Екскурсія замками "Золотої підкови України"

Вже на під'їздах до селища бачимо пам'ятку історії промисловості - Підгорецький пивзавод, збудований в середині 18 ст. графом Вацлавом Жевуським. Недалеко від пивзаводу є хутір Гута, де в давньоруський період видобували руду і виплавляли залізо для могутнього тоді міста, яке згадується у Галицько-Волинському літописі під 1188 та 1232 рр. і в "Слові о полку Ігоревім". Сліди городища ще й дотепер добре помітні. Тут збереглись фортифікаційні вали давньоруського міста.

На основі археологічних досліджень відомо, що городище займало близько 160 га. і було укріплене сімома рядами валів. Крім цього, городище мало ще й східний оборонний вал. Тут можна знайти укріплення, починаючи з Х ст., які весь час удосконалювалися і остаточно оформилися в ХІІ-ХІІІ ст.

З Пліснеськом пов'язано багато легенд і переказів. В одному розповідається про княжну Олену, яка заснувала в Пліснеську монастир. Вона нібито була сестрою Белзького князя Олександра Всеволодовича. Можливо, на основі цього переказу ченці Василіанського монастиря в Пліснеську (а до нього добратися не так і складно. На під'їздах до Підгірець буде вказівник на монастир. До якого - 1,5 км.) зробили відповідний напис на кам'яній плиті в монастирській церкві, побудованій у 1706 р. У записі латинкою говориться, що монастир заснувала у 1180 р. княжна Олена Всеволодівна. З переказів також відомо, що княжна загинула героїчною смертю під час нападу половецької орди. Так цю частину Пліснеська і називають - "Оленин парк".

Вже під'їжджаючи до Підгірців, бачимо, від якого алеєю, колись прикрашеною клумбами, а зараз цілком девастованою, потрапляємо, можливо, в найгарніший з українських замків (Додаток В). Цей замок більше схожий на палац, ніж на фортецю, і різко контрастує з суворими, войовничими форпостами Поділля.

Уперше у 1445 р. згадане в актах Бродських дворище Батиїв у селі Підгірці. Можливо, це латинська назва укріплення на Підгорецькій горі.

Припускають, що великий у Підгірцях побудований у 1635-1640 рр. правдоподібно Г. де Бопланом. Триповерховий палац спорудив, мабуть, А. Дель Аква.

Службові приміщення утворювали квадратний двір з терасою, пристосованою до оборони. З трьох боків весь палац оточений глибоким ровом, з північного боку, зверненого до долини, він мав гарну терасу з балюстрадою і скульптурами. Від двору - відкриті аркади-галереї. До замку в`їжджали через велику браму - портал з двома колонами. Брама, щеджро прикрашена різбленням, збереглася.

Під час визвольної війни під приводом Хмельницького замок був частково знищений. Дворянин короля Владислава ІV писав у 1651 р.: "Я бачив Підгірці, гарний палац і фортеця... тепер в більшості руками розлюченого хлопства місцями зруйновані і напсовані". Наприкінціст. замок відремонтували, провели реконструкцію приміщення палацу. Зберігся докладний опис замку, зроблений в 1680-х рр.

У другій половині - на початку ст. село було власністю Конецпольських (1646-1682 рр.), Собєських (1682 - 1720 рр.). У 1720 р. від сина Яна ІІІ - Костянтина - замок разом з численними селами перейшов до Жевуських. Вацлав Жевуський зібрав у замку велику колекцію цінних картин, книг, зброї, меблів. Переніс сюди також усе найцінніше з . Перед замком завжди стояла парадна військова варта, декілька гармат. У палаці відбувались гучні забави, що тривали тижнями, на які з`їжджалася навколишня шляхта. Їх прикрашали феєрверки, військові паради та гарматні залпи. Тут були свій оркестр, театр, працювала друкарня. У замковому парку прогулювалися рідкісні птахи. Для численних гостей та їх слуг уст. біля замку збудували корчму-заїзд з сонячним годинником на стіні, який зберігся й дотепер. Тут зупинявся Оноре де Бальзак.

Жевуські влаштовували для численних гостей розваги, організувавши для цього оркестр і театр. Працювала тут і друкарня.

Реставрація замку, побудова у 1752-1763 рр. багато оздобленого костелу, гучні бали і бенкети, численна військова залога і таке інше вимагали великих коштів.

Прикрашали палац та замковий костел відомі скульптори і художники. Деякі з цих робіт зараз можна побачити в Олеському замку, музеях Львова. Тут була чудово оздоблена їдальня - величезний зал, прикрашений портретом гетьмана Конецпольського на стелі і цілою серією портретів державних і духовних діячів (разом 72 портрети), а також інші твори мистецтва. Чорний мармуровий стіл, перевезений з Олеська, на якому хрестили короля Яна ІІІ, більярд і стародавнє фортепіано - список раритетів можна було б продовжити. Були в замку кармазинова кімната, а також китайський, золотий, дзеркальний, мозаїчний, зелений кабінети. Усі цінності, що зберігалися в кабінетах і залах, відповідали їх назвам. Крім цього, в замку був арсенал, величезна бібліотека та архів. Окремо зберігалися особисті речі короля Яна ІІІ Собєського і трофеї, здобуті у битвах Вацлавом і Северином Жевуськими.

У 1787 р. власником села став Северин Жевуський, який за 201 000 злотих купив Підгірці разом з селами Хватів, Гутище і Загірці при розпродуванні за борги на публічних торгах олеського маєтку. Він нічим не гребував, щоб збільшити своє багатство. Він навіть займався пошуками скарбів на території Пліснеського городища, по-хижацькі вирубував ліси, визискував селян. У гонитві за наживою він влаштував в замку алхімічну лабораторію, де намагався перетворювати неблагородні метали на золото.

З цього часу замок почав підупадати, багато цінних творів мистецтва зникає без слідів. Польський письменник У. Немцевич оглядав у 1820 р. замок: в ньому ще зберігалося чимало вартісних картин, але стіни кімнат були вогкі, багато картин пожовкло.

Поблизу замку стояла невелика дерев'яна церква (згоріла в 2006 р.). Костел збудовано в 1752-1756 рр. за проектом самого Вацлава Жевуського. А в Пліснеському монастирі зберігалися архіви, серед рукописів яких був твір самого Івана Вишенського "Літопис Підгорецького монастиря", та єдина відома копія твору Петра Могили "Книга душі". Єдиний на Україні королівський замок радянська влада прирекла на знищення: спочатку вивезли до Ленінграда дивовижні скульптури, які прикрашають тепер Літній Сад, а згодом відкрили в замку обласний санаторій для хворих на туберкульоз.

На початку ХХ ст. власниками замку Сангушками була проведена ґрунтовна реставрація палацу, тоді ж в ньому почав діяти музей. В 1940 р. замок було передано Львівському історичному музею. Під час Другої Світової війни споруда сильно постраждала, а після війни художні цінності були значною мірою знищені радянськими військовослужбовцями Золочівського гарнізону, а те, що залишилось, передали до львівських музеїв. В 1956 р. в замку сталася велика пожежа і від палацу залишились голі стіни. В 60-х рр. споруду відреставрували, проте ні плафонів, ні мармурових підлог відновити не вдалось. У 1997 р. розпорядженням Львівської держадміністрації замок передано Львівській галереї мистецтв. Того року був створений благодійний фонд відродження Підгорецького палацу, президентом якого був обраний Б.Г. Возницький. В фондах галереї збереглося 85% творів мистецтва з палацу, що можуть повернутися до відновленої споруди, в якій планується розмістити музейно-культурний центр. Зараз триває розчищення залів від пізніших перебудов та надання їм первісного вигляду.

Розділ 3. Галич

Є в Україні міста, яким випала звичайна доля, але є й такі, слава яких пережила сторіччя. До них, безперечно, належить і Галич. Власне він, поряд з Києвом, Черніговом, Новгородом, іншими столичними містами Київської Русі, впродовж кількох сторіч був зосередженням найвищих досягнень давніх русичів-українців. Особливо визначною була його роль в житті Південної Русі в епоху монголо-татарського поневолення, коли Галич, по суті, підхопив з рук розореної столиці - золотоглавого Києва - знамено давньоруської державності й протримав його аж до середини ХІV сторіччя.

Виник Галич на мальовничих пагорбах Дністра, у межиріччі його правих приток - річок Лімниці та Лукви, на місці поселень первісних слов'янських племен. Про це свідчать численні археологічні пам'ятки - німі свідки перебування тут літописних уличів, тиверців, білих хорватів.

Пітьма сторіч покриває імена тих, хто закладав перші підвалини града-резиденції невідомих сьогодні вождів племінних об'єднань, насипав оборонні вали, які кільцем охоплюють прадавнє городище. І лише літописна Галичина могила , яка донедавна, немов загадковий німий сторож, охороняла спокій наших предків, свідчила: жив на цих землях державний муж, ім'я якого нерозривно було пов'язане з історією міста.

Протягом багатьох сторіч ламають свої списи-пера маститі вчені, намагаючись пояснити таємницю походження назви міста. Та до спільної думки так і не проходять. Адже населених пунктів з назвою Галич є кілька, починаючи від міста районного центру в Костромській області Російської федерації, і закінчуючи маленьким селом біля м. Підгайці Тернопільської області на Україні. Однак ці міста, містечка, села з назвою Галич з'явились у різних куточках світу значно пізніше, ніж головне міст удільного князівства ХІІ сторіччя - Галич над Дністром.

Галич - столиця могутньої Галицько-Волинської держави. Свого часу це було найбільше місто Європи, територія якого простягалася на 8,5 кілометра з півночі на південь і на 11 кілометрів із заходу на схід. Ця міська аломерація, з центром у княжому Крилосі й знана як Великий Галич, за своєю площею значно перевищувала такі міста давнього світу, як Вавилон, Рим, Константинополь.

Галич - місто короля Данила Галицького. Воно дало назву цілому регіонові України. Власне тут був один із наймогутніших осередків нашої державності, тут народжувався і загартовувався у переможних звитягах галицьких полків на чолі з мудрими князями український дух. Тут укладали державні документи, писали Літописи, переписували і друкували Євангелія, інші твори мистецтва. Тут споруджували білокам'яні храми, подібних до яких не було у всьому світі, тут працювали славнозвісні галицькі зодчі та майстри ювеліри.

3.1 Галич Крилос

Нинішній Галич, це невеличкий райцентр Івано-Франківської області. Розташований він на трасі Рогатин - Івано-Франківськ (Р03). Приблизно 25 кілометрів на північ від обласного центру.

Колись (років 800-700 тому) це було одне з найбільших міст Європи. На цій сторінці можна об'єднати дані про пам'ятки власне міста Галича, села Крилос і села Шевченкове. Сюди ж можна віднести церкви сіл Сокіл, Комарова та Четверки. Ці населені пункти розташовані на площі що займала колись столиця Галицького королівства. Але про село Шевченкове є розповідь на окремій сторінці.

Місцеві патріоти вважають, що перша писемна згадка про Галич відноситься до 290 року н.е.. Саме тоді, за відомостями готського історика Йордана, відбулася битва двох германських племен на річці Ауха біля міста Галтіс ( Праця "Yetica").

Я чомусь думаю, що якби раптом столицю України перенесли до Галича, то вітчизняні історики дуже швидко і переконливо довели б, що той Галтіс і є нинішній Галич. Але поки столиця у Києві, то перша офіційно визнана писемна згадка про місто датується 898 роком. Ця дата фігурує в угорських хроніках Белли ІІІ, як дата походу угорського вождя Альмаша з дружиною до галицького князя. Причому цей похід описується не як військовий напад, а як "дружній офіційний візит" в гості.

Найстарішими з досліджених укріплень Галича є укріплення Золотого Току та зовнішня багаторядна смуга валів і ровів на Качкові (Х - ХІ ст..). Вона охоплює територію близько 50 га.

Х століттям датується також Галичина могила - літописний курган на вершині Крилоської гори в урочищі Качків. Ця могила була досліджена в 1991-1992 рр. і в ній виявили поховання знатного воїна з рештками спаленого човна, позолотою від щита, кинджал, вістря дротика й стріл, трьох сокир, тесла та інших дрібниць. В 1998 р. курган реконструювали з експозиційним приміщенням всередині.

Територія давнього Галича досить добре досліджена. Тут виявлено підмурки 15 кам'яних та дерев'яних церков. Вчені вважають, що чекають свого часу ще близько десяти фундаментів. Деякі з тих церков відновлені. Наприклад, ось ця церква на Крилосі.

Досліджений також фундамент головної святині княжого Галича - Успенського собору. Від споруди збереглися лише потужні підмурки та численні окрушини білокам'яної різьби, фресок, керамічні плитки. Рештки Успенського собору досліджували у 1936-1938 та 1998-1999 роках і з'ясували, що він був споруджений у 1157 році Ярославом Осмомислом, а на початку ХІІІ ст. - суттєво перебудовувався. У західному притворі виявлено поховання князя Ярослава (фундатора святині) та невідомої княжни. Собор проіснував до початку XVI ст., а з його каміння потім була побудована Успенська церква, каплиця св. Василія і частково Старостинський замок в сучасному Галичі.

Каплиця св. Василія зведена на підмурках Успенського собору наприкінці XVI ст. Відомо, що деякий час вона правила за храм і мала дерев'яну прибудову із заходу. На початку ХХ ст. тут зберігалася церковна бібліотека і архів. Тоді каплиця мала дерев'яну надбудову з приміщенням для клиру та дзвіницею на третьому ярусі. Дерев'яний верх згорів, і його вже не відновлювали. Недавно муровану каплицю відреставрували й помістили тут експозицію про історію досліджень Успенського собору.

В 1584 році шляхтич Марко Шумлянський спорудив поряд з руїнами Успенського собору муровану Успенську церкву. Проіснувала вона недовго, бо під час турецько-татарської навали 1676 року була повністю зруйнована. В 1702 р. за єпископа Йосифа Шумлянського церква була знову відбудована. При ній існував монастир Василіан, який ліквідувала австрійська адміністрація у 1783 році. Під час першої світової війни церква була пошкоджена і поляки відбудували її вже без центральної бані. В радянський час Успенську церкву перетворили на музей. Лише зовсім недавно їй повернули первісний вигляд й передали греко-католикам.

На південно-західному схилі гори Крилос, неподалік Золотого Току, витікають три джерела, зливаючись в один потічок. Це місце здавна називають "Княжою криницею". Оскільки на вершині гори вода залягає на глибині 20 метрів, то ці джерела ще за галицьких князів були основними постачальниками води для Галицького дитинця. Вода тут вважається цілющою і у 1998 році було освячено нову споруду Княжої криниці у вигляді альтанки з тесаного каменю.

Поруч є ще декілька джерел. І теж, як багато хто вважає, з цілющими властивостями. Мають вони назву "Францішкові джерела".

На рубежі XIII-XIV ст.. біля колишньої княжої пристані на Дністрі під Галич-горою засновано новий Галич. Місто було обнесене валами з дерев'яними стінами, мало п'ять оборонних веж, три брами, прямокутну площу-ринок з ратушею.

В 1340-1349 рр.. Галич належав Любартові Гедиміновичу, а управління здійснювалося боярами під керівництвом Дмитра Дедька. В 1349 р. польський король Казимир ІІІ захоплює Галич, але вже 1353 році литовці повертають місто під своє панування.

В 1367 р. Галич отримує Магдебурзьке право.

В 1370-1387 Галичем володіють угорський король Людовик Анжуйський зі своїм васалом Владиславом Опольським. З 1387, майже на чотири століття, Галич стає власністю польської корони. З 1772 по 1918 рік Галич входив до складу Австро-Угорщини, а в 1918-1939 роках знову до складу Польщі.

Але ми забігли далеко вперед.

За даними путівника про Галич, всередині XIV ст. на Галич-горі був збудований замок. Це були часи старостинського управління містом. Звідси й пішла назва замку - Старостинський.

В тому ж путівнику читаємо:

"Археологічні дослідження останніх років з'ясували, що твердиню споруджено на місці колишніх поселень ІХ-VІІ ст. до н.е. і ХІ-ХІІІ ст. н.е. Первісно замок був деревяно-земляним. Від 1627 р. документальні згадки фіксують разом з дерев'яними й муровані оборонні укріплення. Всередині XVІІ ст. фортецю було зміцнено за проектом італійського інженера Франсуа Кораззіні згідно з найновішими вимогами тогочасної військової справи. Старостинський замок став однією з найміцніших твердинь на Галичині. Під час турецько-польської війни 1676 р. замок зазнав нищівного удару, після чого, з огляду на виникнення нового міста-фортеці - Станіслава (сучасний Івано-Франківськ), інтерес до нього помітно знизився. Вже всередині XVІІІ ст. галицький замок перетворився на руїну, а з 1796 його почали розбирати. До наших днів збереглися рештки Шляхетської вежі, частина південного зовнішнього муру із замковою каплицею св.Катерини. 1997 року розпочато реконструкцію уцілілих фортифікацій, щоб створити музей історії Галича над Дністром".

Реконструкція, чесно кажучи, йде дуже повільно. Станом на січень 2005 року була відбудована лише вежа і проводились роботи по встановленню куполу з дранки над нею.

В XIV ст. була зведена Церква Різдва Христового. Протягом віків вона багаторазово руйнувався й перебудовувався. В 1825 р. храм реставрували за проектом архітектора Бергера, а у 1904-1906 рр.. - Левитського й увінчали новою банею. Тоді церкву освятив митрополит Андрій Шептицький. Зараз - це греко-католицький храм.

XVІ-XVIІ ст.. в Галичі діяли також храми св. Миколая, Діви Марії, Воскресіння, св. Петра і Павла, св. Михаїла, Хреста, св.Анни та Трійці. Тодішній Галич був крупним релігійним, духовним і науковим центром, тут діяло українське братство, школа і друкарня, яку заснували Гедеон та Федір Балабани. У Крилоській друкарні працював Памво Беринга - український друкар, поет, перекладач, лексикограф і гравер, автор відомого "Лексикону словенороського".

Галич був центром ремесла і торгівлі. Завдяки річковому порту на Дністрі, тут часто проводились великі ярмарки та торги. Від контурів старої ринкової площі уціліли лише північно-західний та протилежний кути забудови. Сучасний майдан Різдва реконструйовано 1998 р. На ньому встановлено пам'ятник Данилу Галицькому, змуровано дзвіницю, оновлено центральний храм та фасади міських будинків.

Коли я був в Галичі в січні 2005 король Данило тримав помаранчевий прапор, а сама площа, чесно кажучи, виглядала якоюсь пустою і не завершеною.

Ще в Галичі зберігся караїмський цвинтар, на якому збереглося близько майже 50 надмогильних пам'ятників. Найстаріші з них датуються XVІІ ст. Караїми жили в Галичі з середини ХІІІ ст., а оскільки їх головним заняттям була торгівля, то караїмська громада осідала неподалік пристані, куди прибували кораблі з товаром. За однією з версій, 100 кримських караїмів одержали дозвіл жити в Галичі за договором 1246 р. між Данилом галицьким і Батиєм, і саме з того часу народ постійно живе в Галичині. Вздовж правого берега Дністра, неподалік центру Галича, простяглась вулиця Караїмська. Колись тут була караїмська божниця - кенаса. Зруйнована вона була зовсім недавно, в 1985 році. Зараз, за словами працівника музею на г.Крилос, в Галичі проживає всього три родини караїмів.

А тепер за допомогою путівника Юрія Лукомського знову повернемось на гору Крилос:

"З ХІІ ст. на Крилоській горі стояли палати галицьких єпископів, а з XIV ст. - митрополитів. Місце їх розташування поки невідоме, хоча під теперішнім будинком музею археологи виявили сліди комплексу великих дерев'яних будівель, які споруджували тут, починаючи з першої половини ХІІ ст. Фундаменти митрополичих палат XVІІ ст. віднайдено поблизу в урочищі "Старі палаци". За єпископа Льва Шептицького у середині XVІІІ ст. споруджено дерев'яну резиденцію, а згодом, на початку ХІХ ст.. за єпископа Скородинського, - мурований палацик, будівельний матеріал для якого взято з розібраної церкви св.Іллі ХІІ-ХІІІ ст. У ньому проживали галицькі митрополити або їхні намісники, і тому його назвали "Митрополичі палати". В найближчих околицях було близько десяти монастирів - Святих Стефана, Іллі, Івана, Юрія, монастир грецьких монахів в урочищі Гречище, монастир домініканців на поляні Данилівській та інші.

5 червня 1960 р. у приміщенні палат митрополитів відкрито філію Івано-Франківського краєзнавчого музею - "Давній Галич", яка з 1994 р. входить до однойменного Національного заповідника. З нагоди 1100-літнього ювілею Галича будинок відреставровано. Тут оновлено виставку матеріалів, які розповідають про долітописний та княжий період історії Галича, а також влаштовують змінні краєзнавчі виставки".

На другому поверсі того музею зроблені непогані експозиції, які показують різноманітність флори та фауни Дністра та його берегів. Мої діти були в захваті від чисельних чучел птахів, гризунів, дикого кота та іншої живності.

Якщо виїхати з Галича і рухатись в бік гори Крилос, то перед поворотом на вказівник до заповідника "Давній Галич", з протилежного лівого боку траси, Ви помітите музей архітектури та побуту Прикарпаття. Прямо в лісі розміщені народні садиби Опілля, Бойківщини, Гуцульщини та Покуття. Є там також опільська дерев'яна церква.

Цей музей заснований в 1979 році. З 1994 року він входить до Національного заповідника "Давній Галич" і має площу 4,5 га. Експозиція підтримується у відносному порядку й постійно підновлюється. Хоча, як на мене, то не завадило б там побудувати якійсь бар чи колибу. "Галич -- княже місто"

Івано-Франківськ -- Галич -- Крилос, автобусний

У Крилосі -- залишки княжого Галича -- столиці Галицько-Волинського князівства ХІ-ХІІ ст. Каплиця 1500 р. Успенська церква 1586 р. Пам'ятний знак на місці поховання князя Ярослава Осмомисла. Музеї: історико-краєзнавчий та народної архітектури і побуту, що входить до Національного історико-культурного заповідника "Давній Галич".

Успенська церква

Після монголо-татарської навали 1241 р., коли Данило Галицький почав будувати нову столицю -- місто Холм і новий катедральний собор Йоана Золотоустого, Успенський собор став швидко підупадати.

Дуже суттєвим чинником повного запустіння храму стало знищення самого міста, зменшення у 14-15 ст. міського населення, яке вже не мало коштів, щоб утримувати в належному стані цю монументальну споруду. А за указом 1455 р., який видав польський король Казимир ІV, було заборонено будувати, ремонтувати й відновлювати давньо-галицькі храми. Цей указ повністю поховав надії галичан на відбудову Успенського собору. Із його залишків пізніше неподалік збудовано каплицю св. Василія, Успенську церкву та частково замок у сучасному Галичі.

На фундаментах Успенського собору наприкінці 15 ст. була зведена каплиця св. Василія. Крилошани збудували її з блоків давньоруського храму. Каплиця, яка була першим музеєм історії давнього Галича, має цінні архітектурні деталі -- нішу-вівтар та оригінальне кругле віконце, яке збереглося з малої абсиди літописного Успенського собору.

Нині в Галичі є два музеї, які входять до Національного заповідника "Давній Галич". Це Музей історії давнього Галича та Музей народної архітектури і побуту Прикарпаття.

Найдавніший - Музей історії давнього Галича. Він розташований у Митрополичих палатах 19 ст. Ідея його створення належить докторові археології Я.Пастернаку та митрополиту А.Шептицькому. В музеї широко представлені сліди давніх культур: Трипільської та Комарівскої, знаряддя праці доби міді, бронзи, заліза. Велике місце в експозиції Музею історії давнього Галича посідає давньоруська зброя: бойові сокири, наконечники стріл, спис, давньоруський меч князя 12 ст., остроги різних типів, кінські стремена, стріли, шабля тощо.

Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття міститься на території давнього городища, на першій лінії оборонних валів, навпроти урочища Прокаліїв сад. Цей музей знайомить відвідувачів з архітектурою і побутом жителів Прикарпаття кін. 18 -- поч. 20 ст. Будівлі, що розташовані на території музею свідчать про самобутність українського народного зодчества і водночас про його зв'язки з традиціями будівельної культури слов'янських народів.

Виявлення, дослідження, збереження, реставрація та популяризація культурної спадщини давнього Галича

Національний заповідник "Давній Галич" створено згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 року №81 "Про державний історико-культурний заповідник у м. Галичі Івано-Франківської області" та Указом Президента України від 11 жовтня 1994 року №587/94 "Про національні заклади культури" і підпорядковано Міністерству культури та мистецтв України (нині - Міністерство культури та туризму).

Заповідник існує на базі комплексу пам'яток історії та культури, об'єднаних між собою історично і ландшафтно. Заповідник є культурно-освітнім і науково-дослідним закладом.

Основною метою заповідника є виявлення, дослідження, збереження, популяризація та використання культурної спадщини давнього Галича.

Давній Галич - столиця Галицького, а пізніше Галицько-Волинського князівств - унікальна історико-археологічна пам'ятка всеукраїнського значення. У 1994 р. на основі комплексу історичних та культурних пам'яток ХІ-ХVІІ століть було створено державний історико-культурний заповідник, який згідно з Указом Президента України одержав статус національного і офіційну сучасну назву.

Поряд з церквами Св. Пантелеймона (ХІІ ст.), Різдва Христового (ХІV-ХVІ ст.), Успіння Пресвятої Богородиці (ХVІ ст.), костелом та монастирським комплексом Кармелітів (ХVІІ ст.) тут знаходяться згадана у Галицько-Волинському літописі Галичина могила, легендарна Княжа криниця, фундаменти величного кафедрального Успенського собору (ХІІ ст.) з місцем поховання князя Ярослава Осьмомисла та каплицею Св.Василія (ХV ст.). У селі Крилос, яке знаходиться на території заповідника, збереглася система оборонних споруд з кількома рядами потужних валів. На мальовничому пагорбі над Дністром височать мури Галицького замку IX-ХІІІ-ХVІІ ст. Крім цього, на території заповідника знаходиться понад 200 археологічних пам'яток, які документально засвідчують етапи зародження та подальшого розвитку історичного міста. В цілому, на відміну від інших українських міст, де культурний шар минулих століть у переважній більшості дуже пошкоджений, а то й цілком знищений підземними комунікаціями та сучасними спорудами, княжий Галич ще зберіг скарби давньої культури. Вивченням пам'яток давнього Галича займається комплексна науково-дослідна експедиція, роботою якої керує дійсний член ICOMOS О.Б. Береговський.

Пам'ятки давнього Галича дбайливо зберігаються та реставруються. Протягом 1995-2005 років відреставровано історичний центр стародавнього міста з його пам'ятками, церкву Св. Пантелеймона, Успенську церкву, каплицю Св.Василія, ряд пам'яток народної архітектури. На центральній площі міста встановлено пам'ятник видатному державному діячеві давньої Русі-України князю Данилові Галицькому. Нині в стадії реставрації Галицький замок, костел кармелітів у Більшівцях, музеєфікуються фундаменти Успенського собору, що в Крилосі.

Висновки

Чи торкалися ви 400-літньої липи, під якою відпочивав сам Богдан Хмельницький в осаді Підгорецького замку? Чи чули ви тяжке дихання душі, що не може знайти спокій через нещасливу любов у болотах Олеського замку? Чи пробували ви загадати бажання у кам'яних велетнів Золочевського замку? Можливо навіть не підозрювали, скільки таємниць віддало нам у спадщину попереднє покоління.

Середньовічні замки та оборонні монастирі з усіх боків оточують Львів. Їх історія губиться в глибині століть. Хто будував їх, хто володів ними, чиї війська стояли під цими твердинями і які доблесні воїни захищали їх - про це знають поцятковані шрамами камені стін. Пройдіться залами замків, представте собі правителів, благородних лицарів і дам їх сердець, замкову челядь - і картини далекого минулого оживуть у вашій уяві: народження славних королів, пишні весілля та бали, відзвуки жорстоких битв і відблиски згарищ. Зараз тут мирні музеї,і персони, що жили тут у далекому минулому, дивляться на нас з портретів, скульптур і батальних полотен, виконаних видатними майстрами. У замках Львівщини поєднуються середньовічні фортифікаційні традиції з подекуди збереглися традиційними донжонами і традиції Нового часу (голландська система фортифікацій). Багато із замків, збудовані та перебудовані в епоху Ренесансу, несуть в архітектурі риси Відродження, бароко, маньєризму. Замки були багаті інтер'єрами і колекціями картин, зброї, книг. Серед лісів, полів і сіл ховаються галицькі монастирі. Ви зможете постояти в тиші монастирських храмів перед чудотворними іконами. Випити водиці з цілющих джерел. Прислухатися до гулу монастирських дзвонів. Прислухатися до себе. Просто посидіти і відпочити від мирської суєти.

Перелік посилань

1. Історія міст і сіл України. К. 1983.

2. Ільговскій Ю.П. Шуляр А.М. Львів. Історико-архітектурний нарис. К.

1969.

3. Швед М.І. Львів. Львів. 1978.

4. Довідник. Міста України. К. 1990.

5. Українська радянська енциклопедія. К. 1982.

6. Горбик В.О., Денисенко Г.Г. Проблеми дослідження і збереження пам'яток історії та культури в Україні // Український історичний журнал. - 2003. - № 3. - С. 143-151.

7. Грушевский М. Южнорусские господарские замки в половине XVI в. // Университетские известия. - 1890. - Февраль. - С. 1-33.

8. Замки Львівщини // Галицька брама. - 2003. - №10-12. - С 106-108.

9. Іванов О. Замки і палаци Західної України: історія - культура - туризм (Історико-архітектурні пам'ятки замкового мистецтва). - К.: Наш світ; Укргеодезкартографія, 2004.

10. Історико-краєзнавча діяльність Українського товариства охорони пам'яток історії та культури / Історичне краєзнавство в УРСР. - К., 1989.

11. Історія Львова в документах і матеріалах. - К.: Наукова думка, 1986.

12. Крип'якевич І. Історичні проходи по Львові. - Л.: Каменяр, 1991.

13. Лесик О.В. Замки та монастирі України. - Л.: Світ, 1993.

14. Мацюк О. Замки і фортеці Західної України. Мандрівки історичні. - Л.: Центр Європи, 1997.

15. Мацюк О. Оборонне зодчество України // Пам'ятки України. - 1990. - №2.

16. Мацюк О. Фортеці і замки України // Пам'ятки України. - 1991. - №2.

17. Мацюк О., Штойко П. Картосхема оборонительных сооружений Западного Подолья / Тезисы докладов VI Подольской историко-краеведческой конференции. - Каменец-Подольский, 1985. - С. 84-85.

Додаток А

Золочівський замок

Додаток Б

Олеський замок

Додаток В

Підгорецький замок

Размещено на Allbest.ru