Медико-психологічна характеристика невротичних розладів у музично-педагогічних працівників

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

ОСОКІНА ОЛЬГА ІГОРІВНА

УДК: 616.83-009+616.89]:378:371-057

МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕВРОТИЧНИХ РОЗЛАДІВ У МУЗИЧНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

19.00.04 - медична психологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків - 2008

Дисертацією є рукопис.

Доктор медичних наук, професор Абрамов Володимир Андрійович, Донецький національний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України, завідувач кафедри психіатрії та медичної психології

Офіційні опоненти:

1. Доктор медичних наук, професор Луценко Олександр Григорович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, кафедра медичної сексології та медичної психології, професор кафедри

2. Доктор медичних наук, професор Спіріна Ірина Дмитрівна, Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, кафедра психіатрії та медичної психології, завідувач кафедри

Захист відбудеться “ 17 ” червня 2008 р. о 11.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.609.03 при Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою: 61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України за адресою: 61176, м. Харків, вул. Корчагінців, 58

Автореферат розіслано “ 7 ” травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради

кандидат психологічних наук, доцент

Актуальність теми. Чільне місце у структурі захворюваності населення України займають невротичні розлади. Це можна пояснити нестабільною політичною й економічною обстановкою, незадоволеністю населення своїм матеріальним становищем, соціальною незахищеністю, несприятливою екологічною ситуацією в країні (Н.О. Марута, 1999; В.І. Петрушин, 2004; В.В. Кришталь, 2005). Згідно з даними «Центра медичної статистики МОЗ України» захворюваність населення нашої країни невротичними розладами неухильно зростає з 2000 по 2006 роки з 21,7% по 23,7%, причому в 2006 році цей показник серед жіночого населення склав 32,9%, а серед чоловіків - 16,2%.

Протягом останніх трьох десятків років вітчизняними і закордонними дослідниками вивчається проблема невротичних розладів у різних професійних групах населення (Г.Є. Чархалашвілі, 1982; С.Б. Семічов, 1985; K. Nishyama, 1990; J.J. Cole, 1990; В.А. Абрамов, І.І. Кутько, О.К. Напрєєнко та ін., 1992; W.J. Cox, 1993; О.К. Бурцев, 1996; Л.П. Шибчик, 1997; Б.В. Михайлов, 2001; І.Д. Спіріна, 2004; О.В. Абрамов, 2004). Ними визначений великий вплив психоемоційної напруженості праці на формування розладів невротичного регістра.

У численних публікаціях останніх років проаналізовані дані про поширеність і клінічну структуру невротичних розладів та інших психічних порушень у людей соціальних професій: лікарів, педагогів, вихователів, акторів, композиторів та ін., діяльність яких вимагає великих емоційних витрат і належить до числа професій, що «допомагають» (Geoffrey I, Wills G., 2003; Post F., 2004; Iavicoli S. et al., 2004; Schlesinger J, Wills G., 2004; Н.І. Глушкова, 2004; Н.В. Матвєєва, 2004; О.В. Рибіна, 2005; С.Б. Величковська, 2005; А.А. Качина, 2006). Вважається, що особи зазначених спеціальностей значною мірою схильні до ризикової ситуації розвитку емоційного вигоряння, що несе не тільки зміну емоційної сфери, але і професійну особистісну деформацію.

Усе перераховане вище має місце в професійній діяльності музично-педагогічних працівників. Основними факторами трудової діяльності, що сприяють появі в них невротичних симптомів, названі значна нервово-емоційна напруженість праці, виробничі стреси і феномен емоційного вигоряння (А.О. Навакатикян, 1989; Maslach С., Schaufeli W.B, Leiter M.P., 2001, Fjellman-Wicklund A, Bruhn C, Sundelin G., 2003; Behar A, Wong W, Kunov H., 2006). З урахуванням переваги серед музикантів-педагогів осіб жіновий статі до перерахованих стресорів додаються завантаженість побутовою роботою, дефіцит часу на сон і відпочинок, що сприяє емоційному і фізичному виснаженню жінок (В.Є. Орел, 2001; Н.Є. Водоп'янова, Є.С. Старченкова, 2005; О.А. Семіздралова, 2007).

Медико-психологічним аспектам діяльності музикантів-педагогів присвячена невелика кількість вітчизняних і закордонних досліджень, у яких вкрай недостатньо приділялася увага вивченню в них розладів невротичного спектра. Залишаються невивченими психопатологічні особливості клінічних і субклінічних форм невротичних розладів, а також патогенні фактори, що сприяють їх появі, не визначено вплив на формування даної патології емоційного вигоряння і рівня самоактуалізації, не вивчено клінічні та психологічні особливості дискомфортних сценічних станів у музикантів під час публічного виступу. Це зумовило відсутність диференційованої системи профілактики і психотерапевтичної корекції невротичних розладів у музично-педагогічних працівників, розробка якої має важливе медичне і соціально-економічне значення. Це робить актуальним проведення дійсного наукового дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану наукових досліджень кафедри психіатрії і медичної психології Донецького національного медичного університету ім. М.Горького «Розробка медико-психологічних стандартів реабілітації хворих на пограничні психічні розлади» (№ державної реєстрації 0106U010849, шифр УН 07.03.01).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи - на основі комплексного підходу до вивчення медико-психологічних особливостей невротичних розладів у музично-педагогічних працівників розробити диференційовану систему їхньої профілактики і психотерапевтичної корекції.

Відповідно до поставленої мети були визначені наступні завдання:

1. Вивчити клініко-психопатологічні особливості невротичних розладів у музично-педагогічних працівників.

2. Вивчити психогігієнічні особливості професійної діяльності музично-педагогічних працівників.

3. Виділити і вивчити клінічні прояви невротичних розладів в ситуації концертного виступу.

4. Визначити особистісні особливості музикантів-педагогів з невротичними розладами.

5. Оцінити рівень їх емоційного вигоряння і самоактуалізації у залежності від виразності невротичного процесу.

6. Розробити диференційовану систему профілактики і психотерапевтичної корекції невротичних розладів у даного професійного контингенту.

Об'єкт дослідження - невротичні розлади у музично-педагогічних працівників.

Предмет дослідження - клініко-психопатологічні та психологічні закономірності формування невротичних розладів у музично-педагогічних працівників та основні напрямки профілактичної і психокорекційної роботи.

Методи дослідження - клініко-психопатологічний, клініко-анамнестичний, психодіагностичний, метод психогігієнічної оцінки трудової діяльності музикантів-педагогів, методи математичної статистики.

Наукова новизна одержаних результатів. На підставі комплексного клініко-психопатологічного, клініко-анамнестичного і психодіагностичного дослідження отримано дані про питому вагу клінічно виражених і субклінічних форм невротичних розладів, клініко-психопатологічні та психологічні особливості і закономірності формування цих розладів у музично-педагогічних працівників.

Типологізовані особливості особистості музикантів-педагогів з невротичними розладами, показана роль емоційного вигоряння і низького рівня самоактуалізації у формуванні даної патології.

Вперше було надано психогігієнічну оцінку професійної діяльності музикантів-педагогів. Отримано дані про патогенні виробничі і соціально-побутові фактори, вивчено умови праці і показники напруженості трудового процесу.

Вперше виділено наступні стани «сценічного дискомфорту»: синдром афективних порушень і реакція сценічної тривоги, приведені їхні діагностичні критерії, клінічна структура, клініко-динамічні і психологічні особливості.

Науково обґрунтовано критерії діагностики і розроблено диференційовану систему профілактики і психотерапевтичної корекції невротичних розладів у музикантів-педагогів, доведено її ефективність.

Практичне значення отриманих результатів. Практичну значимість мають розроблені на підставі результатів дослідження критерії діагностики невротичних розладів у музикантів-педагогів, в тому числі на субклінічному етапі, клінічні та психологічні закономірності їх формування, що дозволяє вчасно надавати спеціалізовану допомогу, не допускаючи формування клінічно виражених форм патології. Практичну цінність також мають розроблені діагностичні критерії станів «сценічного дискомфорту» з визначенням їхніх клінічних та психологічних особливостей.

Це дозволило розробити диференційовану систему профілактики і психотерапевтичної корекції невротичних розладів у музично-педагогічних працівників, що включає загальногігієнічні заходи, спрямовані на поліпшення умов праці музикантів-педагогів; специфічні профілактичні заходи, які підвищують психічну резистентність до впливу стресових факторів; психотерапевтичну корекцію клінічних проявів невротичних розладів і станів «сценічного дискомфорту», побудовану з урахуванням особистісних особливостей музикантів-педагогів, рівня їх емоційного вигоряння і самоактуалізації, а також вибору ними копінг-стратегій в ситуації публічного виступу.

Результати проведеного дослідження впроваджені в лікувальну практику Обласної клінічної психіатричної лікарні м. Донецька, Санаторія-профілакторія «Медик» Донецького національного медичного університету ім. М.Горького, в діяльність Донецького музичного училища, Школи мистецтв №6 м. Донецька, а також у педагогічний процес кафедри психіатрії і медичної психології та кафедри психіатрії, психотерапії, медичної психології, наркології з курсом сексології ФІПО Донецького національного медичного університету ім. М.Горького.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним науковим дослідженням. Особисто дисертантом визначено актуальність теми роботи, мета та завдання роботи, проведено аналіз вітчизняної та іноземної наукової літератури. Автором власноруч здійснено весь обсяг досліджень (клініко-психопатологічне, клініко-анамнестичне, психодіагностичне). Психогігієнічне дослідження проведено автором разом зі співробітниками кафедри гігієни та экології Донецького національного медичного університету ім. М.Горького. Обстежено 152 музично-педагогічних працівника з невротичними розладами, 55 педагогів загальноосвітніх шкіл, а також 116 музикантів-педагогів контрольної групи. Дисертантом виконано статистичну обробку отриманих даних, їх аналіз та інтерпретацію, оформлені таблиці та рисунки. Самостійно написано усі розділи дисертації, сформульовані висновки. Власне автором розроблена і апробована система профілактики та психотерапевтичної корекції музично-педагогічних працівників з невротичними розладами.

Апробація результатів дослідження. Результати досліджень доповідалися та обговорювалися на науково-практичних конференціях: Пленумі товариства і науково-практичної конференції «Пароксизмальні стани в неврології, психіатрії та наркології» (м. Одеса, 7-8 вересня 2006р.); Міжрегіональної науково-практичної конференції «Актуальні питання реабілітації хворих на психічні розлади» (м. Жданівка, 1 червня 2007р.); III Національному Конгресі (XI з'їзду) неврологів, психіатрів і наркологів України «Профілактика и реабілітація в неврології, психіатрії та наркології» (м. Харків, 3-5 липня 2007р.); Науково-практичної конференції Актуальні проблеми гігієни та екології” (м. Донецьк, 24-25 жовтня 2007р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 наукових праць. З них 9 друкованих робіт - у наукових виданнях, затверджених ВАК України, 8 робіт - в моноавторстві.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 213 сторінках машинописного тексту (155 стор. основного тексту). Робота складається з вступу, огляду літератури, 5 розділів власних досліджень, узагальнення результатів дослідження, висновків, списку використаної літератури з 213 джерел (з них 59 - іноземні), 7 додатків. Робота проілюстрована 33 таблицями і 5 малюнками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Під наглядом протягом 2005-2007 р. знаходилося 268 працівників музично-педагогічних установ (Донецького музичного училища, шкіл мистецтв м. Донецька №6 і №119, Дитячої музичної школи №2 м. Донецька і Дитячої музичної школи м. Авдіївки), серед яких було виділено 152 музично-педагогічних працівника з невротичними розладами (основна група), і 55 педагогів загальноосвітніх шкіл (ЗШ) №6, №17 і №119 м. Донецька з такою же патологією (група порівняння). 116 музикантів-педагогів без ознак невротичних розладів склали контрольну групу.

Серед обстежених музикантів-педагогів було 148 жінок (97,4±1,3%) і 4 чоловіки (2,6±1,3%). У віці до 25 років - 4 особи (2,6±1,3%), від 26 до 35 років - 38 осіб (25±3,5%), від 36 до 45 років - 56 осіб (36,8±3,9%), від 46 до 55 років - 54 особи (35,6±3,9%). Більшість з них мали вищу освіту - 114 обстежених (75,0±3,5%), середню освіту - 38 обстежених (25,0±3,5%). Стаж роботи до 5 років мало 11 осіб (7,2±2,1%), від 6 до 9 років - 23 особи (15,1±2,9%), від 10 до 19 років - 29 осіб (19,2±3,2%), від 20 до 29 років - 47 осіб (30,9±3,7%), від 30 до 39 років - 42 обстежених (27,6±2,6%). Мали власну родину (були в офіційному або цивільному шлюбі) 103 особи (67,8±3,8%), не були одружені - 21 особа (13,8±2,8%), перебували в розлученні - 22 особи (14,5±2,9%), овдовіли - 6 осіб (3,9±1,6%). Незадоволені сімейним життям були 59 обстежених (38,8±4,0%), мали конфліктні взаємини в родині - 10 осіб (6,6±2,0%), алкоголізм (наркоманія) когось із близьких відзначалися в 7 осіб (4,6±1,7%), 110 обстежених (72,4±3,6%) були незадоволені своїм матеріальним становищем, 22 особи (14,5±2,9%) - рішенням житлових проблем. З виробничих шкідливостей у 141 особи (92,8±2,1%) відзначалося психоемоційне перевантаження, у 70 обстежених (46,1±4,0%) - конфліктні ситуації на роботі, у 132 (86,8±2,7%) - мали місце переживання, зв'язані з частими публічними виступами, 75 осіб (49,3±4,1%) - відзначили наявність шумового фактора на роботі, 94 обстежених (61,8±3,9%) були незадоволені умовами праці, 26 (17,1±3,1%) - організацією праці, 15 (9,9±2,4%) - кар'єрним ростом, 144 особи (94,7±1,8%) - відчували соціальну незахищеність, 137 обстежених (90,1±2,4%) - відзначили підвищену відповідальність за виконувану роботу.

Психогігієнічне дослідження включало: 1) вивчення несприятливих виробничих і соціально-побутових факторів, що сприяють формуванню невротичних розладів; 2) вивчення умов праці музикантів-педагогів (визначення рівнів звукового тиску й освітленості на робочих місцях з використанням шумоміра «Robotron-00024», люксметра Ю-116); 3) вивчення показників напруженості трудового процесу (оцінювалися інтелектуальне, сенсорне, емоційне навантаження і робився висновок про загальний рівень напруженості праці). Оцінка всіх отриманих даних проводилася відповідно до нормативних документів: ДБН В.2.5-28-2006; ДСН 3.3.6.037-99 і «Гігієнічній класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу» (1998).

Клініко-психопатологічне дослідження включало два етапи: етап скринінгового дослідження та етап клінічної верифікації невротичних розладів. Інструментом для проведення скринінгового дослідження послужила стандартизований опитувальник нервово-психічної дезадаптації (ОНПД) (Л.С. Свердлов, А.И. Скорик, 1990). Дослідження спектра невротичної симптоматики і її кількісна оцінка проводилися за допомогою стандартизованого опитувальника неврозів (Александрович Е., 2000).

Розподіл хворих по групах надалі верифікувалося у процесі клінічної бесіди, що являла собою об'єктивне клініко-психіатричне обстеження, мало єдину структуру, що знайшло своє відображення в стандартних протоколах і відповідало загальноприйнятим у психіатрії деонтологічним нормам. Діагностична оцінка невротичних розладів проводилася відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду (Розділ IV. Невротичні, зв'язані зі стресом і соматоформні розлади F40-F48).

З дослідження виключалися особи з органічною мозковою дисфункцією, із хронічними соматичними захворюваннями в період загострення та особи старше 55 років, у зв'язку з підвищеною імовірністю розвитку в них атеросклеротичних змін.

Комплексне психодіагностичне дослідження, спрямоване на вивчення особливостей індивідуально-динамічного патерна дезадаптації проводилося з використанням багатофакторного Фрайбургського особистісного опитувальника «FPI» (І. Фаренберг, Х. Зарг, Р. Гампел, 1968) в адаптації Ф. Короді (2005); стандартизованого опитувальника особистісної орієнтації POI (Э. Шостром, 1963) в адаптації А.А. Рукавішникова (1996); методики діагностики рівня емоційного вигоряння В.В. Бойко (1999).

Скринінгове дослідження станів «сценічного дискомфорту» у ситуації концертного виступу проводилося з використанням спеціально розробленої нами «Уніфікованої анкети сценічних станів», що включала інформацію про індивідуальні особливості музиканта-педагога під час концертно-виконавської діяльності, питання, що стосуються психоемоційного і психофізіологічного станів перед, під час і після виступу, а також відомості про різні прийоми і методи, які використовуються музикантами для успішного виступу. За допомогою опитувальника «Копінг-поведінка в стресових ситуаціях» С. Нормана й ін. (1990) в адаптації Т.А. Крюкової (2002) вивчалися ведучі копінг-стратегії, які використовуються музично-педагогічними працівниками в ситуації публічного виступу.

Отримані в ході дослідження дані піддавалися клінічному аналізу, а також статистичній обробці з використанням персонального комп'ютера в статистичному пакеті „MedStat” (Ю.Е. Лях, В.Г. Гур'янов, 2004). Оскільки результати дослідження вимірялися, в основному, у рангових шкалах, то для представлення цих даних у випадку кількісних характеристик приводилися значення медіанного значення розподілу ознаки (Me) і похибка медіани (m). Для якісних характеристик використовувався показник частоти зустрічальності ознаки (%) із вказівкою похибки частки (m%) або довірчого інтервалу (ДІ), що розраховувався з використанням методу кутового перетворення Фішера. Для порівняння середніх показників різних вибірок застосовувався критерій Стьюдента (нормальний закон розподілу, кількісні характеристики), критерій Вілкоксона (розподіл відрізняється від нормального, кількісні характеристики), метод кутового перетворення Фішера (порівняння частоти зустрічальності якісних ознак). При порівнянні більш двох вибірок між собою використовувалися методи множинних порівнянь: дисперсійний аналіз і метод множинних порівнянь Шеффе, у випадку нормального закону розподілу або критерій Крускала-Уолліса і критерій Данна, у випадку відмінності закону розподілу від нормального. При порівнянні якісних ознак у цьому випадку використовувався критерій ². В усіх випадках перевірки статистичних гіпотез критичний рівень значимості дорівнював 0,05. Для оцінки ступеня впливу факторних ознак на результуючі показники використовувався метод розрахунку відносного ризику з указівкою 95% довірчого інтервалу для цього показника.

Результати дослідження та їх обговорення. У рамках клініко-динамічного підходу вивчення невротичних розладів розглядалося нами з позицій виділення субклінічних (СНР) і клінічно виражених форм патології. У музично-педагогічних працівників переважали невротичні розлади клінічного рівня - 52,6±4,0%, СНР було відповідно 47,4±4,0%. Серед аналогічного контингенту педагогів ЗШ у 65,5±6,4% виявлялися СНР, у 34,5±6,4% - клінічно виражені форми. Ці дані між собою достовірно відрізнялися (p=0,03).

Виділення СНР здійснювалося на підставі наступних діагностичних критеріїв: 1) субклінічний рівень проявів, рудіментарність, структурна (синдромальна) незавершеність; 2) відсутність суб'єктивного почуття хвороби; 3) відсутність порушень міжперсональної взаємодії; 4) наявність своєрідного «ґрунту»: характерологічні особливості особистості, психічна ригідність та ін.

Основними діагностичними критеріями клінічних форм невротичних розладів були: 1) психогенний початок захворювання; 2) наявність невротичного (внутрішньоособистісного) конфлікту на тлі недостатності психологічного захисту; 3) відсутність соматичного захворювання, здатного викликати наявну симптоматику; 4) функціональний і оборотний характер порушень; 5) відсутність психотичних симптомів; 6) редукція невротичної симптоматики при усуненні або дезактуалізації у свідомості психотравмуючої ситуації.

Структура СНР у музикантів-педагогів була представлена наступними варіантами: астено-вегетативним - 36 осіб (50,0±5,9%), емоційно хитливим - 27 осіб (37, 5±5,7%) і астено-субдепресивним - 9 осіб (12,5±3,9%). У групі порівняння усі виділені варіанти СНР були представлені в приблизно рівних співвідношеннях (36,1±8,0%, 33,3±7,9% і 30,6±7,7% відповідно). При розподілі варіантів СНР у досліджуваних групах не було виявлено статистично значимих розходжень (р=0,07).

Тривалість СНР складала приблизно від 2-3 тижнів до 2-х місяців. Надалі, або відбувалося повне усунення ознак дезадаптації, або ускладнення симптоматики СНР із переходом у клінічно обкреслені форми, що характеризувалося стабілізацією і посиленням виразності симптоматики, фіксацією респондентів на своїх переживаннях з розумінням «хворобливості» цих проявів, виходом на перший план симптомокомплексів, що визначають клінічну специфічність невротичного розладу.

Структура клінічно виражених форм визначалася змішаним дисоціативним розладом (F44.7) - 37 обстежених (46,2±5,6%), неврастенією (F48.0) - 27 осіб (33,8±5,3%) і змішаним тривожним розладом (F41.3) - 16 осіб (20,0±4,5%) (табл. 1). Було виявлено статистично значущі розбіжності клінічної структури невротичних розладів у досліджуваних групах (p=0,01 за критерієм ²). При цьому в основній групі питома вага змішаного дисоціативного розладу була значно вище, ніж у групі порівняння.

Таблиця 1

Клінічна структура невротичних розладів в досліджуваних групах

Основними діагностичними критеріями змішаного дисоціативного розладу були наявність дисоціативно-конверсійної симптоматики, що виникає слідом за стресовою психотравмуючою ситуацією; обмеженість у часі до декількох годин або днів; легке і часте рецидування цих порушень після психологічних навантажень. При даному розладі були виявлені статистично достовірно більш високі середні значення показників у шкалах: «страху і фобії» (р=0,004), «депресивних розладів» (р<0,001), «занепокоєння і напруги» (р=0,03), «неврастенічних розладів» (р=0,007), «порушень вегето-судинної регуляції» (р=0,002), «соматичних порушень» (р=0,005), «труднощів у соціальних контактах» (р=0,04).

Діагностичними критеріями неврастенії були психогенний початок захворювання, обов'язкова наявність: 1) власне астенії, як основного клінічного прояву, що існує не менше 3-х місяців та супроводжується зниженням продуктивності трудової діяльності і порушенням міжособистісної взаємодії; 2) вегетативних розладів, що протікають у виді перманентних або перманентно-пароксизмальних вегетативних порушень; 3) розладів сну. При неврастенії були виявлені статистично достовірно більш високі середні значення показників у шкалах «страху і фобії» (р=0,02), «агрипнічних розладів» (р=0,047) і більш низькі значення у шкалі «депресивних розладів» (р=0,048). Незважаючи на меншу питому вагу в основній групі хворих неврастенією, слід зазначити велику виразність у них астенічних проявів і порушень вегето-судинної регуляції, що підтверджувалося більш високими показниками відповідних шкал: «неврастенічних розладів» (р<0,001) і «вегето-судинних порушень» (р=0,02).

Основними діагностичними критеріями змішаного тривожного розладу були: 1) домінування в клінічній картині симптомів тривоги, що продовжуються від декількох тижнів до декількох місяців, мають хвилеподібний перебіг і не обмежувані будь-якими визначеними середовими обставинами; 2) наявність вегетативних дисфункцій (тахікардії, гіпергідрозу, лабільності пульсу й артеріального тиску, епігастрального дискомфорту, запаморочення, сухості у роті) і моторної напруги (метушливості, тремору, «головного болю напруги», неможливості розслабитися); 3) наявність явних, але короткочасних симптомів інших розладів: обсесивно-компульсивного розладу (F42.-), депресивного епізоду (F32.-), дисоціативного розладу (F44.-), тривожно-фобічного розладу (F40.-), ипохондрічного розладу (F45.2), недиференційованого соматоформного розладу (F45.1), розладу соматизації (F45.0). При даному розладі були виявлені статистично достовірно більш високі середні значення показників у наступних шкалах: «неврастенічних розладів» (р=0,04), «нав'язливостей» (р<0,001), «істеричних розладів» (р=0,04), «труднощів у соціальних контактах» (р=0,03), «конверсійних розладів» (р=0,03), «вегето-судинних порушень» (р=0,02); більш низькими були значення «агрипнічної» шкали (р=0,04) та шкали «дереалізації» (р=0,048).

Психогігієнічне вивчення умов праці музикантів виявило, що більшість робочого часу вони піддаються звуковому тискові, що перевищує гранично припустимий рівень звуку (тобто більш 80 дБА), а також мають недостатній рівень освітленості на робочих місцях (менше 250 лк), що сприяє більш швидкому стомленню на роботі, перенапрузі органів зору і знижує загальну резистентність організму до психоемоційних навантажень.

У групі музикантів у порівнянні з аналогічним контингентом викладачів ЗШ ризик появи психоемоційних перевантажень на роботі був у 2 (ДІ 1,5-2,7) рази вище (p<0,001), у 1,8 (ДІ 1,2-2,6) рази перевищував (p<0,001) у них фактор незадоволеності умовами праці, у 23,9 (ДІ 6,1-93,2) разів був вище (p<0,001) ризик появи психічного дискомфорту, зв'язаного з концертною діяльністю й у 3,9 (ДІ 1,9-7,9) рази переважала (p<0,001) наявність шумового фактора на роботі. Ці дані свідчать про більш інтенсивний вплив виробничих несприятливих факторів на музично-педагогічних працівників.

Одним із вагомих стресогенних факторів, що сприяють виникненню або декомпенсації невротичних розладів у професійній діяльності музично-педагогічних працівників були концертні виступи.

Дискомфортні сценічні стани були виявлені в 45,5±3,0% музично-педагогічних працівників. У 13,9±3,1% випадків вони були представлені реакціями сценічної тривоги (РСТ), у 86,1±3,1% випадків - синдромом афективних порушень (САП). Клінічна структура САП була представлена тривожним варіантом в 94,3±2,3% випадків і апатичним варіантом - в 5,7±2,3%.

У музикантів-педагогів з невротичними розладами «сценічний дискомфорт» виявлявся у виді САП (у 78,8±4,6% обстежених з клінічним рівнем розладів і у 58,3±5,8% - з СНР), а в здорових респондентів контрольної групи (14,7±3,3%) - у виді РСТ.

Дискомфортні сценічні стани відзначалися достовірно частіше в основній групі порівняно з контрольною (р<0,001), причому переважали в музикантів-педагогів з клінічними формами невротичних розладів (р=0,04) (табл. 2).

Основними діагностичними критеріями САП були: вказівка на наявність зв'язаної зі сценічним виступом тривоги у виді метушливості, непосидючості, емоційної нестриманості, вегетативних порушень або стану апатії, з характерними млявістю, сповільненістю в рухах, емоційною байдужністю до виступу, відсутністю видимих ознак вегетативного збудження; вказівка на різний ступень вираження астенічної симптоматики після концертного виступу; поява цих порушень на тлі вже існуючої невротичної симптоматики, яка зберегалася після усунення проявів САП.

Таблиця 2

Співвідношення основних видів «сценічного дискомфорту» у музично-педагогічних працівників

Примітки: 1. При проведенні аналізу використовувався метод множинних порівнянь (критерій ², критерій Мараскуілло).

2. p₁ - основна група з клінічними невротичними розладами і СНР; p₂ - основна група з СНР і контрольна група; p₃ - основна група з клінічними невротичними розладами і контрольна група; *- розходження частки статистично значуще при p<0,05

Основними діагностичними критеріями РСТ були: наявність короткочасних, плинних симптомів тривоги та вегетативного порушення та мимовільне усунення цих порушень після закінчення концертного виступу без вираженої астенізації; поява симптомів РСТ не в кожному концертному виступі, чергування «вдалих» і «невдалих» концертних виступів; залежність від різних ситуаційних факторів, від успішності репетиційної діяльності напередодні концерту, емоційного настроя перед виступом, присутності в залі важливих для виконавця людей; відсутність будь-якої вираженої невротичної симптоматики поза ситуацією концертного виступу; виникнення у психічно здорових музикантів-педагогів з визначеними особистісними особливостями (підвищена тривожність, помисливість, непевність у собі і т.п.)

Серед обстежених, що мали САП, тривожний варіант був виявлений у 40 (95,2±3,3%) респондентів з СНР і в 59 (93,7±3,1%) хворих невротичними розладами клінічного рівня, а апатичний варіант - у 2-х (4,8±3,3%) музикантів-педагогів з СНР і в 4-х (14,8±6,8%) хворих з клінічними варіантами невротичних розладів, представленими у всіх випадках змішаним дисоціативним розладом.

Розподіл ведучих типів копінга в ситуації музичного виконавства в основній і контрольній групах достовірно розрізнявся (p<0,001 за критерієм ²): при невротичних розладах частіше використовувалися емоційно-орієнтовані та уникаючі копінг-стратегії, а в здорових респондентів в аналогічній ситуації переважали проблемно-орієнтовані поведінкові стратегії.

У респондентів, що віддавали перевагу проблемно-орієнтованої копінг-стратегії, під час публічних виступів відзначалося цілеспрямоване зосередження на музиці, що виконувалася, з виключенням з поля сприйняття усіх відволікаючих факторів. У тих випадках, коли ведучим виявлявся емоційно-орієнтований копінг, відбувалася концентрація уваги в більшому ступені на своєму емоційному стані, боротьбі з тривогою і думками про можливу невдачу. При уникаючому типі копінга відзначалося активне відкидання думок про майбутній виступ, дезактуалізація у свідомості значимості концертного виступу, відволікання на другорядні події. Це дозволило віднести два останніх види совладаючої поведінки до малоадаптованих копінг-стратегій.

Було виявлено статистично значуще розходження розподілу копінг-стратегій у респондентів основної групи з різними варіантами невротичних розладів (p<0,001 за критерієм ²) (табл. 3). Реакції уникаючого типу домінують в осіб зі змішаним дисоціативним розладом - 24 (64,9±7,8%) респондента, а емоційно-орієнтовані поведінкові стратегії - при неврастенії - 21 (77,8±8,0%) і при змішаному тривожному розладі - 13 (81,2±9,8%), (p<0,001). Частота проблемно-орієнтованих копінг-стратегій у цієї категорії обстежених коливається в межах 5,4±3,7% - 7,4±5,0%.

Таблиця 3

Особливості копінг-стратегій в основній групі з різними варіантами невротичних розладів

Примітка. При проведенні аналізу використовувався метод множинних порівнянь (критерій ², критерій Мараскуілло)

Музиканти-педагоги з «сценічним дискомфортом» частіше використовували малоадаптивні совладаючі стратегії, а при відсутності «сценічного дискомфорту» - проблемно-орієнтовану поведінку (p<0,001).

Особистісні особливості більшості музикантів-педагогів з невротичними розладами мають прогностичне, предикційне для розвитку невротичного процесу значення.

Загальним для всіх особистісних профілів були високі значення шкали «невротичність» (більше 6Т) і низькі значення шкал «товариськість», «урівноваженість» і «маскулиність-фемінінність» (менше 3Т). При цьому при змішаному дисоціативному розладі відзначався пік по шкалі «емоційної лабільності» (9Т±0,45), і низькі середні значення показників по шкалах «спонтанна агресивність» (3,5Т±0,6) і «урівноваженість» (3,5Т±0,46); при змішаному тривожному розладі високими були значення шкал «сором'язливість» (8Т±0,38) і «депресивність» (8Т±0,4), і низькими - «спонтанна агресивність» (3Т±0,45) і «екстраверсія-інтроверсія» (1,5Т±0,34); при неврастенії були виявлені піки по шкалах «депресивність» (7Т±0,43), «дратівливість» (8,5Т±0,58) і низькі значення по шкалі «екстраверсія-інтроверсія» (3Т±0,29) (мал. 1).

Респонденти зі змішаним дисоціативним розладом відрізнялися відомою демонстративністю, яскравістю і лабільністю емоційних проявів при деякій поверховості переживань, нестійкістю самооцінки, на яку істотний вплив робило оточення. Характерними були легка вживаємість у різні соціальні ролі, тропізм до видів професійної діяльності, у яких насичується потреба в спілкуванні, переживанні яскравих почуттів, мається можливість самодемонстрації. Низькі середні значення показників по шкалах «спонтанна агресивність», «урівноваженість», «маскулинність-фемінінність» характеризували обстежених як емоційно нестриманих, «нервових», запальних, примхливих, і в той же час недовірливих, сенситивних, чуттєвих до критики і думок навколишніх. Мали місце порушення в сфері міжперсональної взаємодії і труднощі у встановленні відкритих, довірливих взаємин з іншими людьми. Основні захисні механізми: витиснення зі свідомості конфліктогенної інформації, маніпулятивні форми поведінки за типом «кліше», демонстративні емоційні реакції.

При змішаному тривожному розладі високі середні значення шкал «сором'язливість», «невротичність» і «депресивність» відповідали клінічній картині захворювання, представленої тривожно-депресивним або тривожно-обсесивним синдромом. Основними характерними рисами були тривожно-недовірливий склад особистості, підвищене почуття відповідальності, схильність до сумнівів, а також критичність самоспостереження з тенденцією до заниженої самооцінки. Провідна мотиваційна спрямованість - усунення неуспіху, головний захисний механізм - відмовлення від самореалізації і посилення контролю свідомості.

Профіль особистості при неврастенії характеризувався високими середніми значеннями показників по шкалах «невротичність» (9Т±0,19), «дратівливість» (8,5Т±0,58) і «депресивність» (7Т±0,43); низькими значеннями - по шкалах «товариськість» (2,5Т±0,45), «урівноваженість» (3,5Т±0,47), «екстраверсія-інтроверсія» (3Т±0,29), «маскулінність-фемінінність» (3Т±0,17) на тлі показників, що не виходять за межі нормативного розкиду (4Т-6Т) в інших шкалах (див. мал. 1).

У музикантів-педагогів з неврастенією в ситуації стресу виявлялися схильність до підвищення поведінкової активності з відреагуванням зовні, невміння стримувати свої емоції, дратівливість, нетерплячість. Відзначався великий розрив між власним «Я» і ідеальним «Я», тобто прагнення до недосяжного ідеалу. Характерним способом відвернутися від переживань і усунути своє погане самопочуття був «відхід у роботу», що здійснювався на граничному рівні можливостей.

Емоційне вигоряння розглядалося з позиції виділення трьох фаз: «Тривожної напруги», «Резистенції» і «Виснаження». У всіх респондентів основної групи в тому або іншому ступені були присутні ознаки вигоряння. Подібна картина відзначалася також у групі порівняння. В контрольній групі емоційне вигоряння мало місце в 72,4±4,1% музикантів-педагогів і цілком було відсутнє в 27,6±4,1% осіб.

Залежності емоційного вигоряння від віку і стажу роботи виявлено не було (p>0,05). Розвиткові вигоряння піддавалися в однаковому ступені як досвідчені, так і молоді фахівці. Наявність вигоряння в музикантів-педагогів з великим стажем роботи, ймовірно, було зв'язано з тривалим впливом професійних стресових факторів, а молодих, що тільки почали трудову кар'єру - входженням у робітниче середовище й адаптацією до умов професійної діяльності.

Музично-педагогічні працівники з невротичними розладами відрізнялися більш глибоким рівнем емоційного вигоряння, у порівнянні з респондентами контрольної групи (р<0,01) і групи порівняння: розходження загального показника вигоряння при СНР - р<0,05, при клінічно виражених формах - р<0,05. При цьому сумарний показник фази «Виснаження» був максимально виражений при невротичних розладах клінічного рівня (31±3), менше виражений у музикантів з СНР (24±2, р<0,05) і в здорових осіб (16±2, р<0,01).

Серед музично-педагогічних працівників з СНР в 73,6±5,2% випадків ознаки емоційного вигоряння відповідали сформованій фазі «Тривожної напруги», у 9,7±3,5% - ця фаза перебувала в стадії формування; фаза «Резистенції» була сформованою в 29,2±5,4% випадках, у 63,8±5,7% - починала складатися; у 20,8±4,8% музикантів-педагогів з СНР показники фази «Виснаження» знаходилися в процесі формування й у жодного з респондентів не досягали рівня фази, що сформувалася.

Серед музично-педагогічних працівників з невротичними розладами клінічного рівня в 71,3±5,0% випадків емоційне вигоряння було представлено ознаками сформованої фази «Резистенції», у 41,3±5,5% - показники цієї фази формувалися; у 6,3±2,7% випробуваних була сформована фаза «Тривожної напруги», у 52,5±5,6 % - ця фаза перебувала в стадії формування; фаза «Виснаження» була сформована в 31,3±5,2% випадках, формувалася - в 58,8±5,5%.

Значна питома вага обстежених основної групи із сформованими фазами емоційного вигоряння «Резистенції» (51,3±4,1%) і «Виснаження» (16,5±3,0%) свідчив про підвищений ризик професійної деформації особистості музикантів-педагогів.

У нашій роботі досліджувався також рівень самоактуалізації музично-педагогічних працівників, що обумовлено наявними в літературі даними про те, що «невротичні особистості» у значно меншому ступені схильні реалізовувати свій потенціал і в більшому ступені контролювати свої вчинки й емоції. Деякі автори (А. Маслоу, 1998; Э. Шостром, 2005) вважають, що підвищення рівня самоактуалізації особистості рятує її від невротичних комплексів.

Серед музично-педагогічних працівників із клінічно вираженими невротичними розладами 56,3±5,5% респондентів були «некомпетентними в часі» і 97,5±1,7% - «орієнтовані на інших» (за відносними шкалами Ti/Tc>1:3; O/I>1:1,5). Було характерно некомпетентне використання часу з неадекватною завантаженістю проблемами минулого і недостатньою реалізацією свого потенціалу в сьогоденні, а також орієнтація на думку навколишніх із придушенням своєї індивідуальності, пошук соціального схвалення, надмірний контроль за своїми емоційними проявами і поведінкою.

Профіль самоактуалізації особистості музично-педагогічних працівників з невротичними розладами клінічного рівня характеризувався достовірно більш низькими значеннями базових шкал (Tc і І) і всіх підшкал (менше 50 Т-балів), за винятком підшкали «Прийняття себе» (51Т±1) на відміну від респондентів із субклінічними порушеннями і здоровими особами (мал. 2).

Низький рівень самоактуалізації характеризується негнучкістю поведінки, нездатністю до емпатії, низькими самооцінкою і самоповагою, труднощами у встановленні довірливих взаємин, запереченням і неприйняттям своєї емоційності з придушенням прояву таких почуттів, як гнів, агресія, образа, що приводить до росту внутрішнього напруження і сприяє появі невротичних симптомів.

На підставі результатів проведених досліджень нами була розроблена система профілактики і психотерапевтичної корекції невротичних розладів у музично-педагогічних працівників, що ґрунтується на принципах комплексності, диференційованості, послідовності й етапності проведення лікувально-профілактичних заходів.

Терапевтичну групу склали 63 музично-педагогічних працівника (31 обстежений з субклінічним рівнем розладів, 32 - з клінічними формами патології). У групу порівняння ввійшло 30 клінічно однорідних з терапевтичною групою музикантів, які не були включені у програму лікувально-профілактичних заходів.

Профілактика невротичних розладів містила в собі використання загальногігієнічних рекомендацій, спрямованих на поліпшення умов праці, а також проведення специфічних заходів, які підвищують загальну резистентність до впливу стресових факторів. Як основні методи використовувалися аутогенне тренування з акцентом на навчання методам релаксації із застосуванням формул самонавіяння та психотерапевтичні прийоми, спрямовані на психологічну підготовку до концертного виступу (гра перед уявлюваною аудиторією, медитативне занурення, обігравання, рольова підготовка (імаготерапія), виявлення потенційних помилок).

Психотерапевтична корекція проводилася методами групової особистісно-орієнтованої (реконструктивної) психотерапії, спрямованої на реконструкцію порушених особливо значимих відносин особистості і методи раціональної психотерапії. Вона адресована трьом підсистемам міжособистісної взаємодії - інтраіндивідної, інтеріндивідної та метаіндивідної, і складається з трьох компонентів: когнітивного (інформаційного), афективного (емоційного) і мотиваційно-поведінкового.

Основною метою психотерапії була необхідність досягти розуміння особистістю своїх помилок і необхідності змінитися шляхом послідовного усвідомлення психологічних причин свого розладу. Вирішальним моментом психотерапевтичного процесу була реконструкція порушених відносин членів групи, неадекватних реакцій і форм поведінки за допомогою спрямованого впливу на когнітивну, емоційну і поведінкову сфери.

У терапевтичній групі відразу після закінчення проведення коригуючих заходів у 96,9±2,2% випадків спостерігалася різного ступеня виразності позитивна динаміка невротичної симптоматики (істотне поліпшення відзначалося в 66,7±5,9%, незначне поліпшення - у 30,2±5,8%), і тільки в 3,1±2,2% хворих психопатологічна симптоматика продовжувала утримуватися. У групі музикантів-педагогів, що не одержували специфічного лікування, клінічне поліпшення спостерігалося в 20,0±7,3% випадків, серед яких повне усунення невротичних симптомів відзначалося в 6,7±4,6%, незначне поліпшення - в 13,3±6,2%, стан залишалося без змін - в 63,3±8,8%, а в 16,7±6,8% обстежених невротична симптоматика підсилилася (p<0,001 за критерієм ²).

Відзначалася редукція невротичної симптоматики після проведення коригуючих заходів щодо більшості шкал методики Е. Александровича (p<0,05), що супроводжувалося значним поліпшенням показників фаз емоційного вигоряння і показників базових шкал і більшості підшкал самоактуалізацій. Аналіз ведучого типу копінга у музично-педагогічних працівників після корекції виявив достовірне збільшення вибору ними проблемно-орієнтованих копінг-стратегій у ситуації публічного виступу.

За даними однорічного катамнеза серед музикантів-педагогів з невротичними розладами клінічного рівня в 84,3±6,4% осіб було досягнуто стійке клінічне поліпшення, у 9,4±5,2% - стан залишився без змін і в 6,3±4,3% - було відзначено клінічне погіршення. Досить ефективними виявилися профілактичні заходи щодо музикантів-педагогів з СНР, серед яких тільки в 1 (3,2±3,2%) респондента відзначався перехід невротичної симптоматики на клінічно виражений рівень; в інших 30 (96,7±3,2%) респондентів мало місце клінічне поліпшення.

У групі пацієнтів, не включених у психокорекційну програму, клінічне поліпшення спостерігалося тільки в 16,7% випадків, в 46,7% - клінічний стан не змінився та в 36,7% - невротична симптоматика підсилилася.

Ці дані підтверджували клінічну ефективність розроблених лікувально-профілактичних заходів щодо музикантів-педагогів з невротичними розладами.

ВИСНОВКИ

1. У роботі наведено теоретичне обґрунтування і нове рішення актуальної наукової задачі, що полягає у визначенні медико-психологічних особливостей невротичних розладів у музично-педагогічних працівників. Задачу вирішено з позицій клініко-динамічної оцінки невротичних розладів і системного підходу до розробки їхньої профілактики і психотерапевтичної корекції.

2. Невротичні розлади, виявлені в 56,7±3,0% обстеженого контингенту музично-педагогічних працівників, у 47,4±4,0% не досягають клінічного рівня і характеризуються перевагою астено-вегетативного (50,0±5,9% випадків), астено-субдепресивного (12,5±3,9%) і емоційно хитливого (37,5±5,7%) радикалів. Структура клінічно виражених форм (52,6±4,0%) виявляється змішаним дисоціативним розладом (46,2±5,6%), неврастенією (33,8±5,3%) і змішаним тривожним розладом (20,0±4,5%). На їхнє формування в значній мірі впливають психотравмуючі фактори виробничого характеру, серед яких найбільш значущими є психоемоційні перевантаження (92,8±2,1%), соціальна незахищеність (94,7±1,8%), підвищена відповідальність за виконувану роботу (90,1±2,4%), незадоволеність умовами праці (61,8±3,9%), конфліктні ситуації на роботі (46,1±4,0%) і стресогенні ситуації, зв'язані з концертною діяльністю (86,8±2,7%). Високі показники напруженості праці музикантів-педагогів, а також перевищення гранично припустимого рівня звукового тиску (більше 80 дБА) під час роботи і недостатній рівень освітленості (менше 250 лк) на робочих місцях, сприяють більш швидкому стомленню на роботі і зниженню загальної резистентності організму до психоемоційних навантажень.

3. Фактором ризику виникнення або декомпенсації невротичних розладів у музично-педагогічних працівників є ситуація концертного виступу. До найбільш частих форм «сценічного дискомфорту» належать реакції сценічної тривоги, характерні для здорових респондентів (13,9±3,1% осіб контрольної групи) з короткочасними, минущими симптомами занепокоєння і вегетативного порушення, обмежені часом концертного виступу, і синдром афективних порушень (86,1±3,1% осіб основної групи), що клінічно виявляється тривожним або апатичним варіантом.

4. У ситуації публічного виступу музично-педагогічними працівниками з невротичними розладами частіше використовуються емоційно-орієнтовані стратегії совладаючої поведінки з концентрацією на подолання тривоги або уникаючи копінг-стратегії, що характеризуються активним відкиданням думок про концертний виступ і фіксацію на другорядних подіях. У здорових респондентів в аналогічній ситуації переважають проблемно-орієнтовані поведінкові стратегії з цілеспрямованим зосередженням на виконанні концертної програми (p<0,001).

Реакції уникаючого типу домінують в осіб зі змішаним дисоціативним розладом (64,9±7,8%), а емоційно-орієнтовані поведінкові стратегії - при неврастенії (77,8±8,0%) і при змішаному тривожному розладі (81,2±9,8%) (p<0,001). Частота проблемно-орієнтованих копінг-стратегій у цієї категорії обстежених коливається в межах 5,4±3,7% - 7,4±5,0%.

Особи з «сценічним дискомфортом» частіше (p<0,001) використовують малоадаптовані совладаючі стратегії, а при відсутності «сценічного дискомфорту» - проблемно-орієнтовану поведінку (p<0,001).

5. Профіль особистості музикантів-педагогів з невротичними розладами характеризується високим значенням шкали «невротичність» і низькими значеннями шкал «товариськість», «урівноваженість», «маскулинність-фемінінність». При цьому при змішаному дисоціативному розладі відзначається пік по шкалі «емоційної лабільності» (9Т±0,45), при змішаному тривожному розладі - по шкалах «сором'язливість» (8Т±0,38) і «депресивність» (8Т±0,4), при неврастенії - по шкалах «депресивність» (7Т±0,43) і «дратівливість» (8,5Т±0,58).

При змішаному тривожному розладі ведуча мотиваційна спрямованість і основний захисний механізм полягають в униканні неуспіху, відмовленості від самореалізації і посиленні контролю свідомості; при змішаному дисоціативному розладі - у витисненні зі свідомості конфліктогенної інформації, демонстративних емоційних реакціях, маніпулятивної поведінки за типом «кліше»; при неврастенії - у відході від проблем у роботу.

6. Музично-педагогічні працівники з невротичними розладами відрізняються більш глибоким рівнем емоційного вигоряння, у порівнянні з аналогічним контингентом викладачів загальноосвітніх шкіл (розходження загального показника вигоряння - р<0,05). Показник фази «Виснаження» максимально виражений при невротичних розладах клінічного рівня (31±3), менш виражений у респондентів з субклінічними формами (24±2, р<0,05) і в здорових осіб (16±2, р<0,01).

Значна питома вага музикантів-педагогів з сформованими фазами емоційного вигоряння «Резистенції» - 51,3±4,1% випадків і «Виснаження» - 16,5±3,0%, свідчить про підвищений ризик професійної деформації їхньої особистості.

7. Профіль самоактуалізації особистості музично-педагогічних працівників з невротичними розладами на відміну від показників самоактуалізації респондентів із субклінічними порушеннями і здоровими особами характеризується низьким середнім значенням всіх підшкал (менше 50Т-балів), за винятком підшкали «прийняття себе» (51Т±1). У 56,3±5,5% з них виявлене некомпетентне використання часу з неадекватною завантаженістю проблемами минулого і недостатньою реалізацією свого потенціалу в сьогоденні, і в 97,5±1,7% - орієнтація на думку навколишніх із придушенням своєї індивідуальності, надмірним контролем за емоційними проявами і поведінкою.

Низький рівень самоактуалізації виявляється негнучкістю поведінки, нездатністю до емпатії, низькими самооцінкою, самоповагою, труднощами у встановленні довірливих взаємин, запереченням і неприйняттям своєї емоційності, що призводить до наростання внутрішньої напруги і сприяє появі невротичних симптомів.

8. Розроблена нами система профілактики і психотерапевтичної корекції включала психогігієнічні заходи, спрямовані на поліпшення умов праці, аутотренінг і корекцію дискомфортних сценічних станів, раціональну і особистісно-орієнтовану (реконструктивну) психотерапію. Використання запропонованої системи заходів дозволило домогтися позитивної клінічної динаміки в 84,3±6,4% музично-педагогічних працівників з невротичними розладами й у 96,7±3,2% осіб з субклінічним рівнем цієї патології. Редукція невротичних симптомів супроводжувалася значним поліпшенням сумарних показників фаз емоційного вигоряння (р<0,05) і показників базових шкал самоактуалізації (р<0,05), а також використанням музикантами більш ефективних проблемно-орієнтованих копінг-стратегій у ситуації публічного виступу (р<0,001).