Симптоми та лікування поліомієліту

Размещено на http://www.allbest.ru/

32

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Симптоми та лікування поліомієліту

Дніпропетровськ

2011

Вступ

поліомієліт хвороба інфекційна щеплення

Актуальність цієї теми полягає в тому, що минулого року ЗМІ України повідомили про декілька випадків захворювання на поліомієліт. Чи є це початком нової епідемії? Відомо, що у п'ятдесятих роках у США це захворювання набуло характер національного лиха, адже 2700 людей було паралізовано та 6000 загинуло. Навіть президент США Рузвельт страждав від поліомієліту.

75% поліомієліту у світі не відносяться до України, але ця хвороба чіпляється за тих, хто не має імунітету. Паралітична форма поліомієліту розвивається - це велика трагедія. Чи торкнеться це України? Чи достатньо гарний наш імунітет? Як запобігти поліомієліту за допомогою щеплення?

Поліомієліт може повернутись на Україну. На 16 вересня 2010 року зафіксовано, що Україна знаходиться у зоні найвищого ризику поширення поліомієліту разом ще з шістьма країнами регіону. Спалах поліомієліту в Таджикистані, зареєстрований у 2010 році, різко підвищив вірогідність появи нових осередків цієї інфекції в країнах Європейського регіону ВООЗ(Всесвітня організація охорони здоров'я). Про це 15 вересня заявив голова регіональної комісії з сертифікації вільних від поліомієліту територій Девід Селісбері на 60 - тій сесії Європейського бюро ВООЗ в Москві.

Згідно з оцінками регіональної комісії, на даний час у зоні найбільшого ризику з поліомієліту крім Таджикистану знаходяться сім держав регіону: Україна, Грузія, Узбекистан, Туреччина, Боснія і Герцеговина, Чорногорія і Мальта. В організації пов'язують ризик повернення поліомієліту з низьким рівнем вакцинації, а також вірогідністю завезення захворювання з регіонів, де як і раніше зберігаються осередки інфекції -- Індії, Афганістану і Центральної Африки.

Голова комісії особливо підкреслив проблему недостатнього охоплення вакцинацією дітей на Україні. Нагадаю, спалах поліомієліту в Таджикистані був зареєстрований ВІЗ в квітні 2010 року. З моменту початку спалаху в середньоазіатській республіці було зафіксовано більше 700 випадків гострого млявого паралічу у дітей, зокрема 456 лабораторно підтверджених випадків поліомієліту. Декілька привізних випадків інфекції було виявлено в Росії і в Узбекистані.

Загроза завезення поліомієліту в Україну дійсно існує. На цьому наголосив Головний державний санітарний лікар України Геннадій Рожков під час зустрічі зі спеціалістом Відділу по боротьбі з інфекційними захворюваннями ВООЗ Девідом Мерсером. Головний державний санітарний лікар України нагадав, що охоплення щепленням проти поліомієліту в Україні становить 80,6% при мінімальному порозі у 95%. В той час, як показує інформація від ВООЗ, на момент виникнення спалаху цього захворювання аналогічний офіційний показник у Таджикистані становив 86%. За даними ВООЗ, станом на 19 травня 2010 р. в Таджикистані зареєстровано 473 випадки гострого в'ялого паралічу.

Метою своєї роботи бачу наступне: дізнатися більше про хворобу (чи дійсно вона дуже небезпечна), вивчити та проаналізувати стан ліцеїстів щодо щеплення, провести соціальне опитування серед ліцеїстів на знання про поліомієліт та потрібність щеплення проти нього.

Поліомієліт - це гостре й важке інфекційне захворювання. Воно має високу смертність - до 10% та ще більшу інвалідність. Через поліомієліт на все життя залишаються інвалідами до 40% перехворілих. Вони зовсім не можуть ходити або ще гірше - не в змозі навіть елементарно себе обслуговувати. Вірус поліомієліту вражає нервову систему і протягом декількох годин може викликати цілковитий параліч. На поліомієліт здебільшого хворіють у дитячому віці, малюки до п'яти років. Його збудник поширюється повітряно-краплинним шляхом, через предмети побуту, воду і має здатність тижнями, а то й місяцями виживати поза організмом людини. За повідомленням ВООЗ, станом на 21 квітня 2010 року в Таджикистані зареєстровано понад 120 випадків епідемічного паралітичного поліомієліту, у тому числі 10 летальних. Захворювання реєструються з 26 грудня 2009 року у 20 центральних і південно-західних районах Таджикистану, у дітей віком від народження до 16 років, 108 з них серед дітей у віці до 5 років. Результати досліджень проведені в референт-лабораторії Європейського регіонального бюро ВООЗ в Інституті поліомієліту і вірусного енцефаліту (Москва, Росія), показали наявність «дикого» поліовіруса 1 (WPV1) в п'яти зразках, одержаних від хворих.

Проте фахівці попереджають, що без подальшого продовження вакцинації ризик знову зіткнутися з цим інвалідним, потенційно смертельним захворюванням може повернутися. На даний момент, ще не до кінця відомі і вивчені терміни необхідні для ревакцинації.

I. Історія вивчення

Люди хворіють на поліомієліт декілька тисяч років.

1403-1365рр. до н. е. на єгипетській стелі в Копенгагені зображена фігура чоловіка з тонкою «висушеною» ногою, що на думку багатьох може бути наслідком поліомієліту.

На початку 50-х років минулого століття епідемії поліомієліту реєструвалися в 70 країнах світу. Однією із найбільш вражених поліомієлітом країн були США, де в окремі роки кількість хворих досягала 60 тисяч. Високий рівень захворюваності відмічався також у Скандинавських країнах. Аналогічна картина спостерігалася і в більшості країн Європи. Найбільш ураженими поліомієлітом були густонаселені економічно розвинуті країни з летальністю до 30%.

У 1924-1925 рр. найбільші групові захворювання спостерігалися в країнах СРСР. Так, у Білорусії захворіло близько 150 осіб. У цей час поліомієліт вперше був зареєстрований в Україні (56 випадків). Надалі спалахи поліомієліту відмічалися в Молдавії, Естонії, Вірменії та інших країнах Радянського Союзу.

В 1954-1956 роках рівень захворюваності в СРСР значно зріс. Ця епідемія виникла не раптово. Починаючи з 1950 року, коли в СРСР було зареєстровано 2,5 тисячі випадків поліомієліту, показник захворюваності із року в рік збільшувався. У 1958 році зростання захворюваності було як за рахунок охоплення нових територій - областей, міст і районів, де раніше випадки поліомієліту не реєструвалися, так і за рахунок збільшення кількості випадків у раніше вражених населених пунктах. Проявлялася одна із особливостей епідеміології поліомієліту - швидкість розповсюдження і охоплення великих територій за короткий проміжок часу, що вірогідно обумовлено легким механізмом передачі.

Історія активної боротьби людства з поліомієлітом коротка. Розпочинається з появою специфічних поліомієлітних вакцин двох різних типів. Інактивована (убита) поліомієлітна вакцина (ІПВ), яку вводять за допомогою ін'єкцій, розроблена у 1955 році Джонасом Солком і ослаблена (жива) оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ), розроблена Альбертом Сейбином у 1961 році.

Широке використання цих вакцин різко зменшило захворюваність поліомієлітом.

В 50-і роки (до появи вакцини) в Європейському регіоні щорічно на паралітичний поліомієліт хворіють 28,5 тисяч дітей.

В 60-і роки завдяки використанню вакцини проти поліомієліту в 12 країнах Європи припинено циркуляцію поліовірусу. Захворюваність паралітичним поліомієлітом зменшилась до 7671 випадків.

В 70-і роки ще в п'яти країнах Європейського регіону вдалося добитися припинення циркуляції поліовірусу, за звітними даними у 1975 році на паралітичний поліомієліт захворіло 1119 дітей.

У 80-і роки масштаби циркуляції диких поліовірусів різко скоротилися, ще в 12 країнах Європейського регіону передача збуднику припинена, зареєстровано 209 випадків паралітичного поліомієліту.

В 1959 році в Естонській радянській республіці проводиться перша масова імунізація живою поліомієлітною вакциною (де захворюваність на поліомієліт була дуже висока). Розпочата імунізація проти поліомієліту в інших республіках Радянського Союзу, в тому числі і в Україні.

13 травня 1988 року на 41-й сесії Всесвітньої Організації Охорони Здоров'я була прийнята резолюція, в якій усім країнам світу пропагувалось скоординувати свої дії для викорінення поліомієліту до кінця 2000 року. Завдання глобальної ліквідації поліомієліту підтримали всі країни ВООЗ, в тому числі і Україна. Робота по ліквідації поліомієліту в країнах Європейського регіону проходила в досить складних умовах, особливо у 1990 - 1995рр. Успіх по ліквідації поліомієліту в країнах регіону, це результат величезного труда багатьох сотень та тисяч працівників охорони здоров'я. Синхронне проведення національних днів імунізації привело до значного скорочення циркуляції диких поліовірусів. У Європейському регіоні циркуляція диких поліовірусів припинилась у 1998 році, коли був зареєстрований останній випадок поліомієліту в Туреччині у не вакцинованого хлопчика, викликаний місцевим диким поліовірусом.

Симптомів захворювання поліомієлітом були описані різні імена. На початку дев'ятнадцятого століття ця хвороба була відома по-різному: Стоматологічний параліч, Дитячий спинний параліч, Ефірний дитячий параліч, поліомієліт (від грецького tephros, що означає "попелясто-сірий") і параліч Ранок. У 1789 році перші клінічні описи поліомієліту були надані британським лікарем Майклом Андервудом, він називає поліомієліт як "слабкість нижніх кінцівок".

Перший медичний висновок про поліомієліт був зроблений Якобом Гейне в 1840 році. Карл Оскар Медин був першим, на якому досліджували епідемії поліомієліту в 1890 році. Ця робота, і до класифікації Гейне, призвела до популярності, як хвороба Гейне-Медина. Основні епідемії поліомієліту були невідомі до 20-го століття, локалізовані паралітичні епідемії поліомієліту почали з'являтися в Європі і Сполучених Штатах в 1900 році. В першій доповіді численні випадки поліомієліту були описані в 1841 році та опубліковані в 1843 році «Спалах в Луїзіані». 50-річний розрив відбувається до наступної доповіді США - кластер з 26 випадків, в Бостоні в 1893 році. Перша, визнали США, епідемія поліомієліту мала статися наступного року у Вермонті: 132 випадки (18 смертельних результатів), у тому числі декілька випадків у дорослих. Численні епідемії різної величини стали з'являтися по всій країні в 1907 році - близько 2500 випадків поліомієліту було зареєстровано в Нью-Йорку.

У суботу 17 червня 1916 року офіційний анонс «наявність інфекції епідемії поліомієліту» було зроблено в Брукліні та Нью-Йорку. Цього року, не було б більше 27000 випадків захворювання і більш ніж 6000 смертей в результаті захворювання поліомієлітом в Сполучених Штатах з більш ніж 2000 смертей. Імена і адреси осіб з підтвердженими випадкам захворювання поліомієлітом були опубліковані в цей день в пресі, а їх будинки були визначені плакатами, а членів їх сімей - на карантин.

У 1916 році епідемія викликала паніку і тисячі бігли з міста; кінотеатри були закриті, були скасовані засідання, зборів громадськості практично не існувало, і діти були попереджені, щоб не пити воду з фонтанів, і був наказ, щоб уникнути парків, басейнів і пляжів. З 1916 року, епідемія поліомієліту з'являлася кожне літо принаймні в одній частині країни.

До 20 століття інфекцій поліомієліту рідко бачили у дітей до 6 місячного віку і більшість випадків захворювання сталося серед дітей від 6 місяців до 4 років. Маленькі діти, які мають поліомієліт, зазвичай страждають тільки з легкими симптомами, але в результаті у них з'явився постійний імунітет до цієї хвороби. У розвинених країнах у кінці 19 і на початку 20 століття поліпшення були зроблені в санітарії співтовариства, включаючи поліпшення каналізації і води.

Краще за гігієну означало, що новонароджені і діти раннього віку мають менше можливостей для зустрічей і виробляють імунітет до поліомієліту. Дія поліовіруса тому відкладена до кінця дитинства або в доросле життя, коли вона б швидше прийняла паралітичну форму. У дітей, параліч внаслідок поліомієліту відбувається в 1 / 1000 випадків, тоді як у дорослих, параліч зустрічається в 1 / 75 випадків.

До 1950 року пік захворюваності паралітичного поліомієліту в держав перейшов від немовлят до дітей у віці від 5 до 9 років, біля однієї третини випадків були зареєстровані у осіб старше 15 років. Відповідно, ставка паралічу і смертей в результаті захворювання поліомієлітом також зросла за цей час. У Сполучених Штатах у 1952 році епідемією поліомієліту був найгірший спалах в історії країни. З майже 58 000 випадків зареєстрованих цього року 3 145 загинули і 21 269 залишилися з паралічем.

На початку 20-го століття за відсутності перевірених процедур число непарних і потенційно небезпечних від поліомієліту лікувань запропоновано не було. Після 1916 року епідемій, і випробувавши особливості успіхів в лікуванні пацієнтів від поліомієліту, дослідники відправилися шукати нові і кращі методи лікування цієї хвороби.

Між 1917 роком і початком 1950-х років декілька терапій було вивчено: водолікування і електролікування. У 1935 Мороз повідомив, що лікування вітаміном C з підвищеною стійкістю діє проти поліомієліту в мавп. Проте наступні експерименти Альберт Сабин і Джанжблат не змогли підтвердити багатообіцяючі результати.

Пізніше було опубліковано «Клінічний досвід з вітаміном С для лікування поліомієліту», проте ця робота не була добре прийнята і немала великих клінічних випробувань, але були й такі, що коли-небудь проводилися. Хірургічне лікування таких випрадків, як нервове щеплення, подовження сухожилля, сухожильні переклади, а також подовження кінцівки і скорочення, були широко використані впродовж цього часу. Хворих із залишковим паралічем лікували і вчили для компенсації втрачених функцій за допомогою супортів, милиць та інвалідних колясок. Використання таких пристроїв, як жорсткі розпірки як правило є причиною атрофії м'язів із - за обмеженого руху користувача також рекламуються як ефективне лікування.

Масаж і пасивні вправи руху були також використані для лікування хворих поліомієлітом. Велика частина цих процедур, як виявилось, мало користі, проте ряд ефективних заходів підтримки для лікування поліомієліту виходять за ці десятиліття, у тому числі апарат штучного дихання, сироватки проти поліомієліту, антитіла, а також схеми.

Перше залізо, використовуване у лікуванні хворих поліомієлітом було винайдене і випробуване 12 жовтня 1928 року в дитячій лікарні в Бостоні. Оригінальні легені із заліза були, як сила електродвигуна з два пилососи, а також працювали на зміну тиску усередині машини. Коли тиск знижується - розширює грудну клітку, намагаючись заповнити частковим вакуумом. Це розширення і скорочення імітує фізіологію нормального дихання. Дизайн штучного дихання був вдосконалений за допомогою сильфонів, прикріплених безпосередньо до машини, і Джон-Хейвен Эмерсон змінив дизайн, зробивши виробництво дешевше. «Эмерсон Айрон Ланг» випускався до 1970р. Інші дихальні засоби, такі, як "гойдання ліжка" були використані у хворих з менш критичними труднощами дихання.

Бульбарний поліомієліт

Під час епідемії поліомієліту, апарат штучного дихання врятували багато тисяч життів, а машина була велика, громіздка і дуже дорого коштувала: у 1930 році, вартість штучного дихання була близько $ 1500 - приблизно за тією ж ціною, як середній будинок. Витрати на підтримку машини були непомірно високими, оскільки пацієнти були поміщені в металеву камеру впродовж декількох місяців, років, а іноді і на все життя: навіть із залізними легенями летальність у хворих з бульбарного поліомієліту перевищила 90%. Ці недоліки привели до розробки сучасніших вентиляторів і використання тиску вентиляції трахеостомії. За допомогою тиску цього вентилятора знизилась смертність в пацієнтів від 90% до 20%.

У Копенгагені в епідемії у 1952 році велика кількість хворих була вентильована вручну. Саме із-за великого числа пацієнтів бульбарного поліомієліту була невелика кількість наявних вентиляторів.

У 1950 році Уильям Хаммон в Університеті Пітсбургу в ізольованій сироватці крові, що містить антитіла проти поліовіруса з крові поліомієліту залишився в живих. У сироватці крові, Хаммон вважає запобігти поширенню поліомієліту і зменшити тяжкість захворювання поліомієлітом пацієнтів. У період між вереснем 1951 року і липнем 1952 року майже 55 тисяч дітей було залучено в клінічному дослідженні сироватки проти поліомієліту.

Результати дослідження були багатообіцяючими: у сироватці крові було показано, що близько 80% ефективна в запобіганні розвитку паралітичного поліомієліту, а також захист, було показано, продовжиться 5 тижнів, але якщо дані під суворим контролем. У сироватці крові також показали, щоб зменшити тяжкість захворювання у хворих.

Широкомасштабне використання антитіл сироватки для профілактики і лікування поліомієліту і ряд недоліків, проте, у тому числі спостереження, що імунітет, передбачений в сироватці крові не довго, і захист пропонованих антитіл був неповним, треба щоб повторне введення було впродовж кожного епідемічного спалаху. Антитіла сироватки широко вводилися, але отримати сироватку було дорогим і трудомістким процесом, і в центрі уваги медичної громадськості незабаром продвинулися до розвитку вакцини проти поліомієліту.

Паралітичний поліомієліт

Ранні методи управління для паралізованих м'язів підкреслили необхідність відпочити ураженням м'язам і запропонували, що застосування шин перешкоджатиме посиленням м'язів, сухожиль, зв'язок або шкіри, які перешкоджають нормальному руху.

Багато паралізованих пацієнтів поліомієліту лежали в гіпсі або тривалий час не вставали. Таке тривалість життя часто призводить до атрофії, так і не зачіпаючи постраждалих м'язів. У 1940 році, сестра Елізабет Кенні виступила в Північній Америці проти цього підходу до лікування. Підійшовши до випадків захворювання поліомієлітом в сільських районах Австралії, між 1928 роком і 1940 роком, Кені виробила форму фізичної терапії: замість іммобілізації кінцівок потерпілих з метою зменшити біль і спазми поліомієліту пацієнтів за допомогою гарячих, вологих пакетів для полегшення м'язових спазмів, вона на початку своєї діяльності з максимальною силою зачіпає м'язові волокна. Сестра Кенні пізніше осів в штаті Міннесота, де вона створила Інститут реабілітації Сестри Кенні, починаючи у всьому світі відстоювати свою систему лікування. Повільно, ідеї Кені завоювали визнання, і до середини двадцятого століття стали відмінною рисою для лікування паралітичного поліомієліту. У поєднанні із спазмолітичним ліки скорочення м'язів, лікування Кенні, як і раніше, використовується в лікуванні паралітичного поліомієліту.

Вакцини

У 1935 році Моріс Броди, науковий співробітник Університету Нью-Йорка, спробував створити вакцину проти поліомієліту, придбаних від вірусів в грунті до мавпячого спинного мозку. Першого випробування вакцини було на собі і декількох його помічників. Потім він надав вакцини 3000 дітей в багатьох розвинених алергічних реакцій, але ніхто з дітей не виробив імунітет до поліомієліту.

У кінці 1940-х років і початку 1950-х років, дослідницька група, очолювана Джоном Эндерсом лікарні Бостона, успішно культивувала поліовірус в тканинах людини. Цей значний прорив зрештою дозволив для розвитку вакцини від поліомієліту. Эндерс і його колеги, Томас H. Уэллер і Фредерік C. Роббинс, були визнані за їх праці Нобелівською премією в 1954 році.

Дві вакцини використовуються у всьому світі для боротьби з поліомієлітом. Перша була розроблена Йонасом Соком, уперше випробуваною в 1952 році і оголосив світу Солка у 12 квітня 1955 року.

Вакцина Солка, або інактивована поліомієлітна вакцина (ИПВ), складається з ввода дози вбивання поліовіруса. У 1954 році вакцина була випробувана, а саме її здатність запобігати випадкам захворювання поліомієлітом; випробування в польових умовах, пов'язаних з вакциною Солка ростиме стати найбільшим медичним експериментом в історії. Відразу ж після ліцензування, вакцинація була розпочата в 1957 році, після масових щеплень сприяє щорічне число випадків захворювання поліомієлітом в Сполучених Штатах буде різко скорочено, з пікового рівня в майже 58 000 випадків, тільки 5600 випадків. Через вісім років після успіху Солка Альберт Сабин розробив пероральну поліомієлітну вакцину (ОПВ) з використанням живого, але ослабленого віруса. Випробувань на людях вакцини Sabin почалася в 1957 році і отримав ліцензію в 1962 році.

Після розробки пероральної вакцини проти поліомієліту друга хвиля масових щеплень приведе до подальшого скорочення числа випадків: в 1961 році, тільки 161 випадок був зареєстрований в Сполучених Штатах. Останній випадок паралітичного поліомієліту, викликаного ендемічной передачей поліовіруса в Сполучених Штатах в 1979 році, коли стався спалах в декількох штатах Середнього Заходу. На початку двадцятого століття поліомієліт став би найстрашнішою хворобою у світі.

Хвороба ударила без попередження, як правило, потрібен був на тривалий час карантин, впродовж яких батьки були відокремлені від дітей: не можна було вгадати, хто може отримати хворобу і хто буде в живих. Наслідки хвороби жертв поліомієліту на все життя залишили після себе яскраві образи: інвалідні коляски, милиці, фіксатори, пристрої дихання, а також деформовані кінцівки.

Проте, поліомієліт змінив не лише життя тих, хто пережив це, але і позначився на глибоких культурних змінах: поява на низовому рівні компанії по збору засобів, яке революціонізувало медичній добродійності; підвищення реабілітаційної терапії, а через соціальні компанії та цивільні права інвалідів, поліомієліту тих, що вижили допомогло підтримати сучасного руху за права інвалідів. У 1921 році Франклін Рузвельт став повністю і назавжди паралізований нижче поясу.

Хоча параліч не лікували у той час, Рузвельт, який планувався в політичному житті, відмовився визнати обмеженість свого захворювання. Він пройшов широкий спектр лікування, у тому числі водолікування.

У 1938 році Рузвельт став одним із засновників Національного фонду дитячого паралічу (нині Марти Даймс), чиї засоби необхідні для реабілітації жертв паралітичного поліомієліту, а також зіграв важливу роль у фінансуванні розвитку вакцини від поліомієліту. Марта Даймс змінила спосіб його підходів по збору засобів. Замість здирства великих внесків від декількох багатих людей, Марта Даймс шукала невеликі пожертвування від мільйонів людей.

Насправді, поліомієліт не був жахливим вбивцею, яким він був зображений у засобах масової інформації, навіть в самому розпалі в 1940-х роках і 1950-х роках. У 1952 році більше зареєстрованих епідемії: 3145 чоловік, у тому числі 1873 дітей, в США померли від поліомієліту.

Згідно з книгою Дэвида Ошинського «Поліомієліт»: Американська історія: "Існує свідоцтво того, що Марта Даймс хворіє на поліомієліт, а також сприяла образу відразу вилікованих жертв поліомієліту, що не відповідає дійсності. Марта Даймс відмовилася співпрацювати з іншими добродійними організаціями, як United Way". До поліомієліту ляканням 20-го століття була більшість реабілітаційної терапії, зосередженої на лікуванні поранених солдатів, що повернулися з війни.

Руйнівні наслідки поліомієліту приводять до підвищеної інформованості і громадської підтримки фізичної реабілітації, а у відповідь ряд реабілітаційних центрів, конкретно спрямованих на лікування хворих поліомієлітом - відкриті. Ще залишилися сили проти жертв поліомієліту і навчання новими, компенсаційним навичкам, адже велика кількість паралізована осіб.

У 1926 році Франклін Рузвельт, переконані в користі гідротерапії, купив курорт, де він заснував перший сучасний реабілітаційний центр для лікування хворих поліомієлітом, досі працює як Інститут реабілітації Рузвельт Уорм Спрингс. Вартість реабілітації поліомієліту часто більше, ніж середня сім'я могла собі дозволити, і більше 80% від поліомієліту країни пацієнти отримуватимуть фінансування через «Марта Даймс».

Деякі сім'ї також отримали підтримку у рамках добродійних організацій, таких як братерство Шрайн, яке створило мережу дитячих лікарень в 1919 році, Шрайнерс лікарні для дітей, щоб забезпечити безкоштовну медичну допомогу для дітей з поліомієлітом. У міру тисячі поліомієліту з тими, що вижили різний параліч, реабілітації лікарні і відправилися додому, в школу і на роботу,але багато хто був розчарований відсутністю доступу і дискримінацією,з якими вони стикаються у своїх громадах.

На початку двадцятого століття крісла-коляски були недоступні для інвалідів. Багато дітей, які стали інвалідами в результаті поліомієліту були вимушені відвідувати окремі установи "покалічених дітей", або ж йшли по сходах.

Люди, які після поліомієліту залишилися в живих, були часто в авангарді руху за права інвалідів, і були поштовхом для прийняття законодавства, наприклад Закон про реабілітацію 1973 році, який захищав кваліфікованих фахівців від дискримінації за ознакою їх інвалідності, а також про американців - інвалідів акту 1990 року. Сьогодні, поліомієліт, після якого вижили - одна з найбільших груп інвалідів у світі. Всесвітня Організація Охорони Здоров'я вважає, що таких людей, що вижили після поліомієліту у всьому світі, від 10 до 20 мільйонів.

Класифікація

Класифікація поліомієліту будується з урахуванням клінічних ознак і рівня ураження.

I. Поліомієліт без поразки ЦНС протікає у вигляді двох клінічних форм: інапарантної (вірусоносій) і абортивної або вісцелярної ("мала хвороба").

II. Поліомієліт з поразкою ЦНС частіше проявляється у виді:

а) не паралітичної форми - серйозного менінгіту, рідше з вираженим оболонково-корінцевим синдромом (з больовими явищами) без ознак запалення м'яких мозкових оболонок;

б) паралітичної форми, що зустрічається тільки у неприщеплених осіб або не повністю вакцинованих і, залежно від рівня ураження, що підрозділяється на декілька форм: спінальну (шийний, грудний, поперековий відділи спинного мозку), бульбарну (ядра рухових нервів, розташовані в стволі мозку, III, IV, VI, VII, IX, X, XI, XII пари), понтинна (ізольована поразка ядра лицьового нерва - VII пари - в області Варолієва моста), змішані форми (бульбоспінальна, понтоспінальна).

Інапарантна форма обумовлена вірусоносієм в межах глоткового кільця і кишковика без клінічних проявів. Діагностика можлива тільки на підставі вірусологічного обстеження.

Вісцелярна форма ("мала хвороба") протікає як неспецифічне фебрильне захворювання тривалістю 3 - 5 днів з катаральними явищами або дисфункції кишковика із сприятливими результатами. Діагностика можлива тільки на підставі епідеміологічних і вірусологічних даних. У епідеміологічному плані ці дві форми найбільш небезпечні.

Менінгеальна форма протікає у вигляді серозного менінгіту з одне- чи двохвилевою течією. При однохвилевій течії загальномозкові (головний біль, повторна блювота) і менінгеальні симптоми з'являються спочатку хвороби на 1 - 3 - й день на тлі високої температури і явищ інтоксикації. При двохвилевій течії перша хвиля протікає як вісцелярна форма без ознак ураження мозкових оболонок, а через 1 - 4 дні апірексії відзначається друга гарячкова хвиля з розвитком менінгеальних симптомів.

У течії паралітичної форми поліомієліту розрізняють 4 періоди: препаралітичний (1 - 6 днів), паралітичний (24 години - 3 дні), відновний (до 2 - 3 років), резідуальний (зверху 3 - х років). Препаралітичний період при усіх формах має однакові клінічні прояви і триває від початку хвороби до появи перших рухових порушень. У відновний період (ранній - з 2-х тижнів до 2-х місяців, пізній - з 2-х місяців до 2-х років) відбувається поступове - в перші 6 місяців активне, а потім більше уповільнене - відновлення рухових функцій. Спочатку ознаки відновлення з'являються в легко уражених м'язах, а потім поширюються і на важко уражені групи м'язів.

Резідуальний період (зверху 3-х років від початку хвороби) характеризується наявністю залишкових явищ після перенесеного гострого поліомієліту (відставання в рості кінцівок, кісткові деформації, остеопороз і так далі). клініка паралітичного періоду визначається локалізацією поразки ЦНС.

Діагностика поліомієліту

Характеризується появою лихоманки, симптомів інтоксикації, у ряді випадків - катаральних явищ з боку верхніх дихальних шляхів або дизфункції кишковика, вегетативних розладів, спонтанних болів в хребті, в м'язах шиї, спини, по ходу нервових стволів і корінців, фазцикулярних сіпань м'язів кінцівок, ністагму. У подальшому, при зниженні температури тіла, з'являються паралічі.

Для вірусологічних досліджень використовують кал, кров, спинномозкову рідину, змивши з носоглотки. Таким чином, для діагностики поліомієліту слід керуватися трьома групами ознак.

1. Ознаки, підозрілі на поліомієліт:

- легкий фарингіт в анамнезі;

- помірна лихоманка без нежиті, кашлю і проносу;

- головний біль (особливо важливо у дітей);

- блювота;

- загальне погіршення здоров'я, що не відповідає даним об'єктивного дослідження;

- ригідність і хворобливість потилиці і спини;

- голова закидається назад при піднятті плечей;

- симптом треножника і інші симптоми натягнення;

- біль і чутливість при тиску на м'язи і сухожилля;

- інтенсивність сухожильних і шкірних рефлексів у лівій та правій половині тіла неоднакова;

2. Ознаки, які підтверджують діагноз поліомієліту :

- в'ялі асиметричні м'язові паралічі проксимального характеру, сіпання м'язів;

- відсутність сухожильних рефлексів в ураженій зоні;

- зміна складу спинномозкової рідини серозного характеру;

- відсутність розладів чутливості, окрім підвищеної чутливості до подразників;

- відсутність розладів функції тазових органів;

3. Ознаки, які доводять діагноз поліомієліту :

- Виділення від хворого вірусів поліомієліту ("диких" штамів) за наявності вищезгаданих ознак;

- Наростання титрів антитіл до виділеного вірусу не менше чим в 4 рази.

- При "підозрі на поліомієліт" обов'язково проводиться епідеміологічне розслідування. Якщо відразу буде встановлена причина в'ялого паралічу (наприклад, травма), діагноз "підозра на поліомієліт" відміняється і епідеміологічне розслідування припиняється, а хворий отримує відповідне лікування.

У разі коли інфекціоніст, невропатолог і епідеміолог не можуть встановити причину захворювання, що супроводжується в'ялим паралічем, діагноз "підозра на поліомієліт" замінюється на "ймовірно поліомієліт". Це тимчасовий діагноз, який впродовж 12 тижнів від початку паралічів має бути замінений комісією з остаточної оцінки випадків гострих в'ялих паралічів на "підтверджений поліомієліт", "поліомієлітоподібне захворювання" або скасований.

Випадок гострого в'ялого паралічу класифікується як поліомієлітоподібне захворювання за умови, що при вірусологічному обстеженні діагноз поліомієліту довести не вдалося, а залишкові явища в'ялого паралічу зберігаються більше 60 днів.

У вогнищі "можливого поліомієліту" проводять епідеміологічне обстеження, завершальну дезинфекцію і аналіз цих профілактичних щеплень проти поліомієліту у осіб тих, що спілкувалися з хворим. Дітям до 14 років, які з яких- небудь причин не були щеплені проти поліомієліту, щеплення проводять згідно з наказом МОЗ України від 25.01.95 р. № 14 "Основних положень про організацію і проведення профілактичних щеплень".

Щеплення проводять після забору проб фекальних мас (по 2 флакони) від 5 дітей у віці до 5 років, які спілкувалися з хворим. За відсутності дітей вказаного віку обстежують осіб інших віків.

Ранній відновний період при поліомієліті триває біля 2-х місяців. До певної міри справедливе твердження, що міра відновлення рухів знаходиться в руках медичних працівників і частково батьків хворої дитини, оскільки потрібне тривале, а у важких випадках - впродовж усього життя застосування масажу, лікувальної гімнастики і інших реабілітаційних заходів.

З моменту виникнення перших парезів м'язів починається паралітичний період, що триває, як правило, доба; рідше паралічі наростають до 3-ої доби. Паралічі периферичні, в'ялі, з низьким тонусом м'язів, зниженням або зникненням сухожильних рефлексів і наступною атрофією м'язів. Вражаються зазвичай м'язи проксимальних відділів кінцівок.

При спінальній формі поліомієліту, складовій до 95% загального числа паралітичних форм, розвиваються паралічі ніг, рідше - рук, шиї, тулуба. Відзначаються моно - , пара - , три - чи тетрапарези.

Бульбарна форма протікає бурхливо, часто з коротким препаралітичним періодом або без нього. На тлі лихоманки порушуються ковтання, фонація, мова, зникає глотковий рефлекс, відзначається асиметрія або нерухомість піднебінних дужок, язичка, м'якого неба, патологічна секреція слизу, який скупчується у верхніх дихальних шляхах і обтурирує їх, призводячи до порушення дихання ("фарингеальний тип дихальних розладів").

Понтинна форма поліомієліту характеризується поразкою лицьового нерва, що проявляється асиметрією лицьових м'язів, згладженою носо - губної складки на стороні поразки, опущенням кута рота. Порушень чутливості, сльозовиділення, смаку і больових відчуттів не відзначається. Перебіг захворювання сприятливий, з повним або частковим відновленням функцій мімічних м'язів.

Із змішаних форм (23-45%) найважче протікають бульбарно-спінальні, що характеризуються поразкою ствола мозку у поєднанні з парезами і паралічами скелетних м'язів. Причиною летальних результатів у цих дітей є дихальна недостатність.

Поліомієліт у частково щеплених протікає легко. Препаралітичний період, як правило, відсутній, а у пацієнтів характеризується загальноінфекційною симптоматикою. Відзначаються легкі мозаїчні парези нижніх кінцівок, м'язова слабкість, зниження м'язового тонусу, накульгування. Перебіг захворювання сприятливий, можуть бути залишкові явища у вигляді гіпотрофії м'язів. Вакциноасоційованний поліомієліт розвивається або у реципієнтів вакцини - в строк з 4 по 30-й день після щеплення, або у контактних з прищепленими особами - в строк до 60-го дня. При розвитку вакциноасоційованого поліомієліту у реципієнтів частіше виділяють віруси III типу, а у контактних - II типу. Вакциноасоційованний поліомієліт виникає у пацієнтів з неповноцінним імунним статусом: з гіпогаммаглобулінеміей, з первинним В - клітковим імунодефіцитом.

У хворих, які хворіють не менше 2-х місяців, визначаються характерні ознаки паралітичного поліомієліту, а в парних сироватках крові у них наростає концентрація (у 4 рази і більше) специфічних антитіл до виділеного вакцинного штаму поліовіруса.

Симптоми	Виникнення
Катаральні явища	Поразка епітеліальних клітин і лімфатичного апарату дихальних шляхів
Розлад стулу	Самовідтворення кислот вірусу в клітинах тонкої кишки
Пітливість	Поразка вегетативної нервової системи, судинорухового центру
Висип	Поразка судин
Розлад сечовипускання	Поразка поперекового відділу спинного мозку з наступною атонією сфінктера сечового міхура
Біль в м'язах, парестезія	Поразка чутливих корінців спинного мозку
Кровоносно-рухові порушення, похолодання кінцівок, синюшний колір шкіри	Поразка судинорухового центру, порушення вегетативного постачання нервових зв'язків між органами та клітинами з ЦС
Коливання артеріального тиску	Поразка судинорухового центру, міокардит (захворювання серцевого м'язу)
Задишка, задуха	Поразка дихальних м'язів, серцево-судинні порушення, поразка IX-XII пар черепних нервів з порушенням ковтання, відділення секрету, його інспірація(вдихання)
Слабкість, параліч	Поразка рухових м'язів і центрів, згодом - атрофія м'язів
Безладність парезів, паралічів	Нерівномірність розподілу і розмноження вірусів в нервових структурах
Порушення ковтання	Поразка рухових ядер IX і X пар черепних нервів
Параліч мімічних м'язів	Поразка ядер лицьового нерва
Стійкість паралічів	Масивна загибель мотонейронів, переродження осьових циліндрів, атрофія м'язів
Менінгеальний синдром	Набряк, інфільтрація оболонок мозку

Прогноз

Летальність під час епідемій досить висока. Причиною смерті зазвичай бувають дихальні розлади при бульбарних формах або висхідних паралічах, коли до процесу залучаються міжреберні м'язи і діафрагма. Смертність стала значно нижча при використанні штучної вентиляції легенів. При припиненні прогресу паралічів можливе одужання. Сприятливою ознакою є наявність довільних русі, рефлексів і скорочень м'язів, що викликаються стимуляцією нерва впродовж 3 нед після розвитку паралічів.

Поліпшення, що почалося, може тривати впродовж року. іноді і більше. Проте прояви периферичних паралічів і парезів, що зберігаються, можуть вести до інвалідизації хворих.

При підозрі на поліомієліт необхідно негайно створити хворому повний спокій, оскільки фізична активність в препаралитической стадії підвищує ризик розвитку важких паралічів. Можна виділити три категорії хворих (без респіраторних і бульбарних паралічів; з респіраторними паралічами, але без бульбарних; з бульбарними порушеннями) і залежно від цього проводити лікування. При лікуванні хворих без дихальних порушень показано внутрішньом'язове введення рибонуклеази, а також сироватки реконвалесцентів.

У гострій стадії дають достатню кількість рідини. Спинномозкова пункція потрібна для діагностичних цілей, а також вона може зменшити головний біль і болі в спині. Анальгетики і седативні препарати (діазепам) використовуються для полегшення болю і зменшення занепокоєння. Єдина допустима форма активності - легкі пасивні рухи. Антибіотики призначають тільки для профілактики пневмонії у хворих з дихальними розладами.

Лікування після розвитку паралічів ділиться на етапи:

- у гострій стадії при болях і підвищеній чутливості м'язів (3-4тиж.);

- у стадії одужання при тривалому поліпшенні м'язової сили (6 мес-2 року);

- у резидуальній стадії (рухові розлади залишаються).

У гострій стадії основна мета - не допустити розтягування уражених м'язів і контрактури антагоністів, що може привести до тривалого лікування. Хворий повинен лежати в м'якому ліжку, кінцівки повинні знаходитися в такому положенні, щоб паралізовані м'язи були розслаблені (а не розтягнуті) за допомогою подушок і мішків з піском. При одужанні дуже важливі фізичні вправи, які хворий виконує із сторонньою допомогою, у ванні або в апаратах з підтримкою лямок і ременів.

У пізніх стадіях за наявності контрактур роблять тенотомію або інші хірургічні втручання. Призначають прозерин, дібазол, вітаміни, метаболічні засоби, фізіотерапію.

При дихальній недостатності іноді впродовж тижнів і навіть місяців потрібна ІВЛ.

При бульбарному паралічі основна небезпека - попадання рідини і секрету в гортань. Труднощі годування хворих посилюються дисфагією. Важливе правильне положення хворого (на боці), причому кожні декілька годин його слід повертати на інший бік; ножний кінець ліжка піднімають на 15°. Цю позу можна міняти для відходу або інших цілей, але ненадовго. Секрет видаляють відсмоктуванням. Через 24 г голодування слід годувати хворого через назогастральний зонд.

Профілактика

Захворювання на поліомієліт важке і небезпечне. Тому проведення заходів по недопущенню його розвитку і зараження їм надзвичайно важливе. Дотримання календаря щеплень, а у разі необхідності - додаткова вакцинація цілком звільнили від поліомієліту більшість світу. Головним способом попередження поліомієліту є масова імунізація живою вакциною всіх дітей, починаючи з трьохмісячного віку, з періодичною плановою ревакцинацією. Активна профілактика досить ефективна при охопленні щепленням не менше 90 - 95 % дітей декретованого віку; якщо відсоток охоплення менше 90%, треба негайно прищепити всіх дітей відповідного віку, якщо 80 % і менше - доцільно провести одномоментну масову вакцинацію всіх дітей від 3 місяців до 7 років.

На кожний випадок захворювання подається термінове повідомлення в санепідемстанцію. Хворих на гострий поліомієліт ізолюють не менше, ніж на 3 тижні. За контактними дітьми спостерігають 21 день. На групу накладається карантин, проводиться щоденний медичний огляд з термометрією. При домашньому контакті дитина не відвідує дошкільний заклад 14 днів з дня відокремлення. При виникненні випадків поліомієліту контактним дітям проводять одноразову імунізацію незалежно від терміну і повноти наявних щеплень.

Дезінфекцію в осередку проводять 2-3 % розчином хлораміну або хлорного вапна, 1,5 % розчином гіпохлориту кальцію.

Україна з 2002 року сертифікована ВООЗ, як територія вільна від «дикого» поліовірусу. Згідно календаря профілактичних щеплень в Україні затвердженого наказом МОЗ України №48 від 03.02.2006 року «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні, та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» вакцинація проти поліомієліту проводиться з 3 місяців життя, потім у 4,5 місяці і в 6 місяців, одноразова ревакцинація - у 18 місяців, у 2 роки, 6 років і в 14 років. В більшості випадків це забезпечує довічний захист. У звичайних умовах вакцинацію проводять одночасно з АКДС. Діти до 15 років, що мали тісний контакт з хворим поліомієлітом, підлягають негайній одноразовій вакцинації поліомієлітною вакциною. При неможливості її проведення контактних ізолюють строком на 20 днів.

Усі виділення, сеча, кал хворих можуть містити вірус. Тому хворих рекомендується ізолювати не менше, ніж на 6 тижнів. У фекаліях вірус через 3 тижні виявляється у 50 % хворих і через 5-6 тижнів - у 25 %. Дітей в будинку, де є хворий, слід ізолювати від інших дітей на 3 тижні після ізоляції хворого. Сучасна імунізація - успішніша міра обмеження поширення епідемій. Вакцина Сейбина (1-2 краплі на шматочку цукру) створює імунітет на 3 року і більше.

Успішна боротьба з поліомієлітом неможлива без організації державного епідеміологічного нагляду за цією інфекцією і її вакцинопрофілактикою. Перше правило проведення масової вакцинації - швидкі темпи, внаслідок чого, за короткий час отримують широкий імунний прошарок. Якщо, вакцинацію дітей у віці до 3 років провести у 90%, поліомієліт буде знищений. Програма епідеміологічного нагляду, профілактики і боротьби з поліомієлітом передбачає:

- повне і своєчасне виявлення усіх випадків захворювання і підозри на поліомієліт;

- постійне стеження за циркуляцією вірусів поліомієліту в зовнішньому середовищі і їх диференціація на "дикі" і "вакцинні" штами;

- повну і своєчасну вакцинацію дитячих контингентів;

- постійний контроль за організацією щеплень і якістю вакцинації;

- повне і своєчасне проведення протиепідемічних і профілактичних заходів у вогнищах;

- епідеміологічний аналіз захворюваності і оцінку ефективності заходів, що проводяться;

Профілактика поліомієліту полягає у вакцинації, оскільки збудник поліомієліту - це вірус. Враховуючи, що поліомієліт - вірусна інфекція та специфічної терапії, що впливає саме на ці віруси, немає, єдиним ефективним засобом попередження хвороби є щеплення. Для вакцинації проти поліомієліту застосовують два препарати: оральну (від лат. Oris рот, що відноситься до рота) живу поліомієлітної вакцину (ОПВ), що містить ослаблені змінені живі віруси поліомієліту, розчин якої капають у рот, і інактивовану поліомієлітну вакцину (ІПВ), що містить вбиті дикі віруси поліомієліту, яка вводиться за допомогою ін'єкцій. Обидві вакцини містять 3 типи вірусу поліомієліту. Тобто, захищають від усіх існуючих "варіацій» цієї інфекції. Правда, ІПВ в нашій країні поки не виробляють. Зате є зарубіжна вакцина Імовакс Поліо, яку можна використовувати для щеплення. Крім того, ІПВ входить до складу вакцини Тетракок (комбінованої вакцини для профілактики дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту). Обидва ці препарати використовуються на комерційних умовах за бажанням батьків. Вакцини проти поліомієліту можуть вводитися одночасно з імуноглобуліном і будь - якими іншими вакцинами, за винятком БЦЖ. Оральна поліомієлітная вакцина - рідка речовина рожевого кольору, гірко - солоне на смак. Метод введення: закопування в рот, малюкам - на лімфоїдну тканину глотки, дітям старшого віку - на поверхню піднебінних мигдалин, де і починає формуватися імунітет. У цих місцях відсутні смакові сосочки, і дитина не відчує неприємного смаку вакцини. Інакше виникне рясна слинотеча, малюк проковтне препарат, він потрапить зі слиною в шлунок і там зруйнується. Щеплення буде неефективна. ОПВ закопують з одноразового пластмасовою крапельниці або за допомогою одноразового шприца (без голки). Доза залежить від концентрації препарату: 4 краплі або 2 краплі. Якщо малюк відригнув після отримання вакцини, процедуру повторюють. Після повторного зригування вакцину більше не вводять, а наступну дозу дають через півтора місяці. Протягом години після введення ОПВ не можна годувати і поїти дитину. Вакцини є взаємозамінними, хоча щеплення від поліомієліту має ряд переваг :

- дитина може виплюнути краплі від поліомієліту (вони має гіркий смак);

- краплі від поліомієліту використовуються 5 разів, а щеплення від поліомієліту робиться 4 рази;

- щеплення від поліомієліту дозволяє ефективніше дотримувати дозування;

- краплі від поліомієліту можуть викликати інфекцію у людей, що входять в контакт з "прищеплюваним", вони заборонені при зниженому імунітеті.

Температура після щеплення від поліомієліту може бути ознакою розвитку вакцино - асоційованого паралітичного поліомієліту. Реакція з'являється через 5 - 10 днів після прищеплення. Через 20 днів виникають інші ускладнення після щеплення від поліомієліту: підвищений тонус м'язів аж до паралічу. Проте симптоми проходять досить швидко.

Як «працює» щеплення? На введення інактивованої поліомієлітної вакцини у щепленого людини виробляються антитіла в крові. Однак на слизовій кишечнику вони практично не формуються. Не синтезуються і захисні клітини, здатні розпізнавати і знищувати в організмі віруси поліомієліту разом зі збудником, як це буває при прищепленні ОПВ. Це є істотним мінусом ІПВ. Однак при використанні інактивованої вакцини ніколи не буває вакциноасоційований поліомієліту і її можна сміливо вводити дітям з імунодефіцитом. Ускладнення Побічним ефектом ІПВ може бути, в дуже рідкісних випадках, алергічний висип.

Увага! Особам, які перенесли поліомієліт, надалі необхідно продовжити вакцинацію, оскільки повторне захворювання може бути викликано іншим типом вірусу.

Інактивована вакцина не стає причиною ускладнень після щеплення від поліомієліту. Іноді місце введення ліків червоніє і опухає, температура піднімається трохи.

При підозрі на поліомієліт хворий має бути госпіталізований та ізольований. Слід уникати необов'язкових контактів з хворими, у яких діагноз поліомієліту підтверджений або підозрюється. Інші профілактичні заходи включають попередження зайвого стомлення і застуди, відстрочення операцій на носі і горлі до осені. Слід захищати продукти харчування від мух, а також утримуватися від купання в забруднених водоймах. Дотримувати гігієну: мити руки, не споживати брудні фрукти, не купатися у водоймах, вода в яких сумнівної чистоти (вірусом можна заразитися, проковтнувши воду з такої водойми). З інших засобів профілактики поліомієліту слід згадати необхідність постійного контролю за санітарно - гігієнічним режимом в дитячих установах. Особливу увагу слід приділити знезараженню молока (кип'ячення, пастеризація).

Нині, проводять масову вакцинацію і ревакцинацію усіх дітей живою послабленою вакциною. На сьогодні, використовують моно вакцину - віруси одного типу, а також полівакцину - віруси усіх типів. Раніше існували вакцини від цього захворювання у вигляді цукерок і драже, завдяки чому, вакцинація проходила набагато успішніше. На даний час вакцинацію поліомієліту дітей проводять за допомогою крапель.

З метою недопущення завезення в Україну випадків гострого паралітичного поліомієліту з держав, які є ендемічними на цю інфекцію, необхідно ретельно проводити епідеміологічний моніторинг за поліомієлітом, виявлення гострих млявих паралічів, здійснювати комплекс профілактичних та протиепідемічних заходів, забезпечити створення високого рівня популяційного імунітету проти поліомієліту, проводити вірусологічний моніторинг за циркуляцією в довкіллі та у хворих на гострі мляві паралічі ентеровірусів, у тому числі поліовірусів.

Люди, які не мають щеплень від поліомієліту (незалежно від віку), які при цьому страждають імунодефіцитом, можуть заразитися від прищепленої дитини і захворіти на вакциноасоційований поліомієліт (ВАП). Описано випадки, коли від щеплених дітей заражалися батьки, хворі на СНІД, у стадії імунодефіциту, а також - родичі з первинним імунодефіцитом або ті, хто отримує ліки, що пригнічують імунну систему (при лікуванні онкологічних захворювань). Для запобігання подібних ситуацій дитини рекомендується щепити інактивованої поліомієлітної вакциною, а також мити руки після підмивання малюка і не цілувати прищепленого в губи. Вакцинація проти поліомієліту, як і будь-яке інше щеплення, якщо воно зроблено вчасно і за правилами, допоможе крихітному маляті протистояти важкому і небезпечною захворюванню. А значить, зробить дитину сильніше, зміцнить її організм і позбавить батьків від багатьох проблем і випробувань, які зазвичай доводиться переживати сім'ї важко хворого малюка.

II. аналіз Стану ліцеїстів щодо щеплення

Аналіз медичних карток

Стан ліцеїстів щодо щеплення невтішний. За допомогою медичного працівника ліцею був отриманий доступ до медичних карток ліцеїстів та їх аналіз. Проаналізувавши наявність щеплень проти поліомієліту 8-их - 11-их класів, можна зробити висновок: 51% учнів не мають усіх щеплень, більша частина з них не мають тільки останнього, у 14 років, значно мала частина не має у 6 та 14 років.

Восьмі класи показали найвтішніші результати,адже більшість з них не мають ще того віку, щоб робити останнє щеплення - 78,5%. Одинадцяті показали результати трохи гірше, але все ж таки - 69%. Найгірші результати у дев'ятих - 33% та десятих - 32%.

А це означає, що батьки не розуміють важливість вакцинації. Ця модна тенденція серед громадян України, яка дуже небезпечна і може призвести до спалаху нової епідемії.

Опитування щодо знань про поліомієліт та потрібність вакцинації

Окрім аналізу медичних карток також були проведені опитування серед учнів. Було запропоновано відповісти на питання,чи знають вони що таке поліомієліт та чи потрібна вакцинація проти цієї страшної хвороби.

Результати опитування були оброблені і ми отримали не дуже втішну картину: лише 6% ліцеїстів мають уяву про цю хворобу, на жаль 94% не мають взагалі поняття про поліомієліт. На мою думку, саме ці 94% чули вперше це слово. Що стосується вакцинації проти цієї хвороби,то вже 17% вважають, що вона потрібна та 83% не визначилися.

В результаті, ця хвороба забрала сотні тисяч людських життів, але про неї не дуже то і відомо.

III. Профілактично-просвітницька робота

У зв'язку з попередніми результатами, не можна залишати все у такому занедбаному стані. Тому треба поширювати профілактична та просвітницьку роботу серед ліцеїстів: проводити класні години - профілактичні бесіди, позакласні заходи у рамках тижня охорони здоров'я, випустити роз'яснювальні буклети тощо. Також у допомогу медичному працівнику ЛІТу було створено медичний вісник.