Втілення образу сходу в романсах "Не пой, красавица, при мне" М. Глінки та С. Рахманінова на вірші О. Пушкіна

Жанрові особливості романсової спадщини М. Глінки. Характеристика засобів виразності романсу "Не пой, красавица, при мне" М. Глінки. Порівняльний аналіз засобів музичної виразності у романсі "Не пой, красавица, при мне" М. Глінки та С. Рахманінова.

Рубрика Музыка
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 06.04.2012
Размер файла 3,4 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота на тему

Втілення образу сходу в романсах «Не пой, красавица, при мне»

М. Глінки та С. Рахманінова на вірші О. Пушкіна

ВСТУП

Актуальність курсової роботи. Актуальність курсової роботи обумовлена декількома факторами - мистецтвознавчими та педагогічними.

Романс є унікальним явищем у російській культурі. Прийшовши в нашу культуру із Західної Європи в середині XVIII століття, романс став національним жанром, що поєднав риси західноєвропейської арії та російської ліричної пісні. Цей вокально-поетичний жанр - відгук на народження в Росії цього періоду нового типу особистості, а отже, і нового типу культури.

Останнім часом романс став отримувати все більшу популярність. Це «Вечори романсу», присвячені творчості певного композитора або окремого періоду розвитку національної музичної культури, «Творчі вечори» одного або декількох виконавців, в репертуарі яких представлені зразки романсу різних композиторів та епох. Крім цього, популярність романсу підтримується естрадними співаками, що включають романси у свій репертуар.

Одним з найулюбленіших поетів, багато віршів якого було покладено на музику не одним композитором, стало ім'я О.Пушкіна. Тема «Вірші Пушкіна в музиці» надзвичайно багата, і її розробка обіцяє масу цікавих відкриттів і яскравих зіставлень і порівнянь. Перлиною серед них є вірш «Не пой, красавица, при мне». Ось лише один приклад: на вірш «Не пой, красавица, при мне» написали свої романси, принаймні, п'ять російських композиторів: М. Глінка («Грузинська пісня»), М.Балакирєв («Грузинська пісня»), Н.Римський-Корсаков («Не пой, красавица, при мне»), С.Рахманінов («Не пой, красавица, при мне»), А.Гедіке («Не пой, красавица, при мне»).

Головною метою естетичного виховання на сучасному етапі є передача молодому поколінню багатства духовної культури. Домінантою в сучасній музичній культурі можна вважати рок- і поп-культуру. Вони припускають залучення слухача в процес виконання, що виражається в моторній співучасті у художньому дійстві.

На противагу цьому романс - жанр, який відповідає потребам витончено-духовного вираження внутрішнього світу особистості композитора і виконавця, а тим самим і співпереживання слухача. Тому наша задача, як педагогів - кожній молодій людині, яка навчається в учбовому закладі, прививати смак до культурно-естетичної та духовної сторони життя, знайомити їх з найкращими зразками музичної культури.

Тому актуальність нашої курсової роботи мі вбачаємо в тому, щоб донести до учнів унікальність та духовно-естетичну цінність даних вокальних творів, а саме романси М. Глінки та С.Рахманінова на слова О.Пушкіна.

Об'єкт курсової роботи - романсова спадщина М. Глінки та С. Рахманінова.

Предметом є втілення образу сходу засобами музичної виразності в романсі «Не пой, красавица, при мне» М.Глінки та С.Рахманінова на вірші О.Пушкіна.

Мета - порівняльний аналіз двох романсів російських композиторів, написаних на один віршований текст.

Завдання:

- розглянути засоби музичної виразності в романсах «Не пой, красавица, при мне» М.Глінки та С.Рахманінова;

- виявити спільне та різне у використанні засобів музичної виразності в передачі образу сходу в романсах М.Глінки та С.Рахманінова;

- запропонувати методичні рекомендації по використанню матеріалів курсової роботи на уроках «Музики», «СХК» у школі.

Матеріал роботи: романси «Не пой, красавица, при мне» М.Глінки та С.Рахманінова.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, переліку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ I. Романси М.Глінки у музичній культурі другої половини XIX століття

1.1 Жанрові особливості романсової спадщини М.Глінки

У художній спадщині М.Глінки є зовсім унікальна частина його творів, що нітрохи не менше, ніж його знамениті опери, становить славу російського музичного мистецтва та користується величезною популярністю. Це так називані російські пісні, елегії, балади, побутові російські й характеристичні романси в італійському, іспанському, східному роді, застольні пісні, арії. Всі вони при значній відмінності друг від друга по стилю, змісту й формі утворюють поняття, що закріпилося в суспільній свідомості як «романсова творчість Глінки». Усього композитор написав для голосу з фортепіано близько 80 найрізноманітніших у жанровому відношенні творів.

Всі перераховані вокальні жанри композитор не винаходив. Вони існували в російської музики й до нього, але тільки у творчості Глінки знайшли класичну форму, що виявилося в гармонійній єдності музики ті слова, народного й професійного, емоційного й інтелектуального.

Якоюсь мірою романси Глінки, звичайно, втілили біографію композитора, але набагато цінніше, що в них виявилася відбита еволюція його духовних шукань, «виховання почуттів», хроніка емоційного життя автора і його сучасників. Романси у творчості Глінки займали те ж місце, що в поезії Пушкіна лірика. Формування естетичних поглядів Глінки проходило, як відомо, під безпосереднім впливом Пушкіна і його оточення, що, безумовно, позначилося на характері творчих пошуків композитора. У романсах на вірші Пушкіна ми спостерігаємо настільки досконале втілення слова в музиці, що викликає відчуття ожилої в звуках самої поезії вірша. Не можна не згадати слова Г.Нейгауза, що в одній зі своїх статей писав, що якщо музикант - художник, то він не може не почувати з тією же силою музику поезії, з який він відчуває поезію музики. Найдосконалішою музикою до віршів Пушкіна Нейгауз вважав романси Глінки.

Значний вплив на вокальну лірику Глінки зробила й романтична поезія В.Жуковського й А.Дельвіга, до віршів яких композитор часто звертався.

В інших вокальних творах, написаних на тексти мало відомих поетів (Н.Кукольника, А.Римського-Корсака, Н.Павлова, П.Одоєвського й ін.), Глінці на матеріалі часом немудрих строф, які служили найчастіше лише імпульсом для натхнення, вдавалося за рахунок поглиблення інтонації вірша створювати багатомірні образи, що піднімають твір до рівня шедевра.

Неважко помітити, що в романсовій творчості Глінки, де відобразились традиції, що склалися в російській народній пісні, у яких переважають настрої смутку, роздумів, композитор тяжіє до виходу із цих станів. Саме тому майже всі (включаючи й елегії) сумні сюжети трактуються з тенденцією висвітити відтінки мрії та надії на її здійснення.

Розглядаючи романси Глінки, важко дотримуватися класифікації по жанрових ознаках. Можна, зрозуміло, згрупувати його вокальні твори по жанровому принципу, як це пропонує зробити відома радянська дослідниця творчості композитора О.Левашева. Така класифікація допомагає виявити еволюцію стилю Глінки всередині кожного жанру, дозволяє простежити за його мінливим творчим почерком, що росте з майстерністю композитора. Однак у цьому випадку за бортом виявиться цілий ряд творів, що не укладаються в рамки певного жанру. До якого виду скажемо варто віднести досить значну частину його вокальних творів, у яких відбиті ліричні стани, не пов'язані прямо з яким-небудь певним характеристичним жанром? Серед таких романсів слід назвати такі Глінкінські твори, як «Память сердця», «Я люблю, ти мені твердила», «Только я узнал тебя», «Зацветет черемуха». Ці романси утворюють у стилістичному відношенні зовсім особливий тип його вокальної лірики, своєрідний симбіоз російського, селянського й міського фольклору із традицією італійської співочої школи.

Проте, більша частина романсів Глінки, безперечно, являє собою класичні зразки названих вище жанрів.

Елегія - один із найулюбленіших жанрів вітчизняної співочої лірики. Саме в цьому жанрі був написаний дивовижний романс Глінки «Не скушай меня без нужды», що відразу одержав визнання в публіки. У цьому ж жанрі створений й останній «Не говори, что сердцу больно». Елегії Глінки - це й любовні почуття («Не скушай меня без нужды»), і душевне тремтіння співака, що усвідомлює безодню між мрією й реальністю («Бедный певец»), і легкий смуток ще не усвідомленої до кінця втрати («Я люблю, ти мне твердила»), і холодний мажор («Разочарование»), і сум музики, покладеної на слова, повні захопленої любові («Как сладко мне с тобою быть»).

Справжньою перлиною, що поєднала генії поета та композитора є романс «Я помню чудное мгновенье». Композиції пушкінського віршу відповідає три частинна форма романсу, що відобразила головні емоційно-змістові моменти «сюжету» - зустріч, розлуку та нову зустріч.

Елегії Глінки проходять свою еволюції, у якій природно проявляється вся зростаюча зрілість художника, позначається його досвід, глибина пізнання життєвих явищ. Елегії композитора раз за разом стають усе більше драматичними. На зміну світлим мріям, піднесенню в дусі романтико-сентиментальної образності приходить глибока задумливість, сум.

Жвавий інтерес до вітчизняного фольклору позначився у вокальній творчості Глінки із раннього періоду його творчості. Популярна й у наш час його пісня «Ах ти, душечка, красна девица», написана їм у двадцятилітньому віці, уже несла на собі своєрідність Глінкінського стилю - поєднання фольклорних елементів, двох жанрів - селянської й міської пісні. Ця тенденція простежується майже у всіх піснях у народному дусі, створених композитором (крім «Ночь осенняя», написаної в стилі селянської протяжної пісні). Такі його «Ах ти, ночь ли, ноченька», «Что красотка молодая», «Дедушка, девицы раз мне говорили», дві пісні, стилізовані в дусі українського фольклору: «Не щебечи соловейку» й «Гуде вітер вельми в поли». У двох останніх композитор не ставив за мету поєднання двох різновидів народної пісні, у них він лише відбив особливості української народної пісні - злитість у ній селянського й міського мелосу.

У всіх піснях Глінка прагнув максимально спростити акомпанемент, повністю заповнити вокальну партію емоційним навантаженням. Уже в перших російських піснях композитора була так точно вгадана інтонаційна й мелодико-гармонійна стихія рідного фольклору, що йому досить було лише підтверджувати свої досягнення новими творами цього жанру.

До жанру балади Глінка звернувся, уже ствердившись, як майстер різних жанрів вокальної лірики. Першим таким досвідом був романс «Не называй ее небесной». Риси балладности у вокальній творчості композитора виявилися насамперед у його прагненні втілити в музиці драматургічну лінію поетичного першоджерела, що в цілому ряді випадків приводить його до використання тричастинних і рондоподібних структур. Однак, у якій би конкретній формі не проявлялася баладність (в баладі «Ночной смотр», наприклад, - у рондоподібній, у фантазії «Стой, мой верний буйний конь» - у тяжінні до тричастинності), - усюди романс такого роду являє собою оповідання з яскраво контрастною драматургією.

Кілька слів варто сказати про жанр застольної пісні, широко представленої у вокальній творчості Глінки. Це єдиний різновид романсової творчості, у якій відбилося у всій цілісності життєрадісне, оптимістичне сприйняття життя композитором. Застольна пісня в нього завжди пов'язана з радістю дружніх зустрічей, гучними веселощами, гусарським бенкетом. Іноді навіть любовний романс може бути віднесений до цього жанру, хоча прямо в ньому ніщо не нагадує застольної атмосфери. Критерієм тут може служити не словесна атрибутика, а сам характер музики, завжди пов'язаний у пісні зі святковим настроєм. Саме тому жагучий порив, відбитий у романсі «У крови горит огонь желанья», що звучить апофеозом молодості, сприймається цілком відповідній темі й настрою застільної пісні, хоча у віршах Пушкіна й не лунає дзенькіт келихів. У романсі «Мері» жанр застільної пісні знайшов своє класичне вираження.

Як відзначалося, Глінка створив цілий ряд так званих характеристичних романсів, образний світ яких був пов'язаний зі східною, італійською, іспанською й польською темами. Східні теми, як відомо, є присутнім й у творах інших жанрів. Досить у цьому зв'язку згадати багато сторінок партитур «Руслана й Людмили» та проаналізований нами далі романс «Не пой, красавица, при мне».

Постійний, стійкий інтерес проявляв Глінка до іспанської теми. Уперше він виявився в романсі «Победитель». Стихію ритму іспанської народної пісні, що композитор почув, подорожуючи екзотичними країнами. Яскраві, незабутні іспанські мотиви й ритми звучали у відомих його романсах «Я тут, Инезилья», «Ночной зефир».

Італійська тема у вокальній ліриці композитора виявилася в російських романсах у якості своєрідного стилістичного колориту. Одним з таких романсів, на наш погляд, є твір на вірші невідомого італійського автора «К цитре». У ньому досить сильно відчутні сліди італійської ліричної арії. Своє класичне відбиття італійська тема знайшла в романсах «Венецианская ночь», «Баркаролла», «К Молли». Зрозуміло, цими назвами не вичерпується перелік вокальних творів композитора, у яких позначається зв'язок з італійською темою.

Якось не прийнято говорити про відбиття польського колориту в романсах Глінки. А тим часом це дуже наочно проявляється в таких його творах як «Адель». Без сумніву в цьому романсі відчутна жанрова близькість до польки, що автор і вказав у своїй ремарці - tempo di polka. Романс «Заздравный кубок», написаний у ритмі «польського» танцю полонезу. Сюди ж і віднести романс-мазурку «О, милая дева».

1.2 Характеристика засобів виразності романсу «Не пой, красавица, при мне» М.Глінки

Романс «Не пой, красавица, при мне» (1828 р.) був створений при зовсім незвичайних обставинах. Це сталося у маєтку Приютіно, де збирався тоді весь цвіт російської інтелігенції. Грибоєдов, приїхав сюди з півдня й повідомив мелодію сумної грузинської пісні. Глінка, що давав тут уроки музики юній господарці цієї дачі Анні Оленіній, почув її. Композитор обробив передану йому Грибоєдовим грузинську пісню, а Пушкін написав на цю мелодію слова свого романсу. Стався рідкий випадок, коли не на вірші була складена музика, а на мелодію написані вірші. Але композиція цього шедевра також незвичайна, як і його народження. Поет не випадково молить красуню не співати при ньому цю пісню. Вона воскрешає в його пам'яті образ іншої далекої бідної діви. На перший жіночий образ у вірші як би накладається інший, не менш прекрасний. Вірш «Не пой, красавица, при мне» явно віддано жінці, що живе в пам'яті поета. Мова йде про Марію Раєвську, з якою два роки тому поет попрощався, коли вона їхала в Сибір до чоловіка - декабриста. Нинішнє перебування її в Сибіру пояснюють два епітети: далека й бідна.

Вірш це відноситься до числа найбільш закінчених і струнких за формою творів Пушкіна.

Не пой/, краса/вица/, при мне/

Ты пе/сен Гру/зии/ печа/льной:

Напо/мина/ют мне/ оне/

Другу/ю жи/знь и бе/рег да/льний.

Увы/! Напо/мина/ют мне/

Твои/ жесто/кие/ напе/вы

И сте/пь, и но/чь - и при/ луне/

Черты/ дале/кой, бе/дной де/вы.

Я при/зрак ми/лый, ро/ково/й,

Тебя/ уви/дев, за/быва/ю;

Но ты/ пое/шь - и пре/до мно/й

Его/ я вно/вь воо/бража/ю.

Не по/й, краса/вица/, при мне/

Ты пе/сен Гру/зии печа/льной:

Напо/мина/ют мне/ оне/

Другу/ю жи/знь и бе/рег да/льний.

У музиці подібну композицію (графічно виражену буквами як АВСА) називають проміжною тричастинною репризною формою, де крайні частини дуже прості за будовою змісту, а середина ускладнена по змісту й несе на собі риси динамічного розвитку. Вірш поета повністю відповідає законам саме музичного розвитку. Нагадаємо, що Пушкін писав текст «навмисно під саму мелодію» грузинської пісні, як про те говорить підпис на рукописному автографі романсу М.Глінки. Пушкін, що точно дотримується змісту наспіву, повинен був при публікації відкинути написану їм раніше другу строфу (вона перекреслена їм у рукописі):

Напоминают мне оне

Кавказа горные вершины,

Лихих чеченцев на коне

И закубанськие равнины.

Войовничий образ лихих чеченців рішуче не відповідає народному елегійному наспіву. Чи під впливом Глінки, або в силу своєї внутрішньої музикальності, Пушкін відчув цю невідповідність, публікуючи вірші в збірці, він вніс у них нову строфу:

Я призрак милый, роковой,

Тебя увидев, забываю;

Но ты поешь - и предо мной

Его я вновь воображаю.

Таким чином, з точки зору композиції виникла проміжна тричастинна форма вірша, що виявилася надзвичайно вдалою. По краях віршу мова йде про спокійні, елегійні спогади. Середні строфи є переходом до безпосереднього живого переживання, наповнення почуття та тим хвилюванням, що характерно для пушкінської стилістики зрілого періоду.

Цікаво відзначити, що М.Глінка, втілюючи вірші Пушкіна у своєму романсі, не скористався підказаної йому поетом віршованої музичною формою. Він створив форму пісні, взявши з вірша тільки перші дві строфи, хоча знав і першу й другу віршовані редакції. Мабуть, драматичний розвиток середини вірша зажадали б від композитора інших виразних засобів, що порушують народний наспів.

Із класичної точки зору вірш написано в розмірі чотиристопного ямба.

Не помй/, красам/вицам/, при мнем/

Ты пем/сен Грум/зиим/ печам/льной

Рима у вірші перехресна.

Не пой, красавица, при мне

Ты песен Грузии печальной:

Напоминают мне оне

Другую жизнь и берег дальний

1.3 Характеристика засобів виразності романсу «Не пой, красавица, при мне» М.Глінки

Романс Глінки (1828 р.) э одним з перших досвідів втілення теми сходу в російській музиці. Своєю безпосередністю і ясністю він нагадує «Грузинську пісню» Аляб'єва. Музика романсу плавна, спокійна, ясна. Характер романсу ліричний.

Форма романсу куплетна. Усього в романсі два куплети:

1 куплет

2 куплет

«Не пой, красавица, при мне»

«Увы, напоминают мне они»

А

А1

12 т.

12 т.

Сі бемоль мажор -соль мінор - сі бемоль мажор

Сі бемоль мажор -соль мінор - сі бемоль мажор

Куплет складається з чотирьох фраз, що не утворюють періоду: 6+ 4 + 2 т.

Одним з найголовніших засобів музичної виразності виступає мелодія. Мелодія романсу не позбавлена своєї первозданної простоти. Спокійно й легко розгортається народний наспів, що підтримується тонкою гармонізацією.

Композитор використає силабічний принцип розспіву - на один склад доводиться один слог. Ударний слог і в тесті, і в мелодичній лінії сильніше безударного в даному романсі. Це саме той випадок, коли поет писав вірши, спираючись на музичний мотив, що вже склав М.Глінка.

Мелодія романсу складається із чотирьох фраз.

1 фраза складається із чотирьох тактів. Хоч мелодія романсу й привезена Грибоєдовим зі сходу, починається він з-за такту, із сексти, інтонації, що притаманна російському романсу. У подальшому своєму русі, мелодія як би переливається, рухається хвилеподібно, рухаючись то до I ступеню, то до III, то знову до основного ступеню.

2 фраза «Напоминают мне оне» - плавно, поступово нисходить до VI ступеню, при загальному відхиленні музичної тканини в тональність соль мінор.

3 фраза є точним повторенням другої зі словами «Другую жизнь и берег дальний».

4 фраза унікальна своєю лаконічністю: усього лише за допомогою 4 нот, композитор повертається в основну тональність - сі бемоль мажор. Останні слова повторюються наче луна. У мелодії звучить висхідний хід на октаву, низхідний хід на квінту до тоніки.

Ритм. Мелодична лінія і партія фортепіано мають одноманітний рівний ритмічний малюнок. Розмір 6/8 та темп andantino додають спокою та плавності до загального настрою музики. Серед динамічних відтінків використовуються піано та піанісимо.

У романсі переважає основна тональність - сі бемоль мажор. З розвитком музичної тканини тональний план відхилюється до тональності VI ступені (у другій та третій фразах). Наприкінці куплету повертається основна мажорна тональність - сі бемоль мажор. Такі особливості тонального плану пов'язані зі змістом віршу. Там, де герой згадує минуле, з'являється відхилення до мінорної тональності.

Гармонія романсу проста. ТОП на початку романсу додає музиці народного колориту. В основному гармонія спирається на тонічний тризвук, тризвук VI ступеня, D7. Гармонічної тонкості надає хроматичний підголосок в другому голосі, гармонія зменшеного тризвука, що розв'язується безпосередньо в тоніку.

Дуже плавно відбуваються гармонічні і зміни в романсі. Наприклад, вся перша фраза романсу знаходиться в пануванні тонічного тризвуку. У другій та третій фразі лише два акорди - D7 до VI ступеню. Остання фраза спирається на К64 та тонічний тризвук.

Фактура романсу максимум спрощена та прозора. Має чотириголосний акордовий склад. Іноді мелодія дублюється верхнім голосом супроводу. Іноді партія фортепіано повторює інтонаційні звороти з партії голосу (тт. 4 та 5).

У романсі М.Глінки «Не пой, красавица, при мне», східний колорит передається зовсім не через особливості інтонаційного складу мелодії або гармонії, або акустичних «прянощів» В цьому романсі є разюче вірно знайдений акустичний ефект. Головним стилістичним «відкриттям» композитора є навмисна одноманітність гармонійного й мелодійного розвитку, що як би тяжіє до статики. У всякому разі, безсумнівно, що Глинці вдається тут створити майже зримий образ кавказької природи засобами, далекими від зовнішньої звукової екзотики.

жанровий глінка романс рахманінов

РОЗДІЛ II. Втілення образу сходу у романсі С.Рахманінова «Не пой, красавица, при мне»

2.1 Характеристика романсової спадщини С. Рахманінова

Романси С.Рахманінова за популярністю не поступаються його фортепіанними творами. Рахманіновим написано близько 80 романсів (враховуючи ті, що були написані в юнацькі роки та не опубліковані при житті композитора). Більшість із них складена на тексти російських поетів-ліриків другої половини XIX і початку XX століть, і всього лише більше десятка - на слова поетів першої половини XIX століття (О.Пушкіна, С.Кольцова, Т.Шевченка в російському перекладі й ін.).

Романс композитор трактував як галузь вираження переважно ліричних почуттів і настроїв. Епічні, жанрово-побутові, комедійні або характеристичні образи в нього майже не зустрічаються. У деяких романсах Рахманінова виявляється помітний зв'язок з народною піснею й міською побутовою музикою.

До жанру російської ліричної пісні («пісня-романс») Рахманінов звертається переважно в ранній період творчості, в 90-і роки. Він не прагне до відтворення всіх особливостей народного стилю (хоча й зберігає деякі з них) і вільно користується при цьому гармонічними й фактурними засобами професійної музики. При цьому жанр трактується переважно в драматичному плані. Прикладом може бути пісня-романс «Полюбила я на печаль свою» (на вірші Тараса Шевченка у перекладі А. Плещеєва).

Особливе місце у вокальній ліриці Рахманінова посідає геніальний «Вокаліз», написаний в 1915 році. Елементи народного пісенного стилю органічно вживляються тут у мелодику, відзначену яскравою індивідуальністю. Музика «Вокалізу» настільки виразна, настільки змістовна, що композитор відмовився від поетичного тексту. «Вокаліз» - своєрідна «пісня без слів».

Як продовження жанру «східної пісні», характерного для творчості російських композиторів першої половини XIX століття та композиторів «Могутньої купки», можна назвати романс «Не пой, красавица, при мне» (слова О.Пушкіна) - справжній шедевр вокальної лірики Рахманінова 90-х років.

Романс «В молчаньи ночи тайной» (слова А.Фета) - досить характерний зразок любовної лірики подібного роду.

Романси лірико-пейзажного характеру створюють одну з найважливіших за художньою цінністю складових вокальної лірики Рахманінова. Пейзажний елемент або зливається з основним психологічним змістом, або, навпроти, контрастує з ним. Деякі із цих вокальних творів витримані в прозорих, акварельних тонах, сповнені спокійним, споглядальним настроєм і відрізняються винятковою вишуканістю й поетичністю. Одним з перших таких романсів у творчості молодого Рахманінова був «Островок» на вірші англійського поета-романтика П.Шеллі в перекладі К.Бальмонта.

Найдосконаліші романси, пов'язані з образами природи, були створені композитором у зрілому періоді. Це - «Сирень», «Здесь хорошо», «У моего окна». Вони входять у цикл романсів op. 21, що з'явився майже одночасно із прелюдіями op. 23 і II концертом для фортепіано з оркестром. Їм притаманні глибина змісту, добірність та довершеність форм, багатство виразних засобів.

У романсах Рахманінова образи природи слугують не тільки для вираження тихих, споглядальних настроїв. Часом вони допомагають втілити бурхливі, жагучі почуття. Тоді народжуються романси віртуозного характеру, що відрізняються широтою форми, соковитістю й густотою фарб, блиском і складністю фортепіанної фактури. У такому стилі Рахманіновим написаний романс «Весенние воды» (слова Ф.Тютчева). Це музична картина російської весни, поема захоплених, радісних почуттів.

Образ ночі неодноразово виникає в романсах Рахманінова. У романсі «Отрівок из Мюссе» (переклад А.Апухтина) він пов'язується із станом гнітючої самотності. Гама виражених у романсі почуттів - це болісний сердечний біль і розпач, посилені мороком і тишею. Деяка напруженість, «надривність» музики в окремих епізодах романсу відбиває стильові риси циганського естрадного виконавського мистецтва, що добре знав Рахманінов. У трохи перебільшеній патетиці подібних романсів, як справедливо помітив Б.Асафьев, звучали надрив і крик, зрозумілі навколишньому середовищу, і цим своїм поривом, своїми прагненнями композитор інстинктивно відповідав наболілому почуттю.

Образ ночі виникає й у романсі «Ночь печальна» (слова І.Буніна), Втім, тема трагічної самітності одержала тут зовсім інше втілення. «Ночь печальна» - новий різновид російської елегії. Вона несхожа на світлі споглядальні елегії Глінки («Сомненье») або Римського-Корсакова («Редеет облаков…»). Елегійність поєднується тут зі згущено-похмурим настроєм, послідовне нагнітання трагічного колориту зі стриманістю, підкресленою нерухомістю.

Як ми бачимо, у вокальних творах Рахманінова широко представлена драматична тематика. Гірка свідомість щастя, що неповернути й, незважаючи ні на що, нестримне прагнення до нього, гнівний протест проти страждання й знедоленості - такі настрої й мотиви драматичних романсів Рахманінова. Більша частина їх зустрічається серед романсних циклів 90-x років (op. 21 й 26).

«Проходит все» (op. 26, слова Д.Ратгауза). Тема жалю про швидкоплинність життя вирішена тут композитором в драматичному плані: вона переростає в жагучий протест проти всього, що сковує й придушує світлі й прекрасні пориви людини. Цим романс Рахманінова рішуче відрізняється від песимістичного й безвладного за настроєм вірша Ратгауза.

Вокальний стиль композитора відрізняється довжиною, широтою й волею мелодійного подиху, сполученням плавної й пластичної кантилени із чуйною, завжди психологічно виправданою декламацією. Вокальний початок, спів панує в романсах Рахманінова, вокальна мелодія є для композитора основним засобом розкриття лірико-психологічного змісту й створення узагальнених музичних образів. У вокальній ліриці Рахманінова знаходять продовження принципи романсового стилю М.Глінки й П.Чайковського. Разом з тим у романсах Рахманінова є риси, що вказують на їхній стильовий зв'язок з лірикою композиторів «Могутньої купки» - найбільше М.Римського-Корсакова, частково М.Балакірєва й А.Бородіна. «Корсаковське» начало відчувається в загальному світло-елегійному тоні багатьох споглядальних романсів Рахманінова, у багатстві й соковитості їхнього гармонійного колориту.

Одна з істотних особливостей романсного стилю Рахманінова - виняткова роль і розмаїтість фортепіанного супроводу. Фортепіанну партію романсів Рахманінова неможливо назвати просто акомпанементом. Цікаво привести зауваження композитора із приводу романсу «Ночь печальна…». Рахманінов казав, що не йому (тобто співаку) потрібно співати, а акомпаніаторові на роялі. І дійсно, у цьому романсі, як й у багатьох інших, голос і рояль зливаються у вокально-інструментальному ансамблі-дуеті. У романсах Рахманінова зустрічаються зразки концертно-віртуозної, декоративної й пишної фортепіанної фактури, поряд із прозорим камерним викладом, що вимагає від піаніста виняткової звукової майстерності в передачі ритмічних і поліфонічних деталей музичної тканини, найтонших регістрових і гармонічних фарб.

Властиве Рахманінову почуття форми яскраво виявилося в рельєфній і напруженій динаміці його романсів. Вони відрізняються особливою драматичною гостротою, «вибуховістю» кульмінацій, у яких з надзвичайною силою розкривається внутрішня психологічна колізія, головна думка твору. Не менш типові для вокальної лірики композитора й так звані «тихі» кульмінації - з використанням на найніжнішому pianissimo високих звуків. Такі кульмінації, при всій зовнішній стриманості, мають величезну емоційну напруженість і справляють сильне художнє враження, обумовлене вираженням таємних думок і почуттів автора.

Вокальні твори Рахманінова (як і його сучасника М.Метнера) завершують історію російського класичного романсу дореволюційного періоду.

2.2 Жанрово-стилістичний аналіз романсу «Не пой, красавица, при мне» С. Рахманінова

Романс «Не пой, красавица…» написаний на початку 1893 року в період сильних сердечних страждань композитора. Відгомін їх - рахманіновське прочитання поетичного тексту, у якому дев'ятнадцятилітній композитор почув психологічну подвійність почуття, так співзвучного його власному стану. Спогади про нездійснене - елегійний мотив романсу. Ідучи від літературного першоджерела, композитор створює «маленьку музичну трагедію», що має певну драматургію. Якщо у М.Балакірева, К.Гедике, М.Глінки, Н. Римського-Корсакова на ці вірші Пушкіна романси рівно підходять до жіночого або ж чоловічого голосів - драматизм пушкінського віршу в них стертий, згладжений умовно-ліричною інтонацією. Тільки Рахманінов зумів передати в музиці драматичний злам між другою та третьою строфами, він вловив та передав цей подвійний полон поета.

Зберігаючи орієнталізм, він сполучає його з іншим стилістичним шаром, а головне використовує як засіб психологічної характеристики. У романсі представлено дві образні сфери - образ сходу у обличчі красуні-грузинки та героя, від імені якого йде оповідання. Пісня грузинки доручена інструменту, вокальна ж партія - це голос душі ліричного героя, в якому печальний наспів пробуджує жаль про життя інше, визиває жагуче відчуття.

С.Рахманінов дотримується тричастинної форми, як і О.Пушкін в своєму вірші. В цій формі крайні частини мають оповідальний, елегійний характер, а середина більш напружена, схвильована. Ключ до рахманіновського трактування - третя поетична строфа

Я призрак милый, роковой,

Тебя, увидев, забываю,

Но ты поёшь, и предо мной

Его я вновь воображаю.

Форма романсу проста тричастинна з контрастною серединою.

Вступ

1 частина

Середина

3 частина - реприза

епілог

8 т.

8 т.

7 + 11 т.

8 т.

8 т.

Ля мінор

Ля мінор -

до мажор

Ля мінор -

ре мінор -

ля мінор

Ля мінор

Ля мінор

Перша орієнтальна тема (у вступі) зображує красуню грузинку. В музичній тканині звучить монотонно повторюваний у басовому голосі звук ля - це й звучання якогось ударного східного інструмента, і остінато, що створює особливе відчуття, що навіює спогади. Примхливий візерунок мелодії орієнтальний, але повторюваний увесь час секундовий мотив викликає почуття ніжного суму. Хроматичне сповзання середніх голосів з барвистою зміною гармоній на кожну сильну та відносно сильну долю додає музиці східного колориту. Гармонія є такою барвистою, завдяки використанню композитором барв акордів основних та побічних ступенів, септакордів домінантової групи, мажорної субдомінанти, тонічного септакорду, зменшених акордів -VII43 з квартою (рахмініновського акорду).

Також композитор широко вживає альтерацію звуків акордів.

I частина. Починається мелодія з призиву героя не співати, в основі якого лежить типовий романсовий рух в гору до VII ступеню. Починаючись з вершини джерела, експресивно, напружено, у високій теситурі, з кожним новим мотивом рух спрямовується донизу, фрази стають більш м'якішими, динаміка тихішою. Експресія вокальної фрази підкреслена акордами-арпеджиато на гармонії I та VI ступеней.

У другій фразі на словах «Напоминают мне» у вокальній партії дублюється тема вступу у тональності однойменного до мажору. Для мелодії характерною є затримка на першій ноті, а потім оспівування її.. У гармонії звучать більш нестійкі співзвуччя гармонічного ладу, посилюючи напруженість, а саме DD2, змVII7, II2 гармонічний. Поступово звучання мелодії затихає, фрази стають біль м'якими, плавнішими, заокругленими.

Середина. Жагучий, імпульсивний характер другої східної теми з її крутим падінням у діапазоні двох октав, пекучою експресивністю интерваліки (збільшені секунди, зменшені терції, секундові затримки), нервовістю синкопованого ритму малює образ звабливої східної красуні, одночасно втілюючи стан раптово розпачу героя. Всі ці засоби музичної виразності посилюються звучанням напруженої гармонії на фоні D9, ДОП, що довго не отримує розв'язання у тоніку.

Тут, у другій строфі виникає драматичний діалог. Східна пісня, становлячись страсною, поривчастою народжує і збуджену вокальну мелодику декламаційного плану.

У третій строфі орієнталізм зникає. Звучання секундових мотивів у фортепіанній партії, розмашисті висхідні квінтові стрибки у вокальній, спрямованість до самого найвищого звука ля другої октави і одночасно до гостро повторюваного акорду (DD7) у фортепіанній партії, гучна динаміка на ff - все це виділяє драматичну вершину, кульмінацію.

Реприза. У останній четвертій строфі панує м'яка прониклива російська елегійність. Це справжня реприза, у якій об'єдналися всі сфери романсу - обидва східних наспіви, що утратили свою специфічність звучать, немов у димці та вокальна мелодія першої частини, що продовжена ніжною фразою. Вона ніби парить над фортепіанною звучністю.

Проаналізувавши засоби музичної виразності, ми виявили основні, що відіграють головну роль у створенні образу романсу.

Мелодико-ритмічні особливості романсу. Контури мелодії обумовлені виразністю декламації вірша. Мелодія романсу є поєднанням пластичності малюнка з напруженою експресією. Для мелодичної лінії характерні вільні емоційні висловлювання, фрази вільної побудови, стрибки мелодії поряд з повторюваністю на одному звуці, що йде від декламаційної природи мелодії.

Ритм мелодичного малюнку примхливий, нерівномірний з часто змінним ритмічним малюнком. Для нього характерні синкопи, пунктирний ритм, міжтактові синкопи. Від ритму літературного першоджерела С.Рахманінов залишає затактовий ямбічний мотив - всі фрази романсу починаються з затакту і тяжіють до сильної долі.

Ладово-гармонічні особливості. Для передачі образу ліричного героя та його почуттів, навіяних піснею композитор використовує мінорні барви. Для змалювання красоти барв сходу С.Рахманіновим вживаються акорди та септакорди побічних ступенів, мажорна субдомінанта, тонічний септакорд, VII43 з квартою (рахмініновський акорд).

Для передачі загостреності та напруженості характеру у звучанні романсу вживаються D9, VII7, що довго не отримують розв'язання. Особливої барви гармонії романсу додає «рахманіновська гармонія» - VII43 з квартою.

Композитор написав романс «Не пой красавица при мне» в тональності, характерній для жанру елегії - ля мінор. В першій частини, з'являється паралельний мажор (до мажор) на словах «Напоминают мне». Мабуть це просвітлення колориту пов'язане з гарними спогадами героя про інше, минуле життя. У середині тональний розвиток знаходиться в пануванні мінорних тональностей - ля мінора, ре мінору. Основна мінорна тональність панує і в репризі.

Не можна не зауважити про роль фактури у цій вокальній мініатюрі. Завдяки особливостям такої піаністично різноманітної та складної фортепіанної фактури, даний романс перетворюється у відкрите яскраве висловлювання.

2.3 Порівняльний аналіз засобів музичної виразності у романсі «Не пой, красавица, при мне» М. Глінки та С. Рахманінова

Порівнявши романси М.Глінки та С.Рахманінова написані на вірші О.Пушкіна, можна зробити такі висновки. Композитори по-різному підійшли до трактування першоджерела - віршу «Не пой, красавица…» О.Пушкіна. М.Глінка створив образ грузинської пісні, що має ліричний характер. Взявши всього дві строфи, композитор змалював героя, що під гру красуні-грузинки пригадує іншу дівчину, милу його серцю. Для змалювання такого образу композитор обрав такі засоби виразності. По-перше Глінка зберіг простоту народного наспіву. В гармонії використано прості гармонії тонічної, субдомінантової та домінантової сфери. Фактура романсу прозора. Композитор використав просту пісенну форму - куплетну. Таким чином змалювання образу сходу М.Глінкою відбувається через передачу композитором навмисної одноманітності, гармонійного й мелодійного розвитку, що як би тяжіє до статики.

Зовсім по-іншому трактує образ віршу С.Рахманінов у своїй вокальній мініатюрі «Не пой, красавица, при мне». С.Брянцева називає цей романс «маленькою музичною трагедією».

У романсі представлено дві образні сфери - образ сходу у обличчі красуні-грузинки та героя, від імені якого йде оповідання. І процесі музичного розвитку романсу ці дві сфери протиставляються, взаємодіють одна на одну, переплітаючись у репризі. Для змалювання такого образу, С.Рахманінов використав такі засоби музичної виразності. По перше, образ сходу має орієнтальне забарвлення. Це і примхливий візерунок мелодії, і звучання звуку ля у басовому реєстрі, що змальовує якийсь східний інструмент і барвиста гармонія. Вокальна партія, що належить образу героя, має експресивний, збуджений характер. Для неї характерна декламаційність, примхливий ритм. Складна фортепіанна фактура з поєднанням гармонічних барв, що загострюють звучання, додають напруженості виразності висловів нашого героя. Також С.Рахманіновим вибрана мінорна тональність, Глинкою мажорна. На відміну від Глінки Рахманінов використовую більш складну форму - просту тричастинну з контрастною серединою.

Жанр «східної пісні» Рахманінов змальовую через орієнтальний пласт, в якому використовує найбільш характерні особливості пісень народів Кавказу. Засоби музичної виразності використані композиторами у романсах ми звели у таблицю, де наочно представлені відмінності характерів романсів та засобів музичної виразності, обраних композиторами для передачі образів даних романсів.

М.Глінка «Не пой, красавица, при мне»

С.Рахманінов «Не пой, красавица…»

Образ

Ліричний

Драматичний

Форма

Куплетна

Проста тричастинна з контрастною серединою

Лад

Мажор

Мінор

Мелодія

Проста, наспівна

Декламаційна, експресивна

Фактура

Спрощена, прозора

Концертна, складна

Гармонія

Проста

Складна, насичена акордами побічних ступенів, септакордами, нонакордами.

Ритм

Одноманітний, простий

Примхливий

2.4 Методичні рекомендації що до використання матеріалів курсової роботи

Тема «Вокальне мистецтво», романс як жанр, творчість С.Рахманінова, як композитора-романтика та М.Глінки, як представника класичного напрямку пропонується до розгляду у програмі за предметом «Музика», «Світова художня культура» у різних класах. Музичний матеріал, задіяний у курсовій роботі можна використати на уроках «СХК» та «Музика».

Тема 3 дев'ятого класу називається так: «Жанрова палітра музичного мистецтва». Серед музичних жанрів та форм, з якими за програмою «Художньої культури» ознайомлюються діти є жанр романсу. Оскільки романс М.Глінки є цікавим прикладом втілення високої поетики почуттів, а романс С.Рахманінова - втіленням драматичних почуттів, в процесі вивчення жанру романсу можна ознайомитися з цими прикладами.

За програмою предмету «Музика» за редакцією Б.Фільц діти у 6 класі знайомляться з темою «Образи вокальної музики». Можна ознайомитись і з романсами «Не пой, красавица, при мне», як прикладами втілення ліричних та драматичних образів.

При вивченні даних романсів цікавим завданням буде порівняння учнями образів романсів, написаних на один літературний текст, та виявлення засобів виразності у таблиці, яку треба заповнити при прослуховуванні.

М.Глінка «Не пой, красавица, при мне»

С.Рахманінов «Не пой, красавица…»

Образ

Ліричний

Драматичний

Лад

Мажор

Мінор

Мелодія

Проста, наспівна

Декламаційна, експресивна

Гармонія

Спрощена, прозора

Концертна, складна

Ритм

Одноманітний, простий

Примхливий

Зі свого боку пропонуємо зробити урок, направлений на міжпредметні зв'язки з предметом «Зарубіжна література» під назвою «Пушкін і музична культура», де можна ознайомитись з романсами М.Глінки та С.Рахманінова, написаними на вірші О.Пушкіна.

Як позакласний захід модна провести вечір романсів від назвою «Пушкін та його любовна лірика», де прозвучать романси різних часів на вірші геніального поета. Сюди ж можна включити і романси, розглянуті у курсовій роботі.

ВИСНОВКИ

Творчість О. Пушкіна тісно пов'язана з музичною культурою. До віршів Пушкіна звертались як композитори-сучасники поета, так і композитори наступних поколінь. Одним із найулюбленіших став вірш на тему сходу «Не пой, красавица, при мне», який надихнув багато композиторів. Це і М.Глінка, і М.Балакірєв, і Н.Римський-Корсаков, і С.Рахманінов.

У 1828 році Глінка написав свій перший «східний» романс «Не пой, красавица, при мне» на текст Пушкіна, що став одним з перших втілень теми сходу в російській музиці.

У романсі М.Глінки «Не пой, красавица, при мне», східний колорит передається не за допомогою особливості інтонаційного складу мелодії та гармонії, або акустичних «прянощів» У цьому романсі основним є вірно знайдений акустичний ефект. Головним стилістичним «відкриттям» композитора є навмисна одноманітність гармонійного й мелодійного розвитку, що немов би тяжіє до статики. Глинка створив майже видимий образ кавказької природи засобами, далекими від зовнішньої звукової екзотики.

Ідучи від літературного першоджерела, Рахманінов створює «маленьку музичну трагедію», що має певну драматургію. Якщо у М. Балакірєва, К.Гедике, М.Глінки, Н. Римського-Корсакова на ці вірші Пушкіна романси рівно підходять до жіночого або ж чоловічого голосів - драматизм пушкінського віршу в них стертий, згладжений умовно-ліричною інтонацією. Тільки Рахманінов зумів передати в музиці драматичний злам між другою та третьою строфами, він вловив та передав цей подвійний полон поета, його кохання без відповіді.

Для змалювання такого драматичного образу С.Рахманінов використав такі засоби музичної виразності. По перше, образ сходу має орієнтальне забарвлення. Це і примхливий візерунок мелодії, і звучання звуку ля у басовому регістрі, що змальовує якийсь східний інструмент і барвиста гармонія. Вокальна партія, що зображує образ героя, має експресивний, збуджений характер. Для неї характерна декламаційність, примхливий ритм. Складна фортепіанна фактура з поєднанням гармонічних барв, що загострюють звучання, додають напруженості виразності висловів герою.

Також С.Рахманіновим вибрана мінорна тональність на відміну від М.Глінки.

Жанр «східної пісні» Рахманінов змальовує через орієнтальний пласт, в якому використовує найбільш характерні особливості пісень народів Кавказу. Зберігаючи орієнталізм, композитор сполучає його з іншим стилістичним шаром, а також використовує як засіб психологічної характеристики.

Результати нашої роботи можна використати в курсах «Музика» та «Світова художня культура». Матеріали роботи стануть в нагоді при вивченні жанру романсу, романтизму, як напрямку мистецтва.

Нами запропоновано не тільки включення результатів роботи в програму «Музика» та «СХК», але й додаткові заходи, що сприяють міжпредметним зв'язкам, організації позакласної роботи учнів.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Асафьев Б. С. В. Рахманинов // Воспоминания о Рахманинове. Т. 2. - М.: Музыка, 1974. - 544 с.

2. Брянцева В.Н. С.В. Рахманинов (1873 - 1943). - М.: «Сов. композитор». - 1976. - 645 с.

3. Васина-Гроссман В.А. Музыка и поэтическое слово, ч. 1. М.: «Музыка», - 1972.

4. Келдыш Ю. История русской музыки. - Ч.2. - Л.: Государственное музыкальное издательство, 1947. - 390 с.

5. Коловский О.П. Анализ вокальных произведений: Учеб. пособие. - Л.: Музыка, 1988. - 352 с.

6. Левашёва О. Е. М. И. Глинка. - Т.1-2. -- М., 1988.

7. Мазель Л. Строение музыкальных произведений: Учеб. пособие - 3-е изд. М.: Музыка, 1986. - 528 с.

8. Овчинникова М.А. Творцы русского романса. - М.: Музыка, - 1988. - 160 с.

9. Соболева Г. Русский романс. - М.: Знание, 1980. - 112 с.

10. Сохор А.Н. Лирика Пушкина в творчестве советских композторов // http://feb-web.ru/feb/pushkin/serial/is5/is5-234-.htm

11. Способин М. Музыкальная форма. - М. : «Музыка», 1967. - 400 с.

Додаток

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Жанрові особливості романсової спадщини Глінки. Характеристика засобів виразності романсу "Не пой, красавица, при мне". Характеристика романсової спадщини Рахманінова. Порівняльний аналіз засобів музичної виразності у романсі М. Глінки, С. Рахманінова.

    курсовая работа [1,1 M], добавлен 25.11.2011

  • Загальна характеристика сонат Бетховена. Музичний синтаксис, форма, експозиція, реприза творів. Мелодія лінія зв’язуючої партії. Аналіз засобів музичної виразності. Лад, тональність, гармонія, взаємодія стійкості з нестійкістю, метро-ритм, фактура.

    курсовая работа [41,4 K], добавлен 18.05.2014

  • Музично-педагогічні умови і шляхи розвитку ладового почуття школярів на уроках музики у загальноосвітній школі. Категорія ладу у системі засобів музичної виразності. Застосовування елементів "стовбиці" Б. Тричкова. Використання релятивної сольмізації.

    курсовая работа [1,0 M], добавлен 12.02.2016

  • Осуществление реформы и создание русской балетной классики. Истоки балетов Чайковского. Краткая характеристика и специфика структуры, композиция и популярность некоторых произведений мастера: "Лебединое озеро", "Спящая красавица", а также "Щелкунчик".

    курсовая работа [32,3 K], добавлен 07.12.2011

  • Аналіз хорового концерту М. Березовського, інтерпретація біблійного тексту композитором. Аналіз засобів виразності, які акцентують змістовні моменти твору. Виявлення особливостей хорового письма Березовського для встановлення закономірностей його стилю.

    статья [899,7 K], добавлен 24.04.2018

  • Жизненный путь Петра Ильича Чайковского. Вклад композитора в мировую музыкальную культуру. Программная симфоническая музыка, балеты "Лебединое озеро", "Спящая красавица", "Щелкунчик". Музыкальность стиха А. Толстого. Известные исполнители романсов.

    творческая работа [18,3 M], добавлен 16.04.2015

  • Основні біографічні дані з життя та творчості відомого російського композитора Сергія Рахманінова, етапи його особистісного та творчого становлення. Аналіз видатних творів митця, їх характерні властивості та особливості, суб'єктивна оцінка з боку автора.

    реферат [21,0 K], добавлен 02.11.2009

  • Вивчення біографії та творчості композитора Миколи Дмитровича Леонтовича. Художньо-ціннісний критерій музичного твору. Аналіз-інтерпретація літературного твору та його художнього образу. Характеристика особливостей виконання хорового твору "Льодолом".

    реферат [31,1 K], добавлен 02.06.2014

  • Творчість М.Д. Леонтовича у контексті розвитку української музичної культури. Обробки українських народних пісень. Загальна характеристика хорового твору "Ой лугами-берегами". Структура музичної форми твору. Аналіз інтонаційно-тематичного матеріалу.

    дипломная работа [48,8 K], добавлен 04.11.2015

  • Проблеми розвитку музичної культури та музичної діяльності. Історія формування музично-історичної освіти. Життя і творчі здобутки Б.В. Асаф’єва. Поняття інтонування як важлива складова музичної педагогічної концепції. Сутність поняття музичної форми.

    дипломная работа [55,9 K], добавлен 25.12.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.