зборки пов'язано з відносно високим впливом функції збуту. Це зумовлює потребу в потужній службі маркетингу з різноманітними функціями. Особлива увага повинна при цьому повинна приділятися зв'язкам з клієнтами, вивченню та формуванню попиту на продукцію та сервісному обслуговуванню. Виникає додатково в більшому чи меншому обсязі функція маніпулювання над товаром, пов'язана з необхідністю пристосування його до смаків місцевих споживачів. В особливості це стосується кольорової гами продукції, її форми, смакових добавок і т. п. в залежності від виду продукту.

Міжнародне маркетингове дослідження - це система збору, обробки, аналізу та прогнозування даних, необхідних для прийняття рішень у міжнародній маркетинговій діяльності.

Метою будь-якого міжнародного маркетингового дослідження є зменшення ризику від рішень стосовно міжнародної активності фірми. Мінімізація ризику досягається на основі використання висновків міжнародного маркетингового дослідження в прийнятті рішень. Під висновками міжнародного маркетингового дослідження розуміється систематизована інформація про стан та можливі варіанти розвитку об'єкта дослідження.

Стан інформації визначає ступінь обгрунтованості міжнародного маркетингового рішення [65, с. 154].

Проведення міжнародного маркетингового дослідження необхідно для прийняття рішень з таких питань:

* сегментація світового чи зарубіжного ринку, її необхідність, критерії та умови успішної сегментації;

* вибір ринку, країни для розвитку міжнародної діяльності;

* обгрунтування стратегії виходу на зарубіжний ринок (експортування, спільне підприємництво чи пряме інвестування);

* обгрунтування елементів міжнародного маркетингового комплексу (товарної та цінової стратегії, каналів розподілення, системи просування);

* розробка міжнародної маркетингової стратегії;

* створення міжнародного маркетингового плану.

Особливості міжнародного маркетингового дослідження наведено на рисунку 1.9.

Рис. 1.9. Схема поля маркетингового дослідження

Особливості міжнародного маркетингового дослідження:

1. Велике поле дослідження

2. Технічні труднощі збору інформації:

- повна відсутність інформації,

- ненадійна статистична інформація,

- обмеження на доступ до інформації,

- мовні труднощі (переклад, діалекти),

- поведінка респондентів.

3. Висока вартість досліджень, особливо збору первинної інформації.

4. Труднощі порівнянь та пояснень.

5. Проблеми розробки рекомендацій.

Міжнародне маркетингове дослідження має чотири логічно взаємопов'язані, послідовні стадії:

I. Визначення вимог до інформації;

II. Збір даних;

III. Аналіз;

IV. Упровадження.

У практиці дослідження зарубіжних ринків виділилося чотири основних типи досліджень:

- попереднє,

- поглиблене,

- спеціальне,

- тест.

Попереднє маркетингове дослідження зарубіжного ринку дає варіанти можливого прибутку фірми залежно від місткості ринку, можливого обсягу продажу товарів та меж можливої ціни реалізації (табл. 1.5).

Серед маркетологів вважається, що попереднє дослідження повинно проводитися власними силами, і тільки після нього слід замовляти поглиблене міжнародне маркетингове дослідження.

Як бачимо з таблиці 1.5, варіантність і обгрунтованість попереднього дослідження значною мірою залежить від того, наскільки точно визначена місткість ринку, яка може бути реальною та потенційною.

Реальна місткість ринку - це обсяг (кількість чи вартість) товару, який може придбати (купити, взяти в кредит) ринок уже сьогодні. Як реальна, так і потенційна місткість (ємність, емкість) ринку вимірюється в натуральних або вартісних показниках за рік.

Таблиця 1.5. Зміст попереднього міжнародного маркетингового дослідження

Необхідна інформація	Дії маркетолога	Результат
Макроекономічні показники (ВВП, ВНП, структура виробництва, обсяги виробництва, позитивні та негативні тенденції попиту та пропонування, демогра-фічна статистика тощо)	Аналіз за допомогою методів статистики, економетрії, соціометрії тощо; прогнозування методами екстраполяції, експертних оцінок, статистичного моделювання, аналогових моделей тощо	Місткість ринку (реальна та потенційна)
Дані про місцевих та іноземних конкурентів (кількість, обсяги продажу, ступінь відомості товарної чи торгової марки, досвід роботи на цьому ринку, конкурентні переваги тощо)	Оцінка власної конкурентної позиції, прогнозування обсягу продажу	Варіанти можливого обсягу продажу (V)
Реакція місцевого попиту на ціни і ціни конкурентів (ставлення споживачів до показників "ціна - якість", цінові стратегії конкурентів тощо)	Розрахунок варіантів можливої ціни продажу (Ц) Оцінка потенційного товарообігу Т= V·Ц	Варіанти можливого товарообігу
Дані про собівартість виробництва та експортні витрати	Розрахунки можливого прибутку	Варіанти можливого прибутку

Для визначення реальної місткості зарубіжного ринку доцільно користуватися такою формулою:

M p = Bн + I - E (1.17)

де Мр - реальна місткість зарубіжного ринку;

Вн - національне виробництво даного товару на території країни;

І - імпорт даного товару;

Е - експорт товару [65, с. 156].

За необхідності більш точної оцінки реальної місткості зарубіжного ринку, та у випадках, коли товар може експортуватися чи імпортуватися у складі іншого товару (наприклад, акумуляторні батареї в складі транспортних засобів), доцільно використовувати розширений варіант формули:

Mp = Bн + I - E + З + Iк - Ек (1.18)

де Мр - реальна місткість зарубіжного ринку;

Вн - національне виробництво даного товару на території країни;

І - імпорт даного товару;

Е - експорт товару;

З - залишки товару, нереалізованого в минулому році;

Iк - імпорт даного товару в складі комплексного виробу;

Ек - експорт даного товару в складі комплексного виробу [65, с. 156].

Потенційна місткість зарубіжного ринку - це обсяг (кількість чи вартість) товару, який зможе придбати ринок за певних умов. Залежно від умов, які прогнозуються, потенційна місткість може бути як більшою, так і меншою за реальну місткість.

Для оцінки потенційної місткості зарубіжного ринку доречно використати формулу:

М = Ч · kc · ke - (H - З? - З?) - A + I - E (1.19)

де М - потенційна місткість зарубіжного ринку;

Ч - чисельність групи споживачів товару;

kc - рівень (коефіцієнт) споживання в базисному періоді, або норматив споживання товару (нормативи: фізіологічні - для продуктів харчування; раціональні - для непродовольчих товарів та послуг; техніко-технологічні - для засобів виробництва, сировини та матеріалів);

ke - коефіцієнт еластичності попиту від цін та доходів;

Н - насиченість ринку (обсяг товарів, які є в користуванні населення, або засобів виробництва на підприємствах);

З - фізичне зношування товарів у користуванні;

З - моральне зношування товарів у користуванні;

А - альтернативні ринку форми задоволення потреб (тіньовий ринок, натуральні джерела споживання) та товари - субститути;

І - імпорт даного товару;

Е - експорт даного товару [65, с. 157].

У наступному розділі даного дипломного проекту буде розглянуто та проаналізовано господарську та зовнішньоекономічну діяльність ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11.

2. Загальна характеристика виробничо-господарської та зовнішньоекономічної діяльності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11

2.1 Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства

Історія співпраці Київських хлібопекарських підприємств почалася більше 70 років тому, коли у 1930 р. був створений Київський трест "Головхліб". Спочатку до його складу входили в основному малопотужні пекарні й лише два новозбудовані на той час хлібозаводи - №2 і №3.

Піднесення промислового хлібопечення почалося після створення у 1931 році об'єднання "Союзпромхлібопечення" та проектної організації "Хлібпроект", згодом - "Діпрохарчопром". Після цього у 1932 р. був збудований хлібозавод №1, у 1934 р. - хлібозаводи №4 та №5.

У повоєнні роки, У зв'язку із зростанням населення Києва, виникла потреба у спорудженні нових хлібозаводів. У 1944 р. в складі тресту було організовано контору матеріально-технічного постачання "Київхлібпостач" з метою забезпечення хлібозаводів необхідною сировиною, паливом, будівельними та іншими матеріалами.

У 1948 р. на базі реконструйованої пекарні №8, а також пекарень №1 і №7 було створено хлібокомбінат №8.

У 1955 р. на базі ремонтних майстерень та деревообробного заводу трест почав працювати ремонтний комбінат, з 1966 р. - ремонтно-монтажний комбінат.

У 1961 р. Київському тресту хлібопекарської промисловості передані Білоцерківський, Васильківський та Фастівський хлібокомбінати. У 1965 р. став до ладу хлібозавод №9 (нині дослідний хлібозавод), у 1972-му - хлібозаводи №11 та Броварський, у 1975-му - хлібозавод №12.

У 1976 р на базі Київського тресту хлібопекарської промис-ловості було створене Київське виробниче об'єднання хлібо-пекарської промисловості, згодом - Державне підприємство "Київхліб". У 1976-1977 рр. до його складу ввійшли Богуславськпй, Макарівський, Переяслав-Хмельницький і Сквирськнй хлібозаводи, а в 1988 р. - недобудований Славутицький хлібозавод, який став до ладу наприкінці цього ж року. І, нарешті, у 1995 р. було введено в експлуатацію новий хлібокомбінат №10.

Відкрите акціонерне товариство "Київхліб" створене на базі державного підприємства "Київхліб" у 1996 р. Нині це одне з найбільших хлібопекарських підприємств України, до складу якого входять 17 хлібопекарських підприємств (дев'ять у м. Києві та вісім - у Київській області), ремонтно-монтажний комбінат, інформаційно-обчислювальний і навчальний центри та контора матеріально-технічного постачання "Київхлібпостач".

Усі хлібопекарські підприємства акціонерного товариства - це сучасні високомеханізовані заводи, де постійно триває реконструкція, монтується нове устаткування, нарощуються потужності, підвищується технічний рівень, вживаються заходи щодо поліпшення якості продукції та розширення асортименту.

Впроваджується техніка нового покоління - персональні комп'ютери, розробляються та впроваджуються передові технології електронної обробки інформації, що дозволяє оперативно отримувати достовірну інформацію про роботу будь-якого підприємства зокрема і всіх підприємств у цілому.

На сьогодні потужність ВАТ "Київхліб" становить понад 1700 т на добу хлібобулочних і 12,6 тис. т на рік кондитерських виробів, а асортимент налічує 470 найменувань хлібобулочних і 460 найменувань кондитерських виробів, більшість з яких розроблені спеціалістами акціонерного товариства. Тільки протягом 2002 р. розроблено та затверджено документацію на 248 найменувань нових видів продукції, з яких 172 вже впроваджено у виробництво.

На хлібозаводах виготовляють дієтичні та діабетичні вироби. Майже всі вони розроблені спеціалістами акціонерного товариства і схвалені Міністерством здоров'я України.

Продукцію хлібозаводів презентують на виставках, споживчих конференціях, конкурсах, де вона посідає провідні місця, широко рекламують у фірмовій торгівлі, що налічує 90 одиниць, у тому числі 39 магазинів, які є на всіх заводах.

Кожне підприємство має автомобільний парк. Це дає можливість своєчасно доставляти продукцію замовникам та організовувати виїзну торгівлю.

Стабільну роботу підприємств забезпечують висококваліфі-ковані кадрові працівники. На заводах немає плинності кадрів, створюються нові робочі місця, які заповнюють молоді кваліфіковані робітники по закінченні навчального центру акціонерного товариства.

Віддана праця багатьох робітників АТ "Київхліб" відзначена державними нагородами і подяками.

Значна увага приділяється соціально-побутовим питанням: усі підприємства мають медпункти, їдальні, на заводах зі значною кількістю працюючих діють стоматологічні кабінети, кімнати відпочинку, сауни, басейни. З молодих працівників створені команди з семи видів спорту. Закінчується будівництво бази відпочинку на березі Чорного моря для працівників Білоцерківського хлібокомбінату [55, с. 1].

Введення в експлуатацію Київського хлібозаводу №11 наприкінці 1972 р. було новорічним подарунком для жителів лівобережного району м. Києва. Підприємство збудоване за типовим проектом, його потужність - 65 т пшеничних сортів хліба та хлібобулочних виробів на добу. Біля витоків виробництва були директор П.Гітельман, головний інженер А. Косован, головний механік М. Богдан.

З відстані в 30 років можна зробити висновок, що головним фактором становлення підприємства були його люди. Ще під час будівництва на завод прийшли чимало учнів профтехучилища, зокрема Г. Масловська, Т. Демінська, Н. Рокотянська, Р. Кравець, Галина і Зоя Семенюки, Л. Дорошенко та інші. З часом вони стали провідними спеціалістами заводу, очолили бригади.

Колектив, де в 1973 р. було 350 працівників, разом з керівниками доклав неабияких зусиль, щоб за короткий термін увести в експлуатацію шість технологічних ліній та забезпечити насе-лення лівобережного району столиці продукцією високої якості.

З 1985 р., коли підприємство очолили директор Л. Русавський і головний інженер В. Мась, на заводі почалося нарощування потужності та технічне переоснащення виробництва: на п'яти лініях печі було замінено на більш потужні, побудовано новий сухарно-бубличний цех, який спеціалізується на виробництві соломки, сушки та здобних сухарів. У результаті потужність зросла майже вдвічі й завод отримав статус хлібокомбінату.

З метою поліпшення якості продукції та розширення асортименту у 1995 р. почалася реконструкція технологічних ліній із заміною устаткування. Введено в експлуатацію лінію виробництва житніх сортів хліба, встановлені малопотужні печі для виготовлення здобних і кондитерських виробів. Нині в асортименті близько 90 найменувань найрізноманітнішої продукції.

Вагомий внесок у реконструкцію і технічне переоснащення під-приємства зробили заводські новатори О. Пашин, М. Бабка, А. Демінський, М. Колонтаєв, М. Петрановський, В. Гонтажевський та інші [56, с. 1].

Дочірнє підприємство ВАТ "Київхліб" хлібокомбінат №11 створене згідно з Законом України "Про господарські товариства" та здійснює свою діяльність на підставі Статуту відкритого акціонерного товариства "Київхліб".

Хлібокомбінат №11 є юридичною особою. Юридична та фактична адреса хлібокомбінату - Київ-93, вул. Бориспільська, 24, що знаходиться а Дарницькому районі м. Києва.

Відповідно до Статуту основними видами діяльності є: виробництво та реалізація хлібобулочних та кондитерських виробів.

До складу підприємства станом на 1.01.2006 р. входять наступні структурні підрозділи:

Цех №1 Хлібобулочний цех;

Цех №2 Cухарнобубличний цех;

Цех №3 в м. Славутич;

Дві торгові точки: магазин та кіоск [33, с. 2].

Визначимо спочатку сильні та слабкі сторони досліджуваного підприємства у формі таблиці (дивіться додаток В).

Наступним кроком даного аналізу стратегічного менеджменту підприємства буде дослідження його зовнішніх можливостей та загроз (представимо їх у вигляді таблиці).

Таблиця 2.1. Загальні зовнішні можливості та загрози ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11 для SWOT аналізу

Потенційні зовнішні можливості, О	Потенційні зовнішні загрози, Т
1) зростання доходів населення; обслуговування нових додаткових груп споживачів у довготерміновій перспективі; 2) входження у нові сегменти ринку у довготерміновій перспективі; 3) розширення виробництва для задоволення потреб споживачів у довготерміновій перспективі; 4) обґрунтоване законодавство у довготерміновій перспективі.	1) інфляція; 2) зниження рівня доходів населення; 3) зміни в потребах і смаках споживачів; 4) уповільнений темп зростання ринку.

Виходячи із оцінки внутрішнього стану ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11 та досліджень зовнішнього оточення, проведемо SWOT-аналіз для цього підприємства.

Таблиця 2.2. Матриця SWOT для ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату №11

	Сильні сторони (S)	Слабкі сторони (W)

Подобные документы

• Складання та елементи бізнес-плану

  Сутність, структура та види бізнес-плану діяльності підприємства, порядок складання. Перелік необхідних складових бізнес-плану за стандартами BFM Group. Методики та стандарти бізнес планування. План маркетингу як основа планування виробництва продукції.
  
  доклад [20,7 K], добавлен 20.11.2011
  

• Бізнес-план створення нового виробничого (невиробничого) підприємства

  Поняття бізнес-план та його визначення. Причини та цілі бізнес-планування. Технологія розробки бізнес-плану. Особливості розробки бізнес-плану створення нового підприємства. Стимулювання розробки стратегічних перспектив. Втілення плану у реальність.
  
  курсовая работа [246,2 K], добавлен 04.03.2013
  

• Розробка бізнес-плану туроператора "Coral Travel"

  Розробка бізнес-плану, особливості його змісту та структури на прикладі туристичного підприємства "Coral Travel". Стратегічне планування на туристичних підприємствах. Презентація бізнес-плану, оцінка ризику бізнес-планування. Конкуренція на ринку збуту.
  
  курсовая работа [111,7 K], добавлен 08.04.2013
  

• Проектне фінансове планування

  Методи та принципи фінансового планування, його місце в ринковій економіці. Система фінансового планування на підприємствах та порядок його складання. Бізнес-план як основний документ фінансового планування. Приклад бізнес-плану створення ТОВ "Світанок".
  
  курсовая работа [159,6 K], добавлен 19.03.2010
  

• Порядок розробки та зміст бізнес-плану на прикладі ТОВ "МТВ-плюс"

  Методологія та стадії складання бізнес-плану, його основні функції у ринковій системі господарювання. Класифікація бізнес-планів за певними ознаками. Складання бізнес-плану консультаційного агентства з вивчення ринку харчових продуктів (ТОВ "МТВ-плюс").
  
  дипломная работа [1,9 M], добавлен 07.05.2011
  

• Планування маркетингової діяльності підприємства

  Система маркетингового планування. Види планів маркетингу. Зміст плану маркетингу. Стратегічна одиниця бізнесу. Стратегічне маркетингове планування. Методи аналізу бізнес - портфеля. Планування комплексу маркетингу.
  
  лекция [39,0 K], добавлен 27.04.2007
  

• Розробка проекту по створенню нового виду продукції на базі АТЗТ "Сумський фарфоровий завод"

  Оцінка життєздатності підприємства в умовах конкуренції. Сильні і слабкі сторони компанії та шляхи їх усунення. Особливості складання основних розділів бізнес-плану, теоретичні та методичні основи. Бізнес-планування по створенню нового виду продукції.
  
  бизнес-план [54,9 K], добавлен 19.10.2009
  

• Розробка бізнес-плану організації малого підприємства торгівлі: методика та розрахунок проекту (за матеріалами малого підприємства)

  Розробка бізнес-планів для торговельної діяльності. Методика і етапи складання бізнес-плану торгового підприємства. Вибір місцезнаходження підприємства. Маркетинговий, торгівельний, фінансовий та організаційний плани. Особливості страхування ризиків.
  
  курсовая работа [69,2 K], добавлен 18.04.2013
  

• Сутність, стадії та логіка розробки бізнес-плану

  Поняття бізнес-плану і сфера його застосування. Бізнес-план як елемент іміджу підприємства, його цілі і завдання, принципи складання, структура і зміст. Коротка характеристика основних розділів, рекомендації щодо складання опису діяльності підприємства.
  
  реферат [31,4 K], добавлен 20.11.2010
  

• Бізнес-план Приватного підприємства "Універсам "Енергетик"

  Мета бізнес-плану приватного торговельного підприємства, строк його дії. Організаційна структура підприємства, стратегія маркетингу, витрати на рекламу та розрахунок фінансового плану. Ризики, які можуть виникнути в процесі діяльності універсаму.
  
  бизнес-план [34,0 K], добавлен 09.09.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам