Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження

В 1928 році І.Р. Лепер опублікував дослідження обряду стерегти сонце напередодні свята Петра. Цей обряд мав такий елемент, як бешкетування молоді. Такий елемент є обов'язковим компонентом зимового календарного циклу і в Овруцькому р-ні Житомирської обл: ох ш\коди с\коко ро\б'іл`і, \дурос`т`і, во\рота з`н`і\мал`і у \д`еzк'і і н`ес`\л`і до х\лопца с \к'ім во\на встр`е\чалас, а у\ранци вста\йут` і \д`іzл`ац:а, \д`е ч'і\йе во\рота сто\йат` (всі н.п.);бу\ло шо од \д`еzк'і до х\лопца з`е\л`онкоt ч'і чер\н`ілом в'іл`і\вал`і до\рогу на с`н`е\гу( н.п. 1-3); \воза на оста\ноzку за\т`агвал`і і на стоz\пи, і на \хату чи х\л`ев (всі н.п.); \нашому со\с`еду \копал`у на ди\мар с`т`ек\ло пок\лал`і шоб дим і\шоz \хату, а у мар\йанк'і зан`ес`\л`і с`т`ек\ло а во\на п'ідпа\л`іла у п'еч'е z\ранци, \чуйе \дим ід`е у \хату, вона \думайе \ком'іна н`е одотк\нула. \Н`е, \д`ів'іц:а у \ком'ін н`е \в'ідно \з`ірок на?\н`еб'і (н.п. 3); шче пер\йіну на шну\рок при\цепл`увал`і, опус\кал`і шоб \дим і\шов об\ратно (н.п. 1); \с`ено пере\т`агвал`і з од\ного \места у д\руге (всі н.п.); \хату подп'і\рал`і шоб н`іх\то н`е \в'іtшоz, зав\йазвал`і \полнос`т`у д\вери і ха\з`айіна ў \хат`і, бо н`е пус`\т`іл`і х\лопцоў ( н.п. 1-5,9,10); до\рогу п'ерего\рожвал`і ко\лодам'і чи \чимос ш\че (всі н.п.).

Бешкетування - це форма ритуальної поведінки (антиповедінки ), яка містить в собі дії, що суперечать нормі [Славянские древности 1995: 116]. Виконавцями таких дій на обстеженій території є гурти молодих хлопців, а адресатами можуть стати сусіди, всі жителі села, дівчата на виданні, незаміжні дівчата, які або не вишли заміж, або відмовили женихам.

Характерною рисою ритуального бешкетування молоді на Поліссі є те, що воно могло здійснюватись в різні періоди: зимою - в ніч на Різдво, Новий рік, Водохреща, перед святом Андрія; весною - в Страсну неділю, на Великдень; літом - в ніч на Івана Купала, на свято Петра, на Трійцю чи Русалії ( наступний понеділок після троїцької неділі ); восени - на Покрову.

Крім того, бешкетування могли входити до складу сімейних обрядів: весільного, проводів до армії та ін. Вони мали різне функціональне спрямування та семантику - залежно від святкового комплексу. Так, у складі купальського обряду вони пов'язані з мотивом оберегу від нечистої сили, в період зимових свят ці дії стосуються господаря дому, який або не дозволив колядувати чи щедрувати, або погано обдаровував гостей; під час весілля закривали димар, щоб наречена підпалила в печі, а дим пішов у хату. Весільні мотиви могли бути присутніми і в календарних бешкетуваннях - знімали ворота на подвір'ї у дівчини і несли їх на подвір'я коханого парубка [Толстая 1985: 150].

Не випадковим є і те, що в Овруцькому р-ні бешкетування найчастіше відбуваються під час зимових свят та свята Купала. Це два найбільш небезпечні періоди року (зимове і літнє сонцестояння), які відзначаються активізацією нечистої сили. Молодь бешкетувала вночі: \це ро\б'ілоса \ноч:у у че\соz две\нац:ат`, о\д`інац:ат` \ноч'і посл`е то\го, йек покол`а\дуйут` да \само ро\б'іл`і запад\ло \тим хто н`е розр`е\шаz шчедро\ват` (н.п. 1). Характернм для обстеженої території є те, що бешкетування відбувались напередодні Старого Нового року, а не напередодні свята Андрія: це на \Нов'іi \год ш\коду ро\б'іли, н`е \йек кор\же п'ек\ли, а на ба\гати \в'ечор (н.п. 10); це н`е на Анд\рейа а у \нас, а п\рот`і \Нового \года (н.п. 7).

Найпоширенішими у досліджуваних мікрокультурах є такі дії:

1) красти в сусідів вози, сани, ворота, копу сіна, переносити їх в іншу частину села;

2) розкидати дрова, колоди, бочки, драбини;

3) блокувати цими предметами дорогу;

4) закидати вози, сани, драбини, колоди, колеса, плуги, борони, ворота на дахи будинків;

5) закривати трубу, щоб дим не міг вийти на вулицю;

6) підпирати важкими предметами двері, щоб господарі не могли вийти з хати;

7) кидати в колодязь глечики, колоди, діжу, жердини;

8) виводити із хліва худобу.

На позначення бешкетування (акціональний план обряду) в досліджених говірках використовуються номінативні одиниці зі значенням `забава, жарт, витівка': \балувац:а (н.п. 1,2), ш\коду ро\бит` (н.п. 1-4,8-10), ш\коду тво\рит` (н.п. 1-4), \дурос`т`і ро\б'іт` (н.п. 1,2), страш\не ро\б'іт` (н.п. 1).

В опрацьованій літературі не зафіксовано такого способу бешкетування, який був розказаний інформатором: пе\рину на шну\рочок прик\л`ейіz і опус`\т`іz на сан\т`іметроz \с`еміс`ат у ди\мар; зато\пиz \печ, дим і\д`е, пе\рина к\рут`іц:а і \через йе\йе zраш\чен`ійе \дим і\д`е у \хату а на\ружу \н`е (н.п. 1).

Характер бешкетування, а насамперед такі елементи як викрадення, перекидання, розкидання, руйнування, блокування дороги та ін., без сумніву, виконують сакральну функцію і дають підстави відносити їх до категорії охоронних, катартичних обрядів [Толстая 1985: 15]. Аналіз зібраної інформації дає можливість виділити такі одиниці, якими представлений локативний план обряду: на вулицю, на кладовище, на подвір'я сусідів, в річку, на дах будинків, на дерево, на край села, на дорогу, на село.

Залежно від контексту обряду, у бешкетуваннях переважає один з мотивів: охоронний (захистити себе від впливу злих сил) чи матрімоніальний (ворота знімали на подвір'ї дівчини і відносили на подвір'я парубка, чорнилом проводили лінію від подвір'я парубка до подвір'я дівчини, яку він проводить і т.п.).

Проаналізувавши зібраний матеріал можемо говорити про наявність деструктивного характеру дій, які виконувались, а їх локативна і темпоральна характеристика та пояснення своїх дій інформаторами (загородити дорогу нечистій силі, відігнати, залякати її і т.п.) свідчать про наближення бешкетувань до інших ритуалів проводів, відгону, символічного знищення нечистої сили.

2.3 Номінація традиційних календарних зимових обрядів, віднесених до свята Водохреща, в говірках Овруцького р-ну Житомирської області

В календарній обрядовості значну роль відіграє вода тому - без води життя просто неможливе. Вона була необхідна людині завжди: для приготування їжі, для худоби та зрошення посівів, для омивання тіла, для прання білизни.

Єдиним святом в українській обрядовості, де центральне місце займають обряди, пов'язані з водою, був день 19 січня - Водохреща. Оскільки зимовий цикл свят за своєю структурною будовою був двочастинним, то закликанням (перший етап) він не закінчувався. Акт зустрічі відбувався у святвечір, а з святом Водохреща пов'язувався акт проводів (другий етап).

За народними віруваннями свято Водохреща пов'язане з народженням богині води - Дани. Дана в уявленні праслов'ян - не просто вода, це - пасивна жіноча субстанція, жіночий початок Всесвіту [Знойко 1989: 149].

На думку академіка Марра, імя Дана утворилося з двох слів: да (середземноморське `вода') і на - `неня', `мати', тобто - Вода-Мати. Це персонаж східнослов'янської міфології, богиня річок [Знойко 1989: 149]. Культ Дани датується доіндоєвроєвропейською добою. Цікаво те, що засівання вранці на свято Щедрого Вечора є жертовним обрядом на честь богині Дани - втіленої води. Він імітує дрібний дощик (появу самого божества) і провіщає господарю урожай [Знойко 1989: 219].

Водохреща - річне свято, яким закінчувався святковий цикл. На обстеженій території на позначення назви свята використовують такі одиниці: кр`еш\чен`йе (н.п. 1): у \нас воб\ше н`е водох\решча, ка\зал`і а кр`еш\ч'ен`йе ч'і йор\дана; креш\чен`:е (н.п. 1-4,7,8,10), хр`еш\ч'ен`:е (н.п. 2,4,8,9), водох\решча (н.п. 1,7), во\дохрешче (н.п. 4), во\дохришч'і (н.п. 9) ор\дан` (н.п. 2), йор\дан`, йор\дана (н.п. 1).

Найбільш значущим є переддень Водохреща (як і переддень Різдва, Старого Нового року), який багато в чому повторює різдвяно-новорічні звичаї. В цей день готували обрядову страву - кутю, яку в обстежених говірках називають \посна ку\т`а (н.п. 4,7), т\рет`а кут`\йа (всі н.п.), го\лодна кут`\йа (всі н.п.), вод`а\на ку\т`а (н.п. 2), \б'една ку\т`а (н.п. 4). Готують непарну кількість пісних страв: гр`іб'і, \р`ібу с\тав'іл`і ва\рен`ік'і з \маком, з \йагодам'і, н`е з \сиром, к\вас \вар`імо на у\с`е три кут`\йі, а у кzт`\йу н`і\чого н`е добаz\л`ал`і, х'і\ба \сахаром \сипал`і (всі н.п.).

Водохреща сприймали як рубіж, переломний час і як завершення святок. У повірях центральними є мотиви переходу від нечистого часу свят (страшного, нехрещеного, поганого) до нового періоду, коли з землі проганяють усіх злих духів [Славянские древности 1999: 668].

На території України поширеним є звичай проганяти кутю: у \нас йор\дан` стре\л`али, ко\ли с\в'ет`ат \воду на йор\дан`і, \кажут \це вже рос:т\рел`уйут` \руж:ам'і, з о\хот`н`ічого руж\йа на \ц`ому стаў\ку (тільки н.п. 4).

Він головним чином пов'язаний з проводами, коли покликаних родичів урочисто проводжали до місця їх сталого перебування, яке у фольклорних уявленнях найчастіше асоціювалось не з цвинтарем, а з річкою. Важливого значення набуває поняття водяний кордон. У слов'янській міфології річка (вода) відокремлює цей світ від того світу. Здавна вважали, що душа покійника потрапляє на той світ, перелітаючи через велику і глибоку річку, а коли перейде її - забуває все, що з нею трапилося на цьому світі [Славянские древности 1995: 539].

Отже, воду вважали посередником при переході душ померлих у потойбічний світ. Зауважимо, що М. Маковський, зіставляючи низку слів, виявляє звязок слова вода з умирати та очищатися: лат. Mano mery, manes `душі померлих'; da woel `поле, засіяне трупами', також `ріка, море', тох. wal `вмирати' [Сімович 2003: 273].

Головною і центральною подією свята є обряд освячення води, який міг відбуватись як у церкві, так і на річці чи біля криниці: \воду хр`ес`\т`іл`і чи у кри\н`іци, \посл`е то\го йек у \церкві одбу\лас` отп\рава; ту\ди шл`і з хо\ругвам'і, \поп ч'ітаz над кри\н`ічкойу мо\л`ітву, по\том ту\ди опус\каz хрес\та, б'і хрес`т`іz \воду. Інформатори свідчать, що якщо в селі не було церкви, то воду освячували на річці: там в'і\рубвал`і опо\лонку напе\ред, хрес\та з \л`оду, йо\го по\том пол`і\вал`і бура\ковим \соком, і шче \йолку св'а\т`іл`і (всі н.п.). Люди йшли до річки, а звідти намагалися повернутися додому якнайшвидше.

Померлих уже не кликали, а зчиняли галас і виставляли обереги, щоб ніхто з гостей не залишився. Рудименти цих оберегів збереглись і на обстеженій території, але відчутною є церковна інтерпретація:

1) хрестики на дверях будинків, хлівах, воротах: х\рес`т`ік'і рисо\вал`і на \каждих дв'е\рах к\реtдойу, уг\л`ом з \той сторо\ни \йек у \хату за\ход`іш, у х\л`еz; це шоб хво\роба z \хату н`е за\ход`іла, шоб \л`уд`і здо\ровийе бу\л`і, щоб б'і прег\рада бу\ла, шоб н`і\чого по\ганого у \хату н`е мог\ло заt\т`і (н.п. 1,3).

Хрест - один з давніх сакральних знаків у світових міфологічних і релігійних системах; головний символ християнства; культовий предмет, який має сакральні функції. Зазначимо, що в народній вишивці та різьбі по дереву він символізує світло (сонце). Саме тому, можливо, хрестики малювали на дверях (широко відомо, що темні сили бояться світла) на Водохреща [Славянские древности 1999: 651]. Це - захист від гостей з того світу. Його зображають крейдою, а інформатори пояснюють ці дії тим, що хотіли захистити домівку від відьом, не дати їм зайти до двору і нашкодити худобі.

2) гілки ялинки розміщують у хліві біля худоби: б\рал`і св'а\ч'енийе га\лузк'і, за\нос`іл`і z х\л`еz і там с\тав'іл`і, д`е ху\доба, во\но помо\гайе од \порч'і ху\доб'і (н.п. 1,3).

3) вода: пр`і\нос`іла z \хату \воду і хо\д`іла по \каждоt \комнат`і, кро\п'іла zс`е уг\ли колос\ком (всі н.п.). Для цього використовувались три колоски, які зв'язувались до купи. При опитуванні було з'ясовано, що це дійство виконувалось щоб:

- у \хат`і н`е во\д`ілос` н`і\йак'е па\гане (н.п. 1-4, 8-10);

- н`іх\то \порчу н`е \мог нас\лат` на \хату (н.п. 1-3);

- н`і\йак'ійе z\рок'і н`е приста\вал`і до л`у\д`еt, шо жи\вут` у \ц`оt \хат`і(н.п. 1,3).

В науковій літературі обряд о\п:ирскуван`:а домівки святойу водойу пояснюється її властивістю нейтралізувати вплив нечистого духа, проганяти його як з тіла людини, так і з домівок [Славянские древности 1999: 670].

Взагалі, вода мала для стародавніх людей виняткове значення, подібно до того, як вогонь у всіх ритуалах очищення. Вода змиває бруд і гріх, очищує тих, хто зіткнувся зі смертю і з мертвими. Усі вчені виводять численні символічні значення слова на основі природних характеристик води, як-от: нефіксованої форми, здатності очищувати, причетності до народження живої природи. Пов'язана з поняттями добро : зло, семантична структура слів на позначення водної стихії містить постійні компоненти позитивна + негативна. Негативна семантика закладена в асоціаціях здатна руйнувати смерть (вода як посередник при переході душ померлих у потойбічний світ). Позитивна семантика закладена у значенні води:

1) як однієї з перших стихій світобудови, джерела життя. Відгомін цього зберігся в колядках. У всіх же міфологіях вода - це пасивна первісна матерія жіночої істоти, із якої за допомогою плодотворного дотику істоти чоловічої виникли всі речі [Сімович 2003: 273];

2) як символу - архетипу чистоти: воду вважали і використовували як засіб перевірки чистоти (нечистоти) душі [Поріцька 1996: 67]. Широко застосовували воду і для того, щоб очиститись від хвороби: умі \вал`і \оч'і, ко\л`і бо\л`ел`і (н.п. 1-5,10), п'іл`і, йек бу\ло па\гано л`у\д`ін`і (всі н.п.). Освячену воду, за свідченням інформаторів, ніколи не виливали, а зберігали до наступного року, вона н`е \порт`ілася, с\в'етла була, н`е в'іпа\дала в о\садок, оста\валас та\ка йяк наб\рал`і - ні\йакого \запаха н`е бу\ло (н.п. 1).

З метою очищення худобини (корови), воду давали тварині, коли її щось водило і вона минала свій двір при поверненні з пасовища, пр`і \порчах по\йіл`і \йейу, ко\л`і н`е і\д`е у с\вої д\вор(н.п. 1-3); покро\п'і кру\гом ха\з`аiства і по хл'е\вах, і дл`а с`е\б'е, і уми\вал`іс`, во\на помоч\на на вс`е: і дл`а с`е\б'е, і дл`а ху\доб`і (н.п. 5).

У досліджуваній мікрокультурі зафіксована цікава обрядова дія з попелом, який збирали протягом різдвяних свят, і водою, освяченою на Водохреща. Попіл заварювали у воді, після чого в цій рідині купали дитя, коли воно злякається: \дуже ка\зал`і це помо\гало од \л`аку д`і\т`ат`і (н.п. 1,3). Пояснення цього обряду не знайдено в жодному з опрацьованому джерел.

Негативна символіка води криється в трактуванні її як середовища, в якому перебувають нечисті сили і душі померлих: злий дух, русалки, водяний дідько. У цьому значенні вода є небезпечною для людини, що і закріпилася в приказках нашого народу: Де вода, там і біда, Від води завжди чекай біди, Чорт вогня боїться, а у воді селиться. Щоб захиститися від нечистої сили, люди хрестилися, коли набирали воду з річки, а після Водохреща ще тиждень не прали білизну в ній: вже \пос`л`е кр`еш\ч'ен`:а, роботу роб л`ат` і с`т`ірайут` \кажут` т\реба шоб во\да з\б'егла (н.п. 2).

Ритуальне значення мала вода і в дівочих ворожіннях. Це пов'язано з осмисленням її як кордону між цим і тим світом, а також як середовища існування духів, які здатні розказати майбутнє. Актуальним є тут такі якості води як можливість отримати відображення від її поверхні, плинність води.

Ворожіння на Водохреща порівняно малочисельні, але архаїчні. Виокремлюється серед них три групи:

1) ворожіння про життя - смерть;

2) ворожіння, спрямовані на передбачення врожаю;

3) ворожіння про майбутнє заміжжя [Валенцова 1995: 213].

Ці три групи пов'язані між собою: учасники зверталися до душ, щоб дізнатися, кого з членів сім'ї чекає смерть; хороший чи поганий буде врожай - від нього залежали життя / смерть; яке життя - щасливе і багате чи нещасливе і бідне чекає дівчину, коли вона вийде заміж. Прикладом ворожінь, які належать до першої групи зафіксовано таке: к'і\дал`і х\л`еб на \воду, йек пли\ве, то буд`еш \жит`, а по\тон`е, то с\коро пом\реш (н.п. 1,3,9) (реалізація опозиції життя : смерть). Можливі й інші варіанти: якщо хліб плаває - вийдеш заміж, потоне - залишишся в дівках (верх : низ, доля : недоля, заміжжя : дівування).

Вже саме внесення в хату ввечері води (її ставили під ліжко, к\лал`і на \чашку лу\ч'іну (н.п. 1-3)) мало визвати у тих, хто ворожить, сон, основний зміст якого створюють мотиви суджений прийде пити воду, дівчину напоїти, перевести дівчину через воду.

Зустрічаються у культурних традиціях і такий вид ворожінь, які вимагали застосування дзеркала.

Дзеркало - символ відображення і подвоєння дійсності, межа між цим і тим світом. Воно наділене здатністю відображати не тільки дійсну реальність, але й невидимий світ. У дзеркалі можна побачити минуле, теперішнє і майбутнє. Як і інші межі-кордони (вікно, поріг, поверхня води) воно вважається небезпечним предметом. Ворожать тільки дівчата, в нечистому місці (в бані, на печі, на перехресті доріг), в нечистий час (вечір, північ), дивляться у дзеркало ніби у той світ, чекаючи постаті судженого чи знака своєї долі (смерті) [Славянские древности 1999: 323]. В с. Словечно зафіксоване наступне свідчення: га\дала мо\йа под\руга, \йоt при\в'ід`іzс`а гроб, то во\на \хутко і у\мерла.

По завершенні святкового періоду із дому виносили всі символи різдвяних свят: сіно, яке залишилось на столі протягом цього періоду, різдвяний сніп; викидали сміття, яке назбиралося, та попіл - їх заборонялось виносити з хати протягом святкового циклу; хліб і залишки куті змішували із зерном та віддавали домашнім тваринам; знімали заборони на різні види робіт.

Отже, в основі свята Водохреща є магічний акт, мета якого - прогнати за межі свого простору душі померлих, які прийшли в цей світ ще напередодні Різдва. Більшість ритуально-магічних дій пов'язані з водою. Знак води за своєю семантикою антиномічний: ритуальне очищення, побажання здоров'я і віщування хвороб, смерті.

Вербальними компонентами, пов'язаними зі святом Водохреща, є:

1) кр`еш\чен`йе (н.п. 1), креш\чен`:е (н.п. 1-4,7,8,10), хр`еш\ч'ен`:е (н.п. 2,4,8,9), водох\решча (н.п. 1,7), во\дохрешче (н.п. 4), во\дохришч'і (н.п. 9) ор\дан` (н.п. 2), йор\дан`, йор\дана (н.п. 1), \посна ку\т`а (н.п. 4,7), т\рет`а кут`\йа (всі н.п.), го\лодна кут`\йа (всі н.п.), вод`а\на ку\т`а (н.п. 2), \б'една ку\т`а (н.п. 4). - як найменування свят обрядового комплексу;

2) гос\подар, ха\з`аiка, д`ев\к'і, \сужениi, н`е\чиста \с`іла - як назви дійових осіб обряду;

3) \в'ерх ку\т`\йе (`верхня частина обрядової страви'), \в'ен`ік, об\руч (`обід діжі'), \пук \с`ена (`жмут сіна'), в'е\чера, ку\т`а, йор\данска во\да, \з`еркало, \р`ечка, кри\н`іца, х\рест, ко\лос`:е (яким оппирскували хату), лу\чіна, хл`еб, га\луз`:е йа\лини, воск, \поп'ел, с\м'ет`:е - як назви реалій обряду;

4) \дух'і, по\мерлийе, \род`іч'і, д`е\ди - `померлі родичі', мо\роз (`міфологічний персонаж. якого закликали в хату на Багату кутю') - як назви міфологічних персонажів;

5) цей світ, той світ, межа - як назви одиниць локативного плану;

6) прога\н`ат` ку\т`у, воро\жит`, га\дат`, ос\в'ачуват` \воду, в'е\ч'ерат` (всі н.п.) (`споживати обрядову їжу напередодні Водохреща'), прога\н`ат` гос`\т`еi, кро\п'іт` \хату, о\п:ирскуват` \хату, \п'іт св'а\чену \воду, \міт` л`і\цо, \м'іт` \оч'і, мал`о\ват` х\р`ес`т`ік'і на дв'е\рах, в'ік'і\дат` с\м'ет`:е, в'і\нос`іт` \поп'ел, - як найменування акціональних елементів обряду.

Отже, поліфункціональність води, уявлення про неї як про місце існування великої кількості міфологічних істот, засвідчує дуже давнє, дохристиянське походження культу води і водної стихії. Номінація зимових календарних свят надзвичайно розгалужена. Вона часто перебуває в синонімічних відношеннях з невербальними одиницями обрядових текстів, оскільки предметно-дійовий склад обряду, його номінація та обрядова вербалізація виявляють ту саму міфологічну зумовленість та те саме ритуально-магічне наповнення, функціональне спрямування.

Розділ 3. Номінація традиційних календарних зимових обрядів сіл овруцького району житомирської області як одна із тематичних груп лексики говірки

Етнолінгвістичний аналіз культурного явища передбачає не тільки визначення його плану змісту, основних тем і мотивів, що формують культурний текст, виявлення систем різнопланових одиниць, а й ґрунтовний всебічний опис лесики, яка функціонує у його системі. Вивчення лексики за тематичними групами дає можливість повно і всебічно встановити зв'язок між словами і тими явищами, які вони позначають, виявити об'єм значення слова, їх вживання

3.1 Основні лексико-семантичні групи номінації традиційних календарних зимових обрядів сіл Овруцького р-ну Житомирської обл., її склад і семантична структура у відношенні до інших систем (діалектної та літературної мови)

Мова як суспільний продукт - це національний організм, який є не лише вмістилищем і виразником предметів і явищ об'єктивного світу, але і його творцем. Між ладом мови, вважав В. фон Гумбольдт, та успіхами в інших видах інтелектуальної діяльності існує безперечний взаємозв'язок. На його думку, криється цей зв'язок у животворному віянні, яке мовотворча сила через сам акт перетворення світу на думки, що здійснюється в мові, гармонійно поширює на всі його сфери. Хоч мова як загальнолюдський феномен - організм функціонально-універсальний, форми його вияву різні, і кожний народ у власній мовотворчості йде своїм шляхом.

Водночас мова як елемент і знаряддя культури є важливим джерелом для реконструкції давньої духовної культури: називає предмети, дії, реалії обряду, відтворює зв'язок між ними, дає уявлення людям про обряд, сприяє його передачі наступним поколінням.

Мова обряду специфічна, вона включає різні лексичні прошарки. Обрядовій номінації відводиться важлива роль. Під обрядовою номінацією слід розуміти лексику, яка обслуговує сферу народної культури (обряди, звичаї, вірування).

Тематична група лексики традиційних зимових обрядів становить цілісну систему. Водночас структура цього явища традиційної духовної культури розгалужена і неоднорідна. Всередині цієї системи можна виділити такі лексико-семантичні групи (ЛСГ):

1) назви свят і ритуалів обрядового комплексу;

2) назви дійових осіб обряду;

3) назви обрядових дій;

4) назви обрядових реалій;

5) назви обрядового локусу;

6) назви обрядового часу

7) назви міфологічних персонажів.

Першу лексико-семантичну групу в досліджуваній говірці складають такі слова: Анд\реi, Кал`і\та, Б'една кут`\йа (н.п. 1,2,3,4,8), \Посна ку\т`а (н.п. 1,2,3,7,8,9,10), \Перша ку\т`а (всі н.п.) Св'а\тиt \в'ечор, \Кол`а\да (н.п. 1,3) - вечір перед Різдвом; Розд\во (н.п. 1,2,3,4,5,6,10), Рож:ест\во (н.п. 8,9), Рожд`ест\во (н.п. 9) (`свято 7 січня); С\тариi \Новиi год, \Новиi год, Вас`і\л`а, Кр`еш\чен`йе (н.п. 1), Креш\чен`:е (н.п. 1-4,7,8,10), Хр`еш\ч'ен`:е (н.п. 2,4,8,9), Водох\решча (н.п. 1,7), Во\дохрешче (н.п. 4), Во\дохришч'і (н.п. 9) Ор\дан` (н.п. 2), Йор\дан`, Йор\дана (н.п. 1), Т\рет`а кут`\йа (всі н.п.), Го\лодна кут`\йа (всі н.п.), Вод`а\на ку\т`а (н.п. 2).

При дослідженні говірки села Словечно помічено існування варіантів найменування свят обрядового комплексу. Так, для номінації вечора напередодні Різдва інформатори використовують такі назви як \вечор, Све\тий \вечор, \Бедна кут`\йя, \Посна кут`\йа.

Андрія - с\вато коржа, Анд\рейа.

Різдво - Розд\во, Рожд`ест\во.

День 13 січня - ба\гата кут`\йа, ш\чедра кут`\йа, ба\гатиї \вечор, Ш\чедри \вечор.

День 14 січня - с\тариї-\новиї год, \Новії год, Вас`і\л`а.

День 18 січня - го\лодна кут`\йа, пос\на кут`\йа.

Водохреща - кр`еш\чен`йе, ор\дан`, йор\дана, водох\решча.

Вцілому ж, період цих свят у с. Словечно називається \кол`ади, розд\ванийе п\раз`н`ікі, кол`а\да.

У зимовій обрядовості назви виконавців різних обрядових дій становлять окрему розгалужену у своїй структурі ЛСГ, яка представлена такими групами номінативних одиниць як-то: \пан гос\подар (`хазяїн дому'), гос\подар, госпо\дин`а, ха\з`айін, ха\з`аiка, \бат`ко, с\таршиi у с`ем\йе; д`в\к'і, х\лопци, \пан Кор\жинск'іi, \пан Кочер\жинск'іi, ко\л`ад`н`ік'і, ко\л`ад`н`ек'і (н.п. 2) (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею колядкою в переддень Різдва'), шчедро\вал`н`ік'і (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею на Багату вечерю), пос`е\вал`н`ік'і (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею вранці на Старий Новий рік); ко\за, в'едм'ед`, \п'ев'ен`( `переодягнені колядники'); м'ехо\ноша (`хлопець, який носить мішок для подарунків, що дають господарі колядникам'), \сужениi, удо\ва, со\бака.

У складі цієї ЛСГ виділяємо такі дрібніші підгрупи номенів:

1. назви господарів дому (пан-гос\подар, ха\з`айка, госпо\дарка, д`евка (в значенні дочка) та ін;)

2. тварин, які беруть безпосередню участь в обрядових діях: ко\рова, со\бака, \кури, ко\за, сви\н`а;

3. „гостей”, які відвідують хату в певний період.

Вони можуть виступати в образі реально існуючої особи: ко\л`ад`н`ік'і, шчедро\вал`н`ік'і, пос`е\вал`н`ік'і, х\лопци, д`евк'і (форма множини цих іменників є показником колективного характеру виконання обрядів). З іншого боку ця підгрупа має велику кількість номінативних одиниць на позначення уявних, ірреальних учасників обрядодій. Наприклад: \дух'і, по\мерлийе, \род`іч'і, д`е\ди (`померлі родичі'), мо\роз (`міфологічний персонаж. якого закликали в хату на Багату кутю'), ку\ма, \вітер, х\мара, \вовк, вед\мідь ли\сиця, \відма, відь\мак, \щедрик, ха\з`айін (в значенні `мороз'), \д`ід, \баба, ду\ша, \гос`т`і, \духі, по\мерлийе; \дол`а (н.п. 1,3) (`персоніфікований персонаж, уособлення щасливого життя людини'); \сужени-\р`ажени.

Лексико-семантичну групу назв обрядових дій у досліджених говірках утворюють такі номінативні одиниці: ку\сат` кор\жа, \йез`д`іт` на кочер\з`е, п'ект`і кор\жа, бек'ето\ват`, \мазат`, балувац:а (н.п. 1,2), ш\коду ро\бит` (н.п. 1-4,8-10), ш\коду тво\рит` (н.п. 1-4), \дурос`т`і ро\б'іт` (н.п. 1,2), страш\не ро\б'іт` (н.п. 1) (`бешкетувати'); об\йазоват` д`е\рева, л`а\кат` д`е\рева, п'ідси\пат` см'е\т`:ем, ва\рит` кут`\йу, хо\д`іт` в \гос`т`і, кол`адо\ва\т` (н.п. 1-3), коледоват` (н.п. 5,7) (`обходити будинки в переддень Різдва, виконуючи обрядові пісні - колядки'), обда\ровуват`, но\с`іт` зв'ез\ду (`обходити будинки із зіркою напередодні Різдва'); но\с`іт` в'е\ч'еру (`носити обрядову їжу рідним або хрещеним батькам')‚ в'е\ч'ерат` (всі н.п.) (`споживати обрядову їжу напередодні Різдва'), пер`еод`е\вац:а (`переодягатись'), зап\рошуват` го\с`т`еt , к\л`ікат` мо\роза, закл`і\кат` мо\роза, з\ват` мо\роза, гу\кат` мо\роза, пригла\шат` мо\роза (`ритуальне запрошення душ померлих родичів на вечерю'),стре\л`ат мо\роза с\тукат` у ок\но, за\добрит`, ос\в'ачуват` \воду, св'е\т`іт` \воду, кро\п'іт` \хату, о\п:ирскуват` \хату, наб'і\рат` \воду, \п'іт` св'а\чену \воду, \міт` л`і\цо, \м'іт` \оч'і, мал`о\ват` х\р`ес`т`ік'і на дв'е\рах, с\тав'іт` хрес`т`ік'і, зб'і\рат` см'ет`:е, в'ік'і\дат` с\м'ет`:е, в'і\нос`іт` \поп'ел, годо\ват` ху\добу, воро\жит`, га\дат`, к'і\дат` \чобота, ши\бат`туф\л`а, п'ек\т`і пам\пушк'і, годо\ват` со\баку, с\лухать под ок\ном, но\с`іт` \воду \ротом, об\хопл`уват` \тин, обх\ватват` шта\х'ети, ха\пат` д\рова, ха\пат` бл`ін\ца, гу\кат` \дол`у, д`і\в'іц:а в з`еркало, в\нос`іт` \д`еда, в\нос`іт` \бороду, в\нос`іт` кал`і\ту, в'і\нос`іт` \д`еда, прога\н`ат` гос`\т`еi, прога\н`ат` кут`\йу, рос:т\рел`уват кут`\йу, прога\н`ат` по\мерлих.

У досліджуваній говірці група назв обрядових реалій представлена такими номенами: корж, кал`і\та, кочер\га, к\вач, со\лома, \с`ено, \з`еркало, \чобот, \туф'ел` ба\лабушк'і, пам\пушк'і, д\рова, мл`ін\ци, бл`ін\ци, з`ер\но, ста\кан, \в'ен`ік, \д`едух ко\лос`йа (н.п. 1,2), боро\да (н.п. 4,7,9,10), сно\пок (н.п. 5), ко\л`адка (н.п. 8) - `різдвяний сніп'; зв'ез\да (`атрибут колядних обходів'), \м'ех (н.п.1,3,4) (`сніп соломи, який розстеляли на підлозі'), кут`\йа (всі н.п.), \каша (`ритуальна страва святочного періоду'), уз\вар (`напій із сушених плодів яблук і груш'), \в'ерх ку\т`\йе (`верхня частина обрядової страви'),, об\руч (`обід діжі'), \пук \с`ена (`жмут сіна'); \горшчик, \м?іска, \ложка, ба\тог, в'е\чера, \ложка ку\т`е; йор\данска во\да, св'а\та во\да,, \р`ечка, кри\н`іца, х\рест, ко\лос`:е (`три зв'язані колоски, якими оппирскували хату'), лу\чіна, хл`еб, га\луз`:е йа\лини (гілка ялини чи сосни, яку освячували на річці разом із водою), воск, \поп'ел, с\м'ет`:е, г\ребен`, по\дарк'і, со\к'іра, г\роши, час\ник.

Номінація на позначення реалій захисту дому від н`е\чисто= \с`іли включає такі одиниці: во\да, х\р`ес`т`ік'і, га\луз`:е, ко\лос`:е. Менш поширеною є номінація обрядового одягу: \чобот (со\пог, \туфл`а), ко\жух, \пойас.

Серед номінації обрядових реалій слід виділити і назви дарів (да\ри, по\даркі). Дар - це предмет, який один субєкт своїм волевиявленням передає назавжди іншому. Загальне розуміння цього явища містить вислів „do ut des”(даю тобі, щоб ти дав мені). Колядники, виконавши обрядову пісню, чекали від господаря винагороди. В язичницьких віруваннях переодягнені колядники символізують душі померлих. Тому господар дому намагався якомога краще обдарувати їх, а вони в свою чергу, мали посприяти добробуту в сімї і господі. Колядники отримували о\р`ехі, кан\ф`ети, піро\гі, \йаблока, гар\буз`ікі, ков\баси, пізніше стали давати ко\пеїкі.

Їжа є одним із суттєвих компонентів матеріальної культури. Вона посідає чільне місце в системі традиційної зимової календарної обрядовості, де символіка ритуальних страв виступає на перший план, а її побутове, повсякденне призначення зведені до мінімуму.

Значення обрядової їжі було особливо велике тоді, коли її повязували з переломними моментами року: на рубежі старого і нового року (Різдво, Новий рік, Водохреща).

Витоки символіки обрядової їжі сягають у далеке минуле словян язичницького та християнського періодів.

В назвах їжі можна вважати обрядовими лише ті елементи, які стосуються безпосередньо обрядових дій, без яких обряд не може існувати. Серед назв їжі можна виділити (залежно від особливості функціонального навантаження, ритуального призначення та послідовності використання) такі підгрупи:

а) назви страв;

б) назви напоїв;

в) назви обрядового печива.

Їжа в зимовій обрядовості виконувала магічну функцію, її наділяли надприродними якостями: сила плодючості, цілюща дія. Оскільки те, що відбувалось на межі року, мало здатність впливати на наступний рік, то люди намагалися створити достаток у всьому. Вони ставлять у с. Словечно на Бідну, Багату і Голодну кутю по тринадцять страв. На Свят-вечір готуються такі страви: кут`\йа, гр`і\бі з часни\ком, ка\пуста, голуб\ци, \рибу, ва\р`ен`ікі з \йагодамі, ка\пус`н`ік, та ін.

Головною обрядовою стравою є кутя - обрядова каша з ячменю або пшениці та з солодкою підливою [Лексіка Полесся z просторы і часe 1974: 92]. Вважали, що вона мала здатність сприяти родючості, плодючості, здоровю. Тому залишки куті віддавали худобі. На позначення цієї лексеми можуть вживатись варіативні номени: кут`\йа, ку\т`:а, \каша. Цей термін не обмежений рамками зимової календарної обрядовості і використовується, наприклад, в родинній (обрядова страва на хрестинах, яку бють у горщику хрещена мати і батько) та поховальній обрядовості як поминальна страва на похоронах.

Поряд зі стравами на святу вечерю готували і напої: кі\с`ел`, уз\вар, квас. Їх готували обовязково з фруктів урожаю минулого вже року: груш, яблук, ягід, слив.

Назви обрядового печива представлені такими номінативними одиницями:

- \корж (ка\лач, кал`і\та) - хліб у вигляді кільця (формою нагадує сонце), який використовують під час „кусання коржа” на Андрія;

- пам\пушкі - обрядове печиво, яке використовувалось під час ворожіння з собакою. Дівчата приносили в роті воду і випікали спеціальні пам\пушкі (ба\лабушкі), які розкладали на підлозі, впускали голодного собаку і дивилися, чию з них він першу схопить - та й заміж піде першою.

- бл`ін\ци (мл`інци); дівчина намагалась схопити перший бл`і\н`ец, вибігала на вулицю, до чужої хати, ставала під вікном і слухала розмову в хаті: якщо почує слова на зразок: на, візьми, бери, скоро, йди, біжи і подібне, то це віщувало швидке заміжжя;

- піро\гі; пиріг у с. Словечно є ознакою достатку на столі на Щедру вечерю.

Отже, їжу широко використовують в обрядах зимового циклу, але спостерігається тенденція до зміни її значення і функцій:

1) їжа перетворюється в їжу для задоволення і стає центром будь-якого свята;

2) до складу обрядових трапез входять нові страви, внаслідок чого ритуальна страва втрачає своє магічне значення, а лексеми, якими вона називається, або перестають функціонувати, або переходять з розряду специфічно обрядових до розряду загальновживаних.

В обрядовій номінації досліджуваної говірки наявні діалектизми, хоч кількість їх невелика.

Лексичні діалектизми - це слова діалектного вжитку, що позначають поняття, для вираження яких у загальнонародній мові вживаються назви, утворені від іншої непохідної основи. Напр., ко\л`і то\вар н`е?t\д`е до\дому і ско\т`іна завер\тайе ку\дис`, то да\вал`і све\ту \воду по\піт` лексеми то\вар, скот, ско\т`іна (синонімічні за значенням) вживаються на позначення худоби. Ці лексичні одиниці функціонують не лише на території середнього Полісся, а й у деяких південно-східних і південно-західних говорах.

Семантичні діалектизми - слова загальновживаної мови, які в місцевих говорах відрізняються значенням і сферою вживання. Наприклад, лексема \д`еука: \мат`і пе\че мл`ін\ци, то д`еука у\хопіт` о\д`ін да бе\жит` під чи\йес` ок\но с\лухат` - вживається у значенні дочка, верх - у значенні верхня частина куті, димар (верх од:айут` \курам, шоб \добре, йоtца н`есл`і; кла\дут` с`т`ек\ло на?\верх, шоб?\дим і\шоz у\хату).

Отже, лексико-семантичні групи номінації традиційних зимових обрядів села Словечно представлені назвами дійових осіб обряду, обрядових дій і реалій. Структура кожної з груп розгалужена. В цілому наявна номінація, яка поширена і в літературній мові. Зрідка трапляються діалектизми, які виявляють паралелі і в інших українських говорах.

3.2 Особливості функціонування номінації традиційних календарних зимових обрядів села Словечно

Етнолінгвістичний аналіз передбачає опис складу і семантичної структури номінації культурного явища у відношенні до інших систем, визначення особливостей її функціонування в обряді і поза обрядом.

В досліджуваній говірці виявлено слова, які мають певні особливості функціонування. Це зумовлює їх поділ на їхні групи:

– загальновживана лексика, яка функціонує і в обряді;

– слова, які функціонують і поза обрядом, але з іншим значенням;

– специфічно обрядові номени.

Велику кількість слів у складі номінації традиційних календарних зимових обрядів становлять слова, які функціонують в обряді і поза ним з тим же значенням. Звичайно, їх більшість. Наведемо приклади (лексеми скатертина, свинина) Лексема скатертина у досліджуваній говірці функціонує як в обрядах зимової обрядовості, так і поза ними. Використовують її на позначення виробу виготовленого із тканини особливого ґатунку, яким покривають стіл [Словник української мови, IX: 256]. Лексема має лише одне значення.

Бідна кутя в с. Словечно, за свідченнями інформаторів, відзначалась від багатої складом страв. На багату вечерю готували переважно мясні страви, \жирнийе, \ситнийе. Для цього перед святами кололи свиней. У досліджуваній говірці функціонує лексема свинина. Її використовують на позначення мяса свині. Ця лексема характеризується вживаністю не тільки в обряді, а й поза ним і є загальновживаною [Словник української мови,IX: 70].

Отже, розглянута на група слів надзвичайно поширена з погляду її функціонування, складає вагомий шар лексики.

В досліджуваній говірці виявлено слова, які поза обрядом мають інше значення, зокрема лексеми дзеркало, , квас,міхоноша..

У різдвяному комплексі свят під час ворожіння дівчата використовують зеркало. Воно є символом подвоєння дійсності, межею між земним і потойбічним світом. Тому його наділяють можливістю відобразити не тільки видиме, але й невидиме: в ньому можна побачити минуле, теперішнє і майбутнє. Ця лексема має значення спеціально виготовленого предмету з відшліфованою поверхнею, що відображає предмети. Поряд з цим значенням, словник української мови наводить ще й такі: про те, що є відображенням яких-небудь процесів, явищ (перен.), поверхня чого-небудь [Словник української мови, II: 266], а в говірці с. Словечно ще й має значчення обрядовий предмет, який використовують з метою ворожіння в певні календарні свята.

На Свят-вечір гурт колядників, який переважно включав дівчат і хлопців, які ще не одружені, отримував дари від господарів домівок. Їх носив у спеціальній торбині міхоноша - той, що носить мішок під час колядування [Словник української мови,Y: 757]. Відмінне значення цієї лексеми від обрядового як того, хто водить сліпого і носить мішок для подаяння зафіксоване тлумачними словниками української мови [Словник української мови, Y: 757].

Крім куті, на Бідну вечерю на столі мало бути ще й багато інших страв. Однією з них у с. Словечно вважається квас - напій із фруктів, ягід або меду. Саме з такою семантикою семема функціонує в зимових обрядах. Позаобрядові значення цієї лексичної одиниці зафіксовані наступні: кислуватий напій, який готують із житнього хліба або ж борошна з солодом або кислий напій із буряків, який вживають до борщу [Словник української мови,IY: 131].

Слід зауважити, що певна кількість слів є специфічними обрядовими номенами. Вони вживаються лише в сакральному значенні. Наприклад, семема обрядова пісня, виконувана в перший день Різдвяних свят сільською молоддю, що ходить з цією метою з хати до хати і дістає за співи винагороду представлена лексемою колядка. Ця лексема має лише одне значення і функціонує в різдвяній обрядовості [Словник української мови,IV: 237].

Лексема коляда у досліджуваній говірці використовується на позначення:

1) Різдвяного свята, коли співають колядки;

2) пісні, які співають увечері напередодні Різдва;

3) винагороди колядникам за різдвяні пісні [Жайворонок 2001: 237].

Хоч лексема і характеризується полісемічністю, але у всіх випадках вона, належить винятково до сфери різдвяної обрядовості.

Семема переддень Різдва, святий вечір представлена лексемою Бідна кутя, семема переддень Водохреща - лексемою Голодна кутя. Вони обидві функціонують у межах обряду, поза ним не існують [Словник української мови,IV: 418].

На позначення поняття обрядова каша з ячменем або пшеничним зерном, уживана з солодкою підливою напередодні різдва чи водохреща (яке наводить Словник української мови) вживається лексема кутя. Це обрядова страва, яку куштують члени сімї, здійснюють з її допомогою різні обрядові дії. Названа лексема існує винятково в обрядовій сфері. Такою ж функціональністю відзначаються лексема щедрівка - обрядова пісня, виконувана в день св. Василя сільською молоддю, що ходить з цією метою і отримує подарунки за спів [Жайворонок 2001: 237].

Так,надосліджуваній території виготовляють печиво, яке використовують у іграх та магічних ритуалах. Йдеться про калиту. Лексема в обряді функціонує зі значенням помащений медом корж, який вживають для ворожіння в день св. Андрія.Поза обрядом вона не зустрічається з цим значенням.

У говірці села, яке досліджуємо, семема співати колядки, брати участь в обряді, повязаному з виконанням цих пісень виражена лексемою колядувати. Вона обслуговує обрядовий текст, в якому і функціонує із зафіксованим значенням.

Сакралізація слова сприяє його лексичній сполучуваності. Так лексема вечеря вживається в таких значеннях:

1) споживання їжі ввечері;

2) приготовлені страви, призначені для вечірньої їжі.

За допомогою лексеми вечеря утворюється вираз носити вечерю - напередодні Різдва, після обрядової вечері, посилати кутю, узвар тощо рідним або хрещеним батькам, кумам, священикові. Носять її звичайно діти завязаною в хустку або рушник, одержуючи при цьому подарунки. Такі лексичні сполучення набувають ознак фразеологізму. Вони функціонують з їх сакральним значенням лише в обряді, поза яким воно не існує. Наведемо приклади таких сполучень: ворожити на женихів (ритуал, спрямований на встановлення контакту з потойбічними силами з метою отримання знань про майбутнього чоловіка [Славянские древности 1995: 483], водити козу (обряд, який здійснюється під час колядування).

Коза в обряді символ, повязаний з продуктивною магією. Атрибут переодягненої кози - вивернутий кожух, деревяна голова з рогами та бородою із соломи. Їй приписували магічну дію на урожай. В словнику лексема коза має таке значення невелика рогата жуйна тварина родини порожнисторогих, що дає молоко, мясо, самиця козла [Словник української мови, IV: 208]. Досліджуване лексичне сполучення водити козу вживається в обряді і поза ним, але поза обрядом функціонує ще з іншим значенням : сільськогосподарська тварина?.

Отже, слова можуть функціонувати в обряді і поза ним, мати одне чи кілька значень. Проте, щоб виявити семантику вербальних одиниць обрядового тексту, необхідно досліджувати слово у єдності з одиницями інших його планів. Такий підхід дозволяє зясувати семантичну структуру обрядової лексики та особливості функціонування обрядової номінації.

3.3 Типи номінації традиційних календарних зимових обрядів села Словечно за належністю до лексико-граматичних класів, за структурою та ознаками походження

Лексика української мови складається у процесі її тривалого історичного розвитку і становить продукт багатьох епох. Відповідно до етапів розвитку суспільства мова системи традиційних календарних зимових обрядів містить у своєму лексичному складі генетичні групи слів - індоєвропейські; спільнословянські; прасловянські; східнословянські; власне українські.

Найбільша частина лексики (близько 90%) належить до так званої корінної української лексики, яка включає всі слова, що ведуть свій початок від індоєвропейської мовної спільності, слова, що виникли в спільнословянській мові та слова давньоруського походження. А також весь лексичний фонд створений на українському ґрунті.

До індоєвропейської лексики, яка наявна в досліджуваній говірці, належать, наприклад:

а) назви предметів і явищ природи: сонце, місяць, небо, день, ніч, вечір, зима, вітер;

б) назви тварин, рослин: корова, свиня, звір, дерево, зерно, солома, льон;

в) назви дій, станів, процесів: їжі, пекти, варити, місити, їсти, пити, жити, вмерти;

г) назви людей за спорідненістю: мати, батько, гість, брат.

Виділяється і досить помітний прошарок давньої лексики, спільної тільки з литовською і латинською мовами: доля, дух, озеро, солодкий.

Прасловянська лексика представлена значною частиною слів, які широко вживаються в обрядовому тексті:

а) назви будівель, господарських знарядь: вікно, піч, пліт, мітла, пряжа, відро, ніж;

б) назви предметів харчування: страва, сало, пиріг, кисіль, каша;

в) назви тварин і рослин: ведмідь, кінь, птах, пшениця, ягода.

До спільнословянської лексики належать слова: підносити, стригти, спалювати, носити, свято, сіно, поріг, неділя.

Власне українські слова (переважно похідні) представлені такими лексичними одиницями: борщ, вареники, голубці, холодець, пампушки, корж, деруни, узвар, куліш.

У ТГЛ зимових календарних обрядів досліджуваної говірки наявні й запозичення, але їх відсоток незначний: хазяїн господар дому? (тюркське); хлопці представники чоловічої статі, які ще не одружились? (польське); хліб різновид печива ?(германське); хата будинок? (венгерське), колядка обрядова пісня, виконувана в перший день Різдва? (латинське); кочерга знаряддя праці? (тюркське). Ці слова запозичені давно, і вони активно вживаються в досліджуваній говірці.

Назви реалій в досліджуваній говірці села Словечно здебільшого виражаються словом. Наприклад, Коляда - Різдвяне свято, коли співають колядки; на позначення обрядового печива використовують лексеми - к\орж, ка\лач; на позначення обрядової страви - кут`\йа, \каша; на позначення молоді, яка виконує обрядові пісні - шчедро\вал`н`ікі, ко\л`ад`н`ікі.

Часто обрядова номінація набуває форми словосполучень. Серед них календарні назви та народні свята: сва\тиt \вечор, ба\гатиt \вечор, ш\чедриt \вечор, ба\гата кут`\йа, го\лодна кут`\йа, \бедна кут`\йа, розд\во христове.

Такі структурні типи номінацій поширені найбільш для позначення обрядових дій. Наприклад: напередодні Різдва, після обрядової вечері, посилати кутю і узвар рідним або хрещеним батькам? - но\с`іт` ве\черу; частувати худобу обрядовою стравою?- хо\д`іт` в гос`т`і до ху\добі; дії, спрямовані на передбачення майбутнього статусу незаміжньої дівчини? - воро\жит` на жен`і\хов; обрядова гра на Андрія? - ку\сат` кор\жа; запрошення до хати на вечерю мороза? - з\ват` мо\роза; закінчення святкового комплексу свят? відзначається такими діями: прога\н`ат` кут`\йу, све\т`іт` \воду, прога\н`ат` по\мерлих.

Отже, дослідивши назви обрядової реальності у говірці с. Словечно, маємо підставу твердити, що мікротексти на їх позначення не використовуються - переважає проста лексична номінація.

Досить поширеними у досліджуваній говірці прикмети і повіря. Вони, здебільшого складаються з двох частин. У першій частині міститься умова, а в другій - результат, до якого приведе її виконання: \йесл`і на розд\во \зоране \с`іл`но \н`ебо то \буд`е уро\жай гри\боz, \йагод у \л`ес`і; йек со\бака у\хопіт` твору пам\пушку \першу, то \перша \замуж \віtд`еш; йек ко\рова голо\воt на сход, то zранци \род`іц:а т`е\л`а, на?\заход - \в:ечер`і; \йесл`і на кут`\йу \першиt муш\чіна \заtд`е, ко\рова у\род`іт` біч\ка, \жонка-т`е\л`ічку. Ці синтаксичні конструкції функціонують у вигляді складнопідрядних речень (умови).

Заборони, повязані з цілим комплексом Різдвяних свят, характеризуються специфічною синтаксичною організацією. Це односкладні інфінітивні речення з обовязковою часткою не: н`е ві\нос`іт`і с\мет`:е, н`е ро\біть ро\боти, н`е с`т`і\рат`, не` ру\гац:а, н`е віл`і\ват` \воду, н`е вікі\дат` \попел.

Рекомендації і поради функціонують у вигляді простого чи складного речення. Пояснення певних дійств організовані у підрядні речення мети або причини. Наприклад: д`е\рева обв\йазвал`і, шоб уро\жаt \добриt буz, ло\жил`і г\роши під?с\кат`ерку, шоб ба\гатимі бут`, кут`\йу од:а\вал`і \курам, шоб \добре н`ес\л`іс`, зази\вал`і мороза, шоб н`е помо\раз`іz оз`імі\ни.

Правила, які в своїй основі не мають пояснення, позначають такими конструкціями як-от: гр`ех, так \кажут`, так \робл`ать, так \мат`і робіла і \йа роб\л`у. Це переважно односкладні узагальнено особові чи безособові речення: так вс`егда ро\біл`і.

Поширеними є окличні речення, ускладнені звертанням. Прикладом є кликання долі на Андрія: доля, \д`е \ти \ход`іш а\гу; або зазивання мороза до хати: Мо\роз, мо\роз, і\д`і кут`\йі \йес`т`і\; або прохання колядників дозволу зайти до хати: \пане гос\подару, дозвол` кол`адо\ват`.

Отже, лексичний склад номінації традиційних календарних зимових обрядів досліджуваної говірки має здебільшого прасловянське коріння. Найуживанішими є дієслова й іменники, рідше вживаються прикметники та прислівники. Назви реалій позначаються словом, досить часто трапляються назви у формі словосполучень. Синтаксична природа речень досить різноманітна. Вона включає інфінітивні, узагальнено особові, безособові речення, складнопідрядні, складносурядні, безсполучникові речення.

Висновки

Традиційні календарні зимові обряди - це унікальний обрядовий компрес свят, який пов'язаний з ідеєю круговороту часу, річним циклом трудових процесів. Він є справжньою духовною скарбницею нашого народу, відкривши і дослідивши яку, зможемо осягнути особливості світосприйняття наших предків, їх світогляд і вірування, реконструювати структуру багатьох зимових обрядів, встановити їх первинне значення і призначення, їх зв'язок з іншими обрядовими комплексами. До того ж, в зимовій обрядовості збереглось чимало прадавніх язичницьких елементів, які часто вже втратили первісний зміст, але народ дотримується їх за традицією, бо „так треба“, „так кажуть робити“.

Дослідження зимової обрядовості поліських сіл Овруцького р-ну Житомирської обл. підтверджує існування важливих залишків особливостей етнічної історії населення, його народних ідеалів, традицій, моралі та численних символів, які виступають ідентифікатором давнини. Саме встановлення закодованого змісту в символах органічного світу, обрядових дійствах та атрибутах допоможе науковцям дослідити буття і етнічну приналежність поліщуків, з'ясувати їх історію у періоди розквіту й занепаду цивілізацій, культур, розвитку й утрати традицій.

У звичаєвій системі українців цикл зимових свят розпочинає свято

Калити. Хоч християнська ідеологія послідовно викорінювала, піддавала забуттю слов'янський світогляд із його космогонічними устремліннями, звичаями і святами і день святого Андрія завдав чимало духовних збитків старовинному святу Калити (позабувалось багато дечого із його ритуальних дій), але головний звичай - кусати калиту - залишився й досі.

Він проходить на обстеженій території такі етапи:

1. випікання коржа (вибір хати, збір дівчат і хлопців, збір необхідних інгредієнтів, які необхідні для випікання калити та ін.);

2. приготування до гри кусати коржа (вибір учасників гри, підвішування коржа, виготовлення квача, розстановка учасників дійства та ін.);

3. гра ;

4. ворожіння дівчат, бешкетування хлопців.

Основні ритуальні дійства і магічні прийоми зимового циклу концентрувались навколо його кульмінаційних моментів - Різдва, нового року та Водохреща. Відповідно до космологій язичників світотворення пов'язане з моментом, коли з 24 на 25 грудня починає збільшуватися світловий день. Виникнення і розвиток світу ділиться на три періоди - три свята:

- народження Сонця (7 січня за новим стилем);

- народження Місяця (14 січня);

- народження Води (19 січня) [Ярещенко: 356].

За християнською традицією це відповідно Різдво Христове, свято Василя та Маланки, Йордань. Кожне з цих свят в свою чергу має чітко організовану систему послідовних обрядових дій. Наприклад, Різдво: приготування до святої вечері, приготування обрядових страв, ворожіння господарів, спрямовані на передбачення урожаю в наступному році, колядування та ін; Старий Новий рік включає приготування до Багатої вечері, ворожіння дівчат, щедрування, посівання та ін; обов'язковими обрядовими діями на Водохреща є приготування до Голодної куті, ворожіння з водою, освячення води, проганяння куті та ін.

Враховуючи специфіку святкового комплексу Овруцького р-ну Житомирської обл. можемо говорити про його двочастинну структуру - зустріч і проводи. У зимовому комплексі акт зустрічі відбувався в переддень Різдва (дії супроводжуються словесними формулами на зразок: „Іди кутя на покуття“). І якщо Різдво та Новий рік це період запрошення, зустрічі та задобрення духів-предків, то Водохреща - це день останнього перебування гостей на землі. Проганяння їх. відбилось у обряді освячення води біля річки та проганянням, розстрілюванням куті.