Теорія і практика музичного виховання у cвітовій культурі

Розкриття історичного аспекту проблеми та сутності понять "музичне виховання", "музична освіта", "культурні традиції". Обґрунтування необхідності удосконалення музичного виховання. Порівняльний аналіз даних аспектів в освітніх системах Японії та України.

Рубрика Музыка
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 22.11.2014
Размер файла 50,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади теорії і практики музичного виховання у Світовій культурі

1.1 Теоретичні основи музичного виховання дітей

1.2 Форми й методи музичного виховання в Україні

1.3 Теорія і практика музичного виховання в Україні

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Аналіз форм та методів музичного виховання у Світовій культурі

2.1 Тенденції розвитку музичної освіти в Японії

2.2 Теорія і практика музичного виховання в країнах Сходу

2.3 Порівняльний аналіз музичної освіти в Японії та Україні

Висновки до розділу 2

Загальні висновки

Список використаних джерел

музичний виховання японія україна

Вступ

Сьогодні перед освітньою системою постають нові завдання, великого значення набуває виховання творчої особистості, розвиток її здібностей, створення умов для розкриття креативності як важливої складової її формування. Пріоритетну роль розвитку творчої особистості має музичне виховання. Одним із найважливіших завдань, що постає перед педагогом у навчальному закладі є музично-естетичний та творчий розвиток дитини, формування її музичних здібностей. Загальновідомо, що виховне значення музики дуже важливе і велике. Музика впливає безпосередньо на почуття дитини, допомагає їй пізнавати світ, активно формує її ставлення до навколишнього.

В Україні питанням музичного виховання дітей приділяли увагу багато відомих діячів, таких як Н. Ветлугіна, І. Дзержинська, Р. Зінич, М. Паландишвіллі, А. Катинене, В. Шацька та інші. Внесок видатних вітчизняних освітян минулих років у розв'язання питань музичного покоління, розкрито в роботах: Л. Іванової, С. Морозової, С. Процика, Є. Федотова, Н. Роман, І. Фрайта та інших.

Питання освітньої політики в сучасній культурі, зокрема в Японії, досліджують українські вчені: В. Пронніков, В. Ладанов, О. Михайличенко, Ю. Михайлова, Н. Репетюк, В. Кравець. Музичному вихованню як органічному компоненту шкільної освіти в Японії присвячені праці російських та українських вчених: М. Хормейстера("Про естетичне виховання в Японії"), І. Жукової ("Художнє виховання в Японії"), О. Сердюка ("Японська класична гравюра"), Ю. Тавровського ("Загадки японського духу"), А. Тюленіної ("Японська традиційна іграшка"), В. Цвєтова ("П'ятнадцатий камінь саду Реандзи ") та інші.

Кожна країна має свою специфіку музичного виховання і ми вирішили вивчити особливості музичного виховання в Японії і Україні і порівняти ці два різні підходи до навчання музики. Проте не багато дослідників займаються проблемою порівняння музичного виховання України і країн Сходу, що і зумовило вибір теми курсового дослідження: "Розвиток теорії і практики музичного виховання у Світовій культурі".

Об'єкт дослідження: теорія і практика музичного виховання у Світовій культурі.

Предмет дослідження: особливості розвитку музичної освіти в Японії та в Україні.

Мета дослідження: шляхом порівняльного аналізу науково-педагогічної та методичної літератури, нормативно-законодавчих документів проаналізувати процеси становлення музичної освіти в Японії та в Україні й виявити тенденції її розвитку й модернізації.

Завдання:

1. На основі аналізу наукових джерел з теми дослідження розкрити історичний аспект проблеми та сутність понять "музичне виховання", "музична освіта", "культурні традиції".

2. Теоретично обґрунтувати необхідність удосконалення музичного виховання.

3. Здійснити порівняльний аналіз музичного виховання в освітніх системах Японії та України.

Методи дослідження: аналіз наукових джерел з теми дослідження, аналіз та узагальнення масового і передового педагогічного досвіду, порівняльний аналіз.

Робота складається зі вступу, двох розділів та висновків, списку використаної літератури.

Розділ 1. Теоретичні засади теорії і практики музичного виховання у Світовій культурі

1.1 Теоретичні основи музичного виховання дітей

Музичне мистецтво - яскравий та незамінний засіб формування цілісної особистості дитини. Музика володіє своєю "мовою". Важливо не просто навчити дитину виразно, чисто співати, рухатись під музику. Музика і пов'язана з нею діяльність можуть визвати в дитини особливу потребу, бажання спілкуватися з нею, а по мірі можливості і "розмислювати" в ній (термін Д.Б. Кабалевського). В цьому естетичний аспект музичного виховання, і тільки в умовах створення естетичної атмосфери успішно здійснюється всебічний розвиток особистості дитини. Таким чином, музично-естетичне виховання являється не самоціллю, а засобом всебічного, гармонійного розвитку особистості. У процесі музичного виховання особливо успішно формуються моральні якості дитини [1, C. 24].

Музичні твори різносторонні по своєму соціально-образному змісту. Важко передати словами всю гаму переживань людини, виражених в різних музичних творах. Вже в дошкільному віці діти відчувають виразність мелодійних інтонацій,насиченість музичної фактури. Діти відзиваються на ліричний характер музики, проникаючись ним, вони співчувають тим подіям,почуттям, які передані в музиці [5, C. 145].

Особливість дитячої виконавської діяльності полягає в тому, що заняття музикою можливе в колективі дітей. К.Д. Ушинський помічав, що хоровий спів зближує усіх співаючих і поєднує їх переживанням в "одне сильно почуваючи серце". Музичне заняття добре впливає на загальну поведінку дитини. Виконуються твори різного настрою, змінюються види діяльності, чергуються завдання. Все це виховує культуру спілкування, тобто сприяє формуванню моральних якостей особистості дитини. Діяльність дітей, пов'язана з музикою, завжди емоційна. Разом з цим вона активізує розумовий розвиток дитини.

Видатний педагог XX ст. В. Сухомлинський називав музику могутнiм засобом естетичного виховання. Вiн писав, що вмiти слухати і розумiти музику - одна з елементарних ознак естетичної культури, без якої не - можливо уявити цiлiсного повноцiнного виховання... Музика - могутнє джерело думки. Без музичного виховання неможливий повноцiнний розумовий розвиток дитини... Розвиваючи чутливiсть дитини до музики, ми ошляхетнюємо її думки i прагнення. Отже, музичне виховання є засобом формування інтелекту, культури почуттiв, моралi школярів.

Музика має могутнiй виховний вплив. Вона робить людину духовно вищою, чистішою, кращою. Переважна більшість музичних образiв - це етико-естетичнi ідеали. Про цi особливостi музики Д.Шостакович писав, що ми не знаємо жодного музичного твору, який виховує злобу, ненависть, розбiй... Можливо, такi й створювались кимось, але вони не можуть бути великим мистецтвом. Вони зникли безслiдно, а люди бережуть в пам'ятi тiльки те, що допомагає їм боротися за кращий свiт [7, C. 67].

Музика будить, послiдовно розвиває асоцiативне мислення дітей, активiзує сприйняття, допомагає повнiше зрозумiти специфiку вiдображення внутрiшнього свiту людини. Асоцiативне мислення є основою для розкриття образностi та виразностi мистецтва. Музику називають "школою почуттiв", бо, залежно вiд змiсту творiв, вона може сприяти виникненню рiзноманiтних емоцій, що підвищують духовність особи.

Надзвичайно важливо, щоб вплив мистецтва починався з раннього дитинства. Згодом це приведе до здатностi глибоко вiдчувати i розумiти мистецтво, сприятиме збереженню любовi до нього на все життя, вплине на формування естетичного смаку дитини. Основна мета i завдання мистецтва, зокрема музики, будити творчi сили дітей, виховувати в них любов до прекрасного, прищеплювати почуття особистої гiдностi.

Музика має пізнавальний характер. Вона відображає багато життєвих явищ, які збагачують дітей уявленнями про суспільство, природу, побут та традиції. Вихователь підтримує, формує навіть незначні творчі виявлення, які активізують сприйняття і уявлення, будять фантазію та уяву; надає діяльності дитини пошуковий характер, а пошук завжди потребує розумової активності. Наприклад, дорослий ставить перед дитиною творчу задачу: у співах імпровізувати на заданий літературний текст-дитина шукає співочі інтонації, які відповідають цьому тексту. У русі придумує, комбінує знайомі елементи з новими. В музично - ігровій драматизації діти відтворюють картинку з життя, передають виразні, характерні рухи, міміку, жести якого-небудь персонажа, дитина мислить,фантазує, "планує". Тому музичне виховання виконує багато завдань розумового розвитку дітей. Вони виконуються в дуже різносторонній формі і створюють особливі ситуації для активізації розумової діяльності [3, C. 90].

Отже, заняття музикою сприяють загальному розвитку особистості дитини. Взаємозв'язок між усіма сторонами виховання складається в процесі різноманітних видів і форм музичної діяльності.

1.2 Форми й методи музичного виховання в Україні

Під методами музичного виховання розуміють взаємовідносини педагога і дітей, які дають змогу дитині засвоїти елементарні знання про музику, оволодіти практичними навичками і вміннями, що допомагають розвитку музичних здібностей [4, C. 133].

Методи музичного виховання-це різноманітні засоби спільної діяльності вихователя і дітей, де ведуча роль належить педагогу. Розвиваючи фантазію, емоціональні почуття, музичне мислення, вихователь намагається, щоб спілкування з мистецтвом викликало у дітей почуття радості, задоволення, а формування навичок і вмінь сприяло виявленню активності й самостійності.

Широке творче застосування вихователем методичних прийомів та їх компонування збагачує методику музичного виховання в цілому, індивідуалізує її, остерігає від встановлених штампів, допомагає творчо працювати.

Художнє виконання твору як особливий метод привчання дитини до музичного мистецтва.

Привчання дитини до музичного мистецтва здійснюється самою музикою. Але музику треба почути, і це можливо тільки завдяки виконавцю. До нього і пред'являються високі вимоги виконання. Важливо, щоб перше спілкування дитини з музикою в дні раннього і дошкільного дитинства запам'яталось для нього світлою радістю, визивало позитивні емоції, потреба повторної зустрічі з прекрасним. Пізніше, у старшому віці, спілкування з музикою приймає нові, більш важкі форми: емоціональної обізнаності, пізнання ідеї і змісту твору, переосмислення художньої музичної форми, виділення улюблених творів, більш поглибленого співчуття художнім образам. Поступово виникає перехід від першого радісного сприйняття музики до радості найпростішого виконання, а в більш старшому віці, у співвідношенні з розвитком музикальності і розширенням можливостей, до виконавської і творчої музичної діяльності. Цей важливий процес обумовлюється з самого початку майстерністю виконання музичних творів вихователем-музикантом, його високою професійністю, емоціональним відношенням до музичного твору, проникненням в його ідею, образи. Педагог, який володіє даром художнього виконання музичних мініатюр для дітей, може зацікавити їх, чути їх почуття та думки, визвати відповідне відлуння серця. Він може бути певен, що дитина потягнеться до мистецтва і назавжди буде зв'язана з музикою. Вихователь - посередник між композитором і дітьми. Він доносить до дитини твір в його первозданній красі. Тому, йому необхідно зрозуміти, почути, вникнути, поглибитися у зміст музичного твору, його ідею, відчути настрій. У виконанні музичного твору повинно бути єдність замислу композитора і виконавця [8, C. 78].

У кваліфікованому виконанні вихователя звучать твори, які правдиво відображають оточуючий світ дитини. Вони містять багатогранну гаму відтінків, які викликають у дітей співзвучний їм настрій: величність, ліричність, веселість, сум, співчуття, гумор, бадьорість, радість.

Різноманітність музичних художніх образів, зміна їх емоціонального колориту надає поглиблений виховний на дітей, викликає різні почуття, думки, роздуми, дає можливість пережити нехай швидкі, але яскраві емоції, які збагачують внутрішній світ дитини. Необхідно особливо підкреслити, що виконавська майстерність педагога, його вільне володіння інструментом залежить від того, як він грає для дітей музичні твори - напам'ять або по нотах. Для того, щоб зберегти необхідний контакт зі своїми маленькими слухачами, слідкувати за динамікою сприйняття ними музики, бажано бути вільним від нот і грати напам'ять, майже не дивлячись на руки, частіше звертаючись до дітей. Слухаючи музику,вони повинні бачити обличчя вихователя, його очі, посмішку - почувати з ним емоційне спілкування. Таке виконання викликає у дітей відповідну радісну реакцію, захоплення, любов до музики і музичних занять [10, C. 89].

Таким чином, художнє виконання педагогом музичних творів, репертуар яких визначається в основному "Програмою виховання в дитячому садку", слід вважати ведучим, вирішальним методом привчання дитини до музики.

Пояснення і бесіда як емоційно - образний прийом ознайомлення з музикою.

У роботі вихователя істотне значення мають емоціональні і образні пояснення і бесіди про музику, які потребують ретельної підготовки.

Бесіда про музику як один з найважливіших прийомів ознайомлення з музичним твором неподільно пов'язані з культурою слова і не терпить звичайної побутової мови. Надзвичайно важливо створити у дітей емоціональний настрій на сприйняття музичного твору, визвати цікавість і вдумливе відношення до його змісту, підготовити до співчуття художнього музичного образу. Така направленість почуттів та думок, загальний настрій визначається психологією як установка. У дітей установка на сприйняття музичного твору здійснюється під впливом вихователя, на основі його методики. У процесі сприйняття виникають різні музичні асоціації - звукові, ритмічні, темброві, рухові, зорові, інтонаційні і разом з тим емоції, пов'язані з життєвими уявленнями, спогадами. Чим більший життєвий досвід дитини (у співвідношенні з віком), тим насиченіші асоціації, які поглиблюють сприйняття і викликають творчу уяву [15, C. 158].

Установка може виражатись у різноманітних формах: передуюча емоційно-образна розповідь програмного музичного твору, сюжету музичної гри або змісту пісні; повідомлення заголовку музичного твору, який направляє думки дітей на окремий предмет, явище; виразне читання педагогом вірша (який передує слуханню музики); завдання для самостійних дій: виконання вправ,танців, пісні,ігрової або творчої діяльності. Установка повинна бути достатньо короткою, зрозумілою, виразною,образною,щоб діти могли не тільки ясно уявити що їм слід виконати, але й емоційно відповісти, проникнутися наступними діями.

Отже, у своєму звертанні до дітей вихователь намагається розкрити емоційний і образний характер музичного характеру. При цьому він враховує зміст життєвого досвіду дітей і кожної вікової групи.

Значення словесного методу у розвитку музичного сприйняття дуже велике. Мова йде не про який-небудь переказ музики,а про необхідність поглибити сприйняття музики дітьми. За допомогою яскравого виконання і вміло проведеної бесіди вихователь може не тільки привити дітям інтерес, любов до музики, розширити уявлення про деякі явища дійсності, але й збагатити їх внутрішній світ, почуття, сформувати моральні якості [6, C. 55].

Практичний метод у розвитку музичного сприйняття.

Щоб дитина глибше почула характер музики, активно пережила свої враження, необхідно комбінувати сприйняття музики з практичними діями, які допомагають йому ніби "пропустити музику через себе", виразити у зовнішніх виявленнях свої переживання.

Б.М. Теплов доказав факт сприйняття музики руховими реакціями (вокалізаціями, мілкими рухами пальців). Рухи успішно використовуються у якості прийомів,які активізують усвідомленість дітьми характеру мелодії, якості звуковедення (плавного, чіткого,уривистого), засобів музичної виразності (акцентів, динаміки, злетів і падінь мелодії, темпу,ритмічного малюнку). Ці властивості музики можна моделювати з допомогою танцювальних і образних рухів. Для усвідомленості мелодії, її спокійного, наспівного характеру або, навпаки, веселого і уривистого ефективно використовувати підспівування [3, C. 66].

Якщо говорити про розвиток музичного сприйняття за допомогою дитячого виконавства,важливо відмітити, що мова йде не про набування навичок і вмінь виконавства, а про можливості виразити переживання музики за допомогою засвоєння дітьми уявлень і способів дій (у співах,музично - ритмічних рухах, грі на дитячих музичних інструментах).

Об'єднання різних видів мистецтва.

Об'єднання різних видів мистецтва (музика, поезія, живопис) завжди бажано. Важливо тільки точно і тонко підбирати твори для порівняння. Частіше всього використовується читання віршів за настроєм виконуваної музики.

Читання віршів може передувати прослуховуванню музичного твору, якщо воно співзвучне йому за настроєм.

Показ репродукції картин, ілюстрацій перед прослуховуванням музики небажано. Картина відволікає дітей від музики, спрямовує сприйняття по конкретному, раніш обумовленому руслу, що не завжди виправдано. Доречно використовувати показ репродукцій картин та ілюстрацій після неодноразового прослуховування музичного твору, коли вже склались визначені уявлення про музичний образ [17, C. 18].

Завдання ускладнюється, набуває більш проблемний характер, якщо використовувати декілька контрастних творів. У цьому випадку діти опиняються у проблемній ситуації: вони повинні вибрати з двох картин одну, яка відповідає настрою музики, або з двох музичних творів - одне, близьке настрою картини. Аналогічно можна зіставляти музичні твори з віршами.

Іноді дітям пропонується виконати малюнок, який передає характер музики. Головне, щоб вони не просто малювали на подану тему, а намагались використовувати ті засоби виразності, які відповідали б характеру музики, зрозуміли, що колір на малюнку має велике виразне значення: світлі відтінки часто відповідають світлому, ніжному, спокійному настрою музики; темні - тривожному, таємничому; яскраві, насичені фарби - веселій, радісній музиці. Необхідно розвивати уявлення дітей щодо виразності кольору, обговорювати разом з ними, які малюнки найбільш відповідають характеру музики [18, C. 79].

Музичні сприйняття розвивається не тільки на заняттях. Важливо використовувати різні форми організації музичної діяльності дітей - проводити тематичні концерти, включати слухання музики в сценарії ранкових свят.

Метод емоційного впливу.

Метод емоційного впливу полягає в умінні педагога виражати своє відношення до музичного твору образним словом, мімікою, жестами. Наприклад, його голос може емоційно змінюватись в залежності від характеру, настрою музики: тепло, лагідно і ніжно він розповідає про колискову, з суворими і мужніми інтонаціями - про патріотичну пісню.

Широке використання методу емоційного впливу визначає успіх музичної діяльності дітей,а володіння ним говорить про майстерність педагога. Ефективність методу завжди залежить від тих відносин, які складаються між вихованцями і педагогом, від його авторитету:сильний емоційний вплив на дітей можна зробити тільки в обстановці довіри та взаєморозуміння [20, C. 147].

Інтерес до музики залежить від розповіді цікавих фактів, створення ефекту здивування. Глибоке емоційне переживання відчувають діти, коли дізнаються,що Л. Бетховен пережив велику трагедію і композитор втратив слух, але любов до музики вселяла в нього сили,завдяки яким він продовжував створювати свої геніальні твори, які заставляють людей і сьогодні радіти, вірити в щастя,перемогу добра і справедливості.

Розвитку музичного інтересу дітей ігрові ситуації, в них легше організовувати пісенну творчість, інсценування, драматизацію. Граючи в мисливців і зайців, одна частина дітей зображує сміливих, рішучих мисливців,а інша - зайців, які крадуться. Ігрові ситуації допомагають також підтримати інтерес до занять, зробити емоційну розрядку і попередити перевтому.

1.3 Теорія і практика музичного виховання в Україні

Сучасний стан музичного виховання потребує осмислення та вироблення стратегії шляхів подолання кризи у процесі розвитку національної системи музичного виховання, яка б спиралася на глибокі традиції українського музичного виховання, закладені ще на початку ХІХ ст., відповідала б вимогам часу. Тільки така система буде сприяти формуванню особистості, яка буде прагнути змінювати своє життя на краще, жити за законами краси ,буде відповідати тим вимогам, які закладені в державній концепції розвитку освіти України, стрижнем якої є розвиваюча, культурологічна домінанта. Підвищення ефективності процесу виховання духовно-багатого покоління зумовлює опрацювання історичного і теоретико-методологічного аспектів процесу виховання й навчання минулого ,урахування його корисного досвіду. Безвивчення розвитку теорії й практики музичного виховання та навчання в минулому неможливо збагнути сучасне й передбачити майбутнє, а також забезпечити єдність, наступність і спадкоємність у вихованні поколінь. Як зазначено в Державній національній програмі "Освіта"("Україна ХХІ століття"), навчально-виховний процес повинен бути здійснений у невіддільності освіти від "національного грунту, її органічному поєднанню з національною історією і народними традиціями, збереженні та збагачені культури українського народу" [11, C. 45].

Український народ має чи малий досвід у галузі естетичного виховання особистості, методів і форм. Проблема музичного виховання привертає увагу педагогів, філософів, соціологів, психологів. На сучасному етапі актуальними стали питання аналізу, осмислення тих перетворень у галузі музичного виховання, які почали відбуватися в кінці 80-х - початку 90-х років, становлення та розвитку української системи музичного виховання на початку ХХІ століття. Що втрачено та які здобутки має наша культура від цих перетворень?

Без теорії не може бути практики, особливо якщо це стосується виховання поколінь і кожна доба розвитку людства мала свою теорію виховання.

Висновки аналізу педагогічних, просвітницьких та естетичних процесів в Україні представлені в монографіях, наукових публікаціях і навчальних посібниках. Вони відтворюють насамперед розвиток української педагогічної теорії й практики, музичної культури з позицій фактичної творчої діяльності окремих діячів, творчих спілок, соціально--економічних процесів, які впливали на розвиток української культури.

Дослідники Т. Гризоглазова, І. Зазюн, Л. Коваль, Г. Масол, В. Орлов, О. Олексюк, Г. Падалка, О. Ростовський, О. Рудницький, Т. Танько, Г. Шевченко, В. Шульгіна, О. Щолокова вивчали концепції реформування мистецької освіти та музичного виховання в Україні, розробили численні практичні рекомендації щодо здійснення цього процесу в різних умовах функціонування системи освіти [14, C. 98].

У педагогічній і музикознавчій науці радянського періоду загальні питання історичного розвитку музично-естетичного виховання, еволюцію форм і методів навчання музики розглядали І. Анісімова, О. Апраксіна, Н. Добровольська, А. Каленіченко, Л. Коваль, Д. Локшина, С.Марченко, Л. Масол, В. Орлова, О. Ростовський, Г. Падалка, О. Рудницька, Т. Танько, Л. Хлєбнікова, Т. Цвєлих, Г. Шевченко та ін. Ці роботи містять багатий фактичний матеріал, дають певні уявлення про тенденції та особливості музично-естетичного виховання в різних регіонах, на окремих історичних етапах, можуть бути використані як джерельна база для подальшого дослідження. У галузі музично-естетичного виховання особистості, його методів і форм українським народом нагромаджено також чималий досвід.

У розвиток теорії і практики музично-естетичного виховання значний внесок зробили такі відомі вчені, педагоги, музикознавці, як А. Миропольский, Б. Асафьєв, Б. Яворський, М. Леонтович, М. Лисенко, Н. Гродзенська, Б. Теплов, Д. Огороднов, Д. Кабалевський, О. Ростовський. О. Апраксіна, Н. Ветлугіна та ін. [2, C. 35].

Визначення музичного виховання як одного з найважливіших чинників формування духовної культури особистості відоме ще з давніх часів. Незважаючи на різноманітність музично-педагогічних поглядів, з часів античності й до сучасності актуальною проблемою музично-педагогічних досліджень є питання можливостей впливу музики на особистість. Засади уявлень про значення музики в релігійному, етичному, естетичному, патріотичному, емоційному, інтелектуальному вихованні були закладені ще такими видатними постатями, як Конфуцієм, Сократом, Платоном, Аристотелем, Піфагором, Я. Коменським, Ж.-Ж. Руссо, Г. Сковородою, Й. Песталоцці, К. Ушинським, М. Лисенком, М. Леонтовичем, Е. Жак-Далькрозом, Б. Яворським, Б. Асафьєвим, З. Кодаєм, К. Орфом, В. Сухомлинським, Д. Кабалевським і багатьма іншими. Найбільш плідним і значним періодом розвитку музично- естетичної творчості в Україні, як уважає О. Михайличенко, є ХІХ-початок ХХ ст. Діяльність видатних композиторів цього періоду, громадських діячів та літераторів, музикознавців, музикантів-виконавців, окремих творчих спілок і товариств та ін. значно вплинули на розвиток теорії й практики музично естетичного виховання українського народу.

Процес музично-естетичного виховання спостерігаємо з давніх часів. Сучасні дослідники умовно поділяють його на такі етапи:

І етап - історико-синкретичний (до ХІ ст.), коли вплив музичних явищ на людей охарактеризований сикретичністю - тісним зв'язком з повсякденним життям, побудованим на ритуалах і обрядах релігійного та народно-традиційного характеру. Змістом цього процессу стали народні пісні та музично-поетичні обряди. Важливим засобом духовного та інтелектуального дитячого розвитку були ігри з елементами пісень, танців, які давали поштовх дитячій фантазії та творчій уяві.

2 етап - ортодоксально-секуляризаційний (ХІ-ХІХ ст.), для якого властива діяльність культової мережі музичних осередків, що своєю діяльністю поступово поєднували релігійну спрямованість музичного оформлення культових обрядів з професійним музичним навчанням, яке мало світський характер (ХІ-ХІІ ст.) - Десятина церква в Києві, Києво-Печерська Лавра, Андріївський монастир. Тут навчали хоровому співу, який мав історичну назву „знаменний розспів". До цих часів належать і перші зразки записів музичних творів так званими „крюками", які пізніше стали називати „знаменами". До цього ж етапу становлення процесу музично-естетичного виховання зараховують і виникнення та діяльність освітніх закладів. Найзначнішою подією стала діяльність Острозької слов'яно-греко-латинської академії (1576-1636 рр.), де навчання музиці входило до навчальної програми. У цей же період діяли братські школи, які були поширені в містах Київської, Львівської, Луцької, Перемишльської, Холмської та інших єпархій. До цього ж етапу належить виникнення перших науково-методичних посібників музичного навчання й виховання. Це передусім теоретичний твір Й. Шпангенберга "Питання музики для вжитку Нордгаузенської школи, або як легко і правильно навчати молодь співів" (1542 р.) та підручники невідомих авторів "Что есть мусікія?" і "Наука всєя мусікії, або хочеши, чоловіче, розуміти київське знамя і пєніє чинно сочиненное" (перша пол. ХVII ст.). Але найвищим досягненням музично-теоретичної педагогічної думки ХVII ст. уважають праці М. Дилецького (1630-1680 рр.) - "Граматика мусікійська" та "Спосіб до заправи дітей", які стали першими навчальними посібниками для вчителів, які навчали дітей та молодь співу й нотній грамоті.

ІІІ етап - змістовно-визначальний, який охоплює період 60-90- х рр. ХІХ ст. і охарактеризований становленням самосвідомості передової української інтелигенції, появою перших форм організації музичного виховання, побудованого на певній науково-методичній базі, яка мала системний характер, виникненням культурно-освітнього руху та музичних освітніх організацій, які своєю діяльністю визначали і стверджували основну мету музично-естетичного виховання українського народу в контексті розвитку та поширення української національної культури.

Вагому роль у цьому процесі відіграли видатні громадські діячі, письменники та музиканти другої половини ХІХ-початку ХХ ст. Їхня громадська та професійна діяльність була спрямована на відродження самосвідомості українського народу, збереження та подальший розвиток його культурної спадщини. Діяльність Т. Шевченка, О. Духновича, І. Франка, Лесі Українки, Ю. Федьковича, С. Миропольского, Стапена Сірополка та ін. сприяли відродженню українських традицій у літературі й мистецтві, що прогресивно відбилося на становленні й розвитку національної школи й виховання.

IV етап - педагогічно спрямований - розпочався наприкінці ХІХ ст. Він позначений насамперед цілеспрямованою педагогічною діяльністю видатних українських композиторів і музикантів, таких, як М. Лисенко, К. Стеценко, М. Леонтович, Я. Степовий, Б. Підгорецький, О. Кошиць, Ф. Якименко, М. Вербицький, І. Лаврівський, С. Воробкевич, В. Матюк, А. Вахнянін, С. Людкевич, В. Барвинський, Н. Нижанківський, Ф. Колесса, М. Колесса, Г. Дяченко, Л. Ревуцький, В. Косенко, П. Козицький, М. Вериківський, О. Мишуга, І. Алчевський, С. Крушельницька, М. Менцинський та ін., створенням музично-просвітницьких організацій, музичних навчальних закладів та побутового музикування, що стало фундаментом створення системи музично-естетичного виховання дітей та молоді в Україні [2, C. 78].

Безперечно, значний внесок у розвиток музично-естетичного виховання кінця ХІХ ст. зробили західноукраїнські музиканти й композитори. С. Воробкевич започаткував ідею створення дитячого вокального репертуару, в основу якого покладено народнопісенний матеріал. В. Матюк став автором "Руського співаника для шкіл народних", який, разом із "Малим катехизом музики" створив малу прогресивну школу співу, де теоретичний матеріал катехизу закріплювали практичними вправами зі співаника. Згодом ця ідея булла підтримана С. Воробкевичем, М. Копком та іншими західноукраїнськими митцями. І. Купріян видав "Учебник початкових відомостей музики і співу" й ввійшов в історію як автор першого теоретичного підручника з музики. Хоча цілісної системи національного музичного виховання в повній й завершеній формі західноукраїнські композитори не сформували, у деяких наукових працях, численних газетних і журнальних статтях, підручниках, збірниках вони висунули низку важливих ідей щодо вдосконалення змісту, форм і методів музичного виховання. Ці здобутки були продовжені й розвинуті в діяльності С. Людкевича, Ф. Колесси, В. Барвінського, Б. Вахняніна, М. Гайворонського, Н. Нижанківського та ін. українських композиторів першої половини ХХ ст. [3, C. 77].

У період розвиненого соціалізму (1970-1980 рр.) в Україні важливими принципами теорії і практики музично-естетичного виховання були такі: залучення до музично-естетичної діяльності широких верств населення, створення масового мистецтва, яке б сприяло самовідданій праці людини та розквіту держави. Теорія і практика музично-естетичного виховання в Україні періоду так званого "розвиненого соціалізму" спиралися на досягнення наукової думки радянських учених, які будували її на методологічній основі марксистської теорії комуністичного виховання. Одним з головних принципів цієї теорії було ствердження необхідності масового залучення до естетичної діяльності всього народу, створення масового мистецтва, яке надихало б людей на подальшу самовіддану працю заради світлого майбутнього [9, C. 234].

Початком нової ери в розвитку української нації є, безперечно, здобуття Україною незалежності, що надало можливості для нового розквіту всієї української культури, особливо музичного мистецтва, розвитку української музичної педагогіки. За останні кілька років музично-естетична наука збагатилася важливими дослідженнями, які накреслюють шляхи подолання кризи в галузі музичного-естетичного виховання, яка виникла в кінці ХХ ст. Термін "музично-естетичне виховання" за останні роки глибоко вивчають у педагогічній науці. Так, О. Михайличенко пропонує таке визначення цього терміна: "Музично-естетичне виховання в Україні - це діалектична взаємодія інституцій створення, накопичення і збереження досвіду національного музичного мистецтва з процесами передачі цього досвіду із покоління в покоління у тісному суспільно-історичному та соціально-економічному зв'язках. Разом з тим це процес передачі та засвоєння особистістю емоційно-художніх образів українського, зарубіжного музичного та суміжного з ним мистецтв, які спроможні спонукати її до творчої діяльності і створення навколо себе життя, побудованого на кращих морально-етичних цінностях, що виробило людство" [2, C. 145].

Безумовно, провідне місце у процесі сучасного процессу музично-естетичного виховання в Україні відіграє постать учителя музики, робота якого - це музично естетичний центр у масовій загальноосвітній школі. В останні роки, коли почали переосмислювати історичні та культурно-національні процеси, в Україні з'являються розвідки, де автори намагаються дати об'єктивну оцінку суспільним явищам, що відбувалися впродовж довгого періоду шляху до незалежності, адже саме суспільні явища значно впливають на стан музично-естетичного виховання в країні. Безсумнівно, набуття Україною незалежності стало початком нової ери в розвитку культури українського народу. Але цей процесс покладає на нас відповідальність в об'єктивному оцінюванні всіх процесів музичного-естетичного виховання минулих десятиріч, виявлення всього того цінного, що було створено в період розвиненого соціалізму, та аналізі всіх недоліків цього процесу. Зауважимо, що в сучасній системі музичного виховання та музичної освіти ще нечітко визначені теоретичні поняття та термінологічний апарат сучасного музично-естетичного виховання, недостатньо узагальнений імперичний досвід розвитку музично-естетичного виховання як суспільного процесу [15, C. 95].

У подальшому слід спробувати сформулювати загальне теоретичне обґрунтування та визначити основний понятійно- термінологічний апарат, на якому побудований у сучасних умовах процес музично-естетичного виховання в Україні, узагальнити імперичний досвід розвитку музично-естетичного виховання як суспільного процесу періоду 70-х-90-х рр. ХХ - початку ХХІ ст.

Провідні сучасні тенденції розвитку цивілізації в ХХІ ст. потребують глибоких перетворень у всіх сферах людського життя, спрямовують людську думку на пошук таких педагогічних технологій, які б сприяли формуванню нової особистості, яка б не тільки булла здатна вчитися впродовж життя, але й впливати на розвиток суспільства,берігати та примножувати національні культурні традиції, бути толерантною до інших культур[11, C. 55].

Висновки до розділу 1

Таким чином, змогу дитині засвоїти елементарні знання про музику, оволодіти практичними навичками і вміннями, що допомагають розвитку музичних здібностей можуть такі методи, як художнє виконання твору, пояснення і бесіда, практичний метод, емоційний вплив на дитину, об'єднання кількох видів мистецтва, створення ігрових ситуацій.

Розділ 2. Аналіз форм та методів музичного виховання у Світовій культурі

2.1 Тенденції розвитку музичної освіти в Японії

Модель мистецької освіти в Японії заслуговує на особливу увагу. Вона ґрунтується на ідеї здатності кожної людини відчувати природну красу. Традиційно в цій країні вважають, що можливо й необхідно розвивати не лише інтелект, а й емоційність, що є основою естетичного сприйняття, тому здібності поета, художника й музиканта можна й потрібно розвивати в кожній дитині.

Дослідники відзначають, що японцям притаманне традиційне для Далекого Сходу світорозуміння, сутнісною характеристикою якого є відчуття людиною своєї єдності та гармонійної взаємодії з Природою. Мистецтво, на думку японців, покликане виявляти красу й робити її відчутною. Саме тому, вважають японські педагоги, дітей треба вчити відчувати красу, вчити сприймати прекрасне, тому що вони переконані, що ніякий науковий і технічний поступ не здатний змінити естетичну та етичну складові людського життя [11, с. 28].

Особливою рисою японської системи художньо-естетичної освіти є ставлення до музичного мистецтва. Навчання музиці може починатися в досить ранньому віці, у дитячих садочках, що працюють за системою відомого японського скрипаля й педагога Шініці Сузукі, педагогічна концепція якого ґрунтується на ідеї сенситивності раннього дошкільного періоду для емоційного та чуттєвого розвитку дитини. Його підхід базувався на принципі,що "музикальність - це не вроджений талант, а здатність, яка може бути розвинута. Будь-яка дитина,яку навчають належним чином, може стати музикальною - це не важче, ніж навчитися говорити рідною мовою. Потенціал кожної маленької дитинки неосяжний".

В наш час методом Сузукі користуються десятки тисяч людей, педагогів, батьків всіх національностей світу. Коли Шиничі Сузукі помер в 1998 році, його учні і послідовники у всьому світі жалкували за ним. Віра цього педагога в унікальні здібності всіх людей і важливість поваги і розвитку дитини за допомогою любові залишилась нам у спадок. Сам метод народився в той момент, коли Сузукі зв'язав унікальну здатність дітей з легкістю вивчати рідну мову з можливістю навчання аналогічним методом грі на скрипці - методом, який він назвав "Народження таланту". Однак, доктор Сузукі завжди відмічав, що утилітарне навчання музиці - не головна мета його роботи. Це лише шлях, щоб дитина виросла достойною і благородною людиною: слухаючи від народження прекрасну музику, вона буде наближатися до краси та гармонії у всіх сферах свого життя.

Особливості метода Сузукі.

Більше п'ятдесяти років тому Сузукі оцінив важливість того факту, що діти у всьому світі легко опановують рідну мову, і почав застосовувати основні принципи розвитку мовлення у навчанні музиці. До них належать:постійне повторення, слухання, батьківська підтримка і відповідальність. Взагалі, роль батьків важко переоцінити - це найкращі вчителі. (деякі батьки спеціально навчаються грі на скрипці, щоб грати маляті-так дитина швидко зрозуміє, що від неї чекають). Батьки ходять з дитиною на урок і регулярно займаються з нею вдома.

Ранній початок занять дуже важливий, адже перші роки життя дитини - це критичний час для розвитку розумових процесів і координації м'язів. Перші роки, коли відбувається набування навичок рідної мови і слух у дитини знаходиться на вершині активності - це ідеальний час, щоб розвинути музикальність. Слухання музики повинно початися при народженні,а формальне навчання - в 3-4 роки, хоча насправді,запізно ніколи не буває. Дитина росте і розвивається у мовному середовищі. Чому б не зробити музику таким же навколишнім дитини? Можна брати малятко на концерти, а потім слухати знайому музику вдома - дитина легко її запам'ятає. Таким чином, відбувається абсорбування музичної мови на рівні з рідною. При розвитку мовних навичок дитина не відмовляється від них у подальшому розширенні словникового запасу - так і в музичному розвитку, учні повторюють вже вивчені твори, поступово використовуючи нові навички і прийоми. І подальше введення нових технічних і музичних концепцій в контексті знайомих творів значно спрощує цей процес. Як і в мовному розвитку, будь-яке бажання і спроба дитини отримати нові знання, будь-яке питання повинно бути нагороджене відвертою похвалою і підтримкою. Кожна дитина унікальна, вона йде своїм темпом, маленькими кроками долає великий і важкий шлях пізнання і вдосконалення майстерності. Спільне вдосконалення - запорука радості і задоволення всіх - дітей, батьків, педагогів. Атмосфера співпраці, радості за успіхи інших дітей також складають частину метода Сузукі. Для кожного інструменту доктор Сузукі підібрав репертуар, за допомогою якого можна обережно і послідовно розвивати як музикальність дитини, так і набувати технічні навички. При цьому існує постійний стимул: слухаючи більш технічно вдосконалену і важку гру своїх старших товаришів, діти намагаються швидше досягти їх рівня. Відомо, що дітей радять вчити читати в той момент, коли вони в достатній мірі зможуть розвинути мовні навички. Так і в методі Сузукі дуже велике значення приділяється донотному періоду навчання: в цей час дитина намагається досягти правильної постановки рук, точної інтонації, красивого звучання, закінченості музичних фраз. Багаторазові повторення, направлені на точність самовираження і розкриття змісту музики, а не на заучування певної мелодії, дають більш ефективне становлення і закріплення технічних навичок. Загальноосвітня школа приділяє велику увагу музичному навчанню за допомогою ритміки, вокальних, інструментальних вправ і слухання музики. Головною метою музичного виховання є набуття знань і навичок, що допоможуть учням орієнтуватися в музичній творчості, на певному рівні виконувати твори національних та зарубіжних композиторів. У першому класі учні займаються музикою тричі на тиждень, з другого по восьмий - двічі, у дев'ятому - один раз на тиждень. Заняття проводять, як правило, кваліфіковані педагоги-музиканти, які мають середню, а найчастіше - вищу освіту.

Японські дитячі пісні поділяються на традиційні і сучасні. До традиційних належать: колискові, сценічні, святкові пісні. З давніх-давен, в піснях для маленьких дітей співалось про те, як стрибають через мотузочок, пускають повітряного змія, колисають кішку, грають в піжмурки.

В ході руху за нові дитячі пісні, яке почалось в кінці першої світової війни, з'явилось багато пісень, які відображають радість дитинства. Популярні письменники і поети створювали в той період багато чудових пісень. Спогади письменників про власне дитинство були улюбленими темами тих сучасних дитячих пісень. Сьогодні поети і композитори створюють для дітей такі пісні,в яких більше уваги приділяється почуттям і прагненням самих дітей.

Реставрація Мейдзі (1868) вивела Японію з феодальної ізоляції і відкрила нову еру в музичному мистецтві держави. В ті дні західна музика інтенсивно проникала особливо в суспільну освіту, виступаючи як частина поміркованих зусиль,направлених на те, щоб модернізувати державу. Для того, щоб підтримувати музичну освіту, в 1880р. було започатковано Інститут по музичному дослідженню, а також видані перші посібники з музики, які з'єднували музичний стиль з японським. Інструментальна музика Заходу розповсюджувалась в ті роки за допомогою концертів, які організовувались військовими оркестрами армії і флоту,завдяки співробітництву з такими іноземними державами, як Великобританія, Франція і Німеччина.

Що стосується підготовки професійних музикантів, то в 1887 р. була започаткована Токійська музична школа (яка в 1949 р. перетворилась у музичний відділ Токійського національного університету вишуканих мистецтв і музики), після чого почалось відкриття приватних музичних шкіл, попередниць сучасних приватних інститутів, в таких головних містах, як Токіо і Осака. Професійна музична освіта уходить своїм корінням в дуже розповсюджене домашнє музичне навчання дітей, існує багато приватних курсів, великих та малих, для допомоги у здійсненні домашнього навчання. Найбільш помітними серед них є Дослідницький інститут виховання таланту Судзукі Синьїті и Музичний клас Тохо. Серед навчальних закладів: Музична академія ("Сендеокуґакуен"), Вища музична школа "Тохо", Музична школа Кунітаті, музичне відділення при університетах Токіо, Осаки й інших міст; науково-дослідна робота проводиться в Японській академії музикознавства; товариство музики 20 століття сприяє виконанню сучасної музики, проводить музичні фестивалі. Зберігається звичай виконання музики й танців під час традиційних свят.

Сучасне музичне життя Японії багато в чому визначається діяльністю великої кількості організацій і товариств. У Токіо знаходяться японське відділення міжнародних музичних товариств, Міжнародного фонду мистецтв та інші. У Японії функціонують: оперні трупи "Фудзівара каґекідан" і "Ніккікай", ансамбль камерної опери "Сіцунай каґекідан"; близько 20 симфонічних оркестрів (8 - у Токіо); камерно-інструментальні ансамблі, у т.ч. Токійський струнний квартет; хорові колективи тощо. Значну роль грають колективи традиційного музично-театрального мистецтва: Оркестр гагаку імператорського палацу "Сіґенкан", оркестр народних інструментів "Ніппонія", трупи Національного тетру. Сьогодні в Японії на вершині всіх музичних концертних груп знаходиться симфонічних груп оркестр Эн-ЭйЧ-Кэй в Токіо (Японська радіокорпорація). В Токіо та інших великих містах нараховується досить велике число професійних оркестрів, немало також любительських. Існує багато концертних колективів, які виконують камерну музику, і у яких багато послідовників. Участь в хорових виступах і духових оркестрах також дуже популярна. Підраховано, що декілька сотень тисяч людей різного віку займаються співом в якості учасників хору в початкових середніх школах і університетах, а також в інших самодіяльних колективах.

В Японії є також любителі опери, постановка опери являється нелегким ділом, оскільки японські театри, як правило, не мають потрібних умов для таких заходів. Що стосується створенню музики в західному стилі, то в японському музичному світі в цій області активно багато композиторів, включаючи такі всесвітньо відомі імена, як Такэміцу Тору.

Міжнародне визнання отримали деякі японські диригенти, наприклад Одзава Сэйдзі, теперішній музичний директор Філармонії Бостона в Сполучених Штатах, і Вакасугі Хіросі, який диригував багатьма європейськими оркестрами, а також Івакі Хіроюкі и Акіяма Кадзуйосі. Не менш відомі поза межами Японії піаністи Сонода Такахіро и Утіда Міцуко, скрипалі Это Тосія и Усіода Масуко, вокаліст Адзума Ацуко.

Таким чином, можна зробити висновок, що музичне життя Японії дуже насичене. Музичне виховання дітей здійснюється від самого народження. Професійна музична освіта здійснюється на дуже високому рівні на музичних відділеннях міст Токіо та Осаки. В Японії ведеться дуже ґрунтовна науково-дослідна робота з музики, яка проводиться в дослідницьких інститутах.

2.2 Теорія і практика музичного виховання в країнах Сходу

Найвідомішими, найулюбленішими, яскравими і веселими дитячими святами, що відмічаються в усій Японії, є День дівчаток, або Свято ляльок (хан мацурі), та День хлопчиків (тангоно секку), або Свято "сім-п'ять-три" (сіті-го-сан). Яскравим проявом бережливого ставлення японців до традицій є збереження у повсякденному житті національного костюму - кімоно - як важливого елементу своєрідності нації, навички носіння якого прищеплюються з дитинства. Емоційно-образне мислення нації, здатність насолоджуватись естетичними якостями матеріальних та нематеріальних об'єктів розвивають звичку колективного милування поетичними явищами природи. Взимку прийнято насолоджуватися снігом, весною - цвітінням сливи, азалії, вишні, восени - багряним листям гірських кленів і повним місяцем. Наприклад, у березні - квітні в засобах масової інформації публікуються відомості про місця, де можна помилуватися сакурою та прогнози її цвітіння (ґрунтуються навазі бруньок): телебачення періодично транслює карту пересування цвітіння сакури по всій країні [5, C. 12].

Восени відомі храми влаштовують виставки хризантем (які вважаються імператорськими квітами), даючи можливість наблизитися до таємниць природи. Сім'ями, компаніями співпрацівників відправляються японці на милування сакурою. На честь цієї події прем'єр-міністр країни щороку влаштовує дипломатичний прийом у відомому токійському парку "Синдзюку чйен". В японській школі увага приділяється набуттю учнями "пізнавальних" та "емоційних" навичок - в результаті рівень знань випускника японської школи дорівнює рівню випускника американського коледжу [7, C. 5].

За даними міжнародних тестів, японські учні за рівнем свого розвитку випереджають однолітків з інших країн приблизно на три роки. Юний японець закінчує школу вже підготовленим до національних особливостей життєдіяльності: в нього розвинені звичка та позитивне ставлення до напруженої праці, дисципліни, чистоти і порядку, увага до дрібниць, здатність до індивідуальної та спільної праці, наполегливість, психологічна гнучкість, комунікабельність, відповідальність, повага до авторитету. Отже, здійснений аналіз художнього виховання в Японії дає змогу констатувати своєрідність та унікальність даного процесу. Необхідно підкреслити, що життєва та творча сила японської культури засобами художнього і музичного виховання передається підростаючому поколінню, що естетизує свідомість, сприяє формуванню основних якостей національного характеру, впливає на позитивне і відповідальне ставлення до справи та оточуючих людей, визначає комплекс цінностей і психологічні пріоритети. Якщо нині Схід із наполегливістю неофіта відкриває для себе Захід, не буде перебільшенням сказати, що Захід теж з не меншим ентузіазмом намагається ліквідувати "білі плями" у своїх знаннях Сходу. З 70-х років ХХ ст., коли Китай "знову відкрив свої двері іноземцям", багато дослідників побували в цій давній країні для безпосереднього знайомства та предметного вивчення слабких і сильних сторін специфічного "китайського шляху" розвитку нації, вияву для себе та осмислення раціонального джерела, закладеного у традиційній китайській культурі.

За результатами ознайомлення з досягненнями китайських дітей у галузі мистецтв (живопис, каліграфія, інструментальна та вокальна музика, танець) спеціалісти з художньої освіти та виховання виявили інтерес до низки проблем, зокрема щодо питань раннього художнього розвитку дитини, мети, методів освіти та навчання мистецтвом, а також інфраструктури естетичного виховання. У рамках шкільної реформи Китаю середини 80-х років ХХ ст. мистецтво було визнане складовою навчальної програми. Отже, до "трьох категорій доброчинності" (моральна, інтелектуальна та фізична), відповідно до якої китайські педагоги здійснювали навчання, додалася четверта - "культурна". Розгляд культурних практик сучасного Китаю вимагає звернення до специфічних особливостей національного менталітету китайців. Формування стереотипів поведінки населення Китаю відбувається на підставі давньої традиції, пов'язаною з символікою чисел.

Особливу роль у формуванні специфічного китайського менталітету відіграє китайська писемність - своєрідний різновид мистецтва, який забезпечує культурну єдність "крізь простір та час", оскільки ієрогліфи доступні вченій людині незалежно від діалекту та від того, чи жив він у ІІІ ст. до нашої ери, чи живе в сучасний час. Аналогічний за методами підхід спостерігається в галузі музичного виховання. Головний акцент китайські викладачі роблять на засвоєнні учнями технічних навичок та регламентованого репертуару [4, C. 5].

Поряд з активним вивченням китайцями західної музики в країні постійно розвивається національна музична традиція, яка передається через сім'ю, школу, вищу школу. Жорсткою та незмінною залишається технологія виготовлення музичних інструментів, які створюються на підставі восьми вихідних матеріалів. Необхідно зазначити, що система традиційної китайської нотації надзвичайно важка та складна, її засвоєння вимагає багаторічної підготовки. Рівень якості професійної підготовки китайських музикантів яскраво виявляється на міжнародних конкурсах, де вони дедалі частіше стають лауреатами. "Середні" студенти консерваторії КНР вражають фахівців технічною підготовкою, "цікавою інтерпретацією класики" [3, C. 40].


Подобные документы

  • Хоровий спів як дієвий засіб виховання дітей, організація хорового колективу. Вікові особливості голосового апарату людини. Розвиток основних співацьких і хорових навичок. Репертуар як засіб музичного виховання. Особливості вправ з хорового сольфеджіо.

    курсовая работа [1,6 M], добавлен 26.01.2011

  • Сучасний стан проблеми наукового вивчення вокальної педагогіки. Розвиток цього виду музичного виховання у Галичині кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вплив Крушельницької і Менцинського на цей процес. Внесок Лисенко і Мишуги у розвиток музичного мистецтва.

    магистерская работа [896,0 K], добавлен 16.09.2013

  • Розвиток музичного сприйняття в школярів як одне з найвідповідальніших завдань на уроці музики у загальноосвітній школі. Співвідношення типів емоцій з триступеневою структурою музичного сприйняття. Розвиток сприйняття музики на хорових заняттях.

    курсовая работа [60,5 K], добавлен 17.12.2009

  • Етапи та передумови формування музичного мистецтва естради. Розвиток мистецтва, орієнтованого на емоційно-афективну сторону. Виникнення різних аспектів мистецької практики - жанрів, закладів культури, тематики. Орієнтація на широкі слухацькі смаки.

    статья [23,5 K], добавлен 24.04.2018

  • Характеристика видовищної презентації музики в контексті образних трансформацій музичної матерії в культурі ХХ та ХХІ століть. Визначення та аналіз реалій візуалізації музики, як синтетичного феномену. Дослідження сутності музичного простору видовища.

    статья [24,4 K], добавлен 24.04.2018

  • Дослідження творчого спадку визначного носія українського народного музичного мистецтва - бандуриста і кобзаря Штокалка. Особливі риси музичного стилю виконавця, його внесок у розширення репертуарної палітри кобзарсько-бандурного мистецтва ХХ століття.

    статья [22,5 K], добавлен 24.04.2018

  • Сутність музики, її головні виражальні засоби. Легенди про виникнення музичного мистецтва, етапи його розвитку. Основні характеристики первинних жанрово-стилістичних комплексів музики. Процес еволюції музичних жанрів і стилів, їх види та особливості.

    презентация [4,7 M], добавлен 20.08.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.