Хронічний неспецифічний, клінічний перебіг, класифікація, критерії діагностики та принципи лікування

Виявлений характер порушень і частота функціональних розладів моторики при ХННК є, на наш погляд, важливим чинником, що свідчить про патогенетичну роль порушень моторики у формуванні ХННК.

Крім порушень кишкової моторики й тонусу, звертає на себе увагу значна кількість аномалій розвитку або положення товстої кишки, що виявляється рентгенологічним дослідженням при ХННК. Особливо велика питома вага доліхосигми (58 хворих з 128 (45,31%)). Якщо взяти до уваги, що, згідно з даними літератури (О.А. Зазулина і співав, 2002; Н.Б Губергриц, 2006), доліхосигма є одним з важливих чинників, що утруднюють пасаж калових мас по товстій кишці, частота її знаходження при ХННК не повинна дивувати. Очевидно саме доліхосигма (у всякому разі частіше, ніж інші аномалії) є одним з чинників формування ХННК на тлі хронічного товстокишечного стазу.

Таким чином, іригографічне дослідження товстої кишки в значній мірі розширює й доповнює результати ректоскопічного й морфологічного досліджень. Насамперед це стосується виявлення ознак запалення. Збіг результатів рентгенологічного й морфологічного досліджень у плані підтвердження діагнозу ХННК має місце в 106 з 128 хворих (82,8%), що дозволяє використати (при необхідності) іригографічне дослідження для діагностики ХННК.

Однак, цим не вичерпується клінічна інформативність іригографії. За допомогою цього дослідження виявляються аномалії розвитку й положення товстої кишки, порушення її моторики й тонусу, що дозволяє не тільки розширити уявлення про роль цих чинників у формуванні ХННК, але й, з урахуванням їх, диференційовано підходити до призначення корегуючих заходів.

Реґіонарна гемодинамика товстої кишки у дітей вивчена за допомогою розробленого на кафедрі дитячої гастроентерології з нашою участю внутрішньопорожнинного датчика з електродами (патент на винахід № 9812708 від 18.12.1998 року).

Реографічна оцінка гемодинаміки прямої кишки проведена нами в 89 дітей, хворих ХННК, у віці від 7 до 18 років й 12 практично здорових дітей цього ж віку. У всіх дітей наявність запального процесу товстої кишки (проктосигмоїдит) установлювалася на підставі ректороманоскопічного дослідження й підтверджувалася результатами гістологічного дослідження СО сигмоподібної кишки.

Оцінка основних показників реоректограми: реографічний індекс систолічної хвилі (РІС), реографічний індекс діастолічної хвилі (РІД), амплітудно-частотний показник (АЧП) порівняно зі здоровими дітьми, виявила статистично достовірне зниження усіх перелічених показників, що свідчить про порушення мікроциркуляції й реґіонарного кровотоку товстої кишки.

Про зниження величини й швидкості артеріального припливу крові в досліджувану область свідчать зміни показника РІС у мм, що характеризує відношення амплітуди сістоличної хвилі до величини каліброваного індексу (М±м - 0,99±0,065 - здорові діти й 0,22±0,012 - хворі ХННК, Р<0,001); зниження венозного відтоку прямої кишки виявлено на підставі зниження показника РІД у мм, що відбиває відношення амплітуди діастолічної хвилі до величини каліброваного імпульсу (М±м відповідно - 0,64±0,102 й 0,16±0,015, Р<0,001); зниження величини об'ємного кровотоку за одиницю часу в досліджуваній області - АЧП визначено на підставі відносини РІС до інтервалу R-R електрокардіограми в мм (відповідно 0,70±0,050 й 0,34±0,032, Р<0,001).

Ми зіставили виявлені нами гемодинамічні порушення товстої кишки з морфологічним її станом, оціненим на підставі гістологічного дослідження біоптату СО сигмоподібної кишки. Аналіз результатів дослідження показав, що має місце кореляція ступеню морфологічних змін (поверхневі, початкові атрофічні, помірковано виражені атрофічні й виражені атрофічні) зі ступенем виразності гемодинамічних зрушень. Так, найбільш виражені гемодинамічні розлади відзначалися у хворих помірковано вираженим і вираженим атрофічним колітом, що свідчить про односпрямованість ступеня морфологічних змін і порушень гемодинаміки.

Таким чином, реографічні дослідження прямої кишки у хворих ХННК свідчать про статистично достовірне порушення основних показників реограми, які відбивають порушення гемодинаміки товстої кишки при цьому захворюванні.

Частота зазначених порушень, їхня односпрямованість, кореляція зі ступенем морфологічних змін слизової оболонки товстої кишки дозволяють вважати, що порушення реґіонарної гемодинаміки й мікроциркуляції не тільки супроводжують ХННК, але і є одним з істотних чинників його формування.

Комплексна оцінка тонусу й рухової функції товстої кишки за допомогою електроміографії проведена в 101 дитини, хворої на ХННК. Порушення моторної функції товстої кишки виявлене в 89 (88,1%) хворих. При цьому гіпокінетична дискінезія товстої кишки (А<1,5) мала місце у 62 дітей (69,7%) у тому числі А<0,5 - у 10 дітей (16,1%); А<0,5-1,0 - у 28 дітей (45,2%); А<1,1-1,49 - 24 дитини (38,7%). Гіперкінетична дискінезія товстої кишки (А>2,0) відзначалася у 27 дітей (30,3%), у тому числі А>2,1-2,5 - 11 дітей (40,7%), А>2,6-3,0 - 3 дітей (11,1%), А>3,1 - 13 дітей (48,2%). При цьому перевага гіпокінетичної дискінезії над гіперкінетичною вірогідна (Р<0,01).

Порушення тонусу товстої кишки виявлено у 73 дітей (72,3%), у тому числі гіпотонічна дистонія (А/F<1,0) у 49 хворих (67,1%), гіпертонічна дистонія (А/F>2,0) у 24 дітей (32,9%); при цьому перевага гіпотонічної дистонії статистично вірогідна (Р<0,01).

Частота виявлення моторних і тонічних змін при ХННК у дітей підтверджує й доповнює результати іригографії і дає підставу припустити, що рухові порушення діяльності товстої кишки не тільки супроводжують ХННК, але і є одним з істотних чинників його формування, що необхідно враховувати при призначенні диференційованої терапії ХННК.

З метою вивчення можливості використання контактної рідиннокристалічної термографії для попередньої діагностики хронічного запального процесу товстої кишки й диференційної діагностики ХННК і СПК у дітей нами була проведена контактна рідиннокристалічна термографія в 112 дітей з діагнозом ХХНК (проктосигмоїдит), підтвердженим за допомогою ректоскопічного й морфологічного досліджень, результати яких збіглися, таким чином верифікація діагнозу ХННК не викликала сумнівів.

Вогнища патологічної гіпертермії, що вірогідно перевищували фізіологічну (Р<0,001), виявлені в 74,4% хворих на ХННК; вони локалізувалися по ходу товстої кишки й характеризувалися невеликими розмірами, частіше округлою формою. Відзначено тенденцію до зростання позитивних результатів у міру збільшення активності процесу й ступеню його виразності: при помірковано вираженому й вираженому запальному процесі (морфологічно) збіг результатів гістологічного й термографічного досліджень становив (79,3%).

Безумовно, контактна рідиннокристалічна термографія не заміняє й не скасовує необхідність ректороманоскопічного й (або) морфологічного досліджень при верифікації діагнозу ХННК. Однак вона може з'явитися істотною підмогою дільничному педіатрові й сімейному лікареві для постановки попереднього діагнозу ХННК у дошпитальних умовах і визначення можливості корекції виявлених змін амбулаторно або необхідності й обсягу проведення подальших досліджень.

В останні роки в літературі, присвяченій захворюванням травної системи у дітей, широко обговорюється проблема дисбіозу кишечника і його роль у виникненні й (або) прогресуванні хвороби.

Нами вивчений стан кишкового біоценозу у 134-х хворих на ХННК. Дослідження мікробного пейзажу кишечника показали, що у всіх 134 дітей із ХННК мають місце ті або інші порушення кишкового біоценозу (для порівняння при СПК - в 75%), які носили переважно односпрямований характер.

Насамперед звертають на себе увагу кількісні порушення, які характеризуються помірним зниженням кількості біфідобактерій - < 10⁸ - 122 хворих ХННК (91,1%) і лактобактерій - <10⁷ - 98 хворих (73,1%). Не зважаючи на відносно незначне зменшення облігатної мікрофлори, значення цього показника не можна недооцінювати, тому що зниження ферментативної активності біфідобактерій і лактобактерій, а також зрушення рН кишечника у лужний бік обумовлює гальмування процесів утилізації організмом дитини біологічно активних речовин, посилення бродильних і гнилісних процесів. Порушення колонізаційної резистентності викликає адгезію й колонізацію на слизовій оболонці кишечника патогенних й умовно-патогенних бактерій і обумовлює надходження токсинів у кров.

Крім кількісних, виявляються порушення якісного складу мікрофлори. Насамперед це стосується зміни якісних властивостей кишкової палички: поява форм зі зниженою ферментативною активністю - >10⁷ (28 хворих - 20,9%) і атипових форм - лактозонегативної - у 48 хворих (35,8%), гемолізуючої - у 12 дітей (8,9%). Якщо взяти до уваги, що штами E. Coli містять досить широкий набір чинників патогенності - ендо-, екзо- і цитотоксинів, чинники адгезії й тому подібні, то недооцінювати її роль у розвитку патологічного процесу неможливо.

Якісні зміни мікрофлори при ХННК у дітей полягали також у появі патогенної і умовно-патогенної мікрофлори (золотавий і гемолізуючий стафілокок 11 дітей (8,2%), гриби роду Candida - 14 (11,4%), протей - 16 хворих (11,9%), що свідчить про ослаблення захисних можливостей індигенної анаеробної мікрофлори.

Таким чином, виявлені зміни мікробіоценозу кишечника свідчать про значні дисбіотичні зрушення у всіх хворих ХННК; порушення носять не стільки кількісний, скільки якісний характер. Кількісні зміни складаються в незначному зниженні індигенної мікрофлори, якісні - у зниженні її захисних властивостей, зростанні кишкової палички зі зміненими властивостями й патогенної та умовно-патогенної мікрофлори. Отримані дані дають підставу вважати, що дисбіотичні порушення є однією з найважливіших ланок формування патологічного процесу при ХННК у дітей, поряд з порушеннями нервової регуляції травлення й імунологічними розладами.

Вищевикладене не тільки поповнює відомості про механізми формування ХННК у дітей, але й визначає необхідність комплексної терапії дисбіозу з урахуванням його особливостей у кожному конкретному випадку захворювання.

Лабораторне дослідження калу, що включає визначення його фізико-хімічних властивостей, мікроскопічне дослідження і якісні реакції на наявність у калі розчинного білка (з оцтовою й трихлороцтовою кислотами), являє собою обов'язкове дослідження у хворих із захворюваннями кишечника.

Макроскопічне, мікроскопічне й лабораторне (з оцтовою й трихлороцтовою кислотами) дослідження калу проведені у 143 дітей із ХННК.

Отримані результати дозволяють підтвердити клінічні дані відносно порушення форми й характеру випорожнень у хворих на ХННК. Мікроскопічне дослідження (наявність збільшеної кількості лейкоцитів - 16 дітей (11,19%), еритроцитів - 4 (2,80%), слизу в калі - 85 (59,44%) і позитивна реакція на сироватковий білок - Трибуле - 54 з 78 (69,20%) можуть служити достатньою підставою для попередньої діагностики запального процесу, а виявлення при розширеному копрологічному дослідженні стеатореї - 13 дітей (9,12%), амілореї - 7 дітей (4,89,%) і креатореї - 8 дітей (5,59%) - для поглиблення досліджень характеру кишкового переварювання й всмоктування.

Дані літератури свідчать про те, що найбільш перспективним напрямком у дослідженні патогенезу запальних захворювань кишечника та у створенні нової стратегії їхнього лікування є вивчення цитокінів, деякі з яких (ФНП-б, ІЛ-1б) відіграють провідну роль у ґенезі кишкового запалення. З огляду на це, ми вивчили рівень прозапальних цитокінів (ФНП-б, ІЛ-1б) у 72 дітей з діагнозом ХННК.

Дослідження виявило підвищення інтерлейкіну ІЛ-1б і фактора некрозу пухлини (ФНП-б) порівняно з даними здорових дітей: ІЛ-1б - здорові діти - М±м - 54±4 пг/мл, хворі - 86±6 пг/мл; ФНП-б відповідно М ± м - 96±5 пг/мл та 133±8 пг/мл (вірогідність кожного показника - Р<0,001).

Отримані нами дані підтверджують значення прозапальних цитокінів як маркерів наявності запального процесу, що може служити одним із критеріїв диференційної діагностики ХННК і функціональної патології кишечника (насамперед СПК). Значні коливання рівня прозапальних цитокінів у сироватці крові дітей, хворих ХННК, можуть бути пов'язані зі ступенем активності запального процесу. Односпрямованість змін прозапальних цитокінів при ХННК (наші дослідження), НВК й ХК (дані літератури) свідчить про неспецифічність змін, які мають кількісний, але не якісний характер й обумовлені наявністю й ступенем виразності запального процесу. Підвищення рівня прозапальних цитокінів ІЛ-1б і ФНП-б при ХННК у дітей свідчить про залучення до патологічного процесу макрофагальної ланки імунної системи. Безумовно, продовження досліджень у цьому напрямку становить значний інтерес.

Вивчення у хворих ХННК етіології захворювання, чинників, що сприяють його розвитку, наявності супутніх захворювань, характеру перебігу, переважної локалізації запалення, стану кишкової моторики, стадії процесу, ендоскопічних і гістологічних змін СО товстої кишки стало підставою для розробки, разом з патоморфологами, сучасної робочої клініко-морфологічної класифікації ХННК у дітей.

Робоча класифікація хронічного неспецифічного невиразкового коліту у дітей:

1. Етіологія:

аліментарний; інфекційний або паразитарний; при екзогенних й ендогенних інтоксикаціях (отруєння, лікарські впливи), при ендокринних захворюваннях (гіпотиреоз, мікседема); при захворюваннях ЦНС (дитячий церебральний параліч, міастенія).

2. Морфологія:

а/ендоскопія - катаральний, фолікулярний, катарально-фолікулярний, ерозивний;

б/ гістологія - без атрофії, з атрофією - початковий, помірковано виразний, виразний; неактивний; активний - з низькою активністю, з помірною активністю, з виразною активністю.

3. Локалізація - проктит, сигмоїдит, трансверзит, панколіт.

Тяжкість перебігу - легкий, середньої тяжкості, важкий.

Фаза перебігу - загострення, неповна клінічна ремісія, повна клінічна ремісія, клініко-ендоскопічна (гістологічна) ремісія.

Моторика товстої кишки: гіперкінезія - гіпертонія, гіперкінезія - гіпотонія, гіпокінезія - гіпотонія, гіпокінезія - гіпертонія.

Необхідність створення класифікації ХННК у дітей визначається з одного боку відсутністю сучасних класифікацій подібного роду, які б ураховували зміни, що відбулися за останні роки, у поглядах на етіологію й патогенез ХННК, з іншого боку - необхідністю обліку різноманітних проявів цього захворювання, у тому числі морфологічних.

Діагноз ХННК повинен ґрунтуватися на комплексі параметрів, що відображають основні сторони перебігу захворювання - етіології, морфології, клінічній характеристиці, оцінці моторної функції товстої кишки. Проведені дослідження дозволили обґрунтувати основні класифікаційні характеристики ХННК, використання яких дозволяє зробити діагноз ХННК не тільки обґрунтованим, але й характеризуючим різні сторони перебігу хвороби, що дозволяє призначити диференційовану терапію та сприяє її ефективності.

Крім 281 дитини, хворої на ХННК, під нашим спостереженням перебувало 58 дітей, хворих на синдром подразненого кишечника. Діагноз СПК, як було зазначено вище, був установлений методом виключення. У цю групу були включені: 7 хворих з негативними результатами морфологічного дослідження та 51 дитина, у яких ректороманоскопічне й ірригографічне дослідження не виявили запальних змін СО товстої кишки.

З метою розробки дифференційно діагностичних критеріїв ХННК і СПК статистичному аналізу з визначенням чутливості й специфічності кожної анамнестичної й клінічної ознаки, що спостерігалися як при ХННК, так і при СПК, були піддані 114 анамнестичних і клінічних ознак. Статистичний аналіз цих ознак показав, що ХННК і СПК характеризуються, по суті справи, тими самими анамнестичними й клінічними ознаками, однак більшість симптомів з різною частотою й у різних сполученнях зустрічалися при кожному з досліджуваних захворювань. У той же час звертає на себе увагу, що окремі ознаки були більш характерними для одного з досліджуваних захворювань і значно рідше зустрічалися при іншому.

Аналіз анамнестичних і клінічних ознак, проведений як за критерієм t Ст'юдента, так і за критерієм знаків, дозволив виділити для кожного захворювання відносно специфічні ознаки.

Для ХННК такими ознаками виявилися: ниючий характер болю у животі (критерій ц Фішера = 5,09, Р<0,001); зв'язок болю в животі із прийомом їжі - наступає після їжі (відповідно ц=4,91, Р<0,001); спадкова обтяженість з захворювань травної системи (відповідно 4,48, Р<0,001); тривалість захворювання > 3 років (ц = 4,48, Р<0,001); спазмована сигмоподібна кишка (ц=4,12, Р<0,001); нераціональне використання поживних сумішей (ц=3,90, Р<0,001); щільна товста фекалома (ц=3,60, Р<0,001); перенесені кишкові інфекції (ц=3,24, Р<0,01); паразитарні захворювання й глистяні інвазії в анамнезі (ц= 3,13, Р<0,01); болючість при пальпації по ходу товстої кишки (ц= 3,06, Р<0,01); болючість по ходу сигмоподібної кишки (ц=3,06, Р<0,01); форма калу у вигляді «овечого» (ц= 2,84, Р<0,01); слабкість, млявість (ц=2,63, Р<0,01), раннє змішане вигодовування (ц=2,51, Р<0,01).

Для СПК такими ознаками виявилися: відчуття неповного випорожнення кишечнику (критерій ц Фішера=5,63, Р<0,001); вегето-судинна дистонія у батьків або найближчих родичів (відповідно ц= 4,64, Р<0,001); дисфагія, почуття кола при ковтанні (ц=3,79, Р<0,001); обтяжена спадковість з нервово-психічних розладів (ц=3,36, Р<0,001); перинатальне ураження нервової системи (відповідно ц=2,90, Р<0,01); зв'язок болю в животі зі стресовою ситуацією (ц=2,94, Р<0,01); фобічні розлади (ц=3,30, Р<0,01); емоційна нестійкість, лабільність (ц=3,12, Р<0,01); зв'язок болю у животі зі стресовою ситуацією (ц=2,94, Р<0,01); перинатальне ураження нервової системи (ц=2,90, Р<0,01); болючість при пальпації інших ділянок живота (ц=2,66, Р<0,01); гурчання по ходу кишечника при пальпації (ц=2,63, Р<0,01).

Для визначення частки випадків ХННК і СПК, що розрізняються за допомогою специфічних анамнестичних ознак, виділених для кожного захворювання, був проведений послідовний аналіз (В.С. Генес, 1972) 50 історій хвороби хворих ХННК, що не використалися при розробці діагностичних критеріїв. Послідовний аналіз показав, що в 44 з хворих ХННК (88,0%) одночасно відзначається 5 і більше ознак, виділених для цього захворювання. Ознаки тільки ХННК відмічені у 23 дітей (46,0%). У випадках, коли одночасно із симптомами ХННК визначалися ознаки СПК, симптоми ХННК значно переважали - 25 дітей (50%). Лише в 1 випадку (2,0%) симптоми ХННК и СПК зустрічалися у рівній кількості та в 1 випадку (2%) при встановленому діагнозі ХННК переважали анамнестичні та клінічні симптоми СПК. Таким чином, за допомогою анамнестичних та клінічних критеріїв виділяються 48 з 50 (96,0%) хворих на ХННК, в 1 випадку (2,0%) діагноз залишається невизначеним і в 1 випадку (2,0%) - помилковим.

Проведений послідовний аналіз свідчить про те, що відносно специфічні анамнестичні і клінічні ознаки, які підкреслюють розходження ХННК і СПК, на наш погляд, можуть бути з успіхом використані в практичній охороні здоров'я на дошпитальному етапі обстеження хворих, що дозволить з перших днів спостереження направити діагностичний і лікувальний процес у правильному напрямку.

Проведені нами комплексні дослідження дозволяють сформулювати концепцію розвитку ХННК. Варто підкреслити, що провідними (визначальними) факторами є, на наш погляд, аліментарний та інфекційний, які частіше реалізуються на тлі обтяженої спадковості. Патологічний процес, очевидно, реалізується за допомогою двох основних механізмів: а/ аліментарного, що обумовлює розлад моторики товстої кишки з наступним розвитком запального процесу. Дискінезія кишечнику приводить до порушень мікробного гомеостазу, порушення мікроциркуляції й трофіки тканин кишкової стінки, зниження антиоксидантної активності тканин, порушення мукопротеїнового шару, тобто до змін механічного й хімічного захисту, що, в умовах дисбактеріозу, сприяє розвитку запального процесу й б/ шляхом безпосереднього впливу інфекційного й паразитарного компонентів на слизову оболонку товстої кишки з розвитком дисбіозу, запального процесу й наступних порушень моторики. В умовах виразного порушення складу кишкової мікрофлори відбувається виснаження механізмів компенсаторного захисту СО: порушення слизоутворення, зміна градієнта проліферації, диференціації клітин. Масивна антигенна стимуляція при різко вираженій проникності епітеліального шару призводить до істотних змін місцевого імунітету, розвитку транзиторного імунодефіциту, що у свою чергу сприяє становленню й підтримці запального процесу сигмоподібної і прямої кишок - тобто проктосигмоїдиту.

Порушення режиму й характеру харчування, рухові розлади товстої кишки, перенесені кишкові інфекції та пов'язаний з ними дисбіоз, які нерідко між собою поєднуються, є основними чинниками, що відіграють роль не тільки в етіології, але й у патогенезі ХННК.

Розвиток патологічного процесу стимулюється цілим комплексом чинників, які варто визначити як сприятливі. До числа таких чинників відносяться перинатальна патологія, несприятливий преморбідний фон, наявність супутніх захворювань травної системи, шкідливі звички, малорухомий спосіб життя, психогенні розлади. У більшості випадків на організм дитини діє комплекс несприятливих чинників, що приводить до розвитку рецидивуючого патологічного процесу.

ХННК починається частіше в старшому дошкільному й молодшому шкільному віці, характеризується тривалим рецидивуючим перебігом й однаково часто зустрічається у дітей обох статей.

Комплекс профілактичних заходів повинен бути спрямований насамперед на своєчасне виявлення й можливу корекцію чинників ризику хронічного неспецифічного невиразкового коліту. Особливої уваги вимагають діти з спадково-обтяжених сімей з захворювань травної системи (насамперед кишечника), члени яких страждають тією або іншою патологією травної системи. При організації диспансерного спостереження необхідно насамперед звернути увагу на необхідність ретельного контролю за якістю їжі, її складом, обов'язкового дотримання режиму харчування, регулярних самостійних випорожнень. При цьому варто пам'ятати, що профілактика захворювань травної системи повинна починатися з перших днів життя дитини й складатися у збереженні як можна довше природнього вигодовування, застосуванні адаптованих харчових сумішей, своєчасному введенні прикорму. Необхідно уникати частого й не завжди обґрунтованого призначення антибіотиків, маючи на увазі, що супутник їхнього застосування - дисбактеріоз - є не тільки важливим чинником розвитку ХННК, але й можливим пусковим механізмом. Необхідний ретельний контроль за дитиною, що перенесла кишкову інфекцію до повної нормалізації стану, характеру випорожнень й біоценозу кишечника. Досить істотно виявляти й проводити своєчасну ефективну корекцію паразитарних захворювань (насамперед лямбліозу, опісторхозу) і глистяних інвазій.

Варто звернути увагу батьків на необхідність обігу за лікарською консультацією при тих або інших (навіть гаданими легкими) розладах випорожнень, які часто мають повторний характер, тому що ці симптоми нерідко є початковою ознакою хронічного захворювання кишечника.

Проведені дослідження дозволили також сформулювати основні принципи лікування ХННК. Найважливішим з них, на наш погляд, є обґрунтування необхідності використання при наявності запального процесу в кишечнику антибактеріальної терапії. Це принципово відрізняє між собою лікування ХННК і СПК, при якому антибактеріальна терапія не тільки не є необхідною, але й часто шкідливою.

Застосування антибактеріальної терапії є додатковим аргументом для корекції кишкового дисбіозу, який може передувати ХННК, супроводжує його й нерідко служить пусковим механізмом розвитку захворювання.

Безумовно, важливим є принцип корекції порушень моторики й тонусу, які відіграють істотну роль у патогенезі ХННК.

Зовсім очевидно, що лікування ХННК повинне проводитися на тлі дієтичних і режимних рекомендацій, недотримання яких є одним з істотних чинників розвитку ХННК, а строге виконання - найбільш важливою ланкою профілактики розвитку захворювання.

Висновки

1. У дисертації вирішена наукова проблема підвищення ефективності діагностики, профілактики й лікування ХННК у дітей на підставі комплексного вивчення чинників ризику розвитку захворювання, клініко-морфологічних особливостей його перебігу, обґрунтування критеріїв діагностики й диференційної діагностики, що значно розширює відомості про частоту, етіологію, патогенетичні механізми і характер перебігу ХННК у дітей; розроблена концепція формування ХННК у дітей, клініко-морфологічна класифікація захворювання й обґрунтовані принципи профілактики та патогенетичної терапії.

2. ХННК - хронічне рецидивуюче захворювання, що починається частіше в дошкільному і молодшому шкільному віці. За даними дитячого міського гастроентерологічного відділення м. Харкова, ХННК серед госпіталізованих дітей зустрічається в 30-40 разів частіше, ніж «запальна хвороба кишечника» (НВК і ХК) і в 4-5 разів частіше, ніж СПК. Основними (визначальними) факторами ризику розвитку ХННК у дітей є аліментарний та інфекційний, які реалізуються на тлі обтяженої спадковості по захворюванням органів травлення (насамперед кишечника). Патологічний процес реалізується за допомогою двох основних механізмів: а/ аліментарного, що приводить до порушень моторики товстої кишки, кишкової гемодинаміки з наступним розвитком запального процесу та б/ шляхом безпосереднього впливу інфекційного й паразитарного факторів на СО товстої кишки з розвитком дисбіозу, запалення й наступних порушень моторики. Фоновими чинниками є несприятливий преморбідний фон, перинатальна патологія, наявність супутніх захворювань травної системи, шкідливі звички, малорухомий спосіб життя, психогенні розлади.

3. Основними клінічними проявами ХННК у дітей є абдомінальний біль, що має ниючий характер, часто пов'язаний із прийомом їжі, підсилюється перед або під час акту дефекації й зменшується після відходження калу й газів. Поряд з абдомінальним болючим синдромом, основним клінічним проявом ХННК є хронічний запор з формуванням кулеподібної або щільної товстої фекаломи, часто з домішкою слизу, який лише зрідка чергується з нестійкими випорожненнями. При пальпації живота характерна болюча чутливість в області сигмоподібної кишки, яка часто виявляється спазмованою. Порівняльний аналіз чутливості й специфічності основних анамнестичних і клінічних ознак ХННК і СПК у дітей дозволив виявити найбільш інформативні з них, використання яких на дошпитальному етапі сприяє постановці попереднього діагнозу запального або функціонального захворювання кишечника.

4. Збіг результатів ректоскопічного й морфологічного досліджень становить 85,09%, що свідчить про досить високу інформативність ректороманоскопічного дослідження; при позитивній ректоскопії збіг результатів морфологічного й ендоскопічного досліджень становить 98,9%, що дозволяє у цих випадках установити діагноз ХННК з 99% імовірністю. У випадках негативного результату ендоскопії доцільне (при наявності показань) додаткове проведення морфологічного або іригографічного дослідження.

5. Іригографічне дослідження товстої кишки в значній мірі поширює й доповнює результати ректоскопічного й морфологічного досліджень. Збіг результатів морфологічного й іригографічного досліджень при постановці (підтвердженні) діагнозу ХННК має місце в 72,4% хворих, що дозволяє при необхідності використати іригографію для діагностики ХННК. Крім того, за допомогою іригографічного дослідження виявляються аномалії розвитку й положення товстої кишки, порушення її моторики й тонусу, що не тільки розширює відомості про роль цих чинників у формуванні ХННК, але й, з урахуванням їх, дозволяє диференційовано підходити до призначення корегуючих заходів.

6. Реоректографічне дослідження у хворих ХННК свідчить про статистично достовірне (Р<0,001) порушення основних показників реограми (РІС, РІД, АПЧ). Частота зазначених порушень, їхня односпрямованість, кореляція зі ступенем морфологічних змін СО товстої кишки дозволяють вважати, що порушення реґіонарної гемодинаміки й мікроциркуляції не тільки супроводжують ХННК, але є одним з істотних чинників його формування.

7. ХННК у дітей супроводжується вираженими порушеннями кишкової моторики (88,1%) і тонусу товстої кишки (72,1%), що виявляється за допомогою електроміографічного дослідження. Порушення моторики й тонусу звичайно між собою сполучаються й протікають переважно за типом - гіпокінетична дискінезія - гіпотонічна дистонія. Характер кишкової моторики й тонусу товстої кишки необхідно враховувати при призначенні комплексної терапії ХННК.

8. Контактна рідиннокристалічна термографія дозволяє виявити в 74,4% хворих ХННК ділянки підвищеного теплоутворення в області проекції товстої кишки, що побічно свідчить про наявність запального процесу. Збіг результатів термографічного й морфологічного досліджень свідчить про досить високу інформативність цього методу й дозволяє рекомендувати КРТ на дошпитальному етапі для постановки попереднього діагнозу ХННК і визначення подальшої лікарської тактики (амбулаторна корекція, проведення подальших досліджень, госпіталізація).

9. Підвищення при ХННК у дітей рівня прозапальних цитокінів ІЛ-1б і ФНП-б побічно підтверджує наявність запального процесу в товстій кишці й може служити одним із критеріїв диференційної діагностики запальної й функціональної патології кишечника. Односпрямованість змін прозапальних цитокінів при ХННК (наші дослідження) та запальної хвороби кишечника - НВК і ХК (дані літератури) свідчать про неспецифічність змін, які носять кількісний, але не якісний характер і визначаються наявністю й ступенем виразності запального процесу.

10. Копрологічне дослідження при ХННК дозволяє одержати попередні дані про наявність запального процесу (збільшена кількість лейкоцитів, еритроцитів, слизу в калі, позитивна реакція на сироватковий білок (Трибуле)). Зміни кишкового біоценозу, виявлені в 100% хворих ХННК, носять не стільки кількісний, скільки якісний характер. Кількісні зміни складаються в незначному зниженні індигенної мікрофлори, якісні - у зниженні її захисних властивостей, рості кишкової палички зі зміненими властивостями й умовно-патогенної мікрофлори. Отримані дані дають підставу вважати, що дисбіотичні порушення є однією з найважливіших ланок формування патологічного процесу при ХННК у дітей; в ряді випадків саме дисбіоз кишечника може послужити пусковим механізмом патологічного процесу.

11. Клініко-морфологічна класифікація ХННК у дітей, заснована на комплексі параметрів, що відбивають основні сторони перебігу захворювання - етіологію, морфологію, клінічну характеристику, стан моторної функції товстої кишки, - характеризує основні класифікаційні характеристики ХННК, використання яких дозволяє не тільки обґрунтувати діагноз, але й охарактеризувати різні боки перебігу хвороби, що сприяє обґрунтуванню диференційованої терапії.

12. Комплексна терапія ХННК у дітей повинна будуватися з урахуванням основних чинників його формування, серед яких провідне місце посідають аліментарний, інфекційний, та порушень моторики. Відповідно до цього основні принципи лікування повинні передбачати дієтичну терапію з обов'язковим дотриманням режиму харчування, протизапальне лікування й нормалізацію біоценозу, корекцію рухової функції кишечника й симптоматичну терапію інших клінічних проявів захворювання.

Практичні рекомендації

1. Діагностика й диференційна діагностика ХННК у дітей повинна починатися на дошпитальному етапі. З цією метою доцільно використати анамнестичні й клінічні критерії, найбільш інформативні для ХННК або СПК. Для ХННК такими критеріями є: тривалість захворювання > 3-х років, обтяжена спадковість з захворювань травної системи, раннє змішане вигодовування, використання нефізіологічних частково адаптованих сумішей, кишкові інфекції в анамнезі, перенесені паразитарні хвороби й глистяні інвазії, часте використання антибіотиків, ниючий характер болю в животі, зв'язок болю з прийомом їжі (після їжі), поява або посилення болю під час акту дефекації, відсутність випорожнень > 48 годин, форма калу у вигляді «овечого», щільна товста фекалома, слабкість, млявість, болючість при пальпації по ходу товстої кишки, болючість при пальпації сигмоподібної кишки, спазмована сигмоподібна кишка.

Наявність у хворого одночасно 5 і більше відносно специфічних анамнестичних і клінічних симптомів ХННК дозволяє встановити правильний попередній діагноз в 96% хворих; при одночасній наявності у хворого симптомів ХННК і СПК перевага симптомів ХННК (за умови, що їх не менш 5) також діагностичне значуща.

З доступних в умовах поліклініки досліджень для попередньої діагностики можуть бути рекомендовані розширене копрологічне дослідження (виявлення в калі лейкоцитів, еритроцитів, слизу, реакція на сироватковий білок) і контактна рідиннокристалічна термографія. Наявність у калі патологічних домішок і збільшення кількості білка (реакція Трибуле), ділянки підвищеної гіпертермії в області товстої кишки при термографічному дослідженні дозволяють установити попередній діагноз ХННК і намітити послідовність і зміст подальших діагностичних і лікувальних заходів.

2. Остаточний діагноз ХННК може бути встановлений в умовах поліклініки (ректоскопія) або стаціонару (гістологічне дослідження біоптату, іригографія). Позитивний результат ректоскопічного дослідження дозволяє з достатньою інформативністю (98,9%) установити наявність запального процесу. При катаральному проктосигмоїдиті СО товстої кишки виглядає набряклою, з явищами гіперемії; судинний малюнок розпливчастий або перебудований, на стінках кишки відзначаються накладення світлого слизу. При катарально-фолікулярному проктосигмоїдиті СО на всьому протязі яскраво червоних кольорів зі збереженими світловими відблисками. Слизовий малюнок розпливчастий, а місцями повністю відсутній через виражені явища набряку й гіперемії. На стінках кишки є численні збільшені фолікули. Ерозивний коліт (зустрічається рідко) характеризується наявністю на збудженій СО ерозивних дефектів неправильної форми до 5 мм у діаметрі, звичайно в сполученні з дрібнокрапковими геморагіями.

3. Негативний результат ректоскопічного дослідження не виключає ХННК. При наявності показань ректоскопію варто доповнити іригографічним або гістологічним дослідженням. Іригографічними ознаками лівостороннього коліту є зміна рельєфу СО у вигляді поздовжнього або безладного розміщення складок, які виглядають збільшеними, звивистими або, навпаки, згладженими з порушенням безперервності й обривчатістю. У просвіті кишки часто визначається слиз.

При морфологічному дослідженні СО визначаються ознаки поверхневого або (частіше) атрофічного коліту.

4. Для постановки розширеного діагнозу ХННК доцільне використання клініко-морфологічної класифікації, що передбачає відбиття в діагнозі основних класифікаційних характеристик захворювання: етіології, клініки, морфології, характеру моторики.

Приклад діагнозу відповідно до класифікації: ХННК, аліментарної етіології, катарально-фолікулярний (при ендоскопії), з помірковано вираженою атрофією (при наявності гістології) проктосигмоїдит, середньої тяжкості, період загострення, гіпокінетична-гіпотонічна дискінезія.

5. При організації лікування (амбулаторного або стаціонарного) хворих ХННК необхідно передбачити організацію дієти, режиму харчування, домогтися регулярного випорожнення кишечника; обов'язкове призначення протизапальної терапії, нормалізації кишкової моторики й дисбіозу. Симптоматична терапія - за показниками (Методичні рекомендації, затверджені МОЗ України «Хронічний неспецифічний невиразковий коліт у дітей. Етіологія, патогенез, класифікація, клінічні прояви, діагностика, лікування, диспансеризація», Київ, 2007). Діти, хворі на ХННК, повинні перебувати під диспансерним спостереженням дитячого гастроентеролога, педіатра або сімейного лікаря, в тому числі в періоді ремісії з обов'язковим контрольним обстеженням не рідше 2-х разів на рік.

6. Для визначення групи підвищеного ризику по розвитку ХННК рекомендується використовувати розроблений прогностичний алгоритм. При досягненні суми прогностичних коефіцієнтів > +13,0 вірогідність виникнення ХННК складає 95%.

7. При проведенні диспансеризації дітей з підвищеним ризиком ХННК необхідно визначити в них несприятливі прогностичні чинники і в першу чергу здійснювати, при можливості, нейтралізацію найбільш значущих (інформативних) з них.

Перелік праць, опублікованих за темою дисертації

1. Белоусов Ю.В., Белоусова О.Ю. Симптомокомплекс хронического запора у детей. ? Х.: Консум, 2004. ? 156 с. (Автором описані анатомо-фізіологічні особливості товстої і тонкої кишок у дітей, загальні принципи дослідження дітей з хронічними запорами, проаналізовані клінічні спостереження, написана Ѕ частина монографії. При розробці класифікації хронічного запору застосовані результати спостережень автора, отримані при досліджені 115 дітей, хворих на хронічний запор).

2. Белоусов Ю.В., Белоусова О.Ю. Хроническая диарея у детей. ? Одесса: Резон, 2004. ? 174 с. (Автором зібрано та проаналізовано клінічний матеріал, обґрунтовані основні питання щодо механізмів формування хронічної діареї у дітей, принципи диференційної діагностики діарейного синдрому, написана Ѕ частина монографії).

3. Белоусов Ю.В., Белоусова О.Ю. Функциональные заболевания пищеварительной системы у детей. ? Х.: Инжэк, 2005. ? 252 с. (Автором проаналізовані сучасні класифікації функціональної патології травних органів, повністю викладений розділ «Синдром подразненого кишечнику у дітей» з характеристикою загальних принципів діагностики та лікування цього захворювання у дітей різних вікових груп).

4. Белоусов Ю.В., Белоусова О.Ю. Хронические нарушения стула у детей. ? К.: Біі Граф, 2006. ? 240 с. (Автором викладені принципи диференційної діагностики симптомокомплексу хронічного запору та діарейного синдрому та обґрунтовані загальні принципи лікування цих захворювань).

5. Заболевания органов пищеварения у детей. Заболевания кишечника // Диагностика и лечение детских заболеваний: Новейший справочник. ? М.: Эксмо, 2004. ? С. 436-518 (соавт. Белоусов Ю.В., Волошина Л.Г., Павленко Н.В., Солодовниченко И.Г., Бабаджанян Е.Н., Белоусова О.Ю.). (Автором взята участь у написанні глави “Заболевания кишечника”, а саме самостійно написані розділи «Синдром подразненого кишечнику» та «Хронічний неінфекційний коліт»).

6. Белоусова О.Ю. Кологенные запоры у детей // Сучасна гастроентерологія. ? 2001. ? № 4. ? С. 21-22.

7. Белоусов Ю.В., Белоусова О.Ю. Клиническая классификация хронического запора у детей // Врачеб. практика. ? 2001. ? № 5. ? С. 80-83. (Автором обґрунтована необхідність розробки нової класифікації хронічного запору, проаналізовані клінічні дані, на яких фундується класифікація. Цілком на підставі власних досліджень здобувачем повністю описаний розділ класифікації, що стосується органічних запорів).

8. Белоусов Ю.В., Белоусова О.Ю. Проктогенные запоры у детей // Пробл. мед. науки та освіти. ? 2002. ? №1. ? С. 161-163. (Автором здійснені аналіз і статистична обробка матеріалу, вивчена та підкреслена роль центральної та вегетативної нервових систем у формуванні проктогенного запору та розроблені дієтичні рекомендації в залежності від стану моторної функції кишечника).

9. Бєлоусова О.Ю. Синдром подразненого кишечника у дітей: теорія та практика діагнозу // Перинатологія та педіатрія. ? 2002. ? № 2. ? С. 43-44.

10. Белоусова О.Ю. Дифференциальный диагноз хронического колита у детей // Междунар. мед. журн. ? 2003. ? №2. ? С. 125-127.

11. Бєлоусова О.Ю. Функціональна діарея у детей: механізми формування, клінічний перебіг, діагноз та диференційний діагноз // Перинатологія та педіатрія. ? 2003. ? № 4. ? С. 42-44.

12. Белоусов Ю.В., Белоусова О.Ю. Фитотерапия хронического запора при синдроме раздраженного кишечника у детей // Вестн. физиотерапии и курортологии. ? 2003. ? № 4. ? С. 77-79. (Автором повністю визначені збори лікарських рослин для лікування хронічного запору, що супроводжується явищами дисбіозу кишечника).

13. Белоусова О.Ю. Функциональная диарея при синдроме раздраженного кишечника у детей // Пробл. мед. науки та освіти. ? 2003. ? № 4. ? С. 71-75.

14. Белоусова О.Ю. Синдром раздраженного кишечника в детском возрасте: особенности формирования, клинической симптоматики, диагностики и дифференциальной диагностики // Врачеб. практика. ? 2003. ? № 6. ? С. 57-63.

15. Бєлоусова О.Ю. Доліхосігма у дітей: частота, клінічна симптоматика, принципи консервативної терапії // Педіатрія, акушерство та гінекологія. ? 2003. ? № 4. ? С. 17-19.

16. Белоусова О.Ю. Кишечный дисбиоз при синдроме раздраженного кишечника у детей: причина или следствие // Здоровье женщины. ? 2003. ? № 4. ? С. 142-143.

17. Бєлоусова О.Ю. Синдром подразненого кишечника у дітей: верифікація діагнозу // Сучасна гастроентерологія. ? 2004. ? № 1. ? С. 40-41.

18. Бєлоусова О.Ю., Зимницька Т.В., Крук О.Я. Компьютерная электромиография в детской гастроэнтерологии // Акт. пробл. медицины и биологии: Зб. наук. праць Нац. мед. ун-ту ім. А.А. Богомольця. ? К., 2004. ? С. 146-149. (Автором обґрунтована необхідність інструментального вивчення стану моторної функції кишечника, порушення якої лежать в основі формування багатьох захворювань кишечнику як функціональної, так і органічної природи. Взята безпосередня участь у розробці приладу для регістрації біопотенціалів органів ШКТ та застосування його у практичній роботі).

19. Белоусов Ю.В., Садчиков В.Д., Белоусова О.Ю., Долгая О.В. Классификационные морфологические характеристики хронического неспецифического неязвенного колита у детей // Междунар. мед. журн. ? 2004. ? № 2. ? С. 29-31. (Автором проаналізовано клінічні форми хронічного неспецифічного невиразкового коліту у 113 хворих дітей, проведено співставлення клінічних особливостей захворювання з морфологічними даними).

20. Белоусова О.Ю. Воспалительные и функциональные заболевания толстой кишки у детей в свете МКБ-10 // Пробл. мед. науки та освіти. ? 2004. ? № 2. ? С. 24-26.

21. Белоусова О.Ю. Аномалии развития толстой кишки в детской гастроэнтерологической практике // Врачеб. практика. ? 2004. ? № 3. ? С. 14-17.

22. Бєлоусова О.Ю. Реоректографія при хронічному коліті у дітей // Перинатологія та педіатрія. ? 2004. ? № 2. ? С. 56-57.

23. Бєлоусова О.Ю. Рідиннокристалічна термографія в диференційній діагностиці хронічного коліту та синдрому подразненого кишечника у дітей // Педіатрія, акушерство та гінекологія. ? 2004. ? № 6. ? С. 31-33.

24. Белоусова О.Ю. Клинико-морфологические особенности хронического неспецифического неязвенного колита у детей в условиях крупного промышленного центра // Акт. питання мед. науки та практики: Зб. наук. праць. ? Запоріжжя, 2004. ? Вип. 67. ? Кн. 1. ? С. 10-13.

25. Белоусова О.Ю. Сравнительная информативность инструментальных исследований при болезнях толстой кишки у детей // Укр. терапевт. журн. ? 2004. ? № 2. ? С. 73-75.

26. Бєлоусова О.Ю. Клінічне значення іригографічного дослідження при захворюваннях товстої кишки у дітей // Перинатологія та педіатрія. ? 2005. ? № 1-2. ? С. 89-71.

27. Белоусов Ю.В., Садчиков В.Д., Белоусова О.Ю., Долгая О.В. Клинико-морфологическая классификация хронического неспецифического неязвенного колита у детей // Пробл. мед. науки та освіти. ? 2005. ? № 2. ? С. 64-66. (Автором співставленні результати клінічного та морфологічного досліджень та зроблені висновки щодо особливостей клініки залежно від морфології).

28. Белоусов Ю.В., Белоусова О.Ю. Клиническая классификация функциональних заболеваний пищеварительной системы у детей // Врачеб. практика. ? 2005. ? № 3. ? С. 4-7. (Аналіз Римської класифікації та обґрунтування необхідності її удосконалення. Проведено збір клінічного матеріалу; самостійно описаний розділ класифікації, що стосується захворювань кишечнику).

29. Бєлоусова О.Ю. Кишковий дисбіоз при хронічному коліті в дітей і принципи його корекції // Ліки України. ? 2005. ? № 10. ? С. 104-105.

30. Бєлоусова О.Ю. Корекція моторних порушень при хронічних захворюваннях кишечника у дітей // Перинатологія та педіатрія. ? 2006. ? № 1. ? С. 100-101.

31. Белоусова О.Ю. Диетическое лечение хронического колита у детей // Пробл. мед. науки та освіти. ? 2006. ? № 1. ? С. 70-74.

32. Бєлоусова О.Ю. Харчові волокна та пробіотики вітчизняного виробництва у комплексній терапії синдрому подразненого кишечника у дітей // Пробл. мед. науки та освіти. ? 2006. ? № 4. ? С. 86-88.

33. Белоусова О.Ю. Тонус и моторика толстой кишки при хроническом неспецифическом неязвенном колите у детей // Сучасна гастроентерологія. ? 2006. ? № 5. ? С. 28-29.

34. Белоусов Ю.В., Белоусова О.Ю. Функциональный запор у детей: структура и принципы коррекции // Соврем. педиатрия. ? 2006. ? № 2. ? С. 78-81. (Автором проведено аналіз клінічного перебігу захворювання у 137 дітей у віці від 3 до 17 років, у яких були виключені органічні причини хронічного запору; самостійно розроблені дієтичні та режимні рекомендації, що стимулюють рухову активність кишечника).

35. Белоусова О.Ю. Фактор некроза опухоли (ФНО-б) как маркер воспалительного процесса при хроническом неспецифическом неязвенном колите у детей // Пробл. мед. науки та освіти. ? 2007. ? № 1. ? С. 24-25.

36. Белоусова О.Ю. Провоспалительные цитокины в сыворотке крови детей, больных хроническим неспецифическим неязвенным колитом // Соврем. педиатрия. ? 2007. ? № 3. ? С. 118-120.

37. Бєлоусова О.Ю., Зімницька Т.В. Особливості біоелектричної активності товстої кишки у здорових дітей та методи їх реєстрації // Пробл. сучасної мед. науки та освіти. - 2007. - №5. - С.35-37. (Автором в умовах дитячого санаторію обстежено 15 здорових дітей віком від 3 до 18 років за допомогою комп'ютерної системи обробки інформації та визначені показники, що характеризують моторну функцію та тонус товстої кишки у здорових дітей).

38. Белоусов Ю.В., Белоусова О.Ю. Клинические особенности дискинезии толстой кишки при синдроме раздраженного кишечника у детей // Гастроэнтерология Санкт-Петербурга: Материалы 4 Российского научного форума. ? 2002. ? № 2/3. ? С. 27. (Автором проаналізовані клінічні особливості перебігу СПК та характер моторних порушень у обстежених 39 хворих з діагнозом СПК. Визначений характер больового синдрому в залежності від стану кишкової моторики).

39. Состояние печени при хроническом неязвенном колите у детей. / Ю.В. Бєлоусов, Л.Г. Волошина, О.Ю. Белоусова, Каафарани Аббас Махмуд // Акт. питання хронічних захворювань нирок та печінки у дітей: Матеріали V наук.-практ. конф. дитячих гастроентерологів. ? Симеїз, 2002. ? С. 16-17. (Автором на основі обстеження 45 хворих дітей у віці від 7 до 14 років з ХННК обґрунтована необхідність вивчення стану печінки при цьому захворюванні та прийнята участь у обстеженні органів гепато-біліарної системи у цих хворих).

40. Белоусова О.Ю. Сравнительная информативность эндоскопического и морфологического исследований при диагностике воспалительных изменений толстой кишки у детей // Акт. пробл. абдомин. патологии у детей: Материалы 9-го симп. по дет. гастроэнтерологии. - Санкт-Петербург, 2002. ? С. 149-150.

41. Структура заболеваний органов пищеварения по данным детского гастроэнтерологического отделения крупного промышленного центра. / Ю.В. Белоусов, Н.В. Павленко, О.Ю. Белоусова, С.С. Березняк, С.И. Троп // Акт. пробл. абдомин. патологии у детей: Материалы 9-го симп. по дет. гастроэнтерологии. - Санкт-Петербург, 2002. ? С. 20-21. (Автором визначена структура захворювань кишечнику серед хворих, що лікувалися у дитячому гастроентерологічному відділенні м. Харкова та проаналізована особливість клінічного перебігу захворювань у дітей різних вікових груп).

42. Бєлоусова О.Ю. Особливості перебігу симптомокомплексу хронічного закрепу у дітей // Акт. питання теорет. та практ. медицини: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. ? Суми, 2002. ? С. 34-35.

43. Белоусова О.Ю. Чувствительность и специфичность клинических и параклинических показателей к хроническому неязвенному колиту и синдрому раздраженного кишечника у детей // Рус. мед. журн. ? 2003. ? Т. 11, № 3. ? Спец. вып.: Дет. гастроэнтерология и нутрициология: Материалы Х юбил. конгр. дет. гастроэнтерологов России. ? С. 155.

44. Белоусова О.Ю., Зимницкая Т.В., Крук О.Я. Компьютерные технологии в изучении моторики желудочно-кишечного тракта // Рус. мед. журн. ? 2003. ? Т. 11, № 3. ? Спец. вып.: Дет. гастроэнтерология и нутрициология: Материалы Х юбил. конгр. дет. гастроэнтерологов России. ? С. 176. (Автором проаналізовані комп'ютерні технології, які застосовуються при вивченні моторики ШКТ та обґрунтована необхідність вивчення рухової функції товстої кишки. Прийнята участь у розробці приладу для регістрації біопотенціалів внутрішніх органів. Проведені клінічні іспити на хворих, що обстежувалися здобувачем).

45. Белоусова О.Ю. Клинико-морфологическая характеристика хронического неязвенного колита у детей: // Здоровье Донбасса. ? 2003. ? № 2. ? С. 125-127.

46. Бєлоусов Ю.В., Садчиков В.Д., Бєлоусова О.Ю. Хронічний коліт та синдром подразненого кишечника у дітей: питання дефініції // Акт. пробл. і напрямки розвитку педіатрії на сучасному етапі: Матеріали конгр. педіатрів України. ? К., 2003. ? С. 183-184. (Роботу написано на підґрунті спостережень, що проведені автором у дитячому міському гастроентерологічному відділенні м. Харкова за 47 дітьми з ознаками ураження товстої кишки. Автором проведена диференційна діагностика цих захворювань з використанням морфологічних та ректороманоскопічних досліджень).