Екологічне виховання молодших школярів засобами народних традицій

Сутність і педагогічні засоби екологічного виховання. Екологічне навчання молодших школярів із застосуванням календаря. Вивчення народних природознавчих традицій. Принципи екологічного виховання за В.О. Сухомлинським, їх використання у сучасній школі.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 02.01.2014
Размер файла 87,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Екологічне виховання молодших школярів засобами народних традицій

Зміст

Вступ

Розділ 1. Педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій

1.1 Сутність та педагогічний зміст екологічного виховання

1.2 Українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання учнів

1.3 Педагогічні засоби екологічного виховання молодших школярів

Розділ 2. Методика екологічного виховання молодших школярів у процесі використання народних звичаїв і традицій

2.1 Екологічне навчання молодших школярів із застосуванням календаря

2.2 Екологічне виховання школярів на народних природознавчих традиціях

2.3 Система екологічного виховання у школі

Розділ 3.Теоретичні основи екологічного виховання молодших школярів в педагогічній спадщині В.О. Сухомлинського

3.1 Принципи екологічного виховання за В.О. Сухомлинським, їх суть та значення

3.2 Методика використання принципів екологічного виховання В.О. Сухомлинського під час уроків мислення серед природи

3.3 Аналіз використання ідей В.О. Сухомлинського педагогами сучасної школи

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Одним із шляхів формування екологічної культури школярів є звернення до надбань педагогічної спадщини видатного українського педагога, заслуженого учителя України В.О. Сухомлинського, до його досвіду у сфері екологічного виховання учнів. Методика використання принципів екологічного виховання В.О.Сухомлинського у практиці сучасної початкової школи є складовою навчально-виховного процесу, який складається з двох рівноцінних компонентів: формування наукових знань з екологічного виховання та охорони природного середовища. Проблемою екологічного виховання В.О. Сухомлинський займався впродовж своєї педагогічної діяльності, і довів, що природа сама собою не виховує. Виховує лише активна взаємодія дитини з нею. Тому екологічне виховання та екологічна культура тісно пов'язані з природоохоронною діяльністю.

В курсовій роботі виявлено, що основними джерелами формування екологічної культури молодших школярів засобами народних природознавчих традицій виступають:

а) пізнавальна діяльність учнів, пов'язана із спостереженням навколишнього середовища;

б) дослідницька діяльність, що передбачає різноманітну активну природоохоронну роботу на основі народних екологічних знань;

в) практична (прикладна) діяльність, що виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку і формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворюючи здобуті в процесі пошуку екологічні знання у практичні навички природоохоронної роботи.

Таким чином, реалізація екологічного принципу засобами народних звичаїв і традицій забезпечує тісний зв'язок шкільного навчання з життям, дає можливість краще зрозуміти явища природи, їх взаємозв'язки, залучає дітей до активної участі в охороні природи.

Визначено основні принципи екологічного виховання учнів і формування їх екологічної культури засобами народних природознавчих традицій. До них належать: принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення; принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування ступенів навчання (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів; принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища; принцип взаємозв'язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.

Мета роботи - детально дослідити педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій, та обґрунтувати особливості методики екологічного виховання В.О. Сухомлинського, ефективність її використання у практиці сучасної початкової школи, розкрити суть та зміст принципів екологічного виховання В.О. Сухомлинського.

Матеріалом нашого дослідження послугувала картотека екологічного виховання молодших школярів, укладена шляхом суцільної вибірки з обраних джерел.

Предмет дослідження - педагогічні засоби екологічного виховання молодших школярів, система екологічного виховання у школі, українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання учнів, методика використання принципів екологічного виховання В.О. Сухомлинського.

Практичне значення дослідження пов'язане з можливістю використання його результатів у роботі наукових гуртків, спецкурсів, факультативів та педагогічної практики.

Теоретичне значення роботи визначається можливістю використання його результатів на уроках, позакласних та позаурочних заняттях в загальноосвітній школі, під час підготовки відповідних теоретичних розробок, при написанні докладів, наукових робіт з педагогіки, психології.

Наукова новизна роботи визначається передусім матеріалом дослідження, оскільки нами вперше було зроблено спробу проаналізувати засоби проведення в початковій школі уроків на екологічну тематику.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

Розділ 1. Педагогічні основи екологічного виховання молодших школярів засобами народних звичаїв і традицій

1.1 Сутність та педагогічний зміст екологічного виховання

Екологія - наука, що «вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем всіх рівнів - від організму до біосфери та їх взаємодії із зовнішніми умовами» [23, 19]. Це - «наука про організми в себе вдома» [11, 40]. У сучасній науці поняття «екологія» характеризується «єдністю біологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторів життя людей» [30, 37]. Тому «екологічна культура учня - це сформована система наукових знань, спрямованих на пізнання процесів і результатів взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до природоохоронної діяльності» [11, 41].

Структуру екологічної культури особистості складають «знання, почуття, відношення, поведінка» [11, 40]. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню екологічної культури учнів є формування у них «системи екологічних знань, почуттів, ставлень, а також екологічної поведінки» [11, 41]. Відповідно до сучасних наукових досліджень, екологічний розвиток особистості проходить три стадії. На первинному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотримання екологічних норм визначається намаганням належати групі, суспільству, і відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій рівень екологічного розвитку автономний: людина добровільно і обирає екологічно прийнятну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно [23, 20].

Формування екологічної культури молодших школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу та людину, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і т. ін. [17, 107]. До форм екологічного виховання відносять спеціальні уроки, екологічні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші форми занять [23, 19].

Антропоцентричний тип - це «система уявлень про світ, згідно з якою вищою цінністю є людина, а природа має цінність, оскільки вона цінна для людини; метою взаємодії з природою є задоволення потреб людини, а характер взаємодії визначається «прагматичним імперативом»: правильним і дозволеним є те, що корисне людині і людству; діяльність з охорони навколишнього світу продиктована віддаленим прагматизмом - необхідністю зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління» [30, 38].

В шкільній практиці поширені різноманітні методи й засоби навчання, що сприяють активізації творчої пізнавальної діяльності учнів. Заслуговують на увагу ті з них, які допомагають розвиткові умінь систематизувати знання, самостійно їх набувати, використовувати на практиці. До них відносяться різні види дидактичного матеріалу в тому числі ігри та вікторини, які можна використовувати на всіх етапах уроку: під час опитування, вивчення нового матеріалу, закріплення й узагальнення знань [24, 41-42].

Загальновизнано, що «екологічна діяльність дітей займає одне із вагомих місць серед засобів виховання особистості» [30, 38]. Екологічна робота використовується як засіб розвитку пошуково-пізнавальної активності школярів. Практика безпосереднього вивчення природи свого краю з метою його пізнання, збереження й перетворення стає для дітей тією житейською школою, котра наближує її до реалій повсякдення. Разом з тим педагогічне значення екологічної діяльності полягає в тому, що:

1. Зібраний фактичний матеріал може використовуватись на уроках у контексті освітньої, виховної і розвивальної функцій навчання. На його основі можуть складатися різні ілюстраційні схеми, що унаочнюють пізнавальний процес, матеріали: карти, діаграми, таблиці, макети, муляжі; виготовлятись роздаткові матеріали (копії статей, цитати з книжок і витяги з документів, листівки, бюлетені, зразки натурних предметів).

2. Екологічний матеріал, окрім навчальної, має високу віддачу і при використанні його у виховній роботі в позаурочний час. Зокрема - при проведенні вікторин, олімпіад; в організації зустрічей з екологами; через випуск стінгазет, екологічних альманахів.

3. Вивчаючи природу рідного краю, учні набувають і закріплюють навички пошукової, дослідницької, природоохоронної роботи; у них формуються почуття колективізму, громадянської відповідальності.

4. Забезпечується прилучення школярів до посильної громадсько-корисної праці, зокрема, через виконання доручень дослідницького та інформативного характеру від господарських підрозділів, наукових організацій, громадських об'єднань [39, 38-39].

Зважаючи на це, зрозумілим є те, чому в школах і дитячих дошкільних закладах України поширюється природоохоронна робота, поглиблюється її зміст, з'являються цікаві форми пізнавально-пошукової активності дітей. Але доводиться констатувати, що «екологічне виховання не скрізь стало складовою частиною навчального процесу, не завжди ще має систематичний характер» [33, 29].

Окремі вчителі не проводять планових, передбачених програмами навчальних екскурсій, практичних занять на місцевості, спостережень; не використовують екологічний матеріал у формуванні цілісних уявлень своїх учнів про навколишній світ. Зазначені негативні моменти стають можливими насамперед там, де керівники шкіл недооцінюють роль природоохоронної роботи у навчанні й вихованні, не контролюють роботу вчителів у реалізації краєзнавчого принципу, не планують екологічну роботу в шкільному масштабі, у співробітництві з іншими структурами системи освіти [27, 167].

Системне співробітництво в галузі навчальної і природоохоронної роботи своїм змістом забезпечує педагогічну цілісність процесу навчання й виховання, наголошуючи єдність їх мети і конкретних завдань, принципів і методів навчально-виховного впливу на свідомість, почуття й волю, життєву позицію і особистісні переконання учнів. Така робота є моментом комплексного впливу на учнів, бо забезпечує поєднання пошукової активності школярів з громадсько-корисною діяльністю, всебічне осмислення змісту і навчально-виховної віддачі планованої роботи та високий рівень позитивного емоційного насичення екологічного руху. При цьому «пізнавальний пошуковий інтерес виступає як сила духовного розвитку школяра, стимулює його активність у навчальній, трудовій і громадській роботі» [7, 49]. Підпорядкована справі державного становлення української нації, «екологічна діяльність на уроках, у позакласний та позашкільний час стає джерелом формування екологічної свідомості» [18, 31].

Проте «сьогодні природоохоронний принцип повинен більш активно заявити про себе в навчально-виховному процесі. Практично немає жодного шкільного предмета, зміст якого не можна було б зробити більш цікавим для учнів, більш доступним для усвідомлення шляхом наповнення його програмових завдань екологічним матеріалом» [16, 42]. Починаючи від простих фенологічних спостережень за природою і завершуючи питаннями охорони природних об'єктів, - все має бути підпорядковане тому, аби шкільне буття учнів максимально сприяло розширенню екологічного кругозору, формуванню екологічної свідомості молодших школярів. Розкриємо основні джерела формування екологічної культури молодших школярів, якими виступають:

а) пізнавальна діяльність учнів, що пов'язана із спостереженням навколишнього середовища;

б) дослідницька діяльність передбачає не пасивне спостереження, а різноманітну активну природоохоронну роботу;

в) практична (прикладна) діяльність виникає і розвивається під впливом цілеспрямованого дослідницького пошуку. Формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті екологічні знання у переконання та практичні навички природоохоронної роботи [30, 38-39].

Екологічний матеріал за своїм змістом є дуже різноплановим (природничим, історичним, літературним, географічним). Основними джерелами є науково-природнича та інша література (науково-популярна, довідкова, художня); місцева преса (газети і журнали); повідомлення місцевого радіо та телебачення; власні спостереження учителя та учнів за природою та працею людей своєї місцевості; наочні посібники (колекції корисних копалин, зразки ґрунту, гербарії рослин); ілюстрації, малюнки, фотокартки; спогади, розповіді спеціалістів [19, 69-70].

Таким чином, екологічне виховання слід розглядати не лише як діяльність учнів, спрямовану на формування екологічних знань, але й як одну з умов розвитку екологічної свідомості та життєвої екологічної культури.

1.2 Українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання учнів

Основою релігії давніх слов'ян, особливо тих, що жили на землях біля середнього Дніпра, був культ природи. В уявленні давньої людини все, що оточувало її, було живе, одухотворене, наділене магічною силою, яка так чи інакше на неї впливала. Головні елементи і сили природи, особливо ті, що здавалися найбільш містичними, стародавня людина обожнювала [30, 37]. Однак, на відміну від греків і римлян, наші предки не наділяли їх людською подобою і не приписували їм різних людських рис і пристрастей, а уявляли їх як осіб вищої духовної сфери. В українському пантеоні не було злих богів, боги та нижчі божества ставилися до людей прихильно, але треба було здобути і утримувати їхню ласку молитвами, обітницями, жертвоприношеннями.

Характер божеств залежав від характеру етносу, а на останній вирішальний вплив мала природа. Благодатна земля, м'якість краєвидів не зумовлювали активно-агресивні орієнтації стосовно природи. Навпаки, сприяли розвиткові мрійливості, толерантності і віротерпимості. У першовитоках українських вірувань беруть початок етнічний кордоцентризм, емоційність і чуйність - риси, які завжди переважали [40, 22].

Молитви і релігійні обряди справлялися якнайближче до таємничих сил природи: під особливим деревом (зокрема, дубом), на полі, біля криниць, в лісі, біля річок і озер. Опоетизовані в народній творчості і літературі верба, тополя, калина, явір, липа - надбання нашої історії. На узвишші, часто на узліссі встановлювалися і язичницькі ідоли - боввани. Сама природа була не тільки оселею, а й частиною єства вищих сил; приміщення чи будови для молитов були не потрібні: храми і капища з'явились порівняно недавно, уже за княжої доби. Український лісостеп і степ, родючі землі, неповторні краєвиди були тими природними чинниками, які формували національний характер [21, 17].

Пантеїзм вірувань сприяв відчуттю єдності з природою. Під час відправляння ритуалів людина ніби розчинялась у просторі. Ритуали супроводжувалися проникливим співом, характер і зміст якого залежав від призначення обряду. Так виникли й дотепер зберегли високий естетизм стародавньої традиції гаївки, щедрівки, колядки, веснянки, обжинки, голосіння і т. ін. [29, 42]. У ритуалі брали участь всі члени роду: від найстаріших до найменших, дня яких споглядання обряду було водночас і великою школою естетичного, морального виховання, і уроком набуття природничих знань та суспільного досвіду.

Набожне ставлення до землі, початки якого яскраво проглядаються ще від трипільців (4 тис. до н. е), було пронесено через тисячоліття і закарбувалось у висловлюваннях «Земля - мати», «Земля - годувальниця». Нею клялися: «Хоч землю їж» [36, 105]. Немало повір'їв, що збереглися і дотепер, у давнину виконували роль заборон, імперативів і навчали берегти все живе: дерева, звірів, птахів, не забруднювати водойми, криниці. Заборони акумулювали природжений естетизм, потяг до краси, гармонії з природою: чорногуза не займай - «згорить хата», у воду не плюй - «вона свята». Сила язичницьких ритуалів народних вірувань була така переконлива, що багато з них, особливо пов'язаних з водою, перейняло християнство. Згадаймо хресні ходи до священних водоймищ, скроплювання освяченою водою на Великдень, Трійцю, Спаса [21, 18].

Про грані співіснування язичництва і християнства написано чимало. Безперечним є факт екологізації українського православ'я через його поєднання з попередньою релігійно-світоглядною системою. Засвоюючи нову чужу віру, вірування наших предків не розчинилися у нових християнських святах та обрядах. Неможливо уявити собі зиму без Різдва Христового, без ряджених, вертепу і куті, а весну - без Христового Воскресіння, Великдень - без писанок. Літні Зелені свята невід'ємно асоціюються з клечанням хати лепехою і свіжою травою. Спас поєднується з обжинковими звичаями та обрядами. Можна тільки пишатися тим, що наша обрядовість є однією з найбагатших у Європі і дуже давньою, як і сам народ [6, 201].

У дохристиянський період існування нашої держави звичаєва педагогіка, яка сформувалася і закріпилася в традиціях, символах попереднього етапу суспільного розвитку, продовжувала відігравати панівну роль. Вона збереглася і в наступних століттях, ніколи не втрачаючи свого значення. Як зазначалося раніше, процеси виховання і навчання були взаємопов'язані і носили практичний характер. Діти пізнавали життя під час трудової діяльності: разом з батьками полювали, обробляли землю, оволодівали ремеслами тощо. Перші моральні настанови і знання вони одержували через звичаї, обряди, традиції, народний фольклор. Великий образно-емоційний потенціал несла в собі казка, яка за язичницькою традицією втілювала ідею спорідненості життя тварин і рослин з життям людини, поетизувала роль надприродних сил, а отже, виховувала любов до природи. Ігри та ігрові пісні («Льон», «А ми просо сіяли», «Ворон», «Коза», «Гуси», «Зайчик», «Просо»), зоофагічні танці, загадки також мали природничий зміст і передавали досвід природо-відповідної поведінки [36, 110].

Як і раніше, дітей привчали шанобливо ставитися до землі - головного багатства держави і гаранту її достатку. Ця традиція виявилася такою сильною, що її беззастережно сприйняло християнство, передбачивши церковне покарання поклоніннями протягом 15 днів для того, хто «бив землю». Зберігся і культ Матері, який деякі сучасні автори відносять до головних архетипів колективного безсвідомого українців і, як доказ, наводять приклад поклоніння Богородиці нарівні з Христом. Крім моральних засад і світоглядних настанов, у Київській Русі дитина здобувала професійні знання, які також передавалися за правилами звичаєвої педагогіки: від батька - до сина. Селянин-землероб володів майже 200 професійними навичками успішного ведення господарства. Продуктивному господарюванню сприяв агрокалендар, складений нашими предками завдяки спостережливості, господарській інтуїції та глибоким знанням природи [38, 19].

Природні прикмети відігравали велику роль у виховному процесі, з дитинства входили у свідомість, розвивали спостережливість, образне мислення, сприйняття кольорової гами навколишньої природи: «Червоне вечірнє небо - жди дощу», «Сухий квітень - голодний рік», «Весна багата на квіти, а хліба в осені позичає», «Ясний місяць дощу не бачить», «Зима біт, та снігу не їсть, а тільки сіно», «Як травень дощі сіє - жито половіє», «Трапляється такий год, що на день по сім погод», «Як у травні дощ не впаде, то і золотий плуг не виоре», «Не радій великому посіву, а радій гарному врожаю».

Після прийняття християнства все ж велику роль продовжували відігравати служителі язичницького культу і носії ізотеричних знань та магії - волхви. Пригадаймо факти з «Літопису руського», коли за порадою до волхвів звертаються великі князі Київської Русі, зокрема - князь Олег, якому було напророковано смерть від власного коня. І в наступні часи служителі уже християнського віровчення прославляли рідну землю, її красу, велич і силу її людей, утверджуючи політичну повноправність батьківщини серед інших християнських країн, відстоюючи її інтереси в протистоянні ідеологічному впливові Візантії та збройному втручанню войовничих сусідів [22, 19].

Для навчально-виховних традицій Київської Русі характерні формування валеологічних знань. Народні традиції зберегли способи лікування грижі, ревматизму, геморою, сечокам'яної хвороби тощо. Цими знаннями володіли знахарі, баби-повитухи, чаклуни. Євпраксія, онука Володимира Мономаха, в трактаті «Алімма» описала основи догляду за немовлятами, гігієни з використанням народної медицини. І хоча школи набули великого поширення, особливо з прийняттям християнства, звичаєва педагогіка, екологічний зміст якої був зумовлений тисячолітнім досвідом етносу, продовжувала жити [38, 20].

В практиці початкового навчання формування екологічної культури молодших школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадсько-корисній, таких, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про природу та людину, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і т. ін. До форм виховання відносять спеціальні уроки, бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші. Таким чином, важливим засобом екологічного виховання школярів є народні традиції, тобто досвід, звичаї, норми поведінки, смаки, що склалися історично й передаються з покоління в покоління. Дотримуючись традицій своїх предків у сфері збереження і охорони довкілля, люди зможуть урятувати навколишнє середовище від знищення й екологічної кризи.

1.3 Педагогічні засоби екологічного виховання молодших школярів

Людина - частка природи. Потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці. Однак відчуття краси, розуміння природи не приходить саме собою. Його треба виховувати з раннього дитинства, коли інтерес до навколишнього дуже великий [34, 23].

Розпочинаючи цю роботу з 1 класу, треба прагнути викликати в дітей передусім допитливість, а згодом - стійкий інтерес до природи і на цьому ґрунті - відповідальне ставлення до всього живого. І «найперша умова його результативності, особливо в міській школі, - вихід навчання за межі підручника» [25, 51]. Справді, хоч якими захоплюючими й цікавими не були б розповідь учителя й матеріал навчальної книжки, навколишній світ в усій своїй красі і неповторності відкриється перед учнем тоді, коли він сприйматиме його безпосередньо. Педагогічних засобів, що сприяють активізації природничої й природоохоронної підготовки молодших школярів, існує чимало. Одним із найважливіших вважають «систематичне ознайомлення учнів з природою своєї місцевості, здійснюване неодмінно шляхом безпосередніх спостережень» [13, 39].

Вже в початковій школі учні мають усвідомити, що життя людини, її матеріальне й моральне благополуччя залежать від стану навколишнього середовища [6, 127]. Ці ідеї екологічного виховання можна втілювати в різний спосіб. Скажімо, під час екскурсій до лісу (парку, водойми), коли діти спостерігають за змінами як у живій, так і в неживій природі та за працею людей, перевіряють прикмети про зміну погоди, з'ясовують особливості пір року; на прогулянках, в ході яких виявляються ті рослини найближчого оточення, що потребують охорони (те ж саме і щодо тварин) або більш тривалих подорожей. Не бракує й доступних для молодшого шкільного віку видів практичної природоохоронної діяльності. Це «догляд за шкільними квітниками та кімнатними рослинами в зеленому куточку класу, вирощування розсади овочевих культур чи квітів в умовах класного приміщення; робота на навчально-дослідній ділянці, озеленення школи, дитячого садка; збирання насіння та плодів для пернатих; висаджуванні дерев і кущів на шкільному подвір'ї, за межами школи; прокладання екологічної стежини; регулярна підгодівля птахів узимку, розвішування шпаківень, дуплянок; допомога дорослим у підгодівлі лісових звірів» [26, 58].

Широкий простір для екологічного виховання забезпечують й інші види природничих завдань: виготовлення гербаріїв дикорослих рослин, альбомів книжок-розкладок про рослини й тварин створення місцевої Червоної книги - книги тривоги, оформлення краєзнавчого куточка; виготовлення іграшок та аплікацій з природного матеріалу [35, 51]. При цьому слід пам'ятати, що всі види й форми екологічного виховання дають найбільший ефект тоді, коли їх застосовувати комплексно, не зводячи до буденного повторення вивченого на уроці підручникового матеріалу, їхня мета - «розширити, поглибити, систематизувати набуті знання, сформувати в учнів уявлення про природу як джерело добра і краси, матеріального й морального благополуччя» [21, 17].

Уроки природознавства, читання, рідної мови покликані виховувати у школярів екологічну культуру та формувати навички природоохоронної діяльності [28, 104]. Особлива увага приділяється вихованню в учнів відповідальності за збереження навколишнього середовища як важливого фактора існування людини. Водночас вчителі не завжди використовують можливості навчальних занять для екологічного виховання, формування екологічної культури учнів, їхньої самостійності, ініціативи у природоохоронній діяльності. Значно кращі успіхи у навчанні досягаються там, де процес навчання і виховання у процесі учбової діяльності будується на основі проблемно-пошукової діяльності молодших школярів.

Серцевиною проблемного уроку є «взаємодія вчителя і учнів, коли між ними розвиваються діалогічні взаємостосунки під час вирішення екологічних проблем. При цьому є важливим не тільки вміння вчителя створювати проблемну ситуацію, а й здатність організувати обговорення і розв'язання її разом з учнями» [6, 153]. Основний зміст технології проблемного навчання має становити методика застосування проблемних ситуацій екологічної спрямованості на різних етапах уроку. Уроки природознавства, читання, образотворчого мистецтва у початковій школі - це ідеальний матеріал для створення проблемних ситуацій екологічного спрямування. Саме на цих уроках у дітей виникає дуже багато питань: «Чому?», «Як?», «Звідки?». Вчитель разом з дітьми може розв'язувати проблемні ситуації всіма можливими шляхами: через проблемне викладання знань учителем; через організацію частково-пошукової діяльності; через організацію дослідницької діяльності шляхом спостереження екологічних проблем у природі, запропонованих учителем чи виявлених за результатами самостійного дослідження [38,19].

Важливе значення в екологічному вихованні учнів початкових класів має наочний матеріал, який допомагає заохочувати дітей до праці та викликає позитивні емоції. Тому вчителям початкових класів, щоб зацікавити дітей, доводиться до кожної теми добирати додатковий матеріал, який не завжди легко відшукати, а «участь учнів в екологічному русі забезпечує більш високу їхню пізнавальну активність і глибоку ґрунтовність набутих знань» [15, 32].

За змістом екологічної роботи учні виконують завдання державних, наукових, громадських організацій, державних, народних і шкільних музеїв; здійснюють громадсько-корисну роботу з охорони природи у своїй місцевості, вивчають і пригадують природоохоронні традиції свого народу. Також цікавим видом дослідницької роботи молодших школярів «на замовлення» може бути вивчення ними малих річок і водойм свого краю, ярів та балок, котрі ускладнюють сільськогосподарське виробництво. Учні можуть вивчити стан забруднення водних ресурсів краю, склад риб і тварин, птахів у місцевих водоймах; вести щоденні спостереження за погодою; досліджувати водні джерела та їх стан [25, 52].

Результативно зарекомендували себе в навчально-виховній роботі такі методи, як повідомлення вчителем екологічного матеріалу, інформування й доповіді учнів, самостійна робота школярів з літературою природоохоронного спрямування та іншими матеріалами, використання схем, діаграм таблиць, карт, фотодокументів, різного ілюстративного матеріалу, щоденників свідків подій [32, 29]. Основними ж формами природоохоронної роботи в структурі шкільного життя учнів можуть бути громадсько-корисна робота; шкільні екскурсії, туристичні походи, краєзнавчі експедиції; оформлення екологічних виставок на основі зібраних матеріалів, створення куточків і музеїв охорони природи у школах [42, 22].

Можна показати результативність пошуково-дослідницької та пізнавальної активності учнів на терені рідного краю через карти походів, гербарії, колекції мінералів, щоденники, записи (протоколи) бесід з людьми, сценарії народних свят, обрядів, експонати до природоохоронних експозицій [39, 289]. Виставки мають дуже високий пізнавальний, навчальний, виховний потенціал і для учнів, і для вчителів, а разом з тим збагачують методичний арсенал педагогів щодо ефективного природничого навчання й екологічного виховання. Перш ніж з учнями приступити до екологічної роботи, вчителі аналізують програму, зіставляють її зміст із підручником. Це допомагає виділити завдання вивчення предмета за класами (здійснювати наступність і перспективність у формуванні основних понять курсу: контролювати знання й уміння школярів, добирати додатковий матеріал, використовувати міжпредметні зв'язки) [22, 19].

Використання наочності на уроках у процесі ознайомлення молодших школярів з основами природоохоронної діяльності відіграє переважно допоміжну роль. Тому вчителі збирають й упорядковують додатковий матеріал для уроків. Це тематичні папки: «Рідкісні звірі й птахи України», «Тварини лісів нашої місцевості», «Польові роботи», «Лікарські рослини нашого краю» [32, 31]. Вивчаючи тему «Форми поверхні Землі: рівнини, яри, гори», передові педагоги проводять екскурсії в природу. Для цього вибирають місце, яке найкраще показує специфіку поверхні. При вивченні розділу «Використання і охорона природи людиною» ознайомлюють дітей із заказниками, заповідниками області [29, 41]. На екскурсіях поряд з навчальною і розвивальною метою передбачається суспільно-корисна праця дітей (обгородження мурашників, підгодовування птахів, виготовлення гербаріїв тощо) [16, 28]. Так, учні можуть робити (за власним вибором) невеликі повідомлення про охорону місцевих рослин, тварин; добирати ілюстрації, виготовляти малюнки.

Починаючи навчальний рік, учитель має чітко визначити обсяг екологічних знань та вмінь, який необхідно засвоїти учням. Цілеспрямованість процесу використання екологічно спрямованого матеріалу означає підпорядкування його меті уроку (навчальній, виховній, розвивальній). При цьому потрібно виходити із багатофункціональності екологічних відомостей, зумовленої специфікою їх змісту та різноплановим пізнавально-виховним навантаженням [37, 13]. Так, екологічно спрямований матеріал, залучений до уроку, може використовуватися для ілюстрації та конкретизації програмового матеріалу; актуалізації знань учнів, чуттєвого досвіду; збудження інтересу учнів до нової теми; перевірки міцності та усвідомленості знань та вмінь учнів; закріплення та поглиблення вивченого матеріалу; розвитку самостійності учнів; підвищення їх активності; зв'язку навчання з життям. У 1 класі основна роль у цьому процесі надається вчителю. Він добирає матеріал, сам його розповідає, зачитує цікаві відомості, показує ілюстрації. Чим дорослішими стають діти, тим активнішою має бути їхня природоохоронна діяльність. Учитель може доручати дітям 2-го та 3-го класів добирати матеріал до теми, що буде вивчатися, і виступати з короткими повідомленнями в класі [20, 18].

Природоохоронний матеріал можна успішно використовувати на різних етапах уроку. Найчастіше це робиться, як показали результати експериментального дослідження, в процесі викладу основного програмового матеріалу для конкретизації та ілюстрації окремих його положень [21, 19]. Наприклад, сформувавши поняття «дерева», «кущі», «трави» (3 клас), вчитель просить учнів пригадати назви відомих їм дерев, кущів трав'янистих рослин, які потребують охорони. Відповіді учнів учитель доповнює цікавими відомостями про способи охорони рослини та супроводжує їх показом гербарію, малюнків, ілюстрацій. Перевіряючи домашнє завдання, теж можна спиратися на екологічно спрямований матеріал, завдяки чому цей етап уроку виконуватиме не лише контрольну, а й виховну функцію, стимулюючи цим самим увагу й активність учнів. Наприклад, перевіряючи матеріал за темою «Річка» (3 клас), вчитель може запропонувати учневі розповісти про охорону річок на основі місцевої річки (намалювати на дошці схему, показати її на карті). Таке наповнення змісту навчально-виховного процесу в початковій школі екологічно спрямованим матеріалом забезпечує не лише міцне й осмислене засвоєння знань і розширення кругозору учнів, а й сприяє формуванню їх елементарних морально-естетичних уявлень та розвитку екологічного світогляду.

Розділ 2. Методика екологічного виховання молодших школярів у процесі використання народних звичаїв і традицій

2.1 Екологічне навчання молодших школярів із застосуванням календаря

Джерелом екологічної свідомості, звичайно, є виховання. Екологічне знання, що інтегрує в собі інформацію про природу як цінність, є обов'язковим для формування екологічної культури. Воно має структуруватись з урахуванням екологічного імперативу: умов, за яких можливі існування життя, коеволюція людини і природи, збереження природного різноманіття як основи існування системи (екосистеми) [14, 40]. Знання, відчужені від національного ґрунту, історії, традицій, не розкривають почуття приналежності до свого народу. Звичайно, якихось універсальних педагогічних технологій бути не може, бо, як зауважує О.О. Люблінська, «дитина - це активна особистість і бере з освітньо-виховних впливів лише те, що забажає» [24, 112]. Саме народні традиції є фундаментом, на якому вивершуються моральні цінності та ідеали, світогляд і світосприйняття, який органічно поєднує минуле, сучасне і прийдешнє [34, 23]. Таким фундаментом був український народний календар, побудований відповідно до біоритмів довкілля як сукупність принципів екологічного виховання. У свідомості дитини формувалися уявлення про закономірність перебігу подій, явищ, природних і соціальних процесів, що сприяло саморефлексії людини щодо свого місця у світі, спонукало до вироблення внутрішніх імперативів екологічно доцільної поведінки.

Спілкування з природою на засадах народного календаря здійснювалося під час традиційних свят, які були і святом природи. Еколого-педагогічний потенціал народного календаря сприяв вихованню не лише екофільної особистості, а й дбайливого господаря, патріота своєї землі, Батьківщини. Цей досвід є золотою скарбницею для виховання любові до рідного краю, без чого не можна сформувати національну самосвідомість [40, 38].

Вчені-психологи підтвердили, що навички і вміння, поведінка дитини, моральні норми й цінності формуються за умови безпосередньої практичної діяльності із застосуванням методів виховних вправ. Поза цілеспрямованою діяльністю ні вміння, ні навички, що складають їх, формуватися не можуть [10, 86].

Вивчаючи й аналізуючи довкілля, учні виявляють факти його забруднення, моделюють ситуації і знаходять можливий шлях позитивного їх вирішення у формі предметних, ігрових, ситуаційних уроків, на яких кожний учень має змогу одержувати первинні результати в пізнанні навколишнього світу [40, 39]. Практична діяльність формує активне ставлення до навколишньої дійсності, перетворює здобуті в процесі пошуку знання в переконання. Наприклад, побутують такі народні прикмети: «Овес сій, коли березовий лист стане розвиватись» або «Сій овес до розпускання осики» і т.д. Перевірку наведених прикмет краще організовувати в формі практичної роботи. Результати проведеного учнями аналізу фенологічних спостережень варто використати для можливих розробок заходів з охорони довкілля, визначеної інтенсивності впливу місцевих умов [9, 14]. Одним із нетрадиційних засобів екологічного виховання учнів початкової школи є український народний (церковний) календар. Відомо, що у 80-90-і рр. ХХ ст. старші люди, не користуючись будь-яким друкованим календарем, пам`ятали майже всі народні та релігійні свята, дні вшанування святих (а це всі 365 або 366 днів повного року). Сучасне покоління, на жаль, цю здатність втрачає. «Практично все господарське життя чітко регламентувалось календарно-святковою структурою», - стверджує М. Стельмахович [36, 125].

Календар дає можливість зрозуміти і ту історичну соціальну реальність, коли він виник і тоді, коли він побутував. «Будь-яке джерело, чи йде мова, наприклад, про писемні, речові, усні джерела інформації, - не може бути інтерпретоване поза тією загальнокультурною ситуацією, в якій воно виникло і функціонувало» [34, 24]. Народний календар до певної міри відтворив світоглядні уявлення українських хліборобів дохристиянської доби, коли регламентація життя зумовлювалась тодішнім язичеським віруванням і пристосувалась до певних календарних подій. Поряд з народним побутував так званий світський (астрономічний) календар, основною одиницею якого був рік, поділений на 12 місяців. Із запровадженням християнства виник ще й церковний календар. Проте для українського селянина основним залишався народний (аграрний), який згодом з`єднався з церковним календарем. Введення християнства і протиборство нової церкви з язичеськими віруваннями українців знайшли відображення в народному календарі. Християнство змушене було піти на певні поступи. Так, купальські свята пов`язали з пророком Іоанном Хрестителем, колядки і щедрівки - з Різдвом Христовим, веснянки і гаївки - з Воскресінням Христа і великодніми дійствами. Одне слово, «створилося синкретичне поєднання двох релігій - так званий дуалізм» [41, 12]. Хоч християнство частково і знівелювало давній календар, але в народі користувалися традиційними формами, літні люди й дотепер визначають свята не числами, а днями чи тижнями: «Після Спаса», «На п`ятий день Пилипівки», «Перший тиждень Великого Посту». Українські селяни все своє життя відміряли і організовували за народно-трудовим календарем: чітко знали, коли починати польові роботи, а коли завершувати, коли святкувати, а коли й працювати з ранку до ночі.

Той факт, що ми маємо змогу повніше пізнати життя і побут своїх попередників, використовуючи календар як джерело, дає нам законне право пишатися високим рівнем культури українського народу, яка в світовій цивілізації посіла значне місце [41, 14]. Народний календар ґрунтувався на багатовікових астрономічних та фенологічних спостереженнях за природою конкретної місцевості і враховував усю сукупність космічних факторів та місцевих ландшафтно-кліматичних умов. Ці спостереження відображені в народних прикметах, які переконують нас в тому, що український народ добре розумів існуючі в природі взаємозв'язки («Сильніше пахне жовта акація і бузок - буде дощ», «Вільха розпускається раніше берези - на дощове літо») (див. Додаток А).

Отже, народні традиції та знання про природу є тим розвивальним середовищем для кожної дитини, якому існуватимуть необхідні умов для формування її екологічної культури. Для визначення ефективності екологічного виховання молодших школярів засобами українських народознавчих традицій підібрано навчальний матеріал для використання на окремих етапах уроків «Я і Україна».

2.2 Екологічне виховання школярів на народних природознавчих традиціях

Екологічне виховання розглядається як педагогічний процес впливу на людину з метою формування знань, наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, активної соціальної позиції в галузі охорони природи, раціонального використання і відновлення природних ресурсів.

Ефективним засобом екологічного виховання школярів є народні природознавчі традиції. Під народними природознавчими традиціями розуміється виховний досвід українського народу, його звичаї, пов'язані з природою, а також норми поведінки в ній, які склалися історично і передавалися від покоління до покоління через народний календар, усну народну творчість, обряди, свята тощо.

Доцільно показати школярам, що природа розумілась українським народом як цілісне утворення, і необхідність шанування її вбачалося обов'язковою умовою самого життя людини на Землі («Горнися до природи - не матимеш пригод»). Особливого значення народ надавав вшануванню Сонця, яке, за народним уявленням, своїм промінням знешкоджувало всі злі сили. Сонце обожнювалося народом, вважалося святим.

Виявлення чистої, ніжної, щирої любові до рідної землі, милування її плодючими силами, багатствами, барвами яскраво передане в поетичних висловах народу: «Увіткни в неї ціпок - дерево виросте», «Увіткни весною голоблю, а на осінь будуть груші». Від Введення до Благовіщеня не дозволялося порати землю, бо «земля відпочиває і сили набирається», а від Благовіщеня вона пробуджується від сну і «будиться вся живина, що спала в землі: мурашки, жаби, гади...». Людина відчувала глибоку повагу до землі-трудівниці. «Земля - наша мати, всіх годує» - говорить народна приказка. Здавна, людина, яка мешкала на землі, навчилася з великою користю для себе і природи, яка її оточувала, знаходити, добувати, використовувати воду і бережливо ставитися до неї Не плюй у криницю, бо схочеш водиці», «Яка криниця - такий і господар») 2, 414.

Як свідчать літературні джерела, існували заборони, які мали важливе виховне природоохоронне значення, сприяли збереженню екологічної рівноваги у водоймах. Так, заборонялося купатися у водоймах до весняного Миколи, а в деяких місцевостях аж до Івана Купала, а також після Іллі. Не дозволялося прати в річках від Введення до Дев'ятого четверга, що мало важливі наслідки, оскільки річці давали можливість очиститися.

Люди знали, коли процес збирати рослини, щоб мати від них найбільше користі і якомога менше завдавати шкоди природі. Масове збирання трав здійснювалося лише один раз на рік: на Поліссі - на Івана Купала, на Поділлі, Подніпров'ї та Лівобережжі - на Симона Зілота - покровителя рослин, який, за народним уявленням, надавав їм цілющої сили. Слов'яни відносилися до рослин як до живих істот. В українського народу існувало повір'я, згідно з яким «дерева відчувають біль, коли їх рубати». Як зазначає Д. Зеленін у слов'ян рубати дерева, які вільно росли в природі, вважалося більшим гріхом, ніж зрубати дерево, посаджене людиною. Ця традиція сприяла практичній природоохоронній діяльності - насаджуванні дерев («Зрубав одне дерево - посади троє», «Посадив дерево - себе прославив, посадив сад - рід прославив»).

Народна заповідь «Не нашкодь!» навчала наш народ давати рослинам точні назви відповідно до їхньої дії. Народні цілителі уміли визначати позитивну дію рослини на людський організм за її зовнішнім виглядом. Так, рослини, які мали звивисту або заокруглену форму (полин, вероніка, родовик тощо), вважалися прекрасним засобом проти головного болю, а ті, що мали тонке волосоподібне листя (заячий холодок, кріп) - засобами, що зміцнюють волосся. Квітки, що нагадують форму ока, - троянди, маргаритки, очанка, вважалися в народі ліками для очей. Чебрець і аконіт (трохи схожі на вуха) використовувались від захворювань органу слуху; кропива, вкрита жалкими волосинками, вважалася чудовим засобом від кольок.

Український народ бережливо ставився до деяких звірів, жаб, ящірок, вужів, комах і, особливо, птахів. Прикладом можуть бути народні повір'я: «Ластівки не обживають обійстя, де живуть погані люди», «Лелеки приносять щастя в оселю». На свято Воздвиження, яке український народ пов'язував з підготовкою птахів до вильоту у вирій та підготовкою до зимової сплячки, дітям забороняли ходити до лісу, щоб вони не заважали плазунам, звірям і птахам готуватися до зими. Дорослі не дозволяли дітям вилазити до пташиних гнізд, брати в руки яйця і пташенят, а також лякати птахів, які висиджують потомство. Вбивати птахів вважалося великим гріхом 2, 416.

Етнографічні дослідження свідчать, що існували традиції бережливого ставлення і до домашніх тварин. Це підтверджують і народні приказки: «Пошануй худобу раз, вона тебе десять раз пошанує», «Хто худобу б'є, той потім без неї буде». Сукупність соціальних орієнтацій, цінностей, норм і правил поведінки в природі акумулювалися і закріпилися у народних природознавчих традиціях і через засоби народної педагогіки: народний календар, усну народну творчість, обряди, свята, ігри, іграшки передавалися з покоління в покоління.

Надзвичайна спостережливість наших пращурів підтверджувала циклічність змін у природі, які, головним чином, залежали від фаз сонця - зимового й літнього сонцестояння та весняного й осіннього рівнодення («Лютий холодний і сухий - серпень жаркий», «Яка зима, таке й літо»). У народному календарі одна пора року визначається за іншою, а кожний місяць складає пару з протилежним йому місяцем другого півріччя: за характером погоди грудень, січень, лютий відповідають червню, липню, серпню; березень, квітень, травень - вересню, жовтню і листопаду і навпаки Який жовтень, такий і березень»). Народні прикмети погоди, урожайності сьогодні розглядаються як неоцінима скарбниця мудрості і досвіду. Рослини і тварини, птахи і комахи, небо і вітер підказували тому, хто вмів читати книгу природи, якою буде погода. Якщо на початку лютого година, то і весну чекати ранню», «У березні грім - ознака родючості»).

В аспекті екологічного виховання молоді, гуманного ставлення до природи цінним є прислів'я і приказки, які показують, що природа є найбільшою цінністю в житті людини («Земля наша мати - всіх годує», «Хліб - батько, вода - мати»), які забороняють негативні дії стосовно природи Не брудни криницю, схочеш водиці», «Не псуй джерела - онуки проклянуть»), а також в яких йдеться про недопустимість будь-якого насильства над природою («Не пхай ріки, вона сама пливе», «Криницю силою копати - води не пити») 2, 417.

2.3 Система екологічного виховання у школі

Екологічна освіта - це безперервний процес освіти, виховання і розвитку особистості, який спрямований на формування системи наукових та практичних знань, цінностей, поведінки та діяльності, які забезпечують відповідальне ставлення людини до довкілля [21; 23]. Метою екологічної освіти є формування екологічної культури особистості та суспільства. Компонентами екологічної культури є: екологічні знання і вміння, екологічне мислення, екологічні цінності та екологічна поведінка.

Екологічна освіта має декілька аспектів: знання екологічних проблем та способів їх вирішення; розвиток системи практичних вмінь по вивченню, оцінці, покращання стану довкілля; виховання ціннісних орієнтацій екологічного характеру; формування мотивів, звичок правильної поведінки та діяльності, здатності наукових та моральних суджень з екологічних питань; потяг до активної діяльності з охорони природи.

Екологічне виховання повинне починатися з самого раннього дитинства. Діти - допитливі. Саме в цей час слід починати виховувати моральні засади, розвивати почуття прекрасного, вміння бачити красу. Природоохоронна освіта здійснюється в різних напрямках: на уроках, на заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці тощо. Екологічна освіта не під силу вчителеві одного предмета, це робота багатопланова.

Головними завданнями можна вважати: - розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому, та кожної людини; - засвоєння наукових знань про взаємозв'язок природи, суспільства та людської діяльності; - розвиток потреби спілкування з природою; - активізація діяльності охорони й поліпшення навколишнього середовища; - оволодіння нормами поведінки в середовищі.

Всі екологічні впливи дитина починає відчувати ще в утробі матері. Екологічною особливістю молодого організму є те, що він менш загартований до негативних факторів. Після народження дитина не в змозі ідентифікувати себе з довкіллям. Ще Ж. Піаже виявив, що основною рисою відношень дошкільника до світу є егоцентризм [14; 16]. Дитина не диференціює своє «Я» та середовище, суб'єктивне та об'єктивне, переносить на реальні зв'язки між явищами у природі свої власні мотиви. Навіть після початку усвідомлення свого «Я» його різницю від навколишнього, об'єктів і явищ, дитина деякий час не диференціює середовище на природне, технічне та суспільне.


Подобные документы

  • Формування екологічної культури, гармонійних відносин людини й природи. Сутність та структура екологічного виховання учнів засобами народних звичаїв і традицій, його педагогічні основи. Українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання.

    дипломная работа [120,5 K], добавлен 23.10.2009

  • Особливості організації морального виховання в початковій школі. Сутність морально-виховного потенціалу українських народних традицій та обрядів. Аналіз наявності досвіду використання народних традицій та обрядів морального виховання в початковій школі.

    дипломная работа [93,8 K], добавлен 06.12.2008

  • Історія становлення патріотичного виховання та освіти. Використання народних традицій у вихованні як педагогічна проблема. Педагогічні умови їх ефективного використання у вихованні. Методика використання народних традицій на уроках та в позаурочний час.

    курсовая работа [71,9 K], добавлен 14.09.2019

  • Загальна характеристика позашкільних закладів освіти. Особливості соціально-педагогічної діяльності в умовах літнього оздоровчого табору. Сутність, завдання та принципи екологічного виховання учнів. Форми, засоби екологічного виховання у процесі навчання.

    курсовая работа [58,1 K], добавлен 22.05.2012

  • Основні завдання екологічного виховання школярів в практиці сучасної школи. Основні напрямки екологічного виховання. Анкетування на тему "Поняття про екологію". Диспут на тему "Вплив людини на природу". Засоби реалізації екологічного виховання на уроці.

    курсовая работа [40,5 K], добавлен 16.02.2012

  • Екoлoгія як предмет шкільної освіти. Аналіз психолого-педагогічної літератури з екологічного виховання молодших школярів. Вивчення новаторського досвіду екологічного виховання молодших школярів на уроках математики. Опис констатувального експерименту.

    дипломная работа [428,8 K], добавлен 30.05.2013

  • Психолого-педагогічні основи правового виховання молодших школярів, його сутність і завдання. Шляхи, умови та засоби формування правової поведінки учнів молодшого шкільного віку. Розробка експериментальної методики правового виховання молодших школярів.

    дипломная работа [90,4 K], добавлен 07.08.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.