Патріотичне виховання молодших школярів на уроках трудового навчання

Психолого-педагогічні умови, вікові особливості та закономірності патріотичного виховання у молодшому шкільному віці. Критерії та рівні розвитку патріотичних якостей особистості молодших школярів засобами трудового навчання, обґрунтування їх необхідності.

Рубрика Педагогика
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 20.10.2009
Размер файла 185,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Психолого-педагогічні основи патріотичного виховання молодших школярів

1.1 Методологічні основи патріотичного виховання молодших школярів

1.2 Аналіз літератури і передового педагогічного досвіду

Розділ 2. Експериментально-дослідницька робота у патріотичному вихованні молодших школярів

2.1 Методика організації експерименту

2.2 Основні експериментальні гіпотези і результати експерименту

2.3 Обґрунтування ефективних шляхів і засобів патріотичного виховання молодших школярів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність дослідження проблеми. Всебічний розвиток людини як особистості та формування її національної самосвідомості становить головну мету концепції гуманізації та гуманітаризації системи освіти, проголошеної державною національною програмою освіти “Україна ХХІ століття” [1]. Про виховання особистості в дусі любові до Батьківщини й усвідомлення свого громадянського обов'язку на основі національних духовних цінностей в поєднанні із загальнолюдськими йдеться і в законах України “Про освіту” та “Про загальну середню освіту” [2]. Проект “Концепції 12-річної середньої загальноосвітньої школи” [5] також виділяє формування особистісних якостей громадянина-патріота України серед пріоритетів змісту освіти.

За останнє десятиліття «під гучними гаслами демократизації та гуманізації суспільства, відродження національної історії та культури фактично сталася їх політизація. На вістрі ідеологічної боротьби опинилася школа. Викладання ведеться за підручниками, написаними прозахідними та проросійськими авторами» [[49, 9]]. Про низький стан патріотичних почуттів учнів початкових класів свідчать результати соціологічних та педагогічних досліджень.

Любов до Батьківщини є однією з визначальних рис кожного справжнього громадянина. Будучи якістю синтетичною, «патріотизм включає в себе емоційно-моральне і дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної природи, до своєї нації, до матеріальних та духовних надбань суспільства» [38, 52]. Проте легко виховувати любов до країни, яка забезпечує належний фінансовий добробут і впевненість у майбутньому. Важче це робити, коли діти щодня стикаються з матеріальними нестатками та постійними розбіжностями між бажаним і реальним. Але ж якщо до виховання патріотів навіть не братися, кращого майбутнього для України досягти буде важко.

У наш час основна увага патріотичному вихованню надається саме «як вихованню національному, тобто вихованню в дусі ментальності українсь-кого народу, його кордоцентризму, потягу до прекрасного і прагнення до гармонії» [6, 16-17].

За умов ринкової економіки ведучим мотивом поведінки людей стало збагачення. Платні навчальні заклади, військова служба за контрактом зводять патріотичну роботу як таку нанівець. Духовність відходить на другий план. Грубо порушуються конституційні вимоги щодо обов'язковості загальної середньої освіти. Культивуються крайні ідеї про протистояння українського патріотизму на противагу російському чи іншим і/або про перевагу російського шовінізму над українським патріотизмом і т. ін.

Система патріотичного виховання школярів на сьогоднішній день регулюється такими законодавчими документами, як Указ Президента України з приводу покращення патріотичного виховання громадян, Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства, затверджена постановою Кабінету Міністрів України. Проте основні положення цих документів на практиці не виконуються.

У сучасній педагогічній науці патріотичне виховання визначається як історично зумовлена сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь. На думку І.Д.Беха, патріотичне виховання також передбачає «широкі знання конституційних і правових норм, державної політики, сформованість патріотичних думок та дієвих заходів з відстоювання національних форм життєдіяльності і поведінки в усіх сферах суспільного життя» [11, 136]. Мета патріотичного виховання, як стверджу-ють автори Державної національної програми «Освіта» (Україна XXI століття) [1], є формування національної свідомості, самосвідомості та патріотизму у вихованців різного віку.

Патріотичне виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, на ідеях і засобах народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що уособлюють вищі зразки виховної мудрості українського народу -- любов до рідної землі, до свого народу, його традицій, звичаїв, готовність до мирної та ратної праці в ім'я України, почуття гордості за Батьківщину, вірність Україні, власну відповідальність за її долю [20, 25].

Важливою складовою змісту патріотичного виховання є розвиток трудової активності школярів. Зміст виховання забезпечує розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв'язання; розвиває мотивацію до праці, усвідомлення життєвої потреби трудової активності, ініціативи, підприємництва, здатність до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, конкурентоспроможності й самореалізації особистості в ринкових відносинах. «Справжнє патріотичне виховання починається там, де ідея і особиста праця - піт, мозолі, зливаються воєдино, творять те, про що народ говорить: у людини є святе за душею» [42, 204].

З цього випливає, що проблема патріотичного виховання молодших школярів у процесі трудового навчання має комплексний характер і недостатньо ґрунтовно вивчена, а тому не знайшла повного відображення у психолого-педагогічній теорії і навчально-методичній практиці. Це свідчить про необхідність розробки впровадження дієвих форм, методів і прийомів патріотичного виховання учнів початкових класів, які б відповідали вимогам сьогодення. Дана проблема й зумовила вибір теми дослідження: «Патріотичне виховання молодших школярів на уроках трудового навчання».

Об'єкт дослідження - процес патріотичного виховання учнів початкових класів на уроках трудового навчання.

Предмет дослідження - шляхи і засоби патріотичного виховання молодших школярів засобами трудового навчання.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови патріотичного виховання молодших школярів засобами трудового навчання.

Гіпотеза дослідження - якість і результативність трудового навчання молодших школярів покращиться, якщо у процесі навчальної діяльності використовувати дієві форми, методи і засоби патріотичного виховання учнів, урізноманітнювати ними проведення уроків трудового навчання.

Завдання дослідження:

З'ясувати стан дослідження проблеми патріотичного виховання у педагогічній теорії та сучасній освітній практиці.

Виявити психолого-педагогічні умови, вікові особливості та методичні закономірності патріотичного виховання у молодшому шкільному віці.

Охарактеризувати можливості форм, методів і засобів трудового навчання у початковій школі у патріотичному вихованні учнів.

Визначити критерії та рівні розвитку патріотичних якостей особистості молодших школярів засобами трудового навчання.

Експериментально перевірити ефективність виявлених педагогічних умов патріотичного виховання молодших школярів на уроках трудового навчання.

Теоретико-методологічну основу становлять досягнення педагогіки в галузі дослідження процесу виховання, висвітлені в працях І.Беха, Ю.Бонда-ренка, Г.Ващенка, О.Вишневського, О.Гаденки, М.Іванчук, В.Каюкова, Б.Кобзаря, В.Кременя, В.Кузя, І.Огієнка, С.Русової, М.Стельмаховича, В.Сухомлинського, Я.Чепіги, К.Чорної, В.Шахненка, та розвідки про філософське підґрунтя патріотизму Йогана Ґ. Гердера, Джузеппе Мацціні, Шарля Морраса, Ернеста Ренана, Йогана Ґ. Фіхте, в тому числі й українського -- М.Братасюка, О.Братка-Кутинського, О.Забужко, І.Мірчука, М.Міхновського, І.Мойсеїва, Д.Чижевського, М.Шлемкевича, а також “На-ціональна доктрина розвитку освіти”, концепція національного виховання, Державний стандарт початкової загальної освіти (галузь “Трудове навчання”).

Методи дослідження. Для досягнення мети та завдань застосовано комплекс педагогічних методів дослідження: теоретичні - аналіз, порівняння й узагальнення психолого-педагогічної і методичної літератури, методичних статей у періодичних виданнях, матеріалів наукових досліджень з цієї проблеми; емпіричні - педагогічне спостереження, анкетування, методики педагогічної діагностики, констатуючий і формуючий експерименти, кількісна та якісна інтерпретація отриманих експериментальних даних.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася протягом 2006-2008 років на базі Великоходачківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Козівського району Тернопільської області.

Дослідження здійснювалося у два взаємопов'язані етапи:

На першому етапі проаналізовано психолого-педагогічну і методичну літературу з даної проблеми, визначено теоретичні положення, об'єкт, предмет, мету, гіпотезу, завдання дослідження.

На другому етапі проведено констатуючий експеримент; обґрунтовано педагогічні умови патріотичного виховання учнів початкових класів у процесі трудового навчання. Розроблено і впроваджено основні положення формуючого експерименту, опрацьовано його результати, сформульовано висновки дослідження.

Структура та обсяг дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Розділ 1. Психолого-педагогічні основи патріотичного виховання молодших школярів

1.1 Методологічні основи патріотичного виховання молодших школярів

Виховання -- соціально і педагогічно організований процес формування людини як особистості. Суспільство як соціальне об'єднання людей може функціонувати і розвиватися лише за цілеспрямованої, систематичної та організованої роботи з виховання кожної особистості. Зупинення цього процесу -- катастрофа для суспільства, внаслідок якої людина не змогла б піднятися до рівня особистості. Ще Я.-А. Коменський зауважував, що «зневага до виховання є кроком до загибелі людей, сімей, держав і всього світу» [11, 9]. Тому виховання з погляду суспільного розвитку є провідною сферою діяльності як окремої людини, так і людської спільноти. Завдяки йому людство забезпечує свою безперервність у соціальному розвитку.

Виховання школярів здійснюють у процесі навчання і виховної роботи у школі та за її межами. Воно є цілісним процесом, у якому органічно поєднані змістова (сукупність виховних цілей) і процесуальна (самокерований процес педагогічної взаємодії вчителя й учня, що передбачає організацію і функціонування системи виховної діяльності та самовиховання учнів) сторони [35, 38-39]. Цей процес є двостороннім (обов'язкова взаємодія вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу дитини, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя).

Сьогодні перед суспільством і школою стоїть проблема розвитку особистості свідомого українського громадянина, який поєднує в собі національні риси та самобутність українського народу [49, 10]. І саме національне виховання передбачає надання широких можливостей для пізнання української історії, культури, традицій, звичаїв, мови, формування національної гідності, розвитку особистісних рис громадянина української держави.

Провідні завдання виховання молодших школярів у початковій школі зумовлено пріоритетними напрямами реформування виховання, визначеними Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), до яких належать:

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;

забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;

формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;

прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій; українців та представників інших націй, які мешкають на Україні;

виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;

утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;

формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;

забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;

виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;

формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадською відповідальністю;

забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості;

формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;

розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;

формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин [1, 63-64].

Як бачимо, патріотичне виховання дітей та молоді займає значне місце, в тій чи іншій мірі охоплюючи більшість напрямків виховання. Проте на практиці справи інші. Так, організатори дев'ятої міжнародної виставки навчальних закладів "Сучасна освіта в Україні - 2007" не визнали за потрібне висвітлити в експозиції проблеми та стан патріотичного виховання. Новітні гуманітарії вигадують привабливі девізи та гасла: "Ми різні, адже маємо різне коріння і насіння. Ми однакові, адже проростаємо на одній землі. Ми єдині, адже наша ненька - Україна". Проте ці гасла не враховують різноманітності інтересів та прагнень мільйонів пенсіонерів, безробітних людей середнього віку та молоді з інтересами "сучасних українців", які володіють незліченним багатством. Насувається загроза переродження суспільства, втрата великих історичних і культурних надбань українського народу. Батьки, вчительська громадськість вкрай стурбовані майбутнім своїх дітей, посилюється голос протесту бездумним реформам освіти, руйнації системи патріотичного виховання.

Патріотичне виховання - це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується (В. О. Сухомлинський [42, 207]).

Патріотизм (грец. patriуtes - співвітчизник, грец. patrнs - батьківщина) -- любов до Батьківщини, відданість своєму народові, готовність заради них на жертви і подвиги [17, 6].

Патріотичне виховання як введення підростаючого покоління в систему цінностей демократичного (громадянського) суспільства передбачає формування у нього основ громадянської культури [6, 17]. Громадянська культура - це глибоке усвідомлення своєї належності до певної держави, почуття громадянської гідності, відповідальності й обов'язку, здатність рішуче відстоювати суспільно-державні цілі в складних ситуаціях.

Визначальними характеристиками громадянської культури є: патріотизм, правосвідомість, політична освіченість, моральність, трудова активність [17, 6].

Дослідники розрізняють два поняття патріотизму - конституційний та етнонаціональний [44, 12-13]. Конституційний патріотизм - дотримання рамок конституції держави, де поняття Батьківщини базується на всьому комплексі ідей, що лягли в основу основного документа держави. Етнонаціональний патріотизм -- це любов до Батьківщини, бажання створити суверенну державу й проголосити свою незалежність; захист своєї Вітчизни від будь-якої агресії, іноземного панування; підтримка знедолених народів.

Із змістової точки зору патріотичне виховання школярів в сучасних умовах - це, насамперед, «становлення національної свідомості, належності до рідної землі, народу» [72, 109]. Цей процес має два етапи, що відповідно вказують на різні рівні засвоєння національних цінностей. На першому етапі здійснюється етнічне самоусвідомлення на основі засвоєння рідної мови, родинних звичаїв, традицій, національної міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, загальноприйнятих норм поведінки тощо. На другому етапі - громадсько-патріотичне самоусвідомлення - в процесі включення учнів у активну творчу діяльність, спрямовану на розбудову власної держави, її впорядкування і зміцнення; вивчення історії Вітчизни, героїки минулих епох, трудових подвигів, подвижництва в ім'я вільного життя, її культурної спадщини; відновлення різних елементів української культури у власній життєдіяльності; встановлення дружніх партнерських відносин з представниками інших країн та народів, культивування кращих рис української ментальності, розвитку самобутності кожної особистості тощо.

Важливе місце у патріотичному вихованні посідає виховання поваги до Конституції держави, законодавства, державних символів (Герба, Прапора, Гімну), державної мови. Українська національна символіка вперше за багатовікову історію одержала статус державної і сьогодні символізує єдність держави і нації, політичну, економічну і національну незалежність України [45, 23]. Використання державних символів у навчально-виховному процесі активізує почуття захищеності, юридичної, моральної і політичної дієздатності, гордості за єдину суверенну державу.

У навчальних закладах переважної більшості демократичних країн світу прищеплення учням поваги до державних символів зведено в ранг пріоритетних елементів патріотичного виховання. Так, у Японії початок занять, спортивних змагань, зустріч важливих гостей, проводи випускників обов'язково супроводжуються урочистим виконанням гімну і внесенням прапору. Перед прапором клянуться добре вчитися.

Упродовж практично всього ХХ століття, унаслідок перебування України у складі Російської імперії або СРСР, поняття Батьківщини не було однозначним; подібно ж і «патріотичне виховання» здійснювалося у двох руслах [47, 154]. Робота проукраїнськи настроєної частини інтелігенції по прищепленню молоді українського патріотизму зустрічала не тільки сильну протидію з боку органів державної влади, але й виразний психологічний опір більшості населення. Ефективнішим явилася діяльність радянського уряду: не лише пропагування російської, як мови міжнародного спілкування на терені СРСР, як і поширення поняття спільної радянської Вітчизни, так і прагнення формувати т.зв. «радянця», людини із затертими національними ознаками.

За роки незалежності України в східних і південних регіонах країни офіційна урядова позиція змінилася, проте опір такій позиції не тільки не ослаб -- але й навіть подекуди набрав агресивних форм. Важливим фактором, що сприяє зростанню розшаровування в суспільстві є те, що задача патріотичного виховання на практиці нерідко здійснюється швидкими казенно-бюрократичними заходами, не приймаючи до уваги побажання місцевого населення.

За роки незалежності України яскраво проявилися негативні наслідки відсутності належного патріотичного виховання (як на Сході, так і на Заході України), зокрема:

масова трудова еміграція («четверта хвиля»), яка привела до втрати, за експертними оцінками, понад 7 млн. чол.;

невідповідність дій еліти відносно очікувань та сподівань українського народу;

неготовність частини творчої інтелігенції до довготривалого творчого процесу підвищення конкурентоздатності української культури, мови [17, 7].

У квітні 2006 при Апараті Ради національної безпеки і оборони створено робочу групу з питань патріотичного виховання молоді, яка ініціює розробку загальнодержавної концепції патріотичного виховання молодих людей. До її складу входять провідні спеціалісти державних органів України, зокрема, Мінмолоді та Міносвіти, представники громадських, у тому числі молодіжних організацій та творчої інтелігенції, відомі науковці. Крім того, до роботи групи залучено широкий загал вітчизняних теоретиків та практиків, які працюють у сфері виховання молоді.

Починаючи з 2000-2001 навчального року у всіх загальноосвітніх, позашкільних та професійно-технічних навчальних закладах України Державний прапор щодня піднімається за 10 хвилин до початку занять і опускається після їх закінчення. Мелодія Державного Гімну звучить під час проведення урочистих заходів, свят Першого і Останнього дзвоників, вручення документів про освіту, посвідчень, нагород та відзнак.

Важливе місце у змісті патріотичного виховання посідає формування культури міжетнічного та міжнаціонального спілкування [62, 28]. Високий рівень культури міжетнічних і міжнаціональних відносин передбачає рівність і співробітництво всіх народів, їх гармонію, орієнтує людину і суспільство на злагоду, взаємодію, взаємодопомогу, партнерство, діалог, толерантність.

Формування патріотизму пов'язане з вихованням політичної культури. Політична освіченість включає знання про типи держав, політичні організації й інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Вона виявляється в усвідомленні необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства, в умінні відстоювати свої політичні інтереси, повазі й толерантному ставленні до політичних поглядів інших людей. Водночас формування політичної освіченості включає вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства: деструктивного націоналізму, шовінізму, месіанських настроїв.

Важливими моральними цінностями, які визначають патріотичну поведінку особистості, є совість, чесність, правдивість, свобода, рівність, справедливість, повага, толерантність, гідність, працелюбність, відповідальність та інші. Сформованість цих моральних норм полегшує сприймання школярами норм правових, які в свою чергу сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Водночас моральна норма дає змогу побачити й усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні й протиправні вчинки [34, 4]. Моральність особистості стимулює патріотичну поведінку, застерігає від правопорушень.

Патріотичне виховання є пріоритетним напрямком виховання дітей та молоді в національній системі освіти. Серед характерних ознак патріотизму визначається:

- розуміння і сприйняття української ідеї;

- сприяння розбудові державної незалежності;

- засвоєння національних цінностей: української культури, мови, прищеплення шанобливого ставлення до історичної пам'яті;

- військово-патріотичне виховання тощо [23, 2].

Але одне з чільних місць належить вихованню любові і дбайливого ставлення до рідної землі, - своєї “малої Батьківщини”, її історії, поваги до народних традицій і звичаїв, обрядів, фольклору, любові до рідної природи. «Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилась, землі, на якій зросла». Щоб по-справжньому любити рідний край, його слід добре знати, необхідно вивчати його історію, мову, культуру.

Патріотизм -- основа духовного становлення громадянина. Також «патріотизм -- це серцевина людини, основа її активної позиції» (В.О. Сухомлинський [42, 216]).

Останнім часом молодь стала спрощено ставитися до таких понять, як любов до Батьківщини, патріотизм, громадянський обов'язок. Все частіше центральне місце в їхньому світогляді займають атрибути успіху: гроші, престижний рівень споживання та дозвілля, а це в майбутньому може стати причиною деградації та розпаду держави. Патріотизму не вчать, його виховують. У зв'язку з цим в Україні особлива увага приділяється патріотичному вихованню, і при цьому враховуються інтереси дітей та молоді в комплексі зі змінами, які відбуваються у суспільстві.

Патріотичне виховання -- «планомірна виховна діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму, тобто доброго відношення до батьківщини та до представників спільних культури або країни» [45, 22]. Таке виховання включатиме розвиток любові до Батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини; інтерес до міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її народу. Має застосовування як у сім'ї та школі, так і в державних і громадських організаціях, засновуючись на впевненості в позитивному ефекті такого ж відношення.

Предметами уваги патріотичного виховання на різних рівнях є «національна ідея, національна культура, рідна мова, історія народу і держави, самовизначення, самоідентифікація, категорії Батьківщини (мала і велика Батьківщина), лідери та герої народу, нації, держави, рідний край, місто, село, рідні мати, батько» [53, 18-19].

Патріотичне виховання використовує такі засоби: рідну мову, родовід, рідну історію, краєзнавство, природу рідного краю, народну міфологію, фольклор, національне мистецтво, народний календар, національну символіку, народні прикмети і вірування, виховні традиції, національні традиції, звичаї та обряди [54, 144]. Наприклад, твори К. Д. Ушинського щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки. Так, у першій частині його книжки «Рідне слово» вміщено понад 75 відсотків фольклорного матеріалу, а в другій -- половину від загальної його кількості. У «Рідному слові» він використав 366 прислів'їв і приказок, 62 загадки, 51 байку і жарт, 32 народні казки, 22 народні пісні, 7 скоромовок, а також безліч творів, близьких за змістом і формою до народних.

Як наслідок людина, громадянин чи представник певної нації або національності розуміє і поділяє сутність національної ідеї, є носієм національної культури, своєю професійною діяльністю сприяє економічному, науковому, культурному зростанню Батьківщини, любить і відстоює рідну мову, користується нею, любить, захищає і відстоює рідну країну / державу / територію, любить, захищає і відстоює свої звичаї, традиції, любить, захищає і відстоює співгромадян, постійно відчуває гордість за вищенаведене і приналежність до цих категорій.

Стрижнем усієї системи виховання в Україні має стати національна ідея, складовою частиною якої є патріотичне виховання. Сучасне патріотичне виховання в дусі єдності та соборності має забезпечувати «формування патріотичних почуттів, гордості за приналежність до української національності, національну самосвідомість» [41, 15]. Воно покликане формувати громадянина - патріота, виробляти глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність відповідально ставитись до власного життя та здоров'я.

На сучасному етапі розвитку системи патріотичного виховання основними проблемами є дотримання єдиних в державі поглядів на проблему виховання громадянина і патріота незалежної України, забезпечення єдності навчання, виховання й розвитку підростаючого покоління.

Програма патріотичного виховання здійснюється відповідно до вимог Конституції та законів України, Кабінету Міністрів України і досягається узгодженням дій відповідних міністерств, інших центральних та місцевих органів щодо результативності роботи у цьому напрямку.

Суспільство потребує демократичного гуманістичного патріотизму. Демократичний - означає простий для розуміння і властивий широким верствам населення. Гуманістичний - дотримання національних та загальнолюдських цінностей та інтересів, повага конституційних прав і свобод людини та громадянина. Єдність демократичного і гуманістичного патріотизму має стати надійним фундаментом громадянського суспільства.

Завданням Державної програми патріотичного виховання є формування громадянина-патріота: любов до своєї держави, її народу, його історії, культури; виховання громадянських почуттів і свідомості, поваги до Конституції і законів України, соціальної активності, формування глибоких правових знань, високої правової культури і моралі, відповідальності за доручені державні та громадські обов'язки. Відносно Малої батьківщини (тобто міста, селища, де народився) ведучим мотивом залишаються звичаї наших предків: знати, любити, гордитися своїм рідним краєм [35, 39].

Завдання патріотичного виховання - виховання громадянина-патріота незалежної України, готового до життя і праці. Звідси випливають головні складові програми - громадянське та власне патріотичне виховання.

Громадянське виховання передбачає:

1. Усвідомлення громадянами своїх прав та обов'язків щодо держави, суспільства.

2. Формування готовності до життя і праці, а також дотримання загальнолюдських цінностей.

Готовність до життя і праці має на меті:

- високу професійну підготовка, творчу праця;

- правові знання, правову культура;

- відповідальність за доручені державні і громадські обов'язки [4, 4-5].

Дотримання національних та загальнолюдських цінностей має на меті:

- повагу до особистості і прав людини;

- високу мораль і культуру;

- колективізм, товаришування і взаємодопомога;

- повагу до старших поколінь та їхнього вкладу в розбудову України, відстоювання її незалежності [58, 77].

Власне патріотичне виховання передбачає, що якості дійсного патріота формуються гармонійно за такими напрямками:

1. Історико-патріотичне виховання - має на меті знання історичного минулого України:

- збереження та слідування трудовим, культурним, духовним традиціям українського народу, виховання на цій основі гордості за свою країну та її історичні надбання;

- усвідомлення пам'ятних подій, знання пам'ятних місць, видатних громадських і політичних діячів та їхніх справ;

- відзначення пам'ятних дат у житті рідних сіл і міст (заснування, оборона від ворогів, культурний та політичний розвиток); походи та екскурсії по пам'ятних історичних місцях.

2. Героїко-патріотичне виховання має на меті формування готовності до подвигу в ім'я Батьківщини, у тому числі - до самопожертви заради життя наступних поколінь:

- усвідомлення витоків героїчного - любов до Батьківщини, її народу; особиста відповідальність за їхню долю;

- знання пам'ятних місць визвольних боїв, походи та екскурсії по них;

- розуміння сутності подвигу: зробити саме те, що потрібне для Вітчизни у важкий час; знання історичних особистостей, національних героїв);

- Книга Пам'яті, Книга Скорботи - справжні Хрестоматії Подвигу українського народу у боротьбі за свою незалежність.

3. Фізичне виховання має на меті формування здоров'я нації:

- залучення громадян до регулярних занять фізичною культурою і спортом;

- спрямування фізичного виховання на підготовку молоді до праці та захисту Вітчизни;

- розвиток громадського спортивного руху.

3. Військово-патріотичне виховання має на меті:

- формування патріотичних почуттів відповідно до вимог Конституції України та Законів України про захист Батьківщини та готовності до служби у Збройних Силах України;

- прагнення до оволодіння військовими знаннями, відповідного рівня фізичної підготовки та загартованості в інтересах захисту Вітчизни;

- підвищення престижу військової служби, військова професійна орієнтація молоді;

- формування і розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту Української держави у Збройних Силах України та інших військових формуваннях;

- формування здібностей до аналізу зовнішньої та внутрішньополітичної обстановки, вміння на цій основі самостійно адекватно оцінювати події, що відбуваються в державі і світі, свою роль та місце в цих подіях [49, 9-10].

Ефективність патріотичного виховання молодших школярів забезпечується неухильним дотриманням таких провідних принципів: науковості, національної свідомості й українського патріотизму, етнізації, історизму, європеїзму, народності, гуманності й демократизму, природо-відповідності, культуровідповідності, працьовитості, самодіяльності, активності й ініціативи учнів, гармонії родинно-громадсько-шкільної педагогічної взаємодії [17, 6-7].

Принцип науковості кличе будувати виховну діяльність у початкових класах на основі сучасної науки виховання молодших школярів, ;що об'єктивно відображає його суть, репрезентує систему наукових знань про закономірності виховного процесу та раціональні способи впливу на формування особистості. Тому вчитель початкових класів у своїй педагогічній діяльності має неухильно дотримуватись наукової теорії національного виховання довірених йому учнів. Принцип науковості надає виховному процесові ясності, чіткості й зрозумілості.

Принцип національної свідомості й українського патріотизму вимагає утвердження в учнів громадянських почуттів, української національної гордості й людської гідності громадянина України, державницької ідеї, вболівання за долю самостійної Української держави, готовності стати на захист незалежності України, виявляти пошанне ставлення до українських державних символів -- тризуба, синьо-жовтого прапора, гімну «Ще не вмерла Україна». Адже молодій Українській державі потрібні громадяни національно свідомі, горді її історією, культурою І мовою українського народу, нації, -- істинні патріоти незалежної України. Саме таких людей і покликана виховувати початкова школа.

З метою втілення ідеї державності треба інформувати учнів про найважливіші суспільно-політичні й економічні події в Українській державі та за рубежем. Весь виховний вплив спрямовувати на відродження української нації, виховання в кожної дитини високого громадянського почуття приналежності до України, її народу [62, 30].

Принцип національної свідомості й патріотизму передбачає розв'язання виховних завдань у контексті становлення вільного, активного громадянина, патріота незалежної, демократичної Української держави. У зв'язку з цим національне питання трактується як основа буття й розвитку української нації, етнічних груп та меншостей України, їхньої інтеграції в єдиний соціум республіки, ядром якого є народ, що дав назву своїй національній державі.

Згідно з принципом національної свідомості й патріотизму виховання у початковій школі на Україні має бути пройняте українським патріотичним духом [56, 8].

У поняття принципу етнізації вкладається етнічна соціалізація дитини на основі родинного, культурно-освітнього, економічного, духовного життя й історичного досвіду свого етносу, народу, нації, належно поставленої виховної роботи вчителя у початковій школі. До основних засобів етнізації належать рідна (материнська) мова, традиційна родинно-побутова й громадська культура, національна школа й освіта, посильна участь у трудовій та господарській діяльності, зокрема в сфері підприємництва, народних ремесел і промислів, національні звичаї, традиції, свята, обряди, символи.

Фундамент етнізації закладається в сім'ї, і вона повинна знайти своє органічне продовження в дитсадку, початковій школі. Тому завдання виховної роботи в початкових класах з дотриманням принципу етнізації полягає в тому, щоб максимально сприяти входженню молодших школярів у життя, побут, виробничу й культурну сферу свого етносу. Це означає, що вчитель початкових класів має подбати, аби його учні сформувалися як справжні українці, бо етнізація є національна цивілізація й національна освіта, вхід учнів у світ життя й історичного досвіду українського народу, нації, а через них -- і в сферу найпередовіших здобутків усього людства.

Завдяки реалізації принципу етнізації у вихованні молодших школярів: кожен етнос і етнографічна група мають змогу продовжити й розвивати себе в своїх потомках. У зв'язку з цим одним із найважливіших наших завдань, як національної спільноти, було, є і буде: пізнавати себе. І тут без дотримання принципу історизму не обійтись [12, 13].

Принцип історизму -- це плекання історичної пам'яті підростаючих поколінь через прищеплення молодшим школярам шанобливого ставлення до рідної мови, своїх предків, національної віри, до світлих і водночас трагічних сторінок історії України, до національних борців, які змагалися й погибали в битвах за щастя й волю українського народу. Усвідомлення минулого України будить у дітей бажання горнутися до свого рідного, національного, народного, допомагає їм збагнути суть сучасного й бачити футурологічну прогностичну перспективу майбутнього, вселяє життєвий оптимізм [36, 102].

Успішне впровадження принципу історизму відбувається тоді, коли сам учитель початкових класів добре обізнаний з українством, з українським традиційним вихованням молодших школярів. Внаслідок трансформації цих знань у свідомості учнів початкових класів утверджуються глибокі почуття гордості за славну історію українського народу, ясне розуміння величі боротьби за волю й незалежність України. Цим викорінюється нав'язаний українцям комплекс меншовартості. Плідні наслідки щодо цього дає виховна робота з українознавства, складання кожним учнем свого родовідного дерева, історико-краєзнавча діяльність, участь школярів у написанні історії рідної школи, свого села чи міста, бесіди про видатних історичних осіб, державних, наукових, громадських діячів, національних героїв України, приклади подвигів визвольних змагань українського війська у боротьбі за честь і незалежність Батьківщини.

В обов'язок учителя початкових класів входить також висвітлення в доступних для молодших школярів формах тем з історії України, української державності, культури, науки, освіти, літератури й мистецтва, релігійного просвітництва, залучення дітей до відзначення знаменних дат з історії української держави, ознайомлення з українським народним мистецтвом, традиційними ремеслами і промислами, фольклором, творами призабутих та репресованих письменників на історичну тематику, спадщиною видатних українських істориків М.Грушевського, Д.Дорошенка, І.Крип'якевича, Д.Яворницького [13, 22].

Принцип історизму виходить з того, що, розгортаючись в теперішності й виходячи з прогресивного досвіду минулого, виховання спрямовується для підготовки до майбутнього. А тому воно мусить враховувати актуальність для виховання дітей футурологічних перспектив. Він виключає неправильні відповіді й багато чисельні способи ухилення від відповідей на гострі питання, якими цікавляться учні, зобов'язує говорити завжди правду й тільки правду відповідно до віку молодших школярів і можливості розуміння.

Педагогічна культура українського народу носить європейський характер, бо сформувалась на Україні як такій, що розташована в самому центрі Європи. То й цілком логічно, що в основі виховання учнів має лежати принцип європеїзму. Він висуває на перший план Людину як структурний складник суспільства, а не середньоарифметичний складник автократичного колективу, «маси», що розчавлює, поглинає, нівелює індивідуальність.

Принцип європеїзму зобов'язує вчителя всю свою увагу сконцентрувати на дитині, на формуванні людської особистості, становленні людини-європейця в дусі вимог європейської культури, спонукає дотримуватися у вихованні європейського підходу. Технічний прогрес й ринкова економіка вимагає ініціативного трудівника. А оскільки залишатися збоку від технічного прогресу не може дозволити собі жодна нація, то й країни з найбільш колективістичними традиціями мусять сприяти вихованню самостійності свого громадянина, аби зробити з нього відповідального, підприємливого, ініціативного трудівника. Тому реалізація принципу європеїзму в діяльності вчителя початкових класів нині набирає особливої ваги [29, 2].

Принцип народності, гуманності й демократизму спонукає вчителя початкових класів виховувати молодших школярів у дусі ідей, ідеалів, почуттів, прагнень, моралі, знань і помислів, виробничого досвіду, історичних досягнень, етнопедагогічних засад та світогляду українського народу, нації, завжди прислухатися до голосу народу.

Відстоюючи принцип народності у вихованні, О.Духнович писав: «Учителеві також на совісті нехай буде, щоб у дітях народолюбство збудив і в серцях їх закріпив любов до своєї народності, бо людина без народності подібна блукаючому вовкові, для якого всякий ліс, де він їжу знаходить, є Батьківщиною» [34, 4].

Обов'язок учителя початкових класів -- подбати про те, аби виховання дітей завжди відповідало інтересам нашого народу, народним засадам гуманності й демократизму у взаєминах учнів, організації шкільного життя, постійно живилося цілющими народними джерелами. Виховання на ґрунті народності -- сильне й високорезультативне, а без неї -- кволе й безнадійне. «Якщо людина змалку не привчиться народ свій любити, -- застерігав О.Духнович, -- залишиться несхильною, байдужою, ні те, ні се, то це значить, що вона віддається індиферентизмові. А індиферентизм є найбільше зло в людстві, бо така людина «ні сюди, ні туди» буває самолюбцем, вона, крім себе, нічим не займається, і буває небезпечною і злигодною, соромлячись свого народу, соромиться самої себе» [34, 4].

Принцип природовідповідностї постійно нагадує, що виховання у всьому має узгоджуватися з природою, її закономірностями, щоб зберегти й примножити природне в природі та людське в людині. Принцип цей постав із народної педагогіки і знайшов наукове обґрунтування у працях Г.Сковороди, Я.Коменського, О.Духновича, Г.Ващенка, В.Сухомлинського та інших педагогів. Він вимагає вважати кожну людину невід'ємною частиною природи, а також неодмінно природу (натуру) самої дитини, її вікові, індивідуальні та статеві особливості.

Знання свого народу, любов до батьків, рідної культури, школи, повага до вчителів, старших і літніх людей у сім'ї (дідуся й бабусі), знання історії українського народу, рідного краю (села, міста), шанування предків, піклування про батьків у старості, бережливе ставлення до всього, що залишалось у спадок на пам'ять від батьків, діда й прадіда -- ось основні віхи реалізації принципу культуровідповідності. Він накладає на батьків і вчителів чимало обов'язків [47, 153].

Принцип працьовитості -- виводиться із «золотого правила» народної педагогіки й педагогічної науки, яке гласить, що «людина виховується в праці, через працю і для праці», «без праці людини не виховаєш», бо праця є метою людського життя і його суттю («Аби вмів робити, навчиться, як жити»). То й цілком слушним є народний девіз: «Вік живи, вік учись і вік трудись». Навіть час визначений, коли треба прилучити дитину до праці: «відтоді, відколи вміє сама орудувати ложкою -- набирати з миски їжі й нести до рота». Фундаментальне наукове обґрунтування принципу працьовитості з соціально-філософських і психолого-педагогічних позицій дав К.Ушинський у статті «Праця в її психічному і виховному значенні», де він підкреслив, що «тільки внутрішня, духовна, животворна сила праці є джерелом людської гідності, а разом з тим і моральності, і щастя» [65, 241].

Принцип самодіяльності, активності й ініціативи учнів означає спрямування виховного впливу на дітей з метою їх особистого вияву, розвитку власної волі й самостійного мислення, творчої думки й ініціативи, винахідливості й підприємливості, вироблення рис господаря на рідній землі, який вміє вправно вести свою справу і в майбутньому бути ощадливим хазяїном, рентабельним приватним власником бізнесменом, фермером чи промисловцем, торгівцем, громадським діячем, добрим сім'янином.

Добра початкова школа та, що більше нагадує родину, ніж школу. Цим зумовлена важливість дотримання принципу гармонії родинно-громадсько-шкільної педагогічної взаємодії у вихованні молодших школярів. Даний принцип націлює на ґрунтовну обізнаність учителя початкових класів із народною педагогікою та основами наукової теорії виховання учнів 1-4 класів, місцевими виховними традиціями та застосування їх у вихованні школярів, забезпечення єдності вимог батьків, учителів, школи, родини, громадськості до поведінки учнів, взаємодії всіх виховних ланок і напрямків.

Принцип гармонії родинно-громадсько-шкільної педагогічної взаємодії диктує планування й оцінку тих чи інших конкретних виховних дій учителя початкових класів розглядати як структурний елемент загальної системи виховання, етнічної соціалізації й освіти учнів [58, 79].

Всі вищеназвані принципи важливі, бо в педагогіці немає принципів головних і другорядних. Дотримання їх у вихованні учнів обов'язкові. Навіть незначний відступ хоч би від одного з них шкодить вихованню, підриває педагогічну позицію початкової школи,

Повне, комплексне застосування принципів патріотичного виховання у взаємозв'язку з трудовим утверджує життєвий оптимізм, ставить реальний заслін бездуховності, національному нігілізму, історичному безпам'ятству, допоможе дітям усвідомити свій громадянський обов'язок спадкоємців народних цінностей і традицій, національної культури, навчить їх продовжувати й далі розвивати справу своїх батьків, учителів, попередніх поколінь, всього українського народу [32, 27].

Патріотизм визначається єдністю думок, почуттів і діяльності, тому важливо дбати про розвиток емоційного, інтелектуального та практично-дійового компонентів громадянської культури, щоб повага до законів і символів Батьківщини, до її святинь, розуміння своїх прав і обов'язків поєднувалися з реалізацією власних патріотичних почуттів, прав і обов'язків у повсякденному житті. Результативність формування патріотизму залежить від того, як педагоги стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління молодших школярів, демократичного стилю взаємодії; сприяють формуванню критичного мислення, творчості й самостійності, усвідомленню власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого вибору, громадянського самовизначення і патріотизму як особистісної якості загалом.

1.2 Аналіз літератури і передового педагогічного досвіду

Трудове навчання - загальноосвітній предмет державного компонента змісту освіти, який знайомить учнів із виробництвом як складовою навколишнього середовища і на цій основі впливає на їхній світогляд. Важлива мета трудового навчання - патріотичне виховання особистості, якнайповніший розвиток її інтересів, нахилів, здібностей, підготовка учнів до професійного самовизначення і трудової діяльності в умовах ринкових відносин. Трудове навчання має розв'язувати такі основні завдання: трудове виховання, політехнічна освіта, поєднання навчання з продуктивною працею, створення умов для формування позитивного ставлення до суспільної праці та власного професійного самовизначення.

Програма з трудового навчання для початкової школи [55] побудована за державно-регіональним принципом. Вона складається з обов'язкових для вивчення у всіх типах загальноосвітніх навчально-виховних закладів частини і варіативної. Зміст останньої вибирається з декількох варіантів, або розробляється вчителем відповідно до державних вимог і затверджується в установленому порядку. На варіативну частину відводиться не більше 40% часу, передбаченого навчальним планом.

Програму з трудового навчання для 1-4 класів розроблено відповідно до вимог стандарту з освітньої галузі "Технологія" (Трудове навчання і художня праця) для загальноосвітньої початкової школи. Зокрема, враховано вимогу щодо змістового синтезу технічної і художньої праці. Завдяки зазначеному синтезу започатковано новий конструктивно-технологічний підхід до трудового навчання. Технологічний підхід забезпечується технічною працею виконавського, репродуктивного, відтворюючого спрямування. Конструктивний підхід стає можливим завдяки художній праці, яка має творчий характер і результатом якої є пошукові макети, особистісно значущі для учнів. Мета курсу -- «формування конструктивно-художніх і конструктивно-технічних умінь, які включають мовленнєву, графічну і предметно-пластичну творчість учнів початкових класів» [55, 204].

Трудове виховання у початковій школі спрямоване на формування системи якостей, необхідних для ефективної професійної діяльності. Предметом такого виховання виступає професійна компетентність вихованця. Взагалі, виховання дбайливого господаря, який невтомною працею вирощує хліб, звеличує землю, працьовитість, -- традиція українського народу. Наприклад, в Павлиській школі правилом було, щоб «кожен школяр зорав свою ниву, виростив на ній свій колос, побачив сам себе у своїй праці» [42, 217].

Завданнями трудового виховання є:

психологічна підготовка особистості до праці;

прищеплення виконавчої дисципліни, свідомого підпорядкування вимогам професійної діяльності;

підняття престижу праці;

практична підготовка до праці;

підготовка до свідомого вибору професії [52, 63-64].

Досвід трудового виховання має національні особливості (традиції, погляди, звичаї, обряди, світогляд тощо), бо кожен народ творить свою систему виховання, яка відповідає характерним рисам його народності. Загальної системи виховання не існує ні в теорії, ні на практиці. У процесі виховання, першою чергою, формується характер людини. А характер і є саме той ґрунт, вважав К.Ушинський, в якому корениться народність. А. В. Духнович, котрий разом з К.Ушинським вперше ввів поняття «народна педагогіка», на перший план виховання у дітей ставив формування почуття патріотизму. Загальновідомо, що вся система педагогічних ідей Г.С.Сковороди була пройнята ідеєю народності. У притчі «Благодарный Еродій» він писав: «...Главизна воспитанія єсть: 1) благо родить; 2) сохранить птенцеви младоє здравіє; 3) научить благодарности» [65, 32].

Виховання людини триває майже все життя, але особливе значення воно має у період її росту й розвитку. Цей великий період людського життя -- від народження до настання зрілості -- неоднаковий ні за темпами розвитку, ні за видами діяльності людини, ні за характером протікання фізичних і психічних процесів, ні за ставленням людини до дійсності.

Розглядаючи розвиток дитини як єдиний, безперервний, динамічний процес, у ньому виділяють якісно різні ступені кожний з яких умовно називають віком: вік дошкільний, молодший шкільний, середній шкільний (підлітковий), старший шкільний (юнацький). Вчителеві початкових класів необхідно знати закономірності вікового розвитку не тільки для того, щоб до них пристосуватися, а головне, щоб учити й виховувати з найбільшим ефектом [35]. У цьому в значній мірі допомагають думки й висновки видатних педагогів про особливості розвитку дітей дошкільного віку та учнів початкових класів.

«Душа дитини в роки од двох до семи най чутливіша й найвразливіша, -- писала Софія Русова, -- і в цей час найкраще треба її плекати й пильнувати, щоб і серце, й воля, й розум, а також і тіло розвивалися цілком нормально. Характер дитини складається не в часи пізнішого дитинства, а саме в ніжний вік -- од двох до шести років». За її словами, за перше дитинство, до восьми років, «діти найбільш набираються вражень і треба їм усім дати лад, збудити усі здібності й викликати самостійну думку, щоб опрацювати ті враження, задовольнити потребу активності й виховати добрі соціальні почуття» [56, 1].

Аналізуючи дитячу природу молодшого школяра, К.Ушинський зауважив, що «чим молодша дитина, тим менше здатна вона до постійної, якої б то не було душевної діяльності в одному напрямі, тоді як урізноманітнюючи свої заняття, може працювати досить довго». З перших днів перебування дитини в школі треба привчати її до серйозних занять. З огляду на це дуже повчальними є слова видатного педагога про те, що в початковій школі «повинні панувати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справи на жарт, ласкавість без солодкості, справедливість, доброта без поблажливості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумова діяльність» [65, 152].


Подобные документы

  • Критерії та рівні розвитку патріотичних якостей особистості школярів засобами навчання. Психолого-педагогічні умови, вікові особливості та методичні закономірності патріотичного виховання молоді; концептуальні ідеї, форми, методи і засоби виховання.

    курсовая работа [72,8 K], добавлен 11.08.2014

  • Патріотичне виховання підростаючого покоління: історіографія проблеми. Психолого-педагогічні особливості патріотичного виховання учнів у сучасній початковій школі. Система формування особистості молодшого школяра у полікультурному виховному просторі.

    дипломная работа [785,3 K], добавлен 02.08.2012

  • Поняття "творчий розвиток особистості". Психологічні механізми, вікові особливості та функціональні компоненти творчої діяльності молодших школярів. Творчо-розвивальні можливості засобів трудового навчання у початковій школі, його критерії та рівні.

    дипломная работа [87,6 K], добавлен 13.11.2009

  • Сутність, значення і зміст еколого-патріотичного виховання в початковій школі. Основні принципи еколого-патріотичного виховання молодших школярів. Використання еколого-патріотичних понять і уявлень при вивченні курсу природознавства в початковій школі.

    курсовая работа [36,1 K], добавлен 26.10.2014

  • Поняття та завдання морального виховання молодших школярів. Методи і прийоми виховання моральних цінностей у початкові школі. Показники та рівні моральної вихованості особистості молодшого школяра. Перевірка та оцінка ефективності педагогічних умов.

    курсовая работа [50,7 K], добавлен 16.03.2017

  • Психолого-педагогічні основи правового виховання молодших школярів, його сутність і завдання. Шляхи, умови та засоби формування правової поведінки учнів молодшого шкільного віку. Розробка експериментальної методики правового виховання молодших школярів.

    дипломная работа [90,4 K], добавлен 07.08.2009

  • Науково-технічний прогрес і формування навичок трудової активності молодших школярів. Аналіз літератури і педагогічного досвіду розвитку соціальної активності молодших школярів на уроках трудового навчання, обґрунтування ефективних шляхів її розвитку.

    дипломная работа [810,8 K], добавлен 14.07.2009

  • Теоретичні засади та історія розвитку проблеми патріотичних почуттів, патріотичного виховання у педагогічній науці, їх змістова структура. Діагностика рівня сформованості патріотичних почуттів молодших школярів, форми, методи, засоби їх формування.

    магистерская работа [793,7 K], добавлен 20.07.2010

  • Поняття "процес навчання", "виховання", "естетичне виховання". Зміст, шляхи, форми та засоби естетичного виховання. Естетичне виховання молодших школярів у Павлиській школі В.О.Сухомлинського. Уроки з музики, образотворчого мистецтва та праці.

    курсовая работа [235,5 K], добавлен 07.05.2008

  • Сутність і педагогічні засоби екологічного виховання. Екологічне навчання молодших школярів із застосуванням календаря. Вивчення народних природознавчих традицій. Принципи екологічного виховання за В.О. Сухомлинським, їх використання у сучасній школі.

    курсовая работа [87,5 K], добавлен 02.01.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.