Екстракти в промисловій технології ліків

Наповнювачі (використовують декстрин, молочний цукор або суміші) вводять під час розмелу висушеного екстракту.

Стандартизацію сухих концентратів проводять за вмістом вологи і важких металів.

5.2 Масляні екстракти

Масляні екстракти, або медичні олії -- це витяжки з лікарської рослинної сировини, отримані з використанням рослинних олій або мінеральних масел.

На сьогодні в медичній практиці використовують масляні екстракти з листя блекоти (олію блекотну), листя дурману (олію дурманну), трави звіробію, олію м'якоті плодів шипшини, каротолін, олію насіння шипшини, олію обліпихову.

Блекотна олія одержують із листя блекоти, що містять не менше 0,05 % алкалоїдів, методом мацерації. Як екстрагент застосовують соняшникову олію. На одну частину листя блекоти беруть 10 частин олії. У чавунний емальований реактор поміщають грубоздрібнене листя блекоти, яке змочують сумішшю, що складається з 75 частин 95 %-вого спирту і 3 частин 10 %-вого розчину амоніаку. Масу перемішують і залишають у реакторі з щільно закритою кришкою на 12 год при кімнатній температурі. При цьому гіосціамін та інші алкалоїди, що містяться в блекоті у формі солей, майже нерозчинні в жирних оліях, переходять у вільні основи, добре розчинні в жирних оліях. Після мацерації масу заливають соняшниковою оліею, добавляють безводний натрію сульфат, підвищують температуру суміші до 50--60 °С і при постійному перемішуванні домагаються повного звітрення спирту та амоніаку (близько 12 год). При такому екстрагуванні алкалоїди-основи зі спиртового розчину цілком переходять у гарячу олію. При повному видаленні спирту і води листя, яке розтирається, хрустить між пальцями. Надмірно довге нагрівання призводить до втрати алкалоїдів. Зневоднена масляна витяжка стає прозорою. Після охолодження екстракт фільтрують, сировину віджимають, об'єднуючи витяжки, які після 48-годин-ного відстоювання фільтрують у скляні балони.

3 метою максимального витягу алкалоїдів і їх збереження в незмінному стані застосовують метод протитечійного екстрагування в батареї перколяторів сумішшю 70 % -вого етанолу і 10 % -вого розчину амоніаку. Отримані витяжки фільтрують, змішують із рівною кількістю соняшникової олії та у вакуум-апараті спочатку відганяють основну масу спирту (при нормальному тиску), а потім при розрідженні 80--87 кПа (600--650 мм рт. ст.) -- залишки спирту і води. Отриманий масляний концентрат розбавляють до необхідного вмісту алкалоїдів, відстоюють 4--5 діб, після чого фільтрують спочатку прозорий верхній шар, а потім осад. Обидві порції екстракту об'єднують, визначають якісні показники і вихід. Розливають у скляні сулії по 15--18 кг. Зберігають у прохолодному місці.

Блекотну олію застосовують у формі лініментів як болезаспокійливий засіб при невралгічних і ревматичних болях.

Масляні екстракти шипшини одержують із сухого жому, що є відходом виробництва вітамінів С і Р із плодів шипшини. Сухий жом -- це суміш м'якоті і насіння плодів шипшини, що переробляють окремо. 3 м'якоті одержують масляний каротиноїдний препарат каротолін; із насіння шипшини -- масло шипшини.

Каротиноїди швидко руйнуються при зберіганні сухого жому, тому його негайно піддають переробці. Сухий жом подають у сепаратор, де потоком продувного повітря відбувається відокремлення м'якоті від насіння.

Каротолін із сухої м'якоті може бути отриманий за трьома схемами:

екстракціею рослинною оліею;

екстракціею органічним розчинником (дихлоретаном, метиленхлоридом;

екстракціею зрідженими газами.

Для екстращп рослинною олією застосовують соняшникову або соєву (остання краща, тому що вона містить природні антиоксиданти -- а- і Р-токофероли). Отриманий препарат -- це масло оранжевого кольору в тонкому шарі зі специфічним запахом і смаком. Проводять стандартизацію препарату за кислотним числом та вмістом каротиноїдів.

Рис. 22. Схема одержання каротоліну з м'якоті плодів шипшини

Екстращію органічними розчинниками (рис. 22) проводять у вертикальному шнековому екстракторі 1, в який завантажують суху м'якоть і назустріч їй безперервно подають екстрагент. Виснажена сировина (шрот) надходить на рекуперацію екстрагента в шне-ковий випарник 2, що обігрівається парою. Пари екстрагента конденсуються в холодильнику 3 і у вигляді конденсату направляються в збірник 4. Шрот, звільнений від екстрагента, за допомогою шнека 5 вивантажується в збірник відходів. Витяжка, насичена кароти-ноїдами, подається у вакуум-випарний апарат 6, де після видалення екстрагента одержують пасту каротиноїдів, яку купажують оліею до стандартного вмісту каротиноїдів.

Екстрагування зрідженими газами (див. рис. 18). У Харкові (ХНДХФІ) у 1983 році проведено дослідження з екстрагування зрідженими газами (хладонами -- хлорофторопохідними вуглеводню) речовин ліпофільної природи (ефірні масла і жирні олії, каротиноїди, токофероли, стерини, хлорофіли та ін.).

Перевага хладонів як екстрагентів у порівнянні з рідким карбону діоксидом полягає в тому, що робочий тиск в екстракторі більш ніж у 6 разів нижчий, ніж при екстрагуванні зрідженим карбону діоксидом. Відповідно до запропонованої схеми суха м'якоть плодів шипшини, здрібнена комбінованим способом (спочатку на молотковій або дисковій, а потім на валковій дробарках) до товщини пелюстка 0,1--0,2 мм, екстрагується хладоном-12 протягом 3 год при температурі 18--25 °С під тиском 4,5--5,5 атм і співвідношенні сировини до розчинника 1:5. Після видалення екстрагента (зменшенням тиску) отриманий ліпофільний комплекс купажують соняшниковою оліею. Використання запропонованої технології у виробництві каротоліну дозволило збільшити вихід на 10--15 %, а також розширити сировинну базу за рахунок використання низькокаротиноїдної сировини.

Отриманий одним із наведених способів каротолін повинний мати: кислотне число -- не більше 3,5; вміст каротиноїдів у перерахунку на Р-каротин -- не менше 1,2 г/л.

Препарат застосовують при трофічних виразках, екземах, атро фічних змінах слизистих оболонок, деяких видах еритродермії (псоріатичних, десква-матичних); на уражені ділянки тіла накладають серветки, просочені каротоліном, і накривають вощеним папером.

Олію шипшини одержують із сухого насіння плодів шипшини, відділеного від м'якоті (рис. 23). Насіння подрібнюють у дробарці 1 і подають в екстрактор 2 циркуляційного апарата типу Сокслета. Екстракцію проводять дихлоретаном або метиленхлоридом, який заливають на сировину. Насичений екстрагент надходить у куб 3 установки через сифон. Отримані в кубі 3 пари надходять у холодильник-конденсатор 4, із якого конденсат безперервно зливається на сировину. Після повного виснаження сировини екстрагування припиняють, витяжку із куба 3 подають у вакуум-випарний апарат 5, де повністю видаляють екстрагент під вакуумом, а отримане масло шипшини зливають через нижній штуцер апарата 5 у збірник 6, із якого подають на розфасування.

ХНДХФІ запропоноване екстрагування за допомогою зрідже-ного газу (хладон-12). Для цього висушене насіння здрібнюють комбінованим способом: спочатку на молотковій або дисковій, потім на валковій дробарках до товщини пелюстки 0,1--0,2 мм. Екстрагування проводять за схемою, аналогічною, зображеній на рис. 18. У цьому разі купажування соняшниковою оліею не проводять.

У результаті збільшений вихід олії шипшини на 10--15 %. Отримана одним із наведених способів готова олія шипшини -- рідина бурого кольору із зеленуватим відтінком, гіркуватим смаком і специфічним запахом.

Кислотне число -- не більше 5,5; вміст суми каротиноїдів -- не менше 0,5 г/л, вміст а- і Р-токоферолів -- не менше 0,4 г/л.

Застосовують як зовнішній засіб при неглибоких тріщинах і саднах сосків у жінок-годувальниць, пролежнях, трофічних виразках, дерматозах у вигляді масляних пов'язок. Використовують усередину для лікування виразкового коліту і дерматозу.

Олію обліпихи одержують двома способами:

екстрагуванням сухого жому соняшниковою оліею;

екстрагуванням м'якоті плодів або окремо насіння органічними роз-чинниками.

За першим способом використовують жом плодів обліпихи після видалення з них соку. Жом висушують у вакуум-вальцьовій сушарці та у вигляді «пелюстка» подають на екстрагування, яке проводять протитечійним методом в батареї екстракторів-перколяторів, обладнаних паровими оболонками. В оболонку подають гарячу воду. Висушений жом у мішках із фільтрувальної тканини завантажують у попередньо нагріті екстрактори. У першому екстракторі сировину настоюють із соняшниковою оліею 1,5 год при температурі 60--65 °С. Отримана витяжка з першого екстрактора подається на сировину в другому екстракторі, а в перший -- подають свіжу олію. 3 другого екстрактора витяжку передають у третій екстрактор, із третього в четвертий і т. д. Свіжа олія завжди подається в перший екстрактор. Коли з останнього перко-лятора одержують масляний екстракт, який відповідає вимогам за вмістом каротиноїдів і токоферолів, то перший екстрактор відключають. 3 нього зливають відпрацьовану соняшникову олію, названу «кінцевою», і вивантажують шрот. У перший екстрактор завантажують свіжу сировину (він стає головним), на який подають витяжку з останнього екстрактора, а свіжу олію подають на сировину в другому перколяторі, що тепер стає «хвостовим». Наступну порцію готового продукту одержують із першого «головного» перколятора. Усі подальші зливання готового продукту проводять із «головного» перколятора, яким стає завантажений свіжою сировиною, а свіжий екстрагент подають у «хвостовий» екстрактор, що містить найбільш виснажену сировину. Щораз кількість готового продукту, названу «дифузійною» оліею, повинна бути рівна масі сировини в екстракторі. Масляні витяжки об'єднують і проводять стандартизацію за вмістом каротину і каротиноїдів, яких має бути не менше 0,13--0,18 %; токоферолів -- не менше 0,11 %; хлорофілових сполук -- не більше 0,1 %. Кислотне число має становити не більше 14,5. Якщо олія містить більше діючих речовин, то до неї добавляють «кінцеві олії», тобто проводять купаж. Після цього олію фільтрують.

За другим способом як сировину використовують м'якоть плодів без насіння або окремо насіння. Для цього сухий жом подають у дробарку, із якої здрібнений матеріал передають у сепаратор, де продуванням повітря відокремлюють насіння від м'якоті і проводять їх переробку окремо.

Обробку м'якоті і насіння здійснюють із застосуванням методу циркуляційного екстрагування в апараті типу Сокслета (аналогічно схемі, наведеній на рис. 23). Екстракцію ведуть 4-, 5-крат-ною кількістю метиленхлориду при температурі близько 40 °С. Залишки розчинника з екстрактора видаляють у вакуум-апараті в присутності невеликої кількості води, що сприяє видаленню екстрагента при більш низькій температурі, тому що відганяється суміш взаємно нерозчинних рідин (метиленхлорид і вода). Для запобігання процесу окиснення упарювання ведуть у вакуум-випарному апараті в середовищі вуглекислого газу. Метод дозволяє збільшити вихід олії з підвищеним вмістом каротиноїдів і меншою кількістю вільних жирних кислот. Одержання олії обліпихи може бути проведене екстрагуванням зрідженим хладоном-12. Із сухого жому з вологістю до 7 %, здрібненого до пелюстка товщи-ною 0,25 мм, одержують препарат, який відповідає вимогам НТД. При цьому вихід готового продукту збільшений на 10--15 %.

Готовий продукт стандартизують за тими ж показниками, що зазначені вище, і після фільтрації фасують у склянки із оранжевого скла по 100 мл.

Олія обліпихова -- рідина оранжево-червоного кольору з характерним запахом і смаком. Застосовується зовнішньо у вигляді масляних пов'язок, при лікуванні променевих уражень шкіри і слизових оболонок, при кольпітах, ендоцервитах, ерозіях шийки матки; усередину -- при виразковій хворобі і при ураженнях стравоходу.

Висновки

Екстракти -- це рідкі концентровані або згущені витяжки з лікарської рослинної сировини. Для виготовленні їх беруть рослину й екстрагуючі речовини, або екстрагенти (воду, спирт, ефір, спиртововодний розчин).

За консистенцією розрізняють такі види екстрактів:

а) екстракти рідкі, які готують на спирті 70% і значно рідше -- 40--50% (екстракт з калини, деревію, кропиви) або 20--30% (екстракт із чебрецю й бадану);

б) Екстракти густі -- досить в'язкі рідини, що нє виливаються з посудини і містять до 25% вологи. Вони бувають спиртові, водні, спиртововодні і ефіри;

в) екстракти сухі -- порошки або пориста маса, що містить не більш ніж 5% вологи і легко перетворюється па порошок.

У рідких екстрактах вміст діючих речовин відповідає вмістові їх у сировині. Для виготовлення беруть 1 частину рослинної сировини і 1 частину спирту. Дозують рідкі екстракти краплями, вживають їх через рот. Зберігати рідкі екстракти потрібно закритими при 15--20° С, бо при незначному зниженні температури і частковому випаровуванні спирту з'являється осад.

Густі й сухі екстракти найчастіше виготовляють з рослин, які містять гіркі, гірко-ароматні або солодкі речовини. На повітрі вони легко відволожуються або висихають, Тому застосовуються рідко. Виготовлення густих і сухих екстрактів потребує складнішої апаратури і технології, що під силу тільки підприємствам хіміко-фармацевтичної промисловості.

Список використаної літератури

1. Ажгихин И.С. Технология лекарств. Москва: “Медицина” - 1980, 440 с.

2. Государственная фармакопея СССР, Х издание - под. ред. Машковского М.Д. Москва: “Медицина” - 1968, 1078 с.

3. Дмитриєвський Д.І. Промислова технологія ліків. Вінниця: “Нова книга” - 2008, 277 с.

4. Державна фармакопея України, перше видання - під. ред. Георгієвського В.П.. Харків: “РІРЕГ” - 2001, 531 с.

5. Державна фармакопея України, перше видання, доповнення 1. - під. ред. Георгієвського В.П.. Харків: “РІРЕГ” - 2004, 492 с.

6. Державна фармакопея України, перше видання, доповнення 2. - під. ред. Гризодуба О.І.. Харків: “РІРЕГ” - 2008, 617 с.

7. Кондратьева Т.С., Иванова Л.А. Технология лекарственных форм т.1,2. Москва: “Медицина” - 1991, 1038 с.

8. Краснюк И.И. Технология лекарственных форм. Москва: “Академия” - 2004, 455 с.

9. Милованова Л.Н. Технология изготовления лекарственных форм. Ростов-на-Дону: “Феникс” - 2002, 447 с.

10. Муравьев И.А. Технология лекарств т.1,2. Москва: “Медицина” - 1980, 704 с.

11. Синев Д.Н., Гуревич И.Я. Технология и анализ лекарств. Ленинград: “Медицина” - 1989, 367 с.

12. Тихонов А.И. Биофармация. Харків: “НФАУ” - 2003, 238 с.

13. Чуешов В.И. Промышленная технология лекарств, т.1,2. Харьков: “НФАУ” - 2002, 1272 с.

14. Чуєшов В.І. Технологія ліків. Харків: “Золоті сторінки” - 2003, 719 с.