Размещено на http://www.allbest.ru/

"Лікарська рослинна сировина в косметології"

косметика загальний обмін шкіра



Вступ

За всіх часів та епох люди намагались досягнути духовного та тілесного здоров'я, внутрішньої та зовнішньої краси. Саме завдяки цьому прагненню людей протистояти руйнівній дії часу та зберегти красу та привабливість незалежно від віку народилось особливе мистецтво - косметика. (від гр. cosmes - прикрашати). За допомогою декоративної косметики наша шкіра може виглядати здоровою та красивою. Але виглядати - не значить бути. З моменту появи першої косметики наука не стоїть на місці, видозмінюючи косметичні засоби та надаючи їм нового значення і серйозну роль. У зв'язку з погіршенням екологічної обстановки планети стан нашої шкіри не стає кращим під впливом безлічі негативних зовнішніх факторів. За своєю природою шкіра має особливість адаптуватись до стану навколишнього середовища, виробляючи імунітет , що, проте, не покращує її стану. Фахівці компаній пред'являють до своїх косметичних засобів особливі вимоги - впливати на життєву силу самих клітин шкіри, змусити їх працювати, забезпечуючи красу ї здоров'я ї красу шкіри зсередини, не покладаючись на імунні сили організму. Сировиною для виробництва косметичних засобів незмінно стають компоненти рослинного походження. Фахівці, використовуючи новітні технології і останні досягнення, домоглися максимально можливих результатів в цій галузі,екстрагуючи з природної сировини найбільш ефективні для здоров'я клітин та шкіри вцілому рослинні компоненти виняткової чистоти, без будь-яких домішок і розробили нові косметичні засоби,що містять клітинний комплекс рослинного походження і впливають на роботу клітин шкіри.

Таким чином, ретельні дослідження, унікальні методики і ідеально підібраний склад косметичних засобів, що включає в себе рослинні екстракти, дозволяють заявити про себе на ринку і запропонувати новий ефективний спосіб збереження краси шкіри. Метою даної роботи є розкриття поняття косметології як науки с моменту її появи до наших часів. Вивчення будову та функцій шкіри для кращого розуміння дії на неї косметичних засобів. Ознайомлення з деякими новітніми компонентами косметичних засобів, їх застосуванням і косметологічним ефектом, який вони мають та рослинами,які використовуються для їх отримання.



1. Історія косметології

Історія гігієни і косметики починається з давніх часів, коли первісні люди почали вмиватися, очищати і пом'якшувати шкіру, захищати її від сонця, вітру, дощу, снігу, намагалися зробити свою зовнішність більш привабливою. Спостереження археологів і вчених, які вивчають життя племен і народів, що збереглися до нашого часу і стояли на нижчих ступенях розвитку, підтверджують це. Головні досягнення косметики пов'язані із знанням властивостей рослин, з досвідом застосування різних продуктів рослинного і тваринного походження, мінералів. І навіть те, що іноді сприймається всього лише як прагнення прикрасити зовнішність, має лікувальну дію, підтверджену народною практикою. У багатьох племен існувала та існує дотепер спеціальне бойове розфарбовування. Таке розфарбовування тіла, татуювання, різні притирання та ароматичні речовини використовується і в повсякденному житті. Нанесені на обличчя і тіло знаки означають і приналежність до роду, і відповідність прийнятому стандарту краси, використовуються в магічних обрядах, піднімають бойовий дух воїнів і мисливців. «Косметика» древніх була пов'язана зі знанням властивостей рослин, із досвідом застосування різних продуктів рослинного і тваринного походження, мінералів. І навіть те, що деколи сприймається всього лише як прагнення прикрасити зовнішність, має лікувальну дію, підтверджену народною практикою. Навіть в наші дні жінки Таїланду за допомогою спеціальної пудри, змішаної з водою, наносять на обличчя і руки знаки сумішшю, приготованою з особливого роду деревини. Вона містить цінні поживні речовини, які захищають шкіру від пекучого сонця тропіків. Завдяки цьому засобу жінки виглядають молодими навіть у зрілому віці.

Вважають, що батьківщина сучасної косметики -- Стародавній Схід. Ідеалом жіночої краси Давнього Єгипту 15 ст. до н.е. вважається знаменита Нефертіті, дружина фараона-відступника Ехнатона. У Єгипті того часу знали не тільки правила гігієнічного догляду за волоссям і шкірою, але й застосовували ароматичні речовини, виявляли цікавість до фарбування нігтів і волосся, укладання волосся, гоління і фарбування бороди. Вже тоді були відомі бритви і щипчики для видалення волосся на обличчі і тілі, гребені, фарба для нігтів, креми, засоби татуювання. Багаті єгиптянки широко користувалися притираннями, запашними водами, пахощами, оліями для намащування шкіри, засобами для ароматизації шкіри і волосся. Косметика завжди мала одне коріння з медициною. Папірус, присвячений питанням медицини, містить і косметичні рецепти часто впереміш із молитвами та заклинаннями. У Лейпцігу зберігається знаменитий «Папірус Еберса», що датується 2000 р. до н.е. В нім описуються способи обмивання миртовою олією, єлеєм, оливковою або кунжутною олією, а також бальзамом, який поставляли з Північної Африки, Аравії і Палестини. Ці олії не лише очищали шкіру, але й створювали на ній захисну плівку.

У країнах Близького та Середнього Сходу косметика теж досягла високого рівня розвитку. Із традицій Єгипту багато запозичили іудеї. Вони застосовували депіляцію та винайшли метод приготування мила із жиру та попелу. У давньоєврейській збірці законів Талмуді було записано, що чоловік зобов'язаний видавати дружині певну суму грошей на придбання засобів для догляду за тілом і для підтримки краси. Згадки про косметику можна зустріти у Біблії. Там, наприклад, розповідається про використання різних притирань та парфумів у Древній Іудеї. Наприклад, до бальзаму Марії Магдалини входила речовина, яку добували з кореневища чагарника нард, який росте в Гімалаях.

Із Стародавньої Греції культура гігієни та естетики потрапила до Риму, де отримала подальший розвиток. Всім відомі римські терми (лазні), які займали велике місце в житті знатних римлян. Вони служили місцем відпочинку, спортивних вправ і розваг, тут відбувалися зустрічі політичних діячів, людей мистецтва і літератури. Патриції проводили в публічних купальнях найкращий час. Стародавні римляни знали косметичні есенції, засоби від мозолів, вугрів, розчини для забарвлення вій і брів. Але без жирних мазей з пахощами римляни не могли обійтися. В ті часи рецепт приготування мила був не відомий. Тому для видалення жиру і бруду користувалися пемзою, крейдою або попелом цибулі, а мазь, що застосовувалася після цього, ставала вже лікарським засобом. Ці мазі виготовлялися на основі оливкової олії з додаванням запаху троянди, вербени і лимонника, лілії, цедри апельсинів. Найбільшого розквіту косметика отримала саме в Стародавньому Римі. Римляни з властивою їм усебічністю зайнялися косметичними засобами серйозно в I столітті н.е. Пліній Старший детально описував косметичні засоби, якими римляни користувалися щодня: очищаючий і зволожуючий лосьйон із мигдальної олії з молоком, свинцеві білила для обличчя, спеціальне мило для волосся, що фарбує їх у рудий колір, а також зубний порошок, приготований з пемзи і подрібненого рогу. Зокрема, він писав:»Маленькі равлики, висушені на сонці на черепиці, потім стовчені в порошок і розведені відваром з бобів, є чудовим косметичним засобом, який робить шкіру білою і ніжною». [1]

У арабській літературі жіночій красі і нормам краси був присвячений особливий літературний жанр, в доісламськой поезії тема краси коханої була основною. У зачині арабської поеми опис "засобів краси" арабки (тут маються на увазі одяг, прикраси і косметика) займає значне місце.З 11 ст. араби поставляли до Європи через Венецію кристалічну камфору і камфорну ефірну олію, яку отримували у Китаї зі стружок камфорного дерева на примітивних перегінних установках з трубочками із бамбука і дерев'яними ящиками-конденсаторами. Арабські медики дотримувалися розпоряджень Галена і розробляли способи приготування екстрактів рослин. Готувалися також і хімічні сполуки: «чорний ефіоп» HgS, кіновар і сулема HgCl₂, які використовували для лікування хвороб шкіри; сульфат міді, натуральна сода, луг, які отримували з карбонатів при дії вапна, галуни, натуральна бура, нашатир, оксид і сульфат цинку. Араби створили науковий центр в Александрії, організували медичну школу в Салерно. Виділяючи індивідуальну речовину із суміші перегонкою, вони використовували жаростійкий скляний посуд і проводили обігрів за допомогою водяних або піщаних бань. Ці досягнення косметичної хімії були гідно використані і оцінені в Європі лише в епоху Ренесансу. У Європі дізналися про спосіб перегонки і про отримання ефірних масел методом перегонки з водяною парою з книги Авіценни «Канон лікарської науки» (Абу-Алі ібн-Сіна, 980-1037 рр.), яка була перекладена латинською мовою і витримала тридцять видань. У ній Авіценна описала близько 900 видів лікарських рослин. Авіценна стверджував, що здоров'я невідокремлюване від краси. Він, вважаючи, що запахи можуть відігравати важливу роль в одуженні людини, вперше сам отримав трояндову ефірну олію і використовував її при лікуванні хворих. З упевненістю можна сказати, що жінки в Київській Русі розумілися на догляді за шкірою обличчя і тіла. Чого тільки варті російські лазні з віником, і витяжками з рослин. А так само обов'язкові масажі з мазями, які освіжали і тонізували шкіру. До речі, дівчата часто вмивалися вранішньою росою, яка надавала неповторної свіжості і заряджала енергією на цілий день. Косметика для обличчя в основному готувалася на натуральних природних компонентах тваринного походження.

Наприклад, яйцем мили волосся, а настоями трав їх обполіскували. Для еластичності шкіри обличчя, шиї і рук використовували кисломолочні продукти, для пом'якшення і відновлення -- жири й олії. Приходили на допомогу і збори трав: м'ята, ромашка, волошка, звіробій, мати-й-мачуха, подорожник, лопух, кропива, хміль, дубова кора. З них робили всілякі мазі, настоянки, часто лікувального характеру. Ще було помічено в «косметичці» російських панночок: для рум'ян вони використовували вишню, малину і буряк, для білизни обличчя -- муку, брови і вії чорнили вугіллям або сажоею. Загалом, замість «елітної» косметики, наші предки використовували плоди городу, саду і лісу. Пам'ятники народної культури повідомляють, що жінки Стародавньої Русі, піклуючись про красу шкіри особи і тіла, з успіхом використовували для цієї мети природні чинники (сонце, воду, тепло і холод), харчові продукти (молоко, кисле молоко, житній хліб, сметану, хлібний квас, мед, толокно, рослинне і вершкове масло, огірки, яйця і ін.), цілющі властивості багатьох рослин. Найбільше розповсюдження в народній косметиці мали листя ромашки, звіробій, подорожник, чистотіл, лопух, дубова кора, кропива, м'ята та ін. Рекомендації щодо їх застосування до цих пір збереглися в деяких травниках і лікарських порадниках. Соком цибулі і часнику лікували бородавки, подряпини, потертості, хвороби слизової оболонки рота. Терту картоплю використовували при опіках, листя капусти, буряка -- при гнійних процесах на шкірі.

Настої рослин застосовували для умивань і протирань, ванн, примочок. У Росії спрадавна існував звичай раз на тиждень паритися в лазні, де березовими і дубовими віниками «масажували» тіло. У традиціях народної гігієни і косметики було умивання після сну холодною водою, часте миття в річці, в лазні, після лазні -- застосування холодної води або натирання особи і тіла снігом. Як рум'яна використовували буряк, буряк з морквою або бодягу (річкова губка), для вибілювання і пом'якшення шкіри обличчя -- розсіл капусти, кисле молоко, кисле молоко, сметану. У цих же цілях умивалися молоком, відваром трави низки, розмішаними у воді пшеничними висівками, соком свіжих огірків, бузини. У шкіру і волосся втирали деревну і реп'яхову олію, робили масаж тіла з мазями, в які входили подразнюючі речовини з трав, зварених на коров'ячому маслі або на тваринному жирі.

Придворна знать Росії копіювала західну, особливо французьку, моду. Деякі, втім, не боялися і сміливих нововведень: обтирання вранці обличчя, шиї і тіла харчовим льодом. Цінувалися парфуми і такі косметичні засоби, як мускус, камфора, амбра, мірра, шафран, трояндова олія і трояндова вода. У епоху Відродження косметика проникає до Європи, і перш за все до Франції. Але розвивалася вона тут в основному як декоративна косметика. Гігієні тіла і обличчя значення не додавалося. Косметичні засоби -- рум'яна, пудри, помади, креми і пасти -- завезли до Франції італійські артисти при Катерині Медічи. Гримувалися і жінки, і чоловіки. З 1566 р. при дворі потрібно було з'являтися з фарбованим обличчям і білявим завитим волоссям. Починаючи з XVI століття, Франція відіграє провідну роль у виготовленні і використанні косметичних засобів. Рецепти трималися в цілковитій таємниці і передавалися у спадок.У XVI столітті в Парижі доктором медицини Паризького університету Андре ле Фурніє видається популярна книга «Прикраса людської натури і убрання жінок». У цей же період виходить ще одна книга -- «Секрети сеньйора Алексиса», в якій даються рецепти приготування косметичних засобів. В середині XVIII століття англійський парламент видав спеціальний закон проти «чудо-зіль». Згодно нього всі жінки, що користуються парфюмерією і гримом, підлягали покаранню як чаклунки, а шлюби, укладені з ними, розривалися. І все-таки спроби заборонити косметику якими-небудь указами були безрезультатні. Косметичні рецепти переходили з покоління в покоління різними шляхами, одним з яких була література. У середньовічній Європі поширюється перукарське ремесло, яким займалися в лазнях. Там же організовувалися спеціальні салони..

Тут же займалися і малою хірургією: пускали кров, ставили п'явки, банки, лікували рани, розкривали гнійники, виривали зуби, зрізали мозолі. У епоху Відродження в Італії, а потім у Франції розвивається парфюмерія і косметична промисловість. Починається випуск одеколонів, духів, олій, кремів. У 1806 р. в Парижі вийшла книга «Енциклопедія краси». У ній містилися поради, як зберегти «нев'янучу свіжість шкіри», як позбавитися від зморшок. В цей час набули поширення губні помади, зубні пасти, креми для рук. Після поразки Наполеона моду на прикрасу зовнішності і догляд за нею диктує вже не Париж, а Відень.

У 19 ст. у Європі набула поширення гігієнічна ванна, з'являються перші синтетичні косметичні препарати. Часто бувало, що, віддаючи дань моді, жінки завдавали шкоди своєму здоров'ю. Деякі жінки, прагнучи досягти ідеалу краси, прикривали обличчя вуаллю, тривалий час залишаючись в приміщенні, ховаючись від свіжого повітря, а тим більше від сонця; інші для надбання блідості ковтали кульки білого паперу і тримали під пахвами камфору, пили оцет, застосовували вибілюючі умивання і білила із вмістом ртуті і свинцю. Косметологія як окремий напрям медичної діяльності прийшла до Росії в XX столітті. Свої перші кроки вітчизняна косметологія робила в далекому 1930 р., коли в Москві був відкритий перший «кабінет лікарської косметики», який, розширюючись, до 1968 р. перетворився на «Інститут краси». А в 1937 р. за наказом Наркома харчової промисловості А. Микояна в Москві був створений «Інститут косметики і гігієни Главпарфюмерпрома», реорганізований в 1966 р. в Московський НДІ косметології, а пізніше -- в «Інститут пластичної хірургії і косметології».

Косметика в наші дні -- це цілісна система знань про будову шкіри, про її роль в процесах життєдіяльності і загальному обміні організму, про терморегуляторной, захисною, дихальною, виділенням і інших її функціях, про механізми поглинання нею різних, зокрема, біологічно активних, речовин. Зараз, що дуже важливе, зріс інтерес до лікування травами на противагу використанню ліків, створених штучним шляхом. Фітокосметіка, що багато сторіч визначала розвиток народної косметики, має велику популярність у сучасної людини і аніскільки не втратила свою ефективність. [2]

2. Анатомія косметики

Косметичні засоби дозволяють підкреслити привабливі риси і приховати наявні недоліки. Але мало хто замислюється над тим, що поняття "Покращувати зовнішній вигляд шкіри" і "покращувати шкіру" не завжди тотожні один одному. При цьому слід мати на увазі, що більшість косметичних засобів не належать до категорії лікувальних і їх застосування недоцільне, а у ряді випадків і неприпустимо при захворюваннях шкіри. До складу косметичних засобів входять речовини, призначення яких полягає в тому, щоб покращувати зовнішній вигляд шкіри. Ці речовини можуть пом'якшувати шкіру, покращувати її колір, стягувати пори, збільшувати зміст вологи у верхніх шарах і так далі. При цьому їх дія на шкіру короткочасна. Зрозуміло, більшість споживачів, що застосовують косметику, бажають не лише тимчасово поліпшити свій зовнішній вигляд(хоча це не маловажно). Зазвичай від косметики чекають більшого. Особливо це стосується косметичних ліній, на яких працюють професійні косметологи, і тих косметичних засобів, про які досі сперечаються законодавці, балансуючи між поняттями "Лікувальна косметика", "космецевтика" і інше. У подібні косметичні рецептури обов'язково входять біологічно активні добавки, покликані чинити певну фізіологічну дію на шкіру. Найчастіше виробники косметики, косметологи і самі споживачі зосереджують свою увагу лише на цій категорії інгредієнтів.

Проте косметичні засоби, окрім БАД-ів, містять інші речовини, з дією яких на шкіру також потрібно вважатися. Сучасна хімічна промисловість дозволяє фірмам - виробникам косметики досягти досконалості в мистецтві ілюзіонізму - косметичні засоби миттєво створюють видимість поліпшення шкіри. Нічого не поробиш, адже цього вимагає психологія споживача, який, приміряючись до стрімкого темпу життя, хочеться отримувати все відразу - зцілення від хвороб, рішення особистих проблем і поліпшення зовнішності.

Основа косметичного засобу. Основа КС - це те, що залишається від нього, якщо відняти біологічно активні добавки. Слід сказати, що залишається досить багато (співвідношення основи і активних добавок мал.1).



Мал.1 Співвідношення основи і активних добавок в косметичній рецептурі.

Основи для зовнішніх препаратів на відміну від активної лікарської речовини не чинять безпосередньо терапевтичної дії. Проте правильний вибір основи може значно поліпшити якість терапії навіть незалежно від сили активного компонента. [3]

Таблиця.1. Основи для зовнішнього застосування.

Хар. основи та умови збереження	Мазі	Крема	Гелі	Лосьйони і розчини
Склад	Емульсія «олія-вода	Емульсія «олія-вода»	Напіврідка емульсія на спиртовій основі	Порош. речовини, розчинені у воді (деякі с додаванням масла)
Потенціал активності	Високий	Помірний	Високий	Низький
Дія (зволожуюча чи підсушуюча)	Зволожуюча	Помірно зволожуюча	Підсушуюча	Помірне підсушування
Ризик сенсибілізації	Дуже низький	Значний	Значний	Значний
Подразнюючий потенціал	_____	Дуже низький	Відносно високий	Низький
Стадія дерматоза, при якій оптимально викор. дану основу	Хронічна	Гостра і підгостра	Гостра і підгостра	Гостра
Ділянки шкіри,де слід використовувати цю основу	Будь-які	Практично будь-які.	Слизові оболонки та вол. частина голови	Волосяна частина голови та інтегровані ділянки
Ділянки шкіри, де не слід використовувати цю основу	Обл., верхні кін. та пахова ділянка	Мацеровані ділянки	Діл. з тріщ., ерозіями та мацеровані	Ділянки з тріщинами, ерозіями
Переваги пацієнтів	Частіше не под..	В осн. подобаються	По-різному	Взагалом подобаються

Мазева основа засобу виконує два завдання: забезпечує терапевтичний потенціал активної лікарської речовини за рахунок тривалого контакту і може використовуватись як пом'якшуючий засіб для підтримуючої терапії. [7]



Табл.2. Типи основ кремів та мазей.

Тип основи	Хімічний склад	Консистенція	Приклад
Гідрофобна мазь	Монофазна система,що не перемішується з водою	Напіврідка	Вазелін
Гідрофільна мазь	Емульсія «вода в олії», спроможна до змішування з водою	_____________	Еуцерин, масло
Крем	Емульсія «олія у воді»	_____________	Більшість кремів
Лосьйон	Теж саме	Рідка	Косм. молочко, біль. рідких звол. засобів

3.Шкіра. Будова та функції шкіри

Шкіра є зовнішнім покривом людського тіла, що здійснює взаємозв'язок з навколишнім середовищем. Сумарна площа шкірного покриву дорослої людини -- 1,6-2,3 м2, маса шкіри досягає 5 кг, а з підшкірною жировою клітковиною -- 20 кг, що відповідно становить 4-6% і 16-17% від загальної маси тіла. За кількістю (1011) та щільністю клітин (6 млн/см2) шкіра є найбільшим органом людини.

Шкіра -- надзвичайно складний за будовою багатофункціональний орган, її зовнішній вигляд і стан -- малюнок, колір, пружність, еластичність -- непостійні і перебувають у прямій залежності від загального стану організму, віку, статі, раси, кліматичних умов, спадкових особливостей і від того, наскільки ретельним є догляд за шкірою. [3]

Завдання косметики -- дбати про естетичний вигляд шкіри. Щоб ефективно виконувати це завдання, фахівець має знати структуру і функції шкіри. Потрібно розібратися, які шари шкіри вступають у безпосередній контакт із косметичними засобами, що при цьому відбувається і як це впливає на зовнішній вигляд шкіри.

Функції шкіри:

захисна -- захищає внутрішні органи від фізичного, хімічного і біологічного впливу навколишнього середовища;

терморегуляторна -- регулює температуру тіла;

сенсорна - численні рецептори дають нам змогу відчути і слабкий подув вітерцю, і легкий дотик травинки;

секреторна -- через шкіру виділяються жир, піт і продукти обміну речовин;

обмінна -- забезпечує обмін речовин та енергії між організмом і навколишнім середовищем;

дихальна -- близько 1-2% повітря людина поглинає через шкіру залежно від фізичного навантаження;

імунна -- клітини Лангерганса, а також тучні і плазматичні клітини, що знаходяться в шкірі, є елементами імунної системи.

Будова шкіри

Шкіра складається з трьох шарів (мал.2.):

-- епідермісу (зовнішня частина);

-- дерми, або власне шкіри (серединна частина);

-- гіподерми, або підшкірного жирового шару (внутрішня частина).

Крім того, існують придатки шкіри: волосся (довге, щетинисте і пушкове), залози (сальні, потові) і нігті. [5]

Мал. 2.Будова шкіри: І -- епідерміс: 1 -- роговий шар; 2 -- блискучий шар; 3 -- зернистий шар; 4 -- шипуватий шар; 5 -- базальний шар. II -- дерма, або власне шкіра: 6 -- сосочковий шар; 7 -- сітчастий шар. ІІІ -- підшкірна клітковина; (V -- потова залоза; V -- волосяний фолікул; VI -- сальна залоза

Епідерміс - це зовнішній, постійно оновлюваний шар шкіри, що не має судин і відділений від глибше розташованого шару дерми базальною мембраною (Мал.3). Межа між епідермісом і дермою є звивистою: епідерміс епітеліальними тяжами проникає в дерму, а сосочки власне шкіри -- в епідерміс. У людського ембріона ця розмежувальна лінія майже пряма; звивистість поступово зменшується в міру старіння.

Епідерміс складається з п'яти шарів: базального, шипуватого, зернистого, блискучого і рогового.

Базальна мембрана -- дуже важливе утворення, що нагадує каркас, сплетений з колагенових волокон і просочений гелеподібною речовиною. Вона служить фільтром, що не пропускає в дерму великі заряджені молекули, і через який в епідерміс надходять усі поживні речовини.

Клітини Лангерганса, так звані «периферичні вартові» імунної системи, належать до макрофагів і виконують роль «стражів порядку», захищаючи шкіру від зовнішнього впливу, а також керують діяльністю інших клітин за допомогою регуляторних молекул.

Роговий шар є поверхневим. Він складається з пластинчастих без'ядерних ороговілих клітин; стійкий проти хімічних, фізичних і механічних впливів і погано проводить електрику і тепло.

На різних ділянках тіла товщина епідермісу неоднакова: найбільша на долонях і підошвах, найменша на обличчі, животі, в ділянці складок і згинальних поверхонь кінцівок.

Дерма, або власне шкіра, відіграє роль каркаса, що забезпечує механічні властивості шкіри -- її міцність, пружність, еластичність. Дерма розташована безпосередньо під епідермісом і відділена від нього базальною мембраною, яка утворює вирости у бік епідермісу -- сосочки. Завдяки такій будові забезпечується міцне з'єднання дерми та епідермісу. Між дермою і гіподермою (підшкірно-жировою клітковиною) чіткої межі немає. Товщина дерми коливається від 0,5 до 5 мм.

Третім, найглибшим шаром шкіри є гіподерма, або підшкірно-жирова клітковина. Вивчення будови та функцій шкіри дуже важливе для розуміння дії косметики на неї. Адже володіючи цими основами людина може підібрати належний шлях піклування за цим найбільшим органом, а фахівці - розробляти та виготовляти нові і більш ефективні та безпечні косметичні засоби.[5]



[10]

Рис.3. Будова епідермісу: І -- базальна мембрана; II -- базальний шар; III -- шипуватий шар; IV -- зернистий шар; V-- роговий шар; 1 -- корнеоцит; 2 -- меланоцит; 3 -- клітина Лангерганса; 4 -- кератиноцит

4. Деякі види косметичних засобів. Клітинна косметика. Побічна дія косметичних засобів

Відомо, що, завдяки наявності ліпідної плівки і рогового шару, шкіра має дуже низьку проникність, вона захищена від несприятливих впливів навколишнього середовища, перепадів температури, вологості тощо. Основне призначення косметичних засобів полягає в збереженні і зміцненні цього захисного бар'єра. Крім того, біологічно активні речовини (БАР), що входять до складу косметичних засобів, повинні стимулювати кровообіг, сприяти зволоженню і живленню глибоких шарів шкіри.

Існують дві великі групи БАР: жиро - та водорозчинні.

Жиророзчинні БАР здатні самі проникати через ліпідний бар'єр і роговий шар епідермісу, а водорозчинні -- нездатні. Для того, щоб високомолекулярні і водорозчинні БАР досягли мети, до складу косметичних засобів уводять речовини-провідники, так звані енхансери. Це такі широко відомі в косметиці препарати: димексид, гліцерол, сквален, лінолева, ліноленова, молочна і гліколева кислоти, лецитин, ліпосоми, вітамін Е, деякі ферменти, олії ши, жожоба, іланг-іланг та ін. Наявність цих препаратів у складі лосьйонів, кремів, масок передбачає глибоке проникнення всіх компонентів у шкіру.

Головним критерієм при визначенні засобу як косметичного є його вплив на шкіру чи її придатки з метою очищення чи поліпшення естетичного вигляду.

За метою застосування косметичні засоби можна умовно поділити на:

-- гігієнічні;

-- профілактичні;

-- декоративні.

За формою випуску косметичні засоби діляться на:

-- гелі;

-- скраби;

-- лосьйони, тоніки, молочко;

-- активні сироватки;

-- креми;

-- маски;

-- ампульні препарати.

Наведені переліки є умовними, тому що з'являються все нові й нові косметичні засоби та методи впливу на шкіру.

До групи гігієнічних засобів входять різноманітні препарати для повсякденного очищення шкіри обличчя, тіла, волосся, тобто мила, гелі, шампуні та скраби різних видів.

До групи профілактичних косметичних засобів належать тоніки, лосьйони, сироватки, креми, маски. Саме ці препарати становлять основний інтерес для косметика, тому що з їхньою допомогою можна поліпшити зовнішній вигляд шкіри і дещо призупинити природні процеси старіння.

Декоративні косметичні засоби -- це помади, рум'яна, пудри, тіні, лаки для нігтів і волосся тощо. Особливе місце в цій групі займають засоби для камуфлюючого макіяжу. [6]

1. Механізм проникнення активних компонентів косметичних засобів у шкіру

Виходячи з особливостей будови шкірного покриву, розрізняють три шляхи проникнення речовин через шкіру:

-- по міжклітинних проміжках. Таким шляхом проникають тільки жиророзчинні речовини, тому що міжклітинна речовина є сумішшю ліпідів;

-- через цитоплазматичну мембрану клітин епідермісу;

-- через волосяні фолікули, сальні і потові залози.

Чим менша молекулярна маса речовини, тим легше, швидше і глибше вона проникає у шкіру. До таких речовин належать гормони багатьох видів, амінокислоти, антиоксиданти (вітамін Е, вітамін С), гліколева кислота, основна кількість ароматичних есенцій. Речовини з великою молекулярною масою ніби «застряють» у роговому шарі епідермісу. [6]

Клітинна косметика

Вчені завжди шукали такі косметичні засоби, які могли б дати негайний ефект, а потім підтримувати його тривалий час. З цією метою лікарі використовували органи і тканини тварин. Унікальні властивості ембріональних тканин були виявлені медиками Росії і Швейцарії незалежно один від одного понад століття тому.

Протягом наступних років не припиняються фундаментальні дослідження механізмів біологічної активності ембріональних тканин. Клітини ембріонів містять величезну кількість БАР: ферменти, фактори росту та ін.

У процесі природного старіння організму поступово знижуються опірні можливості імунної системи, розвивається гормональний дисбаланс, знижується рівень обмінних процесів у клітинах. На цьому тлі препарати клітинної косметики активізують діяльність клітин, відновлюють механізм саморегуляції. За вихідний матеріал беруть овець, як «найчистіших» в екологічному аспекті тварин; риб, морських їжаків, водорості деяких видів та ін. Для обробки матеріалу і збереження його біологічних властивостей використовуються методи глибокого заморожування, ліофілі-зації, екстрагування тощо.

Біологічна дія клітинної косметики полягає у живленні, зволоженні, захисті шкіри, а також у поступовому відновленні втрачених механізмів життєдіяльності, тобто має місце не стимулюючий вплив, а регуляція налагодження власних механізмів. Саме тому клітинна косметика сьогодні -- один з основних напрямків у боротьбі зі старінням шкіри. [8]

Побічні дії косметичних засобів

Сьогодні кожна людина регулярно використовує 4-5 видів продуктів косметичної промисловості.

Статистичні дані про частоту ускладнень, викликаних косметичними засобами, виявляють коливання в широких межах від 2% до 20%. Дані різних авторів варіюють залежно від характеру косметичної продукції і моди на ті чи інші ЇЇ види. Так, протягом 1920-1939 pp. у перукарів виникали професійні екземи від препаратів для хімічної завивки; а нині спостерігаються актуальні ускладнення у вигляді дерматитів, спричинені фарбою для волосся, кремами для обличчя і гримом для очей.

Практика роботи в косметичному салоні засвідчує, що періодично перевірені методики і добре вивчені косметичні препарати можуть викликати парадоксальні реакції у клієнтів.

Це, насамперед, алергічні реакції, які можуть перебігати у вигляді еритеми, кропивниці, набряку Квінке, нападів бронхіальної астми, риніту. Можливі також фототоксичні реакції, що виникають після прийому гормональних контрацептивних препаратів, антибіотиків тетрациклінового ряду, ретиноїдів, а також після зовнішнього застосування деяких ефірних олій (цитрусові, бергамот), АНА-кислот, кремів, до складу яких входить вазелін. Фототоксичний ефект можуть викликати парфуми, туалетна вода, рум'яна і пудри деяких видів. Якщо у всіх наведених вище випадках клієнта не попереджено про обов'язкове і регулярне застосування сонцезахисних засобів, то у нього можлива поява гіперемії, набряку відкритих ділянок шкіри й утворення пухирів. Надалі на цих ділянках шкіри утворюється вогнище стійкої гіперпігментації, яке майже не піддається корекції. Косметичні засоби з позначкою «гіпоалергенний препарат» не гарантують відсутності алергічних реакцій. [6]

5. Нізасфери, їх джерела та застосування в косметології

Нізасфери - водні наноемульсії масел, олійних екстрактів рослин і БАР, стабілізовані зо особливою технологією: як емульгатор і стабілізатор використовують блок-кополімер оксидів етилену і пропілену - емульсійний віск. Малий розмір крапель ( в середньому 200-400 нм) забезпечує швидке проникнення в роговий шар. Для виготовлення нізасфер можуть бути використані масла шипшини, волоського горіха. Кедрових горіхів, розторопши, оливкова олія, кокосова олія, пальмова олія, пальмова олія, тощо, а також масляні екстракти ромашки, деревію, череди волошки, чебрецю, шипшини, квіток липи, звіробою, кропиви.[7]

Можна зробити акцент на двох більш доступних джерел нізасфер : олія горіха волоського, оливкова олія.

Рис.

Juglans regia

Горіхові - Juglandaceae

Насіння горіха волоського - semina juglandaceae

Короткий опис рослини: дерево родини горіхових висотою 30 м і більше та діаметром до 1,5 м. Ці горіхи мають плоди, покриті твердою деревною шкаралупою, що складається з двох половинок. Внутрішня порожнина шкаралупи розділена неповними перегородками, між якими розташоване ядро. Залежно від кількості таких перегородок ядра у горіхів можуть відділятися легко або, навпаки, погано. Шкаралупа горіхів буває тонкою (до 1,3 мм), середньою (1,3 - 1,8 мм) і товстою (більше 1,8 мм). Горіхи з гладкою поверхнею і невеликою кількістю внутрішніх перегородок цінуються вище. При лущенні горіхів з тонкою шкаралупою вихід ядра складає 53-61%, а горіхів з товстою шкаралупою - 42-43% маси горіхів.[15]

Історія

Волоський горіх ще називають грецьким. Проте тому, хто познайомиться з історією волоського горіха, доведеться визнати, що ця друга назва присвоєна йому неправильно. Адже батьківщина цієї рослини - Середня Азія і деякі райони Кавказу, де вона була введено в культуру ще до нашої ери. Але до нас її плоди завозили переважно з Греції, звідки і пішла ця назва. У Середній Азії, особливо на схилах Ферганського і Чаткальського хребтів Західного Тянь-Шаню, є великі плодові ліси, головною породою в яких є волоський горіх. Волоський горіх, очевидно, відігравав велику роль у харчуванні первісної людини. У пальових будівлях на територіях перших поселень людини, виявлених археологами в Швейцарії, Італії та деяких інших країнах, було знайдено багато волоських горіхів. Відомості про них зустрічаються і в різних письмових пам'ятках. У старозавітних книгах часто згадується про горіхи, які потрапили до Палестини з Персії, яку вважали батьківщиною волоського горіха. Був у великій пошані і вважався ласощами волоський горіх у стародавніх римлян і скіфів. З найдавніших часів про волоський горіх існує безліч легенд. Одна з них пов'язана з його протиотрутною дією. Коли римський полководець Помпей Великий переміг царя Мітрідата VI, то знайшов у його палаці рецепт засобу, який пропонувалося приймати щоранку натщесерце, щоб оберегти себе від дії небезпечних отрут. Цей дивовижний засіб складався з двох грецьких горіхів і з двох винних ягід з листям і сіллю. [4]

Хімічний склад

У листі волоського горіха містяться хінони (нафтохінон юглон, ?-гідроюглон, ?-гідроюглон), флавоноїди (гіперозид, 3-арабінозид кверцетину, 3-арабінозид кемпферолу), вітамін B, аскорбінова кислота (4-5%), дубильні речовини (3-4 %), елагова і галусова кислоти, кавова кислота (0,1%), каротиноїди, у складі яких виявлено ?-каротин (близько 30 мг), віолаксантин, флавоксантин, криптоксантин, ефірна олія (до 0,03%).Ядра плодів містять жирну олію (до 60-76%), білкові речовини, вітаміни К і Р, амінокислоти (аспарагін, цистин, глутамін, серин, гістидин, валін, фенілаланін). Жирна олія складається з гліцеридів лінолевої, олеїнової, стеаринової, пальмітинової і ліноленової кислот.

Розповсюдження

Головними виробниками волоського горіха є США, Китай, Туреччина, Іран та Україна. Причому, в Європі культурних промислових садів найбільше у Франції, а вирощується його найбільше в Україні.

Корисні властивості

У ядрах волоських горіхів міститься (у %): жиру 45,5 - 77,0; азотистих речовин 8,7 - 18,9; води 3,3-5,7; безазотистих речовин 7,9-19,4; клітковини 2 ,5-7, 6; зольних речовин 1,4-2,3. Горіхи багаті вітамінами, особливо вітаміном С, менше - вітамінами А і групи В. Незрілі горіхи виключно багаті вітаміном С - від 1000 до 3000 мг на 100 г.

Як стверджують фахівці з дієтології, волоський горіх - виключно цінний продукт харчування, в якому міститься дуже багато корисних речовин. Особливо корисний для організму жир горіхів: він дуже багатий ненасиченими жирними кислотами - лінолевою, ліноленовою і олеїновою. Останнім часом фахівці встановили велике значення цих кислот для профілактики атеросклерозу.

За вмістом білкових речовин, волоські горіхи наближаються до м'яса, риби і деяких молочних продуктів. У них дуже багато незамінних амінокислот, а білок волоського горіха за складом стоїть на одному з перших місць серед рослинних продуктів. Вуглеводів в горіхах небагато, а це означає, що вони хороші і для хворих на діабет. У горіхах багато мінеральних солей - калію, кальцію, фосфору і заліза, а також мікроелементів, які входять до складу різних ферментів, що впливають на обмінні процеси і беруть участь у кровотворенні. За вмістом йоду і цинку горіхи перевершують багато інших рослинних продуктів. Не випадково волоські горіхи корисні всім - дітям і дорослим, здоровим і хворим. Лікарі рекомендують вживати горіхи в поєднанні з медом в період одужання після важких хвороб, разом з фруктами і медом - для лікування недокрів'я, при поганому збільшенню маси тіла у дітей, при недостачі грудного молока у матерів, що годують груддю.[12]

Волоський горіх у медицині

Фармакологічні властивості

Препарати з волоського горіха володіють бактерицидними, протизапальними, протисклеротичними, протиглистовими, загальнозміцнюючими, в'яжучими, закріплювальними, проносними (кора коренів), помірно цукрознижувальними, кровоспинними, ранозагоювальними та епітелізуючими властивостями. Листя мають ранозагоювальну, антимікробну і протизапальну дію.

У ядрах волоських горіхів багато магнію, який володіє судинорозширювальною і сечогінною діями, а також багато калію, здатного виводити натрій з організму і збільшувати сечовиділення. Все це забезпечує їх гіпотензивний ефект.[9]

Застосування в народній медицині

Горіхові плоди (ядра) застосовуються в натуральному, подрібненому і смаженому вигляді. З них готують варення або змішують з медом. Товчені ядра з медом дуже корисні для хворих на туберкульоз, рак і взагалі для всіх ослаблених людей.

Горіхи вважаються прекрасним засобом при гіперацидній формі гастриту або виразки шлунку, що супроводжуються підвищеним виділенням шлункового соку. Горіхові плоди застосовуються як протиглистові засоби при дрібних паразитах. Подрібнені горіхи використовуються для лікування синців та слідів від ударів, а в пережованому вигляді - для лікування виразок.

У стародавній таджицької медицині горіхи призначали при нетравленні шлунка. Вважається, що вони зміцнюють мозок, серце і печінку, загострюють відчуття.

Незрілі плоди горіха в поєднанні з сольовим проносним використовують для боротьби з круглими глистами.

Настій листя приймають при склерозі мозкових і серцевих судин, туберкульозі, рахіті у дітей, для поліпшення обміну речовин і зниження цукру в крові; зовнішньо - у вигляді примочок, ванн, обмивань при гнійних висипах, лишаях, екземі, як ранозагоювальний засіб, а також для полоскання порожнини рота і горла при різних запальних захворюваннях і кровотеч ясен.

Варення з горіхової шкаралупи застосовується при запальних процесах в нирках або при хронічній формі нефриту чи пієлонефриту.

Горіхи і горіхова олія вважається дієтичним продуктом при атеросклерозі, вони корисні при захворюваннях печінки, хронічних колітах, що супроводжуються запорами.

У народній медицині горіхова олія вважалася кращим засобом від гангрени. Її застосовували при сечокам'яній хворобі, при затримці менструації, нею також змазували ділянки шкірних покривів, уражених лишаями. Крім того, при запаленні очей пір'їнкою закапували в око кілька крапель горіхової олії, особливо дня оберігання очей при захворюванні віспою, кором, краснухою і скарлатиною, також використовували олію для змазування при опіках і тріщинах сосків грудей.

Кора з кореня - сильна протиотрута і блювотний засіб.[13]

Олія волоського горіха: склад, властивості, застосування і лікування.

Волоський горіх з давніх часів вважається плодом мудрості та інтелектуального розвитку. Ще в древній Персії серед учених мало місце висловлювання, зафіксоване в жодному медичному трактаті, що плід волоського горіха - це мозок, а вичавленим з нього масло - розум. На жаль сучасні дослідження не знайшли цьому обгрунтованих доказів, але тим не менше корисність волоського горіха і його похідних ніхто не візьметься заперечувати.

Олію волоського горіха отримують з його ядер методом холодного віджиму. Воно має красивий бурштиновий відтінок, оригінальний смак і насичений горіховий аромат. У силу такого яскраво вираженого запаху олія волоського горіха не рекомендується використовувати для створення витончених ароматичних композицій.

Склад і властивості

Олія волоського горіха представляє собою джерело корисних речовин і мікроелементів. До його складу входять: поліненасичені жирні кислоти, зокрема лінолева і ліноленова; ретинол і каротиноїди, які потрапляючи в організм людини з їжею перетворюються в той же вітамін А; вітаміни Е, С; вітамінна група В, а також мікро-і макроелементи, такі як йод, залізо, кальцій, магній, цинк, мідь і ряд інших. Це масло рекордсмен за вмістом вітаміну Е і жирних кислот омега-3 і омега-6, які складають до 77% його речовини.

Таблиця. Головні компоненти. Опис.

Трив. назва	Систематична назва (IUPAC)	Хімічна формула	IUPAC форм. (с мет.кінця)	IUPAC фор. (карб.кінця)	Раціональна напіврозвернути формула
ліноленова кис.	цис,цис,цис-6,9,12-октадекатрієнова кислота	С17Н28COOH	18:3щ6	18:3Д9,12,15	СН3-(СН2)-(СН2-СН=СН)3-(СН2)6-СООН
Лінолева кис.	цис,цис-9,12-октадек. кислота	С17Н31COOH	18:2щ6	18:2Д9,12	СН3(СН2)3-(СН2-СН=СН)2-(СН2)7-СООН

Застосування

Завдяки своєму унікальному складу, олія волоського горіха може використовуватися в кулінарії, в косметології і в лікувально-профілактичних цілях. Його регулярне застосування чинить на організм омолоджуючу дію, підвищує життєвий тонус, виводить з організму радіонукліди, знижує рівень холестерину в крові, зміцнює захисні функції організму і підвищує його опірність до радіаційного впливу.

Лікування олією волоського горіха

Олія волоського горіха рекомендують як допоміжне лікування при наступних захворюваннях:

· запалення слизових;

· онкологічні захворювання;

· туберкульоз;

· хронічний артрит;

· хронічний коліт;

· отит;

· цукровий діабет;

· запор;

· виразкові захворювання шлунка і кишечника.

Як профілактичний засіб воно незамінне для людей, що мають схильність до атеросклерозу, серцево-судинних захворювань, хвороб печінки, а також для тих, у кого порушений обмін речовин. Його радять вживати під час відновного періоду після перенесених операцій і важких хвороб.

Крім усього іншого, це ще й своєрідний афродизіак. Вхідний до складу олії особливий рослинний фермент підсилює кровообіг в зоні статевих органів і стимулює утворення сперматозоїдів у чоловіків.

Корисно воно й для вагітних жінок, тому що, входить до його складу вітамін Е, відіграє важливу роль для правильного розвитку плоду і знижує токсікозние прояви.

Олія волоського горіха для зовнішнього застосування сприяє швидшому загоєнню ран, порізів, опіків і запалень. Воно також ефективно для боротьби з варикозним розширенням вен.

Використання масла волоського горіха в кулінарії не дуже популярно в нашій країні, але завести таку звичку буде не зайвим для кожного з нас. Воно доповнить і поліпшить смак салатів зі свіжих овочів, може стати родзинкою холодного соусу. На ньому можна смажити м'ясо і додавати при приготуванні домашньої випічки. Багато східні страви готуються тільки на основі масла волоського горіха, а вже про їх смакових характеристиках навряд чи хто буде сперечатися.

Олія волоського горіха в косметології для шкіри і волосся

Олія волоського горіха знайшла широке застосування в косметології, так як завдяки містяться в ньому вітамінів та мікроелементів, підходить для будь-якого типу шкіри, зволожуючи, тонізуючи і живлячи її. Воно є складовим великої кількості кремів, бальзамів і засобів для гігієни тіла.

Використовуване в чистому вигляді, воно легко і рівномірно розподіляється по шкірі, швидко вбирається і робить шкіру ніжною і шовковистою. Особливо рекомендується власницям чутливою і схильною до подразнення шкіри, тому що має властивість заспокоювати і охолоджувати. Оптимально для сухої шкіри, усуває тріщини на тілі і губах.

Олія волоського горіха, за рахунок поліненасичених жирних кислот і антиоксидантів (вітаміни А, Е, С), має регенеруючі і омолоджуючі властивості, відповідно може використовуватися як засіб для боротьби з віковими змінами шкіри, зокрема для профілактики та позбавлення від дрібних зморшок . При регулярному нанесенні на тіло, підтягує шкіру, роблячи її гладкою і пружною.

Олію волоського горіха застосовують і для зміцнення волосся. Для цього його можна не тільки включити в свій раціон харчування, але і робити на його основі «домашні» маски. До прикладу з додаванням яєць і меду. Склад маски: олія волоського горіха 2 ст.л., яйце 1 шт., Мед 1 ч.л. Всі інгредієнти перемішати, попередньо збивши яйце. Отриману суміш вмассирувати в шкіру голови, обмотати теплим рушником і залишити на півгодини. Після вимити голову вашим звичайним шампунем. Маска надасть стимулюючу дію на кровообіг, волосся отримають додаткове харчування, стануть міцними, здоровими і податливими в укладанні.

Олія волоського горіха для засмаги

Якщо ви не довіряєте представленим на косметичному ринку засобів для засмаги, зверніть увагу на натуральне масло волоського горіха. Його можна приймати з їжею, захищаючи тим самим організм і шкіру зсередини, а можна наносити прямо на тіло як звичайне масло для засмаги. Крім того, вважається, що це масло ефективно для збереження та підтримки вже придбаного засмаги. Воно здатне поліпшити колір і продовжити «життя» ваше бронзової шкіри.

Олія волоського горіха для схуднення

Олію волоського горіха по достоїнству оцінять ті, хто бореться із зайвою вагою, так як це відмінний . Жироспалюючий і дієтичний продукт. Воно є чудовим джерелом енергії, вітамінів, інших корисних речовин і при цьому дуже легко засвоюється організмом. Це незамінний продукт багатьох здорових дієт.

Його можна додавати в їжу, а можна вживати натщесерце (за 30 хвилин до їжі) у кількості однієї чайної ложки (для дорослих) до 3 разів на день. Курс застосування необмежений, протипоказань немає. [14]

Рис.



Маслина європейська

Olea europaea

Маслинові - Oleaceae

Плоди маслини - Fructus Olivae

Короткий опис рослини: вічнозелене дерево родини маслинових. Листки супротивні, майже сидячі, цілісні, ланцетні або видовжено-яйцевидні, цілокраї, 5--10 см завдовжки, зверху темно-зелені, зісподу залозисто-сріблясті. Квітки правильні, дво- або одностатеві, в китицях, які розміщені супротивно в пазухах листків; віночок білуватий, зрослолистий, з довгою трубочкою і чотирироздільним відгином. Плід -- кістянка. Цвіте у травні--червні. Плоди достигають у вересні-- жовтні.[15]

Історія

Вважається, що маслина європейська введена в культуру в Сирії, хоча вже старогрецькі і давньоримські джерела вказують про її розведення від Іспанії до Сирії і східніше. З античних часів маринували як стиглі, так, судячи з розкопок в Помпеї, і зелені її плоди. Проте широкому поширенню ця культура зобов'язана в основному олії, що легко вичавлюється із стиглих плодів : його виробництво, ймовірно, одного віку з виноробством. Маслинову олію споживали, використали як паливо.[4]

Хімічний склад

Плоди маслини європейської містять жирну олію (до 70%), антоціани, фенолкарбонові кислоти (кавова, пірокатехінова), пектинові речовини, катехіни, каротиноїди, токофероли та інші речовини. До складу жирної олії входять гліцериди олеїнової (до 80%), пальмітинової (до 10%), стеаринової (5--8%), лінолевої, арахінової та інших кислот. У листі є глікозиди, органічні кислоти, маніт, гіркі й дубильні речовини, флавоноїди, ефірна олія та інші речовини.

Поширення

Культурна маслина відбувається, ймовірно, від маслини золотистої, такої, що мешкає в Північній Африці. У культуру введена в країнах Близького Сходу задовго до нашої ери і звідси поширилася по усьому Середземномор'ю, а звідти і в інші райони світу. Рід маслина включає 20 видів, поширених переважно в гірських тропічних і субтропічних районах Старого Світу.

Корисні властивості

З плодів маслини європейської добувають медичну, харчову і технічну олію. Прованська олія (Oleum Olivarum) застосовується при гіперацидному гастриті, виразковій хворобі шлунка, жовчнокам'яній хворобі, при отруєннях (вживають поперемінно з теплою водою і з теплим молоком), як легкий проносний засіб при запорах, як основа для лініментів та інших галенових препаратів та як розчинник для препаратів, які використовують у вигляді ін'єкцій (камфора, препарати статевих гормонів та їхніх аналогів тощо). Як зовнішній засіб олію використовують при потертостях, укусах бджіл, ос і джмелів. Прованська олія має високі харчосмакові якості, вживається в їжу і для виготовлення особливо цінних консервів. Технічну олію використовують у миловарінні тощо. Плоди споживаюсь консервованими і засоленими. В народній медицині настої з свіжого або сухого листя рослини користуються репутацією ефективного гіпотензивного засобу. Настій із свіжого листя діє ефективніше, ніж із сухого. Гіпотензивні властивості екстрактів із листя маслини підтверджено експериментальними спостереженнями. Введення екстракту всередину зумовлює у дослідних тварин зниження артеріального тиску, підвищення діурезу, уповільнення перистальтики кишечника, порідшання і поглиблення дихання. З готових аптечних препаратів використовують цистенал, холагол і оліметин. Останній застосовують як жовчо- і сечогінний, спазмолітичний та протизапальний засоби при лікуванні і для профілактики нирковокам'яної і жовчнокам'яної хвороби.[12]

Застосування в медицині Кращі сорти олії вживають в ліках для внутрішнього вживання, в емульсіях як обволікаюче, пом'якшувальне і ніжне проносне засобу при жовчно-кам'яній хворобі. Крім того, його використовують як розчинник деяких лікарських речовин, призначених для підшкірного і внутрішньом'язового введення. "Дерев'яну" олію використовують зовнішньо як основу для мазей, пластирів.[9]

Застосування в народній медицині В народній медицині олію маслини застосовували як проносне при замках, як болезаспокійливе при шлункових кольках, антитоксичне при отруєннях(поперемінно з теплим молоком і теплою водою), зовнішньо - при забиттях, укусах бджіл, ос. У експерименті було показано, що екстракт маслини при внутрішньому введенні тваринам викликає зниження артеріального тиску, що пояснюється впливом на периферичні посудини, підвищує діурез, уповільнює перистальтику кишечника, урежает і поглиблює дихання. Екстракт зі свіжого листя активніший, ніж з сухих. У деяких країнах їм лікують гіпертонічну хворобу.[13]