Методика роботи над українською народною казкою

2

Дипломна робота

на тему:

"Методика роботи над українською народною казкою"

Зміст

Вступ

1. Українська народна казка як літературний жанр

1.1 Класифікація українських народних казок

1.2 Аналіз українських народних казок як складової сучасних підручників з читання

2. Методика опрацювання української народної казки у початковій школі та експериментальна її перевірка

2.1 Аналіз українських народних казок на уроках читання в початкових класах

2.2 Методика вивчення українських народних казок змішаного (перехідного) типу

2.3 Організація та зміст експериментального дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Казка, що так органічно увійшла в душу дитини, допомагає їй вчитися і вдосконалюватися, переносити у сферу реалій вимріяне і такі бажані дива, коли долаються будь-які труднощі й страхи, негативні імпульси.

Казковий світ магічно впливає на дитину, манить таємницями, чудесами, чаклунством. Діти з радістю подорожують в уявному, нереальному світі, активно діють у ньому творчо трансформують, перетворюють його. За допомогою казок вони здобувають знання про довкілля, про взаємостосунки людей, проблеми, які трапляються в житті.

Казки навчають дитину знаходити вихід із складних ситуацій, вірити в силу добра, любові, справедливості, краси. Діти дуже люблять казки, бо в них компенсується недостатність дій у реальному житті і стає можливою реалізація їх творчого потенціалу.

Різноманітні аспекти виховної системи казок, їх педагогічна спрямованість знайшли глибоке осмислення у творчості таких українських письменників і педагогів, як Г. Сковорода, І. Франко, С. Русова, Н. Забіла, О. Іваненко, В. Сухомлинський. Характерною в цьому плані є, наприклад, передмова І. Франка до збірки казок «Коли ще звірі говорили». Ставлячи перед собою суто педагогічну мету, автор висловив бажання, щоб на основі казок «наші діти в інтересі здорового і морального розвою якнайдовше витали фантазією в тім світі простих характерів і простих відносин, у світі, де все видно ясно і симпатії не потребують ділитися. Відси вони винесуть перші і міцні основи замилування до чесноти, правдомовності і справедливості, а надто любов до природи і охоту придивлятися близько її творам, прислухатися її таємній мові, чути себе близькими до неї, підглядати, а далі просліджувати її великі загадки» [89].

Зарубіжні вчені теж всебічно висвітлювали функції казок. Група російських психологів під керівництвом Т.Д. Зінкевич-Євстегнєєвої видала серію книжок-практикумів з казкотерапії, де йдеться про можливості використання казок у процесі психологічної роботи, характеризуються прийоми створення спеціальних казок, що допоможуть дітям навчатися, знімуть неадекватні емоційні прояви, скоригують поведінку й допоможуть подолати стресові ситуації, а також наводяться конкретні програми для розвитку і корекції дітей. Дитина потрапляє у світ, де існують не тільки добро і любов, але й жорстокість, і біль, де відчуваються недостатність любові, злість і страх. Дуже часто джерелом хворих дитячих душ стає школа, ще далека від практичної реалізації особистісно-орієнтованої системи. Ось і потрапляють маленькі пацієнти до психотерапевтів, які лікують їх за допомогою казки. Правда, автори посібника рекомендують використовувати казки вчителям і вихователям. Проте ж ми знаємо, що реально працюючий у традиційній школі вчитель відразу ж поставить питання: де і коли, тобто на яких уроках використовувати ці казки? Можемо стверджувати, що можливості їх використання дуже великі. Треба тільки розвинути власну думку, пробудити в ній творчі сили, відчути свободу, що несе гра фантазії та уяви. Адже казка зближує дитину і дорослого, дає останньому ключ до внутрішнього світу дитини.

За свідченням Т.Д. Зенкевич-Євстигнєєвої, казкотерапія ґрунтується на п'яти видах казок (художніх, дидактичних, психокорекційних, медіативних і психотерапевтичних), то педагогічна технологія «виховання казкою, передбачає використання художніх казок, до яких належать казки, створені багатовіковою мудрістю народу, і казки літературного походження. Причини такого підходу не тільки в тому, що ми вважаємо за потрібне виховувати дитину на перлинах світового казкарства, а й у тому, що поділяємо думку російського вченого про те, що в «художніх казках є і дидактичний, і психотерапевтичний і навіть медіативний аспекти» [20].

Водночас потрібно зауважити, що завдяки майстерності педагога посилюється й стає домінуючою одна з функцій казки (дидактична, психотерапевтична, психокорекційна). Медіативна ж, зазвичай, проявляється при особливій естетичній насолоді, яку одержують від казки учні.

Виховання казкою передбачає не тільки вербальний вплив на особистість казковим змістом, а й гру в казку, в якій поєднується драматична, образотворча, музична, поетична творчість учнів.

Загальний алгоритм з казкою передбачає такі функціонально пов'язані етапи: релаксаційно-мотивуючий, входження в казку, збагачення нею; гра в казку проектувально-імпровізаційний, підсумковий; прощально-мотивуючий.

Казки несуть читачам інформацію про те, що в світі існує добро і зло, але перемагає добро; найцінніше досягається через випробування, а те що дається даром, легко втратити; навколишній світ - живий, і в будь-який момент усе в ньому може з нами заговорити.

Педагогічна технологія «виховання казкою» - дієвий засіб практичної реалізації особистісно-орієнтованої системи навчання в початковій школі. В основу особистісної спрямованості покладено класифікацію М. Карне сфер виявлення особистісних задатків дітей: інтелектуальної, академічних досягнень; творчого мислення; спілкування і лідерства; художньої діяльності. Робота з казкою створює умови для виявлення потенційних можливостей кожного учня в одній або кількох сферах. Потрібно підкреслити, що вчитель, використовуючи педагогічну технологію «виховання казкою», особливу увагу приділяє розвитку творчого мислення, формуванню вмінь знаходити розв'язання в нестандартних ситуаціях, трансформувати набутий досвід з однієї сфери в іншу, стимулює здатність особистості до пізнання.

Розширення кола казок зумовлене тим, що для глибшого усвідомлення провідних ідей доцільно їх визначити на основі кількох тематично близьких сюжетів. Цій же меті служить розгляд тематичних сюжетних варіантів однієї і тієї ж самої казки. Все це і обумовлює актуальність теми дипломної роботи.

Мета дослідження - узагальнення методичних прийомів та форм роботи над українською народною казкою на уроках читання в початковій школі.

Об'єктом дослідження є українська народна казка з чинних підручників для читання, а предметом - методика роботи над українською народною казкою.

Гіпотезою дослідження стало твердження, що за умови ефективної роботи над казкою на уроці покращиться рівень домагань учнів, мотиваційна сфера та результати навчально-пізнавальної діяльності загалом.

Для перевірки висунутої гіпотези, реалізації мети нашого дослідження нам необхідно було реалізувати такі завдання:

· проаналізувати українські народні казки, що вивчаються в початковій школі;

· провести класифікацію українських народних казок;

· провести аналіз підручників з читання на наявність у них українських народних казок;

· узагальнити та запропонувати нові методичні прийоми роботи над українською народною казкою на уроці;

· експериментально перевірити визначений комплекс методичних прийомів роботи над українською народною казкою на різних етапах навчання.

При написанні дипломної роботи ми використовували комплекс теоретичних та емпіричних методів: порівняльно-історичний аналіз; вивчення та аналіз педагогічної і методичної літератури; спостереження; інтерв'ювання; методи математичної статистики.

Теоретичне значення дипломної роботи - зроблено аналіз та систематизацію українських народних казок, що вивчаються в школі, запропоновані нові методичні прийоми роботи над українською народною казкою на уроці.

Практична значущість нашого дослідження - результати роботи можуть бути використані вчителями початкової школи в своїй професійній діяльності.

Результати теоретико-експериментального дослідження доповідались на науково-практичних конференціях студентів ТНПУ ім. В. Гнатюка в 2004-2006 рр.

1. Українська народна казка як літературний жанр

1.1 Класифікація українських народних казок

Казка - жанр усної народної прози: епічні оповідання алегоричного, повчально-розважального, дивовижного, героїчного або побутового змісту з установкою на вигадку.

Перші записи українських народних казок були здійснені І. Срезневським у 1829 р., М. Костомаровим у 1843 році, І. Головацьким в альманасі «Вінок русинам на обжинки» у 1847 р. Дослідження цього жанру розпочав Й. Бодянський книгою «Наські українські казки» в 1835 році. Казки збирали, систематизовували, досліджували М. Максимович, П. Куліш, Д. Мордовець, К. Шейковський, М. Драгоманов, П. Чубинський та ін. У 1857 році П. Куліш видає «Записки о Южной Руси», казки є складовою частиною цієї книги. Відомий письменник І. Рудченко вважається першим видавцем збірника українських народних казок.

Під назвою «Народні південно-руські казки» збірник був опублікований у 1869-1870 роках. Чималу кількість народних казкових матеріалів друкував у 60_х роках ХІХ ст. журнал «Основа».

Завдяки подвижницькій праці етнографа і фольклориста Б. Грінченка було видано «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» (Вип. І-ІІІ, Чернігів, 1895-1897), збірки казок, анекдотів для дорослих і для дітей. У 1890, 1894 роках український письменник І. Манжура опублікував дві збірки «Казки, прислів'я і т. ін.», записані в Катеринославській та Харківській губерніях та «Малоросійські казки, прислів'я та повір'я, записані І. Манжурою».

Ганна Барвінок, Олена Пчілка, Леся Українка публікували казочки в «часописах для дітей» - «Дзвонику» та «Молодій Україні». Завдяки саме їх подвижницькій праці збережені казки «Кривенька качечка», «Дивна сопілка», «Казка про Івашка», «Казка про коржика».

Умовно український казковий епос поділяють на казки про тварин, чарівні, соціально-побутові.

Існують також новелістичні, гумористичні казки, казки-легенди, казки-анекдоти, казки-притчі. Провести межу між різними видами казок досить важко. У казках про тварин часто наявний чарівний елемент, одухотворення предметів і явищ навколишнього світу, в багатьох чарівних казках діють тварини, наявна пригода, повчання, мораль. У чарівних казках дія відбувається у вигаданому світі, в соціально-побутових - усе неймовірне відбувається в реальному світі, елемент чарівного поданий у таких казках як своєрідний художній прийом, що допомагає повніше розкрити деякі явища дійсності, розвиток суспільного життя.

Учені багатьох країн прагнуть проникнути в таємницю схожості сюжетів, персонажів казок різних країн світу. Серед теорій, які вони пропонують, найбільш популярна - міфологічна (автори: брати Грімм, О. Афанасьєв, Ф. Буслаєв). Усі казки розвинулись з прадавнього міфу, переказу про явища природи, про різні події, про богів. Інша теорія - міграційна: казки «мандрують» по світу (автори: Т. Бенфей, C. Ольденбург). В. Пропп стверджував, що казка - це твір історичний, оскільки вона неодмінно відображає певний етап життя народу, який її склав.

Казка фіксує національні традиції. Мотиви, теми, образи, мова казок як невід'ємної складової частини усної народної творчості представляють самостійний світ, особливий для кожного народу, що впродовж історії розвивався у певних суспільно-економічних умовах. У центрі казки завжди перебуває герой-добротворець і антигерой-злотворець. Герой-добротворець визволяє рідну землю від зміїв, чужоземців, рятує красуню; антигерой засуджується, проганяється, гине.

Образу жінки, дівчини-героїні притаманні вірність коханому, материнському обов'язку, готовність до самопожертви заради дітей, чоловіка. Краса героя казки описується, як правило, кількома штрихами: «Такий гарний, що ну!», «Що на світі такого нема». Традиційним засобом є протиставлення: герой у казці постає спочатку в потворному вигляді, а потім красенем (красунею) («Царівна-жаба», «Про ужа-царевича та його вірну жону»).

Розглядаючи казку як глибоку i мудру книгу життя, звернемо увагу на національні особливості діалогу. Досить часто він дуже лаконічний, його треба вміти прочитати. Запитання, яким зустрічають героя, звучить переважно так: «Чи по волі прийшов, чи по неволі?» Герой вiдповiдає: «Добрий козак усе по волі ходить». Дане питання, швидше, не з сфери етикету, воно є своєрідним паролем, після якого уже конкретизується справа, з якою приходять до предків, пращурів.

Казка обрамляється традиційними висловами, початковими та фінальними формулами-кліше: «Сказала б казки - не вмію, сказала б приказки - не смію, сказала б небилиці - так багато плутаниці», «Живуть і хліб жують, і постолом добро возять», «Жив собі», «Був собі», «В якомусь царстві, в якомусь государстві був собі», «І я там був, мед-вино пив, у роті не було, а по бороді текло», «От вам казка, а мені бубликів в'язка, мені колосок, а вам грошей мішок…».

З одного боку, казка ритмічна, насичена зміною одних дій іншими, які проявляються в русі персонажів, їх діалогах, з іншого - в казці досить часто знаходимо повтори подій, окремих висловів, що вказує на повільність оповіді. У ній відсутні великі описи природи, інтер'єру. Казці притаманний своєрідний гумор. Наприклад, у кумулятивній казці «Дід, баба і курочка-дрібушечка» - дрібничка постає таким чудом, що вже згодом про неї говорять як про важливу подію.

Для композиції казки характерні: єдиний початок (анафоризація), триразове повторення певних подій (ретардація), градація дії - наростання ефекту. Художній рівень казки залежить від рівня майстерності записувача, бо фольклорний твір позначений імпровізацією. Дослідники відзначають, що в жанрі казки сформувалося своєрідне ставлення до дійсності, відтак - особливість часово-просторових зв'язків.

Час, вік у казці - поняття умовні. Герой, як правило, сталого віку: це дитина, юнак (хлопець, парубок), доросла людина (чоловік), або старець. Зміна у віці відбувається не через перебіг років, а перехід з одного вікового стану в інший: «і коли чоловік постарів…», «і виріс із нього красивий парубок…» тощо. Герой проводить у дорозі три, п'ять, сім, дев'ять, дванадцять, але за ці роки він не змінюється, навпаки, повертається додому таким, яким покинув свою оселю. Час відлічується лише дією героя, простір - теж величина умовна.

У казці ми не знайдемо детальних описів природи, житла, оточення. Все це фон, на якому відбувається дія, що завжди знаходиться в центрі уваги.

У багатьох творах простір ділиться на 2 виміри - цей світ і той світ - реальність і «тридев'яте царство». Між цими вимірами досить плинна межа: змій з'являється із потойбіччя і викрадає царівну, у своє володіння за мить, а героєві доводиться подолати шлях довжиною у кілька років.

Простір і час нерозривно зв'язані між собою. Реалізовується простір у вигляді порогу, воріт, річки, мосту, лісу, берега моря. Дім у казці - це не просто житло, центр «свого» світу із цілим арсеналом компонентів. Через вікно вищі сили передають добрий знак у вигляді білого голуба або яскравого промінчика сонця. Героям казки слід бути обережним, адже через вікно може потрапити і злий дух. Двері й поріг оберігають добробут хатини, не дозволяючи зовнішнім силам проникнути всередину, і таким чином відмежовують будинок від «чужого» простору. Щоб подолати кордон між двома світами, героєві необхідно дотримуватись певних настанов: «Приїжджає у десяте царство, дивиться - стоїть хатка. Він до тієї хатки сотворив молитву, святий Юрій і відчинив».

Персонажі у казках можуть бути рухомі й нерухомі. До нерухомих, належать наприклад, батьки головного героя або Баба-Яга, котрі упродовж казкової розповіді перебувають у закритому мікросвіті - хатинці.

Серед інших словесно-виражальних засобів літературна мова широко використовує й засоби багатожанрового фольклору, зокрема казки. Як усному, так і в писемному різновидах мови спостерігаються дво-, три-багатокомпонентні одиниці, що з прямим значенням широко побутують в українських народних казках і є загальновідомими. Це традиційні комплекси казки (ТКК). За функціональними характеристиками їх прийнято поділяти на дві основні групи: традиційні номінації казки (ТКК) традиційні формули казки (ТФК). До першої належать ТКК, що називають казкових героїв, чарівні предмети, до другої - загальні місця, що є найвищою мірою стереотипними і часто набувають стабільного характеру, словесних формул. За традицією, їх поділяють на ініціальні, медіальні та фінальні формули (жив собі; ні в казці сказать, ні пером описать; вам казка, а мені бубликі в'язка). Функціонально до цієї групи належить ряд відомих літературній мові ТКК, що вживаються лише в одній казці (битий небиту везе; цок в лобок і в мішок; ловись, рибко, велика і маленька) Вони співвідносні медіальним формулам казки [62].

Досліджуючи ТКК, слід зазначити, що в літературній мові вони більш усталені щодо складу і форми, ніж у фольклорних текстах [63, 9].

Межі функціонування ТКК також зумовлені сукупністю фонетичних, граматичних і лексичних рис діалектів. Казки з однаковими сюжетами можуть мати ТФК, що різняться за лексичним складом, фонетичною та граматичною формою компонентів, за структурою, можуть мати різні ТФК, а також матеріальне і нульове вираження ТФК. Аналізуючи територіальні різновиди ТФК, які безпосередньо стосуються викладу сюжету, треба відзначити, що казкар намагається передати не стільки формулу, скільки образність казки, створений словом чуттєвий традиційний образ, спосіб, напрям вираження думки засобами мови.

Менше уваги також приділяється зовнішній формі ТКК. Іноді на місці відомої у східному регіоні формули спостерігається лише слово, співзвучне з компонентом ТКК. А оскільки ТКК використовуються в мові здебільшого як стилістичний прийом, то важливим є «пізнання» казкового походження ТКК. Серед ряду модифікацій ТФК цим вимогам найбільше відповідають римовані одиниці, поширені в казках Наддніпрянської України. Саме їх оформлення в мовному потоці і в тексті привертає увагу. Зазначене стосується лише ТФК, що мають безпосереднє відношення до викладу сюжету. ТФК суто орнаментального характеру - це ритмізовані і римовані одиниці, і регіональні особливості виявляються не в їх формі, а в складі одиниць [94, 327].

ТКК також мають регіональні особливості і різне територіальне поширення. В одному й тому ж казковому мотиві можна спостерігати різних персонажів. Один персонаж може мати назви, що являють або не являють собою ТКК. Граматичними формами ТКК різняться рідко (живуща вода, жива вода).

Зіставляючи відомі літературній мові ТКК з ТКК фольклорних текстів, можна зробити висновок, що всі вони представлені в казках південно-східної України. На інших територіях вони спостерігаються не всі або у формах, що не характерні для сучасної української мови.

У період формування нової літературної мови усталені одиниці казкової спадщини широко залучаються письменниками в твори художньої літератури, що, в свою чергу, свідчить про їх широке побутування в усному народному мовленні. Ця традиція продовжується І в наступні періоди розвитку літературної мови [61, 8].

У мові творів І.П. Котляревського, Г.Ф. Квітки-Основ'яненка, Панаса Мирного, І. Карпенка-Карого, тобто письменників, твори яких відбивали загальнонародні риси південно-східних говорів, а також особливості полтавських, слобожанських і степових говірок, спостерігаються найрізноманітніші ТКК, поширені в казках цього регіону: «Чи по неволі, чи по волі?», (І.П. Котляревський); «Данило серця слуха - куди ж веде його те серце золоте? За тридев'ять земель, у Чорноморію, шукати хліба, а в батька тік тріщить!» (І. Карпенко-Карий); «За царя Гороха, значить? - чухаючись, одказав Сидір» (Панас Мирний); «Не поратись нічого, а тільки хороше жити, щоб пити й їсти і хороше ходити було що» (Г.Ф. Квітка-Основ'яненко).

Аналогічні ТКК у більшій або меншій кількості спостерігаються і в творах інших галицьких, буковинських і закарпатських письменників. Зростає продуктивність ТКК і в сучасній західноукраїнській поезії і прозі: «Ой коза-дереза, бідолаха простуджена, Як в ту пору снігами у злидні мело! Кому бубликів в'язку чи казку - що суджено» (М. Людкевич) [61, 8].

У сучасній українській літературній мові фіксується близько 80 одиниць ТКК, що мають яскраві ознаки художнього мовлення і незначну варіантність, яка в основному пов'язується не з особливостями територіального поширення фольклорних текстів, а з кількісним складом багатокомпонентних одиниць (для них характерне усічення), а також різноманітними авторськими трансформаціями.

Сфера використання ТКК у сучасній українській мові пов'язана з їх первісним значенням у фольклорному творі. Проте в новому контексті воно виявляє здатність до розвитку. Цьому сприяє функціонування ТКК як емоційно-оцінних, експресивних, стилістично маркованих одиниць, Співвідношення ТКК з новим поняттям, можливість одиниці утворювати нові синтаксичні зв'язки в ряді випадків приводить до структурно-семантичних змін. Отже, структура, функції І розвиток значення ТКК нерозривно взаємопов'язані.

Як уже відзначалося, до аналізу залучені стійкі комплекси, що складаються, як мінімум, з двох лексем, які зберігають, принаймні частково, відмінкову парадигму, їх можна розглядати як складні слова, фразеологізми, словосполучення, речення, що мають властивість постійного відтворення. Співвіднесеність ТКК з відповідним структурним рівнем мови поза казкою залежить від їх кваліфікації в фольклорному творі і розвитку значення. За структурно-семантичними ознаками серед ТКК можна виділити кілька груп:

1. Назви чарівних предметів, у яких атрибутивним компонентом номінативного словосполучення виступають слова чарівний, золотий, срібний, залізний. Прикметники в таких словосполученнях перш за все вживаються з метою вказати на незвичайність предмета, рідше - істоти, і можуть додатися практично до всіх слів, що позначають побутові предмети, природні явища. Традиційним виступає не все словосполучення, а вузьке коло означень, які використовуються в казці, проте деякі одиниці цієї групи є загальновідомими: золоті волосинки, золоте яблучко, золоте яєчко тощо. Значно більше ТКК, назва яких конкретно вказує, в чому полягає незвичайність казкового предмета,

2. До другої групи належать складні слова, екстапозити, компоненти яких синтаксично координуються (гуси-лебеді, царство-государство) або підпорядковуються (килим-самольот, чоботи-скороходи).

3. Атрибутивні словосполучення - субстантивно-ад'єктивні (калинова сопілка, жива вода) І рідше субстантивно-субстантивні (хатка на курячій ніжці).

4. На межі слова і словосполучення перебуває група ТКК - назви персонажів анімалістичних казок. Тут чимало одиниць, другий компонент яких є образною характеристикою персонажа за зовнішньою або внутрішньою властивістю (курочка-господиня), звуконаслідувальним словом або виражає функціональну ознаку (жабонька-кваконька). В одиницях вовчик-братик, лисичка-сестричка, бичок-третячок, рак-чотирдак другий компонент не виконує характеристичної ролі. Щодо структури цієї групи одиниць висловлюються різні погляди. На нашу думку, їх слід вважати лексемами, оскільки другий компонент ТКК може варіюватися (зайчик-стрибайчик, - косолапчик, - лапанчик, - побігайчик тощо), його семантика не впливає на значення цілісної одиниці; крім того, тут висувається на перший план ідея римування, яка може бути здійснена лише при наявності двокомпонентної структури слова.

5. Більшість номінацій на позначення персонажів чарівної казки, які функціонують у сучасній українській літературній мові, - це також двокомпонентні одиниці. Серед них є назви персонажів, що виступають лише в одній казці: Соловей-розбійник, Івасик-Телесик, Кирило Кожум'яка, Царівна-жаба тощо, деякі трапляються в окремих казках, проте мисляться як один персонаж, що мандрує з казки в казку. Такі номінативні одиниці є нерозкладними словосполученнями на позначення одиничних понять - казкових істот. ТКК цієї групи часто вносяться в заголовок казки і служать для розрізнення сюжетів, проте поза казкою найбільшу частотність мають ТКК, що втратили мотивованість значення - Баба-Яга, Чахлик Невмирущий.

ТФК мають свої структурні особливості. Виділення певного уривка тексту, крім плану змісту, із рядом структурних особливостей. ТФК вже у фольклорному творі сприймаються як «прикраса», щось самодостатнє, створене за законами народної поетики, чому сприяють ритмічна організація і рима. У багатьох випадках можна навіть сказати, що ритмічна організація і рима визначають межі одиниці, і характерні структурні елементи сприяють цьому. Центром ТФК можуть бути бінарні конструкції, мінімальні одиниці яких становлять, за визначенням М.М. Шанського, «парні сумарні зближення» 10 (думати-гадати, поспішитись-поскоритись, йти-поживати). Серед таких ТФК багато утворень-різних частин мови, в яких сурядний зв'язок компонентів найбільшою мірою забезпечує ритмічну організацію тексту: ні сказати, ні описати; ні здумати, ні згадати. В основі ТФК часто спостерігаються підрядні словосполучення із спільнокореневими головним і залежним словом (видом видати, мова мовиться тощо). Такі структурні особливості характеризують більшість ТФК, проте зустрічаються вони здебільшого не в «чистому» вигляді, а як елементи ТФК: скоро казка кажеться, та не скоро діло робиться.

Як уже зазначалося, ТФК - це одиниці різних рівнів мови: складні слова (жити-поживати), підрядні словосполучення (слихом слихати), словосполучення з сурядними сполучниками (чи довго, чи недовго), змішані складні, словосполучення із сурядно-підрядним зв'язком (їсти, пити, хороше ходити). Більшість ТФК-речень - це прості односкладні речення (півцарства віддам), складносурядні речення (ні в казці сказати, ні пером описати), частини яких є односкладними реченнями. В окремих випадках ТФК може становити складну синтаксичну конструкцію (ідеш день - чия земля? Калитчина; їдеш два - чия земля? Калитчина; їдеш три - чия земля? Калитчина» (І. Карпенко-Карий). Для структури ряду ТФК характерний еліпсис. Як просте речення, так і частини складних речень можуть бути неповними. Так, наприклад, у ТФК-реченні «на чолі місяць, а на потилиці зорі сяють» пропущений присудок. Такий склад одиниць є усталеним і не залежить від контексту. Поза казкою ряд ТФК може членуватися на фрагменти.

Основне призначення ТКК - художнє зображення дійсності. Через особливість семантики і стилістичну маркованість досліджувані одиниці по-різному представлені в функціональних стилях мови. ТКК поза фольклорним твором виступають символами казки, постійно зберігають з нею асоціативний зв'язок, і, відповідно, найбільша їх частотність - у розмовно-побутовому стилі та стилі художньої літератури. В залежності від авторських уподобань і специфіки контексту за межами казки ТКК можуть виконувати функції стилізації мови під казку, народнорозмовну мову, виступати як заголовки або бути їх складовими частинами, використовуватися як засіб сатиричного та алегоричного зображення, поетизації, доступний спосіб звернення до дитячої аудиторії. Всі вищеназвані функції ТКК якнайтісніше пов'язані з прямим їх призначенням: називати казкові реалії, формувати традиційні елементи сюжету, служити обрамленням тощо - і пізнанням навколишньої дійсності, усвідомленням її через засоби мови.

Поза казкою ТКК активно формують переносні значення. ТФК можуть називати дію, а частіше характеризують її, даючи якісну оцінку: «Буду їсти та пити, та хороше ходити, - звісно, так, як панові вельможному годиться» (Марко Вовчок). ТКК порівняно з ТФК активніше набувають нових значень. В асоціативні зв'язки втягуються не лише назви конкретних предметів, а й назви абстрактних понять. Це образні назви-характеристики предметів, людей, явищ тощо: «То були важкі часи. А хіба сьогодні ти вже бачиш молочні ріки з кисільними берегами?» (М. Стельмах). Однак не всі поняття реальної дійсності, названі через ТКК, співвідносяться із загальномовними словами-синонімами, мовець прагне до найбільшої концентрації думки, найвиразнішої її передачі. ТКК сприяють образному її висловленню, у ролі непрямої номінації завжди ускладнюються експресивно-оцінними відтінками значення, отже, виконують функцію оцінки і засобу створення експресії. Походження досліджуваних одиниць визначає їх зміст, образність, спосіб організації мовного матеріалу, що зумовлює особливість їх функціонування в сучасній українській літературній мові.

1.2 Аналіз українських народних казок як складової сучасних підручників з читання

Програми початкової школи з літературного читання побудовані на основі двох принципів: художньо-естетичного і літературознавчого. У зміст включені такі твори літературного мистецтва, які формують у дитини відчуття прекрасного, виховують духовні якості. Вирішення цих завдань можливе через вдумливе прочитання - вивчення того або іншого художнього твору. У зв'язку з цим вчителям початкових класів необхідно прищепити дітям первинні навички аналізу твору.

Найбільш доступний і зрозумілий молодшим школярам сюжетно-образний аналіз. Він дозволяє вчителю спільно з учнями спостерігати за особливостями композиції, сюжету, авторської позиції, мови. Розглянемо це на прикладі казки. Спочатку ми визначаємо з дітьми, до якого з трьох типів належить казка (чарівна, побутова або про тварин). Далі спостерігаємо композицію казки. У більшості казок є приказка. Її роль схожа з роллю заспіву і в окремих випадках є зав'язкою сюжету. Мета приказки: підготувати аудиторію до слухання казки. (Наприклад, приказка в одній з казок звучить так: «У той давній час, коли світ наповнений був лісовиками, відьмами та русалками, коли річки текли молочні, береги були киселеві, а по полях літали куріпки, у той час жив-був цар по імені Горох…») Звертаємо увагу дітей на те, що народні казки сходять до глибокої старовини. У них збереглися стародавні вірування, уявлення про водяного царя, лісовиків і русалок (це ознаки язичництва). Ту ж мету переслідують і казкові зачини: «У тридев'ятому царстві, в тридесятому государстві» і т.д.

Ускладненість сюжету - характерна риса казки. У ній немає характерів, що розвиваються; дії героїв лише відтворюються, і лише через них розкриваються характери. Тому при аналізі доцільно поставити запитання: «За якими вчинками героя ми можемо говорити про його характер?»

Відмінна риса сюжету казки - багатоподійність. Герой має пройти через випробування, які у міру розвитку сюжету ускладнюються. Предмети і речі допомагають людям в критичні моменти їх життя.

Більшості казок властива така особливість, як триразове повторення дій, три завдання повинні виконати герой, три брати тощо). Мабуть тут відобразилося вірування людей в магічне число 3.

У міру розвитку сюжету вчитель повинен звернути увагу учнів на мовні особливості казки.

У багатьох чарівних казках є прізвиська героїв. Наприклад: «Свинка - золота щетина», «Півник - золотий гребінець, маслена голівка».

Прийомом, що найбільш часто вживається, є використання постійних епітетів. Наприклад: палац білокам'яний, добрий молодець і ін.

У сучасній методиці існує декілька підходів до аналізу казок:

1. Стилістичний (мовний) аналіз показує, як в підборі слів-образів виявляється авторське ставлення до того, що зображається. Тлумачити потрібно не слова, а образи, створені з цих слів. Робота повинна бути направлена на те, щоб допомогти дітям з'ясувати сенс твору, думки і відчуття автора. Тому для мовного аналізу вибираються ті слова і вирази, які допомагають краще зрозуміти образи твору.

2. Проблемний аналіз - це аналіз проблемних питань і ситуацій.

Постановка проблемних питань доцільна при читанні тих творів, в яких зустрічаються ситуації, що припускають різне розуміння героїв, їх дій чи вчинків, епічних проблем, які зачепив автор.

Висловивши свої думки, діти повинні зробити висновок і довести його прикладами з тексту.

3. Аналіз розвитку дії має на меті роботу над сюжетом твору. При цьому завдання вчителя - знайти разом з дітьми межі цілісності в кожній частині твору.

Аналіз подій в їх послідовності близький молодшим школярам і не представляє для них труднощів, разом з цим більшість казок в підручниках початкової школи невеликі за обсягом і прості композиційно.

При проведенні цього виду аналізу потрібно прагнути до того, щоб в уяві дітей якомога повніше, яскравіше була відтворена картина, створена автором (для цього можна використовувати фрагменти інших видів аналізу).

4. Аналіз художніх образів

У літературознавстві розрізняють образ-персонаж, образ-пейзаж, образ-річ. Розглянемо, в чому ж полягає аналіз художніх образів при роботі над казкою.

Аналіз художніх образів - це робота не стільки над словом, скільки над образами в їх взаємодії. В процесі розбору учні повинні зрозуміти і характеристику образу (героя, пейзажу і т. д.), і його сенс, тобто навантаження, яке він несете загальній структурі твору. Аналіз художніх образів має наступну послідовність:

проводиться робота над характером героя з опорою на сюжет, оскільки характер виявляється тільки у дії;

розглядаються взаємостосунки героїв. При цьому необхідно, щоб діти зрозуміли мотивацію, причини поведінки персонажів, які криються або в особистих якостях характеру, або в обставинах, що склалися.

якщо в творі є опису пейзажу або інтер'єру, розглядається їх роль в тексті;

на основі взаємодії образів виявляється ідея твору. Розуміння ідеї впритул наближає до усвідомлення позиції автора, тому що ідея - це те, що саме хотів сказати автор своїм твором;

виявляється особисте ставлення читача до описаного.

Аналіз образу героя вчить розбиратися в тому, як автор зображує персонажів: думки і відчуття персонажів, риси їх вдачі. Потрібно навчити дітей судити про основні якості персонажів, оцінювати героя не тільки за вчинками, але і за мотивами.

Діти спостерігають вчинки і співставляють з героями казки.

Таким чином, аналіз змісту твору направлений на з'ясування його теми і ідеї, сюжету і композиції, образів і художніх засобів зображення.

З'ясування ідеї - кінцева мета аналізу твору. Розкриття ідеї об'єднує всі компоненти аналізу (роботу над образом, композицією, художньо-образотворчими засобами).

Отже, вчителю початкових класів необхідно володіти всіма видами аналізу казок, щоб повніше і достовірніше донести ідею твору до дітей, виховувати інтерес і пошану до народної творчості.

Сучасні підручники з читання володіють великою кількістю різних за жанром казок. Зробимо короткий аналіз Читанок для 2,3,4 класів автора Савченко О.Я. та Букваря авторів Вашуленко М.С., Скрипченко Н.Ф. [65, 66, 67, 68, 69, 70, 13]

Клас	Назва казки
2 клас	Казки про тварин: «Вовк та козенята», «Рукавичка», «Лисичка та їжак», «Лисиця та журавель», «Колосок», «Дрізд та голуб»
3 клас	Чарівні казки: «Кирило-Кожум'яка», «Кривенька качечка», «Кобиляча голова»
4 клас	Соціально-побутові казки: «Мудра дівчина»

Вже в 1 класі в Букварі діти ознайомлюються з казками. «Лисичка і журавель» подана як українська народна казка, на основі якої проводиться робота власне з розвитку навички читання. Аналізується в деякій мірі і сам зміст казки.

Читанка для 2 класу особливо перша частина насичена народними казками. До неї входить цілий розділ під назвою «Українські народні казки», в який ввійшли казки про тварин виховного та розвивального характеру: «Вовк та козенята», «Рукавичка», «Лисичка та їжак», «Лисичка та журавель», «Колосок», «Дрізд і голуб».

Аналогічно побудований підручник для 3 класу. Перша частина насичена українськими народними казками чарівного змісту («Кирило-Кожум'яка», «Кривенька качечка», «Кобиляча голова»), у другій частині вміщено авторські казки.

У Читанці для 4 класу (частина перша): вміщено розділ «Усна народна творчість», в якому розглядається соціально-побутова казка «Мудра дівчина».

Загалом, практично кожен підручник з читання (при аналізі робіт різних авторів) максимально насичений народними казками, адже, по-перше, вивчення їх змісту передбачене програмою, по-друге, у казковому фольклорі закладено чимало виховних та розвивальних ідей, які беруть на озброєння автори.

2. Методика опрацювання української народної казки у початковій школі та експериментальна її перевірка

2.1 Аналіз українських народних казок на уроках читання в початкових класах

Казка відома дітям з дошкільних років. ЇЇ привабливість - у сюжетності, таємничості, фантастичності. Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з любов'ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жанру. Від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам'ятають формулювання. У початкових класах мова може йти лише про набуття загальних уявлень про казку і її відмінностей від інших творів.

Дітям не слід говорити, що казкові події видумані. Умовність казки вони самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні у вигаданих казкових героїв. І це треба всіляко підтримувати. Текст багатьох казок піддається читанню за особами. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю: учні залучаються до діалогу.

У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду народної творчості. Вони ще раз переконують, що казка - це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі - видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.

Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не товаришують, а в казці вони - нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів - чарівні. Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. А це також дива. Діти сприймають це захоплено [41], тому досить часто вдаються до власного фантазування - створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя - всіляко заохочувати учнів до написання казок. У меморіальному музеї у Павлиші, де працював В.О. Сухомлинський, зберігається 80 томів казок, написаних учнями. Видатний вчитель вважав, що створення казок - не розвага, а засіб розумового й естетичного розвитку дітей.

Діти молодшого віку свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри.

Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий персонаж видуманий. У казці йдеться про добро і зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій. Іще одна обставина застерігає вчителя від загострення уваги дітей на чарівній основі казки. Це - наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на якісь дива, незвичність. Наприклад, болгарська казка «Хто ж був працьовитий?» або ескімоська казка «Мудре рішення» розповідають про реальні речі, а називаються казками. До речі, в них діють люди. Крім казок про звірів і явища природи, є й казки з участю людей. У казці «Кирило Кожум'яка» розказується про князя, князівну, Кирила. Але події, описані в ній казкові. Про казковість описаного в ній свідчить, хоч би те, що одним з її персонажів чудовисько-змій.

Багатий матеріал для розвитку дитячої уяви й творчості представляють українські народні казки, недарма вони становлять значну частину текстів, на яких діти осягають багатство рідної мови. З нею дитина знайомиться ще у ранньому дитинстві. «Колобок», «Курочка Ряба», «Рукавичка» стають першими казками, які мами й бабусі читають дитині. В дитячому садку вони також знайомляться з казками. Але казка в цьому віці захоплює дитину тільки своєю яскравою образністю і часто гумором. Вони ще не замислюються над вчинками персонажів. Школа, на жаль, робить те ж. У жодному підручнику для читання учням не пояснюють такі, на наш погляд, важливі питання, як: коли виникла казка? Навіщо вона потрібна була людям у стародавності? Навіщо вона потрібна нам сьогодні, у час телебачення й комп'ютерів? Хто і як створював народні казки? Чому казки «Колобок», «Рукавичка», «Дідова дочка і бабина дочка», «Яйце-Райце», «Лисичка і Журавель», «Солом'яний бичок» називаються народними й чим вони відрізняються від казок І. Франка, Н. Забіли, О. Іваненко?

Поверхнево розглядаються питання, пов'язані з композицією й особливостями казки, немає детальної рекомендації для того, як сам учень міг би скласти свою казку.

Зрозуміло, що навчання творчості - процес тривалий, потребує багаторазового й різноманітного повторення, але його необов'язково проводити відразу ж до кінця. Процес навчання складання казок можна включити елементом не лише в уроки читання, але й української мови, застосовувати більше наочності, елементи драматизації казкою.

Процес розвитку уяви і на його основі самостійної дитячої творчості поділяється на два етапи. Перший - в II класі, де проводиться робота над українськими народними казками про тварин. Ці казки найдавніші, невеликі за розміром й більш прості за своєю композицією. Саме тут ставиться завдання - відповісти на багаточисельні запитання, що виникають в дітей [36].

Для цього в ряді шкіл провели усне опитування з метою з'ясувати, що ж знають діти про казки взагалі і казки, присвячені тваринам зокрема, чи усвідомлюють чим казка відрізняється від оповідання і чому вона зветься народною. На запитання чи люблять другокласники казки, всі відповіли ствердно, але чому казки називаються казками, та ще й народними, точних і повних відповідей не дали.

Першим має бути ознайомлення з поняттям казка й ознаками, що відрізняють казку від оповідання, повісті. Оповідання - це твір, у якому повідомляються справжні, дійсно колишні події. Оповідання або повість мають одного автора, і міняти що-небудь у них строго заборонено. А що таке казка? Казка - це літературний твір, де завжди розповідається про щось незвичайне, чарівне. У казці завжди йде боротьба добра й зла; чесне, добре завжди перемагає. Вона несе в собі елемент моралі. Казка одержала свою назву від слова розповідь. Розповідь - це усне оповідання, оповідання-повідомлення, що передається з вуст у вуста. Людей, які вміють дуже добре розповідати казки, називають казкарями.

Чим же цікаві були казки для наших далеких предків? Вони у них передавали своє уявлення про світ. Предки не вміли пояснити, чому змінюються пори року, чому влітку дні довгі, а взимку короткі. Не могли вони пояснити, звідки з'явилися люди, тварини, чому виникають грози, сонячні затемнення. Здогадуючись, що тварини з'явилися раніше людей, вони приписували їм людські якості [36].

Казка була цікава древнім людям своєю незвичайністю. Слабкій людині хотілося хоробрих захисників, розумних порадників. Так у казках з'явилися тварини, птахи й навіть риби, які допомагають людям. Казка не тільки цікава своєю захопливістю, вона допомагала в довгі зимові вечори, коли вся сім'я при світлі скіпки трудилася, знімали утому. Якщо вам щось цікаво, то навіть важка й нецікава робота виконується швидше й легше. Крім того, у казці багато смішного й веселого, а веселощі завжди дають бадьорість.

Казки виникли багато тисячоліть назад, коли люди жили ще в основному за рахунок полювання й рибного лову, а деяких тварин тільки приручали: коня, корову, вівцю, свиню. А в будинок взяли собі служити лише кішку й собаку. Наші предки складали казки тільки про знайомих тварин і тих, на яких вони полювали. Але зброя для полювання в них було слабкою, і тому потрібно було довго сидіти в засідці, щоб підчатували звіра. Свій досвід наші предки й передали в казках про тварин.

Казка - це літературний твір, де обов'язково присутнє щось незвичайне, вигадане, те, чого не буває на світі. Народна казка - це результат уяви, вигадки, фантазії не однієї людини, а багатьох протягом цілих століть.

«Казка - животворне джерело дитячого мислення. Багаторічний досвід переконує, що інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів стимулюють потік думки, що пробуджує до активної діяльності мозок, зв'язує повнокровними нитками живі острівці мислення. Під впливом почуттів дитина мислить словами. В казкових образах перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем», - писав В.О. Сухомлинський [84]

Казка - найбільш важливий помічник у розумовій роботі учня. Це можна простежити на різних етапах засвоєння нового матеріалу. Перший етап: розумова робота над новим матеріалом починається з уваги, яку К.Д. Ушинський назвав дверима, «через які проходить все, що входить у душу людини із зовнішнього світу» [88].

Ось чому матеріал який вивчається у початкових класах, має охоплювати яскраві образи. Ними можуть бути казки: розповідь з інсценізацією чи розглядом ілюстрації до неї.

Поступово перший етап переходить у другий етап розумової роботи - уяву. Саме під час роботи над казкою учень має можливість оживити матеріал, «наповнити його додатковою інформацією», «ввійти в нього». Це неповний перелік методів ейдетики, що згодом допоможуть учням запам'ятати інформацію. Ейнштейн писав, що уява - важливіша ніж знання. Вона залишає великій слід у дитячій пам'яті, викликає певні емоції, почуття» [88]

Дослідження В.О. Сухомлинського показали, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам'ятовування відбувається найінтенсивніше. Тепер уже другий етап розумової роботи над засвоєнням матеріалу переходить у третій - запам'ятовування (пам'ять). Ми створили умови для запам'ятовування через казку. Саме вона привабила дитину своєю яскравістю, незвичайністю, зацікавила маленького учня, зумовила виникнення асоціацій. Під час запам'ятовування дитина логічно мислить. Отже, третій етап розумової праці вміщує у собі і четвертій - мислення. Виходячи із завдань сучасної школи - навчаючи, розвивати - казку можна неповністю розповідати, не розкривати її таємниці. Створення проблемної ситуації а потім її розв'язання - це вже робота логічного мислення таким чином, казка у навчальному процесі розвиває дитячу увагу, уяву, пам'ять, мислення, які допомагають учневі в оволодінні необхідним матеріалом.

Казка відіграє важливу роль у шкільному житті дитини. С. Русова писала: «для учнів школа повинна стати чимось рідним, що задовольняє усі потреби. Дає їм не тільки знання, а й розваги, дає радість власної творчості і щастя спільного товариського життя» [63].

Складною є робота щодо з'ясування ідейно-тематичного змісту й художньої своєрідності казок.

Орієнтовна тематика завдань може бути такою:

1. Виготовте рекламне оголошення про книжку, використовуючи як мінімум чотири художні техніки. Чи можна ввести сюди тривимірний компонент? Чи можна якось озвучити оголошення?

2. Уявіть, що ви є одним з персонажів книги. Розкажіть, яку роль ви виконуєте. Розповідь ведіть від першої особи. Розкажіть, чи задоволені ви собою як персонажем. Що ви думаєте про інших героїв книги?

3. Уявіть, що ви автор книги. Проведіть певне біографічне дослідження і скажіть, які життєві ситуації спонукали вас до написання твору. Розкажіть вашим прихильникам про свої творчі плани.

4. Використовуючи камеру, зніміть фрагмент вибраної з книжки сцени. Напишіть сценарій, вказавши елементи, на який повинен звернути увагу оператор.

5. Напишіть різні закінчення прочитаної історії. Познайомте з ними клас. Спробуйте використати під час читання музичний супровід.

6. Використовуючи почерпнуту з книжки інформацію, виготовте альбом з наклейками, вирізками речей, про які йдеться.

7. Придумайте монолог чи діалог на основі прочитаної історії, підготуйте пантоміму і запропонуйте, як відгадати назву книжки.

8. Виготовте мініатюрну сцену для інсценізації казки, розмістіть ляльки-персонажі, розв'яжіть проблему озвучування ляльок.

9. Виготовте уявну карту описаної в книжці фантастичної країни, відобразіть на ній події, які відбулися, з'єднайте малюнки лініями і розкажіть історію подорожі цією країною. Подумайте, як цю країну можна використати для дитячих ігор.

10. Візьміть дві добре відомі народні казки, напишіть на цій основі казку, розширюючи її зміст.

11. Візьміть відому книжку, дочитайте до середини, а далі запитайте: Що було б, якби головний герой не зробив певного вчинку (рушниця не вистрелила, друг не прийшов на допомогу тощо)?

12. Обговоріть негарні вчинки, драматичні чи трагічні події в книжці. Що сталося б, якби їх не було?

13. Уявіть, як зміниться ваше життя вдома, якщо членом сім'ї стане Пеппі Довга Панчоха, Чарівний Павук чи якийсь інший герой улюбленої книжки.

14. Перенесіть персонаж з минулого в теперішній світ, покажіть його реакцію шляхом інсценізації, дискусії, оповіді.

15. Приготуйтеся до балу книжкових персонажів; перевдягніться в якогось героя, відгадайте, кого зображають ваші друзі, з якої вони книжки, хто її автор.

16. Виберіть абзац з улюбленої книжки і спробуйте записати його як вірш, спочатку розбийте речення на частини, а потім експериментуйте з римою, можливо, вийде щось цікаве.

Безперечно, надзвичайно важливі виховні ідеї несуть у собі народні казки, бо саме в них наші предки передавали наступним поколінням свій досвід, концентрат життєвої мудрості, своє розуміння добра і зла, прекрасного і потворного.

Головне в казці може бути осмислено молодшими школярами в тому випадку, якщо вчитель при керівництві читанням казок спиратиметься на їх літературознавчу специфіку і буде послідовно формувати необхідні уміння, важливі в плані літературного розвитку учнів. Про ці уміння і піде мова нижче.

Спочатку визначимо, що ж входить в поняття «літературознавчі основи» казки? Казка, народна і літературна, у всіх її жанрових різновидах створює свій особливий «казковий світ» завдяки цілеспрямованому використанню казкової вигадки. «Казковий світ» об'ємний, змістовний і специфічно оформлений.