Вірусний гипатит С

Виділення плазми для тестування імуноглобулінів

Планшети-штативи, у яких знаходяться трубочки з кров'ю, центрифугували 10 хвилин при 400 g. Після цього частину трубочки, що містить плазму, відрізали і переносять в інший аналогічний планшет-штатив, що упаковується і зберігається в морозильній камері до визначення вмісту імуноглобулінів.

2.3 Постановка біохімічних тестів

Визначення кількості білірубіна у сироватці крові за методом Йендрашика-Клеггорна-Грофа

Метод використовується для визначення загального і прямого білірубіна в сироватці крові

Принцип методу: діазотована сульфанілова кислота взаємодіє з білірубіном сироватки крові з утворенням комплекса рожево-фіолетового кольору, інтенсивність фарбування якого пропорційна концентрації білірубіна та вимірюється фотометрично. В присутності акселераторів (кофеїновий реактив) визначається загальний білірубін (вільний та зв'язаний), а при їх відсутності - тільки прямий (зв'язаний) білірубін.

Склад набору:

Реагент № 1 Кофеїновий реактив

Кофеїн 52 ммоль/л

Натрій оцтовокислий 184 ммоль/л

Натрій бензойнокислий 104 ммоль/л

Реагент № 2 Сульфанілова кислота

Сульфанілова кислота 29 ммоль/л

Соляна кислота 170 ммоль/л

Реагент № 3 Азотна кислота (4 мл) 72 ммоль

Діазореагент. Перед роботою змішати 10 частин реагента 2 з 0,3 частинами реагента №. 3.

Хід роботи: Внести в пробірки сироватку і реагенти за схемою:

Сироватка0,250,250,25

0,9% розчин NaCl0,252,00,5

кофеїновий розчин1,75-1,75

Диазореагент0,250,25-

Загальний об'єм2,52,52,5

Вміст пробірок ретельно перемішати і залишити при кімнатній температурі для розвитку фарбування. Через 5-10 хв після додавання діазореагента виміряти екстінкцію дослідної проби на прямий білірубін, а через 20 хв - на загальній білірубін. Фотометру вати проти контрольної проби при довжині хвилі 500-560 нм (зелений світлофільтр) в кюветі з довжиною оптичного шляху 5 мм.

Розрахування загального і прямого білірубіна проводять по калібровочному графіку. Непрямий білірубін розраховували по різниці між вмістом загального і прямого білірубіна.

Визначення тимолової проби 300 у сироватці крові

Принцип метода: сироваткові ?-глобуліни та ліпопротеїни осаджувалися при рН 7,55 тимоловим реактивом. В залежності від кількості та взаємного відношення окремих білкових фракцій при реакції виникає помутніння, інтенсивність якого вимірювали турбідіметрично.

Реактиви:

Концентрований розчин тимола17 мл

Буфер ТРІС 11 ммоль/л; малонова кислота 3,36 ммоль/л; тимол 6,66 ммоль/л.

Калібровочний розчин 111 мл

Сірна кислота 2,5 моль/л

Калібровочний розчин 25 мл

Барій хлористий 48 ммоль/л

Склад реакційної суміши:

Буфер ТРІС, рН 7,55 (25оС)0,160 ммоль/л

Тимол0,098 ммоль/л

Співвідношення сироватка/ реакційна суміш 1:61

Приготування розчинів:

№1У колбу на 1000 мл налити 900 мл дистильованої води і при постійному перемішуванні магнітною мішалкою поступово додавали 15 мл реактива 1. розчин доповнюют дистильованою водою до мітки і перемішували ще 10 хвилин.

№2У мірну колбу вмістом 250 мл піпеткою поміщували 10 мл реактива 2. доливали охолодженою до +8оС водою до мітки і перемішували.

№3У мірну колбу вмістом 50 мл піпеткою поміщували 1,5 мл реактива 3 і доливали до мітки реактивом 2, охолодженим до 10оС. Перемішували.

Проведення аналізу:

Довжина хвилі (620-660 нм), кювета 1 см, температура +15+25оС.

У двох пробірках змішували розчин 1 у співвідношенні 60+1 з сироваткою чи фізрозчином. У наступній пробірці змішували фізрозчин у співвідношенні 60+1 із сироваткою (контрольній розчин 2) - наприклад 3 мл фізрозчину і 0,05 мл сироватки. Перемішували і залишали на 30 хв. Потім знов перемішували і вимірювали оптичну щільність проби А проти контрольного розчину 1

Калібрували проти контрольного розчину 2.

Калібровки:

№ Проби Розчин 2Розчин 3Одиниці помутнінняS-H

4,51,55

3,03,010

1,54,515

-6,020

Визначення амінотрансферази АЛТ у сироватці крові

Таблиця 1

Методика визначення АЛТ

Відміряти (мл)	Проба	Контрольний розчин
Реактив 4 Фізіологічний розчин	0,25	0,25 0.05
Попередньо інкубували протягом 3 хв. при 37 С.
Сироватка крові	0.05	1
Інкубували точно 60 хв. при 37 С
Реактив 2	0.25	0.25
Перемішували і залишавали стояти 23 хв. при 15-25 C.
Розчин NaOH	2,50	2.50
Перемішували и через 10 хвю вимірювали оптичну щільність проби проти контрольного розчину (А).

Принцип методу

Аланін-амінотрансфераза (L-аланін 2-оксоглутарат амінотрансфераза, каталізує реакцію між L-аланіном і 2-оксоглутаратом. У результаті якої вони перетворювалися а L-глутамат і сіль піровіноградної кислоти. Визначення засноване на вимірі оптичної щільності гідразонів 2-оксоглутаровой і піровіноградної кислот у лужному середовищі. Гідразон піровіноградної кислоти має більш високу оптичну щільність.

Реактиви

1 Еталонний розчин(3 мл)

натрій піровінограднокислий 2 ммоль/л

2,4-дінітрофенілгідразин(100 мл)

розчин 1 ммоль/л у HCl 1 моль/л

Натрій гідроокис (1 флакон)

Субстрат АЛА(2 х 50 мл)

фосфатний буфер 0.1. моль/л,

DL-альфа-аланін 02 моль/л,

2-оксоглутарат 2 ммоль/л

Склад інкубаційної суміші

Фосфатний буфер рн 7.4 (25 С) 83,0ммоль/л

01-альфа-аланін 166.0ммоль/л

2-оксоглутарат 1,7ммоль/л

Співвідношення сироватка крові/інкубаційна суміш 1/6

Визначення амінотрансферази ACT у сіроватці крові

Таблиця 2

Методика визначення АСТ

Відміряти (мл)	Проба	Контрольний розчин
Реактив 4 Фізіологічний розчин	0,25	0.25 0.05
Попередньо інкубували протягом 3 хв. при 37 С.
Сыворотка крови	0.05	-
Інкубували точно 60 хв. при 37 С
Реактив 2	025	025
Перемішували і залишавали стояти 20 хв. при 15-25 C.
Розчин NaOH	230	230
Перемішували и через 10 хвю вимірювали оптичну щільність проби проти контрольного розчину (А).

Принцип методу

Аспартат-амінотрансферази (L-acпартат. 2-оксоглутарат амінотрансфераза каталізує реакцію між L-аспартатом і 2-оксоглутаратом у результаті якої вони перетворювалися а L-глутамат і оксалацетат. Визначення засноване на вимірі оптичної щільності гідразонів 2-оксоглутаровой і піровіноградної кислоти в лужному середовищу. Гідразон піровіноградної кислоти, що виникає при мимовільному декарбоксилюванні оксалацетата, має більш високу оптичну щільність.

Реактиви

1Еталонний розчин(3 мл)

натрій піровінограднокислий 2 ммоль/л

2,4-динитрофенилгидразин(100 мл)

розчин 1 ммоль/л в АЛЕ 1 моль/л

3Натрій гідроокис(1 флакон)

4Субстрат АСТ(2 х 50 мл)

фосфатний буфер 0,1 моль/л,

L-аспартат 0,1 моль/л, 2-оксоглутарат 2 ммоль/л

Склад інкубаційної суміші

Фосфатний буфер рн 7.4 (25 С)83.0 ммоль/л

L-аспартат83.0 ммоль/л

2-оксоглутарат1,7 ммоль/л

Співвідношення сироватка крові/інкубаційна суміш1/6

Готування робочого розчину Розчин гідроокису натрію

У мірній колбі місткістю 1000 мол розчиняли у дистильованій воді уміст флакона з Реактивом с. Стійкість: розчин стійкий

Проведення аналізу

Довжина хвилі(500-530) нм

Кювету1 см

Температура інкубації(37+- 0.1) С

Реактив 4 перед аналізом нагрівали до (37 ± 0.1) С

3. Результати та обговорення

Нами проводилося вивчення ефективності введення в комплексне лікування гепатиту С імуномодулюючих препаратів. Індуктори ІФН, такі як аміксин та циклоферонстимулюють вироблення власних інтерферонів, які не володіють антигенністю, їх рівень не досягає рівня, здатного проявляти ушкоджуючи дію на організм, тому вони мають менше побічних ефектів. Критерієм підбору імуномодулюючих препаратів служить чутливість і ступінь зв'язування з імунними клітинами.

Проводилося вивчення імунних показників: Т - клітинного імунітету, гуморального імунітету, фагоцитарної активності нейтрофілів, цитотоксичної активності НK і печінкових проб (АЛТ, АСТ, тимолової проби і білірубіна) у 35 хворих на гепатит С (табл. 3, 4, 5, 6).

Таблиця 3

Показники клітинного імунітету у хворих на ХГС, %

Варіанти	Лейк., *106	Лімф.	Тлімф	Тх	Тс	Тк	Влимф	Фагоц. активність
При застосуванні аміксину	5,47	28,2	63,8	52,3	11,2	47,8	12,67	51
При застосуванні циклоферону	5,07	29	58,9	49,6	12,6	41,5	9,38	50,15
До лікування	4,2	21,4	61,2	54,5	6,7	34,6	15,63	63
Норма	4,0-8,0	19-37	55-70	40-60	10-20	30-50	6-15	40-95

Спочатку ми отримали дані до лікування, які становили: лейкоцити 4,2*106 кл/л, з них кількість лімфоцитів складала 21,4% (Т-лімфоцити 61,2%, з них Тх - 54,5%, Тс - 6,7%, Тк - 34,6%; В-лімфоцити 15,63%), фагоцитарна активність - 63%.

Отримані дані вказують на те, що при застосуванні аміксину кількість лейкоцитів становила 5,47*106 кл/л, з них кількість лімфоцитів складала 28,2% (Т-лімфоцити 63,8%, з них Тх - 52,3%, Тс - 11,2%, Тк - 47,8%; В-лімфоцити 12,67%), фагоцитарна активність - 51%. Ці показники кращі, ніж при використанні циклоферону: лейкоцити 5,07*106 кл/л, з них кількість лімфоцитів складала 29% (Т-лімфоцити 58,9%, з них Тх - 49,6%, Тс - 12,6%, Тк - 41,5%; В-лімфоцити 9,38%), фагоцитарна активність - 50,15%.

Дані вказують на те, що прийманні імуномоделюючої терапії наближає показники клітинного імунітету до норми, яка становить: лейкоцити 4-8*106 кл/л, з них кількість лімфоцитів складала 19-37% (Т-лімфоцити 55-70%, з них Тх - 40-60%, Тс - 10-20%, Тк - 30-50%; В-лімфоцити 6-15%), фагоцитарна активність - 40-95%.

Таблиця 4

Цитотоксична активність у хворих на ХГС, %

Варіант	НК
При застосуванні аміксину	42,66
При застосуванні циклоферону	38,54
До лікування	22,91
Норма	50-95

Також ми визначали показники цитотоксичної активності НК-клітин.

До початку лікування цитотоксична активність НК-клітин становила 22,91%. При застосуванні аміксину, цитотоксична активність НК-клітин становила 42,66%. При лікуванні циклофероном цитотоксична активність НК-клітин становила 38,54%. Отримані дані вказують на те, що застосування аміксина, як імуномоделюючого препарата більш наближає цей показник до норми, яка становить 50-95%.

Таблиця 5

Вміст імуноглобулінів у хворих на ХГС, г/л

Варіант	IgA	IgG	IgM
При застосуванні аміксину	2,2	14,45	1,03
При застосуванні циклоферону	2,6	14,58	0,96
До лікування	2,86	16,01	1,03
Норма	1,2-2	9-18	0,9-1,2

В наших дослідах ми також визначали показники гуморального імунітету.

До початку лікування показники гуморального імунітету в хворих на гепатит С становили: IgA 2,86 г/л, IgG 16,01 г/л, IgM 1,03 г/л.

При застосуванні аміксину, як імуномоделюючого препарату, показники гуморального імунітету становили: IgA 2,2 г/л, IgG 14,45 г/л, IgM 1,03 г/л.

При застосуванні циклоферону показники гуморального імунітету становили: IgA 2,6 г/л, IgG 14,58 г/л, IgM 0,96 г/л.

Нормальний вміст цих імуноглобулінів у крові становить: IgA 1,2-2 г/л, IgG 9-18 г/л, IgM 0,9-1,2 г/л.

Таблиця 6

Біохімічні показники у хворих на ХГС

Варіант	Білірубін, мкмоль/л	АЛТ ммоль/г*л	АСТ ммоль/г*л	Тимолова проба мкмоль/л
При застосуванні аміксину	14,56	0,77	0,64	3,17
При застосуванні циклоферону	15	2,2	0,72	4
До лікування	19,5	0,825	1,14	2,5
Норма	8,6-20,5	0,1-0,68	0,10-0,68	1-4

Одним з показників, який ми визначали були печінкові проби - проба на білірубін, АЛТ (аланін-амінотрансфераза), АСТ (аспартат-амінотрансфераза) і тимолова проба.

До початку лікування ці показники становили: білірубін - 14,56 мкмоль/л, АЛТ - 0,77 ммоль/ г*л, АСТ - 0,64 ммоль/ г*л, тимолова проба - 2,5 мкмоль/л.

При лікуванні аміксином показники печінкових проб становили: білірубін - 19,5 мкмоль/л, АЛТ - 0,825 ммоль/ г*л, АСТ - 1,14 ммоль/ г*л, тимолова проба - 2,5 мкмоль/л.

При лікуванні циклофероном ці показники становили: білірубін - 15 мкмоль/л, АЛТ - 2,2 ммоль/ г*л, АСТ - 0,72 ммоль/ г*л, тимолова проба - 4 мкмоль/л.

З отриманих даних можна побачити, що використання аміксину більш наближає показники печінкових проб до норми, яка складає: білірубін - 8,6-20,5 мкмоль/л, АЛТ - 0,1-0,68 ммоль/ г*л, АСТ - 0,1-0,68 ммоль/ г*л, тимолова проба - 1-4 мкмоль/л.

При гепатиті С білірубін та тимолова проба при лікуванні та без нього знаходяться у межах норми. Концентрація ферментів АЛТ та АСТ вище норми, що вказує на інфекційний процес у печінці. Але при прийомі аміксину нормалізація показників АЛТ і АСТ більш помітна.

У 15 хворих гепатитом С в процесі лікування циклофероном (внутрішньом'язово по 2 мл протягом 2 х днів, потім через день - на курс 10 ін'єкцій, перерва 1 місяць, не менш 3-х курсів) відзначалася нормалізація показників Т - клітинного імунітету, гуморального імунітету, фагоцитарної активності нейтрофілів. На фоні імунної корекції відзначалося поліпшення печінкових проб крім рівня АЛТ (табл. 6), який був набагато вищім за норму, це вказує на те, що у печінці ефективно проходить руйнування клітин внаслідок активного інфекційного процесу. Цитотоксична активність НК також залишалася нижче норми - 38,54%, що вказує на те, що імунна відповідь недостатньо ефективна (табл. 4). При проведенні 3-х курсів аміксину в 20 хворих (2 рази на тиждень по 125 мг протягом 5-ти тижнів - 10 табл. на курс, перерва 1 місяць). На фоні нормалізації інших показників цитотоксична активність НК після 3-го курсу наближалася до норми і складала 42,66% (табл. 4), це свідчить по те, що аміксин більш ефективно активує НК-клітини.

Клітинна цитотоксичність - дуже важливий механізм захисту проти вірусів, бо викликає елімінацію інфікованих вірусом клітин та обмеження вірусної інфекції. При порушенні цитотоксичності НК-клітин у хворих на гепатит С починається хронізація інфекційного процесу, бо в організмі продовжується персистенція ВГС. Тому на наш погляд показник цитотоксичності НК-клітин один з найважливіших при виборі імуномодулюючого препарату.

Необхідно відзначити, що всі типи ІФН стимулюють НК, прискорюючи їхнє дозрівання в 150- 300 разів. ІФН підвищують також літичний потенціал кілерів (збільшують вироблення літичного фактора на стадії "летального удару") і таким чином відіграють важливу роль у лізисі кліток-мішеней (пухлинні, вірус-модифіковані, трансплантаційні, функціонально застарілі). ІФН необхідні також для нормального рециклінга, тобто підготовки клітки до наступного літичного циклу, а також для регуляції функції макрофагів і нейтрофілів, що, у свою чергу, впливають на НК.

Узагальнення

В останні роки оцінка імунних реакцій організму на вірус гепатиту актуальна як для виявлення патогенезу вірусного гепатиту, так і для прогнозування перебігу і результату інфекційного процесу, а також контролю проведеної терапії. Цим пояснюється постійний інтерес дослідників до вивчення різних етапів розвитку клітинної імунної відповіді, розшифровці ключових моментів, що дозволяють маніпулювати імунною відповіддю при даній патології. Нездатність імунної системи елімінувати вірус базується на зниженні ефективності ряду процесів імунної відповіді [Подымова, 1994, Семененко, 2000].

Вірус гепатиту С викликає виражені зміни функціональних властивостей не тільки кліток печінки, Т- і В-лімфоцитів, опосередковуючи реакції клітинного і гуморального імунітету, та натуральних кілерів (НК). НК - відносно рідка популяція клітин у периферичних лімфоїдних органах, але є надлишковою у печінці, тому часто піднімаються питання щодо їхньої функції в імунній відповіді на інфекційні хвороби даного органа. За даними деяких дослідників у формуванні анергії (невідповідальність організму) і не ефективності противірусної імунної відповіді важливу роль грає цитотоксична активність клітин системи імунітету [Титов, 1997].

Клітинна цитотоксичність - важливий механізм захисту проти внутрішньклітинно локалізованих збудників, особливо, таких як віруси, що викликають елімінацію вірус-інфікованих клітин і обмеження вірусної інфекції при розвитку противірусної імунної відповіді. Цитотоксичну активність можуть виявляти кілька типів кліток - цитотоксичні Т-лимфоцити (ЦТЛ), НК клітини, а іноді клітини мієлоїдного ряду, причому механізми розпізнавання мішені у них різні. ЦТЛ розпізнають специфічні антигени в асоціації з молекулами гістосумісності (МНС). НК розпізнають клітки, у яких знижена чи відсутня експресія молекул МНС класу І [Ройт, 2000]. Біологічна активність НК антигеннеспецифічна і визначає початкові етапи природного неспецифічного імунітету. Дуже важлива роль їх у противірусному захисті [Фримель, 1987]. Крім того, НК, як і ЦТЛ, також виявляють антитілозалежну клітинну цитотоксичность, чи кілерну клітинну цитотоксичность, опосредкованно зв'язуючи специфічні антитіла на поверхні клітки рецепторами [Семененко, 2000].

Порушення цитотоксической активності ІКК призводить до неповноцінної імунної відповіді і персистенції вірусу в організмі, що у свою чергу сприяє хронізації інфекційного процесу при вірусному гепатиті С, а згодом призводить до розвитку цирозу печінки і гепатоцелюлярного раку.

НК клітки здійснюють дві важливі функції в печінці: вони стимулюють клітинну смерть в інфікованому органі і супроводжують індукції T клітинно-опосредкованого імунітету шляхом вироблення ИФН-? [Чекнев, 1993]. Нами припускається, що, якщо активізувати, природну імунну відповідь, подібно адаптивній імунній відповіді, то це зробить можливим контролювати реплікацію вірусу протягом ВГС- інфекції. Крім того, терапевтична активація НК - кліток може представляти нову стратегію в лікуванні хронічного гепатиту, що погодиться з літературними даними [Клаус, 1990]

Проведене нами дослідження при застосуванні імуномодулюючих препаратів - аміксину та циклоферону, показано, що у хворих на хронічний гепатит С значно нормалізуються функції печінки по показникам АЛТ, АСТ, тимолової проби та проби на білірубін. Також відбувалася нормалізація клітинного та гуморального імунітету. Більш виражений ефект імуномоделюючої терапії відзначався при застосуванні аміксину.

Висновки

При застосуванні імуномодулюючих препаратів - аміксину та циклоферону, у 35 хворих на хронічний гепатит С спостерігалася нормалізація вмісту лейкоцитів, лімфоцитів, що свідчило про позитивну роль цих препаратів у лікуванні.

Більш виражена ефективність при лікуванні спостерігалася при застосуванні аміксину.

Паралельно з нормалізацією клітинного імунітету визначалося нормалізація печінкових проб - АЛТ, АСТ, проба на білірубін та тимолова проба.

Недостатня нормалізація показника АЛТ свідчить про те, що лікування слід продовжувати більше трьох курсів.

Список літератури

1. Зеваков В.ф., Михайлова А.М., Лаврюкова С.Я. Різноманітність етіологічних та клінічних форм вірусних гепатитів. - Одеса: МедЛит 1997. - С. 322-323.

2. Івахів О.Л., Качор В.О. Застосування циклоферону при гострому гепатиті С // У зб.: Мат. наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України. -- Тернопіль, 2001. -- С. 212-213.

3. Малий В.П., Пеньков Д.Б. Циклоферон у терапії гострих та хронічних форм гепатиту С // У зб.: Мат. наук.-практ. конф. і пленуму Асоціації інфекціоністів України. -- Тернопіль, 2001. -- С. 235-236.

4. Абдулмеджидова А.Г, Лакина Е.И., Масалова О.В. Изучение структурных и неструктурных белков вируса гепатита С (ВГС) в клетках печени пациентов с хроническим гепатитом С // "Гепатит С (Российский консенсус)". - 2000. - № 6. - С. 65-67.

5. Афанасьев А.Ю.,Зубов С.В., Жданов Ю.Е. ИФА-диагностика в разграничении гепатита С острого и хронического течения // Росс. журн. гастроентер., колопрокт. - 1995. - Т. 5, № 3. - С.12.

6. Букринская А.Г., Жданов В.М. Молекулярные основы патогенности вирусов. - М.: Медицина, 1986, - 249 с.

7. Григорьев Н., Яковенко Е. Хронические вирусные гепатиты. // Медицинская газета. - 1995. - № 3, С. 8-9.

8. Григорян С.С, Иванова A.M., Ершов Ф.И. Противовирусная активность "Амиксина" и его влияние на интерфероновый статус при гепатите у мышей. //Вопр. Вирусологии.-1990, №2.-С.138-140.

9. Григорян С.С, Ершов Ф.И. Клиническая эффективность индукторов интерферона/Современные аспекты применения интерферонов.-1990.-С24.

10. Григорян С.С, Иванова A.M., Ходжаев Ш.Х и др. Интерферон индуцированная активность "Амиксина" и его влияние на интерфероновый статус. //Вопр. Вирусологии.-1990,№1.-С.61-64.

11. Дидковский Н.А., Коваленко А.Л., Романцов М.Г. Коррекция циклофероном иммунодефицитного состояния / Лечащий врач. -- № 5-6, 2000.

12. Ильина Е.Н., Гущин А.Е., Говорун В.М. Новые перспективы генодиагностики в установлении диагноза и мониторинге вирусных гепатитов В и С. // 3-й Всероссийской научно-практической конференция "Генодиагностика в современной медицине": Тез. докл. - М.: Медицина, 2000. С. 216-218.

13. Исаева О.В.,ГущинА.Е., Малишев B.C. Федеральная система внешнего контроля качества выявления HBsAg, анти-ВГС и РНК ВГС: 1996-2001 годи. // IV Российской научно-практической конференции, "Гепатит В,С и D - проблемы диагностики, лечения и профилактики": Тез. докл. - М.: Медицина, 2001. - С. 151-153.

14. Клаус Дж. Лимфоциты: методы// Пер. с англ.- М.: Мир, 1990.-396с.

15. Коротяев А.И., Бабичев С.А. Медицинская микробиология, иммунология и вирусология. - СПб.: СпецЛит, 2000. - 591 с.

16. Кузин С.Н., Лисицина Е.В., Самохвалов Е.И Распространение гепатита С и отдельных генотипов вируса гепатита С в регионе с умеренной активностью эпидемического процесса // Вопросы вирусологии. - 1999. - № 2. - С. 79-82.

17. Лакина Е. И., Самохвалов Е. И., Левченко О. Г. Выявление позитивных (геномных) и негативных (репликативных) цепей РНК вируса гепатита С в сыворотке крови, лимфоцитах и ткани печени больных хроническим гепатитом С с помощью полимеразной цепной реакции // Вопр. вирусол. - 2000. - № 4. - С. 37-41.

18. Львов Д.К. Вирусные гепатиты. // Вестник Российской Академии медицинских наук. 1996, №6, - С. 25-31.

19. Львов Д.К., Дерябин П.Г. Географическое Распространение вируса гепатита С и его генотипов. // Вопр. вирусол. - 1997. - № 5. - С. 196-199.

20. Львов Д.К., Миширо С., Селиванов Н.А. Распространение генотипов вируса гепатита С, циркулирующих на территориях Северо-Западной и Центральной частей России.// Вопр. вирусол. - 1995. - № 6. - С. 251-253.

21. Масалова О.В., Самохвалов Е.И., Петракова Н.В. и др. Выявление маркеров вируса гепатита С - белка нуклеокапсида, РНК и вирусспецифических антител в плазмах крови доноров // Вопр. вирусол. - 2000. - N2. - С. 14-18.

22. Моминалиев K.T, Говорун В.М.. Перспективы применения методов ДНК-диагностики в лабораторной службе // Клиническая лабораторная диагностика. - 2000. - № 4. - С. 25-32.

23. Мукомолов С.Л., Колобов А.А., Плотникова В.А. Использование метода серотипирования для определения генотипов вируса гепатита С, циркулирующих в Санкт-Петербурге // Тез. международ. Фальк. симпоз. - 2001. - № 92. - С. 266.

24. Подымова С.Д.: Болезни печени. Руководство для врачей M.: Медицина, 1998. - 245 с.

25. Подымова С.Д., Рачвелишвили Н.Б. Клиническая и прогностическая значимость факторов клеточного иммунитета у больных хроническими заболеваниями печени.//Вестн. Росс. Акад. мед. наук.- 1994.- N5.- С.14-18.

26. Покровский В.И. Руководство по эпидемиологии инфекционных болезней. - М.: Медицина, 1993. - С. 104-292.

27. Ройт А., Бростофф Дж., Мейл Д. Иммунология. Пер. с англ. - М.: Мир, 2000. - 592с.

28. Романцов М.Г. Применение циклоферона в педиатрической практике. -- С.-Пб, 2000. -- 64 с.

29. Саринсон С.Н. Особенности патогенеза и течения гепатита С. Оптимальные сроки лечения интерфероном // Вирусные гепатиты. - 1998. - №1. - С. 3-8.

30. Семененко Т.А. Клеточный иммунный ответ при гепатите С. //Информ. бюллетень. Вирусные гепатиты. - 2000. - №1.- С.3-9.

31. Солдогуб Т., Мельникова Г., Романцов М., Коваленко А. Эффективность циклоферона при различных формах вирусного гепатита // Врач. -- № 11, 1999. -- С. 13-15.

32. Титов Л.П. Иммунология и иммунопатология вирусных гепатитов.// Материалы первой международной конференции по вирусным гепатитам. Минск.- 1997. -С. 33-34

33. Фримель Г. Иммунологические методы.// Пер. с нем. к.м.н. А.П.Тарасова).- М.: Медицина, 1987.- 472с.

34. Циклоферон в лечении заболеваний инфекционной природы: Метод. рекомендации / А.А. Руденко, А.Д. Вовк, И.А. Боброва, Л.В. Муравская и соавт. -- Киев, 2000. -- 24 с.

35. Циклоферон в педиатрической практике: Метод. рекомендации / Шостакович-Корецкая Л.Р. -- Днепропетровск, 2000. -- 44 с.

36. Циклоферон: итоги и перспективы клинического применения: Аннотированный сборник / Ф.И. Ершов, М.Г. Романцов, А.Л. Коваленко с соавт. -- С.-Пб, 1999. -- 80 с.

37. Чекнев С.Б. Недостаточность системы интерферона как механизм развития иммунодефицита по естественным киллерам // Иммунология.--1993.--№ 6.--С. 8--12.

38. Шахгильдян И.В. Современная эпидемиологическая характеристика гепатитов В и С в Российской Федерации // Вирусные гепатиты: достижения и перспективы. - 1999 № 3. - С. 9-16.

39. Adier WH, Nagel JE: Clinical immunology and aging. Principles of Geriatric Medicine and Gerontology // New York, McGraw-Hill. - 1994. - № 5. -P. 61-75.

40. Bukh J., The hepatitis С virus // American Association for the Study of Liver Diseases Post-graduate Course. - 2000 № 6. - P. 102-111.

41. Choo QL, Kuo G, Weiner AJ Isolation of a cDNA clone derived from a blood-borne non-A, non-B viral hepatitis genome // Science. - 1989. - № 244. - Р. 359-62.

42. Dienstag JL, Isselbacher KJ Acute hepatitis // Harrison's Principles of Internal Medicine New York, McGraw-Hill. - 1994. - № 7. - P. 1458-1478.

43. Floreani A, Bertin T, Soffiati G. Are homes for the elderly still a risk area for HBV infection // Eur. J. Epidemiol. - 1992. - №. 8. - Р. 808-811.

44. Goodson J.D, Taylor P.A, Campion E.W. The clinical course of acute hepatitis in the elderly patient // Arch. Intern. Med. - 1992. - № 142. - Р. 1485-1488.

45. Hoofnagle JH, Carithers Jr RL, Shapiro C. Fulminant hepatic failure: Summary of a workshop. // Hepatology. - 1995. - № 21. - Р. 240-252.

46. Kato N, Ootsuyama Y, Tanaka T. Marked sequence diversity in the putative envelope proteins of hepatitis С viruses // Vims. Res. - 1992. - № 22. - Р. 107-123.

47. Kondo Y, Tsukada K, Takeuchi T. High carrier rate after hepatitis В virus infection in the eld-erly // Hepatology. - 1993 - № 18. - Р. 768-774.

48. Laverdant С, Algayres JP, Daly J.P. Viral hepatitis in patients over 60 years of age: Clinical, etiologic and developmental aspects // Gastroenterol, Clin. Biol. - 1989. - № 13. - Р. 499-504.

49. Marcus EL, Dahoudi N, Tur-Kaspa R. Hepatitis С virus infection among elderly patients in a geriat-ric hospital // Arch. Gerontol. Geriatr. - 1994. - № 19. - Р. 213-221.

50. Prince A.M, Huima-Byron T., Parker T.S. Visualization of hepatitis С virions and putative defective interfering particles isolated from low-density lipoproteins // J. Viral. Hepat. - l996. - № 3. - Р. 11-17.

51. SimorAE, Gordon M, Bishai FR: Prevalence of hepatitis В surface antigen, hepatitis С antibody, and H1V-1 antibody among residents of a long-term-care facility // J. Am. Geriatr. Soc. - 1992. - № 40. - Р. 218-220.

52. Sonnenblick M, Oren R, Tur-Kaspa R Non A, Non В hepatitis in the aged //Postgrad. Med. J. - 1990. - № 66. - Р. 462-464.

53. Yuasa T, Ishikawa G, Manabe S. The particle size of hepatitis С virus estimated by fil-tration through microporous regenerated cellulose fibre // J. Gen. Virol. - 1991. - № 72. - Р. 2021-2024.