Видатний майстер хорового мистецтва професор К.К. Пігров

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У фаховій підготовці педагогів-музикантів повинна особлива увага приділятись вивченню творчості видатних діячів культури і мистецтва , зокрема, українських диригентів-хормейстерів. Керівник хору повинен мати широку музичну ерудицію, знання щодо принципів і методики викладення різних хорових шкіл і видатних диригентів-хормейстерів, адже він є інтерпритатором музики, тлумачем художнього твору, трансформатором знань майбутньому поколінню. Педагог-музикант повинен знати і наслідувати кращі зразки багатовікового досвіду диригентів-хормейстерів, їх принципи виконавства і методик навчання і виховання.

Хорова музика має стати складовою музичної культури педагогів-музикантів. Спілкування з нею вдосконалює фахову підготовку вчителів музики, допомагає адаптуватись в новому середовищі й осягти нові реалії суспільного життя. Соціальна значущість такого контакту визначається художньою глибиною музичних образів, якістю відображення в них духовного досвіду людини, здатної усвідомлювати трансформаційні процеси дійсності. Формування інтересу до хорової музики є важливою психолого-педагогічною умовою, що стимулює розвиток духовного світу педагогів-музикантів, розширює їхній естетичний світогляд та реалізує музично-творчій потенціал, піднімаючи його на сучасний рівень професійної майстерності. Розвиток хорової музики і хорового виконавства не можливо уявити без творчого осмислення художнього досвіду видатних митців минулого.

Великим надбанням української музичної школи стала одеська диригентсько-хорова школа, засновником якої є видатний майстер хорового мистецтва професор К.К.Пігров. Вивченням творчої діяльності К.К.Пігрова- видатного майстра хорового мистецтва є дуже важливим у диригентсько-хоровій освіті майбутніх педагогів-музикантів. Оскільки він не тільки видатний хормейстер як виконавець, а й перш за все, педагог, який залишив і передав свої знання учням та написав науково-педагогічні праці.

Творче життя Пігрова-класичний взірець виховання власним прикладом. Його музична культура, енциклопедичні знання, тонкий художній смак, невичерпна працелюбність - ті риси, які характеризують постать цього самобутнього майстра.

У К.К.Пігрова є чимало послідовників -- А.Авдієвський, М. Гринишин, П.Горохов, С.Дущенко, А.Захаров, В.Іконник, С. Крижанівський, Г.Ліознов, А.Мархлевський, П.Окружко, А.Серебрі, В. Толканьов, В.Шип , які продовжують традиції К.К.Пігрова.

Спираючись на кращі традиції відомих хорових шкіл, видатний педагог приділяв увагу пошукам нових шляхів розвитку цього виду мистецтва , вихованню музикантів-професіоналів , яким була присвячена його книга “Керування хором”. Дослідження К.К.Пігрова у виконавській діяльності - це допомога майбутнім диригентам-хормейстерам у практичній роботі з хором.

Вивченням творчості К.К.Пігрова займалися такі науковці в галузі мистецтвознавства як Л.Бутенко , А. Мартинюк , Б. Лехницький , А.Серебрі.

Мистецтвознавець Бутенко Л. досліджує виконавську діяльність К.К. Пігрова, а саме питання, що пов'язанні з репетиційною роботою хормейстера в оперному хорі. Бутенко Л. підкреслює , що методологічні принципи школи К.К.Пігрова уневерсальні для усіх хорових жанрів.

Мартинюк А. у своїх роботах розглядає педагогічні аспекти творчості К.К.Пігрова, вона вважає що, педагогічна система К.К.Пігрова синтезувала кращі традиції російської і української шкіл.

Лехницький Б. у своїх статтях говорить, що у процесі виховання диригентів-хормейстерів нарівні з глибоким засвоєнням хорової справи К.К.Пігров приділяв велику увагу розвитку голосів, вокальної техніки студентів.

Серебрі А. досліджує пігровський метод виховання хормейстерів, котрий заключається, насамперед, у комплексному підході до підготовки спеціалістів.

Мета нашої роботи - дослідити творчу дічльність К.К.Пігрова, його педагогічну спадщину , основні принципи роботи, що мають значний вплив на фахову підготовку спеціалістів ( магістрів) .

Розділ 1: Теоретичні основи дослідження творчості К.К.Пігрова

1.1 К.К.Пігров як представник Одеської хорової школи.

Традиції одеської хорової школи, закладені діяльністю К.К.Пігрова і його послідовників, базувалися на виконанні нарадної , духовної і традиційної класичної музики. Виконання творів Віденських класиків- Й.Гайдена, В. Моцарта, складали кульмінаційні моменти роботи хормейстерів ; у 1950-і роки велике місце в хоровому репертуарі колективу Одеської консерваторії займали твори романтиків , у тому числі С.Танєєва, А.Аренского, А.Гречанінова, одеських композиторів К. Данкевича, Т. Малюковой - Сидоренко. Для останніх хор Пігрова став « творчою лабораторією» . Особливе місце в становленні Одеської державної консерваторії зайняло виконання творів видатного українського майстра М.Леонтовича, якого по праву називають « українським Бахом». Також звучали пісенні добутки Г.Майбороди , І.Дунаєвського , а також хорові твори Л.Ревуцкого , А.Штогаренко. У виді виняткового випадку “наближення до модерну ” вводилися в репертуар опуси А.Флярковського, П.Хіндеміта. Вперше «репертуарні експерименти » здійснилися з хором заочного відділення . Зазвучала музика В.Гавриліна, В.Калістратова, тобто представників « нової фольклорної хвилі », безумовно, приділялася увага родоначальникам цього напрямку Б.Лятошинському, Г.Свіридову. У репертуарі зайняли почесне місце імена представників « нової української музики» Л.Дичко, Яковчука.

Творчі позиції даної хорової школи значною мірою визначила тісна співпраця з композиторами-випускниками одеської консерваторії. Кращі твори К.Данькевича , С.Орфеєва , Т.Сидоренко , Д. Загрецького, В.Іконніка, Ю.Владимирова, А.Красотова,М.Успенського, А.Ровенко отримували у хорі високо - майстернє втілення. Тісний взаємозв'язок одеської диригентсько-хорової і композиторської шкіл позитивно позначився на активізації композиторської творчості в галузі хорової музики. Відзначимо також, що інтерпретація в студентському колективі хорових творів, які ще не малі сталих виконавських традицій, аналіз процесу звукового втілення художніх образів визначним художником К.К.Пігровим та його талановитими учнями-диригентами хору (В.Шип, В.Луговенко); взаємний обмін думками між художнім керівництвом хору та авторами, наслідком якої були певні корективи в музиці і виконанні; творча праця композиторів, як диригентів хору (Д.Загрецький, В.Іконник, К.Данькевич) сприяли формуванню виконавського стилю хору, удосконаленню його вокально-хорової техніки, становленню музичного мислення та духовному збагаченню молодих митців.

Вагомі здобутки одеської диригентсько-хорової школи пов язанні з тим, що в особистості К.Пігрова поєднувались якості натхненного диригента-виконавця, тонкого і глибокого індивідуального інтерпретатора , чудового едагога, видатного теоретика хорового мистецтва.

Найвищого мистецького рівня і світового визнання досяг організованний ним студентський хор Одеської консерваторії. Про плідність творчіх пошуків професора К.К.Пігрова засвідчує високий мистецький рівень цього хору. Виконавський стиль відзначили такі якості як чудове вокальне звучання , високий ступінь володіння вокальною технікою , багатство вокальних барв з переважанням світлого забарвлення , дзвінкість та політність звуку, які збереглися навіть тоді , коли хор виступав разом з симфонічним оркестром; відмінний стрій; бездоганний ансамбель; виразна дикція; широка палітра динамічних засобів ; широке коло різноманітних художніх відтінків, особливо в хоровій поліфонії; глибоке втілення авторського задуму.

Професор К. Птиця у своєму нарисі про життя і творчу діяльність Костянтина Костянтиновича Пігрова відзначав,що: «... хор викликав одностайне, незрівнянне захоплення слухачів і всього складу жюрі . Врода і стрункість співу, зворушлива задушевність та виразність виконання підкорили всі серця. Цим колективом був лауреат Всесоюзного конкурсу хор студентів Одеси. Художнім керівником цього чудового колективу, що приніс чергову славну перемогу хоровому мистецтву, був заслужений діяч мистецтв, професор Костянтин Костянтинович Пігров.»

Велике значення в педагогічному репертуарі хору здобуває спадщина українських композиторів. Концертна діяльність хору консерваторії під керівництвом К.К.Пігрова почалась з виконання «Вечорниць» П.Нищінського. У репертуарі студентів були твори професора Н.Вилинського, пізніше К.Данькевича. Плідну роль у створенні багатонаціонального репертуару зіграла творча робота С.Орфеєва, особлива робота С.Орфеева у хоровому жанрі, це проявився його талант обробки народних пісень для хору без супроводу, безпосередньо призначених для виконання хором консерваторії під керуванням К. Пігрова. Тонкий смак , висока майстерність зробили ці обробки справді художніми творами.

Музикознавець В. Довженко підкреслював , що “ хор виконував один з найкращих , найскладніших творів світової класичної музики - ораторію Й. Гайдна "Пори року", який має понад сорок музичних номерів - сольні пісні, арії та речитативи, вокальні дуети, терцети і велика кількість хорових епізодів, у котрих провідне місце належить поліфонії. Студентський хоровий колектив виконував ораторію на високому професійному рівні. Чітка і виразна дикція співаків доносить до слухача кожне слово і примушує уважно стежити за драматургічним розгортанням дії. Різноманітна, широка гама відтінків - від ледве чутного піанісімо до монолітного, компактного і могутнього звучания. Хор, ніби вправний соліст віртуоз, вільно опанував вокальну техніку і блискуче виконуе найскладніші вокалізи. Особливо вражае майстерність К. Пігрова у відшукуванні різноманітних тембрів і барв звучання кожної парті ”.

Хор, створений Пігровим, це не окремий конкретний колектив, а плеяда вихованих ним учнів, єдине ціле, що складаеться не лише з голосів і відшліфованих звуків, а з однодумців, особистостей, яких він виховував, віддаючи кожному часточку своеї душі, основним фактором, який впливав на студентів хормейстерів , був особистий приклад вчителя. Костянтин Костянтинович став для всіх зразком величезної вимогливості до себе, святого почуття відповідальності за справу, пунктуальності і точності, ввічливості і тактовності, чуйності і чутливості ". [4 с.11 ]

У роботі з церковними хорами диригент намагався піднести професійну культуру співаків, виконуючи високохудожні музичні твори Н. Римського-Корсакова, П.Чайковського, А.Іполитова- Іванова, С. Рахманінова, Кастальського. Так, у Ростові-на-Дону він об єднав два хори і організовував загальнодоступні концерти, до програми яких увійшли народні українські і російські пісні, твори Римського-Корсакого, навіть Пролог до опери Глінки «Руслан і Людмила».

К.К.Пігров був засновником молдавської капелі « Дойна » (1930 р.) , з якою він працював майже 10 років. Завдяки Констянтину Констянтиновичу в «Дойні» склався національний репертуар , якого до Радянської влади в Молдавії взагалі не існувало. За короткий термін капела стала одним з кращіх професіональних хорів нашої країни.

Необхідно відмітити ,що у К.К.Пігрова є чимало послідовників -- А. Авдієвський, М. Гринишин, П. Горохов, С. Дущенко, А. Захаров, В. Іконник. С. Крижанівський, Г. Ліознов, А.Мархлевський, П.Окружко, А. Серебрі, В. Толканьов, В. Шип. Через навчальний хор К.К Пігров передавав студентам усі необхідні теоретичні і практичні знання, виховував їх на зразках високої музичної культури, запалював кожного іскрою невгасимого творчого вогню. Зберігаючи власну індивідуальність, майбутні хормейстери успішно продовжують виконавські і педагогічні традиції школи К.К. Пігрова ,а саме : знання основ хорового виконавства, прекрасного володіння методикою роботи з колективом, величезна любов до мистецтва.

Студентські хори Одеської консерваторії та Київського іституту культури, якими керують учні К.К.Пігрова В. Шип, Г. Ліознов та А. Мархлевський, -- не лише «база» для виховання майбутніх спеціалістів, вони ведуть активну концертно-виконавську діяльністъ.

1.2 Педагогічна спадщина диригента-хормейстера К.К.Пігрова

диригент хормейстер пігров хоровий

Педагогічна система К.К.Пігрова, яка синтезувала кращі традиції російської й української хорових шкіл, знайшла теоретичне обгрунтування в його науково-методичних працях. Вже в першій праці "Організація хорового співу в робітничому клубі" (1933 р., Харків) К.К.Пігров розкриває основні принципи диригентсько-хорової педагогіки, поглиблює поняття хорового ансамблю, висловлює думку про зв'язок процесу інтонування з усвідомленням ладових закономірностей музики, підкреслює виключне значення ладу в хоровому виконавстві. Зважаючи на те , що перша ґрунтовна праця з хорознавства П.Г.Чеснокова "Хор і керування ним" була опублікована в 1940 р., маємо підстави констатувати новаторський характер окремих теоретичних положень К.К.Пігрова.

Багатолітній виконавський та педагогічний досвід К.К.Пігрова, аналітичний підхід до звучання хору знайшли відображення в праці "Керування хором". Поєднуючі риси наукового дослідження та навчально-методичного посібника, дана праця віддзеркалює авторське бачення моделі хорового колективу, містить поглиблений теоретичний аналіз основних елементів вокально-хорової техніки, розглядає проблеми формування диригента та його роботу над хоровими творами в передрепетиційний період, всебічно висвітлює різноманітні аспекти репетиційного процесу.

Центральною метаідеєю книги є проблема диригентського втілення хорового твору, оскільки саме виконавська інтепретація найбільш повно виявляє суть диригентської діяльності і є тією системою, що об'єднує велику кількість складових елементів.

К.К.Пігров здійснює систематизацію різноманітних завдань, які постають перед диригентом у роботі над репертуаром, беручи за основу їх найбільшого поділу на групи наявність технічної і художньої сторін у кожному творі. У виконавській практиці К.К.Пігрова, як і інших майстрів хорового мистецтва, такий поділ не завжди досить чітко простежується, що засвідчує цілісність репетиційного процесу й умовний характер подібного розмежування. Однак думка, яку неодноразово висловлює К.К.Пігров, полягає в тому, що тільки за умови оволодіння вокально-хоровою технологією можлива повноцінна виконавська інтерпретація твору. Розвиваючи цю думку, він стверджував, що робота над подоланням різноманітних технічних проблем у хоровому виконавстві стає підґрунтям для формування музичного професіоналізму та диригентської майстерності. Така загальна концепція праці визначила її структуру і зміст.

Предметом детального розгляду автора стали основні елементи хорового звучання, до яких К.К.Пігров відносить стрій, ансамбль і метро-ритм. Вважаючи стрій першоосновою, наріжним каменем мистецтва хорового співу, К.К.Пігров дає поглиблений аналіз всіх інтервалів і акордів з точки зору мелодійного і гармонічного ладу. Дотримуючись класифікації інтервалів щодо їх інтонування, викладеної П.Г.Чесноковим, К.К.Пігров розвиває теорію хорового співу, поєднуючи процес інтонування з усвідомленням таких чинників як ладові закономірності музики, гармонічна мова твору, функціональне значення інтервалів та акордів. Найбільш детально К.К.Пігров висвітлює питання інтонування великих і малих секунд, оскільки вірне відтворення саме цього інтервалу є, на думку К.К.Пігрова, ключем до оволодіння хоровим строєм.

Значною глибиною відзначається також дослідження К.К.Пігровим проблем хорового ансамблю. Важливими передумовами досягнення ансамблю є, на його думку, кількісне і якісне співвідношення між складами хорових партій, інтонаційна злагодженість звучання, врівноваженність співацьких голосів за силою і тембром, дотримання всім складом хору єдиних вокальних принципів. Спираючись на основні положення теоретичного музикознавства щодо функціонального значення окремих звуків в акорді, К.К.Пігров детально обстежує природу і суть такого складного явища як гармонічний ансамбль.

У системі поглядів К.К.Пігрова велике значення надається виявленню метроритмічної структури твору, принципам відтворення різноманітних ритмічних малюнків будь-якої складності.

Розробляючи концептуальні засади диригентсько-хорової освіти, К.К.Пігров виключного значення надавав організації на факультеті високопрофесійного студентського хору. Розглядаючи хоровий клас як основну творчу лабораторію виховання диригентів хору, К.К.Пігров прагнув створити досконалий навчальний хор, досягти високого мистецького рівня співу, оскільки тільки за таких умов можна оволодіти важкоосяжною таємницею втілення краси й виразності в хоровому співі.

Неодмінною умовою навчання в хоровому класі є, на думку К.К.Пігрова, тісний зв'язок з дисциплінами музично-теоретичного та диригентського циклів (сольфеджіо, гармонія, поліфонія, хорознавство, диригування). Цей зв'язок має простежуватися в звучанні хорового колективу. До важливих компонентів цього методу належати, зокрема, уміння, співаючи мелодію, вільно орієнтуватися щодо ладу, координувати інтонацію в співзвуччях, точно відчувати метро-ритмічну основу, ансамбль, викликати в співаків свідоме ставлення до художнього процесу. Різноманітні джерела вказують на те, що розроблена К.К.Пігровим система виховання хорових диригентів-хормейстерів базувалася на глибокому вивченні теоретичних дисциплін, їх спрямуванні до виконавських проблемі За спогадами сучасників чудовому виконанню "Реквієму" Моцарта (1947 р.) передувала тривала робота всього колективу, на прикладі номерів з цього твору будувалися лекції музично-теоретичних дисциплін, основу розспівування складали фрагменти поліфонічних частин. За словами К.К.Пігрова, студент тільки тоді відчуває собі справжнім творцем художнього образу, коли вкладає у виконання свої думки і працю.

Нарізним каменем педагогіки К.К.Пігрова була установка на свідомість вибудовування творчого актку.Це обумовлено було всією системою , що засвоєнна їм у регентських класах при Придворно-співацькій капелі. Саме практика церковних хорових колективів, що припускає сполучення вмінь працювати з любительскы співаючими учасниками і високопрофесійними хоровиками , підказувала педагогічно точні рішення підготовки диригентів-хормейстерів. Звідси рівна увага до технічної грамотності, теоретичної підготовленості фахівців і до широти загального музичного знань.

К.К. Пігрова-педагога відрізняла висока культура викладу виконавських вимог : точність формулювань і «показів», глибоке проникнення до суті образа , що розучується, стилістична і жанрова розноманість музики, охоплюваної репертуаром хору. Він привчав до «шліфування», до прагнення удосконалити виконання.К.К.Пігров придиляв особливу увагу кожній деталі у розучуванні партій, а також мала місце установка на звучання Цілого музичного твору, що визначила його стиль роботи у хормейстерській діяльності.

Особливе місце у виконавській діяльності К.К.Пігрова знайшла робота з хором у загальноосвітній школі , яка впливає на эстетичне виховання дітей, розвиток їх емоційно-чуттєвої сфери. К.К.Пігров підкреслював, що саме в народі , серед простих людей живе любов до хорового мистецтва. [9.с.220] .К.К.Пігров високо цінував видатного російського педагога К.Д.Ушинського, який вважвав що « хрове мистецтво стане надбанням народу , коли заспіває школа». Тому Костянтин Костянтинович з особливою увагою відносився до педагогічної практики студентів хормейстерського відділення консерваторії в загальноосвітній школі. З його ініціативи студенти старших курсів зобов'язані були демонструвати свою роботу зі шкільними хорами перед студентами молодших курсів .

Професор К.К. Пігров відзначав , що необхідними предметами крім загальгуманітарних дисциплін , для майбутніх вчителів музики мають бути хоровий клас , постановка голосу , культура мови, спеціальний і додатковий інструмент, техніка диригування, музикально-теоретичні дисципліни, хорознавство, методика викладання музичного виховання і освіти в школі.

Широкої популярність користаються традиції ,що відстоював професор К.К.Пігров у питаннях підготовки хормейстерів. Їх він зв'язував з діяльністю починаючих музикантів у високопрофесійному колективі, специфічними ознаками якого є : відмінний лад , бездоганний ансамбль, гарна дикція і тонка , емоційна ньюансіровка. І одним із головних вимог такого високо- професійного звучання хору К.К.Пігров пологав теоретичну грамотність співаючих, що свідомо виховують у себе високий артистичний смак. Усі дисципліни спеціального циклу, що запропонованні студентам у вищій музичній школі, на думку К.К.Пігрова , повинні знаходити практичне застосування в роботі хормейстера.

Виконання творів повинно спираєтися на висновки його попереднього аналізу , який узагальнює данні по основним музичним дисциплінам : гармонії , поліфонії , аналізу форм і т.д. На заняттях за фахом виконавці хорових партій диригували відповідними фрагментами названих творів, вони на заняттях по сольфеджіо інтонаційоно проробляли дані фрагменти , на аналізі форм вивчали композиційні закономірності творів і т.д. І ця організація “ прямого і зворотнього звязку ” спеціальності хормейстера з загальномузичним циклом розглядалася професором К.К.Пігровим як необхідна профелірованність занять загального кола музичної підготовки й одночасно як теоретико-історичне осмислення практичної навички спеціальності.

Аналіз науково-методичних праць К.К.Пігрова дозволяє зробити висновок про те, що вони становлять цілісну науково-обгрунтовану систему формування хорового колективу та диригентської особистості. Відзначаючи велику цінність розглянутих праць для диригентсько-хорової освіти.

Розділ 2: Практична робота з хором у творчій діяльності К.К.Пігрова

2.1 Підготовка диригентів-хормейстерів до занять з хором

К.К.Пігров вважав, що “ керівник хору повинен грунтовно знати твір, який він має розучувати з хором, простудіювати його як музикант, як спеціаліст-хормейстер, як педагог і як диригент ”[14; c.125].

Як музикант, він повинен з допомогою роялю вивчити твір, докладно розібрати і зрозуміти його форму, стиль письма , ладотональний план, метро-ритм, відтворення музикою тексту і взагалі музично-технічну структуру твору.

Як спеціаліст-хормейстер, він повинен зробити детальний аналіз твору щодо строю мелодичного й гармонічного, виявити його особливості щодо ансамблю, визначити загальний діапазон твору, теситуру окремих партій.

Як педагог-керівник, він повинен визначити ступінь трудності твору, зважити і врахувати його можливості, в залежності від яких виробити план роботи, зафіксувати місця, де треба вдатись до виучування по партіях і де можна вчити зразу весь хор, зафіксувати важкі місця щодо мелодичного і гармонічного строю та ансамблю і добре обдумати прийоми, які потрібні будуть для подолання технічних і ансамблевих труднощів. Можливо, що для оволодіння технічними труднощами окремих фраз або цілого уривка треба буде вдатися до спеціальних вправ, побудованих на фрагментах виучуваного твору. Такі підготовчі технічні вправи можуть бути мелодичного, гармонічного, поліфонічного, ритмічного, дикційного характеру. Весь цей арсенал педагогічних прийомів повинен бути добре обдуманий, а спеціальні вправи, якщо вони будуть необхідні, треба заздалегідь підготувати й написати в достатній кількості примірників.

Як диригент, керівник хору повинен уважно, з усією пильністю намагатися вгадати і відчути наміри автора. Біографія композитора, стиль його письма, обставини, за яких написано твір, текст, що ліг в основу музики, динамічні та інші знака, виставлені композитором, і , кінець кінцем, на основі всього цього, художня інтуїція інтерпретатора допоможуть значною мірою, а може, і з цілковитою досконалістю висловити думки, почутта і настрої композитора.

З усього сказаного можна зробити висновок: керівник хору повинен дуже грунтовно і з усією серйозністю готуватися до роботи з хором по вивченню того або іншого музичного твору.

2.2 Розспівування хору ( на прикладі студенського колективу)

К.К.Пігров надавав великого значення розспівуванню хору . Він говорить, що, розспівування хору має чисто практичну мету. Вокальна зарядка необхідна для співочого колективу. Правильно і систематично поставлені вокальні вправи -- це свого роду школа для співаків хору щодо вокалу, ансамблю, музичної теорії, гармонії, щодо розвитку внутрішнього слуху, опанування важких місць засвоюваного репертуару.[10.с.180]. Характер вправ може бути найрізноманітніший: спів гам унісоном, співання тетрахордів, уривків гам кадансоподібної форми, секвенцій, хроматизмів, гармонічних сполучень -- від елементарних до хроматично-відозмінених, співання вправ на всі голосні, на склади, співання вправ у різних динамічних напруженнях, тренування хору щодо вміння рівномірно посилювати і послаблювати звучання.( Вправа № 3 ).

К.К.Пігров вважає ,що вправи треба використовувати частинами, відповідно до поточного моменту в репертуарі хору.[10.с.183].

Безперечно, співанню мажорних і мінорних гам повинна належати провідне місце, як засобові досягнення правильного-виконання великих і малих секунд. Зважаючи на те, що вільне володіння секундами треба вважати за основу інтонації, необхідно співати спеціальні вправи, в яких чергувались би великі і малі секунди.

Теситура вправ повинна бути доступною для всіх голосів, отже керівник повинен при співанні гам або секвенцій зазначати межі для кожного голосу,-- це особливо стосується басів і альтів.

Всі унісонні і октавно-унісонні вправи сприяють виробленню відповідного ансамблю. За цим повинен суворо й наполегливо стежити керівник хору. Не можна обмежуватись тільки наглядом за інтонацією, необхідна ще й культура звучності і ансамблю. Співати вправи треба вільною, рівною динамікою.

Не можна не згадати про необхідність стежити за диханням. При співі, наприклад, гами в одну октаву рекомендується пропівати її «одним диханням» вверх і вниз половинними нотами в помірному темпі. При співанні секвенцій дихання треба брати після кожної секвентної ланки.

Вправи на велику й малу секунди (з «Requiem» Моцарта) спочатку треба співати в повільному темпі, а згодом доводити темп до можливої швидкості. У цих вправах співаки не тільки будуть поступово опановувати вміння чисто інтонувати секунди, а й набуватимуть гнучкості і рухливості голосу. При повільному темпі треба залишити час для вдоху ,а потім, при жвавішому, слід домагатися співання всієї вправи «одним диханням».

“ Питання про участь фортепіано при співанні унісонних вправ може бути розв'язане так: фортепіано дає гармонічну опору, але не бере участі в подачі гармонічного рисунка”.[10.с.184].

Непогано практикувати часом співання унісонних вправ і без фортепіано, але це можна робити після цілковитого засвоєння мелодичного рисунка з гармонією. Співаки повинні інстинктивно відчути гармонію, що значною мірою допоможе їм проспівати вправи без гармонічної опори.

Гармонічні вправи співаються без фортепіано. Починати співання кожної гармонічної вправи слід із закритим ротом. У тих випадках, коли яке-небудь гармонічне сполучення хорові не дається, треба докласти всіх зусиль до оволодіння трудністю. Тут може бути виявлена педагогічна винахідливість керівника хору. Якщо всі вжиті заходи не дадуть належних наслідків, то можна використати і фортепіано.

К.К.Пігров вважав ,що-“всі гармонічні вправи можна поділити на два розділи. Перший включатиме вправи навчально-виховного характеру; другий -- практично-цільового значення, тобто засвоєння важких місць з хорових творів”.

Зміст першого розділу становить досить численний гармонічний матеріал. Сюди входять окремо взяті акорди в різних мелодичних положеннях і розміщеннях, з подвоєннями і без подвоєнь, прості і складні каданси, каданси з хроматично-видозміненими акордами.

Вище зазначенні вправи є добрим навчально-допоміжним засоб для співаків хору. Вони почують акордові сполучення в непідробному звучанні хору. Стройність і ансамблева злагодженість, безперечно, викличуть у співаків художнє зацікавлення, а це запорука любові до хорового мистецтва, запорука бажання вдосконалювати його й пропагувати.

Важкі місця в хорових творах можуть мати найрізноманітніші перешкоди для правильного і бездоганного звучання. Найчастіше зустрічаються інтонаційні та ансамблеві погрішності, які виникають від різних причин, наприклад -- незручна теситура, перехрещування голосів, незвичні гармонічні сполучення, незручне розміщення звуків акорду поміж голосами, незручний нюанс, різна підтекстовка в партіях тощо.

Розспівування хору триває 15--20 хвилин. Хор співає гаму тієї тональності, в якій написано хоровий твір, що має вивчатися, потім переходить до засвоєння важчих місць уцьому творі.

К.К.Пігров рекомендує керівнику хору заздалегідь виписувати на класній дошці важке місце в партитурному вигляді. Якщо першому знайомстві з музикою твору це місце не вдалося хорові. Керівник показує, в чому була помилка і що треба зробити, щоб ЇЇ уникнути. Далі хороу пропонується проспівати із закритим ротом виписаний на дошці уривок. В разі невдачі доведеться вдатися до сольфеджування кожної партії окремо, причому в процесі вивчення партій бере участь весь колектив, бо перед очима в нього партитура.

Після вивчення партій приступають до співання важкого місця цілим хором, спочатку із затуленим ротом, а потім -- з текстом. Якщо важких місць у творі нема, то треба тренувати хор на співанні акордів та їх сполучень. Наприклад, на фортепіано дається тоніка проспіваної гами. Хор дістає завдання -- співати тонічний тризвук у тісному розміщенні, в мелодичному положенні терції Після невеликої паузи на обдумування хор за знаком керівника повинен дати потрібне звучання. Педагогічній винахідливості керівника хору в таких вправах надається цілковитий простір. Мета вправ -- розвиток внутрішнього слуху (зрозуміла річ, що тільки добре подвинутий хоровий колектив зможе виконувати такого роду завдання). Такі заняття з хором активізують увагу співаків і дисциплінують їх. При виконанні завдань керівника співаки, можливо, допустять деякі погрішності. Не припиняючи співу, керівник указує неточність звучання і вимагає бездоганної чистоти в подачі акордових сполучень.[10.с.185].

Найчастіше трапляються погрішності ансамблевого порядку. І тут треба, не зупиняючи співу, вирівнювати звучання груп, поки не буде досягнуто необхідного ансамблю.

Співанню кадансів, особливо з альтерованими акордами, повинно належати не останнє місце в роботі над вихованням і освітою хорового колективу. Наполегливо і планомірно треба знайомити хор із звучанням альтерованих акордів. Це розвиватиме у співаків гармонічний слух і привчатиме їх відтворювати складні звукові сполучення.

В своїй праці “ Керування хором” він надає приклади розспівок:

Висновок

На основі проведеного дослідження творчої діяльності К.К.Пігрова нами було сформульовано такі висновки :

1.Творча діяльність К.К.Пігрова як видатного диригента-хормейстера представника Одеської хорової школи, включає багатий досвід роботи з хором, синтезує виконавську та педагогічну майстерність. Творчі здобутки і теоретична спадщина К.К.Пігрова справили вагомий вплив на розвиток хорової культури України 2-ї половини XX сторіччя.

2. Науково-методичні праці К.К.Пігрова не мають аналога в українській диригентсько-хоровій школі і є тим підгрунттям, яке дозволяє формувати сучасні підходи до розвитку диригентсько-хорової освіти, розширювати проблематику і поглиблювати наукові дослідження в галузі хорової культури.

3. Багатолітній виконавський та педагогічний досвід К.К.Пігрова, аналітичний підхід до звучання хору знайшли відображення в праці "Керування хором". Поєднуючі риси наукового дослідження та навчально-методичного посібника, дана праця віддзеркалює авторське бачення моделі хорового колективу, містить поглиблений теоретичний аналіз основних елементів вокально-хорової техніки, розглядає проблеми формування диригента та його роботу над хоровими творами в передрепетиційний період, всебічно висвітлює різноманітні аспекти репетиційного процесу.

4. У підготовці до занять з хором керівнику необхідно проаналізувати музичний твір з позицій хормейстера, диригента і педагога-музиканта.

5. Особливу увагу в практичній роботі з хором К.К.Пігров приділяє розспівуванню. Він вважає, що розспівування хору має чисто практичну мету. Вокальна зарядка необхідна для співочого колективу. Правильно і систематично поставлені вокальні вправи -- це свого роду школа для співаків хору щодо вокалу, ансамблю, музичної теорії, гармонії, щодо розвитку внутрішнього слуху, опанування важких місць засвоюваного репертуару.

Однією з визначальних рис даної диригентсько-хорової школи є її універсальність. Ця закономірність виразно простежується в діяльності найвизначніших представників школи К.К.Пігрова, а саме А.Авдієвський, М. Гринишин, П.Горохов, С.Дущенко, А.Захаров, В.Іконник, С. Крижанівський, Г.Ліознов, А.Мархлевський, П.Окружко, А.Серебрі, В. Толканьов, В.Шип .

Размещено на Allbest.ru