Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ННІ ІСТОРІЇ І ФІЛОСОФІЇ

Кафедра Загальної педагогіки та психології

Реферат

Індивідуальний стиль діяльності та професійна придатність особистості

студентки І-В курсу

спеціальності 6.020301 - філософія

Чігарєвої Дар'ї Вікторівни

Науковий керівник - Раджабова С. Ш.

Черкаси - 2013



ВСТУП

Індивідуальний стиль діяльності дозволяє людям із різними особливостями нервової системи, з різними характером і темпераментом домагатися однаковою ефективності і під час роботи у різний спосіб. Наприклад, у дослідженні з вивчення індивідуального стилю діяльності в кравців було зауважено, що кравці-меланхолики і кравці-сангвініки можуть бути однаково успішні у роботі, але кравці-меланхоліки воліють профілактику обриву нитки.

У прикладній психології, зокрема психології праці, утвердився погляд, згідно з яким професійна придатність утворюється і виявляється в діяльності. Це відбувається внаслідок реорганізації психофізіологічного апарату, який пристосовується до умов отримання успішних результатів, а успіх такої перебудови зумовлюється механізмом формування функціональних систем, адекватних операціональному складу трудової (професійної) діяльності.



1. Загальна характеристика професійної придатності

Пошук ефективних способів формування професійної придатності передбачає виділення індивідуальних прийомів і засобів успішного виконання діяльності, виявлення особливостей індивідуального стилю діяльності (ІСД). Останній визначається як поведінка, адекватна ситуації, але ця ознака особистості не обмежена тільки певними ситуаціями: один і той самий стиль може бути властивий людині в різних видах діяльності. Розв'язання проблеми формування ІСД відкриває можливості для вирішення інших проблем, зокрема задоволеності людини своєю працею, що вважається однією з головних характеристик професійної придатності

Теоретичний аналіз професійної діяльності й експериментальні дані свідчать про те, що професійна придатність та ІСД тісно пов'язані між собою. Цей зв'язок настільки стійкий, що оптимальність ІСД може розглядатися як показник професійної придатності. Придатність людини до певної діяльності в диференціальній психології інтерпретується з двох протилежних позицій: 1) як прихована в людині особливість, котру можна розкрити, застосовуючи адекватні методики, в будь-який момент і за будь-яких умов; 2) як властивість людини, що формується в процесі виконання діяльності, під її безпосереднім впливом.

Межі формування професійної придатності зумовлюються вимогами професії та індивідуальним психофізіологічним потенціалом людини. Однак визначення професійної придатності не вичерпується лише психофізіологічними характеристиками.

Теоретичні дослідження, досвід професіографування переконують, що професійна придатність - складне, багатокомпонентне (системне) явище. Воно досить повно може бути представлене як чотирикомпонентна система, складовими якої є:

1) професійні знання, уміння, навички;

2) психофізіологічний потенціал;

3) професійна мотивація;

4) задоволеність (незадоволеність) працею.

Серед цих компонентів найменш сприйнятливими до змін вважаються такі психофізіологічні характеристики індивіда, як властивості нервової системи. Якщо успішність діяльності головним чином залежить від цього компонента, для частини людей така діяльність може бути надто виснажливою або й зовсім недоступною. Це стосується насамперед професій, для яких типові екстремальні умови. У такому разі може ставитися питання про здійснення професійного відбору, тобто виявлення людей, психофізіологічні характеристики яких відповідають вимогам професії.

У працях К. М. Гуревича, Є. О. Климова, В. С. Мерліна та інших дослідників показано, що люди з різними характеристиками нервової системи за параметром "рухливість- інертність" можуть досягти високої продуктивності праці завдяки виробленню в них ІСД (специфічних; найадекватніших тактик, стратегій виконання виробничих завдань).[4] Компенсаторні можливості індивідуального стилю простежені щодо різних видів професійної й навчальної діяльності. Водночас доведено, що сам стиль складається внаслідок адекватного пристосування до діяльності, яке великою мірою зумовлюється властивостями нервової системи За найзагальнішим визначенням, ІСД - це система індивідуально-специфічних прийомів, що забезпечують успішне пристосування людини до діяльності.

Формування ІСД - важливий аспект професійного навчання, розвитку професійних здібностей, професійної придатності. Цілеспрямоване формування ІСД базується на використанні позитивних можливостей людини або на компенсації негативних виявів. Відповідно у структурі стилю виділяють механізми адаптації й компенсації. Водночас структура індивідуального стилю визначається особливостями співвідношення орієнтувальної, виконавчої та контрольної діяльності (залежно від таких властивостей людини, як типологічні особливості вищої нервової діяльності та мотивації особистості).

ІСД - це система прийомів роботи, які характеризують різні сторони діяльності: особливості здійснення виконавчих дій, вибору ситуацій і завдань, організації робочого місця, підготовки до роботи й дотримання вимог, які ставляться. Трудові прийоми формуються для адаптації, компенсації й корекції виконання трудових дій. Співвідношення і взаємозв'язок трудових дій зумовлені впливом властивостей різних рівнів індивідуальності, зокрема особистісного й психофізіологічного. При цьому відбувається спрямована особистістю регуляція проявів властивостей нервової системи. Сполучними ланками між названими рівнями індивідуальності виступають емоційна реакція, самооцінка й установки.

Необхідними умовами формування ІСД є позитивне ставлення до діяльності та адекватні (правильні) самооцінки: їх оптимістичний чи песимістичний характер, правильність чи помилковість; ступінь усвідомлення особливостей виконання дій, переоцінки або недооцінки своїх можливостей і наявність відповідних установок здійснювати різні стратегії впливу в експериментальних ситуаціях; висвітлення переваг і недоліків, зумовлених типологічними відмінностями, нейтралізація внутрішніх негативних оцінок, формування адекватних оцінок, усвідомлення особливостей виконання трудової діяльності, формування впевненості у своїх можливостях, перебудова неправильних установок, створення оптимального емоціонального фону діяльності. Така індивідуальна робота має здійснюватися на основі спеціальної організації орієнтувальної діяльності тих, хто навчається. Іншими словами, йдеться про таку повноту вказівок про дії, які підлягають засвоєнню, і такий контроль за їхнім виконанням, які уможливлюють вияв індивідуальних особливостей людини та їх доцільне використання в процесі виконання різних виробничих (навчальних) завдань, тобто формування раціонального індивідуального стилю діяльності. [1]

особистість індивідуальний стиль професійний



2. Професійна придатність

Придатність до професійної діяльності - це властивість особистості, які визначають вимогами конкретної трудової діяльності і які можна визначити за двома критеріями: успішному оволодінню професією та ступенем задоволення, яке суб'єкт отримує від праці.

Придатність до професійної діяльності формується в процесі учбово- професійної та трудової діяльності та виражає відповідність людини вимогам конкретної трудової діяльності.

При цьому професійна придатність:

* визначається співвідношенням вимог професії та індивідуальних особливостей людини;

* має конкретний об'єкт реалізації (певна категорія людей і вид діяльності, етап професіоналізації);

* відображає стан і ступінь розвитку сукупності індивідуальних якостей людини, що визначають його професійно важливі якості як суб'єкта професійної діяльності;

* виступає як динамічні властивості системи діяльності (залежність "розвиток та удосконалення суб'єкта праці - зміна об'єкта праці у свідомості суб'єкта").

Психологічною основою професійної придатності є відповідність психографічних показників людини вимогам професійної діяльності, тобто професіографічним показникам конкретної трудової діяльності.

Визначають два типи професійної придатності:

1. Абсолютну - придатність до професій такого типу, де необхідні спеціальні здібності.

2. Відносну - придатність до професій, оволодіння якими доступно практично будь-якій здоровій людині.

Придатність людини до конкретного виду професійної діяльності визначається методами професійної орієнтації, професійного добору та професійного відбору.

Професійна орієнтація - це система заходів, спрямована на виявлення особливостей особистості, інтересів і здібностей у кожної людини з метою надання їй допомоги у виборі професій, що найбільш відповідають її індивідуальним особливостям.

На основі результатів профорієнтації здійснюється професійний добір, тобто добір професій, професійних сфер та спеціальностей для конкретної людини на основі її індивідуально-психологічних особливостей з метою повноцінної реалізації себе і свого потенціалу в професійно-трудовій діяльності, в наслідок має бути отримане професійне задоволення.

Професійний відбір - це система заходів, що дозволяє виявити людей, які за своїми індивідуальними особистісними якостями найбільш придатні до навчання і подальшої професійної діяльності за певним фахом.

У професійному відборі професійна придатність оцінюється за такими критеріями:

* за медичними показниками: увага звертається на ряд протипоказань, що можуть сприяти зниженню надійності у роботі та спричинити розвиток захворювань, пов'язаних з професійною діяльністю;

* за освітніми показниками: відбір здійснюється на основі конкурсних іспитів та спрямований на виявлення тих осіб, знання яких забезпечують успішне оволодіння або виконання певних професійних обов'язків;

* за психологічними показниками: відбір спрямований на виявлення осіб, які за своїми здібностями та індивідуально-психофізіологічними можливостями відповідають вимогам, що зумовлюються специфікою навчання та діяльності за конкретним фахом.[2]

У процесі професійного відбору виділяються декілька етапів.

Перший етап включає психологічне вивчення професії з метою виявлення вимог до людини. При цьому має бути розкрита внутрішня структура діяльності і даний не просто перелік психічних процесів, що необхідні для виконання даної діяльності, а продемонстрована цілісна картина їхнього взаємозв'язку.

Інформація про професію узагальнюється у професіограмі. Потім на її основі оцінюється міра значущості різних психічних властивостей та якостей особистості для ефективного виконання даної діяльності.

Другий етап включає вибір психодіагностичних методів дослідження, які більшою мірою характеризують ті психічні процеси та професійні дії, і на основі яких має оцінюватися професійна придатність.

Третій етап передбачає:

* психологічний прогноз успішності навчання і наступної професійної діяльності на основі співставлення відомостей про вимоги до суб'єкта з отриманими психодіагностичними даними;

* прогноз можливості професійного удосконалення через формування, цілеспрямований розвиток та компенсацію професійно важливих якостей;

* прогноз вірогідності адаптації суб'єкта до професії. [2]

3. Загальні ознаки Індивідуального стилю діяльності

Найзагальнішими формальними ознаками ІСД вважаються такі:

1) стійка система прийомів і способів діяльності;

2) зумовленість цієї системи певними особистими якостями;

3) функціонування системи як засобу ефективного пристосування дооб'єктивних вимог (ситуації).

З ІСД пов'язуються не всі характерні особливості діяльності, а лише зумовлені типологічними властивостями нервової системи.

Типологічно зумовлений ІСД формується упродовж життя. Про це свідчить хоча б той факт, що певний стиль властивий далеко не всім людям, які належать до одного типу нервової системи й темпераменту, а лише деяким. Одна з умов формування ІСД - позитивне ставлення до діяльності, його роль полягає в тому, що при формуванні ІСД людина активно шукає такі прийоми й способи дій, які б дали можливість їй найкраще виконати завдання. Активний пошук доцільних способів дії має провідне значення у формуванні ІСД.

Головна ознака ІСД - узагальнюючий, визначальний характер способів і прийомів, що застосовуються людиною для розв'язання задач у різних ситуаціях. Ще одна важлива ознака ІСД - специфічне співвідношення орієнтувальної й виконавчої діяльності. Виділено два основні типи такого співвідношення:

1) мислений план дії надто деталізований і більшою мірою створюється до початку її виконання. В процесі виконання він змінюється, але дуже мало (частково);

2) мислений план дії до її виконання дуже схематичний, має загальний (цілісний) характер, а в процесі виконання він значно деталізується і видозмінюється.

У першому випадку пізнавальна, орієнтувальна діяльність здійснюється переважно до початку виконання і лише пізніше поєднується з виконавчою. У другому - перебіг пізнавальної й орієнтувальної діяльності відбувається здебільшого одночасно. Перший тип простежується в людей зі слабкою й інертною нервовою системою, другий - із сильною і рухливою.

Триваліші й ретельніші підготовчі дії характерні для людей з нервовою системою, особливістю якої є підвищена збудливість у незнайомих ситуаціях. Отже, в даному разі в підготовчих діях компенсується деяка невпевненість у виконавчій діяльності. У досліджуваних сильного типу орієнтувальні й виконавчі дії не виділяються в самостійні акти поведінки, оскільки такі особистості виявляють малу тривожність щодо організації наступної дії та здатність темпового забезпечення виконання актуальної (поточної) дії. [3]



4. Визначальні ознаки індивідуального стилю діяльності

У дослідженнях, спрямованих на виявлення ІСД працівників виробничої сфери та учнів ПТУ, було встановлено три визначальні фактори ІСД:

1) Динаміка входження в роботу й рівень утомлюваності: сильні -характерна невисока втомлюваність, відрізняються поступовим втягуванням у роботу, надають перевагу роботі з товаришами чи колегами; слабкі - більше потребують відпочинку, надають перевагу праці в тиші у спокійних умовах.

2) Обсяг розумової праці: сильні - підготовчі, виконавчі та контрольні дії поєднані; виправлення та доповнення вносять під час роботи, можуть протягом тривалих проміжків часу поєднувати виконання кількох завдань; відрізняються конспективністю мовлення, надають перевагу усному мовленню; слабкі - планують завчасно: підготовчі, виконавчі, контрольні дії можуть виступати як самостійні; виправлення та доповнення вносять під час перевірок, беруться за нову роботу тільки після закінчення попередньої; відрізняються складними мовними конструкціями, надають перевагу письмовому мовленню.

3) Рівень нервового напруження: сильні - в ситуації напруження орієнтувальні, виконавчі та контрольні дії ще більше поєднуються; загальний термін виконання завдання скорочується; слабкі - в екстремальних ситуаціях орієнтувальні, виконавчі, контрольні дії ще більше розмежовуються; загальний термін виконання збільшується.

Стильові особливості були виявлені і в праці вчителя. Умовно в його діяльності можна виділити підготовчі й виконавчі дії. Характерним для діяльності вчителя з інертною нервовою системою є те, що він пожвавлює роботу класу не високою динамікою поведінки (темпова гра), яка складається експромтом, а завчасним створенням певних умов і використанням заздалегідь підготовлених засобів впливу на учнів (емоційно насичений і різноманітний матеріал). Насиченість уроку, який проводить учитель з рухливою нервовою системою, забезпечується саме темповою грою, експромтом.

Для правильного керівництва процесом навчання треба зважати на різні особливості темпераменту учнів і відповідно до них вибирати методи формуючого впливу, створюючи найбільш сприятливі умови навчання й застосовуючи при цьому адекватні засоби. Школяреві треба допомогти знаходити у себе найменш константні, найбільш придатні для навчання якості й компенсувати стійкі константи, що можуть блокувати успіх:

дослідження виявили певні закономірності співвідношення орієнтувальної й виконавчої діяльності інертних та рухливих типів, які треба враховувати при організації навчання:

тривалість процесу засвоєння початкових виробничих навичок та умінь в інертних і рухливих учнів неоднакова; в інертних він розтягнутий у часі;

в інертних орієнтувальна діяльність більш розгорнута й розтягнута; у рухливих вона динамічна; існують відмінності у виконавчих можливостях учнів;

інертні успішніше виконують повільні, рівномірні рухи, а рухливі - швидкі

Вивчення особливостей засвоєння знань та умінь у зв'язку з типологічними особливостями учнів дає змогу накреслити деякі шляхи індивідуалізації навчання. [3]

5. Індивідуальний стиль діяльність у різних типах суспільства

Найбільш загальне соціальне умова, від якого зона невизначеності індивідуальної діяльності, - диференціація умов життєдіяльності й у ступеня діяльності соціальних груп. Візьмемо класове эксплуататорское суспільство. Це товариство характеризуватиметься наявністю жорстких класових відмінностей як і ролі й значенні праці життя, і у співвідношенні фізичного і розумової праці, і у засвоєнні різної форми культури. У цьому всі типі суспільства кордону, у яких людина може застосовувати свою діяльность, жорстко визначені й труднопереборні, лише зрідка їх буде подолано. При цьому зауважимо, що для подолання цього кордону можуть використовуватися лише одиниці із усієї маси.

Тепер на суспільні відносини в капіталістичному суспільстві. Громадські відносини у капіталістичному суспільстві також обмежують засвоєння індивідуального стилю діяльності. У цьому суспільстві відбувається обмеження прагнення працівника до засвоєння найпродуктивнішої системи рухів, операцій, що доставляють працівникові найбільше задоволення.

За підсумками вище сказаного, можна стверджувати, що у капіталістичному суспільстві відсутні базові об'єктивні передумови на формування індивідуального стилю діяльність у виробничих професіях. Можна зазначити, що ці чинники в капіталістичному суспільстві дезндивідуалізують людину.

Понад те, науково-технічні Революції у капіталістичному суспільстві лише посилюють дезндивідуалізацію людини. Оскільки науково-технічна революція передбачає заміщення людської праці автоматичними пристроями, тому в простого робочого залишається менше можливостей для руху, оскільки існують межі у суспільстві. Тому зона невизначеності діяльності, що забезпечує вільний вибір дій всім індивідам, зводиться до «нулю». У результаті лише вищесказаного, обмежується можливість розвиватися індивідуального стилю діяльності.

Постає питання, чи не у суспільстві може бути індивідуальний стиль діяльності? На думку Мерліна В.С. індивідуальний стиль діяльності можливий за масових виробничих професіяй, що є тільки в соціалістичному суспільстві. Дослідження, проведені Мерліном та їого колегами, показали, що, вивчаючи працю кравців та інших представників масових виробничих професій, індивідуальний стиль діяльності можлива лише за умови, діяльність здійснюватиметься з напівавтоматичним управлінням. Понад те, дані засвідчили, що найлегше з роботою справляються лише ткалі з рухливими нервовими процесами.[4]

Але щоб засвоїти індивідуальний стиль діяльності, необхідний як правильний тип суспільства, а також мали би бути створені правильні умови у колективі.

Найбільш важливе значення у розвитоку ініціативності і індивідуальності має шкала соціальних оцінок. Ця шкала може бути більш широкою або вузькою. Чим ширша шкала соціальних оцінок, тим, більшою мірою вона стимулює різні дії, операції, що необхідні для досягнення колективної мети. Можна дійти невтішного висновку, що ширша буде ця шкала оцінок, тим ширші буде зона невизначеності діяльності.

З іншого боку, щоб забезпечити широту шкали соціальних оцінок необхідно, щоб існувала згуртованість колективу. Широта шкали соціальних оцінок створює найсприятливіші передумови становлення індивідуального стилю діяльності. На думку Мерлина та його соратників, що найсприятливіші умови становлення індивідуального стилю діяльності створюють у колективах із високим рівнем ціннісно-орієнтивної єдності.

Щоб сформувалися сприятливі передумови індивідуального стилю діяльності, необхідно як рівень шкали соціальної оцінки, але й які саме дії людина піддає оцінці. Також дуже істотна частота співвідношення позитивних і негативних оцінок. Цей чинник є дуже ефективним у розвитку ініціативності і індивідуальності працівників. Тому можна дійти невтішного висновку, що цей чинник є одним із основних передумов у формування індивідуального стилю діяльності. [4]



Висновок

Визначальними для успішності професійної діяльності в даній системі є комплекс загальних індивідуально-психофізіологічних якостей (темпераменту), який діє за принципом досягнення найбільш тонкого, чіткого та своєчасного пристосування організму до середовища за рахунок компенсації якого властивості одного темпераменту замінюються іншим, що в свою чергу визначає індивідуальний стиль діяльності (стійкої системи способів виконання того чи іншого виду діяльності), а також особливості взаємодії індивіда в робочому колективі.

Для успішної діяльності колективу необхідно оптимальне поєднання членів колективу, як за індивідуально-типологічними властивостях і стилям діяльності (взаємодоповненням), так і по цивільними якостями і цілями діяльності (єдність цілей).



Список використанних джерел та літератури

1. Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гончарук та ін.; за ред. Ю. Л .Трофімова. - 5-те вид . - К.: Либідь, 2005. - 560 с.

2. Мерлін В.С. Нарис інтегрального дослідження індивідуальності. - М.: Педагогіка. - 1986. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru