Комерційне товарознавство

Гумові суміші складаються з каучуку, вулканізуючих речовин, речовин, що запобігають старінню, зміцнювачів, наповнювачів, по-м'якшувачів, барвників, регенерату.

Класифікація і характеристика асортименту гумового взуття

Асортимент гумового взуття менш різноманітний і класифіку-ється за цільовим призначенням, характером використання, видами і різновидами (особливостями конструкції), статевовіковим призначен-ням, розмірами, методами виготовлення, матеріалом верху, фасоном і моделлю, висотою каблука.

Гумове взуття за цільовим призначенням поділяють на побуто-ве, спортивне і виробничо-технічне (робоче). Залежно від сезону носін-ня розрізняють взуття весняно-осіннього призначення, літнє і зимове.

Асортимент взуття весняно-осіннього призначення включає калоші, чобітки, ботики тощо. До літнього взуття належать туфлі і напівчеревики, до зимового --чобітки, ботики (переважно з текстильним верхом з вовняних і напіввовняних тканин, штучного хутра з утеп-леними підкладками й устілками).

За характером використання розрізняють гумове взуття для но-сіння на шкіряному і валяному взутті й таке, що надягається безпосе-редньо на панчохи або шкарпетки. У загальному випуску побутового взуття друга група користується найбільшим попитом, тому що пере-важна більшість шкіряного взуття виготовляється на гумовій підошві.

Побутове взуття. За видами і різновидами розрізняють кало-ші, чоботи, чобітки, ботики і туфлі.

Калоші Звичайні, призначені для надягання на шкіряне і ва-ляне взуття; високі, що закривають усю тильну частину стопи і кісточ-ки, -- для надягання безпосередньо на ногу; напіввисокі, доходять до кісточки і закривають значну частину тильного боку стопи, для надягання на панчохи, шкарпетки, а також на валяне взуття або унти, їх виготовляють із застосуванням трикотажного полотна з начосом або без нього, а також шерстяної байки.

Калоші випускають чорного кольору, лаковані (за винятком клейових без підшивки для валяного взуття) для всіх статевовікових груп населення.

Чоботи - взуття, що надягається безпосередньо на ногу, а ри-бальські закривають стегно і мають надставку до халяв. їх випускають полакованими чорного кольору, з накладними формованими каблу-ками, виготовляємими методами формування або окиснювання. Для підкладки чобіт використовують бумазею-корд, саржу, трикотажну бавовняну трубку ластикового переплетення тощо. Випускають чоло-вічі і жіночі чоботи.

Чобітки надягаються безпосередньо на ногу. їх виготовляють цільногумовими, із полівінілхлориду або з текстильним верхом на під-кладці з трикотажного полотна з начосом, шерстяної байки або штуч-ного хутра з вкладною утеплюючою устілкою. Вони бувають лаковані або без лакованої плівки, з різними оздобленнями - бордюрами, тис-ненням, аплікаціями та з халявами різної висота. Текстильні чобітки виготовляють без застібки і з застібкою-6лискавкою зі шнурівками на блочках.

Для покращання гігієнічних властивостей чобітки із ПВХ-шіастизолю комплектуються утепленими вкладними панчохами з три-шарового матеріалу (штучне хутро, дубльоване поропластом і трико-тажним капроновим полотном) і матеріалами з капронової тканини, затягуються шнурівками.

За методом виготовлення розрізняють гумове взуття штам-поване, формоване, лите під тиском, рідкого формування. За матері-алом верху - взуття з полівінілхлориду, а також з текстильним верхом.

Фасон гумового взуття визначається формою його воскової частини, а також формою і висотою каблука. Залежно від форми вос-кової частини розрізняють взути з вузьким, широким, тупим, круглим і напівкруглим носком. Модель гумового взуття визначається конст-рукцією верху, наявністю прикрас, видом застібки. Основними видами прикрас є тиснення, бордюри, відвороти, декоративні клапани апліка-ції, а також кільця, пряжки тощо. Крім того, для прикрашання вико-ристовують декоративну і функціональну фурнітуру: пряжки-зажими. пряжки-защіпки. петлі для шнурівок, пряжки з кріпленням на кнопку. застібки -"блискавка".

За висотою каблука розрізняють взуття з потовщенням у п'ят-ковій частині (набійкою), низькими, середніми, високими каблуками Висота низьких каблуків -- 25 мм, середніх --25--40, високих -- більше 45 мм. На високому каблуці виготовляється тільки жіноче взуття, ді-воче - на середньому.

Спортивне взуття призначене для занять фізкультурою і спортом, а також активного відпочинку. Його виготовляють з верхом із тканин, переважно з дубльованої двошарової кирзи, а також із джинсової тканини з гумовими обсоюзками, окантовкою деталей вер-ху, на блочках із шнурівкою або гумкою на підйомі Суцільно-штампованими випускають лише туфлі купальні. Виготовляють таке взуття клейовим або формованим методами.

Для усунення ковзання гумових підошов застосовують метале-ві і гумозі шини різної конфігурації знімні металеві пластинки (у взутті для альпінистів), волокнисті наповнювачі

За статевовіковим призначенням спортивне взуття поділяють на чоловіче, хлопчаче, жіноче дівоче, шкільне і дитяче. Розміри гумового спортивного взуття: чоловіче - 255, 262, 270, 277, 285, 292, 300, 307; жіноче - 225, 232, 240, 247; хлопчаче -225. 232, 240. 247; шкільне - 202,210,217; дитяче - 165,172,180, 187.195.

За видами і різновидами розрізняють туфлі черевики, напівчеревики.

Тулі спортивні бувають суцільнокроєні, зі шнурівкою на блочках, внутрішнім воском і задником, гумовою обсоюзкою, на гумовій підошві, із зовнішнім потовщенням у каблучній частині

Туфлі кросові випускають зі шнурівкою на блочках, з фігурни-ми надблочниками, підсилюючими накладками із синтетичної тасьми, високими зовнішніми задниками з прогумованої тканини, підсиленими вініл-штучною шкірою з вентилюючими отворами, з рифленими гумовими обсоюзками, гумовими носками на гумових підошвах без потовщення в п'ятковій частині.

Туфлі для активного відпочинку за зовнішнім виглядом нагадують кросові, їх виготовляють на підошві зі спіненого полівінілхлориду з вкладними устілками-супінаторами з пористої гуми.

Туфлі для тенісу виготовляють із шнурівкою на блочках, з гумовими обсоюзками і носками на гумових підошвах із спеціальним рифленням без потовщення в каблучній частині, підсилені в геленковій та пучковій частинах текстильними язичками, прокладкою із пористого матеріалу.

Туфлі купольні формують із кольорової гуми, потовщенням на заднику, бортах і носку.

Сандалі для басейну виготовляють методом формування з ко-льорової гуми. Вони складаються з підошви з двома гумовими ремін-цями (роз'ємними або нероз'ємними).

Черевики баскетбольні подібні до туфель тенісних. Черевики футбольні подібні до туфель кросових, але на підо-шві мають гумові шипи та підсилювачі в передній частині.

На замовлення спортивних товариств випускають гумове взут-тя для майстрів спорту.

Існує сім груп взуття: калоші, ботики, чобітки з текстильним верхом, чобітки та напівчобітки суцільногумові, чобітки з полі вінілхлориду, спортивне взуття, чоботи. У межах вказаних груп передба-чено підгрупи за статевовіковим призначенням.

Подальший поділ здійснюється за характером використання та матеріалом верху.

Спортивне взуття в межах статевовікових підгруп поділяють за видами.

Перевірка якості гумового взуття

Гумове взуття приймають партіями. Партія - добове виго-товлення виробів, що супроводжуються одним документом про якість. Для проведення фізико-механічних випробувань відбирають 0,05 % партії, але не менше двох пар; для молодіжного, дитячого і шкільного взуття -- 0,1 %, але не менше чотирьох пар.

Лабораторним випробуванням піддають взуття на гумових за-водах відповідно до показників, передбачених стандартами на відпо-відні види взуття. Взуття вважається якісним, якщо воно за всіма по-казниками відповідає вимогам документації. У разі незадовільного ре-зультату за будь-якими показниками проводять повторне випробу-вання подвійної кількості зразків. Якщо взуття хоча б за одним показ-ником не відповідає нормам стандарту, воно визнається неякісним.

У торговельних організаціях шляхом зовнішнього огляду про-водять вибіркову перевірку сортності. Суцільну перевірку здійснюють при розходженні фактичної сортності з даними заводу-виготівника.

Гумове взуття, за винятком фермових чобіт, туфель, а також спортивного, яке на сорти не поділяють, випускають двох сортів. При встановленні сорту враховують характер дефекту, його розмір і розмі-щення. Обмежується й загальна їх кількість (не більше трьох на кож-ному виробі), оскільки допустимі дефекти не повинні зосереджува-тися в одному місці. Таку саму кількість дефектів із числа допустимих передбачено і для виробів, що не поділяються на сорти, тобто випус-каються стандартними. У взутті з текстильним верхом аналогічне об-меження передбачено для виробів 2 сорту, а у виробах 1 сорту допускається не більше двох відхилень.

У гумовому взутті не допускається непарність, тобто невідпо-відність однієї півпари іншій за розміром, формою, кольором, товщи-ною деталей; липкість лакованої плівки, виступання сірки, механічні пошкодження, відхилення деталей верху, розходження підкладки з кольоровою устілкою, запресовані складки на підкладці тощо.

Гумове взуття, що не відповідає вимогам 2 сорту, а формовані туфлі, чоботи, спортивне взуття - вимогам стандарту, переводяться в брак.

Валяне взуття

Основне призначення даного взуття -- захист ноги людини від впливу низької температури, завдяки малій теплопровідності сировини --вовни, значної її товщини. Сировиною для виготовлення валяного взуття є натуральна овеча вовна, пух козячий чесаний, використовують також з відходів овчинного і хутряного виробництва. відновлену вовну з вовняних. текстильних і трикотажних шматків.

Класифікація і характеристика асортименту валяного взуття

Асортимент валяного взуття менш різноманітний, його поділя-ють за такими ознаками: призначенням - побутове і спеціальне; статевовіковою ознакою і розміром - чоловіче (26 - 35), жіноче (23 - 27), дитяче (13 - 22); складом суміші - грубововняне звичайної якості, на-туральної вовни 41 - 61 %, у тому числі пояркової не менше 65 %; по-ліпшеної якості (напівгрубововняне) - натуральної вовни не менше 60 %, у тому числі напівгрубої - 20 %, грубої - 20 %, пояркової - 20 %; фетрове - натуральної овечої напівгрубої вовни 42 %, козячого пуху 14 %, очоси камвольного і тонкосуконного виготовлення. Грубововня-не валяне взуття поділяють залежно від маси на обважнене, тонке і середнє.

Крім того, за видом обробки розрізняють натуральне, фарбо-ване (гладкофарбоване, трафаретного фарбування) і меланжеве; за ха-рактером обробки - без обробки і з обробкою тасьмою, мотузкою, шкірою, штучною шкірою, хутром, аплікацією, металевою фурніту-рою; з різноманітними застібками -„блискавка", кнопками, ґудзиками, блочками, пряжками; за особливостями виготовлення - суцільноваляне, з привулканізованим гумовим низом, а фетрове - зі шкіряним ни-зом; за методом кріплення низу -- пресової і котлової вулканізації, кле-йового методу кріплення; за формою - асиметричне, симетричне.

Побутове валяне взуття використовується для звичайних умов носіння, тобто для захисту від низьких температур. Найбільша питома вага в асортименті припадає на грубововняне валяне взуття. Залежно від маси і товщини стінок його поділяють на дуже важке з підвищени-ми теплозахисними властивостями, значною масою і жорсткістю; се-реднє - для носіння у звичайних зимових умовах і тонке - для носіння при невеликих морозах або з гумовими калошами. Теплозахисні вла-стивості

Чоботи валяні з пришитим до верху халяви полотном (запобі-гає потраплянню снігу в середину чобота) мають високу надійність в експлуатації.

Взуття фетрове валяне має гарний зовнішній вигляд. До його складу входять: козячий пух - до 14 %, вовна - ЗО %, очоси гребінні й апаратні -- 8 %, а також вовна овеча натуральна напівгруба - 42 % і очоси власного виготовлення ~ 6 %.

Видовий асортимент фетрового взуття: чоловічі чоботи зі зви-чайними, видовженими і розширеними халявами; жіночі чоботи зі звичайними і високими халявами; дитячі чоботи зі звичайними халя-вами. Фетрове взуття може бути фарбованим і нефарбованим, без при-крас і прикрашене тасьмою, мотузкою, натуральною, штучною чи синтетичною шкірою, натуральним або штучним хутром; аплікацією.

За якістю суміші розрізняють грубововняне, напівгрубовов-няне і фетрове валяне взуття з гумовим низом. За видом, призначен-ням, розміром і обробкою воно не відрізняється від звичайного взуття, але більш зручне у носінні. Маса таких чобіт зменшується залежно від методу кріплення низу, за рахунок потоншення задника, п'ятки, підноскової частини і щічок чобіт. Маса, товщина і лінійні розміри фет-рового і напівгрубововняного взуття без гумових деталей відпові-дають звичайному взуттю з цієї, сировини. Підошва може бути з моно-літної або пористої гуми, чорною або кольоровою, гладкою або рифленою, з каблуком і без нього. Товщина підошви залежить від методу кріплення: найтонша - при котловій вулканізації, найтовстіша - при клейовому методі.

Розміри валяного взуття визначають за метричною системою. Номер взуття відповідає довжині його внутрішнього сліду в санти-метрах. Інтервал між сусідніми номерами становить 1 см.

Окрім валяних чобіт, в асортимент грубововняного взуття вхо-дять туфлі чоловічі й жіночі висотою 9 - 11 см, калоші з потовщеними стінками висотою 12 - 25 см. Розміри фетрових панчіх для жіночих чобітків визначають за штрих-масовою системою (34--41 розмір).

Оцінка якості і визначення сортності валяного взуття

Під час приймання валяного взуття за якістю керуються дію-чими стандартами.

Насамперед здійснюють зовнішній огляд взуття, визначають його фізико-механічні показники. У стандартах наведено класифіка-цію валяного взуття за основними ознаками - видами, призначенням, розмірами, кольором, лінійними розмірами і масою чобіт, товщиною окремих частин у халяві, підошві і головці, подаються граничні відхи-лення за розмірами і масою, вказується вміст різних видів вовни та ін-шої сировини в суміші; можливу заміну однієї сировини іншою у ви-значених співвідношеннях.

У стандартах подаються норми фізико-хімічних показників та норми зсідання, порядок сортування і можливі дефекти, порядок мар-кування, пакування та зберігання взуття.

Взуття приймають партіями. Партія валяного взуття - кіль-кість пар взуття, що одночасно пред'являються до здавання (прийман-ня) однієї й тієї самої групи (за масою і товщиною стінок), однакового призначення, забарвлення, та однакової форми халяв. Зовнішньому огляду підлягає вся партія взуття. Перевіряють лінійні розміри, фор-му, правильність підбору пари, правильність маркування. Для визна-чення лінійних розмірів і маси відбирають пробу, що становить 0,5 % партії, але не менше однієї пари кожного розміру; для фізико-хімічних властивостей і зсідання після замочування - 0,1 %, але не менше од-нієї пари кожного розміру і перевіряють за відповідними стандартами.

Усі виміри пари повинні відповідати нормам технічних вимог у межах допустимих відхилень.

Для кожного різновиду чобіт, а також розміру встановлено нормативи маси, які дають можливість контролювати кількість витра-ченої сировини. Найбільшу масу мають поважчені чоловічі чоботи. Граничне відхилення маси в бік зростання не повинне перевищувати 20 %, у бік зниження - 10 %.

З фізико-механічних показників нормують об'ємну масу, вміст вологи і розчину сірчаної кислоти.

Об'ємна маса або ступінь ущільнення - важливий показник якос-ті валяних чобіт, від якого залежить міцність і жорсткість стінок, стійкість до тертя, теплозахисні властивості і формостійкість. Через дуже велику щільність чобіт збільшується жорсткість стійок у місцях згину, тому при носінні утворюються заломи. Через недостатню ущільненість (недоповстяніння) стінки чобіт стають пухкими, м'якими, чоботи швидко деформуються, зношуються, промокають, зсідаються.

Масова частка вологи у валяних чоботах не повинна переви-щувати 13 %. У цьому випадку підтримується повітряно-сухий стан.

Вміст сірчаної кислоти не повинен перевищувати 0,1 % при встановленій, вологості, оскільки її надлишок негативно впливає на шкіру стопи. Крім того, при зберіганні й експлуатації пошкоджуються волокна виробів.

Результати вимірів, зважувань та аналіз валяного взуття по-рівнюють із встановленими нормативами. За їх відповідності партія вважається стандартною, за невідповідності - проводять повторні дослідження.

Сорт валяного взуття встановлюється зовнішнім оглядом за дефектами зовнішнього вигляду гіршої півпари. Оглядають кожну півпару, оцінюючи рівномірність товщини» якість ущільнення, засміче-ність, наявність рубців, проколів від голок кардної стрічки тощо. Та-кож перевіряють парність взуття, правильність нанесення маркування. За необхідності проводять окремі виміри.

Валяні чоботи виготовляють І і 2 сорту. Взуття валяне фетро-ве грубововняне і взуття з гумовим низом у 1 і 2 сортах обмежуються не кількістю дефектів, а їх розміром і ступенем вираженості.

У взутті спеціальному валяному 1 сорту, призначеному для за-хисту ніг від підвищеної температури, допускається не більше двох дефектів, у взутті 2 сорту - не більше трьох.

Калоші на сорти не поділяються. Гарантійний термін носіння су-цільноваляного взуття з дня продажу через роздрібну торговельну ме-режу або з початку сезону-ЗО днів, взуття з гумовим низом - 66 днів.

Маркування, пакування і зберігання валяного взуття

Валяне взуття маркують незмивною фарбою, на підп'ятковій частині підошви позначають назву підпрнємства-виготівника або то-варний знак, на носковій частині -- номер бракувальника, на геленковій частині -- артикул і розмір, на п'ятці -- сорт.

Упаковують взуття в кіпи і тюки. Кожне упаковочне місце по-винне мати маркування: назву підприємсгва-виготівніїка, номер тюка або кіпи, масу брутто, кількість пар, вид і розмір взуття, номер норма-тивного документа.

Валяні чоботи повинні зберігатися в сухому приміщенні, що провітрюється, при відносній вологості -- 65 % і температурі повітря 0-25 °С. Висота штабеля - 1,5 м. Не рідше одного разу на півроку його обробляють антимільними препаратами.

ЛЕКЦІЯ

Товари культурно-побутового призначення

Товари культурно-побутового призначення - це доволі численна товарна група, використання виробів якої сприяє проведенню дозвілля та активного відпочинку.

Асортимент цієї групи класифікують, в основному, як за призначенням, так і за споживчими комплексами. Так, асортимент за призначенням складають:

- радіоелектронні товари;

- музичні товари;

- папір, картон і вироби з них;

-шкільно-письмові та канцелярські товари;

- канцелярські технічні засоби;

- іграшки та ялинкові прикраси;

-фото-кінотовари;

- товари для спорту, туризму, полювання та рибної ловлі;

- транспортні засоби.

Класифікація за споживчими комплексами дана в таблиці 1

Таблиця 1

Класифікація за споживчими комплексами

Товари для культурного дозвілля	Товари для активного дозвілля	Товари для навчання, інформації і творчості
Радіоелектронні товари	Спортивні товари	Папір, картон і вироби з них
	Товари для туризму та альпінізму	Шкільно-письмові товари
Фото- та кіно-товари	Товари для полювання та рибної ловлі	Канцелярські технічні засоби
	Транспортні засоби індивідуального користування	Канцелярські товари
Музичні товари		Іграшки та ялинкові прикраси

Почнемо розгляд культурно-побутових товарів з радіоелектронних товарів.

Радіоелектроніка сьогодні - це теле-бачення і телемеханіка, радіолокація, радіонавігація, радіоастрономія, звуко- і відеозапис.

Радіоелектронні товари поділяють на дві групи: елементи радіоелектронної апаратури (комплектуючі вироби) і радіоелектронна апаратура.

Елементи радіоелектронної апаратури - це радіодеталі, напівпровідникові, електровакуумні, мікроелектронні та електроакус-тичні та інші прилади.

За призначенням та видами елементи радіоелектронної апара-тури поділяються на радіодеталі (конденсатори, резистори, моткові вироби), напівпровідникові прилади (діоди, транзистори, тиристори), електровакуумні прилади (радіолампи, кінескопи), мікроелектронні вироби (інтегровані мікросхеми, мікропроцесори), електроакустичні прилади (мікрофони, акустичні системи, гучномовці, головні телефони, звукознімачі) та інші вироби.

Радіоелектронна апаратура - це радіоприймальна, телеприймальна, апаратура для запису та відтворення звука та зображення, комбінована апаратура.

Радіоелектронна апаратура за призначенням поділяється на дві основні групи: побутову і спеціальну.

Радіоелектронна апаратура спеціального призначення (війсь-кова, для літаків, кораблів тощо), особливо, яка встановлюється на транспортних засобах, при експлуатації часто піддається впливу підвищеної вологості, перепаду температур і атмосферного тиску, а також механічним впливам.

Побутова радіоелектронна апаратура (ПРЕА) експлуатується при звичайних температурах і вологості.

Побутовий радіоелектронний апарат - це радіоелектронний пристрій, призначений для виконання однієї чи декількох функцій: приймання, перетворення, записування, підсилення та відтворення радіомовних і телевізійних програм, програм

провідного мовлення, відео - і звукових сигналограм,а також спеціальних сигналів (ДСТУ 2371-94).

Побутова радіоелектронна апаратура (ПРЕА) - це сукупність побутових радіоелектронних апаратів (ДСТУ 2371-94)

За призначенням побутову радіоелектронну апаратуру поділяють на дві групи:

побутову аудіотехніку;

побутову відеотехніку.

До побутової аудіотехніки відносять радіоприймачі, магніто-фони, програвачі, електрофони, програвачі компакт - та міні-дисків (СД МЕ)), комбіновану аудіотехніку та ін.

До побутової відеотехніки відносять телевізори, відеомагнітофони та відеоплеєри, відеокамери, комбіновану відеотехніку та ін.

Залежно від функцій, які вона виконує, побутову радіоелект-ронну апаратуру поділяють на такі групи:

для прийому передач радіомовних станцій;

для прийому передач телевізійних станцій;

для відтворення механічного та оптичного запису звуків;

для магнітного запису і відтворення звука та зображення;

комбінована апаратура.

Кожну з цих груп класифікують за функціональними можли-востями, кількістю та повнотою виконуваних функцій, типом оформлення та особливостями використання, характером звукового супроводження, видом джерел живлення, видами виробів, моделями, марками.

За кількістю виконуваних функцій побутову радіоелектронну апаратуру поділяють на:

однофункціональні - радіоприймачі, телевізори;

багатофункціональні (комбіновані) - радіоли, магнітоли та ін.

За повнотою функцій, що вона виконує, однофункціональна побутова радіоелектронна апаратура поділяється на апаратуру, щ₀ відтворює звук (наприклад, радіоприймач) та апарати-приставки (наприклад, тюнер), що тільки утворюють електричні сигнали низької частоти, які в інших видах апаратури підсилюються та перетво-рюються в звук.

За типом оформлення та за умовами експлуатації побутова радіоелектронна апаратура може бути стаціонарною, переносною, носильною та транспортованою.

Стаціонарний апарат - це апарат з живленням від мережі змінного струму, не пристосований до мобільної зміни місця експлуатації.

Переносний апарат - це апарат з живленням від мережі змінного струму чи універсальний, пристосований до мобільної зміни місця експлуатації.

Носильний апарат - це апарат з живленням від автономних джерел постійного струму чи універсальний, призна-чений для експлуатації за умов руху людини.

Транспортований апарат - це апарат, призначений для експлуатації у транспортних засобах з живленням від електромережі постійного струму чи універсальний.

За типом джерел живлення - від електричної мережі змінного або постійного струму, від автономних джерел, з універсальним живленням.

Універсальне живлення - це живлення від мережі змінного струму та від одного чи кількох інших джерел.

За характером звукового супроводження побутова радіо-електронна апаратура поділяється на монофонічну (одноканальну) - з одним каналом звуковідтворення; стереофонічну (двоканальну) - з двома каналами звуковідтворення; квадрафонічну (чотириканальну).

За способом обробки сигналу побутова радіоелектронна апаратура поділяється на аналогову, цифроаналогову, цифрову.

Радіоелектронна апаратура складається з величезної кількості різноманітних деталей, вузлі, блоків та радіопристроїв, об'єднаних в одно ціле - електричну схему. Всі ці вироби складають групу комплектуючих виробів, яка за призначенням класифікується, як показано в табл.2.

Табл.2

Класифікація комплектуючих виробів за призначенням

Радіодеталі	Напівпровідникові вироби	Електровакуумні прилади	Мікроелектронні вироби
конденсатори	діоди	радіолампи	Інтегральні Мікро- схеми
резистори
Котушки індуктивності	транзистори	кінескопи
трансформатори	тиристори	іконоскопи	мікропроцесори
Стабілізатори

За виконуваною функцією комплектуючі вироби поділяють на 2 групи:

1.Пасивні- вони беруть участь у процесах, пов'язаних з накопиченням та розподілом електроенергії. До них відносяться - конденсатори, резистори та котушки індуктивності.

2.Активні - використовуються для підсилення та перетворення електричних коливань. До них відносяться :

- напівпровідникові вироби;

- електровакуумні прилади;

- інтегральні мікросхеми;

- мікропроцесори;

- електроакустичні прилади;

- хімічні джерела струму;

-антени.

Розглянемо більш предметно радіоелектронну апаратуру.

До радіоелектронної апаратури відносять апаратуру для відтворення сигналів звукової частоти, для відтворення програм провідного мовлення, для радіоприймання, для відтворення грамзаписів, для записування і відтворення звуку та зображення і комбіновану апаратуру. Загальна класифікація радіоапаратури приведена в табл.3

Таблиця №

Загальна класифікація радіоелектронної апаратури

За видом комплектуючих	За видом виконання	За кількістю виконуваних функцій	За кількістю звукових каналів	За видом живлення	За принципом обробки інформації	За ступенем уніфікації
лампова	стаціонарна	Однофункціональна	монофічна	Від електромережі	Аналогова	Уніфікована
напівпровідникова	переносна
На дискретних елементах	носима	Багато- функці-ональна	Стеріо-фонічна	З автоном-ним живлен-ням	Цифро-ва	Неу- ніфі-кована
На інтегральних схемах	автомобільна		Квадро-фонічна	З універсальним

Класифікація за функціональним призначенням дана в табл.4

Таблиця ;

Класифікація радіоелектронної апаратури за функціональним призначенням

Радіоприймальна апаратура	Телеприймальна апаратура	Апаратура для магнітного запису і відтворення звуку	Побутова відеоапара-тура	Апаратура для відтворення звуку грамплатівок та компакт-дисків	Акустична апаратура
Радіо-приймачі	телевізори	магнітофони	відеокамери	Електро-фони	Акустичні системи
Радіоли	Відеомоні-тори	Магнітофони-приставки	Відеомаг-нітофони
магнітоли
Магніто-радіоли	Телерадіоприймачі	Програвачі	Відеомагніто-фонокамери	Електро-програ-вачі	Абоне-ментські гучно-мовці
тюнери	Телемаг-нітоли	Магніто-електро- фони	відеоігри
Тюнери-підсилю-вачі			телетюнери	Лазерні Програ-вачі	Приймачі провідного мовлення
Стерео-комплекси	Телерадіо-комплекси	диктофони	Відео-програвачі		навушникі

Споживні властивості радіоприймальної апаратури

Споживні властивості радіоприймальної апаратури поділяються на функціональні, ергономічні, естетичні та надійності.

Функціональні властивості апаратури включають такі показники, як діапазон приймальних частот, чутливість, вибірність, якість відтворювання радіосигналу, гучність звучання, потужність відтворюваного електричного сигналу, можливість утворення стерео-мовлення, можливість використання додаткових пристроїв (підсилю-вачів низької частоти, магнітофона, годинників, акустичних систем, головних телефонів тощо).

Діапазон приймальних частот (радіохвиль) характеризує ту ділянку частот, у межах якої здійснюється радіоприйом для конк-ретного виду і моделі радіоприймальної апаратури. Сучасні радіо-приймачі мають декілька діапазонів приймальних частот - довго-хвильовий, середньохвильовий, короткохвильовий, ультракоротко-хвильовий діапазон та піддіапазони.

Чутливість - це властивість радіоприймача приймати радіо-сигнали при їх мінімальній напрузі на вході (антенні) та забезпечувати при цьому нормовану вихідну потужність. Чим меншу вхідну напругу необхідно для нормального прийому, тим краща чутливість радіоприймача. Чим більша чутливість приймача, тим більше радіостанцій він здатен прийняти. Вона визначається кількістю етапів підсилення, схемними особливостями приймача та параметрами його елементів. Чутливість приймача вимірюється в мікровольтах (мкВ) для стаціонарних радіоприймальних пристроїв,або в мілівольтах (мВ) чи мікровольтах на метр (мкВ/м) - для переносних пристроїв при прийомі радіосигналів на вбудовану антену.

Вибірність (селективність) - це здатність приймача виділяти корисний радіосигнал із всієї кількості сигналів, які впливають на антену. Розрізняють вибірність по сусідньому і дзеркальному каналах. Вибірність за сусіднім каналом визначають по тому, на скільки сильно радіоприймач послаблює сигнали сусідніх радіостанцій, частота яких відрізняється на ± 9 кГц від частоти необхідної станції. Вимірюють вибірність в децибелах (дБ).

Вибірність за дзеркальним каналом характеризує здатність приймача приглушувати сигнали станцій, частоти яких відрізняються від частоти станції, що приймається на подвоєну проміжну частоту (на 930 кГц). Якщо сигнали таких станцій не приглушувати, то одночасно можна чути декілька станцій. Вибірність за сусіднім каналом також вимірюють у децибелах (дБ).

Частотна характеристика радіоприймачів чи діапазон відтворюваних частот характеризує ширину діапазону звукових частот, відтворюваних радіоприймачем без спотворень. Суб'єктивно ця характеристика сприймається слухачем як різноманіття звуків, як можливість прослуховування звуків, які звучать низько (наприклад, контрабас) чи високо (наприклад, скрипка). Частотна характеристика "ідеальної" радіоапаратури знаходиться в інтервалі частотного діапазону чутливості вуха людини - 16-20000 Гц. Радіоапаратура з такою характеристикою має найвищі акустичні властивості. Вважається, що музика "відмінно" сприймається, якщо частотна характеристика радіоприймача становить 30-15000 Гц, "добре" - при 50-10000 Гц і "задовільно" - при 100-6000 Гц. Частотна характе-ристика радіоприймача залежить від особливостей принципової схеми радіопристрою і якісних характеристик різних за конструкцією акустичних систем.

Якість відтворювання сигналу характеризується ступенем спотворень, які вносилися радіоприймальним пристроєм до спектра відтворюваних частот. Цей параметр характеризує наявність в тракті радіоприймального пристрою частот, відсутніх у спектрі частот прий-мального сигналу. Наявність зайвих частот пояснюється недоліками принципової схеми і монтажу радіоприймального пристрою; їх кількість виражається коефіцієнтом гармонік по електричній напрузі у відсотках (від 0,3 до 2%).Зайві частоти погіршують якість передач, сприяють появі небажаних ефектів.

Гучність відтворюваних звуків визначається перш за все потужністю відтворюваного електричного сигналу низької частоти. Вона визначається можливістю апаратури озвучувати приміщення, різного за площею. В нормативній документації для її визначення наведено вихідну номінальну потужність, за якої спотворення сигналів у динамічній головці не перевищує допустимих. Номінальна вихідна потужність різних моделей апаратури буває від десятих часток ват до декількох десятків ват.

Ергономічні властивості радіоприймальної апаратури характе-ризують гігієнічність, зручність та комфортність експлуатації. Вони характеризують оптимізацію фізичного та психічного навантаження, а також витрати часу, пов'язані з одержанням корисного ефекту. До ергономічних властивостей відносяться показники, які відпові-дають гігієнічним, антропометричним, фізіологічним, психофізіоло-гічним і психологічним вимогам людей.

Гігієнічні показники ергономічних властивостей характеризують рівень температури елементів корпуса, які нагріваються; напругу магнітного і електричного полів; рівень запиленості, токсичності матеріалів, з яких виготовлено та оздоблено радіоприймачі; шум під час роботи.

Антропометричні показники - це відповідність конструкції можливостям людини, наприклад, органів керування ручок, кнопок радіоприймача, руки людини.

Фізіологічні та психофізіологічні показники виключають відпо-відність конструкції, розмірів, форми, кольору, звукової інформації, розміщення елементів і органів управління радіоприймачів фізіоло-гічним можливостям людини. Це показники, які визначають зручність встановлення і підготовки радіоапаратури до експлуатації. Наприклад, це простота та зручність розміщення автономних джерел струму в переносному радіоприймачеві та його підключення до мережі змінного струму за допомогою вмонтованого блоку живлення; це зручність перемикання автоматичного настроювання частоти; це зручність носіння, яка залежить від маси, габаритів, наявності та форми ручок тощо.

Естетичні властивості включають такі показники, як інформаційну виразність, раціональність форми, цілісність композиції та досконалість виробничого виконання.

Інформаційна виразність радіоприймальної апаратури характе-ризує її здатність відображати у своєму оформленні культурні норми і прогресивні тенденції. Вони проявляються в тім, наскільки у формі радіоприймальної апаратури відображені сучасні напрямки її конструювання, наскільки виражено в зовнішньому вигляді фірмовий стиль підприємства-виробника, а також вимоги сучасної моди. Для сучасних радіовиробів характерні два стилі зовнішнього оформлення: меблевий (коли оздоблюють корпус шпоном деревини або її імітацією) та приладний (коли в оздобленні переважають метали і пластмаси).

Раціональність форми проявляється у міру відповідності форми апаратів їх призначенню; в раціональності конструкції, у відпо-відності матеріалів та технології обробки умовам експлуатації, в лаконічності компоновки, компактності форми.

Цілісність композиції визначає художню виразність виробів і характеризується органічністю об'ємно-просторової структури, наскільки упорядковано сприймаються видимі частини апарата (у першу чергу - основні, у другу - другорядні), наскільки витри-мується єдиний характер оформлення видимих частин апаратури (оздоблення, колір, форма) тощо.

Досконалість виробничого виконання радіоприймальної апара-тури характеризує якість виготовлення, досконалість оздоблення, відсутність дефектів та оцінюється по тому, наскільки якісно виконані стики частин корпуса апарата, наскільки досконало оброблено поверхню або нанесено на неї покриття, наскільки чітко виконано знаки та позначення на корпусі, наскільки якісно виконано супроводжувальні документи (паспорт, інструкції з експлуатації).

Надійність радіоапаратури характеризується наступними показниками якості: безвідмовність, довговічність, та ремонто-придатність.

Безвідмовність радіоапаратури виражається середнім терміном (у годинах) роботи апаратури до її відмови. Для гучномовців цей показник повинен становити не менше 4000 годин. Нормується безвідмовність роботи органів керування.

Довговічність радіоапаратури виражається часом її експлуатації до такого стану, коли ремонт стає недоцільним.

Ремонтопридатність радіоапаратури обумовлює можливість попередження і виявлення причин виникнення відмови, відновлення працездатності шляхом проведення технічного обслуговування і ремонту. Впровадження інтегрованих мікросхем та модульного виконання ПРЕА значно підвищує її ремонтопридатність.

Збережуваність радіоапаратури характеризує її здатність зберігати величини основних показників під час транспортування та зберігання. Цей показник значно кращий у радіоприймачів змонто-ваних із інтегральних мікросхем і напівпровідникових приладів. Не менш важливе значення для поліпшення зберігання радіоприй-мачів має використання високоякісних видів пакувальних матеріалів і тари.

За видами радіоприймальну апаратуру поділяють на радіо-приймачі, радіоли, тюнери, магнітоли, магніторадіоли. Радіоприй-мальними є й телевізори, але за традицією їх виділяють в окрему самостійну групу.

Радіоприймачем вважають такий радіовиріб, який завдяки його конструктивним особливостям самостійно може приймати і відтворювати радіосигнали.

Тюнером називається такий радіовиріб, який являє собою "незакінчену" конструкцію радіоприймача. Тюнер - це радіоприймач, але без підсилювача низької звукової частоти та без акустичних систем. Для прослуховування радіопередачі до нього треба підключити підсилювач низької частоти та акустичні системи. Ці апарати призначені для споживачів, які самостійно комплектують стереофонічні радіокомплекси.

Найчастіше радіоприймачі входять як складові частини в радіоли, магнітоли, плейери і стаціонарні аудіосистеми. Радіола - це радіоапарат, який призначено для прийому радіомовних передач та відтворення механічного запису звуків з грамплатівок. Магнітола складається із радіоприймача і магнітофона, або магнітофона-програвача. Магніторадіоли - це радіоапарат, який виконує функції радіоли і магнітофона.

На ринку України найбільшу питому вагу щодо асортименту становлять переносні та кишенькові радіоприймачі, моно- та стерео-звучання, аналогові та цифрові. Цифрові радіоприймачі додатково мають рідкокристалічний дисплей, який найчастіше підсвічується. Сучасні радіоприймачі відрізняються високою чутливістю, яка забезпечує якісне приймання сигналів, сучасним дизайном, просто-тою в експлуатації, компактними розмірами та широким переліком функціональних можливостей.

Більшість сучасних радіоприймачів мають індикатор розряду батарей та індикатор настройки, функцію регулювання гучності й тембру, можливість підключення навушників, автоматичне вклю-чення та виключення. Використовується режим 8іапс1Ьу (чи Тітег), який дозволяє включити радіоприймач у визначені години. Режим 81еер дозволяє встановити час виключення через 10-120 хвилин. Більшість радіоприймачів мають електронне настроювання замість механічного, що забезпечує підвищення надійності настроювання, зменшення розмірів та дає можливість використовувати фіксоване настроювання (режим Мето). Радіоприймачі провідних фірм мають фіксоване настроювання на 15-20 станцій у середньому по 3-6 в кожному діапазоні. Деякі моделі мають пам'ять на 24-50 станцій.

Під впливом дестабілізуючих факторів (непостійна напруга джерел живлення, коливання температури оточуючого середовища тощо) частота гетеродину радіоприймача може змінитися. Тому сучасні радіоприймачі мають автоматичне підстроювання частоти гетеродину (АПЧГ), яке підтримує постійну частоту, що забезпечує точне настроювання на станцію.

Безшумне настроювання (БШН) дає можливість не прослуховувати перешкоди при настроюванні від станції до станції.

Окремі моделі радіоприймачів оснащені різноманітними при-строями, які роблять користування ними більш комфортним. Наприклад, ключем захисту (Кеу ргосесі), який захищає кнопки від випадкового натиску, годинником з будильником, позначення на дисплеї країни або станції, на яку настроєний радіоприймач тощо.

Транспортовані радіоприймачі призначені для експлуатації в легкових, вантажних автомобілях та автобусах. Специфічною особливістю їх є робота в умовах сильного впливу індустріальних перешкод та безперервного змінення потужності електромагнітного поля під час руху. Тому схема та конструкція їх повинна відповідати підвищеним вимогам, порівняно з вимогами до стаціонарних та переносних радіоприймачів.

Різноманітні засоби живлення сучасних радіоприймачів. Апарати можуть працювати від двох, трьох або чотирьох гальва-нічних елементів, від мережі або автомобільного адаптера (для його підключення повинно бути спеціальне гніздо) або від вмонтованого блоку живлення, який дозволяє працювати як від автономних джерел, так і від мережі.

Основними виробниками радіоприймачів є фірми:Соні, Панасонік,Філіпс та Томсон.

Телевізійна техніка

У телебаченні використовують дві важливі особливості зору людини - порівняно низьку роздільну здатність ока людини та інерційність зору.

Класифікація, телевізорів дана в табл.5

Таблиця 5

Класифікація телевізорів

За видом зображення	За розміром екрана	За видом живлення	За типом активних елементів
Чорно-білого зображення	стаціонарні	Від джерел змінного струму	На напівпровідникових приладах
Кольорового зображення	переносні	Від джерел постійного струму	На інтегрально-напівпровідникових приладах
	автомобільні	З універсальними живленням	На лампово-напівпровідникових приладах

Роздільна здатність ока - це вміння розрізняти дрібні предмети чи окремі деталі предмета. Людина здатна розрізняти з відстані одного метра точки, що розташовані на відстані 0,3 мм одна від одної. Якщо дивитися на ці точки з великої відстані, то вони зливаються в єдине ціле. Ця особливість зору людини дозволяє розкласти зображення на визначену кількість рядків (за стандартом, що прийнятий в СНД, передбачається розкладання зображення на 625 рядків). Крім того, кожен рядок складається з відокремлених точок, кількість яких може досягати 780 в одному рядку. А все зображення розбивається приблизно на 500 тис. елементів.

Інерційність зору - це відсутність здатності занадто швидко реагувати на зміну світлових імпульсів. Якщо діяти на око світловими імпульсами з великою частотою, то в якийсь момент око перестає розрізняти ці імпульси, людині буде здаватися, що джерело світла випромінює їх безперервно. Це дозволяє зчитувати растр, який складається з точок різного кольору та яскравості з такою швидкістю (інтервали між імпульсами менші ніж 0,1 с), щоб око людини сприймало його, як єдине ціле зображення.

Відповідно до вимог телевізійного стандарту зображення, яке проектується на мозаїку передавальної трубки, розбивається на 625 рядків, які утворюють кадр (поле) зображення. Спочатку перетворю-ється в електричний імпульс перший елемент мозаїки верхнього рядка зображення. Потім послідовно, елемент за елементом, рядок за рядком, все зображення перетворюється в ланцюг послідовних імпульсів. Після "зчитування" першого кадру електронний промінь повертається до рядків другого кадру і т. д. При частоті кадрів 25 Гц, передається 250 000 елементів зображення. При цьому промінь "пробігає" 25 кадрів за секунду. Однак для запобігання мерехтіння зображення на екрані телевізора необхідно, щоб промінь "пробігав" 50 кадрів за секунду. Тому повна кількість рядків одного кадру передається в два прийоми - напівкадрами: за 1/50 с передаються парні рядки, а за інші 1/50 с - непарні рядки зображення.

Керують складним рухом електронного проміння (по вертикалі й горизонталі) електромагнітним способом за допомогою двох пар відхильних систем - рядкової і кадрової, розташованих на зовніш-ньому боці катодної частини передавальної трубки. Прямий хід про-меня по горизонталі здійснюється сигналом рядкової (горизонтальної) розгортки, а по вертикалі - кадрової розгортки (вертикальної). Переведення променя із крайньої правої точки в крайню ліву точку наступного рядка (протилежний хід променя по горизонталі) та із крайньої правої позиції останнього рядка в крайню ліву позицію першого рядка (зворотний хід променя по вертикалі) здійснюється спеціальними сигналами зворотного ходу. Ці сигнали не несуть інформацію про зображення і проявляються у вигляді перешкод на екрані телевізора (тонкі похилі світлі лінії). Для усунення цих перешкод на момент зворотного ходу розгортки електронний промінь повинен бути погашений. Це здійснюється спеціальними сигналами гашення. Таким чином, для формування чорно-білого зображення необхідні сигнали:

сигнал, який пропорційний яскравості передаваного зображення (сигнал яскравості);

сигнали, необхідні для синхронізації горизонтальної і вертикальної розгортки (рядкові та кадрові синхронізуючі імпульси);

* сигнали гашення по вертикалі і горизонталі (рядкові та кадрові гасильні імпульси).

Робота систем рядкової і кадрової розгортки керується синхро-нізуючими імпульсами, які виробляє синхрогенератор. Цей же гене-ратор виробляє гасильні рядкові та кадрові імпульси для запирання передавальної та приймальної трубок на момент зворотних ходів електронних променів. Синхронізуючі та гасильні імпульси потрапля-ють одночасно в радіопередатчик сигналів зображення, туди ж потрапляє попередньо підсилений електричний сигнал зображення (відеосигнал). У радіопередатчику вони модулюють за амплітудою несучу частоту, утворюючи повний (складний) телевізійний сигнал, який підводиться до антени і у вигляді електромагнітних коливань (радіохвиль) передається через ефір до приймального пристрою (телевізора).

При телевізійному мовленні одночасно з передачею зображення передається і звукове супроводження. Для передачі звука на телецентрі використовують окремий передавач, в якому відбувається модуляція сигналу по частоті. Передача звукового супроводження здійснюється за допомогою тієї ж антени, що і передача сигналів зображення. Щоб ці сигнали - звуковий та телевізійний - могли бути прийняті телевізором, несучі частоти передавачів вибирають близькими один до одного.

У СНД телепередачі ведуть відповідно до телевізійного стандарту, який передбачає такі параметри: кількість рядків розкладання - 625; формат кадру - 4:3 (відношення ширини до висоти); система розгортки - черезрядкова, зліва направо, зверху вниз; кількість напівкадрів за секунду - 50; смуга частот, яку займає сигнал зображення разом з сигналом звукового супроводження -8 мГц; різниця несучих частот зображення і звука - 6,5 МГц; модуляція сигналу зображення - амплітудна, сигналу звукового супроводження - частотна.

Параметри телевізорів

Основними параметрами телевізорів є розмір зображення, кількість каналів, роздільна здатність, яскравість світіння екрана, контрастність, частотна характеристика, чутливість, вихідна та споживана потужність, габарит і маса.

Параметри залежать від конструктивних особливостей прин-ципової схеми, якості комплектуючих виробів, технології і якості складання телевізорів. Параметри нормуються окремо для стаціо-нарних і переносних телевізорів. Зручність експлуатації телевізорів забезпечується наявністю в них різних додаткових пристроїв таких, як АРИ (автоматичне регулювання підсилення), АПХ (автоматичне підстроювання частоти), АРЯ (автоматичне регулювання яскравості), АГТУіФ (автоматичне підстроювання частоти і фази рядків), ПДУ (пульт дистанційного управління) та широким переліком функціональних можливостей.

Розмір зображення повністю визначає тип кінескопа і виражається розміром діагоналі його екрана, який зазначається в маркуванні кінескопа. Чим більше зображення, тим крупніші його деталі й тим більша кількість глядачів одночасно може дивитися

передачу.

У сучасних типів кінескопів діагональ екрана може бути від 16 до 72 см та більше. Під час перегляду передач необхідно, щоб відстань від екрана дорівнювала п'ятикратній довжині його діагоналі. У телевізорах зарубіжного виробництва діагональ екрана виражають в дюймах (1дюйм=2,54 см). Існує умовний поділ телевізорів залежно від діагоналі екрана: від 14 до 16 дюймів (35^0 см) для "кухні", від 20-25 дюймів (51-64 см) для "вітальні", від 25 дюймів (більше 64 см) для "апартаментів".

Роздільна здатність або чіткість зображення характеризує можливість розрізняти на екрані дрібні деталі зображення, що прийнято. Цей показник визначає роздільна здатність кінескопа.

Кількість каналів (програм, що приймаються) традиційно у більшості телевізорів була від 12 до 31 програм (12 у метровому і 19 у дециметровому діапазонах). Необхідність збільшення кількості каналів виникла внаслідок розширення телевізійної мережі. У сучас-них телевізорах цей показник може бути, у середньому, від 60-100.

Діапазон частот, що приймаються, зазначається в мегагерцах, у супутниковому діапазоні в гігагерцах. Телевізійний приймач приймає всі канали метрового (48,5... 100; 174...230 МГц) і дециметрового (470... 1000 МГц) діапазонів вітчизняного стандарту наземного аналогового і кабельного телебачення, а при використанні відповідного устаткування і конвертера - канали супутникового аналогового телебачення сантиметрового діапазону. Визначається сіткою частот телевізійного мовлення, прийнятою в тій чи іншій країні.

Чутливість - це здатність телевізора приймати сигнали міні-мальної величини напруги на вході телевізора, та відтворювати нормальне зображення і звук. Чутливість телевізорів буває від 55 до 110 мкВ. Чим вища чутливість телевізора, тим на більшу відстань від телецентру можливий прийом передач.

Яскравість світіння екрана визначає яскравість кінескопа і величину анодної напруги, яку подають на кінескоп. Вимірюється, як і у кінескопів, у кд/м².

Контрастність зображення - це відношення яскравості найсвітлішої до яскравості найтемнішої частин зображення. Відно-шення світлих частин до темних повинно становити у чорно-білих телевізорах від ПО: 1 до 150:1, у кольорових 80:1. Номінальною контрастністю для правильно настроєних телевізорів вважають контрастність 60:1. При цьому в градаційних оптичних клинах випробувальної таблиці, розташованих у центрі круга, повинні бути розрізнені 6-8 градацій яскравості. Показники яскравості та контрасту пов'язані між собою. Від контрасту залежить природне зображення, тому важливий не тільки перепад яскравостей, але й кількість переходів від світлих частин до темних. Чим їх більше, тим ближче зображення до природної передачі кольорів.

Вибірність визначає здатність телевізійного приймача виділяти корисний сигнал і ефективність "заглушення" інших сторонніх сигналів і каналів. Вибірність визначається у відносних одиницях як десятковий логарифм відношення напруги корисного сигналу до перешкоди. Вибірність може бути:

по сусідньому каналу. Визначає ефективність роботи високо-частотного блоку телевізора по заглушенню перешкод від сусіднього каналу при прийомі обраного. Сусіднім каналом називається канал, що безпосередньо прилягає до обраного каналу з лівої і правої сторони його смуги пропускання. В ідеальному випадку ця перешкода повинна дорівнювати нулю, але тому що одержати таку характеристику смугового фільтра не вдається, то існує імовірність поліпшення частоти сусіднього каналу при прийомі обраного. Перешкода від сусіднього каналу повинна ефективно заглушуватися на частотах -1,5 і +6,5 МГц стосовно несучої частоти обраного каналу. Заглушення повинно бути максимально можливим, але допускається вибірність на рівні 30...40 дБ;