Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова

Кафедра фармації

Курсова робота

з аптечної технології лікарських засобів

Тема: Підбір допоміжних речовин при виготовленні ліків для дітей. Особливості технології, контролю та зберігання ліків для новонароджених та дітей до року

Виконавець: студент 53 групи III-го курсу

фармацевтичного факультету

Міхалечко С.В.

Керівник: доцент кафедри фармації

Кривов'яз О.В.

Вінниця, 2015

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Допоміжні речовини
• 1.1 Класифікація та вимоги
• Розділ 2. Лікарські форми для дітей
• 2.1 Вимоги до лікарських форм для новонароджених та дітей до 1-го року
• 2.2 Особливості прописування лікарських форм для дітей
• 2.3 Особливості фармакодинаміки і фармакокінетики
• 2.4 Вибір шляху введення і виду лікарської форми
• 2.5 Особливості дозування лікарських форм для дітей
• Розділ 3. Технологія лікарських форм для дітей
• 3.1 Технологія виготовлення порошків
• 3.2 Технологія виготовлення розчинів
• 3.3 Особливості ректальних форм
• Практична частина
• Висновок
• Список використаної літератури

Вступ

Створення ефективних фармацевтичних препаратів вимагає використання не лише діючих речовин, але і великого асортименту допоміжних речовин з різними властивостями.

Ставлення до ролі допоміжних речовин у складі фармацевтичних препаратів постійно змінювалась. Але ці зміни майже повністю були пов'язані з поступовим накопиченням досвіду їх виробництва на практиці.

Допоміжні речовини впливають на швидкість і повноту вивільнення та всмоктування діючих речовин, забезпечують їхню швидку або пролонговану дію, обумовлюючи механізм взаємодії з рецепторами організму, впливаючи на фармакокінетику і фармакодинаміку.

Для новонароджених дітей характерне швидке проникнення лікарських препаратів в органи і тканини, а підвищена проникність слизової органів травлення може підсилити і прискорити всмоктування лікарських речовин у шлунково-кишковому тракті. Тому це потрібно враховувати при виробництві лікарських форм для новонароджених, кількість діючої речовини повинна бути значно менша, а допоміжні речовини мають бути безпечними.

Крім того, побічні явища можуть бути обумовлені недостатнім виділенням і знешкодженням токсичних речовин нирками: видільна здатність яких у новонароджених дітей на 50% нижча, ніж у дорослих. Через функціональну незрілість немовляти треба уникати призначення лікарських речовин, що мають інгібуючи дію або викликають ураження дихального центра.

Організм дитини, особливо у ранньому віці, характеризується малою масою при великій поверхні тіла, великим обсягом позаклітинною рідини, своєрідним зв'язуванням білків з лікарськими речовинами, незрілістю і недостатністю ферментних систем, що метаболізують ліки в крові, регуляторних механізмів.

лікарська форма допоміжна речовина

При статистичному аналізі переліків рекомендованих лікарських форм для лікування новонароджених і дітей до 1 року були отримані наступні дані: 70% становлять форми екстемпоральної рецептури (структура її така: порошки та присипки - 40%, мазі та супозиторії - 10%, ін'єкційні розчини та очні краплі - 5%, рідкі лікарські форми для внутрішнього застосування від 17 до 50%, для зовнішнього застосування - 28%). Готові лікарські засоби становлять близько 30%. В основному це мазі, лініменти, ін'єкційні розчини. При аптечному виробництві виписують водні розчини лікарських речовин для внутрішнього застосування і в різних аптеках немає єдиного підходу до технології їх виготовлення. Тим часом саме рідкі лікарські форми найбільш широко застосовуються не тільки через простоту, зручність і безболісність їх застосування, а й у зв'язку з біофармацевтичними факторами (швидкістю і рівномірністю всмоктування).

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

В даний час на українському фармацевтичному ринку з'явилася велика кількість лікарських препаратів, в яких розібратися дуже складно. Цю проблему посилює величезне кількість реклами медичних препаратів по телебаченню і в інших засобах масової інформації, причому зазвичай не обумовлюється можливість їх застосування для дітей.

Серйозна проблема медицини і фармації - відсутність спеціальних лікарських форм для дітей, особливо для малюків до року. Це пояснюється тим, що для фірм-виробників клінічні випробування препаратів на малятах - дуже дорогі і часто дуже тривалі. Але вихід знаходили, виробляючи порошки, краплі, мікстури для маленьких пацієнтів у виробничих відділах аптек. Однак число таких аптек в останні роки різко скоротилося, а приватних аптек стає дедалі більше.

Для дітей віком до року практично немає лікарських форм. Це доведено і нашими вченими, і іноземними фахівцями. А виходить, що практично будь-яке поширене захворювання у дитини батьки лікують як своє, даючи ті ж препарати, тільки в меншій дозі. Це глибока помилка, що тягне за собою розвиток патології, а часом і трагічний результат. Зрозуміло, що фірми-виробники, і особливо вітчизняні, не прагнуть до інтенсивного випуску спеціалізованих препаратів. Це дорого і невигідно. Тому краплі, сиропи, порошки, призначені для дітей, в більшості виробляються за кордоном. І, як наслідок, високі ціни на такі препарати.

Програми розроблені спеціально для цієї сфери постійно закриваються, тому що це невигідно і дуже дорого. За даними європейської комісії, нестача ліків, використовуваних в педіатрії, призводить до недостатньої терапевтичної ефективності. Знеболюючі - ті ж, що і для дорослих, тільки в маленьких дозах, препарати від проносу і запору - теж. Не варто забувати, що у дитини інша структура стінок шлунка, прямої кишки, стравоходу. І ліки від запору всмоктується миттєво, викликаючи пронос буквально через годину.

Виключно до дитячих препаратів можна віднести імпортні вітаміни, які часто розраховані саме на дитину, і в разі передозування не відбудеться нічого страшного. Адже якщо дитина з'їсть цілу пластмасову баночку нашого "Ундевіт" або "Ревіт", у нього зараз же підскочить температура, і йому загрожує промивання шлунка. І навпаки, югославські вітаміни "Дуовіт" в усьому світі вважаються найбільш якісними і адаптованими до випадкового передозування. А адже за дитиною не завжди встежиш. Та й вітчизняна очистка вітамінів залишає бажати кращого.

Аспірин не рекомендується давати дітям, особливо раннього віку, через небезпеку серйозних ускладнень. Ліки завжди мають непередбачувану біологічну дію. За даними Європейської комісії, від 50-90% (залежно від галузі педіатрії) медикаментів, які ми даємо малюкам, ніколи не перевірялися на дітях, спеціально ніхто не досліджував препарат для дитини.

Для забезпечення безпечної фармакотерапії у дітей надзвичайно важливою є наявність дитячих лікарських форм препаратів. На сьогодні в Україні із 18 тис. зареєстрованих препаратів для дітей затверджено 311 лікарських засобів у вигляді гранул, порошків, таблеток, сиропів і суспензій. Забезпечення ліками для дітей відносно достатнім є в пульмонології (178 препаратів), гастроентерології (44), оториноларингології (37) та алергології (15). Дещо обмеженим є асортимент знеболювальних і жарознижувальних (29), протигельмінтних (8), імуностимуляторів (13) і вітамінів (22). У переліку дитячих лікарських форм практично відсутні препарати, які впливають на серцево-судинну, сечостатеву та нервову системи. Асортимент ліків, які застосовуються для лікування запальних захворювань легень, шлунково-кишкового тракту, інфекцій, а також засобів метаболічної терапії й адаптогенів, потребує розширення. Слід додати, що лікарські форми для дітей в Україні представлені переважно зарубіжними виробниками.

Відсутність дитячих лікарських форм препаратів призводить до того, що дітям призначають препарати, приготовані на основі дорослих форм (наприклад, таблетки розділяють навпіл або подрібнюють). Дві третини дітей, які знаходяться на стаціонарному лікуванні, отримують ліки, які не пройшли відповідні дослідження. Потрібно відзначити, що у більшості розвинених країн заборонено використовувати тверді лікарські форми (таблетки, капсули, драже) у дітей до 3 років.

Розділ 1. Допоміжні речовини

1.1 Класифікація та вимоги

Допоміжні речовини - це речовини органічної і чи неорганічної природи, які використовують у процесі виробництва та виготовлення лікарських форм для надання їм необхідних властивостей.

Класифікація допоміжних речовин:

· За хімічною структурою

1. Високомолекулярні сполуки (ВМС)

2. Поверхнево-активні речовини (ПАР)

· За походженням

· Природні

Органічні

білки: желатоза, желатин, колаген

полісахариди: агар, агароза, камеді, альгінати, петин, крохмаль

Неорганічні: аеросил, силікагель, тальк, цеоліти

· Синтетичні та напівсинтетичні: карбопол та його похідні, ланолін та його похідні, метилцелюлоза та її похідні, полівінілпіролідон та його похідні, полівініловий спирт, поліетиленгліколь, полісилоксанові рідини, похідні кислоти акрилової

· За впливом на технологічні характеристики

1. Формоутворювачі: гелеутворювачі, наповнювачі, основи, плівкотворні, піноутворюючі, розчинники

2. Стабілізатори: емульгатори, згущувачі, консерванти

3. Гідрофілізатори

4. Солюбілізатори

5. Пролонгатори

6. Ароматизатори

7. Коригенти

8. Барвники

До допоміжних речовин повинні висуватися такі вимоги:

· Мати дозвіл на використання у медичній практиці

· вони не повинні впливати на зміни біологічної доступності лікарської речовини;

· повинні відповідати медичному призначенню лікарського препарату, тобто забезпечити виявлення належної фармакологічної дії лікарського засобу з урахуванням його фармакокінетики;

· повинні бути сумісні хімічно або фізико-хімічно з лікарськими речовинами, пакувальними і закупорювальними засобами, а також з матеріалом технологічного обладнання як у процесі приготування лікарських препаратів, так і при їх зберіганні;

· допоміжні речовини не повинні впливати на органолептичні властивості лікарських препаратів: смак, запах, колір і т.д.;

· вони повинні надавати лікарській формі необхідних технологічних (формоутворюючих) властивостей: структурно-механічних, а отже, і фізико-хімічних;

· бути біосумісними з тканинами організму, не повинні виявляти алергічної або інших видів токсичної дії;

· повинні відповідати вимогам гранично допустимої контамінації по можливості піддаватися стерилізації, оскільки допоміжні речовини - основне джерело мікробного забруднення лікарських препаратів;

· допоміжні речовини, що використовуються при виробництві іммобілізованих ферментів, гормонів, та інших нестійких фармацевтичних інгредієнтів, повинні мати високу біологічну і хімічну стійкість, механічну цінність, високу гідрофільність і технологічність,що забезпечувало б можливість проведення реакції зв'язування фермента з носієм у водному середовищі

· повинні бути економічно доступними.

Ліки, виготовлені в аптеці для дітей, не містять консервантів, стабілізаторів, барвників, коригентів смаку, наповнювачів, які можуть проявляти токсичні властивості. В умовах аптеки можливо підібрати натуральні емульгатори, допоміжні речовини, що покращують органолептичні властивості твердих і рідких лікарських форм для внутрішнього вживання, які не спричиняють у дітей алергічних реакцій. Такі ліки можуть бути виготовлені відповідного об'єму до курсу лікування, кольору, смаку, форми та дози, тобто при виготовленні в аптеці вони здатні забезпечити або суттєво покращити точність дозування, а в педіатричній практиці це надзвичайно важливо. Часто діти одного віку мають різну масу тіла, тому з огляду на це дозування ЛЗ необхідно розраховувати індивідуалізовано. Це чітко прописано в офіційних інструкціях на препарати для дітей. Наприклад, суспензія американського ібупрофену "Дитячий Адвіл" містить таку інформацію: "Дозування препарату необхідно розраховувати залежно від маси тіла дитини, а якщо це не можливо, тоді залежно від віку".

Згідно наказу МОЗ №8 від 15.01.2003 року застосування бензойної і борної кислоти протипоказано немовлятам та дітям до 3 років. Інші допоміжні речовини, які мають подразливу дію (кислота сорбінова, крезол), спричиняють реакцію алергічного типу, бронхоспазм, особливо при астмі і також можуть іноді викликати контактний дерматит при зовнішньому застосування (калію метабісульфіт, ніпамін, натрію гідросульфіт, патока крохмальна, азорубін, брильянтовий чорний, жовтий "сонячний захід", понсо 4R, тартразин,), при внутрішньовенному застосуванні спричиняють тромбоз (сечовина), діарею (поліоли, сорбіт), впливають на центральну нервову систему, печінку та акомодацію (спирт етиловий 96%) не застосовуються у виробництві лікарських формах для дітей. Така коригуюча речовина як олія арахісова може застосовуватися, але обов'язково має вказуватися "олія земляного горіха" в листку-вкладиші і на упаковці препарату.

Такі коригуючі речовини як глюкоза, фруктоза, молочний цукор, лактоза також можуть застосовуватися, але на упаковці та листку вкладиші має бути вказана кількість разової дози коригуючої речовини у грамах.

Коригенти повинні додавати лікам приємний смак, запах і колір, добре змішуватися з ліками, не знижувати його активності, стабільності і стійкості, бути індиферентними або корисними для організму речовинами; бути стабільними в певній області рН, стійкими до світла, окислення і відновлення.

Але значний обсяг рідких форм серед оральних дитячих ліків найчастіше потребує розв'язання комплексу проблем коригування смаку, запаху, кольору й стерилізації дуже складних за вмістом препаратів.

Для одержання оптимального сприйняття лікарського препарату пацієнтом, широко використовуються коригенти смаку (сахарозу, лактозу, фруктозу, глюкозу, сорбіт, гліцерин), хоча ступінь підсолоджування у синтетичних речовин значно вища, за одиницю тестування прийнята сахароза.

У лікарських формах для дітей можна застосовувати речовини, що збільшують в'язкість: пектини, крохмаль, трагакант, агар, натрію альгінат, аеросил, желатоза.

Здебільшого використовують природні допоміжні речовини, які не спричиняють алергічних реакцій та безпечні. Застосування синтетичних та напівсинтетичних речовин (стабілізаторів та консервантів) обмежено.

Окремим аспектом є наявність етилового спирту в рідких дитячих лікарських формах. В Україні етиловий спирт містять 56% рідких форм препаратів вітчизняного виробництва і 42% - закордонного. Вплив етилового спирту на дитячий організм є надзвичайно шкідливим. Так, однократний прийом 10 мл чистого спирту може бути смертельною дозою для дітей молодшого віку, а 20 мл 40% розчину спирту призводять до токсичних ефектів. Наявність етилового спирту як стабілізатора і консерванта в препараті спричиняє пригнічення ЦНС, гідратацію мозкових оболонок і судоми, токсичну дію на міокард, артеріальну гіпотонію. 7-10% розчин етанолу подразнює слизові оболонки, підвищує секрецію шлункового соку, а 15% етанолу пригнічує як секрецію, так і моторику шлунка. Тривале застосування спиртовмісних лікарських препаратів у дітей дає сумарний ефект дії етанолу. Крім того, етанол може потенціювати токсичну дію парацетамолу, антибіотиків та інших лікарських засобів.

У Великій Британії, Данії, Австрії та країнах мусульманського світу жодна лікарська рідка форма не містить етиловий спирт. У США використання етилового спирту дозволено у таких межах: 0,5% розчин допускається в препаратах для дітей до 6 років, 5% розчин - для дітей 6-12 років, 10% розчин - для дітей від 12 років.

В Україні відсутній документ, який регламентує допустимість використання етилового спирту в низьких концентраціях у рідких лікарських формах для дітей. Тому, на жаль, ця ситуація є неконтрольованою. Провідні педіатри України дотримуються думки, що потрібно втілювати технології (які вже існують у світі), які передбачають відсутність етилового спирту в препаратах для дітей як на стадії їхньої розробки, так і в процесі виробництва.

Розділ 2. Лікарські форми для дітей

2.1 Вимоги до лікарських форм для новонароджених та дітей до 1-го року

· висока біодоступність;

· високий фармакотерапевтичний ефект;

· мінімальна побічна дія;

· стабільність без застосування консерваторів і стабілізаторів;

· стерильність (приготування в асептичних умовах);

· корегованість;

· повне хімічне випробування: якісне і кількісне;

· зручність у застосуванні;

· зберігання - 2 доби в прохолодному місці.

Лікування дитини повинно проводитися на самому оптимальному рівні із застосуванням найбільш ефективних і безпечних в дитячому віці лікарських засобів. Тому найчастіше дітям слід призначати перевірені роками лікарські засоби: настої і відвари з лікарської рослинної сировини, ароматні води, активоване вугілля - всередину, фурацилін, лікоподій - зовнішньо і тому подібні препарати.

Найбільш зручні для маленьких дітей лікарські форми у вигляді сиропів, крапель або суспензій. Потрапляючи в кишечник, рідкі ліки поширюються по більшій площі слизової оболонки і краще всмоктуються. Суспензії і лікарські сиропи таять в собі чималу небезпеку. Оскільки вони досить смачні, малюки прагнуть випити їх побільше. Трапляється, що дитина непомітно для батьків проковтує за один раз цілий.

2.2 Особливості прописування лікарських форм для дітей

· Лікарські препарати для дітей виписуються на окремих бланках рецептів з позначкою "для немовлят" та зазначення точного віку та маси дитини.

· При прийомі рецепта необхідно перевіряти дози отруйних і сильнодіючих речовин, а також сумісність прописаних інгредієнтів, враховувати раціональність поєднання антибіотиків, сульфаніламідів та інших лікарських речовин.

· Дози отруйних і сильнодіючих речовин, прописаних в супозиторіях і клізмах, порівнюють з дозами для перорального прийому.

· Згідно доповненя до ДФУ №2 такі лікарські речовини як кислота арсенова безводна, етилморфінугідрохлорид, апоморфіну гідрохлорид, кодеїн, кофеїн, густий екстракт папороті чоловічої, рідину калію арсенату, морфіну гідрохлориду, омнопону, промедолу, промерану під шкіру, розчин йоду спиртовий 5%, стрихніну нітрат, теофіліну, тимолу, настойка чилібухи не призначають у лікарських формах для дітей до року. Для дітей до 6 місяців заборонені такі лікарські речовини: антипірин, бутадіон, еметинугідрохлориду під шкіру і внутрішньом'язово. Якщо такі речовини прописані у рецепті та у сигнатурі вказано, що лікарська форма для дитини до року або 6 місяців, а також немає особливої відмітки лікаря, то рецепт погашається штампом "Рецепт недійсний". Лікар, який виписав такий рецепт має бути повідомлений про це та застосовуються відповідні заходи для попередження подальшої помилки при виписуванні рецептів.

2.3 Особливості фармакодинаміки і фармакокінетики

Фармакодинаміка лікарських засобів у дітей визначається онтогенетичними особливостями клітинних рецепторів, які відповідають за реагування на ліки. Наприклад, у новонароджених більш низький рівень катехоламінів у тканинах через низьку активність ферментів, які синтезують ці гормони, а також незрілість механізмів зворотного їх захоплення. Новонароджені також чутливі до адреноміметиків, на які при їхньому застосуванні може спостерігатися неадекватна відповідь через низьку активність окремих ферментів (моноамінооксидази і катехол-О-амінотрансферази).

Фармакокінетика лікарських препаратів у дітей, крім абсорбції лікарського засобу, має ще й особливості їхнього розподілу, метаболізму та виведення з організму. На розподіл лікарського засобу в організмі дитини впливає вміст рідини в організмі, здебільшого позаклітинної. Уміст жирових речовин у недоношених новонароджених значно знижений, практично відсутній, тому жиророзчинні лікарські засоби накопичуються в них у меншій кількості. Зв'язування лікарських препаратів з білками плазми у новонароджених також істотно нижче, оскільки вони мають знижений уміст білка загалом і альбуміну зокрема: відповідно 46-52 г/л і 23-28 г/л (у той час як в дорослих ці показники відповідно становлять 72-80 г/л і 45-52 г/л). Ще однією особливістю дітей раннього віку є більша проникність гематоенцефалічного бар'єру для лікарських речовин, що може бути причиною більш високої чутливості новонароджених до препаратів центральної дії (наприклад, опіоїдів, протигістамінних засобів).

Крім того, у новонароджених знижена активність низки ферментів, які беруть участь у біотрансформації лікарських речовин у печінці, порівняно з дорослими: наприклад, НАДФ · Н-цитохромС-редуктази - у 3 рази, цитохромоксидази Р-450 - у 1,5 разу. Знижена активність ферментів призводить до зниженої інтенсивності процесів окиснення, гідроксилювання, гідролізу і деалкілірування - тобто до більш повільного перетворення лікарських речовин. Формування ферментних систем, які беруть участь у другій фазі біотрансформації ліків, відбувається до кінця першого року життя. Якщо порівняти період напіввиведення препаратів у новонароджених і дорослих, то, наприклад, він становить відповідно 2,2-5,0 і 1,9-2,2 год для парацетамолу, 25-100 і 40-50 год для діазепаму, 4,5-11 і 10-15 год для саліцилатів.

Дитячий організм значно відрізняється від дорослого. Всмоктування лікарських засобів, що надходять в організм дитини, непередбачувано. Через малу м'язову маси дитини і недостатності периферичного кровообігу важко передбачити, які результати може дати внутрішньом'язове, підшкірне введення ліків. Це може привести до високих і навіть токсичною концентраціям лікарських засобів в організмі. Найбільш небезпечними в таких ситуаціях є серцеві гікозиди, антибіотики, протисудомні засоби.

Сильнодіючі речовини призначають малюкам в крайньому випадку і неодмінно під наглядом лікаря.

Оральне введення ліків також непередбачуване. У новонароджених відсутня секреція шлункового соку, знижена активність ферментів, концентрація жовчних кислот і інші чинники, що визначають швидкість і повноту всмоктування ліків. Знижена активність травних ферментів і жовчних кислот зменшує всмоктування жиророзчинних ліків.

Перетворення (біотрансформація) лікарських засобів сповільнена. В період розвитку плоду від 28 тижнів до пологів по 7-у добу життя дитини вплив ліків на організм дитини особливо велике. Це пов'язано з недостатністю ферментів, недорозвиненням багатьох систем, у тому числі центральної нервової системи. Тому лікарські засоби перебувають в організмі дитини в незмінному вигляді. У дітей до 4 років активність ферментів печінки, прискорюють і полегшують перетворення ліків, більш низька, ніж у дорослих, тому багато препаратів повільно руйнуються і довго циркулюють в організмі.

Як правило, у новонароджених зв'язування з білками крові ослаблено, тому спостерігається висока концентрація вільного препарату в плазмі. Оскільки саме вільна (незв'язана) речовина надає дію, це може привести до посилення ефекту ліки або навіть до проявів токсичності.

Вплив лікарського засобу на організм практично не залежить від віку пацієнта. Тому спеціальних лікарських засобів для дітей не існує. Фармацевту слід пам'ятати, що тільки 5% всіх лікарських засобів досконально випробувані на дітях і мають відповідне схвалення федеральних органів для застосування в педіатрії.

Виведення (екскреція) лікарських засобів з організму дитини загальмована, оскільки недостатня функція печінки і нирок. Виведення ліків з організму відбувається, головним чином, за участю нирок. Ниркова система у новонароджених розвинена недостатньо, її функція досягає значень, характерних для дорослих, тільки до кінця першого року життя. Тому виведення ліків нирками у грудних дітей відбувається повільніше неї, ніж у дітей старшого віку і у дорослих, що також враховується при підборі дози.

2.4 Вибір шляху введення і виду лікарської форми

Сила, характер дії і точність дозування ліків у дітей значною мірою залежать від введення і виду лікарської форми, які визначають швидкість підвищення концентрації препарату в крові і тканинах. Особливо це важливо для новонароджених і грудних дітей, у яких протягом перших трьох місяців тільки встановлюється численні обмінні процеси.

Найбільша точність дозування досягається при парентеральному застосуванні ліків. Однак, незважаючи на відомі позитивні сторони ін'єкційних ліків, при їх застосуванні у дітей молодших вікових груп спостерігається ряд негативних явищ: можливість інфікування організму, ушкодження нервово-м'язового апарата, больовий синдром, алергічні реакції загального і місцевого характеру, які останнім часом зустрічаються все частіше. До того ж внутрішньом'язове введення ліків у дітей менш ефективне, що обумовлено відносно малою масою кісткових м'язів і підшкірного жиру, а також низькою активністю м'язових скорочень.

Незважаючи на уявну простоту й природність, пероральне введення ліків дітям обумовлює комплекс взаємозалежних проблем, зокрема проблему смаку й запаху ліків, що найтіснішим чином пов'язано з питанням абсорбції лікарських речовин, стабільності й терапевтичної ефективності. При вживанні багато лікарських речовин у дітей викликають нудоту і блювоту. Драже, таблетки (особливо покриті оболонками) і капсули не підходять для приймання грудним і молодшого віку дітям, тому що утруднюють точне дозування і приймання ліків.

Ректальний шлях уведення ліків забезпечує можливість призначення лікарських речовин, що руйнуються травними ферментами, а також швидкість терапевтичної дії, простоту і безболісність застосування. Свічки з успіхом можуть замінити порошки, таблетки і драже для дітей молодших вікових груп. Ними зручно користуватися у випадку високої температури або несвідомого стану дітей. Перевагою ректальних ліків є максимальне оберігання психіки дитини порівняно з ін'єкціями, зменшення або усунення побічної дії, особливо алергійних реакцій, а також відсутність смакових і нюхових відчуттів.

Однак, у дітей особливо раннього віку, відзначається мінливість всмоктування в прямій кишці, у зв'язку із чим знижується ефективність препарату. Крім того, при введенні ліків через пряму кишку можливе запалення слизової оболонки, що утруднює всмоктування і сприяє розвитку патологічних ускладнень. При призначенні лікарських речовин у клізмах необхідно враховувати підвищену ранимість і всмоктувальну здатність слизової оболонки прямої кишки. Обсяг клізми повинен відповідати віку дитини.

При перкутанному (черезшкірному) введенні лікарських речовин дія може бути загальною і місцевою. Для дітей раннього віку важливе значення має чистота шкірних покривів. Тому для них часто використовують ванни, креми, олії, мазі присипки, пінні аерозолі. Варто пам'ятати, що шкіра дітей, особливо новонароджених, ніжна, легко ранима, має високу всмоктуючу здатність, що збільшує можливість резорбтивної дії лікарських речовин, застосовуваних зовнішньо, і небезпеку інтоксикації. Речовини, нешкідливі для шкіри дорослого, у дитини можуть викликати подразнення або навіть опік.

Як різновид перкутанного способу застосовується введення діків шляхом нанесення їх на слизові оболонки: очні, носові, вушні, уретральні і т.д. Слизові оболонки мають високу всмоктувальну здатність, і з їх поверхні добре всмоктуються водні розчини лікарських речовин. Інтраназальний шлях введення олійних розчинів не застосовується для дітей раннього віку, оскільки відбувається пригнічення дихального центра. Але ним широко користуються для введення дітям водного розчину лейкоцитарного інтерферону.

Особливої обережності вимагає призначення дитині очних крапель, оскільки активне всмоктування, особливо отруйних і сильнодіючих речовин, може призвести до отруєння організму.

Значне поширення одержав інгаляційний спосіб уведення ліків дітям, при якому ліки вводяться через дихальні шляхи (для місцевої і загальної дії). Інтенсивність всмоктування ліків при цьому способі введення обумовлюється величезною по верхньою легеневих альвеол і рясною мережею кровоносних судин. Однак дітям інгаляції призначаються х обережністю, оскільки є небезпека прямого впливу речовини на слизові оболонки, що виникає їх подразнення.

2.5 Особливості дозування лікарських форм для дітей

Згідно з міжнародним документом "Реєстрація лікарських засобів для людини" (1998), є 5 основних періодів дитинства:

· недоношені новонароджені діти;

· доношені новонароджені діти (до 27 днів);

· діти від 28 дня до 23 міс. життя;

· діти віком від 2 до 11 років;

· підлітки від 12 до 18 років.

Особливу увагу необхідно приділяти новонародженим та пацієнтам віком до 1 року, лікування яких висуває особливі вимоги не тільки до самого лікарському засобу та його дозуванні, але й до його лікарської форми. З причини малої дозування (1/20 від дози дорослого) дітям частіше дають сиропи, еліксири, розчини і тому подібні форми, які легше дозувати, приймати і які можна додавати в їжу при годуванні дитини.

При визначенні дози для дитини користуються двома методами:

· Емпіричний - необхідну дозу препарату вираховували для дітей різних вікових груп на основі того ефекту, який спостерігався від введення препарату в тій чи іншій дозі.

· Метод, оснований на виборі доз, які визначали з допомогою коефіцієнтів чи спеціальних формул.

Емпіричний оснований на тому, що дозу препарату для дітей зменшують від дози дорослого відповідно до віку. Не є досить точним, так як діти одного віку мають різну вагу тіла, умови проживання, харчування і т.д.

При цьому багато авторів віддають перевагу співвідношенню доза / площа поверхні тіла, оскільки ряд важливих фізіологічних показників дитячого організму (значення водно-сольового обміну, хвилинний об'єм серця, рівень ниркової фільтрації та ін.) краще корелюють з поверхнею, ніж з масою тіла. А стан фізіологічних параметрів багато в чому визначає розподіл лікувальних препаратів в організмі дитини. В гідролабільних дітей з нестійким водним обміном при перевищенні маси тіла розрахунок доз в залежності від площі поверхні тіла має особливе значення, бо застосування ліків таким дітям з розрахунком дози на базі маси тіла може призвести до прояву токсичних ефектів.

При визначенні дози для дитини на підставі дозис-фактора дозу ліків для дорослого перераховують на 1 кг маси тіла, приймаючи за стандартну масу дорослого, що дорівнює 70 кг. Далі одержаний результат помножують на дозис-фактор відповідно до віку дитини та на масу її тіла (в кілограмах):

А=В/70 * Б

Для обрахунку седативних і наркотичних використовують формулу:

А= В (4*а) +20/100

А також можна використати формулу із врахуванням віку дитини:

А=В*а/а*12

А - дитяча доза

Б - вага дитини

В - доза дорослої людини

а - вік дитини у роках

При обчислюванні доз препаратів для дітей слід ураховувати відносно більшу поверхню тіла, більший об'єм циркулюючої крові та більш високі обмінні процеси.

Розділ 3. Технологія лікарських форм для дітей

3.1 Технологія виготовлення порошків

Фармакопея розділяє порошки на прості, що складаються з одного інгредієнта (Pulveressіmplіces) і складні, що складаються з декількох інгредієнтів (Pulverescomposіtі), розділені на окремі дози (Pulveresdіvіsі) і нерозділені (Pulveresіndіvіsі).

У залежності від способу застосування порошки поділяють на засоби для внутрішнього і для зовнішнього застосування. До порошків для внутрішнього застосування (Pulveresadusumіnternum) відноситься більшість екстемпоральних порошків у дозуванні від 0,1 до 1г на прийом. До порошків для зовнішнього застосування (Pulveresadusumexternum) відносяться присипки, нюхальні порошки, порошки для вдмухування, порошки, призначені для приготування розчинів, зубні порошки, порошки для боротьби з комахами, а також очні порошки. Порошки для зовнішнього застосування бувають нерозділеними, найчастіше їх відпускають з аптек у кількості від 5 до 200 г.

Основні вимоги до порошків:

1. Сипучість і оптимальний ступінь подрібнення всіх складових частин порошку (дисперсність).

2. Рівномірний розподіл речовин у всій масі складного порошку, тобто однорідність.

3. Точність дозування і незмінність (стабільність) речовин при збереженні.

4. Для деяких - стерильність (присипки для ран, для немовлят).

Алгоритм виконання професійних видів діяльності провізора-технолога:

1. Перевірка сумісності інгредієнтів.

2. Перевірка ВРД і ВДД лікарських речовин списку А і Б і норми одноразового відпуску наркотичних і одурманюючих речовин.

3. Розрахунки (паспорт письмового контролю, зворотна сторона).

4. Обґрунтування і вибір оптимального варіанту технології.

5. Паспорт письмового контролю (лицьова сторона).

6. Оцінка якості готового лікарського препарату.

Приготування порошків складається з таких технологічних операцій:

Розрахунок кількості інгредієнтів порошків;

Відважування порошків;

Подрібнення і змішування;

Стерилізація;

Дозування;

Упаковка і оформлення до відпуску;

Оформлення паспорта письмового контролю;

Оцінка якості порошку.

Біофармацевтичними дослідженнями, проведеними в останні десятиліття, було показано, що швидкість і повнота всмоктування лікарської речовини, її концентрація і час перебування в організмі в значній мірі залежать від розміру часток, тобто дисперсності. Лікарські речовини надходять в аптеки в подрібненому вигляді, але розміри часток, як правило, дуже розрізняються (від 70 до 1000 мкм), тому в умовах аптеки лікарські речовини подрібнюють додатково.

При подрібнюванні кристалічних речовин необхідно прикласти визначене механічне зусилля (розколювання, роздавлювання, стирання). Аморфні речовини подрібнюються легше.

При механічному подрібнюванні одночасно відбуваються процеси роз'єднання часток під дією прикладеної сили й укрупнення дрібних часток під дією сил взаємного притягання.

Коли процеси роз'єднання й укрупнення здобувають однакову швидкість, тобто знаходяться в рівновазі, подальше подрібнювання речовин не має змісту, тому встановлюється оптимальний час подрібнювання. Він не однаковий для різних речовин і при подрібнюванні в ступці дорівнює приблизно 2 - 3 хвилинам. При подальшому подрібнюванні порошок стає більш пухким, іноді відволожується за рахунок поглинання з повітря вологи і газів, може відбуватися злипання часток у більш великі агрегати чи відбувається адсорбція (прилипання) порошку до стінок ступки, тобто відбувається зменшення вільної поверхні енергії.

Якщо ж необхідний великий ступінь подрібнювання, чим той, що був досягнутий в момент стабілізації, необхідно наситити вільну поверхневу енергію дрібних часток, для чого застосовують спеціальні прийоми: подрібнювання порошків у присутності індиферентних речовин, наприклад, молочного цукру, чи подрібнювання з додаванням летучих рідин. Рідина полегшує подрібнювання так званих важко подрібнюваних речовин, проявляючи розклинюючу дію.

Такі речовини як цинку окис, солі хініну, магнію карбонат і інші, при розтиранні щільно прилипають до стінок ступки і спресовуються, тому їх рекомендується розтирати обережно, без особливого зусилля. Нерозчинні у воді речовини: сірка, терпенгідрат - сильно електризуються при розтиранні, що викликає їхнє розпилення, особливо при спробі зібрати їх зі стінок ступки целулоїдною пластинкою. Тому ці речовини щоб уникнути втрат варто розтирати одночасно з прописаними водорозчинними кристалічними речовинами чи з рідинами, що входять до складу ліків.

Ступінь подрібнення звичайно визначається візуально. По ДФ XІ видання порошки повинні бути однорідними при розгляді неозброєним оком і мати розмір часток не більш 0,160 мм, якщо немає інших вказівок (№38). Порошки, для яких не зазначений ступінь подрібнювання, повинні мати розмір часток не більш 0,15 мм - для внутрішнього застосування.

Просівання застосовується з метою одержання порошку з однаковим розміром часток і здійснюється за допомогою різних сит (набір сит для ситового аналізу). У фармацевтичній практиці використовують капронові, шовкові, металеві сітки, а також пробивні металеві сита. Сито № 61 (розмір отворів 0,1 мм) дає щонайдрібний порошок - Pulvіslongesubtіlіssіmus. Такий ступінь дрібності потрібно в тому випадку, якщо готуються порошки для вдмухувань, присипки чи очні порошки, зубні, для боротьби з комахами. Порошки для внутрішнього вживання - розмір часток 0,16 мм, сито № 38 - Pulvіssubtіlіs (дрібний). Нюхальні порошки - сито № 32 (0,2 мм) - средньодрібні порошок - Pulvіsmodіcesubtіlіs.

В аптечній практиці, як правило, просівання не використовується, воно застосовується тільки в умовах заводського виробництва.

Змішування - є обов'язковою операцією при приготуванні складних порошків. При змішуванні компонентів необхідно прагнути до одержання однорідної суміші порошків, тобто щоб всі інгредієнти були розподілені в суміші рівномірно.

В аптеках змішування лікарських речовин здійснюється в ступках при періодичному знятті порошку зі стінок ступки і товкачика целулоїдною пластинкою. Перевірка однорідності проводиться натисненням товкачиком на порошкову суміш, зібрану в центр ступки, - не повинно спостерігатися наявності не подрібнених часток, блискіток.

Для того, щоб одержати однорідну порошкову суміш існує кілька правил змішування.

В усім різноманітті прописів складних порошків можна розрізнити 2 випадки:

1-й випадок - коли лікарські засоби складного порошку виписані в рівних чи приблизно рівних кількостях;

2-й випадок - коли лікарські засоби складного порошку виписані в різко різних кількостях.

В залежності від властивостей лікарських засобів існує кілька правил змішування лікарських засобів, загальних для обох випадків. Причому, в обох випадках порядок змішування визначається фізико-хімічними властивостями речовин (кристалічною будовою, насипною чи об'ємною масою, затиранням пор ступки, запахом, фарбуванням, щільністю й ін.).

У першому випадку, коли лікарські речовини прописані в рівних кількостях і фізико-хімічних властивостях їх однакові, порядок змішування не має значення, їх змішують, як правило, у порядку прописування.

Якщо прописані кількості речовин однакові, а фізико-хімічні властивості їх відрізняються, існують наступні правила змішування:

1. Першим завжди подрібнюють речовина більш індиферентна.

2. При відсутності в прописі індиферентної речовини, спочатку розтирають речовину, що має найменший відсоток втирання в пори ступки. Часто величина втрат порошку порозумівається електризацією стінок ступки і порошку (різнойменні заряди). Тому важливо передбачати величину втрат, щоб правильно вирішити питання про розтирання інгредієнтів у не затертій ступці, тому що втрати при розтиранні речовини в не затертій ступці порівняно великі.

3. Спочатку подрібнюють крупнокристалічні речовини, потім дрібнокристалічні і, нарешті, аморфні.

4. Першим додають у затерту ступку важкі, потім - більш легкі речовини. Легко розпорошуються речовини додають в останню чергу.

Про розпиленість лікарських речовин судять не по величині їхньої щільності, а по величині об'єму, що займають речовини масою 1 г за умови вільного насипання (без втрамбовування) у мірну ємність. Чим більший об'єм займає речовина, тим легше вона розпорошується. Розпиленість лікарських речовин практично можна визначити в такий спосіб: у ряд циліндрів поміщають різні лікарські речовини, насипані в однакових вагових кількостях (по 10г), при цьому наочно видно, що вони мають різний об'єм насипну чи масу.

Залежно від кількості інгредієнтів можуть бути однокомпонентні порошки (ксероформну присипка); двокомпонентні, один з яких представлений цукром молочним або глюкозою (більшість порошків), двокомпонентні, що не містять ні цукру, ні глюкози; а також порошки, що складаються з 3 компонентів і більше. Найбільшу питому вагу серед інших порошків мають двокомпонентні порошки з глюкозою або цукром. Це пояснюється тим, що дозування лікарських речовин, як правило, складає соті і тисячні частки грамів (вітаміни, фенобарбітал, димедрол та ін.), Тому для виготовлення таких порошків потрібно наповнювач, роль якого в даному випадку виконує цукор або ж глюкоза.

Тверді лікарські форми найбільш стійкі щодо мікробної контамінації, але часто вони не задовольняють вимогам щодо цього. Крім того, таблетки, використовувані для виготовлення дитячих порошків, самі можуть служити джерелами мікроорганізмів (обсіменіння таблеток в процесі виробництва, особливо на стадії грануляції). Слід враховувати, сто збереженню мікробної контамінації сприяє присутність вуглеводів (наповнювачі для порошків), що є добрим субстратом для розвитку мікроорганізмів.

Порошки для внутрішнього застосування не є оптимальною лікарською формою (особливо для новонароджених), так як вони є напівфабрикатом, який при прийомі розчиняють або суспендують в лікувальному закладі чи вдома; додають коригенти домашнього виготовлення (соки, сиропи, варення тощо), що може призвести до зміни фармакологічного ефекту.

В даний час вишукують можливості заміни порошків на стерильні розчини та інші лікарські форми із збереженням певної концентрації речовин. Заміна порошків розчинами дає цілий ряд переваг: виключає використання допоміжних речовин, що сприяють мікробної контамінації препаратів; забезпечує більш високу швидкість всмоктування і ступінь абсорбції; дає можливість забезпечити стерильність; сприяє збільшенню термінів зберігання від 10 до 30 днів і більше.

3.2 Технологія виготовлення розчинів

Згідно наказу МОЗ №812 виробництво (виготовлення) лікарських засобів здійснюється в асептичних умовах (або з використанням ламінарного боксу) відповідно до ДФУ та інших нормативно-правових актів МОЗ України за правилами технології відповідних лікарських форм.

Розчини для внутрішнього застосування для немовлят і дітей до року готують масооб'ємним способом на стерильній воді очищеній або воді для ін'єкцій в асептичних умовах без додавання стабілізаторів чи консервантів

При виготовленні дитячих лікарських форм слід звертати особливу увагу на стабільність лікарських засобів, особливо у вигляді розчину.

Нестабільні водні розчини наступних лікарських засобів: ацетазоламід, алопуринолу, аміодарону, амлодипіну, азатиоприна, кофеїну, каптоприлу, клоназепама, клонідепіна, даапсона, еналаприлу, індинавіру, ізрадипін, ламатріджіна, леводопи, левофлоксацина, мексілетріна, ніфедипіну, омепразолу, пропілтіоураціла, піразинаміду, рифампіцину, сертаніна, спіронолактону, топирамата, урсодіол, верапамілу. Тому розчини даних речовин приготовлені бути не можуть.

Дитячий організм в силу незакінченого формування дуже чутливий до мікроорганізмів, які можуть перебувати і в лікарських препаратах. Мікробна контамінація лікарських форм робить їх надзвичайно небезпечними для організму відносно розвитку інфекції. Нерідко виникає пірогенна реакція організму у відповідь на введення лікарських препаратів, контамінованих мікроорганізмами. Шкіра новонародженого ранима, має високу всмоктуючу здатність, що збільшує можливість резорбтивної дії лікарських речовин. В результаті виникає певна небезпека для організму новонародженого, захисна реакція якого значно нижче, ніж у дорослого.

Виготовлення розчинів і масел для зовнішнього застосування відповідає загальним технологічним правилам.

Особливості технології виготовлення розчинів для зовнішнього застосування:

Розчини фурациліну і етакридину лактату виготовляють з використанням гарячої води. Розчин брильянтового зеленого 1% концентрації виготовляють на 60% етанолі. Натрійтетраборат розчиняють у гліцерині при нагріванні (40 - 50° С).

Гліцерин повинен містити 10 - 16% води. Значення рН розчину змінюється від лужних значень до кислих (залежно від концентрації натрію тетраборату).

Масла і присипку (ксероформну) стерилізують гарячим повітрям, при температурі 180°C. Час стерилізації залежить від маси стерилізуємого об'єкта, але, як правило, становить 30 хвилин. Стерилізують масла і присипку у відкритому вигляді у флаконах для кровозамінників (50,0). Укупорюють пробками ІР-21. Використання пробок марки 25 П (червоного кольору) не допускається.

Асептично, без стерилізації, виготовляють 3% розчин водню пероксиду і калію перманганату 5% концентрації. Термін зберігання присипки ксероформу, розчину калію перманганату 2 доби, водню пероксиду - 15 діб; 1% розчин брильянтового зеленого - два роки, а після розкриття флакона - не більше 1 місяця.

Для виготовлення лікарських засобів для дітей рекомендується додаткова їх герметична упаковка в термоусадочну плівку. Допускається фасування розчинів по 10-20 мл у флакони для одноразового застосування. Як виняток дозволений максимальний об'єм розчину 200 мл. Розчини у флаконах стерилізують в парових стерилізаторах при 120 + 2°C. Стерилізація текучою парою при 100°C допускається тільки при вказівці в діючій НТД.

Після стерилізації розчини у флаконах, герметично закупорених під обкатку, зберігають від 5 до 30 днів відповідно до встановленим терміном придатності. Розкриті флакони з розчинами використовуються негайно і зберіганню не підлягають.

Стерильні 5, 10 і 25% розчини глюкози для внутрішнього застосування рекомендується готувати без стабілізатора, який використовується для ін'єкційних розчинів глюкози. Розчини без порушення цілісності упаковки можуть зберігатися протягом 30 днів.

1% розчин кислоти аскорбінової зважаючи на його нестійкості при зберіганні, вимагає заповнення флаконів доверху, що дозволяє зменшити вміст кисню над розчином. Стерилізацію проводять у парових стерилізаторах при 100°C протягом 30 хв. Термін зберігання 1% розчину кислоти аскорбінової в захищеному від світла місці - не більше 5 діб.

Розчин димедролу слід використовувати тільки в 0,02% концентрації та фасування по 10 мл, що пов'язано з ВРД для новонароджених - 0,002.

Часто для обробки шкіри немовлят використовуються стерильні масла: персикове, оливкова, соняшникова, вазелінове. Стерилізація здійснюється термічним способом у повітряних стерилізаторах при 180°C протягом 30 хв. Масла фасують не більше ніж по 30,0 г. Термін придатності масел - 30 діб при зберіганні в прохолодному, захищеному від світла місці.

Особливості виготовлення розчинів для внутрішнього застосування:

При виготовленні препаратів не використовують стабілізатори: інгібітори фізико-хімічних процесів і консерванти. Незважаючи на процес стерилізації та пов'язану з цим небезпеку протікання хімічних процесів гідролізу та окислення, без стабілізаторів виготовляють розчини: глюкози 5, 10, 25%; дибазола 0,001%; димедролу 0,02%; кислоти аскорбінової 1%; кофеїну натрію бензоату 1%.

Дозволяється застосовувати стабілізатор тільки для 0,5% розчину новокаїну 0,3 мл 0,1 молярної хлористоводневої кислоти на 100 мл розчину.

При виготовленні розчинів глюкози і кальцію лактату 3 і 5% концентрацій враховують вміст кристалізаційної води в лікарських речовинах (10% - для глюкози, 30% - для кальцію глюконату).

Розчини кальцію глюконату, глютаминовой, нікотинової кислот виготовляють з використанням гарячої води.

При виготовленні розчинів еуфіліну вода очищена повинна бути свіжоперегнаною, свіжокип'яченою і не містити іонів амонію і карбонатіонів.

При виготовленні 3% розчинів кальцію хлориду використовують 10 і 50% концентровані розчини.

Розчин амідопірину 2% використовувати недоцільно через його здатності стимулювати ЦНС і провокувати судоми.

Слід утриматися від застосування в пологових будинках 0,02% розчину димедролу, так як він здатний пригнічувати ЦНС, і можливий розвиток інтоксикації. Фасовка 0,02% розчину димедролу повинна бути в обсязі не більше 10 мл; 0,5% розчину калію йодиду - в обсязі не більше 20 мл.

Власне процес виготовлення істинних розчинів низькомолекулярних речовин не викликає ускладнень. Він, також, як і у випадку ін'єкційних розчинів, включає в себе стадії: розчинення, фільтрування (через складчастий паперовий фільтр з підкладеним тампоном вати або мембранні фільтри з полімерних матеріалів), контролю відсутності механічних включень (до стерилізації та після), фасування, укупорки (гумовими пробками і металевими ковпачками "під обкатку"), стерилізації (як правило насиченою парою під тиском, маркування (оформлення до відпустки).

Повторна стерилізація термічними та іншими методами, здатними викликати деструкцію лікарських речовин, не допускається.

Асептично без стерилізації виготовляють розчини калію перманганату.

3.3 Особливості ректальних форм

Ректальні лікарські форми для дітей розробляються у вигляді супозіторіїв, ректальних м'яких желатинових капсул, мікроклізм, ректальних мазей, пінних аерозолів. Вони також повинні мати декілька вікових дозувань.

Ректальні лікарські форми мають велике значення в педіатрії. У них вдало поєднуються властивості перорального і парентерального способу введення препарату. Важливість призначення препаратів, що руйнуються травними соками, значне зниження рівня алергічних реакцій, прудкість терапевтичного ефекту, простота і безболісність вживання ставлять терапію за допомогою ректальних лікарських форм на провідне місце в педіатрії.

В даний час найбільш поширеними ректальними лікарськими формами є клізми, супозиторії, ректальні капсули, ректальні мазі. Всі ці лікарські форми об'єднуються способом призначення і відрізняються один від одного різною швидкістю всмоктування, давністю використання в медицині, складністю технологічних способів виготовлення, а також рядом позитивних і негативних властивостей, що виявляються більшою чи меншою мірою в різних лікарських форм.

Ректальні лікарські форми досить зручно застосовувати в дитячій практиці. Проте для організму природніше, щоб лікарські засоби поступали через рот, а не через пряму кишку. Вона вельми ніжна у дітей і недостатньо пристосована для всмоктування - вони можуть порушити її слизисту оболонку і привести до ерозії. Лікарські компоненти ректальних лікарських форм в значно більшій концентрації відразу потрапляють в кров дитяти. Лікувальний ефект зростає, але при цьому і збільшується вірогідність побічних дій. Ректальні лікарські форми краще використовувати в тих випадках, коли дуже маленька дитина не зможе проковтнути ліки і коли потрібно, щоб вони подіяло негайно.

Супозиторії - дуже стара лікарська форма. Проте в педіатрії вона набула широкого поширення лише в 70-х рр. XX століття. У супозиторіях, як в лікарських формах, сконцентровані всі переваги, властиві ректальному способу введення ліків:

· швидкість всмоктування

· зручність призначення

· можливість м'якої дії на загальний і місцевий патологічний процес.

У супозиторіях можна поєднувати лікарські речовини з найрізноманітнішими фармакологічними і фізико-хімічними властивостями. Розрізняють супозиторії загальної і локальної дії. Супозиторії загальної дії розраховані на швидке всмоктування діючих інгредієнтів. Це найбільша і така, що все збільшується група. Супозиторії місцевої дії застосовують головним чином з метою дії препарату на той або інший запальний процес в rectum.

У формі дитячих супозиторієв широко застосовуються лікарські речовини різних фармакологічних груп: гормони, вітаміни, антибіотики, сульфаніламіди, спазмолітики, анальгетики, антипіретики, транквілізатори, протиалергічні препарати і ін. При безперечних коштовних властивостях супозиторії як лікарська форма мають свої специфічні недоліки: