Зарубіжний досвід функціонування системи споживчої кооперації

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Хмельницький кооперативний коледж

Хмельницького кооперативного торговельно-економічного інституту

Циклова комісія облікових та фінансових дисциплін

Зарубіжний досвід функціонування системи споживчої кооперації

Виконала: Лісневcька О.О.

студентка ІІІ курсу фінансового відділення

Керівник: Кашперська О.В.

Хмельницький-2013

Зміст

Вступ

Розділ І. Історичні аспекти підприємств споживчої кооперації

1.1 Поняття підприємств споживчої кооперації

1.2 Історичні тенденції розвитку споживчої кооперації

Розділ ІІ. Аналіз функціонування підприємств споживчої кооперації

2.1 Зарубіжний досвід діяльності підприємств споживчої кооперації

2.2 Функціонування підприємств споживчої кооперації в Україні

Розділ ІІІ. Проблеми діяльності підприємств споживчої кооперації в Україні

3.1 Проблеми функціонування підприємств споживчої кооперації в Україні

3.2 Актуальні аспекти реформування системи споживчої кооперації в Україні

3.3 Основні шляхи вдосконалення діяльності підприємств споживчої кооперації

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Кооперація - один із найцікавіших феноменів людської культури, витвір духу Людини, живильна сила якого, пригашена тоталітаризмом, зараз знову стає підставою утвердження української нації серед вільних людей світу.

Поширившись за свою майже 200-літню історію на всі галузі економічного життя,вона набула специфічних видовищ характеристик. Один з найпопулярніших і найпоширеніших у світі її видів - споживча кооперація, завдання якої задовольнити потреби і прагнення людей як споживачів та захистити їх економічні інтереси.

Генеральна Асамблея ООН проголосила 2012 рік Міжнародним роком кооперативів, підкреслюючи вклад кооперативів у соціально-економічний розвиток, зокрема їх вклад у боротьбу з бідністю, створення робочих місць і соціальну інтеграцію.

Сьогодні, особливо в період світової кризи, кооперативний сектор економіки в Україні знаходиться на стадії транзитивних змін. Він охоплює кооперативи та їх об'єднання різних типів кооперації: і ті, що історично склалися, і ті, що вважаються новими для вітчизняної кооперації. У цілому в кооперативному секторі налічується нині близько 31 тис. кооперативів.

Головна мета широкомасштабного розвитку багатофункціонального кооперативного сектора національної економіки полягає в реалізації невичерпних можливостей кооперації та ефективному використанні її потенціалу для економічного зростання і соціальної орієнтації багатоукладної економіки України.

Перспективний розвиток споживчої кооперації в умовах ринкового середовища, жорсткої конкуренції, глобалізації та інтернаціоналізації економіки неможливий без використання досвіду кооперативного руху в країнах з розвиненою і перехідною економікою.

Питання розвитку системи споживчої кооперації України досліджували провідні вчені: М.І. Туган-Барановський, А.В. Чаянов, А.М. Фрідман, В.В. Апопій, С.Г. Бабенко, С.Д. Гелей, А.Р. Бернвальд, В.І. Блістер, В.С. Марцин, В.Т. Смірнов, В.Т. Жигалов, Я.А. Гончарук, І.А. Маркіна, М.П.Овчарук, Н.М. Ушакова та інші. У своїх працях дослідники визначили сутність, особливості, стадії розвитку споживчої кооперації на сучасному етапі, зупинилися на аналізі факторів, що впливають на процес функціонування організацій і підприємств системи в умовах мінливого конкурентного середовища.

Роботи багатьох вчених свідчать про невирішеність і практичну значущість подальшого розкриття питань формування і впровадження ефективного механізму управління розвитком системи споживчої кооперації України в ринкових умовах господарювання.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є підприємства споживчої кооперації. Об'єктом дослідження виступає зарубіжний досвід діяльності підприємств споживчої кооперації та можливість його впровадження для покращення діяльності підприємств цього виду в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є вивчення зарубіжного досвіду діяльності підприємств споживчої кооперації.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

- розкрити поняття підприємств споживчої кооперації та їх функції;

- висвітлити історію розвитку підприємств споживчої кооперації;

- дослідити зарубіжний досвід діяльності підприємств споживчої кооперації;

- проаналізувати сучасний стан діяльності підприємств споживчої кооперації;

- визначити проблеми діяльності підприємств споживчої кооперації;

- розглянути аспекти реформування підприємств споживчої кооперації;

- запропонувати заходи, спрямовані на підвищення ефективності діяльності підприємств споживчої кооперації.

При написанні даної роботи використано теоретичну базу літературних джерел з питань дослідження, а також глобальну мережу Internet.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Розділ І. Історичні аспекти підприємств споживчої кооперації

1.1 Поняття підприємств споживчої кооперації

Кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю.

Основними завданнями кооперації є:

- підвищення життєвого рівня членів кооперативів, захист їх майнових інтересів і соціальних прав;

- створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб'єктів господарювання;

- залучення у виробництво товарів, робіт, послуг, додаткових трудових ресурсів, підвищення трудової і соціальної активності населення;

- створення і розвиток інфраструктури, необхідної для провадження господарської та іншої діяльності кооперативів з метою зростання матеріального добробуту їх членів та задоволення потреб у товарах і послугах;

- сприяння сталому розвитку та становленню засад демократичного розвитку суспільства,підвищення життєвого рівня членів кооперативів, захист їх майнових інтересів і соціальних прав;

- створення системи економічної і соціальної самодопомоги населення та суб'єктів господарювання;

- залучення у виробництво товарів, робіт, послуг, додаткових трудових ресурсів, підвищення трудової і соціальної активності населення;

- створення і розвиток інфраструктури, необхідної для провадження господарської та іншої діяльності кооперативів з метою зростання матеріального добробуту їх членів та задоволення потреб у товарах і послугах;

- сприяння сталому розвитку та становленню засад демократичного розвитку суспільства[1].

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Кооперація базується на таких основних принципах:

- добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації;

- соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва;

- рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос);

- вільного вибору напрямів і видів діяльності;

- демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб з боку членів кооперативних організацій;

- безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності [1].

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі.

Виробничі кооперативи - обов'язкова трудова участь, членами можуть бути тільки фізичні особи, ставить за мету отримання прибутку.

Обслуговуючі кооперативи - створюються для надання послуг переважно членам кооперативу, членами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20% загального обороту кооперативу.

Споживчі кооперативи -утворюються шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг [12].

За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо [1].

1.2 Історичні тенденції розвитку споживчої кооперації

Ранні кооперативні суспільства, безперечно, виникали стихійно і розрізнено, але це відбувалося не на порожньому місці й, звісно, не раптом. Досвід колективного побуту, спільної праці та управління господарством люди накопичували поступово багато років.

Згодом під впливом змінених економічних умов, передусім ринкової конкуренції, вони почали перероджуватися, зникати. Вже вперіод розпаду феодалізму та становлення капіталізму з'явилися перехідні форми до утворення кооперативів. Виникали вони, попри перешкоди влади, об'єднували переважно ремісників, селян, робітників і найчастіше носили напівкооперативний, предкооперативний характер. За деякими принципам своєї діяльності, виконуваних функцій та внутрішньому влаштуванню перехідні форми нагадували кооперативи, які склалися згодом.

До їх організації трудове населення спонукали життєві умови. Спілки підмайстрів створювалися задля забезпечення їх роботою. Універсальні функції виконували синдикати сільських кустарів селян. У різних станах найширше практикувалася складчина. Дрібні товаровиробники застосовували складчину переважно у своєї підприємницької діяльності - на купівлю знарядь виробництва, сировини й матеріалів. А споживачі - з єдиною метою вигідного придбання продуктів харчування та інших товарів. Спочатку складчина оформлялися простою письмовим угодою, а пізніше її стали оформляти статутами.

Кооперативні об'єднання працюючих є породженням капіталізму. Причинами виникнення кооперативного руху і кооперації стало соціально-економічні наслідки початку капіталістичному способу виробництва.

Відрізняються соціально-економічні та юридичні передумови виникнення кооперативного руху.

Економічні передумови були за капіталізму загальними товарно-грошовими відносинами, переважно капіталістичної кредитно-банківської системи. Ще в надрах рабовласництва набули поширення такі форми капіталу, як торговельний і лихварський. Проте, попри це, найважливішою особливістю рабовласницького і феодального суспільства було панування натурального господарства. Умови безпосередньо споживчого характеру виробництва виключали можливість появи кооперативів, бо останні ще не мали реальних шансів заощадити кошти, необхідні як для нарощування колективної власності, так і для видачі дивіденда своїм членам-пайовикам. Можливість накопичення коштів для зазначених цілей кооперативи отримали завдяки операціям купівлі-продажу товарів на капіталістичному ринку.

Серед юридичних передумов слід виділити проголошення формальних буржуазно-демократичних свобод громадян і права буржуазії створювати акціонерні товариства.

Самі поняття - кооператив, кооперація, кооперативний рух виникли під час експериментів зі створення різних об'єднань взаємодопомоги трудящих, «селищ єднання і кооперації» Роберта Оуена чи вільних «асоціацій», «фаланстерів»(промислових громад, які мали в власності землі) Шарля Фур'є. Вільям Кінг, Філіп Бюще, Луї Блан, Герман Шульце, Делич і Фердинанд Райффайзен та інші ідеологи, займаючись кооперативним рухом усе своє свідоме життя, розробляли статути, різні норми і правила управління господарською і фінансовою роботою, рахівництвом (бухгалтерським обліком, і аналізом), які допомогли кооперативам стати конкурентоспроможними загальногосподарськими організаціями.

У Європі масова освіта кооперативів почалася з другої половини XIX ст. У Великобританії тим часом переважно розвиток отримала споживча кооперація, у Франції - виробнича, а Німеччини - кредитна. Причина такого явища полягала у різних рівнях економічного розвитку, особливостях соціальної структури населення і побудови національних традицій цих країн.

Два перших у Росії споживчих товариства виникли майже одночасно у Забайкаллі та Уралі в квітні 1964 року. У 1867 р. була відкрита громадська лавка, а кошти для цього було отримано від графа Строганова [2].

Наприкінці ХІХ ст. кооперативний рух, що зародився у Західній Європі, досяг українських земель. Тут він зустрів благодатний грунт для усіх форм свого розвитку серед населення, яке з ентузіазмом сприйняло його. Проте подібний тип господарської діяльності не був новим для українців, найстарішими різновидами якої ще у XVI-XVIII століттях були столярні, мулярські, ковальські, крамареві артілі. Змогу розвитку кооперації на теренах Австро-Угорщини дав закон від 1873 року, а вже наступного (1874-го) року Товариство «Просвіта» у Львові (засновано 8 грудня 1868 р.) надрукувало, відповідно до вказаного закону, зразки статутів і ведення справ «забірково-господарських спілок». Вони стали юридичною підставою розвитку кооперації в Галичині до Першої світової війни. Згодом кооперативні господарства почали ширитися на усьому західноукраїнському терені.

Першу кооперативну крамницю міського типу «Народня Торгівля» було засновано у Львові інженером Василем Нагірним.

Велику роль у становленні кооперації в Галичині відіграли західноукраїнський політик Юліян Павликовський, а також відомий національно-політичний діяч, що згодом став головою уряду Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), Кость Левицький. К. Левицький керував Крайовим кредитним об'єднанням та «Центробанком», був співзасновником Товариства взаємних забезпечень кредиту «Дністер» та довголітнім членом його дирекції. Ці установи відіграли важливу роль у розвиткові кооперативного руху в Західній Україні.

Першим вітчизняним організованим кооперативомбуло Споживче товариство, засноване 1864 р. у Харкові М. Беліним (1829-1904) та В. Козловим (1842-1920), які були обізнаними на прикладах західноєвропейської кооперації. 1866 року В. Козлов приїжджає до Миколаєва, де намагається започаткувати кооперативний рух. Тим часом 1868 року у Києві молодий доцент університету Святого Володимира М. Зібер організовує друге споживче товариство.

Споживчий кооперативний рух починає швидко ширитися в Україні, подібні товариства виникають у Харкові, Одесі, Полтаві, Миколаєві, Херсоні, Чернігові, Катеринославі, але їхній потенційний розвиток гальмують господарсько-економічні умови тогочасної Росії, що призводило до частого занепаду новоутворених товариств.

Перший Український Кооперативний з'їздвід бувся у Києві в травні 1917 р., а незабаром у серпні 1917 р. свою роботу провів вже Другий Кооперативний з'їзд. На з'їздах обговорювалися загальні робочі проблеми і опрацьовувалися плани подальшої розбудови кооперації в Україні.

Щодо вирішення проблеми виходу української кооперації на міжнародний ринок, то у 1918 р. для репрезентації вітчизняних союзів і провадження операцій за кордоном було створено Асоціацію Кооперативних Центральних Об'єднань України (АЦУКС). До її складу увійшли три кита тогочасної української кооперації - «Дніпросоюз», «Українбанк» та «Централ».

Національно-визвольна боротьба українського народу завершилася поразкою і втратою державності. На терені України більшовиками було проголошено маріонеточну Українську Соціалістичну Радянську Республіку (УСРР). За радянської влади вже у 1920 р. кооперація потрапила під жорсткий контроль держави. Потім настав 1922 рік, коли не стало навіть паперової суверенності УСРР[6].

У перші роки НЕПУ бракувало коштів для відродження легкої промисловості, більшовики з метою поліпшення виробництва товарів для населення не заперечували проти розвитку місцевої промисловості кооперативних організацій. Не випадково 14 грудня 1922 р. VІІ Всеукраїнський з'їзд Рад ухвалив постанову «Про промисловість», у якій наголошувалось на тому, що потрібно рішуче уникнути перебоїв у роботі основних галузей промисловості. Для відродження та стабілізації діяльності промислових підприємств визнавалася необхідність надання їм максимальних пільг при оподаткуванні [8, С.9-12].

На початок 1923 р. припадає підйом промислової діяльності райспоживспілок (табл. 1).

Таблиця 1

Промислова діяльність райспоживспілок України на початок 1923 р.

№ п/п	Галузі виробництва	Кількість підприємств
1.	Обробка харчових продуктів	102
2.	Обробка тваринних продуктів	16
3.	Лісівницька справа та обробка дерева	105
4.	Керамічне виробництво	1
5.	Обробка металів	6
6.	Хімічне виробництво	4
7.	Поліграфічне виробництво	3
8.	Електричне виробництво	4
	Усього підприємств, у тому числі власних, орендованих	149 56 93

Джерело: Складено на підставі [15]

За даними 1920-х рр., з-поміж підприємств райспоживспілок переважали харчові підприємства, серед яких було 72 млини, 12 овочевих та фруктових сушилок і 7 олійниць. Серед підприємств з обробки тваринних продуктів налічувалося 9 шкіряних заводів та 7 миловарних. У числі підприємств з обробки дерева були столярні, бондарні, кошикарські та бричкові виробництва. У числі керамічних підприємств - 5 цегельних заводів. Серед підприємств хімічного виробництва - 2 смолоскипидарних заводи, 1 завод колісної мазі і сірникова фабрика[15, С.133]. Перелік промислових підприємств райспоживспілок свідчить про те, що місцева кооперація всіляко намагалась задовольняти потреби членів товариств і населення в цілому у товарах, яких у той час державна промисловість або взагалі не випускала, або випускала у вкрай обмеженій кількості. З усієї кількості підприємств райспоживспілок (149 одиниць) власних було 56 (37,6 %) і орендованих 93 (62,4 %), що свідчить, з одного боку, про бажання розвивати власне виробництво, а з другого - про обмеженість для цього власних коштів (Рис.1).

Рис. 1. Структура підприємств споживчої кооперації у 1923 році

Серйозною перешкодою для виробничої діяльності споживчої кооперації стала економічна криза, яка загострилася навесні 1923 р. Хлібні ціни різко впали, а вартість промислових товарів почала швидко зростати. Збільшення цін на продукцію державної промисловості виявило основне протиріччя між інтересами споживча і виробника.

У період посилення економічної кризи протягом другої половини 1923 р. споживча кооперація намагалася зберегти власні, навіть збиткові, виробництва з тим, щоб забезпечити населення товарами першої необхідності за помірними цінами. Щоб підтримати виробничу діяльність своїх дрібних підприємств, ВУКС у липні-серпні 1923 р. була змушена домоволятися з Українбанком про надання кредитів [17].

У 1939 р. Західна Україна об?єдналась з Українською РСР. Відразу ж розпочалось реформування кооперації. Причому все це робилося без дотримання будь-яких правил. Так, про ліквідацію РСУК було просто оголошено на зборах її працівників 12 грудня 1939 р. В такий спосіб перестали існувати кредитна та споживча міська кооперації, майно яких перейшло до держави. Було проведено націоналізацію найважливіших підприємств виробничої кооперації, зокрема, «Суспільного промислу» у Львові, «Будучості» у Тернополі, ткацької фабрики у Перемишлі. На селі залишилися лише сільські споживчі товариства (ССТ). Повітові об'єднання були замінені райспоживспілками (РСС). Вони розподілялися між обласними споживчими спілками (ОСС). У грудні 1939 р. відбулася нарада окружних представників кооперативних центрів, уповноважених кооперативних окружних спілок і представників споживчих товариств західних областей, яка прийняла ухвалу про злиття всіх споживчих товариств з Укоопспілкою.

В період Великої Вітчизняної війни люди вдавалися до традиційних форм суспільної самодопомоги і самопорятунку. Уже восени 1941 р. самочинно почали відновлюватися споживчі кооперативи по селах і містах, налагоджувалася охорона майна, яке не було ще розграбовано. Німецька адміністрація спочатку допускала відновлення кооперації, хоч офіційно її не визнавала. Зрозуміло, що така обмежена діяльність української кооперації проходила без визначеної регламентації правовими нормами, 6 жовтня 1941 р. відновила свою діяльність «Вукоопспілка».

Умови діяльності кооперативів і союзних об?єднань були дуже складними. Особливо нелегко було добиватись від окупаційної влади дозволу на постачання населенню необхідних товарів, зокрема, таких, як сіль, мило, сірники, інші промислові товари домашнього вжитку. Кооперативному центрові було важко забезпечувати зв?язок з низовими ланками. Однак стосунки між населенням і його кооперативною організацією все ж таки були. Остання сприяла створенню суцільної масової громадської організації, через яку здійснювався зв?язок з найвіддаленішими районами України. Але саме це найбільше не подобалося німецькій владі, вона почала вдаватися до арештів і розстрілів провідних діячів кооперативного руху. Так, у 1943 р. гестапо розстріляло голову «Вукоопспілки» Г. Перевернута разом з дружиною і донькою та члена правління П.Бондаренка. Згодом було ліквідовано діяльність кооперації. Така ж доля спіткала й кооперацію в західноукраїнському краю. Після тривалих домагань у жовтні 1941 р. влада затвердила об?єднання української кооперації під керівництвом РСУК.

З великими труднощами була відновлена діяльність сільськогосподарської, міської споживчої кооперації. Але найбільші перешкоди німці ставили в організації кредитних кооперативів.

14 грудня 1947 р. постановою ЦК ВКГТ(б) та Ради Міністрів СРСР було скасовано карткову систему на всі товари і по всій території Радянського Союзу. Конфіскаційна грошова реформа, проведена одночасно з ліквідацією карткової системи, повинна була усунути загрозу швидкого вимивання товарів з крамниць. Комерційну торгівлю було ліквідовано, а на товари в державних і кооперативних крамницях встановлені єдині роздрібні ціни.

На початок 1951 р. споживча кооперація УРСР об?єднувала вже 8,9 млн. осіб. Повністю відновилась її організаційна структура. На кінець 1960 рр. в ній існували 7772 споживчих товариства, які об?єднувались в 765 райспоживспілок. Районні споживчі спілки гуртувались у кожній області УРСР в облспоживспілку, а ті, в свою чергу, в Укоопспілку.

Отже, протягом другої половини 40-х років споживча кооперація України в основному відбудувала своє зруйноване господарство, а в окремих галузях перевершила довоєнний рівень. Відновилася її традиційна, відповідно до умов радянської дійсності, структура. Утвердилися основні напрями діяльності, значення яких у подальший період змінювалося в залежно від ваги завдань, що стояли в той чи інший час.

У 1954 р. в системі споживчої кооперації УРСР сталися певні структурні зміни. На 1955 р. у систему споживчої кооперації України входило 25 обласних і 470 районних споживспілок, 3297 споживчих товариств.

У серпні 1960 р. ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР прийняли постанову «Про заходи подальшого поліпшення торгівлі», де викладалась ціла програма вдосконалення й розвитку як державної, так і кооперативної торгівлі і визначались основні завдання цієї сфери на 1960-1965 рр., 15 вересня 1964 р. - «Про заходи щодо розширення прямих договірних зв?язків споживчої кооперації з промисловістю», а в березні 1965 р. - «Про поліпшення торгівлі і громадського харчування». В них пропонувалися заходи, що їх повинні вжити кооперативи споживачів та радянська держава для поліпшення організації торгівлі, впровадження прогресивних методів обслуговування покупців, рекламування товарів, вивчення попиту населення і розвитку матеріально-технічної бази.

У другій половині 60-х років процеси модернізації тривали. Сприяла цьому, зокрема, економічна реформа, яка почалась 1965 р. Вона була спрямована на розширення господарської самостійності підприємств, розвиток місцевої ініціативи та широке використання економічних стимулів до праці. Реформа безпосередньо зачепила кооперацію. 31 липня 1965 р. як експеримент на новий порядок планування та оцінки господарської діяльності було переведено ряд організацій споживчої кооперації Донецької, Київської, Львівської та Харківської областей. Передбачалось оцінювати торговельну діяльність кооперативів за двома показниками - товарооборотом та прибутком.

У 1979 р. ЦК КПРС та Рада Міністрів СРСР прийняли постанову «Про подальший розвиток і поліпшення діяльності кооперації», в якій відзначилось не лише досягнення, а й найбільш суттєві недоліки в її господарській діяльності і пропонувалися конкретні заходи для їх подолання. Результати проведеної роботи, однак, виявилися не надто успішними, що визнавалось у постанові «Про заходи по дальшому розвитку споживчої кооперації», прийнятій в 1988 р. вже в умовах так званої «перебудови». У ній проголошувалася необхідність «відродження» кооперації на традиційних світових засадах, але як організації «високоефективної», добре технічно оснащеної, здатної виробляти продукцію та послуги вищої якості, конкурувати з вітчизняними підприємствами та зарубіжними фірмами.

Отже, споживча кооперація УРСР в 1945-1990 рр. становила значну економічну силу і відігравала важливу роль у народному господарстві України. Згідно в розрахунками владних структур вона повинна була забезпечувати заготівлю, зберігання, переробку сільськогосподарської продукції та її реалізацію, а також сприяти піднесенню сільського господарства та подоланню соціально-економічної і культурно-побутової різниці між містом та селом.

Однак господарська діяльність споживчої кооперації не могла бути ефективною. Адже доводилось діяти в умовах неефективної «соціалістичної» економічної системи, недосконалих народногосподарських планів, шкідливих для кооперації вказівок державної адміністрації, без стимулів до праці, терпіти всевладдя партійно-господарської номенклатури. Як і весь господарський комплекс СРСР, споживча кооперація України розвивалась екстенсивним шляхом, майже без врахування й використання досягнень науково-технічного прогресу, вичерпала на кінець 80-х років всі можливості розвитку по цьому шляху і опинилася в стані кризи[3].

Розділ ІІ. Аналіз функціонування підприємств споживчої кооперації

2.1 Зарубіжний досвід діяльності підприємств споживчої кооперації

Заслуговує уваги діяльність кооперації Західної Європи, де кооперативи, поряд з важливими економічними, виконують ще й корегувальні соціальні функції. У Західній Європі представлені моделі реформування кооперативних секторів країн з перехідною економікою.

Економічні системи країн Центральної та Східної Європи найбільш подібні українській, тому позитивні тенденції в кооперативному русі цих країн можна застосувати до України. Розвиток кооперативного сектора в країнах з перехідною економікою, а саме в країнах Центральної та Східної Європи, характеризується такими особливостями:

1) держава, усвідомлюючи значення споживчих кооперативів для розвитку національної економіки та для інтеграції національних економік у світове господарство, сприяє кооперативній діяльності;

2) кооперативні організації розвинених країн ЄС підтримують трансформаційні процеси в кооперативах Центральної та Східної Європи з метою їх пристосування до вимог глобалізації;

3) кооперативи Центральної та Східної Європи підвищують свою конкурентоспроможність на національному та світовому ринках, застосовуючи позитивний досвід споживчих кооперативів країн з розвиненою економікою і використання прогресивних інноваційних методів діяльності[7].

В Україні державні органи не цілком усвідомлюють важливе значення кооперативного сектора для економіки країни. Майже всі інвестиції Європейського банку реконструкції та розвитку, а також Світового банку зосереджені в приватному секторі. Така пасивна позиція органів влади у використанні інтеграційного потенціалу міжнародної кооперації може продовжити кризові явища в кооперативному секторі.

З метою підтримки і розвитку спільних (загальноєвропейських) кооперативних підприємств (організацій) на території ЄС було створено Європейське кооперативне об'єднання (ЄКО). До нього ввійшли 6 європейських кооперативних об'єднань і 171 національна кооперативна організація з різних країн Європейського Союзу. Кооперативні об'єднання, що вступили до ЄКО діють в усіх основних секторах економіки: сільському господарстві, промисловості, банківській справі, будівництві і утриманні соціального житла, послугах, аптечній справі, роздрібній торгівлі. Ці кооперативи об'єднують 163 млн членів, мають 267 тис. кооперативних підприємств з числом працівників 5,4 млн.

Стратегічним завданням ЄКО на 2007-2010 рр. є розвиток представництва та визнання кооперативів у державних і загальноєвропейських структурах рівноправним партнером у Європейському соціальному діалозі.

Враховуючи досвід країн Європейського Союзу та країн з перехідною економікою, державна підтримка споживчої кооперації як напрям підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності кооперативів набуває все більшого значення. Взаємодія з загальнодержавними та регіональними органами управління в Україні повинна розпочатися з внесення змін і доповнень у чинні закони та нормативні акти стосовно надання преференцій підприємствам споживчої кооперації залежно від статусу території їх діяльності та рівня виконання ними соціальних функцій. Для досягнення високих результатів діяльності Українські кооперативи повинні побудувати співробітництво з органами влади на спільних угодах, наприклад, співпрацювати у сфері державних замовлень на продукцію кооперативних підприємств.

Значної уваги серед усіх західно-європейських кооперативних рухів заслуговує кооперативний рух Швеції. Ця країна характеризується динамічністю і інноваційністю кооперативної діяльності. Шведські кооператори використовують найсучасніші технології і методи бізнесу. Споживча кооперація Швеції ґрунтується на системі самообслуговування та системі супермаркетів. Широке застосування технології глибокозаморожених продуктів дозволило стати споживчим кооперативам Швеції провідними експортерами даних продуктів. Споживча кооперація Швеції входить у десятку кращих торгових компаній країни.

Таких успіхів в кооперативній сфері Швеція досягла завдяки таким принципам діяльності:

- демократичний характер управління, заснований на рівноправності всіх членів і принципах демократичної побудови організаційної структури кооперативів;

- неприпустимість збагачення одного члена кооперативу за рахунок іншого, справедливий розподіл прибутку між членами, а саме пропорційно до їх економічній діяльності;

- обов'язковість відрахувань до фондів згідно зі статутом;

- відсоток нарахувань на пайовий капітал у разі розподілу прибутків має бути суворо обмежений.

Споживча кооперація Швеції є найкращим прикладом здійснення кооперативної діяльності не тільки для України, але і для багатьох розвинених країн світу.

Цікавим є досвід Італії у сфері споживчої кооперації. На відміну від інших країн, розквіт споживчої кооперації Італії відбувся в середині 80-х років, а саме у період спаду кооперативного руху в інших європейських країнах. Це було спричинено головним чином незначною участю кооперативів в економіці країни післявоєнного періоду, а також релігійною і політичною роздробленістю кооперативного руху.

Парадоксально, але повільний розвиток кооперативного руху в Італії в післявоєнний період позитивно вплинув на подальшу кооперативну діяльність країни. Тісні зв'язки з коопераціями інших країн дозволили врахувати їх досвід і уникнути помилок. Сьогодні в Італії близько половини супермаркетів належать кооперації.

Діяльність італійських кооперативів ґрунтується на таких принципах:

- обмежений розмір сукупного паю;

- розмір мінімального статутного фонду не фіксується (принцип відкритих дверей);

- одна людина - один голос незалежно від розміру паю;

- регульований соціальний склад: членами споживчого кооперативу не можуть бути посередники, а також особи, що займаються збутом аналогічної для кооперативу продукції, тобто виключається можливість використання кооперативу для особистого збагачення;

- наявність податкових пільг:

а) відсутність подвійного оподаткування;

б) протягом перших 10 років кооперативи звільняються відподатку на корпорації, в подальшому діє пільгове оподаткування;

в) передбачений мінімальний дохід пайовика, який не обкладається податком.

Позитивний досвід розвитку споживчої кооперації спостерігається у Швейцарії. Швейцарський кооперативний рух є прикладом «некласичного розвитку» споживчої кооперації. Розширення кооперативної діяльності в Швейцарії відбувалося шляхом відкриття нових магазинів і системи самообслуговування. Швейцарські кооперативи досягли успіху в кооперативній діяльності завдяки концентрації і укрупненню споживчих товариств. Концентрація і укрупнення полягає в злитті різних видів і галузей кооперативів з перспективою створення єдиних цільових організацій. В 70-хрр. швейцарські кооператори (як і кооператори більшості європейських країн) відмовилися від отримання дивідендів і перейшли на політику низьких цін.

Негативний досвід кооперативної діяльності належить Франції. Історично склалося так, що у Франції переважав регіональний кооперативний рух. Головним чином кооперативна діяльність розвивалася на Півночі, а на Півдні вона знаходилася в занепаді. Основна проблема французької споживчої кооперації - слабке управління. Французи не довіряли людям з вищою освітою і керівниками кооперативів були переважно особи низького та середнього класу з високим рівнем знань у торгівлі, але низьким у бізнесі. Втрата соціальної бази, орієнтація на оптових постачальників і невміння організовувати кооперативний процес призвели до того, що 40 % кооперативів припинили своє існування.

Досвід економічних перетворень у кооперативній системі Німеччини також свідчить про негативні тенденції розвитку кооперативного руху в країні. Основними причинами погіршення ситуації у сфері споживчої кооперації Німеччини стали слабкість центральної влади союзів кооперативів і закритість інформації для пайовиків. Керівники споживчих кооперативів, користуючись відсутністю доступності інформації, викупили більшість акцій своїх товариств і стали перетворювати їх в акціонерні компанії. Через перетворення кооперативів у фактично акціонерні товариства кооперативний рух Німеччини розколовся [7].

2.2 Функціонування підприємств споживчої кооперації в Україні

Споживча кооперація функціонує як соціально-економічна система. З усіх складових кооперативного сектору економіки вона є найбільш структуризованою та організаційно оформленою.

Споживча кооперацiя розвиває бiльш нiж 25 видiв господарської дiяльностi у таких галузях як: торгiвля, заготiвлi, виробництво, транспорт та будiвництво, послуги. Господарську дiяльнiсть споживча кооперацiя здiйснює через розгалужену мережу торговельних, заготiвельних та виробничих пiдприємств. Тiльки у сферi кооперативної торгiвлi нараховується більше 27,8 тис. роздрiбних підприємств i 8,2 тис. підприємств масового харчування. Їх рiчний товарооборот становить 1,5 млрд.грн. У споживчiй кооперацiї функцiонує близько 3,1 тис.виробництв, якi випускають товарiв на 460 млн.грн. в рiк. Дiє також заготiвельна мережа, яка iнтегрована з первинною переробкою сировини. Заготiвельний оборот становить 380 млн.грн. в рiк. У необоротних активах розмiщено 2,9 млрд.грн. Споживча кооперацiя України - це добровiльне об'єднання громадян для спiльного ведення господарської дiяльностi. До складу Центральної спiлки споживчих товариств (Укоопспiлки) входять: Кримська республiканська спiлка споживчих товариств; 21 облспоживспiлки; 251 районнi спiлки споживчих товариств; 202 районних споживчих товариств;1354 сiльських споживчих товариств, 92 мiських споживчих товариств, 7293 iнших суб'єктiв господарювання[5].

Основою спілки в сучасній Україні є підприємства середнього та малого бізнесу (ресторани, кафе, ринки, магазини, готелі, підприємства з виробництва хлібобулочних і кондитерських виробів, ковбасної продукції, безалкогольних напоїв і т. д.). Станом на 1 вересня 2011 року, пайовиками Укоопспілки є більше 500 тисяч чоловік. У складі Укоопспілки функціонує 3 тис. 300 ресторанів, 10 тис. 500 магазинів, 265 виробничих підприємств, 5 тис. 700 об'єктів, які надають населенню побутові послуги[14].

Розвиток національної споживчої кооперації знаходиться під впливом тенденцій, які спостерігаються у міжнародному кооперативному русі, який характеризується такими процесами:

1. Проникнення кооперації в нові сфери діяльності: відпочинку, освіти, охорони здоров'я, фінансів.

2. Зростання обсягів діяльності кооперації. Сьогодні кооперативи відіграють визначальну роль у збуті та переробці продукції рослинництва і тваринництва, а також у забезпеченні господарств технікою, кормами, насінням, добривами, паливом,кредитами й т. ін.

3. Підвищення ролі міжнародного співробітництва нарегіональному й глобальному рівнях. Активна співпраця кооператорів у регіональному та світовому масштабах дозволяєбільш повно забезпечити потреби у ресурсах і досвіді праці.

4. Пожвавлення кооперативного підприємництва у сфері фінансів. Це пов'язано в першу чергу з масовим попитом населенняна фінанси, а також зі збільшенням зацікавленості у страхових послугах.

5. Скорочення частки споживчих кооперативів у сфері роздрібної торгівлі в країнах Західної Європи. У багатьох споживчих кооперативах, які працюють в сфері роздрібної торгівлі погіршилося фінансове становище, знизились темпи капіталовкладень, прибутки та відрахування в резервний капітал. Насамперед, ця тенденція пов`язана з бурхливим зростанням великих торгівельних мереж, які є більш конкурентоспроможними на ринку роздрібної торгівлі. Ця тенденція в останні шість років є також притаманною для української економіки.

6. Підвищення ролі багатофункціональних товариств у кооперативному секторі економіки. Ця тенденція зумовлена зменшенням потреби в традиційних споживчих товариствах. Для того щоб зберегти себе, частина цих кооперативів поруч з підприємствами роздрібної торгівлі й оптовими базами почалис творювати установи для страхування та кредитування своїх членів, підприємства побутових і соціальних послуг, житлово-будівельні комбінати тощо, перетворившись таким чином на універсальні товариства[18].

Перехід до ринкової економіки, який супроводжувався глобальними кризовими явищами, негативно позначився на розвитку споживчої кооперації: звузилися масштаби її діяльності, знизилася віддача економічного і соціального потенціалу, погіршився соціально-економічний стан, суттєво послабилася її соціальна місія.

Для зупинення цих процесів в споживчій кооперації проведені глибокі реформи і перетворення, широкомасштабні заходи, які базуються на сучасних кооперативних теоріях, наукових рекомендаціях і прогнозах.

В умовах ринкової трансформації суспільства Укоопспілка виконала своє основне завдання: зберегла цілісність системи, призупинила кризові явища в системі, не допустила розвалу споживчої кооперації.

В умовах розвитку ринкових відносин торгівля як важлива складова сфери економіки України набуває все більшого розвитку. На сучасному етапі споживчий ринок характеризується високим рівнем насиченості продовольчими та непродовольчими товарами, стабільним постачанням, що разом із підвищенням купівельної спроможності населення закріплює позитивну тенденцію росту обсягу роздрібного товарообороту (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка роздрібного товарообороту підприємств торгівлі України за 2005-2012 рр. (млн.грн.)[3]

За 2005-2012 рр. роздрібний товарооборот торговельних підприємств зріс у 6,7 рази. Варто зазначити, що за темпами росту товарообороту Україна випереджає сусідні країни -Росію і Білорусь (табл. 2).

Таблиця 2

Індекси фізичного обсягу товарообороту за 2005-2012 рр. [3]

Роки	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Країни
1. Росія	109,0	111,0	109,3	108,8	112,5	112,8	113,9	116,0
2. Білорусь	111,8	128,2	111,5	110,3	111,5	120,0	117,4	115,3
3. Україна	108,1	113,7	115,0	120,5	121,9	123,4	126,4	129,5

У контексті розвитку торгівлі України споживча кооперація відіграє важливу роль, особливо у сільській місцевості. За досліджуваний період вона забезпечує стабільний ріст обсягу товарообороту. Зміна товарообороту торговельних підприємств споживчої кооперації в 2005-2012 рр. наведені в таблиці 3.

За даними таблиці, можна зробити висновки, що за вказаний період спостерігається стійка тенденція до зростання товарообороту. Стабільною також залишається частка товарообороту у сільській місцевості (понад 50%). Однак, негативним є те, що частка роздрібного товарообороту підприємств споживчої кооперації в загальному товарообороті по Україні зменшується. Це пояснюється тим, що темп росту товарообороту підприємств інших форм власності випереджає темп росту товарообороту підприємств споживчої кооперації (рис.3).

споживча кооперація зарубіжний досвід

Таблиця 3

Роздрібний товарооборот торговельних підприємств споживчої кооперації України за 2005-2012 рр.

Роки	Роздрібний товарооборот підприємств торгівлі, млн. грн.	Питома вага роздрібного товарообороту у сільській місцевості, %	Частка товарообороту споживчої кооперації у роздрібному товарообороті України, %
	всього	у тому числі у сільській місцевості
2005	1283,4	743,1	57,9	4,8
2006	1331,0	780,0	58,6	4,2
2007	1403,5	801,4	57,1	3,8
2008	1510,0	1055,3	55,7	2,9
2009	1711,4	1212,9	56,2	3,3
2010	2130,4	1446,1	55,4	2,8
2011	2431,1	1614,5	54,8	2,4
2012	2727,0	1833,6	55,0	1,9

Джерело: [3]



Рис.3 Динаміка роздрібного товарообороту торговельних підприємств споживчої кооперації у 2005-2012 рр. (млн.грн.)

Позитивний вплив на ріст роздрібного товарообороту підприємств торгівлі в Україні мають: збільшення кількості універсальних магазинів (універсамів, супермаркетів), добре оснащених сучасним холодильним і технологічним устаткуванням; упровадження нових форм торгівлі; рекламні та заохочувальні заходи тощо. Вони сприяють також зниженню витратомісткості товарообороту, збільшують фінансові можливості подальшого розвитку галузі.

Водночас необхідно зауважити, що висока конкурентоспроможність універсальних магазинів, розташованих в обласних і районних центрах, все більше поглинає ринок, призводить до зменшення кількості малих підприємств, діяльність яких пов'язана з високою витратомісткістю і збитковістю. Особливо це стосується мережі торговельних підприємств споживчої кооперації, де за 2005-2012 рр. кількість торговельних підприємств скоротилася в 2,1 рази з 27,8 тис. одиниць на 01.01.2006 р. до 13,2 тис. одиниць на 01.01.2013 р., що не могло не вплинути на темпи росту роздрібного товарообороту. Завдяки покращенню транспортної інфраструктури населення, яке проживає в сільській місцевості, має можливість закуповувати товари в універсальних магазинах районних і обласних центрів, що також не сприяє збереженню та розвитку мережі кооперативних підприємств.

Відносно низькі темпи росту роздрібного товарообороту підприємств споживчої кооперації зумовлені ще й тим, що вони зайняті здебільшого продажем витратомістких товарів першої необхідності та повсякденного вжитку, на які торговельна надбавка переважно є низькою. Унаслідок цього середній рівень доходів у відсотках до товарообороту продовж 2006-2012 рр. був нижчим за рівень витрат, що не сприяло інноваціям у торговельну галузь. Лише в 2012 році рівень доходів від продажу товарів перевищив рівень витрат на 0,21 % до товарообороту і становив 15,50 %.

У ситуації, що склалася, і доходи і витрати мають тенденцію до зниження. Тому потрібно проводити належну цінову політику та шукати способи зниження витрат.

Певну конкуренцію споживчій кооперації становлять також приватні підприємці, які на невеликих торговельних площах реалізують сільському населенню як продукти харчування, так і промислові товари, а діяльність таких підприємств не завжди є прозорою.

Отже, з огляду на вищезазначений аналіз тенденцій розвитку роздрібної торгівлі та враховуючи важливу соціально-економічну роль споживчої кооперації в обслуговуванні сільського споживача, можна визначити такі напрями підвищення соціально-економічної ефективності функціонування кооперативної торгівлі:

1. Надалі вдосконалювати структуру мережі торговельних підприємств і впроваджувати якісно нові системи обслуговування ринкового типу. Розширити мережу коопмаркетів із широким асортиментом товарів і максимальними зручностями для покупців. Розвинути широку систему бонусів від виробників і постачальників, надавати маркетингові послуги, рекламу, аукціони.

2. Підвищити роль кооперативної оптової ланки та забезпечити її інтеграцію з роздрібною мережею у формуванні товарних ресурсів і централізованого постачання, що знизить витратомісткість обороту та прискорить оборотність товарів.

3. Підвищити рівень фінансового менеджменту, економічно обґрунтованого планування доходів, витрат і прибутку, ресурсного забезпечення операційної діяльності та реальних інвестицій.

4. Підвищити рівень факторного аналізу і контролю виконання плану економічного та соціального розвитку торговельних підприємств, їх фінансового стану. Своєчасно виявляти фінансові проблеми, вживати антикризові заходи і запобігати банкрутству підприємств.

Діяльність торговельної галузі споживчої кооперації за вказаними напрямами буде сприяти росту роздрібного товарообороту та прибутку, підвищить соціально-економічну ефективність її функціонування[3].

Розділ ІІІ. Проблеми діяльності підприємств споживчої кооперації в Україні

3.1 Проблеми функціонування підприємств споживчої кооперації в Україні

Споживча кооперація України в системі економічних відносин за своєю суттю не має принципових відмінностей від інших галузей і сфер народного господарства України. Але в якісній характеристиці, змісті, функціях можна відмітити низку особливостей, зумовлених природою, багатофункціональністю й організаційною побудовою системи споживчої кооперації. Основні з них - це:

- наявність комбінованої соціально-економічної системи, багатогалузевий і багатоцільовий характер діяльності, багатоступеневість і комплексність системи управління;

- демократичність управління власністю і розподілу прибутку, специфіка володіння, користування та розпорядження майном споживчих товариств, функціонування на основі самодіяльності пайовиків;

- специфіка міжгалузевих економічних зв'язків зовнішньоекономічної діяльності, участь у міжнародному кооперативному русі;

- сприяння соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, органічний (традиційний) зв'язок з сільським господарством[9].

На наш погляд, основні економічні проблеми споживчої кооперації України у ХХІ ст. - це:

- неефективність законодавчої бази, державної регуляторної політики, недостатня якість інформаційного простору країни, відсутність масштабних інформаційних систем управління підприємствами;

- неефективне використання наявних ресурсів і ліквідного майна;

- низький рівень інноваційної діяльності в умовах слабкої адаптованості політико-економічної системи держави до умов сучасного ринку;

- відсутність ефективної динамічної системи управління;

- недостатній рівень інвестицій у підвищення ефективності виробництва та якості послуг;

- дефіцит знань про світовий досвід і можливості використання прозорих і демократичних методів управління, ефективних прийомів соціального і господарського менеджменту, практики маркетингу, бізнес-планування, сучасних методів і форм управління та організації господарської діяльності, низький рівень консалтингу та бізнес-освіти у вищій школі.

Трансформаційний період розвитку сучасної української економіки обумовив негативні тенденції розвитку споживчої кооперації, серед яких основними є:

- недостатня адаптація української споживчої кооперації до ринкових форм і методів господарювання;

- істотне руйнування економічного і ресурсного потенціалу кооперації в умовах глобальної кризи перехідного періоду;

- проблема неефективного використання наявних ресурсів і ліквідного майна;

- проблема структурної закритості;

- проблема соціального характеру, яка пов'язана зі складним становищем сільського населення, соціально-демографічною ситуацією, низьким соціально-культурним рівнем розвитку сільської місцевості України.

У такій ситуації ускладнюється процес посилення конкурентоспроможності підприємств та організацій споживчої кооперації. В той же час, саме конкуренція виступає найсуттєвішим фактором ринкової економіки, яка спроможна відновити стан кооперативної сфери.

В умовах сучасної ефективної конкуренції спостерігається домінування нецінових методів, оскільки суперництво передбачає боротьбу за диференційований попит. Розробляючи стратегію і тактику здійснення своєї діяльності на ринку, підприємства споживчої коопераціїзаймаються створенням продукції, яка за своїми якостями відповідає попиту споживачів. Але слід врахувати, що паралельно з підвищенням якості та розширенням асортименту продукції відбувається значний ріст затрат на її виготовлення, що призводить до росту цін, а це вже небажаний показник у конкурентній боротьбі.

Сучасні умови, пов'язані зі становленням ринкових відносин в Україні, поставили споживчу кооперацію перед необхідністю розв'язання складних проблем, зокрема недопущення збиткової діяльності.

Складові ефективної діяльності підприємств споживчої кооперації:

1) компетентність керівництва;

2) рівень економічної підготовки спеціалістів;

3) рівень управління фінансовими ресурсами;

4) контроль за управлінням власністю;

5) недосконалість податкового законодавства;

6) рівень маркетингу.

У результаті незадовільної економічної підготовки керівництва та працівників, підприємства споживчої кооперації виявились неадаптованими до ринкових форм і методів господарювання. Тому виникають труднощі при організації аналітичної, прогнозної, фінансової роботи та забезпечення фінансової стабільності.

Значні причини збитковості споживчих підприємств та організацій полягають у неефективному управлінні фінансовими ресурсами. Основна причина цього - недотримання принципу самоокупності: доходи підприємства не покривають його витрат. Крім того, відсутність зацікавленості керівництва в збільшенні обсягів господарської діяльності призвела до перевищення витрат обігу над отриманими доходами.

Доходи підприємств мають тенденцію до скорочення, оскільки продовжують скорочуватись обсяги господарської діяльності в торгівлі (оптовій та роздрібній), на заготівельних і виробничих підприємствах, знижується ефективність праці. На підприємствах показники, які характеризують ліквідність, платоспроможність, фінансову стійкість підприємств, розрахунки з мінімізації податків і максимізації прибутку не відповідають оптимальним значенням. Крім того, на підприємствах не здійснюється бізнес-планування.

Збиткові підприємства споживчої кооперації характеризуються нестачею власного оборотного капіталу. Одночасно з нестачею оборотного капіталу на підприємствах знаходиться надлишок основних засобів, у порівнянні їх з фактичним обсягом діяльності. Неефективне використання матеріально-технічної бази підприємств споживчої кооперації збільшує збитки підприємств. Велика частина виробничих потужностей або простоює, або здається в оренду. Однак, надання в оренду торгових приміщень на короткий термін (один рік) не стимулює орендарів вкладати кошти у зміцнення і підтримання у належному стані матеріально-технічної бази діючих підприємств торгівлі та громадського харчування. Кошти за оренду приміщень перераховуються ними на рахунок райспоживтовариства, а на ремонт приміщень не повертаються. Ремонти приміщень, заміна торгово-технологічного обладнання, особливо холодильного не проводиться роками, що негативно відображається на якості та культурі торговельного обслуговування населення. Крім того, відчуження об'єктів нерухомості (магазинів, промислових підприємств), які знаходяться в районних центрах, призвело до втрати вигідного сегмента споживчого ринку.