Великдень, символіка та елементи свята

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова

Інститут історичної освіти

Кафедра етнології

Спеціальність «Історія і краєзнавчий туризм»

КУРСОВА РОБОТА

ВЕЛИКДЕНЬ, СИМВОЛІКА ТА ЕЛЕМЕНТИ СВЯТА

Виконала:

Суботенко Марина Вікторівна

Студентка ІІ курсу 25 ІКТ групи

Науковий керівник:

Зубченко Світлана Петрівна

Київ - 2011

План

Вступ

РОЗДІЛ 1. Історія виникнення

1.1 Історія появи, легенди та повір'я

1.2 Походження назви

1.3 Святкування в інших країнах

1.4 Народні прикмети свята

РОЗДІЛ 2. Підготовка до святкування

2.1 Перед великодні обряди

2.2 Випікання пасок

2.3 Приготування писанок та крашанок

Висновки

Додатки

Список використаної літератури

Вступ

Неможливо уявити без звичаїв та різноманітних обрядів побут й духовну культуру українського народу. Саме вони зустрічають людину при народженні і супроводжують до самої смерті. І для цього потрібно розуміти, знати всі традиції та особливості обрядів, свят українців, їх вплив, ототожнення себе частиною великого духовного спадку. Весна завжди викликала пробудження, як природи, так і душі людини, тому я обрала свято Великодня для свого дослідження так, як воно є одним з найбільших і найяскравіших у весняній обрядовості українців.

Мета роботи: дослідити особливості святкування українцями свята Великодня в різних регіонах України, дізнатися та проаналізувати думки вчених на різні аспекти досліджуваної проблеми, проаналізувати зміни в святкуванні певних обрядів від найдавніших часів до сьогодення.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких конкретних завдань:

дослідити історію виникнення свята;

розглянути найголовніші обряди свята;

простежити ставлення народу до обрядовості Великодня від найдавніших часів до сьогодення.

Об'єкт дослідження: свято Великодня

Предмет дослідження - особливості свята та його вплив на формування поглядів та повсякденне життя людини, на основі духовних та моральних цінностей.

У запропонованій роботі я намагаюся розглянути найважливіші моменти з історії походження одного з найважливіших свят українців, його обряди, спираючись на роботи досвідчених науковців у цій сфері (Скуратівський, Воропай, Бромлей, Зеленин та ін.) та інших вчених, які займалися цим питанням.

Проведене дослідження має не лише науковий, а й пізнавальний характер. Його матеріали можуть бути корисними для студентів історичних факультетів, для учнів загальноосвітніх навчальних закладів, для всіх зацікавлених даною темою, а також може бути використаним на уроках при вивченні української культури.

Актуальність проблеми полягає в тому, що на сьогодні українці вже не знають своїх навіть найпоширеніших звичаїв і менше дотримуються обрадів святкування своїх предків, загублюючи нитки свого історичного минулого, втрачають єдність як народу. Відродження українських традицій святкування змогло б об'єднати населення держави, піднести її культурний рівень і підвищити інтерес іноземців до нашого народу, виховати достойне покоління для кращого майбутнього, основане на автохтонних принципах моралі, закладених в обрядах.

РОЗДІЛ 1. Історія виникнення

1.1 Історія появи, легенди та повір'я

У давнину була поширена в Україні легенда, згідно з якою Спаситель воскреснувши посадив у підземелля під скелею, де він був похований, головного сатану Вельзевула, наказавши йому гризти залізні двері, замки, ланцюги: всіх по 12. Старається, гризе нечистий, знаючи, що як вправиться до Великодня, -- настане кінець світу. Ось лишився останній ланцюг, ще мить -- впаде й він, і тут... задзвонили в церкві дзвони, заспівали люди «Христос воскрес!», і поновилися всі перепони, починає він роботу спочатку. А як настане такий час на землі, що люди перестануть співати й вітати одне одного словами «Христос воскрес!»,-- впаде останній ланцюг, вирветься сатана на волю, й буде кінець світу». Так визначив для себе наш народ важливість Великодня -- свого найбільшого свята. [4, 152].

Великдень в Україні -- це ще й свято весняного воскресіння, оновлення природи, що відзначалось у день весняного рівнодення ще за часів язичництва. Це поєднання двох вір, двох світів -- язичництва й християнства -- до сьогодні збереглось у віруваннях та великодній обрядовості українців.

Згідно з давніми повір'ями, злі духи, як мешканці підземного царства, живуть в могильній тиші й дуже бояться крику, шуму, стрільби, брязкоту, дзвону. І коли на Великдень лунали постріли із рушниць, «гармат», брязкотіли всілякі тріскачки, калатала, дзвонили в церковні дзвони, то люди вірили, що все це відганяє злих духів і нечисту силу. [3, 48].

На Лівобережжі вірять, що, коли піти на кладовище й похристосуватися з покійними батьками саме в той час, як у храмі вперше проспівають «Христос воскрес!», то з могил можна почути відповідь: «Воїстину воскрес!».

І, може, саме завдяки вірі в силу цих слів після другої світової війни серед українських емігрантів з'явився звичай на вітання священика «Христос воскрес!» відповідати: «Воскресне Україна!».

Торкаючись пасхального цілування чи христосування, варто зауважити, що цей звичай, з одного боку, пережиток язичницького обряду радісної зустрічі членів общини, коли вони із настанням теплих днів сходилися на своє весняне свято, провівши довгу й важку зиму невеликими групами, ховаючись від холоду. Із другого боку, цей обряд сягає своїм корінням у ще більш глибоку давнину. Первісні люди вважали, що дихання -- це сутність душі. І християни, цілуючи на паску ікони, хрест тощо, вірили, що таким чином на них переноситься чарівна сила цих предметів. Христосуючись, люди намагалися таким чином обмінятися духом, таємничою силою, яка увійшла в них під час Великоднього Богослужіння й цілування різноманітних священних реліквій.

На Херсонщині побутував цікавий звичай ставити на великодній стіл також тарілку із землею, на якій зеленіли пророслі стебельця вівса, висіяного за два тижні до цього. Між зеленню клали стільки червоних крашанок, скільки в цій хаті померло рідні. Ця символічна «могилка» стояла в хаті до «проводів». [6, 265].

Обряд розговіння в різних регіонах України відбувається неоднаково. Типовою формою цього обряду є те, що господар тричі обходить навколо столу, з мискою, наповненою свяченим. Після цього, ставши обличчям до ікон, розрізує на тарілці декілька свячених яєць і підносить частину яйця до рота (ніби причащає) кожному члену родини, примовляючи: «Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого празника Воскресіння Христового в щасті і здоров'ї!». [31].

Такий обряд побутує на Поділлі, Волині та в західній Галичині.

В центральній та східній Україні розговляються без спеціального ритуалу. Розговляючись, намагаються щоб жодна крихта свяченого не впала додолу. Їх потім кидають у вогонь, «щоб миші не поїли». Згідно з повір'ям, миша, яка з'їсть свяченого перетворюється враз на кажана й буде літати над головою того, хто впустив додолу свячене.

Упиватися ж під час розговин не можна, бо «як уп'єшся на розговинах, то цілий рік будеш ходити немов у півсні, так тебе Бог покарає».

На Херсонщині для тих, хто знаходився у дорозі й не сидів за великоднім столом разом із родиною, господиня відрізала шматок паски і, загорнувши його в рушник разом із трьома крашанками, клала на покуті. На Вознесіння, як подорожні ще не вернулись, гостинець оддавала жебракам.

На Київщині після розговіння вмиваються, кладучи в миску дві крашанки й мідну монету, а потім воду виливають на вогонь або в озеро.

Згідно з прикметами і повір'ями, які побутують на Київщині, «коли на Великдень розговієшся й вийдеш із хати на вулицю, то що перше побачиш, тим і промишляй -- буде удача. Якщо в цей день небо захмарене або йде дощ -- буде врожай. В день свята Воскресіння Господнього ворота у царство небесне відкриті, а той, хто в цей день умре, попаде зразу ж у рай. Дитина, яка народилася в цей день, буде нещаслива».

«Вважається великим гріхом, не вітатися в цей день навіть із ворогом».

На Слобожанщині після обіду йдуть на кладовище христосуватися із покійними й кладуть на могили крашанки.

На Великдень кожен селянин намагався бодай кілька разів смикнути за мотузок і вдарити у дзвін, бо згідно з народними віруваннями це приносило щастя й... родила гречка. [17, 102].

Із давніх-давен існує в Україні повір'я, що на Великдень, під час сходу, сонце «грає». На Гуцульщині кожен, побачивши сонце, яке сходить, набожно здіймав головний убір і, повернувшись обличчям на схід, віддавав йому глибокий поклін, хрестився й шептав слова молитви: «Слава тобі, Господи, за личенько твоє Господнє, що ся показало, праведне; слава Тобі, просвященне!».

На Волині вважають, що сонце -- «цар неба», що світить і гріє вдень, а вночі ховається за землю, обходить її й на ранок знову з'являється на сході.

На Поділлі гадають, що сонце -- це відблиск лиця Божого, і тому воно так яскраво світить. У давнину в Україні дівчата молилися до сонця. Зокрема, на Черкащині «дівчата вставали раненько на Великдень, йшли в садок, ставали під яблунею, обличчям на схід, і чекали сходу сонця. Як тільки сонце з'являлося, дівчата складали руки, як перед іконою, і молилися. Після молитви, на дереві під яким стояли, робили позначку хрестиком на корі й коли яблуня зацвіте, з її цвіту плели вінок і одягали на голову, а потім той вінок зберігали і ним, чарували на кохання.

Побутував у давнину в Україні звичай на Великдень гойдатись на гойдалці. Поруч із гойдалкою, як правило, і молодь і дорослі грали в крашанки чи писанки. Жінки й дівчата в іграх участі не брали. Найчастіше грали у «навбитки», «котка» та «кидка». [23, 164].

Відомий великодній звичай катання яєць був пов'язаний з вірою стародавніх слов'ян у демонів. Люди вірили, що, катаючи яйця, можна заставити злих духів танцювати, падати, перекидатися, що спричиняло їм жахливі страждання. Якщо ж яйця вдаряти одне об одне, то можна заставити духів битися лобами. У давнину люди вірили, що таким чином можна вести боротьбу із злими духами, досаждати їм.

Як на Благовіщення, так і на Великдень, як випадали теплі та сонячні дні дівчата ходили навколо села (а вслід за ними маленькі діти) й співали веснянки. Зібравшись на вигоні чи біля церкви, виводили «кривого танця» й «Коструба», який символізує зиму.

Дослідники проводять паралель між нашим Кострубом і старогрецьким Адонісом на честь якого вшановували свято ранньої весни. Жінки, учасниці свята, плакали, співали присвячені йому пісні, били себе в груди; все це відбувалося над лялькою, що зображувала Адоніса під акомпанемент флейти. Через день Адоніс прокидався, оживав і жінки із цього приводу раділи. Отже, святкування складалося із двох головних актів: сумного й веселого.

В образах Адоніса, Аттіса, Осіріса, Томуза -- стародавні фінікійці, сірійці, греки, фрігійці, єгиптяни, ассірійці, вавілонці, а в образі Коструба -- слов'яни -- оплакували смерть природи й раділи із приводу її воскресіння. [22, 96].

У давнину у великодній понеділок селяни ходили один до одного, христосувалися й обмінювалися писанками. Парубки в ніч із неділі на понеділок обходили домівки й зупинившись під вікном хати, й ставши півколом під акомпанемент скрипки співали «волочебні» пісні (аналогічні колядницьким). Подарунки, що їх одержували від господарів домівок, називалися «волочільним». Цього звичаю колись дотримувалися наші предки язичники, але внаслідок тиску з боку християнства, цей звичай занепадав. У XVI ст. у проповідях Івана Вишенського мали місце гострі нападки на цей звичай, як на язичницький. Поступово він перетворився на суто дитячий.

Великоднього понеділка хрещеники ходили в гості до хресних батьків, онуки -- до бабусь, несучи їм гостинця - пироги та крашанки. Такий самий гостинець («волочільне») їм давали із собою. [24, 146].

Цього дня хлопці-гуцули водили своїх дівчат до річки й обливали їх водою -- на красу й здоров'я, отримуючи за це писанку. Від цього звичаю, відомого й у інших регіонах України, зокрема, на Поділлі, понеділок здобув назву «поливаний».

Про неспроможність викоріняти християнство цього язичницького звичаю наших предків, зв'язаного із весняним очищенням водою свідчить те, що, якщо у XV ст. він заборонявся взагалі, то у XVIII ст. заборонялося обливати водою на Великдень лише тих людей, котрі не були присутні на заутрені.

Третього дня Великодніх Свят селяни збиралися у корчмі на музики -- «проводити свята».

Отже, три дні Великодня були щасливим часом гостювань, молодіжних розваг і забав. Старші люди шукали в ці дні квітів рясту, а знайшовши, топтали їх: «Щоб і на той рік діждать рясту топтать».

Великдень закінчувався, але ще стояли на столах паски, крашанки й лунало всюди «Христос воскрес!» Так дозволялося вітати упродовж 40 днів -- аж до дня Христового Вознесіння. [4, 158].

Однією із найрозповсюдженіших розваг молоді в Україні була колись так звана «вулиця» -- своєрідні вечорниці дівчат і хлопців під відкритим небом.

«Вулиця», як правило, збиралася в певному, заздалегідь призначеному місці: на майдані посеред села, на зеленому лузі біля річки, чи на леваді, -- це залежало від місцевих обставин.

Починалася «вулиця» від Великодня й тривала все літо -- аж до дня Семена (14 вересня). До початку польових робіт молодь збиралася щовечора, а коли починалася робота в полі, то тільки в неділю та у святкові дні. Звичайно, «вулиця» проходила весело й жваво: з музикою, танцями, а найбільше було пісень. Кожний вечір, коли відбувалася «вулиця», над селом лунали пісні.

Крім пісень, танців і хороводів під час «вулиці», проводилися ще й інші веселі забави, що їх так багато знала наша молодь.

«Вулиця» в українському селі -- це своєрідна форма традиційної розваги молоді.

Там плекалася пошана до народної пісні, народних традицій; розвивалися кращі товариські відносини і зароджувалося справжнє чисте людське кохання.

1.2 Походження назви

Походження назви "Паска": слово "Паска" походить від назви старозаповітного свята песах, яке відзначали іудеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальне ягня у євреїв стало прообразом Христа, тому Христос іменується ще Агнцем Божим, Агнцем Пасхальним, Пасхою. Також і в інших європейських мовах назва цього свята походить від староіудейського "песах":

- латиною - Pascha;

- голландською - pasen;

- есперанто - pasko;

- іспанською - pascua;

- по-італійськи - pasqua;

- нижньо-німецькою - Paschen;

- по-російськи - Пасха

В західно-слов'янських мовах назва Паски перекладається як "Великаніч": чеською Velikonoce, а польскою Wielkanoc. У болгарській (південно-слов'янській мові) подібно до української назви - Великдень.

Походження назви "Великдень": існує декілька легенд щодо виникнення назви свята. За однією з них назва "Великдень" ("Великий День") з'явилася аж наприкінці першого тисячоліття з приходом на українську землю християнства. Легенда говорить, що "Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос народився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити, щоб був один тодішній. Тоді, було як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як розп'яли Христа - дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів…"

Згідно іншої легенди, свято Великодня народилося сім тисяч років тому, ще за часів до християнства і було пов'язане з язичницькими культами (Великий День хлібороба).

1.3 Святкування в інших країнах

Німеччина. Зазвичай перед Великоднем німці влаштовують генеральне прибирання будинку і прикрашають свої оселі зеленими гілками, крокусами і нарцисами, гілками верби та берези, першими паростками трави або колоссям жита. У Німеччині також є звичай прикрашати яйцями дерева. Основною частиною свята є розкішний бенкет з безліччю страв, який символізує собою закінчення Великого посту.

Італія. Як і в багатьох країнах, пасхальні урочистості в Італії починаються зі Страсної п'ятниці, коли вся родина збирається на пісний обід. Вони їдять суміш морепродуктів -- великих королівських креветок, кальмарів, мідій і устриць. Після вечері подають свіжоприготовану каву еспрессо з традиційною випічкою “каннолі”, “панеттоне” і тірамісу. У Великодню неділю сім'ї збираються на бенкет зі смаженим ягням, спеціальними стравами з пасти -- лазаньєю та “манікотті”. На десерт зазвичай подають солодку випічку, прикрашену круто звареними яйцями, і здобними булочками у формі хреста.

Франція. Французи за кілька тижнів до свята прикрашають вітрини магазинів святковими кроликами з білого і темного шоколаду, фігурками курчат, рибок і дзвіночками. Цікаво, що кролики і курчата -- “міжнародні” символи Великодня, а риби і дзвіночки в якості великодніх прикрас можна зустріти тільки у Франції. Французька великодня риба називається “Пуассон д'авріл” (буквально -- “квітнева риба”). У багатьох магазинах можна купити рибок з шоколаду. “Літаючі дзвони” -- ще одна важлива великодня традиція Франції. За легендою, у Страсну п'ятницю всі церковні дзвони у Франції дивовижним чином переносяться до Ватикану, і повертаються на ранок Великодня. З собою дзвони привозять шоколадки і яйця, які дітям належить знайти вранці. Відповідно з цією традицією французькі церковні дзвони не дзвонять у період з Страсної п'ятниці до Великоднього Воскресіння.

Греція. Приготування до свята Великодня в Греції починаються у Великий четвер, коли жінки традиційно готують “цурекію” (солодкі здобні булочки) і фарбують яйця -- в червоний колір. Деякі поміщають фарбоване яйце в центр тіста для “цурекії” перед випічкою. Традиційний суп “маяріца” готують рано вранці в суботу напередодні Великодня. Його з'їдають після нічної служби в той самий день. Вранці в суботу господині готують “магіріцу”. Незадовго до півночі люди збираються в церкві з білими свічками, які вони запалюють від “Святого вогню”. У пасхальну неділю за традицією готують ягня. Серед інших страв -- пироги зі шпинату й сиру, смажена картопля з лимоном, зелень і морепродукти, овочеві та рисові страви, випічка, торти і т.д.

Скандинавія. На Великдень в Скандинавії починається справжня весна. Всюди можна побачити барвисті великодні прикраси, фарбовані яйця та курчат. Створенням великоднього декору з задоволенням займаються діти і дорослі. У Данії на Великдень подають страву з риби або ягняти, прикрашену літерами. Будинок прикрашають букетами пролісків і влаштовують конкурси, призами в яких є фарбовані яйця. За шведськими пасхальними традиціями, велика сімейна вечеря влаштовується в суботу напередодні Великодня, а не в неділю, на відміну від інших країн. Згідно шведським народним переказам, під час Великодня відьми летять на Синю гору на зустріч з дияволом. Віра в “пасхальний шабаш” вплинула на традиції, пов'язані з цим святом. Великодні традиції в Норвегії радують жителів цієї країни -- у них найдовші вихідні в Скандинавії. В Ісландії Великдень відзначається не так широко, і вважається більше сімейним святом, яке потрібно провести з найближчими людьми.

Великобританія. Серед поширених по всій країні великодніх традицій можна виділити обмін фарбованими яйцями, випічкою і гарячими здобними булочками. Напередодні Великодня, у Страсну п'ятницю, повсюдно печуть хліб і булочки у формі хрестів. У Народному музеї Кембриджу навіть зберігається шматочок подібного хліба, випеченого ще в 1919 р. в селі Вест-Вреттінг.

Індія. Хоча християн в Індії налічується всього 3% від загального числа населення, свято Великодня відзначається пишно й урочисто. Християни по всій країні, особливо в Мумбаї, на Гоа і в північно-східних регіонах, ретельно готуються до святкувань. Традиції відзначати Пасху в Індії сягають корінням у ті часи, коли ця країна була колонією Великобританії, Португалії та Франції. У великодній час в магазинах продаються гарно розфарбовані яйця і шоколадні кролики, і люди дарують їх один одному. Страсна п'ятниця -- офіційне державне свято в Індії.

Португалія. Великодній стіл у Португалії зазвичай вінчає солодкий пиріг “Фолар де Паскоа”. Його зазвичай подають на сніданок перед пасхальної заутренею, але частіше -- на десерт після святкової вечері. У Великодню неділю португальці подають на стіл м'ясну страву. Так, популярністю користується смажене порося “Лейтан” зі смаженою картоплею та овочами, а також свіжоспеченим хлібом. Смачний десерт, який у Португалії вважається традиційним пасхальним частуванням, -- покритий карамеллю мигдальний пиріг “Амендоаш”, зазвичай розфарбований у різні кольори.

США. У Новому Орлеані щорічно проводиться великодній фестиваль “Марді Гра”, в рамках якого проходять паради, концерти джазових ансамблів та численні вечірки. На великодній обід в Америці подають смажену шинку з картоплею та іншими овочами. Спеціальне блюдо -- смачні здобні булочки у формі хреста. Найпоширеніший великодній подарунок -- це, звичайно ж, розфарбоване або шоколадне яйце.

1.4 Народні прикмети свята

· На Вербну неділю не можна сіяти буряки, бо “будуть гіркі”

· Не кожен день -- Великдень, а хліб -- не паска.

· Якщо на Великдень небо ясне та сонце грає - до багатого врожаю та теплого літа.

· Коли на Великдень спить господар, то виляже пшениця, а якщо господиня -- льон.

· Якщо на другий день Великодня ясна погода - літо буде мокре, якщо хмарна - літо буде сухе.

· Якщо на Вiднайдення (9 березня) падає снiг - Паска буде холодною. Якщо буде сухо - на Паску дощ.

· Яке Благовiщення, така i Паска.

· Мороз або грім у перший день Великодня віщують гарний урожай льону.

· Дівочі Великодні прикмети: якщо дівчина вдариться ліктем, значить, її згадав милий, засверблять губи -- до поцілунків.

· Дівчатам слід на Великдень умиватися водою з миски з червоною крашанкою, щоб бути рум'яною.

· На Вербну неділю не можна сіяти буряки, бо “будуть гіркі”. Не кожен день -- Великдень, а хліб -- не паска.

великодень обряд паска писанка

РОЗДІЛ 2. Підготовка до святкування

2.1 Передвеликодні обряди

Вербна неділя

У неділю за тиждень до Великодня вшановується свято Вхід Господній в Єрусалим. Коли Ісус Христос їхав у місто на ослі, то жителі міста, які зустрічали його, встеляли перед ним дорогу пальмовим гіллям. [31].

Стародавні євреї щорічно вшановували осіннє свято «кущів-наметів». Це свято займало в побуті віруючих значне місце, продовжувалося воно сім днів й закінчувалося вербним днем. У цей день в синагогу приносили пучки пальмових гілок, і віруючі хльоскали ними по підлозі до тих пір, поки не відпадало все листя. Все це було пережитками ще більш давніх магічних обрядів, котрі повинні були забезпечити передачу землі сили, якою були наділені рослинні духи родючості.

У багатьох народів вважалося також, що верба, яка росте в сирих місцях, біля води, має магічну силу й здатність забезпечити поля й сади вологою.

Господарі, повертаючись із церкви із посвяченою вербою, до хати не заходили, а відразу ж садили на городі по кілька гілок або у полі, «щоб росла Богові на славу, а людям на вжиток», а решту несли до хати і ставили на покуті. [32, 341].

Якщо, увійшовши до хати, заставали когось, хто проспав заутреню, то били такого посвяченою вербою, примовляючи:

Не я б'ю -- верба б'є,

За тиждень Великдень,

Недалечко червоне яєчко!

Молоді хлопці та дівчата граючись лупцювали одне одного вербою ще й біля церкви, а потім по дорозі додому, а б'ючись примовляли:

Будь великий як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!

Посвяченій вербі приписується магічна сила. Як уперше весною виганяють худобу на пасовище, то конче посвяченою лозиною верби -- «щоб нечисть не чіплялася до тварин». Більше того, викидають гілля посвяченої верби на двір під час граду -- «щоб град зупинився».

Верба має велике значення в народній медицині. Відваром посвяченої верби намочують голову при головних болях. Таким же узваром лікуються й від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку, настояну на її листі, п'ють при шлункових захворюваннях. Верба має неабияке значення і в науковій медицині для лікування ревматичних хвороб суглобів і болях м'язів, гарячкових станів і пропасниці, зв'язаних із підвищеною нервовістю. [30, 180].

Білий тиждень

Останній тиждень Великого посту називається чистим. На цьому тижні віруючі люди дотримуються так само суворо, як і на першому тижні. [4, 161].

Селяни вірили, що це найкращий час для сівби ярових зернових культур і гороху -- «буде колосисте і без бур'янів».

Найважливішим днем цього тижня є четвер, який називається чистим, святим, великим, страсним або живним.

Чистий четвер -- день весняного очищення. [31]. Ще вдосвіта, до східсонця селяни «чистили» комору, подвір'я, хату -- все мало бути по-святковому прибраним. У саду й на городі господар згрібав на купу торішнє листя, бадилля та сухі тріски й підпалював, -- «щоб очистити землю від морозу, зими, смерті й усякої нечисті». При цьому промовлялося заклинання: «Смерте, смерте, іди на ліси, на безвість, на моря. І ти, морозе, великий і лисий, не приходь до нас зі своєї комори. Смерть із морозом танцювала, танцювала і співала, і за море почвалала!».

Це робилося навпроти того хатнього кута, в якому покуть. Цей четверговий вогонь мав горіти впродовж цілих свят. Навіть віник, яким у четвер обмітали хату, ставав «чистим». Його ховали на горище, щоб при нагоді обмести капустяну розсаду від гусені.

Вважалося, що з цього часу й до кінця Великодня велику очисну силу має вода.

В Україні побутує повір'я, що в «чистий» четвер, до світанку ворон носить із гнізда своїх дітей купатися в річці. Той хто скупається раніше за пташенят ворона, той буде здоровий протягом цілого року. Отож хворі люди ще вдосвіта, щоб устигнути поперед ворона, намагалися купатися, щоб очиститися від хвороби. Викупавшися, хворий набирав ще відро води із свого купелю й ніс ту воду на перехресну дорогу й виливав -- «щоб там усе лихо зоставалося». А дехто на Слобожанщині, наприклад, ще й примовляв: «Господи, Ісусе Христе! Перехресна дорого! Дай, Боже, здоров'я в ручки, ніжки і в живіт трішки». Обережні люди вранці цього дня із дому не виходили, а як знаходилися в дорозі, то намагалися обминати перехресні дороги -- «щоб хвороба не вчепилася». [4, 163].

В «чистий» четвер стригли дітей -- «щоб волосся не лізло та щоб голова не боліла».

Вночі перед світанком господиня сідала на порозі й виводила із кужеля нитку, сучачи її навпаки: крутила веретеном пальцем від себе. Таку нитку змотували в клубок і зберігали для того, щоб перев'язувати цією ниткою хворе місце при «розтяжінні м'язів на руці чи нозі.

Якщо в цей вечір перуть білизну із попелом, то попіл зберігають, як засіб від лишаїв. Повертаючись додому із церкви, намагалися донести додому «страсну» свічку так, щоб вона не погасла. Для цього виготовляли спеціальні ліхтарі з кольорового паперу чи фарбованого скла.

Полум'ям страсної свічки випалювали або викопчували у хаті на волоці хрест -- «щоб лиха нечисть хату минала». Цей хрест залишався на сволоці до «Віддання Великодня» (в середу на шостому тижні після Великодня), але не скрізь. Так, на Харківщині існувало повір'я, що страсний хрест -- «захищає від пожежі», а тому його не стирали аж до наступного «чистого» четверга.

Страсна свічка в народному віруванні мала велику магічну силу. Цю свічку запалювали перед іконами, коли мешканців дому охоплював страх. Під час великої грози запалювали свічку, «щоб грім хати не спалив».

Навський Великдень

На Київщині, Поділлі та Лівобережжі «чистий» четвер -- «Навський Великдень» (давньоруське навь - покійник). Згідно з давнім народним повір'ям Бог тричі на рік відпускає померлих із «потойбічного світу»: перший раз у «чистий» четвер, другий -- коли квітують жита, і третій -- на Спаса. [26, 371].

На «Навський Великдень» покійники проводять своє богослужіння й каються в гріхах. У цей день вони не бояться ні хреста, ні молитви, а як побачать живу людину, то душать до смерті. Для того, щоб покійники не задушили, потрібно обливатися водою: «мерці бояться мокрого». Вірогідно, що «чистий» четвер -- не що інше, як відгомін язичницького Навиного дня.

У дохристиянські часи народи Європи вшановували язичницьке свято зимового повороту сонця. В цей день вони приносили в жертву живі істоти, в тому числі і кабана (готи), так як ця тварина була у них присвячена сонцю.

Наші предки запозичили цей звичай, але прийняли його по-своєму. Перш за все -- свято сонця вони святкували не взимку, а весною -- в день весняного рівнодення, а тому всі звичаї, що стосувалися цього свята, християнство пристосувало до Великодня. Що ж до поросят, то їх пекли, -- але не з тіста, як шведи, норвежці та інші, а таки справжніх поросят, а то й підсвинків і ставили на стіл із хріном у зубах.

2.2 Випікання пасок

Майже по всій Україні Великодній хліб називають "паска", у деяких регіонах побутують те назви: "баби", "колачі" і "золоті баби". Паски мають різні розміри і форму. Вони с круглі, прямокутні, овальні, шестигранні. Давніше випікали паски її печах, -- у глиняних пасківниках, "бабинцях", кухликах та металевих формах - "бляхах".

Випікають паски з найкращих сортів пшеничного борошна. До тіста додають масло, олію, молоко, яйця, цукор, різні спеції (гвоздику, імбир). Кожна господиня випікає паску по-своєму. З покоління в покоління сотні років передаються секрети приготування паски. При випіканні її використовують переважно однакові продукти, але в різних пропорціях, кожна господиня має свій спосіб приготування, що робить їх неповторними.

Перед тим, як випікати паску, господиня білила й прибирала хату. Сама вона чистенько вбиралася, одягала білу сорочку. З чистими і світлими думками, з веселим настроєм замішувала паску. Спекти добру паску вважалося найважливішою подією па Великдень, бо з того, якою вона спечеться, судили про долю всієї сім'ї. Тому цього дня господиня хвилюється і особливо дотримується всіх приписів:

* бажано, щоб коли печеться паска, нікого не було в хаті, аби паску не обговорювали (Полтавщина);

* нічого в цей день не можна позичати (Львівщина);

* не можна бути па печі, щоб не була паска горбата (Хмельниччина);

* садовлять паску в піч із молитвою, з примовлянням "Христос Воскрeс", те саме роблять і витягуючи її з печі (Покуття, Снятинщина);

* садовлячи паску, приказують: "Паска в піч, а таргани, цвіркуни та мокриці -- геть із хати" (Київщина);

* як була дівчина в хаті, то бажали: "Щоби була файна, як на Великдень паска"(Гуцульщина);

* а діти щоб росли пишні та здорові, як паска (Закарпаття).

Рідні в цей день не повніші сваритись і гніватись між собою. З випіканням паски господиня пов'язувала долю свою та родини. За її зовнішнім виглядом визначали майбутнє: Якщо паска збоку трошки надтрісне -- на добро і багатство; зверху трісне -- чекай протягом року біди; западеться -- хвороба у цьому році, а може й смерть.

Великодню паску печуть у четвер і суботу, і майже ніколи у п'ятницю, бо "Великодня П'ятниця більше свято як Великдень" (Львівщина).

Паски гарно прикрашали пасковим хрестом, кісками, сонечками, голубами, ружками... Для дідусів і бабусь виробляли Великодній хрест, на пасці батька -- дубовий лист із косицямн, для матері -- ружки з барвінком, для дівчат --голубочків у парі, "косиці". Дівчата стараються з цієї паски з'їсти "косиці" -- квіточки, щоб квітнути і розвиватись як зіллячко навесні. Для дітей поверх паски роблять квадратні та напівовальні кліточки, а в них "ружі". їх роблять з посіченого валочка, згорненого у коло. По краях паски ставлять "обруч". Крім прикрашання тістом, верх паски оздоблювати збитими білками з цукром, кольоровим пшоном, маком. У кожнім регіоні паски прикрашати по-різному.

Зазвичай випікали паски трьох видів:

· жовта паска - паска сонцю, саме її святили у церкві та споживали у Неділю;

· біла паска - паска душам померлих родичів, з нею ходили на кладовище на Проводи;

· чорна паска - господарям та родині, власне чорна паска це і є той самий житній хліб, який українці їли щодня.

Цей звичай підкреслює загальний урочистий настрій Великоднього свята, бо як бачимо навіть просте випікання «хліба насущного» (чорної паски) настільки сакралізувалося.

Як тільки паску освячували, всі поспішали додому, щоб скоріше поснідати, бо постували всю п'ятницю і суботу. Вірили, чим швидше прийдуть додому, тим "краще буде йти господарство", "скоріш робитиметься робота".

За столом, після молитви, господар відрізав од великої паски шмат і ділив між рідними. Краяли лише посвяченим ножем. Відрізати три цілушки, які потім ставили у насіння пшениці, жита, льону, -- щоб гарно росли, щоб зерно було повним і "мушка не чіплялася". Крихти з паски висівали під хатою, щоб там виросло пахуче зіллячко -- маруна.

І нині паски на Україні -- найбільш знаний і вживаний обрядовий український хліб, що є справжнім витвором мистецтва. Ми повніші зберігати традиції, пов'язані з випіканням пасок: мати хай передає свій рецепт паски доні, бабуся -- внучці.

2.3 Приготування писанок та крашанок

У Великодню суботу готують крашанки або, як кажуть на Київщині, «галунять яйця», а в Карпатах -- «сливчать сливки». [4, 146].

Згідно з народними віруваннями, крашанки потрібно готувати в суботу тому, що яйця, пофарбовані у п'ятницю, швидко псуються, а бувши зробленими в суботу, вони зберігаються протягом усіх свят.

Яйце як символ життя і розфарбоване на червоно, жовто -- як символ оновленого життя здавна вшановували багато народів (стародавні перси, єгиптяни, греки, римляни тощо).

Яйце в очах стародавніх слов'ян із його властивістю перетворюватися у птаха було наповнене таємничим змістом. Люди бачили в цьому акті підтвердження своєї віри в чарівну здібність живих істот перевтілюватися. Таємничу силу, яка містилася в яйці, стали наділяти здібностями переходити на все, до чого воно торкається. [31].

Общинна святкова трапеза була в той же час частуванням -- жертвоприношенням духам, божествам. Споконвіку найбільш улюбленою їжею духів вважалася кров. І для того, щоб зробити яйця найбільш догідливими духам, їх обмащували кров'ю. Пізніше замість крові яйця стали фарбувати червоною фарбою, а ще пізніше -- просто фарбувати в який-небудь яскравий колір. Перше фарбоване яйце зберігають і, коли потрібно, підкурюють ним хворого на пропасницю. Зокрема, на Харківщині, намагаються зберегти лушпиння із свячених яєць для підкурювання не лише людей, а й худоби. Згідно з побутуючим там повір'ям, у свяченому яйці є сорок милостинь і в ньому перебуває «Дух святий».

Топтати ногами рештки пофарбованого яйця -- вважається великим гріхом. Згідно з повір'ям того, хто буде товкти ногами свячене яйце, Бог, покарає хворобою.

На Лівобережжі й Слобожанщині люди зберігають свячені крашанки з року в рік і, як трапиться пожежа, перекидають через вогонь, вірячи, що вогонь погасне. Вживають свячені яйця і від різних хвороб: кладуть шкаралупу крашанки на вогонь і димом підкурюють хворого на курячу сліпоту. Вірять, що свячене яйце може заспокоїти зубний біль. Хворі на пропасницю зашивають свячене яйце в хустку й носять при собі доти, доки не пройде хвороба.

Звичай виготовляти писанки виник на території України дуже давно. Глиняні, кам'яні яйця, розписані геометричним і рослинним орнаментом, знайдені археологами в Україні, датуються XI--XII століттями. Порівнявши орнаменти на посуді, що був знайдений при розкопках (Київщина, Полтавщина), із найдавнішими орнаментами писанок вчені довели, що звичай розмальовувати писанки походить із дохристиянських часів. Хвилясті лінії -- символ води і кружальця -- сонячні знаки, ромби -- символи засіяного поля, вміщені на них, уособлювали цілий космос. Розмістивши його на крихкій оболонці яйця, що таїть у собі зародок нового життя, людина прагнула вплинути цією чарівною силою на навколишній світ. [14, 86].

Поділ писанки

Для наших предків числа були священними, у кожного було своє значення і своя сила. Тому поділ поверхні яйця на певну кількість частин і стале повторення деяких елементів не випадкові. (див. Дод. 1).

Поділ на два передавав уявлення про два світи. На три ділили найчастіше по вертикалі, так позначали три небесних сфери. При поділі на чотири утворюється хрест, що означає чотири сторони світу.

Класичний поділ півсфер на чотири частини, кожна з яких поділена на три, передає уявлення про чотири пори року з трьома місяцями. За іншими уявленнями світ ділився і на шість сторін. Таку просторову орієнтацію передає шестикутна зірка.

Досліджуючи писанки, вчені висловили здогад про те, що в давнину існував восьмирічний календарний цикл. У народній міфології небо має вісім сфер - "облоків": сім синіх, а восьме червоне, на якому сидить сам Бог.

Дуже цікавий поділ на сорок частин, так звані сорококлинці. Кожен клинець позначав якийсь вид людської діяльності або явище природи, а в християнському баченні - сорок днів посту.

Символіка кольорів

Червоний - мабуть є найбагатозначнішим кольором і найдавнішим. Символізує добро, радість життя, для молодих - надію на щасливий шлюб. Саме червоне яйце є головним символом Воскресіння, жертовності і небесного вогню. Символізує також пролиту за людей кров воскреслого Спасителя і радість життя.

Жовтий - небесне світило, тепло, врожай.

Зелений - означає весняне пробудження природи, надію, життя.

Блакитний - небо, повітря, чистота і здоров'я.

Бурий, коричневий - землю і її приховану життєдайну силу.

Чорний - колір ночі, потойбіччя, всього невідомого і таємного. В писанці, будучи тлом, виявляє силу інших кольорів, так само, як в житті темрява дає змогу зрозуміти, що таке світло. Також символізує нескінченність життя людини, продовження буття після смерті.

Орнаментика.

При поділі яйця утворюються поля різної форми і величини. Вони становлять основу для розміщення елементів орнаменту. Кожен із таких знаків прийшов до нас із глибини віків. Закарпатські писанки так само як і українські - це ціла світоглядна система з десятками орнаментальних мотивів. Подаємо основні найпоширеніші накреслення знаків на писанках. Читаючи їх, можна глибше збагнути сенс Великодня.

Сонце. У давнину Великдень був одним з традиційних свят вшанування сонця. Люди вважали, що небесне світило - то Боже око. У міфологічному світогляді світло символізує видющість і правду, а темрява, ніч, туман є своєрідними синонімами сліпоти і кривди. Народне повір'я стверджує, що з першим променем вранішнього сонця, зі співом півня гаснуть сили темряви. Отож, сонце символізує знання, справедливість, переможця всілякого зла.

Христа називають Сонцем Правди. Спаситель казав: «Я - світло світу. Хто йде за мною, не блукатиме у темряві, а матиме світло життя» (Йо. 8, 12). Його світло - внутрішнє, духовне. Бог - це світло, а водночас правда, видющість, свобода. Отже, сонце є Божим знаком.

Сонячне світло - це символ єдності, впорядкованості світу. Це також символ ясного і тверезого бачення, правосуддя.

Сонце зображали на писанках різними спеціальними знаками - у вигляді кола, восьмираменної зірки, хреста, тринога, свасті. Ці зображення мали свої назви: восьмираменна зірка називалася ружею; а ружі бували прості, бокові, повні, сторцеві. Триніг - це було зображення трьох променів, що виходили з однієї точки і були закручені в один бік. Ще він мав назви тригвер, трикверт. Свастю ще називали сваргою, гачковим хрестом.

Хрест. Сонячний знак, стародавній символ сонця, вогню, душі. В орнаменті його називають «божим знаком» і пов'язують з Древом Життя (світовим деревом). Хрест - це перетинання двох ліній: горизонтальної (часу) і вертикальної (вічності) - волі людської з волею Божою. Хрест є водночас і буттям, і небуттям. Для християнина хрест є початком і кінцем, власне життям. Розп'яття стало символом страждання і радісного воскресенія. У християнстві хрест - також символ відкуплення від гріха і смерті.

Походить від схематичного зображення птаха, в давнину сонце уявлялось птицею, що летить по небу. Також є символом чотирьох сторін світу, чотирьох вітрів, чотирьох пір року.

Зоря, ружа. Дві восьмираменні зірки на писанці - це знак сонця. У давнину зорю також пов'язували з Великою богинею, чий чоловік - божество неба, місяць. Стародавнє зображення півмісяця з зіркою символізує цю пару. В українському фольклорі зіронька - це символ дівчини, місяць - символ парубка. В українських обрядових піснях зоря оспівана як панна-красуня. На світанку вона розсипає по луках і садах срібну й перлинну росу.

Зорю зображають по-різному. Буває п'яти- шести- семи-, восьмираменна. Шестикутна зірка з'явилася ще на початку Неоліту. Це знак шести сторін горизонту, проте співвіднесених не з землею, а з небом. Це також знак року: дві половинки по шість місяців. Зображення шестираменних зірок поширені у традиційному різьбленні українців. Восьмикутна зірка часто присутня на українських вишивках і ткацьких виробах.

Містить в собі косий хрест, прямий хрест, а також лівосторонню і правосторонню свасті. В народній символіці - незмінний символ любові. Подарувати писанку з ружею означало освідчитися в коханні.

Квіти. Образ квітів в українській традиції багато чому подібний до образу зірок. Квіти і зірки символізують душі людей, а образ квітів більше пов'язаний із дітьми.

За традицією, жінкам, які довго не мають дітей, радять розмальовувати писанки квітами і дарувати їх дітям. Оселя, сповнена дитячим сміхом, - немов Божий квітник. Один із найпопулярніших мотивів у закарпатському писанкарстві.

Гілка-сосонка. Ще один надзвичайно часто використовуваний у Закарпатті символ.

Зелені дерева, гілки і листя - один з найдавніших символів життя, щорічного весняного відродження, вічної молодості, здоров'я, росту.

Завиток, змій, спіраль. Завиток, спіраль або змій, як символ життєвої сили та зародження життя, відомий у мистецтві з найдавніших часів. Завиткові форми дуже часто трапляються у природі: галактики, мушлі, бруньки, паростки, рельєфні заглиблення шкіри на долонях, подвійна спіраль молекули ДНК, що є в кожній клітині живого організму.

Спіраль є символом часу, циклічних ритмів року, народжень і смертей. Вона позначає розвиток, рух до вдосконалення. За давніми віруваннями змій був володарем земних вод, богом прадавнього океану - хаосу, з якого постав світ. Змієві приписували безсмертність, мудрість і лікувальну силу. Писанки зі спіралями дарують на здоров'я.

S-подібний знак вічності. Це знак єднання протилежностей, на якому тримається світ.

«Боротьба» тепла й холоду, дня і ночі, світла й темряви, чоловіка і жінки, але між цими двома «полюсами» - знак єдності, знак первопочатку і вінця завершення.

Безконечник або кривулька. Символ води. За міфами і легендами різних народів, вода існувала ще до створення світу у вигляді первісного «синього моря». Саме з неї постали земля, сонце і все живе. Тому вода є символом вічності і, водночас, плинності часу.

Вода також є посередником між світом живих і потойбіччям. На «той світ» у казках можна потрапити через криницю або переправившись через річку чи море. На Великдень кидали на воду шкаралупки із крашанок, таким чином ніби повідомляючи предкам, що їм уже час святкувати їхню Пасху. Воду як втілення жіночого життєдайного начала вважають джерелом родючих сил природи. Водою, як і вогнем, очищаються від бруду тілесного і душевного. Символіка очищення лежить в основі християнського обряду хрещення. Сльози - також очищують. До того ж, як і вода, вони є посередниками між світами - щиро плачучи, людина ніби омивається й очищується. Будучи необхідною для всього живого, вода водночас могла бути злою і невблаганною в час весняної повені.

Символічні зображення води - це прямі чи хвилясті лінії, «безконечник», орнаментальні зображення-зигзаги, хвилясті візерунки.

Сорок клинців. Трикутники часто зображують у поєднанні один з одним. Вважають, що трикутник, розміщений вершиною догори (полум'я), символізує чоловіче начало, стрижень духовності, творчість; а вершиною донизу (чаша) - начало жіноче, лоно, що приймає, мудрість. У поєднанні вони, ясна річ, означають повноту, процес творення і збереження всесвіту, родючість. Це ромб, квадрат або шестикутна зірка. Символіку впорядкування, розвитку і родючості має також площина, всуціль вкрита трикутниками, тобто писанковий мотив «40 клинців». Таких трикутничків-клинців на писанці може бути і 48, і понад 50. Сім «сороківок» - дитя перебуває у материнському лоні. Вважають, що число 40 означає зупинку - випробування перед виходом. Утім чотирикутник може стати «могилою» для тих, хто необізнаний з істинними законами або ж не має надії. Давньоєврейське слово, що відповідає цифрі «4» - «далет», тобто ДВЕРІ. Писанка «40 клинців» ще й позначає 40 днів Великого посту, що провадить до вдосконалення і найбільшого свята та нагадує про 40 років блукань по пустелі Божого народу - до цілковитого визволення від рабства.