Методика використання засобів образотворчого мистецтва у процесі словникової роботи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ СЛОВНИКОВОЇ РОБОТИ ЯК МЕТОДИЧНОЇ ПРОБЛЕМИ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ГРАМОТИ

1.1 Характеристика словника молодшого школяра

1.2 Словникова робота в початковій школі

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ I

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ЯК ЗАСОБУ ПРОВЕДЕННЯ СЛОВНИКОВОЇ РОБОТИ

2.1 Види образотворчого мистецтва та їх роль на уроках навчання грамоти

2.2 Експериментальна перевірка впливу засобів образотворчого мистецтва на словниковий запас першокласників

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ II

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

У словах рідної мови людина відкриває для себе великий і чарівний світ життя. Мова-безцінний скарб народу. В ній відбито його характер, психічний склад, історію, звичаї, побут. Як найдорожча спадщина, як заповіт поколінь передається нащадкам любов до свого народу і рідної мови. К. Д. Ушинський писав, що народ бережливо зберігає в слові весь світ свого духовного життя. Українська мова - одна з найрозвиненіших у світі. Вона має величезний лексичний фонд, багату синоніміку.

Словниковий запас нашої мови дуже складний. У ньому розрізняються відмінні групи слів, що служать для висловлювання багатства наших думок і почуттів. Проте, розрізняються між собою не тільки групи слів, а навіть кожне окреме слово часто виступає в багатьох значеннях. Значення слова змінюється залежно від того, де і з якою метою воно вживається. Усе це вимагає від мовця уважно добирати слова при розмові, уміло користуватися ними в кожному випадку мовлення.

Щоб правильно вживати слово, треба добре знати і усвідомлювати, що воно означає. Тому в початкових класах словниковій роботі відводиться значне місце. Це невід'ємна частина всіх уроків мови, це один з напрямків розвитку мовлення в школі.

Робота над розвитком мовлення учнів розглядається в сучасній педагогічній науці як важлива загально педагогічна проблема. Великий педагог Ян Амос Коменський високо оцінив загальнонавчальне значення рідної мови. Він вимагав, щоб ми засвоювали мовлення постільки, поскільки ми вивчаємо речі; щоб ми вчилися висловлювати свої думки постільки, поскільки розуміємо предмети.

Однією з умов вільного володіння усним і писемним мовленням є достатність активного словникового запасу. Досліджуючи теоретичні положення системи словникової роботи в період навчання грамоти на основі використання засобів образотворчого мистецтва, було з'ясовано, що нею займалися такі вчені як В.В.Виноградов, К.Д.Ушинський, В.Г.Бєлінський, М.І.Дорошенко, Т.Д. Пінчук, Г.П.Коваль та інші.

Розглядаючи питання про збагачення словникового запасу молодших школярів, дослідники висувають положення про цілеспрямованість словникової роботи: важливо не лише розширити словник учнів, але й розвинути вміння користуватися виражальними можливостями слова для точної передачі думки. Оскільки слово одержує свою життєву силу, свій смисл у більш або менш широкому контакті та мовленні, то дуже важливим засобом з'ясування значення і ролі його є включення слова в словосполучення, речення, а ще краще - в зв'язне висловлювання, хай то буде усна чи писемна форма мовлення.

Робота над словами повинна бути складовою частиною навчання грамоти, тому що зі словом як одиницею мовлення учні мають справу вже з перших днів їх навчання в школі. В період навчання грамоти першокласники ознайомлюються зі значенням окремих слів, спостерігають явища омонімії і багатозначності, привчаються стежити за своїм мовленням, правильно вживати потрібні слова.

Мислення молодшого школяра носить наочно-образний характер, і тому вчитель використовує велику кількість наочних посібників під час пояснення того чи іншого слова, поняття.

Застосування у навчальному процесі різних наочних засобів, зокрема ілюстрацій, предметних і сюжетних малюнків з метою досягнення ясності та доказовості тих словесних пояснень, що дає вчитель - це спосіб наочно-чуттєвого ознайомлення учнів із різноманітними предметами, явищами, подіями. Даному питанню приділяли увагу відомі педагоги, методисти: Я. Коменський, К. Ушинський та інші. Зокрема, Я.Коменський наголошував на необхідності застосування наочності й сформулював «золоте правило дидактики».

Все це визначає актуальність досліджуваної проблеми, оскільки вона не є ще в повному обсязі теоретично обґрунтованою та методично забезпеченою.

Її актуальність визначається також проблемами сучасної початкової школи, оскільки збагачення словникового запасу першокласників на основі використання засобів образотворчого мистецтва була, є і буде визначати формування мовно-національної свідомості школяра, основи якої закладаються на уроках рідної мови.

Об'єкт дослідження - процес проведення словникової роботи в період навчання грамоти.

Предмет дослідження - методика використання засобів образотворчого мистецтва у процесі словникової роботи.

Мета дослідження - виявити й експериментально перевірити педагогічну ефективність використання засобів образотворчого мистецтва та їх вплив на словниковий запас першокласників.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

1. Розкрити зміст словникової роботи як методичної проблеми в процесі навчання грамоти.

2. Дати характеристику видам образотворчого мистецтва та обґрунтувати їх роль на уроках навчання грамоти.

3. Експериментально перевірити вплив засобів образотворчого мистецтва на словниковий запас першокласників у період навчання грамоти та зробити якісний аналіз одержаних результатів.

Враховуючи завдання і характер роботи, були використані такі методи дослідження:

1. Теоретичні:

- історичний;

- метод узагальнення;

- метод формалізації;

- метод конкретизації.

2. Емпіричні:

- психолого-педагогічне спостереження;

- педагогічний експеримент

- метод порівняння;

- метод вимірювання;

- метод математичної кореляції.

РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ СЛОВНИКОВОЇ РОБОТИ ЯК МЕТОДИЧНОЇ ПРОБЛЕМИ У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ГРАМОТИ

1.1 Характеристика словника молодшого школяра

Щоб приступити до систематичної роботи з розвитку дитячого мовлення, учитель має бути обізнаний з віковими особливостями мовленнєвої діяльності першокласників, основними тенденціями оволодіння ними мовою як засобом спілкування і мислення.

Діти приходять до школи з різним запасом слів, значення яких їм відомі. Першокласники, які оволоділи значною кількістю слів рідної мови, повноцінно сприймають, а отже, розуміють звернене до них мовлення. Ці діти без особливих труднощів висловлюють власні думки. Інша річ, коли з певних причин словник дитини залишився нерозвинутим, бідним. Ідеться як про активний, так і про пасивний лексичний запас її мовлення.

Варто нагадати, у чому полягає різниця між активним і пасивним словником. В обох випадках це -- сукупність слів, значення яких відомі мовцеві. Якщо цей лексичний запас функціонує в усному і писемному мовленні (репродуктивний і продуктивний рівні), маємо справу з активним словником; якщо ж слова тільки усвідомлюються мовцем під час сприймання чужого мовлення на слух чи зором (читання), така сукупність слів розглядається методичною наукою як пасивний словник [8, с.15].

З приходом дитини до школи починається цілеспрямований процес удосконалення дитячого мовлення на лексичному рівні. Правильно організувати різноманітну роботу над словником учнів можна лише тоді, коли педагог має наукові знання про стан та перспективи розвитку лексичного запасу молодшого школяра.

Зазначена проблема досліджувалася психологами, методистами (Л. Й. Айдарова, Л. С. Виготський, М. І. Жинкін, А. І. Ліпкіна, Л. М. Марченко, Ю. В. Новікова, М. І. Оморокова, Г. В. Пархоменко, К. І. Пономарьова, Л. Б. Попова, І. О. Синиця, Г. І. Сніткіна та ін.). Так, науковці стверджують, що обсяг пасивного словника шестирічної дитини становить 3--4 тис. слів [7, с.22].

Відносна обмеженість лексичного запасу дітей, що приходять до школи, пояснюється кількома причинами.

1. Коло знань та уявлень про суспільне життя, природу в дітей ще вузьке.

2. Нерідко за словами, вживаними дітьми шести-семирічного віку, немає точних уявлень і понять.

3. Словник учнів ще не впорядкований і не систематизований; діти, користуючись словами, не бачать подібності і відмінності між багатьма близькими, але не тотожними словами.

4. Словник школярів розвинутий однобічно: у ньому більше конкретних, загальновживаних слів.

5. Мовлення першокласників нерідко характеризується емоційною безбарвністю, невиразністю, повторенням тих самих слів [6, с.31].

За час навчання в початковій школі пасивний лексичний запас дітей збільшується вдвічі. Однак, крім кількісного поповнення, збагачення словника, у ньому відбуваються якісні зміни. Вони стосуються уточнення значень слів, засвоєння їх смислових відтінків, розуміння явищ синонімії, антонімії, багатозначності слів, уживання фразеологізмів тощо. Початкове навчання створює сприятливі умови для активізації слів рідної мови в усному і писемному мовленні школярів. Загалом, змінюється ставлення дітей до слова, посилюється увага до найтонших відтінків його семантики, звукової оболонки, сфери вживання. У школярів виробляється лексичне чуття, смак до точного й виразного слова.

Слід прислухатися до порад психологів, які вважають, що «завдання розвитку пасивного й активного словника дитини виходять за межі суто «словникової роботи» у сферу загального розумового виховання учня.

Отже, напрошується висновок про необхідність організації активної розумової діяльності дітей під час засвоєння ними нових понять, систематичної роботи над диференціюванням слів, їх лексичним і граматичним аналізом. Корисними, на думку вчених-психологів, є логічні вправи на порівняння, класифікацію, унаслідок чого учень піднімається до вищих узагальнень, закріплених у слові.

Цікавими для вчителя є дослідницькі дані, що підтверджують здатність молодших школярів установлювати смислові зв'язки між словами, і зроблені на основі їх аналізу висновки про необхідність організації спеціальної роботи з метою розширення запасу словесних асоціацій. Так, Г. І. Сніткіна виявила напрями асоціювання слів у дітей-першокласників. Найбільш поширеними типами асоціацій, що утворюються в них, є:

-- синтагматичний (почувши певне слово, наприклад, олівець, дитина називає інші слова, які зв'язані граматично зі словом-стимулом і можуть бути використані під час побудови тексту: червоний, жовтий, малює, пише, мій);

-- парадигматичний (на слово-стимул, наприклад школа, першокласник називає слова, що належать до тієї самої частини мови: учень, учитель, клас, перерва, урок);

-- словотворчий (сприйнявши слово на слух, наприклад, книга, учень називає низку слів, що перебувають із поданим словом у словотворчих зв'язках: книжка, книжечка, книжковий);

-- смисловий (учень усвідомлює зв'язки між явищами, названими певними словами, і тому на слово-стимул сніг називає низку слів: зима, валянки, ковзани, мороз, кататися, ліпити).

Заслуговують на увагу дослідницькі дані про співвідношення слів різних лексико-граматичних категорій у словнику молодших школярів. Так, якщо іменників і дієслів приблизно порівну (близько 42 %), то прикметники становлять лише З--4 % їх словникового запасу. Серед іменників переважають слова з конкретним значенням (назви предметів, рослин, тварин, явищ природи, видів транспорту). Абстрактні іменники становлять лише 1% від загальної кількості слів цієї частини мови. Конкретністю значень вирізняються і дієслова, що вживаються в дитячих висловлюваннях (стан людини, природи, положення в просторі тощо) [8, с. 35 - 37].

Найуживанішими в мовленні молодших школярів є якісні прикметники на позначення всіх тих властивостей предмета або особи, які сприймаються аналізаторами (розмір, форма, вага, колір, смак тощо). Найменшою є кількість відносних прикметників. Як правило, словосполучення на зразок вишневий сік, шкіряний м'яч учні замінюють на словосполучення сік із вишень, м'яч зі шкіри.

Серйозних труднощів молодші школярі зазнають і тоді, коли потрібно зрозуміти слово, вжите в переносному значенні, або самостійно використати його в реченні.

Зазначені особливості словника дитячого мовлення, безумовно, впливають на якісні характеристики висловлювань учнів, а саме на точність, емоційність, виразність, логічність, лексичне багатство і граматичну вправність.

Отже, результати досліджень словника молодших школярів дають підстави зробити висновки про необхідність організації систематичної роботи з метою його кількісного і якісного збагачення. Слід цілеспрямовано розвивати мовленнєві здібності дітей, постійно привертати їхню увагу до існуючих у нашій мові смислових зв'язків між словами, розширювати запас асоціацій, удосконалювати його за рахунок засвоєння синонімічних та антонімічних засобів.

1.2 Словникова робота в початковій школі

Слід сказати, що серед вітчизняних методистів немає єдиного, загальноприйнятого розуміння словникової роботи. Більшість авторів розглядає словникову роботу як сукупність цілеспрямованих і систематичних вправ з метою засвоєння учнями лексичних, граматичних, вимовних і орфографічних норм літературної мови (П. А. Грушников, Н. В. Костроміна, І. С. Олійник). Сучасною методичною наукою словникова робота визначається як система навчально-виховної роботи над словом, яка охоплює засвоєння учнями нових слів і значень, відтінків значень, емоційно-експресивного забарвлення слів, сфер їх уживання, їх багатозначності і переносних значень, засвоєння синонімів, антонімів, паронімів, омонімів тощо [8. с. 60]. образотворчий урок навчання словниковий

Як уже зазначалося, лінгводидактика розмежовує поняття «вивчення лексики» і «лексична (словникова) робота», хоч обидва вони тісно пов'язані між собою насамперед спрямованістю на засвоєння лексичного багатства мови, оволодіння словом як одиницею мови і мовлення. Різноманітна планомірна словникова робота, що має місце на всіх уроках уже в 1 класі, спирається спочатку на елементарні уявлення дітей про лексичні явища, а пізніше, в 3 класі, -- на набуті школярами теоретичні знання з розділу «Слово» [15, с. 54].

У процесі словникової роботи поглиблюється розуміння учнями того, що слова називають усі явища дійсності, що слово і те, що воно називає (предмет, дія, ознака), -- це різні речі, які школярі мають навчитися чітко розмежовувати. Словникова робота не може залишити поза увагою системні об'єднання слів, які розглядаються під час опрацювання лексикологічних тем.

Отже, учені-методисти наголошують, що будь-яка словникова вправа, під час виконання якої учні з'ясовують семантику слова, встановлюють смислові зв'язки тощо, перетворюється на лексичну вправу. Водночас традиційні лексичні вправи, приміром, на групування або заміну одного слова іншим, синонімічним, залишаються мовними доти, доки вони виконуються ізольовано від тексту, від мовленнєвої ситуації. Якщо ж словникова вправа має на меті добір, заміну лексичних одиниць у тексті, у зв'язному висловлюванні, вона з мовної перетворюється на мовленнєву. Наприклад, перед школярами ставиться завдання: замінити в поданому тексті невдало, неточно вжиті слова синонімами. Таке завдання відразу переходить до розряду мовленнєвих вправ.

Кінцевою метою словникової роботи на уроках рідної мови є навчання молодших школярів розуміти значення слів, пояснювати їх, сполучати слова з іншими, добирати і точно, виразно вживати лексичні одиниці у висловлюваннях різних типів і стилів, виправляти лексичні помилки й недоліки, контролюючи власні усні й письмові перекази і твори, вдосконалювати їх [10, с 18].

Комплекс завдань мовленнєвої роботи на лексичному рівні визначен. Це:

1) збагачення словникового запасу учнів, кількісне поповнення його за рахунок опанування нових лексичних одиниць;

2) уточнення значень слів на основі засвоєння системно-лексичних зв'язків;

3) активізація словника, формування вмінь і навичок правильно вживати лексичні одиниці, доцільно використовувати їх у мовленні, у текстах різних типів і стилів;

4) боротьба з діалектизмами, жаргонізмами, викорінювання їх з дитячого мовлення.

Систематична робота із зазначених напрямів дозволить виробити в молодших школярів лексичне чуття, смак до краси і виразності слова рідної мови.

Дослідники стверджують, що успішність словникової роботи забезпечується дотриманням низки методичних рекомендацій:

-- удосконалення лексичного запасу дитячого мовлення має відбуватись систематично на кожному уроці як рідної мови, так і інших шкільних предметів;

--добір змісту і прийомів словникової роботи слід здійснювати з урахуванням вікових особливостей школярів, рівня розвитку їхнього мовлення;

-- організація словникової роботи має враховувати всі лексико-граматичні властивості слова й особливості його вживання в мовленні;

-- усі словникові вправи необхідно будувати на основі тексту, розкривати учням сполучуваність слів, точність і доцільність їх уживання в мовленні [8, с. 72].

Висновки до розділу I

1. Необхідність організації активної розумової діяльності дітей під час засвоєння ними нових понять, систематичної роботи над диференціюванням слів, їх лексичним і граматичним аналізом. Корисними, на думку вчених-психологів, є логічні вправи на порівняння, класифікацію, унаслідок чого учень піднімається до вищих узагальнень, закріплених у слові.

2. Результати досліджень словника молодших школярів дають підстави зробити висновки про необхідність організації систематичної роботи з метою його кількісного і якісного збагачення. Слід цілеспрямовано розвивати мовленнєві здібності дітей, постійно привертати їхню увагу до існуючих у нашій мові смислових зв'язків між словами, розширювати запас асоціацій, удосконалювати його за рахунок засвоєння синонімічних та антонімічних засобів.

3. Кінцевою метою словникової роботи на уроках рідної мови є навчання молодших школярів розуміти значення слів, пояснювати їх, сполучати слова з іншими, добирати і точно, виразно вживати лексичні одиниці у висловлюваннях різних типів і стилів, виправляти лексичні помилки й недоліки, контролюючи власні усні й письмові перекази і твори, вдосконалювати їх.

РОЗДІЛ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА ЯК ЗАСОБУ ПРОВЕДЕННЯ СЛОВНИКОВОЇ РОБОТИ

2.1 Види образотворчого мистецтва та їх роль на уроках навчання грамоти

У початковому навчанні, де закладаються основи розвитку мислення і мовлення, словникова робота набуває центрального значення, будучи пов'язаною з накопиченням уявлень дітей про навколишню дійсність. А ілюстративний матеріал - основне джерело збагачення активного словника дитини.

Види образотворчого мистецтва на уроках навчання грамоти виступають як засоби наочного навчання.Довидів образотворчого мистецтва відносяться: живопис, графіка, скульптура, декоративне та прикладне мистецтво. Називаються ці мистецтва так тому, що художник виражає свої думки і почуття через зображення видимого світу і приймається воно глядачем при допомозі зору [14, с.48].

До недавнього часу живопис, графіка, скульптура часто називалися пластичним мистецтвом тому, що загальною їх основою є пластичність або пластика, тобто художня виразність об'ємної форми. І дійсно, форма, виражена в рисунку, - головний елемент всіх образотворчих мистецтв. А всіх цих елементів три: форма, колір, простір.

На протязі всієї історії розвитку світового мистецтва існували і існують різні огов иди. Їх основні властивості завжди залежали і залежать від того, як вони відносяться до форми, кольору і простору, тобто до створення тривимірного і двовимірного простору - довжина і ширина - площини твору, де глибина простору передається умовно тими чи іншими спеціальними прийомами. Правда, в скульптурі простір має і буквальне значення, бо скульптор повинен обов'язково погодити свій твір з особливостями того чи іншого місця, де цей твір буде знаходитися. При цьому має бути врахована відстань, з якої глядач буде спостерігати твір художника. Якщо, наприклад, твір має знаходитися на дуже великій або навпаки, малій відстані від очей глядача, то часто митцю потрібно застосовувати особливі прийоми і техніки виконання, навіть свідомо змінювати пропорції, якщо скульптура піднята на

велику висоту.

Уприкладному мистецтві виникає особлива проблема - організація простору приміщення, для якого художник створює меблі, шпалери тощо.

На відміну від літератури, театру, кіно, музики, здатних передавати рух і розвиток дії в часі, образотворче мистецтво завжди втілює речі в єдиний момент існування. І тільки через цю одну-єдину мить художник повинен дати відчути глядачеві , що передувало і що настане за миттю, яка зображена.

Образотворче мистецтво, як і інші види мистецтва, говорить нам про здатність і потребу людини передавати в художній, поетичній формі своє сприймання світу, своє розуміння його.

В основі живописного образу, так само, як і в інших образах, що їх створюють інші образотворчі мистецтва, лежить зображення. Живопис створює свої образи на площині. Це відрізняє його від скульптури. Образи в живописі кольорові, їх створюють, наносячи шар фарби на площину. Це відрізняє живопис від графіки. Фарба, колір у нерозривній єдності зі світлотінню і лінією - головні художні засоби живопису.

Наносячи на поверхню площини шар фарби, художник вирішує два питання. По-перше, він намагається передати світ, що його оточує у всьому багатстві кольорів і барв. По-друге, він прагне виразити таким чином своє світосприймання, свої думки, почуття, переживання. Ці два завдання тісно пов'язані між собою.

За призначенням живопис поділяється на монументальний, станковий, декоративний, декораційний або театральний, мініатюра.

Живопис, що існує незалежно від інших мистецтв і має самостійне значення, називають станковим. Це картина, завершена в границях кольорів, підкреслена рамою і віддалена від стіни. Така картина утворює свій незалежний від архітектурного оточення світ і може бути перенесена в інше приміщення. Станковий живопис виконується олійними, акварельними , пастельними техніками.

Монументальний живопис - живопис, пов'язаний з архітектурою. Він заповнює стіни, стелі, арки громадських та інших споруд, прикрашаючи їх, збагачуючи твори архітектури. Такий живопис має бути довговічний, щоб разом з архітектурними пам'ятками існувати віки.

Монументальний живопис бачить багато людей, він розрахований на великі маси народу, тому важливо, щоб він виражав передові ідеї, виховував у глядачів мистецький смак і естетичні відчуття.

Театральний живопис створюється для оформлення вистав. У нього свої закони. Це, як правило, темперний живопис, розрахований на чисто кольорове освітлення.

Декоративний живопис прикрашає різноманітні предмети й архітектурні твори. В архітектурі часто зустрічається сюжетний монументальний, декоративний живопис.

Мініатюрою спочатку називали живописні прикраси для оформлення рукописних книг. Потім поняття перейшло на живопис малих розмірів, переважно, портретів. Такий живопис був особливо поширений в ХVІІІ ст.

За змістом живопис ділиться на жанри. Найважливіші з них - побутовий, історичний, портрет, пейзаж, натюрморт.

Існує також батальний жанр. У ньому зображають події війни, бойові походи.

Побутовий жанр присвячений подіям і сценам повсякденного життя. Українські художники-реалісти ХІХ ст. надали цьому жанрові глибокої соціальності, показали всі сторони тогочасного життя, зробили жанровий живопис засобом його соціального та художнього аналізу. До плеяди знаменитих майстрів побутового жанру можна віднести Т. Шевченка, А. Пластова, Т. Яблонську та інших художників.

Історичний жанр присвячений зображенню історичних подій та особистостей. Він сформувався в епоху Відродження й одержав подальший розвиток в XVII - XIX ст. З історичним жанром тісно пов'язаний міфологічний жанр - це живопис, що базується на основі релігійних сюжетів, передає релігійну тематику.

Портрет присвячений зображенню конкретних людей. На портреті може бути зображено одну або декілька людей, відомі парний і груповий портрети. Художник - портретист завжди намагається передати не тільки зовнішню схожість, але і прагне розкрити внутрішній духовний світ свого героя.

Пейзаж присвячений зображенню природи. Існує декілька різновидів пейзажного жанру : міський, сільський, індустріальний, морський - марина.

Натюрморт присвячений відтворенню предметів побуту, квітів, продуктів, овочів, різних атрибутів мистецтва. Специфіка натюрморту визначає підвищену увагу художника до структури і деталей зображуваних предметів, передачі їх поверхні, їх взаємного розміщення в просторі, середовища, в якому вони перебувають.

Живопис служить дійовим засобом суспільного виховання.

Види образотворчого мистецтва на уроках навчання грамоти в процесі словникової роботи виступають як засоби наочного навчання в початковій школі. Наочність є важливою проблемою навчання. Висвітлення її у відповідності до періодів навчання грамоти має величезне значення, бо правильне впровадження різноманітних прийомів унаочнення сприяє ефективному засвоєнню навчального матеріалу, виховує в учнів навички самостійності, сприяє розвиткові активності, культури мислення і мовлення [14, с.62 - 66].

Добукварний і букварний періоди - найбільш відповідальні в роботі вчителя. Від того, як він організує початкове навчання і як діти опанують основи грамотності, буде залежати інтелектуальний розвиток дитини в наступні періоди навчання [13, с 44].

Провідним принципом у методиці навчання грамоти В.Г.Бєлінський вважає принцип наочності, бо він є найпотрібнішим помічником при навчанні. Без наочності дитина не зможе швидко пізнати оточення і дійти до конкретних висновків. У початковий період навчання діти не потребують висновків, доказів, логічної послідовності, їм потрібні образи, букви, звуки [2, с 51].

Про наочне навчання К.Д. Ушинський писав, що « … це таке навчання, яке будується не на абстрактних уявленнях та словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною… Цей хід навчання від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки, такий природній і ґрунтується на таких психічних законах, що заперечувати його потребу може тільки той, хто взагалі заперечує потребу зважати в навчанні на вимогу людської природи взагалі та дитячої зокрема.»[2, c.223].

Звертаючись до вчителя, К.Ушинський писав: «педагог, який бажає що - небудь міцно закарбувати в дитячій пам'яті, повинен потурбуватися про те, щоб якомога більше органів чуття - око, вухо, голос, відчуття мускульних рухів і, навіть, якщо можливо, нюх і смак взяли участь у акті запам'ятовування» [2, c.251].

Використання малюнка як засобу наочного навчання в початковій школі має свою багатовікову історію.

Палким проповідником його ролі в шкільному і сімейному навчанні, творцем різних видів наочних посібників був великий чеський педагог Я.А.Коменський.

Велику роль у розвитку ідеї наочності й наочного навчання відіграла педагогічна думка В.Г.Бєлінського. Він називав наочність «могутнім помічником у навчанні» [2, c.193], а про малюнки, зокрема, говорив так:

« Погляньте, які жадібні діти до малюнків. Вони готові прочитати найсухіший і нудний текст, аби тільки він пояснив їм зміст малюнка» [2, c.194].

К.Д.Ушинський зазначав, що робота з малюнком вимагає від учителя серйозної попередньої підготовки. Треба, щоб він виробив собі план бесіди за картиною і проводив цю бесіду не кваплячись, але і не надокучаючи дітям зайвими подробицями. Картини, каже Ушинський, не повинні бути відомі дітям, не повинні висіти в класі, інакше вони втратять свій інтерес.

Методист С. Бобровський в статті «Про наочність у початковому навчанні» зазначає, що картини за змістом бувають прості та складні. Найкраще починати з простих картин. Дітей потрібно вчити читати картину, розрізняти, що головне, а що другорядне. Бобровський також радить зважати на вікові особливості дітей.

Відомий український педагог Т. Г. Лубенець, висловлюючи в своїх «Педагогічних бесідах» погляди на наочне навчання, звертає увагу на добір якісного матеріалу для демонстрування. Навіть добір букварів і книг для читання повинен, на його думку, залежати від якості їх ілюстрацій. Останні повинні бути художніми і правдивими.

При доборі картин для наочного навчання Лубенець радить завжди, крім художності, також звертати увагу на точність виконання, на чіткість зображуваних предметів. Розмір картини повинен бути таким, щоб учні на останніх партах ясно бачили зображення [3, с. 38].

Нова програма та підручники для початкових класів нерозривно пов'язані з розвитком мислення і мовлення школярів. Завдання вчителя - розширити коло уявлень дітей про предмети, уточнити і виправити неправильне уявлення, навчити точно визначати предмети, класифікувати їх за групами, виробити у дітей вміння передати у живому слові свої думки про предмети, навчити їх логічно мислити, використовувати існуючий у дітей запас образів і особистий досвід у пізнаванні предметів та визначенні їх.

Часто учні не можуть розповісти про побачене тому, що їм бракує слів для позначення певних предметів чи явищ. Дітям важко сприймати абстрактні поняття: вони живуть у світі конкретних образів. Їм треба допомогти усвідомити суть того чи іншого поняття, необхідно забезпечити сприймання конкретної образної та словесної форми у нерозривній єдності [1, с. 11].

Великий педагог К.Д. Ушинський про початкове викладання рідної мови говорив так: « Навчання дітей рідної мови має три мети: по-перше, розвинути в дітях ту природжену душевну здібність, яку називають даром слова; по-друге, ввести дітей у свідоме володіння скарбами рідної мови і, по-третє, добитися засвоєння дітьми логіки цієї мови, тобто граматичних її законів в їх логічній системі. Ці три мети досягаються не одна після одної, а разом » [2, c. 193].

Відомо, що уявлення про предмет у дитини складається в результаті спостережень, а малюнки допоможуть учням систематизувати ці спостереження. Малюнки виховують у дітей цінні якості: уважність, наполегливість, розвивають творчу уяву.

У своїх методичних працях російський педагог П.В.Вахтеров вказує на велике значення малюнка для збудження інтересу, уваги дитини. Малюнок робить процес навчання конкретним, «розв'язує» язик дитині й сприяє розвитку усного і писемного мовлення.

Для розвитку усного мовлення та збагачення активного словника дітей, учителі часто використовують малюнки, що ілюструють зміст казок. Така робота виконується після розповіді казки і відтворення її змісту за запитаннями. Яскраві малюнки захоплюють дітей, і вони з задоволенням відтворюють зміст уже відомої їм казки. Для засвоєння окремих слів, назв предметів, часто використовують сюжетні картини, предметні малюнки.

Науково обґрунтовано і доведено багаторічною практикою школи, що важливою роботою в добукварний період, як і в подальшому процесі навчання, є збагачення й уточнення активного словника учнів. Вже з початку навчання вчитель повинен на основі різноманітних вправ практично підвести учнів до розуміння видового і родового поняття. Ця робота вимагає широкого використання унаочнення і чіткої системи. Наприклад, кожен учень одержує одну табличку. Діти розглядають табличку-малюнок, а потім показують її і розповідають, що на ній намальовано ( відро, виделка, склянка, ложка), роблячи висновок, що всі ці предмети можна назвати одним словом (посуд). Для такої роботи можна використати предметні малюнки, які об'єднують декілька видів. Кожен учень одержує 1-2 малюнки, розглядає їх, а вчитель на набірному полотні ставить декілька малюнків, наприклад, склянка, молоток, коза. Вчитель пояснює, де стоїть малюнок «склянка», будемо ставити «посуд», де «молоток»- «інструмент», де «коза» - «тварини» [9, с. 74].

Формуючи уявлення і початкові поняття у дітей, учителі широко використовують репродукції картин художників-класиків, великі настінні картини, ілюстрації з журналів та різного роду малюнки.Картини доповнюють знання учнів новими даними, новими деталями.Крім того, малюнок активізує знання учнів, їх власний досвід, дає можливість виправити неправильне уявлення та вносить у знання учнів нові деталі. Цілеспрямований показ картин на уроці, супроводжуваний словом вчителя, збагачує учнів новими, потрібними знаннями, розвиває їх мислення і мовлення, збагачує словник новими термінами, розвиває дитячу допитливість і бажання знати більше [12, с. 21]

Використання ілюстрацій - це пряме доповнення, пояснення, наочне зображення того, що описане в тексті, слові. За кольоровими предметними ілюстраціями діти аналізують предмети за формою, розміром, кольором, матеріалом, добирають до них слова - ознаки, складають речення, а також використовують для написання словникових диктантів.

Велике значення для активізації словникового запасу учнів має використання творів живопису. Робота над картинами художників не тільки знайомить учнів з жанрами живопису, його історією, а й розвиває вміння розуміти прекрасне, виховує естетичний смак, вчить грамотно передавати свої думки, спостереження. Тут можна використовувати спадщину таких відомих майстрів пензля, як Т. Шевченка, І. Шишкіна, І. Левітана, І. Айвазовського, М. Глущенка, Б. Йогансона, Т. Яблонської, В.Касіяна та інших художників.

Знайомство з образотворчим мистецтвом на уроках навчання грамоти можна розпочинати з розвитку вмінь і навичок учнів початкових класів передавати основний зміст картини, використовуючи попередній досвід естетичних вражень, здобутих під час спостережень за природою. К.Д.Ушинський радив учителеві показувати класу, від якого важко добитися слова, малюнки, і тоді клас заговорить, і, головне, заговорить вільно, невимушено. Звичайно, розмови про картину, про те, що зображено на ній, треба розпочинати, якщо є якісні репродукції картин художників, зокрема, І.Бокшая, І. Левітана. Їхні картини розкривають красу найвиразнішої і найрізноманітнішої за кольоровою гамою пори року - осені.

У першому класі учні повинні знати, які забарвлення і форму має осіннє листя різних дерев, їх назви, вміти порівнювати і розрізняти відтінки кольорів осені; спостерігати за зміною кольору неба в ясну і похмуру погоду; використовувати найхарактерніші слова й образні вислови в розповідях про улюблену пору року.

Поповненню словникового запасу учнів сприяють завдання на визначення кольору неба, листя. Слід звернути увагу дітей на те, як золотаве листя відображається у воді («Осінь» І. Бакшая), якого кольору вода. Вже у першому класі діти знають осінні кольори: жовтий, червоний, коричневий оранжевий, зелений, синій, голубий, фіолетовий. Порівнюючи картини І. Левітана «Березовий гай», К. Коровіна « Взимку», вони можуть визначити теплі і холодні кольори. Одночасно вчитель звертає увагу на те, що теплі кольори - це червоні, жовтогарячі, жовті, а холодні - сині, блакитні, блакитно-зелені, фіолетові. Тому досить часто осінь визначається учнями як приємна, тепла, ласкава, ніжна пора року, а зима - холодна, колюча, сувора.

Використання скульптурних зображень є також засобом формування понять, уявлень. Для засвоєння окремих слів, назв предметів, явищ, дій часто використовують і скульптури, скульптурні композиції, які дозволяють активізувати знання учнів, виправляти неправильні уявлення.

Щоб ввести в активний словник дітей слова-ознаки, доводиться користуватися прийомами порівняння предметів за ознаками щодо величини, форми (слон - великий, а їжак - маленький). Для цього можна також використовувати скульптурні композиції. Все це викликає у дітей живу уяву про зображене. За скульптурними зображеннями діти аналізують предмети за формою, розміром, кольором, матеріалом, добирають до них слова-ознаки, складають речення, невеличкі твори-описи.

«Ніщо не може бути важливішим у житті, як уміння бачити предмет з усіх боків і серед тих відносин, в які він поставлений. Якщо ми глибше вникнемо в те, що звичайно називається в людях визначним або навіть великим розумом, то побачимо, що це, головним чином, є здатність бачити предмети в їх дійсності, всебічно, з усіма відносинами, в які вони поставленні. Якщо навчання має претензію на розвиток розуму в дітях, то воно повинне виправляти їх здатність спостереження». [11, с.224]. З цього вислову К.Д. Ушинського видно, що уявлення і поняття про предмети складаються у дитини шляхом спостережень. Тоді діти правильно розповідають про те, що бачать.

Робота з малюнками, ілюстраціями дає можливість проводити різноманітні вправи для розвитку мислення, для збагачення словникового запасу школярів.

Система роботи з малюнками робить мовлення дитини розвинутим, правильним, багатим і яскравим, сприяє розвитку інтересу до рідної мови, до розуміння художнього слова, збагаченню словникового запасу.

2.2 Експериментальна перевірка впливу засобів образотворчого мистецтва на словниковий запас першокласників

Словникова робота -велика і складна сфера методики вивчення мови. Складна тому, що співвідноситься не з яким - небудь мовним курсом, а з усіма навчальними предметами: українською мовою і читанням, які в першу чергу є джерелом словникової роботи, математикою і природознавством, трудовим навчанням і малюванням, які теж є своєрідним додатковим матеріалом для словникової роботи.

Збагачення словникового запасу учнів має багато аспектів, та ми взяли для розгляду та вивчення тільки один - словникова робота з використанням засобів образотворчого мистецтва (картин живопису, предметних ілюстрацій, сюжетних малюнків , елементів скульптури). Цілеспрямовані спостереження і окремі експериментальні вправи були проведені в 1-А і 1-Б класах ЗОШ №29 м. Донецька.

Маючи на меті дослідити, як засоби образотворчого мистецтва впливають на словниковий запас першокласників, ми провели експериментальне дослідження, яке проводилося в двох класах: 1-А (25 чоловік) - експериментальний, а 1-Б (26 чоловік) - контрольний. У 1-А класі в процесі словникової роботи ми використовували репродукції картин живопису, предметні і сюжетні малюнки, скульптурні зображення. А в 1-Б класі словникова робота проводилася без використання будь-яких наочних посібників, усі слова, поняття, явища пояснювалися лише на словах.

Програмою з рідної мови в період навчання грамоти передбачено ознайомлення учнів зі словами-назвами предметів, ознак, дій, практичне використання їх у мовленні. Кількість слів, що є в букварі, достатня для спілкування учнів з навколишнім світом, але не повною мірою сприяє підготовці першокласників до побудови чітких висловлювань, зокрема - типу описів, розповідей, які з перших місяців навчання застосовуються на уроках мови та інших навчальних дисциплінах: математики.Образотворчого мистецтва, трудового навчання, ознайомлення з навколишнім середовищем.

Тому ми в процесі роботи використовували слова та поняття, які не траплялися в букварі, але є необхідними для мовлення кожного учня.

Дослідження ми провели в декілька етапів. На першому етапі ми вивчали, як використання репродукцій картин живопису впливає на засвоєння назв кольорів, уміння розрізняти відтінки кожного кольору.

Однією з проблем, з якою постійно зустрічаються і вчителі, і діти, є вивчення та запам'ятовування назв кольорів. Тому в експериментальному класі ми ознайомлювали дітей з основними кольорами і їх відтінками на основі практичної діяльності, а також на основі використання ряду картин. В основному, це були картини відомих художників - пейзажистів: І. Левітана, І.Шишкіна , І. Бродського, М. Глущенка, К. Трохименка, О. Світославського та ін., адже саме в пейзажних картинах найвиразніша і найрізноманітніша кольорова гама. Поповненню словникового запасу учнів сприяли завдання на визначення кольору неба, листя, води, квітів. При ознайомленні дітей з відтінками кольорів поруч з використанням картин застосовувалось самостійне виготовлення дітьми різних відтінків кольорів шляхом розведення фарб у воді та їх змішування на палітрі: самостійне одержання потрібного відтінку виявилося для дітей захоплюючим, хоч і супроводжувалося суттєвими труднощами (особливо важким було змішування фарб на палітрі).

Практичним завданням на відшукування кольорів і їх поєднання було порівняння картин. Учням було запропоновано порівняти репродукції картин О. Світославського`'Вітряк'' та М.Левітана ''Березень''за такими запитаннями:

- Яка пора року зображена на кожній з цих картин?

- Які кольори переважають на картині О. Світославського?

- А які накартині І.Левітана?

Учні вже порівнювали без додаткових запитань, самостійно аналізуючи побачене. Однак окремі діти в експериментальному класі довго не розрізняли або ототожнювали жовтий і оранжевий, фіолетовий і коричневий кольори, але, завдяки цілеспрямованому використанню засобів наочності, вони стали їх досить чітко розмежовувати.

Особливо великих труднощів зазнавали діти в контрольному класі, оскільки тут ознайомлення з кольорами і їх відтінками проводилося лише на теоретичному і словесному рівні. Їм важко було розрізняти окремі відтінки кольорів, адже вони не знали і не уявляли, як вони утворюються, важко було правильно називати кольори.

Результати опитування першокласників по розмежуванню відтінків кольорів на першому етапі дослідження дано в процентному співвідношенні і представлено в діаграмі:

На другому етапі ми вивчали вплив предметних і сюжетних зображень на збагачення словникового запасу першокласників.

Науково обґрунтовано і на практиці багатьох учителів доведено, що збагачення і уточнення словникового запасу першокласників на уроках навчання грамоти потрібно проводити на основі наочності (предметних і сюжетних малюнків). Адже малюнки викликають у дітей живу уяву про природу, предмет.

Метою застосування наочності є збуджувати і розвивати активність сприйняття і мислення учнів.

Досить часто вчителі для пояснення значення слова використовують лише ілюстрації з букваря, що не завжди є ефективним для розуміння того чи іншого слова і для подальшого його використання у власному мовленні. У своєму дослідженні ми використовували в експериментальному класі для словникової роботи такі слова, значення яких не пояснюються на ілюстративному матеріалі букваря, але вживаються першокласниками у повсякденному мовленні.

У процесі збагачення мовлення учнів новими словами, уточнення значень відомих дітям слів ми використовували відомий у методиці прийом - показ предметних малюнків із зображенням певного процесу, дії, якості предмета - його кольору, форми і т. Д.

Після ознайомлення дітей із низкою нових слів ми в експериментальному класі запропонували учням виконати словниково-логічні вправи, зміст яких був пов'язаний із використанням предметних ілюстрацій:

1. Підібрати малюнки до даних заголовків

- “У лісі” ;

- “ На городі”

- “ У саду ''.

2. Записати окремі слова за вказівкою вчителя за допомогою малюнків

3. Погрупувати квіти за кольором

4. За сюжетним малюнком “Сім'я” визначити, хто входить доскладу сім'ї і, хто чим зайнятий.

5. Вилучити зайвий предмет.

Це значно полегшило виконання цих завдань. Переважна більшість першокласників успішно справилися з завданнями.

Уконтрольному класі ми для пояснення значення нових слів використовували лише ілюстрації букваря. А виконання словниково - логічних вправ не супроводжувалося малюнками. Чимала кількість учнів допускала незначні, але досить суттєві помилки, що й зафіксовано діаграмі:

На третьому етапі ми вивчали, як використання скульптурних зображень впливає на зв'язне мовлення першокласників і вміння описувати предмети, явища, події.

Збагаченню мовлення першокласників, його яскравості, розвитку вмінь описувати предмети, явища , точно виражати власну думку сприяють також і скульптури, скульптурні композиції, що є підготовчим етапом до створення найелементарніших описів. Описуючи той чи інший об'єкт, молодші школярі повинні вміти визначити його ознаки щодо розміру, кольору, форми, матеріалу, з якого він виготовлений, тощо, порівняти його з іншими предметами за цими ознаками. Така робота допомагає розвивати у школярів

спостережливість, увагу до навколишнього світу, вміння логічно мислити, правильно користуватися словом, але вона можлива тільки при наявності у словниковому запасі учнів достатньої кількості прикметників. Тому ми особливу увагу звернули на те, як учні використовують прикметники для опису предметів, явищ. А допоміжним матеріалом у експериментальному класі були скульптурні композиції. Така робота була корисною не лише для розвитку мислення, формування естетичних смаків та морального виховання дітей, а й для засвоєння ними слів-назв ознак та вироблення вмінь використовувати їх у повсякденному мовленні.

У контрольному класі така робота проводилася лише на основі словесного матеріалу : загадок, речень, текстів. Після проведення роботи ми знову запропонували дітям словниково-логічні вправи:

1. Описати хлопчика за допомогою словничка.Словничок - несе, допомагає, важко, змучений, відро, засмучений, вода.

2. Дати характеристику дійовим особам

3.Порівняти за величиною

Переважна кількість першокласників експериментального класу виконала завдання. Учні контрольного класу також виконали завдання, однак допустили помилки, що й зафіксовано діаграмі:

Образотворче мистецтво на уроках навчання грамоти допомагає досягтипозитивних результатів у роботі вчителя, а також поглибити знання учнів,збуджувати інтерес, увагу, зробити процес навчання конкретним, осмисленим .

Дуже важливо, щоб учитель у процесі роботи над словником першокласників здійснював постійні між предметні зв'язки. Завдання вчителя у проведенні словникової роботи в період навчання грамоти полягає в тому, щоб школярі правильно сприймали незнайоме слово, зрозуміли це слово з усіма його відтінками, засвоїли і закріпили в процесі виконання різних вправ і, нарешті, вжили його самостійно у власному мовленні в потрібній ситуації . Допоможе у цьому ілюстративна наочність. Це привчить дітей краще приглядатися до лексичного багатства і стилістичних можливостей рідної мови, сприяє розвиткові загальної мовленнєвої культури.

Завдяки малюнкам, ілюстраціям у найменших учнів помітно зростає словниковий запас, їхнє мовлення стає менш ситуативним, ніж було до школи. Першокласники вчаться відчувати красу слова, його переливи, словосполучення, речення. Ілюстрації відтворюють якісний та кількісний зміст пізнавальних одиниць, розширюючи знання учнів. Основна мета роботи з ними - розвиток зв'язного мовлення шестиліток з опорою на уточнення. Яскраві за оформленням, цікаві за змістом, вони привертають увагу дітей, пробуджують бажання складати зв'язні висловлювання. Працюючи за малюнками, діти здійснюють велику кількість розумових операцій: кольорові предметні малюнки дають можливість навчати учнів аналізувати предмети за їх формою, розміром, кольором, добирати до них слова-ознаки, складати речення та короткі описи. Крім того, працюючи з картинами , малюнками, вчитель виховує у дітей мовне чуття, розуміння того, що в мовленні є багато слів і граматичних форм для висловлення однієї і тієї ж думки.

Отже, правильно працюючи над добором і збагаченням словника молодших школярів, ми допоможемо їм уникнути діалектизмів, висловів або слів, що вживаються тільки у розмовній мові , замінюючи їх літературними. А опиратися у цій роботі можна і потрібно на засоби образотворчого мистецтва, оскільки саме вони сприяють осмисленню і усвідомленню того, що вивчається, сприяють вихованню правильного смаку, шліфують художні почуття дитини.

Висновки до розділу II

1. Система роботи з малюнками,ілюстраціями дає можливість проводити різноманітні вправи для розвитку мислення, для збагачення словникового запасу школярів; робить мовлення дитини розвинутим, правильним, багатим і яскравим, сприяє розвитку інтересу до рідної мови, до розуміння художнього слова, збагаченню словникового запасу.

2. Правильно працюючи над добором і збагаченням словника молодших школярів, ми допоможемо їм уникнути діалектизмів, висловів або слів, що вживаються тільки у розмовній мові , замінюючи їх літературними. А опиратися у цій роботі можна і потрібно на засоби образотворчого мистецтва, оскільки саме вони сприяють осмисленню і усвідомленню того, що вивчається, сприяють вихованню правильного смаку, шліфують художні почуття дитини.

ВИСНОВКИ

Словникова робота - це систематична, добре організована , педагогічно побудована робота, пов'язана зі всіма розділами курсу української мови.

Кому з учителів не відомо, що чим багатший активний словниковий запас людини, тим змістовніше, гармонійніше та красивіше буде її усне та писемне мовлення. Однак, словниковій роботі в школі приділяється і донині мало уваги, нерідко вона носить випадковий, епізодичний характер, від чого і мовлення учнів формується, виправляється повільно, ніж цього хотілося б.

Теоретичних відомостей з лексики школярі-першокласники не одержують ( це програмовий матеріал наступних класів ), а словник збагачується практичними вправами у зв'язку з засвоєнням знань за програмою 1-4 класів з усіх дисциплін. Тому словникова робота має пов'язуватися з усією системою навчання дітей вимови.

Важливу роль у збагаченні словника учнів має мовлення вчителя. Воно завжди є зразком для учнів, а тому й повинне бути не лише правильним щодо побудови, а й багатим, змістовним, різноманітним за своїм словниковим складом.

Саме в молодшому шкільному віці відбувається якісна перебудова пізнавальних процесів у дитини - спостереження, сприймання, мислення, запам'ятовування, які набувають довільного характеру і прискореного розвитку. Тому розвиткові пізнавальних здібностей учнів початкових класів учитель повинен приділяти постійну увагу: вчити дітей правильно спостерігати та правильно сприймати об'єкти, бачити в них основні якості та свідомо засвоювати їх.

Молодший школяр мислить поняттями, спираючись на уявлення властивостей образів, узагальнення у цих поняттях. Збагачення мовлення дуже інтенсивно відбувається в процесі навчання грамоти в 1 класі. Словниковий фонд дітей на час вступу до школи хоч і значний, але дуже обмежений щодо розуміння всієї глибини змісту тих понять, які виражаються цими словами.

Характерною особливістю мислення першокласника лишається його наочно-образний характер. У своїх міркуваннях дитина, як правило, спирається не на абстрактні поняття, а на наочні образи, на те, що сама особисто спостерігала, помічала у предметах (розміри, форми, кольори) та подіях. Але мислення дитини розвивається не само собою. Щоб збудити думку дитини, треба поставити перед нею завдання, в процесі розв'язання якого вона могла б опиратися на раніше здобуті знання і вміння. Застосовувати їх у нових умовах.

Тому використання різноманітних наочних посібників, утому числі й засобів образотворчого мистецтва ( картини живопису, ілюстрації, предметні та сюжетні малюнки, скульптурні композиції ) у словниковій роботі сприяють не тільки правильному розумінню слів, а й формуванню більш повних понять про відповідний предмет чи явище. Вчитель добивається, щоб кожний предмет, який потрапляє в коло уваги учнів, кожний сприйнятий ними образ закріплювався не лише словесними вправами, а й малюнками, ілюстраціями. За допомогою малюнків можна пояснити значення нового слова, активізувати слова, засвоєні на попередніх уроках.Провести словниковий диктант.