Інфаркт міокарда у хворих на цукровий діабет 2 типу: особливості патогенезу, клінічного перебігу, лікування та прогнозування ускладнень

Критерії проведення раціональної фармакотерапії порушень вуглеводного обміну. Спосіб корекції гіпертригліцеридемії у хворих на інфаркт міокарда з порушеною функцією печінки. Особливості порушення вуглеводного обміну. Стан ліпідного обміну у хворих.

Рубрика Медицина
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 21.03.2009
Размер файла 948,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Хворі на ІМ і ЦД 2 типу з ожирінням достовірно частіше реєструвались у 1-й групі (61,2%), порівняно з особами 2-ї групи (33,3%). Крім того, у даній роботі виявлено достовірний зворотний кореляційний зв'язок між лептином та ІМТ (r= -0,27; р<0,05).

Результати дослідження метаболізму NO показали, що незалежно від наявності чи відсутності ЦД 2 типу, у обстежених пацієнтів у першу добу гострого ІМ відзначали зростання рівня Total NO. Середній вміст цього показника достовірно (р<0,001) перевищив його рівень у контрольній групі. Крім того, встановлено, що у хворих з ІМ та ЦД 2 типу, а також - з ІР, порівняно із хворими на ІМ без ЦД, цей показник зростав ще в більшій мірі. Зокрема, у хворих на ІМ і ЦД 2 типу рівень Total NO становив 89,66±5,07 мкмоль/л, у пацієнтів на ІМ і ЦД з ІР (HOMA>2,9 ум. од) - 105,15±10,75 мкмоль/л, у хворих на ІМ без ЦД - 58,81±6,44 мкмоль/л (р<0,05) (табл. 2).

Таблиця 2

Показники системного запалення та метаболізму оксиду азоту у пацієнтів
з ІМ залежно від наявності ЦД 2 типу та інсулінорезистентності

Показники

Контроль (n=11)

ІМ без ЦД

1-а група (n=27)

ІМ із ЦД

2-а група

(n=62)

ІМ з ІР,

3-я група

(n=28)

Total NO (мкмоль/л)

21,62±1,23

58,81±6,44

89,66±5,07*

105,15±10,7 * #

СРБ (мг/л)

2,92±0,28

6,52±0,58

6,83±0,66

10,04±0,76 * #

ФНП-б (пг/мл)

2,36±0,16

43,23±6,59

85,79±5,07*

100,15±10,75 * #

ІЛ-4 (пг/мл)

4,69±0,38

8,85±1,19

10,62±0,67

9,58±1,08

ЗФ (г/л)

2,37±0,12

3,13±0,19

3,83±0,13 *

4,18±0,16 *#

Примітки:

1. * p<0,05 - достовірність різниці, у порівнянні з показниками 1-ї групи;

2. # p<0,05 - достовірність різниці, у порівнянні з показниками 2-ї групи.

Рівень Total NO був достовірно вищий при передній локалізації ІМ, порівняно із задньою (відповідно 92,62±6,6 мкмоль/л і 74,56±5,69 мкмоль/л, р<0,05); у жінок, порівняно із чоловіками (відповідно 98,31±7,41 мкмоль/л і 80,09±5,63 мкмоль/л, р<0,05), у хворих віком понад 60 років, порівняно з молодшими 60 років (відповідно 109,51±7,78 мкмоль/л і 80,16±6,10 мкмоль/л, р<0,05), при концентрації НbА>8%, порівняно з НbА<8%, (відповідно 103,10±6,37 мкмоль/л і 71,32±6,60 мкмоль/л, р<0,05).

Встановлено прямий достовірний зв'язок між Total NO та показниками системного запалення: концентрацією СРБ (r=0,48; p<0,01), ФНП-б (r=0,64; p<0,01), ЗФ (r=0,34; p<0,05). Щодо показника системного запалення ІЛ-4 - цитокіну, який має одночасно про- та протизапальні властивості, то між ним та Total NO достовірного зв'язку не відзначали. Аналіз кореляцій Total NO та МДА (r=0,78; p<0,01) підтвердив його тісний зв'язок із процесами ПОЛ. У роботі продемонстровано достовірний прямий зв'язок між Total NO та концентрацією у крові ЗХС (r=0,23; p<0,05), ХС ЛПНГ (r=0,24; p<0,05), КА (r=0,27; p<0,05), індексом ЗХС/ХС ЛПВГ (r=0,27; p<0,05), апо-В (r=0,37; p<0,05). Виявлено достовірний зворотний зв'язок між Total NO та показником ліпідного спектру крові - ХС ЛПВГ (r= -0,33; p<0,05). Проте, не всі показники ліпідного спектру крові достовірно корелювали із рівнем Total NO. Достовірного зв'язку між ним та рівнями ТГ, апо-А не встановлено.

В обстежених хворих на гострий ІМ із ЦД 2 типу із погіршенням вуглеводного обміну та наростанням ІР підвищується рівень Total NO, про що свідчить позитивна кореляція між ним та концентрацією у крові основних показників вуглеводного обміну - глюкозою (r=0,47; p<0,01), НbА (r=0,39; p<0,01), індексом HOMA (r=0,21; p<0,05), C-пептидом (r=0,33; p<0,01).

В обстежених пацієнтів у першу добу гострого ІМ відзначали зростання показників системного запалення - ФНП-б, ІЛ-4, СРБ, ЗФ (табл.2). Середній вміст усіх цих показників достовірно (р<0,001) перевищив аналогічні у контрольній групі. Однак, у хворих з ІМ та ЦД 2 типу (2-а група), а також з ІР (3-я група), порівняно з особами без ЦД (1-а група), показники системного запалення змінювались більш суттєво. Зокрема, у хворих 2-ї групи рівень ФНП-б становив 85,79±5,07 пг/мл, у пацієнтів 3-ї групи - 100,15±10,75 пг/мл, у той час, як у пацієнтів 1-ї групи - 43,23±6,59 пг/мл (р<0,001); концентрація ЗФ, відповідно - 3,83±0,13 г/л, 4,18±0,16 г/л і 3,13±0,19 г/л (р<0,05). У хворих 2-ї та 3-ї груп, порівняно із 1-ю групою, спостерігався вищий рівень ІЛ-4 - відповідно 10,62±0,67 пг/мл, 9,58±1,08 пг/мл і 8,85±1,19 пг/мл, та СРБ, відповідно - 6,83±0,66 мг/л, 10,04±0,76 мг/л і 6,52±0,58 мг/л. Проте, достовірної різниці між хворими із ІМ і ЦД (2-а й 3-тя група) та пацієнтами із ІМ без ЦД виявлено не було. Однак, найсуттєвіше достовірне зростання показників системного запалення (ФНП-б на 16,7% (р<0,05), СРБ на 46,9% (р<0,001), ЗФ на 9,1% (р<0,05), порівняно з пацієнтами 2-ї групи), відзначали насамперед у хворих на ІМ та ЦД 2 типу з ІР (HOMA>2,9 ум. од) (3-я група). Ймовірно, що наявність ІР поглиблює системне запалення.

Результати аналізу показників ПОЛ та антиоксидантного захисту засвідчили, що у пацієнтів із ЦД 2 типу ІМ виникає на фоні важкого оксидативного стресу. Встановлено, що у хворих на ІМ із супутнім ЦД 2 типу середньогрупові рівні основних показників ліпопероксидації зростають помітніше, ніж у пацієнтів на ІМ без ЦД 2 типу. Зокрема, якщо в групі хворих на ІМ і ЦД 2 типу рівень МДА становив 4,95±0,07, то в групі без ЦД - 4,63±0,09 нмоль/мл, р<0,02; ДКп відповідно - 4,58±0,11 та 3,86±0,17 нмоль/мл, р<0,01.

Зниження показників антиоксидантної системи в осіб із ЦД 2 типу досягло достовірності, порівняно з пацієнтами без ЦД. Зокрема, у пацієнтів на ІМ і ЦД 2 типу АОАп досягала 7,570,24%, а пацієнтів на ІМ без ЦД - 8,370,34%, що виявилось на 9,6% нижче (р<0,05); АОАе, відповідно - 30,720,67% та 34,551,12% (на 11,1%, р<0,02). Достовірно нижчим ніж в осіб без ЦД 2 типу (на 6,3%) виявився також рівень ГВ (1,340,02 ммоль/мл і 1,45±0,05 ммоль/мл відповідно, р<0,05). Щодо ЦП, то його рівень навпаки не знижувався, а більш істотно зростав у хворих на ІМ із ЦД 2 типу, ніж в осіб без ЦД. Зокрема, у пацієнтів із гострим коронарним синдромом і ЦД 2 типу рівень ЦП досягав 568,715,9 мг/л, а у хворих на ІМ без ЦД - 518,216,5 мг/л, р<0,05.

У пацієнтів на ІМ і ЦД 2 типу в дебюті захворювання при виникненні у них гострої лівошлуночкової недостатності ІІ-ІІІ класу за Killip середній рівень МДА і ЦП був достовірно вищий, ніж у хворих на ІМ і ЦД 2 типу без вираженої гострої СН (І клас за Killip) (МДА відповідно 5,48±0,17 нмоль/мл і 4,83±0,08 нмоль/мл (p<0,01), а ЦП - 614,9±19,9 мг/л і 492,3±27,4 мг/л (p<0,001)). Також зазначено, що у жінок прояви оксидативного стресу важчі, порівняно із чоловіками. Зокрема, якщо у жінок середній рівень МДА становив 5,46±0,14 нмоль/мл, то в групі хворих чоловіків - 5,02±0,08 нмоль/мл (р<0,01), рівень ЦП відповідно 619,7±29,1 мг/л і 494,1±20,9 мг/л (р<0,001). Вміст показників оксидативного стресу - МДА та ЦП у крові хворих на ІМ і ЦД 2 типу суттєво підвищувався в залежності від погіршення вуглеводного обміну. Тобто зі наростанням рівня НbА вміст МДА збільшується: у крові хворих із концентрацією НbА >8% він достовірно вищий (5,40±0,10 нмоль/мл), ніж у хворих із НbА <8% (4,92±0,10 нмоль/мл), р<0,01). Проте, щодо ЦП відмінність у залежності від умісту НbА виявилась статистично недостовірною. Проаналізовано рівень показників оксидативного стресу в залежності від вираженості ІР. Виявилось, що у хворих із ЦД 2 типу концентрація АДА у крові значно вища при рівні індекс HOMA більше 2.9 ум.од. При цьому, якщо із ІР середній рівень МДА становить 5,47±0,12 нмоль/мл, то в групі пацієнтів без ІР - 4,93±0,06 нмоль/мл (p<0,01). Аналіз середнього значення ЦП залежно від наявності ІР, загалом не виявив достовірної міжгрупової різниці, хоч його підвищення відзначали у групі хворих із ІР.

Встановлено прямий достовірний зв'язок між МДА та показниками системного запалення: концентрацією СРБ (r=0,23; p<0,05), ФНП-б (r=0,37; p<0,05), ЗФ (r=0,34; p<0,05). Щодо показника системного запалення ІЛ-4, то між ним та МДА зазначили достовірний обернений кореляційний зв'язок (r= -0,24; p<0,05). Проте найвищий рівень взаємозв'язку спостерігався між МДА і Total NO (r=0,78; p<0,01).

У результаті дослідження виявлено достовірний прямий зв'язок між МДА та концентрацією в крові холестеринзв'язаних та тригліцеридзв'язаних показників: із ЗХС (r=0,50; p<0,01), ХС ЛПНГ (r=0,49; p<0,01), КА (r=0,52; p<0,01), ТГ (r=0,39; p<0,01), ХМ (r=0,46; p<0,01), ХС не-(ЛПВГ) (r=0,51; p<0,01), індексом ЗХС/ХС ЛПВГ (r=0,52; p<0,01), індексом ТГ/ХС ЛПВГ (r=0,41; p<0,01), апо-В (r=0,54; p<0,01), відношенням апо-В/апо-А (r=0,47; p<0,01). Крім того, відзначали достовірний зворотний зв'язок між МДА та антиатерогенним показником ліпідного спектру крові - ХС ЛПВГ (r= -0,31; p<0,05).

В обстежених хворих на гострий ІМ із ЦД 2 типу активація системи ПОЛ та пригнічення антиоксидантного захисту відповідає істотному погіршенню вуглеводного обміну та наростанню ІР, про що свідчить позитивна або негативна кореляція між показником вільнорадикального окислення ліпідів - МДА та концентрацією у крові основних показників вуглеводного обміну: глюкозою (r=0,42; p<0,01), НbА (r=0,31; p<0,01), інсуліном (r=0,23; p<0,05), індексами HOMA (r=0,29; p<0,05), QUICKI (r= -0,22; p<0,05) та McAuley (r=- 0,23; p<0,05). Важливим для усвідомлення ролі процесів ПОЛ у патогенетичних механізмах пришвидшеного розвитку атеросклерозу у хворих на ЦД 2 типу є встановлення прямої достовірної кореляції між МДА у 1-шу добу госпіталізації та вмістом у крові сечової кислоти (r=0,48, р<0,01). Водночас, на відміну від показників ліпідного, вуглеводного обміну та системного запалення, не виявлено достовірного взаємозв'язку між рівнем МДА та показниками жирового обміну - лептином (r=0,08, р>0,05) та ІМТ (r=0,16, р>0,05). Таким чином, у хворих на ІМ і ЦД 2 типу прояви оксидативного стресу пов'язані із вираженістю порушення метаболізму NO, системного запалення, ліпідного та вуглеводного обміну. Тому в клінічній практиці для покращання прогнозу у пацієнтів на ІМ і ЦД 2 типу слід оцінювати й корегувати весь цей комплекс патологічних змін.

Корекція вуглеводного обміну у хворих на ІМ і ЦД 2 типу із ІР.

На сьогодні немає однозначного підходу до корекції гіперглікемії у хворих із ЦД 2 типу при виникненні гострого ІМ (P. Deedwania et al., 2008),. Переважно у більшості спеціалізованих установ із лікування ІМ хворих із ЦД переводять на дробне три-чотиразове введення невеликих доз інсуліну короткої дії. Такий підхід зумовлений тим, що інсулін при ІМ не тільки знижує рівень глікемії, а й проявляє метаболічну, фібринолітичну, антиоксидантну, протизапальну, вазодилатуючу дію (F. Gao et al., 2002; V.W. Wong et al., 2004; R. Lautamдki et al., 2006). Однак у деякої частини хворих, а саме - при ожирінні, метаболічному синдромі, традиційне призначення інсуліну у відповідності до рівня глікемії не завжди дозволяє ефективно її корегувати через наявність у пацієнтів ІР.

Для вивчення ефективності корекції гіперглікемії та ІР обстежені пацієнти були розподілені на дві групи. Основну (1-шу) групу (19 пацієнтів) склали хворі на ІМ і ЦД 2 типу, яким з 9-10-го дня разом із інсуліном короткої дії (у середньому 34,0±2,2 Од на добу) призначали метформін у початковій дозі 500 мг 2 рази на добу (в обід і ввечір). Надалі поступово впродовж 2-3-х днів підвищували дозу до підтримуючої - 2000 мг на добу у 2 приймання. До контрольної (2-ї) групи увійшли 22 пацієнти з ІМ і ЦД 2 типу, які продовжували отримувати монотерапію інсуліном. Оцінка показників вуглеводного обміну та ІР, ліпідного спектру крові, маркерів системного запалення, метаболізму NO, лептину, оксидативного стресу, антропометричних вимірів (ІМТ, ІАО), функціонального стану печінки достовірної різниці між групами не зазначила.

Вивчення впливу різних схем фармакотерапії на показники гіперглікемії та ІР у пацієнтів на ІМ і ЦД 2 типу засвідчило істотні переваги комбінованої терапії. У групі пацієнтів, яким призначали інсулін у поєднанні з метформіном (1-а група), через три тижні від початку лікування спостерігалось достовірне зниження концентрації глюкози в крові - на 17,0% (p<0,05), а у 2-й групі - на 12,6% (p<0,05), інсуліну - на 45,7% (p<0,05) і 43,3% (p>0,05), індексу HOMA - на 61,2% (p<0,05) і 39,1% (p<0,05), індексу Bennetta - на 34,0% (p<0,05) і 8,5% (p>0,05). Інший показник ІР - індекс McAuley у 1-й групі достовірно покращився на 30,3% (p<0,05), у 2-й групі - на 9,7% (p>0,05), вміст С-пептиду - на 42,9% (р<0,05) і 29,0% (р<0,05). Отже, кількісне значення індексів HOMA McAuley вказувало на збереження проявів ІР у пацієнтів 2-ї групи на кінець стаціонарного етапу лікування. Рівень С-пептиду в цій групі хворих зріс теж несуттєво і перед випискою зі стаціонару залишався у двічі нижчим від контролю.

Отримані у даному дослідженні результати показали, що в кінці стаціонарного етапу лікування на фоні комбінованої фармакотерапії відбулось достовірне покращення процесів, пов'язаних із ПОЛ. Зокрема, рівень МДА у пацієнтів 1-ї групи достовірно знизився на 9,2% (з 5,53±0,20 ммоль/л до 5,02±0,12 ммоль/л, р<0,05), тоді як у хворих 2-ї групи змінювався недостовірно.

На фоні комбінованої терапії інсуліном і метформіном, на відміну від монотерапії інсуліном, у хворих на ІМ і ЦД 2 типу із ІР істотно знижувався рівень показників обміну тригліцеридів. Показники обміну тригліцеридів до і після лікування інсуліном у комплексі з метформіном (1-а група) змінювались наступним чином: концентрація ТГ знизилась на 21,4% (р<0,05); ХС ЛПДНГ, які містять значну кількість ТГ, - на 20,6% (p<0,05); ХМ - на 20,0% (p<0,05); індекс ТГ/ХС ЛПВГ - на 22,5% (p<0,05). У пацієнтів 2-ї групи, які протягом 3-х тижнів отримували монотерапію інсуліном, зазначалась тенденція лише до поліпшення тригліцеридного ліпідного обміну: середній рівень ТГ знизився на 10,3 %, ХС ЛПДНГ - на 10,3 %,ХМ - на 13,0 %, індекс ТГ/ ХС ЛПВГ - на 13,0 %.

Призначення метформіну не викликало погіршення функції печінки. Навпаки, рівень г-ГТП, що є найбільш чутливим її показником, у хворих 1-ї групи, які додатково вживали метформін, в середньому знизився вдвічі (з 68,75±16,29 од/л до 35,73±3,7 од/л, р<0,05). Лише в одного пацієнта (5,3%) у кінці дослідження відмічалось збільшення г-ГТП з 18,1 од/л до 32,4 од/л, що суттєво не відрізнялось від контрольного значення (28,35±5,11 од/л).

Поєднання інсуліну з метформіном у більшості хворих переноситься задовільно. На початку лікування лише у трьох хворих виникли побічні реакції з боку травного тракту: нудота, дискомфорт у ділянці шлунку, діарея. Через кілька днів без корекції доз ЛЗ всі ці явища зникли. Позитивним ефектом запропонованої комбінованої терапії є зменшення дози інсуліну вдвічі та покращання клінічного перебігу у хворих 1-ї групи.

Вивчення впливу поєднаної терапії інсуліном із метформіном на вуглеводний, жировий, ліпідний обмін та системне запалення, метаболізм NO, оксидативний стрес дало можливість розробити диференційований підхід до призначення цих ЛЗ. Комбіновану терапію інсуліном із метформіном перш за все слід призначати хворим на ІМ і ЦД 2 типу при виявленні у них вираженої ІР. Інформативними маркерами ІР і ступеня її вираженості є розрахункові індекси HOMA (більше 2,9 ум. од.), McAuley (нижче 6 ум. од.), QUICKI (нижче 0,33 ум. од), рівень імунореактивного інсуліну (більше 10-12 мкОД/мл), індекс ІАО (відношення об'єму талії до об'єму стегон - ОТ/ОС більше 1,0), ІМТ більше 30 кг/м2, а також високий вміст ТГ у крові (вище 2-2,3 ммоль/л) (схема 1).

Схема 1. Алгоритм ведення хворих на ІМ і ЦД 2 типу із ІР.

При призначенні метформіну слід врахувати прямі протипоказання до його застосування. Через загрозу виникнення молочнокислого ацидозу метформін з 1-ї доби гострого ІМ не використовувався. В середньому на 9-10-й день виникнення ІМ стан хворих стає стабільним і небезпека розвитку молочнокислого ацидозу зникає. Саме із цього часу є всі підстави додавати до інсуліну ЛЗ із групи бігуанідів - метформін із метою корекції не лише гіперглікемії, але й ІР.

Корекція порушень обміну тригліцеридів у хворих на ІМ і ЦД 2 типу. Одним із завдань дослідження було шляхом поєднаного застосування із симвастатином препаратів щ3-ПНЖК у хворих на ІМ і ЦД 2 типу з помірно порушеною функцією печінки (г-ГТП - 69,78±7,56 од/л), досягти бажаного гіполіпідемічного ефекту у зниженні показників обміну ТГ при використанні нижчих доз симвастатину, запобігти погіршенню її функції. Методом випадкової виборки сформовані дві групи хворих. Основна (1-а група) складалась із 21 особи, які отримували комбіновану фармакотерапію препаратами щ3-ПНЖК (1500 мг на добу) та симвастатином (у середньому 15,2±2,1 мг на добу). Група порівняння (2-а група) - із 22 особи, які приймали лише симвастатин (у середньому 15,6±2,2 мг на добу).

Через три місяці лікування у пацієнтів 1-ї групи спостерігалось достовірне зниження рівня ТГ, порівняно з 2-ю групою. Вкінці терміну фармакотерапії практично однаковий у двох групах початковий рівень ХС ЛПДНГ знизився у 1-й групі на 21,0%, а в 2-й групі - на 12,5% (р<0,05); ТГ - на 25,5% і 14,2% (р<0,05); індекс ТГ/ХС ЛПВГ - 31,8 % і 19,6 % (р<0,05); ХС не-(ЛПВГ) - на 32,3 % і 19,1% (р<0,05); ХМ - на 29,7 % і 16,6 % (р<0,05). Рівень ХС ЛПНГ знизився достовірно у 1-й групі на 24,6 %, у 2-й спостерігалась лише чітка тенденція до його зниження (на 13,7%). Загалом за цим показником через три місяці фармакотерапії не встановлено статистично достовірної міжгрупової відмінності. Ймовірно ліпідознижуюча терапія у пацієнтів з ІМ і ЦД 2 типу повинна бути більш тривалою. Нормальні рівні показників тригліцеридного ліпідного обміну були досягнуті у третини хворих, які приймали симвастатин (2-а група), та в половини пацієнтів, які отримували комбіновану гіполіпідемічну терапію (1-а група). У решти хворих обох груп показники ліпідного спектру крові мали чітку тенденцію до покращення.

У результаті трьохмісячного курсу фармакотерапії симвастатином у поєднанні з щ3-ПНЖК у хворих після перенесеного ІМ з помірним порушенням функції печінки (1-а група) відбулось достовірне зниження вмісту г-ГТП у крові з 69,46±10,24 од/л до 36,27±4,09 од/л, р<0,05. У хворих 2-ї групи, які впродовж трьох місяців отримували симвастатин, показник функціонального стану печінки - г-ГТП в середньому зменшився незначно, лише на 9% (з 70,64±10,16 од/л до 64,27±4,09 од/л), і практично не відрізнявся від початкового рівня.

У групі хворих, які крім симвастатину одержували препарати щ3-ПНЖК значно покращились результати тримісячної реабілітації у порівнянні з монотерапією статином, істотніше покращилось загальне самопочуття та толерантність до навантаження.

Для з'ясування предикторів підвищеного ризику виникнення ускладнень на стаціонарному етапі лікування хворих на гострий ІМ із супутнім ЦД 2 типу проведено аналіз бази даних у вибірці із 223 пацієнтів. Монофакторний аналіз якісних, рангових і параметричних характеристик дав можливість виділити низку предикторів, які достовірно (р<0,05) пов'язані із погіршенням прогнозу і розвитком ускладненого перебігу ІМ. Визначали міру інформативності Кульбака - показник, який дає змогу кількісно оцінити інформативність кожного критерію. Для кількісних характеристик було визначено порогові точки, при поділі за якими інформативність була найвища. Для виявлених предикторів виникнення ускладнень ІМ було також визначено відносний ризик (ВР - RR).

На основі проведеного однофакторного аналізу (рис. 3) з використанням міри інформативності Кульбака і показника ВР виникнення подій встановлено, що у хворих на ІМ і ЦД 2 типу важливим прогностичним фактором виникнення ускладнення, були: індекси ІР - MсAuley (<7 ум.од) і HOMA (?3 ум.од), рівень ЦП у крові (?500 мг/л), креатинін (>0,14 ммоль/л), сечовина (?8 ммоль/л), дилатація лівого передсердя (>4 см), ФВ (<45%). Дещо менший, але також статистично достовірний вплив на прогноз мали вік (>55 років), важкість АГ (2-3 ступінь), тривалість АГ (>6 років), рівень інсуліну (>9 мклОД/мл ), а-, дискінезія ЛШ, приналежність до жіночої статі.

ВР(95% ДІ)

краще гірше

Рис. 3. Відносний ризик виникнення ускладнень ІМ, поєднаного із ЦД 2 типу.

Характеристики, які при монофакторному аналізі засвідчили статистично значущий зв'язок із виникненням ускладнень ІМ у хворих на ЦД 2 типу, було включено у багатофакторний покроковий дискримінантний аналіз. У результаті створено модель, яка включала 5 незалежних значущих предикторів щодо передбачення ускладненого перебігу ІМ. До цих факторів належали: рівень креатиніну (порогове значення >0,14 ммоль/л), вміст ЦП (>500 мг/л), індекс MсAuley (<7,0 ум.од), ФВ (<45%), вік більше 55 років. Чутливість цієї моделі сягає 83,3%, специфічність - 85,7%, загальна точність - 84,4%. Важливо, що 4 із 5-ти наведених предикторів можна цілеспрямовано корегувати і, тим самим, профілактично попереджувати виникнення ускладнень ІМ.

Результати проведеного однофакторного аналізу і показника ВР виникнення подій (рис. 4) засвідчили, що найбільш значущими прогностичними факторами розвитку застійної СН у хворих на ІМ із супутнім ЦД 2 типу є: креатинін(>0,13 ммоль/л); СРБ (>8 мг/л); г-ГТП (>50 од/л); ФВ (<40%); максимальний рівень глюкози (>15,0 ммоль/л); ФНП-б (>60 пг/мл); вік понад 55 років. Крім того, дещо менший, але також достовірний вплив на прогноз мають НвА, тривалість ЦД, Total NO, дискінезія ЛШ та приналежність до жіночої статі.

ВР(95% ДІ)

Рис. 4. Відносний ризик виникнення застійної СН у хворих на ІМ і ЦД 2 типу.

Проведений багатофакторний аналіз дозволив створити модель розвитку застійної СН, що включає 5 предикторів (вік понад 55 років, максимальний рівень глюкози понад 15 ммоль/л, тривалість ЦД понад 10 років, ФВ менша 40% та рівень креатиніну понад 0,13 ммоль/л) із передбачуваною точністю моделі 90,2%.

Предиктори розвитку постінфарктної стенокардії були іншими, ніж у загальній моделі прогнозування ускладнень ІМ та у моделі прогнозування застійної СН. Міра інформативності Кульбака прогностичних предикторів для постінфарктної стенокардії, подібно до моделі прогнозування застійної СН, була значно вищою від загальної моделі прогнозу ускладнень.

Найвагомішим предиктором виникнення ранньої постінфарктної стенокардії виявилась ІР, а саме показники, що її характеризують: індекс HOMA більше 4 ум.од (міра інформативності (МІ) Кульбака 2,5, р<0,001); індекс McAuley нижче 6 ум. од (МІ 2,06, р<0,05); рівень інсуліну у крові більше 10 мкОД/мл (МІ 1,32, р<0,0001). У модель також були вибрані наступні критерії: наявність АГ (МІ 0,42, p<0,05) та її тривалість більше 5 років (МІ 0,58, р<0,01), основні показники оксидативного стресу - МДА більше 5 нмоль/мл (МІ 1,68, р<0,0001), ЦП вище 500 мг/л (МІ 1,41, p<0,05) та холестеринвмісні показники - (ХС не-(ЛПВГ) більше 6 ммоль/л (МІ 1,33, р<0,001), ХС ЛПНГ більше 3 ммоль/л (МІ 0,57, р<0,01), ЗХС більше 5 ммоль/л (МІ 0,57, р<0,05)).

На основі проведеного нами одновимірного аналізу з використанням міри інформативності Кульбака і показника ВР (рис. 5) встановлено, що найбільш значущими предикторами ризику виникнення ранньої постінфарктної стенокардії у хворих на ІМ і ЦД 2 типу є 4 предиктори (рівень інсуліну більше 10 мкОД/мл, індекс HOMA більше 4 ум.од, вміст МДА більше 5,0 нмоль/мл та ХС ЛПНГ більше 3 ммоль/л).

ВР(95% ДІ)

Рис. 5. Відносний ризик виникнення ранньої постінфарктної стенокардії у хворих на ІМ і ЦД 2 типу.

ВИСНОВКИ

На основі комплексного клінічного дослідження вирішено актуальну наукову проблему кардіології - з'ясовано особливості патогенезу (порушення ліпідного, вуглеводного, жирового, пуринового обміну, оксидативного стресу, системного запалення, метаболізму оксиду азоту), клінічного перебігу ІМ у хворих на ЦД 2 типу, і на цій підставі вдосконалено методи діагностики, лікування та прогнозування ускладнень.

1. У 43,6% хворих на ІМ вперше виявляється підвищений рівень глюкози у крові. Тест на вміст у крові глікозильованого гемоглобіну у першу добу ІМ дозволяє віддиференціювати «стресову» гіперглікемію від вперше виявлених ЦД 2 типу або порушення толерантності до глюкози за наступними критеріями: при рівні глікозильованого гемоглобіну нижче 7,0% діагноз ЦД 2 типу відсутній; підвищення рівня глікозильованого гемоглобіну понад 7,0% свідчить про наявність ЦД 2 типу або порушення толерантності до глюкози.

2. У 80% пацієнтів на гострий ІМ із супутнім ЦД 2 типу реєструються проатерогенні зміни показників ліпідного обміну: підвищений вміст у крові ЗХС, ЛПНГ, ТГ, ХС не-(ЛПВГ), апо-В та зниження - ХС ЛПВГ, апо-А, що достовірно частіше, ніж в осіб без ЦД. Виявлені зміни ліпідного спектру крові більш характерні для хворих середнього й похилого віку, а також вираженіші у жінок. Передінфарктна гіперглікемія та артеріальна гіпертензія асоціюються з вираженими атерогенними змінами ліпідного обміну.

3. Інсулінорезистентність (індекс HOMA більше 2,9 ум.од) констатована у 48,8% хворих на ІМ із супутнім ЦД 2 типу, пов'язана з більшою ймовірністю ускладненого перебігу ІМ, що проявляється післяінфарктною стенокардією та резистентною до корекції артеріальною гіпертензією. У всіх хворих інсулінорезистентність корелює з показниками системного запалення, метаболізму оксиду азоту, атерогенними змінами ліпідного спектру крові, оксидативного стресу та лептинового обміну, артеріальною гіпертензію.

4. У хворих із низьким рівнем лептину вираженість діабетичної дисліпідемії, системного запалення, метаболізму оксиду азоту, інсулінорезистентності достовірно вища, порівняно з особами з високим рівнем лептинемії.

5. Підвищення загального NO в плазмі крові (вище 90 мкмоль/л) у першу добу ІМ із супутнім ЦД 2 типу є маркером ризику розвитку застійної серцевої недостатності. Рівень NO прямо корелює з порушеннями вуглеводного обміну (рівнем глікемії, глікозильованого гемоглобіну, індексом інсулінорезистентності HOMA), ліпідного спектру крові (показниками ЗХС, ХС ЛПНГ, апо-В), перекисного окислення ліпідів (концентрацією МДА), системного запалення (СРБ, ФНП-б), що свідчить про тісний взаємозв'язок системи генерації NO із метаболічними порушеннями, активністю системного запалення та оксидативним стресом. Встановлено більш інтенсивні зміни порушення метаболізму NO в осіб старше 60 років, а також у пацієнтів із переднім ІМ, передінфарктною гіперглікемією (рівень глікозильованого гемоглобіну понад 8,0%).

6. У всіх пацієнтів на ІМ, поєднаний із ЦД 2 типу, показники системного запалення в сироватці крові значно підвищені, зокрема, СРБ - у 2,3 рази, ФНП-б - у 36,4 рази, ІЛ-4 - у 2,2 рази, ЗФ - у 1,6 разів. Рівні СРБ та ФНП-б були достовірно вищі у групі хворих на ІМ і ЦД 2 типу, порівняно з особами без ЦД, але найбільші - у пацієнтів із інсулінорезистентністю.

7. У всіх хворих на ІМ та ЦД 2 типу виявлено високі рівні показників оксидативного стресу. Більш виражена активація процесів ліпопероксидації відзначена у пацієнтів із супутньою артеріальною гіпертензією, інсулінорезистентністю, порушеннями вуглеводного обміну (рівень глікозильованого гемоглобіну понад 8%) та гострою серцевою недостатністю (ІІ-ІII клас за Killip). Встановлено, що збільшення рівня церулоплазміну понад 500 мг/л у крові є маркером ускладненого перебігу ІМ (застійної серцевої недостатності, аритмій, повної атріовентрикулярної блокади тощо), вмісту МДА крові понад 5 нмоль/мл - ранньої постінфарктної стенокардії.

8. У хворих на ІМ супутній ЦД 2 типу виявляється у 15,1 % випадків, причому у жінок - у 1,7 рази частіше, ніж у чоловіків (відповідно у 20,1% і 12,1%). У віці 45-60 років частка чоловіків з ІМ і ЦД 2 типу у 2 рази більша, ніж жінок. У 61 - 75 років - навпаки, жінок більше ніж чоловіків у 1,4 рази, в старечому - вдвічі. У жінок із ЦД, порівняно із чоловіками, ІМ частіше виникає на тлі постінфарктного кардіофіброзу, стенокардії напруги, артеріальної гіпертензії та абдомінального ожиріння.

9. У 56,7% пацієнтів із ЦД 2 типу в період маніфестації ІМ спостерігається поєднання класичного ангінозного і вираженого астматичного приступів. У 23,3% - початок захворювання атиповий із переважанням астматичного, малосимтомного, безбольового варіанту, що є причиною часто запізнілої госпіталізації та збільшення маси ураженого міокарда. За наявності ЦД частота розвитку повторних ІМ значно вища, а перебіг - гірший. Достовірно частіше, ніж у пацієнтів без ЦД, розвиваються: гостра та прогресуюча серцева недостатність, гостра аневризма та тромби у лівому шлуночку, плевральний випіт та гідроперикард.

10. Інсулін у комбінації із метформіном у хворих на ІМ і ЦД 2 типу із інсулінорезистентністю доцільно призначати з 9-10 доби їх перебування в стаціонарі, що сприяє ефективнішій корекції порушень вуглеводного, ліпідного обміну та оксидативного стресу, ніж застосування лише інсуліну.

11. Поєднане застосування симвастатину у дозі 10-20 мг із препаратом щ3-ПНЖК (1500 мг/добу) протягом трьох місяців, порівняно з монотерапією симвастатину, інтенсивніше знижує рівні основних показників обміну тригліцеридів у хворих на ІМ і ЦД 2 типу із підвищеним рівнем останніх або гіпертригліцеридемією, значно покращує результати постінфарктної реабілітації хворих при збереженні функціонального стану печінки.

12. Ризик ускладненого перебігу ІМ, поєднаного із ЦД 2 типу, з точністю до 85% (чутливість - 83,3%, специфічність - 85,7%) визначають рівень креатиніну >0,14 ммоль/л, церулоплазміну >500 мг/л, індекс інсулінорезистентності MсAuley <7,0 ум.од., ФВ <45%, вік >55 років; застійної СН - вік понад 55 років, глюкоземія понад 15 ммоль/л, гіперкреатинемія понад 0,13 ммоль/л, тривалість ЦД більше 10 років, ФВ менше 40%; постінфарктної стенокардії - рівень інсуліну >10 мкОД/мл, індекс HOMA >4 ум.од, вміст МДА >5,0 нмоль/мл та ХС ЛПНГ >3 ммоль/л.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. У першу добу ІМ при наявності гіперглікемії доцільно визначати вміст НвА - тест ретроспективної оцінки середнього рівня глікемії протягом останніх 2-3-х місяців. При рівні НвА вище 7,0% у хворого констатують ЦД 2 типу або ПТГ, нижче 7,0% - «стресову» гіперглікемію. В осіб із ЦД 2 типу рівень НвА дозволяє оцінити ступінь його передінфарктної компенсації та ефективність попередньої терапії.

2. Хворим на ІМ із супутнім ЦД 2 типу рекомендовано визначати індекс ХС ЛПНГЧТГ, що є критерієм порушень одночасно і холестеринового, і тригліцеридного обміну. Величина індексу менше 4,3 од свідчить про ефективність медикаментозної корекції дисліпідемії.

3. Для прогнозування та запобігання ускладненого перебігу ІМ у пацієнтів із супутнім ЦД пропонується використовувати багатофакторну статистичну модель із врахуванням п'яти основних чинників (рівень креатиніну понад 0,14 ммоль/л, вміст ЦП більше 500 мг/л, індекс інсулінорезистентності McAuley нижче 7,0 ум од, ФВ менше 45%, вік понад 55 років); застійної СН - п'яти чинників (вік понад 55 років, максимальний рівень глюкози більше 15 ммоль/л та креатиніну більше 0,13 ммоль/л, тривалість ЦД понад 10 років, ФВ менше 40%,); постінфарктної стенокардії - чотирьох чинників (рівень інсуліну більше 10 мкОД/мл, індекс HOMA більше 4 ум од, вміст МДА більше 5,0 нмоль/мл , ХС ЛПНГ більше 3 ммоль/л).

4. Для корекції вуглеводного обміну хворим на ІМ і ЦД 2 типу із інсулінорезистентністю рекомендовано призначати комбіновану терапію інсуліном короткої дії підшкірно (3-4 рази на добу з 1-ї доби) із метформіном (з 9-10 дня у початковій дозі 500 мг 2 рази на добу (в обід і ввечір), у подальшому дозу останнього слід поступово впродовж 2-3 днів підвищувати до підтримуючої 2000 мг на добу у 2 приймання). Показання до такої фармакотерапії є рівень одного із наступних індексів інсулінорезистентності: HOMA - більше 2,9 ум од, MсAuley - менше 6,0 ум од; вміст ТГ у крові - вище 2-2,3 ммоль/л, а також індекс ІАО (відношення об'єму талії до об'єму стегон ) - більше 1,0 од та ожиріння - ІМТ більше 30 кг/м2.

5. Для корекції підвищеного рівня ТГ (понад >1,7 ммоль/л) у хворих на ІМ і ЦД 2 типу з нормальною і порушеною функцією печінки рекомендовано застосовувати препарати щ3-ПНЖК (епадол 1500 мг - 1 капсула (500 мг) 3 рази на добу) у поєднанні зі статинами (симвастатин 10-20 мг) з 1-ї доби впродовж не менше 3-х місяців. Порівняно з монотерапією симвастатином, комбінована фармакотерапія більш суттєво покращує показники тригліцеридного обміну, результати постінфарктної реабілітації та не погіршує функціональний стан печінки.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Вітенко І.С., Заремба Є.Х., Соломенчук Т.М., Скибчик В.А., Зачик Л.М. Сімейна медицина та її роль у профілактиці ішемічної хвороби серця / Лікарська справа. - 2002. - №2. - С. 126-130 (Здобувач взяв участь у формулюванні основних положень роботи та підготовці до друку).

2. Зербіно Д.Д., Соломенчук Т.М., Скибчик В.А. Коронарна хвороба серця та інфаркт міокарда у хворих молодого віку: роль ксенобіотиків (факти, гіпотези, коментарі) // Український кардіологічний журнал. - 2003. - №1. - С. 14-21 (Здобувач провів аналіз й узагальнення даних літератури).

3. Заремба Є.Х., Соломенчук Т.М., Кияк Ю.Г., Скибчик В.А., Топілко О.Ю. Основні напрямки профілактики серцево-судинних захворювань у роботі сімейного лікаря // Сімейна медицина. - 2003. - № 1-2 (6). - С.122-128 (Здобувач - співавтор ідеї статті, опрацював її основні положення).

4. Нетяженко В., Скибчик В., Соломенчук Т., Барна О. Проблеми атеросклерозу: роль діабетичної дисліпідемії // Ліки України. - 2003. - № 9. - С. 4-8 (Здобувач - співавтор ідеї статті, опрацював її основні положення cформулював висновки).

5. Нетяженко В., Барна О., Скибчик В., Соломенчук Т. Атеросклероз при цукровому діабеті ІІ типу: стратегія лікування дисліпідемій // Ліки України. - 2003. - № 10. - С. 4-10 (Здобувач - співавтор ідеї статті, опрацював її основні положення, провів клінічні дослідження, узагальнення отриманих результатів, сформулював висновки).

6. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Інфаркт міокарда із супутнім цукровим діабетом 2 типу: статеві особливості предикторів виникнення, клінічного перебігу та причин смерті // Клінічна ендокринологія та ендокринна хірургія. - 2004. - № 1. - С. 45-51 (Здобувач провів клінічні дослідження, узагальнення отриманих результатів, сформулював висновки).

7. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Особливості перебігу інфаркту міокарда у хворих на цукровий діабет ІІ типу залежно від статі та віку // Український медичний часопис. - 2004. - № 2. - С. 115-118 (Здобувач провів клінічні дослідження, узагальнення отриманих результатів, сформулював висновки).

8. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Діагностична цінність тесту на глюкозильований гемоглобін у хворих з гіперглікемією в гострий період інфаркту міокарда // Практична медицина. - 2004. - № 2. - С. 34-37 (Здобувач провів клінічні дослідження, узагальнення отриманих результатів, сформулював висновки).

9. Соломенчук Т.М., Скибчик В.А. Динаміка розподілу стаціонарних хворих на гострий інфаркт міокарда за віком, статтю і професійною належністю за період з 1985 до 1999 р. // Серце і судини. - 2004. - № 2. - С. 84-88 (Здобувач взяв участь в аналізі даних літератури, формулюванні висновків).

10. Скибчик В.А. Соломенчук Т.М. Корекція дисліпідемії симвастатином та омега-3 у хворих на гострий інфаркт міокарда з порушеннями функції печінки // Кровообіг та гемостаз. - 2004. - №  2-3. - С. 91-95 (Здобувач здійснив збір первинного матеріалу, аналіз та узагальнення результатів).

11. Скибчик В.А. Соломенчук Т.М. Бета-адреноблокатори в лікуванні серцево-судинної патології у хворих на цукровий діабет: більше «за», ніж «проти»// Серце і судини.- 2004.- №  4.- С. 79-86 (Здобувач провів огляд даних літератури, клінічні дослідження, узагальнення отриманих результатів, сформулював висновки).

12. Зербіно Д.Д., Соломенчук Т.М., Скибчик В.А. Інфаркт міокарда у хворих молодого віку: предиктори і особливості перебігу // Український кардіологічний журнал. - 2004. - №  4. - С. 89-94 (Здобувач взяв участь в аналізі даних літератури, формулюванні висновків).

13. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Поєднане застосування препарату поліненасичених жирних кислот щ-3 та симвастатину - засіб ефективної корекції дисліпідемії у хворих на гострий інфаркт міокарда з помірно порушеною функцією печінки // Ліки України. - 2004. - №  11. - С. 104-106 (Здобувач і співавтор в рівних частках є учасниками досліджень, та узагальненні їх результатів).

14. Заремба Є.Х., Соломенчук Т.М., Топілко О.Ю., Скибчик В.А., Заремба-Федчишин О.В. Організація і оцінка ефективності диспансерного спостереження мешканців дільниці сімейного лікаря при патології серцево-судинної системи // Науковий вісник Ужгородського університету, серія «Медицина». - 2004. - Вип. 23. - С. 206-208 (Здобувач взяв участь в аналізі даних літератури, формулюванні висновків).

15. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Діабетична дисліпідемія: критерії діагностики і сучасна стратегія лікування // Український медичний часопис. - 2005. - №  1. - С. 26-33 (Здобувач провів огляд, аналіз та узагальнення даних літератури, представив власні результати, сформулював висновки).

16. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Вперше виявлений цукровий діабет ІІ типу у хворих в гострий період інфаркту міокарда: діагностична цінність тесту на глікозильований гемоглобін // Український медичний часопис. - 2005. - №  2. - С. 41-44 (Здобувач провів клінічні дослідження, узагальнення отриманих результатів, сформулював висновки).

17. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Омега-3 як засіб корекції помірної гіперліпідемії у хворих, які перенесли гострий інфаркт міокарда // Сімейна медицина. - 2005. - №  2. - С. 83-85 (Здобувач і співавтор в рівних частках є співавторами ідеї, учасниками досліджень та узагальненні їх результатів).

18. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Побічні ефекти бета-адреноблокаторів у хворих на цукровий діабет: міфи і реальність // Серце і судини.- 2005. - №  2. - С. 97-101 (Здобувач провів огляд, аналіз та узагальнення даних літератури, сформулював висновки).

19. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Глікозильований гемоглобін - маркер прогресування діабетичної дисліпідемії та ускладнень у пацієнтів із гострим інфарктом міокарда та цукровим діабетом 2-го типу // Український медичний часопис. - 2005. - №  4. - С. 66-69 (Здобувач провів клінічні дослідження, узагальнення отриманих результатів, сформулював висновки).

20. Скибчик В.А. Ліпідний обмін у хворих на гострий інфаркт міокарда і цукровий діабет 2 типу // Ліки України. - 2005. - Додаток. - С. 82-83.

21. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Глікозильований гемоглобін - фактор підвищеного ризику мікро- і макросудинних ускладнень у хворих на цукровий діабет // Український медичний часопис. - 2005. - №  5. - С. 81-88 (Здобувач провів огляд, аналіз та узагальнення даних літератури, сформулював висновки).

22. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Особливості ліпідного обміну у хворих на інфаркт міокарда і цукровий діабет типу ІІ: вплив статі, віку, тяжкості розладів вуглеводного обміну та артеріальної гіпертензії // Сімейна медицина. - 2006. - №  1. - С. 82-87 (Здобувач провів клінічні дослідження, статистичну обробку, узагальнення отриманих результатів, підготував статтю до друку).

23. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Порушення обміну тригліцеридів у хворих на гострий Q-інфаркт міокарда та ефективний спосіб їх корекції // Кровообіг та гемостаз. - 2006. - №  2 - С. 78-83 (Здобувач здійснив збір первинного матеріалу, аналіз та узагальнення результатів, сформулював висновки).

24. Соломенчук Т.М., Скибчик В.А. Атерогенна дисліпідемія чи ксенобіотики: що насамперед визначає кардіоваскулярний ризик в осіб віком до 50 років? // Український медичний часопис. - 2006. - №  3. - С. 84-89 (Здобувач взяв участь в аналізі даних літератури, формулюванні висновків).

25. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Тригліцериди і ризик розвитку ішемічної хвороби серця: сучасний стан проблеми // Український медичний часопис.- 2006.- №  4.- С. 56-61 (Здобувач провів огляд, аналіз та узагальнення даних літератури, сформулював висновки).

26. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Діабетична дисліпідемія у пацієнтів з інфарктом міокарда: статеві і вікові особливості // Український кардіологічний журнал. - 2006. - №  5. - С. 35-38 (Здобувач провів клінічні дослідження, узагальнення отриманих результатів, сформулював висновки).

27. Скибчик В.А. Клінічні аспекти гіпертригліцеридемії та її корекція // Український медичний часопис. - 2006.- №  5.- С. 98-106.

28. Скибчик В.А Інсулінорезистентність: клінічне значення, методи визначення, підходи до лікування // Український медичний часопис. - 2006.- №  6.- С. 61-68.

29. Скибчик В.А Інсулінорезистентність: сучасний стан проблеми // Ліки України - 2006. - № 106/2007.- № 107.- С. 57-64.

30. Скибчик В.А. Інсулінорезистентність та системне запалення у хворих на гострий інфаркт міокарда і цукровий діабет 2-го типу: клінічне значення // Український медичний часопис. - 2007.- №  2.- С. 72-77.

31. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Хронічна серцева недостатність і цукровий діабет Аналіз рекомендацій «Цукровий діабет, переддіабет і серцево-судинні захворювання» Європейського товариства з кардіології (ESC) та Європейської асоціації з вивчення діабету (EASD) // Український медичний часопис. - 2007. - №  3. - С. 17-23 (Здобувач провів огляд, аналіз та узагальнення даних літератури, сформулював висновки).

32. Скибчик В.А. Оксид азоту у хворих на гострий інфаркт міокарда і цукровий діабет 2-го типу // Український медичний часопис. - 2007. - №  4. - С. 72-78.

33. Скибчик В.А. Інсулінорезистентність та ліпідний обмін у хворих з гострим інфарктом міокарда і цукровим діабетом 2-го типу // Кровообіг та гемостаз - 2007. - №  4.- С. 63-67.

34. Скибчик В.А Стратегія «агресивного» лікування атеросклерозу у хворих на цукровий діабет // Ліки України. - 2007.- № 113. - С. 5-13.

35. Скибчик В.А. Гормон жирової тканини лептин в нормі і при патології серця і судин // Ліки України. - 2007.- № 115 - 116. - С.39-42.

36. Скибчик В.А., Скибчик Я.В. Проблема лептинемії при серцево-судинних захворюваннях // Український медичний часопис. - 2007.- №  6.- С. 45-51 (Здобувач провів огляд, аналіз та узагальнення даних літератури).

37. Зербіно Д.Д., Соломенчук Т.М., Скибчик В.А. Атеросклероз як одна із форм артеріосклерозу: дискусійні питання // Серце і судини. - 2003. - № 1. - С. 101-106 (Здобувач провів огляд даних літератури, взяв участь у формулюванні висновків).

38. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Ефективність симвастатину та Омега-3 при лікуванні дисліпідемії у хворих з помірно порушеною функцією печінки, які перенесли гострий інфаркт міокарда // Кровообіг та гемостаз. - 2004. - Додаток. - С. 176-178 (Здобувач провів клінічні дослідження, узагальнення отриманих результатів, підготував роботу до друку).

39. Скибчик В.А., Соломенчук Т.Н. Комплексное применение эпадола и симвастатина - возможность эффективной коррекции дислипидемии у больных с острым инфарктом миокарда и умеренно нарушенной функцией печени // Doctor. -2005. - №  1. - С. 63-65 (Здобувач здійснив клінічні дослідження, провів аналіз результатів, сформулював висновки).

40. Скибчик В.А., Соломенчук Т.Н. Диагностика сахарного диабета в остром периоде инфаркта миокарда // Клиническая медицина. - 2005. - №  9. - С. 27-29 (Здобувач провів клінічні дослідження, узагальнення отриманих результатів, сформулював висновки).

41. Скибчик В.А., Соломенчук Т.Н. Риск микро- и макрососудистых осложнений у больных сахарным диабетом: значение теста на гликозилированный гемоглобин //Международный эндокринологический журнал. - 2006. - №  1. - С. 61-68 (Здобувач провів огляд, аналіз та узагальнення даних літератури, сформулював висновки).

42. Деклараційний патент на винахід №  42437 Спосіб лікування нестабільної стенокардії та інфаркту міокарда без зубця Q А61К9/52 / Заремба Є.Х., Кияк Ю.Г., Cкибчик В.А., Копчак Л.М., Мриглоцька О.М. // №  2001021269.Заявлено 22.02. 2001; Опубл. 15.10.2001. - Бюл. №  9 (Здобувач - співавтор ідеї, взяв участь в клінічних дослідженнях, аналізі результатів та розробці патенту).

43. Деклараційний патент на винахід №  64293. Пристрій для експрес-некропсії серця А61В 10/00/ Кияк Ю.Г., Соломенчук Т.М., Чнгрян Г.В., Скибчик В.А., Медведик Л.О. / №  2003043917. Заявлено 29.04.2003; Опубл. 16.02.2004. - Бюл. № 2 (Здобувач здійснив патентний пошук,взяв участь в оформленні патенту).

44. Деклараційний патент на винахід №  68218. Застосування способу визначення рівня глікозильованого гемоглобіну (НвА) як способу діагностики вперше виявленого цукрового діабету ІІ типу у хворих з гострим інфарктом міокарда А61В5/00 / Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. - №  20031/10508. Заявлено: 21.11.2003; Опубл. 15.07.2004. - Бюл. № 7 (Здобувач взяв участь в клінічних дослідженнях, аналізі результатів та розробці патенту).

45. Деклараційний патент на корисну модель №  6149. Спосіб лікування дисліпідемії у хворих на гострий інфаркт міокарда, які мають порушену функцію печінки А61К31/00 / Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. - №  20041008241. - Заявлено: 11.10.2004; Опубл. 15.04.2005. - Бюл. № 4 (Здобувач - співавтор ідеї, взяв участь в клінічних дослідженнях, аналізі результатів та розробці патенту).

46. Заремба Є.Х., Соломенчук Т.М., Топілко О.Ю., Скибчик В.А., Заремба-Федчишин О.В. Первинна та вторинна профілактика серцево-судинних захворювань у роботі сімейного лікаря: Навчальний посібник. - К., 2003. - 70 с. (Здобувач - співавтор ідеї, опрацювала основні положення роботи).

47. Заремба Є.Х., Скибчик В.А., Соломенчук Т.М., Перепелиця М.В., Заремба О.В . Атеросклероз: причини виникнення, патогенез, клінічні прояви та методи лікування: Методичні рекомендації. - К., 2003. - 65 с. (Здобувач - автор ідеї, основних положень роботи, взяв участь в підготовці видання до друку).

48. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Серцево-судинні захворювання при цукровому діабеті: Навчальний посібник. - Львів: Галицька видавнича спілка, 2005. - 167 с. (Здобувач - автор ідеї, узагальнив дані літератури та написав всі розділи роботи).

49. Skybchyk V., Zaremba E., Molchko O., Kosovan G., Levchuk N. Utilization of metoprolol in patients with acute myocardial infarction and heart failure // 18th European Congress of the International Society of Non-Invasive Cardiology. Krakow, 2001, Poland. - Р. 46 (Здобувач - автор ідеї, провів клінічні дослідження, узагальнення отриманих результатів, підготував роботу до друку).

50. Скибчик В.А. Лікування цукрового діабету 2 типу у хворих з гострим інфарктом міокарда // Тези доп. ІХ Конгресу СФУЛТ. - Луганськ - Київ - Чикаго, 2002. - С. 348.

51. Скибчик В.А. Сахарный диабет у больных острым инфарктом миокарда / Тез. докл. Конгресса ассоциации кардиологов стран СНГ «Фундаментальные исследования и прогресс в кардиологии». - Санкт-Петербург, 2003 (Кардиология СНГ. - 2003. - Т. 1, № 1. - С. 265).

52. Zaremba E.H., Solomenchuk T.M., Skybchyk V.A., Molchko O.Yu., Levchuk N.A . The peculiarities of the immune status of young-aged patients with acute myocardial infarction // The Journal of Coronary Artery Disease. - 2003. - V. 5, N 1. - P. 111 (Здобувач провів аналіз й узагальнення результатів).

53. Скибчик В.А. Тактика ведення хворих з гострим інфарктом міокарда та супутнім цукровим діабетом // Тези доп пленуму Асоціації ендокринологів України. - Львів, 2003. - С. 102-103.

54. Скибчик В.А. Ліпідний обмін у хворих на гострий інфаркт залежно від ступеня компенсації цукрового діабету 2-го типу Тези доп. об'єднаного пленуму правлінь асоціацій кардіологів, серцево-судинних хірургів, нейрохірургів та невропатологів України «Первинна та вторинна профілактика серцево-судинних та мозкових порушень, можливості інтервенційних втручань». - К., 2006. - С. 56-57.

55. Скибчик В.А., Соломенчук Т.М. Вплив артеріальної гіпертензії на стан ліпідного обміну хворих на інфаркт міокарда і цукровий діабет ІІ-го типу // Тези доп. укр. наук.-практ. конференції «Первинна та вторинна профілактика церебро-васкулярних ускладнень артеріальної гіпертензії». - К., 2006. - С. 147-148 (Здобувач провів дослідження і узагальнення результатів, підготував роботу до друку).

За матеріалами дисертації опубліковано ще 14 тез, які через значний обсяг не увійшли в автореферат.

АНОТАЦІЯ

Скибчик В.А. Інфаркт міокарда у хворих на цукровий діабет 2 типу: особливості патогенезу, клінічного перебігу, лікування та прогнозування ускладнень - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.11 - кардіологія. - Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України. - Київ, 2008.

Обстежено 356 хворих на ІМ із ЦД 2 типу та 122 хворих на ІМ без ЦД 2 типу, проаналізовано 1593 карт стаціонарних хворих та 181 протоколів розтинів з метою вивчення патогенетичних механізмів, особливостей клінічного перебігу та лікування хворих на інфаркт міокарда (ІМ) із супутнім цукровим діабетом (ЦД) 2 типу. У порівнянні із пацієнтами без ЦД, у хворих на ІМ і ЦД 2 типу реєструються більш виражені порушення ліпідного, вуглеводного, пуринового та жирового обміну, активація вільнорадикального окислення та метаболізму оксиду азоту, що мають комплексний системний характер і взаємопов'язані між собою. Найвагоміша роль у розвитку означених розладів належить інсулінорезистентності (ІР), яка суттєво впливає на ризик ускладненого перебігу ІМ при ЦД 2 типу. Запропоновано: тест на глікозильований гемоглобін (НвА) в якості критерію диференціації «стресової» гіперглікемії та вперше виявленого ЦД 2 типу; схеми та критерії проведення раціональної фармакотерапії порушень вуглеводного обміну; спосіб корекції гіпертригліцеридемії у хворих на ІМ із ЦД 2 типу з помірно порушеною функцією печінки. Встановлені незалежні найбільш значущі предиктори ускладненого перебігу ІМ.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.