Зарубіжний досвід функціонування системи споживчої кооперації

Однією з проблем розвитку споживчого ринку є те, що значна частка юридичних осіб перереєстровується у фізичних осіб-підприємців, що займаються підприємницькою діяльністю в цій сфері, а товарооборот їх діяльності не враховується в загальний обсяг.

Основними причинами зменшення кількості юридичних осіб є:

- неприйнятність механізму оподаткування юридичних осіб, звітності;

- важка процедура одержання кредитів і висока процентна ставка.

Складна ситуація на підприємствах торгівлі споживчих товариств.

Велика кількість приміщень, що належить споживчим товариствам, потребує або капітального ремонту, або вже напівзруйновані. У місцевих суб'єктів підприємництва кошти на придбання таких приміщень відсутні.

Крім того, рівень маркетингових досліджень, робота управлінського апарату, придбання товарів, які слабко користуються попитом, призвели до різкого зниження оборотності товарів на підприємствах торгівлі споживчої кооперації. В умовах конкуренції ефективність організації в значній мірі залежить від знання ринку та активного використання ринкової кон'юнктури.

Деякі науковці вважають, що беззбитковість та конкурентоспроможність підприємств споживчої кооперації в значній мірі залежить від економічної підтримки пайовиками. Основна мета співпраці з пайовиками - відновити їх економічну зацікавленість до результатів господарської діяльності підприємства. Лише на цій основі можна досягти економічної підтримки пайовиків, а саме: їх участь у реалізації товарів в якості покупців і збільшення пайового фонду. На даний час пайові внески складають незначну частку в оборотних активах підприємств.

Ця підтримка повинна заохочуватись кооперативними виплатами в різних формах (сплата відсотків на пайовий капітал, сплата дивідендів тощо). Крім того, при купівлі товарів у власних магазинах споживчого товариства в кінці року кожному споживачеві, відповідно до величини придбання товарів, має повертатись певна сума грошових коштів. Саме цим забезпечується вигода члена споживчого товариства відучасті в ньому.

Декларативний характер інституційної бази поглиблення участі кооперації України, необхідність адаптації кооперативного сектора української економіки до змінних умов ринкового середовища потребують нових законодавчих актів, нормативно-розпорядчих документіві міжнародних угод щодо кооперативного співробітництва.

Соціальний стан сільського населення, соціально-демографічна ситуація, зменшення купівельної спроможності міського населення в результаті зниженням їх грошових доходів, рівень розвитку інфраструктури аграрного ринку, недостатнє впровадження інноваційних технологій спричинило звуження ємкості ринку сільськогосподарської продукції. Одноосібні виробники сільськогосподарської продукції немають змоги та достатніх коштів на перевірку якості своєї продукції.

Більша її частина реалізується на стихійних ринках, а не підприємствами споживчої кооперації. Крім того, система споживчої кооперації утримує структури, які майже не працюють та використовуються не за призначенням. Саме вони могли б бути використані для розвитку інфраструктури села.

Розробка конкурентної стратегії для підприємства споживчої кооперації передбачає, по-перше, детальне осмислення його позиційна ринку товарів і послуг, по-друге, визначення місії, системи цілей стратегії та комплексу заходів для її досягнення, по-третє, об'єднання всіх відокремлених планів в єдиний, по-четверте, реалізацію та оцінку стратегічних напрямів розвитку. Таким чином, слід проаналізувати всі аспекти ринкової діяльності підприємства та розробити концепцію для посилення його конкурентних позицій.

3.2 Актуальні аспекти реформування системи споживчої кооперації в Україні

В Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху й посиленню його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах» кооперація визнана важливим фактором реалізації структурних змін в економіці України й формування її багатоскладовості на базі реформування майнових відносин. Зростаюча роль кооперативної власності в багатоукладній економіці вимагає уточнення її сутності й змісту відповідно до ринкових умов її реалізації. Згідно з соціально-економічною природою, власність споживчої кооперації відноситься до колективної. Вона закріплена законодавством й держава гарантує її захист нарівні із власністю господарчих товариств і громадських організацій. Колективна власність є окремим самостійним типом. Відзначимо, що колективна форма власності не однорідна, вона складається з різновидів - кооперативної, акціонерної, суспільної власності.

У різних країнах реформування відносин власності кооперації відбувається з урахуванням національних особливостей трансформації суспільного ладу, економічної системи. Для споживчої кооперації найбільш прийнятним визнане поетапне реформування власності за схемою: розмежування - персоніфікація - закріплення власності. В основу реформування власності споживчої кооперації України за цією схемою були покладені наступні принципи:

- забезпечення соціальної справедливості й захищеності пайовиків, трудових колективів, юридичних осіб;

- сполучення безкоштовного й платного характеру передачі власності;

- персоніфікація, закріплення об'єктів власності за реальнимй ефективним власником. Виходячи з визначальної ролі власності в розвитку й функціонуванні споживчої кооперації, а також з урахуванням складності науково-теоретичних і практичних аспектів її реформування для кожного етапу були розроблені наукові концепції, комплексні програми, що обговорювалися на XVI (1994 р.) і XVIII (позачерговому, 2000 р.) з'їздах споживчої кооперації, засіданнях Ради Укоопспілки, у кооперативних організаціях всіх рівнів [18].

У стратегії реформування власності споживчої кооперації вихідним моментом є розмежування (перерозподіл) власності. Це обумовлено тим, що кооперативна власність у процесі усуспільнення була піддана надмірної концентрації в спілках (вищих структурних ланках). Усуспільнення серйозно деформувало співвідношення часткових і спільних частин власності. Так, у базових ланках споживчої кооперації - споживчих товариствах - напочатку реформування було зосереджено лише 30,7% майна. Що стосується співвідношення частковий (діленої) і спільної (неподільної) частин власності, то воно було вкрай деформованим -0,003:0,97.

Внаслідок перерозподілу власності тільки 32% майна залишилося власністю спілок у вигляді об'єктів інфраструктурного обслуговування. Основна частина (68%) зосередилася в споживчих товариствах, які, за своєю сутністю, є основними об'єктами господарської діяльності: магазини, підприємства громадського харчування, заготівельні та переробні підприємства.

Перерозподіл, безумовно, дозволяє зміцнити базові ланки споживчої кооперації, забезпечити нормальне функціонування кооперативних об'єктів різних галузей діяльності. Однак, цього недостатньо для підвищення стимулів і мотивації самих пайовиків, працівників споживчої кооперації, сполучення колективних й особистих інтересів. Крім того, потрібно розмежувати складову власності, тобто встановити оптимальні співвідношення між діленою й неподільною частинами кооперативної власності.

Спроби підштовхнути до персоніфікації неподільної частини кооперативної власності носять руйнівний характер для споживчої кооперації. Міжнародний кооперативний альянс у резолюції Генеральної асамблеї рекомендує визнати із суспільним надбанням. Тому Укоопспілкою були обрані інші підходи для першого й другого етапів реформування власності споживчої кооперації.

Перший варіант ґрунтувався на участі пайовиків у формуванні потенціалу підприємств споживчої кооперації. При цьому було враховано, що власність споживчої кооперації нарощувалась багатьма поколіннями пайовиків. Крім того, в увагу приймалося й те, що широка мережа великих і капіталомістких об'єктів створювалася на загальні кошти Укоопспілки та споживчих спілок інших республік колишнього СРСР. Такий підхід дозволив встановити частку неподільної власності в статутному капіталі на рівні не менш 51%. Відповідно, пайова власність неповинна перевищувати 49%. Це співвідношення гарантувало цілісність і стабільність розвитку споживчої кооперації, але несприяло високій мотивації й активності пайовиків, тому в 2000 р.був реалізований другий підхід.

Сутність другого варіанту полягає в тому, що із всієї сукупності об'єктів споживчої кооперації виділяються такі, які мають загальне значення - здебільшого це об'єкти інфраструктурного обслуговування (великі торговельні й заготівельні підприємства й виробництва, об'єкти соціального обслуговування). Їх відносять до неподільної частини власності, вони не підлягають персоніфікації, оскільки мають загальнокооперативне значення. При реалізації цього підходу було визначення таке співвідношення: до 75% - розподільна частина й неменш 25% - неподільна частина у власності споживчої коопераціїУкраїни.

З економічної точки зору, пайові внески є формою залучення інвестицій та сприяють підвищенню ліквідності підприємств споживчої кооперації. Дійсно, з початку реформування власності, за період 1995-2000 р. пайовий капітал збільшився більш,ніж в 100 разів. Такі темпи позитивно вплинули на формування обов'язкового й додаткового пайового капіталу - він виріс на 50 млн. грн. Але, багатоступенева система споживчої кооперації, її велика розгалуженість, особливо в сільській місцевості, не створюютьумов для її гнучкості в умовах ринкової економіки. Проведене реформування власності споживчої кооперації не сприяло підвищенню конкурентоспроможності її підприємств. Крім того, персоніфікація власності не визначає чіткого закріплення за пайовиком об`єкту власності, а визначає тільки грошові нарахування на частину паю. До неподільної частини відносять великі підприємства, які є частиною інфраструктури регіону або місцевості, в такому разі виникає питання, які об`єкти відносять до розподільної частини та яким чином здійснюється цей розподіл. Ця невизначеність створює низку проблем в частині розподілу власності невеликих об`єктів.

Отже, немає системи чіткого розподілу об`єктів за класифікаційними ознаками, що може впливати на справедливість закріплення власності за кожними пайовиком. В цьому контексті виникає інтерес до позитивного досвіду розвитку споживчої кооперації в розвинених країнах світу[18].

3.3 Основні шляхи вдосконалення діяльності підприємств споживчої кооперації

Згідно зі «Стратегією розвитку споживчої кооперації України(2004-2015 рр.)» у 2015 р. передбачено вийти на нову модель організації системи споживчої кооперації держави, яка на основі організаційної реструктуризації покликана забезпечити довгострокову конкурентоспроможність системи в цілому та об'єднуваних нею організаційі підприємств. З цією метою передбачається низка заходів щодо модернізації системи управління споживчою кооперацією України, удосконалення діяльності підприємств на засадах економічного зростання і соціалізації.

Вирішення цих питань потребує від держави, суспільства, системи споживчої кооперації України відповідного часу. Але вже сьогодні для зміцнення ринкового становища, підвищення конкурентноздатності та забезпечення стабілізації діяльності споживчої кооперації України необхідні термінові заходи для усунення вищевказаних перешкод і серйозні інвестиції до інфраструктури кооперації, яка б відповідала сучасним умовам бізнесу. Глобалізація світового бізнесу відбувається настільки динамічно, що несвоєчасне вирішення існуючих економічних проблем може назавжди залишити споживчу кооперацію України позаду.

Можна визначити наступні основні пріоритетні напрями їх розв'язання:

- розробка відповідної законодавчої бази та нормативно-правовихдокументів, запровадження освітніх програм;

- заохочення інвестицій до підприємств із створенням регулюючих і податкових умов, розвиток інфраструктури підтримки підприємництва, відкритість до інновацій та впровадження нових ефективних форм і методів господарювання, розвиток механізмів кредитної кооперації;

- впровадження ефективного соціального та господарського менеджменту, модернізація системи управління, впровадження інформаційних систем;

- застосування індикативного управління підприємствами, організація горизонтальних комунікаційних зв'язків з іншими підприємствами (у тому числі інших форм власності);

– застосування мотиваційних механізмів пробудження у рядових пайовиків підприємницької ініціативи, заохочення конкуренції, задоволення соціально-економічних потреб кожної людини;

– розробка довгострокових програмних засад діяльності підприємств з урахуванням перспектив розвитку світового бізнесу, досягнень науки управління, економіко-математичних методів, новітніх біо-, нано- й інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), розвиток нових форм кооперації[9].

Таким чином, щоб забезпечити сталий розвиток споживчої кооперації України з відповідним постійним економічним зростанням і забезпеченням соціально-економічних потреб кожної людини необхідно створити умови для розв'язання пріоритетних напрямів. Це дозволить системі споживчої кооперації України не опинитися на узбіччі сучасного суспільства, безперечно принесе соціальний та економічний ефект і, у цілому, сприятиме позитивним якісним змінам життєвого рівня усієї країни та її громадян. Перспективи подальших досліджень автор бачить у розробці інноваційних проектів для систем управління підприємствами споживчої кооперації України на базі сучасних ІКТ та новітніх досягнень у теорії управління.

Перспективний розвиток споживчої кооперації в умовах ринкового середовища, жорсткої конкуренції, глобалізації та інтернаціоналізації економіки неможливий без використання досвіду кооперативного руху в країнах з розвиненою і перехідною економікою.

Аналіз досвіду економічних перетворень в кооперативних системах країн Східної та Центральної Європи дозволить виявити основні напрями успішної трансформації кооперації України до нових умов світового господарства. Застосування прикладів розвитку споживчої кооперації у зарубіжних країнах сприятиме прискоренню адаптації споживчих кооперативів України до ринкових умов господарювання, активізації кооперативної форми міжнародної інтеграції, ліквідації внутрішніх причин і пом'якшенню зовнішніх факторів формування негативних тенденцій у сфері ЗЕД, створенню адекватної до нових умов системи державної підтримки та розвитку кооперативного сектора[7].

Україна повинна враховувати як позитивний досвід розвитку споживчої кооперації в країнах світу, так і негативний досвід економічних перетворень в кооперативних системах інших країн для підвищення ефективності реформування підприємств споживчої кооперації.

Світовий кооперативний досвід, частиною якого є досвід діяльності української кооперації, свідчить про те, що кооперація - це не лише форма господарювання, а економічно обґрунтований процес існування виробника в сучасних економічних умовах, у тому числі трансформаційних криз, глобалізації світового економічного простору.

Висновки

Кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

У Європі масова освіта кооперативів почалася з другої половини XIX ст.

Першим вітчизняним організованим кооперативом було Споживче товариство, засноване 1864 р. у Харкові М. Беліним (1829-1904) та В. Козловим (1842-1920), які були обізнаними на прикладах західноєвропейської кооперації.

Першу кооперативну крамницю міського типу «Народня Торгівля» було засновано у Львові інженером Василем Нагірним.

В усьому світі спостерігається загальна тенденція щодо перетворення підприємств споживчої кооперації на універсальні товариства, в зв'язку з розвитком більш конкурентоспроможних великих торговельних мереж. Ця тенденція є характерною також й для України. В цьому аспекті, слід визначити не конкурентоспроможність підприємств споживчої кооперації в нових умовах розвитку глобальної економіки. Поряд з цим, жваво розвивається фінансова кооперація у вигляді кредитних спілок.

Основою спілки в сучасній Україна є підприємства середнього та малого бізнесу (ресторани, кафе, ринки, магазини, готелі, підприємства з виробництва хлібобулочних і кондитерських виробів, ковбасної продукції, безалкогольних напоїв і т. д.). Станом на 1 вересня 2011 року, пайовиками Укоопспілки є більше 500 тисяч чоловік. У складі Укоопспілки функціонує 3 тис. 300 ресторанів, 10 тис. 500 магазинів, 265 виробничих підприємств, 5 тис. 700 об'єктів, які надають населенню побутові послуги.

Розвиток національної споживчої кооперації знаходиться під впливом тенденцій, які спостерігаються у міжнародному кооперативному русі.

Позитивний вплив на ріст роздрібного товарообороту підприємств торгівлі в Україні мають: збільшення кількості універсальних магазинів (універсамів, супермаркетів), добре оснащених сучасним холодильним і технологічним устаткуванням; упровадження нових форм торгівлі; рекламні та заохочувальні заходи тощо. Вони сприяють також зниженню витратомісткості товарообороту, збільшують фінансові можливості подальшого розвитку галузі.

На наш погляд, основні економічні проблеми споживчої коопераціїУкраїни у ХХІ ст. - це:

- неефективність законодавчої бази, державної регуляторної політики, недостатня якість інформаційного простору країни, відсутність масштабних інформаційних систем управління підприємствами;

- неефективне використання наявних ресурсів і ліквідного майна;

- низький рівень інноваційної діяльності в умовах слабкої адаптованост іполітико-економічної системи держави до умов сучасного ринку;

- відсутність ефективної динамічної системи управління;

- недостатній рівень інвестицій у підвищення ефективності виробництва та якості послуг;

- дефіцит знань про світовий досвід і можливості використання прозорих і демократичних методів управління, ефективних прийомів соціального і господарського менеджменту, практики маркетингу, бізнес-планування, сучасних методів і форм управління та організації господарської діяльності, низький рівень консалтингу та бізнес-освіти у вищій школі.

В Указі Президента України «Про заходи щодо розвитку кооперативного руху й посиленню його ролі в реформуванні економіки України на ринкових засадах» кооперація визнана важливим фактором реалізації структурних змін в економіці України й формування її багатоскладовості на базі реформування майнових відносин.

Можна визначити наступні основні пріоритетні напрями їх розв'язання:

- розробка відповідної законодавчої бази та нормативно-правових документів, запровадження освітніх програм;

- заохочення інвестицій до підприємств із створенням регулюючих і податкових умов, розвиток інфраструктури підтримки підприємництва, відкритість до інновацій та впровадження нових ефективних форм і методів господарювання, розвиток механізмів кредитноїкооперації;

- впровадження ефективного соціального та господарського менеджменту, модернізація системи управління, впровадження інформаційних систем;

- застосування індикативного управління підприємствами, організація горизонтальних комунікаційних зв'язків з іншими підприємствами (у тому числі інших форм власності);

– застосування мотиваційних механізмів пробудження у рядових пайовиків підприємницької ініціативи, заохочення конкуренції, задоволення соціально-економічних потреб кожної людини;

– розробка довгострокових програмних засад діяльності підприємств з урахуванням перспектив розвитку світового бізнесу, досягнень науки управління, економіко-математичних методів, новітніх біо-, нано- й інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), розвиток нових форм кооперації.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про споживчу кооперацію» від 17 липня 1997 р. - № 469/97-ВР /[Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://zakon1.rada.gov.ua.

2. Бєлова Т. Реферат - Передумови та причини виникнення кооперативів різних видів в XIX столітті - м.Луганськ 2010 р. / [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://bukvar.su.

3. Біла О. Г., Боднарюк Л.І. Торговельна галузь споживчої кооперації в контексті розвитку роздрібної торгівлі Україи, 2013 рік. - Львів.

4. Бородата О. Проблеми та перспективи розвитку споживчої кооперації. / [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://kerivnyk.info/2012/03/borodata.html.

5. Від Укоопкомпанії - до Укоопспілки, від вузькокорпоративних - до колективних інтересів[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.academia.org.ua/?p=903.

6. Гай-Нижник П. Зародження і занепад української кооперації (кінець ХІХ ст. - 1920р.) //Київська старовина. - 2009. - №6. - ст.87-93.

7. Григор'єва С. В. Споживча кооперація світу: зарубіжний досвід та проблеми його впровадження в Україні. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.ukrcoop-journal.com.ua.

8. Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України (далі - ЗУ України). Додатковий збірник за 1922 р. - 1923. - Відділ перший. - Ст.3. - С. 9-12.

9. Івченко Є. І. Моделі інформаційних систем для управління підприємствами споживчої кооперації. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum./VSUNU/2010_8_1/14_ivchenko.pdf.

10. Кооперативні підприємства будують кращий світ (2012 рік - Міжнародний рік кооперативів): тематичний інформаційний бюлетень [Текст] / укл. С. І Тимченко. - Кривий Ріг: Наукова бібліотека КНУ, 2012. /[Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://lib.ktu.edu.ua.

11. ЛановикБ. МатисякевичД., Матейко Р. Економічна історія України ісвіту: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. - К.: Вікар, 2009р. - 737 с. - (Вища освіта XXI століття). / [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http: / ukrkniga.org.ua.

12. Мальков. Ю. О. Реферат - Історія споживчої кооперації - м. Ужгород 2011р. / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://e-works.com.ua.

13. Меншикова В. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Споживча кооперація ХХІ стлоіття: уроки трансформаційних реформ і перспективи розвитку» 20-21 листопада 2008 р. - Полтава: РВВ ПУСКУ, 2008. - 241 с.

14. Потребительская кооперация на Украине за пять лет 1918-1922. - Харьков: Вукоопспилка. - 2007. - С. 210.

15. Укоопспілка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D0%BE%D0%BE%D0%BF%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D0%BA%D0%B0.

16. Соціалістичні зобов'язання кооператорів України на 1978 рік. - Київ, 1978. - 98 с.

17. ЦДАВО України, ф.296, оп.1, спр. 1869, арк.3.

18. Чукурна О. П. Економічні науки. Серія «Економіка та менеджмент»: Збірник наукових праць. Луцький національний технічний університет. - Випуск 7 (26). Частина 3. - Луцьк, 2010. / [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://archive.nbuv.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru