Особливості весільного обряду Буковини

Особливості весільного обряду рівнинної зони Буковини (Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинське Поділля). Традиції укладення шлюбу Буковинського Передгір’я. Різнобарвність та колоритність обряду весілля Гірсько-Карпатського регіону Буковини.

Рубрика Краеведение и этнография
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 28.04.2015
Размер файла 184,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Особливості весільного обряду рівнинної зони Буковини (Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинське Поділля)

Розділ ІІ. Традиції укладення шлюбу Буковинського Передгір'я (Прутсько-Серетське межиріччя)

Розділ ІІІ. Різнобарвність та колоритність обряду весілля Гірсько-Карпатського регіону Буковини (Буковинська Гуцульщина)

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

Вступ

Буковинська весільна обрядовість - особливо розвинутий і багатий місцевими варіантами підрозділ української сімейної обрядовості. Утворення сім'ї символічно стверджується укладанням шлюбу, який в Буковинському краї має порівняно з іншими видами духовної культури чи не найбільше різновидів, причому відмінності в обрядових діях існують не лише в різних районах, а й у межах однієї місцевості. Відмінності виявляються в термінології, засобах вираження тотожних елементів, обрядодій.

Згадки про весілля завжди викликають радісне відчуття чогось величного і неповторного. Загалом йому властива поважність, гуманістична мудрість і моральна чистота.

Традиційний весільний обряд у всіх місцевостях Буковини був насичений символікою і магічними діями, спрямованими на забезпечення щасливого життя, плідності та господарських успіхів молодого подружжя, а також позначений урочистою піднесеністю і високою емоційністю, якої йому надавав спів весільних обрядових пісень. Різноманітні за змістом і формою, характером виконання, вони супроводжували, коментували і розшифровували кожний ритуал весільної драми. На території Буковини створений винятково багатий цикл обрядових весільних пісень, які донесли до нашого часу відгомін далекої давнини, а подекуди й архаїчні назви.

Вивчення традицій укладання шлюбу має дуже важливе значення і значною мірою допомагає з'ясувати питання, пов'язані з народними звичаями, побутом, віруваннями, жанровою специфікою усної народної творчості.

Темою даної роботи є дослідження територіальних варіантів весільної обрядовості Буковини. Її актуальність не викликає сумнівів, оскільки цікавість до народної звичаєвості зростає, зокрема до багатого традиціями населення Буковинського краю, а саме характерні риси повсякденної побутової культури творять у сукупності з мовою неповторне етнічне обличчя народу

Цілий ряд негативних моментів сучасного процесу свято творення(надуманість, штучність, банальність розважально-ігрових елементів) актуалізує проблему наукового вивчення, раціонального і творчого використання прогресивної культурно-обрядової спадщини.

При написанні роботи використано методи структурного аналізу, порівняльного експедиційного пошуку, які забезпечили отримання історично та етнологічно достовірних і об'єктивних результатів.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють кінець ХІХ - ХХ ст. вибір такого діапазону хронологічних меж пояснюється тим, що на середину ХІХ ст. в українців Буковини склався багатющий весільний обрядовий комплекс, який практично без змін проіснував до середини ХХ ст. Лише нові умови життя другої половини ХХ ст. та цілеспрямована руйнівна діяльність ідеологічно-виховних закладів радянської доби відносно традиційної культури призвела до збіднення обрядового фольклору, зникнення багатьох обрядодій і ритуалів весільної обрядовості буковинців. Відновлення, повернення до повсякденного функціонування всього кращого з весільних обрядово-звичаєвих традицій вимагає вдумливої та наполегливої праці.

Вивчення цієї проблеми - досить складна справа, через те, що є певна обмеженість оригінальних друкованих джерел, а також зумовлене недостатнім вивченням даної теми в етнології.

Робота ґрунтується на джерельних публікаціях авторів ХІХ ст., матеріалах польових етнографічних експедицій Чернівецького державного університету та на власних етнографічних спостереженнях. Для виявлення динамічності такого складного явища, як весільна обрядовість, залучаються матеріали більш ранніх часів (кін. XVII - сер. XIXст.).

Систематичні записи й дослідження весільної обрядовості в Україні почалися в ХІХ ст., хоча перші згадки про весільні звичаї слов'янських племен дійшли до нас ще з часів Київської Русі. Зокрема у “Повісті минулих літ” знаходимо згадки про ці дійства. Тут згадується про відзначення одруження великим урочистим прийомом численних гостей, де пили багато різних напоїв і співали пісень Повесть временных лет. - М. - Л., 1950.. Весільне застілля слов'ян подає також “Слово о полку Ігоревім”. Вивчення історичних пам'яток дає підстави висловити припущення, що на Русі весільна обрядовість за окремими своїми традиціями і обрядами була близькою до весільних обрядів, що виконувалися у ХІХ - ХХ ст.

Найдавнішим джерелом, де є опис окремих етапів українського весілля, вважається праця Яна Ласицького. Автор детально описує обряд вінчання, після якого весілля тривало з піснями, танцями “під плескання долонь” Грушевський М. Історія України-Русі. - Т. 1. - Львів, 1904..

Весільна обрядовість українців XV - XVII ст. описана в мемуарах іноземних послів, в офіційних свідченнях урядовців, мандрівників, що побували в Україні. Найбільш повно подав ритуал весілля Г.Л. де Боплан у праці “Опис України”, в розділі «Про українських козаків». Він зафіксував обряди сватання, запрошення на весілля, подав опис власневесільних і післявесільних обрядів Боплан Г.Л. Опис України. - Львів: Каменяр, 1990..

У останній чверті XVIII ст. з'являється перший фаховий запис українського весілля Г. Калиновського, де представлено майже всі складові частини обряду та подано цікаві обрядові деталі у весільний день Весілля: У 2 - х кн. / За ред. Шубравської М.М. - Кн. 1. - К.: Наук. думка, 1970.. Автор не наводить жодної весільної пісні, що значно зменшує вартість опису.

Особливо цінні з фактологічного боку дослідження та фахові описи весільної обрядовості вчених І половини ХІХ ст. Ознайомлення з джерелами цього часу дає змогу простежити еволюцію обряду, повніше уявити пережитки давніх шлюбних звичаїв, побачити зміни у весільних звичаях.

Першу публікацію весільних пісень здійснив З. Доленіа-Ходаковський Українські народні пісні в записах Зоріана Ходаківського // Упор. Дей О. І. - К.: Наук. думка, 1974.. Велике значення має праця Й. Лозинського “Руське весілє” Лозинський Й. Українське весіля. - К., 1992. Він детально описав перед весільні і власне перед весільні звичаї українців. Наукова цінність цієї праці полягає в тому, що вона походить з достовірного першоджерела - зроблена, як на основі власних спостережень автора, так і людей, що добре знали весільний обряд і його пісенний репертуар. Ця пам'ятка української етнографії дає змогу простежити хід весілля на західній частині України. Слід також відзначити семитомну працю П. Чубинського, четвертий том якої присвячений виключно весільній обрядовості Чубинский П. Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край.-СПб, 1982.-Т. 4.

Серед низки етнографічних праць, що з'явилися в ІІ пол. ХІХ ст. на Буковині, чимало належить перу журналіста, громадсько - політичного діяча Г. Купчанка. Незаперечно цінним є його опис буковинського весілля в селі Берегомет на Пруті Купчанко Г. Некоторые историко-географические сведения о Буковине. - К., 1875.. Окремої уваги заслуговує етнографічна розвідка В. Козарищука, у ІІ розділі якої дослідник змалював основні етапи весільного обряду в Буковинських Карпатах: обзорини, заводини, свадьба, пропій, смєни В.М.К. (Козарищук В.М.) Изь буковинскихь карпатськихь горь // Наука. Ежемесячный илюстрированый журнал для русского народа за 1889 - й год. - Вена, 1889..

Неабияке пізнавальне значення щодо питань історії походження української традиційної весільної обрядовості мають праці Н. Ф. СумцоваСумцов Н.Ф. Культурные переживания. - К., 1890., його ж. О свадебных обрядах, преимущественно русских. - Харьков, 1881. та В. Охримовича Охримович В. Значение малорусских обрядов и песен в истории еволюции семьи. // Етнографическое обозрение. - М., 1891. - №4..

У другій половині ХІХ ст. починається систематизація матеріалів та їх аналіз із застосуванням наукового підходу до збору й осмислення етнографічних джерел, але весільна обрядовість буковинців, як і інші складові традиційної культури, ще тривалий час залишалися маловивченими.

Серед досліджень з даної проблематики кінця ХІХ - перших десятиліть ХХ ст. стосовно терену Буковини виділяються праці Р.Ф. Кайндля „Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази“ Кайндль Р.Ф. Гуцули, їх життя, звичаї та народні перекази./ Пер. з нім. - Чернівці, 2000., В. Шухевича „Гуцульщина Шухевич В. Гуцульщина. Ч. ІІІ. - Верховина: Гуцульщина, 1999.“, П. Нестеровського „Бесарабські русини“ Нестеровский П. Бессарабские русины.- Варшава, 1905., де поряд з етнографічними описами матеріальної культури українців проаналізовано і духовну культуру в тому числі й весільні обряди.

Заслуговують на увагу історико - етнографічні дослідження О.М.Кравець «Сімейний побут і звичаї українського народу» Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу. - К.,1966. та А. Пономарьова «Українська минувшина» Пономарьов А. В. Українська минувшина. - К., 1993. .

Дослідженню весільних звичаїв в Україні присвячена монографія В.К.Борисенко «Весільні звичаї та обряди на Україні» Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико - етнографічне дослідження. - К. : Наук. думка, 1988.. Ця праця дає змогу порівняти весільний обряд минулого і сучасного. В ній характеризується структура обряду, його функціональні особливості, виділено інваріативну частину, визначено типи весіль в різних регіонах України. Автор вказує на скорочення в часі деяких обрядів і усунення їх на сучасному етапі.

У роботі Н.І. Здоровеги «Нариси народної весільної обрядовості на Україні» Здоровега Н.І. Нариси народної весільної обрядовості на Україні. - К., 1974. подається опис українського народного весілля ХІХ - початку ХХ ст., розглядається становлення весільної обрядовості на сучасному етапі. Питання, порушені у монографії (походження та еволюція весільних обрядів, історичні форми шлюбу, правові весільні звичаї народу) дають змогу краще зрозуміти розвиток весільної обрядовості.

Найповнішим зібранням описів українського народного весілля, зробленим протягом останніх століть на всій території України є двотомник «Весілля» Весілля: У 2 - х кн. / За ред. Шубравської М.М. - Кн. 1. - К.: Наук. думка, 1970.. Описи весіль по регіонах дають змогу порівняти цей обряд, знайти спільні і відмінні риси у весільних звичаях. У другому збірнику описано весільну обрядовість сіл Горошівці і Чорний потік Заставнівського району Чернівецької області Весілля: У 2 - х кн. / За ред. Шубравської М.М. - Кн. 2. - К.: Наук. думка, 1970.. При доборі матеріалу враховувалися кілька критеріїв, а саме: етнологічна повнота опису, характерність його для того чи іншого етнічного регіону, наявність мелодій, мистецький рівень поетичної та музичної творчості.

Збірка весільних пісень у 2-х книгах під редакцією М.М. Шубравської Весільні пісні : У 2 - х кн. / За ред. Шубравської М.М. - К., 1982.- Кн.. 1 - 2. ввібрала кращі весільні пісні з усієї території України. Переважна частина їх вводиться у науковий оббіг вперше.

Велику цінність представляє собою збірник весільних обрядових пісень Дея О.І. Дей О.І. Весільні пісні. - К., 1986.. Систематизований весільний фольклор по регіонах показує, що одні й ті ж весільні пісні можуть використовуватися в різні моменти обряду.

У колективному історико-етнографічному дослідженні „Гуцульщина“ Гуцульщина. Історико-етнографічне дослідження. - К.,1987. описана весільна звичаєвість гуцулів, зібрано цінний джерельний матеріал про обряди, які на сьогодні є вже призабутими.

З проголошенням незалежності України і зміною методологічних засад української етнографії відмічаються нові якісні зміни в етнографічних дослідженнях. Особливо цікавими залишаються факти фіксації залишків давніх обрядів в сучасних процесах, зокрема у весільній обрядовості.

У 1998 р. вийшло друком дослідження, присвячене весільній обрядовості румунського і молдавського населення Чернівецької області Чеховський І. Мойсей А. Дохристиянські витоки і слов'янські паралелі шлюбної обрядовості молдован Верхнього Попруття (на матеріалах Новоселицького району Чернівецької області). - Чернівці, 1998.. Воно містить чимало порівняльного матеріалу, який дозволяє більш рельєфно виділити особливості буковинської весільної обрядовості.

Традиційну шлюбну обрядовість населення Буковини ґрунтовно описав Г.К. Кожолянко у монографії „Етнографія Буковини“ Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці: Золоті литаври, 2001. - Т. 2. . Окремий розділ другої книги присвячено весіллю. Автор чітко показує, що зберігаються багаті набутки пісенної та хореографічної творчості, простежує спадковість у звичаях на території Чернівецької області.

Крім цієї праці притаманні особливості весільної обрядовості розкриваються у книзі „Буковинське народознавство. Громадський та сімейний побут“ Кожолянко Г.К. Буковинське народознавство. Громадський та сімейний побут. - Чернівці, 1998..

Питання, які торкаються весільної обрядовості Буковини висвітлені в народознавчих оповідках відомої народної цілительки Г. Маковій. Давні народні весільні обряди і звичаї містяться в її праці «Затоптаний цвіт», в підрозділі «З ким вінчатися…» Маковій Г. Затоптаний цвіт. - К., 1993.

На значну увагу заслуговують дослідження передвесільної обрядовості буковинського краю Кожолянко О.В. Кожолянко О. Особливості передвесільного періоду сімейної обрядовості гуцулів Буковини. // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці, 2003. - Вип. 5.; Її ж Барвінковий обряд Прутсько-Дністровського межиріччя Буковини, як елемент передшлюбного дійства традиційного весільного обряду. // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. - Чернівці, 2004. - Т. 1 (17)., яка у своїх численних працях приділяла багато уваги звичаєво-обрядовим елементам весілля, його локальним різновидам і формам.

Багато статтей про буковинську весільну обрядовість міститься на сторінках Буковинського історико-етнографічного вісника та у кафедральному збірнику ЧНУ „Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології“.

Кожолянко О., Сандуляк І. у своїй статті «Фрагменти фольклору в обряді весілля в селах передгірної зони Буковини» Кожолянко О., Сандуляк І. Фрагменти фольклору в обряді весілля в селах передгірної зони Буковини. // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. - Чернівці, 2003. - Т. 2 (16). розглядають роль та місце фольклору у весільних обрядодіях на прикладі конкретної території. Слід відзначити також статті Хабулі А., Масана О. «Весільна обрядовість села Колінківці на Хотинщині» Хабуля А., Масан О. Весільна обрядовість села Колінківці на Хотинщині. // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці, 2003. - Вип.5., Балахтар М. «Сучасне весілля в Клішківцях» Балахтар М. Сучасне весілля в Клішківцях. // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці, 2003. - Вип.5., Качуляк І., Бульбук І. «Весільна обрядовість у селах Стрілецький Кут та Ревне» Качуляк І., Бульбук І. Весільна обрядовість у селах Стрілецький Кут та Ревне (за матеріалами польових досліджень авторів). // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці, 2003. - Вип.5..

Отже, як бачимо традиції укладання шлюбу на Буковині привертали досить пильну увагу з боку дослідників. Однак, не вся тематика звичаїв достатньо вивчена. На сучасному етапі розвитку етнографії Буковини вчені продовжують займатись розробкою питань весільної обрядовості.

Метою даного дослідження є вивчення традиційних форм весільної обрядовості в різних регіонах Буковини, характеру їх побутування та функціональних особливостей.

Для розкриття мети автором поставлено наступні завдання:

· проаналізувати особливості весільного обряду рівнинної зони Буковини;

· охарактеризувати традиції укладення шлюбу Буковинського Передгір'я;

· виявити колоритність та різнобарвність весілля гірсько-карпатської зони Буковинського краю;

· розкрити проблему співвідношення місцевих традицій у буковинській весільній обрядовості.

Виходячи з поставленої мети і завдань, формується і структура даної роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.

Розділ І. Особливості весільного обряду рівнинної зони Буковини (Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинське Поділля)

У системі сімейної обрядовості весілля є найбільш складною і давньою обрядовою дією, що знаменує утворення сім'ї. Чимало його компонентів сягають глибокої давнини, але завдяки своєму глибоко гуманістичному змісту вони зберігалися впродовж віків, передавалися з покоління в покоління як безцінний скарб народної культури.

Весільна обрядовість буковинців зберігає багаті набутки пісенної і хореографічної творчості. В ній знайшла своє відображення психологія народу, сформована на основі традиційності.

Буковинське весілля Прутсько-Дністровського межиріччя - напрочуд захоплюючий обряд, своєрідне колективне «театралізоване» свято. Важко знайти інший ритуал із таким багатим розмаїттям побутових сцен, словесних діалогів, пісенних текстів. Тут весілля проводиться у чітко визначений час. Переважно це була осінь, коли хлібороби завершували польові роботи, а найперше впоралися з жнивами Кравець О.М. Сімейний побут і звичаї українського народу - К.,1966. - с.65..

Традиційному весільному обряду рівнинної зони Буковини передувало знайомство молоді на вечорницях, вулицях, танцях, храмових святах, а також у церкві. Познайомившись, хлопець, якому сподобалась дівчина, приходив до неї сам, стукав у вікно, дівчина виходила до нього, якщо хотіла, і вони розмовляли. Місце їх зустрічі залежало від пори року і погодних умов: влітку вони зустрічались і розмовляли надворі, а взимку - у хаті дівчини Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці: Золоті Литаври,2001, - Т2. - с.253..

Коли питання про шлюб між молодими людьми було вирішено, наречений звертався до своїх батьків з проханням послати старостів до батьків нареченої. У старости запрошувалися двоє літніх людей, які були поважними господарями. Молодий заздалегідь домовляється з батьками нареченої про дату сватання.

У Наддністрянських селах (Буковинське Поділля) перш ніж свататися, родичі нареченого посилали до родичів дівчини жінку або чоловіка на розвідини. Це робилося для того, щоб переконатися у прагненні сторін вести мову про одруження молодої пари.

Ввечері, призначеного дня, старости, взявши з собою пляшку горілки і хліб, вирушали до хати нареченої. Постукавши у вікно, вони просять, щоб їх впустили. Зайшовши до хати, молодий залишається у кутку, а старости ведуть розмову з батьками нареченої.

На Хотинщині старости промовляють такі слова: «Найясніший господарю! Полювали ми з стрільцем-молодцем і зайшли аж сюди. Заманила нас олениця-красна дівиця. Довго йшли і сюди дійшли. Просимо тебе, віддай свою оленицю-красну дівицю та нашому стрільцю-молодцю». Висловивши ці слова, старший староста низько кланяється, спирається на палицю і чекає відповіді.

Господар відповідає: «Не знаю, про яку оленицю ви говорите, люди добрі. Не пробігала ніяка олениця у мою господу, може помилився ваш стрілець-молодець? Може до іншої господи прибилася олениця?». Батьки дівчини не зразу погоджувались, а говорили приблизно так: «Вона в нас ще не виросла, ще не дівувала, не вміє шити та прясти, худоби (приданого) не придбала, рушників, подушок немає, бо ми її не готували на видання» МЕЕ ЧНУ. - 1990 - Т.3 - С.8..

При згоді батьки нареченої говорили: «Хліб святий приймаємо, доброго слова не цураємось і рушниками вас пов'язуємо». При цьому наречена виносила два рушники і пов'язувала старостів. Старости кланялись і казали: «Спасибі батькові і матері, що своє дитя рано будили і тобі дівчино, що гарні рушники придбала» Там само. - С.9..

На Заставнівщині свататись до дівчини з старостами йде молодий з татом, мамою, сестрами і братами. Заходячи до хати, староста запитує: «Чи є тут Марфа (товар)? Якщо є, то продовжує:

Добрий вечір, свату,

Щастя, радість у вашу хату.

Ваша хата, як капличка,

Ваша жінка, як паничка,

Ваші діти, як панята,

А ви - пан між нами» Кожолянко Г.К. Народознавство Буковини. Громадський та сімейний побут. - Чернівці, 1998. - С.44..

Дівчина в цей час повинна була стояти біля печі і колупати її пальцем. Якщо батьки нареченої і вона сама погоджуються на весілля, то всі сідають за стіл. Молода пара сідає в центрі. Після частування молода перев'язує старостів рушниками, а мамі нареченого дарує гарну квітчасту хустку, промовляючи: «Просили тато, мама і я, щоб ви взяли цей дар». Якщо сватання відбулось, то кажуть, що у них випили слово.

Зустрічались випадки, коли дівчина при відмові виносила гарбуза чи макогін, клала його на стіл або давала женихові. Проте в більшості випадків старости прямо не відмовляли, а говорили, що ще не готові до весілля. Коли сватам відмовляли, то у селах рівнинної зони краю говорили, що хлопець «макогона облизав» МЕЕ ЧНУ. - 1992 - Т.3 - С.1..

На сватанні обговорюються питання, пов'язані з весіллям і майбутнім молодої пари: де вони будуть жити, яке придане вони отримують від своїх батьків, коли відбудеться весілля, кількість гостей.

При виборі шлюбного партнера найбільше цінувалися працьовитість, доброта і вірність. Яскравим свідченням цього є сімейно-побутові пісні Прутсько-Дністровського межиріччя:

Вже женися, сину,

Бери си дівчину.

Щоб була привітна,

Як прийде в гостину

Щоб була привітна,

Щоб ся не гордила.

Піде на сусіди,

Щоб не судила.

Не дивися, сину,

Щоби повна скриня,

А дивися, сину,

Щоби господиня.

Не дивися, сину,

Щоби гроші мала,

А дивися, сину,

Щоб тя шанувала МЕЕ ЧНУ. - 1993. - Т.2. - С.13..

У рівнинній зоні Буковини відбуваються ще й заручини, значення яких полягає в закріпленні остаточної згоди на шлюб і оприлюднення цієї звістки. Вони супроводжувалися іграми молоді, танцями. На це святкування наймали музик, запрошували родичів і сусідів.

Ця подія, як правило, відбувалася за місяць до весілля в домі молодої. Молода пара сідала за стіл у кімнаті, а староста клав хліб на рушник. Наречені клали на стіл праві руки, які староста перев'язував рушником і піднімав зв'язані руки два рази вгору. Тільки після цього можна було частуватись, співати і танцювати Українська минувшина. Ілюстрований етнографічний довідник. - К.: Либідь, 1994. - С.171..

Після сватання й заручин хлопець і дівчина вже ходили разом на гулянки. Дівчина мала право приходити до юнака додому. Але спільне статеве життя вважалось великим гріхом і до весілля не дозволялося Здоровега Н.І. Нариси народної весільної обрядовості на Україні. - К.:1988. - С.75..

За тиждень до весілля починалась церемонія запрошення гостей на весілля, яка включала урочисте випровадження дочки (сина) на село у супроводі дружок (бояр), власне запрошення гостей, віддячення і частування наречених.

Не прийнято було запрошувати гостей під час випадкової зустрічі на вулиці. З приводу цього в народі широко побутувало прислів'я: «Просили на дорозі, щоб не були на порозі». Молоду під час запросин родичі обдаровували полотном, рушником, куркою Казимыр Е.П. Из свадебных и родинных обычаев Хотинского уезда Бессарабской губернии // Этнографическое обозрение - 1907. - №1-2 - С.203..

Запрошення на весілля робили за тиждень, або за день до весілля. Наречена разом з дружками одягалися в традиційний одяг: вишиту сорочку, горботку, мунтян, на голові у молодої вінок з квітів та різнокольорових стрічок, які лягали на плечі й досягали колін (так звані коди).

Виходячи з дружками з дому, молода мусить іти в напрямі руху сонця, хоча пізніше вона може змінити цей напрям. Передусім вони йдуть до священика і дарують йому хліб спеціальної форми, оздоблений червоними стрічками та ягодами калини.

У першу хату намагалися йти кликати до щасливого подружжя. Це вважається гарною прикметою. Коли молода заходить до хати, то тричі вклоняється і говорить: «Просили батько, просила мати і я прошу: приходьте на хліб, на сіль - на весілля». Господарі відповідають: «Спасибі батькові і матері, спасибі і тобі, молода, що нашої хати не обминула. Щасти тобі весілля відбути і в новій родині щасливою бути!» Кожолянко О. Запрошення на весілля, як елемент весільної обрядовості населення Буковини кінця ХІХ - поч.. ХХ ст. // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: - Чернівці, 2002. - Т.1 - С.197..

У селах Козиряни і Дністрівка Кельменецького району перед тим, як іти запрошувати, молода, низько вклонившись зверталась до матері: «Благослови, мати, вийти з цієї хати, село обходити, усіх обпросити». Йдучи вулицями села дружки співають:

Ой матінко, голубонько,

Розкаже моя,

Прошу тебе, не дай мене,

Я ж в тебе одна.

Бо чужая сторононька

Без вітру сушить.

Чужий батько, чужа мати,

Не б'ють, а болить:

Ой не будуть вони бити,

Дитино моя,

Вони тільки каратимуть

Словами щодня МЕЕ ЧНУ. - 1995. - Т.4 - С.2..

Господарі дякували молодій і дружкам за те, що запросили і давали їм гроші чи подарунок: «Від нас мало, від Бога більше». Молода дякувала і складала все у торбу, яку носила старша дружка.

Одночасно молодий ходить по селі в супроводі товаришів і від себе запрошує на весілля. Іноді трапляється, що молода зі своїм товариством зустрічається на вулиці з молодим та його кортежем. Тоді вони з обох боків вкорочують ходу, молоді наближаються один до одного і цілуються. Хоча в більшості сіл молоді намагалися не зустрічатися на одній дорозі, оскільки це вважалося поганою прикметою і означало погане подружнє життя Українці. Свята. Традиції. Звичаї - Донецьк: Альфа-Прес, 2004. - С.62..

Запросивши всіх гостей, дружки з молодою приходять додому. Їм сумно за подружкою, жаль давати її на чужу сторононьку. За звичаєм, старша дружка співає пісню для молодої додаток А

Ввечері наречений з нареченою зі старшим дружбою і дружкою беруть з собою калачі і йдуть просити вінчальних батьків. Зайшовши до їхньої хати, молоді кажуть: «Прийміть від нас калачі: від Бога великі, від нас малі». Вінчальні батьки дякують і пригощають гостей МЕЕ ЧНУ. - 1997. - Т.16. - С.4..

У більшості сіл Прутсько-Дністровського межиріччя весілля починається з обрядового рвання барвінку і виплітання з нього вінка для молодих (окремо в домі молодого і молодої).

Так, у селі Малинці Хотинського району вінок шили у п'ятницю. Молода з дружками і дружбами йшли до газдів, що добре живуть у парі, у яких біля криниці ріс барвінок. Молода частувала господарів горілкою, давала їм два калачі і просила дозволу нарвати барвінку, а з ним і запозичити злагоди з цієї хати для своєї сім'ї. Сама молода барвінок не рвала, а рвали дружки і ватажели через калач. До листочків вони не доторкалися, а рвали барвінок хустинкою.

Повернувшись додому, молода відправляла до молодого дружбів - ватажелів, які несли барвінок і червону коду на жевно (калач, на якому вироблені два голуби з тіста). У молодої увечері збиралися усі близькі родичі, щасливі у шлюбі і шили вінок на честь цнотливості молодої. Мама нареченої з татом вселяли червону нитку з голкою. Нитка має бути такою, щоб вистачило на врізану стрічку-коду нашити листки барвінку. Нитку не можна різати і добавляти. Пелюстку мала шити мама. Уся ця церемонія супроводжувалась жалісливими піснями і плачем жінок та молодої, яка прощається з дівоцтвом. У той час, коли шили вінок, молода мала сидіти на стільці, дружки розчісували її волосся, потім заплітали у косу, - в останнє, по-дівочому. Коли закінчували шити вінок, молода тричі вклонялася батькам, і дякувала їм, що вони її виховали і вивели у люди МЕЕ ЧНУ. - 1995. - Т.2. - С.8..

В селі Недобоївці, що на Хотинщині, у п'ятницю ввечері відбувається так звана зачинайниця - плетення вінка. Але перед цим вранці, дружки молодої, до сходу сонця йшли рвати барвінок для цього вінка, примовляючи при цьому: «Наша молода ясна, як ружа красна». Барвінок рвали у нову червону хустку, яку давала мати молодої. Далі плели вінок на хліб і молодій на голову, а після цього розчісували молоду та позолочували її вінок та квітки нареченої. Кожен член сім'ї, близька родина розчісувала молоду новим гребінцем, якого тримали через хустинку.

Після закінчення церемонії зачинайниці, молоді дівчата і молодиці співали:

Гиля, гиля, мої гуси, за Дунай,

Заязала головочку та й думаю.

Гиля, гиля, білі гуси, на той бік,

Заязала головочку на весь вік МЕЕ ЧНУ. - 1995. - Т.7. - С.5..

У селі Грозинці Хотинського району у неділю вранці молодий з молодою (кожен у себе вдома) збиралися іти по барвінок. Ішли в село до почесного господаря, який має у себе в дворі зелений барвінок. Перед тим, як почати рвати барвінок, молода посипає його житом, цукром, кропить вином або свяченою водою, кидає копійки і рве хустинкою. Потім рвуть дружки і складають цей символ молодості та чесноти у цю ж хустинку.

Після того, як барвінок нарвано, молода дякує дружкам за те, що допомогли їй і роздає всім покуштувати калач, який вона спеціально брала для пригощання.

Пополудні всі дружки, близькі родичі збираються в будинку молодої і починають шити вінок. Одна з дружок просить у матері нареченої голку і нитку для того, щоб пошити вінок і звертається до неї з такими словами:

Ой дайте нам, матусенько,

Голку й нитку шовкову,

Хай пошиєм вашій дочці,

Вінок на головку.

Шиймо, шиймо, дівки вінчик,

Весело співаймо,

Нашій любій подружечці

Щастя побажаймо МЕЕ ЧНУ. - 1992. - Т.1. - С.5..

Вінок починає шити жінка, яка живе у мирі і злагоді з чоловіком, а продовжують дружки. Виготовивши вінок молодій, роблять квітки для хлопців і дівчат, дружок та дружбів. Весільні квітки молодих шились із червоних китичок, які обшивали листочками барвінку. Основою служила червона стрічка. Такі ж квітки готували для дружок та дружбів, лише трохи менших розмірів, ніж у молодої та молодого.

Деякі особливості має вінкоплетіння в придністровських селах Буковинського Поділля. Так, у селі Юрківці, що на Заставнівщині, вінок роблять у суботу ввечері. Обов'язково в цей час повинна бути похресна матка молодої, яка приносить жито, що символізує довге життя. Інші жінки, які приходять на вінкоплетіння, приносять з собою пшеницю, цукор, тісто. Все це віддають мамі молодої і промовляють такі слова: «Най Бог дає щасливо, у щасливу годину зачати, ще кращу - кінчати, най Бог помагає вам це опровадити і мати втіху з дітей» Кожолянко Г.К. Народознавство Буковини. Громадський та сімейний побут. - Чернівці, 1998. - с.57..

Коли зійшлися гості на вінкоплетіння, то молода з дружкою йдуть до сусіда нарвати барвінку. В руках вона несе два калачі й «гуску» солі. Дружка несе калач з отвором посередині. Свашки несуть свячену воду і калач та посуд з тістечками.

Господиня - сусідка поливає барвінок чистою водою, а похресна матка молодої скроплює його свяченою водою навхрест, посипає цукром та монетами. Взявши в руки калач з отвором, похресна матка накриває ним барвінок, а молода через отвір ножницями зрізає листочки барвінку. Зрізання повторюється тричі. Калач, через який рвали барвінок, залишається у господині, в якої її рвали. Потім, кожна свашка зриває рукою по стебельцю барвінок і кладе у хустинку. Тут же молода частує господиню - сусідку, дякуючи за вирощений барвінок, а свашки співають і пританцьовують. Повертаючись додому, молода пригощає калачем та вином або горілкою всіх, хто їй зустрічається по дорозі.

З принесеного барвінку відбирають 3-5 квіточок або листочків і кладуть у глиняний горщик, наповнений горілкою. Цей горщик має стояти на весільному столі біля чотирьох великих весільних калачів.

Перед початком шиття барвінку міряють нитку. Вона має бути довжиною від лівого переднього кута хати до одвірка дверей. Цю нитку не можна обривати, а пошивши вінок, залишки нитки вимотують і пришивають з внутрішнього боку вінка. .

Починають шити вінок тато і мама тричі пришиваючи барвінкові листочки. До вінка пришивають три зернини жита, шматочок цукру, монету і зубок часнику, як оберегові знаки. Свашки у цей час співають:

Приступи, мамко, ближче,

Як ся віночок нижче,

Подай мамко, голку,

Та й ниточку шовку,

Пришити часничок

На золотий віночок Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні. Історико-етнографічне дослідження. - К.,1988. - с.126..

Вінок передають похресній матці, яка дошиває його до кінця. Закінчивши шити, листочки змащують яєчним жовтком і приліплюють до них позлітку. Готовий вінок кладуть на спеціальний «вінків калач» співаючи:

Ой де сиділи,

Де ся поділи,

Молодої мамка й ненько,

Чом не приступ'я

Та й не вікуп'я

Віночок від свашок.

А як не прийдуть

Та й не вікуп'я

Ми в місто повеземо,

За дорого продамо.

За мед, за горілку,

За хорошу дівку МЕЕ ЧНУ. - 1990. - Т.3. - с.6. .

У деяких селах Прутсько-Дністровського межиріччя (Рідківці, Топорівці) барвінок вирощували біля хати, і в день весілля молоді в традиційному одязі рвуть листочки барвінку через отвір обрядового калача-каравая, якого руками підтримує мати. Барвінок зривають чистою хустиною. При цьому музики грають жалісні мелодії, молода плаче, вона прощається з дівоцтвом. Мати загортає листки барвінку в хустину, з них буде шитись вінок. Молода (молодий) дякують батькам, дідові і бабці та всім рідним:

Би здорові, мамо,

Би здорові, тато,

Би здорові, дід і бабця,

Діти ваші, вся родина,

Щоб було здорове все добро ваше.

Хто вмер нехай з богом спочиває.

Всім вам гарно дякую, що ви мене ростили

Що ви мене вчили, що ранком будили.

Вибачте, мамо, якщо щось не так,

Прощайте, може вас колись не послухала, образила Кожолянко О. Барвінковий обряд Прутсько-Дністровського межиріччя Буковини, як елемент перед шлюбного дійства традиційного весільного обряду.// Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. - 2004. - Т.1 (17). - с.185..

При цьому дочка частує маму вином. У відповідь мати частує доньку. Далі молода частує батька, діда, бабку, всіх рідних. Супроводжує молоду при рванні барвінку молодший брат, якщо такий є в сім'ї або близький родич. Вінок плетуть дівчата приспівуючи:

Кілько мамка в садок гляне,

Стільки мамці серце в'яне.

Ти дай, мамо нитку, голку

Шити вінок на головку. Нитку шовку червленого

До барвінку зеленого.

На суботу на вечір,

На недільку на всю днину.

В понеділок на годинку,

У вівторок вже на клинку.

А в середу під плотинку,

А в четвер ґаздуй вже донько (синку) Кожолянко О. Барвінковий обряд Прутсько-Дністровського межиріччя Буковини, як елемент перед шлюбного дійства традиційного весільного обряду.// Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. - 2004. - Т.1 (17). - с.186..

У селі Погорілівка Заставнівського району у п'ятницю ввечері наречений у себе вдома, а наречена у себе разом з рідними, сусідами шиють вінок. Барвінок приносить молода жінка, яка добре живе з чоловіком, іноді барвінок приносить сама молода. Барвінок рвуть через калач, три перші пучки зв'язують червоною ниткою і з них починають шити вінок.

Червону нитку, якою шиють вінок, міряють від порога до столу. Починають шити тато з мамою, а продовжує хтось із рідних у молодої, а у молодого далі шиє вінчальна матка. Якщо вінчальна матка шиє вінок і у молодої, то після закінчення вона каже такі слова:

Фіно, вінчую Вас

Щастям, здоров'ям, земним вінцем

Щоб була Ви гарна, як весна,

Дужа і моцна, як зима,

Багата, як осінь.

Щоби-сте мали, як свята земля,

Від людей честь.

Чим вінчую, того і зичу МЕЕ ЧНУ. - 2000. - Т.2. - с.6..

В селі Товтри Заставнівського району вінок для молодої шила вінчальна матка, яка приходила в суботу ввечері Кожолянко О. Барвінковий обряд Прутсько-Дністровського межиріччя Буковини як елемент перед шлюбного дійства традиційного весільного обряду// Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнографії. - 2004. - Т.1 (17) - с.190.. Вінок шився на солом'янім плетінні. На початок вінка клали три колоски пшениці і свячений васильок. Матка пришивала колоски і васильок, далі вінок шився з барвінку по три листочки з червоними нитками новою голкою. Матка встромляла голку і подавала татові молодої. Саме він, першим, починав шити вінок.

Вінок шили у хаті, де на столі стояли чотири великі батьківські калачі, а зверху на них ще один менший калач, в який було встромлено сосну. Сосна була прикрашена штучними квітками, на вершечку прив'язані калина, васильок і колоски - для щастя і багатства молодих.

Нитка для пошиття вінка повинна була бути від стола до порога. Тато брав від матки голку, тягнув її до порога, де робив голкою хрест на дверях Кожолянко О. Барвінковий обряд Прутсько-Дністровського межиріччя Буковини як елемент перед шлюбного дійства традиційного весільного обряду// Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнографії. - 2004. - Т.1 (17) - с.191..

Потім починає шити мама. Далі молоді жінки шиють вінок з маткою, складаючи по три листочки, і міряють вінок на голову молодої три рази. Нитку від плетення і все, що залишають після пошиття вінка, відрізати не можна. Коли вінок пошиють, навіть голку залишали у ньому зі зворотного боку. З шовкових ниток робилися китички пришивалися до вінка: спереду, ззаду і по боках. Матка змащувала вінок медом і золотила позліткою.

Мама з татом благословляють молоду, тричі торкаючись калачами її голови. Староста каже прощу і мама з татом клонять калачами доньку. Потім кладуть вінок молодій на голову. Матка поправляє вінок і прикріплює стрічки, зав'язані в бант. Молода встає, цілує тата й маму і починає танцювати з татом, мамою, вінчальними батьками та ріднею.

Всі гості, які приходять, кажуть татові і мамі: «Хай вам Бог дасть весело та щасливо це весілля випровадити, внуків та правнуків дочекатись» МЕЕ ЧНУ. - 1997. - Т.2. - с.12..

Отже, барвінковий обряд Прутсько-Дністровського межиріччя та Буковинського Поділля, символізуючи прощання молодих з дівуванням і парубоцтвом, виконував важливі соціальні і моральні функції. Смислове значення цього обряду полягає в обрядовому відокремленні наречених від неодруженої молоді, емоційно-психологічній підготовці молодих до переходу в новий сімейний статус.

У суботу відбувався не менш важливий весільний обряд - випікання караваю. Каравай - це священний обрядовий хліб, який повинні готувати виключно молодиці, що на той час дуже добре живуть зі своїми чоловіками. Молодиці перед роботою заквітчуються барвінком, миють руки і просять старосту, щоб той благословив розпочати роботу.

В селах Прутсько-Дністровського межиріччя та Буковини (Кліводин, Товтри) розчину під каравай робить господиня, в хаті якої буде проводитися весілля. Мукою забезпечує молодий. Молодиці беруться до замісу. Перед цим п'ють трохи горілки і ллють трошки в розчину, щоб каравай був веселий. При замісі співають:

Ой знаю же я, знаю,

Що в тім короваю:

Пшениченька з-під гаю,

Водиченька з Дунаю,

Яйця з-під Камінця,

А сільця з Краківця,

Шафран, перець з Гданська,

Вся приправа панська.

Світи місяцю з раю,

До нашого караваю!

Аби був каравай красний

А як сонечко ясний.

Аби нам ся було видно

Каравай плести дрібно,

З-під споду рисочками

А зверху квіточками Буковинські народні пісні. - К.,1963. - с.423..

Дозвіл на те, щоб саджати каравай у піч, давав господар хати. За повір'ям, не дозволялося саджати каравай у піч і виймати його через вугілля, бо в такому випадку не буде міцний шлюб Борисенко В.К. Вказ. праця. - с.173..

Вийнявши каравай з печі, його обгортали рушником - «підперезували». Випечений караван старша з жінок - каравайниць піднімала на вікові діжки, клала на голову і заносила до комори, де він зберігався до весільних обрядодій.

Як каравайниці, так і всі, хто в наступному доторкався до караваю, робили це руками через рушник або хустину. Лише при його розподілі, в кінці весілля, молодими або батьками, його брали в руки без хустинок.

Разом з великими калачами випікають два малі, які мають назву «прозірники». Після випечення їх прикрашають фольгою-позліткою, перев'язують червоною ниткою і чіпляють під образами, де будуть сидіти молоді з батьками Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини - Чернівці: Золоті Литаври, 2001 - Т.2. - с.117..

Крім караваю виготовляли і пекли різне печиво: коси, рожі, качки, вісільки, зірки.

В українських селах Хотинщини (Малинці, Рукшин, Недобоївці) у суботу ввечері наречена посилала зі своїми ватажелами і дружками нареченому вишиту сорочку, яку сама зшила і вишила, і саме її молодий повинен був одягти у день весілля. Дівчата й хлопці, йдучи дорогою, співали:

Шила Марічка сорочечку

О Бозі при дорозі,

В батечка на порозі

Білими рученьками,

Дрібними голочками,

Шила, вишивала, шила,

А в суботу цю скінчила.

Післанці - післанчики!

Не бавтеся довго,

А вертайтеся борзо.

Горівці ся не радуйте,

Ноченьки не ночуйте,

Сороченьку віддайте,

Назад ся повертайте МЕЕ ЧНУ. - 1995. - Т.7. - с.7..

Коли всі виходили з хати, посланці віддавали подарунок молодому. Сват запрошує їх за святковий стіл, де всі пригощаються горілкою та різними наїдками і співають:

Повідала нам сорока:

Тече горівка з потока.

А ми доти не підемо

Поки всього не вип'ємо.

Повідала нам ворона:

Повна пирогів комора.

А ми доти не підемо,

Поки всіх не поїмо Там само. - с.10..

Перед недільним ранком повертаються посланці додому з платнею, яку їм дав наречений за сорочку. Ці гроші вони передають нареченій.

У селі Веренчанка рівнинної зони Буковини мати з батьком виряджають молоду з дружками до молодого в гості. По дорозі молода зустрічається з молодим, який з дружбами іде в гості до молодої. Молоді міняються калачами, які несуть у пазусі.

Молодий з дружбами приходить до молодої, музики грають марш. Батько й мати на воротах з калачами зустрічають їх і ведуть до хати. За столом вони співають. Гостям подають «смішні страви»: склянки, зроблені з буряка, виделки з акації, голубці з вовною, тістечка з моркви, картоплі. Всі сміються, веселяться, співають пісні:

Гості наші любі-милі,

За тесовим столом,

Просим їсти, просим пити

З низьким поклоном.

Просим їсти, просим пити,

Просим доцігайте,

А що в нашім домі нема, просим вибачайте МЕЕ НУ. - 1997. - Т.24. - С.27..

Молода в молодого встає три рази з-за столу за третім разом йде додому. Нареченого вона повинна застати в себе вдома. Музики грають, а молоді та дружки з дружбами танцюють три танці, після чого молодого урочисто відправляють додому. Через деякий час хлопці та чоловіки з родини нареченої несуть нареченому сорочку. По дорозі співають весільних пісень. У хаті віддають сорочку молодому і при цьому співають:

Ой чук баранчик,

Шабля на клиночку,

Ми дістали сто червоних

За одну сорочку.

Ми дістали сто червоних

Та й півзолотого

Ми дістали від Василя

Та й від молодого Там само - С.8..

Молодий приймає сорочку й садить їх за стіл для частування. У Заставні церемонія обміну сорочкою і взуттям відбувалася близько 18-19 годині. Найближчі родичі молодого складали «дар» молодій, а родичі молодої - дар молодому. Дар укладали на хустку, клали тарілку з тістечками і цукерками, зверху них взуття - для нареченої, а в них гроші (для молодого у дар клали вишиту сорочку, складену рукавами вперед, у якій теж були гроші. Це все зав'язували в хустку і ватага молоді від нареченого йшла до нареченої (хлопців і дівчат мало бути непарне число). Дар ніс старший дружба. А ватагу, що йшла від молодої до молодого, очолював брат молодої - він і ніс дар. Ці дві ватаги не повинні були зустрітися, а йти різними дорогами, оскільки зустріч вважалася поганим знаком. Прийшовши до молодої з даром, дружба говорив: «Просим вас тато і мама, і пан молодий на цей дар!». Але в руки їй не дає, а звертається до порога три рази й знову промовляє ці ж слова. Після цього вручає нареченій дар. Те ж саме відбувається і в нареченого. Після закінчення цієї церемонії кожна ватага намагається якнайшвидше піти з хати, щоб їх не застала інша ватага Кожолянко О. Обмін дарами між молодими, як складова частина дівич-вечора буковинського весілля. // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: - Чернівці, 2005. - Т.2 (20). - С.155..

У селах Кіцманщини (Валява, Лашківка та ін.) у суботу під час обміну дарами посильні від молодого несуть дарунки молодій, а посильні від молодої - молодому. Прийшовши на подвір'я одного з наречених, свашки співають.

Ой, сваточку наш, бійтеся Бога,

Не приймайте нас біля порогу,

Бо не прийшли ми ні їсти, ні пити,

Бо ми прийшли лиш дари міняти МЕЕ ЧНУ. - 1996. - Т.12. - с.6..

При даруванні звучить мелодія танцю Руська. Потім з подарунками танцюють і дають молодій хустку-покривало. Обряд повторюється тричі. Після першого дарування хустку забирають від молодої, потім вдруге і так само втретє. Лише потім повертають хустку нареченій. Дарування закінчується застіллям. Вийшовши з-за столу гості співають жартівливі пісні про свата і про сваху:

Ой зійшов місяць, тай зійшла зоря,

Далі за нами прийде молода.

В нашого свата широкії лави,

Аж бо ми ся у нашого свата добренько мали

У нашого свата сваха молода,

Давали горілки, давали вина.

У нашого свата бідняка ймили,

Сім відер горілки насолодили.

У нашого свата за хатою грушка,

Ми їли у свахи сирі галушки.

У нашого свата за хатою дулі,

Ми їли у свахи сирі фасулі МЕЕ ЧНУ. - 1996. - Т.12. - с.6..

У селі Шипинці, що на Кіцманщині, коли дружби від молодого збираються до молодої з подарунком (а в цьому селі молодий дарує молодій туфлі), вони беруть три торбини і у кожну кладуть щось: у одній - нові черевички для молодої, у другу - стару калошу, а у третю - постіль. Молода вибирає одну з торбин і під дружній сміх та жарти дружбів виймає те, що у цій торбині. Торбину з новими черевичками віддають в останню чергу МЕЕ ЧНУ. - 1999. - Т.26. - с.7..

У деяких селах Прутсько-Дністровського межиріччя (Кадубівці, Йосипівка) наречена відносить дарунок своєму судженому перед шиттям барвінкового вінка. Принісши барвінок у хату, дружки готують молодому сорочку. В неї кладуть голку з довгою червоною ниткою для шиття вінка-квітки у молодого, клубочок червоної шовкової нитки для чотирьох китиць, чотири золоті або срібні монети, барвінок, які мають прикрашати вінок-квітку нареченого.

Існувало повір'я, що при складанні сорочки її рукави наречена загинає і складає позаду, тобто на спинній частині сорочки, - «щоб чоловік ніколи не бив жінку» Здоровега Н.І. Нариси народної весільної обрядовості на Україні. - К.,1998. - С.131..

Батьки молодої благословляють свою дочку на дорогу до молодого, сорочку і все для вінка - квітки кладуть на два калачі, обгортають рушником і випроваджують її з дружками та дружбами до воріт.

На подвір'ї молодого дарунковий почт молодої зустрічають батьки нареченого. Молода звертається до них зі словами: «Добрий вечір, тату, добрий вечір, мамо! Просили вас тато й мама і я вас файно прошу на цей поклін, на зелений барвінок» МЕЕ ЧНУ. - 2000. - Т.21. - с.2-3.. Мати приймає сорочку з барвінком, а батько калачі. Після цього молода з молоддю, яка її супроводжувала, повертається до себе додому, де починається шиття вінка для неї.

Певною своєрідністю відзначається обряд обміну дарами та заручини в українських селах Буковинського Поділля. Так у селі Юрківці в суботу ввечері після вінкопокладання наречений зі своїм татом, сватами, дружбою - ватажелом та двома свашками приходить до господи нареченої. В давнину молодий приїздив на коні, так само як і його друзі та родичі. Це відбилось і в пісні, яку співають свашки молодому:

Ой з-за гори високої ясний місяць сяє,

Ще з-за вищої тай з-за більшої

Молодий конем грає Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці: Золоті Литаври, 2001. - Т.2. - с.136. .

Нареченого і його гостей запрошують за весільний стіл. Молодий подає обручки старості, який ховає їх у миску з житом. Брат молодої шукає в житі обручки, знайшовши, віддає нареченому, а за це отримує грошовий викуп.

Після цього старший староста заручає молодих. Бере перстень-обручку нареченого і доторкається ним до чола молодої. Далі хрестить перснем молодого три рази і надіває йому на палець. Таку саму дію проводить староста з обручкою молодої, промовляючи: «Обручається раб Божий (називає ім'я нареченого) із рабою Божою (ім'я нареченої). В ім'я Отця і Сина, Святого Духа. Амінь» Там само. - С.136..

Потім відбувається обмін дарами між молодими. Молодий приносив дівчині хустку, а натомість одержував шлюбну сорочку. Молода відразу взувала чоботи. Якщо перший чобіт взує з цукерками - веселою буде, як з грішми - заможною Борисенко В.К. Вказ. праця. - С.167..

У рівнинній зоні Буковини в неділю вранці наречена вбирає вишиту сорочку, ріклю, киптар, головний убір («траву», «коди»). За давнім звичаєм після вдягання вона йде до церкви у супроводі кількох дівчат та молодиць і замовляє службу за своє здоров'я і щасливе життя. До церкви несуть три калачі, один з них має вигляд квітки і складається ніби з шести частин Кожолянко Г.К. Етнографія Буковини. - Чернівці: Золоті Литаври, 2001. - Т.2. - С.144.. Повернувшись додому молода вбирає весільний одяг до вінчання.

Перед тим як іти до шлюбу, молодим «клонять вінок». Молода стає перед батьками на коліна і нахиляє голову на калачі. Тато з мамою тримають над її головою вінок з хустиною, а свашки співають:

Ой лежав барвін й барвінковий,

Не калина си ломи,

Молоденька си клони

Вітцеви тай мамочці,

Тай близькій родиночці.

Вимийте, тату, білі ручки,

Пригладьте ми головочку

Біленькими ручечками,

Дрібненькими сльозоньками

Не калина біла увите -

Тато з мамою вінок кладе Дей О.І. Весільні пісні. - К.,1986. - С. 325..

Старший дружба або староста обводить молоду навкруги столу три рази. Наречена з дружками та іншими дівчатами сідає за стіл. На подушці сестри або родички, пританцьовуючи, підносять вінок, який батько та мати під звуки сумної музики прикріплюють до волосся своєї дочки. В коси їй вплітають зубчик часнику, для того, щоб відігнати злих духів та захистити від лихого ока Здоровега Н.І. Вказ праця. - С.172..

Одягаючи молоду, дружки співають:

Винеси, мати, шубу,

Виряджай до шлюбу.

Нам отець ручки зв'яже,

Всю правду нам скаже МЕЕ ЧНУ. - 1995. - Т.35. - С.9..

Наречена і всі присутні плачуть. Молода цілує батьків, дякує їм за те, що вони її виховали, підготували весілля.

Такий обряд відбувається і в хаті молодого. Молодий одягає сорочку, яку прислала йому молода. А його батьки вдягають йому на голову капелюха або кучму з квіткою. У цей час музики грають сумну мелодію. Хтось із старших, авторитетних сусідів благословляє нареченого (наречену) такими словами:

Стало це дитя перед нами,

Як мати Божа перед образами.

Просить благословення у братчиків,

Сестричок, у найменшої родини.

Всі присутні вигукують: «Най Бог благословляє!» Балахтар М. Сучасне весілля в Клішківцях. // Буковинський історико-етнографічний вісник. - Чернівці, 2003. - Вип.5. -с.177..

Це повторюється тричі. За третім разом по застеленій доріжці всі виходять на подвір'я, де мама благословляє всіх весільних свяченою водою, квітами, житом, пшеницею з цукром - символом продовження життя.

Коли весільна процесія рушає, то свашки співають:

З Богом, бояри, з Богом,

Із ангелами Божими,

Із усіма святими

До ясної зорі, до церкви святої МЕЕ ЧНУ. - 1995. - Т.35. - с.10..


Подобные документы

  • Відзначання у червні Зелених свят, Клечальної неділі. Проводи русалок, вінець русалій. Івана Купала. Купальські обряди і дійства. Основні моменти купальського обряду. Серпень як пора жнив. Маковея – давнє козацьке свято. Преображення Господнє, або Спас.

    реферат [22,1 K], добавлен 14.01.2009

  • Карпатський етнографічний район та його складові. Народний одяг Лемківщини. Гіпотези походження назви "гуцули", оригінальність культури. Основні риси культури Галичини, господарство Буковини. Кліматичні умови українських Карпат, природоохоронні об'єкти.

    реферат [31,1 K], добавлен 20.04.2010

  • Області України, що входять у склад Поліського регіону. Архаїчність поліського строю, відображена в особливостях одягу та жіночих головних уборах. Типовий силует поліського одягу, домінуючи мотиви вишивок та тканих узорів. Атрибути весільного одягу.

    презентация [3,5 M], добавлен 21.03.2013

  • Колористична специфіка карпатської сорочки як елементу традиційного костюму. Аналіз дифузійних культурних впливів та відмінностей у колористиці сорочок різних областей. Конструктивний елемент народного одягу та його оздоблення вишивкою та орнаментами.

    статья [21,7 K], добавлен 24.04.2018

  • Історія створення і розвитку легендарного міста Умань як частини колишнього Поділля. Морфологічні, лексичні та фонетичні ознаки й особливості мовної системи подільської говірки, історія її походження. Словник побутової лексики подільської говірки.

    курсовая работа [34,3 K], добавлен 09.12.2010

  • Аспекти розвитку народних звичаїв та побуту населення Слобожанщини протягом XVII-XIX століть. Житло на Слобожанщині, місцеві традиції народного будівництва. Особливості народного вбрання слобожан. Традиції харчування українців. Свята та обряди Слобожан.

    контрольная работа [29,8 K], добавлен 14.05.2011

  • Аналіз лексики, пов’язаної з акціональним планом східнослобожанського весілля. Святкування сватання неодруженими і одруженими учасниками весілля. Назви на позначення передшлюбних обрядів, які разом з обрядами шлюбного дня складають ритуал одруження.

    реферат [33,5 K], добавлен 20.09.2010

  • Історія архітектури Поділля - одного з найцікавіших з історико-архітектурної точки зору регіонів, відомого своєю винятковою геополітичною роллю в житті Південно-Західної Русі-України. Церква ХV-ХVІ ст. (урочище Монастирок під Бучачем Тернопільської обл.).

    курсовая работа [45,7 K], добавлен 16.09.2010

  • Освіта на Поділлі у другій половині ХIХ - на початку ХХ ст. Бібліотечні заклади на Поділлі. Театральна спадщина Поділля. Поява кінематографу на початку ХХ ст. у містах Поділля. Народний дім у Вінниці. Громадське життя в містах та музейні заклади.

    реферат [20,1 K], добавлен 02.02.2011

  • Перша письмова згадка про Поділля та його сучасна територія. Героїчна історія краю: пам'ятники великим полководцям, солдатам, декабристам, музеї та меморіали. Ландшафтні пам'ятки: Вінницький міський парк культури i відпочинку та ботанічний сад "Дружба".

    реферат [8,5 M], добавлен 08.02.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.