Вікові особливості кардіографічних показників у жінок і чоловіків підліткового і дорослого віку

При порівнянні електрокардіографічних показників осіб різних вікових груп чоловічої статі виявили, що інтервали RR, PQ та QT були у дорослих чоловіків коротшими, ніж у підлітків (табл. 2.1), що свідчить про те, що у дорослих чоловіків швидкість поширення збудження по серцю вища, ніж у підлітковому віці. Разом з тим, тривалість комплексу QRST, навпаки, у дорослих є довшою у дорослих осіб, порівняно з підлітками, що може свідчити про більшу тривалість часу поширення збудження по міокарду шлуночків у дорослих порівняно з підлітками.

Отже, у осіб чоловічої статі швидкість поширення збудження по серцю загалом вища у дорослих, порівняно з юнаками, проте не за рахунок «шлуночкового» компоненту, а за рахунок «передсердного» та зростання частоти серцевих скорочень.

Таблиця 2.1 - Показники електрокардіограм у юнаків віком 15-18 років та у чоловіків віком 20-25 років

* - р?0,05.

При порівнянні електрокардіографічних показників осіб різних вікових груп жіночої статі виявили, що усі досліджувані електрокардіографічні параметри були у жінок меншими, порівняно з відповідними показниками у юнаків. Це свідчить про те, що швидкість поширення збудження по усіх відділах серця вища у жінок, порівняно з дівчатами юнацького віку (табл. 2.2).

Таблиця 2.2 - Показники електрокардіограм у дівчат віком 15-18 років і у жінок віком 20-25 років

* - р?0,05.

Таким чином, дослідження вікових особливостей електрокардіографічних показників виявили подібну тенденцію у осіб чоловічої і жіночої статі: збільшення швидкості проведення збудження по серцю у дорослих осіб, порівняно з юнаками (рис. 2.1). Проте, досягається такий результат у різний спосіб: у чоловіків вона зростала не за рахунок «шлуночкового» компоненту, а за рахунок «передсердного» та зростання частоти серцевих скорочень; у жінок таке зростання відбувається по усіх відділах серця.

Рис. 2.1 - Тривалість інтервалу PQ у чоловіків та жінок різних вікових груп

Аналізуючи статеві особливості показників ЕКГ, порівнювали відповідні показники у осіб жіночої та чоловічої статі відповідних вікових періодів.

У осіб юнацького віку тривалість інтервалу R-R та комплексу QRST є меншою у дівчат, порівняно з відповідними показниками у хлопців. Інші електрокардіографічні показники не відрізнялись. Такі результати можна пояснити тим, що у цьому віковому періоді дівчата розвиваються швидше, раніше відбуваються гормональні перебудови, статеве дозрівання (табл. 2.3).

Таблиця 2.3 - Статеві відмінності показників ЕКГ у юнаків і дівчат віком 15-18 років

* - р?0,05.

У дорослих осіб тривалість інтервалів R-R, P-Q, комплексу QRST була меншою у жінок порівняно з чоловіками, тоді як тривалість інтервалу QT, навпаки, у жінок була більшою.

Таблиця 2.4 - Статеві відмінності показників ЕКГ у чоловіків і жінок віком 20-25 років

* - р?0,05.

Таким чином, аналізуючи статеві особливості показників ЕКГ, встановили, що у осіб юнацького та дорослого віку більшість інтервалів має меншу тривалість у дівчат та жінок, порівняно з відповідними показниками у хлопців та чоловіків (рис. 2.2).

Рис. 2.2 - Статеві відмінності тривалості комплексу QRST у чоловіків та жінок різних вікових груп, с

Так загальна тенденція відмічається переважно за рахунок частоти серцевих скорочень та вищої швидкості поширення збудження у «шлуночковому» комплексі.

Отримані та проаналізовані електрокардіографічні показники у всіх груп досліджуваних знаходились у межах фізіологічної норми. Проте, відомо, що відхилення від норми у значної частини людей часто призводить до певних патологічних порушень. Тому у другій частині своїх експериментальних досліджень ми проаналізували види та частоту ритмів роботи серця у осіб віком 15-18 та 20-25 років з числа осіб, що обслуговуються у Центральній лікарні військово-морського флоту міста Севастополя. Серед ритмів роботи серцево-судинної системи найчастіше зустрічаються наступні:

- Синусовий ритм - нормальний ритм, при якому серцевий ритм визначається синоатріальним вузлом. У стані спокою серце скорочується в середньому 70 ударів за хвилину.

- Синусова брадикардія - фізіологічне зменшення частоти серцевих скорочень. Спостерігається у тренованих людей, а також під час сну, а також при захворюваннях при яких уражується синусів вузол. За таких умов розвивається синдром слабкості синусового вузла - супроводжується запамороченням та втратою свідомості.

- Синусова тахікардія - фізіологічне збільшення частоти серцевих скорочень при фізичних навантаженнях, гарячки, дії емоційних та інших факторів.

- Синусова аритмія - може розвиватись у здорових молодих людей з нормальною частотою дихання частота серцевих скорочень змінюється залежно від фази дихання: збільшується під час вдихання та зменшується під час видихання, особливо зі зміною глибини дихання, завдяки коливанню парасимпатичного впливу на серце. Під час вдихання імпульси від рецепторів легень, які реагують на розтягування, по блукаючих нервах надходять до довгастого мозку і спричиняють пригнічення кардіодепресивної ділянки. Тонічна активність блукаючого нерва, який сповільнює ритм серця, послаблюється і частота серцевих скорочень збільшується.

- Ектопічні водії ритму. За умов патології атріовентрикулярний вузол та інші ділянки провідної системи можуть ставати водіями серцевого ритму. Крім того, в уражених м'язових волокнах передсердь і шлуночків може пригнічуватись розвиток потенціалу дії і виникати повторне збудження. Синоатріальному вузлу притаманна більша частота генерації імпульсів, ніж іншим ділянкам провідної системи. Тому в нормі синоатріальний вузол задає серцевий ритм. Коли проходження імпульсів від передсердь до шлуночків припиняється, то виникає повна блокада серця і шлуночки скорочуються в повільному ритмі -ідіовентрикулярному.

- Прискорена атріовентрикулярна провідність - трапляється у деяких здорових людей, схильних до нападів пароксизмальної передсердної аритмії (синдром Вольта-Паркінсона-Уайта). У нормі атріовентрикулярний вузол - це єдиний провідний шлях між передсердями і шлуночками. Особи з цим синдромом мають додаткове сполучення між передсердями і шлуночками за допомогою м'язових тканин або атипових кардіоміоцитів (пучок Кента), що проводить імпульси швидше, ніж атріовентрикулярний вузол, унаслідок чого один шлуночок збуджується швидше. Прояви його активування зливаються з нормальним комплексом QRS, і це спричиняє короткий інтервал PR і довгий комплекс QRS з додатковою хвилею на початку хоча тривалість інтервалу між початком зубця Р і кінцем комплексу QRS нормальна.

Як показав аналіз отриманих статистичних даних і у чоловіків, і у жінок переважна більшість осіб має нормальний синусів ритм (табл. 2.1, рис. 2.3), причому у осіб обох статей спостерігається незначна тенденція до зниження кількості таких осіб з нормальним ритмом, порівняно з юнацьким віком. Така динаміка спостерігається в основному за рахунок незначного збільшення числа осіб з синусоподібною брадикардією у дорослому віці, порівняно з юнацьким.

Таблиця 2.5 - Види та частота ритмів у юнаків та дівчат віком 15-18 років і чоловіків та жінок віком 20-25 років

Рис. 2.3 - Види та частота (у %%) ритмів у юнаків (А), дівчат (Б), чоловіків (В) та жінок (Г)

Таким чином, аналіз частоти ритмів у досліджуваних осіб виявив, що переважна їх більшість має нормальний синусовий ритм, і лише у незначної їх частки виявлені синусоподібна брадикардія. З віком і у чоловіків, і у жінок частка осіб з синусоподібною брадикардією дещо збільшується.

Отже, вивчення кардіографічних показників чоловіків та жінок юнацького та дорослого віку виявили певні їх вікові та статеві відмінності, найбільш типові види ритмів.

ВИСНОВКИ

Вивчення кардіографічних показників чоловіків та жінок підліткового та дорослого віку виявили їх вікові та статеві відмінності.

Дослідження вікових особливостей електрокардіографічних показників виявили подібну тенденцію у осіб чоловічої і жіночої статі: збільшення швидкості проведення збудження по серцю у дорослих осіб, порівняно з підлітками. Проте, досягається такий результат у різний спосіб: у чоловіків вона зростала не за рахунок «шлуночкового» компоненту, а за рахунок «передсердного» та зростання частоти серцевих скорочень; у жінок таке зростання відбувається по усіх відділах серця.

Аналізуючи статеві особливості показників ЕКГ, встановили, що у осіб підліткового та дорослого віку більшість інтервалів має меншу тривалість у дівчат та жінок, порівняно з відповідними показниками у хлопців та чоловіків. Так загальна тенденція відмічається переважно за рахунок частоти серцевих скорочень та вищої швидкості поширення збудження у «шлуночковому» комплексі.

Аналіз частоти ритмів у досліджуваних осіб виявив, що переважна їх більшість має нормальний синусовий ритм, і лише у незначної їх частки виявлені синусоподібна брадикардія. З віком і у чоловіків, і у жінок частка осіб з синусоподібною брадикардією дещо збільшується.

Список використаних джерел

1. Фізіологія людини: В 3-х томах /під ред. Р. Шмідта и Г. Тевса. - М., 1996. - С. 24-55, 130-143, 240-255,

2. Агаджанян Н.А., Тель Л.З., Циркин В.И., Чеснокова С.В. Физиология человека. - М., 1998. - С. - 195 - 204.

3. Петровский Б.В. Популярная медицинская энциклопедия. - М.: 1981. - С. 75-84.

4. Альтман Й.В. Анатомія людини. - К., 1996р. - С. 275-279.

5. Автопдилов Г.Г. Медицинская морфометрия. - М.: Медицина, 1990. - С. 132-149.

6. Инструментальные методы иследования сердечно-сосудистой системы: Справочник / под ред. Т.С. Виноградовой. - М.: Медицина, 1986. - С. 219-226.

7. Ливенцев Н.М., Ливенсон А.Р. Электро-медицинская апаратура. - М.: Медицина, 1974. - С. 86-93.

8. Быков К.М., Конради Г.П. Учебник физиологии. - М.: Медгиз, 1985. - С. 178-185.

9. Морман Д., Хеллер Л. Физиология сердечно-сосудистой системы. - СПЗ.: Питер, 2000. - С. 216-221.

10. Хрипкова А.Г. Вікова фізіологія. - К.: Вища школа, 1997. 240с.

- Базарнова М.А., Воробйов А.І., Барган З.С. Керівництво з клініко-лабораторної діагностики. - К., 1974. - С. 450-520.

11. Базарнова М.А., Морозова В.Т., Заїка І.Н., Міронова Г.М. Керівництво до практичних занять з клінічної лабораторії діагностики. - К., 1988. - С. 126-129.

12. Бакаєва Н.І., Золотніцька Р.П., Ільїн С.Т. Довідник з клінічних лабораторних методів дослідження. - К., 1976. - С. 332-341.

13. Верхотецький С.А., Заблудовський Л.Ю. Історія медицини. - К., 1991. - С. 147-153.

14. Воробйов П.Л. Анемічний синдром в клінічній практиці. - Л., 2001. - С. 231-234.

15. Гайдуков І.С., Колесник І.В. Залізодефіцитна анемія. - К., 2001. - С. 234-237.

16. Гелецький С.А. Клінічна оцінка біохімічних показників при захворюваннях внутрішніх органів. - К., 1995. - С. 164-169.

17. Глузман Ю.Ф., Скляренко Л.М. 10-літній досвід роботи референтної лабораторії з діагностики захворювань системах кровообігу. - К., 2003. - С. 210-214.

18. Громашевська Л. Джерела лабораторних помилок. - К.; 1990. - С. 78-85.

19. Джавець Е.М., Мельник Д.Л. Керівництво з медичної мікробіології і гематології. - М., 1982. - С. 140-147.

20. Демидова А. захворювання серцево-судинної системи. Навчальний практичний посібник. - М., 1998. - С. 47-62.

21. Єренков А. Клінічне дослідження. - К., 1984. - С. 37-44.

22. Куреніна М.М., Воккен Г.Г. Анатомія людини. - М., 1980. - С. 95-97.

23. Куречов І.С. Фізіологія людини і тварини. - К., 1991. - С. 80-82.

24. Лапач С.Н., Губенко А.В. Статистичні методи в медико-біологічних науках. - К., 1982. - С. 73-82.

25. Лапкін К.Н. Лабораторні методи дослідження гомеостазу. - К., 1980. -С. 15-23.

26. Шевченко А.В., Сердюк М.В., Мудрак Г.М. Внутрішні хвороби. - К., 1987. - 255 с.

27. Лопаткін Н.А., Люлько А.В. Анатомія органів та систем. - К., 1987. - С. 85-92.

28. Ліпченко В.Я., Самусєв Р.В. Атлас нормальної анатомії. - М., 1989. -С 260-274.

29. Майданик В.Г., Бурлай В.Г., Корнієнко А.Б. Анатомо-фізіологічні дослідження функціональних систем. - К., 1994. - С. 120-132.

30. Маркосян А. Питання вікової фізіології. - М.; 1974. - 78 с.

31. Міжнародна статистична класифікація хвороб та споріднених проблем здоровя /10 перегляд. - К., 2002. - С. 157-163.

32. Меньшов В.В. Методичні вказівки з використання уніфікованих методів дослідження. - К., 1973. - С. 243-247.

33. Ніколаєв Н.М. Радянська медицина. - К., 1971. - С. 78-79.

34. Носов С.Ю. Дитячі інфекційні хвороби. - М., 1983. - С. 79-82.

35. Окороков Н.М. Діагностика хвороб внутрішніх органів. - В., 1998. - С. 79-82.

36. Очкуренко О., Федотов О.В. Анатомія людини - К., 1992. - С. 75-80.

37. Панченков Т.М. Лікарська справа. - К., 1997. - С. 129-140.

38. Передерній В.Г., Хмельовський Ю.В., Конотльова А.В. Клінічна оцінка показників при захворюваннях внутрішніх органів. - К., 1995. - С. 159-162.

39. Поляниченко Л.Ю., Гелецька Т.М. Клінічна оцінка біохімічних показників внутрішніх хвороб. - К., 1995. - С. 152-158.

40. Предтеченський В.С, Покровська В.М. Лабораторні методи дослідження. - К., 1985. - С. 78-125.

41. Сапіна М.Р., Біліч Г.Л. Анатомія людини - М. 1989. - С. 75-85.

42. Топчій І. Загальна ембріологія. - К., 1989. - С. 79-85.

43. Тодоров Й. Клінічні лабораторні дослідження. - К., 1990. - С. 450-500.

44. Тонкова - Яципольська Р.В., Черток Т.Я. Основи медичних знань. - М., 1981. - С. 25-30.

45. Фомін Н.Л. Фізіологія людини. - М., 1981. - С. 120-126.

Размещено на Allbest.ru