Ниркова недостатність та її наслідки

Болі попереково-крижової локалізації, з іррадіацією по ходу сечоводу і в статеві органи, спостерігаються при багатьох ниркових захворюваннях. Механізм вказаної іррадіації зумовлений особливостями іннервації внутрішніх органів. Спинний мозок при захворюваннях нирок уражається не так часто, як периферична нервова система, однак у літературі про це відомо давно. На ймовірність розвитку нефрогенних спінальних розладів вказують багато дослідників. У спинному мозку виявляються дегенеративні зміни клітин передніх рогів із різким перицелюлярним набряком. Ознаки уражень спинного мозку, як правило, поєднуються з церебральними розладами у вигляді синдрому енцефаломієлопатії. Уживаний термін «уремічні поліневропатії», на думку декого з авторів, недостатньо обгрунтований, оскільки симптоми ураження периферичних нервів частіше виникають на фоні прогресуючої енцефалопатії в міру наростання інтоксикації. Більш правильним автори вважають термін «ренальна енцефаломієлополіневропатія». Гостра ренальна енцефалопатія виникає у разі швидкого наростання ниркової недостатності, носить динамічний характер неврологічних розладів, які в міру компенсації недостатності нирок поступово зникають. Хронічна ренальна енцефалопатія проявляється порушенням інтелектуально-мнестичної та емоційної сфери в поєднанні з розсіяною неврологічною симптоматикою. Психічні порушення при нефрогенній інтоксикації носять різноманітний характер: від неврозоподібного синдрому до психозу.

Різні форми ниркових захворювань, принаймні в їх початкових стадіях, проявляються картиною неврастенії, яка може виявитися проявом «тихої» уремії - повільно наростаючої інтоксикації. Патогенез неврозоподібних станів при хронічних захворюваннях нирок складний і якоюсь мірою патогномонічний для цієї соматичної патології. Постраждалий орган впливає на центральну нервову систему, в тому числі і на нейродинамічні кірково-підкірково-стовбурові взаємовідносини досить по-різному: з одного боку, недиференційовано, а з іншого -- специфічно, відповідно до тієї чи іншої органопатологїі. Отже, необхідно враховувати патогенетичне значення патологічної аферентної імпульсації з інтерорецептивних зон нирок, початкові прояви інтоксикації і формування ренальної гіпертензії. Різні неврозоподібні синдроми-неврастенічний, астенічний, астеноіпохондричний, істеричний, депресивно-іпохондричний, тривожно-депресивний і астенодепресивний - при хронічних захворюваннях нирок описують багато авторів. Чіткої залежності між вираженістю неврозоподібних порушень і тяжкістю ниркової патології та ХНН не спостерігається, хоча деякі автори вказують на те, що неврастенічний синдром гіперстенічного варіанта спостерігається в початковому періоді хвороби і в разі його легкого перебігу. При більш тяжких стадіях ХНН можлива зміна гіперстенічного варіанта неврастенічного синдрому на гіпостенічний. Різні невротичні синдроми при хронічній патології нирок розглядаються як патологічна реакція особи на хворобу, а визначальними у формуванні відповідного типу реакції є преморбідні психічні особливості особи.

Крім різних психічних розладів при ренальній енцефалопатії спостерігаються порушення черепної іннервації, пірамідні патологічні феномени, рефлекси орального автоматизму, менінгеальний синдром. Можуть розвинутися змінні порушення мозкового кровообігу, інсульт. У хворих на полікістоз нирок частіше спостерігаються порушення мозкового кровообігу. При хронічному гломерулонефриті (ХГН) частіше спостерігаються геморагічний інсульт, поєднання стовбурових і пірамідних симптомів, а у хворих, які страждають від хронічного пієлонефриту, частіше відзначаються радикулярні синдроми, поліневропатія, мієлопатія. Дехто з авторів вважає, що ренальна енцефалопатія виникає в період наростання ниркової недостатності. Розвиток менінгеального синдрому, локальних і генералізованих епіприпадків спостерігався у хворих із вираженою ХНН. Поява в організмі токсичних метаболітів є причиною безпосереднього патологічного впливу на структури центральної нервової системи в умовах підвищеної проникності гематоенцефалічного бар'єра. Роботи, присвячені гістологічному дослідженню структур центральної та периферичної нервової системи, свідчать про глибокі дистрофічні процеси в нейронах, глії, нервових волокнах, у дрібних і крупних судинах головного й спинного мозку, стовбурі та мозочку, що є неспецифічними. Більшою мірою вони відбуваються в кровоносних судинах різного калібру й характеризуються наявністю фібриноїдного некрозу, осередків діапедезних крововиливів. Було проведено порівняльні клініко-морфологічні дослідження хворих на гіпертонічну хворобу та ниркову гіпертензію, які померли внаслідок крововиливу в мозок. Під час морфологічного дослідження хворих на артеріальну гіпертензію ниркового генезу поряд із поширеним ураженням інтрацеребральних артерій та мозкової речовини досить часто відмічалися ознаки патології стовбура та хронічного персистуючого набряку мозку, що свідчить на користь наявності додаткового патологічного, так званого нефротоксичного, фактора: у першу чергу гіперпродукції реніну, а потім - ангіотензину.

У процесі дослідження спинномозкової рідини спостерігається незначне підвищення лікворного тиску, нерізке збільшення вмісту білка, що пов'язують зі значним венозним застоєм у центральній нервовій системі. При нирковій недостатності, крім підвищення вмісту білка у лікворі, може спостерігатися незначний плеоцитоз, еритроцити. Завдяки захисній функції гематоенцефалічного бар'єра креатинін у спинномозковій рідині накопичується в значній кількості лише при концетрації його в крові вище 80 мг/л. Підвищений вміст калію у лікворі пов'язаний не зі зміною його рівня в крові, а з порушенням метаболічних процесів у головному мозку.

Описано зміни очного дна при ХНН у вигляді набрякових явищ, альбумінуричних змін сітківки та судин, обумовлені токсичними впливами, внутрішньочерепною гіпертензією, тривалим венозним застоєм у головному мозку, що призводить до гіперпродуктивної гідроцефалії. На розвиток гідроцефалії у хворих із ХНН вказують зміни лікворомістких просторів при дослідженні мозку методом комп'ютерної томографії (КТ). Відмічається розширення шлуночків мозку та субарахноїдальних просторів. У пацієнтів із злоякісною артеріальною гіпертензією методом КТ оцінювали стан нирок, мозку, надниркових залоз, судин, серця. Зміни в нирках найбільш виражені за наявності ХГН. В усіх хворих при реноваскулярній гіпертензії максимально спостерігаються серцево-судинні порушення, ознаки гіпертрофії серця. У хворих на ХНН, котрі перебувають на лікуванні хронічним гемодіалізом, розвиток гідроцефалії за даними КТ поєднувався з клінічними проявами дизеквілібріум-синдрому. Вважають, що розвиток гідроцефалії відіграє роль у формуванні «діалізної» енцефалопатії. Етіологія «діалізної» енцефалопатії незрозуміла. Вчені припускають, що вона зумовлена також і токсичним впливами, і метаболічними порушеннями. Клінічно у хворих спостерігаються зміни в психіці, міоклонус, астериксис, апраксія, вогнищеві неврологічні симптоми, психопатологічні розлади, зміни на ЕЕГ. Наявність ускладнень, що розвиваються, факт госпіталізації негативно відбиваються на психічному стані хворих. Розвиток судинної патології може істотно погіршувати усвідомлення хвороби пацієнтом, ускладнювати реабілітацію хворих на гемодіалізі.

Зміни на ЕЕГ при виражених стадіях ХНН вивчалися багатьма авторами. Вони вважали, що при уремії в першу чергу страждають кора головного мозку і ретикулярна формація стовбура, що викликає ознаки десинхронізації на ЕЕГ. Зміни на ЕЕГ при початкових проявах ниркової недостатності полягають у дезорганізації a-ритму, виникненні b-активності, зниженні реактивності до навантажень. По мірі прогресування ХНН і ускладнення клінічної картини захворювання відбуваються уповільнення a-ритму, зміщення його частоти в смугу 7-8 Гц і подальше зниження реактивності до впливів. При третій стадії ХНН спостерігається повне зникнення a-ритму і домінування q- і D-ритмів. Основними причинами змін на ЕЕГ у разі ниркової недостатності вважаються порушення водно-сольового обміну, токсикоз, азотемія. У більшості робіт вказується на неспецифічний характер змін на ЕЕГ, на відсутність кореляції між вираженістю змін на ЕЕГ і тяжкістю метаболічного ацидозу, ступенем азотемії, підвищенням артеріального тиску. Вираженість порушень на ЕЕГ відповідає загальній тяжкості клінічної картини. Вказується на відсутність сприятливих зрушень на ЕЕГ упродовж тривалого часу при клінічному поліпшенні стану хворого. Деякі автори відмічають чітку кореляцію між стадією ХНН і вираженістю змін на ЕЕГ, між змінами на ЕЕГ у хворих на хронічні захворювання нирок і зниженням їх трудових можливостей.

Серед методів вивчення нефрогенної енцефалопатії особливе значення мають ЕЕГ і реоенцефалографія (РЕГ). Більшість робіт, присвячених реоенцефалографічним змінам при хворобах нирок, стосуються хворих із ренальною гіпертензію або термінальною стадією ХНН. На РЕГ спостерігаються ознаки зниження еластичності судинної стінки, зниження венозного тонусу, ознаки порушення венозного відтоку, що служить проявом розладів компенсаторно-пристосувальних механізмів регуляції мозкового кровообігу. Відмічається кореляційний зв'язок між РЕГ-змінами і станом видільної функції нирок. При початкових формах енцефалопатії спостерігається як гіпертонічний, так і гіпотонічний тип РЕГ.

Артеріальна гіпертензія (АГ) є найважливішим фактором ризику розвитку гострих і повільно прогресуючих порушень мозкового кровообігу. Порушення мозкового кровообігу виявляються уже на ранніх стадіях гіпертонічної хвороби. М'яка АГ (рівень АТ від 140/90 до 180/105 мм рт.ст.), що є найбільш поширеною формою АГ в популяції, має безпосереднє відношення до формування більшості відомих механізмів розвитку як ішемічного, так і геморагічного інсульту. АГ ниркового генезу в загальній популяції складає 2-3 %, за результатами спеціалізованих клінік -- 4-16 %. У клінічній класифікації ХГН розрізняють нефритичні та нефротичні гломерулопатії, які розмежовують залежно від наявності чи відсутності артеріальної гіпертензії. Частота АГ у хворих з ХГН коливається від 34 до 85 %, у хворих на діалізному лікуванні -- 90 %, у хворих із вираженою ХНН, що розвивається на фоні ХГН, -- 82,1 %. Сучасні методи обстеження, такі як КТ, магнітно-резонансна томо-, ангіо- і флебографія, дозволяють візуалізувати зміни головного мозку і судин, якщо вони зумовлені АГ. КТ-ознаками гіпертонічної дисциркуляторної енцефалопатії (ДЕП) є поодинокі або множинні вогнища зниженої густини з нечіткими межами, переважно в білій речовині мозку перивентрикулярно, розширення шлуночків і борозен головного мозку. При магнітно-резонансній томографії - зони лейкоаріозу в субкортикальних і перивентрикулярних ділянках.

У патогенезі гострих і хронічних розладів церебрального кровообігу відіграють роль недостатність притоку крові до тканини мозку, пов'язана з ураженням артерій, і затримка венозного відтоку. При магнітно-резонансній ангіографії у хворих з АГ виявлено ознаки порушення венозної церебральної кровотечі. Порушення церебральної циркуляції в артеріальній системі поєднується з порушенням кровообігу у венозній системі. Венозна дисциркуляція може бути у вигляді венозної гіпертензії, але переважно виявляється у вигляді венозної гіпотонії.

Про розвиток вегетативних порушень при хронічних соматогенних захворюваннях відомо давно. Вегетативні реакції компенсаторного характеру можуть переходити в патологічні. Вегетативно-судинні церебральні розлади, розвиток артеріальної гипертензії або гіпотоніії можуть послужити причиною розвитку недостатності мозковогу кровообігу.

Описують наявність вегетативних розладів перманентного, рідше пароксизмального перебігу, з кризами симпатоадреналового характеру. Одні автори вказують на переважання тонусу симпатичного відділу ВНС, інші - на переважання тонусу парасимпатичного відділу. Симптом Горнера на боці ураженої нирки характерний для сечокам'яної хвороби. У хворих у термінальній стадії ХНН, які перебували на програмному гемодіалізі, описано приступи ортостатичної гіпотензії. Лабільність пульсу, блідість шкіри, розлади потовиділення (загальний або локальний гіпергідроз), червоний дермографізм, гіперреактивність у разі викликання ортокліно-статичних рефлексів характеризують вегетативні порушення у пацієнтів із хронічними захворюваннями нирок. Автори відмічають превалювання клініки вегетативно-судинних розладів у період ремісії хронічного гломерулонефриту. Вегетативна дисфункція (ВД) проявляється симпатикотонією спокою, підвищенням симпатичної і зниженням тонусу парасимпатичної нервової системи в ортостазі. Наявність ортостатичної гіпотензії, яка супроводжується надмірним вегетативним забезпеченням, спостерігається у хворих на ХНН у фазі ремісії.

Лікування ниркової недостатності

Всі тварини з нирковою недостатністю повинні перебувати під постійним наглядом ветеринара, так як діагностика і лікування цього стану у тварин дуже скрутні. Якщо у вашого вихованця з'явилися симптоми, які можуть вказувати на передбачуване порушення функції нирок, то не слід відкладати надовго звернення у ветеринарну лікарню.
Екстрене звернення до ветеринара необхідно в наступних випадках:

* Якщо на фоні симптомів, що вказують на можливе порушення функції нирок, у вашого вихованця виявляються виразки слизової оболонки порожнини рота і сильний специфічний запах з рота,

* Якщо ваш вихованець перестав пити воду і у нього відсутня сеча,

* Якщо розвивається млявість і слабкість.

Слід неодмінно звернутися у ветеринарну лікарню, якщо ви спостерігаєте різке посилення спраги, наростання продукції сечі (поліурія) або інші симптоми, на підставі яких можна припускати розвиток ниркової недостатності.
Незважаючи на те, що ниркова недостатність смертельне захворювання, воно зазвичай не дуже швидке, а в деяких випадках вдається трохи пригальмувати розвиток патологічного процесу. Призначення гомеопатичних засобів у подібних випадках може принести значну користь, проте краще всього звернутися до ветеринара-гомеопата, принаймні на ранніх стадіях захворювання. Корисним є також призначення деяких додаткових лікарських засобів та фітопрепаратів. При хронічній нирковій недостатності гомеопатичні засоби можна призначати на тлі проведеного лікування за призначенням ветеринара.

Гостра ниркова недостатність (ГНН) є винятком - у цих випадках життя вашого вихованця може врятувати тільки інтенсивна інфузійна терапія, яка проводиться, як правило, у ветеринарному стаціонарі. При ГПН призначення гомеопатичних засобів також приносить значну користь, однак не заміняє екстреної дезінтоксикаційної терапії.

Загальні заходи при лікуванні ниркової недостатності у тварин полягають у призначенні відповідної дієти, додаткових лікарських засобів і регулярної інфузійної дезінтоксикаційної терапії. У подібних випадках інфузійна терапія застосовується не для відновлення об'єму циркулюючої крові, а скоріше для забезпечення необхідної циркуляції крові та живлення тканин і органів. Крім того, інфузійна терапія сприяє елімінації токсинів з крові за рахунок збільшення кровотоку нирок та підвищення кількості екскретіруемой сечі. Інфузійна терапія являє собою істотний аспект лікування; її необхідно проводити навіть тоді, коли ніяких ознак дегідратації у тварин не відзначається. Поліпшення стану вашого вихованця буде безпосередньо залежати від того, наскільки регулярно і ефективно проводиться інфузійна терапія

Зазвичай інфузійна терапія проводиться внутрішньовенно, однак у ветеринарії більш поширене підшкірне введення рідин. Це нескладна маніпуляція, і при необхідності будь-яка людина може цьому навчитися, якщо пару разів поспостерігає як це робить професіонал. Часто користь від підшкірного введення рідин зводиться до нуля за рахунок стресу, який відчувають тварини при транспортуванні у ветеринарну лікарню (кішки в порівнянні з собаками більш схильні до дії різних стресових факторів, однак саме у кішок набагато частіше розвивається хронічна ниркова недостатність (ХНН). Природно, що для підшкірного введення використовуються спеціальні розчини, приготовані тільки в аптеці.

Інфузійна терапія при ХНН зазвичай призначається або щодня, або через день, однак у залежності від перебігу захворювання частота інфузій варіює від одного разу на тиждень до двох разів на день у важких випадках. Найбільш ефективно підшкірне введення рідин у кішок, але при необхідності цей метод можна використовувати і у собак. У кішок обсяг інфузій найчастіше становить 100 мл, хоча деякі ветеринари рекомендують вводити більший обсяг. Я думаю, що в даному випадку вирішальне значення має регулярність проведення інфузій, а не обсяг введеної рідини. На мою думку, обсяг інфузій в 100 мл для кішок є цілком адекватним.

Одним з найважливіших факторів є введення теплих розчинів. У кішок з ХНН звичайно відзначається зниження внутрішнього тепла тому для них введення теплих розчинів має особливе значення. Введення холодних розчинів може погіршити їх стан, навіть якщо тварини знаходяться в досить теплому приміщенні. На жаль, багато ветеринари не враховують цей важливий момент. Підігрівання розчинів проводиться при їх зануренні в ємність з теплою водою на 10-15 хвилин; таким же чином слід зігріти і стерильну упаковку з системою для підшкірного введення, помістивши її в теплу воду (не розкриваючи, звичайно), - розчин для інфузії може охолонути в той момент, коли проходить по холодній трубці.

На початкових етапах лікування ХНН я зазвичай рекомендую щоденне введення розчинів (в дуже рідкісних випадках - дворазову щоденну інфузійну терапію); після поліпшення стану тварин частоту інфузій можна скоротити, орієнтуючись на такі показники загального стану, як активність і апетит. На ранніх стадіях розвитку ХНН у багатьох випадках цілком достатньо щотижневого одноразового проведення інфузій, проте у міру прогресування захворювання їх слід проводити частіше. Більшість кішок поступово звикають до такого «насильству» над їх організмом і цілком спокійно це терплять. Введення теплих рідин благотворно впливає на їх організм, цілком можливо, вони просто запам'ятовують, що їм стало легше після цієї маніпуляції, і надалі підкоряються без особливих проблем.

Важливим аспектом лікування тварин з нирковою недостатністю є дієта. На жаль, багато ветеринари не звертають на це належної уваги. На моє глибоке переконання, найкращим харчуванням для тварин є приготовлена в домашніх умовах їжа з обов'язковим вмістом сирого м'яса. Проте організм тварин з хронічною нирковою недостатністю (особливо старих тварин) часто не справляється з сирим м'ясом, особливо якщо харчування тварин до захворювання мало інший характер. У подібних випадках я рекомендую поступовий і плавний перехід до дієти на основі сирого м'яса, якщо ж тварини не справляються з ним, то слід давати їм м'ясо у вареному вигляді.
Питання про кількість білка в їжі тварин з нирковою недостатністю до цих пір залишається спірним. Зазвичай вважається, що при розвитку ниркової недостатності кількість білка в раціоні має бути значно зменшено. Однак, на мою думку, для більшості тварин обмеження кількості протеїнів в їжі не потрібно. Насправді зменшення кількості білка в їжі мало впливає на перебіг захворювання. Фактично ж обмеження споживання протеїнів може призвести до зниження функції нирок, тому що рівень клубочкової фільтрації (тобто кількість крові, що проходить по мережі судин нирки і піддається фільтрації) багато в чому визначається рівнем білка в крові, зменшення білка сприяє зниженню фільтраційної здатності нирок . У свою чергу, при зменшенні обсягу фільтрації знижується екскреція токсинів із сечею (у щурів, наприклад, підвищення рівня протеїнів крові посилює фільтрацію, а обмеження білка в їжі попереджає подальший розвиток ниркової недостаточності1. Подібні дослідження у кішок і собак не проводилися, проте дані досліджень у щурів чомусь є обгрунтуванням для обмеження білка в їжі кішок і собак з хронічною нирковою недостатністю. Мені це здається не зовсім правильним, так як кішки і собаки по природі своєї хижаки, а щури - травоїдні; ця різниця в необхідному рівні споживання білка істотна і її слід брати до уваги).

Деякі токсини, які екскретуються нирками (наприклад, сечовина), являють собою продукти метаболізму протеїнів. Таким чином, при підвищенні кількості протеїнів в їжі процес фільтрації в нирках посилюється, що призводить до посилення елімінації всіх токсичних речовин з організму. У нормі ці процеси протікають збалансовано, проте при зниженні функції нирок до певного рівня екскреція токсичних продуктів починає знижуватися. Обмеження білка в їжі тварин з нирковою недостатністю потрібно тільки в тих випадках, коли внаслідок зменшення екскреції токсинів вони починають накопичуватися в організмі, що призводить до розвитку інтоксикації. Обмеження споживання білка на цій стадії тільки мінімізує симптоми, проте не впливає на поразку ниркової тканини. Симптоми інтоксикації проявляються у вигляді нудоти, поганого апетиту, освіти виразок слизової оболонки і погіршення загального стану. При розвитку подібних симптомів зменшення кількості білка в їжі і годування високоякісними білковими продуктами може зменшити в деякій мірі явища інтоксикації.

Коли ж слід обмежити білки в харчовому раціоні? По суті, це необхідно тільки на тій стадії захворювання, коли самі продукти білкового обміну погіршують перебіг хвороби, однак ці ознаки варіюють у різних тварин. Практично завжди ми орієнтуємося на дані лабораторних досліджень. Якщо рівень сечовини не більше 80 мг / 100 мл крові, рівень креатиніну не більше 2,5 мг/100 мл і не відзначається збільшення фосфатів у плазмі, то споживання білка можна не обмежувати. Дане дослідження слід проводити тільки за відсутності дегідратації у тварин, так як зменшення обсягу циркулюючої рідини фальсифікує результати2. У будь-якому випадку слід спиратися на розвиток симптомів захворювання. До розвитку ознак інтоксикації, тобто на початкових стадіях захворювання, обмеження протеїнів в їжі недоцільно.

Важливим фактором є не тільки загальна кількість білка їжі, але і якісний склад білка, а також кількість калорій, які організм хворих тварин мохжет отримати з небілкових джерел. Як ви вже знаєте, причиною інтоксикації при нирковій недостатності є накопичення в організмі продуктів білкового обміну, які нирки не можуть елімінувати з сечею. Нагромадження цих токсичних речовин в першу чергу залежить від того, наскільки ефективно відбувається розщеплення цих білків у процесі перетравлювання їжі.
Джерелом високоякісних протеїнів є, наприклад, курячі яйця - цей тип протеїнів легко перетравлюється і розщеплюється до амінокислот з утворенням мінімальної кількості продуктів метаболізму. Надалі з амінокислот організм синтезує власні білки, причому на цей процес витрачається порівняно мало енергії, а також утворюється невелика кількість продуктів метаболізму, що підлягають видаленню. Якщо в їжі міститься недостатня кількість небілкових джерел енергії - тобто жирів і вуглеводів, то як джерело енергії організм починає витрачати власні білки; в результаті цього процесу, на відміну від синтезу білків, утворюється значна кількість токсичних продуктів метаболізму, що різко збільшує навантаження на нирки.

На ранніх стадіях ниркової недостатності в їжі хворих тварин повинно міститися достатня кількість високоякісних білків, жирів і вуглеводів. Наприклад, раніше ескімоси вживали в їжу практично тільки м'ясо, проте це не позначалося на стані їх здоров'я, так як м'ясо містило значну кількість жиру. При раціоні харчування з обмеженням жиру стан здоров'я ескімосів істотно погіршувався аж до смертельних випадків. Як показали дослідження, при відсутності жирів у раціоні харчування організм отримував енергію за рахунок витрачання власних білків, причому цей процес супроводжувався накопиченням значної кількості продуктів распада3. Джерелом високоякісних протеїнів є яйця, молоко, сільський сир і йогурт. У м'ясі містяться менш поживні білки, проте м'ясо курей та індиків більш якісне, ніж звичайна яловичина.

При нирковій недостатності у тварин необхідно застосовувати деякі додаткові ліки та речовини. Функція нирок багато в чому залежить від наявності в крові достатньої кількості бікарбонату; додавання в їжу хворих тварин деякого кількості соди може дещо полегшити їхній стан. При поліурії, тобто екскреції значної кількості сечі на початковій стадії захворювання, з ниркової тканини вимивається значна кількість бікарбонатів, яке і заповнюється при прийомі соди з їжею. Для кішок цілком достатньо маленької щіпки соди один раз день, для собак - чверті чайної ложки. Не менш важливо, щоб з їжею тварини отримували достатню кількість кальцію, який зв'язує в плазмі фосфати (при ХНН у тварин рівень фосфатів плазми має тенденцію до підвищення). Однак надлишок кальцію шкідливий, тому при приготуванні домашньої їжі необхідно дотримувати рецептуру, не слід в їжу хворих тварин додавати кісткове борошно - у ній міститься значна кількість фосфору.
При захворюваннях нирок у тварин корисні настої таких трав, як люцерна, кропива і кульбаба. Настої цих трав готуються звичайним способом і призначаються з розрахунку половина піпетки на 10 фунтів ваги тварин 3 рази на день. Відповідно до принципів аюрведичній медицини харчування тканини нирок покращується при застосуванні таких речовин, як квітковий пилок, зібраний бджолами, маточне молочко бджіл і топлене масло з молока буйволиць. У їжу тварин можна додавати щіпку цих речовин і чверть чайної ложки пряженого масла (топлене масло є також гарним джерелом енергії). Якщо вам вдасться купити цей специфічний продукт, то неодмінно переконайтеся, що він свіжий, тому що цей продукт не підлягає тривалому зберіганню.

Топлене масло ви можете виготовити самостійно - для цього треба взяти несолоне вершкове масло і перетопити його при невисокій температурі, поки не випарується вода і не випаде осад, потім отриману масу треба процідити і після охолодження зберігати в холодильнику (для тривалого зберігання його можна заморозити в морозильній камері). Топлене масло володіє не тільки лікувальними, але й гарними гастрономічними властивостями.

У рідкісних випадках у тварин розвивається гостра ниркова недостатність з повним припиненням діяльності обох нирок, при цьому відзначається гострий набряк паренхіми з припиненням екскреції сечі. При розвитку гострої ниркової недостатності тварини перестають споживати навіть мінімальні кількості рідини. Для гострої ниркової недостатності характерно швидке наростання інтоксикації та стрімке погіршення стану. Гостра ниркова недостатність може розвинутися спонтанно у відповідь на введення деяких лікарських препаратів і вакцин, а також внаслідок отруєння, найчастіше отруєння антифризом. Антифриз (етиленгліколь) украй токсичний для нирок, однак тваринам чомусь подобається його смак. Антифриз викликає необоротне ураження паренхіми нирок; якщо раптом ви побачите, як ваш вихованець намагається вижлуктив деяка кількість цього отрути, то слід в екстреному порядку звернутися у ветеринарну лікарню, не витрачаючи часу на будь-які дії, - тільки це ще може врятувати його життя.

Зазвичай гостра ниркова недостатність діагностується ветеринарами. Лікування проводиться у ветеринарному стаціонарі і полягає в масивній дезінтоксикаційної терапії і призначення діуретиків. Застосування гомеопатичних засобів може також принести певну користь, проте не замінить ветеринарної допомоги та інтенсивної терапії.

Лікування травами

Замість дорогого і не завжди ефективного лікування фармакологічними препаратами можна застосовуваті народні методи. Народне лікування нирок зводиться до заварювання різних трав. Майже будь-які сечогінні трави допомагають при лікуванні ниркової недостатності. При цьому пити треба багато, а солоного повинно бути мінімум. Приведу деякі рецепти лікування травамі, які застосовують при нирковій недостатності.

1. Добре допомагають трав'яні збори, що складаються з листя брусниці, ромашки, кропиви собачої, квіток фіалки, черги і кульбаб. Необхідно взяти 3 столові ложки вищепереліченого збору залити склянкою окропу, після цього настояти протягом години і приймати по третій частині склянки 5 рази на день.

2. Трава м'яти, меліси, звіробою і календули, все це змішати, взяти 4 столові ложки на 2 склянки окропу, довести до кипіння і настоювати в термосі ніч. Пити по 100 мл 1 разу на добу.

3. У однаковій кількості взяти глід, шипшина, насіння кропу, корінь петрушки, лавровий лист. 2 десертні ложки збору заливають склянкою окропу, потім наполягати протягом 3-х годин, краще укутати і залишити на ніч, після чого приймати по 5 столових ложок 7 разів на день.

4. При нирковій недостатності необхідно їсти кавуни, і навіть заварювати кавунові скоринки. Якщо у вас є сухі кавунові скоринки, то візьміть 3 столові ложки дрібно нарізаних скоринок і залийте 500мл води, даєте настоятися не більше години і пийте цілий день. Це дуже добре промиє нирки і змусить їх працювати інтенсивніше.

5. Можна заварювати кірки граната і шипшини, вони є легкими сечогінними засобами. Все просто, висипаємо однакову кількість граната і шипшини, в ємність і заливаємо 2 склянками окропу. Потім наполягаємо в теплому місці 30 хвилин і приймати по 2 склянці протягом дня.

6. Дуже ефективним народним лікуванням є трав'яний збір з кореня шавлії, кори берези, кореня лопуха і листя кульбаби. Всього змішати в рівних пропорціях і взяти для чаю 3 столові ложки, потім залити склянкою холодної води і на тихому вогні довести до кипіння. Потім процідити і пити по 3 столові ложки перед сном.

7. Дуже корисним при нирковій недостатності є чаї з ромашки і м'яти. Беруть і того, і того по 2 чайні ложки на склянку холодної води, на паровій бані наполягають 40 хвилин, потім треба процідити, відвар відставити, а м'яту і ромашку повторно залити водою, довести до кипіння, процідити. Розчини змішати і пити по півсклянки вранці і ввечері.

8. Дуже хороший відвар з споришу з квітками календули і кропиви. Треба 2 столові ложки суміші залити склянкою окропу, потім настояти на водяній бані і процідивши, залити в термос, і пити по пів склянки протягом дня.

9. Є ще таке народне лікування. Треба залити траву мучниці і кору дуба у рівних частинах. Взяти 2 ложки збору, і залити холодною водою, прокип'ятити на повільному вогні, потім процідити, остудити і приймати теплим, наливаючи в стакан 6 столових ложок, до верху доливаючи водою.

10. Ниркова недостатність лікується за допомогою чаїв. Ось кілька з них: кора берези, нирки берези і кора дуба, це все треба перемішати в рівних частках. Потім взяти 4 столові ложки і залити літром води, кип'ятити протягом години, після закипання. Потім збору дати наполягатимуть і охолонути, процідити, пити по півсклянки 6 рази в день.

11. Ще одним гарним народним засобом, є збір, з кукурудзяних рилець і квіток фіалки. Треба його добре змішати, потім залити окропом, пити, по столовій ложці, 5 разів на день після їди.

12. Треба робити теплі ванни з різними травами, наприклад, з чайним деревом або з м'ятою. Це м'яко розслабляє всі м'язи і покращує кровообіг нирок.

13. Можна пити чай з меліси і насіння льону, в рівних частинах залити водою 100мл. Процідити і пити по столовій ложки 4 рази на день перед їжею.

14. Взяти по 4 столові ложки фіалки, календули, і грициків. Перетерти в порошок і змішати з 500 мл води. Потім перекип'ятити і пити по півсклянки 2 рази на день. Перед вживанням добре збовтувати.

15. Для нирок дуже добре, пити чай з листя чорної смородини і гілочок малини і шипшин, подрібнити і залити гарячою водою, потім дати настоятися і пріцедіть, пити протягом дня замість чаю.

16. У рівних частинах взяти собача кропива, березові бруньки, м'яту перцеву і кропиву. Все це перемішати. Для чаю треба взяти 5 столові ложки збору, залити їх окропом, проварити 15 хвилин, потім дати охолонути, процідити і пити 4 рази на день по третині склянки.

17. Дуже добре при хворобах нирок допомагає перцева м'ята, перетерта з цукром у рівних пропорціях. Навіть краще пропустити м'яту через м'ясорубку і додати цукор. З'їдати по чайній ложки після їди.

18. Одну столову ложку мучниці, поміщають в емальований посуд, варити на поровій лазні, потім процідити і віджати. Потім пити по півсклянки двічі на день.

19. Добре лікувати нирки за допомогою парових лазень. Треба пропаритися за допомогою гарячої води і 30 крапель масленого евкаліпта. Таке народне лікування не проводиться при підвищеній температурі. Паритися треба не більше 20 хвилин, вживаючи при ширянні велика кількість трав'яних настоїв сечогінних.

20. Дуже корисні для всієї сечогінної системи березові бруньки. Їх треба заварювати як чай: чайна ложка березових бруньок залити окропу і трохи почекати.

Висновок

Ниркова недостатність -- це порушення фільтраційно-концентраційної, екскреторної та інкреторної функцій нирок. Виділяють такі її різновиди: часткову, або парціальну (розлади окремих ниркових функцій), скороминучу, або транзиторну (викликану високою активністю нефропатії), хронічну (зумовлену критичним зменшенням маси функціонуючих нефронів на заключних етапах прогресування хронічних захворювань нирок) та гостру ниркову недостатність, що якісно відрізняється від попередніх трьох і є одним із найчастіших і найтяжчих невідкладних станів.

Гостра ниркова недостатність -- це поліетіологічний синдром, зумовлений швидким, множинним, потенційно зворотним порушенням основних функцій нирок внаслідок розладу внутрішньониркового кровотоку, виникнення гострого канальцевого некрозу, частіше з олігоанурією.

Хронічна ниркова недостатність - симптомокомплекс, що розвивається в результаті прогресуючого зменшення кількості функціонуючих нефронів, що приводить до виражених порушень гомеостазу: азотемії, дізелектролітемії, метаболічного ацидозу, анемії. Хронічна ниркова недостатність може бути парціальною, коли порушуються окремі, та глобальною, якщо страждають всі функції нирок.

Прогноз при гострій нирковій недостатності залежить від основного захворювання, ступеня ушкодження внутрішніх органів, наявності інфекційних ускладнень і прогнозу основного захворювання, яке привело до розвитку ниркової недостатності. Повне видужання спостерігається в 35-40% хворих, часткове - у 10-15%, летальний результат - у 40-45%. В останні роки реєструється незвичайно високий відсоток переходу гострої ниркової недостатності викликаної дослідженнями з використанням рентгенконтрастних речовин, в хронічну ниркову недостатність (15-18%).

Прогноз при ХНН залежить від характеру захворювання, особливостей клінічного перебігу, а також від своєчасності діагностики і адекватності лікування (при пієлонефриті прогноз більш сприятливий, чим при гломерулонефриті). У випадку приєднання артеріальної гіпертензії прогноз погіршується.У кінцевій стадії ХНН своєчасне лікування дозволяє продовжити життя хворих.

Література

1. Довідник фельдшера під ред. А.Н.Шабанова. - 4-е вид., стереотип. - М.: Медицина, 1984.

2. Довідник дільничого терапевта по фармакотерапії/під ред. М.В.Бочкарьова та Є.А.Мухіна. - Кишинів:Картя молдовеняске, 1986.

3. Бонне Ж. М., Кадоре Ж. М. Патофизиология почечной недостаточности // Ветеринар. - 1998. - №9. -С.4-13.

4. Бюро С., Барде Ж-Ф.Острая почечная недостаточность // Ветеринар. -2001. -№1. -С.17-21.

5. Вейн Е. Вингфилд. Секреты неотложной ветеринарной помощи. - Санкт-Петербург «Невский диалект».-2000. - 606 с.

6. Влізло В.В., Левченко В.І. та ін.; Ветеринарна клінічна біохімія - Біла церква, 2002. -400 с.

7. Мухин Н. А., Тареева И. Е., Шилов Е. М. Диагностика и лечение болезней почек. - М.: Гэотар-Мед. - С. 336-354.

8. Нефрология. Руководство для врачей/ Под ред. И. Е. Тареевой. - М.: Медицина, 2000. - С. 596-658.

9. Николаев А. Ю., Милованов Ю. С. Лечение почечной недостаточности. -М.: МИА, 1999. - С. 79-89.

10. Руководство по нефрологии/ Под ред. Дж. А. Витворт, Дж. Р. Лоренса. - М.: Медицина, 2000. - С. 343-363.

11. Таран О. І. Консервативне лікування хронічної ниркової недостатності// Doctor. - 2000. - № 2. - С. 50-53.

12. Левченко В.І., Кондрахін І.П., Влізло В.В., та ін. Внутрішні хвороби тварин.- ч.2.- Біла Церква, 2001.- 543 с.

13. Левченко В.І., Влізло В.В., Кондрахін І.П. та ін.; За ред. Левченка В.І. Клінічна діагностика внутрішніх хвороб тварин - Біла Церква, 2004. - 608 с.

14. Лефебвр Г. П., Досса О., Браун Ж-П., Тутэн Р-Л. Использование лекарственных препаратов при почечной недостаточности // Ветеринар. -1999. - №3-4. - С. 7-13.

15. Любарская А. Б., Любарская О.А. Хроническая почечная недостаточность у кошек и собак. http://vet.vld.ru/work3.html

16. Лопаткин М. А. Лечение острой и хронической почечной недостаточности. - М.: -1972. -220 с.

17. Рябов С. И. Лечение хронической почечной недостаточности. - Санкт-Петербург. - 1997. -440 с.

18. Іванов Д. Д. Вибрані питання дитячої нефрології. - К.: Ходак, 2003.

19. Колесник М. О. Гостра ниркова недостатність. У кн..: Нефрологія: Посібник/ За ред. І. І. Лапчинської. - К., 2001. - С. 65-75.

20. Колесник М. О., Дудар І. О. Гостра ниркова недостатність. У кн..: Нефрологія/ За ред. Л. А. Пирога. - К.: Здоров'я, 1995. - С. 233-245.

21. Никула Т. Д. Хронічна ниркова недостатність. - К.: Задруга, 2001.

22. Никула Т. Д., Синяченко О. В., Семидоцька Ж. Д. Пропедевтична нефрологія. - К. Здоров'я, 2003.

23. Рудик С.К., Криштофорова Б.В. та ін.; Анатомія свійських тварин - К.: Аграрна освіта, 2001. - 575 с.

24. http://animails-care.narod.ru

Размещено на Allbest.ru