Діагностика лейкозу

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти та науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Кафедра біофізики та біоінформатики

ЗВІТ

про проходження виробничої індивідуальної практики

Виконала :

Студентка V курсу,блб-52з

Костур Л.В.

Перевірила:

доц. Гарасим Н.П.

Львів-2015



Зміст

Вступ

Розділ I. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Характеристика та етіологія лейкозу

1.2 Фактори ризику розвитку лейкемії.Патогенез та клінічна картина

1.3 Діагностика лейкозів

1.4 Трансплантація кісткового мозку

1.5 Побічні ефекти лікування

1.6 Лікування після пересадки кісткового мозку

Розділ II. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Характеристика об'єкта дослідження

2.2 Виготовлення фіксованих препаратів

2.3 Загальні методи фарбування

2.4 Метод фарбування зрізів гематоксилін-еозином

2.5 Метод фарбування гістопрепаратів Романовського-Гімза

Розділ III.РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Висновки

Список літератури

ВСТУП

Чому розвивається лейкемія у дітей? Як вона проявляє себе і яким чином лікується? Які ж саме інфекції можуть зробити подібний вплив на організм дитяти? Ці і багато інших питань цікавлять всіх онкологів світу.

Лейкемімя (білокрів'я) - онкологічне захворювання клітин крові, що уражає кістковий мозок і інші кровотворні органи. Основною ознакою лейкемії є велика кількість лейкоцитів. Ці клітини, що дегенерували і втратили захисні функції нормальних лейкоцитів, знищують здорові клітини, після чого пацієнт стає беззахисним перед будь-якою інфекцією. Лікування таких хворих проводиться за допомогою опромінення і цитотоксичних препаратів для придушення розмноження клітин, що дегенерували, або трансплантацією кісткового мозку (Gross S., 1996).

За останні роки відмічається виражена тенденція до зростання цієї важкої патології як серед дорослих, так і серед дітей (омолодження). Зберігається висока летальність, зростає частота випадків нелімфоїдних форм лейкемії. Тому проблема лейкемії у педіатричній практиці надзвичайно висока.

Розкриття етапів лейкозного процесу має велике практичне значення, оскільки головний його сенс полягає у пошуках цитостатичних препаратів, адекватних кожному етапу злоякісності.

Метою даної роботи є оволодіти методами фарбування кісткового мозку та діагностувати на гістопрепаратах лейкози.

Завдання:

Навчитися виготовляти гістопрепарати кісткового мозку.

Вивчити метод фарбування тканин гематоксилін-еозином та провести аналіз зразків кісткового мозку.

Освоїти метод фарбування препаратів Романовського-Гімзе.

лейкоз гістопрепарат кістковий мозок

Розділ 1.ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Характеристика та етіологія лейкозу

Лейкоз - злоякісне захворювання системи крові, яке характеризується переважанням процесів розмноження клітин кісткового мозку, а іноді появою патологічних вогнищ кровотворення у інших органах. Лейкози за своїм походженням близькі до пухлин. До лейкозів відноситься широка група захворювань, різних за своєю етіологією. При лейкозах злоякісний клон утворюється з незрілих гемопоетичних клітин кісткового мозку (Воробьева А.И., 1985).

Термін "лейкоз" запропонував в 1921 р. Еллерман. Даний вид раку розвивається в кістковому мозку, в м'якій губчастій частині кістки, відповідальної за відтворення кров'яних клітин. Якщо у дитяти розвивається лейкемія, кістковий мозок виробляє незрілі білі кров'яні клітини, які не здатні перетворюватися в нормальні клітини крові. Лейкозні клітини відтворюють самі себе, таким чином, клонуючи хворі ракові клітини крові. Лейкемії займають майже половину всіх злоякісних новоутворень, що зустрічаються в дитячому віці. За даними Peller лейкемія становить 44% випадків усіх злоякісних новоутворів у дітей Англії, в США - 47%. В той же час у дорослих частка лейкемій в структурі онкопатології складає від 1,0 до 3,5%. Пік захворюваності гострою лекемією у віці 3-4 р. В родині, де є хворі на лейкемію, ризик також захворіти гострою лейкемією у 3-4 роки вищий, ніж у інших сім'ях. У дітей віком 0-14 р. лекемія частіше зустрічається у хлопчиків: 4,4 % на 100 тис. населення, у дівчаток: 3,2 % на 100 тис. населення (Данія). У такому місті як Івано-Франківськ ймовірність лейкозу до дев'яти випадків серед дітей на протязі року (Алексеев Н.А., 1998).

Після Чорнобильської катастрофи значно зросла увага до проблем дитячої онкогематології. Гематологи вважають, що унаслідок аварії на ЧАЕС з'явилися нові форми хвороби, які важко піддаються лікуванню і частіше почали реєструвати природжений лейкоз.

За останні роки відмічається виражена тенденція до зростання цієї важкої патології як серед дорослих, так і серед дітей (омолодження). Зберігається висока летальність, росте частота випадків нелімфоїдних форм лейкемії. Тому проблема лейкемії у педіатричній практиці надзвичайно висока. Частота виникнення лейкемій у дітей відноситься до гострих форм лейкемії, оскільки хронічні форми у дітей зустрічаються рідко, а хронічна лімфобластна лейкемія у дітей ще не описана.

До теперішнього часу етіологія гострого лейкозу до кінця не встановлена. Сучасна концепція етіології і патогенезу заснована на припущенні про етіологічну роль різних ендогенних і екзогенних чинників (онкогенні віруси, несприятливі чинники зовнішнього середовища, іонізуюча радіація і т.д.), що призводять до мутації соматичних або зародкових клітин, що відносяться до системи кровотворення (Алексеев Н.А., 1989). Будь-яка причина лейкозу призводить до збою роботи імунної системи. Для того щоб людина захворіла лейкозом, досить щоб одна єдина кровотворна клітина перейшла в ракову. Вона починає швидко ділиться і дає початок клону пухлинних клітин. Живі ракові клітини, що швидко діляться, поступово займають місце нормальних і розвивається лейкоз. Із цього приводу існує багато різних думок. Деякі вчені вважають, що причиною лейкемії у дітей, в більшості випадків, є електромагнітне поле, яке утворює довкола себе побутова техніка, а зокрема комп'ютери. Американські вчені проводили дослідження на цю тему, які показали, що серед хворих лейкемією дітей більшість витрачали не менше двох годин на добу на ігри перед монітором комп'ютера. Випромінювання впливають на хромосоми, породжують в них різні мутації, що призводить до порушення кровотворення і лейкемії. Особливо чутливі до дії електромагнітного випромінювання діти шкільного віку, організм яких ще не сформувався: навіть всього декілька годин в тиждень, проведених біля комп'ютера, небезпечні для їхнього здоров'я. Хромосомні зміни виявляють приблизно в 60-70 % хворих. Передбачається, що вони виникають під впливом несприятливих чинників зовнішнього середовища: іонізуючого випромінювання, електромагнітного поля, хімічних речовин, бензолу, медикаментів, до складу яких входять алкаліруючі сполуки.

Ще один чинник, який може спровокувати розвиток лейкемії, - це звичайні інфекційні захворювання, на які хворіють всі діти. До такого висновку прийшли англійські вчені. Вони вважають, що, з одного боку, інфекції роблять добру справу для імунітету маляти, формуючи його. Але, з іншого боку, деякі віруси можуть призвести до тих самих хромосомних мутацій. При дії інфекції, як частина нормальної імунної відповіді, в кістковому мозку відбувається активне утворення білих клітин крові - лейкоцитів. У людей, що мають генетичну схильність до лейкемії, може відбутися збій, в результаті якого контроль над розмноженням цих клітин втрачається, що і призводить до їхніх патологічних змін і неконтрольованого поділу. Які ж саме інфекції можуть зробити такий вплив на організм дитяти? На жаль, на сьогодні вчені точно не можуть відповісти на це питання. Важливо відмітити, що для розвитку лейкемії одних вірусів не достатньо. Необхідна ще і наявність схильності організму до лейкемії. Цікаво і те, що на лейкемію частіше хворіють діти в промислово розвинених державах.

1.2 Фактори ризику розвитку лейкемії. Патогенез та клінічна картина

До факторів ризику лейкемії відносяться:

Вік - частіше хворіють діти у віці 2-4 років (“дитячий пік”), що відображає перенатальне походження захворювання і пов'язане з більшою напруженістю проліферативних процесів в системі В-лімфоцитів у плода, новонароджених і дітей грудного віку з наявністю латентного періоду до двох років і співпадає з особливо інтенсивною перебудовою кісткового мозку;

Стать - частіше хворіють хлопчики;

Діти з ознаками підвищеного фізичного розвитку, макросомією обличчя хворіють частіше. Підтвердженням цьому є те, що лейкемії у дітей більше поширені у Скандинавських країнах (країнах басейну Балтійського моря (естонці) - в зоні найбільше високорослих людей;

Діти з гіперплазією тимуса, з явними ознаками активізуючої дії на периферичну ланку імунної системи, зокрема лімфоцити периферийної крові (акселеративний лімфатизм - варіант конституції);

Діти від матерів до 35 років, у яких перед першими пологами були мед. аборти, загрози викидню в ранні терміни вагітності;

Лейкопенії, лімфоаденопатії під час інфекційних захворювань;

Провокуючі впливи, зокрема рентгенологічне дослідження під час вагітності матері, часті рентгенологічні обстеження органів грудної клітки дитини (опромінення кісткового мозку).

Основною ланкою в розвитку хвороби є те, що несприятливі чинники призводять до змін (мутацій) в клітинах кровотворення. При цьому клітини реагують неспинним ростом, неможливістю диференціювання і зміною швидкості нормального дозрівання. Тому всі клітини, які складають лейкемічну пухлину, є похідною однієї стовбурової клітини або клітини-попередника будь-якого напряму кровотворення.

Патогенез.

Виділяють лейкози гострий і хронічний (Романова А.Ф., 2002). Форма захворювання визначається не тривалістю і гостротою клінічних проявів, а будовою пухлинних клітин. До гострого відноситься лейкоз, клітинний субстрат якого представлений бластомою (незрілими клітинами), а до хронічного - лейкоз, при якому основна маса пухлинних клітин диференційована і складається, в основному, із зрілих елементів.

Швидкість росту залежить від долі активно проліферірующих клітин, їх генераційного часу, числа клітин з обмеженою тривалістю життя, швидкості втрати клітин. Коли лейкемічна популяція досягає певної маси, відбувається гальмування диференціювання нормальних стовбурових клітин і різко падає нормальне продукування. A. Mauer (1973), побудувавши математичну модель проліферації при гострому лімфобластному лейкозі, з врахуванням цих умов, обчислив час, необхідний для напрацювання з однієї патологічної клітини лейкемічного клона, масою 1 кг (1012 клітин), тобто для прогресування хвороби, - 3,5 років. Це час добре узгоджується з клінічними даними: пік захворюваності гострим лімфобластним лейкозом у дітей припадає на вік від 2 до 5 років. "Вибух" захворюваності гострим лейкозом в тих жителів, що перенесли атомне бомбардування Хіросіми, також стався через такий проміжок часу (Isbistej R.P., 1988).

Бластні клітини при гострому лейкозі втрачають ферментну специфічність. Клітини стають такими, що не диференціюються (Барышников А.Ю., 1985). Вони характеризуються: зміною ядра і цитоплазми (замість великих з'являються клітини неправильної форми із збільшенням площі ядра і цитоплазми; Володіють здатністю зростати поза органами гемопоезу (проліферати з лейкозних клітин знаходять в шкірі, нирках, головному мозку і в мозкових оболонках), вони нерівноцінні і представляють різні етапи прогресії;

мають стрибкоподібний відхід пухлини з-під цитостатичної дії, а також променевого, гормонального; наростання процесу у вигляді виходу бластних елементів в периферичну кров, переходу від лейкопенії до лейкоцитозу. Етапи пухлинної прогресії - це етапи злоякісності лейкозу. У основі даної прогресії лежить нестабільність генетичного апарату лейкозних клітин, яким властивий перехід з неактивного стану в активний. Розкриття етапів лейкозного процесу має велике практичне значення, оскільки головний його сенс полягає у пошуках цитостатичних препаратів, адекватних кожному етапу злоякісності (Вершинина С.Ф., 2005; Шиффман Ф.Д., 2000).

Клінічна картина.

Захворювання часто починається поволі з появи невизначених скарг на болі в кістках і суглобах, стомлюваність, зниження апетиту, порушення сну, підвищення температури тіла. Рідше спостерігають раптовий початок захворювання з вираженою інтоксикацією, геморагічним синдромом.

1) Шкірні покриви і слизові оболонки хворих бліді, рідше жовтяничні, інколи шкіра набуває землисто-зеленуватого відтінку. Можливі гінгівіти і стоматити (від катаральних до виразково-некротичних), лейкемічна інфільтрація шкіри і слизистих оболонок. Часто відзначають видиме збільшення лімфатичних вузлів. Вони мають щільноеластичну консистенцію, безболісні, не спаяні з навколишніми тканинами. Інколи визначають симптомокомплекс Мікуліча - симетричне збільшення слізних і слинних залоз унаслідок їх лейкемічної інфільтрації.

В цьому випадку за рахунок наряклості особи діти зовні нагадують хворих з епідемічним паротитом.

2) Геморагічний синдром - одна з найбільш яскравих і частих ознак. У хворих виявляють крововиливи в шкірі і слизових оболонках, кровотечі з носа, ясен і шлунково-кишкового тракту, гематурію, крововиливи в мозок (Крюков М.Г., 1998).

3) Болі в суглобах і кістках можуть бути обумовлені лейкемічною інфільтрацією синовіальної оболонки, появою окістних лейкозних інфільтратів, кровопролиттям в суглобову порожнину.

4) Частий симптом гострого лейкозу - гепатоспленомегалія. Можуть бути кардіоваскулярні розлади у вигляді тахікардії, глухості тонів серця, функціональних шумів; рідше відзначають розширення кордонів серця. Можливий розвиток пневмонії.

5) Ураження центральної нервової системи (нейролейкоз) розвивається унаслідок метастазування бластних клітин в нервову систему. Найчастіше це відбувається в початковий період захворювання у зв'язку з тим, що препарати, які вживаються для лікування лейкозу, не проникають через гематоенцефалічтний бар'ер. Найчастіше нейролейкоз виявляють у хворих на тлі нормальних показників кровотворення. Клінічна картина нейролейкозу розвивається поступово. З'являються запаморочення, головний біль, нудота, диплопія, болі в хребті і міжребер'ях. У деяких дітей відзначають різке збільшення маси тіла за короткий проміжок часу, болемію, що пов'язане з ураженням діенцефальної області. Інколи нейролейкоз виявляють випадково при клінічному обстеженні хворих.

У перебігу лейкозу виділяють три стадії (що необхідне для визначення лікувальної тактики):

I стадія - пік захворювання, період від початку клінічних проявів до здобуття ефекту від терапії, що проводиться.

II стадія - ремісія. Розрізняють повну і неповну ремісії. При повній клініко-гематологічній ремісії (тривалість не менше одного місяця) клінічних проявів немає, а в мієлограмі визначають не більше 5% бластних клітин і не більше 30% лімфоцитів. Неповна клініко-гематологічна ремісія супроводжується нормалізацією клінічних показників і гемограми, а в пунктах червоного кісткового мозку зберігається не більше 20% бластних клітин.

III стадія - рецидив захворювання. Частіше він починається з появи екстрамодулярних вогнищ лейкозної інфільтрації в яєчках, нервовій системі, легенях на тлі нормальних показників гемопоезу. При гематологічному рецидиві багато хворих не виявляють жодних скарг. У деяких дітей рецидив діагностують лише на підставі дослідження червоного кісткового мозку. Менш виражена симптоматика в період рецидиву гострого лейкозу пов'язана з безперервним комплексним лікуванням, стримуючим розвитком захворювання.

Перебіг.

При лейкозі пухлинна тканина спочатку розростається у місці локалізації кісткового мозку та поступово заміщує нормальні клітини кровотворення (Сєрова В.В., 1998). В результаті цього процесу у хворих лейкозом закономірно розвиваються різні варіанти цитопеній -- анемія, тромбоцитопенія, лімфоцитопенія, гранулоцитопенія, що призводить до збільшеної кровоточивості, крововиливів, зменшення імунітету з приєднанням інфекційних ускладнень.

Метастазування при лейкозі супроводжується появою лейкозних інфільтратів у різних органах - печінці, селезінці, лімфатичних вузлах та ін. В органах можуть розвиватися зміни, зумовлені обтурацією судин пухлинними клітинами - інфаркти, виразково-некротичні ускладнення.

Класифікація

Можна виділити п'ять основних принципів класифікації (Глузман Д.Ф., 2005):

За характером перебігу.

гострі, які перебігають менше року, та хронічні, що існують довгий час (однак необхідно відмітити, що гострий лейкоз ніколи не переходить у хронічний, а хронічний ніколи не загострюється - таким чином, терміни «гострий» та «хронічний» використовуються тільки для зручності; значення цих термінів у гематології відрізняється від значення в інших медичних дисциплінах);

За ступенем диференциювання пухлинних клітин:

недиференційовані,

бластні,

цитарні лейкози;

Згідно з цитогенезом. Ця класифікація засновується на уявленнях про кровотворення.

Гострі лейкози за цитогенезом поділяються на:

лімфобластний,

мієлобластний,

монобластний,

мієломонобластний,

еритромієлобластний,

мегакариобластний,

недиференційований.

Хронічні лейкози представлені лейкозами:

А. мієлоцитарного походження:

хронічний мієлоцитарний лейкоз,

хронічний нейтрофільний лейкоз,

хронічний еозинофільний лейкоз,

хронічний базофільний лейкоз,

мієлосклероз,

еритремія/справжня поліцитемія,

есенціальна тромбоцитемія,

Б. лімфоцитарного походження:

хронічний лімфолейкоз,

парапротеїнемічні лейкози:

мієломна хвороба,

первинна макроглобулінемія Вальденстрема,

хвороба важких ланцюгів Франкліна,

лімфоматоз шкіри - хвороба Сезарі,

В. моноцитарного походження:

хронічний моноцитарний лейкоз,

хронічний мієломоноцитарний лейкоз,

гістіоцитоз Х.

З точки зору данної класифікації можна говорити про відносний перехід хронічних лейкозів у гострі лейкози при тривалій дії етіологічних факторів (дія вірусів, іонізуючого випромінення, хімічних речовин тощо). Тобто окрім порушень клітин-попередників мієло- або лімфопоезу розвиваються порушення, характерні для гострих лейкозів; відбувається «ускладнення» перебігу хронічного лейкозу (Саркисов Д.С., 1999; Серова В.В., 1998) .

На основі імунного фенотипу пухлинних клітин

В наш час стало можливим проводити точніше типування пухлинних клітин залежно від їхнього імунного фенотипу за експресією CD19, CD20, CD5, легких ланцюгів імуноглобулінів та інших антигенних маркерів.

5)За загальним числом лейкоцитів та наявністю бластних клітин у периферічній крові:

лейкемічні (більш 50-80Ч109/л лейкоцитів, в тому числі бласти),

сублейкемічні (50-80Ч109/л лейкоцитів, в тому числі бласти),

лейкопенічні (вміст лейкоцитів в периферічній крові нижче норми, але є бласти),

алейкемічні (вміст лейкоцитів у периферічній крові нижче норми, бласти відсутні).

У групі хронічних лейкозів найчастіше зустрічаються мієлолейкоз та лімфолейкоз.

1.3 Діагностика лейкозів

Рання діагностика відіграє важливу роль у виліковуванні лейкозу. Розпізнати лейкемію можна за першими симптомами: підвищеною втомою, сонливістю або безсонням, депресією, що починається. Більшість симптомів лейкозу не є специфічними. Деякі з цих симптомів можуть бути викликані іншими проблемами, наприклад, інфекцією (Кассирский И. А., 1970). З цієї причини потрібне встановлення точного діагнозу, для чого, передусім, треба досліджувати периферичну кров (узяти кров з пальця). При виявленні порушень дитину направляють в спеціалізоване відділення для подальшого обстеження, такого як:

1. Дослідження мазків крові під мікроскопом - дозволяє запідозрити лейкоз.

2. Дослідження пункції кісткового мозку і біопсія. При біопсії кісткового мозку отримують маленький шматочок кістки і кісткового мозку. Ця процедура виконується при первинній діагностиці і, в подальшому, для оцінки ефективності лікування.

3. Біохімічний аналіз крові. Дослідження крові дає можливість діагностувати інфекцію, яка може виникнути із-за ослабленої імунної системи.

4. Спинномозкова пункція. Ця процедура виконується з метою діагностики ураження головного і спинного мозку.

5. Біопсія лімфатичного вузла.

6. Цитохімія. При спеціальному фарбуванні пухлинних клітин уточнюється тип лейкозу.

7. Імуноцитохімія. При цьому дослідженні аналізується зміна забарвлення лейкозних клітин, по якому встановлюється тип лейкозу.

8. Цитогенетика (Третяк Н.М., 2004).

У нормі клітини людини містять 46 хромосом. При деяких типах лейкозу частина хромосоми може відійти до іншої хромосоми. Цю зміну - транслокацію - зазвичай можна виявити під мікроскопом. Виявлення цих транслокацій допомагає уточнити певні типи гострого лімфобластного лейкозу і гострого мієлоїдного лейкозу і важливе при визначенні прогнозу хвороби. При деяких типах лейкозу є порушення кількості хромосом. Наприклад, клітини при гострому лімфобластному лейкозі з більш ніж 50 хромосомами чутливіші до хіміотерапії, а клітини з менш ніж 46 хромосомами менш чутливі до лікування (Торубарова Н.А., 1998).

9. Молекулярно-генетичні дослідження. Деякі рецептори, що називаються рецепторами антигенів, з'являються на поверхні лімфоцитів. Ці рецептори дають початок відповіді імунної системи. Різні лімфоцити в нормі мають різні рецептори антигенів. Це допомагає організму боротися з різними видами інфекцій.

10. Ультразвукове дослідження (УЗД). При цьому методі використовуються звукові хвилі і їх відображення для отримання зображення внутрішніх органів або пухлинних утворів.

11. Комп'ютерна томографія (КТ) дозволяє отримувати множинні рентгенівські поперечні зрізи тіла. При цьому можна виявити ураження органів при лейкозному процесі. Застосування радіоконтрастної речовини, що вводиться внутрішньовенно, дає можливість краще оцінити структуру органів.

12. Магнітно-резонансна томографія (МРТ). При цьому методі застосовуються радіохвилі і сильні магніти. Отримувані зображення поздовжніх зрізів тіла можна посилити за рахунок введення контрастної речовини, як і при звичайній КТ. Метод особливо корисний при дослідженні головного і спинного мозку.

13. Сканування кісток. Під час дослідження слаборадіоактивна речовина вводиться внутрішньовенно і накопичується в пухлинній тканині та області запалення. Метод застосовується за наявності болів в кістках для диференціювання інфекційного процесу в кістках або пухлин, що вражають кістки. Якщо ж діагноз лейкозу вже встановлений, то необхідності в цьому дослідженні немає (Janiski K., 2001).

Чи можна запобігти розвитку лейкозу у дитини?

Багато видів раку у дорослих можна запобігти в результаті змін способу життя, що знижують деякі чинники ризику. Проте нині не існує відомих способів профілактики більшості пухлин у дітей. У більшості дорослих і дітей з лейкозом немає відомих чинників ризику і тому немає рекомендацій по профілактиці виникнення лейкозом. Діти з відомим чинником ризику розвитку лейкозу, наприклад, при синдромі Лі-Фраумені або синдромі Дауна, повинні знаходитися під ретельним періодичним наглядом. Частота лейкозу у дітей з цими синдромами, хоча і вище порівняно з загальною популяцією, але, проте, залишається дуже низькою. Застосування променевої терапії і хіміотерапії у людей з пухлинними захворюваннями, а також використання імунносупресорних препаратів з метою відвертання відторгнення пересаджених органів, також може викликати лейкоз (Владимирская Е.В., 1985).

Чи можна виявити лейкоз на ранніх стадіях?

Нині не існує спеціальних методів раннього виявлення лейкозу. Найкращою стратегією ранньої діагностики лейкозу є увага до ознак, що з'явилися, і симптомів цього захворювання. Потрібно ретельне спостереження за дітьми з відомими генетичними відхиленнями, які можуть підвищити ризик виникнення лейкозу, за хворими, що отримували хіміотерапію і променеву терапію з приводу іншої пухлини, а також за хворими, що перенесли трансплантацію органів і отримували імуносупресивні препарати (Владимирская Е.В., 1998; Клаус О., 1990).

Симптоми.

Є 10 симптомів раку крові.

1) Червоні плями на шкірі Червоні або фіолетові плями на шкірі - це точкові крововиливи, які з'являються в результаті зменшення кількості тромбоцитів. Тромбоцити являють собою клітини крові, які беруть участь в зупинці кровотеч.

2) Біль у кістках. Одним з основних симптомів раку крові є біль у кістках. Біль може бути гострим або ниючим і, як правило, локалізується в довгих кістках рук і ніг. Виникнення болю пов'язане із збільшенням обсягу кісткового мозку.

3) Головний біль. Головний біль при раку крові буває сильним, часто супроводжується нічною пітливістю і зблідненням шкіри. Поява головного болю пов'язана з погіршенням кровопостачання до головного мозку.

4) Збільшення лімфатичних вузлів. Рак крові супроводжується зменшенням кількості лейкоцитів і зниженням здатності організму захищатися від інфекцій, що призводить до збільшення лімфатичних вузлів. Збільшення лімфатичних вузлів не супроводжується больовими відчуттями (Чан Г., 1998).

5) Слабкість і втома. Рак крові супроводжується зменшенням кількості еритроцитів - клітин крові, які постачають кисень до всіх органів і тканин. У результаті розвивається анемія, що супроводжується слабкістю і втомою (Маршак В.В., 2007).

6) Кровотеча. Будь-яка незрозуміла кровотеча може бути симптомом раку крові. Несподівана поява синців або носова кровотеча є результатом зменшення кількості тромбоцитів, що відповідають за зупинку кровотечі.

7) Підвищення температури. Рак крові супроводжується зниженням імунітету, що зумовлено зменшенням кількості лейкоцитів - клітин крові, що захищають нас від інфекцій. Зниження імунітету супроводжується підвищенням температури і частими інфекціями.

8) Схуднення. Одним з проявів раку крові може бути втрата апетиту, яка призводить до схуднення. Крім того, при раку крові може спостерігатися нудота, блювота, діарея або запор.

9) Задишка. Рак крові супроводжується зменшенням кількості еритроцитів і, відповідно, кисню, що циркулює в організмі. Організм намагається заповнити недолік кисню, в результаті чого з'являється задишка (Чернова О.В., 2002).

10) Біль у животі. У міру прогресування раку крові спостерігається збільшення печінки та селезінки, що призводить до появи тяжкості під ребрами або болі в животі. Втрата апетиту, нудота і блювота, як правило, є наслідком збільшення печінки та селезінки.

Лікування.

Лікування лейкемії - складний процес. Методи терапії залежать від виду лейкемії і підбираються індивідуально, відштовхуючись від потреб організму пацієнта і цілей, які ставляться при проведенні терапії.

Лікування складається з наступних етапів.

1 . Індукція повної ремісії за допомогою 4-6 курсів поліхіміотерапії за різними програмами з раннім початком профілактики специфічного ураження ЦНС (нейролейкоз) за допомогою інтратекального введення метотрексату або метотрексату у комбінації з цітозаром (для хворих групи підвищеного ризику).

2. Консолідація ремісії (закріплення). Наступ повної ремісії обов'язково має підтверджуватися контрольним дослідженням кісткового мозку. Для зменшення числа залишків популяції лейкозних клітин проводиться закріплюючий курс полі хіміотерапії. У цей період додатково ендолюмбально вводять цитостатичні препарати.

3. Підтримуюче лікування послідовним (кожні 1,5-2 місяці) чергуванням 6-меркаптопурину і метотрексату із застосуванням циклофосфану 1 раз на 7-10 днів. Хворим, що належать до групи підвищеного ризику, в початковому періоді підтримуючого лікування проводиться дистанційна гама-терапія області головного мозку.

4. Реіндукції ремісії: проведення 1 раз в 2-2,5 міс курсу поліхіміотерапії (як у період індукції ремісії) або 5-7-денного курсу аспарагінази. Можливе чергування такого курсового реіндукційного лікування. У цей період здійснюється весь комплекс гематологічного обстеження з продовженням хіміопрофілактики нейролейкозу. При нелімфобластних лейкозах позитивний ефект робить комбінація цітозара з рубоміцина за програмами 7+5 або 5+3. Ефективність терапії поліпшується при використанні різних видів імунокоригуючої терапії в період проведення підтримуючого і реіндукційного лікування.

Особливість лікування полягає в тому , що воно проводиться тривалий час. Тому інтенсивний курс триває 8-9 місяців, потім слід зробити опромінення головного мозку і після цього ще 2 роки пацієнт приймає підтримуючу терапію вже вдома. Саме таке лікування дозволяє успішно долати хворобу. Майже всі ліки від лейкемії знищують клітини. що діляться. На жаль, при цьому вони вбивають корисні клітини, наприклад еритроцити. Ліки від лейкемії мають ряд побічних ефектів. Вони можуть викликати нервозність, втомлюваність, схильність до інфекцій, запори, збільшення ваги , послаблення кісткової тканини, підвищення кров'яного тиску, діабет, випадання волосся, нудоту і блювоту. Ще одним з ефективних лікувань лейкозів є трансплантація кісткового мозку, яка проводиться при лікуванні гематологічних та онкологічних захворюваннях. Хороший ефект при трансплантації кісткового мозку відзначається у хворих з важким імунодефіцитом. При трансплантації проводиться пересадка гемопоетичних клітин.

1.4 Трансплантація кісткового мозку

Трансплантація кісткового мозку використовується для лікування багатьох гематологічних , онкологічних і спадкових захворювань, в тому числі гострих і хронічних лейкозів , лімфом, ряду пухлин, анемії, нейробластоми, важкого комбінованого імунодефіциту. Трансплантація кісткового мозку - пересадка кістково-мозгової кровотворної тканини, в якій містяться до 1% стовбурових кровотворних клітин і клітини різного ступеня зрілості. Хворим трансплантують гемопоетичні стовбурові клітини, які у здорової людини знаходяться в кістковому мозку - кровотворної тканини, що знаходиться в кістках скелета. Найбільше кісткового мозку міститься в тазових кістках, грудині і хребті. Гемопоетичні стовбурові клітини є попередниками всіх клітин крові та імунітету в організмі. Будучи пересаджені пацієнтові навіть у невеликих кількостях, гемопоетичні стовбурові клітини здатні повністю відновити кровотворення і імунітет. Трансплантація кісткового мозку являє собою процедуру, що дозволяє проводити лікування раку дуже високими дозами, насамперед хіміотерапевтичних засобів, але іноді і радіоактивного випромінювання. Оскільки таке лікування постійно руйнує кістковий мозок, воно, в принципі, є нездійсненним, адже організм втрачає життєво важливу здатність продукувати клітини крові. Однак якщо після лікування в організм знову ввести здоровий кістковий мозок, можливі заміна кісткового мозку і відновлення його здатності до кровотворення. Тому пересадки кісткового мозку дозволяють проводити терапію високими дозами для лікування конкретного раку , коли нижчі дози безсилі. Існують два види трансплантації: алогенна трансплантація (використовується донорський кістковий мозок), аутологічна трансплантація (трансплантація власних клітин кісткового мозку). Аутологічна трансплантація не є такою в істинному розумінні слова і іноді називається підтримуючою пересадкою кісткового мозку або стовбурових клітин. При алогенних трансплантаціях донор повинен бути сумісний з хворим за антигенами крові системи HLA. При неповній сумісності донора і пацієнта значно збільшується ризик виникнення ускладнень після проведення процедури з пересадки кісткового мозку. Мета видалення кісткового мозку полягає в отриманні клітин попередників (стовбурових клітин), які в процесі розвитку перетворюються потім у різні компоненти крові. До початку будь-якого інтенсивного лікування кістковий мозок видаляють з стегнових кісток пацієнта або донора, після чого заморожують і зберігають до використання. Це називається витяганням. Пізніше, після завершення хіміотерапії у поєднанні з радіотерапією або без неї, кістковий мозок вводять назад в організм краплинним методом, подібно переливанню крові. Мозок циркулює по організму з кровотоком і, в кінцевому рахунку, осідає в порожнинах кісток, де починається його зростання і поновлюється процес кровотворення. Якщо все проходить вдало, мозок приживеться, і пацієнт одужує. Показання до проведення трансплантації кісткового мозку: онкогематологічні захворювання (лейкемії, лімфоми, плазмоцитома, мієлодисплазія, мієлофіброз та ін.), непухлинні захворювання крові (наприклад, важка апластична анемія), багато солідних пухлини, генетичні захворювання імунної системи (наприклад, імунодефіцити), хвороби обміну речовин (наприклад, хвороби накопичення), системи крові (наприклад, таласемія) (Зарецкая Ю.М., 1998).

Ускладнення трансплантації кісткового мозку.

Є дві загрози стоять на шляху одужання. Перша - це можливість відторгнення організмом трансплантата. Для того, щоб цього не сталося, захисний опір організму пригнічується потужними медикаментами. Друга ж загроза в тому, що протягом двох-трьох післяопераційних місяців організм пацієнта практично позбавлений імунної системи. Найменше інфікування може стати смертельним. Щоб уникнути зараження, пацієнта поміщають в спеціальну палату з особливими заходами захисту, він ізолюється від зовнішнього світу. Навіть після виходу з лікарні за пацієнтом встановлюється ретельне спостереження, і він повинен відвідувати її для регулярних перевірок. На нормальне відновлення імунної системи після трансплантації йде близько року, але якщо самопочуття пацієнта погіршиться, може виникнути необхідність у повторній госпіталізації.

Побічні ефекти лікування

Оскільки спочатку ракова клітина була звичайною, вона використовує ті ж механізми, що функціонують в нормальних тканинах. Тому, дуже важко знищити пухлинні клітини, не торкнувшись при цьому здорових. Потрібно мінімізувати ці побічні явища і запропонувати препарати, за допомогою яких можна контролювати побічні ефекти. У кожного пацієнта вони різні, також як їх ступінь тяжкості. Можна точно сказати, що неможливо запобігти появі всіх побічних ефектів у всіх пацієнтів.

Як правило, дія хіміотерапії спрямована на руйнування клітин, які швидко розмножуються, оскільки ракові клітини, як правило, діляться дуже активно. На жаль, в організмі є і здорові клітини, які також швидко діляться: це клітини слизової оболонки рота і глотки, спермовиробні клітини яєчок, клітини в корінні волосся і здорові клітини кісткового мозку.

Від ліків і дозування залежить те, які нормальні клітини будуть уражені. А побічні ефекти, які потім виявляться, у свою чергу, обумовлюються ступенем ураження здорових клітин. Наприклад, якщо хіміотерапія відбилася на клітинах коренів волосся, вони можуть випасти. Але не завжди в результаті хіміотерапії потрібно чекати втрату волосяного покриву. У багатьох випадках препарати вражають слизову оболонку шлунка і викликають нудоту, втрату апетиту і навіть блювоту (Хомченковскийкий Е.И., 1980).

Більшість побічних ефектів проходить під час реабілітації. Іноді в результаті застосування препаратів шкіра набуває особливу чутливість до сонячного світла і не втрачає її після проходження періоду відновлення. Тому необхідно проконсультуватися з лікарем перед тим, як вийти на сонце.

Якщо курс хіміотерапії справляє негативний вплив на яєчка, у чоловіків може перестати утворюватися сперма. Однак до свого радісного здивування, майбутні татусі виявили, що яєчка можуть відновити свою функцію. Так як не можна передбачити, яким буде побічний ефект, багато чоловіків вважають за краще здати свою насінну рідину в банк сперми, якщо вони хочуть мати дітей надалі. Яєчники жінок також можуть постраждати. Виникають зміни, схожі на менопаузу з характерними приливами і нерегулярним менструальним циклом. У таких випадках призначають гормонозамісну терапію (ГЗТ) (тимчасову або постійну якщо яєчники не відновляться). Більшість дітей, які проходили лікування лейкемії, коли виростають, не мають проблем із зачаттям. Але знову-таки все залежить від ліків, дозування і того, застосовувалася чи радіотерапія.

У пацієнтів, які отримали радіаційне опромінення, часто випадає волосся. Скальп або ділянка шкіри, що піддався опроміненню, може почервоніти, почати хворіти і свербіти. Нанесення лосьйонів і кремів може лише погіршити становище. Тому необхідно поговорити з лікарем перед тим, як наносити будь-які препарати на цю ділянку.

Черговими побічними ефектами радіотерапії можуть бути нудота і втрата апетиту. На допомогу прийдуть сучасні потужні ліки проти нудоти. Після променевої терапії пацієнти відчувають сильну втому. Їм потрібно більше відпочивати, ніж раніше. Не варто забувати про фізичні вправи. Вони допомагають підтримувати м'язи в тонусі і організм в цілому у хорошому стані. Деякі побічні ефекти або не проходять, або проходять після тривалого періоду лікування. У дітей (особливо, маленьких), що пройшли радіаційне лікування головного мозку, можуть з'явитися труднощі з навчанням і координацією. Враховуючи це, лікарі застосовують мінімально можливі дози радіації і тільки тоді, коли хіміотерапія не дає позитивних результатів. Більше того, є ймовірність того, що радіотерапія яєчок може позначитися на дітородній функції і процесі виділення гормонів. Багато хлопчиків, лікування яких проходило таким способом, згодом не можуть мати дітей. Деяким може знадобитися прийом гормонів, які сприяють нормальному росту і розвитку.

У пацієнтів, яким зробили трансплантацію кісткового мозку, зазвичай спостерігається більше побічних ефектів, ніж їх могло бути до операції. Це пояснюється тим, що передопераційне лікування відрізняється більшою інтенсивністю. Крім того, є можливість розвитку вторинної хвороби або реакції «трансплантат проти господаря» (РТПХ), особливо, якщо кістковий мозок був донорським. Цей стан виникає через те, що імунокомпетентні клітини трансплантата реагують проти тканин пацієнта (найчастіше уражається печінка, шкіра і травний тракт). РТПХ може проявитися в легкій або дуже важкій формі в будь-який момент після операції з пересадки (навіть через кілька років). Нові препарати скорочують ризик розвитку цього стану і застосовуються для лікування наслідків у разі їх виникнення.

Лікування після пересадки кісткового мозку

Після того, як приживлення трансплантата відбулося, кількість клітин крові продовжуватиме зростати, і імунна система буде поступово відновлюватися. Весь цей час пацієнт повинен перебувати під наглядом команди трансплантологів. Трансплантація без придушення кісткового мозку (немієлоаблативних) може проводитися на амбулаторній основі, що дозволяє ночувати вдома. Всі інші види трансплантації вимагають госпіталізації протягом двох-трьох тижнів після пересадки. У будь-якому випадку, і після виписки необхідні часті візити до лікаря для спостереження. Слід запланувати проживання в межах досяжності від медичного центру протягом як мінімум 100 днів після проведення пересадки. Після трансплантації кісткового мозку ще багато місяців існує підвищений ризик розвитку інфекцій. Тому необхідно стежити за появою ознак інфекції, таких як підвищена температура тіла (більше 38°C), біль і озноб. Іноді рекомендується профілактичний прийом антибіотиків. Дослідження показують, що пацієнти, які успішно перенесли трансплантацію кісткового мозку і позбавилися раку, повертаються до нормального якісного життя. Більшість пацієнтів можуть вести активний спосіб життя, працювати і зберігати гарне здоров'я. Рівень якості життя поступово поліпшується протягом місяців після пересадки.

Харчування.

Онкологічним хворим важко нормально харчуватися, вони втрачають апетит. До того ж, нудота, блювота і болі в горлі - поширені побічні ефекти - ускладнюють процес прийому їжі. Для деяких пацієнтів смак їжі змінюється. А втома і погане самопочуття не сприяють появі бажання чого-небудь з'їсти. Добре харчування означає отримання достатньої кількості калорій для підтримання ваги і відновлення сил. Пацієнти, які повноцінно харчуються під час лікування раку, як правило, відчувають себе краще і енергійніше. Вони можуть впоратися з побічними ефектами терапії (що важливо).

Подальше спостереження хворих на лейкемію.

Після лікування лейкемії дуже важливо проходити регулярні контрольні обстеження і перебувати під наглядом лікаря. У ході оглядів лікар перевіряє, як проходить процес відновлення після хіміотерапії, і переконується в тому, що захворювання знаходиться під контролем і нема рецидиву. Обстеження включає аналіз крові, періодичну біопсію кісткового мозку і, можливо, люмбальні пункції. У результаті лікування раку побічні ефекти можуть з'явитися через багато років. З цієї причини пацієнтам слід проходити регулярні огляди і повідомляти, без зволікань, лікаря про якісь зміни або проблеми зі станом здоров'я.

Прогноз.

Чим молодший пацієнт, чим раніше розпочато лікування - тим більше шансів на стійку ремісію. У дітей ремісія при раку крові може досягати 95%, у дорослих - 15-20% (Саркисов Д.С., 1999). На жаль, найбільш несприятливий, в прогностичному плані, контингент - чоловіки у віці за 50, які вживали раніше алкоголь і курили. Відсоток виживання - не більше 5%.

Розділ 2.МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Характеристика об'єкту дослідження

Дослідження проводили у Львівському областному патолого-анатомічному бюро.

Кістковий мозок відбирали у померлих дітей, віком 4 роки. Трепанобіопсію кісткового мозку проводили за методом Мочульського.

Зразки кісткового мозку фіксували у формаліні. Готові гістозрізи фарбували за методами: гематоксилін-еозином, Романовського-Гімза.

2.2 Виготовлення фіксованих препаратів

1) Фіксація тканини.

Під час роботи з фіксуючою речовиною дотримувались деяких загальних правил:

Проби кісткового мозку не промивали водою перед зануренням їх у фіксуюче середовище.

Об'єм фіксуючої рідини у 20 разів перевищував об'єм всіх разом узятих фіксованих проб.

Кожна проба, яка фіксується, за товщиною не перевищувала 1 см. Фіксація проб кісткового мозку в 10 %-му нейтральному розчині формаліну здійснювалась 2 доби.

Для запобігання прилипанню об'єктів до стінок і дна банки на дно клали кусок зім'ятої марлі.

У разі помутніння фіксуючої речовини (після занурення проб) здійснювали її заміну.

Фіксуючу рідину не використовували повторно.

Фіксацію проводили за кімнатної температури (18-20 °С).

2) Заливання проб і приготування зрізів.

Декальцинація тканини.

Тканини заливаються 7%-им розчином декальцинуючої рідини (розчин EDTA).

Зневоднення. Проби тканини піддавали зневодненню відразу після формалінової фіксації. Зневоднення в спиртах виконували для того, щоб підготувати тканину до просочування парафіном.

Вся процедура зневоднення матеріалу полягала в проведенні його через ряд спиртів зростаючої міцності (60°, 70°, 80°, 90°, 96°-І, 96°-ІІ) і витримуванні по 24 год у кожному з них (Меркулов Г.А., 1969; Коцюмбас І.Я., 2006).

Заливання парафіном. Використовували аморфний парафін.

Фіксовані проби після зневоднення переносили спочатку у суміш спирту (96°) з хлороформом (у співвідношенні 1:1) на 6-12 год, після чого перекладали їх у чистий хлороформ на той самий час. Критерієм достатньої обробки було прояснення проб.

Для поступового і кращого просочування парафіном проби з хлороформу переносили в розтоплену суміш хлороформу з парафіном і залишали в ній при температурі 40° (в термостаті) на 2 год. Далі проби перекладали в розплавлений парафін і поміщали у термостат (54°). Просочування проб парафіном проходило у двох порціях (чашечках), позначених як перша і друга. Проби спочатку поміщали в першу чашку на 1 год, потім перекладали теплим пінцетом у другу і витримували ще 1 год.

Після того, як проби пробули у другому парафіні достатньо часу їх заливали парафіном у чашках Петрі. Дно чашки Петрі змазували гліцерином і підігрівали на спиртівці до температури 60 °С. Проби з другого парафіну гарячим анатомічним пінцетом швидко перекладали в чашку Петрі і заливали чистим парафіном, який спеціально тримали для цього в термостаті в розплавленому стані.

Із застиглого парафіну вирізали скальпелем блоки з тканинами, залишаючи навколо кожної з них смужку парафіну шириною близько 2 мм.

Наклеювання парафінових блоків на колодки. Парафінові блоки наклеювали на дерев'яні колодки стороною з більшою кількістю парафіну.

Різання парафінових блоків, приготування предметних скелець і наклеювання зрізу.

Парафіновий блок (на колодці) міцно закріплювали на об'єктотримачі мікротома. Добре зафіксований в об'єктотримачі блок обрізали, викидаючи вільний чистий парафін (розміщений на верхній частині колодки поза тканиною).

Товщина парафінових зрізів досягала 10 мкм.

Одержані зрізи акуратно за допомогою кісточки і препарувальної голки знімали з леза, не торкаючись його, і переносили у велику посудину з теплою дистильованою водою так, щоб сторона зрізу, що була обернена до ножа, потрапила на поверхню води.

Для наклеювання розпрямлений зріз виловлювали з води на вже підготовлене предметне скло; спочатку його занурювали одним кінцем у чашку з водою, підводили під зріз і підхоплювали, утримуючи препарувальною голкою на середині скла. Залишки води навколо зрізу старанно витирали ганчіркою і пригладжували пальцем через 2-3 шари сухого і гладкого фільтрувального паперу. Зрізи для подальшої роботи добре висушували в термостаті при температурі 40 °С протягом двох год.

2.3 Загальні методи фарбування

Фарбування парафінових зрізів. Наклеєні на предметні скла парафінові зрізи перед фарбуванням звільняли від парафіну за допомогою розчинника. Для цього використовували ксилол, який лили безпосередньо на зріз і витримували в ньому 2 хв. Таким чином обробляли 3 рази. Для прискорення розчинення рухали предметним склом.

Після розчинення парафіну ксилол змивали 96° спиртом, використовуючи його повторно, вибирали ганчіркою залишки спирту навколо зрізу і швидко переносили у воду. Там предметні скельця зі зрізами залишали на 2 хв, тобто доти, поки вони добре не відмиються. Якщо після видалення парафіну і ксилолу у воді навколо зрізу утворювалось помутніння, його ще раз обробляли спиртом, щоб емульсія, яка утворилася, не перешкоджала фарбуванню.

Із води препарати надходили на фарбування (Меркулов Г.А., 1969).

2.4 Метод фарбування зрізів гематоксилін-еозином

Зрізи фарбують у свіжо профільтрованому гематоксиліні протягом 5 хв.

Промивали у водопровідній воді 3 хв.

3. Переносили в чашку з солянокислим спиртом (0,5-1 % HCl на 70° спирті) і диференціювали в ньому протягом 30 секунд. Зріз під час диференціювання червонів.

Перекладали у велику чашку з водопровідною водою.

Водопровідна вода, яку використовували для промивання, має слабо лужну реакцію. В теплій водопровідній воді зрізи синіють швидше. Тому посиніння зрізу досягали, залишаючи їх у теплій воді на 15 хв.

Підсинені і добре промиті зрізи далі обробляли у звичному порядку, тобто виймали з чистої води, дофарбовували еозином, споліскували у воді, зневоднювали 96° спиртом і т.д.

При такому фарбуванні з диференціюванням препарати одержали більш контрастними і яскравими, сині і темні ядра різко виділялись на зовсім чистому рожевому фоні.

Велика хвилястість препарату значно ускладнює мікроскопування і спричиняє постійну роботу мікрогвинта, тому потрібно притискати покривне скло препарувальною голкою, витискуючи залишки бальзаму. Зрізи залишали під пресом на 24 год.

Використовували бальзам, який має консистенцію гліцерину.

2.5 Метод фарбування гістопрепаратів Романовського-Гімза

Зафарбовування за методом Романовського-Гімза - це цитологічний метод зафарбовування мікроорганізмів, клітинних структур и тканин різних видів (в тому числі крові) для вивчення методом світлової мікроскопії. Назва барвника - «Giemsasche Lцzung fьr die Romanowsky fдrbung» (розчин Гімзи для зафарбовування по Романовському). Зафарбовує ацидофільні утвори в різні відтінки червоного кольору, базофільні - в кольори від пурпурного до синього.

Мазки (гістозрізи) фіксовані в метиловому спирті, фарбували розчином (1 мл готової рідкої фарби + 2 мл основного буферного розчину + 47 мл дистильованої води) на протязі 40--120 хв (тривалість зафарбовування підбирають емпірично). Використовують фосфатний буфер, рН якого 5,8-6,0.

Промивають в дистильованій воді, висушують і досліджують при іммерсії (Giemsa G., 1904).

Результат зафарбовування: бактерії зафарбовуються в фіолетово-червоний колір, цитоплазма клітин - в голубий, ядра - в червоний. При зафарбовуванні найпростіших їхня цитоплазма набуває голубого кольору, а ядра - червоно-фіолетового (рис. 1).

Рис. 1. Амастіготи Leishmania tropica, розташовані в макрофагах. Збільшення 10Ч100, фарбування за Романовського-Гимза.

Розділ 3.РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Відомо, що лейкози поділяють на гострий і хронічний. Форма захворювання визначається не тривалістю і гостротою клінічних проявів, а будовою пухлинних клітин. До гострого відноситься лейкоз, клітинний субстрат якого представлений бластомою (незрілими клітинами), а до хронічного - лейкоз, при якому основна маса пухлинних клітин диференційована і складається, в основному, із зрілих елементів.

В кістковому мозку є дві групи клітин: клітини ретикулярної строми, які складають меншість, і клітини кровотворної тканини (паренхіми) кісткового мозку з їхніми похідними - дозрілими клітинами крові. До клітин ретикулярної строми відносять фібробласти, остеобласти, жирові клітини, ендотеліальні клітини. До клітин паренхіми кісткового мозку - клітини гранулоцитарного, моноцитарного, еритроїдного, мегакаріоцитарного і лімфоїдного рядів.

В контрольних зразках чітко видні синусоїди, мегакаріоцити, гранулоцити, еритропоетичні острівці клітин (рис. 2).

Рис. 2. Кістковий мозок здорової людини. Гематоксилін-еозин. Збільшення 90.

При виготовленні фіксованих препаратів нами виявлено велику кількість лейкоцитів по всій площі гістопрепарату, при фарбуванні використовуючи гематоксилін-еозин. Лейкоцити (пофарбовані у фіолетовий колір) не є дозрілими, про що свідчать не характерної форми ядра. На препараті видно і еритроцити, які зафарбовані у рожевий колір. Крім них є велика кількість макрофагів, які в такій кількості не властиві здоровому кістковому мозку (рис. 3).

Рис. 3. Кістковий мозок дитини. Фарбування гематоксилін-еозином. Збільшення 40.

При фарбуванні гістозрізів кісткової тканини методом Романовського-Гімза на зразках видно велику кількість лейкоцитів, в яких ядра не проглядаються, а також клітини-макрофаги (рис. 4).

Рис. 4. Кістковий мозок дитини. Фарбування методом Романовського-Гімза. Збільшення 40.

Отже, проаналізувавши гістозрізи, нами було встановлено гострий лейкоз у дитини, який підтверджується наявністю незрілих лейкоцитів та макрофагів.

ВИСНОВКИ

За допомогою фарбування гематоксилін-еозином встановлено наявність незрілих клітин-лейкоцитів у кістковому мозку дитини.

Використовуючи метод Романовського-Гімза підтверджено незрілість клітин кісткового мозку.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Giemsa G. «Eine Vereinfachung und Vervollkommnung meiner Methylenazur-Methylenblau-Eosin-Fдrbemethode zur Erzielung der Romanowsky-Nochtschen Chromatinfдrbung.». Centralbl f Bakt etc. - 1904. - 37: 308-311.

Gross S., Roath S. Hematology. A problem-orsented approach / - 1996. - 814 p.

Isbistej R.P., Harmeningpittiglio d. Clinical hematology. A problem-oriented approach. -, 1988. - 251p.