Вища освіта України в сучасних умовах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

Вища освіта України в сучасних умовах

Зміст

Вступ

Розділ 1. Розвиток вищої освіти України у XXI столітті

1.1 Вища освіта - майбутнє України

1.2 Мета і пріоритетні напрями розвитку освіти

1.3 Національний характер освіти і національне виховання

1.4 Освіта і фізичне виховання - основа для забезпечення здоров`я громадян

Розділ 2. Міжнародне співробітництво та інтеграція у галузі освіти

2.1 Стратегічні завдання розвитку освіти України

2.2 Сучасні підходи до формування змісту підготовки фахівців

2.3 Сприяння європейській співпраці в галузі гарантій якості освіти

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В Україні проблема докорінної зміни підходів до освіти, передусім до вищої освіти, постала на початку 80-х років XX століття. Але так зване соціалістичне суспільство вже перебувало в агонії і не спроможне було віднайти необхідні засоби модернізації освіти. Вже в ті часи теоретично була сформульована мета реформ у сфері освіти, визначені проблеми співвідношення процесів трансформації та модернізації в освіті, інформаційного оснащення шкіл, вузів тощо. Практичні кроки в цій сфері почали здійснювати тільки на рубежі століть, та й то завдяки зовнішній і спонсорській допомозі. Досі зберігається розрив між теорією і практикою освітніх реформ, оскільки держава ще не може ці реформи матеріально забезпечити. Проте теоретичний пошук має здійснювати і надалі, щоб за розширення матеріальної підтримки держави більш динамічно здійснювати реформи.

Найважливішою проблемою сучасної освітянської реформи є просування до інформаційного суспільства, в якому виробництво і поширення інформації стає сферою зайнятості широких верств населення, а користування новими інформаційними технологіями - нормою для вчителя, викладача, учня, студента. Основним видом їхньої роботи стає інтелектуальна праця, що вимагає високого рівня професійних знань, доступу до інформаційних потоків, складної інтелектуальної техніки і технології переробки, накопичення знань, правового захисту результатів цієї праці.

Водночас в освіті залишається на провідних позиціях педагогічна майстерність, співпраця викладача і студента. Хоч у педагогічній діяльності дедалі частіше на перший план виходить інноваційна діяльність, яка стала головним джерелом науково-технічного прогресу, проте вона не перекреслює досягнень попередніх епох, а навпаки, поліпшує і модернізує їх.

Державна освітня політика спрямована на забезпечення суспільства знаннями, необхідними для суспільного розвитку. Для досягнення цієї мети держава здійснює узгодження різних суспільних процесів, які впливають на «виробництво знань» та «виробництво фахівців», які ці знання застосовують. Зазначені процеси можуть відбуватися як у сфері освіти, так і поза нею. Так, у процесі прийняття державного бюджету, у Верховній Раді України за поданням Кабінету Міністрів вирішуються питання обсягу та основних напрямків фінансування освіти. Для забезпечення освітнього процесу необхідні також інші умови, що не стосуються безпосередньо змісту освіти: наявність кваліфікованих кадрів, необхідна інфраструктура (приміщення, належні засоби та прилади тощо), відсутність екстремістських політичних (партійних) впливів, наявність нормативно-правової бази освітньої діяльності тощо.

Основним процесом у сфері освіти є навчання, а основною ланкою його - людина, яка навчається на всіх рівнях освіти, незалежно від віку (від дитячого садка до курів перекваліфікації та підвищення рівня освіти). Наступною ланкою є «люди освіти», тобто вчителі, викладачі. І, нарешті, здійснення як самого процесу навчання, так і його зовнішнього забезпечення неможливе без діяльності управлінського персоналу (менеджменту) всіх рівнів. Ці три ланки і утворюють, власне, «особовий склад» системи освіти, який здійснює процес навчання і є провідником певної освітньої політики.

Розділ 1. Розвиток вищої освіти України у XXI столітті

1.1 Вища освіта - майбутнє України

національний виховання освіта міжнародний

Вражаючий розвиток освіти у другій половині XX століття, який іноді визначають як «вибух освіти», досить відчутне підвищення середнього рівня освіченості населення планети знаменують собою одну з найбільших змін загальноосвітнього значення. Її вплив на економічне, соціальне, культурне та політичне життя виявився набагато більшим, ніж можна передбачити. Саме розвиток вищої освіти, темпи якого були найбільш високими, став одним із вирішальних факторів прогресу освіти в цілому та надзвичайному прогресу знань. Саме цей розвиток за декілька десятиліть сприяв небаченому зростанню промисловості, інших галузей виробництва, забезпечив підґрунтя для практичного застосування та впровадження технічних інновацій, зокрема перехід до інформаційного суспільства.

Сьогодні, коли держави переконливо демонструють усьому світу значущість саме освіти для здійснення тих глибинних структурних змін у суспільному житті, які несуть людям свободу саморозвитку, матеріальні блага, гарантовані громадянські права, задоволення зростаючих потреб, соціальний захист тощо, багатьма науковцями та політиками освіта часто-густо проголошується провісницею нового способу життя, могутнім джерелом започаткування на Землі нової епохи - епохи високих технологій, ери Інтелекту. Цим підкреслюється великий модернізацій ний потенціал освіти, насамперед вищої.

Україна, яка інтенсивно переймається сьогодні пошуком значущих для свого розвитку ціннісних орієнтацій, також починає відкривати для себе освіту в такому модерністському розумінні. Свідчення тому - урядові та різноманітні теоретичні проекти довгострокової дії, суспільствознавчі розвідки та монографічні дослідження і, звісно, футурологічні прогнози в оптимістичному своєму варіанті. З освітою пов`язується, наприклад, можливість якісних соціокультурних зрушень, успіхи в державотворенні, збереження та нарощування інтелектуального потенціалу нації - основи духовного її багатства. А ще освіта тлумачиться як потужне соціокультурне модерністське знаряддя, завдячуючи якому Україна має долучатися до планетарних цивілізаційних змагань, відповідним чином наближатися до тих, хто переймається сьогодні проблемами планування та прискорення розвитку інтелектуального капіталу нації - самогенеруючої сили людського духу, могутнього джерела досягнення надвисоких прибутків, наближення бажаного в розвитку культури.

Як відомо, Україні в спадщину від колишнього СРСР дісталася лише частка досить ефективної для свого часу системи вищої освіти, яка за основними показниками була типовою для індустріальних соціумів із середнім виробничим розвитком і централізовано-тоталітарним управлінням. У межах колишньої союзної цілісності та відповідно до принципів тогочасних соціальних і суспільно-індивідуальних потреб система вищої освіти була загалом збалансована з потребами суспільства і достатньо ефективною. Рівень підготовки спеціалістів відповідав середнім (за деякими напрямами навіть найвищим) загальноєвропейським і світовим стандартам. Безперечним здобутком радянської вищої освіти був її універсалізм та фундаментальна підготовка, які вигідно вирізняли (й певною мірою це ще, на щастя, має місце і зараз) її вихованців від вузькоспеціалізованих західних фахівців. Більше того, у деяких західних країнах та країнах Південно-Східної Азії, які сьогодні є лідерами за темпами економічного зростання, як відомо, була впроваджена система освіти і методи викладання, які мало чим відрізнялися від радянських зразків. [7]

Великим недоліком побудови освітнього процесу у більшості ВНЗ сьогодні є відсутність цілісності в баченні мети й шляхи підготовки адекватного сучасним потребам випускника, спеціаліста, неадекватність змісту освіти потребам виробництва, неузгодженість пропозиції та попиту на фахівців - випускників вузів, що призводить до їх безробіття та вимушеної заробітчанської еміграції. [7]

Практика XXI століття відкривається насамперед інформаційними технологіями, комп'ютерними системами, лазерним зв'язком, біотехнологіями й іншими інноваціями. Світове лідерство, добробут, успіх і прогрес належать тим народам і культурам, які першими зорієнтувалися в цьому, забезпечили підготовку фахівців, спроможних це нове освоїти і впровадити в практику. [8]

Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.

Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.

За роки незалежності на основі Конституції України (254к/96-ВР) визначено пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, здійснюється практичне реформування галузі згідно з Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття) (896а-93-п)

Водночас стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства і держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властивості сучасній цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і основний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модернізації галузі, ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочерговість розв'язання їх проблем.

Актуальним завданням є забезпечення доступності здобуття якісної освіти протягом життя для всіх громадян та подальше утвердження її національного характеру. Мають постійно оновлюватися зміст освіти та організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Критичним залишається стан фінансування освіти і науки, недостатнім є рівень оплати праці працівників освіти і науки.

Потребують державної підтримки дошкільна, загальна середня освіта у сільській місцевості, професійно-технічна освіта, навчання здібних та обдарованих учнів і студентів, а також дітей з особливостями психічного і фізичного розвитку. [2]

1.2 Мета і пріоритетні напрями розвитку освіти

1.Мета державної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід`ємну складову європейської та світової спільноти.

Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку освіти є:

- особиста орієнтація освіти;

- формування національних та загальнолюдських принципів;

- створення у громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

- постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

- розвиток системи безперервної та навчання протягом життя;

- пропаганда здорового способу життя;

- розширення україномовного освітнього простору;

- забезпечення освітніх потреб національних меншин;

- забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

- розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;

- органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної науки;

- запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

- створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;

- створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення;

- інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів.

1.3 Національний характер освіти і національне виховання

Освіта має гуманістичний характер і ґрунтується на культурно-історичних цінностях Українського народу, його традиціях і духовності.

Освіта утверджує національну ідею, сприяє національній само ідентифікації, розвитку культури Українського народу, оволодінню цінностями світової культури, загальнолюдськими надбаннями.

Національне виховання є одним із головних пріоритетів, органічною складовою освіти. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.

Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури.

Головними складовими національного виховання є громадянське та патріотичне виховання.

1.4 Освіта і фізичне виховання - основа для забезпечення здоров`я громадян

Завданнями системи освіти є виховання людини в дусі відповідального ставлення до власного здоров`я і здоров`я оточуючих як до найвищої суспільної цінності.

Держава разом із громадськістю сприяє збереженню здоров`я учасників навчально-виховного процесу, залученню їх до занять фізичною культурою і спортом, недопущенню будь-яких форм насильства в навчальних закладах, а також впровадженню в практику результатів міжгалузевих наукових досліджень з проблем зміцнення здоров`я, організації медичної допомоги дітям, учням і студентам, якісному медичному обслуговуванню працівників освіти, пропаганді здорового способу життя та вихованню культури поведінки населення.

В усіх ланках системи освіти шляхом використання засобів фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи закладаються основи для забезпечення і розвитку фізичного, психічного, соціального та духовного здоров`я кожного члена суспільства.

Для цього необхідно забезпечити:

- комплексний підхід до гармонійного формування всіх складових здоров`я;

- використання різноманітних форм рухової активності та інших засобів фізичного удосконалення.

Фізичне виховання як невід`ємна складова освіти забезпечує можливість набуття кожною людиною необхідних науково обґрунтованих знань про здоров`я, про шляхи та методи протидії хворобам, про методики досягнення високої працездатності та тривалої творчої активності. В системі освіти держава забезпечує розвиток масового спорту як важливої складової виховання молоді. [2]

Розділ 2. Міжнародне співробітництво та інтеграція у галузі освіти

2.1 Стратегічні завдання розвитку освіти України

Стратегічним завданням державної освітньої політики є вихід освіти, набутої в Україні, на ринок світових освітніх послуг, поглиблення міжнародного співробітництва, розширення участі навчальних закладів, учених, педагогів і вчителів, учнів, студентів у проектах міжнародних організацій та співтовариств.

Держава сприяє розвитку співробітництва навчальних закладів на дво- і багатосторонній основі з міжнародними організаціями та установами (ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, Європейським Союзом, Радою Європи), Світовим банком, зарубіжними освітянськими фондами, іншими міжнародними організаціями. [2]

Стратегічні напрями модернізації освіти і науки, значущість цих сфер у суспільному розвитку країни визначаються як об'єктивними тенденціями загальноосвітнього розвитку, так і тісно пов'язаними внутрішньодержавними процесами.

Перехід людства від індустріального виробництва до науково-інформаційних технологій, а потім і формування суспільства високого інтелекту об'єктивно висуває науку як найбільш пріоритетну сферу, що продукує нові знання та освіту, долучає до цих знань суспільство в цілому і кожну людину зокрема. Саме від рівня інтелектуального розвитку людини більшою мірою залежатиме успіх будь-якої виробничої діяльності і, взагалі, будь-якої сфери життєдіяльності. Якщо ж врахувати зростання тенденції глобалізації, яка з-посеред іншого означає небувале раніше загострення конкуренції між державами-націями, набуває загально планетарного характеру та охоплює, окрім економіки, інші сфери, то стає очевидним, що лише країна, яка забезпечить адекватний вимогам часу розвиток освіти і науки, може сподіватись на достойне місце у світовому співтоваристві.

Тому перша стратегічна мета у розвитку освіти і науки - утвердження в суспільстві розуміння абсолютної пріоритетності цих сфер та фактичне її забезпечення. В найближчі роки заплановано довести фінансування науково-технічної сфери до 1,7% ВВП задля того, щоб наблизитись до країн ЄС, які визначили на 2010 рік сумарне фінансування науки за рахунок усіх джерел у розмірі 3% від ВВП. В освіті ставиться завдання практично подвоїли нинішні 4,3% ВВП, аби бути конкурентоспроможними з європейськими країнами.

Друга стратегічна мета полягає в модернізації освітянської діяльності задля того, щоб готувати людину, здатну до ефективної життєдіяльності у XXI столітті. Основні напрямки модернізації визначено у Національній доктрині розвитку освіти, схваленій II Всеукраїнським з'їздом освітян і затвердженій Указом Президента України у 2002 році.

Для досягнення цієї мети потрібно вирішити такі завдання:

Перше завдання - суттєво скоригувати спрямованість освітнього процесу. Світ вступив у період, коли зміна ідей, технологій, знань відбувається швидше, ніж зміна поколінь людей. Звідси очевидно, що навчити дитину на все життя не можна, тому не треба зводити навчання лише до засвоєння учнем чи студентом певної суми знань. Окрім цієї суми навчального процесу з`являється завдання навчити самостійно навчатися, оволодівати новою інформацією, виробити у студента життєво важливі для нього компетенції. Освіта повинна готувати людину, здатну сприймати зміни, творити їх, розцінювати змінність як органічну складову власного способу життя. Інноваційний характер сучасної цивілізації та сучасної економіки потребує людину інноваційного типу, яку може сформулювати лише інноваційна за своєю сутністю освіта. Такою вона і повинна стати. Саме на вирішення цих проблем скеровано практичні зміни в освіті: це і прийнятий Урядом на початку 2004 р. Державний стандарт базової і старшої школи, це і розроблені на його основі навчальні плани, що забезпечать профільне навчання старшокласників відповідно до їхніх природних здібностей і життєвих планів, це і нові за змістом і сутністю програми та підручники тощо.

Друге завдання - модернізація освіти. Глобалізація світу, його інформаційна багатоманітність обумовлюють включення людини у незрівнянно складнішу і масштабнішу систему взаємовідносин, що суттєво ускладнює життєву поведінку людини. Тому освіта повинна готувати розвинену, самостійну, самодостатню особистість, яка б керувалась у житті не страхом, а власними переконаннями і самостійним свідомим аналізом. Ось чому здійснюється перехід від авторитарної педагогіки до педагогіки толерантності, де б навчання і виховання здійснювалося з урахуванням природних здібностей і психологічних особливостей особистості. Без формування самодостатньої особистості неможливе ні стабільне демократичне суспільство, ні ефективна ринкова економіка, яка вимагає дієвого, активного, відповідального громадянина.

Третє завдання в модернізації освіти полягає у переведенні матеріально-технічної бази навчального процесу на сучасний рівень. Навчальний заклад, що має в аудиторіях лише дошки, парти та підручники, відходить у минуле. Сьогоднішня освіта неможлива без сучасних комп'ютерів, електронних підручників, новітніх фізичних, хімічних та біологічних кабінетів. Останнім часом зроблено суттєві зрушення в комп`ютеризації. Сьогодні у країні комп`ютеризовано 54% середніх шкіл, з них сільських - 45%.

Міністерство освіти і науки України завершує розробку програми «Навчальне обладнання» задля налагодження виробництва і постачання в навчальні заклади сучасних приладів для вивчення природничих і технологічних наук.

Четверте завдання полягає у здійсненні мовного прориву в освіті, а потім і в українському суспільстві. Тут є два пів завдання. Одне полягає у забезпеченні знання державної мови. Проблем тут у певних регіонах України чимало; І обумовлені вони, передусім, відсутністю україномовного середовища. Друге, в сучасному світі людина не може діяти максимально ефективно, не може підтримувати своєї професійної компетентності без можливості широкого спілкування зі світом. Ось чому поряд з ґрунтовним вивченням української, рідної мови, в освіті робляться кроки щодо забезпечення вивчення іноземних мов. Вже у всіх школах вивчення іноземних мов розпочинається з 2-го класу. Згідно з новими навчальними планами буде можливість вивчати з 5-го класу ще одну іноземну мову або мову національної меншини.

Щодо розвитку вищої освіти, то стратегічні цілі обумовлені її новими функціями у сучасному світі. Вища освіта сьогодні не є виключно засобом підготовки фахівців для народного господарства. Отримання вищої освіти, окрім цього, стає все більш обов'язковим етапом у розвитку людини; У суспільстві створюється інтелектуальний потенціал, а відтак - передумови для впровадження науково-інформаційних технологій, переходу до інноваційної економіки. В Україні в останні роки досягнуто суттєвих показників. Якщо в 1990 році, тоді ще в УРСР, навчалося 176 студентів на 10 тис. населення, то сьогодні - 385.

Важливою проблемою залишається якість вищої освіти. Призупиняється діяльність відокремлених підрозділів ВНЗ, в яких не забезпечується належний рівень якості. Водночас продовжується робота з оптимізації співвідношення підготовки фахівців. Усі додаткові місця державного замовлення, а за останні 3 роки їх число зросло на 15%, виділено для спеціальностей, пов'язаних з науково-інформаційними технологіями та реальним виробництвом.

Одне з важливих завдань - приєднання до Болонського процесу. Альтернативи цьому курсу для України немає. Отже приєднання до Болонського процесу та й безпосередні внутрішні інтереси потребують суттєвого збільшення ролі університетської науки. [5]

Європейський процес останнім часом дуже швидко просувається вперед. Сьогодні необхідно пам'ятати, що Європа - це не тільки євро, банки та економіка: вона також має бути «Європою знань». Ми маємо спиратись на інтелектуальну, культурну, соціальну й технічну велич нашого континенту, яка у значній мірі здобута й розвивається європейськими університетами.

Європейський простір вищої освіти відкриває величезні перспективи. Поважаючи нашу різноманітність, ми разом з тим маємо докласти зусиль для знищення кордонів і розвитку структури викладання та навчання, яка сприяла б розвитку мобільності та тісної співпраці. Міжнародне визнання та великий потенціал наших систем пояснюються їхньою прозорістю та привабливістю. Виникає система, у якій визнаними стануть два основних рівні підготовки.

Оригінальність та гнучкість цієї системи досягатимуться на основі впровадження кредитів (за схемою ECTS) та узгодження семестрів. Це дозволить легалізувати отримані кредити для тих, хто бажає почати або продовжити навчання в будь-якому європейському університеті та здобути ступінь у будь-який час протягом свого життя. [1]

На думку В. І. Домніч, процеси, які проходять на європейському освітньому просторі і об'єднані під знаком Болонського процесу, вимагають від нашої системи вищої освіти, принаймні планувати своє майбутнє з урахуванням основних принципів цього процесу. Коли ми ставимо питання, що ж треба зробити в нашій системі освіти для того, щоб бути прийнятим західною суспільною спільнотою, і, коли починаємо перераховувати заходи, які треба здійснити, бачимо, що таких заходів має бути загалом шість. Перш за все, ми говоримо про необхідність започаткування в Україні двоступеневої системи навчання. Справді, дворівнева система вищої освіти прийнята у більшості країн світу є прийнятною. І це не тільки в Європі, а й в Америці та інших країнах світу.

Є певне бачення структури вищої освіти, і воно прописане в Лісабонській конвенції і Болонській декларації. Вища освіта - це щонайменше три роки навчання у відповідних навчальних закладах після повної дванадцятирічної загальної середньої освіти. Так було завжди. Ми побудували чотирирівневу систему вищої освіти, ввели до інституцій вищої освіти професійно-технічні училища, а зараз, на жаль, і технікуми. Європа таку вищу освіту не сприймає. І це право Європи. Разом з тим, Європа дуже уважно ставиться до тих систем освіти, які існують в різних країнах, і вона ні в якому разі не намагається нав'язати єдині освітні стандарти для усієї Європи. Освіта - це така галузь, яка ніколи не була сталою. Освіта весь час розвивається.

З великою пошаною європейська освітня спільнота ставиться до систем освіти різних країн. Але питання глобалізації освіти, питання мобільності є такими, на які сьогодні треба шукати відповіді. Законодавство всіх країн Європи проголошують принцип свободи освіти. До речі, цей принцип був підписаний на фундаменті Болонського університету, який був створений у 1088 році. Освіта має бути вільною, освіта має слугувати людству, освіта без науки неможлива. Наша основна проблема на сьогодні буде полягати в тому, щоб привести нашу чотирирівневу систему вищої освіти до тієї форми, яка в Європі є найбільш прийнятною. Складним буде приведення системи оцінювання знань до системи ECTS (Європейська система трансферу кредитів). Однак це більш механічна робота, оскільки там є 7 ступенів оцінки знань, а у нас 5. В Європі діє «буквенна система оцінки А - відмінно, В - дуже добре і С - добре. Це аналоги наших відомих оцінок «добре» і«відмінно». Важче перейти на кредитно-модульну систему навчання. Модульно-рейтингова система навчання в багатьох вищих навчальних закладах України уже започаткована. Вона дає свій певний позитивний результат. Кредитно-модульна система є важчою. Треба провести певну наукову, методичну роботу, щоб впровадити цю систему, яка є загальноприйнятою і яка забезпечить нашим випускникам рівні права з випускниками іноземних навчальних закладів, як цього вимагає Лісабонська конвенція. [9]

Проблеми науки слід визначити як системні труднощі і бар'єри на шляху інноваційного розвитку економіки у контексті науково-технічної діяльності. Вони зводяться до таких позицій:

- попит на науко ємну вітчизняну продукцію як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

- як державні, так і недержавні фінансові інституції неактивно орієнтовані на інвестування інновацій;

- недостатній досвід дієвого захисту інтелектуальної власності;

- відсутня система підвищення кваліфікації, яка б адекватно реагувала на сучасні вимоги щодо здатності та готовності кадрів до впровадження інновацій.

До науково-технічної сфери необхідно активно включати бізнес і ринок. З метою подальшого залучення коштів вітчизняних і зарубіжних інвесторів у наукові дослідження, розробки та впровадження у виробництво нових наукоємних технологій необхідно якнайшвидше удосконалити законодавчу базу і практичну роботу щодо страхування інноваційних ризиків, пільгового оподаткування, трансферу технологій, інтелектуальної власності. Безумовно, потребує нових зусиль інтеграція освіти і науки.

Ці та інші дії, безперечно, сприятимуть зростанню внеску освіти і науки в структурно-інноваційну побудову економіки та забезпечення сталого розвитку українського суспільства. [5]

2.2 Сучасні підходи до формування змісту підготовки фахівців

Навчальний процес у сучасному університеті повинен бути спрямований на реалізацію змісту вищої освіти на підставі державних стандартів і кваліфікаційних вимог до фахівців та з урахуванням інваріантів, що мають можливість або продовжити освіту в будь-якому закордонному ВНЗ, або отримати відповідну кваліфікацію за кордоном на основі певного закінченого циклу освіти. Тому він здійснюється з урахуванням можливостей сучасних інформаційних технологій навчання та орієнтується на формування освіченої, гармонійно-розвиненої особистості, здатної до постійного оновлення наукових знань, професійної мобільності та швидкої адаптації до змін у соціально-культурній сфері, системи управління та організації праці в умовах ринкової економіки.

Зміст освіти визначається освітньо-професійними програмами, в яких відображено змістово-реалізаційні аспекти освітньо-кваліфікаційних характеристик, визначено нормативний зміст навчання, встановлено вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої і професійної підготовки фахівців відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня певної спеціальності. [6] Зміст підготовки фахівців полягає в науково обґрунтованій системі дидактично і методично оформленого навчального матеріалу. Він складається з нормативної та вибіркової частин.

Загальний обсяг годин аудиторної та самостійної роботи студентів знаходиться відповідно в межах 50% від обсягу годин, визначених навчальними планами на вивчення дисциплін.

Значний простір у навчальних планах окремих спеціальностей займають спеціалізації. У межах кожної спеціалізації читаються відповідні спецкурси і спецсемінари. [5]

2.3 Сприяння європейській співпраці в галузі гарантій якості освіти

Болонський процес ґрунтується на важливому принципі європейської науково-освітньої інтеграції з метою оцінювання якості освіти за відповідними критеріями і методологією. Для України дуже важливо якомога швидше приєднатися і до цієї складової Болонського процесу.

В Україні створена й активно працює державна система акредитації, ліцензування та атестації. Порядок видачі ліцензій встановлює Кабінет Міністрів України. Умова видачі ліцензій - наявність у вищому навчальному закладі необхідної матеріально-технічної, науково-методичної та інформаційної бази, бібліотеки, науково-педагогічних кадрів певного рівня. Такими, що пройшли акредитацій ну експертизу, вважають вищі навчальні заклади, в яких акредитовано не менше двох третин напрямів підготовки і спеціальностей. [9]

Система ліцензування та акредитації складається з Управління ліцензування, акредитації та нострифікації Міністерства освіти і науки України, Державної акредитаційної комісії України (ДАК), експертних рад ДАК за галузями знань, експертних комісій Міністерства освіти і науки України. ДАК України включає до свого складу визначних професорів університетів, представників Міністерства освіти і науки, а також представників державних органів і відомств. Персональний склад ДАК(33члени) затверджує Кабінет Міністрів України. Вісімнадцять експертних рад ДАК за галузями знань формують із представників університетів, громадських організацій, а також представників замовників на фахівців. Експертні комісії створює Міністерство освіти і науки України, вибираючи з банку даних експертів за певною спеціальністю. Ці комісії проводять експертизи навчальних планів і програм, кадрового, навчально-методичного, інформаційного та матеріально-технічного забезпечення навчального процесу в разі ліцензування або акредитації окремих спеціальностей і напрямів підготовки вищих навчальних закладів.

ДАК ліцензує та акредитує нові спеціальності і вищі навчальні заклади, а також постійно контролює їх рівень. Останнім часом за невідповідність вимогам і критеріям ДАК щодо якості освіти за результатами акредитації було припинено діяльність низки відокремлених підрозділів державних вищих навчальних закладів і 34 недержавних навчальних закладів.

Експертні комісії контролюють якість у вищих навчальних закладах на професійному рівні, тобто оцінюють рівень засвоєних знань та умінь студентів відповідно до спеціальності, рівень і результати захисту випускних атестаційних бакалаврських і магістерських робіт, результати працевлаштування випускників.

За результатами експертизи рішення про ліцензування або акредитацію приймає ДАК України, яке затверджує Міністерство освіти і науки України, на підставі чого видається ліцензія на провадження певного виду освітньої діяльності або сертифікат про акредитацію спеціальності (вищого навчального закладу. Загальний термін дії акредитаційного сертифіката і ліцензії зі спеціальності для навчальних закладів становить 5-10 років.

Важливим інструментом у державному контролі якості підготовки випускників вищого навчального закладу є державні акредитацій ні комісії, на засіданнях яких захищають випускні атестаційні роботи, дипломні роботи та проекти. Склад цих комісій затверджує Міністерство освіти і науки, яке контролює якість через Державну інспекцію навчальних закладів за критеріями і методиками, затвердженими ДАК.

Певний крок до Болонського процесу - розроблення в Україні державних стандартів освіти. Стандарти вищої освіти з певної спеціальності формуються за трьома рівнями: державний стандарт, галузевий стандарт, стандарт вищих навчальних закладів.

Державні стандарти вищої освіти визначають перелік напрямів, спеціальностей, кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра, спеціаліста, магістра та вимоги до професійної підготовки фахівців.

Галузеві стандарти вищої освіти відображають освітньо-кваліфікаційну характеристику випускника вищого навчального закладу, місце фахівця у структурі галузей економіки, вимоги до рівня його компетентності, систему виробничих функцій і сфер діяльності. Крім того, галузеві стандарти визначають термін навчання за відповідними програмами підготовки, критерії та засоби контролю якості вищої освіти. [5]

Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів визначають спеціалізації підготовки фахівців з урахуванням вимог ринку праці та регіональних особливостей, варіативні частини програм підготовки фахівців (зміст, кількість і термін вивчення навчальних дисциплін), навчальні плани та графіки навчального процесу, форми навчальних занять і форми підсумкового контролю.

Оціните місце України щодо спектра показників і критеріїв акредитації можна, порівнявши підходи до акредитації вищих навчальних закладів у різних країнах. Кількість вагомих для акредитації показників у Великій Британії становить 6, у США та Румунії - 8, Нідерландах - 10, Україні - 12, Росії - 14, Казахстані - 13, Білорусі - 11. Цей факт свідчить про необхідність узгодження та уніфікації показників і гармонізації критеріїв для європейського освітнього простору. [4]

Приєднання України до Болонського процесу поряд з удосконаленням державної системи оцінки якості освіти вимагатиме більш широкої участі в роботі профільних міжнародних організацій, зокрема, в роботі Європейської мережі забезпечення якості у вищій освіті (система ENQA - European Network for Quality Assurance). Завдання акредитації - визначення відповідності якості навчання прийнятим вимогам, тобто акредитація є одним із чинників гарантії якості.

Структура системи контролю якості в Україні - трирівнева із залученням недержавних експертних організацій. Вона містить такі складові: державну систему оцінки якості (включаючи стандарти освіти та акредитацію), контроль на рівні навчального закладу і участь недержавних структур, що забезпечують суспільну експертизу і враховують вимоги ринку праці.

При цьому необхідно враховувати ряд особливостей, пов'язаних зі сформованою структурою взаємин у системі: держава - вищий навчальний заклад - підприємство.

Одним із головних факторів, що забезпечує зростання виробництва та поліпшення якості продукції, є впровадження сучасних технологій. Цей процес неможливо забезпечити без професійно підготовлених випускників вищих навчальних закладів, що відповідають сучасним вимогам. Отже, у системі оцінки якості обов'язковими учасниками є представники споживачів (замовників) фахівців, які випускаються вищими навчальними закладами.

Всі критерії оцінки якості мають бути визнані міжнародними організаціями з якості, однак у силу національних особливостей і різних рівнів економічного розвитку паралельно можуть застосовуватися додаткові критерії та оцінки.

Для взаємовизнання критеріїв оцінки якості вищої освіти на європейському просторі необхідно вдатися до таких заходів:

1. Встановити офіційні взаємозв'язки з організаціями, що відповідають за гарантування якості вищої освіти в Європі.

2. Співпраця міжнародних організацій з Україною з питань гарантії якості має відбуватися як на рівні університетів(внутрішня оцінка), так і на між університетському рівні - зовнішня оцінка якості. Внутрішнє оцінювання можуть здійснювати експерти з університетів-учасників Європейської асоціації університетів, зовнішнє оцінювання - Європейська мережа забезпечення якості (ENQA). Важливо забезпечити діяльність європейської системи якості освіти як постійно діючої системи. Необхідно адаптувати чинну структуру ДАК і національних організацій із забезпечення якості освіти до вимог ENQA. [3]

Важливою якісною особливістю європейського простору являється мобільність. Завдяки цьому передбачається вільне пересування студентів і викладачів між вищими навчальними закладами та студентами.

Висновки

За роки незалежності України вищі навчальні заклади отримали право формувати і здійснювати програми обміну студентів та персоналу при національних і зарубіжних університетах. Міністерство освіти і науки України сприяє розвитку мобільності і навчанню студентів за кордоном як за системою грантів, так і за індивідуальними програмами.

Міністерство освіти і науки України підтримує європейську тенденцію в галузі вищої освіти щодо розвитку співробітництва між університетами, програм обміну, спільних навчальних програм і перепідготовки.

Але в системі вищої освіти України є проблеми, які перешкоджають підвищенню мобільності студентів і викладачів.

Серед інших перешкод важливою є слабка підготовка з іноземних мов у середній і вищій школі, візовий режим, різниця в рівні життя населення України та країн Європи.

Таким чином, розвиток освіти України, завдання, які ставляться перед вищою освітою, та практичні кроки з її розвитку, удосконалення організації і змісту, інформатизація та впровадження інноваційних освітніх технологій спрямовані на всебічну (комплексну) інтеграцію вітчизняної вищої освіти з європейською, що сприятиме ефективному та швидкому досягненню шести основних цілей Болонського процесу. Спираючись на всі ці положення Міністерство освіти і науки України разом із значною частиною провідних вищих навчальних закладів - учасників педагогічного експерименту з впровадження загальноєвропейських принципів вищої освіти робить значні кроки в цьому напрямку.

Список використаної літератури

1. Болонський процес: Документи / Укладачі: З.І. Тимошенко, А.М. Грехов, Ю.А. Гапон, Ю.І. Палеха. - К.: Вид- во Європейського ун-ту, 2004.- 169с.

2. Болонський процес: Нормативно-правові документи / Укладачі: З.І. Тимошенко, І.Г. Оніщенко, А.М. Грехов, Ю.І. Палеха. - К.: Вид-во Європ. Ун-ту, 2004. -102с.

3. Ван дер Венде М.К. Болонская декларація: расширение доступности и повышение конкурентоспособности высшего образования в Европе / М.К. Ван дер Венде // Высшее образование в Европе. - 2000. - Том XXV.-№3

4. Величко О.Г. Болонський процес - це конкретні рішення і дії / О.Г. Величко // Теорія і практика металургії.- Дніпропетровськ,2004.- С.3-13

5. Вища освіта України і Болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В.Г. Кременя. Авторський колектив: М.Ф. Степко, Я.Я. Болюбаш, В.Д. Шинкарук, В.В. Грубінко, І.І. Бабин. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2004. - 384с.

6. Журавський В.С., Згуровський М.З. / В.С. Журавський., М.З. Згуровський Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти. - К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка»», 2003. - 200с.

7. Журавський В.С. Вища освіта як фактор державотворення і культури в Україні / В.С. Журавський. - К.: Видавничій Дім «Ін Юре», 2003. -416с.

8. Об образовании. Закон РФ // Директор школы. - 2002. - №8. - С.97

9. Проблеми модернізації освіти України в контексті Болонського процесу: Матеріали Першої Всеукраїнської науково-практичної конференції, Київ, 20-21 лютого 2004 р. / Редкол.: І.І. Тимошенко (голова) та інші - К.: вид-во Європейського ун-ту, 2004 - 197с.

10. Яблонський В. Вища освіта України на рубежі тисячоліть. Проблеми глобалізації /В. Яблонський. - Київ, 1998. - 227 с.

Размещено на Allbest.ru