Вікові особливості кардіографічних показників у жінок і чоловіків підліткового і дорослого віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота з теми:

Вікові особливості кардіографічних показників у жінок і чоловіків підліткового і дорослого віку

ВСТУП

З прогресом людства розширюються сфери його діяльності, змінюється умови його існування. Людина у змінених природних та соціальних умовах усе більше зазнає впливу найрізноманітніших факторів оточуючого середовища, що здійснюють часто негативну дію на її організм, працездатність, самопочуття тощо. Особливо чутливою до значних навантажень на організм людини є її серцево-судинна система.

Необхідність детального вивчення серцево-судинної системи та її захворювань цілком очевидна. Хвороби системи кровообігу виникають дедалі частіше в молодому віці (35-44 і навіть 20-30 років). Не викликає сумніву, що патологія серцево-судинної системи дорослих здебільшого виникає в дитячому і підлітковому віці. З початку 90-х років XX століття відзначено значне зростання захворюваності і збільшення загального числа дітей і підлітків із серцево-судинною патологією.

Поширеність інвалідності та смертності в Україні, спричинених хворобами систем кровообігу протягом 2002-2007 років зросла на 17,2% і в 2007 році складала для дорослого населення 32,7%. Прогресування захворюваності охопило майже всі області України. Серед хвороб системи кровообігу перше місце посідає гіпертонічна хвороба - 41%, ІХС -34%, цереброваскулярні хвороби 15%, ревматизм -2%. Серцево-судинна патологія у людей працездатного віку за офіційними даними займає друге місце за поширеністю (18,6%). У зв'язку з несприятливими соціальними умовами, що спричиняють стресове напруження населення, постійним погіршенням умов зовнішнього середовища, зростанням рівня шкідливих речовин в продуктах харчування рівень захворюваності хворобами серцево-судинної системи продовжує рости. Саме тому ця тема і надалі залишається актуальною. Такого роду роботи мають певне теоретичне і практичне значення, оскільки доповнюють відомості про функціональні механізми роботи серця, їх вікові та статеві особливості.

Сьогодні до кінця не з'ясованими залишилися механізми функціонування серця та судин, особливо під час впливу на організм різноманітних чинників середовища. Важливим методом, що дозволяє визначити функціональний стан серця є електрокардіографія. За показниками ЕКГ можна отримати досить детальну інформацію про роботу окремих відділів та структур серця людини, виявити певні індивідуальні, статеві, вікові особливості його діяльності.

Метою даної роботи є вивчення кардіографічних показників чоловіків та жінок підліткового та дорослого віку.

Виходячи з поставленої мети у роботі вирішували наступні завдання:

Вивчити вікові особливості електрокардіографічних показників у осіб жіночої та чоловічої статі віком 15-18 та 20-25 років.

Дослідити статеві відмінності показників швидкості проведення збудження по серцю у двох вікових групах - 15-18 років та 20-25 років.

Проаналізувати види та частоту ритмів роботи серця у групах осіб різної статі віком 15-18 та 20-25 років.

Розділ 1. Огляд літератури

1.1 Робота серця як основного органу серцево-судинної системи

Серце - центральний орган кровоносної системи котрий представляє собою порожнистий м'язовий орган конусоподібної форми. По відношенню до серединної лінії людини, людське серце розміщується нерівномірно біля 2/3-зліва від вказаної лінії, а решта справа. Серце розміщується в грудній клітці, поміщене в навколосерцеву сумку-перикард, та міститься між лівою і правою плевральними порожнинами, котрі містять в собі легені. Повздовжня вісь серця проходить косо зверху вниз, справа наліво та ззаду наперед. Положення серця буває різним: поперечним, косим або вертикальним [1].

Розміри серця індивідуально різні і залежать від статі, віку, фізичного розвитку. Середня вага серця дорослої людини складає: у чоловіків близько 300 г, у жінок - близько 220г. На серці розрізняють три поверхні: грудинно-реберну (передню), діафрагмальну (нижню і легеневу (бічну). На поверхні серця розрізняють три борозни: поперечну (вінцеву) і дві поздовжні (попередню і задню міжшлуночкові). Борозни є зовнішніми ознаками меж камер серця. Вінцева сторона відокремлює передсердя і два шлуночки. Одна камера від другої відокремлена поздовжньою і поперечною перегородками [23].

Поздовжня перегородка суцільна і складається з двох частин: верхньої- міжпередсердечної і нижньої міжшлуночкової. Вона ділить серце на дві, що не з'єднуються між собою, частини - праву і ліву. Поперечна перегородка, поперечна перегородка, так звана попередсердно-шлуночкова, ділить праву і ліву половини серця, в свою чергу, ще на дві частини: верхню - передсердя і нижню - шлуночки. Поперечна - перегородка має два отвори, через які праве передсердя сполучається з правим шлуночком, а ліве передсердя - з лівим шлуночком. Через передсердно-шлуночкові отвори кров під час скорочень передсердь перекачується в шлуночки [9].

Праве передсердя представляє собою порожнину - спереду звужену і розширену позаду. Звужена частина передсердя утворює виріст - праве вушко. Воно є доповнюючою порожниною серця. Ззаду в праве передсердя впадають верхня і нижня порожнисті вени, вінцевий синус і дрібні вени серця. Внизу праве передсердя сполучається з правим шлуночком передсердно-шяуночковим отвором, який закривається передсердно-шлуночковим (трьохстулковим) клапаном. Внутрішня поверхня правого передсердя в основному гладенька, лише на поверхні вушка є валикоподібні потовщення, так звані гребінчасті м'язи, На перегородці між правим і лівим передсердям є невелика заглибина (овальна ямка) - залишок отвору, який у плода з'єднував між собою обидва передсердя [21]. Правий шлуночок має форму тригранної піраміди. Внутрішня його поверхня нерівна, має багаточисельні м'язові трабекули, які переходять у колосоподібні сосочкові м'язи. Від сосочкових м'язів до вільного краю стулок передсердно-шлуночкового клапана йдуть сухожильні нитки. Сосочкові м'язи і сухожильні нитки під час скорочення шлуночка запобігають вивертанню клапана в бік передсердя. Із правого шлуночка виходить легеневий стовбур. В його отворі розміщені три півмісяця (кишенькоподібні) клапани, які при своєму змиканні запобігають зворотному току крові в правий шлуночок [1].

Ліве передсердя, як і праве, складається з передньої, звуженої частини, що переходить в ліве вушко, і задньої, розширеної частини в яку впадають 4 легеневі вени (по дві від кожної легені). Внутрішня поверхня передсердя гладенька, гребінчасті м'язи покривають лише стінку вушка.

В нижній частині ліве передсердя сполучається з шлуночком через лівий передсердно-шлуночковий отвір, який закривається лівим передсердно-шлуночковим (двохстулковим) клапаном [14]/

Лівий шлуночок за будовою подібний до правого. Він має багаточисленні м'язисті трабекули, сосочкові м'язи з сухожильними нитками, які прикріпляються до стулок лівого пєредєердно-шлуночкового клапана. Із лівого шлуночка виходить аорта, її отвір обмежений клапаном із трьох півмісяців (кишенькоподібних) заслінок, які запобігають зворотному току крові при розслабленні (діастолі) лівого шлуночка [9].

Стінка серця складається з трьох оболонок: внутрішньої -ендокарда, середньої - міокарда і зовнішньої - епікарда.

Ендокард представлений сполучною тканиною з еластичними волокнами і гладенькими м'язовими клітинами. З боку порожнини серця він покритий шаром ендотедіальних клітин. Ендокард вистилає всі порожнини серця, включаючи м'ясисті трабекули, сосочкові м'язи, сухожильні ниті і клапани [23].

Міокард - найбільш товстий шар стінки серця. Він складається із поперечно - смугастої серцевої м'язової тканини, яка відрізняється від скелетної тим, що її волокна представляють собою одну або рідше - дві клітини, що з'єднані між собою за допомогою спеціальних вставних дисків, які відіграють важливу роль у передачі збудження з однієї клітини на іншу і забезпечують скорочення міокарда як єдиного цілого.

Товщина міокарда в передсердях і шлуночках неоднакова. В передсердях міокард набагато тонший, ніж в шлуночках, в лівому шлуночку товстіший, ніж в правому. Це пояснюється різним обсягом виконуваної роботи. Лівий шлуночок виштовхує кров у велике коло кровообігу, правий - в мале, а передсердя - тільки в шлуночки. В товщі міокарда знаходиться міцний сполучнотканинний скелет серця. Він утворений фіброзними кільцями, які закладені в товщині передсердно-шлуночкових і щільними сполучно-тканинними кільцями навколо отворів аорти і легеневого стовбура. Від скелета серця беруть початок м'язові волокна як передсердь, так і шлуночків, завдяки чому міокард передсердь відмежований від міокарда шлуночків, що зумовлює можливість їх роздільного скорочення. Скелет серця служить також опорою клапанного апарата [3].

Епікард (зовнішня оболонка серця) представляє собою внутрішній (вісцеральний) листок серозної оболонки серця - перикарда, або навколосерцевої сумки. Перикард, як і всі серозні оболонки (очеревина, плевра), складається з двох листків: внутрішнього (епікарда) і пристінкового (власне перикарда). Епікард переходить у власне перикард в ділянці кровоносних судин. Між епікардом і власне перекирдом є щілиноподібна порожнина, де міститься невелика кількість серозної рідини, яка зволожує поверхню серця і зменшує тертя при його скороченнях [24].

Живлення серця здійснюється правою і лівою вінцевими артеріями. Вони відходять від висхідної частини аорти і ніби вінцем обрамляють серце, звідки і отримали свою назву. Вінцеві судини розгалужуються і утворюють капіляри в усіх трьох оболонках серця, а також сосочкових м'язах, сухожилкових нитках і стулках клапанів. Із капілярів кров збирається у винозні судини і далі потрапляє у вени серця. Більша частина вен серця впадає у вінцевий синус, який відкривається в праве передсердя. Частина венозної крові по дрібних венах безпосередньо потрапляє у праве передсердя.

Серце іннервується гілками блукаючого нерва і симпатичного стовбура. Симпатичні нерви збільшують частоту і силу серцевих скорочень. Блукаючі нерви, навпаки, уповільнюють частоту серцевих скорочень і зменшують їх силу. Крім того, в середині міокарда серця є особливий нервово- м'язовий апарат (провідна система серця), що забезпечує ритмічність і послідовність скорочень передсердь і шлуночків. Центрами провідної системи є два вузли: синусну - передсердний вузол (Кіс-Фляка) і передсердно шлуночковий вузол (Ашоф Тавара). Від передсердно-шлуночкового вузла відходить передсердно- шлунчковии пучок (Гіса) - він розділяється на праву і ліву ніжки, які йдуть до міокарда правого і лівого шлуночків, де розгалужуються на волокна Пуркїн'є. Сішусно-передсердаий вузол розміщується в стінці правого передсердя між правим вушком і верхньою порожнистою веною [18]. Під впливом ритмічних збуджень що виникають у цьому вузлі, відбувається скорочення передсердь. Збудження з синусно-передсердного вузла через міокард передсердь передається на передсердно-шлуночковий вузол, що залягає в шгжній частині передсердної перегородки. Від нього по передсердно-шлуночковому пучку Гіса імпульс передається на стінки обох шлуночків і воші також скорочуються. Ніжки пучка Гіса розгалужуються на волокна Пуркін'є, які через сосочкові м'язи регулюють роботу стулкових клапанів серця [28].

Цикл роботи серця тривалістю 0,8 с складається з трьох фаз: скорочення передсердь, скорочення шлуночків і загальної паузи. Скорочення передсердь триває 0,1 с, скорочення шлуночків 0,3 с і загальна пауза 0,4 с Під час загальної паузи розслаблені і передсердя і шлуночки. Протягом серцевого циклу передсердя відпочивають 0,7 с, а шлуночки 0,5 с Чергування роботи серця з відпочинком і пояснює здатність серцевого м'яза працювати, не втомлюючись, протягом всього життя [31].

Робота серця як насоса є основним джерелом механічної енергії руху крові в судинах, завдяки чому підтримується безперервність обміну речовин і енергії в організмі.

Діяльність серця відбувається за рахунок перетворення хімічної енергії в механічну енергію скорочення міокарда. Крім того, міокард має властивість збудливості.

Імпульси збудження виникають у серці під впливом самоточних процесів які протікають у ньому. Це явище одержало назву автоматії. У серці існують центри, які генерують імпульси, що ведуть до збудження міокарда з наступним його скороченням (тобто здійснюється процес автоматії з наступним збудженням міокарда). Такі центри (вузли) забезпечують ритмічне скорочення в необхідній черговості передсердь і шлуночків серця [37]. Скорочення обох передсердь, а потім обох шлуночків здійснюються практично одночасно. Усередині серця внаслідок наявності клапанів кров рухається в одному напрямку. У фазі діастоли (розширення порожнин серця, пов'язане з розслабленням міокарда) кров надходить з передсердь у шлуночки. У фазі систоли (послідовні скорочення міокарда передсердь, а потім шлуночків) кров надходить із правого шлуночка в легеневий стовбур, з лівого шлуночка - в аорту [46].

У фазі діастоли серця тиск у його камерах близький до нуля; 2/3 обсягу крові, яка надходить у фазі діастоли, притікає через позитивний тиск у венах поза серцем і 1/3 підкачується в шлуночки в фазі систоли передсердь. Передсердя є резервуаром для крові, яка прибуває; об'єм передсердь може зростати, завдяки наявності передсердних вушок.

Зміна тиску в камерах серця і судинах, які відходять від нього, викликає рух клапанів серця, переміщення крові. При скороченні правий і лівий шлуночки виганяють по 60 - 70 мл крові.

У порівнянні з іншими органами (за винятком кори головного мозку) серце найбільш інтенсивно поглинає кисень. У чоловіків розміри серця на 10 - 15% більші, ніж у жінок, однак частота серцевих скорочень на 10-15% нижча.

1.2 Система судин організму людини

Кровоносні судини - еластичні трубки різного діаметру, які складають замкнуту систему, по який в організмі циркулює кров від серця на периферію і від периферії до серця. У залежності напрямку протікання і насиченості крові киснем виділяють артерії, вени, і з'єднуючі їх капіляри. Артерії - кровоносні судини, які несуть кров, збагачену киснем, від серця до всіх частин організму. Виключенням є легеневий стовбур, який несе венозну кров із правого шлуночка в легені. Сукупність артерій складає артеріальну систему. Артеріальна система починається від лівого шлуночка серця, з якого виходить сама більша і головна артеріальна судина - аорта. Від серця до п'ятого поперекового хребця від аорти відходять численні відгалуження: до голови - загальні сонні артерії; до верхніх кінцівок - підключичні артерії; до органів травлення - черевний стовбур і артерії; до нирок-ниркові артерії. У нижній своїй частині, у черевному відділі, аорта поділяється на дві повздовжні артерії, які постачають кров'ю органи тазу та нижні кінцівки [1].

Артерії постачають кров'ю всі органи поділяючись на відгалуження різного діаметру. Артерії чи їхні відгалуження позначаються або за назвою органа (ниркова артерія), або по топографічній ознаці (підключична артерія). Деякі великі артерії називаються стовбурами (черевний стовбур). Дрібні артерії називаються вітками, а дрібні артерії - артеріолами.

Проходячи по дрібних артеріальних судинах, насичена киснем кров досягає всіх ділянок організму, куди поряд з киснем ці дрібні артерії постачають поживні речовини, необхідні для життєдіяльності тканин і органів.

Артерії являють собою циліндричні трубки з дуже складною будовою стінки. У ході розгалуження артерій діаметр їхнього просвіту поступово зменшується, але сумарний діаметр зростає. Розрізняють великі, середні і дрібні артерії. У стінках артерій є три оболонки [8].

Внутрішня оболонка - внутрішній клітинний шар утворений ендотелієм і субентоліальним шаром. В аорті - найбільш товстий клітинний шар. В міру розгалуження артерій клітинний шар стає тоншим.

Середня оболонка утворена переважно гладкою м'язовою тканиною і еластичними тканинами. В міру розгалуження артерій еластична тканина стає менш вираженою. У самих дрібних артеріях еластична тканина виражена слабко. У стінках прекапілярних артеріол еластична тканина зникає, а м'язові клітини розташовуються в один ряд. У капілярах зникають і м'язові волокна [9].

Зовнішня оболонка побудована з сполучної тканини з великим змістом еластичних волокон. Ця оболонка виконує функцію артерії: вона багата судинами і нервами.

Стінки артерій мають власні кровоносні і лімфатичні судини, які живлять стінки артерій. Ці судини йдуть від відгалужень найближчих артерій і лімфатичних судин. Венозна кров зі стінок артерій відтікає в найближчі вени. Стінки судин пронизані численними і різноманітними за будовою і функціями нервовими закінченнями. Чуттєві нервові закінчення (ангіорецептори) реагують на зміни в хімічному складі крові, на зміну тиску в артеріях і посилають нервові імпульси у відповідні відділи нервової системи. Рухові нервові закінчення, які знаходяться в м'язовому шарі артерії, при відповідному збудженні викликають скорочення м'язових волокон, тим самим зменшуючи просвіт артерій [37].

Розгалуження великих артерій на більш дрібні відбувається по трьох основних типах: магістральному, розсипному або змішаному.

При магістральному галуженні від основної артерії послідовно відходять менші судини. При цьому в міру відходження галузей діаметр магістрального стовбуру зменшується. При другому типі - судина поділяється на кілька відгалужень (це схоже на кущ). Розгалуження може мати і змішаний характер, коли магістральний стовбур має відгалуження, а потім розділяється на кілька артерій. Головні (магістральні) артерії звичайно лежать між м'язами, на кістках [42].

По П.Ф. Лесгафту, артеріальні стовбури поділяються відповідно до кісткової основи. Так, на плечі один артеріальний стовбур; на передпліччі - два, а на кисті - п'ять.

По М.Г. Привесу, розподіл артеріальних стовбурів підпадає під визначені закономірності. У такі органи, як печінка, нирки, селезінка, артерія заходить через наявні в них ворота і розгалужується у всіх напрямках. У м'яз артерія відгалужується послідовно і східчасто, по його довжині. Нарешті, артерії можуть проникати в орган з декількох джерел радіально (приклад - щитовидна залоза) [29].

Артеріальне кровопостачання органів з порожнинами відбувається по трьох типах-радіальному, циркулярному, і подовжньому. При цьому артеріальні судини формують арки уздовж органа (шлунок, кишечник, трахея ін.) і мають свої відгалуження на його стінках. На стінках утворюються артеріальні мережі.

Для артеріальної системи, як частини серцево-судинної системи характерна наявність у всіх органах і частинах тіла сполучень між артеріями і їхніми відгалуженнями - анастомозів, завдяки яким здійснюється обхідний кровообіг.

Крім анастомозів, між дрібними артеріями чи артеріолами і венами є безпосередні сполучення. По цим сполученням кров, минаючи капіляри, з артерії безпосередньо переходить у вену. Анастомози і безпосередні сполучення відіграють велику роль у перерозподілі крові між органами [4].

Вени - кровоносні судини, котрі несуть венозну кров (з низьким змістом кисню і підвищеним вмістом двоокису вуглецю) з органів і тканин у праве передсердя. Виключення складають легеневі вени, котрі несуть кров з легень у ліве передсердя: кров у них збагачена киснем.

Сукупність усіх вен представляє собою венозну систему, яка входить до складу серцево-судинної системи. Мережа дрібних судин - капілярів переходить у посткапілярні венули, які, зливаючись, утворюють більші венули. Венули утворюють в органах цілу мережу. З цієї мережі беруть початок вени, котрі утворюють у свою чергу, більші венозні сплетення чи венозну мережу, котра розташовується в органі або поряд з ним. Розрізняють поверхневі і глибокі вени.

Поверхневі вени розташовуються в підшкірній частині беруть свій початок з поверхневих венозних сплетень чи венозних дуг голови, тулуба, кінцівок.

Глибокі вени, нерідко парні, починаються в окремих ділянках тіла, супроводжують артерії, чому й одержали назву вен-супутниць.

Вени, які несуть кров від голови і шиї, - внутрішні яремні вени. Вони з'єднуються з венами, які несуть кров від верхніх кінцівок, - підключичними венами, і утворюють плечоголовні вени. Плечоголовні вени утворюють верхню порожню вену. В неї впадають вени стінок грудної і, частково, черевної порожнин. Вени, що збирають кров з нижніх кінцівок, частини черевної порожнини і з парних органів живота (нирки, статеві залози) утворюють нижню порожню вену [24].

Від непарних органів живота (органи травлення, селезінка, підшлункова залоза, жовчовивідні протоки, жовчний міхур) кров відтікає через вену в печінку, де відбувається утилізація продуктів травлення, які надійшли із шлунково-кишкового тракту. З печінки венозна кров через печіночні вени (3-4 стовбури) надходить у нижню порожню вену.

Вени стінок серця впадають у загальний сток крові серцевих вен - вінцевий синус.

У венозній мережі широко розвинута система венозних сполучень (комунікацій) і венозних сплетень, що і забезпечує відтік крові з однієї венозної системи в іншу. Дрібні і середні вени, а також деякі великі мають венозні клапани (заслонки) - складки на внутрішній оболонці, які, як правило розташовуються попарно. Невелику кількість клапанів мають вени нижніх кінцівок. Клапани пропускають кров у напрямку до серця і перешкоджають її зворотному плину. Обидві порожні вени, вени голови і шиї не мають клапанів. У головному мозку знаходяться венозні синуси, котрі забезпечують безперешкодний відтік венозної крові з порожнини черепа в черепні вени. Стінка вени також, як і стінка артерії, складається з трьох шарів.

Однак еластичні елементи в ній розвинуті слабко через низький тиск і незначну швидкість кровотоку у венах.

Артерії, що живлять стінку вени, є відгалуженнями найближчих артерій. У стінках вен знаходяться нервові закінчення, які реагують на хімічний склад крові, швидкість кровотоку й інші фактори. У стінці також є волокна нервів, які впливають на тонус м'язової оболонки вени, змушуючи її скорочуватися. При цьому діаметр вени незначно змінюється.

Кровоносні капіляри - це самі тонкостінні судини, по яких рухається кров. Вони є у всіх органах і тканинах і є продовженням артеріол. Окремі капіляри, поєднуючись між собою, переходять у посткапілярні венули. Останні, зливаючись одна з одною, дають початок збірним венулам, які переходять у більші вени.

Виключення складають синусоїдальні (із широким просвітом) капіляри печінки, розташовані між венозними мікросудинами, і клубочкові капіляри нирок, розташовані між артеріолами. В всіх інших органах і тканинах капіляри служать “містком” між артеріальною і венозною системами [10].

Кровоносні капіляри забезпечують тканини організму киснем і поживними речовинами, забирають із тканин продукти життєдіяльності клітин і вуглекислий газ.

За даними мікроскопічних досліджень, капіляри мають вид вузьких трубок, стінки яких пронизані мікроскопічними порами. Капіляри бувають прямими, вигнутими і закрученими в клубок. Середня довжина капіляра досягає 750 мкм, а площа поперечного перерізу - 30 кв. мкм. Діаметр просвіту капіляра відповідає розміру еритроцита (у середньому). За даними електронної мікроскопії, стінка капіляра складається з двох шарів: внутрішнього - ендотеліального і зовнішнього - базального.

Ендотеліальний шар (оболонка) складається із клітин-ендотеліоцитів. Базальний шар (оболонка) складається з клітин- періцитів і мембрани, яка огортає капіляр. Стінки капілярів проникні для продуктів обміну (вода, молекули). Вздовж капілярів розташовані чуттєві нервові закінчення, які посилають у відповідні центри нервової системи сигнали про стан обмінних процесів. Емоційний стрес, фізичні навантаження викликають тимчасове підвищення АТ. У здорових людей добове коливання АТ може складати 10мм рт. ст. Підвищення АТ називають гіпертензією, а зниження - гіпотензією.

Хвилинний обсяг крові - кількість крові, котра викидається серцем за одну хвилину. У спокої хвилинний обсяг (ХО) складає 5,0-5,5л. При фізичному навантаженні він збільшується в 2-4 рази, у спортсменів - у 6-7 разів. При деяких серцевих захворюваннях ХО зменшується до 2,5-1,5л [9].

Обсяг циркулюючої крові (ОЦК) у нормі складає 75-80 мл крові на 1кг ваги людини. При фізичних навантаженнях ОЦК збільшується, а при крововтраті і шоку - зменшується. Час кругообігу крові - час, протягом якого умовна частинка крові проходить великий і малий кола кровообігу. У нормі цей час 20-25 секунд, він зменшується при фізичних навантаженнях і може збільшуватися при порушеннях кровообігу до 1 хвилини. Час кругообігу по малому колу складає 7-11 секунд.

Розподіл крові в організмі характеризується різко вираженою нерівномірністю. У людини кровоток у мл/100г ваги органа складає в стані спокою за 1 хвилину (у середньому): у нирках - 420мл, у серці - 84 мл, у печінці - 57мл, у поперечно-смугастих м'язах - 2,7 мл. Вени вміщають 70-80% усієї крові організму. При фізичному навантаженні судини скелетної мускулатури розширюються; кровопостачання м'язів при фізичному навантаженні буде складати 80-85% від загального кровопостачання. На інші органи буде залишатися 15-20% обсягу всієї крові.

Будова судин серця, головного мозку і легень забезпечує відносно привілейоване кровопостачання цих органів. Так, до м'яза серця, маса якого складає 0,4% маси тіла, у стані спокою надходить близько 5% крові, тобто в 10 разів більше, ніж у середньому до всіх тканин. До головного мозку, маса якого складає 2% маси тіла, у спокої надходить майже 15% усієї крові. Мозок споживає 20% кисню, який надходить в організм. У легенях кровообіг полегшується за рахунок великого діаметра легеневих артерій, високої розтяжності судин легень і невеликої довжини шляху, по якому проходить кров у малому колі кровообігу.

Регуляція кровообігу забезпечує величину кровотоку в тканинах і органах, який відповідає рівню їхніх функцій. У головному мозку є серцево-судинний центр, який регулює діяльність серця і тонус м'язової оболонки кровоносних судин.

До серцево-судинного центра надходять нервові імпульси від нервових закінчень (рецепторів), розташованих у кровоносних судинах і реагуючих на зміну тиску в судинах, зміну швидкості кровотоку, хімічний склад крові і т.д.

Крім того, на серцево-судинний центр безпосередньо впливають: концентрація кисню, двоокису вуглецю та іонів водню в тканинах мозку і стан кори головного мозку (збудження, гальмування кори). Під впливом перерахованих вище факторів із серцево-судинного центра до серця і кровоносних судинам по нервових волокнах йдуть відповідні імпульси, які впливають на роботу серця і стан мускулатури кровоносних судин [3].

Регуляція кровообігу залежить також від температури тканин і органів тіла і концентрації в крові гормону кори надниркових залоз- адреналіну, який викликає звуження судин, посилення роботи серця.

У ряді випадків, регуляція кровообігу відбувається без участі нервової системи - за принципом саморегуляції. Механізми саморегуляції закладені в самій системі кровообігу. Завдяки саморегуляції зменшується просвіт артеріол при підвищенні АТ, і навпаки, при збільшенні припливу крові до серця відбувається посилення роботи серця.

Механізми регуляції кровообігу складні і багатогранні. Завдяки їм відбувається адаптація серцево-судинної системи до змін різних факторів як в організмі, так і в навколишньому середовищі [24].

1.3 Вікові та статеві особливості показників діяльності серцево-судинної системи

З моменту народження і до смерті в організмі людини відмічаються специфічні особливості будови, біохімічних процесів, функцій організму в цілому і окремих його систем, які змінюються в різні періоди його життя. Розвиток людини - безперервний поступальний процес, який відбувається протягом всього життя. Процес розвитку включає в себе три основні фактори: ріст, диференціювання органів і тканин, формоутворення. Вони перебувають між собою в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності [31].

Наявність вікових особливостей в будові серцево-судинної системи характеризує той чи інший вік. В процесі розвитку дитини в її кровоносній системі проходять суттєві морфологічні і функціональні зміни.

Серце дитини після народження не тільки росте, збільшуючись у всіх напрямках, у ньому відбуваються процеси формоутворення. Серце новонародженого має поперечне положення і майже кулясту форму. На кінець першого року життя серце займає косе положення. Ріст передсердь протягом першого року життя випереджає ріст шлуночків, потім вони ростуть майже однаково і тільки після 10 років ріст шлуночків починає обганяти ріст передсердь [3].

У 3-5-річної дитини середньодобова частота серцевих скорочень становить 94-100 ударів/хв. У цей віковий період також добре помітна циркадіальна варіабельність серцевого ритму: вночі серцевий ритм на 20-30 скорочень рідший, ніж вдень. Цікаво зазначити, що вже в такому ранньому віці чітко виявляється статевий фактор - у хлопців усіх вікових груп (від 3 до 15 років) серце скорочується на 7-9% рідше, ніж у дівчат. У молодих людей (18-25 р.) серцевий ритм перебуває в межах 70-75 дарів/хв. і залежить від фізичного стану організму - у тренованих людей він значно нижчий і може досягти значень 30-40 ударів/хв. З віком ЧСС поступово знижується і після 60 років здебільшого становить 60-65 ударів/хв.

Серце дітей відносно більше, ніж у дорослих. Його маса становить приблизно 0,63-0,80 % маси тіла, а у дорослої людини - 0,48-0,52 %. Найінтенсивніше росте серце в перший рік життя: до восьми місяців маса серця збільшується вдвоє, до трьох років потроюється, до п'яти років збільшується в 4 рази, а в 16 років - в 11 разів [5].

Маса серця у хлопчиків у перші роки життя більша, ніж у дівчаток. В 12-13 років починається період посиленого росту серця у дівчаток і його маса стає більшою, ніж у хлопчиків. До 16 років серце у дівчаток знову починає відставати в масі від серця хлопчиків.

Розвиток кровоносних судин в першу чергу характеризується збільшенням їх діаметру. В перший період життя діаметр артерій і вен приблизно однаковий, їх диференціювання проходить з віком.

Своєрідність розвитку серцево-судинної система обумовлює в значній мірі і вікові особливості кровообігу. При скороченні серця у дорослої людини кожний шлуночок виштовхує в артерії 60-80 см3 крові. Кількість крові, яка викидається шлуночком за одне скорочення, називають ударним, або систолічним, об'ємом. Кількість крові, яка викидається в аорту серцем новонародженого при одному скороченні, лише 2,5см. До першого року вона збільшується в 4 рази, до семи років - у 9 разів, а до 12 років - у 16,4 рази. Частота серцевих скорочень, яка у новонароджених досягає 140 ударів за хвилину, до 13 років знижується до 80 [10].

Кількість крові, яка виштовхується серцем за 1 хв, називається хвилинним об'ємом. Хвилинний об'єм у тренованих людей збільшується головним чином за рахунок величини систолічного об'єму. Серцеві скорочення при цьому частішають незначно. У людей нетренованих хвилинний об'єм крові збільшується в основному за рахунок почастішання серцевих скорочень.

Відомо, що при збільшенні частоти серцевих скорочень зменшується тривалість загальної паузи серця. Із цього випливає, що серце нетренованих людей працює менш економічно і швидко зношується. Не випадково серцево-судинні захворювання бувають у спортсменів значно рідше, ніж у людей, які не займаються фізкультурою. У добре тренованих спортсменів при великих фізичних навантаженнях ударний об'єм крові може зростати до 200-250см.

Змінний тиск, під яким кров перебуває в кровоносній судині, називають тиском крові. Величина тиску визначається роботою серця, кількістю крові, яка надходить в судинну систему, інтенсивністю її відтікання на периферію, опором стінок судин, в'язкістю крові, еластичністю судин. Найвищий тиск - в аорті. В міру просування крові по судинах тиск її знижується. У великих артеріях і венах опір течії крові невеликий, і тиск крові в них зменшується поступово, плавно. Найпомітніше знижується тиск в артеріолах і капілярах, де опір течії крові найбільший [24].

Тиск крові у кровоносній системі змінюється. Під час систоли шлуночків кров із силою викидається в аорту, тиск крові при цьому найбільший. Цей найвищий тиск називають систолічним, або максимальним. Він виникає у зв'язку з тим, що із серця у великі судини під час систоли припливає більше крові, ніж її відтікає на периферію. У фазі розслаблення (діастоли) серця артеріальний тиск знижується і стає діастолічним, або мінімальним.

Артеріальний тиск крові також має вікову характеристику. У новонародженого максимальний тиск крові близько 76мм рт.ст., мінімальний - 40-50мм рт.ст., з віком рівень кров'яного тиску підвищується внаслідок відносного зменшення просвіту артерій.

До 6-7 років у дітей ріст серця відстає від росту кровоносних судин, а в наступні періоди, особливо в період статевого дозрівання, ріст серця випереджає ріст кровоносних судин. Це позначається на величині артеріального тиску, часом спостерігається так звана юнацька гшертонія, оскільки нагнітальна сила серця зустрічає опір з боку відносно вузьких кровоносних судин, а маса тіла в цей період значно збільшується. Такий підвищений тиск, як правило, має тимчасовий характер. Після 50 років максимальний тиск звичайно підвищується до 130-145 мм рт.ст. [28]

У здорової людини величина артеріального тиску підтримується на постійному рівні. Артеріальний тиск підвищується при м'язовій діяльності. Найсильніше впливають на артеріальний тиск різні емоції, які, як правило, ведуть до підвищення тиску. В підтриманні сталості артеріального тиску важлива роль належить нервовій системі.

Швидкість кругообігу крові з віком уповільнюється, що пов'язане із збільшенням довжини судин, а в пізніші періоди - із значним зниженням еластичності кровоносних судин. Частіші серцеві скорочення у дітей також сприяють більшій швидкості руху крові. У новонародженого кров здійснює повних кругообіг, тобто проходить велике і мале кола кровообігу, за 12с, у 3-річних - за 15с, в 14 років - за 18,5с Час кругообігу крові у дорослих становить 22с.

В процесі старіння вага серця збільшується за рахунок гіпертрафії міокарда лівого шлуночка. Відмічається ущільнення і потовщення колагенових волокон з віком. При цьому стулки клапанів, які містять колаген, грубішають, змикання їх порушується. З віком сповільнюється ритм серцевих скорочень, збільшується період розслаблення серця, тобто час, протягом якого відновлюються енергетичні ресурси міокарду. Напруження енергетичних процесів в міокарді старої людини уже в спокої створює передумови для розвитку серцевої недостатності, особливо при збільшенні навантаження на серцево-судинну систему [31].

При великих фізичних навантаженнях у спортсменів систолічний тиск збільшується до 200-240 мм рт. ст. Діастолічний тиск при цьому в більшості випадків теж підвищується і може досягти 100-110 мм рт. ст., пульсовий тиск зростає, що служить показником збільшення об'єму систоли. Діастолічний тиск при легкій фізичній роботі майже не змінюється, а при тривалій і важкій - знижується внаслідок розширення судин скелетних м'язів.

У людини середнього віку систолічний шум в аорті дорівнює 110-130 тт рт. ст. В кінцевих розгалуженнях артерій і артеріолах він зменшується до 20-30 мм рт. ст., що пов'язано з високим динамічним опором цих судин.

Найбільш помітно з віком змінюються артерії великого і середнього діаметру - аорта, сонна, підключна, ниркові, стегнові артерії. Зменшуються їх еластичність, розтяжність, потовщуються стінки. Еластичні волокна, які складають основу сполучнотканинного каркасу судини, заміщаються більш товстими, але менш міцними колагеновими [24]. В основі цих змін лежать

спочатку переважно вікові обмінні і структурні зміни. Але поступово все більшого значення набуває атеросклероз судинних стінок. В людей старечого віку наростає деструкція ендотеліальних клітин внутрішньої оболонки стінки артерій: вони злущуються, порушується цілісність покриття ними внутрішньої поверхні судини. Поряд з цим в точці стінок судин з віком, уже після сорока років, збільшується відкладання кальцію.

Із-за порушення структури і функції в артеріальних судинах починає відкладатись холестерин. Утворюються атеросклеротичні бляшки, які утруднюють циркуляцію крові в артеріях, аж до повного закупорка судини. В певній мірі погіршуються умови кругообігу у венах. Вени розширюються, стають звистими, в окремих місцях утворюють мішкоподібні набухання. Різко змінюється з віком і капілярний кругообіг. Втрачається нормальне розміщення капілярів, зменшується їх кількість, а ті, що залишились, розширюються, стають більш звивистими, навколо з'являється набряк. За таких несприятливих умов працює кровоносна система людей похилого і старечого віку [30].

1.4 Захворювання органів серцево-судинної системи

Захворювання серцево-судинної системи існує досить велика кількість. Одні з них являються переважно хворобами серця, (ревматизм, міокардит і т.д.) інші - головним чином артерій (атеросклероз) і вен (флебіти - запалення вен, їх вроджене розширення), треті уражують серцево-судинну систему в цілому (гіпертонічна хвороба). Захворювання серцево-судинної системи можуть бути обумовлені вродженим дефектом, запальним процесом, інтоксикацією, порушенням механізмів, регулюючих діяльність судин (і в меншій мірі серця),патологічними змінами обміну речовин та деякими іншими, менш поширеними причинами, не всі з яких повністю розкрито [21].

Вроджена вада серця і великих судин - розпізнається у дітей ще в грудному віці головним чином по шуму, що вислуховується над серцем і синюшності шкіри.

Набуті вади серця майже завжди пов'язані з перенесеним раніше ревматизмом. Ця хвороба уражує головним чином серце, рідше - суглоби, а також інші органи. Запальні явища в серці розвиваються переважно у внутрішній і серединній оболонках. Зовнішня оболонка серця також буває уражена ревматизмом, хоч її запалення і трапляється дещо рідше [21].

Захворювання серцево-судинної системи в основі яких лежить запальний процес - ендокардит, перикардит. Іноді це запалення виявляється бактеріальним. Це означає, що на внутрішній оболонці серцевих клапанів (ендокарді), або на зовнішніх болонках серця (перикарді) розмножуються бактерії, викликаючи запалення цих відділів серця.

Запалення серцевого м'язу - ревматизм, найбільш часто розвивається у віці 7-15 років, частіше цією хворобою страждають жінки. У виникненні ревматизму велике значення надають стрептококовій інфекції [22].

Хвороби серця що виникають внаслідок ураження серцевого м'яза токсинами - дистрофія міокарда. Токсини в такому випадку приносяться від місця запалення до серця з кровотоком. Схожим чином на міокард діють коливання в кількості деяких гормонів (наприклад при захворюваннях щитовидної залози). Тяжкі ураження серцевого м'яза спричиняє алкоголь.

Травми - пошкодження судин, особливо магістральних артерій, що супроводжуються небезпечними для життя кровотечами.

Захворювання венозного судинного русла - варикозне розширення вен. Частіше за все спостерігаються в підшкірних венах нижніх кінцівок, венозних сплетеннях під слизовою оболонкою прямої кишки і пов'язані з вродженими особливостями цих вен. Часто також виникають запалення цих вен - флебіти і тромбофлебіти, при яких порушується рух крові по вені через закупорку тромбом [30].

Гіпертонічна хвороба - захворювання, що проявляється стійким підвищенням артеріального тиску - гіпертензією. Це захворювання являється найпоширенішим серед хвороб серцево-судинної системи у дорослого населення [27].

Атеросклероз - це хвороба, яка характеризується появою на внутрішній поверхні артерій ущільнень (бляшок), що звужують просвіт судин. Відбувається порушення або навіть повне припинення кровопостачання, що веде до ішемії (малокрів'я) або до інфаркту (змертвіння) певної ділянки серцевого м'язу.

Ішемічна хвороба серця - захворювання зумовлене атеросклерозом коронарних судин серця, клінічним проявом якої частіше за все являється стенокардія.

Інфаркт міокарда - являє собою ділянку некрозу (змертвіння) серцевого м'яза, яка виникає внаслідок раптового порушення постачання його киснем. У 90-97% випадків інфаркт міокарда зумовлений закупоркою атеросклеротичного зміненої вінцевої артерії. Ознаками цього захворювання можуть бути неприємні відчуття в області серця, погіршення самопочуття, заргудинний біль що носить приступоподібний характер, серцеві напади при фізичних та емоціональних навантаженнях [21].

1.5 Прояви порушень діяльності серця у кривій електроенцефалограми

Захворювання серцево-судинної системи безпосередньо впливають на графічний вигляд електрокардіограми. І навпаки - певні відхилення у вигляді кривої, що відображає електричну активність серця, свідчать про певні патології в системі кровопостачання. Розглянемо кілька прикладів залежності вигляду електрокардіограми від функціонального стану організму [6].

Найчастіше зустрічаються наступні порушення ритму серця:

- синусова аритмія, при якій відмічають коливання інтервалу R-R>0,15с;

- повільні (зміщуючі) вислизаючі комплекси - ритм не правильний, окремі ектопічні комплекси (з передсердь, АВ-з'єднань або шлуночків); інтервал R-R перед ними подовжений, наступний R-R - вкорочений;

- повільні (зміщуючі) вислизаючі ритми - будь-який правильний ектопічний ритм з ЧСС?60/хв.;

- прискорені ектопічні ритми (непараксизмальні ТК) - будь-який неприступоподібний правильний ектопічний ритм з ЧСС від 90 до 130/хв.

- екстрасистолія (ЕС) - будь-який передчасний ектопічний комплекс.

- нижньопередсердна ЕС - QRS ? 0,10с Рес в II м.б. (+) або (-);

- неповна компенсаторна пaуза (КП) ЕС із АВ-з'єднання: QRS ? 0,10с; Р нема або (-) РЕС - після QRS; неповна КП.

- шлуночкові ЕС - QRS > 0,12c, деформовані; RS-T і Т дискордантні QRS; немає Р; повна КП.

- Бегемія - чегування синусового QRS і QRSес, Тригемінія - синус. QRS -синус. QRS - ЕС - синус. QRS - синус. QRS - ЕС

- проксизмальна суправентрикулярна тахікардія (СВТК) - правильний ектопічний ритм із передсердь або АВ-з'єднання з ЧСС 120-250/хв. QRS ? 0,10с; зубці Р не ідентифікуються.

Рис. 1.1

- Миготіння передсердь - частіше правильний ритм ORS ?0,10с; пилоподібні регулярні передсердні хвилі (F) з частотою в 2-3 рази меншою, ніж ритм шлуночків (2:1, 3:1 іт.д.).

Рис. 1.2

- Миготіння (фібриляція) передсердь - правильний ритм шлуночків, Р відсутній, часті хвилі фібриляції передсердь f (до 350-700/хв.), ORS ?0,10



Рис. 1.3

- Проксизмальна шлуночкова тахікардія - правильний шлуночковий ектопічний ритм з ЧСС 140-250/хв; QRS ? 0,14 с, деформовані і дискордантні RS-T і T; QRS, RS-T і T ідентифікуются.

Рис. 1.4

Миготіння шлуночків - майже правильний ритм з ЧСС 200-300/хв.; QRS, RS-T і Т не ідентифікуються, наявні однакові по формі хвилі миготіння (синусовидальна крива).

Рис. 1.5

Миготіння (фібриляція) шлуночків - нерегулярні хаотичні хвилі (200-300/хв.) різної форми - асистолія.

Розділ 2. Власні дослідження

2.1 Контингент та методи дослідження

серце активність судина електроенцефалограма

У дослідженні брали участь 40 жителів міста Севастополя, що обслуговуються у Центральному військово-морському госпіталі міста Севастополь, віком від 15-ти до 25-ти років, з яких 10 юнаків віком від 15-ти до 18-ти років, 10 дівчат віком від 15-ти до 18 років, 10 чоловіків віком від 20-ти до 25-ти років та 10 жінок віком від 20-ти до 25-ти років.

Електричну активність серця досліджували методом електрокардіографії.

Серце, головний мозок, інших органи і тканини в процесі життєдіяльності серця утворюють різні електричні потенціали (біопотенціали), внаслідок чого в оточуючих тканинах вникає електричне поле, еквіпотенціальні лінії якого можна виявити на поверхні тіла. Тому біопотенціали серця можуть бути зареєстровані опосередковано за допомогою електродів, накладених в певних точках на поверхні тіла.

Серце теоретично розглядається як диполь, життєві значення електричного моменту якого за цикл роботи серця змінюються відповідним чином як по величині, так за напрямком. Вектор електричного моменту диполя скорочено називають електричним вектором серця (ЕВС). Початок електричних значень електричного вектора серця знаходиться в певній точці на повздовжній осі серця, яка називається «електричним центром серця». Кінці векторів за час роботи серця утворюють складну замкнуту просторову криву.

Якщо біля серця розмістити прямокутну систему координат, яка складається з горизонтальної, фронтальної і сагітальної площини, то проекція цієї просторової кривої на кожну з координатних площин буде мати форму потрійної петлі, ділянки якої позначаються Р, Q, R, S і T. Спостереження або реєстрація цих петель, сукупність яких найбільш повно виражає зміни величин і напрямку миттєвих значень електричного вектора серця за цикл його роботи, проводиться за допомогою методу дослідження вектор-кардіографії.

Із трьох вказаних проекцій найбільш повно відображає характер зміни миттєвого значення електричного вектора серця петля у фронтальній площині. Вектор, який утворює цю петлю приймають за власне електричний вектор серця. Ця методика називається електрокардіографією.

В основі методу електрокардіографії лежить теорія Ейнтховена. Вона встановлює відношення між величиною електричного вектора серця, його напрямком і різницями потенціалів, які вимірюються або реєструються між трьома відповідними точками на поверхні тіла. Ці три точки А, В і С утворюють рівносторонній трикутник, до центру якого прикладений початок електричного вектора серця. В теорії доводиться, що різниця потенціалів, зареєстрованих між будь-якими з цих трьох точок, пропорційна проекції електричного вектора серця на відповідну сторону трикутника.

Практично електроди накладаються не на вершини трикутника АВС, а в більш практичних і електрично-еквівалентних їм стандартних точках: на внутрішніх поверхнях лівого передпліч, правого передпліччя і на лівій гомілці. Самі кінцівки при цьому є провідниками. Кожні дві точки накладення електродів між якими реєструються відповідні різниці потенціалів називають «відведеннями», а відповідна їм сторона трикутника Ейнтховена - «лінією відведення».

Якщо електричні вектори серця описують потрібну петлю, то кожна з проекцій вектора на відповідну сторону трикутника АВС, яка реєструється як функція часу, утворює криву з відповідними зубцями. Ця крива і називається електрокардіограмою (ЕКГ) у відповідному віддаленні.

При аналізі ЕКГ визначають висоту зубців у мілівольтах, тривалість інтервалів між ними у долях секунди, напрямок і форму зубців. Висота зубців характеризує збудливість міокарда, тривалість зубців і інтервалів між ними - швидкість проведення імпульсів у серці. У кожному серцевому циклі розрізняють п'ять зубців (Р, Q, R, S, T) і чотири інтервали (Р-Q, S-T, Т-Р, Q-T). Зубець Р характеризує виникнення і поширення збудження у передсердях, зубець Q - збудження міжшлуночкової перегородки та внутрішніх шарів міокарда шлуночків. Зубець R відповідає періоду збудження обох шлуночків, зубець S - завершенню поширення збудження в шлуночках. Зубець Т зумовлює початок відновних процесів у міокарді після збудження (фаза реполяризації у шлуночках). Комплекс зубців QRS відображає швидкість поширення збудження по міокарду шлуночків. Передсердношлуночковий інтервал P-Q вказує на швидкість поширення збудження від синоатріального вузла до шлуночків і являє собою період проходження імпульсу через атріовентрикулярний вузол; інтервал S-T є свідчення швидкості поширення збудження по верхівці міокарда шлуночків; інтервал Т-Р відповідає загальній паузі (відсутність різниці потенціалів у серці). Інтервал Q-T відображає весь період збудження шлуночків.

Таким чином електрокардіограму можна охарактеризувати як криву, яка відображає зміни в часі (за цикл роботи серця) проекції електричного вектора серця на лінію відповідного відведення.

Відведення, утворенні кожною парою запропонованих Ейнтховеном електродів, називаються стандартними і позначаються І, ІІ, ІІІ. Для зменшення кількості артефактів накладається четвертий допоміжний електрод.

Голдбергом були запропоновані посилені відведення від кінцівок. Це однополюсні відведення. Один електрод - індиферентний, потенціал якого близький нулю, приєднується до негативного полюса гальванометра. індиферентний електрод - це електрод Вільсона, модифікований Гольдбергом. другий електрод - активний, розміщують на одній з кінцівок і з'єднаний з позитивним полюсом. В електрокардіографії використовуються три посилених відведення від кінцівок: відведення від правої руки- aVR, від лівої руки - aVL та від лівої ноги - aVF.

Шість відведень від кінцівок (І, ІІ, ІІІ, aVR, aVL, aVF) дають можливість реєструвати ЕДС у фронтальній площині.

Грудні відведення, запропоновані Вільсоном, є однополюсними. індиферентний об'єднаний електрод Вільсона приєднують до негативного полюсу. Активний електрод розміщують в різних точках (позиціях) грудної клітки і з'єднують з позитивним полюсом. Грудні відведення позначають буквою V. Реєструють шість грудних відведень. Активний електрод V1 розміщують у четвертому міжребер'ї по правому краю грудини; V2 - в четвертому міжребер'ї по лівому краю; V3 - в четвертому міжребер'ї, між другим і четвертим відведенням; V4 - в п'ятому міжребер'ї по лівій середньопідпахвовій лінії; V5 - в п'ятому міжребер'ї по лівій середній лінії; V6 - на тому ж рівні по лівій передньопахвовій лінії.

У роботі аналізували електрокардіографічні дані, отримані методом Ейнтховена у ІІ відведенні.

Статистичну обробку даних здійснювали методом варіаційної статистики. Обчислювали середньоарифметичне М, похибку середнього арифметичного m, критерій достовірності для оцінки достовірності відмінностей між середніми арифметичними (статистично достовірними вважались показники при рівні достовірності р?0,05).

2.2 Результати власних досліджень та їх аналіз

Вивчення електрокардіографічних показників проводили з урахуванням двох аспектів - вікового та статевого. При цьому порівнювали спочатку показники ЕКГ підлітків віком 15-18 років та дорослих віком 20-25 років. Потім аналізували статеві особливості показників ЕКГ, тобто порівнювали відповідні показники у осіб жіночої та чоловічої статі відповідних вікових періодів.

Аналізували наступні електрокардіографічні показники, що відображають швидкість проведення імпульсів у різних відділах серця:

- інтервал RR - відображає частоту серцевих скорочень, ритмічність скорочень;

- інтервал PQ - відображає швидкість поширення збудження від синоатріального вузла до шлуночків, тобто період проходження імпульсу через атріовентрикулярний вузол;

- інтервал QT - відображає весь період збудження шлуночків;

- комплекс QRST - відображає швидкість поширення збудження по міокарду шлуночків до початку його відновлення.