Розвиток уяви молодших школярів за рекомендаціями Джанні Родарі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Комунальний заклад «Хортицький національний навчально-реабілітаційний багатопрофільний центр» Запорізької обласної ради

Педагогічне відділення

Напрямок підготовки «Соціальна педагогіка»

КУРСОВА РОБОТА

Розвиток уяви молодших школярів за рекомендаціями Джанні Родарі

Керівник

викладач дисциплін професійно - орієнтованого циклу

Казаннікова О.В.

студентка IIІ курсу

Коршенко Марія Вадимівна

Запоріжжя - 2013р.

ВСТУП

Актуальність дослідження полягає в тому, що уява є важливою передумовою для засвоєння знань, які потребують вміння уявити те, що в даний момент неможливо сприйняти безпосередньо.

Важливо розвивати уяву в молодшому шкільному віці, щоб школярі вчились швидко орієнтуватись в різних ситуаціях і вирішувати задачі без безпосереднього втручання практичних дій. Це особливо важливо коли практичні дії неможливі чи небажані.

Якщо не розвивати уяву в молодшому шкільному віці, то в майбутньому можуть виникнути проблеми з творчістю, з плануванням особистої діяльності, з відтворенням інформації.

Дослідженням розвитку уяви займались такі психологи та педагоги: А.Я. Дудецький, В.А. Крутецький, В.В. Давидов, В.С. Мухіна, Дж. Родарі, Д.Б. Ельконін, Л.М. Фрідман, Л.С. Виготський, О.М. Дьяченко, Р.С. Нємов, С.Л. Рубінштейн та інші.

Тема дослідження є актуальною в наш час. В молодшому шкільному віці провідним видом діяльності стає навчання, а засвоєння знань залежить від уяви. В молодшому шкільному віці уява досить активна. Отже, уяву можна якнайширше використовувати у навчальній діяльності. Крім того, уява включається в процеси сприйняття і мислення. Також уява тісно пов'язана з емоціями. Якщо правильно направляти фантазію молодших школярів, то можна успішно формувати у них культуру почуттів. Уява пов'язана з інтересами. Уява не тільки розширює коло інтересів, але і поглиблює уже сформований інтерес. Також уява тісно пов'язана з мовленням. Зокрема, таку думку підтримують Дж. Родарі і Л.С. Виготський. Саме визначення важливості розвитку уяви в молодшому шкільному віці зумовило вибір наступної теми курсової роботи: Розвиток уяви молодших школярів за рекомендаціями Джанні Родарі.

Об'єкт дослідження: уява молодших школярів.

Предмет дослідження: розвиток уяви молодших школярів.

Мета: теоретичне дослідження рівнів розвитку уяви молодших школярів, аналіз психолого-педагогічних засобів розвитку уяви молодших школярів, розробка спеціальної програми за технологією Джанні Родарі щодо підвищення рівня розвитку уяви молодших школярів.

Гіпотеза: якщо розробити та впровадити цикл занять за рекомендаціями Джанні Родарі, це може сприяти підвищенню рівня розвитку уяви молодших школярів.

Завдання:

1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу з проблеми розвитку уяви молодших школярів.

2. Проаналізувати вікові особливості розвитку уяви молодших школярів.

3. Виявити рівні розвитку уяви молодших школярів.

4. Розробити та обґрунтувати спеціальну програму щодо підвищення рівня розвитку уяви молодших школярів.

5. Впровадити розроблену програму.

6. На основі експериментального дослідження довести ефективність розробленої програми.

Методи дослідження: аналіз психолого-педагогічної літератури, узагальнення та систематизація матеріалу; тестування, кількісний та якісний аналіз даних; констатуючий та формувальний експерименти; формулювання висновків.

Дослідження проводилось в Новомиколаївській спеціалізованій загальноосвітній школі №1 з 20 учнями 2-го класу. Курсова містить 59 сторінок, з них - 43 сторінки основного тексту.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОЗВИТКУ УЯВИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ У ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1. Поняття уяви

Згідно з психологічним тлумачним словником, уява - це психічна діяльність, що полягає у створенні подумки уявлень і ситуацій, котрі ніколи не переживалися людиною в дійсності [3, 586].

За визначенням К.Д. Ушинського, уява - це психічний процес, який полягає у створенні нових уявлень, думок і образів на основі минулого сприйняття, набутого досвіду, наявних знань. Уява є специфічним видом людської діяльності, що виникає і розвивається в ході вирішення проблемної ситуації, уява виражається в побудові програми поведінки подумки. Важливе значення уяви також в тому, що вона дозволяє суб'єкту діяльності зримо уявити мету як передбачуваний результат до її початку, тим самим орієнтуючи його в побудові програми дій. Сильна і дієва уява є необхідною приналежністю розуму [31, 41].

Уява - це особлива форма організації психіки людини, яка проявляється у створенні нових образів і думок, на основі яких виникають нові дії та предмети. Основне завдання уяви - спрогнозувати очікуваний результат до його здійснення [4, 192].

Уява - здатність людини до побудови нових образів шляхом переробки психічних компонент, отриманих в минулому досвіді; психічний процес створення образу предмета чи ситуації шляхом перебудови існуючих уявлень. Частина свідомості особистості, один з пізнавальних процесів. В уяві своєрідно і неповторно відображається зовнішній світ, відбувається образне передбачення результатів, які можуть досягатись тими чи іншими діями; вона дозволяє програмувати не тільки майбутню поведінку, але і уявляти можливі умови, в яких поведінка буде реалізовуватись [20, 103].

Уява - це універсальна здатність людини до побудови нових цілісних образів дійсності шляхом переробки змісту вже складеного практичного, чуттєвого, інтелектуального та емоціонального досвіду [18, 55].

Уявлення того, що в минулому людина не сприймала, створення образів предметів і явищ, з якими раніше не зустрічалась, виникнення наочного образу того, що ще тільки буде створено, становить особливу форму психічної діяльності - уяву. Уява - це створення нового у формі образів-уявлень. Уява - це одна з форм відображення дійсності. Яким би новим не було те, що створено уявою людини, воно завжди виходить з того, що є в дійсності, тобто нові образи створюються з елементів старого, добре відомого минулого досвіду [2, 151].

Уява включається у сприйняття, збагачує образи, добудовує їх. Вона допомагає і процесу мислення. Зазвичай уява вмикається тоді, коли ресурси мислення вичерпані, так як невизначеність ситуації дуже велика. А.В. Петровський писав, що «цінність уяви в тому, що вона дозволяє приймати рішення і знайти вихід в проблемній ситуації навіть за відсутності необхідної повноти знань, що потрібні для мислення. Фантазія дозволяє обійти деякі етапи мислення і все-таки уявити кінцевий результат» [4, 195].

Уява - це образне конструювання змісту поняття про предмет ще до того, як складеться саме поняття. Зміст майбутньої думки фіксується в уяві у вигляді деякої суттєвої загальної тенденції розвитку цілісного об'єкту. Осмислити цю тенденцію людина може тільки завдяки мисленню [18, 55].

О.М. Леонтьєв визначає уяву як пізнавальний процес, що має у своїй основі аналітико-синтетичну діяльність людського мозку. Аналіз допомагає виділити окремі частини і ознаки предметів чи явища, синтез - об'єднати в нові комбінації, що досі не зустрічались. У результаті створюється образ або система образів, в яких реальна дійсність відбивається людиною в новому, перетвореному, зміненому вигляді і змісті.

Уява - універсальна здатність людини до побудови нових цілісних образів дійсності шляхом переробки змісту вже складеного практичного, чуттєвого, інтелектуального і емоціонально-смислового досвіду. Уява - це спосіб оволодіння людиною сферою можливого майбутнього, що надає її діяльності проектний характер, завдяки чому вона видилась із «царства» звірів. Будучи психологічною основою творчості, уява забезпечує як історичне створення форм культури, так і оволодіння ними в онтогенезі.

Уява - це образне конструювання змісту уявлення про предмет (або проектування схеми дій з ним) ще до того, як складеться саме уявлення. Зміст майбутньої думки (спосіб її побудови заданий через схему дій) фіксується уявою у вигляді деякої суттєвої загальної тенденції розвитку цілісного об'єкту. Осмислити цю тенденцію як генетичну закономірність людини можна тільки за допомогою мислення.

А.В. Петровський [23, 14] вказує, що уява - це психічний процес, в якому віддзеркалення дійсності відбувається в специфічній формі - об'єктивно чи суб'єктивно нового (у вигляді образів, уявлень, ідей), створеного на основі образів сприйняття, пам'яті, а також знань, придбаних у процесі мовного спілкування. Коли мова йде про об'єктивно нове, то мається на увазі, що даний продукт уяви взагалі вперше створюється в суспільстві. Коли ж мова йде про суб'єктивно нове, то це означає, що створений продукт є новизною тільки лише для самого творця, в той час як в суспільстві він вже відомий.

«Оперування образами, - писав П.П. Блонський, - починається з простої автоматичної репродукції і спонтанного фантазування, і кінчається свідомої репродукцією і творчою уявою».

Психолог О.М. Дьяченко [11, 78] пише: «Уява - це наче чутливий музичний інструмент, оволодіння яким відкриває можливості самовираження, вимагає від дитини перебування і виконання власних задумів і бажань».

Відомо, що фізіологічною основою уяви є залишкові процеси збудження і гальмування, іррадіації і концентрації, позитивної і негативної індукції, аналізу та синтезу в кіркових відділах різних аналізаторів. У результаті процесу нервової діяльності виникають нові, які раніше не мали місця в реальному процесі сприйняття, поєднання базових образів уяви.

У своїх працях Л.С. Виготський [8, 96] пише: «Сама істотна відмінність уяви від інших форм психічної діяльності людини полягає в наступному: уява не повторює в тих же поєднаннях і в тих же формах окремі враження, які накопичені раніше, а будує якісь нові ряди з раніше накопичених вражень».

Для уяви характерно, що знання ще не оформились в логічну категорію, тоді як своєрідне співвідношення загального и одиничного на чуттєвому рівні вже відбулося. Цілісний образ ситуації будується раніше розчленованої і деталізованої картини компонентів об'єкта. Компоненти образу поєднуються осмислено, а не формально. В результаті ці компоненти набувають у свідомості нову якісну визначеність. Тобто уява не являється ні наділенням об'єкта будь-якими якостями, ні просто комбінаторикою елементів минулого досвіду. Один з парадоксів уяви в тому, що предметне ціле відтворюється нею з самого початку адекватно, фактично безпомилково. Історії філософії і психології це не раз давало привід для її містифікації.

Єдиної думки щодо поняття уяви в сучасній зарубіжній та вітчизняній науці немає. Подібності міркувань з приводу уяви полягають в наступному: природа саме сутності уяви властива, більшою мірою, людині; незримо об'єднує фізичну і психічну сторони її життєдіяльності; уяву неможливо звести воєдино до якого-небудь науковому закону чи теорії, в ній сходяться, часто - випадково , вивчені і перевірені факти; уява, в підсумку, є творцем нового, майбутнього.

Більшість філософів, спираючись на сучасні дослідження свідомості людини, стверджують, що уява грає велику роль у здатності людини до сприйняття навколишнього світу, вона володіє можливістю воскрешати в нашій пам'яті образи, бачені раніше, незалежно від давності, наче дублюючи їх у мозку конкретного індивіда. Уява в певному сенсі допомагає нам бачити, сприймати навколишній світ [23, 7].

Свого часу Платон не розділяв чітко уяву і відчуття, враження, ставлячи їх поряд біля «підніжжя свідомості». Аристотель в трактаті «Про душу» розділив уяву і відчуття, але все ж ставив їх поряд: уявляти - значить бачити відсутній предмет.

Їхні опоненти вважали, що уява заважає сприйняттю реальності. Людина, наділена уявою, відривається від реальної дійсності, наче виходить поза себе, поза свідомість: її уявленнями керує не дійсність, а уява. Сучасні раціоналісти орієнтуються на затверджений статус уяви як здібності свідомості. «Уява є не що інше, як споглядання людиною предметів чи зображень чогось тілесного, відсутнього поряд з нею в даний момент» (Декарт). Дослідження, розпочаті Декартом, продовжив Монбланш. В своїй праці «Пошуки істини» він стверджував: «Між уявою і свідомістю існує такий близький зв'язок, що розглядати їх окремо просто немислимо». З його точки зору, уява «є здатністю душі створювати образи об'єктів». Вона відриває людину від дійсності [23, 8 - 9].

Зовсім по-новому - як естетичну категорію - уяву розглядав Кант. Вивчення здатності людини сприймати і аналізувати що-небудь демонструє як уява породжує оцінку більшого чи меншого естетичного задоволення. Німецький ідеалізм трактував уяву в такому ж напрямку, але з іще більшим ступенем свободи: вона дає можливість свідомості людини вільно проявити себе, відштовхуючись від світу реальності і дозволяє нам мислити настільки широко, щоб не дублювати в наших судженнях навколишню дійсність. Уява трактується як динамічна творча сила, а не як другорядна здатність нашої свідомості. З іншого боку, естетична свобода уяви може бути певною мірою обмежена напрямком і ходом думки, сюжетом.

Ж.-П. Сартр в новелі «Уява» (1940 р.) розвинув ідею свобод и творчої сили уяви: «створити образ - значить створити якийсь предмет, який стає результатом синтезу фрагментів реальності. Створити образ - значить відірватись від реальності, звільнитись від неї» [23, 10].

Г. Башлар досліджував уяву з точки зору її впливу на творчі здібності свідомості, що проявляються в літературі і поезії. Він тонко підмітив, що з епістолярної позиції «нема нічого реального, все конструюється, створюється кожен раз знову».

Один із засновників і прихильник гештальтпсихології К. Коффка вивчав уяву через призму сприйняття цілісності структур - гештальтів (цілісних образів). На думку Коффки, М. Вертгеймера, В. Келера, предмети, що оточують нас, сприймаються нашими почуттями не у вигляді окремих, розчленованих теоретично і візуально об'єктів, а у вигляді організованих, завершених, цілісних структур, з чітко обмеженими контурами, що обумовлені ступенем різкості і замкнутістю або незамкнутістю обрисів, які є основою гештальтів.

Згідно з Фрейдом, фантазії являють собою певні сюжети з яким-небудь об'єктом в головній ролі. Неусвідомлені бажання людини вони відображають в рамках дійсності, реформованої розумом в більшій чи меншій мірі. Такий погляд провокує дисонанс між смислами, що зазвичай вкладають в поняття «уява» і «сприйняття дійсності». У зв'язку з цим про уяву доводиться говорити як про ілюзорне відтворення дійсності, не обмежене рамками реальності [23, 11].

Уява - це відображення реальної дійсності, але в інакших, незвичайних і неочікуваних поєднаннях і зв'язках. Потреби і бажання виступають в якості джерела уяви: при аналізі того чи іншого уявлення неважко побачити за ним ті потреби і бажання, які викликали його до життя [27, 5 - 6].

А.Я. Дудецький [5, 66] зазначає, що уява однієї людини може відрізнятись від уяви іншої рядом якостей, з яких найбільш суттєвими є сила, ширина та критичність.

Сила уяви характеризується рівнем чіткості і яскравості тих образів, які виникають у людини [5, 66].

Ширина уяви визначається кількістю образів, які здатна створити людина. Ширина уяви знаходиться в безпосередній залежності від масштабу знань людини.

Критичність уяви визначається згідно з тим, в якій мірі створені людиною фантастичні образи наближені до реальності. Критичною є така уява, фантастичні образи якої наближені до наукового передбачення, чи навіть виявляються такими. Некритичною вважається уява людини, яка здатна створювати лише нездійсненні вигадки [5, 71].

Уяву розділяють на кілька видів. Зокрема, В.М. Козубовський [12, 206] поділяє уяву на активну, пасивну, відтворюючу та творчу.

Активна уява формує образи за бажанням суб'єкта, пов'язані з якимись нереалізованими потребами людини. Вона спрямована в майбутнє і пов'язана з вольовим вирішенням творчих і особистих проблем.

Пасивна уява формує образи спонтанно. Ці образи не призначені для їх втілення в життя. Пасивна уява може проявлятись в гіпнотичних станах, у сновидіннях. Найчастіше цей вид уяви орієнтований на психологічне витіснення негативних емоцій чи збереження позитивних, тобто грає роль психологічного самозахисту. Пасивна уява в більшості випадків замінює людині необхідність діяти.

Відтворююча (репродуктивна) уява проявляється в ситуаціях відтворення образу об'єкта, що існував у минулому, але представлений словесно, в схемах, кресленнях, ескізах [12, 206].

Творча (продуктивна) уява формує образи, які не мають прообразів у реальному світі. Звичайно, ці образи спираються на життєвий досвід, засвоєні знання. У свідомості людини формується модель майбутньої ситуації, явища, предмету на основі існуючих елементів. Складність полягає в об'єднанні окремих елементів єдиний ланцюжок причинних взаємозв'язків [12, 207].

В.М. Козубовський [12, 208] також зазначає, що формування образів уяви може здійснюватись у різних формах: фантазіях, мріях, сновидіннях, уявних експериментах.

Уявний експеримент - це процес, за допомогою якого у свідомості людини здійснюється випереджене відображення дійсності. Він будується по типу реального експерименту, але має справу виключно з ідеальною «моделлю-образом» реального об'єкту. Ця форма уяви часто використовується, коли реальні експерименти неможливі через брак часу, нестачу матеріальних ресурсів чи пов'язані з небезпечними для життя людини умовами [12, 208].

Фантазія - це продукт уяви, майже повністю відірваний від реальності, але він не виключає можливість переходу до реальності. Фантазія змінює картину дійсності відображеної у свідомості людини, допомагає сформувати новий погляд на все усталене, традиційне [12, 209].

Мрія - це продукт уяви, який має під собою слабку можливість реалізації, відкладену на невизначений строк. Між мрією та її втіленням в життя розташовуються воля, рішучість і цілеспрямованість. Ці особистісні якості становлять рушійну силу мрії [12, 210].

Сновидіння - це пасивна форма уяви, яка викликається емоціональним ставленням людини до пережитого. Існує гіпотеза, що сновидіння здійснюють добудову уявних образів, початок формування яких було покладено ще у стані активної діяльності. Усвідомлення і суб'єктивне переживання сновидінь приходить, як правило, відразу після пробудження із фази швидко хвильового сну [12, 212].

Хотілось би звернути увагу на співвідношення уяви і фантазії. В філософській та психологічній літературі довгий час не було єдиного погляду на ці поняття, їх достатньо часто ототожнювали, вживаючи як синоніми. Деякі автори вважали, що фантазії притаманна «найбільша відчуженість від умов дійсності», інші характеризували її як різновид уяви, її вищу форму, що відрізняється особливою силою, яскравістю, незвичністю створюваних образів. На погляд радянських вчених, ці поняття не тотожні і виступають як різні сторони одного пізнавального процесу, надаючи йому смислові відтінки. В фантазії зв'язок образів набуває досить неправдоподібного вигляду. Це призводить до формування образів, які б не мали прямого аналогу в дійсності [25, 22].

Теорія Гегеля заснована на діалектичному методі розуміння єдності уяви і фантазії: «Уява діалектична: вся робота уяви відбувається шляхами діалектичної, спонтанної логіки, мова образна, іноді, тобто уява, оперуючи логікою, розвиває за допомогою фантазії свої споглядання, створюваний сенс».

Уява дитини з самого початку її формування має дві основні функції - пізнавальну і афективну [33, 302]. Основне завдання пізнавальної уяви - це відтворення об'єктивної реальності, добудовування цілісної картини світу, отримання нових вражень. За допомогою уяви діти можуть творчо опанувати схеми і смисли людських дій, будувати цілісний образ якої-небудь події або явища.

Афективна функція уяви спрямована на утвердження і захист свого Я. Такий захист може здійснюватися двома шляхами. По-перше, через багаторазове відтворення (або програвання) травмуючих впливів чи ситуацій дитина як би відсторонюється від них, починає бачити їх збоку. По-друге, діти створюють уявні ситуації, в яких вони можуть затвердити себе - почуваються сильними, сміливими, вправними, всемогутніми. Численні дитячі фантазії про власні перемоги і неймовірні успіхи, як і їх варіанти порятунку казкових героїв якраз і виконують цю функцію.

В.М. Козубовський [12, 208] пропонує ширший ряд функцій уяви: прагматичну, психотерапевтичну, психодіагностичну і пізнавальну.

Прагматична функція виявляється у використанні сформованих у процесі уяви образів реального світу у вирішенні практичних проблем, що виникають у різних сферах діяльності людей [12, 213].

Психотерапевтична функція уяви полягає в регуляції психічних процесів, станів, емоцій та фізіологічних процесів через психологічні технології різних типів. Психокорекційна функція покликана руйнувати віртуальні образи уяви, трансформуючи їх в образи сприйняття і уявлення реальних станів керованих об'єктів.

Психодіагностична функція використовує образи уяви в якості сигналів, що відображають поточні психічні стани людини. Тобто в продуктах діяльності уяви індивіда відображаються його психологічні характеристики [12, 215].

Пізнавальна функція забезпечує керування процесами сприйняття, мислення, уваги, пам'яті і мови шляхом їх асоціативного зв'язку зі сформованими в уяві образами [12, 216].

Гілфорд вважав уяву «дивергентним мисленням» і його критеріями оцінки уяви стали гнучкість, оригінальність, швидкість, точність. Саме гнучкість, пластика розумового процесу дозволяє легко і швидко «перемикати» увагу свідомості з одного образу на необхідний, потрібний інший, минаючи при цьому одиниці фізичного простору і часу. Оригінальність дозволяє проявитися яскравості, образності, креативності, незвичайності, нестандартності уяви в образах. Побіжність уяви дає можливість продукувати велику кількість ідей, образів, пропозицій. Можливість і здатність уяви найбільш точно, детально створювати об'єкт, що цікавить, призводить до більш швидкого і точного втілення результату в реальності. Природно, має місце коригування результату.

О.М. Дьяченко виокремлює сім основних механізмів уяви, що носять дієвий, перетворюючий характер:

1) типізація (створення цілісного образу синтетичного характеру);

2) комбінування (здійснення аналізу та синтезу елементів реальності);

3) акцентування (підкреслення, акцентування тих чи інших рис, особливостей об'єктів);

4) перебільшення або применшення предметів і явищ;

5) конструкція (створення цілого по частині);

6) аглютинація (поєднання різнорідних властивостей реальності);

7) уподібнення (використання алегорій і символів) [11, 55].

Завдяки уяві людина щось створює, розумно планує свою діяльність і керує нею. Уява виводить людину за межі його існування саме в цей час, нагадує їй про минуле, відкриває майбутнє. Володіючи багатою уявою, людина може «жити» у різний час, чого не може собі дозволити жодна інша жива істота в світі [15, 261].

Уява - необхідний компонент творчої діяльності людини, який виражається в побудові образу чи наглядної моделі кінцевого чи проміжного продуктів праці, що стимулює предметне втілення цього образу чи моделі, а також забезпечує створення програми поведінки в тих випадках, коли проблемна ситуація відзначається деякою невизначеністю через недостатню кількість інформації [29, 81].

Згідно з думкою В.М. Козубовського, уява - психічний процес створення людиною в своїй свідомості образів об'єктів (предметів чи явищ), яких не існує в реальному житті. Продуктом діяльності уяви можуть бути:

- образ кінцевого результату реальної предметної діяльності;

- картина власної поведінки в умовах повної інформаційної невизначеності;

- образ ситуації, що вирішує актуальні для даної особи проблеми, реальне подолання яких неможливе в найближчому майбутньому [12, 197].

Отже, аналізуючи літературу, було визначено поняття уяви, виявлено види, функції та специфіку уяви. Уява - це психічний процес, який полягає у створенні нових уявлень, думок і образів на основі минулого сприйняття, набутого досвіду, наявних знань. Також ознайомились із основними напрямками вивчення уяви в різні історичні періоди за точки зору філософії та психології.

1.2. Загальна характеристика уяви в молодшому шкільному віці

Згідно з періодизацією психічного розвитку дитини Д.Б. Ельконіна, молодшими школярами вважають дітей віком від 6/7 до 10/11 років, які навчаються у 1 - 4 класах сучасної школи [9, 150]. Цей віковий період завершує етап дитинства. Опановуючи новий для себе вид діяльності - навчання, молодші школярі ще багато часу і енергії віддають грі. У цих видах діяльності розгортаються їх стосунки з ровесниками і дорослими, особистісне психічне життя і психічний розвиток, формуються психічні новоутворення, завдяки чому діти виходять на новий рівень пізнання світу і самопізнання, відкривають нові власні можливості і перспективи [1, 165].

Психічний і особистісний розвиток у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку - навчанням у початковій школі. Під впливом навчання починається перебудова всіх пізнавальних процесів, вони набувають тих якостей, які притаманні дорослим людям. Це пов'язано з тим, що школярі включаються в нові для них види діяльності і системи міжособистісних стосунків, що вимагають від них наявності нових психологічних якостей. Загальними характеристиками всіх пізнавальних процесів повинні стати їх довільність, продуктивність і стійкість [16, 105].

В навчальній діяльності під керівництвом вчителя школярі оперують навчальними поняттями, засвоюють їх. Результатом такої діяльності є, насамперед, зміна в самих школярах, їх розвиток. Ця зміна є надбанням нових здібностей. Таким чином, навчальна діяльність - це, насамперед, така діяльність, в результаті якої відбуваються зміни в самих школярах. Продуктом цієї діяльності є ті зміни, що відбулись в ході її виконання в самому суб'єкті. В цьому її основна особливість [22, 45].

Головною особистісною характеристикою молодшого школяра є сприйняття і усвідомлення своєї внутрішньої позиції, що дає підстави вважати цей вік зрілим дитинством [1, 165].

Внутрішня позиція - це свідоме ставлення дитини до себе, до оточуючих, подій і справ. Це таке ставлення, яке дитина може виразити словами чи діями. Факт становлення такої позиції внутрішньо виявляється в тому, що в свідомості виділяється система моральних норм, які виконуються завжди і всюди незалежно від обставин [16, 176].

В період навчання молодші школярі так швидко просуваються вперед у своєму розвитку, що між першокласниками і учнями третіх-четвертих класів утворюється помітний розрив. Разом з ним збільшуються й індивідуальні відмінності по досягнутому рівню розвитку [16, 111].

Уява в молодшому шкільному віці - це один з найважливіших психічних пізнавальних процесів. Справжнє засвоєння будь-якого навчального предмета неможливе без активної діяльності уяви, без уміння уявити те, про що пишеться в підручниках, про що говорить вчитель [13, 66].

В молодшому шкільному віці уява розвивається особливо інтенсивно. Цьому сприяє процес навчання і виховання, в ході якого школярі ознайомлюються з дуже широким колом предметів та явищ навколишнього світу.

Уява молодших школярів спирається на вже досить значний життєвий досвід і на знання. Уява розвивається так, що створювані образи все більше співвідносяться з практикою [2, 159].

Тут слід зазначити те, що довгий час в психології існувало припущення, згідно з яким уява більш продуктивна в дитинстві, а з віком підпорядковується інтелекту і згасає. Однак Л.С. Виготський показує неспроможність таких позицій. Усі образи уяви, якими химерними б не здавалися, ґрунтуються на уявленнях і враженнях, отриманих в реальному житті. І тому досвід дитини бідніший, ніж досвід дорослої людини. І навряд чи можна говорити, що уява дитини багатша. Просто іноді, не маючи достатнього досвіду, дитина по-своєму пояснює те, з чим стикається в житті, і ці пояснення часто здаються несподіваними і оригінальними [7, 23].

У дітей уява формується в грі, і спочатку не відділяється від сприйняття предметів і виконання з ними ігрових дій. У дітей 6-7 років уява вже може спиратися і на такі предмети, які зовсім не схожі на заміщувані.

Поступово необхідність у зовнішній опорі зникає і відбувається інтеріоризація - перехід до дії з предметом, якого насправді немає, до ігрового перетворення предмета, до надання йому нового сенсу і поданням дій з ним у розумі, без реальної дії. Це і є зародження уяви як особливого психічного процесу. Особливістю уяви молодших школярів, яка проявляється в навчальній діяльності, спочатку теж є опора на сприйняття (первинний образ), а не на представлення (вторинний образ).

С.Л. Рубінштейн стверджує, що уява пов'язана з нашою здатністю та необхідністю творити нове. Уява - це перетворення даного, здійснюване в образній формі. У дитині природним чином поєднуються як мінімум два напрямки, дві течії процесу уяви: відтворення і перетворення, репродукція і вільна творчість.

Насамперед, вдосконалюється відтворююча уява, пов'язана з уявленням того, що сприймалось раніше чи зі створенням нових образів у відповідності з даним описом, схемою, малюнком і т.д. Уявлення молодших школярів поступово стають більш реалістичними, все частіше правильно відображають зміст навчальних предметів, перестають бути фрагментарними, розірваними, об'єднуються в системи [13, 66].

Творча уява як створення нових образів, пов'язана з переробкою вражень минулого досвіду, їх з'єднанням в нові сполучення, комбінації також отримує подальший розвиток. І тут образи стають більш реалістичними, стримується фантазія. В уяві молодших школярів все частіше створюються образи, що не протирічать дійсності. Таким чином, уява молодших школярів, з одного боку, поступово звільнюється від впливу безпосередніх вражень, а з другого - посилюється реалізм уяви, пов'язаний з розвитком уміння контролювати і оцінювати образи уяви з позицій логіки, законів об'єктивного світу [13, 66].

Можна відзначити деякі тенденції розвитку уяви молодших школярів. Образи уяви, що виникають у школярів в І - ІІ класах у процесі творчої діяльності, ще дуже нестійкі і легко змінюються під впливом виниклих, іноді випадкових асоціацій. Ці образи потребують опори на сприйняття. Учням першого класу звичайно не вдається повністю відтворити в малюнку чи в словесному звіті образи прочитаного тексту. Відтворювані образи нестійкі, постійно змінюються. Доведено, що такий недолік процесу відображення може бути усунутий під час навчання. Велике значення для розвитку уяви молодших школярів має збагачення їхнього зорового досвіду [2, 159].

Відтворююча уява школярів у ІІ - ІІІ класах мало відрізняється від уяви першокласників, хоч вона стає більш якісною: набагато більше вражень зберігається пам'яттю і використовується уявою у відтворенні образів.

Починаючи з третього класу процес уяви все більше вдосконалюється. Образи уяви покращуються під впливом активного пізнання предметів у процесі їх зображення з натури. В малюнку образ вдосконалюється не лише за рахунок приєднання нових деталей, як це буває у першокласників, а за рахунок наполегливої праці над формою зображуваних предметів. Перед школярами постає необхідність приводити форму зображуваних предметів у точну відповідність зі змістом, виникає проблема схожості зображення на зображуване [2, 160].

Створення нового образу з окремих елементів доступне молодшим школярам, але ускладнене. Поєднання різноманітних елементів в нове ціле передбачає необхідність трансформації відомого старого у відповідну нову образну ситуацію і підгонку деталей одну до одної, їх синтезування. У зв'язку з особливостями уявлень молодших школярів, це відбувається неточно. Неточність виражається в тому, що послідовність з'єднання частин в нове ціле здійснюється не у відповідності до нової образної ситуації, а у відповідності з наявними життєвими знаннями [19, 144].

Питання про реалізм дитячої уяви пов'язаний з питанням про ставлення що, виникає у дітей до образів до дійсності. Реалізм дитячої уяви проявляється у всіх доступних їм формах діяльності: у грі, в образотворчій діяльності, при слуханні казок і т.д. У грі, наприклад, у дитини з віком збільшується вимогливість до правдоподібності в ігровій ситуації.

Спостереження показують, що добре відомі події дитина прагне зобразити правдиво, як буває в житті. У багатьох випадках зміна дійсності викликається незнанням, невмінням складно, послідовно зобразити події життя. Реалізм уяви молодшого школяра особливо яскраво проявляється у виборі атрибутів гри. Відбір цей проводиться за принципом максимальної близькості, з точки зору дитини, цього матеріалу до справжніх предметів, за принципом можливості діяти з ними по-справжньому.

Слід звернути увагу на ще одну особливість уяви молодших школярів, яку часто сприймають як брехню. Іноді молодші школярі, щось переповідаючи, мимовільно вносять якісь доповнення від себе. Це явний випадок переплітання фантазії з реальністю, причому самі школярі щиро вірять тому, що кажуть. Так само вони фантазують, коли хочуть привернути увагу дорослих до своєї розповіді. Аналогічне відбувається, коли школярі відчувають своєрідну потребу у самоствердженні, бажають піднестися в очах дорослих чи однолітків [13, 66].

Основними функціями уяви в молодшому шкільному віці є:

1) зображення дійсності в образах;

2) регулювання емоційних станів;

3) участь у довільній регуляції пізнавальних процесів і станів дитини;

4) формування внутрішнього плану дій.

Отже, діяльність уяви в молодшому шкільному віці тісно пов'язується з діяльністю мислення і поєднується з великими вольовими зусиллями. На розвиток уяви молодших школярів впливає читання художньої літератури, перегляд картин, кіно, відвідування театрів та ін. завдяки знайомству з мистецтвом образи уяви стають більш повними і яскравими [2, 160].

При вивченні особливостей уяви в молодшому шкільному віці було визначено, що в цей період уява розвивається за рахунок накопичення досвіду, засвоєння нових знань. Існує певна взаємозалежність між успішним навчанням і розвитком уяви. Вимагаючи уяви, шкільне навчання сприяє разом з тим його подальшому розвитку. Завдяки оволодінню основами наук, завдяки накопиченню великих обсягів знань, відтворююча уява школяра стає більш точною, а творча уява більш цілеспрямованою, більш глибокою за своїм змістом. Уява розвивається не сама собою, а вимагає певних умов і перш за все організації правильної виховної роботи. При відсутності правильного педагогічного керівництва розвиток уяви затримується або ж починає йти в небажаному напрямку.

1.3. Психолого-педагогічні засоби розвитку уяви молодших школярів

Уяву можна тренувати як і будь-яку сторону психіки людини. Леонардо да Вінчі радив, наприклад, розвивати фантазію розглядаючи різні плями, тріщини на стінах, хмари, і знаходити в них подібність на людей, тварин, пейзажі, битви і т.д. Просторова уява розвивається при уважному розгляді креслень і натуральних об'ємних тіл з різних ракурсів [27, 42].

Вважається, що уяву можна розвивати, але лише в рамках генотипно-зумовлених особливостей людини. Під розвитком уяви слід розуміти її можливе покращення і прогресивні зміни по ряду ознак:

1. Різноманітність уяви людини. Вона виявляється в тому, що кожен раз з одного і того ж приводу людина вигадує щось нове.

2. Оригінальність. Ця ознака виявляється в тому, наскільки вигадане даною людиною відрізняється від того, що вигадують інші люди.

3. Деталізація уяви. Це те, наскільки опрацьовані, описані в деталях продукти уяви кожної людини.

4. Інтелектуалізація уяви. Про неї можна говорити за тими думками, які у інших людей викликають продукти уяви даної людини.

5. Емоційність уяви. Чим більше різноманітних емоцій, переживань, відчуттів викликають продукти уяви даної людини у інших людей, тим вище її емоційний заряд, насиченість почуттями чи просто емоційність.

Уява має величезне значення в житті, тому що мрія, створена уявою, стимулює до діяльності, до активності, до того, щоб, уявивши собі втілення своєї мрії, з більшою енергією йти до її втілення в життя, боротися за її здійснення. Тому помилкою була б навіяна небезпеками безплідного фантазування думка про необхідність придушувати уяву. Уяву потрібно розвивати, але, розвиваючи, треба її належним чином формувати.

Суттєвою передумовою розвитку здорової, плідної уяви є розширення і збагачення досвіду учнів; тільки за цієї умови їх уява буде змістовною. Також важливе ознайомлення їх з новими сторонами об'єктивної дійсності, які на основі їх вузького повсякденного досвіду повинна представлятися їм незвичайною; треба, щоб дитина відчула, що дійсним може бути і те, що виходить за рамки побутового; в іншому випадку уява дитини буде боязкою і стереотипною [28, 273].

Батьків дітей молодшого шкільного віку особливо зацікавить розвиваюча роль казок, живих яскравих оповідей, віршів. Розвивати уяву можна різними способами, але обов'язково в такій діяльності, яка без фантазії не може привести до бажаних результатів [27, 42 - 43].

Формування здатності уявляти як здатності бачити раніше ціле, ніж частини, і бачити правильно, є не містичним процесом і не природним даром. Воно, тобто формування, відбувається через ігри дітей [26, 82].

У книзі Л.Ю. Субботіної «Розвиток уяви у дітей» зібрані конкретні ігри та вправи, розроблені психологами та педагогами для розвитку уяви дітей різного віку.

Гра, її правила, існування уявної ситуації - зовсім не випадковість в житті дитини, а наслідок її відриву від ситуаційної зв'язаності, наслідок виникнення і розвиток на цій основі уяви. Для гри характерний «відліт» від безпосередніх практичних дій. Але сама ігрова дія пов'язана з безпосередньою практикою. Зміст і порядок дій гри відповідає реальній дії. Тому у вихідних посиланнях гри нема фантастичних елементів, вони цілком реально пов'язані з навколишньою дійсністю. Уявною є лише ситуація, яку діти відтворюють у грі [25, 29].

Гра «Пантоміма» за рахунок уяви розвиває і оптимізує емоційний фон, вона доступна дітям будь-якої вікової групи.

Всі стають в коло. Кожен по черзі виходить в середину кола і за допомогою пантоміми показує яку-небудь дію. Наприклад, уявляє, як зриває уявні груші та сливи і кладе у кошик, пере білизну, тягне важкі предмети і т.п. Переможцями стають ті, хто найбільш точно зобразив пантомімічну картинку [21, 104-105].

Гра «Використання предметів» стимулює фантазію і загальний розвиток. Ця гра не має вікових обмежень. Її взято зі збірника під ред. В.В. Петрусинського «Ігри: навчання, тренінг, дозвілля» і модифіковано відповідно до завдання розвитку уяви та віку дітей.

Послідовно пропонуються картинки із зображеннями предметів. Завдання - перерахувати всі можливі способи використання зображених предметів, які школярі знають чи здатні уявити. Чим більше варіантів вони вигадують, тим більше у них розвинута уява [21, 34-35].

«Геній фантастики». Кількість гравців необмежена. Гравці повинні вигадувати сюжети, що відрізняються нереальністю. Темою вигадок може бути все, що завгодно, головне - щоб інші учасники могли визначити найправдоподібнішу історію. Гравець, що вигадав її, і буде переможцем.

Гра-конкурс «Натюрморт» розвиває не тільки фантазію, а й образне мислення, уявлення, сприйняття. Може використовуватись для непрямої діагностики художніх здібностей. Ця гра не має вікових обмежень.

Пропонується намалювати натюрморт на задану тему. Зазвичай художники малюють натюрморт з натури, але в цій грі учасники повинні створити свій натюрморт в уяві, а потім зобразити на папері. Тема дається для всіх одна.

Орієнтовні теми для натюрморту:

- «Метелик на квітці»;

- «Яблуко на фарфоровому блюдці»;

- «Чашка, біля неї гілка ялинки»;

- «Осіннє листя на холодній землі».

Можна вигадати будь-які інші теми. По закінченні роботи необхідно провести конкурс художніх робіт і вибрати переможця, чи просто влаштувати виставку [21, 154-155].

Є знаменита сюрреалістична гра: малюнок в декілька рук. Перший учасник групи змальовує щось, робить нарис, який може мати якийсь сенс, а може і не мати сенсу. Другий учасник гри, неодмінно відштовхуючись від первинної позначки, використовує її як елемент іншого зображення, з іншим значенням. Так само робить третій: він не заповнює малюнок перших двох, а міняє його спрямованість, трансформує задум. Кінцевий результат найчастіше є чимось незрозумілим, оскільки жодна з форм не завершена, одна переходить в іншу.

Діти захоплюються цією грою, на льоту схоплюючи її правила. Перший малює, скажімо, овал ока. Другий, інтерпретуючи овал по-своєму, примальовував до нього курячі ноги. Третій замість голови змальовує квітку. І так далі.

Кінцевий продукт цікавить тих, що грають менше, ніж сама гра, чим боротьба, що виникає при спробі оволодіти чужими формами і нав'язати свої, чим несподіванки і відкриття, що трапляються на кожному кроці, у вигляді руху.

Стимул-реакція до уяви і в цій грі теж народжується інтуїтивним уловлюванням нового зв'язку між двома елементами, волею випадку поставленими поруч; запозичивши лексикон у лінгвістів, це можна було б назвати «формами вираження» або «формами вмісту», по-різному себе що проявляють; але в основі взаємодії - все той же подвійний ритм. Влада діалектики поширюється і на область уяви.

«Відгадування тіней». Один з гравців сідає поблизу світлої, по можливості не заставленої стіни, лицем до неї. Ззаду, в декількох кроках, встановлюється свічка або тьмяна лампа. Хто-небудь з гравців повинен пройти між спиною того, що сидить і лампою. Лампа має бути поставлена так, щоб вийшла максимально різка тінь. Той, хто сидить, не обертається, по тіні повинен вгадати, хто пройшов у нього за спиною. Вгаданий сідає на його місце і починає відгадувати тіні інших, і т.д.

«Що там заховане». Ведучий бере картину і закриває основну частину, залишивши для огляду лише маленький фрагмент. Завдання учасників - зрозуміти, що там за прихованою частиною або домальовувати образ в думках. Коли варіанти озвучені, можна і поглянути, що ж там було насправді.

Таким чином, ми ознайомились з рядом методик, націлених на розвиток уяви. Ці методики підібрані із врахуванням молодшого шкільного віку і можливістю їх використання не професіональними психологами, а батьками та вчителями. Вони можуть використовуватись як ігрова діяльність і як елемент навчального процесу в школі.

Але дані методики розвивають не лише уяву, але й інші процеси, вміння, навички.

Уява тісно пов'язана з емоціями. В житті молодшого школяра вони взагалі нероздільні. Вплив почуттів на уяву і навпаки ще в минулому столітті з'ясував французький психолог Т. Рібо. Всі форми творчої уяви заключають в собі сильні емоційні моменти. Почуття наче збирає враження, думки, які потім втілюються в різних образах. Л. С. Виготський вивів «закон загального емоційного знаку», сутність якого висловив так: «... всяке почуття, всяка емоція прагнуть втілитися в образи, відповідні цьому почуттю ». . . Емоція хіба що збирає враження, думки і образи, співзвучні настрою людини. Отже, багате емоційна життя стимулює розвиток уяви. Другий закон, виведений Л.С. Виготським, називається «законом емоційної реальності уяви». Він говорить про те, що «всяка побудова фантазії має вплив на почуття, і якщо ця побудова і відповідає сама по собі дійсності, то викликані нею почуття є дійсними, реально пережитими захоплюючими почуттями людини». Використовуючи багатство емоційних станів в молодшому шкільному віці, можна успішно розвивати уяву і, навпаки, правильно організовуючи процес уяви, можна формувати культуру почуттів. Будь-які емоції мають зовнішній прояв. Молодші школярі вже мають свої уявлення про зовнішні ознаки тих чи інших почуттів. Вміння правильно розпізнавати стан людини по вираженню почуттів допомагає школярам краще орієнтуватись в різних ситуаціях. Існує багато вправ для паралельного розвитку уяви і емоціонального сприйняття молодших школярів. Прикладом розвиваючої гри в даному напрямку є гра «Пантоміма» [21, 83-85].

Уява тісно пов'язана з інтересами. Інтерес можна визначити як емоційний вияв пізнавальної потреби. Він виражається в направленості людини на певну діяльність, яка має особливе значення для особистості. Для молодших школярів характерне пізнавальне ставлення до оточуючого світу. Інтерес до всього розширює їх життєвий досвід, активізує різні здібності. Але пізнати все в дійсності не під силу в молодшому шкільному віці, і тут на допомогу приходить фантазія. Вона значно збагачує досвід, в уявній формі вводить в різні ситуації, які ще не відбувались в реальному житті. В кінцевому результаті фантазія формує різноманітні інтереси. Найяскравіше фантазія зливається з інтересом у грі. Саме тому багато методик, направлених на розвиток інтересів, будуються на принципі фантазування в ігровій діяльності [21, 113-114].

Ігри для молодших школярів розділяють на творчі та дидактичні [6, 6]. Творчі ігри створюються дітьми самостійно, без прямого керівництва дорослих. В них реалізуються мрії, прагнення, потреби [6, 6]. Дидактичною грою обов'язково керують дорослі. При цьому вони повинні пам'ятати, що поєднуючи гру і навчання, необхідно зберегти самостійний характер гри і задоволення, яке вона дає дітям, і разом з тим досягти формування тих знань, вмінь, навичок, як було заплановано [6, 17].

Уявляючи ігрові ситуації та реалізовуючи їх, дитина формує у себе цілий ряд особистісних властивостей - такі, як справедливість, сміливість, чесність, почуття гумору. Через роботу уяви відбувається компенсація недостатніх поки що реальних можливостей дитини долати життєві труднощі, конфлікти, вирішувати проблеми соціальної взаємодії.

Уява - це завжди створення нового в результаті переробки минулого досвіду. Творча діяльність неможлива без фантазії. Творчість - це складний психічний процес, пов'язаний з характером, інтересами, здібностями. Творча діяльність розвиває почуття молодших школярів. Творча діяльність сприяє більш інтенсивному розвитку вищих психічних функцій, таких, як пам'ять, мислення, сприйняття, увага.

Розвитку уяви сприяють:

- ситуації незавершеності;

- дозвіл і навіть заохочення безлічі питань;

- стимулювання незалежності, самостійних розробок;

- позитивна увага до дитини з боку дорослих.

Розвитку уяви перешкоджають:

- конформність;

- несхвалення уяви;

- жорсткі статево-рольові стереотипи;

- поділ гри і навчання;

- неготовність до зміни точки зору;

- схиляння перед авторитетами.

Тим, хто займається стимулюванням розвитку уяви молодших школярів, психологи та педагоги дають такі рекомендації:

1) Перш ніж приступити до розвитку уяви дітей, слід сформувати у них необхідні для цього мовні і розумові навички. Нові поняття повинні вводитися тільки в знайомому змісті.

2) Не робіть поспішних висновків. Оцінюйте сильні і слабкі сторони уяви молодших школярів лише на основі спостережень і об'єктивного оцінювання. Зміст розвиваючих технік має орієнтуватися на особистість дитини та її взаємодію з іншими дітьми.

3) Забезпечуйте школярам максимальну самостійність. Не давайте прямих інструкцій, допомагайте діяти незалежно.

4) Не стримуйте ініціативу школярів, не робіть замість них те, що вони можуть виконати самостійно.

5) Намагайтесь не поспішати із судженнями про результати творчості молодших школярів.

6) Слід вчити дитину шукати рішення, враховуючи передусім можливі наслідки, а не гідний вихід із ситуації.

7) Пропонуйте дітям творчо вирішувати проблеми, які у них виникають [21, 166].

Необхідність стимулювати розвиток уяви поставила завдання пошуку засобів. Тож, в цьому розділі зібрано рекомендації щодо створення сприятливих умов та методи, які є достатньо простими у виконанні та доступними дітям і дорослим. В запропонованих методах можна змінювати умови, модифікувати завдання, ускладнювати їх.

В першому розділі курсової роботи відповідно до поставлених завдань було визначено поняття уяви, виявлено особливості уяви в молодшому шкільному віці та зібрано рекомендації щодо стимулювання розвитку уяви.

вербальний уява школяр віковий

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК УЯВИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗА РЕКОМЕНДАЦІЯМИ ДЖАННІ РОДАРІ

2.1 Рівні розвитку уяви молодших школярів

Для дослідження рівнів розвитку уяви молодших школярів було обрано методику «Малюнок» із книги «Психодіагностика» Р.С. Нємова [17, 196]. В даній методиці дітям пропонується стандартний аркуш паперу і фломастери шести кольорів. Завдання - за 5 хвилин вигадати і намалювати будь-яку картину.

Малюнки необхідно оцінити за наведеними в методиці критеріями.

0 балів дитина отримує тоді, коли центральний об'єкт її малюнку зображено досить схематично, без детальної обробки його деталей.

1 бал - якщо деталізація об'єкту помірна.

2 бали - якщо головний об'єкт зображений з багатьма різноманітними деталями, що його характеризують.

Є 5 параметрів, по кожному з яких малюнок можна оцінити на 0, 1 чи 2 бали.

Враження і емоціональність образів оцінюється згідно з тим, чи викликають вони зацікавлення і емоції у глядачів.

Якщо образи банальні, нецікаві, не справляють враження на глядачів, то фантазія дитини оцінюється в 0 балів.

Якщо образи малюнку зацікавили глядача і викликали відповідні емоції, але цікавість разом з реакцією швидко ущухає, то уява дитини отримує оцінку 1 бал.

І, нарешті, якщо дитина використала яскраві, досить цікаві образи, реакція глядача не зникає так швидко, то уява оцінюється у 2 бали.

Таким чином, максимальна кількість балів, яку дитина може отримати за свою уяву дорівнює 10, а мінімальна - 0. Певна кількість балів дає можливість визначити рівні розвитку уяви молодших школярів.

10 балів - дуже високий рівень;

8-9 - високий;

4-7 - середній;

2-3 - низький;

0-1 - дуже низький.

Спосіб оцінювання розвитку уяви молодших школярів через малюнки вибраний не випадково. Даний вибір відповідає наглядно-образному і наглядно-дієвому видам мислення. В молодшому шкільному віці фантазія найповніше проявляється саме у відповідному виді творчої діяльності.

Дослідження рівнів розвитку уяви молодших школярів проводилось у Новомиколаївській Загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №1. В дослідженні прийняли участь двадцять учнів 2-А класу. Кожен малюнок оцінено відповідно до вимог методики. Дані наведено в таблиці 2.1.1.

Таблиця 2.1.1.

Рівні розвитку уяви молодших школярів

	Дуже високий	Високий	Середній	Низький	Дуже низький
Відсотки (%)	0	10	55	35	0

Як видно з таблиці 2.1.1., 55% молодших школярів мають середній рівень розвитку уяви, 35% - низький, і лише 10% - високий. Такі показники свідчать про необхідність цілеспрямованого розвитку уяви молодших школярів.

Жоден учень не виконав завдання на дуже високий рівень.

До низького рівня можна віднести 7 робіт. Вони дуже посередні, не викликають зацікавленості у глядача. На малюнках зображено лише по одному об'єкту. Вони виглядають досить схематично, деталей дуже мало. Учні, які виконували ці роботи, не відразу почали роботу, вони не змогли самостійно зорієнтуватись з напрямом роботи і використали ідеї своїх сусідів.

До середнього рівня можна віднести 11 робіт. Ці малюнки мають більше образів, детальніше опрацьовані, але вони також не відрізняються оригінальністю. І незважаючи на більшу кількість зображених об'єктів, виглядають вони також схематично. Але ці малюнки отримали вищі оцінки за точніше передані форми, більш доцільно підібрані кольори. Вони яскраві, виглядають значно цікавіше, ніж ті, що виконані на низькому рівні. Та все ж зацікавлення ними триває недовго, вони нічим не вражають емоційно, не запам'ятовуються глядачеві.